Теоретико-методичні основи суспільно-географічного дослідження зайнятості населення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Факультет геології, географії, рекреації і туризму

Кафедра соціально-економічної географії і регіонознавства

Курсова робота

З дисципліни: «Географія світового господарства»

На тему: «Теоретико-методичні основи суспільно-географічного дослідження зайнятості населення»

Автор: студентка 4 курсу гр.. ГЦ-42

Новицька Е.А.

Лектор: к. геогр. н, доц. Редін В. І.

Керівник: к. техн. н, доц. Полевич О. В.

м. Харків, 2016

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні та методичні основи вивчення зайнятості населення

1.1 Сутність поняття «трудовий потенціал»

1.2 Суспільне значення зайнятості населення

1.3 Безробіття як соціально-економічне поняття

Розділ 2. Методичні підходи до аналізу зайнятості населення

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

В умовах ринкових відносин і поширенні процесів глобалізації серед багатьох чинників, що визначають ступінь соціально-економічного розвитку будь-якого регіону, особливого значення набуває створення цивілізованого ринку праці і забезпечення ефективної політики зайнятості. Необхідність зміни пріоритетів економічної політики держави в бік орієнтації на розвиток людини обумовлена не лише глобалізаційними процесами, загальносвітовими тенденціями, загостренням конкуренції у високотехнологічних сферах виробництва, а й істотним відставанням нашої країни від європейської спільноти за соціальними показниками. На перше місце в системі чинників економічного зростання мають вийти проблеми людського розвитку в найширшому розумінні, і однією з найважливіших із них є забезпечення зайнятості.

Трудовий потенціал суспільства є не лише головною рушійною силою розвитку господарства і економіки регіону, це ще і його надбання, його найвища цінність. Трудовий потенціал -- це складне структурне утворення, загальний термін особового фактора виробництва; це найбільш повна характеристика усіх здібностей до праці, які має особа, колектив, суспільство. Соціально орієнтована держава здійснює економічну політику, пріоритетом якої є людський розвиток, через регулювання сфери зайнятості населення, забезпечення прискорення соціально-економічного розвитку, неухильне поширення продуктивної праці та загальне піднесення життєвого рівня населення. Розглядаючи економічні процеси потрібно звертати особливу увагу на ресурси праці в кількісному і якісному відношенні; враховуючи процеси глобалізації, інтеграції економіки невід'ємною складовою залишається регіональний рівень. Тобто, досить важливо прослідкувати характерні особливості, закономірності розвитку і функціонування трудового потенціалу на регіональному рівні, а згодом трансформувати отримані результати на глобальний рівень.

Мета дипломної роботи - виявлення особливостей формування та аналіз структури і розвитку зайнятості населення Харківської області.

Із зазначеної вище мети були сформовані наступні завдання:

- визначити поняття «трудові ресурси» та «трудовий потенціал» в умовах переходу до ринкових відносин;

- виявити генезис і сутність понять «зайнятість» і «безробіття»;

- виокремити основні чинники формування і особливості розвитку трудового потенціалу Харківської області, виявити його характеристики;

- проаналізувати особливості, структуру і сучасну ситуацію зайнятості населення Харківської області в контексті реалізації трудового потенціалу;

- визначити рекомендації щодо покращення ситуації зайнятості по районам і в області в цілому.

Об'єкт дослідження - трудовий потенціал населення Харківської області.

Предмет дослідження - суспільно-географічні особливості зайнятості населення Харківської області.

З метою виявлення суспільно-географічний особливостей зайнятості населення як форми реалізації трудового потенціалу регіону при аналізі даних та написанні дипломної роботи застосовувались методи аналізу, синтезу, картографічний, комплексно-порівняльний, математично-статистичний тощо.

Науковий напрям досліджень проблем розвитку зайнятості населення сьогодні є досить актуальним. Теоретична база вивчення проблеми зайнятості населення розроблена відомими економістами М.І. Долішнім, В.В. Онікієнко, Д.П. Богині, М.Н. Ким, В.І. Приймак та ін. Але на нашу думку першопричинами формування трудового потенціалу як суспільно-економічної категорії і його реалізації через зайнятість населення є суспільно-географічні аспекти розвитку регіону. Дане питання в своїх роботах розглядали такі економ-географи як С.І. Пирожков, О.У. Хомра, М.М. Логвин, О.Г. Доценко. Актуальність теми залишається незаперечною, невирішеними залишаються питання дослідження змісту відтворювального циклу трудового потенціалу в ринкових умовах, методики комплексної оцінки стану та чинників розвитку зайнятості населення, соціальна переорієнтація економіки тощо.

У дипломній роботі втілено спроби вдосконалити теоретико-методологічне підґрунтя дослідження «трудового потенціалу», «зайнятості населення», висвітлено фактори формування та розвитку трудового потенціалу і його реалізацію через зайнятість населення, визначені найгостріші проблеми (по області в цілому і в територіальному розрізі), подані рекомендації щодо оптимізації ситуації і удосконалення державної політики для вирішення наявних проблем.

За даною темою дослідження підготовлено чотири публікації: в збірниках Регіон 2005: суспільно-географічні аспекти розвитку, Вестник СНО Бєлгородського університету 2006, Регіон 2007: суспільно-географічні аспекти розвитку, Регіон 2008: суспільно-географічні аспекти розвитку. При написанні роботи використовувались дані Головного управління статистики в Харківський області, Державного комітету статистики України, Харківського обласного центру зайнятості, вивчено літературу і періодичні видання Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, Харківської державної наукової бібліотеки імені В.Г. Короленка.

