Розвиток відносин Україна—ЄС: аналіз короткотермінових і довготермінових перспектив

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ЮРІЯ КОНДРАТЮКА

Кафедра міжнародної економіки та маркетингу

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Міжнародна економіка»

на тему: «Розвиток відносин Україна -- ЄС: аналіз короткотермінових і довготермінових перспектив»

Студентка 2 курсу, групи 201-ФМ

напряму підготовки «Міжнародна економіка»

Іванова Ю.О.

Керівник Чичкало-Кондрацька І.Б.

ПОЛТАВА 2017



ВСТУП

У сучасному світі економіки різних країн все більше залежать одна від одної. Чим більше розвивається економіка країни, тим більше вона взаємодіє з економіками інших країн.

Також країни залежать одна від одної і в постачанні сировини. Тобто, ми можемо спостерігати таке явище як міжнародна економічна інтеграція країн.

Багато країн світу об'єднуються в групи задля розвитку їхніх економік. Їснує декілька міжнародних об'єднань країн.

Більшість країн Європи об'єдналися у Європейський Союз з метою забезпечення вільного пересування факторів виробництва, проведення єдиної митної політики стосовно третіх країн, забезпечення координації макроекономічної політики, політики в глузі сільського господарства, податкової і грошової систем, збільшення конкурентоспроможності країн-учасниць.

Україна, як країна, що динамічно розвивається, виходячи з потреб використання в національній системі відтворення міжнародного поділу праці з метою розвитку країни і зростання багатства суспільства, від самого початку своєї незалежності взяла курс на зближення з країнами Європейського Союзу. На цьому шляху вона вже зробила багато для зближення з ЄС. Кінцевою метою євроінтеграції є вступ до Євросоюзу на правах рівноправного члена.

Зближення з європейськими країнами несе для української економіки багато вигод, проте Україні потрібно ще пройти великий шлях і внести багато змін до свого законодавства та своєї економічної системи.

Політичні переваги інтеграції пов'язані зі створенням надійних механізмів політичної стабільності, демократії та безпеки. Зближення з ЄС є гарантією, а виконання його вимог - інструментом розбудови демократичних інституцій в Україні. Крім того, членство у ЄС відкриє шлях до колективних структур спільної безпеки Євросоюзу, забезпечить ефективнішу координацію дій з європейськими державами у сфері контролю за експортом і нерозповсюдження зброї масового знищення, дасть змогу активізувати співробітництво в боротьбі з тероризмом, організованою злочинністю, контрабандою, нелегальною міграцією, наркобізнесом тощо.

Мета курсової роботи полягає у дослідженні проблем євроінтеграційних процесів України, сучасного стану взаємовідносин України і Європейського Союзу, аналіз можливих короткострокових і довгострокових перспектив подальшого співробітництва та інтеграції України до ЄС.

Завдання курсової роботи: розглянути теоретичні засади дослідження євроінтеграційного вектору в зовнішньоекономічні діяльності України, здійснити аналiз розвитку вiдносин України з Європейським Союзом, обґрунтувати короткотермiновi i довготермiновi перспективи розвитку вiдносин Україна-ЄС.

Об'єктом курсової роботи є зв'язки Європейського Союзу з Україною.

Предметом курсової роботи є суспільні, організаційно-економічні, політичні механізми, задіяні у процесі євроінтеграції України.

Методи курсової роботи: для досягнення зазначеної мети і вирішення поставлених завдань були використані аналітичний, інформаційний, порівняльний, науковий,абстрактно-теоретичний, історичний, діалектичний, метод аналізу й синтезу, узагальнення.

європейський союз україна зовнішньоекономічний



РОЗДІЛ 1. ЄВРОПЕЙСЬКА ІНТЕГРАЦІЯ ЯК ЯВИЩЕ В СУЧАСНОМУ СВІТІ

1.1 Сутність, передумови та економічні наслідки міжнародної інтеграції.Cучасні інтеграційні групи країн світу

Розвиток економік країн веде їх до виходу на зовнішній ринок, до зростання міжнародних зв'язків і взаємопереплетення національних економік, сприяє інтернаціоналізації господарського життя. На певному його етапі зближуються національні економічні й політичні структури групи країн, формуються форми взаємодії між ними на основі економічної інтеграції.

Міжнародна економічна інтеграція є вищою формою інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування всіх структур національних господарств [5, с. 234].

Економічна інтеграція -- це процес усунення митних та інших бар'єрів, що традиційно існували між країнами. Образно кажучи,у приміщенні ліквідують внутрішні перегородки і замість численних комірчин роблять один великий зал [4].

Економічна інтеграція та економічне співробітництво країн мають суттєві відмінності. Під час економічної інтеграції:

а) формується міжнародний господарський комплекс зі своєю структурою та органами управління, спільні умови господарської діяльності якого визначаються і погоджуються на рівні окремих країн, на міждержавному та наддержавному рівнях;

б) збільшується можливість обґєднання різних ресурсів для спільного вирішення соціально-економічних проблем;

в) основою інтеграційної діяльності є взаємодія в галузі виробництва, науки на пільгових порівняно з іншими країнами умовах;

г)інтеграційне співробітництво має комплексний і довготривалий характер.

Інтеграція може відбуватись надекількох рівнях:

підприємств та організацій (створення ТНК, МНК);

держав;

партій та організацій, соціальних груп, окремих громадян різних країн;

інтеграційне угруповання як результат міжнародного об'єднання.

Для розвитку інтеграційних процесів необхідні об'єктивні та суб'єктивні передумови, головними з яких є:

а) сучасна НТР, яка об'єктивно зумовлює формування міждержавного господарського простору з оптимальним поєднанням можливостей і потреб національних економік;

б) соціально-економічна однорідність національних господарств, що підлягають обґєднанню;

в) близькі рівні економічного розвитку країн, що інтегруються;

г) досить тривалий період і досвід взаємного економічного співробітництва групи країн;

д) цілеспрямована діяльність державних органів країн, партій, соціальних груп і класів щодо інтеграційних процесів.

Важливим для розвитку міжнародної економічної інтеграції є наявність спільних кордонів, історичних, культурних та інших умов життя [5, с.234].

