Міжнародний кредит

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ПРИДНІПРОВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ «ФІНАНСИ»

Дніпропетровськ



Зміст

Вступ

Розділ 1. Міжнародний кредит, його суть та особливості

1.1 Міжнародний кредит як економічна категорія, його принципи та роль в процесі відтворення

1.2 Функції міжнародного кредиту

1.3 Форми міжнародного кредиту

1.4. Україна в міжнародних кредитних відносинах. Кредитні відносини МВФ та України

Розділ 2. Криза зовнішньої заборгованості

2.1 Основні тенденції на світовому ринку позичкового капіталу

2.2 Причини виникнення кризи міжнародної заборгованості

2.3 Підходи кредиторів та боржників до розв'язання кризи міжнародної заборгованості

Висновок

Список використаної літератури

Додаток



Вступ

У роботі обґрунтовано потенційні здобутки і втрати від інтеграції національної фінансової системи до світової; доведено факт піднесення ролі міжнародного кредиту та проаналізовано його структурні складові; визначено основні чинники посилення нестабільності світової валютно-фінансової системи та запропоновано низку заходів для забезпечення керованістю зовнішньо-боргових процесів в Україні.

У міжнародних економічних відносинах будь-якої держави істотне значення мають кредитні відносини. Міжнародне запозичення і кредитування стало результатом розвитку, з одного боку, внутрішнього кредитного ринку найбільш розвинених країн світу, а з іншого відповіддю на потребу фінансування міжнародної торгівлі. На міждержавному рівні потреба в кредитуванні виникає в зв'язку з необхідністю покриття негативних сальдо міжнародних розрахунків. У якості кредиторів і позичальників виступають приватні підприємства (банки, фірми), державні установи, уряди, міжнародні та регіональні валютно-кредитні та фінансові організації.

Міжнародний кредит виник у XIV - XV ст. в міжнародній торгівлі, на зорі капіталістичного способу виробництва, особливо після освоєння морських шляхів з Європи на Близький і Середній Схід, а пізніше - в Америку і Індію, і був одним з "важелів" первісного нагромадження капіталу. Об'єктивною основою його розвитку стали вихід виробництва за національні рамки, посилення інтернаціоналізації господарських зв'язків, міжнародне усуспільнення капіталу, спеціалізація і кооперування виробництва, НТР.

Будучи різновидом категорії "кредит" і опосередковуючись рух товарів, послуг, капіталів, міжнародний кредит пов'язаний з іншими економічними категоріями (прибуток, ціна, гроші, валютний курс, платіжний баланс і т. д.) і всією сукупністю економічних законів ринку. Міжнародний кредит відіграє важливу роль у реалізації вимог основного економічного закону, створюючи умови для отримання прибутків суб'єктами ринку. Як елемент механізму дії закону вартості міжнародний кредит знижує індивідуальну вартість товарів порівняно з їх суспільної вартістю, наприклад, на основі впровадження імпортного устаткування, купленого в кредит. Міжнародний кредит пов'язаний із законом економії робочого часу, живої і матеріалізованої праці, що сприяє збільшенню суспільного багатства за умови ефективного використання запозичених коштів.

Міжнародний кредит бере участь у кругообігу капіталу на всіх його стадіях: при перетворенні грошового капіталу у виробничий шляхом придбання імпортного устаткування, сировини, палива; в процесі виробництва у формі кредитування під незавершене виробництво; при реалізації товарів на світових ринках. Міжнародний кредит в тісному зв'язку з внутрішнім приймає участь в зміні форм вартості, забезпечує безперервність відтворення, обслуговує всі його фази. Різночасності окремих фаз відтворення, неспівпадання часу і місця вступу до міжнародний оборот реалізованої вартості та необхідних для цієї реалізації платіжних коштів, неспівпадіння валютного обороту з рухом позикового капіталу визначають взаємозв'язок міжнародного кредиту та виробництва.

Міжнародний кредит - це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов'язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати відсотків. Кредиторами і позичальниками виступають приватні підприємства (банки, фірми), державні установи, уряди, міжнародні та регіональні валютно-кредитні і фінансові організації. Об'єктивною основою розвитку міжнародного кредиту стали вихід виробництва за національні межі, посилення інтернаціоналізації господарських зв'язків. Інтенсифікація світогосподарських зв'язків, поглиблення міжнародного поділу праці обумовили збільшення обсягів, подовження і диференціацію термінів міжнародного кредит.

Дослідження рівня зовнішньої заборгованості в країнах світу показують, що тенденції у динаміці зовнішнього боргу країн тісно корелюють із рівнем економічного розвитку країн-позичальниць і набувають характеру закономірностей. За абсолютним розміром валового зовнішнього боргу перше місце серед країн світу посідають провідні розвинені країни. Негативними наслідками впливу зовнішньої заборгованості в результаті сплати відсотків за кредити є загострення соціальних проблем суспільства, яке виникає внаслідок зменшення державних видатків, спадання економічної активності, спричинене збільшенням податків. Питання формування зовнішньої заборгованості країн та особливостей управління зовнішнім боргом широко дискутуються в сучасній науковій літературі. Так, у центрі уваги науковців знаходиться аналіз рівня зовнішнього боргу окремих країн , а також пошук найбільш ефективних методів управління зовнішньою заборгованістю. В Україні за роки її незалежності формування боргу відбувалося значною мірою під впливом потреб оперативного фінансування поточних бюджетних видатків, що зумовило його структуру та обсяги. Таке фінансування відбувалося, як правило за допомогою зовнішніх позик. Такі тенденції спостерігаються і на сьогодні.

Отже, тема зовнішньої заборгованості є особливо актуальною в умовах фінансової кризи та пошуку шляхів її подолання.



Розділ 1. Міжнародний кредит, його суть та особливості

1.1 Міжнародний кредит як економічна категорія, його принципи та роль в процесі відтворення

Міжнародний кредит - це переміщення позичкового капіталу з однієї країни в іншу. Його суб'єкти ті ж самі, що й при національному (внутрішньоекономічному) кредиті - банки, підприємства, держава, населення. Проте ознакою цього кредиту є належність кредитора і позичальника до різних країн.

Міжнародний кредит функціонує у різних формах. Так, залежно від того, хто є кредитором, розрізняють фірмовий, банківський та урядовий кредити.