Розділ 1. Теоретичні та методичні основи вивчення зайнятості населення

1.1 Сутність поняття «трудовий потенціал»

В ході розвитку економічної географії та у взаємозв'язку з трансформацією економіки відбуваються зміни та необхідність удосконалення наукового понятійно-термінологічного апарату згідно до нового соціального замовлення. Постає питання про поглиблення і вдосконалення теоретико-методологічних положень соціально-економічної географії щодо визначення категорії «трудові ресурси», її уточнення та змістовного розширення. Теоретичні основи дослідження трудових ресурсів розроблені багатьма відомими вченими: Д.П. Богинею, М.І. Долішнім, М.Н. Ким, М.М. Логвином, В.В. Онікієнком, С.І. Пирожковим, В.І. Приймаком, О.У. Хомрою та іншими. Теоретико-методологічні проблеми визначення категорії «трудові ресурси», які виникають при дослідженнях працересурсної ситуації на державному і регіональному рівнях, формують необхідність та актуальність вивчення даної проблеми .

Вперше поняття «трудові ресурси» з'явилось в науці на початку 20 століття. Ввів його економіст та статистик, академік АН СРСР С.Г. Струмилін, який також активно займався управлінням народним господарством, демографічним прогнозуванням тощо. Автор визначив трудові ресурси як «працездатне населення в працездатному віці».

Поняття «трудові ресурси» широко застосовувалось і надійно закріпилося в радянській науковій термінології. Проте вже радянські вчені розширили і конкретизували його визначення, і трактували трудові ресурси СРСР як «працездатне населення в працездатному віці, зайняте у різних сферах суспільно корисної праці та на навчанні з відривом від виробництва, чоловіки у віці 16-59 років, жінки - 16-54р., за виключенням непрацюючих інвалідів праці та війни, осіб, що отримують пенсію, а також населення старше та молодше працездатного віку, зайняте в суспільному господарстві». Проте автори зазначали, що більш широким поняттям є трудовий потенціал, «який характеризує можливу кількість та якість праці, що включає сукупність якостей, зумовлюючий працездатність людей: їх фізичний, психологічний, моральний потенціал, обсяг загальних спеціальних знань та навичок». В радянському суспільстві широке розповсюдження отримало поняття «трудовий потенціал виробничого колективу, як сукупність засобів, які зумовлюють здатність колективу до рішення певних задач виробничої діяльності».

Розпад Радянського Союзу відіграв важливу, а в деякій мірі й вирішальну, роль в становленні та розвитку ряду країн і України зокрема. Роз'єднання єдиного простору призвело до відокремлення усіх його складових. Зокрема, українська наука мала починати своє становлення і розвиток, будувати власний понятійно-термінологічний апарат, методичні засади тощо, здебільшого на базі минулих «радянських» доробків.

Серед українських науковців соціо-економ географів, що присвятили свої дослідження демографо-економічним напрямкам науки, відзначимо О.У. Хомру. Автор відзначив, що через вичерпність можливості подальшого збільшення місткості категорії трудових ресурсів, в науковий понятійний апарат необхідно введення категорії «трудовий потенціал», яку він трактував як «трудові ресурси в їх якісній визначеності», тобто, розвиваючи нову категорію автор виходив з необхідності враховувати не лише суб'єкти праці, але і місця його застосування в народному господарстві. «Термін «трудовий потенціал», а не «трудоресурсний» виключає просте введення трудових ресурсів в трудовий потенціал; головним при розрахунку трудового потенціалу має виступати населення, а не та його частина, що на певний час здатна до праці, тобто розуміння трудового потенціалу ототожнюється з потенціалом на період трудової діяльності» - зазначав А.Хомра.

Незважаючи на обґрунтованість поняття трудового потенціалу, воно не увійшло у науковий «ужиток» серед демографів, економістів, економіко-географів. Здебільшого використовувалось поняття трудових ресурсів, яке характеризувало населення та господарство у кількісних і якісних критеріях. Проте трактування поняття «трудові ресурси» (яке часто зустрічається у науковій літературі) відрізняються.

Під трудовими ресурсами розуміють частину населення територій, яка має необхідний для трудової діяльності освітній і професійно-кваліфікаційний рівень, фізичний розвиток і стан здоров'я.

«Трудові ресурси - це працездатне населення, а також працюючі підлітки і пенсіонери»- таке визначення дають Масляк П.О. і Шищенко П.Г.

В своїх роботах О.Г. Топчієв визначає трудові ресурси як «населення працездатного віку, яке працює або шукає роботу. Більш точно трудові ресурси визначають за кількістю населення працездатного віку (без інвалідів) та людей, старших чи молодших працездатного віку, які працюють». Відзначимо, що автор вводить такі поняття як «робоча сила» - трудові ресурси за винятком безробітних, та «трудовий капітал» - люди з їх знаннями та навичками до праці.