Канадський учений Д. Вайнер, порівнявши торгівлю між країнами до утворення ними митного союзу і після утворення, прийшов до висновку, що внаслідок інтеграції в економіці виникають два видиефектів: статичні і динамічні. Статичні ефекти - економічні наслідки, які виявляються відразу після створення митного союзу, а саме:

скорочення адміністративних витрат на утримання митних і прикордонних органів;

ефект створення торгівлі;

ефект відхилення торгівлі.

Після утворення митного союзу і скасування імпортного мита може виникнути ситуація, коли імпортний товар з країн об'єднання стає дешевше, ніж місцевий, і тому споживачі купують імпортний товар замість місцевого. Тобто виникає ефект створення торгівлі, виникає імпортний товарний потік, ефективніше використовуються ресурси інтеграційного об'єднання.

Ефект відхилення торгівлі є протилежним ефекту створення торгівлі. Країни,які не входять до митного союзу, можуть ефективніше використовувати фактори виробництва, і, як наслідок, ціна на їх товар буде нижчою, ніж ціна аналогічного товару країн інтеграційного об'єднання. Поки країна не входила до союзу, споживачі купували цей вигідніший для них товар. Проте, коли всередині союзу було скасовано імпортне мито, встановлено єдиний зовнішньоторговельний тариф, для споживача стало вигідним придбати виготовлений в межах об'єднання товар. Переорієнтація місцевих споживачів на ці товари призведе до зникнення імпортного товарного потоку з країн, що не входять до об'єднання.

Згідно з дослідженнями інтеграції в більшості випадків ефект відхилення торгівлі виникає, але він перекривається ефектом створення торгівлі і внаслідок цього інтеграція веде до зростання добробуту.

Динамічні ефекти виявляються після того, як інтеграція набере силу, на пізніших стадіях розвитку. Це такі економічні наслідки, як конкурентна боротьба виробників країн об'єднання, що веде до обмеження зростання цін, поліпшення якості [6, с. 204-208].

Позитивні наслідки від утворення союзу країн є такими:

зростає конкуренція між виробниками з різних країн, яка стимулює зростання цін, призводить до покращання якості товарів, стимулює створення та впровадження нових технологій тощо;

країни-учасниці союзу користуються перевагами економії масштабу виробництва, що допомагає збільшувати обсяги виробництва, скорочувати витрати;

зростаєпотік іноземних інвестицій, тому що корпорації з країн - не учасниць союзу, хочуть зберегти за собою певний сегмент закритого митним бар'єром ринку, створюючи підприємств всередині країн, що інтегруються;

становище країн-учасниць інтеграційного угруповання на торгових та економічних переговорах є вигіднішою, ніж становище окремої країни, що не входить до союзу, і тому може країни-учасниці мають більш вигідні умови торгівлі або інші переваги.

Приєднання до союзу може матиі негативні наслідки, зокрема такі:

припевних обставинах ресурси можуть відпливати із менш економічно розвинених країн - членів союзу до розвиненіших або у напрямку до географічного центру союзу задля зниження транспортних витрат;

якщо встановляться тісніші інтеграційні звґязки між окремими фірмами країн-учасниць, може виникнути олігопольний зговір, наслідком якого будезростання цін на відповідну продукцію; може зрости кількість зливань, посилення панування монополій;

через збільшення масштабів виробництва може виникнути ефект втрат, причиною чого є формування занадто великих компаній, що стають неефективними через зайву бюрократизацію або інші чинники;

при певних обставинах витрати на функціонування союзу можуть бути надзвичайно високими, особливо за відсутності належного контролю за здійснюваними ним витратами.

Ці проблеми стають відчутнішими зі зростанням ступеня втручання у справи окремих держав з боку органів союзу. Якщо, наприклад, деякі витрати будуть вигідні для певної країни, вона буде наполягати на їх збільшенні, розуміючи, що вони фінансуються за рахунок внесків усіх країн-учасниць.

Для того, щоб оцінити наскільки країна виграла від приєднання до союзу, треба з'ясувати, що було б, якби вона не стала членом союзу, а також врахувати, що деякі наслідки, як позитивні, так і негативні, мають довгостроковий характер, залежать від загального стану справ на світовій арені, можуть мати політичний характер, через щознаходяться за межами економічного аналізу (наприклад, "політичний вплив", "втрата суверенітету") [5, с.249-255].

Сьогодні у світі існує близько 20 економічних угруповань. В Західній Європі це Європейський Союз (ЄЄ) і Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ); у Північній Америці - Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА); в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні - Тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС) [5, с. 237].

З 1994 р. набула чинності угода про Північноамериканську зону вільної торгівлі - НАФТА, яка об'єднує США, Канаду, Мексику. Ця угода передбачає поступове скасування нетарифних бар'єрів у торгівлі товарами і послугами, ліквідація до 2010 р. мит, створення спільної арбітражної комісії, лібералізація діяльності американських і канадських банків на фінансовому ринку Мексики, інші заходи. Характерна риса цього об'єднання - це асиметричний характер участі, асиметрія рівнів розвитку, асиметрія інтенсивності двосторонніх економічних відносин.

У 1991 р. Аргентина, Бразилія, Парагвай і Уругвай підписали Асунсьонський договір. Об'єднання отримало назву - МЕРКОСУР. Його мета - це забезпечення вільного пересування факторів виробництва, проведення єдиної митної політики відносно третіх країн, забезпечення координації макроекономічної політики, політики в галузі сільського господарства, податкової і грошової систем, збільшення конкурентоспроможності країн-учасниць. Законодавчим і конституційним органом є Рада загального ринку. Виконавчим - Група загального ринку.

З ініціативи Австралії в 1989 р. створено форум Азіатсько-Тихоокеанської співпраці - АТЕС. Спочатку він об'єднував 12 країн: Австралію, Бруней, Канаду, Кірибаті, Малайзію, Маршалови острови, Нову Зеландію, Республіку Корея, Сінгапур, США, Таїланд, Філіппіни. У подальшому до його складу увійшли Гонконг, КНР, Тайвань, Мексика, Папуа-Нова Гвінея, Чилі, Росія. АТЕС діє на основі механізму консультацій і принципів відкритого регіоналізму, недискримінації, консенсусу при прийнятті рішень, взаємної поваги й рівності. Мета цього об'єднання - сформувати систему вільної торгівлі й інвестицій до 2010 р. для розвинутих країн та до 2020 р. для країн, що розвиваються, за допомогою індивідуальних та колективних планів дій. Співпраця стосується розвитку сировинних галузей, транспорту, енергетики, малого бізнесу, сертифікації та ін.[6].