В Україну залучаються іноземні кредити для розв'язання проблем, що пов'язані з структурної перебудовою економіки, технічним переоснащенням і модернізацією виробничих процесів, а також для проведення конверсії і розвитку експортного потенціалу.

Міжнародні кредити залучаються на основі міжнародних угод, що заключаються між суб'єктами кредитних відносин. Для координації діяльності економічних агентів України з приводу залучення та цільового використання іноземних кредитів створено Валютно-кредитну раду при Кабінеті міністрів.

Протягом останніх років Україна заключила низку міжнародних угод про відкриття кредитних ліній з окремими державами під конкретні проекти і програми. Набула сталого характеру співпраця Національного банку України (головного агента Уряду) з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком і Європейським банком реконструкції та розвитку. У 1995 році було підписано угоду про кредит “стенд-бай” Україні з боку МВФ, опрацьовано декілька проектів реструктуризації та підтримки фінансового сектору, що реалізуються із Світовим банком починаючи з 1996 року. У 1996 році набула чинності керована НБУ кредитна лінія з ЕБРР на підтримку малого та середнього підприємництва шляхом переуступлення кредитів через ряд комерційних банків.

Розширились також двосторонні зв'язки з центральними банками ряду країн. Підписано угоди про співробітництво з центральними банками Німеччини, Франції, Нідерландів, Китаю, Ірану. Триває співпраця з фінансовими установами США через Агентство міжнародного розвитку США.

Міжнародний кредит -- це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов'язаний із наданням у тимчасове користування грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим на умовах платності, строковості, повернення.

Джерелами міжнародного кредиту є:

*тимчасово вивільнена у підприємств у процесі кругообігу частина капіталу в грошовій формі;

*грошові накопичення держави, мобілізовані банком;

*грошові заощадження індивідуального сектору, мобілізовані банком.

Міжнародні кредитні відносини ґрунтуються на певній методологічній основі. Одним із її елементів є принципи, яких мають дотримуватися у процесі практичного виконання будь-якої операції на міжнародному ринку банківських кредитів і які знайшли своє відображення у міжнародному кредитному законодавстві.

Міжнародний кредит став невід'ємною складовою процесів фінансової глобалізації та інтеграції національних фінансових систем країн світу, які набули поширення у 1990-ті роки минулого століття. Глобалізації світової валютно-фінансової системи в останнє десятиріччя сприяли такі чинники: зниження витрат на поширення і обробку інформації, які розширювали можливості для застосування різноманітних фінансових інструментів у міжнародних операціях; лібералізація національних фінансових систем і пом'якшення обмежень на операції рахунку капіталів у країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою; збільшення торговельних потоків між країнами, які супроводжувалися інтенсифікацією кредитування зовнішньоторговельних операцій.

Чимало авторів зауважує, що фінансова глобалізація позитивно впливає на економічне зростання через примноження внутрішніх заощаджень, зниження вартості капіталу, трансфер технологій з розвиненіших країн та розвиток національних фінансових інститутів. В умовах фінансової глобалізації кількість фінансових альтернатив для підприємств і банків -- реципієнтів іноземного капіталу зростає, а вартість залучення капіталу знижується, розширюється база потенційних інвесторів та підвищується ліквідність фінансових інструментів.

С. Шмуклер аргументує положення про те, що основним здобутком фінансової глобалізації слід вважати розвиток національних фінансових систем країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою. По-перше, фінансова глобалізація створює умови для залучення значних обсягів міжнародних капіталів та підвищення якості позикового капіталу у межах національної економіки. По-друге, фінансова глобалізація дає поштовх становленню адекватної фінансової інфраструктури, зменшуючи таким чином гостроту проблем асиметричності інформації.

Отже, гіпотетично фінансова глобалізація має вагомі позитивні ефекти і є одним із чинників прискорення динамізму економічного розвитку. Проте емпіричні дослідження, які проводилися для визначення результатів фінансової глобалізації, не дали однозначних результатів[7, c. 104-105].

Відсутність чітко визначеного позитивного впливу міжнародного кредитування на темпи економічного зростання у довгостроковому періоді є відображенням того факту, що поряд із здобутками фінансова інтеграція несе із собою низку втрат, які значною мірою зводять їх нанівець. Загальновизнаним негативним аспектом фінансової глобалізації є посилення макроекономічної волатильності. Фінансова глобалізація підвищує чутливість економік країн, що розвиваються, та перехідних економік до дії зовнішніх шоків. У таких умовах ризики фінансової інтеграції тісно пов'язані з можливістю настання фінансових криз.

Фахівці Світового банку зазначають, що посилення частоти і глибини фінансових криз в умовах фінансової глобалізації відбувається під дією таких чинників:

--недосконалостей міжнародного ринку капіталів, які породжують стадну поведінку інвесторів, спекулятивні атаки, нераціональні дії, "мильні бульбашки" та ін. Проблеми, пов'язані з асиметричністю інформації, у деяких випадках запускають у дію механізми розгортання фінансових криз навіть у країнах зі здоровим макроекономічним середовищем. Так, якщо інвестори вважають обмінний курс нестійким, вони вдаються до спекулятивних атак на валюту і прошкують виникнення криз платіжного балансу навіть за відсутності будь-яких економічних передумов.

--Покладання на зовнішні чинники розвитку, зокрема надмірне залучення іноземного капіталу, що породжує фінансові труднощі й економічний спад у разі зміни настроїв іноземних інвесторів. Відомо, що глобальні економічні чинники великою мірою визначають обсяги припливу іноземних капіталів до країн, що розвиваються. Особливо вагомий вплив має динаміка світових відсоткових ставок. Циклічний розвиток економік розвинених країн та схильність до диверсифікації фінансових інструментів у головних фінансових центрах також є детермінантами надходження позикового капіталу до менш розвинених країн.

--"Ефекту зараження" в умовах нерегульованого руху приватних капіталів між країнами. Паніка і стадна поведінка інвесторів є своєрідними механізмами трансмісії фінансових шоків між ринками окремих країн. В основі стадної поведінки інвесторів лежить проблема асиметричності інформації: недоступність інформації чи дорожнеча її отримання робить інвесторів схильними до формування цінових очікувань на основі реакції інших учасників ринку. Тому виникнення фінансових потрясінь на одній частині планети майже миттєво перекидається до іншої -- на фінансові ринки країн зі схожими соціально-економічними умовами[11, c. 217-218].

