Размещено на http://www.allbest.ru/

Управління освіти і науки Волинської облдержадміністрації

Волинське відділення МАН України

Волинський ліцей - інтернат Волинської обласної ради

ПОЛІТИКО - ПРАВОВІ УМОВИ ВИНИКНЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Роботу виконала: Костючик Дарина,

Учениця 10 класу Луцької спеціалізованої школи №1

Науковий керівник: Батюк О.В., керівник гуртка

Правознавства Волинської обласної МАН

Луцьк 2015

Вступ

Велика небезпека загрожує нам,

однак і велику силу маємо,

і не існує перепон на шляху досягнення

наших цілей та створення об`єднаної Європи,

моральні поняття та принципи якої

можуть здобути повагу та визнання людства…

Упевнений, що ми можемо подолати

будь яку небезпеку, яка стоїть

перед нами, якщо матимемо бажання.

Наші надії та наша робота вказують

на початок нової епохи, епохи миру,

процвітання, достатку, невичерпного багатства

та геніальності Європи котра має змогу перетворитися на

джерело та натхнення життя у мирі

З виступу В. Черчилля, на першому засіданні

Парламентської асамблеї Ради Європи

Актуальність обраної теми наукової роботи, визначена тим, що для України вступ до Європейського Союзу залишається великою національною метою. Підписання угоди про асоціацію - квиток в краще майбутнє, адже, що таке ЄС для України. Це - воістину демократія, заможність та стабільність, це - світові інвестори, а відповідно ріст економіки, подолання технічної відсталості, створення нових робочих місць та нові стандарти, якими на сьогоднішній день живуть 28 країн світу, уряд який працюватиме не для себе, для країни та в першу чергу для людей. Формування ідеї об'єднаної Європи мала тривалу й глибоку історію, і кожна епоха надавала їй своє політико-правове втілення.

В історичному плані однією з найперших інтеграційних концепцій був федералізм, об`єднання держав в одне ціле з метою подальшої співпраці. Саме після Першої Світової війни це стало особливо актуальним, оскільки держави намагаючись запобігти конфліктам, все більше і більше схилялися до думки про необхідність створення наднаціонального об`єднання, яке керувалося б, в першу чергу, спільними інтересами, а не інтересами окремих держав. З цього приводу було розроблено чимало пропозицій інституційного вирішення проблеми. Та не дивлячись на різноманітність європейських проектів вони були досить схожими за своїми складовими: об`єднання держав, вирішення конфліктів, утворення армії та спільного ринку.

Створення Європейського Союзу (надалі ЄС), з його особливою системою правових норм було зумовлено розвитком економічної, політичної та правової інтеграції на європейському континенті. Але лише у другій половині 40-х років ЧЙЧ століття виникли необхідні передумови для здійснення інтеграції у сфері економіки, політики та права, коли з ідеями заснування міждержавних інтеграційних об`єднань в Європі стали виступати керівники провідних європейських держав.

Вінстон Черчілль був одним із перших, хто висловив ідею створення Сполучених країн Європи. Він запропонував створення союзу під керівництвом Франції та Німеччини, зауважуючи, що його країна не братиме участі в інтеграції і радше буде спостерігачем.

Після підписання Римських договорів у Західній Європі розпочали функціонувати три Співтовариства. Найважливішим з яких було Європейське Економічне співтовариство, іменоване просто Співтовариством. Основною метою Римського договору було заснування спільного ринку, який мав слугувати фундаментом єдиного економічного простору. Сьогодні інтеграційні процеси охоплюють значно ширше коло питань. Одне з нових завдань Європи - зробити ЄС територією свободи, безпеки та справедливості, де кожен має рівний доступ до правосуддя та однаково захищений законом.

Внутрішня та зовнішня безпека - це дві сторони однієї монети. Принципи, інститути та механізми реалізації зовнішньої політики Європейського Союзу представлені в Консолідованій версії Договору про ЄС (розділ V) та Договору про функціонування ЄС (Частина V «Зовнішня діяльність Союзу»).Згідно зі ст..21 ДЄС, у своїх діях на міжнародній арені ЄС керується такими принципами: демократія; верховенство права; універсальність і нероздільність прав та свобод людини; повага до людської гідності; рівність і солідарність; дотримання Статуту ООН і норм міжнародного права. Іншими словами, ЄС також повинен вести боротьбу з тероризмом та організованою злочинністю, а це означає, що сили поліцейських підрозділів повинні працювати разом. Одне з нових завдань Європи - зробити ЄС територією свободи, безпеки та справедливості, де кожен має рівний доступ до правосуддя та однаково захищений законом.

Говорячи про європейські глобалізаційні процеси слід зауважити, що глобалізація - це складне й суперечливе явище, яке сприяє розвитку успішних країн, а менш розвиненим країнам відводить роль аутсайдерів; глобалізація дозволяє вирішувати старі проблеми,але виводить на перший план нові, головні з яких - диференціація світової економіки та поляризація суспільства. Одним з найважливіших наслідків глобалізації є різке зростання ролі Європейського Союзу у світовій економіці. Формування нової геополітичної ситуації в світі, яке супроводжується складними, іноді взаємовиключними тенденціями, суттєво вплинуло на винекненя нових викликів та небезпек особі, суспільству, державі, усьому людству. Глобалізація світових процесів, поряд із позитивним впливом на розвиток людства, також стала джерелом фундаментальних змін, що відбуваються у сфері міжнародної безпеки. Тепер кожна країна дедалі більше залежить від ситуацій у світі, подій, що відбуваються за її межами.

Хорошим прикладом цього є Україна,яка стала жертвою російської агресії, на шляху до європейського майбутнього. Через своє геополітичне та геоекономічне становище,Україна опинилась на лінії вододілу між двома впливовими гігантами сучасної світової політики - Європейським Союзом та Російською Федерацією, кожен з яких прагне залучити Україну у фарватер своєї політики, що й породжує певну дихотомію зовнішньополітичного курсу малої України. Це зумовлює складність зовнішньополітичного вибору - від євро інтеграції до активізації участі України в інтеграційних процесах. Однак, як вважає український дослідник І. Тодоров, «для України питання європейського вибору не є риторичним. Наша вітчизна історія наводить масу яскравих прикладів, які переконливо свідчать, що Україна завжди належала до Європи».