У 1992 р. Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан, Туркменістан, Україна, Узбекистан створили Співдружність Незалежних Держав (СНД). Головне завдання СНД - економічна і політична інтеграція її учасників. За договором про створення економічного союзу від 24 вересня 1993 р. СНД має пройти шлях від асоціації вільної торгівлі до загального ринку. Основні напрями інтеграції - виробнича, торговельна, соціальна, розрахунково-платіжна сфери. Інструментом взаємодії країн СНД є щорічні зустрічі голів держав та голів урядів.

19 вересня 2003 р. президенти Білорусі, Казахстану, Росії і Украни підписали угоду про формування Єдиного економічного простору (ЄЕП) з метою створення умов для стабільного, ефективного розвитку економік держав-учасниць і підвищення рівня життя населення. Створення регіональної організації засновано на принципі різнорівневої і різношвидкісної інтеграції та буде здійснюватись поетапно. Робочим органом стала група високого рівня (ГВР) у складі заступників голів урядів. ЄЕП має на меті об'єднання митної території держав-учасниць і забезпечення вільного переміщення товарів, послуг, капіталу і робочої сили, а також єдиної зовнішньоторговельної та узгодженої податкової, грошово-кредитної і валютно-фінансової політики.[17].

Країни, що розвиваються, також створюють інтеграційні угрупування, яким до інтеграції європейського типу ще дуже далеко.

Це Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), що об'єднує Індонезію, Малайзію, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Бруней, Бірму, Камбоджу, Лаос і В'єтнам.

До Карибського співтовариства і загального ринку (КАРІКОМ) належать такі країни, як Гайана, Барбадос, Ямайка, Тринідад і Тобаго, Антигуа і Барбуда, Монтсеррат, Сент-Кітс і Невіс, Домініка, Гренада, Сент-Лусія, Сент-Вінсент і Гренадини, Беліз, а також Багамські острови, але вони не беруть участі у домовленостях про створення єдиного ринку.

1 січня 1991 р. країни КАРІКОМ (за винятком держав Монтсеррат, Сент-Кітс і Невіс, Антигуа і Барбуда, Сент-Люсія) встановили єдині ставки ввізного мита на товари, що ввозяться з країн, які не є членами КАРІКОМ. Такі єдині ставки встановлено стосовно промислової продукції. Щодо інших товарів окремі держави встановлюють ставки мита самостійно.

У 1973 р. засновано Карибський спільний ринок, головними цілями якого є: створення загального ринку; координація зовнішньоекономічної політики; функціональне економічне співробітництво в деяких галузях.

У 2002 році, 53 країнами створено нове об'єднання африканських країн - Африканський Союз (АС). Основними завданнями АС проголошено ведення діалогу зі світовим співтовариством з єдиних позицій; захист суверенітету і територіальної цілісності держав-членів; ефективне вирішення регіональних конфліктів. У 2007 році Південно-Азійська асоціація регіонального співробітництва прийняла рішення про створення Південно-Азійського економічного союзу. У 2008 році створено Союз південно-американських націй, основною метою якого є формування загального відкритого простору для інтеграції на основі згоди в культурній, соціальній та економічній сферах.

Також з метою утворення нових форм співробітництва укладається угоди у форматі АСЕАН-ЄС, Сингапур-Європейська зона вільної торгівлі, рамочна угода про співробітництво МЕРКОСУР і ЄС.



1.2 Європейський Союз та історія його створення

На сьогоднішній день Європейський Союз (ЄС) - це не держава, що має замінити існуючі держави, це більше ніж будь-яка міжнародна організація. ЄС - дійсно унікальне явище. Держави - члени ЄС утворили спільні інституції, яким делегували деякі зі своїх повноважень таким чином, щоб рішення щодо окремих спільних питань можна було демократично вирішувати на європейському рівні.

Ще 1849 року в Парижі на Євроконгресі пацифістів В. Гюго проголосив ідею створення Сполучених Штатів Європи, яку в 30-х роках висував італійський революціонер, засновник організації «Молода Європа» Д.Мадзіні.

На першому пан`європейському конгресі 1926 р. у Відні проголошується створення пан`європейського союзу, але світова економічна криза, а пізніше Друга світова війна відкладають реалізацію цього проекту.

Днем народження Європейського Союзу вважається 9 травня 1950 року, коли міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман озвучив підготовлену Жаном Монне пропозицію, в якій закликав Францію й Німеччину об'єднати свої вугільні й сталеливарні промисловості під єдиним наднаціональним управлінням. Тоді, понад півстоліття тому, годі й пробувати уявити собі, що це означало - поступитися суверенітетом у базових для військової промисловості галузях для двох запеклих „кревників”, якими були на той час Франція й Німеччина! Теоретично саме з цього дня почала свій відлік об'єднана Європа, тому з 1985 року 9 травня відзначається в Європейському Союзі як офіційне свято.[12].

В результаті підписання у 1951 р. Паризького договору утворилось дві міжнародні організації - Європейське об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС), яке об'єднувало кам'яновугільну, залізорудну і металообробну промисловості Франції, Італії, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, ФРН, та «Євроатом» - організація, яка об'єднувала країни для розробки і використання атомної енергії в мирних цілях. Ці дві організації були попередниками утворення Європейського спільного ринку.Подальший розвиток ЄС отримав після Мессінської конференції (червень 1955 p.), на якій був обговорений меморандум Бенілюксу про європейську інтеграцію. Мова йшла про створення єдиної Європи шляхом розвитку спільних інституцій, поступового злиття національних економік, створення Спільного ринку й успішного узгодження соціальної політики. Європейську Економічну Співдружність (ЄЕС), або «Спільний ринок», було утворено на основі Римської угоди від 25 березня 1957 р

Європейський Союз є першим і найбільш розвиненим інтеграційним об'єднанням, що пройшло усі стадії розвитку від зони вільної торгівлі і митного союзу до економічного союзу. ЄС було засновано у 1957 р., він об'єднав 6 країн Європи. З роками інтеграційні відносини розвивались не лише вглиб, але й ушир [6, с. 364-366].

