Економічні стратегії розвинутих країн

Економічна політика британського уряду в перші повоєнні роки ґрунтується на економічному вченні Дж. М. Кейнса. Лейбористи, що прийшли до влади в 1945 році здійснили націоналізацію великої кількості підприємств і цілих галузей промисловості. Перша хвиля націоналізації (1946-1951 рр.) охопила переважно капіталомісткі, базові галузі промисловості: вугільну, електроенергетику, чорну металургію, транспорт, зв'язок. Також був націоналізований Англійський банк. Лейбористи спиралися на кейнсіанську концепцію необхідності централізованого державного контролю й значного розширення господарських і соціальних функцій уряду. З метою стимулювання інвестицій було створено Раду національних інвестицій, яка являла собою плановий орган; вона здійснювала контроль за капіталовкладенням в націоналізовані підприємства.

Падіння купівельної спроможності фунта вимусило уряд здійснити його девальвацію; вартість фунта знизилася з 4,03 до 2,8 долара за одиницю.

В 1951 р. до влади прийшли консерватори на чолі У. Черчіллем. Стратегічною метою цього уряду було повернення для Британії ролі лідера у світовій політиці й економіці. На відміну від лейбористів консерватори дотримувалися неоліберальної економічної політики. Була здійснена денаціоналізація частки підприємств. Проте суттєво змінити економічну ситуацію на краще консерваторам не вдалося.

У цей період набирає сили й завершується розпад британської колоніальної системи, Велика Британія до початку 60-х років втрачає майже всі свої колонії. Цей факт суттєво вплинув на зовнішньоекономічну складову англійської стратегії розвитку. Вже було ясно, що Британія вже не зможе повернутися до позицій світового лідера, слід було шукати нові орієнтири розвитку. Головним стратегічним партнером для Британії стають Сполучені Штати. З європейськими країнами її стосунки розвиваються непросто.

Тривалий час англійський уряд, політики й бізнесмени з насторогою ставилися до ідеї європейської інтеграції на тих засадах, які були оголошені «шісткою» (насамперед, Францією та ФРН), а саме - щодо утворення наднаціонального механізму регулювання економічних відносин. Велика Британія не приєдналася до Римського договору і не стала членом Європейського економічного співтовариства в 1957 році. Натомість вона ініціювала утворення Європейської асоціації вільної торгівлі в 1960 році, що складалася з семи країн (Велика Британія, Данія, Норвегія, Португалія, Австрія, Швеція та Швейцарія). На відміну від ЄС в цій організації передбачалося активне співробітництво лише у сфері міжнародної торгівлі, лібералізація якої вважалася головною метою. Ніяких наднаціональних структур (парламенту, політичного союзу) не планувалося.

Дуже швидко виявилося, що ЄАВТ не спроможна конкурувати з більш потужним Європейським економічним співтовариством, і поступово вона стала розпадатися. При цьому Велика Британія першою вийшла з ЄАВТ і вступила до «Спільного ринку» в 1973 році. П'ять років для Великої Британії були втрачені, оскільки розбудова ЄЕС, становлення основних принципів діяльності організації відбувалися без англійців.

1964 р. до влади знов повертаються лейбористи. Їх уряд впровадив індикативне планування і регіональне планування. Було здійснено часткову ренаціоналізацію металургійної промисловості, що повернуло під державний контроль 90% потужностей цієї галузі. Крім того, в державному секторі залишалися вугільна, газова промисловість, електроенергетика, транспорт, цивільна авіація, зв'язок і Англійський банк.

Але уряд лейбористів не вирішив проблем прискорення темпів економічного розвитку й не досяг суттєвого поліпшення умов життя населення. В 1970 р. до влади прийшли консерватори, які взяли курс на денаціоналізацію економіки й зменшення втручання держави в діяльність фірм. Вони розпустили ті міністерства, що були створені їх попередниками (міністерство економіки, міністерство зайнятості й продуктивності праці, міністерство технології). Якщо лейбористи вважали необхідним перш за все стимулювати попит як головний фактор піднесення економіки, то консерватори здійснювали неоліберальну політику, суть якої полягала в стимулюванні пропозиції, тобто в наданні всілякої підтримки виробникам.

пільним у лейбористів і консерваторів було намагання досягнути покращення платіжного балансу або росту економіки за допомогою політики «стоп - уперед»; це означало, що перш, ніж прискорити темпи розвитку, слід упорядкувати всі структурні підрозділи економіки. Основним завданням такої політики була боротьба з інфляцією. Проте дефляційні заходи, що особливо активно проводили консерватори, погіршили становище на внутрішньому ринку, обмежили попит на товари й послуги. Внаслідок уповільнилися темпи росту економіки й зросло безробіття.

