Аналіз місцевої преси

Характеристика жанрових особливостей та питання економіки на сторінках районних газет Сумської області. Аналіз статей з точки зору актуальності, опису наукового дослідження, обґрунтованості наукових результатів. Відмінності у використанні мови і стилю.

Рубрика Журналистика, издательское дело и СМИ
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 17.11.2009
Размер файла 97,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Проаналізуємо подачу інформації на тему соціального захисту міськрайонною газетою «Вісті Роменщини». У 96 орпацьваних нами номерах надруковано 137 матеріалів на тему соціального захисту. Представлені рубрики: «Соцзахист», «Пенсійний фонд інформує», «Запитували? Відповідаємо». Вони є постійними й присутні майже в кожному номері. Під іншими рубриками матеріали з питань соціального захисту ми не зустріли.

У 94 опрацьованих номерах Липоводолинської районної газети «Наш край» ми нарахували 57 матеріалів. Соціально значима інформація друкується під рубриками «Соцзахист», «Пенсійний фонд інформує», «Запитували? Відповідаємо», «Роз'яснює спеціаліст», «Прийом громадян», «Від Хоролу до Груні», «Звернення громадян», «Актуально», «Наші інтерв'ю». Починаючи з дев'ятого номера газети на висвітлення питань та проблем соціального захисту відводиться ціла сторінка - «Консультпункт». Друкується вона не в кожному номері, чітка періодичність її виходу не прослідковується. Сторінка містить кілька рубрик (назви деяких із них ми уже згадували), під якими матеріали подаються за вже названими нами принципом: запитання читача - відповідь компетентної особи. Більшість матеріалів суто інформаційного характеру, автори яких представники державних установ з питань соціального захисту. У публікаціях простежуються все ті ж питання: підвищення пенсій, умови надання субсидій, допомоги тощо.

Порівнюючи досліджувані нами три видання, можемо вказати на їхню схожість у висвітленні та подачі інформації на тему соціального захисту.

Відмітимо однакові рубрики: «Соцзахист», «Пенсійний фонд інформує», «Запитували? Відповідаємо». Щодо публікацій, то можемо виокремити три основні форми їх подачі:

інформація (рубрики «Соцзахист», «Пенсійний фонд інформує», «Соціальна служба радить», «До уваги», «Актуально», «В райдержадміністрації», «Від Хоролу до Груні» тощо);

інтерв'ю з компетентними особами («Наше інтерв'ю», «Консультує спеціаліст» та інші);

відповіді на листи та дзвінки читачів («Гаряча лінія», «Запитували? Відповідаємо», «Звернення громадян», «Ви нам писали», «За вашими листами»).

Звернення до редакції читачів з проханням пояснити чи допомогти розібратися в питанні, яке стосується соціального захисту, дають підстави стверджувати, що населення потребує цих знань, його цікавить і хвилює це питання.

Найчастіше, як виявилося, звертаються до проблем нарахування та виплати пенсій, допомоги одиноким матерям, відпочинку ветеранів і чорнобильців, реабілітації інвалідів та ін. іноді матеріали повторюються, як у виданні «Вісті Роменщини». У номерах 60 і 61 надрукована однакова інформація під рубрикою «Соцзахист». Матеріал - «До уваги чорнобильців», у якому йдеться про надання пільг людям цієї групи. Чому матеріал повторюється двічі - сказати важко. Можемо лише припустити, що це зроблено спеціально для кращої проінформованості населення. А, можливо, так сталося через неуважність головного редактора.

За нашими підрахунками, найбільше уваги проблемам соціального захисту приділяє редакційний колектив газети «Вісті Роменщини» - 137 матеріалів за досліджуваний нами період. Далі - «Наш край» - 57, і «Глухівщина» - 53.

Зауважимо, що основна кількість опублікованих матеріалів стосовно проблем соціального захисту носить інформаційний характер. На наш погляд, різноманітність рубрик і тем свідчать про те, що редакційні колективи враховують інтереси тієї групи населення, яка потребує соціального захисту.

Емоційна аргументація на шпальтах сучасної періодики

Існування і функціонування сучасних засобів масової комунікації України неможливе без оцінювання політичного, економічного і культурного життя суспільства. Важливого значення набуває і якість аргументації таких оцінок. На наш погляд, є актуальною проблема аналізу саме емоційної аргументації, її засобів і форм вираження, стильових особливостей і впливу на свідомість, підсвідомість та дії репицієнта. Адже емоції, які журналісти вкладають у процес доведення певної точки зору, відкривають шляхи до сердець. «Емоції в журналістиці - річ небезпечна!» [4, 121].

Питання емоційної аргументаці розглядали як вітчизняні журналістикознавців (В. Здоровега, І. Михайлин, В. Карпенко, К. Серажим та ін.) так і закордонні (О. Тертичний, Г. Брутян, Ф. Ван Еємерн, В. Гак, В. Голубєв та ін.).

Мета нашої роботи полягає у вивченні ролі емоцій, їх засобів та результатів впливу у процесі аргументації.

Ми поставили перед собою такі завдання:

ознайомитись із базовими теоретичними дослідженнями з питань аргументації та емоцій;

виявити стилістичні та словотвірні особливості засобів емоційної аргументації;

вивчити особливості використання емоцій в аргументах матеріалів українських друкованих засобах масової комунікації (проілюструвати їх прикладами).

Об'єкт дослідження - журналістські матеріали, в яких для доведення і переконання використовується емоційна лексика.

Предмет дослідження - українські друковані видання: «Україна молода» («УМ»), «Дзеркало тижня» («ДТ»), «Урядовий кур'єр» («УК»), «Деловая столица», «Панорама», «Київські відомості» («КВ») та інші періодичні всеукраїнські та регіональні видання Сумщини, Харківщини, Полтавщини та Одещини.

Спираючись на базові дослідження з питань аргументації та емоцій, ми спробувати розглянути цю проблему в контексті газетного дискурсу.

Емоції - це особливий клас суб'єктивних психологічних станів людини, які відображають у формі безпосередніх переживань, відчуття приємного і огидного, ставлення людини до світу і людей, процес і результати його практичної діяльності [8].

Емоційна аргументація широко застосовується у газетному стилі. Це пов'язано з однією із основних функцій цього стилю: вплинути на читача і впевнити, переконати його [7, 2]. Зазначимо, що найчастіше аргументація використовується у публіцистичних та аналітичних жанрах, рідше - в інформаційних.

У процесі публічної аргументації понятійні, раціональні аргументи поєднуються з емоційно0образними засобами впливу на свідомість аудиторії. Читаючи статтю, ми не можемо не пройнятися тими почуттями, емоціями, якими супроводжується процес аргументації. Це насамперед безпосередні емоційні оцінки. «Глядя в калейдоскоп переговорных узоров, никак не могу понять, от чего подташнивает - не то вестибулярка слабая, не то такая реакция на «Печерский бунт» - бессмысленный и бесконечный» («Зеркало недели». - №19(648). - 2007).

