Специфіка роботи радіожурналіста

По-перше, компетентність людини в тому питанні, по якому до нього звертається кореспондент. У разі відмови дати інформацію журналіст повинен правильно уявити собі його мотиви. Іноді вони дійсно пов'язані з тим, що людина, до якої він звертається, не знає матеріалу в такій мірі, щоб висловити глибоке і цікаве судження. Тоді журналістові доводиться шукати інше джерело інформації. Звичайно, з тими, хто не лише знає і охоче готовий дати усі потрібні відомості, але часто і сам дзвонить і пише в редакцію, працювати легше. Але тут слід бути обережним: мотиви такої активності не завжди продиктовані самими кращими спонуканнями і дійсною компетентністю людини в тій або іншій проблемі. По-друге, система службової субординації. Радіожурналіст неминуче зіткнеться з цією обставиною, як тільки спробує отримати інформацію в офіційній установі, якій-небудь фірмі або на підприємстві. Іноді людина, яка компетентна в цьому питанні (журналіст знає про це більш менш точно), ухиляється від надання матеріалу або висловлювання власної думки. Причиною може бути його невпевненість в позитивній реакції керівних інстанцій на публікацію цього матеріалу: в багатьох установах надання інформації з певних питань узгоджується з керівництвом. З цього виходить, що у кожному конкретному випадку журналіст повинен правильно вирішити, на якому рівні йому слід встановлювати контакт, щоб отримати потрібну інформацію. Практика показала, що краще всього звертатися (особливо це відноситься до офіційних установ) до осіб які можуть самостійно приймати, або у відділи зв'язків з пресою. По-третє, професійна приналежність людини. Будь-який досвідчений журналіст знає, що професія накладає відбиток на характер обміну інформацією. Люди які звикли до чіткості навряд будуть багатослівними. Їхз коментарі, зазвичай, непоширені і інколи «сухі». Натомість люди гуманітарних професій - письменники, критики, мистецтвознавці, режисери - часто схильні, навпаки, до багатозначноті і до багатослівності. Професійні навички виступають в характері обміну інформацією завжди, зрозуміло, з поправками на індивідуальний характер кожної окремої людини. По-четверте, психологічні властивості особи. Одні люди більше комунікабельні, інші - менш. Ознаки готовності або небажання співрацювати з журналістом, що проявляються в зовнішній реакції людини, не завжди можуть бути розцінені правильно. За негативним відношенням до співпраці може ховатися надмірна скромність або властивий людині "комплекс неповноцінності". [38, 102] Цей комплекс - явище цілком нормальне, так або інакше він проявляється у багатьох людей, і журналіст повинен з цим вважатися. Терплячий і тактовний розвиток контакту, як правило, приносить успіх. Полегшити контакти з людьми, що цікавлять, журналістові допомагає знову-таки спеціалізація, тобто робота в певному діапазоні проблем. Звичайно, така спеціалізація не завжди можлива, бо завдання, що виникають перед ним, дуже різноманітні. Але будь-який журналіст з досвідом обов'язково "обростає" зв'язками в тій сфері, якій він по перевазі займається, про яку пише і про яку створює радіопередачі. Такі знайомства зазвичай сприяють легкому, неформальному спілкуванню. Перебуваючи в таких умовах, простіше спілкуватися, вам можуть розповісти те, що не наважилася б сказати іншому, малознайомому журналісту. Постійна турбота журналіста про розширення круга своїх джерел інформації - неодмінна передумова його успішної діяльності. Відповідальні, зайняті люди іноді розцінюють інтерв'ю для друку, радіо і телебачення як непросту і не завжди потрібну особисто їм справу, що вимагає витрат часу. Іноді за відмовою ховається боязнь висловити свою власну думку, небажання входити в протиріччя з думкою інших, невизначеність і несформованість своїх поглядів, а, може бути, і якісь особисті причини не "світитися" в ЗМІ. З іншого боку, це може бути пов'язано із спробою виграти час для того, щоб зібратися з думками, або з неправильним розумінням цілей інтерв'юєра, несприятливою обстановкою бесіди. Журналістові треба уміти правильно класифікувати ці причини, вчасно припинити розмову або шукати інший, «правильний» спосіб продовжити розмову. Ухилення від спілкування з журналістами майже ніколи не буває виражено у формі прямої і категоричної відмови. Частіше використовуються "м'якші" форми, оскільки відомо, що обов'язок надавати журналістам інформацію і право останніх збирати і вільно поширювати її закріплено законодавством. [4, c.58] Щоб уникнути спілкування з кореспондентом, посадовці, державні і політичні функціонери іноді удаються до всіляких хитрощів, посилаються на зайнятість, "відсутні і невідомо, коли будуть", вислизають через "чорний хід", відмовляються коментувати, "" не хочуть або не можуть підтвердити або спростувати" ту або іншу інформацію, будучи цілком компетентними це зробити. Журналіст в таких випадках може вимагати офіційної відмови надавати коментар. Однак, опублікований факт відмови надати журналістові інформацію вже сам по собі красномовний і негативно впливає на репутацію як посадовця.