Економічна криза 1973-1974 років прискорила падіння уряду консерваторів, до влади знов прийшли лейбористи. Розпочалася нова хвиля націоналізації економіки (1974-1977 рр.). Цього разу до державного сектора були залучені суднобудування, авіаракетне виробництво, автомобільна промисловість, низка підприємств верстатобудування, електроніки та інші. Одним з напрямків політики лейбористів цього періоду була закупівля державною контрольних пакетів акцій перспективних підприємств. Для здійснення цієї мети була утворена холдінгова компанія «Національне управляння підприємствами». Взагалі, в регулюванні економіки Великої Британії державі належить значно більша роль, ніж в деяких інших розвинутих країнах. Це виявляється, зокрема, у високій питомій вазі держави у національних капіталовкладеннях, в частці державних підприємств у числі зайнятих і валовій продукції, у високій частці бюджетних витрат у ВВП. Наприкінці 70-х років в націоналізованих галузях утворювалося понад 10% ВВП і здійснювалася чверть усіх інвестицій в промисловість. Глибина втручання державних органів в економіку в значній мірі залежить від того, яка партія перебуває при владі: лейбористи чи консерватори.

Наприкінці 70-х років минулого століття економічна ситуація у Великій Британії погіршилася, темпи розвитку загальмувалися. Кейнсіанська теорія стала розглядатися як така, що не може вирішити економічні проблеми в нових умовах. Все це сприяло приходу до влади в 1979 р. консерваторів на чолі з М. Тетчер. Вона рішуче відкинула кейнсіанство й віддала перевагу політиці монетаризму. Була денаціоналізована ціла низка державних підприємств. Було розпродано приватному бізнесові родовища нафти й газу, що належали до того державі, контрольні пакети акцій компаній «Брітіш ероспейс», «Брітіш ейруейз», «Брітіш фрейт корпорейшн», «Брітіш телеком», «Роллс-Ройс». Було приватизовано близько 100 державних компаній, внаслідок чого державний сектор скоротився на дві третини.

Державна система у сфері охорони здоров'я, страхування, пенсійного забезпечення перетворилася на змішано-державну систему. Уряд консерваторів знизив ставки податків на прибуток, йому вдалося приборкати інфляцію, яка знизилася з 16% у 1980 р. до 3% у 1988 р. З'явилася тенденція до зростання темпів економічного розвитку. Якщо в 1970-1980 роках щорічний приріст ВВП становив пересічно 1,9%, то в 1980-1990 роках він піднявся до 3,2%. Значні зусилля уряд М. Тетчер докладав до стимулювання розвитку приватного бізнесу. Ставка податку на прибуток великих корпорацій була знижена до 35%; їм надавалися кредити на пільгових умовах банками країни. Приділялася увага також дрібному й середньому підприємництву.

Важливим завданням уряду була боротьба з інфляцією (однин з головних постулатів монетаризму). Темпи зростання грошової маси жорстко контролювалися. З цією метою було суттєво обмежено державні витрати на низку галузей народного господарства, в тому числі на промисловість, комунальне господарство, транспорт, культуру й освіту.

Водночас виникли проблеми соціального порядку. Скорочення витрат на соціальні потреби й контроль над зростанням заробітної плати посилили диференціацію у суспільстві; викликали невдоволення найменш забезпечених верств населення. Темпи розвитку економіки в першій половині 90-х років впали до 1,4% пересічно.

З 1997 р. країною керують знов лейбористи на чолі з Е. Блером. На відміну від попередніх лейбористських урядів Блер не став розпочинати нову хвилю націоналізації підприємств. Його програма будується на сполученні соціальних цінностей лейборизму з розвитком ринкової економіки. Якщо в попередніх програмах лейбористів наголос робився на наданні прямої допомоги малозабезпеченим верствам населення, то нові лейбористи перевагу надають кращим умовам одержання освіти, професійному навчанню, стимулюванню праці, створенню нових робочих місць.

Хоч уряд лейбористів не здійснив нової деприватизації; держава продовжує контролювати цілі сектори економіки, в тому числі приватизовані об'єкти. В першу чергу це стосується електро- й газопостачання, телекомунікацій. В цих секторах створені спеціальні регулюючі органи, які контролюють, зокрема, тарифи на комунальні послуги, перешкоджаючи надмірному зростанню цін. Новим заходом в політиці лейбористів стало залучення приватних фірм до фінансування державних проектів.1

Лейбористи продовжують політику обмеження зростання цін та інфляції, яку впроваджували ще консерватори. Велика увага приділяється скороченню дефіциту державного бюджету. Пріоритетними бюджетними витратами визначено витрати на освіту, професійне навчання, особливо молоді. Як і до них консерватори, лейбористи знижують ставки прямих податків для стимулювання економіки. Зараз рівень оподаткування у Великій Британії нижчий, ніж у більшості розвинутих країн. Бюджет Великої Британії, незважаючи на зниження податків, став профіцитним. У 2000 році уряд підвищив рівень мінімальної заробітної плати і пенсій.