Ключовим моментом у процесі аргументації є вибір оцінки, яка, власне і регулює акт прийняття реципієнтом остаточного рішення, враховуючи базові цінності, які є спільним для обох сторін. Вона може бути як основною, так і допоміжною метою висловлювань.

У ролі оцінки при аргументуванні у газетно-публіцістичному тексті зазвичай виступають речення з предикативною ознакою, вираженою предикативними прислівниками типу: не варто, неприпустимо, очевидно, потрібно, доцільно. «Очевидно, що крім суто «піарної» мети - реклами Януковича для народу, ідейні натхненники появи Віктора Федоровича на телеканалі ІСТV мали ще й іншу, можливо, первісну мету: послання до Президента та його команди. Так, скажімо, директор Центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребінський вважає, що Янукович у цьому інтерв'ю продемонстрував вельми жорстоку позицію, яка просто віддзеркалює реальний стан справ - небажання Президента йти на компроміси та його участь у дестабілізації». («УМ». - №38 (3069). - 2007). А також речення, які апелюють до різних видів ціннісних категорій, таких як «людське життя», «порядок», «справедливість». «Вибори президента в 1994 році проходили на хвилі бажання дисципліни й організованості. - Порядок і порядність!» («День». - №46. - 2001).

Вираження оцінки відбувається за участю різноманітних мовних засобів [7, 1]. Одним із засобів вираження емоцій у процесі аргументації є емоційна лексика, тобто слова, що мають у своєму значенні компонент оцінки, виражають почуття, позитивне чи негативне сприймання дійсності [3, 157].

Як виразник емотивної функції мови емоційна лексика характеризує ситуацію спілкування, соціальні відносини, психічний стан мовців.

Безпосереднім виразником людських емоцій виступають вигукові слова (Цур! Леле! Тю! О! Е! Ах! Ох! Гай! Буде!) - вони багатозначні, семантика їх розкривається у контексті.

З почуттєвою сферою пов'язані слова, що називають:

Ш психічні, внутрішні стани, характер, світовідчування, переживання (радість, любов, щастя, журба, сум, ненависть, гнів, ніжний, любий, щирий, тяжко, сумно, гніватись, радіти). «Термометри просто оскаженіли. На Україну напала рекордна за 70 років спека. Потерпають і люди, і майбутні врожаї зернових, овочів та навіть фруктів». («УМ»). - №90 (3121). - 2007).

Ш будь-яке поняття з оцінним компонентом - позитивним або негативним. Оцінне значення виявляється у назвах - характерах людей (красень, сонечко, пройдисвіт, баламут, амеба), навколишнього середовища, предметів (палац, хороми, конура), емоційна кваліфікація дій людини (базікати, бовкати, верзти, варнякати). «Якість «козли» знову заважають жити Януковичу. Він так на них образився, що пообіцяв усім цього разу «повідбивати руки». («Без цензури». - №9 (205). - 2007).

Емоційне забарвлення реалізується за допомогою типових словотворчих засобів української мови - суфіксів із значення пестливості, здрібнілості, згрубілості: -к, -ик, -ок, -очок, -иц, -оньк, -еньк, -есеньк, -це, -ищ, -ач, езн.

Емоційне забарвлення слова залежить від контексту. Форми зі здрібніло-пестливими суфіксами можуть передавати зневагу, іронію, сарказм. «Радянський літачок «у прольоті» - Тернопіль оголосив війну меморіалам тоталітарного минулого». («УМ»). - №91 (3122). - 2007).

Різні стилістичні колорити - ласкавість, ніжність, інтимність, доброзичливість, обурення, гнів - також створюються емоційно забарвленою лексикою [3, 157-158].

Природна сфера побутування емоційної лексики - розмовний стиль, в якому виявляється безпосереднє сприйняття дійсності людиною, її суб'єктивні оцінки, виражені у доборі слів. «Чешка на лижах «взула» всіх у вирішальній гонці. Шестиразова призерка Олімпійських ігор легко довела свою зверхність над усіма суперницями». («УМ»). - 38 (3069). - 2007).

Без емоційної лексики не виконуватиме свого призначення публіцистичний текст. «Національну кіностудію ім. О.Довженка зараз ріжуть по живому, забираючи частину її теорії за міфічні борги шестирічної давності, які перетворилися за цей час на десять мільйонів гривень». («Київські відомості». - №9 (638). - 2007).

«О, сильні світу цього! О, «власть імущиє» - пп. Янукович, Тимошенко, Мороз і Симоненко... Ага, ще Ющенко, але там залишився вже тільки мізер влади». («УМ»). - № 34 (3065). - 2007.

Ми дійшли до висновку, що емоції відіграють вважливу роль в процесі аргументації. Адже вони дають можливість впливу на читацьку підсвідомість, тим самим «відкриваючи інформацію дорогу до серця читача». Для ефективності журналістського матеріалу необхідно враховувати психологію автора в репіцієнта. Якими б не були органічними й необхідними засоби емоційного впливу в процесі аргументації, вдаватись до них треба дуже обережно. Вони можуть сприяти ліпшому, виразнішому формуванню певної істини, а можуть і навпаки робити її невиразною, незрозумілою, спотвореною. Емоційні аргументи часто виступають як засоби маніпулювання свідомістю і підсвідомістю читача, відвернення аудиторії від істинного шляху мислення. Тому журналіст повинен знати межі такого впливу і не використовувати його для пропагування асоціальних ідей. Необхідно керуватися Етичним кодексом журналістів. Адже все залежить від совісті і позиції самого журналіста.

Жарова палітра газети «Суми і сумчани»

У статті на прикладі комунальної газети «Суми і сумчани» досліджується специфіка подання жанрів на її сторінках з початку видання, датована 1 лютим 1990 року й до сьогодення.

Мета нашої роботи з'ясувати жанрову палітру «Суми і сумчани», дотримуючись запропонованої нами класифікації.

Об'єктом дослідження є жанрові та стилістичні особливості газети «Суми і сумчани2, яка спочатку була органом Сумського міськкому КП України, а згодом стала органом Сумської міської ради.

Актуальність теми полягає в тому, що комунальні видання Сум практично не досліджувані науковцями нашого міста. Є декілька публікацій з часів заснування газети та про зміну редакторів видання.

У межах різних потоків журналістської інформації існують вироблені практикою, історично сформовані жанри. Жанрологія - одне з найдискусійніших питань сучасного журналістикознавство. Існують різні концепції щодо жанрового поділу текстів. Використавши визначення жанру Львівського професора В.Здоровеги, зможемо визначити жанрову палітру комунальної газети «Суми і сумчани». Тож, жанр - «усталений тип твору, який склався історично і відзначається особливим способом освоєння життєвого матеріалу, характеризується чіткими ознаками культури».

