Україна в міжнародних науково-технічних зв'язках
Роялті – періодичні відрахування від прибутку покупця протягом дії угоди, які залежать від розміру прибутку, отримуваного від комерційного використання ліцензії. Обмін технологіями як фактор економічного зростання України в науково-технічній сфері.
| Рубрика | Международные отношения и мировая экономика |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 03.12.2018 |
| Размер файла | 44,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru
Размещено на http://www.allbest.ru
Вступ
Високі темпи науково-технічного прогресу (НТП) в другій половині ХХ століття призвели до того, що на протязі останніх десятиріч для світової торгівлі характерно залучення в товарообіг особливого товару науково-технічних досягнень та спостерігається активізація обміну технологіями.
Поняття міжнародного технічного обміну, як правило пояснюється подвійно: в широкому розумінні як проникнення будь-яких науково-технічних знань та обмін виробничим досвідом між країнами, у вузькому - передача науково-технічних знань і досвіду, які відносяться до відтворення конкретних технологічних процесів. Сучасний НТП веде до того, що конкурентоспроможність компаній та країн дедалі більше залежить від результатів НДДКР і технологічних інновацій. Економічне зростання при цьому визначається насамперед ресурсами людського капіталу, який виступає як сукупність знань, професійно-кваліфікаційних навичок, творчих здібностей особистості. Відбувається зменшення споживання багатьох видів сировини, заміна натуральних матеріалів на штучні, що приводить до зниження попиту на ці види товарів на світовому ринку. НТП зменшує важливість ще одного ще одного фактору, що традиційно визначає порівняльні переваги країн, що розвиваються, - дешевої робочої сили. Інформаційні технології, електронизація, роботизація виробництва, забезпечуючи різне підвищення продуктивності праці, зменшує колишнє значення низької заробітної плати. Гнучкість, динамізм сучасного виробництва, постійна перебудова його технологічних структур відображає в числі інших факторів його все більшу орієнтацію на швидко зростаючий індивідуальний попит. Наочним прикладом змін у порівняльних перевагах країн, що розвиваються, стало відносне уповільнення в кінці 80-х - на початку 90-х рр. Зростання в країнах що розвиваються працеємких офшорних виробництв. Автоматизація напівпровідникового виробництва в розвинених країнах робить проблематичним нове переміщення з них до офшорних зон цих типів підприємств.
Таким чином, актуальність обраної теми дослідження є незаперечною, адже за сучасних тенденцій НТР розвиток технологічних підприємств та наукових кадрів, це головний напрямок виходу України з економічної кризи.
Значний внесок у дослідження міжнародних науково-технічних зв'язків зробили такі вчені як: Киреев А.А., Філіпенко А.С., Спиридонов И.А., Герчикова И.Ч. та інші економісти.
Мета дослідження полягає у спробі здійснити аналіз сучасного стану національного науково-технічного потенціалу та перспектив залучення його до Міжнародних науково-технічних зв'язків.
Завданням курсової роботи є дослідження сутності та економічного змісту визначених процесів, їх наукового обґрунтування, соціально-економічних та політичних передумов виникнення та тенденцій їх подальшого поглиблення.
Предмет дослідження - визначення рівня науково-технічного потенціалу України та шляхів використання його для виходу з економічної кризи та зайняття Україною поважних позицій у світовому господарстві.
Об'єктом дослідження є визначення головних напрямків міжнародного технологічного обміну та результатів участі в ньому України.
1. Економічна сутність міжнародних науково-технічних зв'язків
1.1 Обумовленість світогосподарських зв'язків науково-технічним прогресом
На сучасному етапі науково-технічний прогрес (НТП) створює глибокі зміни в структурі виробничих сил міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорціях в національних господарствах окремих держав та світового господарства в цілому. Стратегія промислових галузей, на яких протягом довгого періоду часу базувалась економічна могутність провідних країн світу, переміщення ряду традиційних промислових виробництв із індустріальних країн в нові регіони світу - всі ці процеси ведуть до динамічних та глибоких змін в світовому господарстві, міжнародному поділі праці (МПП), які визначають їх якісні риси на порозі ХХІ століття. Нові технології приводять в дію якісно нові господарські зв'язки, спрямовані на економію ресурсів, індивідуалізацію і спеціалізацію виробництва та споживання. Застосування нових технологій має важливе значення для світогосподарських відносин. Фронт світової науки і техніки розширюється і розвивається стрімкими темпами, це призводить до того, що нині жодна країна світу не взмозі самотужки вирішити всі питання НТП, а тим паче бути лідером у всіх його напрямках. Це призводить до інтенсивного процесу формування міжнародного інтелектуального поділу праці. Відбувається міжнародна спеціалізація наукових та дослідно-конструкторських центрів, налагодження стійкої кооперації між ними. Змінюється характер МПП, оскільки новітні форми автоматизації позбавляють країни що розвиваються в зростаючій кількості видів господарської діяльності ряду переваг, пов'язаних з наявністю значної дешевої робочої сили, що впливає на традиційні стимули до вивозу капіталу. Вони зміщуються від економії на затратах праці до економії на витратах, пов'язаних з найбільш низькими стандартами по екологічній чистоті та безпеці праці, на що йдуть країни що розвиваються задля індустріалізації національних економік. В доповнення до експорту товарів та капіталу промислово розвинених країн в зростаючих масштабах використовують експорт науково-технічної інформації та науково-технічних послуг для утвердження та розширення своїх позицій на світовій арені. Комплексний характер сучасних наукових і технічних проблем, глобальні процеси інтернаціоналізації господарського та суспільно-політичного життя стимулюють процес інтеграції інтелектуальних національних ресурсів. Ці процеси створюють нову світову структуру - транснаціональний науково-технічний потенціал. Головна особливість кінця 80-х - початку 90-х років - подальше прискорення інтернаціоналізації соціально-економічних процесів на базі науково-технічного обміну та співпраці. Розвиток міжнародних інформаційних мереж, глобальне взаємне проникнення нововведень, здійснюваних ТНК, політичні зміни в державах Східної Європи та колишнього СРСР - все це призводить до необхідності серйозного перегляду попередніх концепцій міжнародного науково-технічного розвитку і співпраці.
Таким чином, ми можемо зробити висновки, що в сучасних умовах науково-технічний прогрес суттєво впливає на розвиток світогосподарських відносин. Ступінь цього впливу головним чином залежить від можливостей окремої країни активно приймати участь в процесі науково-технічного розвитку, вносячи в нього свій вклад і максимально використовувати його результати в практичній діяльності в інтересах підвищення ефективності суспільного виробництва.
