Трансформація американсько-тайського альянсу у постбіполярний період

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Трансформація американсько-тайського альянсу у постбіполярний період

Н. Городня, д.і.н., професор

м. Київ, Україна

Анотація

Метою статті є з'ясування змін, які відбулися у двосторонніх відносинах і військово-політичному альянсі США і Таїланду у постбіполярний період, а також чинників, які на це впливали.

Методологія. Проблема розглядається на тлі розвитку міжнародної ситуації і зовнішньої політики США, внутрішніх змін у Таїланді, і регіональних трансформацій в АТР. Це емпіричне дослідження, в якому використано методи критичного аналізу історичних джерел і наукової літератури, хронологічний, порівняльний. Наукова новизна дослідження полягає в розкритті теми, недостатньо вивченої історичною наукою.

Висновки. З'ясовано, що в нових міжнародних умовах американсько-тайський альянс було переорієнтовано на протидію транснаціональній злочинності, передусім наркотрафіку й тероризму, на підготовку до миротворчих операцій, надання гуманітарної допомоги у випадку стихійних лих тощо. Найбільш плідним періодом співробітництва були 2001-2004 рр., коли Таїланд активно підтримав глобальну війну США з тероризмом.

Водночас, від закінчення війн в Індокитаї Таїланд намагався позбавитися від надмірної залежності від США. Цій меті слугував розвиток тісного співробітництва з КНР. США і Таїланд мали різні погляди на права людини, роль військових в державному управлінні, політику щодо М'янми, проблеми безпеки і політику Китаю в Південно-Китайському морі тощо. Ці чинники перешкоджали реалізації потенціалу американсько-тайського альянсу. Негативний вплив на двостороннє співробітництво мала політична нестабільність у Таїланді з 2006 р. та військові перевороти 2006 р. і 2014 р. У зв'язку з цим в реалізації стратегії перебалансування в Східну Азії з 2011 р. США спирались не на Таїланд, а на інших регіональних партнерів. Військовий переворот 2014 р. призвів до найбільшої кризи у двосторонніх відносинах. Хоч за адміністрації Д. Трампа їх вдалося нормалізувати і сформулювати нові цілі двостороннього альянсу, ця криза актуалізувала питання про надійність Таїланду як союзника США.

Ключові слова: США, Таїланд, американсько-тайські відносини, американсько- тайський альянс, безпека.

Abstract

Thansformations of the u.s.-thai alliance in the post cold war era

N. Gorodnia, Dr. habil. (History), Professor, Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, Ukraine

This paper intends to describe and discuss major transformations in the U.S.-Thai military and political treaty alliance of 1954 and 1962 during the post-Cold War period. The author seeks to reveal milestones in the U.S.-Thai political relations, and the most important factors that affected their defense and security cooperation. Methodology. These transformations are studied at the background of shifts in the international environment and the U. S. foreign policy, Thai domestic developments, and regional processes in Asia Pacific. In this empirical qualitative research, the methods of critical analysis of primary and secondary sources, chronological and comparative approaches are applied.

Conclusions. The research has revealed that in the new international environment of 1990s, the tasks of the U.S.-Thai treaty alliance were changed. It was reoriented towards transnational security threats, mostly drugs traffic and terrorism, humanitarian assistance in the case of natural disasters, preparations for peacekeeping operations, et cetera. 2001-2004, when Thai government supported the U.S.- led war on terror, was the most fruitful period of the U.S.- Thai cooperation during the post-Cold war period. Simultaneously, from the very end of Indochina wars Thailand attempted to evade overdependence on the United States in the security area, and sought to balance American influence. Development of close Thailand-China ties served the purpose.

The special relations, established between Thailand and China, hindered the achievement of the full potential of the U.S.-Thai alliance. Besides, the U.S. and Thai governments had different perceptions on some important political issues such as human rights, the role of military in society and the governance, policy towards Myanmar, and the security issues in the South China Sea.

Since 2006, the U.S.-Thai defense and security cooperation was negatively affected by political instability in Thailand and military coup of 2006. As a result, during the rebalance to East Asia since 2011, the U.S. could not rely on effective cooperation with Thailand, its treaty ally. The military coup of 2014 caused the worst crisis in the U.S.-Thai relations. Though during D. Trump administration they were improved and the new vision of the alliance was agreed upon, this crisis actualized an issue of credibility of Thailand as an ally.

Key words: the United States, Thailand, U.S.-Thai relations, U.S.-Thai alliance, security issues.

Постановка проблеми

В умовах повномасштабної Російсько-української війни США стали неформальним союзником України, без підписання відповідного договору, що обумовлює обмежений характер їхнього співробітництва. Усі договірні військово-політичні альянси за участю США сформувалися в перші роки біполярного протистояння. На відміну від Західної Європи, регіональна безпека в Східній Азії й Азійсько-Тихоокеанському регіоні (АТР) базувалась на двосторонніх союзах США з Японією (1951, 1960 рр.), Австралією і Новою Зеландією (1951 р.), Філіппінами (1951 р.), Республікою Корея (1954 р.), Китайською Республікою на о. Тайвань (1954-1978 рр.) і Таїландом (1954, 1962 рр.). Підписання союзного договору з кожною з цих держав означало, що США брали на себе зобов'язання захищати її територію як власну. Проте зміна характеру загроз безпеці регіональних держав після завершення біполярного протистояння мала суттєвий вплив на відносини США з договірними союзниками часів «холодної війни».

Аналіз досліджень і публікацій. Стан і тенденції розвитку відносин США і Таїланду є предметом багатьох досліджень науковців, переважно політологів США, Австралії, Таїланду, інших країн АТР. Для нашого дослідження найбільш важливими були дослідження історії Таїланду і американсько-тайських відносин періоду «холодної війни», здійснені співробітниками Бібліотеки Конгресу США [31], а також праці М. Вакітіотіса [34], П. Чамберса [8], С. Лімайє [22], У. Патмананда [28], Е. Чанлетт-Емері й Б. Долвена [9-13], Е. Го [17], Б. Лінтнера [23], К. Бонда і С. Левіса [6], Е. М. Кухонта [20], К. Далпіно [15], Дж. Курланчика [21], П. Парамесварана [27], Хіан Хон Сей [29], М. Вілера [35] та інші. У них розвиток американсько-тайських відносин розглядається на тлі зовнішньополітичних інтересів двох держав, внутрішніх змін у Таїланді, стратегії тайських урядів щодо відносин з США і КНР, змін в регіональній політиці США. Висвітлення двосторонніх відносин ставиться у більш широкий регіональний контекст, включаючи політику США і Китаю в ПСА, розглядається на тлі змін в регіональній ситуації в Південно-Східній Азії (ПСА) й більш широкому регіоні.