Зібравши всю потрібну інформацію для радіопередачі журналіст повинен написати сценарій ( за винятком прямого ефіру). Текст радіопередачі має відповідати літературним нормам. Попри те, що слухач не побачить друкованого продукту, він має бути грамотним. Радіожурналіст повинен писати простими, але ні в якому разі не банальними реченнями. Завдання журналіста зацікавити слухача, змусити його дослухати запропоновану йому передачу. Для цього радіожурналіст під час написання сценарію радіопередачі повинен прикласти максимум зусиль. Традиційно вважають, що сценарій радіопередачі має відповідати одному з жанрів. Однак, більшість слухачів навіть не розуміють, що таке «радіо жанри». Для них головне, щоб інформація була цікавою та зрозумілою. Саме тому, на практиці досить часто віднести радіопередачу до якогось конкретного жанру важко.

2.3 Авторська передача та особливості роботи над нею

Існує декілька найсуттєвіших та найповніших визначень поняття, порівнявши та поєднавши які, ми матимемо змогу вивести власне універсальне поняття авторської програми:

Г.В. Лазутіна під «авторською програмою» журналіста розуміє «створення власного твору (програми, циклу програм) для електронної (радіо, телебачення) преси, при якому журналіст приймає безпосередню участь в конструюванні та випуску цього твору, підбору теми, матеріалу та інформаційного приводу для нього» [15, c.21] Інше визначення «авторської програми» подається дослідником та журналістикознавцем В.Л. Цвіком: «Авторською програмою можна вважати той продукт журналістської діяльності, задумка та реалізація якого на 90% була проведена одним журналістом». [42, c.125]

М.І. Калуцька визначає, що «авторський проект -- це відвідуваний сайт, домашня сторінка, радіо або телепередача, яка створюється та підтримується зусиллям одного журналіста, і в якій з певною періодичністю з'являються певні результати його журналістської творчості». [11, c.7]

За визначенням В.А. Моїсеєва «авторською програмою можна вважати лише таку програму, авторські права на яку журналіст має відповідно до чинного законодавства України» [28, c. 221]

Найбільш повна трактовка, на нашу думку, подана у підручнику «Радіожурналістика» (за редакцією А.А. Шереля): «Авторська програма - радіопередача, автор якої одночасно виступає в ролі її творця та ведучого, режисера, літературного та музичного редактора, коректора, а іноді і продюсера. Тобто автор радіопередачі цілком та повністю відповідальний за її виробництво: сам вигадує тему, сам пише текст, обирає музичний матеріал, обмірковує спеціальний джингл, іноді знаходить спонсорів. Відредагувати таку програму та вирішити, випускати її до ефіру чи ні, може тільки головний редактор або програмний директор». [ 38, 55]

Далі автор зазначає, що одна і та сама авторська програма подекуди підходить і для «локальної» (комерційної інформаційно-музичної), і для «багатопрофільної» (комерційної та муніципальної), і, навіть, для державної радіостанції, але у будь-якому разі авторська передача в цілому повинна підпорядковуватися формату та стилістиці радіостанції, на якій вона виходить. Отже, іншими словами, авторська програма може мати ряд певних характеристик, які можуть бути незмінними і під час виходу такої програми на різних рівнях: на «локальній», або державній (загальноукраїнській) радіостанціях. Але також існує ряд характеристик, які повинні враховуватись (та підпорядковуватись певним відповідним чином) в залежності від виду власне того формату або рівня самої радіостанції, яка випускає таку програму в ефір.

Додаткову інформацію про авторські програми можна отримати через подане в підручнику порівняння автора та ведучого радіопрограми. [38] Таке порівняння надасть змогу побачити спільні та відмінні характерні риси в роботі журналіста - автора та в роботі журналіста - ведучого, а також, в свою чергу, окреслить певні особливості власне авторських програм на відміну від інших видів програм.

Створюючи авторську радіопрограму, журналісту важливо пам'ятати, на якій саме радіостанції вона буде звучати. «Тут у авторів, на відміну від ді-джеїв та ефірних ведучих, більше можливостей: якщо програма за темою, стилем або через «нестандартний» голос ведучого не може пролунати на «локальній» комерційній інформаційно - музичній радіостанції, автор має можливість продати її на комерційній або муніципальній «багатопрофільній», а також державній станції». [38, c.56] Знання цього дає можливість автору або ведучому професійно орієнтуватися із використанням технічних засобів створення програм (наприклад, використання автором більш неординарних звукових засобів, які «наймані» ведучі дозволити собі не можуть відповідно до загального формату мовлення, такі як: «звуки живої природи», мелодії загальновідомих музичних композицій або власні напрацювання ді-джея в галузі звуку [1, c.89], що дає можливість більш практичного використання знань про особливості створення власне авторських програм.

Також автор програми, з одного боку, знаходиться у більш простій ситуації на відміну від ведучого ефіру: він обмежений темою своєї передачі, йому не потрібно знати про все, потрібно розбиратися тільки у своєму питанні. З іншого боку, його програма повинна максимально зацікавити слухача, тому й готуватися до неї потрібно більш ретельно. Автор повинен сам підібрати для програми літературний матеріал, зробити його зрозумілим людині, яка не дуже розбирається у цій проблемі. Потрібно, щоб слухач був впевнений, що ведучий спілкується з ним, навіть якщо він читає свій текст з папірця.