1.2 Головні напрями міжнародних науково-технічних зв'язків
Не менш важливими видами міжнародних науково-технічних зв'язків у комерційно-правовому аспекті є:
1. Патентні відносини - відносини з приводу патентування технічних рішень і винаходів з міжнародним визнанням виключного права власника патенту на його використання і передачу за плату чи іншу еквівалентну їй форму відшкодування права іншим юридичним особам можливості тимчасового використання даного патенту.
2. Ліцензійні відносини - найголовніша комерційна форма, в якій реалізуються міжнародні науково-технічні відносини. Вони являють собою договори між власником ліцензії (ліцензіаром) і контрагентом (ліцензіатом) та використання в певних межах патентних прав. Ліцензія передається на обумовлений строк, фіксуються межі використання (обсяги виробництва, з правом чи без права передачі третім особам) і встановлюється певна плата.
Міжнародні науково-технічні зв'язки мають практично цілком комерційний характер і являють собою основу для розвитку одного з найважливіших і швидко зростаючих в останні десятиріччя у зв'язку з розгортанням НТР секторів економіки - світового ринку науково-технічної інформації та знань.
Міжнародні науково-технічні зв'язки - це міжнародні відносини з приводу трансферу (обміну результатами) науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт НДДКР; спільного проведення країнами, підприємствами чи організаціями НДДКР з подальшим сумісним чи роздільним використанням їх результатів; спільних розробок; використання науково-технічних нормативів, вимог і стандартів; обміну загальною науково-технічною, маркетинговою інформацією [16 c.100].
До найголовніших видів Міжнародних науково-технічних зв'язків, які здійснюються на комерційній основі, можна віднести великі МІжнародні науково-технічні програми, які проводяться на основі кооперування країн, як правило лідерів в певних галузях.
Існують чотири форми платежів за продані ліцензії:
Роялті - періодичні відрахування від прибутку покупця протягом дії угоди, які залежать від розміру прибутку, отримуваного від комерційного використання ліцензії. Роялті можуть встановлюватися у вигляді певних фіксованих ставок у відсотках і виплачуються ліцензіатом через домовлені проміжки часу - щороку, щокварталу, щомісяця, до визначеної дати. Збір нараховується виходячи з об'єму прибутку, суми продаж, відпускної ціни та звичайно становить 3 - 5 %. Більш високі ставки роялті, звичайно, встановлюються на перший рік дії угоди і при постачаннях виробленої продукції на експорт [13 c.351].
Паушальний платіж - зафіксований за угодою одноразовий платіж, не пов'язаний в часі з фактичним використанням ліцензії, а встановлений раніше на основі експертних оцінок. Цей тип платежу в основному використовується при поставках комплектів обладнання, коли вартість технології включається у вартість обладнання, коли ліцензіат хоче уникнути контролю ліцензіара за використанням технології, коли існує загроза відносно можливості переказу періодичних платежів за кордон.
Участь в прибутку - відрахування на користь ліцензіара частини прибутку, отриманої ліцензіатом від комерційного використання предмету ліцензії. За звичай, участь ліцензіара в прибутку ліцензіата фіксується на рівні до 30% при представленні виключної і 10% при представленні невиключної ліцензії.
Участь у власності - передача ліцензіатом ліцензіару частини акцій своїх підприємств у вигляді платежу за надану ліцензію. Цей вид оплати практикується ТНК, які прагнуть встановити контроль за власністю над тими іноземними підприємствами, які використовують їх технологію.
3. Відносини з приводу “ноу-хау” - надання, в більшості випадків на ліцензійній основі, різноманітної інформації, необхідної для ефективної організації виробництва та збуту готової продукції. Це можуть бути технічні та технологічні рішення, виконані на рівні винаходів, але не захищені патентами, конструкційні креслення, інструкції з технології тощо, включаючи методику для навчання виробничого персоналу [16 c.101].
В організаційно-виробничому аспекті міжнародні науково-технічні відносини можна класифікувати на:
Обмін загальною науково-технічною інформацією, накопичення інформації в банках даних для спільного використання, наприклад, у консультаційних цілях, включаючи обмін програмними продуктами.
Укладання і реалізація контрактних угод щодо проведення НДДКР контрагентом з наступною передачею всієї інформації і права розпорядження результатами розробок замовнику (в тому числі права оформлення патенту і ліцензії на виробництво).
Спільне проведення на основі прямих зв'язків партнерами з різних країн коопераційних науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт щодо конкретного винаходу з наступним спільним володінням патентом і правом надання ліцензії (чи, що буває значно рідше, - роздільним).
Здійснення міжнародних (за участю кількох країн або фірм) науково-технічних програм з розробки важливих спеціальних проблем (наприклад, телекомунікаційна технологія чи біотехнологія) на основі спеціалізації та кооперації НДДКР.
Реалізація міжнародних комплексних науково-технічних програм типу “Евріка”, головна мета якої - координація досліджень у галузі нових технологій. Три останні види міжнародних науково-технічних відносин становлять основу процесу науково-технічної інтеграції.
Після здобуття незалежності Україна успадкувала значний науково-технічний потенціал у провідних галузях виробництва. Саме в Україні під час перебування у складі СРСР було створено найбільші наукові центри, відомі у всьому світі. Україна мала всі складові для залучення національного науково-технічного потенціалу у Міжнародні науково-технічні зв'язки. Але після дев'яти років незалежності через несприятливі економічні умови, а саме зменшення державного фінансування науки, недоліки в організації наукової діяльності, значний податковий тиск, Україна втратила більше половини власного науково-технічного потенціалу.
2. Україна як суб'єкт міжнародних науково-технічних зв'язків
2.1 Формування науково-технічного комплексу і науково-технічний потенціал
В спадщину від СРСР Україна отримала значний науково-технічний потенціал в галузі ВПК. Це близько 800 підприємств, які за часів СРСР випускали продукцію майже на 1,5млрд. рублів, що становить 3% від усього населення України або 19,2% від загальної кількості працівників, зайнятої в промисловості. Незважаючи на складну економічну ситуацію в Україні, ВПК на сьогодні зберіг ще значний виробничий і науково-технічний потенціал. Саме в ньому зайнята наукова, інженерна та робітнича еліта. В науково-дослідних інститутах, лабораторіях та на підприємствах ВПК зосереджені найкваліфікованіші фахівці. ВПК України сьогодні - це близько 700 науково-дослідних інститутів (НДІ), конструкторських бюро (КБ) і заводів, які охоплюють практично всі напрямки досліджень, розробки технологій і організації виробництва сучасних видів озброєнь та військової техніки. В Україні досить розвинуті радіоелектронна, ракетно-космічна, авіаційна, танкова, суднобудівна та деякі інші підгалузі машинобудування. Від СРСР Україна отримала майже третину космічного потенціалу. Тільки до ракето- і супутникобудування безпосередньо залучено понад 140 підприємств та інститутів з 200 тисячами працівників.
