Політико-правові умови виникнення Європейського Союзу

Арбітраж допомагає зміцнювати міжнародні економічні відносини шляхом запровадження механізму зменшення ризику від міжнародної комерції та інвестицій. Закон України "Про міжнародний комерційний арбітраж в Україні", який набув чинності ще 20 квітня, створив юридичну базу міжнародного комерційного арбітражу в Україні. Закон передбачав надання інформації про арбітражні засідання, які проводяться для розгляду специфічних спорів, в яких залучені міжнародні інвестиції. Міжнародний суд комерційного арбітражу та Морська арбітражна комісія створені на постійній основі при Торговельно-промисловій палаті України. Закон враховує міжнародні угоди, підписані Україною, та модельний Закон UNICITRAL про міжнародний комерційний арбітраж.Крім цього, Україна підписала Конвенцію ООН 1958 р. "Про визнання та виконання закордонних арбітражних рішень" (Нью-Иоркська конвенція) та Європейську конвенцію про комерційний арбітраж 1961 р. Цими конвенціями, а також ст. 35 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" передбачається, що арбітражне рішення визнаватиметься та виконуватиметься в Україні незалежно від того, в якій країні було проведено арбітражний процес.[15]Відповідно до ст. III Нью-Иоркської конвенції визнання та виконання рішень повинно відбуватись відповідно до процесуальних норм країни, в якій її було прийнято. Закон України "Про міжнародний комерційний арбітраж" передбачає кілька умов щодо визнання та виконання, але в ньому не визначається подальша процедура виконання рішень. Абз. 10.2 розділу VI Процесуальних норм, встановлених Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торговельно-промисловій палаті України (25 серпня 1994 р.), посилається стосовно виконання власних рішень також на Цивільно-процесуальний кодекс України. Цивільно-процесуальний кодекс України від 20 червня 1997 р. у розділі V передбачає виконання рішень цивільних судів і рішень арбітражних судів України. З одного боку, іноземні арбітражні рішення не згадуються, а з іншого -- ст. 427 та 428 [14]Цивільно-процесуального кодексу України передбачають, що визнання та виконання рішень іноземних судів та іноземних арбітражних судів повинно бути предметом міжнародних угод, а положення цих угод мають переважну силу над українськими законами [16].

Як висновок ми вважаємо за доцільне зазначити,що в значній мірі інтеграція залежить від цілеспрямованих дій та зусиль держав, які в ній зацікавлені.

Об`єднана Європа висуває ряд умов, за виконання яких шанси України стати членом ЄС, будуть зростати. Найбільш суттєві зауваження Об`єднаної Європи можна звести до трьох: по- перше, європейці вважають Україну недостатньо демократичною,вони вказують на відсутність верховенства права, обмеженість свободи преси і інших засад які є домінантами для Європи та її влади; по-друге, в Україні велика доля бідних через велику кількість безробітних; по-третє,Україна відстає від Європи в технічному та технологічному оснащенні економіки.

Отже, інтеграція України залежить від готовності української влади до проведення масштабних демократичних реформ, які стануть запорукою незмінності курсу держави на вступ до ЄС.

3.3 Характеристика удосконалення політичних та правових умов входження України в ЄС

Створення Європейських Спільнот було безпосередньо пов'язане зі згодою держав-засновників на передання частини суверенних прав і повноважень у відання створюваних інтеграційних органів. Цей правопорядок було закріплено в особливій системі правових норм, де об'єднуючим фактором є сама інтеграція.

Право Європейського Союзу -- це унікальний правовий феномен, сформульований у процесі розвитку європейської інтеграції у межах Європейських Спільнот та ЄС. Специфіка права ЄС полягає в тому, що воно сформовано на межі міжнародного та національного права держав-членів і має самостійні джерела та принципи права.

У ЄС сформована унікальна правова система, аналогів якої немає ні в національних правових системах, ні в міжнародному праві.

Правова система ЄС -- система правових норм, що забезпечують розвиток європейської інтеграції та регулюють суспільні відносини, пов'язані з цим процесом.

Розгляд правової системи ЄС через призму «трьох опор» дає змогу виокремити два рівні права:

1) «перша опора», закладена засновницькими договорами ЄЕСп, тобто право Спільноти (пряма та пріоритетна дія права ЄС);

2) «друга і третя опори» (Спільна зовнішня політика, політика безпеки і співробітництво у сфері юрисдикції), де відповідальність несуть держави-члени.

Відповідно до такого розподілу сфери правової відповідальності між наднаціональними та національними системами галузі та інститути права ЄС не охоплюють повністю правовідносини в різних сферах правового регулювання, а тільки доповнюють відповідні галузі національного права держав-членів.

До предметної сфери дії права ЄС належать:

-- сфера економічних відносин (створення спільного ринку, економічного та валютного союзу);

-- спільні економічні політики (сільськогосподарська, торговельна, транспортна, у сфері охорони навколишнього середовища, конкурентна, антидемпінгова);

-- політика в соціальній сфері (питання зайнятості, соціального забезпечення, освіти тощо);

-- здійснення Спільної зовнішньої політики та політики безпеки;

-- співробітництво поліцій і судів у кримінальному праві (інституціоналізація співпраці в боротьбі з організованою злочинністю, тероризмом);

-- побудова простору свободи, демократії та законності;

-- удосконалення інституційної структури Спільноти.

У просторовому полі право ЄС діє на всій території

Європейського Союзу, тобто на території держав, які його утворюють. Однак конкретне застосування норм права ЄС може бути обмежене на території держав зі складною структурою (наприклад, мають у своєму складі території з особливим статусом -- колишні колонії або належні території). Крім того, дія угод, підписаних окремими державами ЄС (наприклад, Шенгенської угоди), поширюється виключно на учасників цього договору.

