Размещено на http://www.allbest.ru/

1. ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ЕКОНОМІЧНОГО ТА СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ КРАЇНИ

Економічне зростання - це розширення масштабів виробництва, зростання випуску продукції, збільшення національного доходу або валового національного продукту. політичний соціальний міжнародний конфлікт

У світовій практиці економічне зростання визначається і вимірюється двома способами: річними темпами зростання у відсотках реального внутрішнього валового продукту за певний період часу та річними темпами зростання внутрішнього валового продукту на душу населення у відсотках.

Економічне зростання країни визначають чотири групи факторів:

1. Фактори пропозиції.

2. Фактори попиту.

3. Фактори ефективності.

4. Соціокультурні, інституційні та інші фактори.

Фактори пропозиції забезпечують фізичну здатність економіки до збільшення обсягу виробництва. Тільки наявність більшої кількості ресурсів, їх висока якість сприяють нарощуванню потенціалу країни. Фактори пропозиції включають природні ресурси (землі, корисні копалини, водні ресурси, енергоносії, клімат, лісові ресурси тощо), трудові ресурси, капітал (будівлі, устаткування, дороги тощо), технологію та інновації.

Фактори попиту проявляються через макроекономічне середовище, яке забезпечує рівень споживання, рівний та адекватний наявним ресурсам (оптимальні ціни, податки, процентні ставки тощо).

Фактори ефективності забезпечують оптимальну структуру виробництва та економне використання всіх наявних ресурсів.

Існує чимало й інших факторів, які впливають на економічне зростання, однак вони не підлягають кількісному вимірюванню. Це соціокультурні та інституційні фактори - сприятлива політична, соціальна, культурна атмосфера, повага до підприємництва, впорядкованість відносин власності тощо.

Західні вчені в економічному зростанні, окрім факторів капіталу та праці, виділяють "загальний фактор продуктивності" (TFP - total factor productivity) і пропонують методики його вимірювання. На їхню думку, частину економічного зростання не можна пояснити з допомогою вимірювальних факторів - капіталу і праці, і називають її "залишком Солоу" або "загальним фактором продуктивності". У Звіті про світовий розвиток наводяться дані, які засвідчують значну частку цього фактора в економічному зростанні високорозвинених країн світу (від 50 % у США до 87 % у ФРН).

Основним показником економічного розвитку країни є ВВП на душу населення. За цим показником усі країни поділяються на розвинуті (з ВВП понад 12 тис. дол. на рік) та країни, що розвиваються.

Про рівень економічного розвитку країни свідчать показники виробництва і споживання ключових (базових) видів продукції на душу населення - енергоспоживання, автомобілі, мінеральні добрива, папір, зерно, мґясо, молоко, цукор тощо.

Показники ефективності економіки найбільшою мірою характеризують рівень економічного розвитку, оскільки характеризують результативність використання основних факторів виробництва - енерго-, матеріаломісткість виробництва, фондовіддачу, фондомісткість, продуктивність праці тощо.

Національний дохід на душу населення - узагальнений показник економічного розвитку країни та ефективності національної економіки.

До показників рівня та якості життя населення відносять: середню тривалість життя, рівень освіти, тривалість робочого дня, забезпеченість житлом, лікарями, вчителями на 1000 осіб, величину денного бюджету особи тощо.

Про рівень економічного розвитку країни судять на підставі галузевої структури економіки. Висока частка обробних галузей є ознакою високого рівня економіки.

Для порівняння ефективності національних економік Міжнародний валютний фонд розробив показники порівняльної конкурентоспроможності. Для їх обчислення порівнюють ціни і витрати виробництва в обробній промисловості з відповідними середньозваженими показниками розвинутих країн. Серед цих показників найважливішими є:

--порівняльний рівень гуртових цін промисловості;

--порівняльний рівень експортних цін промислових товарів;

--питомі витрати на оплату праці (в розрахунку на одиницю продукції);

--випуск продукції на відпрацьовану людино-годину та ін.

Суть економічного зростання легко зрозуміти, розглянувши модель, що відображає звґязок між використаними ресурсами та отриманим результатом. Якщо комбінація ресурсів залишається незмінною, то для збільшення обсягів продукту необхідно залучити більшу кількість ресурсів. Якщо вважати, що для створення валового національного продукту потрібні лише два ресурси: капітал (основні фонди) і праця (трудові ресурси), то звґязок між ними і продуктом матиме такий вигляд.

Співвідношення та називається продуктивністю праці, а співвідношення та - фондовіддачею (капіталовіддачею).

Однак наведена модель дає узагальнену оцінку дійсності, позаяк чинники економічного зростання не обмежуються цими двома ресурсами.

Модель, яка відображає дію більшої кількості чинників, повніше відображає реальну картину економічного зростання. Саме такою є модель економічного зростання Р. Солоу, за розробку якої авторові було присуджено Нобелівську премію (1987 р.). Основними рисами моделі Р. Солоу є врахування таких чинників зростання, як запас капіталу (заощадження), приріст населення та технологічний прогрес. При зростанні норми заощаджень економіка матиме більше інвестицій, більший запас капіталу, а отже, і більший рівень виробництва. Однак збільшення норми заощаджень має зворотний ефект - призводить до скорочення норми споживання, яке певним чином обмежує виробництво. Таким чином, заощадження сприяють нагромадженню капіталу, збільшують створений продукт, а разом з цим і споживання. Критерієм при виборі норми заощадження є максимізація добробуту суспільства, тобто якнайбільше споживання, який дістав назву "золотого правила". "Золотому правилу" відповідає така норма заощаджень, при якій формується стійка капіталоозброєність, але за умови максимального споживання.

Урахування чинника технологічного прогресу вносить деякі зміни у формулювання "золотого правила": для максимізації споживання необхідно, щоб витримувалась рівність:

МРК = а+п+д або МРК-а = п+д,

де (п+д) - темпи приросту населення та ефективності праці; МРК - гранична продуктивність капіталу; а - норма амортизації.

Економічний зміст формули такий: для формування запасу капіталу і капіталоозброєності необхідно, щоб чистий граничний продукт капіталу (МРК-а) дорівнював темпові приросту загального обсягу виробництва (п+д).

Отже, економічне зростання є результатом поєднання факторів розвитку, з допомогою моделювання яких можна прогнозувати економічний розвиток.