Мета наукової роботи полягає у розкритті змісту та сутності політичних та правових умов виникнення та перейняття досвіду в Європейського Союзу.

Завдання наукової роботи визначені відповідно до мети, а саме:

1) розкрити історико-політичних умов виникнення ЄС;

2) дослідити зміст правових умов виникнення ЄС;

3) виробити пропозиції, щодо удосконалення положень чинного законодавства України, щодо вступу України в Євросоюз.

Об`єктом наукової роботи є суспільні відносини, які характеризують політико - правові умови виникнення ЄС.

Предметом наукової роботи є політико - правові умови виникнення Європейського Союзу.

Методами наукової роботи становлять історичний метод досліджено умов виникнення ЄС, аналізу який допоміг охарактеризувати правові умови виникнення ЄС, порівняльно-правовий метод дав можливість зіставити окремі положення чинного законодавчих актів України щодо інтеграції в ЄС. Для одержання емпіричних даних застосовувався соціологічний метод дослідження, опитування за розробленою анкетою підлітків віком 15-17 років.

Теоретична частина наукової роботи складається із змісту наукових положень та аналізу періодичних джерел, наукової та навчальної літератури за темою роботи, що дозволило автору

вперше одержано:

удосконалено:

набуло подальшого розвитку:

Практичне значення наукової роботи: на основі аналізу теоретичних положень та емпіричних даних запропонувати пропозиції (щодо удосконалення норм чинного законодавства України) з визначеної теми.

Структура наукової роботи складається із вступу, трьох розділів які містять шість підрозділів, висновків, додатків та список використаних джерел.

1. Характеристика причин та умов виникнення Європейського Союзу

1.1 Історико-політичні засади виникнення ЄС

Концепція євроінтеграції вибудувалася з використанням двох основних теоретичних моделей обґрунтування інтеграційних процесів: федералізму та функціоналізму були висунуті у різні історичні періоди політичними філософами та прихильниками ідеї об`єднаної Європи.

Перші інтеграційні проекти, запропоновані європейськими мислителями, були орієнтовані на формування федерації європейських правителів або європейських держав.

Федералістська теорія розвивається піж впливом концепції ідеалізму, а її апологети впевнені, що подолати конфліктний потенціал системи міжнародних відносин можна через просування демократії та верховенства права, розвиваючи економічне та культурне співробітництво. Теорія федералізму ґрунтується на таких головних принципах: компроміс між єдністю та суверенністю держав, знаходження рівноваги між відцентрованими та доцентровими силами, між загальним та особливим.

У межах європейської інтеграції виокремлюють два базові підходи, кінцевою метою яких є формування наднаціональної держави та передання політичних повноважень на вищий рівень, проте шляхи досягнення цієї мети різні.

Основними детермінантами соціологічного підходу є соціальна активність людини та людських спільнот у політичній, економічній і соціальній системах. Прихильники цього підходу намагаються «примирити» порядок і єдність цілого з автономією його складових частин через інституційне розмежування влади центру і регіонів. Як наслідок, компетенція федеральної держави є обмеженою, більша частина влади зосереджена у місцевих органах влади. Отже, представники цього підходу вбачають інтеграцію в розвитку самоврядування у поєднанні з переданням частини повноважень наднаціональним структурам.

Конституційних підхід зосереджує увагу на створенні федеративної держави, яка має бути заснована на початковому поділі повноважень між центром і суб`єктами федерації на основі конституційного договору. При цьому федеральні повноваження поширюються на економіку та сферу безпеки. Загалом теорія ґрунтується на поєднанні трьох найважливіших начал: конституційність, легітимність та наявність демократичних інститутів на кожному рівні управління.[1]

В Європі цей підхід розробляв Альтьєро Спінеллі, котрого називають основоположником конституційного методу, на основі якого в ЧЧЙ ст. підготовлено Конституційний договір для Європи.[2]

Отже, аналізуючи європейську інтеграцію, можна стверджувати, що саме федералізм заклав основи єдиної Європи.

Об`єднання Європи постала ще за часів Римської імперії, влада якої поширювалася на велику частину європейських земель. Згодом багато європейських правителів прагнули відродити Римську імперію та об`єднати Європу «вогнем і мечем». Однак це не мало успіху, оскільки концепція Єдиної Європи передбачала застосовувати метод торгівлі та співробітництва.

Об`єднання Європи стало наслідком тривалого процесу формування європейської цивілізації, що почався у період античності. Визнання християнства як державної релігії в Римській імперії стало ще одним потужним чинником формування європейської цивілізації, яку нині часто називають християнською. Єдина релігія була важливим чинником, який був відмічений у плані європейської конфедерації в політичному трактаті « Про монархії»запропонований італійським поетом, який бачив порятунок Європи у відродженні Римської імперії під егідою німецької імперської династії.

Через вступ молодих централізованих держав у тривалі та кровопролитні війни мислителі та політичні діячі активно просували ідеї примирення та об`єднання європейських держав. Одним із перших таких проектів належить домініканському ченцю французького короля Філіпа IV Красивого П`єру Дюбуа, який у своєму памфлеті пояснив ідею відновлення на релігійній основі втраченої єдності європейських народів шляхом створення конфедерації. Схожі ідеї виникали і на початку XVI і наприкінці XVII ст. Усі ці ідеї передбачали об`єднання зусиль у військовій сфері шляхом створення спільної армії для протидії ворогам та створення загальноєвропейського представницького органу - Зборів, який буде збиратися кілька разів на рік з метою розгляду міждержавних конфліктів. Збори повинні мати права на застосування санкцій проти тих, хто не погодиться із загальним рішенням. Кількість депутатів Зборів мала визначатися не розмірами, а чисельністю населення за доходами держави., що дасть змогу малим, але економічно успішним країнам убезпечити себе. Найважливішим органом її повинен стати єдиний парламент, який зможе обмежити будь яку державу в «утриманні військ» і тим самим забезпечить мир у Європі.[4]

Отже, починаючи з Середньовічної епохи, європейські філософи та державні діячі розмірковували над проблемами об`єднання європейських держав, насамперед, задля спільної протидії ворогам. Тому перші інтеграційні проекти ґрунтувалися на ідеї формування європейської імперії, на кшталт Римської імперії, як універсальної християнської держави.