Досить своєрідний погляд до розуміння категорії трудових ресурсів висловлюють економісти Л.Г. Чернюк та Д.В. Клиновий, відокремлюючи поняття «трудові ресурси», «трудовий потенціал» «людські ресурси», «людський капітал». Автори відзначають, що трудові ресурси це частина населення суспільства (або, в регіональному розрізі, конкретної території -- регіону), яка має необхідний фізичний розвиток, здоров'я, освіту, культуру, здібності, кваліфікацію та професійні знання для суспільно-корисної діяльності та відноситься до певної вікової категорії - працездатного віку. При цьому потенціал трудових ресурсів є соціально-економічною категорією: в кількісному відношенні - можливості суспільства щодо залучення до праці населення різної статі і віку; в якісному відношенні -- його реальні та потенційні можливості щодо реалізації через участь в суспільно-корисній праці сукупності особистих здібностей та якостей працівників. Трудовий потенціал або потенціал трудових ресурсів є сукупною суспільною здатністю до праці працездатних членів суспільства у працездатному віці, трудовою дієздатністю суспільства, а трудові ресурси -- конкретним носієм трудового потенціалу суспільства. Автори відмічають проблематичність і суперечність підходів до включення в трудові ресурси категорії людей, які зайняті в галузях та сферах економічної діяльності поза межами працездатного віку, бо належність до категорії «працюючий пенсіонер» або «працюючий підліток» дозволяє лише констатувати факт про сьогочасну належність даної особи до категорії зайнятого населення, припиняючи діяльність, вони просто «випадають» з категорії трудових ресурсів. В той же час працездатна людина у працездатному віці припиняючи участь в економічній діяльності, з категорії трудових ресурсів не виходить, а переходить в категорію безробітних. Тому, пропонується використовувати таке поняття «людські ресурси - це крім трудових ресурсів (працездатного населення в працездатному віці), ще й частина населення суспільства, яка є в змозі обмежено приймати участь в економічній діяльності, за певних обставин може отримати необхідний фізичний розвиток, здоров'я, освіту, культурний набуток, здібності, кваліфікацію та професійні знання для суспільно-корисної діяльності, а також є працездатною за межами працездатного віку». Тобто, ця категорія включає в себе ще і «потенційні» трудові ресурси - діти та підлітки, які зайняті суспільно-корисною працею, пенсіонери, здатні до суспільно-корисної праці та інваліди, які спроможні обмежено приймати участь в суспільному виробництві. Категорія «людський капітал» відображає здібності, навики праці, економічну активність, здоров'я населення; відображає максимально можливу потенційну сукупну продуктивність робочої сили, яка є невідривною від певних конкретно-історичних, політичних та соціально-економічних умов існування людей - носіїв робочої сили.

Проте, найчастіше в науковій літературі зустрічається поняття трудові ресурси як категорія, що займає проміжне положення між економічними категоріями «населення» і «сукупна робоча сила». Трудові ресурси - це частина населення, яка характеризується фізичними та розумовими здібностями до праці. До їх складу включають передусім населення працездатного віку.

Працездатний вік -- один з елементів умовної градації віку людини, зайнятої трудовою діяльністю. Межі працездатного віку визначаються законодавчо в кожній країні. В України вони складають 16-59 років для чоловіків та 16-54 роки для жінок. Для окремих категорій працівників верхні межі знижуються в залежності від специфіки професії.

До трудових ресурсів також відносять пенсіонерів, зайнятих в суспільному виробництві, та підлітків, які з тих чи інших причин працюють у сфері виробництва. Та як бачимо, таке визначення залишає за собою ряд проблем у вимірах, визначенні та шляхах використання і удосконалення трудових ресурсів.

Рис.1.1. Структура трудових ресурсів

Таким чином, трудові ресурси характеризуються не лише віковим цензом, а й рядом інших критеріїв. Аналіз наукових робіт відомих вчених за даною темою показав, що існує ряд проблем та суперечностей в визначенні поняття «трудові ресурси» в залежності від аспектів дослідження. На нашу думку, трудові ресурси - це частина населення працездатного віку, яка має фізичні та розумові здібності до праці.

Розрізняють також «економічно активне населення» - це населення, зайняте корисною діяльністю, виробництвом матеріальних, соціальних й духовних цінностей, що забезпечують йому доход; та «економічно пасивне населення» -- це люди, які знаходяться на утриманні сім'ї та суспільства (інваліди І та II груп, а також непрацюючі особи працездатного віку, якщо вони отримують пенсію на пільгових умовах).

Оскільки Україна обрала курс на побудову вільного демократичного суспільства і в її Конституції проголошена заборона примусової праці, поняття «трудові ресурси» поступово втрачає своє економічне значення. Адже ресурсами можна називати лише реальні джерела задоволення споживання (у даному випадку -- споживання робочої сили).

До трудових ресурсів в Україні відносяться: а) населення в працездатному віці, за винятком непрацюючих інвалідів праці і війни І і II груп і непрацюючих осіб працездатного віку, що одержують пенсії по старості на пільгових умовах; б) населення молодше і старше працездатного віку, зайняте в народному господарстві.

Проте, яке з визначень «трудових ресурсів» не приймати і як його не розширювати, воно може лише відобразити наявну ситуацію. Узагальнюючим показником процесу становлення і розвитку людини в трудовій діяльності є трудовий потенціал суспільства. Термін «потенціал» звичайно позначають засоби, запаси, джерела, що можуть бути використані, а також можливості окремої особи, групи осіб, суспільства в конкретній обстановці.

В усьому світі прийшли до визнання, що головною продуктивною силою є людина. Кожен працівник, окремі групи і суспільство в цілому мають у розпорядженні можливості і здібності здійснювати й удосконалювати трудову діяльність, істотно підвищувати її ефективність.

Одне з перших визначень трудового потенціалу дав професор В.Г.Костаков, який розумів під ним запаси праці, які залежать від загальної чисельності трудових ресурсів і їх структури по статі і віку, рівня зайнятості окремих статево-вікових груп населення, накопичених знань, ступеня відповідності демографічної структури тих, що працюють умовам підвищення ефективності праці, соціальної мобільності населення (територіальної і професійної). Надалі термін «трудовий потенціал» розроблявся і уточнювався не тільки економістами, але і демографами, які роблять акцент на те, що трудовий потенціал - це життєвий потенціал населення за період трудової діяльності. Такої позиції дотримуються А.С. Первушин, А.Г. Вишневский. Проте при цьому звужується соціально-економічна суть трудового потенціалу, оскільки не враховується освітній і інтелектуальний рівень розвитку людини.

Одночасно з українським демографом О.У. Хомрою, визначення трудового потенціалу формулює росіянин Пирогов: «Під трудовим потенціалом ми розуміємо розвинену в даному суспільстві сукупність демографічних, соціальних і духовних характеристик і якостей працездатного населення, які реалізовані або можуть бути реалізовані в умовах досягнутого рівня розвитку продуктивних сил, науково-технічного прогресу і системи відносин, пов'язаних з участю в процесі праці і суспільної діяльності». Це визначення було дано в 1992 р., коли ще тільки почалися економічні реформи в нових незалежних державах - республіках колишнього СРСР. Тому автор уточнює поняття «трудовий потенціал», в який включає разом з категорією дієздатних осіб в працездатному віці також осіб, зайнятих трудовою діяльністю і підприємництвом.