Економічне зростання треба відрізняти від розвитку економіки. Розвиток можна визначити як перехід від одного стану економіки до іншого, а економічне зростання - як збільшення обсягів виробництва. Між розвитком і зростанням існує тісний звґязок. Адже розвиток економіки створює передумови для збільшення обсягів виробництва. Можна сказати, що економічне зростання становить зміст розвитку.

Для сучасної економіки України характерним є зменшення масштабів виробництва. Застосування моделі Р. Солоу до цієї ситуації дає змогу зробити певні прогнози щодо перспектив економічного зростання.

Для визначення ступеня розвитку національної економіки використовують спеціальні показники. Серед них найважливішими є валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП), експорт, імпорт, товарообіг зовнішньої торгівлі, рівень безробіття, інфляція, дефіцит бюджету, рівень державного боргу і т. ін.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) обчислюється як сукупна вартість усього обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених у країні впродовж року. Також до нього зараховуються результати зовнішньоекономічної діяльності. Такий підхід дає змогу охопити всі види економічної діяльності та запобігти повторному обрахунку продукції.

Цей показник дає можливість визначити економічний потенціал країни, місце національної економіки у світовому господарстві.

Валовий національний продукт (ВНП) відрізняється від ВВП тим, що у ньому враховуються також доходи національних підприємств і громадян, одержані за кордоном, але виключаються доходи зарубіжних фірм та осіб, що одержані в країні. Для таких країн, як Україна, що незначною мірою інтегровані у світові економічні відносини, показники ВВП і ВНП відрізняються мало. В розвинутих державах, які мають свої підприємства і філії в інших країнах і одержують дивіденди від вкладених капіталів, показники ВНП вищі, ніж ВВП. Країни, що розвиваються, в економіці яких значна частка іноземного капіталу, мають ВВП, більший від ВНП.

Абсолютні показники ВВП і ВНП дають змогу визначити розміри економіки країн, їх потужність. Однак вони недостатні для порівняння рівня розвитку національних економік. Тому широко використовуються так звані "душові" показники ВВП і ВНП, тобто ВВП чи ВНП в розрахунку на одного жителя країни. Ці показники уже зіставлені для окремих країн, незважаючи на різницю між ними в розмірах та чисельності населення. У табл. 8.1 наведено загальні показники ВВП у розрахунку на одного жителя для деяких країн.

Стосовно України показники ВВП на одного жителя в різних країнознавчих джерелах варіюються від 750 дол. до майже 8970 дол. Це пояснюється різними підходами до обчислення ВВП, про що йшлося раніше.

Загалом, використання абсолютних і відносних показників ВВП і ВНП при визначенні параметрів національних економік має низку недоліків. Проте ці показники дають змогу виявити характерні риси економік країн, побачити спільне і відмінне в їх розвитку.

Встановити сучасний стан економіки країни допомагає показник темпів приросту ВВП за рік, що обчислюється у відсотках (в Україні у 2015 р. він скоротився відносно 2014 р. на 45 %).

Використовуються й інші показники, що характеризують стан економіки країни:

-- інфляція -- знецінення грошей ( в останні 2 роки в Україні вона становить 24% та 40% і є досить значною);

-- дефіцит бюджету -- перевищення видатків над доходами (у 2015 р. в бюджеті України він перевищив 63699 млн грн);

-- рівень безробіття -- співвідношення між безробітними і працездатним населенням (в Україні становить понад 9 %);

-- сальдо торгового балансу -- різниця між експортом та імпортом (в Україні в 2015 р. Зазначається профіцит 2,89 млрд дол.)-

Чим більше позитивне сальдо, тим краще, бо це основний шлях надходження валюти в країну;

-- рівень державного боргу (відсоток до ВВП). У 2015 р. обсяг сукупного зовнішнього боргу України становив 68,3 % ВВП, Згідно з дослідженнями, проведеними МВФ, максимально допустимою для країн з низьким і середнім рівнем доходів є сума зовнішнього боргу на рівні 49,7 % ВВП; у разі перевищення цього рівня можливість поширення фінансових криз становить близько 70 %.

Дедалі частішими є спроби узагальненої оцінки стану національних та регіональних економік, їх стійкості та тенденцій розвитку. Зокрема, цікавий рейтинг конкурентоспроможності країн світу, що кожного року проводиться Міжнародним інститутом розвитку менеджменту в Лозанні. Він здійснюється на основі восьми груп чинників:

1. Характеристика національної економіки (додана вартість, обсяг інвестицій, рівень споживання, прогноз розвитку).

2. Рівень інтернаціоналізації господарства країни, відкритість економіки.

3. Стабільність політичної системи країни.

4. Фінансова система.

5. Інфраструктура.

6. Ефективність управління економікою.

7. Розвиток науки і технологій.

8. Характеристика трудових ресурсів країни.

У цьому рейтингу Україна постійно посідає дуже низькі позиції.

У наш час зросла зацікавленість учених у порівнянні соціально-економічного розвитку країн і регіонів. Серед різних методик зокрема поширена оцінка гуманітарного (людського) розвитку окремих країн.

Постійно діюча з 1990 р. програма розвитку ООН щорічно готує "Доповідь про розвиток людини". Для неї, за даними МВФ, Світового банку, деяких інших інституцій обчислюються індекси людського розвитку (ІЛР) всіх країн -- членів ООН. У розрахунках ІЛР враховуються середня тривалість життя населення країни, рівень освіченості дорослого населення (від 15 років), рівень освіти, ВВП (ПКС) в розрахунку на одного жителя. Показники ІЛР можуть коливатися від 1,000 до 0,000. Більші показники ІРЛ мають країни з вищим рівнем людського розвитку. Країни, в яких ІРЛ > 0,800 вважаються країнами з високим людським розвитком, від 0,800 до 0,500 -- з середнім, < 0,500 -- з низьким. У табл. 8.2 наведено показники ІРЛ окремих країн.

Серед країн, для яких проводилось дослідження, Україна посідає 88 місце. Зараз в Україні здійснюється спроба адаптації цієї методики ООН для визначення соціально-економічного розвитку регіонів.

Соціальні показники

Це показники якості, рівня життя населення. До них належать показники сукупних доходів на одну особу (заробітної плати з урахуванням паритету купівельної спроможності -- вартості споживчого кошика; соціальних виплат; грошових заощаджень населення та ін.), злиденності (рівні бідності, безробіття, інфляції тощо), харчування людей (харчова модель та рівень споживання основних продуктів харчування), охорони здоров'я, рівня освіти, забезпеченості різними матеріальними благами (наприклад, житлом, засобами зв'язку, власними автомобілями, інформаційними засобами), а також деякі демографічні показники (тривалості життя, природного приросту, дитячої смертності, частка людей похилого віку щодо загальної чисельності населення, міграційний баланс).