Новий етап у формуванні інтеграційних ідей настав після Французької революції, коли основним став принцип національного суверенітету. Тому «вічний мир» почали розглядати як міжнаціональний, тобто мир між народами. Основоположником концепції миру став Імануїл Кант, який характеризував «вічний мир» як союз держав, над яким існує тільки одна наддержава - «держава народу», а єдиний правовий статус - федерація.[1]

Отже, європейські філософи та політичні діячі протягом довгого періоду намагалися розробити концепції об`єднання Європи. Не дивлячись на різноманіття їхніх думок, провідною ідеєю інтеграції європейських країн було створення загальноєвропейської федерації з урахуванням принципів рівноваги та рівноправності.

Перша світова війна стала для Європи катастрофою і змусила всерйоз задумалась про майбутнє. Вчені та політики почали розроблятися розгорнуті інтеграційні моделі Європи та їх поетапну реалізацію. У 1933 було зроблено перший крок, було прийнято нову програму Пан`європейського союзу, якою передбачалось створення Європейської конфедерації. Було представлено декілька планів ( «План Тардьє» та «План Тріана»), в яких описувалися принципи на яких повинен був ґрунтуватися «Федеративний європейський союз». Та реальні передумови для зародження ідеї про необхідність об`єднання Європейського континенту визріли лише після Другої світової війни,45 мільйонів загиблих у самій лише Європі, повністю зруйновані економіки країн континенту, невизначеність у майбутньому. Активним прихильником об`єднання Європи виступає британський прем`єр Вінстон Черчілль, який побоювався посилення СРСР та поширення Європою комуністичних ідей, хоча він застерігав що не варто розглядати європейську федерацію як антирадянський союз, оскільки це могло б призвести до масштабного конфлікту, який Європі не потрібен. У 1943 році британським прем`єром було запропоновано створити Раду Європи, яка б стала посередником між США та СРСР.[2]

Втілення євро інтеграційних проектів у реальне життя розпочалося лише у 50-х роках ХХ ст. Можна виділити три етапи європейської інтеграції, протягом яких відбувалися найбільш доленосні події ля Європи. Перший етап розпочався з реалізації плану Маршала та створення Організації європейського економічного співробітництва і закінчується створенням першої спільноти - Європейської спільноти вугілля та сталі.

Другий етап знаменитий створенням двох нових спільнот - Спільного ринку та Євроатому. Протягом цього етапу до існуючих шести держав приєдналось ще шість: Велика Британія, Данія, Ірландія, Греція, Португалія та Іспанія.

Третій етап вважають наймаштабнішим,в період 80-х років розширення ЄС продовжувалося: у 1992 році в Маастрихті підписано договір про створення Європейського Союзу та перспективи його розширення. Ще протягом десяти років до Європи приєдналося ще тринадцять держав (Польща, Угорщина, Чехія, Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Словаччина, Мальта, Болгарія, Румунія, Словенія та Хорватія).[5]

Як висновок варто зазначити що Європейський союз, що нараховує нині у своєму складі 28 держав-членів, являє собою найбільш розвинену і досконалу інтеграційну угруповання та світі. Його створення було зумовлено насамперед тим, що саме в Західній Європі після Другої світової війни з найбільшою силою проявилося протиріччя між інтернаціональним характером сучасного виробництва і вузькими національно-державними кордонами його функціонування. Процес входження у європейське товариство характеризується довгим шляхом, але це шлях, який веде до значного розвитку. Розвитку, який відчує кожен житель цієї країни.

На шляху до об`єднання європейського континенту країнам довелось багато працювати над тим аби досягнути консенсусу та працювати на спільний добробут. Сьогодні прискорюється та якісно змінюється рівень відносин між Європою та Україною,але неготовність українського суспільства прийняти інтеграцію та проведення масштабних демократичних реформ можуть стати в внутрішніми чинниками до стримування євроінтеграційних прагнень України.

1.2 Правові умови виникнення ЄС

Сучасний Європейський Союз є результатом зусиль, докладених чоловіками й жінками, якіпрацюють для об'єднаної Європи. ЄС спирається на їхні конкурентні досягнення. В жодному іншому регіоні світу незалежні держави ще не об'єднували свої суверенітети такою мірою й у такій кількості різних галузей, що мають величезне значення для їх громадян. ЄС створив спільну валюту і динамічний спільний ринок, в якому люди, послуги, товари і капітал пересуваються вільно. Він намагається зробити так, щоб внаслідок соціального прогресу та справедливої конкуренції якомога більше людей могли скористатися перевагою спільного ринку. Основоположні правила Європейського Союзу викладено в низці угод:

­Паризька угода, що запровадила Європейське співтовариство вугілля та сталі (ЄСВС) 18 квітня 1951 року. [дод.]

Договір про заснування Європейської Спільноти вугілля та сталі передбачав створення Європейської Спільноти вугілля і сталі(ЄСпВС) та закладення фундаменту для утворення спільного ринку вугілля, талі, чавуну, залізної руди та металобрухту.

­Римська угода, що запровадила Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС) таЄвропейське співтовариство з атомної енергії (Євроатом) у 1957 році.[дод.] Функціонування цього товариства створило умови для формування митного союзу через усунення митних бар`єрів у внутрішній торгівлі та впровадження єдиного мита у торгівлі з третіми країнами. Також воно дає можливості для подальшого розвитку економічної інтеграції та формування спільного ринку держав - членів.

Згодом ці основоположні угоди були доповненими наступними документами:

- Єдиним Європейським Атом, підписаним у 1986 році.[дод.]

Головним завданням співтовариства було - шляхом створення необхідних умов для виникнення та швидкого росту атомної промисловості спів діяти підйому життєвого рівня країн - членів і розвитку взаємних обмінів з іншими країнами.