Ракетно-космічна підгалузь представлена такими науково-дослідними організаціями та підприємствами машинобудування як: Національна Академія Наук України, НДІ “Аеропружних систем”, НДІ “Квант”, міжгалузевий НДІ проблем механіки “Ритм”, державне КБ “Південе” ім. Янгеля, один із найбільших ракетних заводів світу - дніпропетровський “Південмаш”, ВО “Топаз”, ВО “Комунар”, Український НДІ технології машинобудування; центральне КБ “Арсенал”, харківське наукове ВО “Хартрон”.
Підприємства галузі мають високий науково-технічний та експортний потенціал у сфері ракетобудування та приладобудування: міжконтенентальні балістичні ракети, ракетоносії типу “Зеніт” та “Циклон”, космічний комплекс радіоелектронної розвідки “Цілина”, народногосподарські космічні апарати “Ресурс” та “Океан”, системи керування ракетами та орбітальними станціями “Мир”, оптико-електронні системи, прилади ракет, устаткування для виробництва композиційних волокон. Сьогодні загальновизнано, що ДКБ “Південне” і виробниче об'єднання “Південний машинобудівний завод” - це один із найбільших у світі центрів розробки і виробництва ракетно-космічної техніки. Спільно з італійською фірмою “Fiat-Avio” розробляється великий проект “Циклон-4”, який передбачає впровадження на базі ракети “Циклон” нової триступінчатої ракети.
Сьогодні також важливим і перспективним для запуску космічних апаратів цивільного призначення є конверсійне використання міжконтинентальних балістичних ракет, знятих з бойового чергування. Внаслідок тривалих спільних зусиль російсько-української кооперації створена міжнародна компанія “Космотрас” для розробки та експлуатації космічного комплексу “Дніпро” на базі бойового ракетного комплексу Р-36М, за допомогою якого здійснено успішний запуск космічного апарату англійської фірми SSTL. Сьогодні міжнародна космічна компанія “Космотрас” веде переговори з провідними фірмами світу, які можуть бути потенційними замовниками на запуск космічних апаратів систем зв'язку і дистанційного зондування Землі в період 2001-2007 років. І серед них такі відомі фірми, як “Motorola”, “Boeing”, “Lockheed Martin” та інші. Реалізація проектів дасть змогу не тільки раціонально використовувати знищувані згідно з договором СНО ракети Р-36М, а й забезпечить збереження високого науково-технічного потенціалу підприємств ракетно-космічних підгалузей України і Росії, їх завантаження на багато років. Важливе місце у структурі робіт ДКБ “Південне” посідає розробка космічних систем різного призначення. Понад три роки триває експлуатація супутника “Січ-1”, з виведенням на орбіту якого почала успішно функціонувати перша національна космічна система спостереження Землі. За програмою міжнародного співробітництва ДКБ “Південне” та ВО “Південмаш” беруть участь у проекті “Sea Launch”. Серцевиною проекта стала ракета-носій “Зеніт”, дооснащена розгонним блоком російської корпорації “Енергія”. Сьогодні офіційно визнано в світі, що ракета-носій “Зеніт” ДКБ “Південне” є найкращим в світі екологічно чистим носієм із повністю автоматизованим стартом. Ще одним важливим досягненням використання ракетно-космічної техніки є запуск в липні 1999 з космодрому Байконур ракети “Зеніт-2” з космічним супутником “Океан-0”. Це універсальний супутник важкого класу (близько 6,3 тони), запущенний ракетоносієм “Зеніт” на майже кругову орбіту висотою близько 680 км. Його оснащено унікальним комплексом бортової апаратури. У світовій практиці налічуються лише одиниці “космічних лабораторій” такого класу, а тому можна розраховувати, що далі супутник “Океан-0” знайде свою нішу і на міжнародному ринку. Крім економічних завдань, супутник “Океан-0” вирішує і широке коло наукових. Вони знайшли своє відображення у створеній Україною і Росією міжнародній програмі наукових експериментів. Міждержавними угодами між Росією та Україною визначений паритетний розподіл інформації супутника між двома країнами (тобто 50% на 50%). Створення апаратів класу “Океан-0” під силу тільки високорозвиненим країнам, бо потрібно не тільки володіти сучасними технологіями, а й мати значний досвід запуску космічних апаратів. Україна може пишатися участю в такому проекті, бо це підтверджує репутацію нашої країни як космічної держави.
Авіаційна промисловість представлена такими підприємствами машинобудування як: асоціація державних авіапідприємств “Укравіа”, авіаційним науково-технічним комплексом (АНТК) “Антонов”, НДІ “Аеропружних систем”, київським ВО ім. Артема, ВАТ “Мотор-Січ”, київським заводом “Авіант”, Харківським авіаційним заводом, Харківським агрегатним конструкторським бюро, Жулянським машинобудівним заводом. У всьому світі відомі сьогодні українські літаки конструкторського бюро “Антонов”. Їм належить багато світових рекордів як за вантажопідйомністю, так і за дальністю перельотів. Україна пропонує на авіаційний ринок нові типи літаків, зокрема сучасний економічний пасажирський літак Ан-140. Але найбільше науково-технологічних досягнень зосереджено у літаку Ан-70, розробка якого завершена в Україні. Це літак ХХІ століття, який перевозить до 35 т вантажу; завдяки принципово новим двигунам української розробки він найбільш економічний у своєму класі. Підгалузь має практично всі виробництва і таку інфраструктуру, яка дозволяє проектувати, виготовляти і експлуатувати найсучасніші високоефективні літаки, двигуни, радіоелектронне та інше обладнання. Літаки Ан-22 “Антей” і Ан-124 “Руслан” свого часу були найпотужнішими в світі. А велетенському Ан-225 “Мрія” й досі немає рівних.