До 1 листопада 1993 р. провідне інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалось Європейські співтовариства, а неофіційно - Європейське співтовариство, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993 р. після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання - Європейський Союз.

Європейський Союз був створений в 1967 р. на основі об'єднання трьох раніше самостійних регіональних організацій:

1)Європейського об'єднання вугілля і сталі (угода укладена в 1951 p., а набула чинності в 1952 p.);

2) Європейського економічного співтовариства (Римська угода про створення ЄЕС укладена в 1957 p., а набула чинності в 1958 p.);

3)Європейського співтовариства з атомної енергії (угода набула чинності в 1958 p.).

Ці організації були утворені такими провідними європейськими країнами, як ФРН, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія і Люксембург.

Спочатку до складу ЄС входило шість країн: Бельгія, Німеччина, Франція, Італія, Люксембург і Нідерланди. Право приймати рішення з питань, які стосувалися вугільної та сталеливарної промисловості у цих країнах, було передано незалежному наднаціональному Верховному органу, першим президентом якого став Жан Монне. ЄОВС функціонувало настільки успішно, що за кілька років його шість країн-учасниць вирішили піти далі та об'єднати також інші галузі економіки. У 1957 р. вони підписали Римські договори, якими було засновано Європейське співтовариство з атомної енергії (Євроатом) і Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС). Країни-учасниці цих співтовариств домовилися про скасування торговельних бар'єрів між ними та формування „спільного ринку”. У 1967 р. інституції трьох європейських співтовариств злилися. З того часу почали діяти єдина Комісія, єдина Рада Міністрів і єдиний Європейський Парламент. Починається подальше розширення об'єднання. Данія, Ірландія та Велика Британія вступили в ЄС у 1973 p., Греція - у 1981 p., Іспанія та Португалія -у 1986 p., Австрія, Фінляндія та Швеція - у 1995 p., а у 2004 р. відбулося найбільше розширення ЄС, коли до нього приєдналися 10 нових країн - членів. Це такі як Чехія, Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Угорщина, Мальта, Польща, Словенія, Словаччина. Болгарія та Румунія стали членами ЄС в 2007 р. У 2005 р. Хорватія та Туреччина розпочали переговори щодо вступу.[5 с. 220-221].

ЄС пройшов у своєму розвитку інтеграції всі етапи від зони вільної торгівлі до економічного і валютного союзу.

Спершу Європейський Союз був заснований 1958 року шістьма країнами (Франція, Італія, Німеччина, Бельгія, Нідерланди, Люксембург), але після цього до Європейської економічної спільноти приєднались ще багато країн.

ЄС функціонує на основі політико-правовової системи управління, що складаєтьсяз наднаціональнихчи міждержавних органів, а такожелементів національно-державного регулювання.

Європейський Союз має свої міжнаціональні законодавчі та виконавчі органи. Одним з них є Рада міністрів, що представляє собою законодавчий орган, на рівні якого приймають рішення стосовно реалізації єдиної політики ЄС. В Раді міністрів голоси різних країн мають різну вагу залежно від економічної могутності країни, рішення приймаються більшістю.

Ще одним органом Європейського Союзу являється Європейська рада. Це верховний орган, що складається з глав держав і урядів країн-членів ЄС. Її робота має форму нарад чи сесій двічі на рік.

Комісія Європейського Союзу -це виконавчий орган, який має право подавати на затвердження Ради міністрів проекти законів. Комісія Європейського Союзу виконує такі функції:

а)контроль дотримання митного режиму, стану аграрного ринку, податкової політики;

б) фінансування зі своїх фондів (соціального, регіонального, аграрного);

в) самостійно веде переговори з третіми країнами;

г) має право розпоряджатися спільним бюджетом;

д) приводить у відповідність до норм ЄС національні законодавства, стандарти і норми.

Діяльність комісії контролює і затверджує її бюджет Європейський парламент. Суд ЄС є вищим судовим органом, він забезпечує виконання договорів і реалізацію основних принципів ЄС.

Також ще існують інші консультативні органи: різні комітети, комісії, підкомісії, фонди регіонального регулювання [5, с. 235-236].

З 1 травня 2004 року відбулося найбільше розширення ЄС за всю історію його існування. Саме тоді до ЄС приєдналися 10 країн - Чехія, Словаччина, Польща, Угорщина, Кіпр, Мальта, Словенія, Латвія, Литва та Естонія. У січні 2007 року ЄС поповнився ще двома членами - Болгарією і Румунією.

Отже, сьогодні Європейський Союз нараховує 27 країн із загальною чисельністю населення понад 400 млн. (табл. 1.2). Що ж стосується України, то вона як і Туреччина, офіційно заявивши про намір вступити до ЄС, веде з ним інтенсивні переговори з цього питання. Нині Україні ЄС пропонує статус свого сусіда. Наша держава добивається більших прав і повноважень у ЄС, погоджуючись наразі стати його асоційованим членом.

Основними цілями Європейського Союзу є:

* створення міцного союзу народів Європи;

* сприяння збалансованому та тривалому економічному прогресу завдяки ліквідації внутрішніх кордонів, посиленню економічної і соціальної взаємодії, створенню Економічного і Валютного Союзу (ЕВС) і запровадженню єдиної валюти;

* утвердження власної ідентичності в міжнародній сфері шляхом проведення спільної зовнішньої політики і політики в області безпеки, а в перспективі -- і спільної оборонної політики;

* розвиток співробітництва в юридичній сфері;

* збереження та примноження загального добробуту.

Офіційним прапором Європейського Союзу у 1986 році було визнано символ, що має коло з дванадцятьма зірками на блакитному фоні (власне, його запозичено із символу, що був прийнятий Радою Європи ще 8 грудня 1955 року). Згадаймо, що саме у 1986 році до складу Європейського Союзу входило 12 країн. Проте, не дивлячись на подальші «розширення», кількість зірок, що символізує довершеність та повноту, завжди залишатиметься незмінною.

Офіційний гімн Європейського Союзу було затверджено керівниками держав та урядів у 1985 році. Ним стала прелюдія «Ода до радості» до останньої частини Дев'ятої симфонії Л. Бетховена.

