Перспективи вступу України до ЄС

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Перспективи вступу України до ЄС

1.1 Євроінтеграція як об'єктивний історичний процес

1.2 Стан взаємин України та Європейського Союзу

Розділ 2. Позитивні наслідки вступу України до ЄС

2.1 Економічні вигоди від вступу України до ЄС

2.2 Економічні переваги від вступу України до ЄС

Розділ 3. Негативні наслідки вступу України до ЄС

3.1 Економічні загрози від вступу України до ЄС

3.2 Економічні недоліки від вступу України до ЄС

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Після здобуття незалежності Україна відразу стала помітним державним утворенням у європейському розкладі сил. В Європі вона посідає друге місце за площею, поступаючись лише Росії, та шосте місце за населенням, знаходячись в самому центрі європейського континенту на перехресті торговельних, фінансових, енергетичних шляхів та інформаційних потоків.

На сьогодні увага світу прикута до України. Відомий політолог З.Бжезинський у „Великій шахівниці” визначив їй роль стратегічного геополітичного фактора на сучасному європейському просторі8, а американський дипломат С.Телбот справедливо охарактеризував незалежну Україну як ключовий момент в новій Європі після холодної війни, зважуючи на її геополітичне становище102. У зв'язку з цим „зовнішня політика України, її європейський вибір, повинна будуватися як на реаліях сьогодення, так і на історичних традиціях”.

Характер взаємозв'язків України зі світом, який глобалізується, є одним із самих складних і важливих питань сучасного розвитку. За шістнадцять років незалежності суспільство так і не отримало чіткої та однозначної відповіді на запитання: яке місце буде займати Україна у світі, що стрімко змінюється?

З іншої сторони, лише за останні десять років радикально змінились і сама система міжнародних відносин, і традиційні уявлення про базові принципи її організації. Країна, яка не бажає або не здатна вписатися в магістральні світові тенденції, опиняється в ізоляції - її ініціативи ігноруються, повз неї проходять фінансові джерела. Навіть, конкурентноздатні галузі економіки поступово деградують, й така країна перестає приймати участь у глобальному поділі праці, їй загрожують бідність і відсутність реальної перспективи.

Сучасні тенденції світового розвитку ставлять перед Україною нові проблеми та потребують від неї активної участі в їх рішенні. Характерною рисою сучасного світового соціально-економічного розвитку є бурхлива динаміка інтеграційних процесів у світі та Європі зокрема. При цьому навіть ті країни, які не входять до складу інтеграційних об'єднань, неминуче відчувають на собі їх відчутний вплив.

На європейському континенті таким інтеграційним угрупованням є Європейський Союз, розширення якого призвело до того, що Україна отримала з Євросоюзом спільний кордон. Це відкрило нові можливості для поглиблення співпраці, та водночас і мусить відповідати на нові виклики. В даній роботі викладені найголовніші міркування й аргументи щодо переваг та недоліків європейської інтеграції України та пропозиції щодо наступних першочергових ініціатив з боку нашої країни.

Відновлення історичних традицій європейської орієнтації України відбулося з проголошенням незалежності. Тому європейський вибір України зумовлений усвідомленням інтеграції як фактора сприяння державній незалежності, безпеці, політичній стабільності, економічному розвитку, інтелектуальному процесу, відновлення європейської сутності країни81, с.27. Ставлячи перед собою мету інтеграції до європейських структур, Україна усвідомлює, що західним державам належить провідна роль у сучасній міжнародній системі, зокрема у всесвітньому економічному комплексі і в міжнародних інституційних механізмах управління глобальними та регіональними процесами.

Актуальність теми даної роботи полягає в тому, що завдання інтеграції України в європейський політичний та економічний простір, які неодноразово проголошувалися в якості пріоритетного вектора входження в свiтове господарство, поставили на порядок денний розвиток всебічного співробітництва з Євросоюзом.

Різностороннє співробітництво з Євросоюзом не тільки відповідає природному геополітичному напряму інтеграційної стратегії України, але є ключовим практичним засобом формування ефективної відкритої економіки.

Ці положення, які характеризують значущість теми дослідження, підтверджуються положеннями Спільної Стратегії ЄС щодо України, прийнятої на Гельсінській сесії Європейської Ради в грудні 1999 р. Зокрема мова йде про заявлену готовність ЄС підтримувати Україну при розбудові демократичного суспільства, виробленні макроекономічної політики, оздоровлення суспільної фінансової системи тощо.

Актуальність дослідження зумовлюється необхідністю глибокого всебічного вивчення наслідків вступу нашої держави в європейське співтовариство. В даний час, коли Україна широким фронтом виходить на західноєвропейський соціально-економічний простір, великого значення набуває інтеграція України в Європу. Таким чином, самостійність України зовсім не означає її самоізоляції на міжнародній арені. Сучасні тенденції світового розвитку ставлять перед Україною нові проблеми та потребують від неї активної участі в їх рішенні.

Характерною рисою сучасного світового політичного та соціально-економічного розвитку є активізація інтеграційних процесів у світі та Європі зокрема. При цьому, навіть, ті країни, які не входять до складу інтеграційних об'єднань, неминуче відчувають на собі їх відчутний вплив. Після останнього розширення ЄС на Схід Україна стала безпосереднім сусідом Євросоюзу. Це відкриває нові можливості для поглиблення співпраці, та водночас і змусить відповідати на нові виклики.

В даній роботі викладені найголовніші міркування й аргументи на користь європейської інтеграції України, з одночасним вивченням стратегічних і тактичних наслідків такої інтеграції для України та надані пропозиції щодо наступних першочергових превентивних заходів з боку нашої країни.

Метою даної роботи є аналіз різносторонньої співпраці України з країнами Західної Європи в разі інтеграції України до ЄС, вивчення характеру довгострокових та короткострокових факторів впливу процесів європейської інтеграції на українське суспільство, виявлення на цій основі відповідних переваг та недоліків, потенційних нагод і загроз для України за умов її входження до Європейського Союзу.