Трудовий потенціал -- сукупність працездатного населення з врахуванням інтелектуального розвитку, здібностей, знань, умінь, досвіду, духовних цінностей, звичаїв, традицій, переконань і патріотизму. Поняття «трудовий потенціал» ширше, ніж трудові ресурси, тому що воно характеризується не тільки загальною чисельністю індивідів, а й включає сукупність різних якостей людей, що визначають працездатність. По-перше, якість пов'язана із здібностями і бажанням до праці, станом здоров'я, типом нервової системи, тобто всіма якостями, що відображають фізичний й психологічний потенціал. По-друге, це обсяг загальних та спеціальних знань людини, її трудових навичок та умінь, здатність до певного виду діяльності. По-третє, враховується рівень свідомості, відповідальності, інтересів.

Голиков А.П. відзначає, що «трудовий потенціал - частина економічного потенціалу суспільства, що являє собою сукупну здатність працездатного населення до суспільно корисної діяльності, зумовлену рівнем освіти і професійно-кваліфікованої підготовки, статево-віковою структурою, станом його здоров'я та морально-духовними якостями. На відміну від трудових ресурсів, трудовий потенціал обіймає не лише кількісні, а й якісні характеристики носіїв робочої сили».

Трудовий потенціал -- це складне структурне утворення, загальний термін особового фактора виробництва; це найбільш повна характеристика усіх здатностей до праці, які має особа, колектив, суспільство.

Формування трудового потенціалу здійснюється за схемою: «населення - трудові ресурси - трудовий потенціал».

Відзначимо, що компоненти трудовою потенціалу характеризують: психофізіологічні можливості участі в суспільно корисній діяльності; можливості нормальних соціальних контактів; здатність до генерації нових ідей, методів, образів, понять; раціональність поводження; наявність знань і навичок, необхідних для виконання визначених обов'язків і видів робіт; пропозицію на ринку праці, що забезпечується такими компонентами як здоров'я, моральність і уміння працювати в колективі, творчий потенціал, активність, освіта, професіоналізм, ресурси робочого часу.

Потенціал, виступаючи в єдності просторових і тимчасових характеристик, концентрує в собі одночасно три рівні зв'язків і відносин:

перший рівень відбиває минуле, тобто являє собою сукупність властивостей, накопичених системою в процесі її становлення та можливість функціонування і розвитку;

другий рівень характеризує сьогодення з точки зору практичного застосування і використання наявних здібностей;

третій рівень орієнтований на розвиток: у процесі трудової діяльності працівник не тільки реалізує свої здібності, а й здобуває нові навички. зайнятість населення трудовий безробіття

Як відомо, термін «потенціал» був введений у науковий обіг 10--15 років тому. Трактування даного терміна означає наявність у кого-небудь (окремо узятої людини, первинного трудового колективу, суспільства в цілому) схованих, що ще не виявили себе, можливостей чи здібностей у відповідних сферах життєдіяльності. Визначаючи дану економічну категорію, варто мати на увазі, що потенціал (економічний, виробничий, трудовий) являє собою узагальнену, збірну характеристику ресурсів, прив'язану до місця і часу.

Останнім часом в науковій термінології вживається термін «працересурсний потенціал», який виступає філологічною заміною поняття «трудовий потенціал». М.В. Логвин зазначив, що працересурсний потенціал це сукупність кількісних і якісних характеристик здібностей і можливостей працездатного населення, які реалізуються чи можуть бути реалізовані через існуючу систему відносин у суспільно-корисному виробничому процесі.

Враховуючи суспільно-географічні аспекти дослідження, вживатимемо поняття «трудовий потенціал», що відображає кількісну наявність трудових ресурсів та розкриває їхню якісну характеристику і є більш уживаним в науковій літературі.

1.2 Суспільне значення зайнятості населення

У будь-якому суспільстві існують об'єктивний зв'язок і взаємозалежність між наявним працездатним населенням і характером, ступенем його участі в суспільному виробництві. Зайнятість розкриває один з найважливіших аспектів соціально-економічного життя людини, пов'язаний із задоволенням її потреб у сфері праці. Водночас трудова зайнятість населення країни забезпечує виробництво валового національного продукту, а отже -- економічну основу життя суспільства. Разом з тим зайнятість має і соціальний характер: вона відображає потреби людей не лише в заробітках, але і у самореалізації через суспільно корисну діяльність.

Таким чином, зайнятість -- це надзвичайно важливе явище соціально-економічного життя суспільства, яке далеко не вичерпується проблемами безробіття, а включає також такі аспекти, як раціональне використання праці; забезпечення гідного рівня життя працюючого населення; задоволення потреб народного господарства у робочій силі із врахуванням її кількості та якості; задоволення професійних потреб працівників, включаючи потреби у професійній освіті та підтриманні кваліфікації; соціальну підтримку у разі втрати роботи тощо.

З'ясування зайнятості як економічної категорії, її ролі, місця в системі відтворення суспільного продукту і виробничих відносин необхідно для того, щоб розкрити глибинні, сутнісні аспекти формування і розвитку продуктивних сил суспільства, визначити необхідні форми з'єднання робочої сили і засобів виробництва і виробити дієвий механізм їх взаємодії в цілях максимального задоволення суспільних потреб, всестороннього розвитку людини. Соціально-економічні параметри зайнятості роблять істотний вплив на розподіл кінцевого продукту, рівень життя, соціальну структуру населення. Фактично зайнятість так або інакше пов'язана практично зі всіма сторонами відтворення суспільного продукту і умовами життєдіяльності населення.