Підприємства підгалузі проектують і виробляють літаки Ан-72, Ан-74, Ан-32, Ан-22, Ан-124, Ан-70, Ан-140 та їх модифікації, двигуни Д-436, Д-27, AL-450 тощо, комплектуючі агрегати та послуги для широкого спектру авіаційної техніки. Великих успіхів підгалузь досягла в розробці унікальних технологій як військового, так і подвійного призначення. На підприємствах працюють висококваліфіковані спеціалісти з розробки та виробництва бортових систем для літаків Су-27 та МіГ-29, літаків військово-транспортної та транспортної авіації, гелікоптерів Ка-50. На сьогодні українська авіакомпанія “Авіалінії Антонова” - одна з провідних компаній на світовому ринку вантажних перевезень - реалізує укладений в 1997 році контракт з американськими фірмами “Boeing” i “Lockheed Martin” на перевезення великогабаритних конструкцій супутників і ракет всередині США та до Китаю. Також “Авіалінії Антонова” тісно співпрацюють з 1990 року з американською компанією “Certes Air Services Inc”. Протягом останніх трьох років обсяг вантажоперевезень Ан-124-100 “Руслан” збільшується в середньому на 18% на рік. Це обумовлено тим, що в світі не існує аналогів Ан-124-100 “Руслан” за вантажовмісткістю. Україна, Росія, Великобританія та США підготували нову програму співробітництва в галузі літакобудування. Йдеться про спільну розробку нового варіанту вантажного літака Ан-124-200. У відповідності до вимог ІСАО на літаку буде встановлено нове радіоелектронне обладнання, та передбачається встановлення на літаку двигунів General Electric CF6-80C2, що дозволить збільшити дальність польоту на 8-10%. Вартість літака не перевищить $92-98 млн., що в 1,8-2 рази менше порівняно з ціною Боїнга С-17. Нещодавно на АНТК ім. Антонова розпочалася робота зі створення власної мережі технічного обслуговування літаків марки “Ан”. На сьогодні таких центрів не має жодна фірма-виробник із держав СНД. Центр передбачається створити в Південній Африці, оскільки африканський регіон разом з Південною Америкою є найбільшим покупцем літаків, розроблених на АНТК ім. Антонова. Всього в Африці експлуатується більше 150 літаків марок “Ан”.
Україна належить до провідних країн світу щодо розробки та виробництва сімейства авіаційних двигунів. Авіаційними двигунами українського виробництва оснащуються Ан-124 та Ан-225, Ан-72, Ан-74, Ан-24, Ан-26, Як-40, L-39, Іл-18, гелікоптери Мі-8, Мі-17, Мі-26, Ка-28, Ка-32, Ка-50. У даний час країна може запускати у виробництво нові двигуни Д-436Т1, Д-436Т2, Д-18ТМ, Д-18ТР, які передбачається встановити на нових літаках Ту-334, Як-42М, Ан-218, Ан-180, Ан-70Т, Бе-200. Авіаційні заводи України оснащені сучасним виробничим устаткуванням, зокрема унікальною вітчизняною дослідною установкою, призначеною для випробувань великогабаритних двигунів. Розробники та виготовлювачі авіаційних двигунів - запорізьке машинобудівне конструкторське бюро “Прогрес” та запорізьке підприємство “Мотор-Січ”.
Ще один пріоритетний напрямок - танкобудування, виробництво гусеничної техніки та гармат. Конструкторські та виробничі підприємства України зробили значний внесок у проектування та створення гусеничної техніки військового та цивільного призначення, зокрема танків (Т-34, Т-54, Т-64, Т-80УД) плавучих транспортерів, легких гусеничних шасі, тракторів, тягачів. Українським фахівцям належить пріоритет у розробці надійних двигунів потужністю до 1500 к.с., завдяки яким стало можливим освоєння виробництва не тільки танків, а й сучасних інженерних машин (гусеничних транспортерів, всюдиходів-амфібій, самохідних паромів, засобів інженерної розвідки, розмінування) та іншої техніки для сухопутних військ. Розробники та виробники: Харківське КБ машинного будування ім. О.О.Морозова, КБ артилерії, Харківське державне підприємство “Завод ім. Малишева”, Київське окреме КБ “Буддормаш”, Кременчуцьке ВО вагонобудування, Київський завод інженерних машин, Київське АТ АТЕК, АТ “Новокраматорський машинобудівний завод”, АНПП “Луганські акумулятори”, Харківське агрегатне КБ, Державна холдингова компанія “Луганськтепловоз, Шосткінський завод “Імпульс”, Ізюмський приладобудівний завод. За визначенням фахівців найперспективнішим є проект модернізації найпоширенішого в світі танка Т-72. В 1999 році на міжнародній виставці озброєнь ІDET - 99 у чеському місті Брно був представлений танк Т-72МР (МП) Харківського КБ машинобудування ім. О.О.Морозова. Танк Т-72 МП є грунтовною модернизацією цього найпоширенішого у світі танка, який знаходиться на озброєнні 20-и армій світу. Модернізований Т-72 МП за своїми бойовими можливостями із танка другого покоління “перестрибує“ аж до “третього з половиною”, наближаючись до найсучасніших машин четвертого покоління “Леклерк”, М1А2 “Абрамс” та “Леопард” 2А5, причому за мінімальні витрати - 25-30% від цін західних зразків. Модернізації потребують понад 4000 танків Т-72 (без країн СНД). На сьогодні Т-80 УД і Т-84 - найсучасніші танки у світі. Танк Т-84 належить до групи озброєння ХХІ століття. Танк спеціально обладнаний засобами для розмінування та проведення інших інженерних робіт. В разі необхідності Т-84 може бути обладнаний іноземними системами або вузлами, а також адаптований до стандартів НАТО. В минулому році між Україною та Пакістаном був підписаний контракт про поставку 200 одиниць Т-84. Вартість проекту оцінюється в $ 620 млн. За останніми повідомленнями український Т-84 приймає участь у тендері, який проволиться Туреччиною. Туреччина передбачає закупити близько 1000 одиниць бойової техніки.
Великі потенційні можливості має українська суднобудівна промисловість: тонаж суден, що вироблялися в Україні, становив 30 % обсягу колишнього СРСР, а за кількістю суден - 40%. Суднобудування в Україні представлено такими науково-дослідними організаціями та підприємствами: Дослідний проектний центр суднобудування України, НВО “Славутич”, НВО “Машпроект”, Чорноморський суднобудівний завод, АТ “Завод Ленінська кузня”, ВО “Море”, ВО “Зоря”, Миколаївське ВО “Суднобудівний завод ім. 61 комунара”, Керчинський завод “Залив”, ВО “Нептун”, ВАТ “Завод Океан”, Державне підприємство “Севастопольський морський завод ім. С.Орджонікідзе”. Україна може запропонувати виготовлення на своїх суднобудівних заводах вантажних суден та бойових і сторожових кораблів всіх класів (катери на підводних крилах та повітряній подушці, патрульні катери, катери берегової охорони, фрегати, флагманські кораблі, броненосці, ракетні крейсери, підводні мінні загороджувачі, підводні човни, транспортні рефрижератори, танкери, банкери, китобази, науково-дослідні човни, авіаносці), суднового комплектуючого обладнання, судових силових установок, унікальних газотурбінних двигунів потужністю до 25 тис. КВт. В період незалежності України суднобудування в основному працює на експорт. За остані сім років Україна передала зарубіжним замовникам 111 суден загальною вартістю $ 998 млн. Українські корабели беруть участь у створенні нового натовського фрегату, над розробкою якого працюють спеціалісти з 13 країн. А також беруть участь у міжнародному тендері на будівництво двох військових фрегатів для Чилі.