Зростають вимоги до показників рівня розвитку інфраструктури, яка нині є одним із найважливіших критеріїв оцінювання загального рівня розвитку країн і регіонів. Стан її розвитку визначається показниками забезпеченості регіональних і місцевих бюджетів коштами для забезпечення соціальних потреб населення, об'єктами комунально-обслуговуючого призначення (водопостачання, каналізація, транспорт і зв'язок, основні фонди невиробничого призначення на одну особу та ін.), платними послугами, роздрібною торговельною інфраструктурою та ін.

Рівень розвитку регіонів характеризується також показниками стану ринку праці: рівні офіційно зареєстрованого і прихованого безробіття, середня його тривалість, співвідношення кількості безробітних та робочих вакансій тощо.

Екологічні показники

Сукупністю екологічних показників характеризується рівень екологічної безпеки регіонів. Це обсяги забруднення, наявність екологічно небезпечних виробництв і ареалів "екологічного лиха", обсяг і клас небезпечності захоронення відходів на території регіонів, рівень зруйнованості природних комплексів, обсяги еколого-економічних збитків та ін.

Політичні показники

Такими показниками є наявність політичних і релігійних свобод у суспільстві, різноманіття політичних партій та громадських організацій, рівень корумпованості влади тощо. Вони використовуються зазвичай для оцінювання рівнів розвитку країн. Проте у випадках, коли в країні є значні внутрішні регіональні політичні та міжконфесійні суперечності, ці показники виступають найважливішими критеріями оцінювання регіонального соціально-економічного розвитку. В Україні досвід використання політичних показників незначний, поки що їх практично не застосовують для визначення рівнів розвитку регіонів.

Всі економічні, соціальні та екологічні показники регіонального розвитку можна поділити на "стандартизовані" й "пошукові". Перші офіційно використовуються різними міжнародними і державними організаціями. Показники "пошукового" характеру переважають у конкретних наукових дослідженнях. Науковці обирають їх суб'єктивно, тому вони часто відображають не реальний рівень розвитку регіонів і країн, а лише аспекти, які, на думку дослідників, є головними для їхніх досліджень. Отже, до пошукових показників варто ставитися дуже обережно.

Для обчислення і порівняння рівнів регіонального розвитку найчастіше використовують метод індексів. Він ґрунтується на тому, що будь-який абсолютний статистичний показник можна обчислити як відносний щодо аналогічного середнього показника по країні або світу. Середній показник приймають, як правило, за одиницю. Відповідно конкретні регіональні показники будуть або меншими, або більшими за одиницю (деколи їх визначають у відсотках до показника, з яким порівнюють). За допомогою таких розрахунків можна швидко і просто обчислити відхилення показників, що досліджуються, від показників, які характеризують узагальнені тенденції розвитку країни або світу (для порівняння можна використати також нормативні або базові дані).

Розрізняють прості (або спеціалізовані) і складні (або інтегральні) індекси. Прості індекси характеризують тільки один показник (наприклад, відхилення регіонального ВВП на одну особу від середнього по країні). Складні індекси визначають складанням (підсумовуванням) або перемноженням кількох простих індексів. Такі індекси дають змогу ранжирувати (визначити місце розвитку) регіону і країни за сукупністю важливих показників (наприклад, "індекс злиденності” -- сума індексів бідності, рівня безробіття та інфляції; "індекс людського розвитку", або "індекс гуманітарного розвитку", який використовується у статистиці ООН і враховує середню тривалість життя людей, рівень грамотності дорослого населення, рівень освіти, реальний ВВП на одну особу).

Для визначення якісних процесів, які неможливо охарактеризувати за допомогою кількісних показників (наприклад, рівні економічної свободи, демократичності влади, корумпованості, інвестиційного ризику), використовують бальний метод оцінювання, тобто замість реальних кількісних індексів застосовують умовні бальні індекси за 100-, 10-, б-бальними шкалами. Цей підхід, хоча і не дає точної інформації, є досить достовірним.

Але, нажаль, прогноз економічного розвитку України є не дуже оптимістичний. Дані наведені згідно звіту Міністерства економічного розвитку .

Прогноз економічного і соціального розвитку України на 2016-2019 роки був схвалений постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2015 р. № 558 “Про схвалення Прогнозу економічного і соціального розвитку України на 2016 рік та основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на 2017-2019 роки”.

Прогнозні розрахунки на 2016-2019 роки враховують складну поточну ситуацію, ряд припущень щодо зовнішньої кон'юнктури та внутрішніх умов розвитку економіки.

За підсумками І півріччя має місце:

падіння ВВП, яке за оцінками Мінекономрозвитку становить 15,9%,

падіння промисловості - на 20,5%,

зменшення обсягів виробництва у сільському господарстві - на 9,3%,

зростання споживчих цін - на 39,3% (липень до грудня),

скорочення обсягів експорту товарів - на 35,4% (в тому числі до РФ - у 2,2 рази),

падіння реальної заробітної плати - на 23,9%.

Найбільше у 2015 році економіка України страждає від геополітичного конфлікту. Перепонами на шляху розвитку стали:

(1) руйнування виробничих потужностей та транспортної інфраструктури на території військового конфлікту,

(2) втрата міжгалузевих та логістичних зв'язків у регіональному та зовнішньоекономічному просторі,

(3) ускладнення міжнародних відносин із країною-основним торгівельним партером (РФ),

(4) недоступність енергетичної сировини (вугілля),

(5) суттєве зростання інвестиційних ризиків та негативних очікувань населення.

Але також значний негативний вплив на економіку України у 2015 році справляють і накопичені системні диспропорції, наслідками яких стали девальваційні та інфляційні шоки.

В той же час в останні місяці ситуація в економіці стабілізувалась і очікується позитивна тенденція до пожвавлення економічної активності у ІІ півріччі 2015 року. Як наслідок, падіння ВВП за підсумками року уповільниться до 8,9%, а інфляція очікується на рівні 45,8 відсотка (грудень до грудня).

Прогноз на 2016-2019 роки розроблено за двома сценаріями.

Макропараметри сценарію 1 узгоджені з МВФ, і передбачають успішну реалізацію економічної програми, яку запроваджуватиме Уряд України за підтримки МВФ та інших міжнародних партнерів.