Лейбористам вдалося пожвавити економіку після стагнації першої половини 90-х років минулого століття. Хоч темпи приросту ВВП не дуже високі, проте вони вищі, ніж у Франції та Німеччини.

Таблиця 6.4 Динаміка ВВП Великої Британії (%)1

Таким чином, за роки прем'єрства Е. Блера (1997-2007 рр.) економіка Великої Британії розвивалася в цілому стабільно, без злетів і падінь. Як лейборист Блер намагався дотримуватися соціальної орієнтації своєї партії в економічній політиці; в той же час він все більшу перевагу віддавав ліберальній моделі економіки. Йому вдалося знизити рівень безробіття до 2,9% (2006 р.). ВВП країни зріс з 775 млрд. ф. ст. у 1997 р. до 1306 млрд. ф. ст. у 2006 р., тобто майже подвоївся. Душовий показник ВВП (за ПКС) за цей же період збільшився з 20 тис. дол. до 31 тис. дол.

Проте наприкінці правління Блера перед британською економікою знов постали проблеми. Бюджет зводиться з дефіцитом (у 2006 р. доходи - 973 млрд. дол., витрати - 1,04 трлн. дол.); сальдо платіжного балансу також від'ємне (-58 млрд. дол.); рівень інфляції дорівнював 3,0%, що є критичною межею для Євросоюзу. Зовнішній борг сягнув позначки 8,28 трлн. дол. Від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами зростало увесь час і в 2007 р. становило - 150 млрд. дол.

Ці негативні наслідки в економіці поступово знижували популярність Е. Блера; до того ж, значна кількість населення невдоволена його підтримкою війни в Іраку. Зважаючи на все це, Блер пішов у відставку в 2007 р., а його місце зайняв також лейборист Г. Браун, колишній міністр фінансів. Від нового прем'єра очікували наведення більш жорсткої фінансової політики, ліквідації дефіциту держбюджету, скорочення зовнішнього боргу, а також підвищення темпів економічного розвитку країни.

Світова криза далася взнаки й на економіці Великої Британії. Скорочення ВВП становило -5%, безробіття сягнуло 7,6%. Державний бюджет показав від'ємне сальдо в 244,3 млрд. дол. Зовнішній борг перевершив 9 трлн. дол.

Світова економічна криза не дозволила уряду Г. Брауна втілити у життя усі задачі, що були поставлені. У 2010 році був обраний новий прем'єр-міністр Великої Британії - Д. Кемерон, який є представником консерваторів. Пріоритетним напрямом нового уряду Великої Британії стала боротьба з дефіцитом державного бюджету.

Зовнішньоекономічні орієнтири Великої Британії змінювалися залежно від змін зовнішньої та внутрішньої ситуації. Якщо в 40-50-х роках

ХХ століття пріоритет надавався зв'язкам з колоніями та США, то згодом зросла роль Західної Європи, особливо після вступу Британії до ЄЕС в 1973 році. Так, якщо в 1950 р. 40% експорту країни і стільки ж імпорту припадало на країни, що розвиваються, то вже наприкінці 90-х років минулого століття частка Західної Європи в британському експорті становила 63%. Знизилася частка США в зовнішній торгівлі (до 14% в 2009 р.), проте для Великої Британії партнерство зі США має більше значення, ніж для будь-якої іншої країни ЄС.

Вже відзначалося, що Велика Британія увійшла до Європейського Економічного Співтовариства із запізненням. Це негативно вплинуло на її економіку, оскільки ємні ринки Західної Європи опинилися недостатньо відкритими для британських товарів. З кінця 70-х років ситуація змінилася на краще, і Велика Британія змогла використати переваги глибокої економічної інтеграції. Особливістю стосунків Великої Британії з партнерами по ЄС є те, що по зовнішньоторговельних операціях з ними вона має негативне сальдо, а по інвестиціях - позитивне, тобто англійські інвестиції в західноєвропейські країни перевищують за обсягом приток інвестицій звідти.

Як консерватори, так і лейбористи протидіють тотальній інтегрованості Великої Британії в європейські структури, вони виступають проти перетворення Європейського Союзу на наднаціональну організацію. В цьому уряд має підтримку більшості населення країни. Велика Британія не приєдналася до Європейського валютного союзу і зберегла фунт стерлінгів як національну валюту. Уряд має розбіжності зі своїми партнерами по ЄС і в деяких інших питаннях. Так, наприклад, він проти уведення єдиних податкових ставок в ЄС, оскільки рівень ставок в Британії нижчий, ніж в інших країнах, і це надає певні переваги англійським виробникам.

