Управлінські процеси в господарюючих суб’єктах аграрно-промислового комплексу України

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР

„ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ”

УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК

ЧОРНИЙ Георгій Михайлович

УДК 338.24:338.432:[477]

УПРАВЛІНСЬКІ ПРОЦЕСИ В ГОСПОДАРЮЮЧИХ СУБ'ЄКТАХ АПК УКРАЇНИ

08.06.01 - економіка, організація та управління підприємствами

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ-2006

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана у Вінницькому державному аграрному університеті Міністерства аграрної політики України.

Науковий консультант:

доктор економічних наук, професор, академік УААН, заслужений діяч науки і техніки України

Саблук Петро Трохимович,

Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки “ УААН, директор

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, академік УААН

Юрчишин Володимир Васильович,

Державна установа „Інститут економіки і прогнозування” Національної академії наук України, головний науковий співробітник

доктор економічних наук, професор

Гудзинський Олексій Дмитрович,

Національний аграрний університет Кабінету Міністрів України, професор кафедри менеджменту

доктор економічних наук, професор

Заїнчковський Анатолій Олександрович,

Національний університет харчових технологій Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри економіки і права

Провідна установа: Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана Міністерства освіти і науки України, м. Київ

Захист відбудеться “17” січня 2007 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.350.02 в Національному науковому центрі “Інститут аграрної економіки” УААН за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв Оборони, 10, конференц-зал, 3-й поверх.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” УААН (03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв Оборони, 10, кім. 211).

Автореферат розісланий “15” грудня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук Жук Н.Л.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Криза, якою характеризується стан економіки України в період переходу від командно-адміністративної системи управління до ринкових умов господарювання, має свій конкретний прояв і в АПК. Серед причин кризи слід вказати на відсутність ефективного менеджменту в аграрних підприємствах. За сучасних умов в Україні відсутні достатні можливості для забезпечення аграрних підприємств керівниками з належною менеджерською підготовкою, насамперед тому, що сама теорія менеджменту переживає період становлення. До початку дев'яностих років минулого століття розвиток цієї галузі знань обмежувався рамками ідеології тоталітарної системи колишнього СРСР і лише після його розпаду й набуття Україною статусу самостійної держави управлінська думка почала розвиватися відповідно до об'єктивної логіки управлінських процесів.

Через надзвичайну складність управління як явища у суспільному житті, незважаючи на вагомі надбання науки в цій галузі знань, ряд актуальних засад її становлення й формування залишаються вичерпно не дослідженими. Крім того, залишки пануючої ідеологічної атмосфери минулого, нестабільність суспільного буття в Україні в період радикальних економічних перетворень, споконвічні національні духовні традиції та типові риси характеру її населення зумовлюють певну специфіку моделі українського менеджменту, що має формуватися прискореними темпами і використовуватися господарюючими суб'єктами АПК України. Новостворені виробничі структури різних форм власності, що виникли в процесі аграрних реформ, ще недостатньо пристосовані до жорстких умов ринкової конкуренції. Більша частина сучасних керівників неспроможна адаптуватись до нових умов господарювання із суб'єктивних і об'єктивних причин, а їхня управлінська діяльність значною мірою ґрунтується на теорії та практичному досвіді, що склалися протягом десятиліть панування командно-адміністративної системи і зберігають силу інерції й дотепер.

Оцінка рівня теоретичної управлінської підготовки сучасних керівників і спеціалістів підприємств сільського господарства, аналіз ступеня володіння ними раціональними прийомами й методами управління на практиці, врахування їх запитів стосовно задоволення потреб щодо підвищення кваліфікації зводяться в основному до проблеми організації управлінських процесів.

Проте розробки з теорії і практики управління, присвячені суті, змісту, способам і об'єктивним чинникам розвитку управлінських процесів ще не знайшли системного відображення в наукових публікаціях і навчальній літературі, а тому, з одного боку, пізнавальні потреби нинішніх керівників і спеціалістів агропромислового комплексу не можуть задовольнятись повною мірою, а, з другого боку, система підготовки менеджерів нової генерації, здатних до продуктивної праці в конкурентному середовищі, нагально потребує формування ділового стилю роботи, складовою якого є теоретичні знання з управління.

Такі обставини тривалий час визначали наукові пошуки автора, а на завершальному етапі досліджень набули такої важливості, що визначили вибір теми, мету і завдання дисертаційного дослідження.

З урахуванням досвіду зарубіжних шкіл управління, теоретичних розробок вітчизняних учених і результатів власних тривалих досліджень, у роботі зроблено спробу розробити принципово новий підхід до теорії управлінського процесу як однієї з ключових ланок сучасного аграрного менеджменту.