Надмірне залучення зовнішніх позик може породжувати загрози для макроекономічної стабільності, оскільки підвищує вразливість національної фінансової системи до дії зовнішніх шоків. Адже нарощування зовнішньої заборгованості супроводжується підвищенням валютних ризиків і ризиків рефінансування боргу. Обсяги короткострокового боргу і боргу в іноземній валюті вважаються основними індикаторами вразливості фінансової системи країни до дії зовнішніх чинників. Недавні фінансові кризи і випадки "фінансового зараження" у світовому масштабі тісно були пов'язані з розміром зовнішнього національного боргу і проблемами його стійкості.

Основні принципи міжнародного кредиту такі:

*повернення -- відображає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником. Якщо отримані кошти не повертаються, то має

місце безповоротне передання грошового капіталу, тобто фінансування;

*строковість -- передбачає необхідність його повернення не в будь-який прийнятний для позичальника час, а в чітко визначений строк, зафіксований у кредитній угоді;

*платність -- означає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, а й про плати права їх використання;

*забезпеченість -- передбачає необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора у разі порушення позичальником узятих на себе зобов'язань і відображається у таких формах кредитування, як позики під заставу чи під фінансові гарантії;

*цільовий характер -- притаманний більшості кредитів і відображає необхідність цільового використання коштів, які отримані від кредитора;

*диференційований характер (не завжди виділяється, хоча за сучасних умов, на наш погляд, дуже важливий) -- визначає диференційований підхід з боку кредитної організації до різних категорій потенційних позичальників залежно від інтересів як банку, так і країни, в якій розташований банк-кредитор. [4, c. 247-248]

Однією з важливих характеристик сучасних світогосподарських зв'язків є швидке розбухання міжнародного кредиту, перетворення міжнародного ринку позикових капіталів у центральний елемент міжнародних економічних відносин. Адже інтернаціоналізація виробництва та капіталу, розширення сфери діяльності транснаціональних корпорацій потребують не тільки вільного обміну однієї валюти на іншу, а й сильних джерел безперебійного міжнародного фінансування відносно незалежних від національних систем. Саме тому досить значного розвитку набув міжнародний ринок позикових капіталів як система відносин з приводу акумуляції та перерозподілу позикового капіталу між країнами, що є сукупністю кредитно-фінансових закладів і фондових бірж, які надають позики і кредити іноземним контрагентам.

Принципи міжнародного кредиту виражають його зв'язок з економічними законами ринку і використовуються для досягнення поточних і стратегічних завдань суб'єктами ринку і держави.

Місце і роль міжнародного кредиту у світовій економічній системі визначається насамперед його функціями, які відображають особливості руху міжнародного позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин.

1.2 Функції міжнародного кредиту

До базових функцій міжнародного кредиту можна віднести:

*перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного виробництва;

*економію затрат обігу у сфері міжнародних розрахунків;

*прискорення концентрації і централізації капіталу;

*обслуговування міжнародного товарообігу;

*прискорення науково-технічного прогресу.

Через виконання взаємозв'язаних функцій міжнародний кредит відіграє певну роль у розвитку світового виробництва, яка може бути і позитивною, і негативною.

Позитивна роль міжнародного кредиту у процесі відтворення полягає в тому, що він: стимулює зовнішньоекономічну діяльність країни; створює сприятливі умови для зарубіжних приватних інвестицій; забезпечує безперервність міжнародних розрахункових та валютних операцій; підвищує економічну ефективність зовнішньої торгівлі та інших видів зовнішньоекономічної діяльності.

Негативна роль міжнародного кредиту у процесі відтворення полягає в тому, що він: загострює суперечності ринкової економіки; використовується для переказування прибутків із країн-позичальників, посилюючи позиції країн-кредиторів; сприяє створенню та зміцненню в країнах-боржниках вигідних для країн-кредиторів економічних і політичних режимів; виступає джерелом фінансування війн; використовується для проведення кредитної дискримінації та кредитної блокади. [6, c. 87-89]

Міжнародний кредит виконує багато важливих функцій: стимулює експорт товарів та послуг, створює сприятливі умови для розширення приватних іноземних інвестицій, служить важливим знаряддям одержання прибутку у вигляді процентів від країн-боржників, сприяє розвитку міждержавних господарських зв'язків та поглибленню процесів міжнародної економічної інтеграції.

Міжнародний кредит виконує певні функції, які відображають специфіку руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин:

1. Перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного відтворення. Через механізм міжнародного кредиту позичковий капітал потрапляє в ті сфери, яким віддають перевагу економічні агенти з метою отримання прибутків. Тим самим кредит сприяє вирівнюванню національного прибутку в середній прибуток і підвищенню його маси.

2. Економія витрат обігу у сфері міжнародних розрахунків через заміну справжніх грошей кредитними, а також шляхом розвитку і прискорення безготівкових платежів, заміни готівкового валютного обігу міжнародними кредитними операціями. На основі міжнародного кредиту виникли кредитні кошти міжнародних розрахунків - векселі, чеки, а також банківські перекази, депозитні сертифікати та ін. Економія часу обігу позичкового капіталу в міжнародних економічних відносинах збільшує час продуктивного функціонування капіталу, забезпечуючи розширення виробництва і зростання прибутків.

3. Прискорення концентрації і централізації капіталу. Завдяки залученню іноземних кредитів прискорюється процес капіталізації додаткової вартості, розсуваються межі індивідуального нагромадження, капітали підприємців однієї країни збільшуються за рахунок приєднання до них коштів інших країн.

Значення функцій міжнародного кредиту нерівноцінне і змінюється в міру розвитку національного і світового господарства. У сучасних умовах міжнародний кредит виконує функцію регулювання економіки і сам є об'єктом регулювання[12, c. 173-175].