Різні жанри журналістики прийнято групувати відповідно в інформаційні, аналітичні, художньо-публіцистичні.

Тематика газети змінювалася відповідно до часових вимог та попиту читача. На основі аналізу публікацій у тематичній палітрі можна виділити такі групи:

1. Матеріали громадсько-організаційного життя сумчан;

2. Огляд.

Газета характеризується стабільністю рубрик: «Офіційно», «Життя як воно є», «Пульс міста», «Актуально», «Поради психолога», які присвячені відображенню діяльності органів влади різних рівнів.

Інформація в цих рубриках зазвичай висвітлюється однобоко, відображаючи тільки позицію влади з різних питань. Автори подають матеріали в нейтрально-позитивному контексті.

Щодо жанрів: інформаційні методи пізнання дуже гарно просліджуються у жанрах кореспонденція, репортаж, інтерв'ю, звіт, замітка. Аналізуючи аналітичні матеріали, ми знайшли тільки статтю, огляд, листи, коментар. Про художньо-публіцистичні жанри можна сказати, що вони майже відсутні, інколи можна зустріти портретний нарис.

Журналістське розслідування на сторінках української преси

Одним із найбільш поширених і найбільш цікавих жанрів в журналістиці - це журналістське розслідування.

Приступаючи до дослідження цієї теми, я аж ніяк не підозрювала, наскільки вона є складною та багато аспектною. Власне, з погляду журналістикознавців журналістське розслідування не так давно, в усякому разі в Україні шість-сім років тому. І це насамперед пов'язано з новими українськими реаліями.

Стаття присвячена розглядові та аналізу основного визначення «журналістського розслідування» різними дослідженнями.

Актуальність теми. Українська журналістика пережила досить тривалий час, коли теми виступів преси, їх так звана актуальність, диктувалась зверху. Журналістське розслідування сьогодні перемістилось у площину конкурентоспроможності. На сьогоднішній день цей жанр присвячений злобі дня, викриває ті теми, що хвилює публіку в певний момент. На мою думку, журналістським розслідуванням цікавляться більше людей, ніж іншим якимось жанром, тому що так вже склалося, що читач більш за все цікавиться свіжою, неординарною інформацією, яку журналіст оприлюднює людям.

Мета даної статті - розглянути особливості журналістського розслідування, а також дослідити процес становлення журналістського розслідування як окремого жанру.

Об'єктом дослідження виступають матеріали української періодики, які містять журналістське розслідування та які викликають інтерес серед публіки.

Основне завдання матеріалів цього жанру полягає в повідомленні певних відомостей, які приховані якимись особами та організаціями. Журналістське розслідування посідає особливе місце в журналістиці.

Цей жанр надає журналісту право досліджувати та оприлюднювати важливі теми, які окремі особи та організації хотіли б залишити в таємниці.

Журналістське розслідування - це не просто жанр, тому що воно може вестися у різних жанрах, від репортажу до художньо-документальної книги.

Сьогодні громадськість дедалі більше виявляє увагу до самостійних журналістських досліджень. Євген Головаха один з найвідоміших українських соціологів, під керівництвом якого проводиться багато соціологічних досліджень, слушно зазнає: «...найголовніший, на мій погляд, гріх нашої журналістики - це практично повна відсутність такого жанру як розслідування. Тоді б ті, хто неправедно діє, - в політиці, в економіці, - боялися б викриття».

Відомий американський журналіст Джон Уллмен вважає, що журналістське розслідування - «журналістський матеріал, заснований, зазвичай, на власній роботі та ініціативі, на важливі теми, які окремі особи та організації хотіли б залишити у таємниці. Три основні елементи: журналіст проводить дослідження, якого не проводив ніхто інший; тема матеріалу важлива для читача або глядача; зацікавлені намагаються приховати наведені у дослідженні факти від громадськості». Такого типу розслідувань в українських мас-медіа справді немає, а якщо вони трапляються, то дуже рідко і здебільшого, супроводжуються важливими скандалами, судовими позовами. На це існують об'єктивні і суб'єктивні причини. Насамперед історичні. У той час, коли преса розвинутих країн дозволяла собі з метою утвердження демократії розслідувати порушення норм засад, нечисленні українські періодичні видання змушені були відстоювати елементарне право власного народу на життя, на існування власної мови, культури.

Якщо, навіть, в умовах тоталітаризму кращі російські публіцисти дозволяє собі розслідувати проблемні явища тогочасного життя, українські мислителі за спроби вивчення болючих процесів економічного і культурного виродження нації втрачали роботу і замість виданих книг, публікації власних досліджень діставали судові вироки. Достатньо назвати Миколу Руденка, Івана Дзюбу, Юрія Бадзьо, В'ячеслава Чорновола, Михайла Осадчого. Відсутність належних традицій, жалюгідне економічне і правове становище мас-медіа в Україні, переслідування і, навіть, тепер стосовно окремих журналістів, зумовлений цим страх, а також інші причини призвели до того, що розслідування зловживань і злочинів. Їх ведуть як опозиційні політики, так і окремі журналісти. Можна назвати гострі викривальні виступи покійних сьогодні Бориса Дерев'яненка, Володимира Іванова, Георгія Гонгадзе. У розсліду вальній журналістиці працювали і працюють Степан Колесник, Іван Болій, Тетяна Коробова, Олег Єльцов. Непогано зарекомендували себе у цій сфері львівські газет ери Світлана Мартинець, Валерій Сагайдак та інші журналісти регіональних видань.

Однак, на відміну від зарубіжної практики, у ЗМІ України відсутні розвідувальні структури, спеціальні періодичні видання, журналістські агентства. Можна вести мову про такі видання, як «Свобода», «Грани», окремі телепередачі. Найрозвиненішими є «розсліду вальні сайти у Інтернеті». Назвемо хоча б «Українську правду, «Українську кримінальну». Цього явно замало. До того ж названі видання і канали зазнають постійних переслідувань, їх звинувачують у продажності, а над незалежними журналістами чиняться розправи.

Отже, можна зробити висновок, що журналістське розслідування - це один із різновидів аналітичного методу дослідження реальних явищ. Цей жанр ще тільки починає розвиватися. Але не дивлячись на це, він вже заволодів великою кількістю читачів.

Дослідивши цю тему, я хочу зазначити, що в нашій країні є дійсно видатні журналісти, які підняли цей жанр на етап розвитку. І цим ми повинні, перш за все, пишатися, бо вони цього гідні.

Жанрова палітра на сторінках газети «В двух словах»

Ця робота присвячена дослідженню жанрової палітри на сторінках газети «В двух словах». Чистота жанрів у журналістиці - поняття відносне. Частіше зустрічаються матеріали «змішаних» жанрів. Жанр - це усталений тип твору, що склався історично і відзначається особливим способом освоєння життєвого матеріалу та характеризується чіткими структурними ознаками.