Відповідно до даної мети визначені наступні завдання:

дати характеристику сучасного стану взаємовідносин України з країнами ЄС;

визначити потенційні наслідки впливу політичних, економічних, культурних (ідеологічних) форм євроінтеграції на подальший розвиток України;

проаналізувати переваги і недоліки для України в разі інтеграції в ЄС;

розкрити основні шляхи подолання негативних наслідків та визначення місця України в об'єднаній Європі;

дати рекомендації щодо вдосконалення політичної, економічної та ідеологічної співпраці між Україною та ЄС.

Об'єктом дослідження є процеси інтеграції України до ЄС та їх вплив на геополітичну та геоекономічну модель України.

Предметом дослідження є позитивний і негативний вплив на політичну, економічну, соціальну, культурну (ідеологічну) сфери України в разі вступу її до ЄС та адаптації українського суспільства до нових суспільно-політичних, економічних та культурно-психологічних умов.

Теоретичною і методологічною основою роботи послужили закони і нормативні акти, публікації друковані, періодичні видання. Під час написання даної роботи опрацьовано значну кількість наукової літератури (друковані публікації, періодичні видання тощо), нормативно-правову базу та інформаційних джерел, і передусім інтернет-ресурсів, серед яких слід виділити матеріали Центру Європейської інформації та документації, Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, офіційного сайту Міністерства юстицій України, Державний комітет статистики та ін. Слід відмітити таких авторів, як А.С Гальчинський, О.А. Корнієвський, В. Опришко, В. Посельський, в статтях яких детально розкрита нормативно-правова база стосунків Україна-ЄС, глибокий аналіз цих відомостей, детально переглянуті проблеми і перспективи розвитку стосунків Україна - ЄС, а також суспільно-політичних діячів Є.Д.Холстініна, О.Дугіна, З.Бжезинський, О.Лєдяєва, С.Хантінгтона.

При підготовці матеріалу для написання даної магістерської роботи, переглядаючи наукові доробки та політологічні статті, мимоволі закрадалась думка - дежавю й на спогад приходили не такі далекі роки перебування України в СРСР, коли стратегічні державні плани розвитку країни подавалися, виключно, з позитивної сторони. Так, під час добору тематичного матеріалу зустрічалися, у переважній більшості, судження авторів та науковців про виключно позитивну роль вступу України в ЄС. Якщо й зустрічалися згадки про недоліки чи негативи такого вступу, то вони мали характер одностороннього чи поверхневого вивчення даної проблеми та занадто ідеалізованого переконання того, що такі недоліки не мають вирішального значення.

Оскільки в науково-практичній літературі, особливо авторів західного регіону України, є достатньо напрацювань з питання позитивів вступу України до ЄС, то при написанні даної роботи були розглянуті також негативні сторони євроінтеграції, зберігаючи наукову об'єктивність.

Оскільки національна ідея України та мораль нашого суспільства глибоко насичені біблійними християнськими ідеалами, то вивчення деяких аспектів вступу України в ЄС проводились з точки зору відповідності їх національним традиціям і християнського суспільного вчення.

Структура роботи складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку літератури.

Розділ 1. Перспективи вступу України до ЄС

європейський союз інтеграція

1.1 Євроінтеграція як об'єктивний історичний процес

В 1306 р. французький юрист П.Дюбуа розробив план „Повернення святої землі, де проголошувалась ідея утворення в Європі „Християнської республіки”, метою якої було підтримання мирного співіснування християнських держав і спільна боротьба проти мусульман74. Ця пропозиція, на думку російського дослідника С.Камашкіна, є першим в історії прикладом реалізації ідеї перетворення Європи національних держав на цілісну федерацію, що забезпечує мир і безпеку на континенті81, с.29.

Європейська інтеграція на сучасному етапі - це магістральний напрямок розвитку континенту, який визначить ситуацію в самій Європі у третьому тисячолітті, так і її місце у світі. З часу свого заснування в 1957 р. (ЄЕС, а сам ЄС - 1991) Європейський Союз поступово перетворився на один із найпотужніших політичних і фінансово-економічних центрів сучасного світу, ключовий компонент новоствореної архітектури європейської безпеки, ядро системи європейських стандартів.

Європейська інтеграція та членство в ЄС проголошено стратегічною метою України82, оскільки це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої та демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин.

Об'єктивний закон глобалізації сучасного світу, за твердженням Р.Робертсона, попереджає, що “країни, які виявляться неспроможними зайняти місце в експресі світової цивілізації, неминуче опиняться під його колесами” 25.

Інтеграційні процеси в Західній Європі тісно пов'язані з поглибленням міжнародного поділу праці та задоволення суспільних потреб розвитку світового господарства. Вони підштовхувались високим рівнем розвитку продуктивних сил, поглибленням спеціалізації виробництва в умовах відносно незначних масштабів внутрішніх ринків країн Західної Європи.

Необхідно відзначити, що вагомим чинником інтеграційних процесів у Європі стала й необхідність протидії цілковитому домінуванню США у світовому господарстві. 1948 р. США виробляли понад 60% сукупної продукції промислово розвинутих країн, на частку США припадало близько половини усіх довгострокових зарубіжних капіталовкладень і майже 80% усіх золотих запасів капіталістичного світу62. Крім того, створена після війни система міжнародних валютних та інших економічних відносин, а також мережа міжнародних економічних організацій - МВФ, МБРР. ГАТТ - були побудовані таким чином, щоб зміцнити економічне становище і вплив США, які домінували і у політичних союзах: від НАТО до АНЗЮС. Жодна країна Західної Європи поодинці не могла бути для США рівноправним партнером, для цього потрібен був міцний і довгостроковий економічний союз, єдиний господарський простір, який міг би зіставитися із національним господарством США.

Європейський Союз об'єднує 27 країн з метою забезпечення миру та процвітання їх громадян в рамках все більш тіснішого об'єднання на основі спільних економічних, політичних і соціальних цілей. Країни Союзу твердо сповідують збалансований і стійкий, соціальний та економічний прогрес.

Це досягається шляхом створення простору без внутрішніх кордонів, укріплення економічної та соціальної інтеграції й утворення економічного і валютного союзу. Створення єдиного ринку для 500 млн. європейців забезпечує свободу переміщення людей, товарів, послуг та капіталу.