Розвиток відносин США з державами-союзниками в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, крім Японії, залишається переважно поза межами уваги українських науковців. Деякі аспекти цієї проблематики розкриті у працях автора цієї статті [2, 3]. Розвиток відносин США і Таїланду не був предметом спеціального дослідження українських вчених. Проте вивчення цього питання дозволяє краще зрозуміти роль військово-політичних альянсів США часів «холодної війни» у зовнішній політиці США та регіональні зміни у «великій Східній Азії».

Метою цієї статті є з'ясування змін, які відбулися у двосторонніх відносинах і військово-політичному альянсі США і Таїланду у постбіполярний період, а також чинників, які на це впливали. Ці питання розглядаються на тлі розвитку міжнародної ситуації і зовнішньої політики США, внутрішніх змін у Таїланді і регіональних трансформацій в АТР.

Виклад основного матеріалу

У роки «холодної війни» значний вплив на політику США в ПСА і ширшому регіоні мали війна у В'єтнамі (1954-1975 рр.) й інтервенція В'єтнаму в Камбоджу (1978-1989 рр.). Згідно з «теорією доміно», сформульованою за президентства Д. Ейзенхауера (1953-1961 рр.), перемога комуністів у Південному В'єтнамі мала неминуче призвести до падіння не комуністичних режимів у решті країн регіону. Таїланд міг стати наступною жертвою комуністичної експансії. Основу американсько-тайського альянсу заклав Манільський пакт 1954 р., яким було створено Організацію Південно- Східноазійського договору (СЕАТО). Наступного року Таїланд надав США право використовувати військові бази на своїй території, а США Таїланду - суттєву економічну і військово-технічну допомогу. Коли внаслідок наступу Армії звільнення народу Лао (Патет Лао) виникла пряма загроза Таїланду, в березні 1962 р. між США і Таїландом було додатково підписано двостороннє Комюніке Раск-Танат. Згідно з ним, США зобов'язувались надати допомогу Таїланду у випадку агресії без узгодження з іншими учасниками Манільського пакту. Через два місяці в Таїланді були розмішені американські війська для захисту від комуністичної експансії. З часом їхня чисельність збільшилась до близько 50 тис. осіб [31, с. 34].

Таїланд надав у розпорядження США військові авіаційні й морські бази для військових дій у В'єтнамі. Вони були модернізовані або побудовані за кошти США. Найбільш важливими з них були авіаційна база Утапао/У-Тапао і морська база Саттахіб. Також Таїланд направляв свої війська до Південного В'єтнаму і Лаосу на підтримку військових дій США. Американський уряд надавав Таїланду фінансову допомогу, військове обладнання й інші види постачання, здійснював тренування військових, підтримував Таїланд економічно, реалізовував там численні економічні і соціальні програми [33]. Цілі цієї допомоги включали протидію як зовнішній експансії, так і прокомуністичним повстанським силам всередині держави.

Унаслідок перемоги Північного В'єтнаму, об'єднання В'єтнаму під владою комуністів і захоплення комуністами Пномпеня, а також внутрішніх процесів у Таїланді американські війська були виведені з цієї держави. Процес поетапного виведення військ розпочався з 1969 р., інтенсифікувався з березня 1975 р. і закінчився в кінці 1976 р. [31, с. 252]. У 1976 р. усі військові бази США на території Таїланду було закрито. Проте після розпуску в 1977 р. СЕАТО Манільський пакт і Комюніке Раск-Танат не втратили чинності.

Після закінчення В'єтнамської війни американсько-тайські відносини тимчасово послабились. Уряд Таїланду акцентував на міжнародному економічному і технічному співробітництві. У 1975 р. він першим з не комуністичних держав Південно-Східної Азії встановив дипломатичні відносини з Китаєм і Камбоджею. Тайські компанії, керовані етнічними китайцями, були серед перших, які почали інвестувати в Китай після його відкриття у 1979 р. [11, с. 18-19].

Американсько-тайські відносини знову зміцнилися внаслідок вторгнення В'єтнаму в Камбоджу у грудні 1978 р. і в'єтнамської окупації цієї держави в 19791989 рр., адже в'єтнамська експансія потенційно загрожувала й Таїланду. З 1982 р. Таїланд почав щорічно приймати на своїй території спільні з США військові навчання «Кобра голд». За угодою 1985 р. на його території було створено сховища для збереження запасів зброї і військових матеріалів США (без створення військових баз). Вони могли бути використані лише у разі нагальної необхідності, передусім збройного вторгнення на територію Таїланду в'єтнамських чи інших збройних сил, підтримуваних СРСР [31, с. 253-254]. США усіляко підтримували дипломатичні зусилля Таїланду й Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), спрямовані на урегулювання камбоджійського конфлікту, який включав два взаємопов'язані компоненти - окупацію В'єтнамом Камбоджі і внутрішній конфлікт у цій державі.

Продовж усього періоду в'єтнамської окупації Камбоджі Таїланд позиціонував себе прифронтовою державою АСЕАН у протистоянні В'єтнаму. Коли ж радянська підтримка В'єтнаму ослабла, в 1988 р. уряд Таїланду виступив з резонансною заявою про прагнення «перетворити Індокитай з поля битви на ринкову площу» [36]. На той час економіка Таїланду успішно розвивалась; його називали одним з «азійських драконів». Через розвиток торговельно-економічних відносин з В'єтнамом, Лаосом і Камбоджею тайський уряд намагався закріпити за собою роль економічного лідера цього субрегіону.

Коли у 1989 р. виявилися ознаки, що В'єтнам збирається залишити Камбоджу, інтерес США до підтримки Таїланду послаб, як і двосторонні відносини в цілому. За адміністрації Дж.Г. В. Буша (1989-1993 рр.) президент і держсекретар Таїланд не відвідували. Прем'єр-міністри Таїланду відвідували США з офіційними робочими візитами двічі - у червні 1990 р. і грудні 1991 р.

