Вплив мас-медіа на суспільство

1

План:

• Вступ
• Розділ 1. Роль і місце засобів масової комунікації у системі соціальних зв`язків
• 1.1 Людина як об'єкт впливу мас-медіа
• 1.2 Роль мас-медіа у формуванні духовності особистості та суспільства
• Розділ 2. Механізми впливу мас-медіа на формування і функціонування громадської думки
• 2.1 Вплив мас-медіа на свободу вибору і самовизначення людини
• 2.2 Психологічні особливості діяльності мас-медіа у суспільстві
• Висновки
• Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність дослідження. Сьогодні можна говорити про цілий ряд тривожних, небезпечних і навіть патогенних процесів у духовній сфері. Саме мас-медіа у більшості випадків визначають духовний клімат суспільства. Їх роль і значення як сьогодні, так і в майбутньому неможливо переоцінити: цивілізація нового століття буде інформаційною. У суспільстві, як ніколи раніше, виразиться особиста залежність кожного громадянина від тих емоційних і моральних потоків, які будуть нести ЗМІ. Тому дуже важливо розглянути деякі тривожні тенденції у цій сфері.

Якщо говорити про сутність того, що називають сьогодні засобами масової інформації, то вже з самої назви можна зрозуміти, що йдеться про інформаційні засоби, які виконують функцію посередників людського спілкування -- тобто медіаторів -- у сучасному суспільстві. Традиційно їх тлумачать як засоби передавання інформаційних потоків від людини до людини, від однієї групи, спільноти до іншої. Кажуть у цьому разі, що мас-медіа інформують, тобто «внутрішньо формують» нашу свідомість. Це правильно лише наполовину.

Річ у тім, що як посередники між нами мас-медіа й самі вже є тією реальністю, в якій ми живемо. Оскільки соціально-політичну тканину нашого життя тчуть з наших таки взаємин, то і мас-медіа надають чи, навпаки, не надають тканині буття відтінку певного усвідомлення, «модної» стилістики, тобто впливають на організацію і режим перебігу людських взаємин. Вже сам факт висвітлення подій у мас-медіа, їхня тематизація, інтерпретація у фокусі уваги -- все це робить ЗМІ реальністю, з якою треба рахуватися.

Крім того, інформація має ще одну важливу якість: вона ніколи не буває нейтральною, інертною щодо людей, хоч як би й доводили протилежне. У засобах масової комунікації інформація завжди являє собою мову, акти мовлення, нехай це буде й у формі письмового тексту. Я промовляю, я фіксую вашу увагу на події, на персоні і, отже, я у цій дії, у цьому, на перший погляд, безневинному акті інформування масово, загальнозначуще стверджую своє розуміння, своє бачення, свою волю до влади. Якраз тому засоби масової інформації-- це водночас засоби масового ствердження владних інтенцій, бажань, очікувань, волінь. У цьому сенсі мас-медіа сприймаються як влада, а саме -- «четверта влада». Володіння інформацією й панування над її розповсюдженням дуже близько стикаються із владним пануванням і силовим формуванням свідомості та життя людей.

Сучасні мас-медія, мають дуже велику суспільну силу, вони активно впливають на громадську думку та на масову свідомість населення. Цей вплив варто ґрунтовно досліджувати, що і зумовило вибір теми курсової роботи: «Вплив мас-медіа на суспільство».

Аналіз наукових джерел і публікацій. За останні роки вийшли з друку наукові роботи та монографії, в яких вивчається й аналізується система засобів масової інформації, її роль у формуванні національної ідеї, вплив на формування громадської думки, суспільної свідомості. Значення та місце ЗМІ у житті країни розглядав у своїй роботі Москаленко А.З. [21], Лизанчук В. аналізує складні проблеми зародження національної культури, духовності, функціонування української мови в усіх клітинках державного організму [17, 7]. Проблеми активного впливу ЗМІ на політичну свідомість і поведінку громадян вивчали Пугачов О.В. та Соловйов А.І. [33, 15]. Князева М.Л. [13] розглянула, як мас-медіа визначають духовний клімат суспільства та проаналізувала залежність громадян від емоційних та моральних потоків ЗМІ, Новікова А.А. [23] вивчала роль та місце радіо, телебачення і періодичних видань у демократичному суспільстві. Незважаючи на достатньо суттєве опрацювання проблеми духовності індивіда та суспільства, узагальнююче соціально-філософське осмислення даної проблеми в контексті проблеми безпеки духовності не розглядається, тому дана стаття покликана певною мірою розкрити питання формування засобами масової інформації засад безпеки духовності в соціумі. Автор розглядає, як саме ЗМІ, впливаючи на аудиторії, формують духовність особистості, що і є метою дослідження.

Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

- проаналізувати роль людини (індивіда), як об`єкту впливу мас-медіа;

- виявити роль мас-медіа у формуванні духовності особистості та суспільства;

- визначити вплив мас-медіа на свободу вибору і самовизначення людини;

- розглянути психологічні особливості діяльності мас-медіа у суспільстві.

Об'єктом дослідження є засоби масової інформації як інститут суспільної системи, а предметом - особливості та ступінь впливу мас-медіа на процес соціалізації та існування людини у суспільстві.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що положення і висновки даного дослідження можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні та підготовці до занять з курсів з соціології, політології, написанні різного роду наукових робіт.

Структура роботи. Структура курсової роботи обумовлена специфікою проблем, що стали об'єктом і предметом дослідження, воно складається зі вступу, трьох розділів, 4 підрозділів висновків і списку використаних джерел, що містить 36 найменуваннь.

Розділ 1. Роль і місце засобів масової комунікації у системі соціальних зв`язків

1.1 Людина як об'єкт впливу мас-медіа

У живій природі людина - якісно нове явище. Вона володіє розумом, здатним на абстрактне мислення, мовленням, мовою. Мова і мислення - значні складні системи, на які можна впливати з метою програмування поведінки людини. Вона, відомо, має неоднозначну психіку, важливою частиною якої є уява. І вона розвинена настільки, що ми фактично живемо водночас у двох вимірах, у двох «реальностях» - справжній та уявній. Уявлюваний світ значною мірою (а в багатьох - у першу чергу) визначає нашу поведінку. Але людина гнучка й податлива, на неї можна впливати зовні таким чином, що це буде абсолютно непомітно.

Загалом людина живе не лише у фізичному світі, що об'єктивно існує, а й у штучно створеній нею так званій ноосфері - світі, який зобов'язаний існуванням свідомій діяльності людського роду. Поняття ноосфери незалежно один від одного ввели французький антрополог-єзуїт Тейяр де Шарден і наш великий природознавець та філософ В. І. Вернадський. Звужуючи поняття, можна сказати, що людина живе в штучно створеному світі культури [20, 234].

Відтак, усі живі істоти впливають на поведінку тих, із ким вони співіснують у своїй екологічній ніші, використовуючи природні об'єкти і записані природою у вигляді інстинктів програми. Але людина водночас впливає на поведінку інших людей, виявляючи себе у сфері культури.

Людина - істота соціальна. Як мовив Аристотель, лише боги та звірі можуть жити поза суспільством. Індивідуум - це абстракція, ідеальне уявлення про ізольовану людину, яке склалося в XVII столітті на час виникнення сучасного західного суспільства. Власне, латинське слово «індивідуум» - це переклад грецького слова «атом», що означає «неподільний». У реальності міф про індивідуум нездійсненний, людина виникає й існує тільки у взаємодії з іншими людьми та під їхнім впливом. Дитина, яку виховали дикі звірі (такі випадки траплялися й вивчалися), не стає красенем Мауглі. Вона - не людина і вижити не може. Не стає людиною навіть дитина, ізольована матір'ю від інших людей.

Отже, закладеної в нас біологічної програми поведінки замало для того, щоб ми були людьми. Вона доповнюється програмою, що записана знаками культури. І ця програма - колективний твір. Відтак наша поведінка завжди перебуває під впливом інших людей, і захистити себе від нього певним жорстким бар'єром ми, зрештою, не можемо. Ось так і виникає таке важливе поняття, як маніпуляція.

Так склалося, що саме це слово має негативне забарвлення. Ним ми позначаємо той вплив, яким незадоволені, який спонукав нас здійснити такі вчинки, що зрештою привели нас до програшу, або пошили в дурні. Коли приятель на іподромі вмовив вас поставити на коня, який прийшов першим, то, отримуючи виграш у касі, ви не скажете: «Він маніпулював мною». Ні, він дав вам добру пораду.

З другого боку, не кожний вплив, внаслідок якого ви програли, ви назвете маніпуляцією. Якщо в темному завулку вам погрожують ножем і шепочуть: «Гроші й годинник, швиденько», - то ваша поведінка дуже ефективно програмується. Але назвати незнайомця маніпулятором не спаде на думку. Тож який зміст ми вкладаємо в це поняття?