ЄС є членом світового співтовариства і його роль в міжнародних відносинах виходить далеко за межі позицій та дій щодо Спільної зовнішньої політики та політики безпеки. ЄС - це також і найбільший суб'єкт світової торгівлі. Крім того, він є найбільшим фінансовим донором для країн, що розвиваються, та одним з найбільших - для Близького Сходу.

Західноєвропейська інтеграція у своєму розвитку пройшла такі етапи:

1958-1968 рр. - етап створення митного союзу;

1987-1992 рр. - етап завершення формування спільного ринку;

з 1993-1999 р. - етап створення економічного та валютного союзу.

Сьогодні відбувається суперечливий процес формування й зміцнення політичного союзу, що зокрема, знаходить своє вираження в конституційному процесі.

В процесі свого становлення Євросоюз пройшов декілька кроків розширення. Перше розширення Європейського Співтовариства 1973 р. ознаменувалось приєднанням Данії, Ірландії і Великобританії. Друге розширення 1981 р. завершилось приєднанням до Співтовариства Греції, переговорний процес якої тривав десятиліття. Під час третього розширення 1986 р. до ЄС вступили Іспанія і Португалія. Внаслідок четвертого розширення 1995 р. приєднались Австрія, Швеція, Фінляндія. В середині 90-х років довготривалий процес розширення Євросоюзу завершився входженням у його членство 15 країн. Новий етап розширення ЄС відбувся у 2004 р. приєднанням Естонії, Кіпру, Латвії. Литви, Мальти, Польщі, Словаччини, Словенії, Угорщини та Чехії, а завершився в 2007 р. вступом до ЄС Румунії та Болгарії.

На Единбурзькому самміті а грудні 1992 р. були запропоновані доповіді Єврокомісії про шляхи дальшого поглиблення Інтеграції і опрацьовані загальні умови вступу в ЄС. Ст. 237 Римського договору про заснування Співтовариства наголошувала, що членство в Співтоваристві є відкритим для європейських країн63, с.6, а Маастрихтський договір 1992 р. (ст.10) встановлював право будь-якої європейської держави звернутись із заявою про прийняття в члени Союзу, при цьому умови її приєднання до договорів, які засновують Союз, і все необхідне у зв'язку з цим регулювання мають бути предметом угоди між державами-членами і державою-заявником, яка підлягає ратифікації усіма державами-учасниками, згідно з їх конституційними процедурами.

В червні 1993 р. Європейська Рада на своєму засіданні в Копенгагені визнала право країн Центральної та Східної Європи вступати до ЄС після виконання ними вимог за трьома критеріями:

політичного: стабільність установ, які гарантують демократію, верховенство права, дотримання прав людини та захист прав меншин;

економічного: дійова ринкова економіка:

- членського: зобов'язання, що випливають із факту вступу до ЄС, зокрема визнання його політичних, економічних та монетарних цілей.

Так звані "копенгагенські критерії", або критерії вступу були підтверджені в грудні 1995 р. на Мадридському засіданні Європейської Ради, яка підкреслила, крім того, значення перебудови адміністративних структур країни-заявника і створення умов поступової гармонійної інтеграції в ЄС63, с.16. Втім ЄС лишає за собою право визначати момент, коли він буде готовий прийняти нових членів.

Критерії конвергенції (зближення) - умови, виконання яких дає державам ЄС право приєднатися до третього етапу Економічного та монетарного союзу. Угода про ЄС визначає п'ять критеріїв конвергенції, які стосуються цінової стабільності, дефіциту бюджету, державного боргу, стабільності національної валюти та відсоткових ставок. А саме:

відношення державного дефіциту до валового внутрішнього продукту не повинно перевищувати 3%;

відношення державного боргу до валового внутрішнього продукту не повинно перевищувати 60%;

стабільність цін і сталість середніх темпів інфляції протягом одного року до проведення оцінювання; при цьому показник росту інфляції не може більш ніж на півтора відсотки перевищувати відповідні показники трьох найкращих (з погляду цінової стабільності) країн-членів;

- довгострокова номінальна відсоткова ставка не повинна перевищувати більш, ніж на два відсотки відповідні показників трьох найкращих (з погляду цінової стабільності) країн-членів;

- протягом щонайменше двох років і без значного напруження збоку відповідної країни, нормальне відхилення величини обмінного курсу не повинно виходити за граничні значення, передбачені механізмом обмінного курсу країн-членів.

Концепція „європеїзації”, яка ґрунтувалась на тезі: членство в ЄС визначає: вибір пріоритетів внутрішньополітичного розвитку держав, напрямку реформування їхніх економічних, політичних та соціальних інституцій, поглиблення національної ідентичності на національному рівні.

1.2 Стан відносин України та ЄС

Стан відносин України та Європейського Союзу слід розглянути у формальному та фактичному форматах.

З формальної сторони, двосторонні стосунки Україна - Європейський Союз були започатковані після здобуття Україною незалежності. В грудні 1991 р. Європейські Співтовариства, відзначивши демократичність всеукраїнського референдуму, визнали незалежність та суверенітет України110. Тоді вперше пролунав заклик Євросоюзу до України підтримувати з державами-членами Європейських Співтовариств відкритий і конструктивний діалог.

Позиція України щодо Європейського Союзу вперше на законодавчому рівні була сформульована в Основних напрямах зовнішньої політики України, що були схвалені Верховною Радою України 02 липня 1993 р.

В якості інструментів цієї стратегії ЄС активно використовує різні рівні розширення. На даний момент можна виділити п'ять основних рівнів європейського розширення: загальна пан'європейська політика, країни-сусіди, кандидат на членство, членство і поглиблення інтеграції в рамках ЄС.

Існуючі відносини Україна - ЄС перебувають на першому рівні інтеграції, коли сторони визнають наявність загальних інтересів та ЄС сприяє поширенню на даній території «європейських цінностей». У випадку України, пан'європейська політика ЄС регулюється Угодою про партнерство та співробітництво103.

Україна стала першою серед країн СНД, що уклала угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом, де було визначено правовий механізм взаємодії між двома сторонами. Вона була підписана 14 червня 1994 р. у Люксембурзі та 10 листопада 1994 р. ратифікована Верховною Радою України. Угода набрала чинності з 01 березня 1998 р., після ратифікації УПС всіма державами-членами ЄС. Документ став базовим для розширення політичного діалогу та економічного співробітництва України та Європейського Союзу, відкриваючи нові можливості для поступового наближення України для вступу до ЄС.