Себто кожен освоєний тобою життєвий матеріал - кожна тема, думка вимагають максимально зручної для себе форми, способу подачі, такого собі одягу в якому вони виглядатимуть якнайліпше, найефективніше, найвиразніше. Таким одягом для твоєї думки і стає жанр - та чи інша усталена форма, в якій цю думку найкраще донести до людей. [5, 31].

Отже, які жанри є у журналістиці? Теоретики не завжди сходяться у їх визначенні, але це говорить лише про те, що журналістика - справа динамічна, і в ній щось постійно змінюється. Наведемо основні жанри, якими користується більшою чи меншою мірою наші ЗМІ.

Інформаційні: замітка, розширена інформація, інтерв'ю, репортаж, звіт, інформаційний огляд, інформаційна кореспонденція, інформаційна замальовка.

Аналітичні жанри: стаття, кореспонденція, аналітичний огляд, аналітичне інтерв'ю, рецензія.

Художньо-публіцистичні жанри: замальовка, нарис (нарис-портрет, проблемний нарис), інтерв'ю-портрет, есе, фейлетон.

Окремо хочу виділити журналістське розслідування. Одні його відносять до інформаційних жанрів, інші - до аналітичних. Це особлива форма організації та подачу матеріалу, за збором та обробкою - безсумнівно аналітична, за формою подачі іноді справді строго інформаційна.

Загалом про кожен із названих жанрів можна писати окрему книгу, і таких чимало написано. Вирішиш всерйоз зайнятися журналістикою, будеш їх читати й вдосконалювати свої знання та вміння.

Для початку ж варто освоїти хоча б інформаційні жанри. Замітка - коротке оперативне повідомлення, що відповідає всім вимогам, зазначеним у розділі «Медійна королева».

Розширена інформація - замітка, збільшена у обсязі, яка передбачає більш широке й детальне викладання подій. Тут можливі передісторія події, окремі характеристики героїв, коментарі.

Інтерв'ю - викладання фактів від імені того, з ким ведеться розмова.

Репортаж - показ події в її розвитку через безпосереднє сприйняття автора, який є її очевидцем чи учасником, з метою створення ефекту присутності читача /слухача/ глядача на даній події. Передбачає динамічність, яскравість, емоційність - суб'єктивованість подачі.

Звіт - як і репортаж, показ події в її розвитку її очевидцем, але без жодних суб'єктивних емоційних елементів. Передбачає послідовний виклад події з можливим вкрапленням прямої мови. Робиться переважно з офіційних або ж малодинамічних подій. Тим, хто хоче навчитися добре писати репортажі, варто почати з майстерного освоєння звітів.

Інформаційний огляд - опис подій, що відбувалися за певний час у певному регіоні без аналізу цих подій. Найпоширенішим є тематичні огляди (спортивний, культурний, кримінальний...)

Інформаційна кореспонденція - опис головного факту та приклади фактів подібних, цілісна картина яких виявляє певну тенденцію чи проблему, на яку варто звернути увагу. На відміну від аналітичної кореспонденції не аналізує даної тенденції чи проблеми і не робить прогнозу їх розвитку.

Інформаційна замальовка - жанр, який цілком під силу початківцям. Фіксує якийсь локальний і яскравий момент життя - зустріч, ситуацію, явище. На відміну від репортажу - одномоментна, обмежена в часі та просторі. Передбачає деталі, подробиці.

Як тобі вже зрозуміло, інформаційні жанри повідомляють про подію, факт; інформують. Не містять вираженої авторської позиції (винятком є репортаж, де обов'язково присутнє «я» та інформаційна замальовка). Обов'язково мають чітке розмежування факту та коментаря.

Для загального уявлення додамо кілька слів про інші групи жанрів. У аналітичних жанрах важлива знаковість, симптоматичність того, про що пишеш. Виникає ця симптоматичність із потреби вирішення даного питання для життя суспільства. Завданнями аналітичного, проблемного матеріалу є опис та оцінка ситуації, її причини, прогноз розвитку, пошук шляхів усунення проблеми. До речі, шляхи ці слід визначати не самому журналісту, а звернутися за коментарями фахівців.

Художньо-публіцистичні жанри мають у своїй основі вже не конкретний факт, подію, а авторську думку з приводу даних факту чи події. Досліджуються проблеми, тенденції, факт типізується, дається його образне трактування. [5, 32-33].

Професіоналізм передбачає здатність розумово стояти над своїми природними здібностями, бути ніби осторонь себе, збоку і керувати собою і процесом. Тому журналіст завжди має позицію стороннього спостерігача, а не природного учасника комунікативного процесу як соціальний суб'єкт. Усвідомлена і керована творчість - ось суть цього професіоналізму.[4, 14]. Однією з найважливіших складових професіоналізму журналіста є володіння жанрами. Елементарним, найлаконічнішим аналітичним жанром у практиці закордонних, а сьогодні й наших ЗМІ, прийнято вважати коментар.

Коментар найближчий до подієвої інформації. Він супроводжує новини і часто подається з ними в одній зв'язці. Це стосується насамперед інформаційних випусків на радіо й телебаченні. Коментарями у газетах супроводжуються важливі повідомлення. [1, 194].

Кореспонденція - допис. Він може бути різним за формою і найчастіше нагадує листа, статтю. У період, коли вся партійна преса займалася описом виробничих, технологічних процесів, коли масовим був рух позаштатних кореспондентів, комусь здалося доцільним обґрунтувати існування не простого допису, а жанру кореспонденції. Під кореспонденцією прийнято було розуміти таку форму подачі [1, 195].

Стаття - це синтетичний жанр публіцистики, в якому журналіст, використовуючи палітру інформаційних, аналітичних і художньо-публіцистичних методів з явною перевагою аналітичних, досліджує актуальну соціальну проблему, щоб показати явище, його причини і наслідки для вдосконалення життя. [2, 48].

Інформаційні методи сприяють підготовці й написанню інформаційних жанрів: заміток, звітів, інтерв'ю, репортажів.

Аналітичні методи - підготовці й написанню аналітичних жанрів: кореспонденція, статей, рецензій, публіцистичних оглядів преси, оглядів листів, відкритих листів.

Художньо-публіцистичні методи - підготовці і написанню нарисових, сатиричних і гумористичних жанрів. Ці методи тісно взаємопов'язані й складають ієрархічну структуру. [2, 11].

Газета «В двух словах» - щотижнева обласна суспільно-політична газета. ЇЇ гасло - «коротко, но по сути». Воно уже навіть без детального розгляду відображає особливості викладу інформації та дозволяє скласти уявлення про жанрову палітру газети. На шпальтах газети переважають матеріали інформаційних жанрів.