Власне корінь слова «маніпуляція» походить від латинського слова manus - рука (manipulus - пригорща, від manus і pie - наповнювати). В словниках європейських мов це слово тлумачиться як дія, спрямована на об'єкти з певними намірами, цілями (наприклад, ручне керування, огляд пацієнта лікарем за допомогою рук тощо). Мається на увазі, що для таких дій потрібні спритність і вправність [20, 447].

У техніці такі прилади для керування механізмами, що є ніби продовженням рук (важелі, рукоятки), також називаються маніпуляторами. А той, хто працював із радіоактивними матеріалами, знає про маніпулятори, які просто імітують людську руку.

Звідси походить і сучасне переносне значення слова - спритне поводження з людьми як із об'єктами, речами.

Оксфордський словник англійської мови трактує маніпуляцію як «акт впливу на людей або керування ними зі спритністю, особливо із зневажливим підтекстом, як приховане керування або вплив».

Таким чином, термін «маніпуляція» є метафорою і вживається в переносному розумінні: спритність рук у поводженні з речами перенесена в цій метафорі на спритне керування людьми (і, звичайно, вже не руками, а спеціальними «маніпуляторами»). Завважимо, що з самого початку це поняття обмежує трактований як маніпуляція набір способів керування: ним позначається лише керування зі спритністю і навіть приховане керування.

Коли виписати ті визначення, які дають авторитетні зарубіжні дослідники явищам маніпуляції, то можна вирізнити головні, родові ознаки маніпуляції. По-перше, це - різновид духовного, психологічного впливу (а не фізичне насильство чи загроза насильства). Метою дій маніпулятора є дух, психічні структури людської особистості.

Однією з перших книг, безпосередньо присвячених маніпуляції свідомістю, була книга соціолога з ФРН Герберта Франке «Маніпульована людина» (1964). Він дає таке визначення: «Під маніпуляцією переважно треба розуміти психічний вплив, який здійснюється таємно, відтак, на шкоду тим особам, на котрих він спрямований. Найпростішим прикладом цього може бути реклама» [20, 448].

Отже, по-друге, маніпуляція - це прихований вплив, факт якого має залишитися непоміченим об'єктом маніпуляції. Як зазначає один із провідних фахівців щодо американських ЗМІ, професор Каліфорнійського університету Г. Шіллер: «для досягнення успіху маніпуляція має залишатися непомітною. Успіх маніпуляції гарантований, коли маніпульований вірить: усе, що відбувається, природне і неминуче. Коротше кажучи, для маніпуляції потрібна фальшива дійсність, в якій її присутність буде непоміченою» [35, 322-323].

Якщо спроба маніпуляції викривається і про викриття стає надто відомо, акція звичайно згортається, оскільки розкритий факт такої спроби прирікає маніпулятора на неуспіх. Ще старанніше приховується головна мета - так, щоб навіть викриття самого факту спроби маніпуляції не призвело до вияснення справжніх намірів. Тому втаємничення, приховування інформації - обов'язкова ознака маніпуляції, хоча деякі її прийоми включають також «граничне саморозкриття», гру в щирість, коли політик рве сорочку на грудях і пускає по щоці скупу чоловічу сльозу.

По-третє, маніпуляція - це вплив, який вимагає значної майстерності й знань. Зустрічаються, звичайно, талановиті самоуки з могутньою інтуїцією, здатні на маніпуляцію свідомістю за допомогою доморослих засобів. Але сфера їхнього впливу незначна, вона обмежена особистим оточенням - сім'єю, бригадою, ротою чи бандою [20, 237].

Коли ж йдеться про суспільну свідомість, про політику, навіть місцевого значення, то, зазвичай, до розробки акції залучаються фахівці або хоча б спеціальні знання, видобуті з літератури чи інструкцій. Оскільки маніпуляція суспільною свідомістю стала технологією, з'явилися професіонали, що володіють цією технологією (або її певними характеристиками). Виникла система підготовки кадрів, наукові заклади, наукова та науково-популярна література.

Ще одна важлива, хоча й не надто очевидна ознака: до людей, свідомістю яких маніпулюють, ставляться не як до особистостей, а як до об'єктів, різновиду речей. Маніпуляція - це складова технології влади, а не просто вплив на поведінку друга чи партнера.

Неправдива інформація, діючи на поведінку людини, ніскільки не зачіпає її дух, її наміри та настанови. Є.Л. Доценко в книзі «Психологія маніпуляції» пояснює: «Наприклад, хтось запитує у нас дорогу на Мінськ, а ми його, обманюючи, спрямовуємо на Пінськ - це є тільки обман. Маніпуляція має місце тоді, коли той, інший, збирався йти до Мінська, а ми зробили так, щоб він захотів іти до Пінська» [15, 97].