Проте, дана угода не є основою для інтеграції в європейський економічний простір. В ньому лише обумовлюється можливість встановлення зони вільної торгівлі, але не передбачає часового плану його впровадження. Подальша економічна інтеграція України на євроринки вимагає нового типу угоди.

У тому ж 1998 р. було створено Комітет Україна - ЄС. Перше засідання Комітету, що відбулося 05 листопада 1998 р. у Брюсселі, відкрило новий етап відносин, які повинні були перейти у стадію практичної імплементації положень Угоди про партнерство та співробітництво, стало черговим кроком у процесі зміцнення основи дійсного партнерства з ЄС, реалізації наміру України щодо набуття асоційованого, а згодом й повного членства в ЄС.

Проте, в Угоді про партнерство і співробітництво прямо не йдеться про перспективи приєднання України до ЄС. Не визначено перспективи набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі і в Спільній стратегії ЄС щодо України, ухваленій на Гельсінському самміті Євросоюзу 11 грудня 1999 р. Разом з тим у цьому документі Європейський Союз вперше визнав „європейські прагнення України” та привітав її “проєвропейський вибір” 97.

Ще однією важливою віхою 1998 р. у розвитку двосторонніх стосунків України з ЄС стало ухвалення Указом Президента України „Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу”. Набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі було проголошено стратегічною метою, а отримання статусу асоційованого члена-головним зовнішньополітичним пріоритетом України99.

Наблизити Україну до ЄС повинно було ухвалення нових документів. Так, у грудні 1999 р. було схвалено Спільну стратегію ЄС щодо України. У вересні 2000 р. Указом Президента України схвалено Програму інтеграції України до Європейського Союзу86. Орієнтацію на євроінтеграційний курс було включено в усі наступні урядові програми та щорічні послання Президента до Верховної Ради України.

Ухвалюючи Спільну стратегію щодо України, розраховану на чотирирічний термін, Європейська Рада визнала, що успішна та стабільна Україна якнайліпше відповідає інтересам Європейського Союзу, було, зокрема, підкреслено, що повне виконання Угоди про партнерство і співробітництво є передумовою успішної інтеграції України в економіку Європи та допоможе Україні утвердити свою європейську ідентичність97.

Таким чином, незважаючи на те, що Спільна стратегія засвідчила політичну неготовність Європейського Союзу до розгляду на цьому етапі питання про майбутні перспективи України щодо членства в ЄС, вона запропонувала нові сфери і можливості для поглиблення співпраці, які, за умови їх відповідного використання, відкриють Україні двері до ЄС.

Тоді ж Україна звернулась до Європейського Союзу з проханням надати їй статус асоційованого члена, на що Україні запропонували статус «сусіда ЄС», більш детальне пояснення якого з'явилось лише рік потому.

Основні принципи нової політики Сусідства були викладені у зверненні Єврокомісії та Ради Європейського союзу до Європарламенту «Розширена Європа - сусідство: новий вимір наших відносин із східними та південними сусідами»79. Мета нової політики сусідства - забезпечити рамки для розвитку нових відносин із країнами-сусідами ЄС, які б у середньостроковій перспективі не включали перспективи членства або участі в інститутах Союзу. Політика сусідства передбачає наявність Плану дій, заснованого на аналізі досягнень та невдач у відносинах між сторонами.

Етапним щодо інтеграції України в європейський економічний простір стало підписання в Женеві 19 червня 2000 р. Декларації Україна - ЄАВТ, де визначені основні напрями й інституційні засади співробітництва сторін, а також отримання Україною статусу країни з ринковою економікою у антидемпінгових справах (постанова Ради ЄС від 9 жовтня 2000 р.).

31 травня 2002 р. Президент України в своєму щорічному зверненні до парламенту «Про внутрішній та зовнішній стан України» під назвою «Європейський вибір» виставив наступні цілі:

- в 2003-2004 рр. підписати угоду з ЄС про асоційоване членство та провести переговори про зону вільної торгівлі;

- в 2004-2007 рр. Україна повинна була виконати усі необхідні процедури для набрання чинності угоди про асоційоване членство та стати ним;

- в 2005-2007 рр. Україна повинна була створити Митний союз з ЄС;

- в 2007-2011 рр. - слід виконати умови, необхідні для вступу в ЄС.

Згідно ухваленої Спільної стратегії ЄС щодо України, Європейський Союз визнає європейські прагнення України та вітає її європейський вибір. План дій, що був ухвалений в 2005 році, підтримує мету України інтегруватися до європейських економічних та соціальних структур, що першочергово передбачає:

наближення законодавства України, норм і стандартів до законодавства ЄС;

підтримка вступу України до Світової організації торгівлі;

створення вільної торгівлі ЄС - Україна.

Дана стратегія має три основні цілі:

підтримувати процес переходу до демократії та ринкової економіки в Україні;

вирішувати спільні проблеми (захист довкілля, безпека тощо);

зміцнювати співпрацю між ЄС та Україною в сферах юстиції та внутрішніх справ.

Як же виглядає фактична сторона відносин України та ЄС?

Нормативно-правова та інституційна база для зближення України та ЄС була достатньою. Однак певні закони в Україні ухвалювалися формально, в політичній практиці не реалізувалися. За цього часто проголошувалося, що в державі є інші пріоритети, т.зв. „власний національний шлях” 78, якого не замінити з надто прагматичними партнерами.

Очевидно, що сучасні слабкі євроінтеграційні позиції України та її невідповідність політичним і економічним критеріям для вступу до ЄС є закономірним результатом непослідовності і зволікання у здійсненні реформ - роки тупцювання на місці залишили Україну позаду тих країн Центральної і Східної Європи, які наполегливо здійснювали складні ринкові перетворення. Домінування „декларативної” і брак „імплементаційної” культури в органах виконавчої влади, слабка інституційна і функціональна закріпленість пріоритетності політики європейської інтеграції у повсякденній діяльності Уряду, неефективні механізми міжвідомчої координації і моніторингу виконання ухвалених рішень, низький рівень фахової підготовки і знань державних службовців навіть вищої ланки того, що стосується європейської інтеграції, негативно впливають на реалізацію Угоди про партнерство і співробітництво та Стратегії інтеграції до ЄС.