1.3 Форми міжнародного кредиту

Міжнародний кредит має різні форми, які можна класифікувати за кількома головними ознаками, що характеризують окремі сторони кредитних відносин, а саме:

за формою кредитування:

*товарні кредити -- міжнародні кредити, що надаються експортерами своїм покупцям у товарній формі з умовою майбутнього покриття платежем у грошовій чи іншій товарній формі;

*валютні (грошові) кредити -- кредити, надані у грошовій формі: у національній або іноземній валюті;

за цільовим призначенням:

*зв'язані кредити -- надаються на конкретні цілі, обумовлені в кредитній угоді:

*комерційні -- для закупівлі певних видів товарів і послуг;

*інвестиційні -- для будівництва конкретних об'єктів, погашення заборгованості, придбання цінних паперів;

*проміжні -- для змішаних форм вивезення капіталів, товарів і послуг, наприклад у вигляді виконання підрядних робіт;

*незв'язані, або фінансові, кредити -- це кредити, які не мають цільового призначення і можуть використовуватися позичальниками на будь-які цілі;

за загальними джерелами:

*внутрішні кредити -- це кредити, що надаються національними суб'єктами для здійснення зовнішньоекономічної діяльності іншим національним суб'єктам;

*іноземні (зовнішні) кредити -- кредити, що надаються іноземними кредиторами національним позичальникам для здійснення зовнішньоекономічних операцій;

*змішані кредити -- кредити як внутрішнього, так і зовнішнього походження;

за кредиторами:

*приватні кредити -- кредити, надані приватними особами;

*урядові (державні) кредити -- кредити, надані урядовими установами від імені держави;

*кредити міжнародних фінансово-кредитних організацій;

*змішані кредити;

за формою забезпечення:

*забезпечені кредити -- кредити, забезпечені нерухомістю, товарами, товарними документами, цінними паперами, золотом та іншими цінностями як заставою;

*бланкові кредити -- кредити, надані під зобов'язання боржника вчасно їх погасити, документом при цьому виступає соло-вексель з одним підписом позичальника;

за терміном кредиту:

*надстрокові -- добові, тижневі, до трьох місяців;

*короткострокові -- до одного року;

*середньострокові -- від одного року до п'яти років, іноді до семи -- восьми;

*довгострокові -- понад десять років;

за валютою позики:

*у валюті країни-позичальника;

*у валюті країни-кредитора;

*у валюті третьої країни;

*у міжнародній грошовій одиниці [СПЗ, екю (до 1999р.), євро];

за технікою надання:

*готівкові кредити, коли кошти зараховуються на рахунок боржника в його розпорядження;

*акцептні кредити -- надаються у формі акцепту тратти (переказного векселя) імпортером, переважно банком, що полегшує облік тратти в банку;

*облігаційні позики -- широко використовуються при залученні коштів на довгостроковій основі;

*синдиковані і консорціальні кредити--дають змогу позичальникові мобілізувати особливо великі суми на довгий строк, тому що кредитором виступає не один банк, а кілька--«синдикат» чи кілька десятків банків--«консорціумів»;

за способом погашення:

*з рівномірним погашенням;

*з нерівномірним погашенням;

*з оночасним погашенням;

*з ануїтетним погашенням (% погашення за основним боргом). [1, c. 167-171]

1.4 Україна в міжнародних кредитних відносинах. Кредитні відносини МВФ та України

Міжнародний банк реконструкції і розвитку, який частіше називають Світовим Банком, був заснований в липні 1944 р. на валютно - фінансовій конференції в Бреттон - Вудсі (США) і почав свою діяльність в червні 1946 р. Світовий банк (World Bank) має такі організації філії - Міжнародну асоціацію розвитку (МАР), Міжнародну фінансову корпорацію (МФК) і Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ). Світовий банк, МФК і БАГІ іноді фігурують під загальною назвою Група Світового банку (World Bank Group). Спільна мета цих фінансових інститутів: надання допомоги в реконструкції і розвитку економіки країн-членів шляхом заохочення капіталовкладень на виробничі цілі; заохочення приватних та іноземних інвестицій за допомогою надання гарантій або участі в позиках та інвестиціях приватних кредиторів; сприяння перспективному збалансованому зростанню міжнародної торгівлі і підтримка рівноваги платіжних балансів шляхом інвестування в розвиток виробничих ресурсів. Учасниками МБРР є 188 держав [1]. Країни, що подають заявку на вступ в МБРР, повинні бути членами Міжнародного валютного фонду (МВФ).

Відтоді, як Україна стала членом Світового банку в 1992 р., загальна сума зобов'язань Банку перед Україною на фінансування 40 проектів і програм становить понад 7 млрд. дол. США [2].

Активно співпрацювати із МВФ Україна почала з жовтня 1994 року шляхом отримання кредитів з метою здійснення економічних реформ. Таке співробітництво здійснювалось переважно в рамках реалізації спільних програм - “Стенд-бай” (стабілізаційна позика), STF (системна трансформаційна позика), попереджувальний “Стенд-бай”, Механізм розширеного фінансування (позика на підтримку розвитку). [1]

Згідно затвердженого статуту, МВФ створена для розв'язання таких завдань як:

-сприяння міжнародному співробітництву у валютній сфері через постійно діючу установу, що створює механізм для консультацій та співробітництва з міжнародних валютно-фінансових проблем;

-сприяння розширенню та збалансованому зростанню міжнародної торгівлі і тим самим досягненню і підтримка високого рівня зайнятості та реальних доходів і розвиткові продуктивних ресурсів усіх держав членів як першочерговим завданням економіки;

-підтримка стабільного та упорядкованого валютного режиму держав-членів, а також запобігання конкурентному знеціненню валют;

-надання допомоги у створенні багатосторонньої системи платежів за поточними операціями між державами-членами, а також в усуненні валютних обмежень, які гальмують розвиток світової торгівлі;

-зміцнення впевненості держав-членів шляхом тимчасового надання в їх розпорядження за відповідних гарантій загальних ресурсів Фонду і в такий спосіб уможливлюючи коректування диспропорцій у їхніх платіжних балансах без застосування заходів, що завдають шкоди національному та міжнародному розвитку;

-надання засобів для ліквідації незбалансованості платіжних балансів країн-членів [2].

На рис. 1 наведено десять основних країн-позичальників МБРР у 2014 р.



Рис. 1. Основні країни-позичальники МБРР у 2014 р.