У книзі «Маніпульована людина» підкреслюється ця особливість маніпуляції як психологічний вплив: «Він не лише спонукає людину, яка перебуває під таким впливом, чинити те, чого хочуть інші, він змушує її прагнути це зробити» [20, 240].

Відтак стає зрозумілою доволі неприємна суть справи. Будь-яка маніпуляція свідомістю є взаємодія. Жертвою маніпуляції людина може стати тільки в тому разі, коли вона є її співавтором, співучасником. Лише коли людина під впливом одержаних сигналів перебудовує свій світогляд, думку, настрій, мету і починає діяти за новою програмою, - маніпуляція відбулася. А коли вона засумнівалася, вперлася, захистила свою духовну програму, то жертвою тоді не стає.

Маніпуляція - це не насильство, а спокуса. Кожній людині надана свобода духу та свобода волі. Отже, в неї є можливість - вистояти, не піти за спокусою. Одна з незаперечних ознак того, що в певний момент здійснюється значна програма маніпуляції свідомістю, полягає в тому, що люди перестають прислухатися до розумних аргументів, - вони ніби бажають бути обдуреними. Вже О.І. Герцен дивувався з того, «як мало можна взяти логікою, коли людина не хоче пересвідчитися» [20, 240].

Отже, маніпуляція - це спосіб панування духовного впливу на людей через програмування їхньої поведінки. Цей вплив спрямований на психічні структури людини, здійснюється приховано і має за завдання змінити думки, спонуки й мету людей у напрямку, потрібному владі.

Вже з цього дуже короткого визначення стає зрозумілим, що маніпуляція як засіб влади виникає тільки в громадянському суспільстві зі встановленням політичного порядку, заснованого на представницькій демократії.

В політичному порядку західної демократії сувереном, тобто тим, хто володіє всією повнотою влади, оголошується сукупність громадян (тобто тих, хто має громадянські права). Ці громадяни - індивідууми, теоретично наділені рівними частками влади у вигляді голосу. Надана кожному частка влади реалізується під час періодичних виборів через опускання бюлетеня до урни. Рівність у цій демократії гарантується принципом «одна людина - один голос». Ніхто, крім індивідуумів, не володіє голосом, не «віднімає» їхньої частки влади - ні колектив, ні вождь, ні мудрець, ні партія.

Але, як відомо, «рівність перед Законом не означає рівності перед фактом». Це популярно пояснили вже якобінці, відіславши на гільйотину тих, хто вимагав економічної рівності на підставі гасла про «свободу, рівність і братерство».

В майновому сенсі рівні в політичному розумінні громадяни - не рівні. І навіть обов'язково повинні бути не рівними - саме страх перед бідними згуртовує благополучну частину в громадянське суспільство, перетворюючи їх на «свідомих та активних громадян». На цьому тримається вся конструкція демократії - «суспільства двох третин».

Майнова нерівність створює в суспільстві «різницю потенціалів» - значну нерівновагу, що може підтримуватися лише за допомогою політичної влади. Великий мораліст і засновник політекономії Адам Сміт так і визначив головну роль держави в громадянському суспільстві: «Придбання значної власності можливе тільки при становленні громадянського уряду. Тією мірою, якою він постає для захисту власності, він стає реальним захистом багатих від бідних, захистом тих, хто володіє власністю, від тих, хто ніякої власності не має» [20, 241].

Йдеться саме про громадянський уряд, тобто про уряд в умовах громадянського суспільства. До цього, за «старого режиму», влада не розподілялася частками між громадянами, а концентрувалася в руках у монарха, що володів безсумнівним правом на панування (і на його головний інститут - насильство). Як і в будь-якій державі, влада монарха (чи, приміром, генсека) потребувала легітимації - набуття авторитету в масовій свідомості. Але вона не потребувала маніпуляції свідомістю. Стосунки держави за такого владарювання були засновані на «відкритому, без маскування, імперативному впливові - від насильства, пригнічення, панування до накидання, переконання, наказу - з використанням грубого простого примусу». Інакше кажучи, тиран наказує, а не маніпулює.

Цей факт підкреслюють усі дослідники маніпуляції суспільною свідомістю, розрізняючи способи впливу на маси в демократичних і авторитарних, або тоталітарних режимах. Ось свідчення визначних американських учених.

Фахівець у сфері засобів масової інформації З. Фрейре: «До пробудження народу немає маніпуляції, а є тоталітарне пригноблення. Допоки пригноблені повністю придушені дійсністю, немає потреби маніпулювати ними».