Сценарій 2, відповідно до рекомендацій МВФ, передбачає більш песимістичний розвиток порівняно із сценарієм 1, з огляду на те, що економічні реформи реалізуються на тлі ряду суттєвих викликів та ризиків. У зв'язку з цим відновлення зростання може зайняти більше часу та виявитися менш вираженим.

Так:

сценарій 1 передбачає зростання ВВП у 2016 році - на рівні 2%, сценарій 2 - падіння ВВП на 0,3%;

номінальний ВВП прогнозується в обсязі 2 262 млрд.грн. та 2 245,7 млрд.грн. відповідно;

інфляція на рівні 12 та 14,7% відповідно (грудень до грудня).

Основними факторами росту за сценарієм 1 будуть інвестиційний попит та експорт. Рушієм відновлення інвестиційного попиту буде збереження макроекономічної стабільності, отримання міжнародної допомоги для реалізації інфраструктурних проектів та відбудови постраждалих територій. Активізація експорту відбудеться за рахунок використання девальваційних переваг, відкриття для України європейських ринків наближення вітчизняного законодавства до норм ЄС.

За сценарієм 2 вплив експорту та інвестиційного попиту прогнозується позитивним, у зв'язку із необхідністю вирішення питань відбудови постраждалих територій, у тому числі за рахунок донорської допомоги, але суттєво меншим. Разом з тим не очікується зростання кінцевих споживчих витрат населення та сектору загальнодержавного управління.

Також у проекті постанови представлено прогноз основних макропоказників на 2017 - 2019 роки.

З метою мінімізації бюджетних ризиків прогноз на середньострокову перспективу представляє не максимально досяжні орієнтири за умов успішної реалізації політики реформування, а консервативні орієнтири, відповідно до яких за сценарієм 1 ВВП зростатиме в середньому протягом 2017-2019 років на 3,8 % щороку, за сценарієм 2 - на 2,3 %.

2. ДОВІДКА

Основні макропоказники економічного та соціального розвитку України на 2016 і 2017 роки

Основні прогнозні показники економічного та соціального розвитку України на 2016 і 2017 роки розроблені Міністерством економічного розвитку і торгівлі України та схвалені постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2015 року № 76. Основні прогнозні макропоказники можуть бути уточнені на основі зміни соціально-економічної ситуації у 2015 році, а також припущень прогнозу з урахуванням внутрішніх та зовнішніх ризиків.

Прогноз основних макропоказників розроблений за трьома сценаріями. Сценарій №1 наближений до макроекономічного прогнозу МВФ, врахованого в новій програмі України з МВФ Механізм Розширеного Фінансування, та враховує ключові положення цієї програми, зокрема в частині дотримання режиму гнучкого валютного курсу та збільшення граничного рівня тарифів на природний газ.

За сценарієм №1, в середньостроковій перспективі передбачається поступове відновлення економічної ситуації в країні та активізація інвестиційної діяльності, отримання донорської допомоги на відбудову територій, зруйнованих внаслідок військового конфлікту на сході країни, а також уповільнення інфляційних процесів.

За сценарієм №1 передбачається зростання реального ВВП до 2 відсотків у 2016 році та 3,5 відсотка у 2017 році. Зростання споживчих цін уповільниться до 9 відсотків у 2016 році та 7,7 відсотка у 2017 році у вимірі грудень до грудня попереднього року (в середньому до попереднього року - до 11,3 відсотків у 2016 році та 7,8 відсотка у 2017 році). Зростання цін виробників також уповільниться до 12 відсотків у 2016 році та 9,4 відсотка у 2017 році у вимірі грудень до грудня попереднього року. При цьому прогнозний обсяг номінального ВВП дорівнюватиме 2106,1 млрд. грн. у 2016 році та 2365,1 млрд. грн. у 2017 році.

Поступово відновлюватиметься зростання заробітної плати, яка у реальному вимірі у 2016 році зросте на 0,9 відсотка, в 2017 році - на 3,1 відсотка та дорівнюватиме 4482 гривень у 2016 році та 4981 гривень в 2017 році. Фонд оплати праці найманих працівників і грошового забезпечення військовослужбовців зросте до 535,1 млрд. гривень у 2016 році та до 592,5 млрд. гривень у 2017 році.

Прибуток прибуткових підприємств збільшиться до 367,4 млрд. гривень у 2016 році та до 430,8 млрд. гривень у 2017 році.

Дефіцит торгівельного балансу в середньостроковій перспективі збільшуватиметься за рахунок більших темпів зростання імпорту (4,6 відсотка у 2016 році та 5,5 відсотка у 2017 році), ніж експорту (3,9 відсотка у 2016 році та 5,2 відсотка у 2017 році) та становитиме «мінус» 2683 млн. доларів США у 2016 році та «мінус» 3065 млн. доларів США у 2016 році.

Інші два сценарії макропрогнозу, схвалені постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2015 року № 76, враховують ризики, пов'язані із ситуацією у східних регіонах країни та, відповідно, меншою інвестиційною активністю в Україні.

У разі реалізації ризиків, пов'язаних із продовженням військового конфлікту на сході, прогнозується погіршання основних макропоказників у середньостроковій перспективі порівняно із сценарієм №1.

За сценарієм №2, падіння реального ВВП прогнозується на рівні 2,5 відсотка у 2016 році, у 2017 році реальний ВВП зросте на 1 відсоток. Індекс споживчих цін у вимірі грудень до грудня прискориться до 14,4 відсотка у 2016 році та до 8,9 відсотка у 2017 році. В результаті, номінальний ВВП становитиме у 2016 році 2080,4 млрд. грн., у 2017 році - 2359,7 млрд. гривень.

Реальна заробітна плата у 2016 році скоротиться на 8 відсотків, в 2017 році - зросте на 0,6 відсотка та дорівнюватиме 4420 гривень у 2016 році та 4946 гривень в 2017 році. Фонд оплати праці найманих працівників і грошового забезпечення військовослужбовців становитиме 513,8 млрд. гривень у 2016 році та 572,1 млрд. гривень у 2017 році.

За сценарієм №3, реальний ВВП скоротиться на 7 відсотків у 2016 році та 3 відсотка у 2017 році. Індекс споживчих цін у вимірі грудень до грудня прискориться до 16,4 відсотка у 2016 році та до 9,7 відсотка у 2017 році. Номінальний ВВП дорівнюватиме у 2016 році 1972,0 млрд. грн., у 2017 році -2169,2 млрд. гривень.