Суттєвий вплив на політику Таїланду мав історичний досвід. Завдяки балансуванню між великими державами в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. йому вдалося зберегти свою державність, хоча заради цього довелося пожертвувати своїми територіями на користь Великої Британії і Франції. Ці держави також поділили Сіам (тогочасна назва Таїланду) на сфери впливу. Після Другої світової війни уряди Таїланду продовжили реалізовувати стратегію балансування між великими державами, щоб не опинитися в повній залежності від однієї з них. В умовах Індокитайської війни, коли було підписано американсько-тайський союзний договір, Таїланд виявився тимчасово залежним від військової підтримки США, проте одразу після її закінчення здійснив заходи, щоб позбавитись від неї. Цій цілі слугувало не лише виведення американських військ, але й встановлення дипломатичних відносин та розвиток торговельно-економічних відносин з КНР й іншими державами з комуністичними режимами. У подальшому тайський уряд використовував союз зі США для перестрахування проти потенційних загроз і водночас намагався проводити збалансовану політику між США і Китаєм.

З точки зору Вашингтона, крім зникнення комуністичної загрози після камбоджійського урегулювання і закінчення біполярного протистояння, суттєвий вплив на відносини з Таїландом мав військовий режим у цій державі. Хоч у 19701980-х рр. були короткі періоди демократичного правління в Таїланді, вони завжди закінчувалися відновленням влади військових. Якщо в умовах «холодної війни» США співпрацювали з авторитарними режимами з метою стримування комуністичної загрози й не акцентували на ідеях демократії і захисту прав людини, після її закінчення це ставлення змінилося. Це знайшло відображення в стратегічних документах адміністрації Дж.Г.В. Буша і усіх наступних американських адміністрацій постбіполярної доби. Водночас США зберігали зацікавленість у союзницьких відносинах з Таїландом, передусім з точки зору доступу до тайських морських і авіапортів. Так, їх використання мало критично важливе значення для військових операцій під час війни у Перській затоці 1991 року [9, с. 8].

Після інциденту, внаслідок якого у травні 1992 р. тайські солдати вбили принаймні 50 людей, по країні прокотилася хвиля демонстрацій, учасники яких вимагали припинення контролю військових над урядом. Під впливом цих подій і міжнародного тиску військові погодились на парламентські вибори, які відбулися у вересні 1992 р.

Повернення влади в Таїланді до цивільного уряду сприяло покращенню американсько-тайський відносин за першої адміністрації Б. Клінтона (19931997 рр.). США почали розглядали Таїланд як приклад для наслідування іншими авторитарними режимами. Відбулася низка візитів високого рівня. У листопаді 1993 р. до США приїздив прем'єр-міністр Таїланду Чуфе Ліпхаї для участі у саміті АТЕС у Сіеттлі. У листопаді 1994 р. відбувся візит держсекретаря США В. Крістофера до Таїланду (перший такий візит з 1988 р.).

Східна Азія була основним напрямком зовнішньої політики США за президентства Б. Клінтона, а основним її фокусом - розвиток торговельно- економічних відносин з регіональними державами як на двосторонньому, так і на багатосторонньому рівні в рамках Форуму Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС). Натомість у першій половині 1990-х рр. спостерігалося послаблення співробітництва США з союзниками в АТР у сфері безпеки. Вашингтон заявляв про наміри зменшити військові витрати і військову присутність у регіоні.

Американсько-тайські військові навчання «Кобра Голд» продовжились, але тепер були зосереджені на інших завданнях, передусім наданні гуманітарної допомоги в разі стихійних лих. Проте в середині 1990-х рр. Таїланд не дозволив США розмістити військові припаси на кораблях у Сіамській затоці, що було інтерпретовано як ознака послаблення американсько-тайського альянсу.

У другій половині 1990-х рр. після окупації Китаєм рифу Пангалібан в Південно-Китайському морі, Тайванських криз і відновлення китайсько-японських суперечностей за о-ви Сенкаку відбулось оновлення договірних відносин США з Японією, Республікою Корею, Австралією, Філіппінами, їх адаптація до нових міжнародних умов.

У листопаді 1996 р., одразу після переобрання на другий термін і чергових виборів у Таїланді, президент Б. Клінтон здійснив державний візит до цієї держави, одразу після візиту до Австралії й Філіппін. Це був перший візит президента США до Таїланду з 1960-х рр., після Р. Ніксона у 1969 р.

У своїх промовах у Бангкоку Б. Клінтон зазначав суттєві зміни, які відбулися в Південно-Східній Азії з 1960-х рр., говорив про значення східноазійського регіону для майбутнього Америки, підтверджував зобов'язання США перед державами Східної Азії, відзначав потребу поглиблення двостороннього партнерства з Таїландом згідно з вимогами ХХІ століття. Підґрунтя для цього, на думку Б. Клінтона, створювало те, що дві держави поділяли спільне бачення АТР, в якому «економічне зростання і демократичні ідеї постійно розвиваються і посилюють одне одного» [14, с. 2152]. Б. Клінтон відзначав великий інтерес США до розвитку торгівлі з Таїландом, економіка якого стрімко зростала, й іншими державами регіону, проводив прямий зв'язок між економічним зростанням і розвитком демократії, говорив про підтримку Америкою тих держав, які вибирають шлях демократії і свободи. Адже ті держави, які поважають права власного народу, з набагато більшою вірогідністю поважатимуть права своїх сусідів, триматимуть своє слово і гратимуть за правилами, будуть надійними партнерами.

Б. Клінтон заявив, що США продовжать підтримувати сильну військову присутність в АТР загальною кількістю 100 тис осіб, посилять двосторонні альянси для захисту спільної безпеки і стабільності в регіоні. До загроз безпеці в ХХІ столітті він відніс агресивні держави-ізгої, глобальні кримінальні мережі й наркоторговців, розповсюдження зброї масового знищення, тероризм, деградацію довкілля, поширення СНІД. Зазначалося, що найбільш важливим напрямком американсько-тайського співробітництва у сфері безпеки ставала боротьба з глобальними силами організованої злочинності, включаючи наркоторгівлю, які ставали все більш взаємопов'язаними [14, c. 2153-2154]. Тобто основною сферою застосування американсько-тайського альянсу в нових міжнародних умовах було визначено нетрадиційну безпеку, передусім організовану злочинність. Пріоритетною сферою співробітництва ставала протидія наркотрафіку, кошти від якого забезпечували діяльність екстремістських угрупувань.

