Щодо подій на Сході України то у кінці серпня 2014 р. розпочалося масове вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів російських Збройних сил. Задіяння регулярних Збройних сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалось поширенням серед населення України агітаційних листівок, у яких, зокрема, містився такий заклик: «не чинити опір пересуванню російських військ» [31, с. 5]. На засіданні Ради Безпеки ООН, яке відбулось 29 серпня 2014 р. у зв'язку з агресією Російської Федерації, делегація України заявила: «Росія розпочала безпосереднє воєнне вторгнення на материкову Україну із застосуванням своїх регулярних Збройних сил» [27, с. 8].

Отже, ці факти є прямими доказами здійснення Росією актів агресії на підставі положень резолюції «Визначення агресії», як уже було зазначено вище. На основі цих підстав, посилаючись на Резолюцію ГА ООН 1974р., Верховна Рада України у січні 2015 року визнала Росію агрессором [27, с 19].

Резолюція ГА ООН «Визначення агресії» від 1974 року чітко розділяє непряму агресію як акт агресії, а саме: засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, нерегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що носять такий серйозний характер, що це дорівнює іншим, передбаченим у цій резолюції, актам агресії [34, с 1-5].

Тобто мова йде про ведення неоголошеної війни не з допомогою регулярних військ, а з допомогою найманців, терористів, диверсантів тощо. Саме так веде війну проти України Росія.

В історії міжнародних відносин уже був факт здійснення непрямої агресії - конфлікт США-Нікарагуа. Саме Міжнародний суд ООН став арбітром у справі «Нікарагуа проти США» і визнав, що США несуть відповідальність «за планування, керівництво і підтримку» нікарагуанських бойовиків (контрас).

Рішення МС ООН в справі «Нікарагуа проти США» може слугувати базою для міжнародно-правової оцінки дій Росії на сході України. Адже рішення МС ООН визнаються джерелом міжнародного права відповідно до пункту «d» статті 38 Статуту МС ООН. І Україна, і Росія визнає практику МС ООН як джерело міжнародного права як на доктринальному, так і на політичному рівнях [46, с. 38].

У своєму рішенні в справі Нікарагуа МС ООН постановив, що:

· засилання збройних угруповань може становити збройний напад (підтвердження визначення непрямої агресії);

· допомога повстанцям, зокрема забезпечення зброєю, може становити погрозу застосування сили (матеріальна допомога бойовикам може визнаватися незаконним втручанням згідно з пунктом 195 рішення Нікарагуа).

МС ООН, дослідивши факти постачання зброї та техніки, навчання контрас, перебування серед них американських інструкторів, бойової підтримки у вигляді постачання розвідданих, визнав США відповідальними за порушення норм міжнародного права, а саме: за підтримку контрас, їх терористичної діяльності проти та на території Нікарагуа, втручання у внутрішні справи Нікарагуа, порушення її суверенітету [21, с. 21].

Слід підкреслити, що МС ООН не встановив безпосередньої участі солдат, спецпризначенців США в діях на території Нікарагуа. Немає також свідчень про наявність у рядах контрас громадян США. Водночас у подіях на Східній Україні бере участь чимало громадян Росії. А Росія не приховує загибелі значної кількості своїх військовослужбовців протягом подій на Донбасі. Проте офіційна позиція Москви щодо участі росіян у конфлікті -- «добровільна участь» [27, с. 3].

Парадокс полягає в тому, що військовозобов'язані Російської Федерації не можуть без відома керівництва брати участь у збройних конфліктах поза межами Росії, нехай і під час відпустки. Один із найвідоміших епізодів, який свідчить про участь росіян у подіях на Донбасі, -- доставка «вантажу 200» до Росії. Також загальновідомо, що 31 росіянин загинув внаслідок удару українських силовиків під час бою за Донецький аеропорт. Інформації про те, як і коли вони потрапили на територію України, немає [9, с. 1-2].