Провідні американські соціологи П. Лазарсфельд і Р. Мертон: «Ті, що контролюють погляди й переконання в нашому суспільстві, менше вдаються до фізичного насильства й більше до масового навіяння. Радіопрограмами та рекламою замінюються залякування і насильство» [20, 241].

Відомий фахівець у галузі управління С. Паркінсон дав таке визначення: «В динамічному суспільстві мистецтво управління зводиться до вміння спрямовувати в потрібному напрямку людські бажання. Ті, хто досконало оволодів цим мистецтвом, зможуть досягти нечуваних успіхів» [15, 102].

1.2 Роль мас-медіа у формуванні духовності особистості та суспільства

Сучасне життя важко уявити без засобів масової інформації. Радіо, телебачення, періодичні видання стали невід'ємними атрибутами світу сучасної людини. У постіндустріальному суспільстві влада знань та інформації стає вирішальною в управлінні державою, відтісняючи на другий план вплив грошей та спонукання. Сьогодні мас-медіа все більше служать не лише необхідним ланцюжком у складному механізмі державотворення, але і його митцем. Сила впливу ЗМІ на свідомість і поведінку громадян величезна. Оцінки всезростаючого впливу ЗМІ на суспільство прямо протилежні. Деякі автори, наприклад О. Тоффлер, вбачають у цьому явищі паростки нової, більш високої та гуманної цивілізації, інформаційного суспільства, реальний рух до «гетерогенної, особистісної, антибюрократичної, шукаючої, мислячої, творчої держави», яка здатна вирішити найбільш гострі конфлікти сьогодення. Інші мислителі, констатуючи спустошуючий та руйнівний вплив на особистість і культуру мас-медіа, і особливо телебачення, оцінюють зростаючу роль інформаційної влади дуже песимістично. Так відомий італійський кінорежисер Федеріко Фелліні вважав, що «з допомогою гіпнотичної сили видовища, яке і вдень і вночі без перерви приходить до людей в будинок, телебачення зруйнувало не тільки світ кіно, але також ставлення індивіда до дійсності. Усе життя - природа, наші друзі, література, жінки - все поступово згасає під впливом цього маленького екрану, який стає все більшим та проникає усюди. Він поглинув усе: реальність, нас самих і «наше ставлення до дійсності» [33, 357]. Існує позиція, за якою величезні дози масової інформації можуть стати «соціальним наркотиком» для мас, можуть відучити людство від активної участі у суспільному житті, від пізнання його законів та перетворити маси у пасивних споживачів новин.

Так чи інакше, засоби масової інформації перетворилися на могутній соціальний інститут, що виховує соціально-громадянські, національно-духовні почуття, звички, спонуки, наміри, тощо. Вони беруть активну участь у формуванні та розвитку особистості, мають величезний вплив на духовне вдосконалення аудиторії, виховання високих моральних якостей та духовних принципів.

«Словник української мови» дає таке визначення поняттю «духовний»: «зв'язаний з внутрішнім психічним життям людини, її моральним світом» [34, 445]. Близьке до духовного поняття «душевний». «Душевний - зв'язаний з внутрішнім психічним життям людини, її настроями, переживаннями та почуттями» [34, 447].

Втім С. Гончаренко розмежовує ці поняття. «Духовність - індивідуальна виразність у системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб: ідеальної потреби пізнання й соціальної потреби жити, діяти «для інших». Під духовністю переважно розуміють першу з цих потреб, під душевністю - другу. Душевність характеризується добрим ставленням особи до людей, які її оточують, увагою, готовністю прийти на допомогу, розділити радість і горе. З категорією духовності співвідноситься потреба пізнання світу, себе, смислу і призначення свого життя». С. Гончаренко вважає: «Людина духовна в тій мірі, в якій вона задумується над цими питаннями і прагне дістати на них відповідь. Втрата духовності рівнозначна втраті людяності» [6, 106].

Духовність, будучи важливішим фактором, потребує безпеки, охорони з боку самого індивідуума, суспільства чи держави. Безпека духовності - це ті міри, які спрямовані на збереження сутності духовності, її високого рівня. Духовність суб'єкту, будучи внутрішнім фактором, виражається через зовнішнє буття. Тобто вона знаходиться в постійній взаємодії з зовнішнім світом, контактує, обмінюється інформацією і, як наслідок, трансформується в результаті такої взаємодії.

Людина в суспільстві одночасно є суб'єктом і об'єктом виховання. Виховний вплив на людину здійснюється і в рамках всієї соціальної системи, і в рамках сфери суспільства. Яким же чином конкретна людина стає кращою, збагачує свої знання та вміння, пізнаючи світ і знаходячись під впливом ЗМІ, та які умови створюють ці мас-медіа, щоб моральний світ людського індивіду підвищувався, ставав досконалішим?