При цьому американський уряд враховував стурбованість тайського уряду потенційною негативною реакцією Пекіна на оновлення військового альянсу зі США. Відносини Таїланду з КНР були найкращими з усіх держав АСЕАН. Тайський уряд акцентував на розвитку торговельно-економічних зв'язків з КНР, на провідній ролі Таїланду в регіональній економіці та значенні Китаю як свого основного економічного партнера. Крім торговельно-економічних інтересів, історичних зв'язків з Китаєм і значного етнічного китайського населення, добре інтегрованого в тайське суспільство, більш сприятлива позиція Таїланду до КНР, порівняно з острівними державами АСЕАН, обумовлювалась відсутністю у них територіальних диспутів.

Для підготовки фахівців у сфері транснаціональних злочинів за сприяння США у 1998 р. в Бангкоку було відкрито Міжнародну академію впровадження міжнародного закону (International Law Enforcement Academy, ILEA). Викладання в Академії здійснювали переважно представники Королівської тайської поліції, Тайського офісу прикордонного контролю за наркотиками і різних агентств США, включаючи Службу дипломатичної безпеки, Федеральне бюро розслідування, Агентство контролю за наркотиками, Департамент внутрішньої безпеки [9, с. 1011]. До 2019 р. у цій Академії пройшли навчання понад 1 тис. службовців з держав ПСА [33].

Негативний вплив на американсько-тайські відносини мала Азійська фінансова криза 1997-1998 рр. Після того як у липні 1997 р. уряд Чаваліта оголосив про девальвацію тайського бата, США не підтримали пропозицію Міжнародного валютного фонду (МВФ) виділити 17 млрд дол. фінансової допомоги Таїланду для стабілізації ситуації. У США вважали, що цього можна було досягти завдяки запровадженню гнучкого обмінного курсу валют і обмеженню непрямих інвестицій. Також США не підтримали пропозицію Японії (серпень 1997 р.) про створення Азійського валютного фонду для надання допомоги Таїланду зусиллями східноазійських держав. Мірою розгортання фінансової кризи в Таїланді американський уряд не надав своєму союзнику необхідної допомоги. У Вашингтоні вважали, що ця криза стала результатом неефективного урядування, хабарництва, корупції й реалізації моделі «приятельського капіталізму» в Таїланді [28, с. 70-71].

Лише у січні 1998 р., коли фінансова криза поширилася на інші держави регіону і окреслились перспективи її перетворення на глобальну, США підтримали надання фінансової допомоги Таїланду й іншим враженим кризою державам Міжнародним валютним фондом. Вона обумовлювалася вимогами здійснення урядами макроекономічних реформ, яких вони намагались уникнути. Лише після того як Таїланд прийняв умови МВФ, США почали здійснювати політику, спрямовану на пом'якшення його фінансових і економічних проблем. Президент Б. Клінтон і представники його адміністрації (М. Олбрайт, Р. Рубін, Л. Саммерс, В. Коен) виступили з відповідними заявами і провели зустрічі з прем'єр-міністром Чуаном Лікфаї (листопад 1997 - листопад 2000 рр.) й іншими ключовими членами кабінету, щоб обговорити шляхи виходу Таїланду з кризи [28, с. 74].

Уряд Чуана Лікфаї, який покладався на фінансову і політичну підтримку США, висунув нові зовнішньополітичні концепції і завдання, акцентував на цінностях демократії і прав людини, запропонував концепцію «гнучкого втручання/посилення взаємодії», яка суперечила одному з базових принципів АСЕАН - не втручання держав у внутрішні справи одна одної. Міністр закордонних справ Сурін Пітсуван виступив з критикою авторитаризму і порушення прав людини в М'янмі і Малайзії. Ці заяви багато хто оцінив як наслідок залежності Таїланду від фінансової допомоги МВФ і свідчення посилення впливу США на політику Таїланду [28, с. 77-78].

Відновлення економіки Таїланду після кризи 1997-1998 рр. відбулось повільно. У Стратегії національної безпеки США 2000 року зазначалось, що не зважаючи на виконання Таїландом програми структурних реформ, запропонованої МВФ, високі ціни на нафту і повільні темпи реформування банківського і корпоративного секторів стримували його повне одужання. В цих умовах тайці готувалися до виборів у січні 2001 р. Прогнозувалось, що перспективи майбутнього демократії у ПСА були пов'язані з виживанням нової тайської конституції. Водночас визнавалось, що найбільш важливою для тайців була політична стабільність, а не демократія [4, с. 53].

Політика США щодо Таїланду в умовах Азійської кризи викликала суттєву критику як в Таїланді, так і в США. У доповіді експертів Ради з міжнародних справ, підготовленій для нової адміністрації Дж.У. Буша зазначалось, що запізніла реакція США на фінансову кризу і програма допомоги МВФ, розроблена під керівництвом США, викликали в Таїланді обурення. Це сприяло посиленню в Таїланді антиамериканських настроїв [32, с. 25].

Натомість позитивні оцінки в Таїланді отримала китайська фінансова допомога у розмірі 1 млрд дол. Хоч це була порівняно невелика сума, до того ж пов'язана з торговельними концесіями, допомога була надана Китаєм без додаткових вимог, чим відрізнялась від підходу Вашингтона [34, с. 70].

У січні 2001 р., коли президентом США став Дж.В. Буш, на парламентських виборах в Таїланді перемогла партія Тай рак тай, а її засновник і лідер Таксін Чінават очолив уряд. Після терактів 11 вересня 2001 р. значення Таїланду у регіональній політиці США суттєво зросло. Хоч найбільше терористична загроза в ПСА відчувалась у Філіппінах й Індонезії, вона могла поширитися також на Таїланд. На півдні Таїланду у регіоні Паттані вздовж кордону з Малайзією продовж років існував конфлікт між тайськими мусульманами і буддистами, діяли екстремістські ісламські організації [6].

Конфлікт на півдні Таїланду загострився з квітня 2001 р., після того як відбулись три скоординовані вибухи бомб на залізничній станції, в готелі й на газовому заводі. Прем'єр-міністр Таксін наказав правоохоронним органам застосувати необхідні заходи для припинення насилля. Проте протистояння набуло затяжного характеру. Це сприяло зацікавленню уряду Таїланду у посиленні військового співробітництва з США. У липні 2001 р. він досяг угоди про купівлю в США ракет середньої дальності «повітря-повітря» для винищувачів F-16. Це був перший такий продаж, здійснений США державі ПСА [22, с. 85].

Після терактів 11 вересня 2001 р. у США Таксін Чінават підтримав оголошену адміністрацією Дж. В. Буша глобальну війну проти тероризму. Між іншим, він хотів скористатися підтримкою США, щоб посилити свої позиції у боротьбі з повстанцями-мусульманами. США найбільше були зацікавлені у використанні авіабази Утопао і морської бази Саттахіб, які вони використовували під час В'єтнамської війни. Унаслідок досягнутих домовленостей вони знову були відкриті. Американські військові могли використовувати їх для логістичної підтримки військових операцій в Афганістані, з 2003 р. - в Іраку [17, с. 75-76].