Порівнюючи справи США - Нікарагуа та Росія - Україна, ми виокремили ідентичні та схожі форми підтримки США та Росією терористів в Нікарагуа та на сході України відповідно. Таким чином можемо вважати рішення МС ООН в справі «Нікарагуа проти США» базовим для визначення дій Росії на території України як збройного нападу на сусідню державу, порушення її територіальної цілісності, втручання у внутрішні справи незалежної держави. МС ООН у своєму рішенні не використав термін «непряма агресія» для характеристики дій США, але в рішенні міститься його визначення і, по суті, підтвердження МС ООН даного пункту Резолюції «Визначення агресії». Україна може використовувати це як міжнародно-правову базу для кваліфікації дій Росії на сході як акту непрямої агресії.

ВИСНОВКИ

Дослідження природи гуманітарної інтервенції як явища сучасної системи міжнародних відносин актуально як в теоретичному, так і в практичному відношенні. З одного боку, воно викликається необхідністю ефективно попередити і припинити масові порушення прав людини в разі небажання або нездатності публічної влади тієї чи іншої країни забезпечити боротьбу з такими порушеннями. З іншого боку - сформованою практикою реалізації міжнародного (найчастіше силового) втручання, що не виключає більш масовіших порушень прав і законних інтересів суспільно-державних індивідів,

В ході роботи було досліджено наступні аспекти проблематики теми:

1) Було проаналізовано процес становлення та зміст концепції проблеми гуманітарної інтервенції, а також нами було з'ясовано питання її правомірності у сучасній міжнародній політиці та міжнародному праві.

2) в роботі досліджено поняття «гуманітарної інтервенції», розглянуто його основні аспекти та проаналізовано основні характеристики;

3) досліджуючи проблему гуманітарної інтервенції нами було проаналізовано характер еволюції міжнародних подій на прикладі окремих випадків з історії міжнародних відносин, які були пов'язані зі здійсненням «гуманітарної інтервенції»;

4) в ході наукового дослідження нами було виявлено деякі принципи і норми міжнародної політико-правової системи, пов'язаних з «гуманітарною інтервенцією»;

5) в ході бакалаврського дослідження нами було визначено перспективи розвитку і практичного застосування «гуманітарної інтервенції» як політико-правового феномену;

Аналізуючи походження цього терміну нами було з'ясовано, що не існує загального визначення гуманітарної інтервенції. У дипломній роботі детально аналізуються існуючі точки зору стосовно визначення гуманітарної інтервенції, проте в даному дослідженні наша точка зору схиляється до наступного визначення Гуманітарної інтервенції - це застосування збройної сили однією державою або групою держав проти іншої держави для захисту в ній прав людини (громадян цієї країни). Вона є захистом прав населення держави, в яку інтервентувалися без згоди цієї держави.

Під час роботи над Дипломною було проведено аналіз близько 20 гуманітарних інтервенцій, проведених в XX - XXI ст. Цей досвід свідчить про те, що в міжнародному співтоваристві існує різноманіття передумов і причин здійснення міжнародного силового втручання, багатоваріантність можливих і реалізованих заходів по досягненню цілей в проведенні гуманітарної інтервенції.

У 20-21 століттях почастішали гуманітарні катастрофи, в основі яких лежали серйозні, масові порушення прав людини. Ці порушення як правило виникають в результаті громадянських воєн, або навмисної політики режимів окремих держав.

Гуманітарна інтервенція відбувається зазвичай для припинення масових і грубих порушень прав людини, що носять злочинний характер, а в майбутньому не можна виключати її застосування і для ліквідації зброї масового знищення. При цьому, як показує зовнішньополітична практика в Криму та на Сході України, гуманітарна інтервенція не обмежується коротким і тимчасовим застосуванням сили. Вона часто пов'язана зі встановленням військових режимів ( переважно «маріонеткових» ) країнами які інтервентуютьсяна. У випадку вище згадуваного Криму, Донецька та Луганська це робить Рос. Федерація, переслідуючи власні цілі.