Варто зазначити трансформацію сутності поняття зайнятості населення. За радянську добу, зайнятість населення визначається як «рух активної частини населення щодо речовинних умов виробництва в процесі накопичення в специфічних для даних суспільства соціально-економічних формах, ... зайнятість можна визначити як існуючу в процесі виробництва пропорційність між речовинними умовами виробництва і робочим населенням при певному технічному рівні і об'ємі» тощо. Тобто, під зайнятістю розуміли перш за все рух населення щодо речовинних умов виробництва і форма прояву виробничих відносин між людьми з приводу їх участі в суспільному виробництві. Таким чином, під зайнятістю розуміли один з видів виробничих відносин, що складаються між людьми у сфері суспільного виробництва з приводу заміщення наявних в суспільстві робочих місць, відзначається, що «зайнятість в системі виробничих відносин виражає специфічний економічний закон - закон використання працездатного населення в суспільному виробництві». Відзначимо, що зайнятість в системі виробничих відносин відображає безліч законів і перш за все основний економічний закон, характер і форми власності на засоби виробництва, розподільні відносини, особливості відтворення трудових ресурсів, закон відповідності робочої сили рівню розвитку засобів виробництва тощо.

За радянську добу в період розвитку соціалізму, вважалось, що при суспільній власності на засоби виробництва зайнятість на певному рівні розвитку продуктивних сил приймає загальний характер, що є основою дії специфічного закону соціалістичного відтворення - закону повної зайнятості. Із політичною і економічною перебудовою структури господарства пострадянських країн і України зокрема, в науковій літературі питання зайнятості населення в аспекті проблем зайнятості, які гостро постали в роки перебудови, постало іншим боком.

Сукупність економічних відносин, пов'язаних із забезпеченням робітників місцями й участю в господарській діяльності, можна розглядати як зайнятість. Проблема зайнятості населення є надзвичайно актуальною в рамках формування сучасної економіки України. Це пояснюється тим, що властивістю зайнятості є праця, яка з одного боку - об'єктивна потреба, а з другого боку - основна рушійна сила суспільного розвитку.

Зайнятість розкриває один з найважливіших аспектів соціально-економічного життя людини, пов'язаний із задоволенням її потреб у сфері праці. Водночас трудова зайнятість населення країни забезпечує виробництво валового національного продукту, а отже -- економічну основу життя суспільства. Разом з тим зайнятість має і соціальний характер: вона відображає потреби людей не лише в заробітках, але і у самореалізації через суспільно корисну діяльність.

Зайнятість -- це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило, приносить заробіток (трудовий доход).

Таким чином, зайнятість -- це надзвичайно важливе явище соціально-економічного життя суспільства, яке далеко не вичерпується проблемами безробіття, а включає також такі аспекти, як раціональне використання праці; забезпечення гідного рівня життя працюючого населення; задоволення потреб народного господарства у робочій силі із врахуванням її кількості та якості; задоволення професійних потреб працівників, включаючи потреби у професійній освіті та підтриманні кваліфікації; соціальну підтримку у разі втрати роботи тощо. Зайнятість -- це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило, приносить заробіток (трудовий доход).

Види зайнятості (рис. 2) характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями, тощо. Під час їх визначення враховують: характер діяльності, соціальну належність, територіальну належність, рівень урбанізації, статеву належність, професійно-кваліфікаційний рівень, віковий рівень, форма власності.



Рис. 1.3. Класифікація форм зайнятості

Загалом, згідно із Законом України "Про зайнятість населення", зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб працездатного населення щодо створення сукупного продукту або національного доходу. У Законі України «Про зайнятість населення» (з подальшими доповненнями і змінами) сформульовані основні принципи зайнятості:

Перший принцип - виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці, заборона обов'язкової, примусової праці (крім випадків, спеціально встановлених законодавством). Цей принцип передбачає право людини працювати чи не працювати, а якщо працювати -- то там і стільки, де і скільки це їй потрібно. Сфера найманої праці стає однією з рівноправних сфер суспільно корисної діяльності (як, наприклад, навчання, виховання дітей, ведення домашнього господарства, зміцнення здоров'я, громадська діяльність, спорт та інші незаборонені види діяльності);

Другий принцип - створення державою умов для реалізації права громадян на працю, на захист від безробіття, на допомогу в працевлаштуванні і матеріальну підтримку в разі втрати роботи у відповідності з Конституцією України.

Закон України "Про зайнятість населення" закріплює основні принципи державної політики в галузі сприяння і зайнятості: забезпечення рівних можливостей всім громадянам України незалежно від національності, статі, віку, соціального положення, політичних і релігійних переконань у реалізації права на добровільну працю і вільний вибір зайнятості; розвиток людських ресурсів; попередження масового і скорочення і тривалого безробіття; підтримка трудової і підприємницької ініціативи громадян, сприяння розвиткові їхніх здібностей до продуктивної, творчої праці; забезпечення соціального захисту в галузі зайнятості, включаючи спеціальні заходи для громадян, що мають особливі труднощі в пошуку роботи; заохочення роботодавців до створення нових робочих місць тощо. Враховуючи принцип добровільності праці, повна зайнятість в ринковій економіці означає не максимально можливе залучення до роботи працездатного населення, як це було в радянські часи, а достатність робочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати. Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері. Разом з тим вона є основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства. Однак сама собою повна зайнятість ще не означає найраціональніше, найдоцільніше використання ресурсів для праці.

Раціональність зайнятості визначається ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні цього поняття, суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю спільного поділу праці тощо.

Повну зайнятість, що в той же час відповідає вимогам раціональності, називають продуктивною або ефективною зайнятістю. Підкреслюємо, що ці поняття за змістом набагато ширші й об'ємніші понять продуктивності та ефективність праці.