У наш час ЗМІ - один із могутніх соціальних інститутів освіти і виховання мас. Інститути соціального інформування - преса, радіо, телебачення - одночасно є інститутами виховання політичної культури, економічного мислення, які використовуються владними структурами в інтересах задоволення потреб суспільства, суспільного прогресу [24, 166].

Завдання, що виконують ЗМІ в процесі виховання це - формування ціннісних орієнтацій у представників аудиторії. Ціннісні орієнтації - найважливіша зі складових масової свідомості, що визначає реакцію людей на явища дійсності і спрямування їх поведінки. У сучасних умовах перехідного періоду посилюється їх роль у якості мотиваторів дій соціальних спільнот, які спрямовують соціум до того чи іншого майбутнього. А наявність політичного та ідеального плюралізму сприяє утворенню широкого спектру цінностей.

На характер сучасних вітчизняних ЗМІ впливають і реалії ринку (конкурентна боротьба), і глобалізація інформаційних процесів, коли під впливом могутньої інформаційної індустрії Заходу зникає національна самобутність, звичними і буденними стають аморальність, сенсаційність, безпринципність, масова культура (мистецтво зрозумілого, тривіального), коли розмиваються кордони між реальним та ідеальним, допустимим та вседозволеним.

Досвід історії показує, що мас-медіа здатні слугувати різним цілям: нести пізнавальну інформацію людям, розвивати в них почуття власної гідності, жадобу до свободи і соціальної справедливості, сприяти компетентній участі у суспільному житті, збагачувати особистість, а також духовно підкоряти, дезінформувати і залякувати, розпалювати масову ненависть, сіяти недовіру і страх.

Відомо, що вплив мас-медіа здійснюється через вплив на розум та почуття людини. Так, у демократичних державах переважає раціональна модель масових комунікацій, розрахована на переконання людей за допомогою інформації та аргументації, побудованої у відповідності з законам логіки. Ця модель відповідає західному типу менталітету, їх культури. Вона припускає змагання різних мас-медіа у боротьбі за увагу і довіру аудиторії. Живе слово та зоровий образ володіють більшою силою емоційного впливу на особистість, який може затьмарити раціональні доведення та аргументи.

Все ж головний вплив на суспільство мас-медіа здійснюють через інформаційний процес. Основними етапами цього процесу є отримання, відбір, коментування і розповсюдження відомостей. Від того, яку саме інформацію, у якій формі і з якими коментарями отримують суб'єкти, залежать їх наступні дії. «Мати важливу інформацію - значить мати владу; вміти відрізняти важливу інформацію від неважливої означає володіти ще більшою владою; можливість розповсюджувати важливу інформацію у власній режисурі або приховувати її означає мати подвійну владу» - пишуть автори сучасного навчального посібника політології ФРН [33, 411].

Засоби масової інформації відіграють велике значення у пізнанні світу, у забезпеченні динамічного спілкування, у підтриманні соціальної рівноваги, але в той же час вони володіють руйнівною силою, іноді стають знаряддям маніпуляції свідомості. Безпосереднє володіння такою владою - прерогатива мас-медіа. Вони не лише відбирають відомості, які надають інформаційні агентства, але й самі виробляють їх, а також виступають коментаторами та розповсюдниками.

Суспільству необхідні засоби масової інформації як самостійна сила, автономна від держави, тому що тільки за таких умов мас-медіа виконуватимуть свою роль. Саме використання ЗМІ з метою маніпулювання представляє собою найбільшу небезпеку для громадян і демократичного суспільства. Воно представляє собою скрите управління політичною свідомістю та поведінкою людей, щоб примусити їх діяти (або не діяти) всупереч власним інтересам [33, 416].

Маніпулювання засноване на перекручуванні інформації та відвертому обмані. Причому це не заради врятування, а корисні дії. Маніпулювання як спосіб соціального управління має для його суб'єктів багато переваг у порівнянні з силовими та економічними методами панування. Воно здійснюється непомітно для людей, якими управляють, не несе за собою прямих жертв та крові, не вимагає більших матеріальних витрат.