В умовах глобальної війни проти тероризму суттєво посилилось співробітництво між розвідувальними службами США і Таїланду. У 2001 р. з цією метою було створено Розвідувальний центр протидії тероризму. Вони здійснювали щоденний обмін інформацією, у тому числі про діяльність членів терористичних організацій на території Таїланду. Одним з результатів цього співробітництва став арешт лідера транснаціональної терористичної організації «Джемаа ісламія» Хамбалі у серпні 2003 р. [9, с. 10-11].

Відбувались двосторонні навчання американських і тайських військових, а також щорічні масштабні багатосторонні навчання «Кобра Голд». На відміну від попереднього періоду, після 2001 р. вони були зосереджені на боротьбі з тероризмом і миротворчих операціях. Таїланд направив 130 військових, переважно інженерів, в Афганістан для участі в операції «Нескорена свобода». Вони брали участь у реконструкції траси до авіабази в Баграмі, в наданні медичних послуг і деяких операціях спеціальних сил. Під час вторгнення керованої США коаліції в Ірак, Таїланд направив у місто Кербела контингент у складі понад 450 осіб, включаючи військових, медиків й інженерів. Участь у війні в Іраку була непопулярною в тайському суспільстві. Критика уряду суттєво посилилась після загибелі двох солдат у грудні 2003 р. Весною 2004 р. Таксін заявив, що у разі погіршення ситуації тайський контингент буде виведено з Іраку. Це було здійснено у вересні 2004 р., не зважаючи на прохання адміністрації Буша про відстрочку принаймні до виборів в Іраку у січні 2005 р. [9, с. 9].

Глобальна війна з тероризмом сприяла інтенсифікації політичних контактів між США і Таїландом на високому рівні. Прем'єр-міністр Таксін Чінават тричі відвідував Вашингтон з робочими візитами у грудні 2001 р., червні 2003 р. і червні 2005 р. Держсекретар К. Пауелл тричі відвідував Бангкок - у липні 2002 р., жовтні 2003 р. і січні 2005 р., держсекретар Кондоліза Райс - в липні 2005 р.

Президент Дж.У. Буш відвідав Таїланд у жовтні 2003 р. для участі у саміті АТЕС. Тоді ж він оголосив про надання Таїланду статусу «основного союзника США поза межами НАТО». У зв'язку з цим Таїланд отримав більший доступ до фінансової і військової допомоги США, включаючи кредитні гарантії на купівлю зброї і участь у програмі Excess Defense Articles (EDA), яка надавала можливість трансферу американських кораблів і літаків, що вже були у використанні. Для США, крім доступу до авіаційних і морських портів, значну цінність мали тренувальні можливості для військових на території Таїланду.

У 2007 р. Таїланд і США здійснювали понад 40 спільних військових навчань на рік, включаючи «Кобра голд». Десятки тисяч тайських військових офіцерів, включаючи тих, хто займав вищі військові посади, отримали навчання в США через програму Міжнародного військового навчання і тренування (IMET). Значного розвитку набуло співробітництво між США і Таїландом у сфері протидії торгівлі наркотиками.

У торговельно-економічній сфері у жовтні 2002 р. США і Таїланд підписали Рамкову угоду про торгівлю й інвестиції (ТІФА). У липні 2004 р. вони розпочали переговори про вільну торгівлю. Це було пов'язано з тим, що держави, які найбільше постраждали від Азійської кризи 1997-1998 рр., бачили найкращим способом відновлення економіки збільшення експорту, а шляхом до цього - двосторонні угоди про вільну торгівлю. Адміністрація Дж. В. Буша також переглянула попереднє ставлення США до таких угод. США і Таїланд провели шість раундів переговорів про вільну торгівлю. Останній відбувся у січні 2006 р. Їх припинили через політичну кризу в Таїланді й військовий переворот у вересні 2006 р., який усунув прем'єр-міністра Таксіна Чінавата від влади.

У наступні три роки США залишалися найбільшим експортним ринком Таїланду. При цьому експорт Таїланду до США суттєво переважав імпорт. За даними статистичного бюро США, у 2007 р. двостороння торгівля складала 8,45 млрд дол. експорту і 22,75 млрд дол. імпорту, у 2008 р. - 9,1 млрд дол. експорту і 23,5 млрд дол. імпорту [9, с. 14-15]. Ситуація кардинально змінилася після набуття чинності з 1 січня 2010 р. угоди про вільну торгівлю між КНР і АСЕАН.

Не зважаючи на досить плідний розвиток співпраці між США і Таїландом з 2001 р., урядування Таксіна Чінавата мало неоднозначні оцінки у Вашингтоні. Одним із суперечливих питань була політика щодо М'янми. У той час як США застосовували економічні й дипломатичні санкції проти військового режиму в М'янмі, Таїланд виступив з ініціативою «конструктивного залучення» цієї держави, що мало схилити військових до реформ. Тайський уряд вважав, що така політика розширювала можливості для тайських бізнесменів й мінімізувала загрозу масштабного військового конфлікту в М'янмі. У США критикували тайський уряд за підтримку військової хунти у М'янмі, у тому числі за масштабну торгівлю природнім газом.

Іншим суперечливим питанням була проблема прав людини. Таїланд не підписав Конвенцію ООН про заборону тортур, не приєднався до Міжнародного кримінального суду. Існували свідчення поганого ставлення в Таїланді до біженців з М'янми, на підтримку яких Конгрес США виділив кошти, а також до робітників - мігрантів і політичних дисидентів, які жили в Таїланді.

Таксіна Чінавата критикували за авторитаризм, обмеження демократичних інституцій, послаблення контролю за корупцією, надання пріоритету збагаченню своєї сім'ї й найближчого оточення, некомпетентність у протидії радикалам і екстремістам, надмірне використання сили у південних провінціях проти мусульман, унаслідок яких загинули близько 4000 осіб. Як зазначали критики, в уряді погано розуміли, що відбувалося на півдні й чого хотіли різні групи мусульман, які там проживали. Не існувало переконливих свідчень про зв'язки між терактами на півдні й діяльністю терористичної організації «Джемаа ісламійя». Проте обурення мусульман півдня урядовим насиллям створювало підґрунтя для більш активного залучення іноземних екстремістських груп [10, с. 5-7]. Також відзначалися факти масових позасудових вбивств під час «війни проти наркотиків», яку уряд Таксіна вів у 2003 р., за які ніхто з посадовців не був покараний [10, с. 11-12].