В цілях виконання поставленої задачі в умовах передбачених Договором, Співтовариство повинне:

1) використовувати право власності, на володіння спеціальними матеріалами.

2) гарантувати, шляхом належного контролю, не використання ядерних матеріалів в інших цілях, крім тих, для яких вони призначені.

3) встановлювати з іншими країнами і міжнародними організаціями можливі зв'язки, які б сприяли мирному використанню атомної енергії.

4) забезпечити широкий збут і доступ до найкращих технічних ресурсів шляхом створення спільного ринку і вільного руху капіталів для інвестицій в атомну сферу.

5) розробити єдині норми безпеки для захисту здоров`я працюючих та всього населення, та слідкувати за їх виконанням.

- Угодою про Європейський Союз ( Маастрихт, 1992). [дод.]

Цим договором передбачалось, що перш за все буде створений Європейський Союз. По - друге, упровадження двох нових опор - Спільної зовнішньої та оборонної політики та Співробітництва у сфері правосуддя та внутрішніх справ;прийняття структури та графіка створення економічного та монетарного союзу;включення до сфери спільних дій нових політик, тощо;запровадження процедури спільного прийняття рішень Європарламентом та Радою. І по - третє, розширення правової бази голосування кваліфікованою більшістю.

- Амстердамською угодою (1997).[дод.]

Після підписання у жовтні 1997 року Амстердамського договору, спостерігалося:

1) зміцнення положень щодо Спільної зовнішньої політики та політики безпеки.

2) розширення законодавчих повноважень Європейського парламенту.

- Угодою в Ніцці (2001р.)

26 лютого 2001 року було підписано Ніццький договір, який вніс зміни до Договору про Європейський Союз, Договорів, які засновують європейські товариства, а також деяких пов`язаних з ними актів. Цей договір став наступним кроком у процесі подальшого реформування Євросоюзу. Він містив статті і декларації, протоколи та інші додатки.

Підсумовуючи все вище сказане, варто зазначити що, ці угоди значно зміцнили правові відносини між державами - членами ЄС. Закони Європейського Союзу здійснюють безпосередній вплив на громадян ЄС і надають їм цілком конкретні права. Після створення спільного ринку вугілля та сталі перших шість асоційованих країн (Бельгія, ФНР, Франція, Італія, Люксембург і Нідерланди) забезпечили мир між націями Європи - переможеними та переможцями. Після створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) цей союз країн став приваблювати до себе все більше і більше країн і врешті решт окреслити для себе нові завдання та нову соціальну, регіональну та природоохоронну політики. ЄЕС почало відігравати важливу роль на міжнародній арені.

Докорінних змін зазнала Європа після падіння Берлінської стіни, що стало причиною політичного вигляду ЄС. Тим часом Європейські Співтовариства теж змінювалися, ведучи переговори про підписання нових угод та визначення нових цілей.

2. Дослідження змісту правових умов виникнення Європейського Союзу

2.1 Дослідження змісту правових умов виникнення ЄС

європейський союз правовий законодавство

Створення Європейських Спільнот було безпосередньо пов`язане зі згодою держав - засновників на передання частини суверенних прав і повноважень у відання створюваних інтеграційних органів. Цей правопорядок було закріплено в особливій системі правових норм, де об`єднуючим фактором є сама інтеграція.

Право Європейського Союзу - це унікальний правовий феномен, сформульований у процесі розвитку європейської інтеграції у межах Європейських Спільнот та ЄС. Специфіка права полягає у тому, що воно сформовано на межі міжнародного та національного права держав - членів і має самостійні джерела та принципи права.

У ЄС сформована унікальна правова система, аналогів якої немає ні в національних правових системах, ні в міжнародному праві.

Розгляд правової системи ЄС виокремлює два рівні права:

1)пряма та пріоритетна дія права.

2) спільна зовнішня політика, політика безпеки і співробітництво у сфері юрисдикції, де відповідальність несуть тільки держави - члени.

До предметної сфери дії права ЄС належать:

- сфера економічних відносин.

- Спільні економічні політики.

- Політика в соціальній сфері, тощо.

- Здійснення Спільної зовнішньої політики та політики безпеки.

- Співробітництво поліцій і судів у кримінальному праві.

- Побудова простору свободи, демократії та законності.

- Удосконалення інституційної структури Спільноти.

У просторовому колі право ЄС діє на всій території Європейського Союзу.

Правова система ЄС містить три основні елементи:

Право ЄС, галузі права ЄС і національне право держав - членів.

Правовий доробок Спільноти охоплює: договори ЄС, законодавство, декларації та резолюцію суду; міжнародні угоди.

Згідно з принципом пропорційності, закріпленим у договорах, всі повноваження здійснюються згідно визначених в договорах цілей.

Правом видання нормативно - правових актів Європейського Союзу користуються Рада ЄС, Європейський парламент і Європейська комісія, а також Європейський Центробанк у межах своєї компетенції. Законодавчі акти ЄС публікуються в Офіційному журналі ЄС і вступають в силу з дати, зазначеної на них або на двадцятий день після публікації.

Налагодження взаємозв`язку наднаціонального та національного права - це складний процес, який працює на основі чотирьох принципів: верховенства права, прямої дії, інтегрованості й юрисдикційної захищеності.

Принцип верховенства права який закріплено у ст.. 6 ДЄС, зазначає, що Союз заснований на спільних для всіх держав - членів демократичних засадах верховенства права. Цей принцип права наголошує на пріоритетності права ЄС по відношенню до національних правових норм держав - членів. Отже, Суд ЄС встановив, що верховенство права є життєво важливою умовою існування Спільноти та розвитку європейської інтеграції. Національні закони, несумісні з правом ЄС, втрачають юридичну силу.

Принцип прямої дії - обов`язкова застосовність норм прав на всій території ЄС і щодо всіх суб`єктів європейського права. Це означає, що норми права ЄС обов`язкові для всіх держав - членів, інституцій ЄС, а також фізичних осіб та юридичних осіб. Пряма дія ЄС характерна насамперед для засновницьких договорів, які підлягають затвердженю в національних державах, таким чином і стають частиною національного права.

