Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ СЕМЕНА КУЗНЕЦЯ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни «Світове господарство і міжнародні економічні відносини» на тему « Сучасні пріоритети діяльності Міжнародного валютного фонду (МВФ) у регулюванні міжнародних валютно-фінансових та кредитних відносин»

Виконала: студентка 2 курсу, групи 6.06.5051.130.18.2, першого (бакалаврського) рівня вищої освіти спеціальність 051 «Економіка» спеціалізація «Міжнародна економіка» Малініна Е.Д.

Керівник: канд. економ. наук, доцент Бестужева С.В.

м. Харків 2020

Зміст

Вступ

1. Міжнародно-правові засади створення Міжнародного валютного фонду та його функціонування

1.1 Міжнародні-валютно фінансові організації, історія їх створення та розвитку

1.2 Міжнародний валютний фонд у кредитно-фінансових відносинах. Партнерство з Україною

2. Особливості міжнародно-правової практики співпраці з Україною

2.1 Правові форми співпраці України з МВФ у сфері надання кредитів

2.2 Особливості співпраці МВФ з країнами що розвиваються, у сфері надання кредитів

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

міжнародний валютний фінансовий співпраця

Актуальність теми. Сучасний світ досить важко уявити без взаємовідносин у різних сферах економіки. Тенденції глобалізації вимагають вивчення особливостей формування валютних відносин не тільки на національному рівні, а й у світі вцілому. Міждержавне співробітництво у науково-технічних сферах, світове переміщення капіталу, міграція робочої сили зумовлює створення регулювання валютних відносин, які, в свою чергу, є основною частиною економічної стратегії кожної країни світу. Перед країнами світу постає проблема, як ефективно здійснювати економічну політику, при цьому забезпечити економічне зростання, безпеку та стабільність власної держави.

У результаті зближення національних економік та фінансових ринків, сформувалися передумови для створення, конкретної організації, котра б відповідала на світовому рівні, за координацію дій країн у фінансово-економічній сфері. Реалізацією цих умов виступили міжнародні організації.

Вимоги часу актуалізують необхідність дослідження сучасних тенденції міжнародного валютно-фінансового співробітництва та регулювання світового економічного порядку з метою збереження балансу фінансово-економічної рівноваги у світі, стабільності та контролю у функціонуванні валютної системи.

Актуальність даної проблеми обумовила дослідження сучасних пріоритетів діяльності Міжнародного валютного фонду у регулюванні міжнародних валютно-фінансових та кредитних відносин.

Важливе значення в цьому контексті має роль МВФ як глобального макрорегулятора, яка сприймається у світі досить неоднозначно. З одного боку, надання МВФ кредитів країнам, постраждалим від фінансових криз, без сумніву, сприяє стабілізації фінансового становища у короткостроковому плані. З іншого боку, за весь час існування МВФ так і не спромігся розробити ефективних механізмів запобігання глобальним системним кризам.

Вагомий внесок у дослідження діяльності Міжнародного валютного фонду та його впливу на функціонування міжнародної економічної системи зробили провідні вчені Ровинський Є.А., Шибаєва О.О., Філіпенко А.С., Салтинський В.В., Боринець С.Я., Вергун В.А. та ін. Зокрема Дж. Стигліц зауважував, що Фонд у своїх підходах «керується вірою у досконалість ринків і недосконалість урядів». Щодо програм Фонду на сучасному етапі, і зокрема в Україні, то С. О. Кораблін відзначав про те що «рецепти Фонду досить прості: менше їсти та більше працювати. Щоправда, чого не знає сам Фонд - кому потрібна праця, коли немає попиту на її продукцію!?» [3].

Об'єкт дослідження - діяльність Міжнародного валютно фонду у сфері регулювання валютно - фінансових та кредитних відносин.

Предмет дослідження - економічні відносини, які виникають у процесі співробітництва України з міжнародним валютним фондом.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати та аналітично проаналізувати дослідження сучасних пріоритетів діяльності Міжнародного валютного фонду та регулюванні міжнародних валютно-фінансових відносин.

Завдання дослідження:

- вивчити на основі аналізу наукових джерел діяльність Міжнародного валютного фонду;

- проаналізувати методи його діяльності;

- вивчити механізми співпраці між МВФ та країнами-членами;

- охарактеризувати вплив кредитно-фінансових відносин на економіку країни, зокрема України;

- визначити переваги, проблеми та недоліки у співпраці з Міжнародним валютним фондом.

Методи дослідження:

- теоретичний - аналіз науковою літератури, порівняння статистичних даних;

- математико-статистичні - дослідження для аналізу числових даних про діяльність відповідних організацій.

1. Міжнародно-правові засади створення Міжнародного валютного фонду та його функціонування

1.1 Міжнародні-валютно фінансові організації, історія їх створення та розвитку

Міжнародні валютно-фінансові організації є складовою частиною сучасної міжнародної економіки. Зазвичай такі органи світової валютної системи створюються шляхом дипломатичних угод між державами. Їхньою першочерговою метою є посилення розвитку зовнішньої торгівлі, міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва. До цього можна додати підтримку платоспроможності країн в разі нагальної потреби надання кредитів, та позик в іноземній валюті державам-членам, задля вирівнювання балансу.

На основі всього вище сказаного і виникла потреба у створенні організації, яка б сприяла співробітництву між країнами, консультаціям та узгодженням дій з валютно-фінансових питань. До того ж вона повинна була бути компетентною з приводу міжнародної торгівлі, і тим самим стабілізувати різні світові валюти та протидіяти їх знеціненню, надання вільних ресурсів фонду країнам-членам за наявності належних гарантій. Таким чином за рішенням Бреттон-Вудської угоди конвенції ООН з валютно-фінсових питань у липні 1944 року, була підписана угода щодо створення спеціальної організації, яка б мала у своїй основі врегулювання валютно-фінансових відносини між державами. Ця угода була затверджена та підписана 29 державами-учасницями конференції. Проте, в той час уже функціонувало дві світові валютні системи, котрі передували створенню Міжнародного валютного фонду.