Паралельно з розвитком співробітництва зі США відбувалося подальше зближення Таїланду з КНР. З 2005 р. суттєво зросло значення КНР для Таїланду й інших держав ПСА у сфері торгівлі. Це відбулось унаслідок підписання у цьому році угоди про зменшення імпортних тарифів на 12 тис. видів продукції у рамках переговорів про вільну торгівлю КНР і АСЕАН та набуття чинності програми «раннього врожаю». Стрімко розвивались тісні торговельно-економічні зв'язки між китайською провінцією Юньнань і Гуансі-Чжуанським автономним районом, з одного боку, і Таїландом, з іншого, у рамках програми розвитку субрегіону «Великий Меконг». Ця програма за участю КНР, Таїланду, В'єтнаму, Лаосу, Камбоджі й М'янми, започаткована у 1992 р. за підтримки Азійського банку розвитку, передбачала реалізацію пріоритетних проектів у сферах сільського господарства, енергетики, охорони довкілля, здоров'я і людських ресурсів, інформаційних і комунікаційних технологій, туризму, транспорту, сприяння торгівлі й розвитку міст. Мірою економічного розвитку КНР її роль у цій програмі зростала. На другому саміті лідерів держав-учасниць, що відбувся у м. Куньмін (провінція Юньнань) в липні 2005 р., КНР запропонувала низку інфраструктурних і енергетичних проектів. Таїланд отримував найбільше в ПСА інвестицій з Китаю, натомість підтримував дипломатичні й економічні ініціативи Пекіна, відігравав роль брокера у відносинах КНР з АСЕАН.

Багато хто в Таїланді критикував Таксіна за надто тісні відносини з Китаєм. За деякими оцінками, Таїланд міг слугувати основним індикатором зростаючого впливу КНР у ПСА. За іншими оцінками, зближення з Китаєм свідчило про відхід Таїланду від залежності від США, характерної для періоду «холодної війни» [34, с. 76]. Деякі дослідники оцінювали зовнішню політику Таїланду як класичний приклад реалізації стратегії «хеджування», спрямованої на те, щоб уникнути домінування однієї великої держави і залежності від неї. За аналізом австралійської дослідниці Е. Го, Таїланд здійснював стратегію урівноважування (omni- enmeshment) впливів США і Китаю та розвитку співпраці з усіма великими регіональними державами, щоб отримати переваги від конкуренції між ними. Таку стратегію здійснювала АСЕАН в цілому, а на двосторонньому рівні найбільшою мірою - Таїланд і Сингапур [10, с. 17].

У вересні 2006 р. в Таїланді відбувся військовий переворот, який відсторонив Таксіна від влади. Між іншим, його звинувачували у неповазі до монархії і порушенні прерогатив короля. Це була основна причина антиурядових протестів у Бангкоку у вересні 2005 р. Багато хто вважав, що Таксін перейшов «червону лінію», коли попросив короля підписати указ про ключові призначення в армії без консультацій з ним [35]. Значна частина тайської преси і довготривалі спостерігачі за ситуацією у Таїланді підтримали військовий переворот. Вони вважали, що він був меншою загрозою для демократії, ніж Таксін, який здійснював систематичне руйнування демократичної системи [10, с. 6].

За деякими коментарями, Таксін приніс популізм в тайську політику. Він мав значну підтримку в найбідніших сільських регіонах Таїланду, жителі яких отримали значну вигоду від здійснюваних його урядом соціальних програм. Унаслідок цього в політику виявились залученими бідні сільські маси, а традиційна система елітарного управління була порушена [20]. Військовий переворот 2006 р. був спрямований на відновлення статус-кво, проте призвів до подальшої дестабілізації ситуації в державі й спричинив стурбованість у Вашингтоні щодо перспектив подальшого демократичного процесу в Таїланді.

28 вересня 2006 р. держдепартамент США оголосив про припинення кількох програм військового співробітництва з Таїландом, які включали фінансування державних військових закупівель, програм професійного тренування тайської армії у рамках ІМЕТ і миротворчих операцій. Фінансування інших програм продовжилось, включаючи антитерористичні операції і проведення в 2007 р. щорічних міжнародних військових навчань «Кобра голд». Після призначення 1 жовтня 2006 р. голови тимчасового уряду Таїланду, посол США став першим дипломатом, який з ним зустрівся [10, с. 6-7]. Хоч в цілому військовий переворот мав негативний вплив на американсько-тайські відносини, оглядачі оцінювали санкції США як відносно м'які. Це пов'язувалося з рішенням адміністрації не жертвувати важливими відносинами з Таїландом в умовах зростаючого впливу Китаю в ПСА. військовий політичний постбіполярний таїланд америка

Нову конституцію Таїланду було затверджено у серпні 2007 р. на всенародному референдумі, в грудні відбулись парламентські вибори. У лютому 2008 р. США скасували обмеження на допомогу і почали працювати над відновленням попереднього рівня відносин [9, с. 7]. Проте в умовах послаблення військових і політичних зв'язків між США і Таїландом після військового перевороту помітно посилився вплив Китаю у цій державі. Припинення кількох військових програм США для Таїланду відкрило можливості для Китаю значно посилити свій вплив на тайський оборонний істеблішмент. У травні 2008 р. Китай вперше брав участь у військових навчаннях «Кобра голд» як спостерігач [9, с. 17].

У серпні 2008 р. відбувся візит до Таїланду президента Дж. В. Буша, під час якого він зустрівся з прем'єр-міністром Самаком Сунхараветом і бірманськими активістами. У інтерв'ю іноземним журналістам у Бангкоку він говорив про допомогу Таїланду і політику щодо М'янми [7].

За критичною оцінкою Дж. Курланчика, політика США щодо відносин з Таїландом за президентства Дж.В. Буша була подібною до політики стосовно інших держав ПСА (за винятком Сингапура). Двосторонні відносини переважно характеризувалися стагнацією, крім боротьби з тероризмом. Запропонована угода про вільну торгівлю зазнала краху, адміністрація Буша переважно ігнорувала дії повстанців на півдні Таїланду, а відносини між вищими тайськими й американськими військовими офіцерами втратили персональний характер, який вони мали під час «холодної війни» [21].