Особливе місце у ВПК України посідають спеціальні радіотехнічні та оптико-електронні комплекси, які охоплюють всі напрямки - від створення сучасної елементної бази у мікрохвильовому діапазоні до унікальних радіолокаційних, гідроакустичних комплексів, агрегатів і систем космічного зв'язку, спеціальних систем радіоелектронного захисту і протидії, оптико-електронних систем наведення ракет. Підприємства радіоелектронної промисловості активно співпрацюють з багатьма фірмами СНД та інших країн світу: Німеччини, Італії, Індії, Болгарії, Югославії тощо.
Створено спільні підприємства (СП) з Росією: «Трансконтур» - у галузі виробництва апаратури до залізничного транспорту, «Фазотрон УкрНоватор» - у галузі виробництва бортової радіолокаційної апаратури для військової авіації. Також створені СП з фірмами з Італії в галузі виробництва сучасної телефонної апаратури; за рахунок співпраці з Німеччиною виготовляється різноманітна продукція на їх замовлення. Продукція радіоелектронної промисловості експортується до багатьох країн Європи, Азії та інших країн світу. До радіоелектронної галузі входять такі підприємства: Українська електронна корпорація, Харківське ВО «Прапор», Хмельницьке ВО «Новатор», Запорізьке ВО «Радіоприлад», Київський НДІ «Квант», Тернопільське ВО «Оріон», Київський НВК «Електроприлад», НВО «Славутич», Український радіотехнічний інститут, АТ «Лтава», Харківське ВО «Протон»; Київське ВАТ «Меридіан» Ім. С.П. Корольова, Донецьке ВО «Топаз», Ніжинський НВК «Прогрес», Світловодське ВО «Олімп», Київський завод «Радар».
2.2 Участь України в міжнародних науково-технічних програмах
Як зазначалося вище, одним із найголовніших видів комерційних науково-технічних зв'язків у Міжнародному масштабі вважаються Великі міжнародні науково-технічні програми, через які реалізуються новітні науково-технічні ідеї. Участь України в таких програмах - важливий крок на шляху до інтеграції в Світове господарство.
Найбільш успішним досягненням України можна вважити участь Конструкторського бюро (КБ) “Південне” у Міжнародному проекті “Sea Launch” (“Морський старт”). Міжнародний проект “Sea Launch” було створено в 1995 році для виробництва та експлуатації ракетно-космічного комплексу морського базування. До складу спільного підприємства ввійшли американська компанія “Boeing”, (40% власності), норвезька судобудівна компанія “Kyaerner” (20%), російська ракетно-космічна компанія “Енергія” (25%). Кожна зі сторін вважається світовим лідером у певній галузі. З українського боку в проекті взяли участь Південний машинобудівний завод і КБ “Південне” - виробник відомих ракетоносіїв “Циклон” та “Зеніт”. Частка України в проекті становить 15%. Обов'язки розподілені таким чином: американці займаються маркетингом, норвежці - виробництвом платформ, росіяни - стартовим устаткуванням, українська сторона - виготовленням ракетоносіїв. Український ракетоносій “Зеніт” є серцевиною “Sea Launch”. Він офіційно визнаний у світі найкращим екологічно чистим носієм із повністю автоматизованим стартом. У ракетно-космічний комплекс “Sea Launch” входить: збірно-командне судно, стартова платформа, базовий порт. Збірно-командне судно призначене для доставки ракетоносія й космічного апарата на стартову платформу. На судні разом із командою працює 240 фахівців. За основу стартової платформи взято одну з бурових платформ, безпечність яких для довкілля та працюючих на них людей доведено багаторічною експлуатацією. Сенс “Sea Launch” полягає в тому, що біля екватора ракети можуть нести на 30% більший вантаж, ніж у помірних широтах. Вартість проекту оцінюється в $600 млн. Фінансуванням проекту зацікавилися великі фінансові структури. Загальний патронат взяв на себе Світовий банк. Україна взяла кредит на суму $85 млн. в американському “Chaise Manhattan Bank” на 10 років. До 2010 року планується здійснити 60 стартів. Участь в реалізації програми принесе прибуток Україні в розмірі близько 3 млрд. доларів США: кожен “Зеніт” коштує близько $50 млн. Найближчим десятиліттям ринок телекомунікаційних послуг досягне $50 млрд. на рік. Україні надано право визначити мету й характер перших 11 запусків. Завдяки успіху в реалізації проекту Україна здобула статус держави яка володіє передовими технологіями в галузі ракетно-космічного будування.
Інший не менш прибутковий та стратегічно важливий для України міжнародний проект “Global Star”, в якому беруть участь Україна, Росія, США та Італія. За проектом передбачено виведення на орбіту українськими “Зенітами” 36 з 48 супутників зв'язку. Перевагу надано саме українському ракетоносію за його унікальні якості - ракетоносій “Зеніт” може виводити на навколоземну орбіту до 12 супутників. Система “Global Star” - це прорив в області зв'язку. Поки що існує лише одна глобальна система супутникового зв'язку INMARSAT. Послуги її занадто дорогі: термінал коштує близько $10 тис. За проектом “Global star” супутниковий зв'язок стане масовим - портативний термінал буде коштувати всього $700-1000, а вартість розмови - від $0,35 до 1$ за хвилину. “Global star” служить доповненням до існуючої системи сотового зв'язку. Україна в складі спільного підприємства стане оператором “Global star” в Південній та Східній Європі. Систему зв'язку надає американська фірма “Space Systems Loral”, італійська сторона виготовляє сателіти. Україна виводить супутники з казахського космодрому “Байконур” при підтримці Військово-космічних сил Росії. За проектом українські підприємства повинні отримати близько $100 млн. Ще більше $146 млн. країна зекономить на пільгових тарифах за користування послугами системи “Global star”. На сьогодні проект “Global star” має деякі труднощі в реалізації програми, а саме український ракетоносій, який виводив перші 12 супутників, зазнав аварії.