Автор також підбирає й музичний матеріал (який повинен легко сприйматися), домовляється з гостями, якщо це ток-шоу, розробляє з ними тему майбутньої розмови, бажані або не бажані питання, за необхідністю - вивчає власну аудиторію (наприклад, шляхом створення інтерактивного поля через спілкування зі слухачами в прямому ефірі, шляхом створення спеціальних форумів на сайтах радіостанцій, на яких слухачі пропонують певні ідеї та висловлюють побажання, або ж створенням опитувань на сайтах радіостанцій чи просто смс-голосувань на певну тематику, приклади створення яких можна побачити в теоретичних працях В.Б. Зазикіна [6], С.С. Кетова. [12]

Автор програми, як і ді-джей «локальної» інформаційно - музичної радіостанції, готує робоче місце, потрібні компакт-диски, картриджі з «відбивками», джинглами, а також створює (якщо це ток-шоу) максимально комфортну обстановку своєму гостю: пропонує чай або каву, допомагає розслабитися, якщо людина малознайома, тобто намагається створити легку атмосферу, щоб бесіда пройшла успішно.

Автору передачі бажано придумати «фірмову», тільки йому притаманну манеру привітання та прощання зі слухачами, а також підібрати спеціальну музичну “підводку”, щоб зробити передачу більш ефективною та такою, що запам'ятовується. Під цю музичну композицію (краще за все інструментальну) ведучому повинно бути зручно, приємно розмовляти: вона повинна заряджати енергією або навпаки, розслабляти у відповідності до ритму і характеру передачі, а також в залежності від темпераменту автора. Основу такому оформленню віщання вже дали перевірені часом радіопостанови, що велися під аранжуванням певної мелодії, яка за відсутністю зорових декорацій повинна була створювати певну атмосферу та настрій для слухача. [46, c.68]

Ведучий програми у прямому ефірі більш вільний, тому, сидячи за пультом, може дозволити собі будь-які сторонні шуми (наприклад, сміх, жарти, привітання з гостем). Він обмежений лише часом передачі, її форматом та власною внутрішньою цензурою. Незалежно від жанру передачі радіоведучий створює певний настрій у слухачів.

Автор повинен слідкувати не лише за змістом передачі, музичним матеріалом, але й за ходом бесіди, і зі слухачами, і з гостями програми, постійно підтримувати потрібний настрій і темп. Він повинен бути не лише цікавим співрозмовником гостю, але й, більш за все, модератором бесіди. Він повинен вміти спрямовувати розмову в те русло, яке, в першу чергу, цікавить аудиторію, а не власне гостя, при чому робити це тактовно та якомога непомітніше.

Існує також певна характерна відмінність між видами власне авторських програм. Найбільш виразно ця різниця виявляється у відповідності до самої радіостанції, на якій виходить певна авторська програма.

Основною відмінністю авторської програми на «локальній» комерційній інформаційно-музичній радіостанції від передачі на «багатопрофільної» та державної радіостанціях є те, що у першому випадку ведучий, як правило у прямому ефірі, а у другому (через велику кількість передач різних авторів) попередньо записує свою передачу (сам або за допомогою звукоінженера) на магнітну плівку, DAT-касету, або будь-який інший носій.

Особливої різниці в цьому немає: завжди можна створити ілюзію прямого ефіру, записавши передачу з першого разу (без монтажу), залишивши деякі обмовки та помилки. Єдина різниця між «записаною» та «живою» передачею в тому, що у випадку авторської задумки (запланованого аспекту) неможливо вивести дзвінки радіослухачів в ефір.

Хоча існує певна думка, що майже непомітною але все ж таки різницею між цими двома видами програм є ще й якість оформлення програми з технічної точки зору. «В записаній програмі, при відповідній майстерності ведучого, можна створити необтяжливу атмосферу експромту, але при цьому уникнути всіх можливих мовних або звукових помилок - гулу від мікрофону, неловкого руху гостя, який міг зачепити динамік тощо». [31 , c.150]

Отже, отримавши декілька тлумачень «авторської програми» та її характеристики, можна вивести певне усереднене визначення «авторської програми на радіо». Авторська програма на радіо - це радіопередача, автор якої одночасно виступає в ролі її творця та ведучого, режисера, літературного та музичного редактора, коректора, а іноді і продюсера.

Характерними ознаками авторської радіопередачі є: повна відповідальність автора за її виробництво, конструювання та випуск, підбор теми, матеріалу та інформаційного приводу, написання журналістом тексту, підбір музичного матеріалу, спеціального джинглу, пошук спонсорів. Відредагувати таку програму та вирішити, випускати її до ефіру чи ні, може тільки головний редактор або програмний директор.

РОЗДІЛ III. АНАЛІЗ РОБОТИ РАДІОЖУРНАЛІСТА (НА ПРИКЛАДІ ЦИКЛУ АВТОРСЬКИХ ПЕРЕДАЧ «НА УЗБІЧЧІ»)

Сучасні ЗМІ відіграють значну роль в житті пересічної людини. Повідомляючи про той чи інший суспільно-значимий факт вони формують громадську думку. Саме тому дуже важливо, що показують по телебаченню, пишуть в газетах та говорять по радіо. Як відомо «слово не горобець, вилетить не впіймаєш». Собливо уважними в цьому випадку мають бути радіожурналісти. Адже в їхній роботі слово - основний та чи не єдиний засіб впливу на слухача.