Прослідкувавши, в яких рубриках, матеріали яких жанрових форм з'являються, можна зробити висновок про жанрове розмаїття газети. У газеті більш-менш постійні рубрики, а тому планування номера проходить уже за рубриками, визначається оптимальний обсяг матеріалів, їх жанрові особливості. До постійних рубрик належать: «Топ-статті», «Перша шпальта», «Місто», «Область», «В Україні», «Ситуації», «Політикум», «Соціум», «Точка зору», «Life». Час від часу, в залежності від подій, що трапились за тиждень, матеріали друкуються під рубриками «Резонанс», «Територія Art», «Мистецтво», «Споживач», «Акції», «Поради», «Власними руками», «Арена», «Здоров'я», «Стиль життя», «Освіта», «Жіночий клуб», «Весільний сезон», «Чоловічий клуб», «З перших уст», «Майстри».

Назви рубрики «Топ-статті» не відповідає, принаймні у досліджених нами випусках. Так, у №35 від 5 вересня матеріал «Сумы forever! Горожане громко отметили главный праздник. Сумы и его обитатели» не є статтею. Це розширена замітка про святкування сум'янами Дня міста та Дня визволення від німецько-фашистських загарбників. Назва розділу газети передбачає, що у ньому буде опубліковано аналітичний матеріал у жанрі статті. Але тут з'являються висвітлюються події першочергового значення для міста і його мешканців, топ-стаття для журналістів цього видання - оперативні повідомлення про актуальні події.

Рубрики «Місто», «Ситуації» - добірки інформаційних повідомлень міського, обласного, всеукраїнського значення, які добираються за їх соціальною значимістю, важливістю, актуальністю. Крім того, це не лише подієві матеріали, а короткі повідомлення про існуючи у місті проблеми. Так, у №36 знаходимо два матеріали, присвячених проблемам стихійних смітників у місті і табличкам з назвами вулиць та номерами будинків. Ці матеріали, хоч і не відрізняються глибиною аналізу, але допомагають звернути увагу на існуючи проблеми підримати сум'ян, яким не байдуже їх вирішення. У рубриці «Місто» найчастіше зустрічаються матеріали, присвячені саме житлово-комунальним проблемам, проблемам благоустрою міста. Розділ «Область» представляє собою матеріали, підготовлені журналістами як наслідок відряджень до районних центрів області. Ці матеріали можна було б назвати подорожніми нарисами, але це не враження від поїздок. Це проблемні матеріали, які стосуються суспільно-політичного розвитку районів загалом і районних центрів, їх культурного розвитку. Автор спілкується з першими особами в районах, наводить основні показники їх економічного розвитку, розглядає політичну ситуацію (адже роботи готуються під час передвиборчої кампанії). Тому публікації «Миссия выполнима. Один день в «президентском» районе (№35 від 5.09.2007) і «Краснопольские надежды. В районе учитывают реалии и смотрят в будущее» (№36 від 12.09.2007) можна назвати кореспонденціями, бо їм притаманні елементи репортажності або ж статтями.

Аналітичністю відрізняється і рубрика «В Україні». Для матеріалів під таким загальним заголовком обираються теми, які мають загальнодержавне значення. Наприклад, стаття, присвячена хабарництву («Вам и не снилось… «Нормативы» и «рекорды» украинских взяточников», №35).

У рубриці «Точка зору» можемо помітити не аналітичні жанри, а більше інформації. Наприклад розширена замітка «Напоминание о будущем. В Сумах презентована выставка экологической фотографии» (№37 від 19.09.2007). У рубриці «Політикум» також можемо помітити, що більшість матеріалів інформаційного характеру. Наприклад розширена інформація «Переможе команда професіоналів! Партія регіонів - за ефективну співпрацю з політичними партнерами» (№36 від 12.09.2007).

Аналітичні жанри на сторінках районних газет

Роль аналітичних жанрів у газетах є однією з основних, на якій тримається друковане слово. Не зважаючи на те, що сучасний пересічний читач прагне оперативної, тобто інформаційної журналістики, без аналітики видання є неповноцінним.

У нашій роботі ми спробуємо окреслити ситуацію яким чином і наскільки широко користуються аналітичними жанрами районні видання Сумщини.

Аналітичні жанри формують структуру газети, тому їх дослідженню присвятили свої роботи багато дослідників, зокрема О. Кузнецова, В. Здоровега, М. Василенко, І. Михайлин, В. Різун та інші.

Мета нашої статті - виокремити аналітичних жанрів на сторінках районних газет, окреслити їх тематичну спрямованість.

Об'єктом дослідження є регіональна періодична преса.

Для предмету дослідження візьмемо такі видання: «Путивльські відомості» - районна громадсько-політична газета Путивльського району, «Рідний край» - Районна газета Буринського району, «Білопільщина» - громадсько-політична газета Білопільського району і «Наш Тростянець» - громадсько-політична районна газета Тростянецького району.

Незважаючи на надзвичайно широкий спектр досліджень присвячений аналітичним жанрам, єдиного і обґрунтованого принципу класифікації групи аналітичних жанрів на сьогоднішній день не існує. «З цим пов'язана переоцінка моральних цінностей і, відповідно, ступіні готовності чи неготовності читацької аудиторії до сприйняття аналітичного тексту...

Таким чином, взаємо перетин жанрів і посилення їх аналітичності, про що вже згадувалося вище, вимагає однозначно чіткого формулювання питання: що саме розуміємо під аналітикою? Які групи жанрів є суто аналітичними і де та межа, що розподіляє власне групи жанрів?» [1, 109]

Відомий дослідник В. Здоровега говорить про те, що аналітичні жанри покликані не просто повідомляти про те, що коли, де відбулося і як, обов'язково спробувати, по можливості, відповісти, на запитання, чому так сталося, і які наслідки чи причини події чи явища, що треба чекати і чого бажано уникнути у тому чи іншому процесі тощо. Науковець до аналітичних методів відносить коментар, статтю, рецензію, огляд, лист, і звернення. А дослідниця О. Кузнєцова до вищеназваних додає ще й кореспонденцію. Таким чином, бачимо, що межі жанрів надто розмиті, щоб структурувати їх за одним принципом.

У філософських словниках термін «аналітика» трактується як «дослідження начал, елементарних принципів, в силу яких судження набуває доказовості» [5, 25].

Науковець М. Василенко прослідкував закономірність, від чого певною мірою залежить якість аналітики на сторінках видань. «Аналітична пресова журналістика останнім часом після Помаранчевої революції піднялася не тільки за рахунок підвищення професійної чи індивідуальної культури журналістів. Піднялася вона, насамперед, за рахунок емоційного звільнення, що настає після будь-якої революції, перевороту. І так само йде після піднесення на спад»[1, 111]. У такі періоди журналісти прагнуть самореалізуватися, показати, що вони дійсно мають четверту владу, вони емоційно вільні.

Значно відрізняється за якістю аналітика у районних виданнях. І це пояснюється кількома факторами: слабка професійна підготовка кадрів, швидкий темп готування номеру.