Участь України в проекті дозволила здобути неоцінений досвід міжнародної співпраці. В разі вдалої реалізації проекту українські телекомунікації включаться в Глобальну інформаційну систему. Це буде важливим кроком на шляху інтеграції України в світове співтовариство.
Внаслідок тривалих спільних зусиль російсько-української кооперації створена Міжнародна компанія “Космотрас” для розробки та експлуатації космічного комплексу “Дніпро” на базі бойового ракетного комплексу Р-36М, за допомогою якого здійснено успішний запуск космічного апарату англійської фірми SSTL. Сьогодні Міжнародна космічна компанія “Космотрас” веде переговори з провідними фірмами світу, які можуть бути потенційними замовниками на запуск космічних апаратів систем зв'язку і дистанційного зондування Землі в період 2001 - 2007 років. Серед них такі відомі фірми як “Motorola”, “Boeing”, “Lockheed Martin”, “Theakol” та інші. Головним замовником на здійснення комерційних запусків за допомогою “Дніпра” стане, як передбачалося, компанія “Teledesiс” - раніше вже велись переговори щодо використання ракетоносія для виводу на орбіту 840 супутників, забезпечуючих роботу комп'ютерної мережі INTERNET.
Реалізація проекту дасть змогу не тільки раціонально використовувати знищувані згідно договору про СНО ракети Р-36М (на території України їх близько 200), а й забезпечить збереження високого науково-технічного потенціалу підприємств ракетно-космічних галузей України і Росії та їх завантаження на багато років. В разі укладення угоди з компанією “Teledesiс” Україна зможе також налагодити взаємозв'язок національних телекомунікаційних систем із комп'ютерними мережами інших країн та глобальною мережею INTERNET, забезпечити доступ до міжнародних інформаційних масивів та баз даних і геоінформаційних систем.
Сьогодні спільно з італійською фірмою “Fiat - Avio” розробляється потужний проект “Циклон-4”. На базі ракети “Циклон” створюється нова триступенева ракета. В пректі беруть участь Італія, Бразилія, США та Україна. За програмою передбачається створення екваторіального космодрому Алькантар, який буде розміщено на території Бразилії. КБ “Південне” та ВО “Південмаш” будуть постачати ракетоносії “Циклон”.
Участь України в спільному американсько-італійсько-бразильському проекті “Циклон-4” доводить те, що Україна посіла гідне місце на світовому ринку запусків супутників поряд з відомим західноєвропейським консорціумом “Arianes pace”, на який припадає 60% всіх комерційних запусків. Нещодавно був підписаний ряд міждержавних договорів з урядами країн Південної Америки про покращення відносин в сфері спільної розробки та обміну передовими технологіями. Це дозволить Україні залучити іноземні кошти для підтримки та розвитку національної науки.
Згідно угоди з Росією та США Україна розпочала підготовку до входження в програму “Міжнародна космічна станція” (МКС). Але для отримання офіційного статусу учасника проекту потрібно зробити внесок в декілька мільйонів доларів, хоча значну частину обладнання для російських сегментів постачають українські підприємства. Нажаль до 2003 року Україна не зможе створити власний науково-дослідний модуль.
Досягнуто домовленостей з країнами ЄС щодо активізації робіт зі створення глобальної супутникової навігаційної системи, програм наукових космічних досліджень “Цезар”, прогнозування землетрусів космічними засобами. Цей проект нині є наймасштабнішою космічною програмою, яка акумулює найновіші досягнення людства в освоєнні навколоземного простору. Приймаючи участь у міжнародному поділі праці щодо головних космічних комерційних процесів світу, Україна вносить свій вклад у формування відносин людського суспільства третього тисячоліття. Впровадження сучасних супутникових телекомунікаційних та інформаційних технологій - це дорога до швидкої інтеграції України у світовий інформаційний простір.
Нині Україна являється повноправним членом Міжнародних організацій, що регулюють діяльність держав з дослідження та використання космічного простору - фахового Комітету ООН, його юридичного та науково-технічних підкомітетів, Міжнародної організації супутникового зв'язку, Комітету з супутників спостереження Землі, Міжнародної астронавтичної федерації, форуму космічних агенств та інших авторитетних міжнародних організацій.
На світовому ринку літаків Україна представляє свої нові розробки Ан-70 та Ан-140. Літак Ан-70 виготовляється спільно підприємствами України та Російської Федерації відповідно до “Угоди між урядами Російської Федерації та України” від 1 червня 1993 року. В лютому 1996 року було створено Міжнародний консорціум “Середній транспортний літак” (МК “СТЛ”).
В пректі приймають участь Росія, Україна, Німеччина та Франція. На сьогодні консорціум “Airtruck”, який об'єднує вісім німецьких підприємств та консорціум “Середній транспортний літак”, представляють модифікований до натовських стандартів Ан-7Х на тендері щодо поставок військово-транспортних літаків країнами НАТО. За даними представників АНТК ім.Антонова Ан-7Х за всіма параметрами переважає навіть лідерів світового авіабудування - американський “Геркулес” та європейський “Трансол”: за своїми технічними характеристиками випередив Європу на 6 - 7 років. Виробництво такого літака буде коштувати 45 - 48 млн. євро, коли в європейських країнах чи в США - до 90 млн. євро. Світова потреба в літаках такого класу прогнозується в об'ємах 2400 - 2500 машин, а це гарантовані 30 років збуту і гарантійного та післягарантійного обслуговування.
Україна, Росія, Великобританія та США підготували нещодавно програму співробітництва в галузі літакобудування. Йдеться про спільну розробку нового варіанту літака Ан-124-200. У відповідності до вимог ІСАО, на літаку буде встановлюватись нове радіоелектронне навігаційне обладнання. Також передбачається оснащення літака двигунами американської фірми “General Electric”. Вартість літака не перевищить $92 - 98 млн., що в 1,5 - 2 рази менше порівняно з аналогами. Передбачається як військова, так і комерційна версії літака. Умовами співпраці з Британськими ВПС передбачено також передачу 4 українських стратегічних військово-транспортних літаків Ан-124-100 “Руслан” у фінансовий лізинг терміном на 7 років для здійснення цивільних перевезень. На сьогодні виробництво та продаж літаків є досить прибутковим. Середній прибуток від реалізації ваги конструкції автомобільної продукції становить $1,4, комп'ютерної та відеотехніки - $10, сучасних літаків - $140, тобто реалізація кілограма ваги конструкції літака дає прибуток в 100 разів вищий, ніж реалізація кілограма ваги конструкції автомобільної продукції. Участь України в проекті “Середній транспортний літак” та створення нової модифікації Ан-124-200 сприяє виходу України на європейський авіаційний ринок. При вдалій реалізації проектів Україна займе на ньому стабільне та поважливе місце, як експортера найсучасніших літаків різних класів. Продаж нових моделей Анів дозволить розширити коло міжнародних послуг, які надає Україна. А саме створення мережі технічного обслуговування літаків марки “Ан”. В разі прийняття Ан-7Х на озброєння країнами НАТО дозволить переглянути взаємовідносини з НАТО в напрямку входження України в Північно-атлантичний альянс.