Економічна інтеграція налагоджується і Європейський Союз вже сьогодні є найбільшим торгівельним блоком у світі. Але головною метою ЄС насамперед залишається політичний союз - вільне об'єднання націй заради збереження миру та процвітання, бажання зробити все можливе, аби не спровокувати загрозу внутрішнього розколу і відродження суперництва між державами.

Нині ЄС є одним із трьох основних і найбільш розвинених центрів сучасного світу поряд із такими країнами, як США та Японія, на ЄС припадає майже четверта частина обсягів світової торгівлі, що суттєво перевищує частку США. Це також найбільший імпортер сільськогосподарських продуктів та сировини.

Понад півстоліття історія розбудови Європи глибоко змінила менталітет європейців та важелі влади. Уряди країн-учасників Союзу, незалежно від політичної приналежності, добре усвідомлюють, що давні часи абсолютного національного суверенітету закінчились і що старі нації зможуть іти шляхом економічного та соціального прогресу, лише об'єднавши свої зусилля. Методи Співтовариства ґрунтуються на постійному діалозі між національними та спільними інтересами. Долаються столітня ворожість, думки про гегемонію та панування, протистояння Сходу і Заходу. Закінчення етапу «холодної війни«, економічне та політичне об'єднання континенту означає новий етап у європейській історії.

ЄС підтримує дипломатичні відносини з понад 130 країнами світу. Він бере участь у роботі Організації Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР) та має статус спостерігача в ООН. ЄС є учасником щорічних зустрічей на найвищому рівні семи провідних держав Заходу - в особі чотирьох своїх найбільших членів - Франції, Німеччини, Великої Британії та Італії, а також президента Європейської Комісії, який виступає безпосереднім представником інтересів Союзу в цілому.[18].

Отже, європейська інтеграція - це магістральний напрямок розвитку континенту, який визначає як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце в світі. Від часу свого заснування Європейський Союз поступово перетворився на один із найпотужніших фінансово-економічних і політичних центрів світу, ключовий компонент нової архітектури європейської безпеки, ядро системи європейських цінностей і стандартів.

1.3 Міжнародна інтеграція і Україна

Економічна інтеграція являє собою об'єктивний процес розвитку стійких економічних зв'язків і поділу праці національних господарств, що близькі за економічним рівнем.

Основою інтеграції є вимоги високорозвинутих продуктивних сил, що переросли межі національних господарств. Інтеграційний процес у своєму розвитку проходить декілька стадій, у тому числі: створення єдиного ринку з уніфікацією юридичних та економіко-технічних умов торгівлі, спрямування капіталу і робочої сили, утворення валютного та економічного союзів [4].

На даний час велику роль у розвитку інтеграції в Україні відіграє її співпраця з такими міжнародними організаціями як Європейський Союз, Митний союз, країни СНД, СОТ, ООН, а також такими фінансовими інституціями як МВФ та Світовий Банк.

Щодо ЄС, то в останні роки відбулися позитивні зміни в співпраці даного об'єднання з Україною. ЄС виступає найбільшим надавачам двосторонньої підтримки Україні. Сфера співробітництва між ЄС та Україною дуже різноманітна: наука і технологія, вища освіта, промисловість, сільське господарство, енергетика, транспорт, телекомунікації тощо.

Європейський Союз надає гранти, економічну, технічну та фінансову допомогу у формі позик для підтримки платіжного балансу, а також виступає найбільшим інвестором в Україні.

Заходи, що здійснюються у сфері інституційної реформи і розвитку, зосереджуються на адаптації інституційної структури, яка сприяє розвитку суспільства на базі демократичних принципів та ринкової економіки [2].

Суть таких заходів полягає в наступному:

сприяння адаптації українського законодавства до вимог світового ринку;

забезпечення підтримки процесу реформ шляхом підготовки державних службовців на центральному і місцевому рівнях;

сприяння розробці всебічної політики зайнятості і вирішенню питань безпеки праці, а також перепідготовки та перекваліфікації працівників;

забезпечення підтримки в посиленні соціального захисту населення;

сприяння розвитку системи кваліфікаційного навчання менеджменту для підтримки підприємництва в Україні.

Позитивним у співпраці України з ЄС є укладення угоди про Партнерство і Співробітництво, яка передбачає допомогу Співтовариства у справі поступового зближення валютної політики України з політикою Європейської валютної системи. Інтеграція у світові валютні системи має стати для України стратегічно важливим напрямом, оскільки для економічних та соціальних зрушень непотрібні доступ до Міжнародного капіталу та валютна стабільність.

Нині ЄС є другим найбільшим торговим партнером України після Росії, в торгівлі з якою, як відомо, переважає імпорт енергоносіїв. Україною підписана Угода про торгівлю з країнами ЄС, але для повної її реалізації потрібно укласти цілу низку домовленостей, зокрема у сфері стандартизації і сертифікації товарів. Україна ще не досягла такого рівня конвергенції з економікою країн Західної Європи і не може відповідати висунутим критеріям (обмеження щодо темпів інфляції, банківських процентних ставок, процентів за державними цінними паперами, обмінних курсів валют, основних параметрів податкової політики), необхідним для майбутньої валютної інтеграції на найближчий період.

Стратегічною метою України є її приєднання до Європейського Союзу. Це сприятиме повній інтеграції України у Світову економіку, основою якої є урядом підписана угода про співробітництво з ЄС. Однак, на сьогоднішній день існує низка недоліків співпраці України та Європейського Союзу [5].

Світові аналітики виділяють можливі негативні наслідки, які можуть зробити Україну ще слабкішою на світовій арені, ніж вона є зараз.

Перш за все, це є наслідки дотаційної політики Євросоюзу, адже, видача великих сум для держави, може призвести до втрати місцевої економіки свого державного суверенітету, оскільки управління фінансами та економікою буде здійснювати Євро Союз.

По-друге, висока конкуренція на європейському ринку продовольчих та промислових товарів залишають українську продукцію без шансів, зокрема для України дістануться дорогі європейські продукти, які не зможуть конкурувати з вітчизняними продуктами.

Найвагомішою втратою України стануть стосунки з Росією. Російський ринок є основним споживачем української продукції, закриття митних меж неминуче призведе до посилення російської політики відносно експорту нафти, а також попиту на українську продукцію.