Виходячи з викладеного раціональна зайнятість включає:

- повне задоволення потреб населення в суспільно-корисній праці;

- ефективну збалансованість засобів виробництва і живої праці;

- максимально можливий рівень продуктивності суспільної праці і його ефективності;

- максимально можливе при даному рівні розвитку продуктивних сил задоволення матеріальних, соціальних і духовних потреб населення.

Таким чином, ефективна і вільно обрана зайнятість відображає стан кількісної і якісної збалансованості між потребою населення в роботі і робочими місцями, за якої створюються сприятливі умови для соціально-економічного прогресу і дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства в цілому. Зрозуміло, що в зв'язку з постійним розвитком потреб людини і суспільства, з науково-технічним прогресом зростають кількісні та якісні параметри ідеалу ефективної зайнятості, в результаті чого його постійно треба прагнути, але неможливо досягти.

В економічній теорії і практиці розроблена система показників, яка відображає рівень ефективності зайнятості. Ця система включає такі групи показників.

1. Пропорції розподілу ресурсів праці суспільства за характером їхньої участі в суспільно корисній діяльності. Вони показують, на якому рівні продуктивності задовольняється потреба населення в робочих місцях і якими шляхами досягається повна зайнятість. Чим вища продуктивність праці, тим більше передумов для високих доходів працівників, для вдосконалення сфери праці, підвищення якості трудового життя та ін. Відповідно громадяни можуть мати більше вільного часу без зниження рівня життя. Тому повна зайнятість зі зростанням продуктивності праці досягається при зменшенні рівня працездатного населення в суспільному виробництві.

2. Рівень зайнятості працездатного населення в суспільному господарстві відображає потребу громадян в оплачуваній роботі та потребу суспільного господарства у працівниках. Кількісно він визначається відношенням кількості населення, зайнятого професійною працею, що приносить доход, до загальної кількості працездатного населення. В будь-якому випадку високий рівень зайнятості означає її низьку ефективність, оскільки не забезпечує достатнього рівня продуктивності праці й достойного рівня її оплати.

3. Структура розподілу працівників за галузями народного господарства, що по суті являє собою пропорції розподілу трудового потенціалу за видами занять. Сучасна галузева структура зайнятих в Україні відображає низьку ефективність зайнятості й потребує докорінних змін у відповідності із загальносвітовими тенденціями, для яких характерні високі темпи зростання чисельності й частки працюючих в галузях сфери послуг та науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. На жаль, в наш час для економіки України характерні прямо протилежні тенденції, що. можуть назавжди відкинути країну з групи науково розвинених держав.

4. Професійно-кваліфікаційна структура працюючих показує розподіл працюючого населення за професійно-кваліфікаційними групами і відображає міру збалансованості підготовки кадрів з потребою економіки у кваліфікованих працівниках. Сучасна професійно-кваліфікаційна структура працюючого населення України явно неефективна і значно відрізняється від аналогічної структури в країнах з високорозвиненою економікою. Серед зайнятих висока частка працівників фізичної праці, низько кваліфікованих робітників, надзвичайно мала частка технічних виконавців тощо. Це засвідчує про збереження в нашій економіці застарілих технологій. Значно погіршує показники професійно-кваліфікаційної структури інтенсивна еміграція з України висококваліфікованих робітників, спеціалістів, науковців. Проблеми набуття якісної професійної (особливо вищої) освіти, що загострилися останнім часом, також призводять до погіршення цих показників. Вирішення цих проблем потребує особливої уваги держави.

Наведена система показників дозволяє на макрорівні оцінити зайнятість з позицій її ефективності. Такі оцінки важливі не лише для виявлення проблем, але і для визначення нових тенденцій у зайнятості населення. Сам зміст цих показників засвідчує, що зайнятість має не лише економічне, а і велике соціальне значення, в зв'язку з чим вона стає важливим елементом соціально-економічної політики держави.

За класифікацією МОП, громадян, які старші визначеного мінімального віку, встановленого для обліку економічно активного населення, поділяють на три взаємовиключні категорії: зайняті, безробітні і поза робочою силою. Перші дві категорії -- зайняті і безробітні -- складають робочу силу, чи активне населення, що утворює пропозицію робочої сили в даний момент. Третя категорія -- особи поза робочою силою -- включає залишкові групи осіб, які не мають роботи, не шукають її і не готові працювати, у тому числі особи молодші за працездатний вік, тобто ця категорія представляє населення, яке в даний момент економічно не активне.

Таким чином, зайнятість населення - важливий фактор розвитку соціально-економічної системи, необхідна умова і форма життєдіяльності людини; адже саме у сфері зайнятості людина реалізує своє конституційне право на працю, а праця є основною умовою формування рівня життя населення і одночасно економічної могутності держави.

1.3 Безробіття як соціально-економічне поняття

Зайнятість і безробіття - найважливіші показники використання людських ресурсів у виробничому процесі. Разом з інформацією про інші аспекти економіки вони є базою для оцінки та аналізу макроекономічної політики уряду будь-якої країни.

Безробіття є великим суспільним лихом, найбільша соціально-економічна проблема ринково-капіталістичної системи господарства, її зростання призводить до зростання соціальних негараздів.

Безробіття - це соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили (економічно активне населення) не зайнята у сфері економіки. Тобто у реальному житті безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї.

Виділяють різні види (рис. 1.4) безробіття:

- фрикційне безробіття (пошукове) стосується тієї категорії людей, які шукають роботу чи сподіваються її знайти в недалекому майбутньому;

- структурне безробіття є продовженням фрикційного, виникає тоді, коли структура робочих місць і професійна структура працівників не збігається;

- циклічне безробіття зумовлене спадами виробництва, коли сукупний попит на товари та послуги знижується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає.

Оптимальне безробіття - таке, рівень якого нижче природного.