Успіхи української дипломатії і заслужене визнання позитивної ролі України в підтриманні регіональної безпеки виявилися недостатніми, аби компенсувати брак структурних реформ всередині країни. Не можна вважати серйозним аргументом пояснення розриву між намірами та деклараціями, з одного боку, та їх імплементацією, з другого, передовсім у сфері європеїзації українського законодавства, лише тяганиною парламентських процедур чи, тим паче, „неконструктивною опозиційністю” Верховної Ради78.

Корпоративна закритість системи державного управління, високий рівень корупції, слабкість демократичних інституцій і нерозвиненість громадянського суспільства, утиски свободи преси, політичні проблеми, що викликали критику Ради Європи, відсутність стабільного національного консенсусу з ключових питань внутрішнього розвитку і зовнішньої політики утворюють вкрай негативне тло для відносин України з ЄС і загрожують перетворити Україну на країну-аутсайдера.

Суперечливість ситуації донедавна фактично замовчувалася. Київ виконував певну програму-мінімум, що влаштовувала Брюссель, а українська влада зберігала респектабельний імідж європейської та мала змогу говорити про інтеграцію. Будь-які прояви уваги держави, зацікавленість у співпраці використовувалися для легітимізації політики влади, підвищення її вкрай низької популярності. Такий стан справ склався вже кілька років тому і, загалом, він не є секретом для західних партнерів. Доки в Україні не було серйозної демократичної опозиції, потенціал зближення з Європою вичерпувався тактичними інтересами чинного режиму. Яким би суперечливим не був підхід Києва до співпраці з ЄС, сподіватися на краще не було підстав.

Протягом 2002 р. остаточно сформувалася нова якісна ситуація: готовність і здатність влади реалізувати „європейський вибір” вже не відповідали можливостям країни і очікуванням суспільства. На цьому фоні ставали помітнішими невідповідності між деклараціями чинної влади та її практичними діями. Одночасно активізувалися по-європейськи орієнтовані політичні сили. Влада була змушена реагувати на появу політичних конкурентів, які були більш органічними представниками демократичних цінностей і користувалися дедалі більшою популярністю у суспільстві.

Водночас динамічні процеси у європейських і євроатлантичних структурах теж підштовхували до рішучих дій. Швидкий розвиток і поглиблення інтеграційних процесів, їх інституалізація й обростання нормами призвели до жорсткої структуризації міждержавних відносин. Виникла нова реальність - Європа, що визначається не географічне, а за рівнем суспільного у широкому розумінні розвитку. Відповідно з'явилася і школа оцінки держав континенту з рівнем відповідності високим неформальним стандартам.

Членство у Європейському Союзі, набуття статусу кандидата чи отримання відмови позначили болючу диференціацію значної частини країн, передусім посткомуністичних. Виявилося, що не можна бути повноцінною європейською країною, не вступивши до Євросоюзу. Більше того, для держави бути в Європі, а не в ЄС, означає отримати офіційну оцінку як недемократичної країни, як недостатньо цивілізованого партнера.

Україні відмовили у вступі і, навіть, у асоційованому членстві у ЄС. Їй порекомендували не відволікатися дискусіями про форму взаємин з ЄС, а натомість працювати над втіленням проголошених планів євроінтеграції. Передусім - це взаємодія у форматі загальноєвропейської зовнішньої політики, окреслена у спільній стратегії ЄС щодо України. Не вичерпаною є програмою адаптації національного законодавства до законодавства ЄС.

Жак Делор, колишній голова Єврокомісії та архітектор нинішньої фази інтеграції, висловив нещодавно серйозне занепокоєння за майбутнє ЄС. На його думку, Брюссель поквапився з розширенням, прийнявши країни, які не зміцнюють, а послаблюють союз. Іншими словами, не „виробників”, а „споживачів” „стабільності та процвітання” 32. Ж.Делор побоюється, що через 15 років ЄС як інтеграційний механізм просто припинить існування, перетворившись у велику зону вільної торгівлі.

Докорінно змінилися погляди на європейську інтеграцію України із обранням Президентом України В. Ющенка. У своєму виступі на Майдані незалежності він заявив: „Наш шлях у майбутнє-це шлях, яким іде об'єднана Європа. Ми з її народом належимо до однієї цивілізації, поділяємо одні цінності. Історія, економічні перспективи, інтереси людей дають чітку відповідь на питання - де нам шукати свою долю. Наше місце - в Європейському Союзі. Моя мета - Україна в об'єднаній Європі” 117.

Для реалізації завдань європейської інтеграції України необхідно отримати від Європи певні горизонти та цілі, які наповнювати змістом, щоб вийти на рівень переговорів із Євросоюзом про вступ України до ЄС.

Своє бачення етапів та часових проміжків розвитку співтовариства з ЄС визначив Міністр закордонних справ України Б.Тарасюк. У 2007 р., на його думку, необхідно закрити питання надання Україні статусу країни з ринковою економікою, розпочати переговори щодо пом'якшення візового режиму для українців, вступити до СОТ101.

Важливим є схвалення Урядом України Плану дій Україна - ЄС. І хоча План дій містить заходи з орієнтацією з боку ЄС на попередню українську владу, не є новими для українських інтересів і включені до Плану дій додаткові 10 пунктів, однак їх схвалення дає змогу розпочати реалізацію положень плану, які відповідають національним інтересам України.

Основними формами співробітництва України та Європейського Союзу сьогодні є технічна допомога, торгівля та інвестиційна діяльність. За обсягами технічної допомоги з боку ЄС Україна займає друге після Росії місце серед колишніх радянським республік. Головними пріоритетами такої допомоги, що здійснюється в межах програми ТАСІС, є ядерна безпека та захист довкілля, реструктуризація державних підприємств, розвиток приватного сектора79.

Крім внутрішніх перешкод щодо вступу України в ЄС, все більшої ваги набувають перешкоди зовнішні. Так, після останнього розширення ЄС на Схід в середовищі політиків та економістів країн-членів Євросоюзу почали проявлятися песимістичні настрої відносно прийняття України до ЄС.