3.1 Пояснювальна записка

Інформативне наповнення ефіру радіостанцій не обмежується лише випусками новин. Радіожурналісти подають інформацію про найважливіші новини кіно, шоу-бізнесу, спорту, новітніх технологій. Нині по радіо транслюють чимало передач, основну чатину яких займають музичні композиції. Однак, радіопроектів в яких би піднімалися важливі теми мало. Саме тому на нашу варто створювати радіопередачу на соціальну тематику. Для того, щоб мати можливість детально проаналізувати роботу радіожурналіста це має цикл авторських передач. Журналісту важко продемонструвати всі свої професійні навики на прикладі однієї передачі. Оскільки при її створенні можуть виникнути напередбачені обставини, що можуть зіпсувати результат напруженої праці радіожурналіста. Створюючи цикл авторських передач ми зменшуємо таку ймовірність.

Назва циклу авторських передач «На узбіччі». Радіопроект соціальної тематики, сновна мета якого інформувати слухачів про соціальні проблеми нашої держави та пропонувати шляхи їх вирішення, на прикладі окремих осіб перконати аудиторію в можливості змін, задовольнити потребу реципієнтів в якісній та цікавій інформації. Цільовою аудиторією радіопроекту є всі громадяни України та Волині зокрема (оскільки передачі україномовні, а головні їх герої жителі Волинської області). Цикл авторських передач «На узбіччі» можуть слухати всі, хто прагне знати більше про суспільно-важливі проблеми нашої держави та області, ті хто не звик залишатися осторонь, люди, які прагнуть щось змінити в своєму житті та споробувати допомогти іншим, ті хто вважає, що його життя втратило сенс і шукає вихід за межами нормативної поведінки (наркотики, алкоголь).

Цикл авторських передач «На узбіччі» включає в себе три передачі: однойменна «На узбіччі», «Чужі серед своїх» та «Назустріч новому життю». Усі вони об'єднані спільною соціальною тематикою. На цьому кількість радіопередач циклу не обежується. Радіожурналіст може і надалі створювати передачі поки повністю не розкриє обрану ним тему.

3.2 Характеристика проекту

В світі радіожурналістики авторська передача не рідкість. Чимало радіожурналістів обирають саме такий варіант співпраці з радіостанціями. Чи не найпривабливішою особливістю такої роботи є цілковита свобода журналіста від усталених норм тієї чи іншої радіостанції. Радіожурналіст створюючи власний авторський проект, сам вирішує, як подати обрану ним тему слухачеві. Звичайно, обираючи такий вид діяльності радіожурналіст бере на себе чималу відповідальність. Адже в даному випадку він виступає не лише ведучим цієї передачі, а й автором, режисером, літературним та музичним редактором, коректором а іноді й продюсером. Розуміючи всю відповідальність, радіожурналісти сучасних радіостанцій зазвичай створюють передачі, основна частина ефірного часу в яких відводиться на музику. Тому створюючи цикл авторських передач на соціальну тематику «На узбіччі», ми фактично позбавили себе конкуренції. Для посилення емоційного сприйняття, в передачах використовується ряд музичних композицій, які інколи звучать як фон, а подекуди є вдалим продовженням слів ведучого. Втім «левову частину» ефірного часу займають коментарі та журналістський текст, що якнайширше розкриває суть радіопередачі. Цикл авторських радіопередач «На узбіччі» може транслюватися як на приватній так і на державній радіостанції, оскільки текст ведучого є нормативним та не обмеженим жодними спеціальними рамками. Радіопередачі виходять щотижня, в п'ятницю. Особлива увага приділяється героям передачі. Радіожурналісту мало віднайти осіб причетних до обраної ним теми. Потрібно, щоб вони погодилися відповісти на поставлені їм питання. Інколи, обрана журналістом тема може стосуватися особистого життя героя, в таких випадках дуже важливо «не перегнути палку». Адже стаття 8 «Етичного кодексу журналіста» повідомляє «журналіст, висвітлюючи інформацію, зобов'язаний з повагою ставитися до приватного життя особи та не розповсюджувати без її згоди інформацію про стан її здоров'я, сімейне життя, сексуальну орієнтацію, дозвілля, релігійні переконання тощо» (Етичний кодекс журналіста).

Окрім осіб, що були безпосередньо пов'язані з обраною нами темою, в передачах подані коментарі людей, зокрема лучан, з приводу різноманітних питань, це зроблено з метою зближення з слухачами. Осікільки усі три передачі в записі, на нашу думку - це кращий варіант співпраці з аудиторією. Нами було створено усі психлогічно-комфортні умови, для того, щоб отримати правдиві свідчення окремих осіб.

В циклі авторських передач «На узбіччі» піднімалися наступні теми: наркоманія, алкоголізм та життя дітей на вулицях міста. Усі ці передачі важко віднести до якогось одного жанру радіожурналістики. Оскільки нашою метою було якомога ширше розкрити обрану тему та створити якісний журналістський матеріал, і не важливо в якому саме жанрі. У зв'язку з цим в циклі авторських радіопередач «На узбіччі» простежується вкраплення таких радіожанрів як радіоінтерв'ю, радіонарис, радіокоментар та інше.