У дипломній роботі також стверджується, що гуманітарна інтервенція може використовуватися і для інших цілей - це збройні втручання, до прикладу, проведення операцій ООН з підтримання миру

За таких умов очевидно, що міжнародному співтовариству необхідно слідувати досвіду попередніх подій у міжнародній політиці та праві, при використанні збройного втручання в життя тих чи інших держав. Численні невдалі приклади гуманітарних інтервенцій і допущені в їх ході порушення суверенітету і прав людини поставили питання про вироблення правового механізму неупередженого і контрольованого здійснення міжнародного втручання.

Нормативне закріплення умов, обмежень і відповідальності при реалізації гуманітарних інтервенцій покликане забезпечити створення справедливого і ефективного механізму їх міжнародного регулювання.

На зміну традиційній миротворчості приходить миротворчість силова, «воєнізована». Причому тенденція ця після агресії НАТО в Югославії не тільки зберігається, але й посилюється сьогодні, зокрема в зоні АТО на Сході України. Масові порушення прав людини з боку державної та іншої публічної влади визначають потребу в міжнародному втручанні. Однак цілі, склад, дія, результативність для кожного випадку мають конкретно-історичні особливості.

Гуманітарне втручання в справи суверенних держав стає одним з визначальних елементів формування нового політико-правового світопорядку. З огляду на зростаючу потребу гуманітарних втручань і чітко виражений інтернаціональний характер цього явища, можна сказати, що силове втручання з гуманітарних чи інших причин стає своєрідною «філософією інтернаціоналізму» XXI ст.

Виникла необхідність виявлення чітких критеріїв для прийняття всіх основних рішень при проведенні гуманітарної інтервенції, які повинні носити правовий характер. На нашу думку, вони повинні включати: визначення підстав для здійснення гуманітарної інтервенції?масові і суттєві порушення прав людини, що захищаються загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права; механізм санкціонування гуманітарної інтервенції визначається Радою Безпеки ООН відповідно до Статуту ООН, як єдиний легітимний шлях здійснення міжнародного втручання, що забезпечує:

? максимально представницьку участь в ухваленні рішення і забезпеченні неупередженого контролю за його реалізацією; механізм

? виконання заходів щодо здійснення гуманітарної інтервенції - через органи (Військово-Штабний Комітет) або підрозділу (миротворчі сили) ООН, при необхідності і можливості залучення сил і засобів міжнародних організацій і держав;

? дієві заходи контролю і залучення до відповідальності всіх осіб і організацій, які допустили порушення міжнародного права в ході здійснення гуманітарної інтервенції.

Реалізація такого міжнародного політико-правового механізму введення санкцій та контролю за гуманітарними інтервенціями вимагає внесення змін і доповнення відповідних норм Статуту ООН, в більш широкому сенсі - реформування відповідних органів ООН і нормативного закріплення міжнародно-правового принципу «відповідальності за захист».

Гуманітарну інтервенцію доцільно кваліфікувати як новий вид військового втручання у внутрішні справи держави, що носить демократичний характер.

В сучасному світі необхідне проведення іншої політики, де переговорний процес на основі співпраці і взаємопідтримки в умовах виживання - єдиний шлях, що забезпечує спокійний і мирний розвиток людства.

Проблема допустимості та процедури проведення гуманітарних інтервенцій є питанням широкого міжнародної взаємодії, яка для свого результативного і адекватного дозволу вимагає спільних зусиль ООН та її членів-учасників.

Результативне та адекватне рішення проблеми регулювання гуманітарної інтервенції є показником успішності процесу демократизації системи сучасних міжнародних відносин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Аннан К. А. Две концепции суверенитета. // Проблема вмешательства. [Електронний ресурс] / К. А. Аннан // Генеральная Ассамблея Организации Объединенных Наций. ? Нью-Йорк, 2000. - Режим доступу: https: //documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N00/543/80/PDF/N0054380..