Участь України в Міжнародних проектах дозволить їй підвищити технічний рівень залученого виробництва, створить нові високооплачувані робочі місця, а також дасть змогу залучити в Україну прямі іноземні інвестиції (ПІІ) в сферу розробки нових технологій.
2.3 Обмін технологіями як фактор економічного зростання
Одним з напрямів в розвитку системи Міжнародних науково-технічних відносин є Міжнародний обмін науково-технічними досягненнями. Міжнародний обмін технологіями може здійснюватись як в “чистому” вигляді (торгівля патентами, ліцензіями, “ноу-хау”), так і у вигляді торгівлі технологічно місткими товарами. Міжнародний обмін технологіями, це міждержавне переміщення науково-технічних досягнень на комерційній або безвідплатній основі. Міжнародний поділ технологій є результатом відмінностей в рівні розвитку науково-технічного прогресу, досягнутого в окремих країнах і в значній мірі виступає результатом відмінностей в забезпеченні такими факторами виробництва, як праця та капітал. Він включає також різну забезпеченість країн ресурсами знань, тобто комплексом науково-технічної інформації, сконцентрованої в наукових закладах, літературі, банках данних та інших джерелах накопичення інформації. Міжнародний обмін технологіями може здійснюватись в наступних формах:
Патентні угоди - Міжнародна торгівельна угода, за якою власник патенту передає свої права на використання винаходу покупцеві патенту. За звичай це дрібні вузькоспеціалізовані фірми які не маючи власних засобів для використання винаходу, продають його великим корпораціям.
Лізингові угоди - Міжнародна торгівельна угода, за якою власник винаходу або технічних знань передає право на використання в зазначених межах своїх прав на технологію.
Ноу-хау - надання технічного досвіду та секретів виробництва, які вимагають відомості технологічного, економічного, фінансового, адміністративного характеру. Об'єктом купівлі-продажу виступають незапатентовані винаходи, які мають комерційну цінність.
Інжиніринг - передача технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу та використання закуплених або орендованих машин та обладнання. Вони вимагають широкий комплекс заходів по підготовці технічно-економічного обґрунтування проектів, здійсненню консультацій, нагляду, проектуванню, випробувань, гарантійного та післягарантійного обслуговування. Крім того на комерційних умовах технології передаються між державами в рамках договорів про промислове співробітництво, про науково-технічну або виробничу кооперацію, про інвестиційну співпрацю та в багатьох інших організаційно-правових формах. До числа заходів по міжнародному обміну технологіями на комерційній основі можна віднести виставки, симпозіуми, наукові конференції, обмін публікаціями тощо.
За останніми даними з 163000 патентів, виданих у США, 90000 були видані американськими винахідниками і 72000 іноземними винахідниками, з яких 32000 отримали японці, німці - 9500 патентів, а ще 28000 патентів були видані іншими 15 розвиненими країнами. Три з них - Корея, Тайвань та Ізраїль, які досягли швидкого економічного зростання не в останню чергу завдяки науковим досягненням. Патенти, подані країнами що розвиваються та посткомуністичними країнами, становлять менше одного відсотка від сукупної кількості патентів, виданих Сполученими Штатами [32 c.3].
Різновидами міжнародного обміну технологіями є міжнародне технічне сприяння (ТС) або технічна допомога, яка отримала великий розвиток з середини 70-х років. Міжнародна технічна співдія передбачає надання розвиненими країнами країнам що розвиваються допомоги в сферах технології процесів, продуктів та управління. Вона включає передачу знань, досвіду, технологічно місткої продукції, навчання кадрів. Виділяють декілька видів технологічної допомоги.
Технологічні гранти - безвідплатна передача розвиненими країнами технологій, навчання та перепідготовка персоналу. Гранти передбачають надання донорами в рамках проекту ТС технологій та обладнання, відрядження спеціалістів та навчання кадрів без фіксованої участі отримувача допомоги.
Співфінансування ТС передбачає більш вагому участь та відповідальність отримувача допомоги, який згідно з угодою про надання технічної допомоги повинен не тільки організаційно забезпечити її отримання, але й бере участь у фінансуванні проекту. Фінансова участь країни-отримувача розглядається як свідоцтво зацікавленості уряду в ефективному використанні технічної допомоги. В залежності від кількості учасників технічна співдія поділяється на дво- та багатосторонню [13 c.353-354].
Двостороння ТС. В більшості випадків технічна допомога на двосторонній основі передбачає часткову участь країни-отримувача в фінансуванні проектів. В багатьох випадках така технічна допомога надається абсолютно безкоштовно для отримувача або по пільговим, субсидованим цінам. В економічній та фінансовій сферах найбільш типовими формами технічної допомоги на двосторонній основі є підготовка та перепідготовка кадрів, надання комп'ютерної техніки, електронних систем обліку та управління, засобів банківських комунікацій, направлення експертів-резидентів.
Багатостороння ТС. Включає проведення спільних проектів ТС декількома країнами по відношенню до однієї країни-отримувача. Країни-постачальники ТС передають окремі компоненти технології або технологічного обладнання. До багатосторонньої ТС відноситься також допомога, здійснювана Міжнародними організаціями. Технічна допомога проводиться Міжнародними організаціями шляхом відрядження експертів в конкретних галузях до країн що розвиваються або запрошення спеціалістів з країн-отримувачів допомоги в штаб-квартиру Міжнародних організацій або в учбові центри та проведення там консультацій і семінарів. Великі програми технічної допомоги країнам що розвиваються проводять МВФ, Світовий банк, ОЕСР та практично всі Міжнародні організації. В останні десятиріччя Міжнародний технічний обмін є одним з найдинамічніше зростаючих напрямків розвитку світогосподарських зв'язків. Нині жодній країні не під силу проводити дослідження в усіх галузях науки і техніки. Тому виник та інтенсивно розвивається Міжнародний ринок науково-технічних знань, на якому проводиться торгівля ліцензіями, технічними консультаціями, програмами-моделями, науковими та іншими видами інтелектуального обміну. Темпи збільшення обсягу ліцензійної торгівлі - оптової форми комерційного міжнародного науково-технічного обміну - випереджають темпи розвитку світової торгівлі й вивозу капиталу [16 c.109]. Тісний зв'язок головного об'єкта міжнародного технологічного обміну - винаходів - з процесом виробництва зумовлює залежність останнього від загальних тенденцій розвитку світового господарства і кон'юнктури на світових ринках.