В радіопередачі «На узбіччі» тривалістю 25 хвилин піднято тему наркоманії. Нам вдалося відшукати людей, які колись були наркозалежними. Вони розповіли, як саме позбулися цієї згубної звички та побажали нікому не опинятися в такій же ситуації.

Нами були поставлено наступні запитання:

- Чому спробували наркотик?

- Що змусило змінити звичний спосіб життя (життя з наркотиком)?

- Які труднощі виникли коли ви вирішили позбутися наркозалежності?

- Що ви вказали б особам, які стоять перед вибором: спробувати наркотик чи ні?

Усі перераховані вище питання ставилася з урахуванням індивідуальної розповіді усіх співрозмовників. Звичайно, спочатку відбулося спілкування при якому диктофон було вимкнено. Таким чином нам вдалося познайомитися з майбутніми героями передачі та переконати їх в тому, що нам можна довіряти.

Відповоді колишніх наркозалежних були доволі різні. Однак, усі вони об'єднані глибоким переконанням: наркотик - це смерть. Окрім того, нам вдалося поспілкуватися не лише з колишніми наркозалежними, а й з людьми, які на даний момент проходили реабілітацію в центрі «Переображення». Чимало з них переконані в тому, що пройшовши реабілітацію, стануть абсолютно іншими людьми. Взявши потрібні коментарі, ми спробували протиставити відповіді тих, хто ще проходить реабілітацію і тих, хто уже її пройшов. Це було зроблено для того, щоб усі наркозалежні зрозуміли наскільки кращим є життя без наркотику. Для довершення радіокартини, ми поспілкувалися з працівниками центру, які щодня допомагають реабілітантам боротися з залежністю. Від них ми дізналися коли було створено реабілітаційний центр «Переображення», ким і з якою метою. Розповіли детально про принцип його роботи, режим дня та особливості лікування.

Вияснилося, що центр працює з 2007 року і є релігійного спрямування. Саме тому, молитва є основною складовою звичайного дня реабілітантів. Реабілітаційний центр «Переображення» створено за підтримки церкви Феміам. Однак, незважаючи на це, реабілітантом може стати представник будь-якого віросповідання. Після завершення реабілітації зовсім необов'язково приймати їхню віру, розповідають працівники центру. Цікавим є той факт, що основна частина працівників центру теж колись були наркозалежними. Вони проходили реабілітацію в цій установі і отримали свободу від залежності.Можливо саме це допомагає їм краще зрозуміти поведінку реабілітантів, яка не завжди адекватна. Нам вдалося дізнатися, що працівникам центру довелося подолати опір чималої кількості людей, перш ніж заснувати дану інституцію. Для об'єктивності взяли коментарі у тих, хто був проти функціонування такої установи. Дізналися чи не змінилося їхнє ставлення. Більшість запевнила, що з плином часу їх точка зору змінилась. Нині, вони переконані, що працівники центру мають лише хороші наміри. Однак, були відповіді в яких особи не приховували свого негативного ставлення до роботи даного реабілітаційного центру. Передачу завершено проханнями колишніх наркозалежних не повторювати нікого їхніх помилок..

Варто зауважити, що коментарі героїв радіопередачі чітко відокремлені один від одного різноманітними мелодіями. Слухачі повинні були зрозуміти, що позбутися наркозалежності можна, потрібно лише цього хотіти.

Голос ведучої звучить на фоні легкої музики, що сприяє відповідному емоційному забарвленню радіопередачі. Окрім фонової мелодії нами було використано музичну композицію Ірини Білик «NARKOTUK», яка стала вдалим завершенням ефіру. Передачею «На узбіччі» ми мали на меті показати одну з проблем нашого суспільства та запропонувати шляхи її вирішення.

Передача «Чужі серед своїх» створена у зв'язку зі збільшенням кількості дітей, що живуть на вулицях міста. Наша мета полягала в тому, щоб звернути увагу людей на цей факт, вплинути на владців та змусити їх шукати вихід з ситуації, що склалася. В ході проведеного розслідування ми дізналися, що на вулицях міста Луцька проживає близько двохсот дітей. У передачі використано коментарі психолога, старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу кримінальної міліції у справах дітей УМВС та працівника служби захисту прав дітей облдержадміністрації.

Психолог розповів нам чому, зазвичай, діти тікають з дому та чого саме вони шукають на вулицях міста. Маючи чималий досвід роботи з такими дітьми він зауважив, що з дому йдуть, зазвичай, підлітки, які не можуть порузумітися з батьками. Причин такої поведінки, на думку психолога, може бути декілька. По перше, це відсутність емоційного зв'язку між членами родини. Причиною цього є те, що їхні батьки не отримали достатньо тепла та уваги від своїх батьків. По друге, втеча на вулицю - це своєрідний дитячий протест, прагнення завоювати авторитет серед однолітків. По третє, жити за законами вулиці це екстрім, який так полюбляють підлітки.