У наш час деякі мас-медіа володіють майже безмежним радіусом дій, величезними можливостями культурно-інформаційної експансії. Вони нав'язують свої культурні та споживацькі стандарти, смаки. Таким чином виховують ціннісні орієнтації, які не відповідають історико-культурним реаліям, культивують розкіш і «споживацтво у світі бідності» тим самим дестабілізують економіко-політичну ситуацію, ламають культурну самобутність народів. Як відзначає С.Б. Кримський, найпотужнішою селективною системою затвердження культури виступають національні чинники, бо нація і є визначальною сферою функціонування культури. Культура існує тільки в національному вигляді, бо нація є специфікованим автопортретом людства і водночас історичною особистістю (бо має індивідуальні риси, як і особа), втілює історичний досвід і, головне, ті вимоги часу, епохи, історичної перспективи, які і дозволяють уявити ціннісний зміст культури [16, 58].

А відтак, ми впевнені: сьогоднішня свобода інформації потребує обмежень. Інформаційна влада, подібно владі політичній та економічній потребує контролю з боку суспільства. Без цього свобода інформації перетвориться у привілей незначної групи людей й інструмент соціального панування. Екс-віце-прем'єр міністр з питань гуманітарної політики Микола Жулинський зазначав: «Через недосконалість нормативно-правової бази, національна інформаційна інфраструктура формувалась стихійно, основною мотивацією її становлення були і є прибутки, політичні інтересі і амбіції» [3, 4]. Також віце-прем'єр у своєму виступі наголошував, що треба вболівати за майбутнє держави, виховання гуманістичних переконань у молодого покоління, високої духовної культури суспільства. На думку М. Жулинського, необхідно покласти кінець цьому засиллю низькопробної, психологічно вбивчої продукції засобів масової інформації [3, 6].

Сьогодні ціннісно-орієнтуючий вплив на людину сприймається як природна діяльність мас-медіа. Ціннісно-орієнтуючі функції часто виступають необхідним доповненням до діяльності ЗМІ як оперативного інформатора про події у людській свідомості, пізнавальне і ціннісне ставлення до навколишнього світу співіснує в єдності. Ідеологічні, моральні, естетичні цінності самі можуть виступати як прискорювачі або гальма процесу наростання знань, тим самим в значній мірі визначається успіх або недолік інформаційної діяльності органів управління [24, 167].

Мас-медіа впливають на почуття та інтелект людини, повідомляючи її, доводячи до її свідомості інформацію, змістом якої є соціальна дійсність, прагнучи до того, щоб ця інформація стала провідною в її практичних справах і вчинках. Мова йде про те, щоб розкрити перед людиною сенс її власного буття, основні тенденції історичного процесу, навчити її самостійно мислити, приймати вірні рішення [21, 3].

Владні структури можуть розраховувати на стабільний стан суспільства лише у тому випадку, коли вони будуть приділяти достатню увагу не тільки економічному, але й духовному розвитку суспільства. Для реалізації цієї мети будь-яке суспільство створює відповідні організації, служби і центри. З'являються і спеціальні канали, за допомогою яких ціннісні установки можуть бути донесені до широких верств населення. Таких каналів немало: політичні, громадські партії, організації й рухи, заклади культури, первинні формальні й неформальні групи, школа й церква, преса і телебачення, радіомовлення і кінематограф тощо.

Є.П. Нікітін виділяє такі три першоджерела духовного світу людини: пізнавальне, моральне та естетичне. Вони існують у тісному зв'язку. Причому моральне джерело з давніх часів стає лідируючим у духовному світі [22, 4]. Інша справа, що люди ніяк не можуть навчитися засвоювати ці великі цінності, постійно і повною мірою вживати цю гуманістичну мораль. Як відомо, за часів СРСР система українських мас-медіа була трансформована у тоталітарну журналістику, яка була виразником ідеології Комуністичної партії, потік інформації зазнавав тотального контролю. Радянська влада, декларуючи саме інформативну функцію мас-медіа, насправді на перший план висувала інформативно-пропагандистську. Сьогодні українська система мас-медіа зазнає впливу західної традиції, яка на перший план висуває інформативно-розважальну, сенсаційну функції мас-медіа, маючи на меті не стільки пропагувати якісь ідеї, а скільки відвернути увагу аудиторії від глобальних проблем суспільства. Західна система мас-медіа вплив на аудиторію чинить не через прямі пропагандистські методи, а через вплив на емоційно-підсвідомий рівень реципієнтів: використовуючи природні страхи людей (смерть, насилля, руйнації, тощо), а з іншого боку природні слабкості (жадоба, лінь, похіть, заздрість, тощо).