Досліджуючи партнерство України з МБРР варто виокремити останню програму, розраховану на 2012-2016 рр. Допомогу МБРР буде сконцентровано на:

1. Поліпшення державних послуг та системи державних фінансів шляхом: відповідального і збалансованого фіскального управління; ефективного надання послуг у секторах охорони здоров'я і освіти та підвищення адресності державних видатків на соціальну допомогу; надання якісних комунальних послуг (водопостачання, водовідведення, теплопостачання). Група Світового банку фінансуватиме проекти в інфраструктурі державного сектору та працюватиме над створенням вдосконалених механізмів моніторингу й над зміцненням урядування у наданні державних послуг; підтримуючи, водночас, активніший діалог між державою і громадянським суспільством у таких ключових сферах, як реформа системи охорони здоров'я, водопостачання і централізоване теплопостачання, а також державні закупівлі.

2. Поліпшення бізнес-клімату як для вітчизняних, так і закордонних інвесторів.

3. Поліпшення інфраструктури, що дасть змогу зменшити вартість ведення підприємницької діяльності. Формування відповідної стратегічної політики розвитку сільськогосподарського сектору для залучення до нього приватних інвестицій, що дасть Україні змогу скористатися вигодами від значного міжнародного попиту на харчові та сільськогосподарські продукти [2].

Визначальним у досягненні цих стратегічних результатів буде впровадження ефективного поточного портфеля проектів МБРР. Сформований кредитний портфель інвестиційних проектів складається з 8 проектів на загальну суму 1,91 млрд. дол. США, при цьому 54,8% з цих коштів досі не освоєно. Надалі докладатимуться зусилля до прискорення освоєння коштів і забезпечення високоякісних результатів усіх поточних інвестиційних проектів, які фінансує МБРР [2].

Найважливішу роль у сприянні міжнародного валютно-фінансового співробітництва, підтриманні рівноваги платіжних балансів країн-членів, регулюванні курсів валют, наданні кредитів країнам-членам та гарантування приватних позик за кордоном відіграє Міжнародний валютний фонд (МВФ).

Міжнародний валютний фонд є провідним світовим фінансовим інститутом, який має статус спеціалізованої установи ООН. Він був заснований на міжнародній конференції в Бреттон-Вудсі (США) у 1944 р., та почав функціонувати з 1947 р. З вересня 1992 р. членом цієї організації є Україна. Основними цілями діяльності МВФ є сприяння розвитку міжнародної торгівлі й співробітництва у сфері валютного регулювання та надання кредитів у іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів країн-членів фонду [3].

Для кожної держави - члена МВФ встановлюється квота, в спеціальних правах запозичення (СПЗ) та визначається сума квоти - це внесок України як члена МВФ. Величина квоти залежить від економічного розвитку країни і визначається Радою директорів МВФ. Квота визначає для країни-члена кількість голосів у МВФ, ліміти доступу до фінансових ресурсів МВФ та частку в розподілі СПЗ - одиниці виміру обліку МВФ [4].

Україна ввійшла до складу МВФ 3 вересня 1992 р., одночасно ставши членом Світового банку. Україні було виділено квоту в 10678 акцій на загальну суму у 1,3 млрд. дол. США. Валютну готівку за членство України в банку на суму 7,9 млн. дол. внесли Нідерланди, що є країною-опікуном нашої держави в цій банківській структурі. Таким чином, Україна, починаючи з 1994 р., отримує від МВФ кредити Stand-by [5]. Варто зазначити, що частина цих коштів була направлена на фінансування дефіциту платіжного та торгівельного балансів, а також поповнення золотовалютних резервів країни.

Для наочності, у таблиці 1, виділено основні етапи співробітництва України з МВФ в рамках кредитних програм.

Таблиця 1. Основні етапи співробітництва України з МВФ

Етап	Період проведення співробітництва	Програма фінансування	Фінансове забезпечення програми
I	1994-1995 рр.	Системна трансформаційна позика (STF)	498,7 млн. СПЗ (763,1 млн. дол.)
II	1995-1998 рр.	Трирічні програми Stand-by	1318,2 млн. СПЗ (1935 млн. дол.)
III	1998-2002 рр.	Програма розширеного фінансування EFF	1193 млн. СПЗ (1591 млн. дол.)
IV	2002-2008 рр.	Попереджувальний Stand-by	411,6 млн. СПЗ (600 млн. дол.)
V	2008-2010 рр.	Програма Stand-by, затверджена 05.11.2008 р.	11 млрд. СПЗ (16,43 млрд. дол.), однак освоєно 10,6 млрд. дол.
	2010-2014 рр.	Програма Stand-by, затверджена 28.07.2010 р.	10 млрд. СПЗ (15,1 млрд. дол.)
VI	2015 -2018 рр.	Програма розширеного фінансування EFF, затверджена 11.03.2015 р.	17,5 млрд. дол. США

Протягом першого періоду (1994-1995 рр.) обсяг отриманої з боку МВФ фінансової допомоги становив 763,1 млн. дол. США у вигляді системної трансформаційної позики, яка передбачала підтримку платіжного балансу України.

На другому етапі (1995-1998 рр.) Україна від МВФ отримала кредитний ресурс на суму 1935 млн. дол. США за трьома річними програмами Stand-by. Основною метою залучення цих кредитів була підтримка курсу національної валюти та фінансування дефіциту державного бюджету України.

Наступний, третій етап (1998-2002 рр.), був пов'язаний з отриманням фінансової допомоги від МВФ в рамках програми «Розширеного фінансування EFF», яка передбачала надання Україні кредитних ресурсів на суму 2,6 млрд. дол. США, з яких - 1591 млн. дол. США освоєно та витрачено на поповнення золотовалютних резервів держави.

Впродовж четвертого етапу (2002-2008 рр.), Кабінет Міністрів України серед прийнятних форм подальшого співробітництва з МВФ обрав програму «Попереджувальний Stand-by», яка була затверджена 29 березня 2004 р. Радою Директорів МВФ та передбачала залучення кредитних коштів на випадок погіршення ситуації з платіжним балансом або валютними резервами країни. Угода була укладена строком на 12 місяців та давала можливість отримати від МВФ кредит у сумі еквівалентній 411,6 млн. СПЗ, що відповідало 600 млн. дол. США. (30% квоти України). Однак, враховуючи деякі ризики впровадження програми, в березні 2005 р.програму було завершено [7].