Першою стала система золотого стандарту. Розробка та функціонування цієї системи розпочалась у XVIII ст. і спочатку була затверджена лише декількома європейськими країнами. Грошова система котра, ґрунтувалась виключно на золоті, стала її основою. Держава підкріплювала випущену в обіг національну грошову одиницю відповідною кількістю золота. Золотий стандарт базувався на певних принципах:

- основою цієї системи був золотомонетний стандарт;

- кожна національна грошова одиниця мала золотий вміст, та могла вільно конвертуватись у золото;

- курс національної валюти мав чітко співвідноситися з іншими валютами за твердим курсом;

- валюта будь якої країни вільно обмінювалась на золото;

- зміна курсу валюти здійснювалась відповідно до ринкового попиту і пропозиції, однак в певних межах відхилення курсу валют від встановленого золотого паритету, що визначалось витратами на охорону та транспортування золота за кордон; [1, с.31; 7, с.47].

Кожна країна-учасниця цього договору могла на юридичній підставі емітувати кількість національної валюти по відношенню до золотого запасу.

Для цієї системи було притаманно те, що усі функції грошей виконувало золото. Передбачалось, що воно матиме вільний обіг не тільки в середині країни, а за її межами. Держави-учасниці цієї системи зобов'язувались дотримуватись чітких правил угоди тим самим підтримували стабільний валютний курс, як у внутрішній так і в зовнішній міжнародній політиці. Золотомонетний стандарт виявився найбільш досконалою валютною системою того часу, тому що сприяла розвитку світового промислового виробництва, торгівлі та міжнародно-правових відносин між країнами.

Обсяг світової торгівлі в період системи золотого стандарту зріс за тридцять років у три з половиною рази, а за шістдесят років майже в десять. Такий зріст став основою економічного зростання країн Центральної Європи, які саме збільшили своє виробництво та експорт товарів.

Проте, ця система була досить неідеальною. Із усіх країн учасниць лише Британська імперія мала вдосталь золота аби забезпечити усю грошову масу своєї валюти, на відміну від інших європейських країн, які насправді могли покрити золотом свою валюту лише на половину. Ще одним недоліком стало унеможливлення проведення країнами грошової-валютної політики, через дотримання правил системи, це призвело до великої кількості внутрішніх проблем держави. Тому й не дивно, що після поразки у Першій світовій війні, країни Європи та їх колонії були економічно ослаблені, через що було запроваджену другу валютно-фінансову систему золотодевізного стандарту. Ця система запровадила нову грошову одиницю, котра застосовувалась для міжнародних розрахунків, в її основі була іноземна валюта провідних країн світу, де вже існувала система золотого стандарту. Таким чином менш розвинені країни та їх валюта знецінились, внаслідок інфляції, якій сприяла система золотодевізного стандарту. Водночас така валютна система почала задовольняти потреби більшої кількості країн, тому була підписана угода, котра юридично закріпила другу світову валютну систему.

Особливостями цього нового стандарту стало наступне:

- на золотодевізному стандарті ґрунтувались грошові системи близько 30-країн світу;

- міжнародним засобом платежу виступали іноземні валюти та золото;

- конвертація валюти у золото могла здійснюватись як через іноземні валюти, так, і безпосередньо, через золоті паритети, котрі були збережені;

- валютне врегулювання здійснювалось за рекомендаціями міжнародних конференцій та нарад за участю представників держав [1, с.48 ; 13].

З часом багато країн зіткнулись з внутрішньо-фінансовими проблемами, які стали причинами запровадження контролю за валютними обмеженнями. Між державами виникли суперечки, які згодом переросли у валютну війну, деякі з них почали вести політику валютних обмежень та валютні демпінги. І як наслідок, це стало передумовою до створення, нової валютної системи.

У всіх країн світу виник спільний інтерес до створення певної валютної системи, котра змогла б забезпечити стабільність розвитку національної економіки. Це стало поштовхом до створення валютно-фінансових організації, метою яких стало врегулювання та контроль функцій у монетарній сфері, в осередку розвитку національних економік країн-членів та отримання певного політичного контролю. Такий плацдарм дав поштовх до реалізації та створення Міжнародного валютного фонду. Велика кількість юристів-міжнародників була залучена аби створити функціональний та дієвий підхід до регулювання сфер економічної діяльності країн.

На валютно-фінансовій конференції об'єднаних націй у Бреттон-Вудсі 22 липня 1944р. була підписана угода про створення Міжнародного валютного фонду [5, с. 36] проте ця угода мала набути чинності тільки після того, як країни-засновники сплатили б певний відсоток від усієї суми. На початку діяльності встановлений розмір статусного капіталу становив 8 799 млн. доларів США. Така сума була отримана в наслідок складання суми квот країн-членів, які взяли участь у Бреттон-Вудській конференції. Кожна країна мала свій відсоток квоти, цьому сприяло багато чинників таких як середня вартість імпорту, розмір національного доходу, золотовалютні резерви та максимальний розмір експорту.

У травні 1946 року відбулись установча сесія Фонду і Банку, на якій було остаточно вирішено основні питання та організаційні формальності, після цього було офіційно оголошено про створення цієї організації.

У зв'язку з розвитком торгівлі та створення нових товарних груп і товарообігу, збільшилась потреба країн у кредитуванні, цим самим змінюючи ролі певних держав у світовому господарстві. Становлення Міжнародного валютного фонду та створення розгалуженої мережі його діяльності було поступовим, та складалось з багатьох етапів, саме таким став етап розпаду СССР та створення окремих 15 країн, котрі прагнули до цілковитої незалежності не тільки в правовому аспекті, а також у сфері економічної політики. МВФ став саме тією організацією, котра надала необхідну фінансову підтримку і стала рушієм для економіки цих країн.

Міжнародний валютний фонд став опорою для багатьох країн, їх регулятором у міжнародно-правовому аспекті валютно-фінансових відносин. Цьому сприяла низка певних подій, які змусили країни вдатись до рішучих дій. Серед основних причин виникнення МВФ можна виділити наступні:

- міжнародний поділ праці;

- інтернаціоналізація господарського життя;

- інтенсивний розвиток та вихід на новий рівень транснаціональних корпорацій і банків у світовій економіці;

- впровадження активної політики міждержавного регулювання всіх форм економічних стосунків;

- нагальна потреба у створенні міжнаціонального механізму задля спільного вирішення нагальних валютно-фінансових питань.