2. Аннан К. А. Годовой доклад о работе Организации за 2000 год. [Електронний ресурс] / К. А. Аннан // Генеральная Ассамблея Организации Объединенных Наций ? Нью-Йорк, 2000.- Режим доступу: https://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N00/798/35/IMG/N0079835..

3. Аннан К. А. Проблема вмешательства. Выступление Генерального секретаря Организации Объединенных Наций. [Електронний ресурс] / К. А. Аннан // Генеральная Ассамблея Организации Объединенных Наций. ? Нью-Йорк, 1999. - Режим доступу: https://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N98/371/33/PDF/N9837133..

4. Alan D. “Refugee Flows as Grounds for International Action” / D. Alan, L. Gil. - Toronto: International Science, 1996. - 501 с.

5. Блищенко И. П. Дипломатическое право / И. П. Блищенко. - М.: Академкнига, 1999. - 324 с.

6. Бодсон Ж. Европа / Ж. Бодсон. // Белград. - 1996. - №2. - С. 20-50.

7. Гали Б. Б. Повестка для мира. Превентивная дипломатия, миротворчество и поддержание мира / Б. Б. Гали. - Нью-Йорк: ООН, 1997. - 411 с.

8. Гроцій Г. О праве войны и мира / Пер. с лат. А. Л. Саккетти. ? М.: Научно-издательский центр Ладомир, 1994. ? 868 с.

9. Груз 200 едет в Россию [Електронний ресурс] // Газенваген. - 2015. - Режим доступу: http://maydan-news.blogspot.com/2014/06/200.html.

10. Гали Б. Б. Радикальные преобразования в мировой системе после окончания холодной войны, естественно находит отражение в деятельности ООН / Б. Б. Гали. // Международная жизнь. - 1996. - №5. - С. 128.

11. Гуськова Е. Ю. Урегулирование на Балканах: от Бриони до Дейтона (мирные планы 1991 -1995 гг.) / Е. Ю. Гуськова. // Дрофа М.. - 2000. - №5. - С. 67.

12. Доклад Международной комиссии по вопросам вмешательства и государственного суверенитета «Обязанность защищать». [Електронний ресурс] // Генеральная Ассамблея Организации Объединенных Наций. - 2001. - Режим доступу: https://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N01/415/80/PDF/N0141580..

13. Д. Б. Левин "Международное право, внешняя политика и дипломатия." / Д. Б. Левин. // Кнорус. - 1998. - №8. - С. 23-56.

14. Доклад Международной комиссии по вопросам вмешательства и государственного суверенитета «Обязанность защищать». [Електронний ресурс] // Генеральная Ассамблея Организации Объединенных Наций. ?2000. - Режим доступу: https://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N00/410/25/PDF/N0041025..

15. Жданов Ю. Н. "Принудительные меры в международном праве" / Ю. Д. Жданов. // Международная жизнь. - 1999. - №3. - С. 19-73.

16. Задорожній О. Юрисдикція МС ООН щодо подій в Україні. -[Електронний ресурс] -Режим доступу: http://espreso.tv/blogs/2014/07/09/yurysdykciya_ms_oon_schodo_podiy_v_ukrayini.

http://kievvlast.com.ua/news/putin_uveren_chto_k_vlasti_v_ukraine_prishla_hunta.html

17. Игнатенко Г. В. Заключительный акт общеевропейского совещания в Хельсинки / Г. В. Игнатенко. // Дрофа. - 1999. - С. 13-62. № 3.

18. Кривчикова. Э. Действующее международное право / Э. Кривчикова., Ю. Колосов. - Москва: Академия, 1996. - 964 с.

19. Краткое изложение решений, консультативных заключений ипостановлений Международного Суда // Организация Объединенных Наций Нью-Йорк, 1993. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: legal.un.org/ICJsummaries/documents/russian/ST-LEG-SER-F-1_R.pdf.