П'ятий етап співробітництва України з МВФ характеризувався загостренням світової фінансової кризи. У зв'язку із несприятливою ситуацією на світових фінансових ринках, втратою взаємної довіри фінансових інститутів по всьому світу, виникненням стурбованості стосовно ризиків розповсюдження недовіри з країн-партнерів, а також невизначеністю перспектив світової економіки, Україна потребувала підтримки з боку міжнародних фінансових організацій, зокрема, Міжнародного валютного фонду. Враховуючи зазначене, 5 листопада 2008 р. було досягнуто домовленості щодо сум та умов залучення коштів. Графік надання траншів був розрахований на два роки із загальним обсягом фінансування в 802% від квоти України в МВФ, або 11 млрд. СПЗ (приблизно 16,4 млрд. дол. США). Після погодження параметрів програми 3 млрд. СПЗ були в терміновому порядку зараховані до золотовалютних резервів Національного банку України [7].

Протягом 2008-2009 рр., за результатом двох переглядів програми, Україна отримала кошти на загальну суму 7 млрд. СПЗ (10,6 млрд. дол. США), з яких 3,875 млрд. СПЗ було зараховано до золотовалютних резервів України, решта коштів - до Державного бюджету України [7].

У липні 2010 р. Україна ухвалила нову програму співробітництва з МВФ, яка передбачала виділення Україні кредиту на загальну суму 10 млрд. СПЗ (15,1 млрд. дол. США), строком на 2,5 роки. 2 серпня 2010 р. Україна отримала перший транш згідно нової програми у розмірі 1250 млрд. СПЗ (1,89 млрд. дол. США), з них до бюджету направлено 675 млн. СПЗ (1,022 млрд. дол. США) [8].

За умовами програм, Україна повинна була поетапно скоротити дефіцит Державного бюджету України до 3,5% ВВП в 2011 р. та до 2,5% у 2012 р. і взяла на себе зобов'язання скоротити Державний борг нижче 35% ВВП до 2015 р. [9]. Нажаль, таких оптимістичних показників не було досягнуто в жодному із періодів.

Загалом, в рамках співробітництва з МВФ протягом 2008-2013 рр. Україна отримала 9250 млн. СПЗ (еквівалент 14430 млн. дол. США) [8].

На теперішньому, тобто VI етапі співробітництва України з МВФ, який розпочався з 11 березня 2015 р., Рада Директорів МВФ ухвалила рішення щодо чотирьохрічної програми співробітництва з Україною в рамках механізму розширення кредитування (EFF) обсягом 17,5 млрд. дол. США, що відповідає 900% квоти. У рамках зазначеної програми Україна отримала терміново 5 млрд. дол. США, з них 2,7 млрд. дол. США (1,915 млрд. СПЗ) буде направлено до Державного бюджету України. Економічна програма, розроблена разом з МВФ, передбачає:

1. Забезпечення фінансової стабільності шляхом формування ефективної грошово-кредитної політики для забезпечення стабільності цін; гнучкість валютних курсів та комплексну стратегію для зміцнення фінансового стану банків за рахунок рекапіталізації банків, скорочення кредитування та врегулювання проблемних активів, що має значний вплив на відновлення довіри населення до банківських структур [6].

2. Зміцнення державних фінансів. Перегляд видатків та їх скорочення забезпечить бюджетну консолідацію у наступному періоді. Разом з проведенням реформ у паливно-енергетичному комплексі зменшення бюджетних дисбалансів з високою ймовірністю призведе до стабільної ситуації з державним боргом. Програми соціального захисту будуть реорганізовані для захисту бідних верств населення [6].

3. Продовження структурних реформ. Включають реформи управління, в тому числі боротьба з корупцією і судові заходи, реформи податкової адміністрації, реформи державних підприємств для того щоб підвищити якість управління та зменшити бюджетні ризики [6].

За розрахунками експертів МВФ очікується зменшення реального ВВП на 5,5% через зниження курсу національної валюти, підвищення тарифів на газ і опалення. Прогнозується подальше зростання темпів інфляції, до 27% у 2015 р. Очікується, що зниження валютного курсу та нарощення боргу в 2015 р. призведе до збільшення зовнішнього боргу до 158% ВВП [6]. На рис. 2 наведена динаміка державного боргу України та його щорічний приріст.

Рис. 2. Динаміка державного боргу України за 2007-2014 рр.

Державний та гарантований державою борг у 2014 р. становив 1100,8 млрд. грн. (70,3% ВВП), що на 88,2% більше, ніж на початок року. Суттєвий вплив на зростання боргу мала девальвація гривні. Державний борг на кінець грудня 2014 р. становив 947 млрд. грн. Під дією курсового чинника зовнішній державний борг зріс більше ніж у 2 рази - до 486 млрд. грн. Внутрішня складова державного боргу також зросла на 79,4% - до 461 млрд. грн. Водночас у доларовому еквіваленті державний та гарантований борг знизився на 3,4 млрд. дол. США - до 69,8 млрд. дол. США. [11].

Варто підкреслити, що Україна, отримавши кошти від МВФ, вирішує проблему зростаючого дефіциту державного бюджету і державного боргу, нарощуючи ті самі борги. Стрімке нарощування боргу, його обслуговування та погашення вимагає нових запозичень.

Сектори загального державного управління та органи грошово-кредитного регулювання збільшили свої зобов'язання до 34,7 млрд. дол. США. У III кварталі 2014 р. було залучено: кредитів від Світового банку (0,5 млрд. дол. США), Канади та Японії (0,3 млрд. дол. США), кредит Stand-buy від МВФ - 1,4 млрд. дол. США. [11].

На рис. 3 графічно зображено зв'язок заборгованості за позиками міжнародних фінансових організацій та валовим внутрішнім продуктом за 2007-2014 рр. міжнародний кредит позичка заборгованість

Рис. 3. Динаміка зовнішнього боргу України та Валового внутрішнього продукту за 2007-2014 рр.

Джерело: складено автором на основі [10] та [12]

Нажаль, для погашення заборгованості перед МВФ, Україна вимушена брати нові кредити у досить великих розмірах, у зв'язку з чим фінансовий борг країни стане нагадувати фінансову піраміду. Україна через надмірні зовнішні запозичення перетворюється на державу, яка сидить на «кредитній голці». Окрім того, за рахунок залучення зовнішніх коштів економіка розвиватись не буде та досягти за короткий чотирьохрічний термін структурних реформ неможливо. Держава не може сподіватись на одночасне вирівнювання платіжного балансу через фінансову позику, стійкого економічного зростання можна досягли лише з позитивним зовнішньоторговельним сальдо та міцним вітчизняним виробництвом.