Перейдемо до розгляду газети «Путивльські відомості», яка заснована у 1917 року, матеріали друкуються двома мовами (українською і російською0. Редактор - Анатолій Луговський. Тираж - від 4100 - до 4700 примірників. Обсяг 8 сторінок. Нами розглянуто видання за 2006 рік, опрацьовано 24 номери від початку року.

У результаті підрахунку виявили, що за цей період надруковано 15 статей, у тому числі 5 рекламних, 7 листів, 2 звіти і 2 коментарі. За цей період найбільша кількість статей належить таким авторам: О. Сорока, А. Педяш, І. Юник.

Здебільшого, матеріали у жанрі стаття написані на такі теми: батьки і діти, тему старості, зниження цін на молоко, опублікований звіт з художнього фестивалю. З огляду на те, що окреслений період часу надруковано 7 листів, можемо констатувати, що у редакції досить добре налагоджений зворотній зв'язок з читачами. Не зважаючи на те, що пласт аналітизму у виданні «Путивльські вісті» на досить доброму рівні, слід зауважити, що у газеті доволі багато місця відведено для матеріалів художньо-публіцистичному жанру, зокрема нарису, фейлетону, замальовці, і всі вони представленні персональним авторством В. Андреєва.

Видання Буринської районної ради «Рідний край» засноване у квітні 1930 року. Газета виходить два рази на тиждень. Редактор - В. Москаленко. Обсяг - 4 сторінки. Тираж - 5700 примірників. Розглянули видання 2006 року, опрацювали 29 номерів від початку року.

Таким чином у виданні видрукувані 7 статей, у тому числі 2 рекламні, 2 листи, 1 звіт, 7 коментарів і 3 звернення. Більшість статей належить редактору газети.

Матеріали присвячені вихованню дітей, проблемам молоді, темі Чорнобиля. Загалом, виданню дуже бракує аналітичних матеріалів.

Видання 2Білопільщина» виходить з червня 1920 року два рази на тиждень. Редактор - М. Завгородній. Обсяг від 8 до 20 сторінок. Тираж - від 6000 до 6600 примірників. Також прикріплений додаток під назвою «Дарунок2, де друкується літературна сторінка. З видань 2006 року, опрацювали 32 номери від початку року.

Підрахунок виявив, що у виданні надруковано 18 статей, у тому числі 8 рекламних, 3 листи, 2 звіти, 5 звернень і жодного коментарю. Авторами більшості матеріалів є М. Завгородній, Л. Каштенкова, В. Дегтярьов, О. Макаренко.

У виданні досить вагомо представлена аналітика. Матеріали цього жанру мають місце у кожному номері. На шпальтах номеру опубліковані широкі публікації. Багато фоторепортажів. На відміну від інших видань, у «Білопільщині» є рубрика «Колонка редактора2.

Орган Тростянецької районної ради «Наш Тростянець» виходить два рази на тиждень. Редактор - П. Зеленко. Обсяг - 8 сторінок. Тираж від 3650 - до 4225 примірників. Опрацювали 25 номерів від початку 2006 року.

Зробивши попередній аналіз, виявили, що у виданні надруковано лише 3 аналітичні статті, проте аж 34 рекламні статті, 1 звіт, 2 коментарі, 5 звернень і жодного листа до редакції газети. Найактивнішими авторами є П. Зленко, Ю. Курило, О. Шелест.

Про видання «Наш Тростянець» можемо зробити наступні висновки. Аналітичних статей у газеті друкується вкрай мало. Теми тих, що видрукувані, присвячені подорожчанню газу, про занепад земель у колгоспах, про здешевлення молока і таке інше. Водночас, багато місця на шпальтах відведено рекламним матеріалам, а за тиждень-два до виборів, газета взагалі перетворюється у передвиборний бюлетень з програмами кандидатів. Опубліковано багато звернень.

Підсумувавши загальне дослідження, бачимо, що рівень районних видань Сумщини суттєво різниться між собою. Загальним недоліком аналітичних творів у сучасних газетних виданнях є як брак фахівців так і знижений загальноосвітній рівень журналістів.

«За усталеним формулюванням «масова культура народжує масових людей» криється трагічна ситуація, за якої журналісти, котрі б мали виховувати і пробуджувати духовність, настільки «зріднилися» з масою, що фактично оперують тим же понятійним апаратом що й читачі.» [1, 110]

Формування та розвиток мас-медійного простору України

Останнім часом у слововжиток міцно увійшло поняття інформаційного простору - сукупність територій, охоплених засобами масової комунікації певної категорії (регіональними, національними, світовими) [2, 71]. І це не дивно, зважаючи на сучасні тенденції зростання ролі та обсягів інформації, саме інформаційний простір будь-якої держави відображає рівень розвитку та перспективи демократії.

Якщо виходити з латинського слова «Інформувати», що означає зображати, складати уявлення про що-небудь, то легко додуматися, що «інформаційний прострір», або «поле» якраз і означає те середовище, в якому виробляється, існує, циркулює, обертається інформація. Це поняття не космічне, хоча повітряний і космічний простір можуть входити і входять до складу інформаційного поля; не географічне, хоча територія є його невід'ємною частиною; інформаційний простір поняття - соціально-політичне і вбирає в себе як територіальний, так і космічний, технічний і людський фактори, оскільки суспільна інформація призначається для людини - людина її споживає, без людини вона втрачає свій сенс. Отож, коли йдеться про інформаційне поле конкретної держави, то його межі ототожнюються з її кордонами, охоплюючи національні територію, акваторію і повітряний простір.

Як зазначає дослідник українського медіа поля, Віталій Карпенко, національний інформаційний простір - надзвичайно важливе політичне поняття, яке у вартісній шкалі соціальних цінностей потрібно ставити на друге місце після державної незалежності. Держава зобов'язана забезпечити використання свого інформаційного поля в інтересах держави та її громадян. Якщо вона цього не зробить, то її інформаційний простір буде використаний проти неї ж самої [4]. І це ми бачили і частково спостерігаємо зараз, на власному досить сумному прикладі.

До розпаду Радянського Союзу на всій його території, з Україною включно, був єдиний комуністично-радянський інформаційний простір, який суворо охоронявся і куди не допускалася жодна інформація, що не вкладалася в рамки панівної ідеології. З цією метою була створена система компартійної преси та розгалужені ретрансляційні теле- і радіомережі. Тепер Україна стала незалежною, утверджується як самостійна держава, але в її інформаційному просторі продовжують безперешкодно хазяйнувати інформатори інших країн. У перші роки незалежності наша держава зі свого мізерного бюджету навіть фінансувала теле- і радіопередачі з Москви, які дуже часто мали, як, до речі, і нині мають, антиукраїнське спрямування. Таку ситуацію можна пояснити комуністичною ідеологією та сприйняти українським народом Москви як столиці колишнього Союзу, тривалою російськомовною експансією, метою якої були денаціоналізація і зросійщення нашого народу. Держава, якщо вона себе поважає, має опікуватися своїм медіа полем, охороняти його, обробляти, поширювати державотворчі ідеї, щоби потім пожинати той врожай, на який сподівається народ.