20. "Colective resolving of African Unity problems: Resolving Conflicts in Africa // OAU Information Services Publication. - 2000. - №54. - С. 22-53 р.

21. Левин Д. Б. «Международное право, внешняя политика и дипломатия» / Д. Б. Левин. // Кнорус. - 1999. - №10. - С. 74.

22. Мотиль В. І. Гуманітарна інтервенція в міжнародному праві: дис. канд. юр. наук / Мотиль Володимир Ігорович - Київ, 2006. - 356 с.

23. Морозов Г. И. «Голубые каски»: миротворчество ООН или импровизации? / Г. И. Морозов. // МЦНМО. - 2002. - №3. - С. 63-70.

24. Митаренко А. А. Образ и реальность. Вопросы и ответы об Организации Объединенных Наций. / Титаренко А. А. // Пер Се. - 1998. - №9. - С. 64.

25.44. Петровский В. Ф. Стратегия и инструменты урегулирования конфликтов / В. Ф. Петровский. // Дипкурьер.. - 2001. - №6. - С. 72.

26. Петровский В. Ф. ООН действует от имени 184 государств. / В. Ф. Петровский. // Международная жизнь. - 2002. - №10. - С. 57.

27. «Путін оголосив Україні війну» [Електронний ресурс] // "Українська Правда". - 2014. - Режим доступу до ресурсу: http://geostrategy.org.ua/ua/analitika/item/323-gazovyie-podtekstyi-krizisa 59. http://www.pravda.com.ua/articles/2014/03/1/7016683/.

28. Пурсак Н. П. Миротворческие акции и проблема гуманитарного вмешательства / Н. П. Пурсак. // Власть. - 2002. - №2. - С. 75.

29. Підозра Госдуми Росії в незаконних діях [Електронний ресурс] // News/world. - 2014. - Режим доступу: http://nr2.com.ua/News/world_and_russia/rossijskij-sovet-federatsii-zapodozren-v-%C2%ABmuhljazhe%C2%BB-66552.html.

30. ОБСЄ звинуватило Росію в окупації України [Електронний ресурс] // Цензор net.ua.news. - 2014. - Режим доступу: http://censor.net.ua/news/292236/obse_ofitsialno_obvinila_rossiyu_v_okkupatsii_ukrainy_rezolyutsiya.

31. Позиции и ожидания Украины, России, ДНР-ЛНР, ЕС и США от Минских переговоров [Електронний ресурс] // «Русская Весна». - 2014. - Режим доступу: http://rusvesna.su/editorial_column/1430970741.

32. Полікапов Д. В. Конфлікти в Африці і діяльність міжнародних організацій щодо їх врегулювання : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук Політолог / Полікапов Д. В. - Москва, 2001. - 24-67 с.

33. Резолюція ГА ООН [Електронний ресурс] // ООН. - 1974. - Режим доступу ресурсу: http://www.icj-cij.org/docket/files/70/6503.

34. Резолюция Определение агрессии 3314 (ХХIХ) Генеральной Ассамблеи [Електронний ресурс] // ООН. - 1974. - Режим доступу: http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/aggression.shtml.

35. Резолюция Совета Безопасности № 815 от 30 марта 1993 г. [Електронний ресурс] // Генеральная Ассамблея Организации Объединенных Наций - Режим доступу: https://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N93/183/68/IMG/N9318368..

36. Резолюция Совета Безопасности № 819 от 16 апреля 1993 г. [Електронний ресурс] // Генеральная Ассамблея Организации Объединенных Наций - Режим доступу: https://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N93/221/92/IMG/N9322192..

37. Резолюция Совета Безопасности № 824 от 6 мая 1993 г. [Електронний ресурс] // Генеральная Ассамблея Организации Объединенных Наций - Режим доступу: https://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N94/211/81/PDF/N9421181..