В перші ж роки діяльності МВФ став очевидним той факт, що без досконалого дослідження аналізу міжнародного права та внутрішнього законодавства країн-учасників і слідкування за їх змінами, неможливе подальше вдосконалення роботи Фонду та ефективного впливу на валютно-фінансову політику країн-учасниць [9].

Третя світова валютна система ґрунтується на законах суспільного розвитку, яка є об'єктивною причиною розвитку МВФ. Функції, задачі та методи діяльності організації поступово змінюються, тим самим відповідаючи стану економіки в певний період та потребам світової спільноти у валютно-фінансових відносинах. Таким чином, третя міжнародна валютна система була створена з метою встановлення стабільної збалансованої системи міжнародного обміну на основі фіксованих валютних курсів, відновлення міжнародних зв'язків у сфері економіки та торгівлі і передбачала у разі виникнення у держав проблем в платіжному балансі надання кредитів для їх усунення [12].

Важливою зміною у основах функціонування нової валютно-фінансової системи стала зміна ролі золота, як основи національної валюти, у міжнародних розрахункових операціях. На зміну прийшли штучно створені спеціальні права, які таким чином витіснили золото. В результаті держави уже на юридичній основі не мали права співвідносити курси національних валют та сплачувати відсотки за кредитами золотом. Ці зміни докорінно змінили систему валютно-фінансових відносин, і згодом були внесенні до Статуту МВФ, аби країни-учасниці мали повні правові повноваження.

Таким чином, дослідивши та проаналізувавши історію виникнення МВФ можна стверджувати, що спільне волевиявлення усіх країн у вирішенні проблем у валютно-фінансових питаннях міжнаціонального масштабу, стало плацдармом для створення Міжнародного валютного фонду. Метою цієї організації стало вирішення конфліктних міждержавних питань з валютно-фінансових операцій, де було б враховано інтереси кожної зі сторін. Криза післявоєнного періоду, яка охопила весь світ, надала можливості для розвитку не тільки врегулюванню валютних питань, а ще й надання кредитів. Це стимулювало переорієнтуватись на міжнародну економічну державно-регульовану систему.

На разі проблеми, які виникають у ході розвитку країн та їх товарно-грошових відносин, потребують невідкладних рішень, які очікують від МВФ. Та попри недоліки і проблеми в діяльності, Фонд займає вагоме місце в системі міжнародних економічних організацій, та є основним регулятором міжнародної валютно-фінансової системи. Зараз статус МВФ набув авторитетної та вагомої думки до якої дослухаються, інвестори з усього світу.

Міжнародні валютно-кредитні й фінансові організації виникли внаслідок дії цілої низки загальних та спеціальних чинників, зокрема:

- розвиток та поглиблення інтернаціоналізації господарського життя;

- вихід відтворювального процесу за національні кордони;

- швидкий розвиток й посилення ролі транснаціональних корпорацій та банків у світовій економіці;

- активізація міждержавного та наднаціонального регулювання всіх форм сучасних міжнародних економічних відносин;

- необхідність створення механізму для спільного вирішення країнами валютно-фінансових проблем світогосподарського розвитку [4].

Метою діяльності міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій (МФО) є:

- стабілізація та розвиток системи міжнародних фінансів і світової економіки в цілому;

- міждержавне валютне та кредитно-фінансове регулювання;

- розроблення й координування стратегії і тактики розвитку світової валютно-фінансової та кредитної системи;

- акумуляція фінансових ресурсів та їх використання для забезпечення стабільності національного, регіонального економічного розвитку.

Для реалізації регулювання міжнародних кредитних відносин, організації використовують надсучасні технології інвестиційного аналізу та управління ризиками. Тому дослідження різного роду інвестиційних проектів є дуже точними, та надають переваги у проведенні операцій на міжнародних фондових ринках.

Міжнародні організації мають великий вплив на функціонування ринкової економіки, тому у пошуках сфер прибуткового вкладення вони відносно легко долають митні та інші бар'єри, реалізуючи власний мультинаціональний або транснаціональний капітал. За своїм економічним призначенням міжнародні організації несуть відповідальність за рух капіталу. Урешті-решт реалізація цієї функції визначає місце міжнародних організацій як рушіїв глобалізаційного процесу [11].

Серед багатьох фінансових організацій найбільш впливовою можна вважати Міжнародний валютний фонд. Сутність цієї організації базується на сукупності правових та організаційних засад, таких як цілі та функції. Цілком очевидний той факт що діяльність МВФ потребує вивчення її організаційних та правових елементів. Є.А. Ровинський, котрий досліджував міжнародні організації їхні правові рішення та сутність процедури прийняття важливих валютно-фінансових рішень зазначив, що міждержавний характер цих організацій полягає в тому, що вони основуються не тільки на відносинах та угодах між країнами, а й в тому що рішення приймаються внутрішньодержавними органами країн - учасниць, котрі прямо пов'язані з фінансовою діяльністю держав: фондами, національними банками та казначействами. Найбільш прийнятним та доцільним є обґрунтування, яке сформулювала О.О.Шибаєва, за її версією до найважливіших ознак, які б виокремлювали МВФ від інших міжнародних організацій належать:

- юридичну природу міждержавної організації визначає її Статут, який юридично оформлений міжнародним договором;

- суб'єктами міжнародного договору є держави, що є беззаперечним доказом того що ця організація має міждержавний характер;

- наявність певної мети, мета організації свідчить про правомірність чи неправомірність її характеру та компетенції;

- відповідну організаційну структуру;

- самостійні права і обов'язки організації, це підтверджує, що організація має правову волю та похідний характер.

Наразі МВФ виступає діючим міжнародним органом який підтримує валютно-фінансові відносини через різні фінансові структури. Першочерговими питаннями економічної політики є соціальні питання підвищення життєвого рівня населення усіх країн, які є членами фонду. Для цього МВФ має певний статус, який надає юридичні права, повноваження та обов'язки. Цей статус передбачає і контролюючі функції фонду:

- можливість вимагати повну інформацію про золото-валютні запаси, банківські угоди та обсяги експорту;

- можливість надання та анулювання спеціальних прав;

- обмеження на фінансові операції та угоди між країнами;

- отримання права на зберігання оригінальних договорів та інших міжнародних документів;

- інформування про дефіцит валюти;

- складання щорічних звітів ;

- щорічна перевірка стану фінансової системи країн-учасниць.