Однак, істину причину втечі, знають лише ті хто її здійснює. Саме тому ми вирішили спробувати поспілкуватися з дітьми яких виховує вулиця. Нам вдалося їх відшукати та зав'язати розмову, в ході якої дізналися причини їхнього бродяжництва. Дванадцятирічна Надійка розповіла, що мама уже давно не живе разом з нею. Саме тому, вони з сестричками просять милостині. А от одиняцятирічна Оксана зізналася, що просить гроші на їжу. Вона запевнила, що ходить разом з мамою. Дівчинка зауважила, що її тато помер і це привело їх на вулицю. При спілкуванні було враховано 5 статтю «Етичного кодексу журналіста» щодо особливо тактовного спілкування з дітьми.

Вірити словам малечі чи ні кожен повинен вирішити сам. Однак факт залишається фактом: діти вулиці є, і це одна з проблем 21 століття, яка потребує негайного вирішення. У зв'язку з цим, ми вирішили звернутися до працівників служби захисту прав дітей облдержадміністрації та поцікавитися чи вирішується ця проблема та яким чином. На що отримали ствердну відповідь. Нам повідомили, що в області проводиться проводиться відповідна робота щодо запобігання дитячої бездоглядності та безпритульності. Зауважили, що проводяться профілактичні рейди «Вулиця» «Вокзал». Працівник центру провідомив, що діти, що виявляються на вулиці, які з тих чи інших причин залишили постійне місце проживання, навчальні заклади, направляються до притулку, де з ними працюють психологи.

Старший оперуповноважений в особливо важливих справах відділу кримінальної міліції у справах дітей УМВС, підполковник Микола Побережнюк, з яким нам вдалося поспілкуватися, зауважив, що цього року спостерігається ріст дитячої злочинності ( на 27, 9 % більше ніж попереднього). 90% з них крадіжки, решта - хуліганські витівки. На 125% зросла кількість злочинів по лінії наркоманії. Пан Микола розповів, що діти позбавлені батьківської уваги шукають гострих відчуттів на вулицях міста. Смае цим, він пояснив ріст дитячої наркоманії. Микола Побережнюк повідомив, що станом на 1 листопада 2010 рік працівники правоохоронних органів забрали з вулиці 208 дітей. 99 з них було відправлено в притулок у м. Рожище. Окрім того, нам вдалося дізнатися, що багато дітей втікають з дитбудинків, відмовляючись виконувати загальноприйняті правила поведінки. Дітям, які спробували вуличного життя, важко вписуватися в загальноприйняті, суспільні рамки. Ще важче їм стати повноправни членами суспільства.Такий висновок ми зробили, провівши опитування жителів та гостів міста Луцька. Основна кількість опитаних сказала, що їм шкода таких дітей, але вони так і не навчилися їм довіряти. Вони переконані, що з них не виростуть законопослушні громадяни нашої держави. З етичних міркувань у передачі було використано не всі коментарі реципієнтів.

Завершуючи радіопередачу ми запропонували власний варіант вирішення даної проблеми та запитали у психолога, як, на його думку, можна змінити дану ситуацію на краще. Психолог запевнив, що оскільки проблема дитячої безпритульності сягає раннього дитинства (в деяких випадках дитинства батьків безпритульної дитини) то і вихід з неї потрібно шукати там. Потрібно приділяти дітям чимало уваги, для того, щоб вони отримали правильні уявлення про нинішній світ. Психолог зауважив, що результат буде найкращим, якщо скооперувати зусилля провідних інституцій суспільства ( школи, дитсадки, церкви, театри…)

В радіопередачі «Чужі серед своїх» використано звуковий ефект - биття серця та фонову мелодію. Слова ведучої доповнюють розповіді та коментарі героїв радіопередачі. Подекуди між мовою героїв всталено гру гітари. Це зроблено для того, щоб слухач зміг обдумати сказане. Тривалість передачі 20 хвилин.

В радіопередачі «Назустріч новому життю» головними героями стали жінки, чиє життя було зруйновано наркотиком та алкоголем. Однак, вони знайшли в собі сили поборотися. Ми дізналися, що реабілітація в цій установі проходить в три етапи. На перших двох, реабілітанти позбавлені можливості спілкуватися з рідними, друзями; їм забороняється виходити за межі центру. Це зроблено з метою уникнення будь-якого негативного впливу зі сторони соціуму. Історія кожної героїні цікава та по-своєму унікальна. Їхні розповіді повинні не залишити байдужим жодного слухача.

Нам вдалося поспілкуватися з тими, хто допомагає реабілітантам позбутися залежності. Саме від них дізналися коли створено центр та ким. Вияснилося, що жіночий реабілітаційний центр «Переображення» створено дев'ять років тому. Його засновниця колись теж була наркозалежною, але їй вдалося вилікуватися. Відтоді вона приклала чимало зусиль аби інші змогли розпочати нормальне життя.

Основна увага в передачі приділялася проблемі наркоманії і алкоголізму та методам боротьби із нею. Ми запитали реабілітантів, що стало головною причиною того, що вони вирішили кардинально змінити своє життя. Відповіді нас шокували. Молоді мами, які не уявляють своє життя без наркотиків чи алкоголю переконували нас в тому, що майбутнє їхніх діте для них важливіше. Цікавим є той факт, що усвідомили вони це, лише провівши чималий відрізок часу в центрі «Переображення».