Сьогодні в Україні налічується близько 1300 телерадіоорганзацій усіх форм власності, які мають ліцензію на право мовлення. Серед цього масиву суб'єктів телерадіоінформаційної діяльності слід виокремити три загальнонаціональні телекомпанії, що мають у своєму розпорядженні найпотужніші мережі поширення телевізійного сигналу в метровому діапазоні. Побудовані ще за часів СРСР, вони забезпечують охоплення населення країни від 80 до 97%.

Це Національна телекомпанія України (НТКУ) (державна компанія, що використовує мережу УТ-1), телекомпанія «Студія 1+1» (приватна компанія, що використовує мережу УТ-2) і Українська незалежна телевізійна корпорація «Інтер» (Приватна компанія, що використовує мережу УТ-3). Ця група лідерів є своєрідним українським аналогом «трьох велетнів» телеіндустрії США: ABC, NBC, CBC і має доступ практично в кожну українську сім'ю.

Кожний із цих трьох українських каналів займає свою нішу в інформаційному просторі України:

НТКУ - некомерційна компанія, по типу мовлення близька до тих інформаційних структур, що у світі називають Publik Television (публічне телебачення);

«Студія 1+1» - комерційна телекомпанія, орієнтована переважно на україномовного глядача;

УНТК «Інтер» - комерційна телекомпанія, значне місце в програмній політиці якої займають передачі, розраховані на російськомовну аудиторію.

Треба мати на увазі, що цей розподіл нині є досить умовний. У програмах усіх трьох компаній має місце широке розмаїття тематик. Але на початковому етапі свого розвитку цільові аудиторії зазначених компаній значною мірою формувалися саме за вказаними ознаками.

З 2003 року функціонує державна телерадіокомпанія «Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення» (УТР). Спільно з Державним підприємством «Укркосмос» УТР здійснює щодня 16 годин мовлення (2250 телепередач і фільмів щомісяця) на 82 країни світу. У планах є збільшення обсягів мовлення до 20-24 годин з охопленням території Євразії, а згодом Америки та Австралії. У жовтні 2004 року розпочато Інтернет-мовлення УТР, що є важливим кроком до об'єктивного представлення України у світі [1, 3].

Також існує ще 8-м загальнонаціональних та мережених каналів6 «Новий канал», «ММЦ-СТБ», «Тоніс», «ТРК Україна», «ТЕТ», «ТРК «Ера» та «ICTV». Ці компанії були змушені створювати свої мережі практично з нуля: встановлювати передавачі в обласних центрах і найбільших містах країни. Доставка сигналів із головних телецентрів до периферії здійснюється за допомогою супутникових каналів.

За даними 2006 року в Україні налічувалися понад 500 радіоорганізацій, з яких 355 - місцеві редакції проводового мовлення. У 90-ті роки прискорено опановувався верхній діапазон ультракоротких хвиль (87, 5 - 108 МГц), так зване FM-мовлення. На цій основі розбудували свої мережі потужні радіостанції, зокрема «НБМ» (освоєно 17 частот), «Гала» (12 частот), «Наше радіо» (20 частот). Станом на 2005 рік місцеві мовники освоїли 220 радіочастот [1, 4].

Особливістю системи телерадіомовлення в Україні є наявність в ній системи проводового мовлення. Цей найдешевший і найдемократичніший вид мовлення дуже популярний серед широких верств населення, зокрема сільського. Ним поширюють свої програми НРКУ (Національна радіокомпанія України), ОДТРК (обласна державна телерадіокомпанія), а також районі студії. Вартість послуги становить лише 50 коп. І не переглядається з часів СРСР.

Неформально український сегмент мережі Інтернет почав свій розвиток наприкінці 1990 році було створено перші три вузли доступи до мережі. Того ж року здійснено перші заходи щодо певної підтримки української частини доменного простору мережі Інтернет - домену.ua. А офіційно домен.ua був зареєстрований у грудні 1992 року (на цей момент в мережі були представлені лише 47 держав). Фактично з цього моменту починається повноцінне становлення і розвиток Інтернету в Україні. Цього ж року адміністрування домену.ua доручено ТОВ «Комунікаційні системи».

1997 року кількість хостів у національному домені.ua перевищила 10 тисяч, у 2001 - 50 тисяч, у 2004 - 90 тисяч. У жовтні 1999 року кількість веб-сайтів у домені.ua сягнула 2 тисячі, у 2002 - 10 тисяч, 2004 - 30 тисяч. В українському сегменті Інтернет функціонує більш ніж 45 тисяч хостів, а в зоні ua зареєстровано понад 11 тисяч доменів. За кількістю хостів, підключених до Інтернету, Україна посідає 28 місце в Європі та 45 в світі. Ці дані показують, що український сегмент Інтернету розвивається дуже динамічно: середньорічні темпи зростання мережі перебувають на рівні 50-55 %, загальна кількість користувачів Інтернет в Україні за останні два роки виросла більш ніж утричі.

Як зазначалося вище, після розпаду Радянського Союзу і «знищення» комуністичної ідеології, яка забороняла будь-які прояви плюралізму, в Україні, а зокрема й у Сумській області починає вибудовуватися власний, незалежний інформаційний простір. Радянська Україна мала досить розгалужену систему як друкованих, так і електронних ЗМІ: майже кожен район, а також великі міста та містечка мали свій друкований орган. У зв'язку з цим не виникало особливих труднощів при розбудові власної системи ЗМІ, досить було перепідготувати вже існуючі видання на новий, суверенний лад. На мою думку, зробити це не вдалося так як більшість друкованих ЗМІ все ж таки залишилось комунальними: «Вперед» (Сумського району), «Знамя труда» (Середено-Будського), «Народна трибуна» (Глухівського), «Будівник комунізму» (пізніше «Життя Лебединщини» Лебединського району), «Перемога» (Краснопільського), «Суми і сумчани» (м. Суми) загалом більш ніж 20 видань. Лише поява нових приватних газет таких як «Данкор. Сумское обозрение» (1992), «Ваш шанс» (1993) та інших свідчать про перші кроки демократизації суспільства.

Загалом приватні видання на початку 90-х ще не набули такої популярності яку ми можемо спостерігати сьогодні. Населення надавало перевагу комунальним районам та виданням міських рад, що напевно пов'язано з особливостями радянського менталітету.

Починаючи з 1994 року ринок преси в області постійно ущільнюється за рахунок появи нових друкованих і електроних ЗМІ. Лише за 1998 рік комітетом інформації зареєстровано 27 газет та журналів різної форми власності і сфери розповсюдження. В цілому по області свідоцтво про державну реєстрацію на середину 90-х видано 182 друкованих ЗМІ з них 103 постійно виходили у світ.