Парламентські вибори в грудні 2007 р. не стабілізували ситуацію в Таїланді. З часу військового перевороту 2006 р. до літа 2009 р. в державі змінилось шість прем'єр-міністрів. Двох з них відправили у відставку рішенням суду. Значного розмаху набули вуличні протести. Тайське суспільство виявилось глибоко поляризованим між прибічниками і противниками Таксіна Чінавата. Різні групи еліт боролись за владу, міське населення протистояло сільському, бідні - багатим, північ і північний схід - Бангкоку і півдню. У 2008 р. протестувальники захопили два міжнародні аеропорти. Ситуацію ускладнювало погане здоров'я і похилий вік короля Буміпола Адульядета, який традиційно був стабілізуючою силою в державі. Демократичні інституції Таїланду виявились слабкими. Оглядачі дивувались, що тайська демократія могла зникнути так швидко [23].

У грудні 2008 р. після масових народних виступів у Бангкоку в Таїланді був сформований Коаліційний уряд на чолі з прем'єр-міністром Апхісітом Ветчачива. Невдовзі у Вашингтоні відбулася інавгурація президента Б. Обами. Його адміністрація (2009-2013 рр.), як і попередня Демократична адміністрація Б. Клінтона, акцентувала на розвитку торговельно-економічних зв'язків з державами АТР, а в 2011 р. оголосила про «перебалансування», «стратегічний поворот» політики США у Східну Азію.

У липні 2009 р. держсекретар Г. Клінтон здійснила візит в Таїланд для участі у організованих АСЕАН регіональних форумах, під час якого провела переговори з прем'єр-міністром Абхісітом, міністром закордонних справ Касітом і генеральним секретарем АСЕАН Суріном Пітсуваном, який очолював міністерство закордонних справ Таїланду у 1997-2001 рр. Сурін привернув увагу Г. Клінтон до ситуації на півдні Таїланду, відкинув припущення про зв'язок між мусульманами півдня і глобальним тероризмом, висловив думку, що припинення конфлікту залежало від США. За його словами, обрання президентом США політика на ім'я Барак Хусейн Обама здивувало і порадувало мусульман Південно-Східної Азії, посилило надії на краще розуміння їхніх проблем з боку американського уряду [6].

За деякими оцінками, перша адміністрація Б. Обами зробила Таїланд пріоритетом своєї політики в материковій ПСА. Вона підтримала Демократичну партію, яка виражала інтереси бангкокської еліти, на противагу популістським партіям - наступницям Так рай тай. Вищі урядовці адміністрації встановили тісні зв'язки з представниками бангкокської еліти і підтримували тісні відносини з вищими офіцерами тайських збройних сил, що встановилися ще з часів «холодної війни» [21]. Адміністрація Обами підтримувала амбіції регіонального лідерства Таїланду, спонукала його робити більший внесок в регіональну і глобальну безпеку. У 2009 р. вона виступила з Ініціативою нижнього Меконгу, за якою Таїланд був залучений до допомоги менш розвинутим державам ПСА (її розглядали як конкурентну Ініціативі Великого Меконгу, де лідерство належало КНР).

Уряду Апхісіта Ветчачива вдалось тимчасово стабілізувати суспільно- політичну ситуацію в Бангкоку. Проте у березні 2010 р. вибухнув новий відкритий конфлікт між учасниками акцій протесту і силами безпеки. З середини березня 2010 р. антиурядові сили на п'ять тижнів окупували частину Бангкока. Більшість протестувальників, відомих як «червоносорочечники», були прибічниками колишнього прем'єр-міністра Таксіна Чінавата. У відповідь на дії сил безпеки мирні демонстрації переросли у вуличні бої. У середині травня військові відкрили вогонь по протестувальникам, унаслідок чого 88 людей загинули і до 2000 отримали поранення [10, с. 1-2]. Це було найбільше насилля у Бангкоку продовж десятиліть.

Криваві сутички на вулицях столиці, які показували по міжнародному телебаченню, остаточно зіпсували імідж Таїланду як моделі демократичного управління в регіоні. Безпрецедентне вуличне насилля і тривалі політичні потрясіння у Бангкоку спричинили серйозні проблеми в американсько-тайських відносинах. Позиція США під час подій березня-травня 2010 р. була стриманою. Відносини між військовими США і Таїланду не були перервані. Держдепартамент закликав тайський уряд шукати мирні шляхи вирішення внутрішньої політичної кризи. За аналізом експерта Дослідницької служби Конгресу Е. Чанлет-Емері, стабільний Таїланд був стратегічно важливим для США через його статус договірного союзника і «якоря» США в материковій ПСА. Особливо важливе стратегічне значення мали тайські військові об'єкти у разі виникнення непередбачуваних обставин у регіоні [10, с. 4].

Тісні відносин з тайськими військовими були необхідними також для обміну розвідувальною інформацією, протидії наркотрафіку і тероризму. У 2010 р. Таїланд брав участь у двох міжнародних операціях. Два тайські військові кораблі надавали допомогу багатонаціональній місії по боротьбі з піратством в Аденській затоці біля узбережжя Сомалі. У кінці 2010 р. Таїланд направив батальйон військовослужбовців для операцій з підтримки миру в Дарфурі (Судан). У червні 2010 р. у рамках американсько-тайського стратегічного діалогу було започатковано Креативне партнерство розширення співробітництва у сферах охорони здоров'я, енергетики, науки і технологій [11]. Водночас політична нестабільність в Таїланді сприяла зближенню США з Індонезією й іншими регіональними державами. Деякі тайські оглядачі оцінювали це як вияв втрати значення Таїланду як основного партнера США у регіоні.

Після виборів 2011 р. у липні був сформований новий тайський уряд на чолі з Йінглак Чінават, сестрою Таксіна Чінавата. Вона також мала значну підтримку сільських жителів найбідніших регіонів країни. У перші місяці свого урядування Йінглак здійснювала поміркований курс й уникала найбільш суперечливого питання про можливе повернення її брата в Таїланд. Це вплинуло на зменшення внутрішнього політичного напруження у Бангкоку.

У листопаді 2011 р. відбулася перша зустріч Б. Обами й Йінглак Чінават на о. Балі, де відбувалися тогорічні регіональні форуми. Б. Обама високо оцінив лідерство прем'єр-міністра під час трагедії, яку переживав Таїланд у зв'язку з масштабними повенями, що розпочалися в липні і призвели до численних жертв, руйнувань, економічних збитків. Президент запевнив, що США нададуть Таїланду необхідну допомогу [25].