Щодо останнього пункту то можна стверджувати, що МВФ виявляє можливі ризики задля стабільного міжнародного корегування глобальної макроекономічної системи. Це ще раз підтверджує справжні наміри цієї організації та допомагає міжнародній валютно-фінансовій сприяти обміну товарами, послугами та капіталом між державами, тим самим підтримуючи стійке економічне зростання. Завдяки цьому організація має право надавати оцінку економічної політики країнам-учасницям та консультувати їх.

На сьогодні Міжнародний валютний фонд налічує близько ста вісімдесяти дев'яти країн-учасниць, й виникає логічне припущення щодо проблем у наданні консультативних послуг, тому з метою ефективної реалізації даної функції фонд посилив нагляд у трьох сферах за валютною політикою країн, а саме:

- розробка стандартів звітності по відповідних показниках про стан економіки;

- переведення нагляду за економічною політикою на постійну основу;

- акцент нагляду і консультативної роботи поставлений на політику валютних курсів, стан балансу руху капіталу;

- підвищення увага до країн, які здійснюють вплив на регіональну і світову економіку [4 с.12 ;7].

Отже, МВФ являє собою спеціалізовану організацію, головним завданням якої є налагодження міжнародної співпраці у валютно-фінансовій сфері та сприяння розвиткові міжнародної торгівлі. До того ж він являє собою, не лише фінансовий центр, через який світове співтовариство надає матеріальну допомогу країнам, що розвиваються, але й могутній науковий центр, де накопичено великий досвід реформування економіки країн із так званою перехідною економікою.

Міжнародний валютний фонд є спеціалізованою установою ООН, міжнародна правова суб'єктивність, якого відрізняється певною специфікою, яка виражається у наданні особливих прав в економічній сфері міжнародного життя. Установа є акціонерним товариством, у якій кожна держава-член має право голосу, пропорційного його квоті, цим самим це посилює контроль за валютною політикою держав-членів, що здійснюється на багатосторонньому так і на односторонньому рівні.

Фонд отримує від країн-членів регулярні звіти про економічну політику та плани, які він обговорює, коментує та про які повідомляє всіх держав-членів, щоб інші країни-учасниці могли адекватно відреагувати, маючи повну інформацію про фактичний стан економічних відносин та чітке розуміння того, як їхня внутрішня політика може вплинути на економіку інших країн. МВФ переконаний, що основною умовою світового процвітання є впорядкована монетарна система, яка сприяє розвиткові торгівлі, створенню робочих місць, розширенню економічної діяльності та підвищенню рівня життя в усьому світі.

Зі змінами у суспільстві, реформувалася і діяльність фонду, виникла гостра необхідність зміни підходів та надання кредитів, таким чином виник наступний напрямом функціонування Міжнародного валютного фонду - кредитно-фінансова діяльність, це економічна політика, яка спрямована на урегулюванні криз у світовій системі. Зазвичай кредити призначенні для підтримки країн - учасниць, у проблемах платіжного балансу чи стабілізації економіки задля подальшого економічного зростання. Фінансування здійснюється в рамках кредитних механізмів, кожен з який передбачає цілу низьку кредитних умов, котрі є обов'язковими до виконання та вживання заходів країною-постачальником залежно від соціально-економічного розвитку країни.

1.2 Міжнародний валютний фонд у кредитно-фінансових відносинах. Партнерство з Україною

Роль МВФ як глобального макрорегулятора сприймається у світі досить неоднозначно. З одного боку, надання МВФ кредитів країнам, постраждалим від фінансових криз, без сумніву, сприяє стабілізації фінансового становища у короткостроковому плані. З іншого боку, за весь час існування МВФ так і не спромігся розробити ефективних механізмів запобігання глобальним системним кризам. Заходи, до яких вдається МВФ, щоб подолати кризу, націлені певним чином на конкретну проблему, а ніж вирішення її комплексно, і не включають подальшого нагромадження глобальних торговельних дисбалансів, що спричиняють виникнення та поширення кризових явищ.

Міжнародний валютний фонд використовує різноманітні кредитні механізми, які надаються у відповідності до цільового спрямування та умов на основі яких надається кредит. Кожен з цих механізмів застосовує певні обмеження - ліміти, вони обмежують суму для видачі кредитів відносно розміру квоти у країни-учасниці МВФ.

Механізми кредитних часток є головним каналом використання коштів фонду. Фінансові ресурси у іноземній валюті, мають 100% квоту тому можуть бути придбані країнами-учасницями понад величину резервної частки, вони поділяються на чотири кредитні частини, які називаються транші. Держава, яка витрачає свої кредитні частки у МВФ може при цьому використати їх повністю або частково. Величина іноземної валюти, яку держава може придбати у фонду у результаті використання резервної та кредитної частини, має квоту 125%. Зазвичай транші, несуть за собою цілу низьку умов для виконання попередньо узгодженні країною-постачальником та фондом. Такі кредити не несуть за собою загрозу знищити економічне становище, а навпаки допомагають країнам, поповнити власні міжнародні резерви, стабілізувати курс національної валюти, продовжувати здійснювати експорт та відновити умови для економічного зростання.

На противагу банкам розвитку, Міжнародний валютний фонд не надає кредити на конкретні проекти та стартапи. Адже їхня основа ціль полягає надання кредитів країнам, котрим необхідна фінансова допомога, у підтримці платіжного балансу. Зазвичай це країни, які не мають достатнього фінансування на загально-доступних умовах для покриття чистих міжнародних платежів, наприклад за для погашення зовнішнього боргу або імпорту, під час збережених достатніх резервів у майбутньому. Завдяки саме ресурсам наданими МВФ, країні це допоможе у запровадженні стабілізаційних заходів та проведення різного роду реформ, аби подолати проблеми платіжного балансу та відновлення умов для активного економічного росту країни.

Обсяг наданих кредитів, значно коливався від періоду заснування фонду, це пояснюється багатьма факторами, які були спричинені кризами та реформування ринкових відносин у різних державах, це спричиняє різкий попит на кредити МВФ.