Згідно з принципом ратифікованості норми права ЄС підлягають застосуванню національною адміністрацією та судами як і національні правові норми.

Принцип юрисдикційної захищеності передбачає обов`язковість для всіх національних судів і судових інстанцій ЄС забезпечувати захист прав та інтересів усіх суб`єктів європейського права.

2.2 Характеристика умов вступу краї н- кандидатів до Європейського Союзу

Можливість для країн стати повноправними членами ЄС була визнана ще Римськими договором: «Будь - яка європейська держава може подавати заявку про членство в Європейському Союзі. Вона повинна направити цю заявку Раді, що приймає рішення одностайно після консультацій з Комісією і отримання згоди Європейського Парламенту, який діє на основі рішення, прийнятого абсолютної більшості його членів»(ст.49ДЄС)

У 90-х роках минулого століття перед ЄС реально постала перспектива збільшення кількості держав - членів за рахунок країн Центральної та Східної Європи. Після розпаду Радянського Союзу в Європі виникли два центри: Європейський Союз та Росія. При цьому переважна частина центрально- та східноєвропейських країн поставила собі за мету приєднатися до ЄС.

Умови прийняття країн Центральної та Східної Європи до ЄС були сформульовані Європейським Союзом у Копенгагені у червні 1993 р. так вони і дістали назву «копенгагенські вимоги».

Політичні критерії передбачають стабільність інституцій, які забезпечують демократію, верховенство закону, захист інтересів національних меншин та права людини.

Європейська судова палата з прав людини відіграє велику роль і в процесі прийняття нових членів до Європейського Союзу теж. Адже спочатку ЄС запитує саме Раду Європи, про країну, що подала заявку. Через організаційне зростання та відстоювання цієї теми, Рада Європи проявляє себе, як успішний захисник прав людини.

До юридичних критерій ми відносимо спроможність взяти на себе зобов`язання, пов`язані з членством у ЄС.

Економічні критерії вступу країн до Європейського Союзу передбачають наявність таких умов:

· Лібералізація цін та торгівлі;

· Відсутність суттєвих бар*єрів, які обмежують вступ у ринок та вихід із нього

· Національна юридична система, що регулює права власності;реалізація законів та контрактних зобов*язань може бути забезпечена в примусовому порядку.

· Стабільність цін

· Спроможність конкурувати та витримати тиск ринкових сил на внутрішньому ринку Європейського Союзу.

· Вплив держави та чинного законодавства на конкуроспроможність засобами торговельної політики, шляхом провелення відповідної політики в галузі конкурентнції та надання державної допомоги середнім та малим підприємствам тощо;

· Достатній рівень та динаміка торговельної інтеграції країни з Союзом до вступу;

Крім того, існують п*ять так званих критерії конвергенції (зближення), виконання яких дає країнам право вступу до економічного та валютного союзу. Воги стосуються цінової стабільності, дефіциту бюджету, державного боргу, стабільності національної валюти та відсоткових ставок.

3. Удосконалення умов входження України до ЄС

3.1 Характеристика політичних та правових умов входження України до ЄС

Завдяки первинному членству України в ООН і подальшій участі в деяких універсальних та регіональних організаціях після здобуття незалежності всі зусилля нашої держави були спрямовані на набуття членства в міжнародних організаціях. Уже тоді українська зовнішньополітична доктрина привертала увагу до того, що проголошенню курсу на набуття членства в міжнародних організаціях має передувати глибинний аналіз наслідків такого кроку й реалістична оцінка здатності України реалізувати цей курс. Вона ж справедливо закликала до усвідомлення того, яким критеріям треба відповідати, а також який обсяг зобов'язань у сфері права слід на себе взяти, аби стати повноправним членом світової та європейської спільнот.

Сьогодні ми маємо новий Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 1 липня 2010 року, в якому в ст. 11 зазначається: Україна як європейська позаблокова держава здійснюватиме відкриту зовнішню політику та прагнутиме співробітництва з усіма заінтересованими партнерами, уникаючи залежності від держав, груп держав чи міжнародних структур [6].

Однією з основних засад зовнішньої політики визначено забезпечення інтеграції нашої держави до європейського політичного, економічного, правового простору з метою набуття членства в Європейському Союзі. Тому для України, котра проголосила свою незалежність і стала на шлях демократичних перетворень і побудови правового суспільства, членство у Світовій організації торгівлі (СОТ), Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) та інших, подальша співпраця з Європейським Союзом, Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) має стратегічне значення, позаяк європейський вектор зовнішньої політики України, особливо співробітництво з різними, передусім економічними, організаціями, є одним із пріоритетних.

2008 року Україна набула членства в СОТ. Сьогодні Світова організація торгівлі виконує функції багатосторонньої торговельної угоди для країн, котрі беруть участь у ній. Крім того, вона є тим форумом, де формуються торговельні відносини між країнами в процесі колективних обговорень, переговорів й усунення розбіжностей. Приєднавшись до СОТ, Україна, отримала режим найбільшого сприяння та національний режим для товарів, експортованих та імпортованих українською стороною. Крім того, наша держава отримує захист від можливого застосування іноземними державами дискримінаційних податків, акцизів, митних зборів. Водночас здобуває і низку переваг, у тому числі й політичних, що підвищують рейтинг і престиж нашої країни, а також надають змогу самій впливати на розвиток механізму міжнародних відносин. Ставши членом СОТ, однієї з найбільших і впливових міжнародних економічних організацій, Україна дістала можливість не лише брати участь в нових формах світових зовнішньоторговельних зв'язків, а й одночасно впливати на їх формування з урахуванням своїх національних інтересів, їх просуванням через повноправну партнерську участь у формуванні міжнародного торговельного режиму, який охоплює дедалі нові сфери й у перспективі може поширитися також на взаємозв'язок торгівлі й екології, соціальні стандарти, електронну торгівлю [3].