Аналізуючи результати передплатних кампаній початку-середини 1990-х, можна простежити такі головні тенденції:

1) різке зменшення обсягів надходження видань СНД;

2) подальше зростання обсягів передплати загальнодержавних газет;

3) відносна стабільність тиражів місцевої преси і зменшення її долі в загальному обласному газетно-інформаційному просторі;

4) відчутне зниження тиражів друкованих ЗМІ другого півріччя в порівнянні з накладами перших місяців року.

Протягом 1994-1998 років разовий загальний тираж усіх газет і журналів, які розповсюджуються на території області, зріс з 376 тисяч до 410 тисяч примірників. На 22 тисячі примірників збільшився разовий тираж і всієї місцевої преси. Доля видань, заснованих органами державної влади та самоврядування Сумщини, в загальному інформаційному просторі друкованих ЗМІ перебуває в межах 36-40%.

З усієї періодики, що видається в області, лише 26 видань заснованих органами влади (за даними 1998 року): 4 міськрайонних, , 15 районних, 6 міських і одна обласна газети. Тираж їх на початок 1999 року склав понад 148 тисяч примірників. Видань, заснованих комерційними фірмами - 16, газет, що видаються громадськими об'єднаннями - 5, приватними особами - 6, партіями та рухами - 4, журналістськими колективами - 3, в системі освіти виходить 12 різних видань, а для дітей і учнівської молоді - 5 газет.

На кожні дві сім'ї у середині 90-х надходила місцева державна (комунальна) газета в Липоводолинському, Недригайлівському, Тростянецькому, Путивльському районах та в м. Тростянець. У Середино-Будському, Білопільському, Сумському, Краснопільському районах, у Глухові таке видання одержували кожні три сім'ї в той же час в Шостці, Ромнах, Конотопі, Ямпільському та Конотопському районах - на 5-6 сімей.

Питома вага газет місцевих органів влади в усій пресі становить майже половину в Середино-Будському, Путивльському, Недригайлівському районах. Менше третини таких видань у загальному інформаційному просторі Ямпільського, Кролевецького, Краснопільського, Лебединського та Буринського районів. А на територіях Роменського, Сумського, Конотопського - їх лише четверта частина.

По деяких вузлах поштового зв'язку - Краснопільському, Буринському та Кролевецькому - всеукраїнської преси надходить більше, ніж місцевої. А в Ямпільському, Краснопільському і Лебединському районах загальний наклад обласних видань значно перевищує тираж місцевої періодики.

В той же час наклади недержавних газет «ДАІ Сумщини», «Діалог» (Суми) та «Шанс» (Шостка) зросли в 2-2,5 рази. На 500-1700 примірників вищі тиражі і приватних та комерційних «Ваш шанс», «Ахтирка», «Тандем-пресс» (Ромни), «Галина» (Конотоп), «Вісті Шостки», «Данкор. Сумское обозрение» та інших.

Процес насичення інформаційного простору все помітніше виходить за межі обласного центру: 7 газет випускається в Охтирці, 5 - Конотопі, по 4 - у Глухові та Шостці, по 3 - Ромнах, Кролевці та Лебедині, по 2 - в Білопіллі, Великій Писарівці, Путивлі та інших районах.

За даними 2006 року в Сумській області мають право виходу в світ 280 друкованих ЗМІ (у 2005 році було 263). З них більш менш регулярно видається 125 часописів, 24 газети є комунальними. Решта заснована підприємствами, організаціями, об'єднаннями громадян, приватними особами. Понад 40% періодичних видань виходять у світ українською мовою. За реєстрацією лише одна приватна інформаційно-рекламна газета - «Шанс+TV» - російськомовна. Решта часописів дво- та тримовні.

Через постійне наповнення медіа-простору новими виданнями, підвищення вартості часописів протягом останніх років спостерігається зменшення накладів районних, міських та міськрайонних комунальних видань. В порівнянні з кінцем 90-х їх разовий тираж зменшився більш ніж на 65 тисяч (з 148 у 1999 до 80 у 2006). В окремих часописах, таких як «Вишневий цвіт», «Тростянецький вісник», «Прапор перемоги», в ІІ кварталі 2006 року тиражі знизилися до 1400-1700 примірників.

На мою думку, серйозним чинником, що обумовлює нестабільність тиражів, є характерна для багатьох районів практика короткотермінової передплати місцевих видань - на місяць, два, квартал. Ці процеси вимагають посилення уваги з боку органів влади, координації ними всіх структур, причетних до інформаційної сфери.

Як ми бачимо, тиражі комунальних видань постійно зменшуються і це не зважаючи на те, що дотації таким газетам з кожним роком зростають. Наприклад, 2005 року з місцевих бюджетів для потреб комунальних газет було виділено понад 650 тисяч гривен, а за першу половину 2006 року ця цифра перевищила 350 тисяч.


Подобные документы

  • Природа і типологічні ознаки наукових текстів, їх специфіка та структура. Робота редактора над мовою і стилем викладу тексту наукового історичного видання. Загальна характеристика видання "Кіровоградщина і кіровоградці в роки Другої світової війни".

    курсовая работа [52,3 K], добавлен 03.10.2014

  • Основні риси корпоративної преси: поняття та види, цілі і завдання. Структура номера та особливості подання матеріалу. Основні риси преси на сторінках газет "Азовський машинобудівник" і "Іллічівець". Стиль заголовків як невід'ємний елемент дизайну.

    курсовая работа [42,3 K], добавлен 04.12.2015

  • Періодичні видання в українській дитячій літературі: жанрова система й типологічна класифікація. Вимоги до оформлення періодичних видань для дітей. Функції дитячої літератури. Аналіз світського та християнського журналу з точки зору жанрових особливостей.

    курсовая работа [287,9 K], добавлен 07.08.2013

  • Вивчення техніки графічного оформлення та випуску газети. Порівняльна характеристика зображальних матеріалів у газетах "Рівне вечірнє" і "Панорама". Аналіз різновидів ілюстрацій у тематичних сторінках газет "Вільне слово", "Чомудрик", "Будьте здорові!"

    реферат [29,3 K], добавлен 18.05.2011

  • Характеристика основних етапів розвитку інформаційної сфери економіки в Україні. Освітлення питань економічної теорії на сторінках "Літописів" Книжкової палати України. Бібліографічне оснащення економічних публікацій на сторінках наукових видань.

    дипломная работа [4,0 M], добавлен 28.11.2011

  • Становлення та розвиток жіночої української преси. Риси формування образу жінки на сторінках преси для жінок. Основні характеристики оформлення видань. Аналіз тематичних аспектів публікацій. Аудиторія жіночої української преси та рівень її зацікавленості.

    курсовая работа [47,9 K], добавлен 18.05.2016

  • Аналіз основних проявів національно-політичного життя на західноукраїнських землях доби Першої світової війни на сторінках преси. Загальна характеристика стану преси та видавництв Галичини під час польської окупації, а також у складі Радянського Союзу.

    контрольная работа [20,5 K], добавлен 23.09.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.