Послухавши розповідь випускниці центру можна зробити висновки, що в цій інституції допомагають позбутися не лише залежності від наркотиків та алкоголю, а й вчать жити, змініють світосприйняття. І це не дивно, адже установа релігійного спрямування і основну частину свого часу реабілітанти приділяють спілкуванню з Богом.

Варто зауважити, що маючи приклад жінок, яким вдалося змінити своє життя на краще (пройшовши реабілітацію) залежним легше проходити реабілітацію, адже вони вірять в змін.

Передача тривалістю 18 хвилин не є перенасичена фактами. В радіопередачі використано фонову мелодію та музичну композицію групи Бумбокс «Наодинці», для сильнішого емоційного впливу на слухача. Мета цієї передачі розповісти людям, які хоч якимось чином причетні до вищезгаданих проблем, як можна їх вирішити.

Теми циклу радіопередач «На узбіччі» було вибрано нами. Усі передачі ведуться живою, наближеною до розмовної мовою. При їх створенні довелося продемонструвати ряд професійних навичок. Радіожурналісту потрібно було виступити в ролі психолога для того, щоб дізнатися потрібну інформацію. Герої радіопередач пригадували своє непросте минуле, про яке, зазвичай, такі люди розповідають неохоче. Окрім того, потрібно було написати сценарій радіопередачі, який би лише підкреслив особливості та основні моменти обраної теми.

Якщо говорити про техніку створення циклу авторських радіопередач «На узбіччі», то усі вони змонтовані за допомогою програми Adobe Audition. При технічній обробці враховано всі творчі та етичні моменти.

ВИСНОВКИ

В системі сучасних засобів масової інформації журналісти відіграють основну роль. Вони створють журналістські матеріали, які мають величезний вплив, формують громадську думку. Недаремно ж журналістів називають «четвертою гілкою влади». Кожен журналіст повинен пам'ятати, що повідомляючи про будь-яке явище чи факт, він несе величезну відповідальність, адже кожна сказана ним фраза сприймається аудиторією за «чисту монету». Особливої зосередженості при висвітленні ряду тем, вимагає робота радіожурналіста. Створюючи радіопродукт журналісту потрібно прикласти чимало зусиль. Неабияке значення в хорошому журналістському радіоматеріалі відіграє вдало окреслене коло причетних до теми осіб та, звичайно, сценарій. Саме тому ми зосередили свою увагу на специфіці роботі радіожурналіста. Відповідно до поставлених завдань ми визначили суть поняття радіожурналіст, а також його роль в творенні сучасного радіомовлення. Дослідили особливоті роботи над створенням радіопередач, зокрема авторських. В ході дослідження ми проаналізували декілька тлумачень терміну «авторської програми», виявили її характерні ознаки: повна відповідальність автора за її виробництво, конструювання та випуск, вибір теми, інформаційного приводу та підбір матеріалу, написання журналістом тексту, підбір музичного матеріалу, спеціального джинглу, пошук спонсорів. Дозвіл на вихід авторської програми в ефір надає головний редактор або програмний директор.

Створюючи власний радіопроект ми обрали теми соціального характеру. На нашу думку створюючи саме такий радіопродукт, журналіст зміг найкраще продемонструвати свої професійні навички та вміння спілкуватися з людьми. Окрім того, цикл авторських передач соціальної теметики мало представлений на хвилях сучасного радіомовлення. У зв'язку з цим можна розраховувати на чималу кількість слухачів, яким не байдуже все що відбувається в нашій державі та області зокрема. Використовуючи ряд музичних композицій намагалися посилити емоційний вплив на слухача. Варто зауважити, що запорукою успішного мовлення циклу авторських передач «На узбіччі», стане напружена робота радіожурналіста, результатом якої є вдалий вибір тем та творче їх висвітлення. Саме це приваблює пересічного слухача.

Отже, підсумовуючи результати наукового пошуку, можемо сказати, що ми досягли поставленої мети у нашому дослідженні, проаналізували специфіку роботи радіожурналіста та довели її важливість в суспільному радіомовленні України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Белицкий Я.М. Профессия -- журналист // Телевидение и радиовещание. - 2000. - №1. - С. 5-12.

2. Беляев С.Д., Коробицын В.М. Радиостанции России: Государственное и независимое вещание. - М.: Издательский центр Академия, 1995. - 170 с.

3. Вальтер фон Ла Рош. Вступ до практиної журналістики: Навчальний посібник / За загал. Ред.. В.Ф. Іванова та А.Коль. - К.: Академія Української преси, 2005. - 229с.

4. Гаспарян В.В. Работа радиожурналиста. Технология творчества. - М.: Информационно- издательский центр Connect, 2000. - 480 с.

5. Гоян О. Я. Основи радіожурналістики і радіоменеджменту: Підруч. - 2-ге вид., допов. - К.: Веселка, 2004. - 245 с.

6. Зазыкин В.М. Психологические аспекты формирования интереса к телевизионным и радиопередачам // Аудитория. - 1988. - № 6. - С. 23-30.