Вступ України до СОТ створив підґрунтя для початку переговорів стосовно нової угоди з Європейським Союзом, основою якої мала стати зона вільної торгівлі. У вересні 2008 року на Паризькому саміті Україна-ЄС сторони дійшли згоди, що це буде угода про асоціацію. У зв'язку з підготовкою нової угоди в червні 2009-го на засіданні Ради з питань співробітництва Україна-ЄС у Брюсселі схвалили Порядок денний асоціації (ПДА). Цей документ набрав чинності 24 листопада 2009 року шляхом обміну нотами між дипломатичними відомствами України та ЄС. ПДА замінив План дій Україна-Євросоюз. Він знаменує початок першого етапу інтеграції України до Євросоюзу, бо спрямований на імплементацію майбутньої угоди про асоціацію, складником якої стане зона вільної торгівлі.

Як і інші документи, ухвалені Радою з питань співробітництва, ПДА має рекомендаційний характер. Його положення можна віднести до м'якого права, застосування якого з боку ЄС є найбільш характерним для регулювання насамперед політичних відносин як всередині Союзу, так і в стосунках ЄС із третіми країнами. Проте ПДА стає найбільш практично значимим серед усіх документів, які визначають основи співпраці України та Євросоюзу. Він не має термінів виконання. Метою його ухвалення є полегшення імплементації тимчасової, а потім повноцінної угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Однак значення згаданого документа для нашої держави цим не обмежується. Важлива особливість ПДА: хоча він не містить положень про можливе членство України в Союзі, за своєю суттю документ спрямований на підготовку країни до виконання політичних, економічних і правових умов вступу до ЄС, що ухвалюються нині Європейською Радою.

ПДА складається зі вступу та трьох розділів, у котрих визначено принципи, сфери й інструменти співпраці сторін. У вступній частині ПДА підкреслюється: розвиток відносин між Україною та ЄС сприяє створенню умов для переходу від співпраці до поступової економічної інтеграції й поглибленої політичної асоціації.

На наш погляд, відокремлення економічної інтеграції від політичної асоціації є штучним і лише вносить плутанину, спровоковану позицією української сторони у визначенні нових рамок відносин України з ЄС, в основі якої лежить політична кон'юнктура. Річ у тім, що серед західних концепцій розвитку інтеграції однією з найвпливовіших залишається концепція поділу процесу економічної інтеграції на стадії, кожна з яких має відповідні ознаки й передбачає подальше її поглиблення та поширення на нові сфери. До таких стадій відносяться зона вільної торгівлі (ЗВТ), митний союз, спільний ринок, економічний союз і повна інтеграція. Інтеграція розпочинається зі створення ЗВТ. Підписання угоди про асоціацію з ЄС, складовою якої є створення ЗВТ, означатиме перехід до першої стадії інтеграції України до Європейського Союзу. Позаяк інтеграція є складником асоціації, немає сенсу говорити окремо про економічну інтеграцію й політичну асоціацію в межах однієї угоди. Такий поділ був би виправданим, якби йшлося про дві різні угоди. Позиція ЄС ґрунтується на недоцільності підписання двох окремих угод, що відповідає наявній договірній практиці Союзу. Оскільки ПДА є спільним документом, то в ньому певним чином знайшла своє віддзеркалення позиція обох сторін.

У ПДА підкреслюється: Україна як європейська країна має спільну з Європою історію та сповідує спільні цінності разом із державами-членами ЄС. Зазначається також, що нова угода про асоціацію має створити нові інститути співпраці, поглибити політичну асоціацію й економічну інтеграцію шляхом встановлення взаємних прав і обов'язків.

Серед принципів співробітництва сторін у форматі нових відносин ПДА робить наголос на повазі до загальної мети щодо досягнення асоціації, до спеціальної мети щодо полегшення та підготовки реалізації угоди про асоціацію, на забезпеченні прозорості, спільної відповідальності сторін за реалізацію ПДА, досягненні помітних результатів шляхом поступової імплементації практичних заходів, спільній оцінці імплементації шляхом доповідей, моніторингу досягнутого прогресу [1].

До інструментів імплементації ПДА відносяться обмін технічними експертами й радниками, успішним досвідом і ноу-хау; надання інформації, підтримка здатності до створення та розвитку інститутів, поради щодо гармонізації з правом Європейського Союзу [1].

ПДА передбачає продовження політичного діалогу, започаткованого Угодою про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС 1994 року (УПС) і Планом дій Україна-Євросоюз 2005 року. Використання політичного діалогу в межах ПДА тісно пов'язано з виконанням нашою державою стандартів Ради Європи та ЄС. Політичний діалог спрямований на посилення поваги до демократичних принципів, верховенства права, запровадження хорошого управління, забезпечення прав людини, боротьбу з корупцією. З цією метою, проводячи конституційні й інші реформи, Україна має враховувати рекомендації Венеціанської комісії Ради Європи, стандарти Європейської Хартії місцевого самоврядування, рекомендації ОБСЄ та Бюро демократичних інститутів з прав людини. У сфері захисту прав людини наша держава має забезпечити імплементацію Конвенції ООН про права осіб з обмеженими можливостями й факультативного протоколу до неї. З метою протидії корупції Україна має завершити ратифікацію Конвенції ООН проти корупції та Конвенції Ради Європи з кримінального права проти корупції, імплементувати національний план дій проти корупції у співпраці з відповідними органами ЄС [1].

Попри те, що ПДА визначає обмежену кількість пріоритетів, він не обмежує формату наявного співробітництва в рамках інших діючих угод. Визначені у ПДА пріоритети стануть доповненням до положень Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, щойно вона набуде чинності. Водночас після підписання Угоди про асоціацію Україна та ЄС здійснять масштабний перегляд відповідних частин ПДА для визначення всеохопного переліку пріоритетів дій.