Людина нашого часу живе у негативному інформаційному полі. Її переслідують погані новини. І справа не лише у суспільно-політичній ситуації, але й у самих принципах роботи з фактами, подіями, їх відборі і поданні на сторінках періодичних видань та з екрану телебачення. За природою своєї праці журналіст, щоб привернути увагу до події, повинен її загострити та драматизувати. Але сьогодні працівники мас-медіа не обмежуються тільки цим: робота засобів масової інформації в наші дні - це відбір переважно негативних або сумнівних фактів. Розповідь про благодійну акцію, про позитивну діяльність конкретної людини має більше труднощів при проходженні на сторінки друку, на радіо або телебачення, чим події, пов'язані з руйнівними проявами.

Князєва М.Л. припускає, що існує певна таємна заборона на позитивні емоції [13, 97]. Це виходить із концепції роботи мас-медіа: інформація повинна викликати дуже сильну, різку реакцію у людини, вона повинна вивести із інертного стану, схвилювати. Тому увага фокусується на деструктивних подіях. Такий вплив фахівця називають системою негативного тиску.

Робота мас-медіа спирається на західну теорію журналістики, яка стверджує: добра новина - це не новина. Новина - це те, що чіпляє людину за болюче. Але ж західні засоби масової інформації виходять із ситуації стабільної, байдужої людини, яку можна зачепити лише методом синдрому болі, тому створюють відповідну «відібрану реальність». Як наслідок виникає хиткий малюнок світу, в якому превалюють небезпека, загроза, трагізм. І емоційна палітра у людини складається із страху, жаху, образ, розчарувань, почуттябезпосередньої загрози, небезпеки, безсилля і, нарешті, заздрості - її провокують сварливі розповіді із життя сильних світу цього.

Як наслідок, виникає тривожний тип особистості - агресивний або байдужо-агресивний. Це супроводжується гальмуванням моральної, інтелектуальної, творчої активності людини; стає повільнішим або навіть припиняється його особистісне зростання і формування незалежної індивідуальності. Відомий історик і культуролог ХХ століття А.Дж. Тойнбі пише з цього приводу, що у спотвореності західної преси відчувається владна сила сучасного індустріалізму і демократії, які намагаються утримати основну масу людей на як можна більш низькому рівні духовності. Він доходить висновку, що стагнація мас є фундаментальною причиною кризи. А результат діяльності розлюченої реальності - невротизований, нестійкий тип особистості [13, 98].

Тенденція до отримання деструктивної особистості співпадає з потаємними інтересами цивілізації споживання, яку ще називають «цивілізацією інстинктів», так як необмежено розвивається виробництво, тому необхідно мати споживача, здатного безмежно використовувати продукти.

Але стабільне, здорове суспільство орієнтується на аскетичну людину. Більш того, культура є системою формування потреб. І висока культура впливає на щоденність людини таким чином, що вона скорочує його фізіологічні потреби, розвиваючи їх в інших сферах - інформаційній, емоційній, інтелектуальній, моральній, естетичній та ін. Вона працює у напрямку трансформації потреб низького типу (тваринних) у більш свідомі, з яких головна - бути і залишатися людиною. Культура звільняє людину з полону інстинктів та бажань; зводить її у сферу прозріння та співчуття, тим самим скорочує її ненажерливість, обмежує жадібність [13, 99]. Культура формує гармонійно розвинуту, духовну людину та здоровий спосіб її життя. Ця людина самодостатня, урівноважена, внутрішньо комфортна, вона володіє прямими, безпосередніми енергетичними зв'язками зі світом. Така аскетична людина влаштовує цивілізацію машинного виробництва, вона вступає з нею у суперечки, ціннісні конфлікти. Для такої цивілізації потрібно створити людину розбалансовану, тривожну, постійно чимось незадоволену, для того, щоб вона заїдала та запивала свій сум і шукала інші засоби анестезування тієї духовності, яка повинна підтримуватися. Тому, дуже важлива роль у донесенні до широких мас саме позитивної культури, її цінностей і пріоритетівналежить мас-медіа.

Отже, у формуванні духовності людини могутнім інструментом є мас-медіа. Тому багатство змісту мас-медіа - джерело і основа розвитку духовності особистості. Духовне багатство суспільства - не просто сума знань чи культурних цінностей особистостей. Воно поєднує сукупність знань, які людство здобуло впродовж усього історичного розвитку і виявляється в різних формах, на різних рівнях свідомості.

Водночас духовність особистості є автономною самостійністю, активністю. Неповторність життєвого шляху особистості зумовлює особливості її духовного світу, оригінальність її духовного образу, формує її творчу індивідуальність.

Розділ 2. Механізми впливу мас-медіа на формування і функціонування громадської думки

2.1 Вплив мас-медіа на свободу вибору і самовизначення людини