На думку європейських експертів, головна відмінність між хвилями розширення Європейського Союзу є те, що попередні трансформації ЄС відбувалися на нижчих рівнях євроінтеграції, тому країни, що приєднувалися до нього, могли брати участь у формуванні його стратегії та інституційної структури91. Крім того, отримання „членських квитків” було доволі компромісним, при зустрічних поступках з боку ЄС, тобто за сценарієм, який навряд чи можна повторити на нинішньому етапі розширення ЄС.

Принципово важливим моментом є те, що новий етап розширення відбувається на стадії завершення формування економічного та валютного союзу, значного прогресу на шляху формування політичного союзу, поглиблення співпраці у сфері безпеки. Це особливо ускладнює питання такого розширення - як у політичному, економічному, так і в правовому та процедурному аспектах.

Приєднання нових членів обумовлює істотні зміни в структурі та механізмі діяльності Європейського Союзу, що, безперечно, позначається на самому євроклубі, країнах-кандидатах і сусідніх державах.

Слід зазначити, що кожна хвиля розширення має свою соціальну ціну - збільшується територія, чисельність населення та сукупний економічний потенціал ЄС, але, водночас, зменшуються економічні показники в розрахунку на душу населення. Експерти ЄС розуміють, що розширюючи свій соціально-економічний та політичний простір, ЄС жертвує поточними інтересами забезпечення максимально високого життєвого рівня членів Співтовариства задля досягнення стратегічних цілей32.

Рішення про п'яте та шосте розширення ЄС, в результаті якого до нього приєднались 12 країн, мало, швидше, політичне, ніж економічне підґрунтя, й нині є серйозним викликом майбутньому ЄС. Істотне зниження середнього в ЄС рівня ВВП на душу населення може викликати невдоволення населення нинішніх членів ЄС, адже зниження життєвого рівня заради непевних компенсацій у майбутньому - спірна формула для прагматичних європейців.

Розділ 2. Позитивні наслідки вступу України до ЄС

2.1 Економічні Вигоди від вступу України до ЄС

Макроекономічна стабільність. Економічно-торговельні відносини з ЄС - це потенційний шанс, яким треба вміти скористатися, розрізняючи наявні можливості та виправдану обережність від невиправданого оптимізму і популістських страхів.

В 1993 р. Європейським Союзом були встановлені так звані Маастрихтські критерії, дотримання яких є принциповим, а тому Україна як кандидат для входження до ЄС, змушена буде в повній мірі виконати цих критеріїв, а саме:

- стабільність цін. (Річний рівень інфляції не повинен перевищувати середній рівень інфляції у трьох країнах ЄС з найнижчим рівнем інфляції більш, ніж на 1,5%);

- дефіцит державного бюджету не повинен перевищувати 3% ВВП;

- рівень державного боргу країни не повинен перевищувати 60% ВВП;

- середнє номінальне значення довгострокових процентних ставок не повинно перевищувати 2 відсоткові пункти від середнього рівня таких ставок країн з найстабільнішими цінами9.

При підтягненні економічних показників України до європейських стандартів, створенні в країні розвинутого ринку, закріпленні тенденції до економічного зростання, вдосконаленні законодавства, розбудові демократичного суспільства, як неодмінної умови вступу України до ЄС, вже само по собі принесе Україні неабиякі економічні вигоди, оскільки прагнення приєднатися до ЄС стимулюватиме керівництво нашої держави чим скоріше досягти бажаних результатів та гарантувати економічну стабільність та зростання добробуту.

Порівняння цих критеріїв з параметрами розвитку України може слугувати і з суто практичної точки зору - як певні орієнтири для макроекономічної стабілізації в Україні, зміни якісних та кількісних показників соціально-економічного розвитку країни, що є головною умовою приєднання до Європейського Союзу. В Україні в 2000 р. вперше за роки незалежності досягнутий профіцит бюджету - 0,6%, однак, зовнішній борг становив біля 25% ВВП, темп інфляції - 16%, номінальні облікові ставки не опускалися нижче 25%28.

Проведення збалансованої та довгострокової економічної політики ЄС ґрунтується на ринковій економіці та випливає із прагнення країн-членів створити вільний економічний простір без внутрішніх кордонів та митних бар'єрів, введенні спільної валюти, запровадженні ефективних механізмів регулювання товарів і послуг.

Основними засобами європейської економічної політики є:

багатосторонній нагляд за економічним розвитком і виконанням головних напрямків економічної політики, які у вигляді рекомендацій адресуються країнам;

процедура надлишкового дефіциту, згідно якої країни повинні уникати надмірного дефіциту бюджету, за невиконання якого Єврокомісія вправі застосовувати певні санкції;

фінансова підтримка країні, яка переживає значні труднощі;

заборона перебирати на себе зобов'язання інших країн;

заборона пільгового доступу, відповідно до якої не дозволяється надавати громадським і державним організаціям пільговий доступ до джерел фінансування105.

Саме на європейському фінансовому ринку, який сьогодні є найбільшим у світі, Україна може мобілізувати кошти, необхідні для забезпечення макроекономічної стабільності, диверсифікуючи тим самим джерела зовнішніх запозичень.

Перебування України в адміністративно-командній економіці СРСР призвело до хронічної стагнації, результатом якої є тривала руйнівна економічна криза. За роки кризи (1990-1999 рр.) обсяги ВВП скоротився на 59,2%, промислової продукції - на 48,9, сільськогосподарської на 51,5%. Реальна заробітна плата зменшилася в 3,82 раза. Найвідчутніші втрати припали на стартовий етап перехідного періоду - 1991-1994 рр. За цей час обсяг ВВП зменшився на 45,6%, промислового виробництва - на 40,4, сільськогосподарського - на 32,5%. Були повністю розбалансовані грошова та фінансова системи. Особливо болісними виявилися наслідки найвищої у світі гіперінфляції, яка в 1993 р. досягла 10256%. Дефіцит державного бюджету покривався грошовою емісією НБУ9.

Потрібно було п'ять років напруженої роботи, щоб поступово вивести українську економіку з цього катастрофічного стану. Результати політики, що здійснюється, втілені за два останні роки у високих темпах економічного зростання, стабільності національної грошової одиниці, позитивних зрушеннях у сфері життєзабезпечення населення, поступовому піднесенні його добробуту. За темпами зростання економічних показників у 2000-01 рр. Україна ввійшла до групи країн, які сьогодні лідирують у світі.