Неабияку роль у зовнішньоекономічних зв'язках відіграють економічні відносини з країнами Співдружності Незалежних Держав (СНД). Міжнародні зв'язки України з країнами СНД здійснюються як у зовнішній торгівлі, так і в економічному, науково-технічному і культурному співробітництві, в міжнародному туризмі, військово-стратегічному співробітництві та інших формах. Політична й географічна близькість до пострадянських держав, підкріплена угодами СНД майже з усіх глобальних питань багатостороннього співробітництва, зумовлює орієнтацію української зовнішньої торгівлі на ринки саме цих країн. Втім, роки існування СНД засвідчили, що Співдружність у передбачуваному вигляді остаточно так і не відбулася, оскільки її координуючі органи практично не мали впливу на розвиток економік країн-учасниць. Елементи інтеграції виникали переважно за рахунок двосторонніх угод [8].

На сьогоднішній день в Україні нестабільна економічна та політична ситуація. Головною причиною є те, що країна розділилась на дві частини, перша частина бажає вступити до ЄС, друга до Митного Союзу.

Основним мотивуючим фактором приєднання до Митного союзу для України наряду з іншими можливими привілегіями є зниження ціни на російський газ, наявність великого ринку збуту товарів, скасування митних зборів на імпортовані товари, розвиток зовнішньоторговельних відносин, вирішення проблеми транзиту товарів та послуг через Україну.

Не зважаючи на очевидні переваги від спрощення торгівельних відносин між Україною та Митним союзом, процес інтеграції у східному напрямку значно гальмується політичними суперечностями та численними економічними проблемами притаманними національній економіці: низька конкурентоспроможність та якісь продукції, застарілі технології, високий рівень безробіття, нераціональна структура експорту та імпорту, висока енергоємність виробництва у країнах Митного Союзу, а також використання України як сировинної бази.

Щодо Світової організації торгівлі, то приєднання до неї України було результатом концентрації величезних політичних зусиль і глибокого усвідомлення можливостей, які випливають з інтеграції в світову торговельну систему.

Без членства в СОТ Україна не змогла б розпочати переговори щодо ЗВТ з Європейським Союзом та іншими міжнародними організаціями. Членство в СОТ, як передумова інтеграції до ЄС, виходить з того, що сьогодні левова частка співробітництва між країнами відбувається на торговельно-економічному рівні. Крім того, для європейської сторони статус України як члена СОТ є базовим критерієм відповідності її економіки міжнародним стандартам бізнесу, торгівлі та інвестицій, що є, так би мовити, фільтром, через який необхідно пройти, щоб довести свою готовність підтримувати ділові відносини з європейськими партнерами за зрозумілими їм правилами.

Україна бере також участь у багатьох підрозділах ООН: МОП - Міжнародній організації праці; ВОЗ - Всесвітній організації охорони здоров'я; ФАО -продовольчій та сільськогосподарській організації; MATATE -міжнародній комісії з атомної енергетики та ін. Україна є активним учасником у роботі європейських політичних організацій: Раді Європи та Парламентській Асамблеї Ради Європи.

Отже, порівняно високий економічний, науково-технічний, мінерально-сировинний і трудовий потенціал, надзвичайно вигідне економіко-географічне та геополітичне положення в центрі Європи створюють об'єктивні умови для забезпечення взаємовигідного міжнародного поділу праці, спеціалізації, кооперування та інтеграції у світовий економічний простір.

Співпраця з Міжнародним валютним фондом є важливою з огляду на необхідність збереження належного іміджу країни, що сприятиме підвищенню її кредитного рейтингу на світових фінансових ринках, зменшенню відсоткових ставок по кредитах, дозволить зберігати привабливість для іноземних інвесторів.

Кредити МВФ заохочують зростання споживання, сприяють удосконаленню банківської та грошово-кредитної системи держави, надходженню іноземних інвестицій, стимулюють розвиток торгівлі.

Відносини України з МВФ мають сприяти вирішенню проблем, які можуть виникнути перед Україною у короткостроковому періоді, а також проведенню реформ, що є необхідними для забезпечення стійкого відновлення економіки країни в середньостроковій перспективі.

МВФ надає Україні довгострокові, порівняно дешеві кредити, які сприяють вирішенню проблем платіжного балансу, з вимогою виконання деяких умов. Але Україна не виконує всі вимоги МВФ, що обумовлює затримання подальшого кредитування [2].

Світовий банк відіграє важливу роль у наданні фінансової та технічної допомоги для України при цілісному та системному переході до ринкової економіки, починаючи з часів вступу нашої держави до цієї інституції у 1992р.

Світовий банк допоміг модернізувати бюджетну систему України шляхом створення Державного казначейства, усунення бартерних платежів і поліпшення загальної фінансової та платіжної дисципліни.

Співробітництво зі Світовим банком здійснюється на основі прийнятої у лютому 2012 році нової Стратегії партнерства з Україною на 2012-2016 рр., яка спрямована на допомогу Уряду у реалізації програми економічних реформ та інтеграції з ЄС.

Основну увагу в даній Стратегії зосереджено на стратегічних пріоритетах розвитку країни, включаючи стале економічне зростання, підвищення рівня конкурентоспроможності національної економіки, ефективне реформування державних фінансів та поліпшення якості державних послуг.

З метою підвищення ефективності використання кредитних коштів у 2008 році Світовим банком змінено умови отримання позик. На сьогодні максимальний термін залучення позик - 30 років (при дотриманні середнього терміну погашення позик 18 років), єдиним фінансовим збором є разова комісія у розмірі 0,25 % від суми позики (27 вересня 2007 року Радою Виконавчих директорів скасовано сплату комісії за резервування, яка складала 0,25% від невибраної суми позики).

Продовжується реалізація 9 інвестиційних проектів на реалізацію яких виділено 12 позик на загальну суму 1 681,6 млн. дол. США, з яких вибрано 783,9 млн. дол. США (або 29,3%) [6].

Висновок. Україна в інтеграційних процесах як основну мету визначає співробітництво з різними міжнародними організаціями та фінансовими інституціями. Ця співпраця направлена на розвиток економічних, соціальних та геополітичних процесів в Україні. Інтеграція України в світову спільноту має як позитивні так і негативні наслідки. Основним приоритетним напрямом у розвитку інтеграційних процесів України є вихід її на світовий ринок як держави з позитивним економічним та політичним іміджем.