Заробітна плата у реальному вимірі у 2016 році скоротиться на 12 відсотків, в 2017 році - на 3,1 відсотка та дорівнюватиме 4208 гривень у 2016 році та 4567 гривень в 2017 році. Фонд оплати праці найманих працівників і грошового забезпечення військовослужбовців становитиме 487,3 млрд. гривень у 2016 році та 522,6 млрд. гривень у 2017 році.

Державний бюджет України на 2015 рік

І. Щодо прийнятого Державного бюджету України на 2015 рік

Відповідно до завдань визначених в Коаліційній угоді та в Програмі діяльності Уряду, бюджет сформовано на реформованому законодавстві та узгоджено з МВФ. Так бюджет враховує реформу міжбюджетних відносин (децентралізацію), реформування податкового законодавства, реформування ЄСВ та інші.

Державний бюджет України на 2015 рік було схвалено 28.12.2014 №80-VIII.

Основними принципами на основі яких було сформовано бюджет 2015 року є:

· забезпечення фінансовим ресурсом національну безпеку і оборону (понад 5 % ВВП);

· проведення підвищення соціальних стандартів в межах ФОП 2014 року, для чого провести реформи у відповідних галузях (крім галузі оборони та безпеки);

· збільшення видатків лише на виконання боргових та гарантійних зобов'язань;

· формування місцевих бюджетів на основі реформування міжбюджетних відносин, в тому числі шляхом передачі частини ресурсу місцевим бюджетам.

Основні макропоказники, що враховані в бюджеті та узгоджені з МВФ (постанова КМУ від 22.12.2014 р. № 709 «Про внесення змін у додатки 1 і 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2014 р. № 404»; з метою мінімізації ризиків, обрано більш консервативний сценарій 2»):

номінальний ВВП - 1720,8 млрд. грн.;

падіння реального ВВП - 4,3 %;

індекс споживчих цін (грудень до грудня) - 113,1 %;

Показники зведеного бюджету України на 2015 рік наведено без урахування показників АР Крим з урахуванням Закону України від 12 серпня 2014 року №1636-VII «Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України».

1) Доходи

Доходи зведеного бюджету на 2015 рік становлять 576,3 млрд. грн., що порівняно із затвердженими показниками 2014 року (зі змінами), більше на 88,9 млрд. грн. або на 18,2 %.

По спеціальному фонду, порівняно із затвердженими показниками 2014 року (зі змінами), зменшуються на 41,1 млрд. грн., в основному за рахунок перенесення надходжень зі спеціального до загального фонду акцизного податку з нафтопродуктів і транспортних засобів, екологічного податку, збору за першу реєстрацію транспортного засобу, єдиного податку, мита на нафтопродукти та транспортні засоби, 50% виконавчого збору та збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі іноземної валюти в готівковій формі.

2) Дефіцит

Граничний обсяг дефіциту державного бюджету на 2015 рік було передбачено на рівні 3,7% ВВП (63,7 млрд. гривень), без урахування дефіциту НАК «Нафтогаз України», проти 4,1% ВВП (68,6 млрд. гривень) у 2014 році.

3) Видаткова частина бюджету.

Загальний обсяг видатків зведеного бюджету та надання кредитів на 2015 рік передбачено в сумі 643,9 млрд. гривень.

Основні показники:

- збільшено видатки на обслуговування державного боргу на 26,3 млрд. грн.;

- збільшено видатки на оборону та безпеку (до 4,8% ВВП) на 18,9 млрд. грн.;

- державні капітальні видатки, що розподіляються Кабінетом Міністрів України, визначено на рівні 2,5 млрд. грн.;

- державна підтримка соціально-економічного розвитку регіонів здійснюватиметься через державний фонд регіонального розвитку, який враховано в обсязі 3,0 млрд. грн.;

- додаткові видатки на медикаменти та перев'язувальні матеріали (частково пов'язано із курсом) + 3,0 млрд. грн.;

- заходи щодо підтримки учасників АТО та осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території + 2,7 млрд. грн.;

- збільшено видатки на комунальні послуги та енергоносії на 2,7 млрд. грн.;

- стабілізаційна дотація передбачена у обсязі 2,0 млрд. грн.;

- передбачено видатки на проведення виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів 1,2 млрд. грн.;

- збільшено видатки на виконання рішень закордонних юрисдикційних органів, в т.ч. Європейського суду на 0,6 млрд. грн.;

- передбачено видатки для будівництва сучасного лікувально-діагностичного комплексу Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» у обсязі 0,5 млрд. грн.

4) Місцеві бюджети та міжбюджетні відносини

Формування показників місцевих бюджетів було здійснено на основі концептуальних положень податкової реформи та реформи міжбюджетних відносин, побудованих на принципах децентралізації фінансів та зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування.

У цілому ресурс місцевих бюджетів на 2015 рік збільшується порівняно з 2014 роком (із врахуванням змін) на 41,5 млрд. грн., або на 18,7%, і становить 263,9 млрд. грн., з яких:

- 100,3 млрд. грн. - доходи місцевих бюджетів з урахуванням реверсної дотації;

- 163,6 млрд. грн. - трансферти з державного бюджету місцевим бюджетам.

ІІ. Щодо змін до Державного бюджету України на 2015 рік

Зміни внесено на виконання пункту 3 Прикінцевих положень" Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік та базуються на попередніх заходах нового Меморандуму про економічну та фінансову політику між Україною та МВФ.

У змінах до бюджету на 2015 рік враховано:

- уточнення прогнозу макропоказників, який відповідає прогнозу МВФ та враховує ключові положення нової програми України з МВФ (дотримання режиму гнучкого валютного курсу та збільшення граничного рівня тарифів на природний газ), і зокрема передбачає:

· поглиблення падіння реального ВВП до 5,5% проти 4,3% відповідно до затвердженого раніше прогнозу (постанова КМУ від 22.12.2014 № 709);

· номінальний ВВП збільшено на 129,4 млрд. грн. до 1850,2 млрд. грн., що обумовлено зростанням споживчих цін на 26,7% у вимірі грудень до грудня попереднього року;

- збільшення дохідної частини держбюджету на 22,9 млрд. грн., зокрема за рахунок ПДВ з вироблених в Україні товарів, ПДВ з ввезених на територію України товарів, відшкодування ПДВ грошовими коштами тощо);

- збільшення граничного рівня державного боргу на 218,4 млрд. грн. до 1,4 трлн. грн.(у зв'язку із валютним впливом на кінець 2015 року);

- збільшення дефіциту державного бюджету на 12,2 млрд. грн. до 75,8 млрд. грн. (у межах маяка МВФ);

- передбачено вирішення вкрай нагальних питань, зокрема:

· збільшено видатки на обслуговування державного боргу у зв'язку з девальвацією національної валюти у 2015 році - 18 млрд. грн.;

· збільшення обсягу комунальних субсидій населенню для пом'якшення наслідків зростання роздрібних цін на енергоносії - 15,4 млрд. гривень;

· щомісячна адресна допомога особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг - 2,9 млрд. гривень;

· відповідно до норм Прикінцевих положень Державного бюджету України на 2015 рік враховано додаткові видатки у обсязі 0,4 млрд. гривень (гемодіаліз, придбання цифрових мамографів та ультразвукових діагностичних приладів вітчизняного виробництва, лікування онкохворих дітей).