Нині організація має різні типи кредитних інструментів, які адаптовані під різні соціально-економічні умови держав-учасниць Фонду задля гнучкого реагування на їх проблеми. В цілому ж усі кредити які надаються мають два види:

- позичені кошти на непільговій основі з відсотковими ставками;

- кредити на пільгових умовах, при яких процентні ставки є дуже низькими, або взагалі нульовими.

Всі види непільгового кредитування надаються на підставі кредитування під ринкову відсоткову ставку МВФ, вона отримала назву «ставка збору». Вона визначається на основі процентної ставки за СДР, до якої щотижня вносяться зміни у короткострокових процентних ставках основаних міжнародними фінансовими ринками. Гранична сума котру може надати фонд, варіюється залежно від типу кредиту, але в цілому вона дорівнює сумі квоти окремої держави. Зазвичай тільки у екстрених випадках ця сума може бути перевищена.

Таблиця 1.2

Види та умови угод непільгового кредитування

Кредитні механізми та рік введення	Ціль	Умови	Поетапне здійснення купівель і моніторинг
Угоди «стенд-бай» (1952 р.)	Коротко та довготривалі допомоги країнам, в яких виникли труднощі фінансування платіжного балансу	Прийняття політики, яка б забезпечила упевненість у тому, що труднощі фінансування платіжного балансу країни-члена будуть вирішені протягом певного періоду	Квартальні купівлі, які обумовленні дотриманням критеріїв реалізації
Механізми розширеного фінансування (1974 р.)	Більш довгострокова допомога, для підтримки структурних реформ країн-членів із метою вирішення труднощів платіжного балансу довгострокового характеру	Прийняття програми термінової дії до чотирьох років, які включають структурні перебудови з щорічним детальними представленнями засобів макроекономічної політики на наступні 12 місяців.	Квартальні або піврічні купівлі, обумовленні дотриманням критеріїв реалізації та інших умов.
Гнучка кредитна лінія (2009 р.)	Гнучкий інструмент використання кредитних траншів для задоволення всіх потреб, пов'язаних з фінансуванням платіжного балансу, потенційних або фактичних.	Гарні перспективи макроекономічні детермінанти, основа економічної політики і демонстровані протягом певного часу позитивні результати	Затверджені суми доступні відразу і на весь період дії угоди за умови завершення середньострокового огляду по завершенні одного року.
Лінія превентивної підтримки і ліквідності (2011р.)	Інструмент для країн із надійними економічними показниками і обґрунтованою економічною політикою.	Стійка основа економічної політики, стійкі зовнішньоекономічні позиції і наявність доступу до ринку, у тому числі стійкість фінансового сектора.	Значний авансовий доступ при умові дотримання оглядів кожні півроку.
Спеціальні механізми
Інструмент для прискореного фінансування (2011 р.)	Швидке надання фінансової допомоги всім країнам-членам, яким терміново необхідно фінансування платіжного балансу.	Зусилля по подоланню труднощів платіжного балансу	Прямі купівлі без необхідності в повній програмі або оглядах.

Примітка: Складено за даними Міжнародного валютного фонду

Нині, головним призначенням кредитів «стенд-бай» є кредитування макроекономічних стабілізаційних програм, що проводяться державами-учасницями. Такі кредитні угоди, зазвичай, надаються терміном на пів року чи рік, та загалом частка резервних позик досягає близько половини всіх кредитних операцій МВФ. Кредити такого типу виділяються в рамках траншів частинами під час дії угоди. Організація при виділенні чергової частки кредиту «стенд-бай» вивчає умови виконання угоди. Умови виконання охоплюють такі сфери, як кредитна політика та податкова система. Країна-член МВФ щорічно може отримувати кредити «стенд-бай» у розмірі 68% квоти.

Нині програми «стенд-бай» є основними інструментами кредитування, як за обсягами так і за частотою використання. Вони забезпечують швидкий доступ країн-членів до ресурсів МВФ для сприяння реалізації економічних реформ та забезпечення сталого економічного зростання.

Механізм розширеного фінансування доповнює відзначені вище механізми резервних і кредитних часток і передбачає надання кредиту на основі середньострокових програм розширеного фінансування на термін близько до трьох років з метою подолання труднощів із платіжним балансом, що обумовленні макроекономічними проблемами у сфері виробництва, торгівлі, ціноутворення, які перешкоджають реалізації політики.

Гнучка кредитна лінія призначена саме для країн зі стабільними та сильними економічними показниками, обґрунтованою фінансовою політикою та успішним досвідом реалізованої політики. Домовленості щодо такої лінії ухвалюються на прохання країни-члена, що відповідає встановленим критеріям для отримання саме цього типу кредиту. Термін дії такого кредиту в межах 1-2 років з моніторингом дотримання зазначених критеріїв після першого року наданого кредиту.

Лінія превентивної підтримки та ліквідності призначена для країн з економічними показниками високого типу. У країнах, які відповідають встановленим критерієм для надання такого типу кредиту, можуть бути наявні незначні фактори вразливості, і ці країни можуть не відповідати стандартам відповідності критеріям лінії превентивної підтримки.

Отже, Міжнародний валютний фонд виконує великий спектр різноманітних функцій, однією з головних є кредитування країн-членів. Також ця організація має велику відповідальність за наглядом валютної діяльності держав, котрі є учасниками фонду, та надання їм технічної допомоги. Загалом виконання таких функцій є досить успішним, про що свідчать показники динаміки кредитів та інших видів допомоги від МВФ.

Слід відзначити, що міжнародний кредит означає рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин і передбачає надання валютних і товарних ресурсів на умовах повернення та сплати процентів. Кредиторами є міжнародні і регіональні валютно-кредитні фінансові організації, уряди, державні і приватні установи.

Поряд з певними позитивними моментами міжнародний кредит має й істотні негативні сторони, зокрема серед них можна виділити:

- появу нерівномірного відтворення суспільного продукту, оскільки розвиваються прибуткові галузі і затримується розвиток тих галузей, до яких іноземний кредит не залучається;

- посилення конкурентної боротьби країн за ринки збуту, джерела сировини, сфери вкладання капіталів;

- підтримку в країнах-позичальниках вигідних країнам-кредиторам політичних та економічних режимів, маріонеткових урядів;

- мобілізацію для виплати боргу значних фінансових ресурсів, що часто перевищують потенційні можливості країни-позичальника.