Перспектива членства в ЄС для України є додатковим вагомим стимулом та мотиваційним фактором внутрішніх реформ, цивілізованого врегулювання всіх внутрішніх та зовнішніх неузгодженостей. Від інтеграції України до ЄС виграють не тільки ці дві сторони, але й уся центрально континентальна Європа, адже після розширення Європейського Союзу за рахунок країн Центрально-Східної Європи та держав Балтії, Європейський союз максимально наблизився до України, що надає особливого статусу їхнім відносинам і створює реальні можливості для співпраці.

Також можна сказати, що Україна як суверенна держава поки що не має такого значного впливу на інтеграційні процеси в Європі як цього хотілося б, але основи для руху у вірному напрямі вже було закладено. Перебуваючи в центрі Європи, поряд з державами що активно перебудовують свої економіки, Україна помітно відстала та не встигає за процесами, що відбуваються в сусідніх країнах.

Зараз Україна перебуває на важливому етапі пошуку свого місця в новій системі міжнародної спільноти, побудові нових відносин з європейськими структурами.



РОЗДІЛ 2.АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ РОЗВИТКУ ВІДНОСИН УКРАЇНА - ЄС

2.1 Розвиток процесу євроінтеграції України

Європейський напрям розвитку завжди був пріоритетним з часу набуття Україною незалежності. У 1993 році Верховною Радою України було прийнято документ «Про основні напрямки зовнішньої політики України», в якому було визначено основним напрямком зовнішньої політики України участь в європейських співтовариствах.

Вступ України до Європейського Союзу є довготривалим, багатоетапним процесом. Проте неможливо заперечити його важливість для нашої держави.

2 грудня 1991 року міністрами закордонних справ країн-членів ЄС було прийнято “Декларацію Європейського Союзу по Україні”, якою країни Європи схвалили волевиявлення українського народу на референдумі 1 грудня 1991 року.

14 червня 1994 року в Брюсселі відбулося підписання представниками України та Європейського Союзу “Угоди про Партнерство та співробітництво між ЄС та Україною”, що стало важливим кроком на шляху інтеграції України до ЄС.

20 грудня 1996 року в Брюсселі було прийнято “План дій ЄС стосовно України”, згідно якого Україна до 1999 року отримала 700 млн. дол.

З 1 березня 1998 року почала діяти “Угода про партнерство України з ЄС”, що вивела відносини України з Європою на новий рівень і відкрила перспективи асоційованого членства в ЄС. На цій угоді переважно будувались відносини України з Євросоюзом.

На Саміті Україна-ЄС у вересні 2008 p. в м. Париж сторони досягнули домовленості, що нова посилена угода буде називатися Угодою про асоціацію.

Протягом 2007-2012 рр відбулися 21 раунд переговорів щодо Угоди про асоціацію та 18 раундів переговорів щодо розділу Угоди про створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі.

19 грудня 2011 р. на Саміті Україна - ЄС оголошено про завершення переговорів щодо Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Ця Угода є більш масштабною у порівнянні з аналогічними угодами, укладеними ЄС з країнами Центральної та Східної Європи.

30 березня 2012 р. на рівні глав переговорних делегацій відбулося парафування Угоди про асоціацію, а 19 липня 2012 р. парафовано розділ Угоди щодо створення зони вільної торгівлі.

З кінця 2012 р. до середини 2013 р. здійснювався офіційний переклад проекту Угоди українською і мовами держав-членів ЄС.[10].

15 травня 2013 р. Колегія Європейської Комісії прийняла рішення рекомендувати Раді ЄС підписати Угоду, а також дозволити її тимчасове застосування до завершення процедур ратифікації державами - членами ЄС.

9 серпня 2013 р. проект Угоди був оприлюднений на Урядовому порталі.

За пропозицією Сторони ЄС було уточнено назву Угоди, і за згодою Української Сторони угода отримала остаточну офіційну назву - «Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони».

Підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС відбулося в два етапи.

21 березня 2014 р. під час Позачергового Саміту Україна - ЄС було підписано політичну частину Угоди та Заключний акт Саміту, які від імені України підписав Прем'єр-міністр А. Яценюк. Зокрема, підписані: Преамбула, Стаття 1, Розділи І «Загальні принципи», ІІ «Політичний діалог та реформи, політична асоціація, співробітництво та конвергенція у сфері зовнішньої та безпекової політики» і VII «Інституційні, загальні та прикінцеві положення» Угоди. На Саміті Українською Стороною також була зроблена заява, що зобов'язання України, які випливають зі статті 8 Угоди про асоціацію стосовно ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду 1998 р. будуть виконані після внесення відповідних змін до Конституції України.

27 червня 2014 р. в ході засідання Ради ЄС Президентом України П.Порошенком та керівництвом Європейського Союзу і главами держав та урядів 28 держав - членів ЄС була підписана економічна частина Угоди - Розділи III «Юстиція, свобода та безпека», IV «Торгівля і питання, пов'язані з торгівлею», V «Економічне та галузеве співробітництво» та VI «Фінансове співробітництво та положення щодо боротьби із шахрайством», які разом з рештою тексту Угоди становлять єдиний документ.

16 вересня 2014 р. Верховна Рада України та Європейський Парламент синхронно ратифікували «Угоду про асоціацію між Україною та ЄС».

Українська Сторона передала до депозитарію ратифікаційні грамоти і завершила таким чином всівнутрішньодержавні процедури.

Угода про асоціацію за своїм обсягом і тематичним охопленням є найбільшим міжнародно-правовим документом за всю історію України та найбільшим міжнародним договором з третьою країною, коли-небудь укладеним Європейським Союзом. Вона визначає якісно новий формат відносин між Україною та ЄС на принципах «політичної асоціації та економічної інтеграції» і слугує стратегічним орієнтиром системних соціально-економічних реформ в Україні. Передбачена Угодою поглиблена та всеохоплююча зона вільної торгівлі між Україною та ЄС визначатиме правову базу для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, частково робочої сили між Україною та ЄС, а також регуляторного наближення, спрямованого на поступове входження економіки України до спільного ринку ЄС.

Відповідно до статті 486 Угоди з 1 листопада 2014 р. здійснюється її тимчасове застосуваннядо моменту набрання нею чинності.