Новою та перспективною формою реалізації технологічних нововведень є лізинг - довгострокова оренда устаткування з його повною амортизацією за період дії угоди і з передачею у власність фактичному користувачеві. Він став розвиватися в 70-ті і на початку 80-х років, коли спостерігався спад інвестиційної активності в індустріальних країнах Заходу. На сьогодні на засадах лізингу здійснюється 25 - 35 % загальних капіталовкладень в країнах світу.
На даний момент Україна в період активного переходу до ринкових відносин, гостро відчуває потребу не стільки в експорті своїх науково-технічних досягнень, скільки активній технологічній допомозі з боку промислово розвинених країн. Крім того, можна зауважити, що навіть країни з розвинутою економічною і могутнім сучасним науково-технічним потенціалом практично не в змозі самостійно забезпечити успішний розвиток усього широкого кола науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. Головним завданням економіки України є кардинальне науково-технічне переозброєння виробництва на сучасній технологічній базі. Це завдання може бути успішно вирішене в більш-менш реальні строки лише за умовою широкого залучення сучасних світових науково-технічних досягнень та інноваційних можливостей найрозвинутіших країн світу, активної участі національного науково-технічного потенціалу в міжнародних науково-технічних зв'язках.
3. Перспективи поглиблення участі в міжнародних науково-технічних зв'язках
3.1 Економічні проблеми розвитку національної науки
На терені України було виховано не один десяток відомих на весь світ вчених, конструкторів, дослідників. Ще в 1919 році українець Юрій Кондратюк у книзі “Завоювання міжпланетних просторів” сформулював основні технічні параметри, необхідні для польоту людей на Місяць, ідеї Кондратюка були використані американськими вченими та конструкторами у проекті “Аполло”. Не менш відомий в світі американський авіаконструктор І. Сікорський, українець за походженням, який здобув вищу освіту у Київському політехнічному інституті. Гелікоптери Сікорського стоять на озброєнні в багатьох країнах світу. Інший українець - Сергій Корольов став безумовним засновником практичної космонавтики. Перші у світі бойові ракети теж створив українець - Олександр Засядько. Важко уявити собі розвиток ракетобудування та космонавтики без учених - уроженців України: М. Кибальчича, К. Ціолковського, В. Челомея та інших. Перший в Європі комп'ютер також було створено українськими розробниками в 1951 році. Не менш відомий в світі академік Є.О. Патон - розробник технології зварювання спеціальних сталей. За його ініціативою в 1934 році було створено Інститут електрозварювання АН УРСР.
Від СРСР Україна успадкувала розгалужену мережу науково-дослідних центрів та дослідно-конструкторських виробництв. Із 21 “критичної” технології, які розробляли наукові центри колишнього СРСР, Україна опрацювала 17. Серед них - увесь блок проблем із електроніки та кібернетики, радіолокаційні станції (РЛС) для виявлення малопомітних цілей, технологія СТЕЛС, композити, лазерна техніка, нові виробничі технології.
Подобные документы
Поширення нових форм міжнародних економічних відносин, обмін результатами науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт. Суть та особливості науково-технічних відносин, міжнародна передача технології, технічне сприяння, регулювання технологій.
реферат [20,1 K], добавлен 28.04.2010Шляхи інтеграції у європейські і світові структури. Розвиток науково-технічного потенціалу України в умовах глобалізації. Напрями міжнародної співпраці. Джерела фінансування міжнародних наукових програм. Міжнародний обмін науково-технічними знаннями.
курсовая работа [77,4 K], добавлен 06.12.2010Сутність міжнародного науково-технічного співробітництва. Закономірності розвитку та функціонування світового технологічного ринку. Використання сучасних науково-інноваційних розробок в Україні. Динаміка експорту високотехнологічних товарів у світі.
курсовая работа [675,0 K], добавлен 20.12.2015Характерні риси науково-технічної революції. Форми реалізації науково-технічних зв’язків на світовому ринку. Іноземне інвестування в системі міжнародних економічних відносин (МЕВ). Види та характерні особливості сучасних МЕВ та їх розвиток в Україні.
контрольная работа [32,7 K], добавлен 13.11.2010Сучасний стан науково-технічного потенціалу України, його структура, елементи та особливості територіальної організації. Роль провідних проектних інститутів у розміщенні об’єктів народного господарства. Поняття науково-технічного процесу та його сутність.
реферат [21,5 K], добавлен 03.02.2009Міжнародна економічна інтеграція як чинник європейського зростання. Торгівельні відносини ЄС як фактор економічного зростання в регіоні. Місце України в міжнародній торгівлі ЄС. Перспективи розвитку торгівельних відносин України з країнами ЄС.
курсовая работа [128,4 K], добавлен 17.03.2007Міжнародний технологічний обмін як сукупність економічних відносин між іноземними контрагентами з приводу використання результатів науково-технічної діяльності. Історія формування світового ринку технологій, його сучасний стан та перспективи розвитку.
курсовая работа [36,6 K], добавлен 14.06.2009Рівень економічного розвитку України, її місце в світовій економіці та міжнародних економічних відносинах. Участь країни в процесах міжнародної міграції капіталу та торгівлі. Удосконалення системи міжнародних економічних відносин та співробітництва.
курсовая работа [206,2 K], добавлен 10.12.2009Геополітичне становище сучасної України. Співробітництво України з міжнародними організаціями. Україна в рамках регіональної політики Європейського Союзу. Інтеграція України на Схід в рамках ЄЕП. Нормативно-правова база відносин України і НАТО.
курсовая работа [40,9 K], добавлен 27.05.2004Сутність і фактори економічного зростання держави в сучасних ринкових умовах. Тини економічного зростання, їх характеристика та відмінні особливості. Структура і динаміка розвитку США, виявлення та аналіз її основних внутрішніх і зовнішніх факторів.
дипломная работа [90,4 K], добавлен 08.02.2010