В умовах нинішньої зовнішньополітичної ситуації мета України - передусім економічне співробітництво з Європейським Союзом, яке необхідно ефективно та швидко розвивати. У зв'язку з цим ефективними й результативними стали відносини України з Європейською асоціацією вільної торгівлі. Нагадаємо, ЄАВТ є зоною вільної торгівлі, що об'єднує митні території чотирьох європейських країн, котрі не вступили до Європейського Союзу, зокрема, Республіки Ісландія, Князівства Ліхтенштейн, Королівства Норвегії та Швейцарської Конфедерації. Зона вільної торгівлі забезпечує країнам-членам режим вільної торгівлі товарами та послугами, а також гарантує вільний рух капіталів і фізичних осіб. Сьогодні з ЄАВТ співпрацює багато держав Центральної і Східної Європи та Середземномор'я. Починаючи з 1992 року свої відносини з ЄАВТ формалізувало понад 20 країн. Угоду про вільну торгівлю з ЄАВТ уклали Болгарія, Польща, Угорщина, Чехія, Латвія, що сприяє постійному зростанню обсягів взаємної зовнішньої торгівлі. Протягом останнього десятиріччя ЄАВТ створила розгалужену мережу угод про вільну торгівлю з країнами Центральної та Східної Європи, басейну Середземного моря, Азії, Північної та Південної Америки, Близького Сходу, Африки. Це співробітництво реалізується на двох рівнях.

Перший передбачає укладення двосторонніх угод про вільну торгівлю. ЄАВТ уклала угоди про вільну торгівлю з Чилі, Канадою, Хорватією, Ізраїлем, Йорданією, Ліваном, Македонією, Мексикою, Єгиптом, Марокко, Палестинською Автономією, Румунією, Сінгапуром, Тунісом, Колумбією, Туреччиною, Південною Кореєю та Південно-Африканським митним союзом (ПАМС), який об'єднує 5 південноафриканських країн (Ботсвану, Лесото, Намібію, Південно-Африканську Республіку та Свазіленд).

Другий рівень співробітництва передбачає укладення ЄАВТ спільних декларацій про співробітництво. Такі декларації ЄАВТ уклала з Україною, Албанією, Алжиром, Сербією та Чорногорією, Перу й Торговельно-економічним союзом країн Латинської Америки (МЕРКОСУР) та Організацією співробітництва країн Перської затоки.

Стратегічною метою діяльності ЄАВТ залишається лібералізація торгівлі з її найважливішими торговельними партнерами шляхом укладення угод про вільну торгівлю та розвитку співпраці в рамках СОТ. Метою укладення таких угод є створення для суб'єктів підприємницької діяльності країн-членів ЄАВТ сприятливих умов доступу до ринків країн цього регіону.

Україна поставила за мету інтегруватися до ЄАВТ, розглядаючи її як інструмент інтеграції до Євросоюзу. ЄАВТ та Україна підписали 2010 року Спільну декларацію про співпрацю. Переговори щодо угоди про вільну торгівлю між чотирма державами ЄАВТ (Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія та Швейцарія) і Україною були розпочаті в Києві ще 21 квітня 2009 року. Угоду про створення зони вільної торгівлі між нашою державою та країнами ЄАВТ було підписано 24 червня 2010-го. Це перша преференційна угода України після її вступу до СОТ у 2008 році [2].

Угода про вільну торгівлю є всеохопною, включаючи торгівлю товарами (промислові та сільськогосподарські товари, риба й інші морські продукти), послугами, інвестиції, спрощення процедур торгівлі, умови конкуренції, захист прав інтелектуальної власності та державні закупівлі.

Підписана Угода про зону вільної торгівлі з ЄАВТ сприятиме подальшому зміцненню економічних зв'язків, торгівлі й інвестиціям між обома сторонами. Цей всеохопний документ є важливим кроком у проведенні урядом України програми реформ, яка має на меті подолання негативних наслідків глобальної економічної та фінансової рецесії, забезпечення відновлення сталого розвитку національної економіки. Угода є одним з найголовніших здобутків членства України у СОТ та збігається з євроінтеграційними прагненнями нашої держави. Ефективна реалізація угоди сприятиме інтеграції України до європейського економічного, а отже й політичного простору.

Окрім цього, Україна стала повноправним членом Енергетичного Співтовариства після набуття чинності з 1 лютого 2011 року Протоколом про приєднання України до Енергетичного Співтовариства. Він передбачає включення нашої держави до числа договірних держав Енергетичного Співтовариства, графік імплементації Україною правових норм Євросоюзу у сфері енергетики, що охоплює загалом період до 1 січня 2018-го. Протокол містить також інші перехідні положення дії Договору про заснування Енергетичного Співтовариства на території України, а також фінансові зобов'язання останньої щодо здійснення нею внесків до бюджету Енергетичного Співтовариства [2].

Як сторона Договору про Енергетичне співтовариство Україна отримує доступ до внутрішнього ринку електроенергії та газу Євросоюзу та стає його повноправним учасником. Вітчизняні газотранспортна й електрична мережі стають частинами європейських, а це вимагатиме від нашої держави системної роботи з підвищення їхньої рентабельності та досягнення відповідності сучасним вимогам екологічної безпеки. Енергетичний сектор України функціонуватиме в рамках загальної регуляторної бази ЄС, що має забезпечити прозорі механізми формування тарифів на енергоносії та дотримання правил конкуренції й істотно сприятиме залученню інвестицій в енергетичну галузь. Це своєю чергою відкриває шлях до реалізації домовленостей між Україною та ЄС з модернізації української ГТС. Але для цього необхідно продовжувати послідовну роботу з подальшої адаптації українського законодавства до відповідних норм Євросоюзу. Крім того, формування спільного енергетичного ринку між Україною та ЄС об'єктивно посилює позиції нашої держави в ситуації можливого тиску на її енергетичний сектор з боку постачальників енергоресурсів. Договором також передбачається можливість взаємодопомоги між країнами співтовариства на випадок зриву поставок країнами-постачальниками.

Для гармонізації українського законодавства із законодавством права Європейського Союзу в сфері енергетики Україна вже прийняла головний рамковий Закон «Про засади функціонування ринку природного газу» від 8 липня 2010 року [2]. Отже, приєднання нашої держави до Енергетичного Співтовариства відкриває для неї як нові перспективи, так і накладає серйозну відповідальність у сфері реформуванні національного енергетичного сектору та забезпеченні надійності поставок енергоносіїв до країн Європейського Союзу.