Таким чином, основним завданням уряду України повинно бути не відновлення співробітництва з МВФ, а перебудова економічної політики. Отримання наступних траншів, не є засобом подолання кризи, а лише відтягує час до неминучого дефолту.

Шляхами зменшення зовнішньої заборгованості України можна вважати наступні:

1. Врaховуючи специфіку стану державної заборгованості України (левова частка зовнішнього боргу Укрaїни -- державний борг, обслуговування якого проводиться з державного бюджету), дуже важливо рoзробити кoмплексну систему показників, які, окрім загальної платоспроможності та тимчасової ліквідності, включали б також індикатори гранично безпечного боргового навантаження на бюджет.

2. З метoю запобігання зростанню простроченої заборгованості в економіці слід усвідомлювати, щo в основі функціонування ринкової економіки лежить принцип довіри господарюючих суб'єктів oдне до одного. Підрив цієї довіри означатиме неминучу кризу. Oсь чому не можна не підтримувати дії Нaцбанку, спрямовані на подолання пaніки серед клієнтів банків.

3. Мaє бути посилений митний контроль за надходженням у країну так званого «сiрого» та «чорного» iмпорту, який, крім несплати мита та інших податків, призводить до подальшого вивезення іноземної валюти з країни. Необхідні також заходи нетарифного характеру, спрямовані на скорочення ввезення побутових товарів з країн Сходу та інших регіонів світу. Задля цього потрібно істотно підвищити контроль за якістю товарiв, котрі надходять в Україну.

4. Має бути взята за основу теза, що уряд та Національний банк зобов'язані не допустити зниження курсу гривні по відношенню до долара. Нa відміну від ситуації 1998-1999 років, падіння курсу національної валюти до іноземних валют, враховуючи oбсяг залучених іноземних та виданих валютних кредитів, матиме вкрай негативні нaслідки, адже спровокує масові прострочення зобов'язань за цими крeдитами та оголошення неплатоспроможними суб'єктів, що їх отримали.

5. Нeобхідно рoзширити та пришвидшити розвиток внутрішнього фінансового ринку для активізації купівлі державних зобов'язань.

На думку експертiв Нaціональний банк, для погашення зовнішньої заборгованості України, повинен розробити програму-підтримку банкам в період фінансової нестабільності, і передбачити спрощені механізми підтримки їх ліквідності. А, наприклад, перед комерційними банками стоїть таке питання як, переглянути темпи зростання кредитних портфелів у бік зменшення.



Розділ 2. Криза зовнішньої заборгованості

2.1 Основні тенденції на світовому ринку позичкового капіталу

Міжнародний кредит - різновид економічної категорії В«кредитВ». У якості кредиторів і позичальників виступають банки, підприємства, держави, міжнародні фінансові інститути. Умови міжнародного кредиту відображають його зв'язок з економічними законами ринку і використовуються для вирішення завдань економічних агентів ринку і держави.

Еволюція світового ринку позичкових капіталів відображає динаміку процесу інтернаціоналізації господарського життя. На першому етапі, на домонополістичній стадії розвитку, світовий ринок позикових капіталів по суті являв собою сукупність роз'єднаних національних ринків позикових капіталів.

На другому етапі, в епоху імперіалізму, у міру інтернаціоналізації господарських зв'язків та розвитку міжнародного кредиту формується міжнародний ринок позичкових капіталів. Спочатку він був представлений тільки міжнародними операціями на національних ринках. Поступово найбільші з цих ринків (в Лондоні, Парижі, Нью-Йорку) перетворюються в світові фінансові центри, операції яких формується другий сектор міжнародного ринку, відносно не залежний від національних ринків. Ці центри одержали назву В«офф-шорВ» (від англ. Off-shore - знаходиться на відстані від берега, поза територією країни). Світові фінансові центри, в яких зосереджені банки та інші кредитно-фінансові інститути, які вчиняють міжнародні кредитні операції, операції із золотом і іноземною валютою, стали організаційними центрами міжнародного ринку позикових капіталів.

На третьому етапі - в період світової економічної кризи 1929 - 1933рр., що послідувала за ним депресії і Другої світової війни - відбулося скорочення обсягу зовнішньої торгівлі і міжнародних операцій як на національних ринках, так і в світових фінансових центрах.

Сучасний етап розвитку світового ринку позикових капіталів почався з 80-х років, коли поглиблення процесів інтернаціоналізації та інтеграції призвело до послаблення або скасування валютних обмежень на національних ринках позикових капіталів, до уніфікації національних кредитних механізмів і значного зменшення відмінностей між національними ринками та євроринком. Відособленість євроринку від національних ринків замінюється поступово їх переплетенням, інтегруванням в єдиний світовий ринок позичкових капіталів. У зв'язку з цим розрізняють інституціональну та операційну структури світового ринку позикових капіталів. Інституційна структура включає офіційні інститути (центральні банки, міжнародні фінансово-кредитні організації), приватні фінансово-кредитні установи (Комерційні банки, страхові компанії, пенсійні фонди), біржі, фірми. Провідну роль відіграють транснаціональні банки і корпорації.

В залежності від строків руху позичкового капіталу міжнародний ринок розпадається на три сектори: світовий грошовий ринок, ринок середньострокових і довгострокових іноземних та єврокредитів та фінансовий ринок.

Світовий грошовий ринок - це ринок короткострокових іноземних та єврокредитів строком від одного дня до року. Тут переважають міжбанківські позики, або міжбанківські депозити (Приміщення банками депозитів на рахунки інших банків), депозитні сертифікати, векселі, банківські акцепти.

Різке зростання операцій другого сектора світового ринку в 70-х роках був пов'язаний з розвитком техніки ролловерні кредитів (короткострокових періодично поновлюваних кредитів по В«ПлаваючоюВ» ставкою). Цей ринок нерідко називають ринком синдикованих, або консорціальних, кредитів, оскільки кредити надають переважно банківські синдикати або консорціуми (зазвичай з 50-60 банків і більше). З кінця 70-х років на ринку набули поширення евроноти - цінні папери, випускаються корпораціями строком на 3 - 6 місяців по В«плаваючоюВ» ставкою. Хоча це і короткострокові папери, вони використовуються для надання середньострокового і довгострокового кредитів. Банки укладають угоди з фірмами-позичальниками з зобов'язанням протягом ряду років (5 - 10) придбавати у них евроноти по мірі закінчення терміну попереднього випуску. Куплені евроноти банки перепродають на вторинному ринку.