До 90-х років XX століття у всіх постсоціалістичних країнах безробіття офіційно не визнавалось. В Україні вперше у 1991 році з прийняттям Закону «Про зайнятість населення» законодавчо визначається безробіття. Згідно з нашим законодавством, безробітними вважаються люди працездатного віку, які втратили роботу з незалежних від них причин, не мають заробітку, а також ті громадяни, що виходять вперше на ринок праці, зареєстровані в центрах зайнятості, шукають роботу і здатні приступити до праці.

Рис. 1.4. Класифікація видів безробіття (побудовано автором)



До безробітних в Україні відносяться особи, що досягли 16-ти років і старші і які в період, що розглядається:

- не мали роботи (доходного заняття);

- займались пошуками роботи, тому звертались у державну або комерційну службу зайнятості;

- шукали роботу через засоби масової інформації, безпосередньо звертались до адміністрації підприємств (роботодавця), використовували особисті зв'язки та інші способи;

- здійснювали кроки до організації власної справи.

Безробітні (за методологією МОП) - особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

а) не мали роботи (прибуткового заняття);

б) активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню, тобто робили конкретні кроки протягом названого періоду з метою знайти оплачувану роботу за наймом чи на власному підприємстві;

в) були готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів, тобто почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві;

До категорії безробітних відносяться також особи, які не шукають роботу через те, що вже її знайшли і мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також проходять навчання за направленням державної служби зайнятості населення. Рівень безробіття (за методологією МОП) (Рб) - показник, що розраховується за стандартами Міжнародної Організації Праці, як відношення (у відсотках) чисельності безробітних певної вікової групи до економічно активного населення (робочої сили) відповідного віку або відповідної соціально-демографічної ознаки.

Показник характеризує загальний стан та тенденції розвитку ринку праці щодо пропозиції робочої сили, використовується для прогнозування та розробки політики у сфері соціально-трудових відносин. З метою здійснення порівнянь з даними вибіркового обстеження населення з питань економічної активності, проводиться розрахунок середньої за рік чисельності зареєстрованих безробітних. Відповідний показник рівня безробіття рахується по відношенню до економічно активного населення працездатного віку за відповідний період. Аналіз його співвідношення з показником рівня безробіття (за методологією МОП) надає змогу оцінити ефективність державної політики щодо запобігання масовому безробіттю та певною мірою ступінь довіри громадян до держави стосовно питання працевлаштування та соціального страхування від безробіття, особливо на регіональному рівні.

Таким чином, безробіття - це соціально економічна ситуація в суспільстві, при якій частина активних працездатних громадян не працює через перевантаження пропозиції праці над попитом на неї, що призводить до соціально-економічних витрат держави на національному рівні і до ряду проблем серед людей на рівні особистості.



Розділ 2. Методичні підходи до аналізу зайнятості населення

Перехід до ринкової економіки та пов'язане з ним загострення ситуації на ринку праці нагально потребують поглибленого і системного аналізу економічної активності населення та його зайнятості по галузях і сферах економіки, здійснюваного на державному і регіональному рівнях.

Метою такого аналізу є комплексне і взаємопов'язане вивчення сучасного стану економічно активного населення, його зайнятості та тих зрушень, які протягом 1996-2006 рр. відбулись у його чисельності, структурі та розміщенні по галузях і сферах економіки, в рівнях зайнятості і безробіття та в ефективності використання робочої сили під впливом реформаторських перетворень в економіці країни.

Головна увага в процесі здійснення аналізу зосереджувалась на дослідженні динаміки таких показників:

чисельності і структури економічно активного населення за статтю, віком, місцем проживання; рівнів його економічної активності та навантаження з боку економічно неактивного населення;

чисельності і структури населення, зайнятого економічною діяльністю, за статтю, віком, місцем проживання, по професійних групах та за рівнями зайнятості;

структурних змін у розподілі зайнятого економічно активного населення по сферах економічної діяльності, галузях і формах власності; зрушень у характері зайнятості населення - вторинна, тимчасова, в особистому підсобному сільському господарстві, самозайнятість;

- ефективності використання робочої сили, включаючи діючі негативні чинники (втрати, простої, вимушені відпустки), та загального рівня продуктивності праці;

- чисельності та структури безробіття за міжнародною методологією (МОП) і визначеною Законом України «Про зайнятість».

З метою вимірювання стану ринку праці в Україні створена система взаємопов'язаних показників, методологія визначення та джерела отримання яких відповідають міжнародним стандартам, зокрема рекомендаціям Міжнародної Організації Праці (МОП).

До складу економічно активного населення (робочої сили) входять тільки ті особи, які займались економічною діяльністю, або шукали роботу і були готові приступити до неї, тобто класифікуються як «зайняті» та «безробітні» (у визначенні МОП).

Відповідно до правил пріоритетності зайнятості надається перевага перед безробіттям, а безробіттю перед відсутністю економічної активності. Показники економічної активності характеризують розподіл населення за статусом економічної активності, сюди відносяться абсолютні показники і відносні рівні економічної активності, зайнятості, безробіття.

Інформація для їхнього розрахунку отримана на підставі вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності. Система показників являє собою розгалужений блок показників, серед яких економічна активність населення, зайнятість населення, безробіття населення, зареєстрований ринок праці, показники трудової міграції, вакансії тощо (рис. 1.4).



Рис. 1.4. Система показників ринку праці



В аналітичних цілях наведені показники групуються за соціально-демографічними характеристиками населення: статтю; віковими групами; міською та сільською місцевостями; регіонами тощо.

Зайнятість характеризує кількість працюючих осіб. Роботою вважається будь-яка діяльність в межах виробництва, що визначена СНР, і яка охоплює все ринкове виробництво, а також деякі види неринкового виробництва. Оскільки поняття зайнятості досить широке, облік кількості зайнятих доповнюється даними про робочий час, оплату та умови їхньої праці. Це доцільно робити з метою виділення серед працюючого населення підгрупи в залежності від міри участі у складі робочої сили, а також здійснення оцінки ефективності використання робочої сили за сферами економіки.