Перебування України в ЄС, де діє ринкова економіка з високим рівнем конкурентноздатності, буде стимулючим фактором для макроеномічної стабільності.

Крім того, Україна отримає великі вигоди від запровадження єдиної валюти, що, згідно домінуючих оцінок та очікувань, матиме важливі довготривалі позитивні наслідки. Умовно їх можна розглянути як такі, що відносяться до:

а) мікроекономічних, за своєю природою, подій;

б) таких, які спричиняються макроекономічною логікою.

Для суб'єктів мікрорівня господарського життя означена подія (введення євро) означатиме зниження собівартості продукції через зниження трансакційних витрат (у зв'язку із зникненням необхідності конвертувати власну валюту на валюти інших країн), а також через більш сприятливий для виробників валютний режим, зокрема зменшення потреб у страхуванні валютних ризиків.

Спрощення ситуації в сфері страхування “знімає” необхідність у цілому напрямі допоміжної підприємницької страхувальної діяльності, наприклад, пов'язаної з хеджируванням валютних ризиків, необхідністю уникати довгострокових відкритих валютних позицій та короткострокових відкритих позицій в більш, ніж потрібних обсягах по валютах інших країн, взагалі менеджментом валютних ризиків та валютного страхування на просторі Економічного та валютного союзу.

Виходячи із органічних закономірностей макроекономіки, таким чином можна буде забезпечити більш оптимальний режим руху капіталів. Конкретніше, можна очікувати на додаткове спрямування капіталів, які знаходяться в обігу, з монетарного ринку до того ж самого реального сектора. Лише однією зі складових такої тенденції мало б постати те, що з'явиться можливість знизити ставку банківського відсотка, а таким чином - забезпечити додатковий приплив коштів до сфери виробництва.

Розвиток конкуренції, посилення її впливу на ціноутворення, посилення державного регулювання суб'єктів природних монополій, підвищення прозорості їх діяльності, формування конкурентного середовища на ринках енергоносіїв, сільгосппродукції, транспортних перевезень, зв'язку, житлово-комунальних послуг, розміщення державного замовлення, централізованих капіталовкладень тощо. Актуалізується необхідність скасування пільг та преференцій окремим суб'єктам господарської діяльності, вирівнювання умов конкуренції на регіональному та місцевих рівнях, удосконалення правових механізмів добросовісної конкуренції. Спроможність держави не тільки визначати, а й гарантувати єдині “правила гри” для всіх суб'єктів господарювання, проводити дієву конкурентну політику є основою інвестиційної привабливості економіки, головним чинником її стабільності.

Додаткові інвестиції в українську економіку. Економічний потенціал ЄС та динаміка його розвитку дають можливість дійти висновку про те, що Європейський Союз являє собою великий ринок збуту виробів та джерело задоволення потреб України в найрізноманітніших споживчих та інвестиційних товарах. До того ж торгівля з ЄС є важливим джерелом надходження вільно конвертованої валюти, дозволяє обмежувати бартер, масштаби якого сьогодні загрожують економічній безпеці країни.

Україна, будучи членом ЄС, матиме значні можливості для динамічного розвитку туристичної та рекреаційної галузі, розширення міжнародного співробітництва в цій сфері, так як, на сьогодні, наявний потенціал реалізується недостатньо, оскільки донині немає повноцінної, адаптованої до ринкових умов державної політики розвитку вітчизняного туризму, підвищення його економічної ефективності та пізнавальної цінності. Бракує кваліфікованих кадрів для і роботи в цій новій для нас сфері, держава, по суті, втратила контроль за її розвитком та регулюванням діяльності.

Однією з тенденцій сучасного промислового розвитку є формування виробничо-комерційних ланцюгів, учасниками яких є фірми та підприємства різних країн90. Інтеграція українських виробників у такі ланцюги дасть змогу виходити на нові перспективні ринки збуту, раціоналізувати власне виробництво, гнучкіше реагувати на зміни міжнародної економічної кон'юнктури, забезпечувати стабільний розвиток відповідних виробництв.

Україна належить до промислово розвинених країн світу, має один з найбільших у Європі і структурно розгалужених промислових комплексів. Структура промисловості охоплює базові галузі - чорну та кольорову металургію, хімію та нафтохімію, машино- і приладобудування, легку та переробну промисловість. Серед наукоємних галузей - авіакосмічна, суднобудівна, виробництво військової техніки, важке і сільськогосподарське машинобудування, верстатобудівна та інструментальна, електротехнічна та приладобудівна, виробництво засобів зв'язку, інформатики та складної апаратури, медичного устаткування, радіо-, електронна, автомобілебудівна та ін. В їхньому арсеналі - усі відомі базові технології, що використовуються у світовій промисловості: виробництво матеріалів, переробні, заготівельні, металообробні, термічні, збиральні, нанесення покриттів та ін.

Переконливими доказами високотехнологічних та конкурентних можливостей української промисловості є серійне освоєння принципово нових моделей літаків АН-70, АН-140 та АН-38, які справедливо вважаються найперспективнішими моделями XXI ст., реалізація унікального міжнародного проекту - програми ракетно-космічного комплексу морського базування “Морський старт” і “Глобал стар”, де застосовуються вітчизняні ракетоносії “Зеніт” і “Циклон”. З 22 базових технологій ракетно-космічної галузі Україна володіє 17. Тільки в промисловому комплексі функціонують 500 конструкторсько-технологічних та наукових організацій, у яких працює понад 65 тис. наукових працівників, у т.ч. 7,7 тис. кандидатів та докторів наук. Галузева наука активно взаємодіє з науковими організаціями НАН України та Міністерства освіти і науки90.

Весь цей наково-технічний потенціал України без вливання реальних інвестицій для їй реалізації може так і залишитись лише потенціалом, оскільки більшість інвесторів відлякує невизначеність у законоавстві та макроекономічна нестабільність. Вступ в ЄС та адаптація українського законодавства до законодавства ЄС стане сигналом для власників крупних капіталів до початку інвестиційної спрівпраці з Україною.