Ця зустріч засвідчила готовність адміністрації Обами співпрацювати з новим урядом для відновлення попереднього рівня відносин. У тому ж місяці Г. Клінтон вдруге після 2009 р. відвідала Таїланд, де зустрілася з прем'єр-міністром Йінглак і оголосила про допомогу США у розмірі 10 млн дол. на відновлення Таїланду після повені [11, с. 2]..

Водночас було помітно, що у стратегії «перебалансування» політики США до Східної Азії у 2011 р. тайський компонент не був вираженим. Це було наслідком політичної нестабільності у цій державі, а також різного сприйняття Вашингтоном і Бангкоком стратегічних наслідків підйому Китаю. Таїланд, разом з Камбоджею і Лаосом, займав найбільш лояльну позицію щодо Китаю і не поділяв стурбованості Вашингтона і окремих держав-членів АСЕАН щодо більш наступального характеру його політики в Південно-Китайському морі.

Різне сприйняття Вашингтоном і Бангкоком загроз з боку Китаю було підставою стверджувати, що двосторонньому альянсу бракувало спільних цілей. Згідно з доповіддю Національного бюро азійських досліджень (червень 2012 р.), хоч американсько-тайський альянс здійснив успішний перехід зі структури періоду «холодної війни» до більш гнучких форм співпраці, останніми роками він переживав стагнацію. Це було спричинено внутрішніми чинниками, різним сприйняттям загроз та розширенням політичних, економічних і безпекових відносин двох держав у регіоні [15].

Була помітною зацікавленість Вашингтона у розвитку відносин у сфері безпеки з Австралією, Філіппінами і Сінгапуром, а також з новими партнерами - Індонезією і В'єтнамом. Натомість продовжилося зближення Таїланду з КНР. Після повномасштабного набуття чинності угоди про вільну торгівлю між КНР і АСЕАН, у 2010 р. тайсько-китайська торгівля зросла на 28%, в 2011 р. - на 21% (для порівняння: тайсько-американська торгівля у 2010 р. зросла на 15%, в 2011 р. - на 9%). Між 2010 і 2012 рр. торгівля між Таїландом і КНР зросла на 51%, між Таїландом і США - на 24% [11, с. 18]. У грудні 2011 р. Китай, Таїланд, Лаос і М'янма розпочали спільні обмежені патрулювання на р. Меконг, по якій здійснювалась їхня торгівля [16, с. 8].

У листопаді 2012 р. Б. Обама і Г. Клінтон здійснили візит у Бангкок. Це був перший закордонний візит Б. Обами після переобрання на другий термін, що мало важливе символічне значення. Він зустрівся з королем Буміполом Адульядетом і провів переговори з прем'єр-міністром Йінглак Чінават. За їх результатами було опубліковано Спільну заяву.

Під час спільної прес-конференції Б. Обама і Йінглак Чінават відзначали важливість двосторонніх відносин, які ґрунтувалися на спільній відданості демократії, правам людини і відкритим ринкам. Йінглак подякувала президенту і держсекретарю за «конструктивне залучення» в Азію, активне сприяння американсько-тайським відносинам, підтримку демократії в Таїланді, оцінила візити Б. Обами до М'янми і Камбоджі, що мали відбутися тими днями, як «історичні» [26, с. 1794]. Б. Обама відзначив значні зусилля, зроблені народом і урядом Таїланду для відновлення демократії [26, с. 1796].

Під час візиту дві сторони домовились поглибити співробітництво у сфері безпеки на основі нового, ширшого бачення альянсу. Додатково до спільних військових навчань і партнерства у протидії тероризму і боротьби з наркотрафіком передбачалось покращити здатність спільних дій військових. США обіцяли допомогти тайським силам прийняти більшу відповідальність в регіоні у різних сферах - морської безпеки, надання допомоги після природних лих, попередження піратства тощо. Йінглак Чінават повідомила про наміри Таїланду приєднатися до Ініціативи безпеки у сфері розповсюдження (Proliferation Security Initiative, PSI), щоб попередити потрапляння зброї масового знищення до рук злочинців. Обговорювались питання співробітництва у протидії транснаціональним злочинам, особливо торгівлі людьми, у боротьбі з тероризмом, у гуманітарній допомозі після стихійних лих, у сфері зміни клімату.

Лідери двох держав поділяли думку, що Таїланд має стратегічне розташування, є центром для поєднуваності АСЕАН і економічної спільноти АСЕАН. Обговорювалось посилення стратегічного партнерства в інтересах двох держав в рамках більш широких регіонів - АСЕАН і АТР. Б. Обама розраховував на підтримку Таїланду на регіональних форумах у Камбоджі, де, між іншим, мала обговорюватися узгоджена позиція держав АСЕАН стосовно ситуації в Південно- Китайському морі [26, с. 1796-1797].

У сфері безпеки йшлося не лише про потенційні загрози, але також про відповідь на гуманітарні проблеми, оскільки в регіоні відбулося кілька руйнівних природних лих. Прикладом цього були повені у Таїланді, швидка відповідь на які вимагала ефективного співробітництва між державами. У сфері гуманітарного розвитку, йшлося передусім про співпрацю в межах Ініціативи Нижнього Меконгу, де США підтримували лідерство Таїланду. Підкреслювалась важливість лідерства Таїланду в регіональних інституціях [26, с. 1799-1800].

Й. Чінават заявила про наміри Таїланду приєднатись до переговорів про Транстихоокеанське партнерство (проте цього не відбулося). США запропонували нові партнерства для сприяння розвитку і людській гідності у сферах громадського здоров'я, розробки вакцин проти ВІЧ/СНІД, забезпечення стійкого розвитку, особливо у регіоні вздовж р. Меконг, нові заходи для протидії торгівлі людьми тощо.

Того ж місяця (листопад 2012 р.) секретар оборони США і міністр оборони Таїланду підписали Заяву про спільне бачення тайсько-американського оборонного альянсу. Він характеризувався як «справжнє партнерство ХХІ століття» для спільної відповіді на низку викликів, включаючи природні і спричинені людьми катастрофи, протидії транснаціональним загрозам і проблемам у сфері морської безпеки, для внеску у миротворчі операції. Зазначалось, що цей альянс підтримував роль Таїланду як регіонального лідера і тривалу присутність США в АТР. Визначалися чотири сфери, на яких мало бути зосереджене двостороннє оборонне співробітництво у ХХІ ст.:

1) партнерство у сфері регіональної безпеки у ПСА;