· виходячи з складної ситуації в енергетичному секторі планується створення стабілізаційного (резервного) енергетичного фонду стабілізації до 1 млрд. доларів США із залученням кредитних коштів під державні гарантії Уряду.

ІІІ. Щодо виконання Державного бюджету України на 2015 рік

1) Доходи

У січні-лютому 2015 року Державний бюджет України отримав 60341,3 млн. грн., що на 7998,7 млн. грн., або на 15,3 відсотка більше ніж за аналогічний період минулого року. Розпис за січень-лютий 2015 року було виконано лише на 89,6 відсотка, недовиконання становило 7023,1 млрд. гривень.

До загального фонду державного бюджету за січень-лютий 2015 року надійшло 56482,5 млн. грн., що на 10275,5 млн. грн., або на 22,2 відсотка більше ніж за аналогічний період минулого року. Розпис загального фонду за січень-лютий 2015 року було виконано також на 89 відсотків, недовиконання становило 7015,5 млн. гривень.

Найбільші надходження до загального фонду державного бюджету у січні-лютому 2015 року становили:

- податок на додану вартість (збір) з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) - 14820,7 млн. грн., що на 1446,4 млн. грн., або на 1,8 відсотка більше за аналогічний період минулого року;

- податок на додану вартість з ввезених на територію України товарів - 17594,7 млн. грн., що на 7514,7 млн. грн., або на 74,5 відсотка більше за аналогічний період минулого року;

- податок на прибуток підприємств - 4843,4 млн. грн., що на 2776,9 млн. грн., або на 36,4 відсотка менше за аналогічний період минулого року;

- акцизний податок з вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції) - 4740,3 млн. грн., що на 879,3 млн. грн., або на 34,1 відсотка більше за аналогічний період минулого року, що пояснюється перенесенням до загального фонду всіх надходжень акцизного податку;

- акцизний податок з ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції) - 3120,7 млн. грн., що на 1512,9 млн. грн., або у 5,4 раза більше за аналогічний період минулого року, що пояснюється перенесенням до загального фонду всіх надходжень акцизного податку;

- податок та збір на доходи фізичних осіб (в т.ч. військовий збір та податок із доходу у вигляді процентів) - 5918,8 млн. грн.;

- рентна плата за користування надрами - 2284,1 млн. грн., що на 29,2 млн. грн., або на 1,3 відсотка більше за аналогічний період минулого року;

- ввізне мито - 2215,1 млн. грн., що на 923,8 млн. грн., або на 71,5 відсотка більше за аналогічний період минулого року, що пояснюється перенесенням до загального фонду всіх надходжень ввізного мита.

У січні-лютому 2015 року кошти, що перераховуються Національним банком України відповідно до Закону України «Про Національний банк України» становили 5450,0 млн. гривень. Проти аналогічного періоду минулого року надходження зменшились на 3350,9 млн. грн., або на 38,1 відсотка.

За січень-лютий 2015 року за загальним фондом державного бюджету відшкодовано грошовими коштами ПДВ 9072,7 млн. грн., що більше за аналогічний минулорічний показник на 2424,4 млн. грн., або на 36,5 відсотка.

До спеціального фонду державного бюджету за січень-лютий 2015 року надійшло 3858,7 млн. грн., що на 2276,8 млн. грн., або на 37,1 відсотка менше ніж за аналогічний період минулого року, що пояснюється перенесенням до загального фонду надходжень від ввізного мита, акцизного та екологічного податку.

Власні надходження бюджетних установ становили 3475,5 млн. грн., що на 13,9 млн. грн., або на 0,4 відсотка більше ніж за січень-лютий 2014 року.

2) Видатки та кредитування

Касові видатки Державного бюджету України за січень-лютий 2015 року становили 69467,7 млн. грн., що на 20,3 відсотка або на 11745,6 млн. грн. більше за відповідний показник 2014 року.

Касові видатки загального фонду державного бюджету за січень-лютий 2015 року становили 66836,5 млн. грн., що більше за відповідний показник 2014 року на 29,0 відсотка, або на 15040,8 млн. гривень. Планові показники загального фонду за січень-лютий не були виконані на 7553,4 млрд. грн., або на 10,2 відсотка.

В умовах обмеженості бюджетних коштів та жорсткої економії видатків, ресурси державного бюджету в першу чергу спрямовувались на забезпечення обороноздатності держави та обслуговування державного боргу.

Так, за функціональною класифікацією статей видатків державного бюджету у січні-лютому 2015 року проти аналогічного показника 2014 року:

- видатки на обслуговування державного боргу зросли у 2,1 рази до 11904,9 млн. гривень;

- видатки на оборону зросли в 2,2 рази до 4071,1 млн. гривень;

- видатки на громадський порядок, безпеку та судову владу зросли на 14,9 відсотка до 5518,3 млн. гривень.

За іншими функціями, внаслідок постійно зростаючої потреби у видатках на оборону при обмеженості бюджетних ресурсів та відповідно жорсткої економії, скорочення та перерозподілу видатків, спостерігалося падіння проти 2013 року, зокрема:

- без урахування видатків на обслуговування державного боргу видатки на загальнодержавні функції зменшились на 7,7 відсотка до 2060,3 млн. гривень;

– видатки на економічну діяльність зменшились на 9,3 відсотка до 4267,9 млн. гривень;

- видатки на охорону навколишнього природного середовища зменшились на 18,0 відсотка до 260,7 млн. гривень і т.д.

Касові видатки державного бюджету на трансферт Пенсійному фонду за січень-лютий 2015 року становили 12550,0 млн. грн., у тому числі видатки на покриття дефіциту коштів Пенсійного фонду України для виплати пенсій дорівнювали 2334,9 млн. грн., що на 35,6 відсотка (1292,4 млн. грн.) менше порівняно з аналогічним періодом 2014 року.