Держави, що розвиваються, до складу яких належить Україна, дуже часто вдаються до запозичень, які спрямовуються на стимулювання економічного розвитку. Виступаючи позичальником на міжнародних фінансових ринках, Україна отримує доступ до різних видів кредитів. Починаючи з 1994 року отримує від МВФ кредити «stand-by», що надаються країнам - членам МВФ - частинами щоквартально для підтримки їхніх економічних програм. При цьому країна-позичальник повинна дотримуватися закладених в угоді домовленостей, зокрема таких як: відміна валютного та імпортного контролю; зниження обмінного курсу місцевої валюти; жорстка внутрішня антиінфляційна програма; стимулювання іноземних інвестицій і відкриття економіки країни світовому господарству.

Нині головне завдання у наданні фінансової допомоги для України у МВФ, полягає у наступному:

- забезпечення стабільності та довіри у фінансовому секторі завдяки стабілізації банківської системи, через чіткий моніторинг стану ліквідності національної валюти та банків;

- підвищення ефективності регуляторної і наглядової бази, шляхом модернізації та реалізації стратегії врегулювання банків через зменшення розмірів кредитування пов'язаних осіб;

- рекапіталізації та врегулювання банківської системи;

- зміцнення системи корпоративної керування і фінансових показників у державних банках.

Судячи з наведених вище даних, Україна поступово нарощує обсяги отриманих від МВФ фінансових ресурсів. При цьому це стосується не лише окремих траншів, а й загального розміру отриманих коштів.

2. Особливості міжнародно-правової практики співпраці з Україною

2.1 Правові форми співпраці України з МВФ у сфері надання кредитів

Після виходу України з СРСР перед державою виникла ціла низка проблем економічного і політичного характеру, які потребували негайних вирішень. Уряд прийняв рішення про необхідність отримання грошової підтримки у формі кредитів, саме тому Україна звернула свою увагу на розширення співробітництва з МВФ. Україна стала членом Міжнародного валютного фонду 03 червня 1992р. Така інтеграція дала можливість отримання нових ресурсів для структурної перебудови економіки і подальшого розвитку ринкових відносин, таке співробітництво є позитивним моментом, адже це є сигналом для залучення іноземних інвесторів.

Держави, що розвиваються, до складу яких належить Україна, дуже часто вдаються до запозичень, які спрямовуються на стимулювання економічного розвитку. Виступаючи позичальником на міжнародних фінансових ринках, Україна отримує доступ до різних видів кредитів.

Вступ України до фонду відкрив чимало можливостей, однією з таких стала готовність іноземних інвесторів до купівлі на українському ринку державних боргових зобов'язань, які в свою чергу дають можливість уряду розмістити на зовнішньому ринку українські облігації й таким чином наповнити бюджет країни. Беззаперечним є той факт, що така співпраця відкриє можливості для вступу до інших міжнародних фінансових організацій. Водночас, вступивши до МВФ, Україна стала партнером держав-членів цієї міжнародної організації, і отримає безцінний досвід у регулюванні валютно-фінансових питань і запровадження їх всередині країни.

МВФ здійснює співробітництво з Україною у нефінансових та фінансових формах, вони мають свої особливості.

До фінансових форм, зокрема, належить:

- сплата Україною своєї квоти у статутний капітал МВФ;

- надання кредитів Україні для здійснення стабілізаційних програм та «скорочення строків і масштабів дефіциту платіжного балансу» ;

- сплата Україною відсотків за користування кредитами та погашення основної суми кредиту [8].

До нефінансових форм співробітництва належать:

- участь в управлінні МВФ та прийнятті ним рішень;

- надання Україною Фонду статистичної інформації про економіку, платіжний баланс, грошовий обіг, іноземні інвестиції та інші показники;

- проведення Фондом макроекомічних та внутрішньогалузевих досліджень в Україні;

- поширення світового досвіду регулювання валютно-фінансових відносин на відносини всередині країни;

- використання Україною спеціальних центрів навчання, організованих за ініціативою МВФ разом з іншими міжнародними фінансовими організаціями [2 ;10].

З метою захисту національних інтересів, важливо, щоб правовідносини України з МВФ були стабільними, сталими й ефективними та будувались на чіткому і безумовному виконанні норм міжнародного права.

Інтереси України у співпраці з МВФ полягають насамперед у наступному:

- Україна зацікавлена в отриманні фінансової допомоги на заздалегідь узгоджених умовах щодо строків і відсотків по сплаті за її користування, так як є рівноправним учасником міжнародного поділу праці та рівноправним суб'єктом економічних і валютно-фінансових міжнародних правовідносин;

- Україна зацікавлена у мінімальному втручанні МВФ у національні політичні і економічні правовідносини в межах держави і отримання необхідної інформації та впровадженні корисного досвіду з регулювання валютно-фінансових відносин.

МВФ у відносинах з Україною насамперед зацікавлена у наступному:

- дотриманні Україною положень Статуту МВФ та належному виконанні рішень;

- політичній та економічній стабільності України;

- підтриманні стійких валютних курсів і чітких обмінних операцій;

- запобіганні невиправданої девальвації грошової одиниці- гривні;

- зняття обмежень на обмін валют;

- зменшення тривалості й величини незбалансованого платіжного балансу;

- отриманні достовірні данні для нагляд за валютним режимом.

Історію взаємовідносин України з МВФ можна умовно розділити на два етапи: перший, який охоплював кінець 90-х років минулого сторіччя, та другий, який триває до сьогодні. Якщо під час першого періоду взаємовідносини проходили в умовах становлення валютної системи України та введення національної грошової одиниці, то другий пов'язаний із необхідністю коригування наслідків світової фінансової кризи для України.

Перший кредит наданий МВФ відбувся у 1994 році, метою якого стала підтримка платіжного балансу України. Кредит був наданий у розмірі 498,7 млн. СПЗ (0,763 млрд. доларів США). На даному етапі Україні було запропоновано для реформування економіки ряд стандартних заходів, на загальній основі, тобто без урахування політичного та економічного стану держави. Ці заходи включали в себе: при проведенні приватизації дотримуватись рівності між іноземними інвесторами і національними; вільне ціноутворення; утримання інфляції у мінімальних відсотках і недотримання емісії гривні.