7. Засоби масової інформації: поняттєвий апарат/За ред. А.3. Москаленка. - К., 1997.

8. Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості: Навчальний посібник. - Львів: ПАІС, 2000. - 180с.

9. Етичний кодекс журналіста

10. Індюков М. Специфіка розмовних жанрів телевізійного мовлення. К., 1965. - 203 с

11. Калуцкая М.И. Авторские проекты. - Режим доступа: http://www.journalism/0_object92813.html

12. Кетов С.Д. Радиослушание // Среда. - 1999. - № 2. - С. 45-47.

13. Кузнєцова О.Д. Засоби масової комунікації. Посібник: Вид. 2-ге, перероблене й доповнене. - Серія «Навчальні та наукові видання професорсько-викладацького складу Львівського національного університету імені Івана Франка» - Львів: ПАІС, 2005. - 200 с.

14. Кузнецова О.Д. Основи масової комунікації. - Львів, 1996. - …

15. Лазутина Г.В. Основы творческой деятельности журналиста. - Режим доступа: http://www.journ.bsu.by/index.php?option=com_remository&Itemid=108&func=startdown&id=120

16. Летунов Ю.А. Время. Люди. Микрофон. - М.: Искусство, 1974. - 279 с.

17. Лизанчук В.В., Кузнєцова Д.Д. Методи збирання і фіксації інформації в журналістиці: Навч. Посібник. - К.:НМК ВО, 1991. - 96с.

18. Лизанчук В.В. Основи радіожурналістики. - К.: Знання, 2006. - 628 с.

19. Лизанчук В.В. Радіожурналістика: засади функціонування. Підручник. - Львів: ПАІС, 2000. - 366 с.

20. Любосветов Д.И. По законам эфира. О специфике творчества радиожурналиста. - М.: Наука, 1979. - 270 с.

21. Любосветов Д.И. Радиовещание и аудитория: некоторие особенности взаимодействия // Вестник Московского университета. Сер. 10. Журналистика. - 1997. - № 3. - с. 16

22. Ляшенко Б.П. Радио без тайн. - М.: ИЦМ, 1985. - 463 с.

23. Маклюэн Г. Методы исследования средств массовой коммуникации. - М.: Наука, 1997. - 320 с.

24. Микитенко А.М. Основи радіожурналістики: Методичні матеріали для студентів заочного та дистанційного навчання зі спеціальності «Журналістика». - Харків, 2003. -56 с.

25. Миронченко В.В. Основи інформаційного радіомовлення. - К. , 1996. - 230с.

26. Михайлин І.Л. Журналістика як всесвіт: Вибрані медіа дослідження. / І.Л. Михайлин. - Х.: Прапор, 2008. - 512 с.

27. Михайлин І.Л. Основи журналістики: Підручник. Вид. 3-е доп. І поліпшене. - К.: ЦУЛ, 2002. - 284с.

28. Моїсеєв В.А. Журналістика та журналісти. - К.: Дакор, 2002. - 402 с.

29. Москаленко А.З., Губернський Л.В., Іванов В.Ф. Основи масово-інформаційної діяльності. - К., 1999.

30. Москаленко А.З. Теорія журналістики: Навчальний посібник.- К.: ЕксОб, 2002.- 335с.

31. Овсенников Т.Н. Радио России -- реформа без цели // Среда. - 1998. - №2. - С. 8-15.

31. Олейник В.П. Радиопублицистика. Проблемы теории и мастерства. - К.: Либідь, 1978. - 431 с.

32. Олешко В.Ф. Журналистика как творчество. Изд. Рип-холдинг, 2003..

34. Партико З.В. Загальне редагування: Нормативні основи: Навч. посібник / В.Партико. - Львів: Афіша, 2006. - 416 с.

35. Почепцов Г.Г. Теорія комунікацій. - К., 1999. 20.Пресса и общественное мнение. - 1987.

36. Прилюк Д. Спостереження і дослідження фактів журналістом. - К., 1974. 37. Прилюк Д.М. Теорія і практика журналістської творчості. Методологічні проблеми. - К.: «Вища школа», 1973 - 271 с.

38. Радиожурналистика: Учебник / Под ред. Шереля А.А. -- М.: Издательство Московского государственного университета, 2000. - 480 с.

39. Різун В. Основи журналістики. У відповідях та заувагах. - К., 2004. - 80с.

40. Телевізійна журналістика: навч. посіб./ Ю.Г. Шаповал. Рівне, 2008 - с.80

40. Тертычный А. А. Жанры периодической печати. Учебное пособие / М.: Аспект Пресс, 2000. - …

41. Фихтелиус Э. Десять заповедей журналиста: Пер. со шведского. - М.: Наука, 1999. - 70 с.

42. Цвик В.Л. Журналист с микрофоном. Учебное пособие. - М.: Издательство МНЭПУ, 2000. - 59 с.

43. . Цит. за: Журналист. - 1968. - № 12. - С.68.

44. Цит. за: В диапазоне современности. - М., 1985. - С.36.

45. Шерель А.А. Там на неведомых подмостках: Радиоискусство. Проблемы истории и теории, 1922-1941. - М.: Российский институт искусствознания Министерства культуры РФ., 1993. - 483 с.

Размещено на Allbest.ru