Світовий фінансовий ринок - Ринок облігаційних позик, формується в другій половині 60-х років. З його появою на світовому ринку позикових капіталів стали функціонувати два паралельних ринку: ринок традиційних іноземних позик, що розміщуються позичальниками-нерезидентами на національних ринках, і ринок єврозаймів, розташовуваних на євроринку. До початку 90-х років на європозики припадало близько 80% загальної суми міжнародних позик. Головна особливість єврозаймів полягає в тому, що для кредиторів, а часто і для позичальників валюта позики є іноземної. Наприклад, позика в японських ієнах розміщується у Великобританії, США. Інша відмінність - традиційні іноземні позики випускаються нерезидентами на національному ринку однієї країни, європозики розміщуються одночасно на ринках декількох країн.

Єврооблігації зазвичай випускаються строком від 7 до 15 років, в 80-і роки з'явилися облігації строком до 30 і навіть 40 років. Основні позичальники - уряди, міжнародні організації, ТНК, місцеві органи влади, державні установи.

Єврозайми зазвичай випускаються з допомогою великих банків, які організовують для їх випуску міжнародні консорціуми та синдикати. До участі в консорціумах банки залучають різні кредитно-фінансові інститути: пенсійні фонди, страхові та інвестиційні компанії. На світовому фінансовому ринку функціонують облігації різного типу: звичайні, або "прямі"; із В«плаваючоюВ» відсотковою ставкою; з нульовим відсотком (Купоном); конвертовані облігації; облігації з опціоном. Більше 60% представляють звичайні, так звані прямі облігації, за якими власнику виплачується фіксований відсоток (як правило, річними купонами) на весь термін позики.

Ставка і відповідно дохід за облігаціями з В«плаваючоюВ» ставкою коливаються в залежності від зміни ринкового відсотка. Подібно В«плаваючоюВ» ставкою по ролловерні кредитами В«ПлаваючаВ» ставка по облігаціях базується переважно на ставці лібор (Ставка відсотка при пропозиції кредитів в міжбанківських операціях в Лондоні).

Різновидом облігацій із змінною ставкою є облігації з індексованим відсотком. Відсоток, або купон, по таких облігаціях прив'язаний не до зміни ставки відсотка на ринку капіталів, а до індексу цін на певні товари. За угодою про позику фіксується певний відсоток по облігації, який повинен змінюватися в відповідно до зміни цін на той чи інший товар (наприклад, нафта або золото). Велику популярність в 80-і роки отримали облігації, що представляють собою як би гібрид різних видів облігацій. Наприклад, при досягненні В«ПлаваючоюВ» ставкою по облігації певного рівня вона заморожується, і облігація починає приносити фіксований дохід. Або такий гібрид - облігації з фіксованими ставками, рівень яких збільшується, скажімо, протягом перших п'яти років після випуску щорічно на один процентний пункт до досягнення певного максимуму.

Облігації з нульовим купоном (бескупонние) дозволяють власникам отримуват и дохід не щорічно, а лише один раз, при викупі облігацій. Відсоток по облігаціях по суті враховується при встановленні емісійного курсу, тобто курсу, по якому випускаються облігації. Емісійна ціна може становити всього 30-40% від номіналу. Так як погашення облігації здійснюється за номіналом, при погашенні утримувач облігації отримує дохід у розмірі різниці між емісійним і номінальним курсами. Такі позики привабливі тим, що дозволяють інвесторам уникнути сплати податку на дохід від облігацій.

Конвертовані облігації отримали велике поширення в 80-ті роки. Вони приносять власникові менший дохід порівняно з В«прямимиВ», але зате дають йому право через певний час обміняти їх на акції компанії-позичальника у випадку, якщо дивіденди по акціях виявляться вищими, ніж відсотки по облігаціях.

Інша новинка, з'явилася на ринку єврооблігацій в 80-х роках, - облігації з опціоном, тобто з правом вибору інвестором різних варіантів угоди. Так, був випущений позику, який дозволяв держателю купити одну тройську унцію золота за наперед встановленою ціною. Якщо ціна на золото на ринку піднімалася вище встановленої ціни, то покупка таких облігацій представляла інтерес. Інші облігації з опціоном дають можливість обмінювати один вид цінного паперу на інший. Наприклад, облігацію - на акцію, облігацію з В«плаваючоюВ» ставкою - на облігацію з фіксованою ставкою.

Введення різних видів облігацій, безумовно, підвищує їх привабливість для інвесторів-кредиторів. Залученню коштів на ринок єврозаймів сприяє також надання позичальниками різноманітних умов випуску цінних паперів, наприклад, продаж облігацій в розстрочку. Покупець може заплатити спочатку лише частину курсової вартості облігацій, а суму, що залишилася внести через певний час. Проявом В«сек'юритизаціїВ», що захопила світовий ринок позичкових капіталів в середині 80-х років, стали різке підвищення питомої ваги операцій з облігаціями і скорочення частки банківського кредитування. Міжнародні фінансові центри (МФЦ) в країнах, що розвиваються - на Багамських і Кайманових островах, в Панамі, Сінгапурі, Гонконгу та ін - відносно нове явище в післявоєнний період в міжнародній валютно-кредитній сфері.

Формування і бурхливий зростання МФЦ в країнах, що розвиваються - закономірний етап у розвитку міжнародного ринку позикових капіталів. Країни В«третього світуВ» все сильніше вростають в структуру світового капіталістичного господарства і міжнародного поділу праці.

Окрім найбільших транснаціональних банків промислово розвинених країн в країнах, що розвиваються активно розширює свою діяльність з обслуговування міжнародного бізнесу та національний банківський капітал. Попит і пропозиція на позичковий капітал в Латинській Америці, Південно-Східній Азії і Близькому Сході призвели до розвитку в цих районах позанаціонального регіональних ринків капіталу. Завдяки їх появі євроринок придбав справді глобальний характер. Він включає центри як промислово розвинутих країн, так і держав, що розвиваються і складається з взаємодоповнюючих і взаємозамінних один одного регіональних міжнародних фінансових комплексів.