Відносини України з НАТО змінили свій зовнішній вектор, оскільки відповідно до Закону «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики України» від 1 липня 2010 року закріплено позаблоковий статус нашої держави, закладено підґрунтя для фактичної зміни зовнішньополітичного курсу держави. Його мета - закріплення відмови від євроатлантичної інтеграції [6]. Також у черговому Посланні Президента України Віктора Януковича до Верховної Ради «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2011 році» зазначається: позаблоковість розглядається нашою державою як послідовна позиція захисту національних інтересів без участі у військових союзах, що створює необхідні можливості для розвитку партнерських, взаємовигідних стосунків із іншими державами та міжнародними організаціями за всіма напрямами.

Подальше спiвробiтництво України з НАТО у військових галузях має на метi використання досвiду й допомоги НАТО, держав-членiв i країн-партнерiв Альянсу для реформування та розвитку Збройних Сил України, удосконалення механiзмiв соцiального захисту вiйськовослужбовцiв, підготовку військових контингентів i вiдповiдної інфраструктури нашої держави для взаємодії з НАТО пд. час проведення спiльних миротворчих, пошукових i рятувальних операцiй [5].

Для співпраці з Україною важливе значення має Стратегічна концепція НАТО, ухвалена на саміті в Лісабоні 19 листопада 2010 року. Передумови виникнення потреби у новій Стратегічній концепції склалися під впливом таких чинників. У зв'язку з появою нових загроз і здійсненням операцій та місій під проводом Альянсу увиразнилася критична невідповідність ресурсних можливостей і наявних потенціалів країн-членів у спроможності забезпечити мир і стабільність там, де це необхідно для захисту свободи й безпеки членів НАТО. На подолання цієї проблеми спрямована широкомасштабна трансформація НАТО у військовій, політичній і структурній сферах. Таким чином, нова Стратегічна концепція, що розробляється до 2020 року, має визначити головні риси нової безпекової обстановки, елементи підходу НАТО до безпеки, закріпити довгострокові цілі НАТО, характер організації, її основні завдання, а також надати рекомендації з подальшої адаптації збройних сил Альянсу до подолання нових загроз [4].

Основною міжнародною організацією, в якій Україна бажає набути членства, є Європейський Союз. Зазвичай при розгляді країни-претендента на членство в ЄС Європейська комісія, крім інформації, наданої самою державою, вивчає також документи інших міжнародних організацій, передусім Ради Європи, котра є визнаним авторитетом зі встановлення контролю за дотриманням стандартів у сфері демократії, верховенства права та прав людини. Саме запровадження стандартів Ради Європи у сфері демократії, верховенства права і прав людини слід розглядати як головний політичний пріоритет держави та ключовий механізм досягнення відповідності України передусім політичним критеріям членства в Євросоюзі.

Молоді демократії мають широко застосовувати механізми наближення правової системи до європейських норм і стандартів. Отже, вся історія участі України в різних міжнародних організаціях є сталим правовим процесом. Уряди змінювали один одного, змінювалися національні та міжнародні умови їхнього функціонування, змінювалися їхні інтереси у відносинах зі згаданими організаціями, але сама участь не припинялася. Це дало змогу Україні в цілому налагодити механізм участі в цих об'єднаннях.

На нашу думку, повноцінна участь України в міжнародних організаціях сприяє розв'язанню проблем внутрішнього розвитку. Це розширює та поглиблює міждержавне спілкування, допомагає просуванню національних інтересів в інших країнах і водночас досягненню цілей міжнародної спільноти.

3.2 Удосконалення правових норм

Україна заявила про європейський вибір зразу після того, як стала незалежною державою. В перші роки незалежності Україною були зроблені перші,здавалось, досить успішні кроки в напрямку європейської інтеграції. Але в 2003 році стало зрозуміло, що інтеграційний процес не буде таким простим і передбачуваним, яким до цього його уявляти ряди українських політиків. Важливо наперед визначити інтереси країн, що є членами ЄС, та України, та передбачити всі можливі і неможливі перешкоди на шляху до інтеграції. Тільки вивчивши ці проблеми можна дати відповідь НП питання про те, що сприяє і що заважає інтеграції України в Європу.
Незважаючи на певну близькість українців до народів що проживають у Європі, існує багато перешкод інтеграції України в ЄС. Поки що Україна не готова стати членом ЄС тому, що не відповідає стандартам цього об`єднання держав Всім бажаючим вступити до ЄС надсилається анкета з 2400 запитаннями, в тому числі, як наприклад, яка висота тротуарів, наявність сміттєвих баків, місць для інвалідів і тому подібне.

Варто почати з фундаменту, а саме з українського законодавства, такого непостійного та недосконалого. Постійні зміни в українському законодавстві є однією з найбільших проблем залучення іноземних інвесторів.

Така велика і широка змінюваність законодавства та положень інших нормативних документів спричинює залучення дорогих юридичних фірм або окремих юристів і бухгалтерів тільки для оновлення інформації про законодавчі вимоги до підприємств. Але навіть це не є гарантією відповідності українським законам.

Знову ж таки, відмітимо і часту змінюваність податкового законодавства, багаторічне зволікання Верховної Ради України з прийняттям Податкового кодексу України, Земельного кодексу. Також змінюється (удосконалюється) інструктивно-методична документація [12].

Все це спричинює ненавмисні порушення, за які, наприклад, органи Державної податкової служби України накладають фінансові санкції та адміністративні штрафи.

Коли бізнесмени починають займатися міжнародною торгівлею та інвестиційними операціями, ризик майбутніх суперечок і спорів з іншими сторонами є одним з моментів, якого вони найбільше побоюються. Ризик збільшується, коли бізнесмени не можуть бути впевненими в існуванні надійних процедур для швидкого та справедливого вирішення спорів. Якщо ризик зростає через відсутність ефективних процедур розв'язання спорів, бізнесмени просто відмовлятимуться від запланованої діяльності, що в результаті призведе до зменшення обсягів торгівлі та інвестицій у країні. Лише чіткі процедури та можливість швидкого вирішення спорів сприяють розвитку торгівлі та здійсненню інвестицій.