38. Резолюция Совета Безопасности № 929 от 22 июня 1994 г. [Електронний ресурс] // Генеральная Ассамблея Организации Объединенных Наций - Режим доступу: https://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N94/260/29/PDF/N9426029..

39. Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН 43/131 от 8 декабря 1988 г. [Електронний ресурс] // Офіційний портал Верховної Ради України: законодавство - Режим доступу: https://documents-dds-ny.un.org/doc/RESOLUTION/GEN/NR0/535/33/IMG/NR053533.pdf?OpenElem.

40. Richard U. H. U.N. Actions in the Former Yugoslavia” / Ullman H. Richard. - Washington: «Washington book», 2001. - 562 с.

41. Резолюция Совета Безопасности № 770 от 13 августа 1992 г. [Електронний ресурс] // Генеральная Ассамблея Организации Объединенных Наций - Режим доступу: https://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/PRO/N92/611/40/IMG/N9261140..

42. Резолюция Совета Безопасности № 668 [Електронний ресурс] // Генеральная Ассамблея Организации Объединенных Наций. - 1991. - Режим доступу: https://documents-dds-ny.un.org/doc/RESOLUTION/GEN/NR0/597/08/IMG/NR059708.

43. Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН № 2625. [Електронний ресурс] // Генеральна Асамблея ООН. - 1970. - Режим доступу: https://documents-dds-ny.un.org/doc/RESOLUTION/GEN/NR0/351/54/IMG/NR035154.

44. Резолюция Генеральная Ассамблея ООН 44/21 15 ноября 1989 г. [Електронний ресурс] // Генеральная Ассамблея Организации Объединенных Наций - Режим доступу: https://documents-dds-ny.un.org/doc/RESOLUTION/GEN/NR0/552/62/IMG/NR055262.pdf?OpenElement

45. Сандровский К. К. «Дипломатическое право» / К. К. Сандровский. // «Генеза». - 1995. - №2. - С. 14-67.

46. Статут Організації Об'єднаних Націй редакція від 16.09.2005 р. [Електронний ресурс] // Офіційний портал Верховної Ради України: законодавство - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_010.

47. Совет Безопасности?Резолюция № 794 от 3 декабря 1992 г. [Електронний ресурс] // Генеральная Ассамблея Организации Объединенных Наций - Режим доступу: https://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N92/772/13/IMG/N9277213

48. Тиунов О. І. «Міжнародне гуманітарне право» / О. І. Тиунов. // Правовое поле. - 1998. - №3. - С. 16-52.

49. Josef B. І. «Globalisation and War. The Historical and Current Controversy on Humanitarian Interventions» / Bordat І. Josef. // International Journal of Social Inquiry. - 2009. - №2. - p. 76. Електронні Джерела:

50. Giorgi M. Georgian: «President Condemns 'Illegal Referendum' in Crimea» [Електронний ресурс] / Margvelashvili Giorgi. - 2014. - Режим доступу: http://www.civil.ge/eng/article.php?id=27045.

51. Weiss T. G. Collective Spinelessness: U.N. Actions in the Former Yugoslavia / Thomas G. Weiss. - New York: «Science Literature», 1996. - 748 p.

52. GJrard P. С. «The Rwanda Crisis: History of a Genocide» / Prunier С. GJrard. - New York: «York Printers», 2000. - 432 p.

53. Яновский М. В. Юридическая сила резолюций Генеральной Ассамблеи и Устав ООН / М. В. Яновский. // «Советское государство и право». - 1989. - №9. - С. 87.

54. Shashi T. «The Role of the United Nations in European Peacekeeping» / Tharoor Shashi. - Washington: «Mobilizing International and Regional Organizations», 1996. - 475 p.

55. James T. P. «The World and Yugoslavia's Wars» / Terry P. James. // «Journal of World Affairs». - 1996. - №2. - 7-49 p.

Размещено на Allbest.ru