Література

1. Білорус О.Г., Лук'яненко Д.Г. та ін. Глобалізація і безпека розвитку. - К.: КНЕУ - 2001.

2. Гаевская О.Б. Управление международным сотрудничеством. Монография. - К.: МАУП - 1999 - 168 с.

3. Глобалізація і економіка України. - К.: «Логос» - 1999.

4. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ. Монографія./ За ред. Циганкової Т.М. - К.: КНЕУ - 2003 - 660 с.

5. Глобальні трансформації і стратегії розвитку./ За ред. Білоруса О.Г. - К.: ВІПОЛ - 1998.

6. Домінік Мартен, Жан-Люк Мецжер, Філіп П'Єр. Соціологія глобалізації. - К.: КМ Академія. - 2005.

7. Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. - К.: Україна - 1997

8. Економіка зарубіжних стран. Навчальний посібник./ За ред. Козака Ю.Г., Ковалевського В.В., В.М. Осипова - К.: «ЦУЛ» - 2007. - 543 с.

9. Історія економічних вчень. Підручник./ За ред. Корнійчук Л.Я.,

Татаренко Н.О. - К.: КНЕУ - 1999 - 564 с.

10. Кочетов Э.Г. Геоэкономика (освоение мирового экономического пространства). Учебник. - М.: БЕК - 1998 - 480 с.

11. Ломакин В.К. Мировая экономика. Учебник. - М.: «Юнити» - 1999 -

727 с.

12. Лортикян Э.Л. История экономических реформ. Учебное пособие. - Харьков.: «Консум» - 1999 - 289 с.

13. Лук'яненко Д.Г., Поручник А.М., Циганкова Т.М. Міжнародна економіка. Навчальний посібник. - К.: КНЕУ - 1999 - 73 с.

14. Лук'яненко Д.Г. Економічна інтеграція і глобальні проблеми сучасності. Навчальний посібник. - К.: КНЕУ - 2005 - 203 с.

15. Львов Д.С. Экономика развития. - М.: «Экзамен» - 2002 16. Мартин Г.-П., Шуман Х. Западня глобализации. Атака на процветание

и демократию. Пер. с нем. - М.: «Альпина» - 2001 - 335 с. 17. Міжнародні стратегії економічного розвитку. Підручник / За ред.

Ю.В. Макогона. -К.: «Освіта України». - 2009.

18. Міжнародна економіка. Підручник./ За ред. Козака Ю.Г., Д.Г. Лук'яненка, Ю.В. Макогона . - К.: «ЦУЛ» - 2009.

19. Міжнародні організації. Кредитно-модульний курс. Навчальний посібник/ За ред. Козака Ю.Г., Ковалевського В.В., Логвінової Н.С. -

К.: «ЦУЛ» - 2011.

20. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран./ Под ред. Колесова В.П. и Осьмовой М.Н. - М.: «Флинта» - 2000. - 480 с.

21. Мировая экономика./ Под ред. Николаевой И.П. - М.: «ЮНИТИ» - 2000. - 575 с.

22. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України. Підручник. - К.: КНЕУ - 2003. - 948 с.

23. Пахомов Ю.Н., Крымский С.Б., Павленко Ю.В. Пути и перепутья современной цивилизации. - К. - 1998.

24. Пахомов Ю.Н., Лук'яненко Д.Г., Губський Б.В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. - К.: Україна - 1997.

25. Пахомов Ю.Н., Филипенко А.С., Лукьяненко Д.Г., Макогон Ю.В., Громенкова С.В. Международные стратегии экономического развития. Киев - Донецк - 2001. - 239 с.

26. План дій Україна-Європейський Союз. Європейська політика сусідства. 27. Посельський В. Європейський Союз: Інституційні основи європейської

інтеграції. - К.: «Смолоскип» - 2002. - 168 с.

28. Світова економіка. Навчальний посібник. / За ред. Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, Н.С. Логвінової. - К.: «ЦУЛ». - 2010.

29. Соколенко С.И. Глобальные рынки XXI столетия: перспективы Украины. - К.: «Логос». - 1998.

30. Соколенко С.І. Глобалізація і економіка України. - К.: «Логос» - 1999.

- 539 с.

31. Стратегія економічного й соціального розвитку України (2004-2015 роки). Шляхом європейської інтеграції.

32. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу. 33. Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протиріччя,

перспективи). Інститут економічного прогнозування./ За ред. Гейця В.М. - К.: «Логос». - 1999.

Размещено на Allbest.ru