Статистичний аналіз показників зайнятості здійснюється за наступними основними напрямками:

- основні показники, що характеризують зайнятість (розподіл зайнятого населення за статусами зайнятості, видами економічної діяльності, професійними групами, тощо),

- структурні та якісні характеристики зайнятості населення (використання та рух робочої сили, тривалість робочого часу),

- характеристики оплати праці,

- умови праці та соціальний захист працівників.

До основних показників, які характеризують зайнятість населення належать наступні :

- статуси зайнятості: працюючі за наймом; працюючі не за наймом (роботодавці, зайняті індивідуальною трудовою діяльністю, безкоштовно працюючі члени сім'ї);

- види економічної діяльності;

- професійні групи.

Аналіз здійснювався з використанням обраної системи показників, яка включає абсолютні, відносні, кількісні, якісні, основні і додаткові (допоміжні) показники:

- Абсолютні показники виявляють кількісні параметри (обсяги) економічно активного населення і його складових - зайнятого економічною діяльністю і безробітного населення;

- Відносні показники визначають кількісні співвідношення між окремими складовими економічно активного населення (наприклад, між загальною чисельністю економічно активного населення і його частиною, зайнятою економічною діяльністю);

- Кількісні показники дають кількісну оцінку соціально-економічним і демографічним процесам, що відбуваються у чисельності економічно активного населення, його зайнятості, безробітті, галузевому розміщенні тощо.

- Якісні показники відбивають вплив тих чи інших реформаторських перетворень в економіці країни на різних рівнях, наприклад, в зайнятості чи безробітті. (Зазначимо, що кількісні і якісні показники взаємопов'язані - жоден кількісний показник не може бути вірно оцінений без врахування якісних характеристик, які його визначають) [6];

- Основні показники - це узагальнюючі показники, які безпосередньо обумовлені загальним станом соціально-економічного розвитку країни та тими процесами, які в ньому відбуваються, зокрема реформуванням форм власності, структурними змінами у виробництві тощо; які характеризують головні зміни у структурі економічно активного населення, його зайнятості і безробітті, а також в ефективності використання робочої сили;

- Додаткові (допоміжні) показники, на відміну від основних, характеризують окремі особливі аспекти стану економічно активного населення, його зайнятості і безробіття, розподілу по формах, видах економічної діяльності, за статусом зайнятості тощо.

Рівень зайнятості (Рз) - є основним відносним показником щодо аналізу зайнятого населення, що розраховується як відношення (у відсотках) чисельності зайнятих певної вікової групи до всього населення відповідного віку.

Рівень зайнятості визначається за формулою:

Рз=*100 (1.1)

де З- чисельність зайнятого населення;

Н- загальна кількість населення.

Рівень безробіття (за методологією МОП) (Рб) - показник, що розраховується за стандартами Міжнародної Організації Праці, як відношення (у відсотках) чисельності безробітних певної вікової групи до економічно активного населення (робочої сили) відповідного віку або відповідної соціально-демографічної ознаки.

Р_б = *100% = *100% (1.2)

де Б- чисельність безробітних;

Еа - чисельність економічно активного населення.

За тематичною спрямованістю основні і додаткові показники розподіляються на чотири групи, кожна з яких визначає стан та зміни у чисельності, структурі та рівнях (питомій вазі), які відбулись в економічно активному населенні (перша група); у зайнятому економічною діяльністю населенні (друга група); у безробітному населенні (третя група); у розміщенні зайнятого населення по формах власності, сферах, галузях економіки та його використанні (четверта група).

Аналіз стану і оцінка зрушень у чисельності, структурі, рівнях економічно активності населення, його зайнятості і безробіття здійснені на основі відстеження динаміки по основних (темпи зростання зниження чисельності економічно активного населення, його складових контингентів, рівнів економічної активності і зайнятості населення, безробіття) та додаткових показниках (структури зайнятого економічною діяльністю населення та безробітних за окремими ознаками (статтю, віком, місцем проживання, приналежністю до професійних груп тощо).

Аналізу передувало, по-перше, визначення кола вузлових питань проблеми економічної активності населення та його зайнятості, які потребують першочергового розгляду і узагальнення; по-друге, збір статистичної інформації, виявлення її повноти, достовірності та відповідності її тематичному завданню; по-третє, розробка макетів форм аналітичних таблиць та додатків.

Здійснювався аналіз на основі даних вибіркових обстежень, які проводяться органами державної статистики і в узагальненому вигляді містяться у щорічних статистичних збірниках обласного управління статистики "Економічна активність населення Харківської області". При цьому враховувалось, що у 1999 р. вибіркове обстеження домашніх господарств з питань економічної активності населення (на відміну від обстежень 1995-1998 рр.) проводилося за новою програмою із змінами організаційного і методологічного характеру. Раніше обстеження проводилося один раз на рік, у 1998 р., наприклад, протягом одного тижня у листопаді, а з 1999 р. запроваджені щоквартальні вибіркові обстеження з питань економічної активності (у березні, червні, вересні, грудні).

Були уточнені критерії визначення зайнятих та безробітних осіб. Оскільки основні кількісні показники (чисельність економічно активного населення і зайнятого населення, безробітного, його поділ по видах економічної діяльності та ін.) розраховувалися за спеціальною методикою "в середньому за рік", то співставлення абсолютних даних 1999 р. з даними попередніх обстежень (1995-1998 рр.) не коректно. Тому для визначення змін, які відбулися у динаміці основних кількісних показників порівняно з базовим (1995р.), використані дані 1998 р., та в аналітичному огляді наводяться дані 1999 р. Відносних показників, які характеризують структурні зміни складових економічно активного зайнятого та безробітного населення це не стосується.