У 2015 році була розпочата реформа місцевих бюджетів, що передбачає застосування нових підходів стосовно фінансового забезпечення місцевих бюджетів. У січні-лютому 2015 року із державного бюджету місцевим бюджетам було надано трансфертів у сумі 23483,4 млн. грн., з яких:

- субвенції соціального захисту - 8079,5 млн. грн.;

- медична субвенція - 7240,2 млн. грн.;

- освітня субвенція - 6303,6 млн. грн.;

- базова дотація для забезпечення зміцнення податкової спроможності місцевих бюджетів - 876,7 млн. гривень.

За рахунок повернення кредитів до Державного бюджету України за січень-лютий 2015 року надійшло 494,2 млн. грн., у тому числі до загального фонду 206,9 млн. гривень.

За січень-лютий 2015 року надано кредитів з державного бюджету у сумі 110,9 млн. грн., у тому числі з загального фонду - 105,6 млн. гривень.

3) Фінансування

Зведений бюджет за січень-лютий 2015 року виконано із дефіцитом у сумі 272,0 млн. гривень.

Дефіцит державного бюджету за січень-лютий 2015 року становив 8743,1 млн. грн., в т.ч. дефіцит загального фонду державного бюджету - 9957,8 млн. гривень.

Крім того, було здійснено випуск облігацій внутрішньої державної позики на суму 14300,0 млн. грн., який мав цільовий характер і був використаний з метою збільшення статутного капіталу НАК «Нафтогаз України» відповідно до ст. 19 закону про державний бюджет на 2015 рік і постанови Кабінету Міністрів України від 23.01.2015 № 13.

Розробка проекту Державного бюджету України на 2016 рік

Основні напрями бюджетної політики на 2016 рік визначають орієнтири для функціонування системи державних фінансів на наступний 2016 рік.

Документ розроблено на основі Програми діяльності КМУ, Коаліційної угоди, Стратегії "Україна-2020" та ґрунтуються на положеннях затвердженої програми співпраці з МВФ та іншими міжнародними фінансовими організаціями.

Реалізація бюджетної політики на наступний рік буде спрямована на:

· проведення ефективної бюджетно-податкової політики;

· дотримання жорсткої фінансової дисципліни;

· підвищення рівня прозорості та раціональності бюджетного процесу;

· проведення структурних реформ в основних галузях економіки і сферах діяльності.

У Бюджетній резолюції на 2016 рік враховано прогноз основних макропоказників економічного та соціального розвитку України на 2016 рік (постанова КМУ від 14.02.2015 № 76) за I сценарієм, що також враховано в нашій програмі співпраці з МВФ, зокрема:

· номінальний ВВП - 2 106,1 млрд. грн.;

· темп зростання реального ВВП - 2 %;

· індекс споживчих цін (грудень до грудня попереднього року) - 9 %;

· індекс цін виробників (грудень до грудня попереднього року) - 12 %;

· обмінний курс грн./дол. США (в середньому за період) - 22,5 гривень.

Макропоказники можуть бути уточнені відповідно до розвитку соціально-економічної ситуації у 2015 році, уточнення припущень прогнозу та з урахуванням низки внутрішніх та зовнішніх ризиків.

Ключовими завданнями бюджетної політики на 2016 рік пропонується визначити:

· утримання дефіциту держбюджету в межах 3 % ВВП;

· частка перерозподілу ВВП через зведений бюджет на рівні не вищому, ніж враховано у держбюджеті на 2015 рік;

· скорочення боргового навантаження, в тому числі за підтримки з боку міжнародного фінансування (переважно рефінансування боргу) та управління боргом, що допоможе зменшити виплати, пов'язані з обслуговуванням державного боргу в найближчі роки.

У соціальній сфері бюджетна політика 2016 року буде орієнтуватися на підтримку громадян у цей нелегкий та скрутний час, проте в межах можливостей балансу бюджету, зокрема:

· забезпечення економічно обґрунтованого підвищення мінімальної заробітної плати та посадового окладу (тарифної ставки) працівника I тарифного розряду Єдиної тарифної сітки;

· встановлення розмірів прожиткового мінімуму та рівня його забезпечення на основі зростання показників реального сектору економіки та індексу споживчих цін.

Посилення регіонального вектору бюджетної політики, забезпечення стійкого економічного розвитку регіонів здійснюватиметься шляхом децентралізації управління бюджетними коштами та підвищення самостійності органів місцевого самоврядування.

Державна політика у 2016 році буде спрямована на подальшу дерегуляцію, зменшення фіскального навантаження та адміністративного тиску, а також впровадження реформ в усіх галузях.

Пріоритетними завданнями податкової політики у 2016 році зокрема будуть:

· посилення боротьби зі схемами ухиляння від сплати податків, зокрема удосконалення адміністрування ПДВ, формування системи податкового контролю залежно від ступеня ризику в діяльності платників податків;

· зменшення податкових перешкод для закордонних інвестицій та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і капітал.

3. СТРУКТУРА МІЖНАРОДНОЇ СИСТЕМИ: ГІПОТЕЗА "ЗІТКНЕННЯ ЦИВІЛІЗАЦІЙ"

Характерна риса нашого часу - бурхлива глобалізація суспільних процесів. Усе XX і початок ХХІ століття позначене воістину тектонічними зсувами й потрясіннями, що спричинилися до переструктурування світового геополітичного простору.

Ми є свідками зміни традиційного уявлення про завдання та функції держави, політики, людини і, врешті-решт, моралі. У сучасному світі проблеми етики та моралі різко відмежовані від сфери реального. Такі етичні категорії, як добро, справедливість, любов, чесність, милосердя, шляхетність, прощення вважаються анахронізмами. Як тільки постає моральне питання, ми відразу розуміємо, що мораль, відмінна від повсякденної рутини світу, сфера незрівнянно серйозніша та пов'язана з особливими зобов'язаннями, які не мають нічого спільного з сучасними міжнародними відносинами та зовнішньополітичним курсом більшості держав.