Хоча країна і взяла на себе зобов'язання, які вимагав Фонд проте не дотримала їх цим самим погіршивши міжнародний імідж та не отримала повного обсягу коштів від МВФ.



Рис. 2.1 Графік державного бюджету за період з 1992 -1994 рік

Судячи з наведеного графіка (рис. 2.1) можна стверджувати, що держаний бюджет країни зріс з 983,3 млрд. карбованців, до 117,3 трлн. карбованців, що у гривневому еквіваленті дорівнює 468,1 трлн., що перевищує бюджет на 462, 5 трлн. грн., в які було закладено і кредитні кошти надані МВФ.

Другий етап співробітництва (1995-1998 рр.) Цільовим призначенням цього співробітництва, була підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України. Кредит був наданий за системою «stand-by» і передбачав отримання 1935 млн. доларів США, протягом трьох років. І як попереднього разу, Україна була зобов'язана дотримуватись відповідних умов при розробці програми підтримання платіжного балансу країни. Проте, на цьому етапі Україна використала кредити від МВФ за нецільовим призначенням. Тому вже на початок періоду національна грошова одиниця по відношенню до долара становила 1,75 грн, після кредитування - 2,60 грн., знецінення склало майже 50%.

Третій етап співробітництва (1998- 2001 рр.) Цей етап характерний своєю програмою розширеного кредитування. Ця програма передбачала, що МВФ до 2001 року надасть Україні, кредит на загальну суму 2,6 млрд. доларів США. Цільове призначення цих коштів було спрямоване на поповнення валютних резервів Національного банку України та стабілізації грошово-кредитної системи.

Надання вказаного кредиту спричинило на монетарному ринку України ще більший стрибок вартості долара. В 1999 році національна грошова одиниця України здешевіла на 66 % порівняно із попереднім роком і становила вже 4,32 грн. за один долар США. Процес подорожчання долара не припинявся, в 2000 році відбулось його підвищення на 27 % і він становив 5,48 грн. Але на останньому 2001 році етапі кредитування відбулося здешевлення долара США до 5,37 грн. [16;20].

Однак, при перевірці МВФ, дотримання усіх заходів передбачених Меморандумом щодо економічної політики, Фондом було складено негативні висновки щодо виконання програми та було звинувачено Україну у наданні недостовірної інформації. Керівництво визнало, що Україна неправомірно отримала три транші кредитів, при цьому надавши неправди інформацію про золотовалютні резерви країни. Не зважаючи на всі ці недоліки співпраця з Україною призупинилася лише на певний час і була згодом відновлена у 2001 році, підписавши угоду про фінансове співробітництво та надання траншу на суму близько 260 млн. доларів США, а дію програми було продовжено до вересня 2002 року.

За період дії програми розширеного кредитування, надання кредитів та умов для їх виконання розглядалась шість разів. Адже, для України це були дуже вигідні умови, станом на той період сальдо торгівельного балансу було від'ємним, тому надання кредиту було вкрай необхідним.

Підводячи підсумки третього етапу співпраці України й МВФ можна стверджувати, що цей період був вкрай важким для економічної політики України, і попри недоотримання кредиту на суму 750 млн. доларів США, ця програма дала можливість реструктуризувати зовнішній борг країни та відновити важливі для країни проекти.

Проаналізувавши данні за 7 років (рис.2.1) співпраці України з Міжнароднім валютним фондом, можна стверджувати, що найкращій період для становлення економіки став період починаючи з 1994 року і до 1996 року. Про це свідчать данні з таблиці наведеній нижче.

Рис. 2.1 Державний бюджет України в період з 1994 року до 2001 року

Примітка: Графік створено на основі даних законів про держбюджет України за 1994-2018рр. станом на 23.11.2018 р

Особливо вдалим виявився 1996 рік, адже розмір бюджету становив рекордні на той час 461,7 трлн. грн., цей період був пов'язаний з кредитною системою «stand-by», та наданням траншу на суму близько 1935 млн. доларів США, за три роки. Дивлячись на графік можна побачити різкий злет державного бюджету України, який поповнився кредитними надходженнями. Проте, уже у 1997 році відбувся різкий спад, який пов'язаний з нецільовим використанням отриманих коштів і як наслідок знецінення національної валюти майже на 50%.

На наступному графіку (рис.2.1) розміри ВВП України та курсу національної валюти до та після отримання кредиту в період з 1996 р. по 2001р. Синім кольором позначено розмір ВВП на початок періоду у млрд. доларів США, можна стверджувати, що за чотири роки розмір ВВП впав на 2,7 млрд. доларів США, навіть, надання траншів не змінило ситуації, адже, ці кошти було використано не за призначанням.

Водночас курс гривні до кредиту та після отримання, стрімко зростає, у двох наведених періодах, особливо стрімке зростання відбулось у період з 1998 року до 2001 року, цьому сприяв фактор знецінення гривні на 66% у 1999 році та подорожчання долара на 27% у 2000 році. Ці данні свідчать лише про одне, що уряд України невміло використовував надані Міжнародним валютним фондом, кошти та цим самим підірвав довіру іноземних інвесторів до країни [14;8].

Рис. 2.1 Розмір ВВП та курсу валют до та після отримання кредиту

Примітка: Графік створено на основі даних про розмір ВВП України за 1994-2018рр. станом на 23.11.2018 р

Четвертий етап співробітництва (2003-2005рр.) Після закінчення строку розширеного фінансування, сторони прийняли положення щодо попереджувальної програми «stand-by» на безкредитній основі. Ця програма передбачала подальше здійснення в Україні економічних реформ: проведення урядом бюджетної політики, удосконалення податково законодавства, самоокупності паливно-енергетичного комплексу, реформування житлово-комунального господарства, створення сприятливих умов для внутрішнього та іноземного інвестора. Ці заходи були затверджені на засіданні комітету економічного розвитку з питань європейської інтеграції.