Повністю Угода про асоціацію між Україною та ЄС набере чинності після її ратифікації усіма Сторонами, в перший день другого місяця, що настає після дати здачі на зберігання до Генерального секретаріату Ради Європейського Союзу останньої ратифікаційної грамоти або останнього документа про затвердження. На даний час Угода ратифікована Україною та Європейським парламентом 16 вересня 2014 р., а також наступними країнами-членами ЄС: Румунія - 14 липня 2014 р., Литва - 29 липня 2014 р., Латвія - 31 липня 2014 р., Мальта - 29 серпня 2014 р., Болгарія - 9 вересня 2014 р., Словаччина - 21 жовтня 2014 р., Швеція - 9 січня 2015 р., Естонія - 12 січня 2015 р., Данія - 18 лютого 2015 р., Польща та Хорватія - 24 березня 2015 р., Угорщина - 7 квітня 2015 р., Великобританія - 8 квітня 2015 р., Ірландія - 17 квітня 2015 р., Фінляндія - 6 травня 2015 р., Люксембург - 12 травня 2015 р., Португалія - 13 травня 2015 р., Іспанія - 19 травня 2015 р., Німеччина - 22 липня 2015 р., Словенія - 27 липня 2015 р., Австрія - 6 серпень 2015 р., Франція - 10 серпня 2015 р., Чехія - 12 листопада 2015 р., Італія - 11 грудня 2015 р.[18].

1 листопада 2014 р. відповідно до положень Угоди про асоціацію між Україною та ЄС розпочалося її тимчасове застосування - окремі розділи цього документа введені в дію до завершення процесу ратифікації самої Угоди всіма державами-членами ЄС. Європейський Союз офіційно поінформував Українську Сторону, що тимчасово ЄС та Україною будуть виконуватися наступні частини Угоди, однак тільки в тій мірі, в якій вони охоплюють питання, що належать до компетенції Європейського Союзу:

Розділ І «Загальні питання»

Стаття 4 «Цілі політичного діалогу», стаття 5 «Форуми проведення політичного діалогу» та стаття 6 «Діалог і співробітництво з питань внутрішніх реформ» Розділу ІІ «Політичний діалог та реформи, політична асоціація, співробітництво та конвергенція у сфері зовнішньої та безпекової політики»

Стаття 14 «Верховенство права та повага до прав людини і основоположних свобод» та стаття 19 «Рух осіб» Розділу ІІІ «Юстиція, свобода та безпека».

Глава 1 «Співробітництво у сфері енергетики, включаючи ядерну енергетику», глава 6 «Навколишнє середовище», глава 7 «Транспорт», глава 12 «Фінансові послуги», глава 17 «Сільське господарство та розвиток сільських територій», глава 18 «Політика у галузі рибальства та морська політика», глава 20 «Захист прав споживачів», глава 26 «Співробітництво з питань громадянського суспільства» та глава 28 «Участь у програмах та агентствах Європейського Союзу» Розділу V «Економічне та галузеве співробітництво»

Розділ VI «Фінансове співробітництво та положення щодо боротьби із шахрайством»

Розділ VII «Інституційні, загальні та прикінцеві положення»

Крім самої Угоди з 1 листопада 2014 р. також будуть застосуватися деякі додати та протоколи до неї: додатки ХХVI, ХХVІІ, XXVIII - XXXVI, XXXVIII - XLI, XLIII - XLIV, Протокол III.

Тимчасове застосування Розділу IV «Торгівля та пов'язані з торгівлею питання», який містить положення про створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, має розпочатися 1 січня 2016 року.[17].

Незважаючи на тимчасове застосування Угоди, цей документ з моменту його підписання є для України стимулом та стрижнем комплексної програми масштабних внутрішніх реформ у всіх сферах політичного, економічного та соціального життя нашої держави. Підтвердженням цього стало затвердження Урядом України 17 вересня ц.р. Плану заходів з імплементації Угоди про асоціацію на 2014-2017 рр., реалізація якого забезпечить ефективну підготовку Української Сторони, передусім, до роботи в умовах вільної торгівлі з Євросоюзом, та виконання взятих на себе зобов'язань щодо забезпечення верховенства права, дотримання прав людини, подолання корупції, реформування судової і правоохоронної системи, управління державними фінансами, державних закупівель.

Також, 23 жовтня 2014 року Європарламентом прийнято рішення про продовження одностороннього скасування та зменшення Європейським Союзом митних тарифів на товари, що походять з України, в рамках автономного преференційного торговельного режиму ЄС для України на період від термінування початку тимчасового застосування положень Угоди, що стосуються створення зони вільної торгівлі. За оцінками Європейської Сторони конкретні фінансові переваги для України від запровадження торговельних преференцій становлять 497 млн. євро на рік.

2.2 Проблеми України на шляху до Європейського Союзу

Україна має вигідне територіальне розташування, великі для Європи розміри, чисельність населення, багаті природні ресурси. Все це в поєднанні з потужним потенціалом у науковій, економічній та інших сферах дають Україні можливість вступити до ЄС. Проте все це можливо при певному рівні ринкових трансформацій. Приєднання України до системи глобальних господарських зв'язків дозволить підвищити ефективність і конкурентоспроможність національної економіки та рівень добробуту громадян.

Проте існують певні перешкоди інтеграції України у світове господарство, а саме:

успадкована монополізація державою зовнішньої торгівлі;

підприємства не мають достатнього досвіду виходу на світовий ринок;

технічна оснащеність підприємств, витрати виробництва, якість продукції не відповідають світовому рівню;

у структурі економіки переважають матеріалоємні й енергоємні, фізично та морально застарілі виробництва, несприйнятливі до нововведень;

орієнтація господарства на важку індустрію та інші.

Ще однією важливо проблемою, що заважає інтеграції України до ЄС є не відповідність до європейських стандартів українського законодавства. Потрібновнести зміни до українського законодавства, щоб воно відповідалоєвропейському. Це необхідно зробити за рахунок реформування української правової системи та поступового приведення її у відповідність до європейських стандартів. Змінинеобхідно провести увсіх сферах права, такихяк : приватне, митне, трудове, фінансове, податкове законодавство, законодавство про інтелектуальну власність, охорону праці, життя та здоров'я, навколишнього середовища тощо. Проте на даному етапі для України здійснення таких заходів на жаль є маломожливим.