Найвразливішим місцем української економіки є структура промислового комплексу. Її деформованість, високий рівень монополізації виробництва успадковані від попередньої адміністративної системи. За роки реформ ситуація не тільки не поліпшилася, а й значною мірою ускладнилася. З 1991 до 2000 р. частка паливно-сировинних галузей зросла з 17,3% до 59,2%, або в 3,42 раза, тоді як питома вага машинобудування та металообробки зменшилася майже вдвічі - з 26,3% до 13,2%, а галузей соціальної спрямованості (легка, харчова) - з 36,7% до 19%, або більш як у 1,9 раза9. Радикально змінити ці дуже несприятливі диспропорції є одним з визначальних завдань промислової політики держави, яка мас стати основним інструментом мобілізації і концентрації ресурсних та інституційних чинників підвищення конкурентоспроможності й структурно-інноваційного оновлення української економіки, посилення її соціальної спрямованості.

Актуальним питанням при вступі в ЄС повинно бути об'єднання енергетичних потенціалів країн у масштабах Євразійського континенту, посилення ролі України як енерготранзитної держави. Той факт, що Україна посідає за своїм транзитним потенціалом одне з перших місць у Європі, визначає особливу значущість вироблення та проведення ефективної транспортної політики. Провідну роль у ній мають відігравати прискорений розвиток транспортної інфраструктури, створення відповідно до міжнародних стандартів національної мережі міжнародних транспортних коридорів, її інтегрування в транспортні системи Європи та Азії, Балтійського і Чорноморського регіонів. Особливої ваги набуває реалізація проектів, які мають забезпечити Україні участь у формуванні міжнародних транспортно-комунікаційних мереж, зокрема в доставці каспійських енергоресурсів на внутрішній та міжнародні ринки. Складні та масштабні завдання пов'язані з модернізацією управління транспортними системами, що дасть змогу поглибити сумісність з мережами країн ЄС.

Відносини між ЄС та Україною в енергетичному секторі будуватимуться на умовах, передбачених Європейською хартією, тобто на принципах узгодження енергетичної політики та відмові від дискримінації України, зокрема може мати велике значення як поставник нафти та газу на територію ЄС. Після завершення будівництва трубопроводу “Одеса-Броди-Плоцьк” Україна матиме необхідну інфраструктуру для транспортування в Європу значних об'ємів каспійської нафти, адже в цьому зацікавлені країни-виробники європейського континенту і ЄС має стати основним споживачем каспійської нафти. Хоча російський та турецький трубопроводи становитимуть серйозну конкуренцію, український трубопровід, безперечно, матиме перевагу, і не лише тому, що є найкоротшим шляхом з Каспійського басейну в Європу, але й тому, що належатиме країні-членові ЄС.

Важливим перспективним завданням має стати вихід на ринки країн ЄС з принципово новими виробами: в галузі ракетної та авіаційної техніки (особливо виробництва важких транспортних літаків), середнього та великого машинобудування, приладобудування, окремих виробництв електронної та електротехнічної промисловості, виробництва зварювальної апаратури. Разом з тим є можливості закріпитися на єдиному ринку країн ЄС як постачальника певного класу судів, сільськогосподарських машин. Важливою, якщо не вирішальною, передумовою для цього буде використання технологічного потенціалу підприємств ВПК: як тих, що перепрофілюються, так і діючих.

2.2 Економічні переваги від вступу України до ЄС

Забезпечення розвитку середнього та малого бізнесу. На етапі економічного зростання набуває особливої значущості здійснення регулюючих заходів, спрямованих на ліквідацію прихованого безробіття, проведення політики продуктивної зайнятості. Зусилля органів державної влади, і насамперед Уряду, мають концентруватися на запровадженні дієвих стимулів створення нових робочих місць, забезпеченні гарантій зайнятості в процесі приватизації та реструктуризації підприємств, на підтримці підприємництва й самозайнятості населення, розширенні практики громадських робіт, підвищенні гнучкості ринку праці.

Протягом десятиліть українські підприємства були фактично відрізані від світового ринку. Тому їх вихід на європейський ринок має велике значення як джерело досвіду та практичних вмінь конкурувати з виробниками інших країн, розробляти та реалізовувати стратегію виробничо-комерційної діяльності, зорієнтованої на світову кон'юнктуру відповідних ринків. При цьому слід окремо вказати, що вміння успішно діяти на міжнародних ринках веде до підвищення рівня задоволення потреб національних споживачів.

Європейська Хартія малих підприємств, схвалена Європейською Радою у Фейрі (19 і 20 червня 2000 р.), зазначає, що становище малих підприємств у Європейському Союзі можна поліпшити шляхом стимулювання підприємництва, оцінювання наявних заходів і, за потреби, адаптації цих заходів до інтересів малого бізнесу, а також врахування розробниками політики потреб малих підприємств13. У цій Хартії держави-члени зобов'язалися посилити дух інновації та підприємництва; створити регуляційну, податкову й адміністративну структури, сприятливі для підприємницької діяльності; забезпечити доступ до ринків на найменш складних умовах, що відповідають основним цілям державної політики; полегшити доступ до найкращих досягнень науки та техніки; постійно спрощувати доступ до фінансів і вдосконалень задля того, щоб ЄС міг забезпечити найліпше в світі середовище для малого бізнесу; прислухатися до голосу малого бізнесу; заохочувати високоякісну підтримку малого бізнесу.

Багаторічна програма підтримки підприємств та підприємництва запроваджує підприємницьку політику, що має бути реалізована через нову процедуру координації діяльності з державами-членами (процедура ВЕSТ) і яка спрямована на забезпечення потреб МСП у понад 30 країнах (Європейський Союз, Європейський економічний простір та країни-кандидати на членство в ЄС). Програма має на меті посилити зростання та конкурентність бізнесу в умовах наукомісткої глобалізованої економіки, заохотити підприємництво, спростити та поліпшити адміністративну й регулятивну структуру для бізнесу, щоб дослідна діяльність, інновація та креативність бізнесу могли процвітати, поліпшити фінансове середовище для ділової активності (у формі кредитної поруки та підтримки ризикованих інвестицій) та забезпечити бізнесу легший доступ до допомоги Спільноти3