Рада директорів МВФ погодилась з представленою економічною програмою, та у разі погіршення платіжного балансу або стану валютних резервів НБУ, Україна може розраховувати на кредитування на суму 600 млн. доларів США [15, с.10]. Угода була встановлена на 1 рік, проте уже під час наступних перевірок Фондом, було виявлено, що уряд не дотримувався заздалегідь затвердженої бюджетної політики, що викликало значний дефіцит бюджету та прострочену заборгованість відшкодування ПДВ.

Отже, на цьому етапі співробітництва України з МВФ, було досягнуто таких результатів, які повинні були стабілізувати економіко-політичну систему країни, проте невиконання Україною домовленостей призвело до призупинення цієї програми та у 2005 році повне її припинення. Про це свідчить графік зведеного бюджету за період з 1999р. до 2005р.

Економіка України зросла з 26,7 % ВВП до 28,7 % (рис. 2.1). У 2004 р. відбулося скорочення на 3,8 % порівняно з 2003 р. Це пов'язано зі скороченням ставки податку з доходів фізичних осіб та податку на прибуток підприємств. Спостерігаються серйозні коливання частки майже кожного виду видатків, що свідчить про брак чітких пріоритетів у видатках та значний політичний вплив.



Рис. 2.1 Динаміка видатків зведеного бюджету України, у % до ВВП (1999 -2004 рр.)

Примітка: Графік створено на основі даних сайту Міністерства фінансів України

Після закінчення програми у 2005 році, правовідносини МВФ з Україною підтримувались на безкредитній основі, які відбувались переважно на наданні технічної допомоги, та сприянні заходів, які направлені на усунення загроз стабільності грошової, валютної та податкової політики. Експерти з МВФ постійно співпрацювали з Міністерством фінансів та Національним банком України. Таким чином п'ятий етап співробітництва (2005-2007рр.) був націлений лише на безготівкову співпрацю, що призвело до стагнації української економіки.

Шостий етап співробітництва (2008-2009рр.) У зв'язку з розгортанням повномасштабної кризи на світових фінансових ринках та їх впливу на економіку України, країна подала заявку на отримання нової програми співробітництва «stand-by», і 5 листопада 2008 року Рада директорів МВФ ухвалила надання дворічної програми загальним обсягом 11 млрд. СПЗ (приблизно 16,4 млрд. доларів США). 3 млрд. доларів США, були в терміновому порядку зараховані до золотовалютних резервів Національного банку України.

В рамках програми «stand-by» 2008 року Україна отримала три транші загальним обсягом 10,6 млрд. доларів США. Частина другого траншу у розмірі 1,5 млрд. доларів США та третій транш у повному обсязі були спрямовані безпосередньо до Державного бюджету України [17].

За умовами цього договору країна повинна була скороти відсотки дефіциту державного бюджету та виконати рекапіталізацію банків, котрі опинились на межі банкрутства, проте Україна не виконала жодне з перечислених зобов'язань, які погодилась на себе взяти при наданні кредиту. Через що, МВФ відмовилась від співпраці з Україною без розв'язання проблем економічного характеру.

Рис. 2.1 Динаміка заборгованості держуправління та органів грошово-кредитних врегулювань станом на 01.01.2007р. - 01.07.2009р

На графіку чітко видно (рис. 2.1), що державний борг в період шостого етапу співробітництва, у єврооблігаціях та інших цінних паперах, лише зростав, особливо різкий підйом відбувся у 01.10.2007 році з 6,6 млрд. доларів США, до 7,9 млрд. доларів США, менше ніж за рік.

Після надання цього кредиту відбулося зниження вартості гривні по відношенню до долара США. На останньому році етапу кредитування курс долара значно зріс, а вартість гривні впала, національна грошова одиниця України по відношенню до долара становила 8,04 грн. За 2008-2009 роки гривня знецінилась більше ніж у 1,5 рази, а по відношенню до 1996 року її вартість знизилась майже у 4,5 рази.

Сьомий етап співпраці (2010-2014 рр.) Як свідчить попередній досвід співпраці з Україною, при вирішенні питання про доцільність надання чергового кредиту Фондом, необхідно спочатку оцінити її економічний стан. Вирішальним важелем для підписання нових угод між Україною та МВФ стали критерії: збалансованість державного бюджету, яка передбачає забезпечення реальних і стабільних доходів; жорстка валютна та грошово-кредитна політика; дотримання суб'єктами фінансової системи дисципліни; здійснення зовнішньоекономічної діяльності на принципах міжнародного права; соціальний захист верств населення з низьким рівнем доходів. Українська сторона в свою чергу відмічає уже давно відомі проблеми держави:

- скорочення темпів економіки, експорту;

- відтік капіталу, який призвів до суттєвого дефіциту платіжного балансу та знецінення національної валюти.

В якості програмних цілей було задекларовано проведення довгострокових реформ та політики, котра була спрямована на консолідацію державних фінансів і найголовнішою умовою стала ефективна робота банків, розробка та реалізація заходів, які б забезпечили стабільність цін в державі та утримання стабільного обмінного курсу валют.

Таким чином МВФ обіцяв, при дотриманні усіх вище згаданих умов, надати кредит в рамках програми, котра уже неодноразово використовувалась у співпраці МВФ з Україною, «stand-by» у сумі 15,15 млрд. доларів США. Перші два транші на 6,8 млрд. доларів США.

З наведеного нижче графіка (рис.2.1), можна побачити, що зовнішні запозичення складають майже 50% від усього бюджету, це свідчить про те що економіка була не в найкращому стані й транші від іноземних інвесторів були основою бюджету.



Рис. 2.1 Держбюджет України станом на 2010 р. та джерела його фінансування

Примітка: Графік створено на основі даних про розмір держбюджету станом на 01.11.2010 р

Якщо, порівнювати стан державного боргу на межі двох етапів то чітко видно, що погашення державного боргу зменшилось, однак трішки зменшились нові зовнішні державні запозичення (рис. 2.1). У 2011 році відбувся різкий спад, через те що Фонд припинив фінансування, Уряд України знову не виконав умови і втратив довіру іноземних інвесторів щодо платоспроможності країни. Перш за все, МВФ був незадоволений нецільовим використанням кредитів та в порушенні погодженої програми, яка передбачала проведення пенсійної реформи, підвищення тарифів на газ та послуг ЖКГ для населення.