Найхарактернішою ознакою сучасного світового політичного процесу є спекулятивне намагання політики підпорядкувати собі етичні цінності, етико-моральні засади та використати їх для виправдання своїх дій. Як наслідок, політична інтерпретація етичних норм спричинила до виникнення міжцивілізаційного етико-гуманітарного конфлікту. Цей конфлікт, на думку американського політолога Хантінгтона, є частиною так званого «зіткнення цивілізацій». Хантінґтон стверджує: «У цьому новому світі найбільш поширені, важливі та небезпечні конфлікти відбуватимуться не між суспільними класами, багатими та бідними, чи иншими, економічно детермінованими групами, а між народами, що належать до різних культурних спільнот». (Зараз, наприклад, ми бачимо активну агресію з боку мусульманських угруповань(ІГІЛ))

Власне культурно-цивілізаційний конфлікт умовно Східного і Західного цивілізаційних підходів розвивається не конче на ґрунті політичного, соціального, чи культурно-релігійного протистояння, а швидше на підставі несумісності світоглядних етико-моральних концепцій. Ця свого роду конкурентна боротьба Східної і Західної цивілізацій до певного часу перебувала в абстрактно-теоретичній площині, що полягала лише в декларації абсолютно різних автономних світоглядних систем. Сучасний світ світ зіткнувся з певною дилемою. Об'єктивні глобалізаційні процеси наштовхнулися на нездоланну перешкоду східного культурного ізоляціонізму та етно-релігійного консерватизму.

Саме тому концепція «зіткнення цивілізацій», яка описує динаміку сучасних міжнародних відносин крізь призму конфліктів на цивілізаційній основі є сьогодні надзвичайно популярною та актуальною.

Семюель Хантінгтон (1931-2008) - відомий американський політолог і геополітик. 1993 р. у журналі «Foreign Affairs» опублікував статтю «Зіткнення цивілізацій» (The Clash of Civilizations), у якій виклав основні положення своєї теоретичної концепції, яка мала стати «більш застосовуваним і зручним знаряддям для інтерпретації подій на міжнародній арені, ніж інші парадигми». 1996 р. С. Хантінгтон підготував і видав книгу «Зіткнення цивілізацій і перебудова світового порядку», основною метою якої була досить докладна аргументація його наукової концепції. У ній викладений сучасний стан «світу цивілізацій», зміни у співвідношенні сил в цивілізаційній боротьбі, яке, на думку автора, полягає в поступовому і неухильному занепаді Заходу і підйомі таких цивілізацій як конфуціанська і ісламська. Стаття і книжка викликали численні дискусії та контроверсійні точки зору щодо його теорії.

На думку С. Хантінгтона, класична теорія міжнародних відносин (він має на увазі - державоцентризм) досить правильно та логічно пояснювала міжнародні відносини до кінця XX ст. Однак після руйнування біполярної міжнародної системи вона «не дає розуміння відмінностей між глобальною політикою після холодної війни і перед нею. Ці відмінності, однак, існують, а в кожній історичній епосі держави інакше реалізують власні інтереси. У сучасному світі вони щораз частіше дефініюють їх у цивілізаційних категоріях. Вони співпрацюють і створюють союзи з державами з подібною культурою і частіше бувають у конфлікті з країнами з інших культурних кіл».

Основна гіпотеза Хантінгтона полягає в тому, що в сучасних міжнародних відносинах стосунки конфлікту чи співпраці між державами визначаються культурною ідентичністю суспільства. Широкі маси населення, розчаровані в ідеології, повертаються до своїх фундаментальних основ, таких як релігія, мова, історія, суспільні цінності й традиції, інституції. Тобто вони намагаються відновити культурну відособленість, що вимагає виділення і навіть протиставлення іншим народам.

С. Хантінгтон рішуче стверджує: «Модернізація не тотожна до вестернізації і не призводить ні до виникнення універсальної цивілізації, ні до вестернізації незахідних суспільств». Єдиним наслідком намагання нав'язати універсалістські цінності іншим народам є зростання антизахідних настроїв та фундаменталізму, що виражається у міжнародних конфліктах і розгортанні «хвилі» тероризму в країнах Заходу. Як і постмодерністи, С. Хантінгтон вважає, що не існує єдиного шляху розвитку, а західна суспільна модель прогресу не є еталоном. В основі будь-якої цивілізації завжди лежать її духовні начала. Вони випливають із системи суспільних морально-етичних норм поведінки, що у релігії сформульовані у вигляді певних правил і табу. Такі норми відзначалися найбільш сталим впливом на розвиток культури (у тому числі і матеріальної) та поведінки людини, що відноситься до певної етнорелігійної спільноти .

Власне, використовуючи як критерії особливості розвитку духовної культури та релігії окремих людських спільнот, він виділив дев'ять великих цивілізацій, що складають собою людство: західну (атлантичну), православну (східнослов'янську), ісламську, китайську, індуїстську, латиноамериканську, африканську, японську, буддистську.

Найважливішими серед визначених цивілізацій у сучасному світі С. Хантінгтон вважає такі:

1. Західну (або атлантичну), що спирається на цінності європейської культури, представлені також у масовій американській культурі, а її морально-етичні принципи ґрунтуються на християнстві.

2. Ісламську, притаманну, передусім, арабським, але також й іншим мусульманським країнам, які спираються на культуру Сходу та ісламський фундаменталізм.

3. Китайську, що базується на традиційних цінностях конфуціанства, яке розуміють не лише як релігію, але й як філософське вчення.

4. Східнослов'янську, побудовану на православ'ї та російській культурі.

Головною передумовою, основою кожної цивілізації Хантінгтон вважає культуру і різноманітні види культурної ідентифікації, які в сучасному світі, що склалися після холодної війни, визначають моделі конфліктів. У першій частині свої книги він приходить до висновку, що вперше в історії глобальна політика і багатополюсна, і поліцивілізаційна, а модернізація відділена від вестернізації, оскільки розповсюдження західних цінностей і норм не призводить до становлення всесвітньої цивілізації.

У другій частині підкреслено, що співвідношення сил між цивілізаціями змінюється. Домінація Заходу зменшується, могутність азійських цивілізацій, які спираються на свої культурні цінності, економічне та демографічне зростання, підвищується .

Підйом мусульманського духу спостерігається в цивілізації, що займає простір від Марокко до Індонезії і від Нігерії до Казахстану, що нараховує більше 1 млрд. осіб. Феномен Ісламського відродження, яке Хантінгтон порівнює із європейською Реформацією, посилюється величезним демографічним ростом, який особливо виявляється в Північній Америці і Центральній Азії. Зростання народжуваності в ісламському світі веде до підвищення частки молоді в суспільстві, яка складає вже більше 20%. Цей фактор створює соціальні проблеми, які не можуть вирішити держави. На допомогу йому приходять ісламські організації, які надають медичну допомогу, утримують ісламські університети, школи, все це посилює ісламське відродження.