Правова система ЄС містить три основні елементи: право ЄС, галузі права ЄС (правові норми загальних політик) і національне право держав-членів.

У ширшому розумінні право ЄС можна розглядати і як загальноправові напрацювання Спільнот або Правовий доробок Спільноти (acquis communautaire), тобто сукупність актів законодавства, політичних документів та практики їх застосування, спільних прав і зобов'язань, обов'язкових до виконання в усіх країнах-членах ЄС.

Правовий доробок Спільноти охоплює: договори ЄС; законодавство, ухвалене на виконання договорів та рішень Суду ЄС; декларації та резолюції Союзу; заходи у сфері Спільної зовнішньої та безпекової політики; находи у сфері співпраці щодо кримінальних справ та співробітництва поліції; міжнародні угоди, укладені Спільнотою і державами-членами між собою у сфері діяльності ЄС. Отже, Правовий доробок Спільноти -- це нагальний обсяг права ЄС. Тому держави-кандидати на «ступ до ЄС мають узгодити національне законодавство н законодавством ЄС, відхилення від якого дозволяють лише у виняткових обставинах протягом обмеженого періоду.

Згідно з принципом пропорційності, закріпленим у договорах, Спільнота здійснює свої повноваження виключно для досягнення тих цілей, які визначені в договорах. Відповідно, всі інститути та органи Спільнот можуть діяти тільки в межах тих повноважень, якими вони наділені.

Правом видання нормативно-правових актів Європейського Союзу користуються Рада ЄС, Європейський парламент і Європейська Комісія, а також Європейський Центробанк у межах своєї спеціальної компетенції. Законодавчі акти публікуються в Офіційному журналі ЄС і вступають в силу з дати, зазначеної на них або на двадцятий день після публікації. Регламенти і директиви, які адресовані всім членам ЄС, і рішення без зазначення осіб, на яких вони поширюються, також публікуються в «Офіційному журналі ЄС». Інші директиви та рішення, в яких зазначено, кому вони адресовані, повідомляються адресатам.

Налагодження взаємозв'язку наднаціонального та національного права -- це складний процес, який працює на основі чотирьох принципів: верховенства права, прямої дії, інтегрованості й юрисдикційної захищеності.

Принцип верховенства права, який закріплено у ст. б ДЄС, зазначає, що Союз заснований на спільних для всіх держав-членів демократичних засадах верховенства права. Цей принцип передусім наголошує на пріоритетності права ЄС по відношенню до національних правових норм держав-членів. Тому правопорядок Спільноти є вищим по відношенню до національного правопорядку. Як свідчить одне з рішень Суду ЄС: «право ЄС, породжене договором ЄЕСп, не може внаслідок своєї особливої та початкової природи бути оскаржене будь-яким внутрішнім правовим актом без того, щоб не ліквідувати статус права Спільноти». Отже, Суд ЄС встановив, що верховенство права ЄС є життєво важливою умовою існування Спільноти та розвитку європейської інтеграції. Нині цей принцип отримав загальне визнання з боку держав ЄС. Згідно з принципом верховенства права, якщо нормативний акт національної держави, ухвалений раніше, суперечить праву ЄС, він не може застосовуватися. Національні закони, несумісні з правом ЄС, втрачають юридичну силу. У випадку колізії між правом ЄС та національним правом суб'єкти правовідносин не повинні брати за основу національне право. Тому будь-які суперечності, які можуть виникнути між правом ЄС та національним правом мають бути усунені. Це дає змогу інтегрувати правові норми ЄС в національну правову систему держав-членів, що й обумовлює використання принципу прямої дії.

Принцип прямої дії -- обов'язкова застосовність норм права ЄС на всій території ЄС і щодо всіх суб'єктів Європейського права. Це означає, що норми права ЄС обов'язкові для всіх держав-членів, інституцій ЄС, а також фізичних та юридичних осіб, які перебувають під юрисдикцією держав-членів. Іншими словами, будь-який громадянин ЄС на будь-якому судовому засіданні н національному суді може вказувати на відповідні норми права ЄС. Принцип прямої дії зобов'язує держави-члени, національну адміністрацію та судові органи застосовувати норми права ЄС незалежно від того, яке ставлення національної адміністрації до проблеми, про яку йдеться. Незастосування або помилкове застосування норм права ЄС кваліфікується як порушення та тягне за собою відповідальність. Права фізичних та юридичних осіб, заснованих на нормах права ЄС, підлягають захисту національних судових органів в такій самій мірі, як і на основі національного законодавства.

Пряма дія права ЄС характерна насамперед для засновницьких договорів ЄС, які підлягають ратифікації в національних державах і таким чином стають частиною національного права. Подібний підхід застосовується й для цілої низки законодавчих актів ЄС. Наприклад, пряме впровадження постанови повинно здійснюватися Гичі супровідних дій в національному законодавстві.

Згідно з принципом інтегрованості норми права ЄС розглядаються як автоматично інтегровані в національні системи права та підлягають застосуванню національною адміністрацією та судами в тому самому обсязі, що й національні правові норми. При підписанні Маастрихтського договору було прийнято спеціальну Декларацію про застосування правових актів Спільнот, яка наголошує на необхідності інкорпорації нормативно-правових актів ЄС у національні правові системи. Особливо це стосується тих правових актів, які беззастережно не потрапляють під принцип прямої дії (наприклад, директиви).

Принцип юрисдикційної захищеності передбачає обов'язковість для всіх національних судів і судових Інстанцій ЄС забезпечувати судовий захист прав та інтересів усіх суб'єктів європейського права.

Размещено на Allbest.ru