З перших кроків розвитку теорії управління, започаткованих Ф.Тейлором на початку ХХ ст. і до теперішнього часу, менеджмент як наука набув загальносвітового визнання. Протягом одного століття сформувались три школи менеджменту: американська, західноєвропейська та японська.

Поштовхом до розвитку науки про управління у сфері виробництва в колишньому СРСР стали Перша Всесоюзна науково-технічна конференція (1966р.) та аналогічна конференція, що відбулась у 1972 році, які були присвячені управлінським проблемам.

У колишньому СРСР вагомий внесок у загальну теорію управління зробили В.Афанасьєв, О.Дейнеко, П.Керженцев, О.Козлова, Г.Попов, В.Терещенко, В.Трапезников, М.Федоренко та інші. Сучасний етап розвитку і становлення менеджменту в аграрному секторі економіки України пов'язаний з працями таких вчених, як В.Амбросов, В.Галанець, В.Галушко, О.Гудзинський, С.Дем'яненко, Й.Завадський, М.Кропивко, В.Малес, В.Месель-Веселяк, О.Онищенко, В.Нелеп, П.Саблук, І.Степаненко, В.Юрчишин та інші. Протягом останнього десятиріччя зусилля науковців спрямовані на пошуки концептуальних підходів до оцінки стану та проблем розвитку аграрного менеджменту, а також розв'язання практичних завдань переходу на нові організаційно-правові форми господарювання на селі, визначення їх оптимальних розмірів, раціоналізації внутрішньогосподарського управління на основі новітньої кадрової стратегії. На фоні сучасних здобутків аграрного менеджменту його концептуальні засади потребують адаптації до ринкових умов господарювання та подальшого розвитку, а практична управлінська діяльність на рівні господарюючих суб'єктів в аграрному секторі економіки вимагає належної менеджерської підготовки керівників і спеціалістів в АПК.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана проблема досліджень безпосередньо пов'язана з науково-дослідною роботою кафедри управління виробництвом Української сільськогосподарської академії (1985-1990 рр.), філія якої відкрилася в 1982 році у Вінниці. З 1991 року, після отримання філією статусу самостійного навчального закладу - Вінницького державного сільськогосподарського інституту, дослідницька робота продовжувалась у межах наукової теми кафедри управління в сільському господарстві: “Дослідження проблем менеджменту і маркетингу на різних рівнях агропромислового комплексу”, номер державної реєстрації 0193U022571.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розкриття внутрішньої об'єктивної основи і поглиблення технологічного змісту управлінських процесів та розроблення шляхів і способів їх удосконалення в аграрних підприємствах.

Відповідно до мети дослідження в роботі поставлені такі завдання, які за однорідністю змісту доцільно об'єднати в п'ять груп.

Перша група: розглянути на основі вивчення наукових джерел концептуальні позиції та пануючі точки зору стосовно змісту управлінських процесів; визначити методологію та конкретні методи проведення досліджень відповідно до його предмета; уточнити наукову сутність понять “процес” і „функція” стосовно управлінської діяльності та з'ясувати об'єктивну основу цих явищ; провести всебічні спостереження за практичною діяльністю керівників, спеціалістів і повноважних органів управління щодо здійснення управлінських процесів у різноманітних виробничих ситуаціях; виявити зв'язок між об'єктивною сутністю управлінських циклів і суб'єктивним проявом практичної діяльності управлінських працівників.

Друга група: з'ясувати критерії класифікації функцій суб'єкта управління та опрацювати відповідну класифікаційну модель у контексті відособленого управлінського циклу; уточнити сутність управлінських методів як способів виконання управлінських функцій суб'єктами управління; систематизувати управлінські методи за критеріями їх відповідності змісту управлінським функціям; розмежувати поняття “методи роботи”, “методи управління” і “методи керівництва” в контексті управлінського циклу як основ формування різних управлінських стилів і на цій основі розширити й поглибити методичні підходи до їх класифікації.

Третя група: дослідити вплив чинників внутрішніх змінних і зовнішнього середовища організацій на детермінованість управлінських процесів, які в них відбуваються; уточнити поняття “закономірності управління” в контексті управлінського процесу опрацювати новий методичний підхід до класифікації законів у сфері управлінської діяльності.

Четверта група: розглянути організацію змісту практичної діяльності керівників аграрних підприємств на етапах управлінського циклу: отримання інформації; прийняття рішення і реалізації рішення; проаналізувати систему методів, якими вони виконують свої функції; дослідити особливості реалізації функцій керівниками аграрних підприємств; виявити специфіку методів роботи суб'єктів управління аграрних підприємств та їх адаптацію до умов ринкового середовища.

П'ята група: обґрунтувати практичні шляхи і способи удосконалення управлінських процесів в аграрних підприємствах, серед яких окремо виділити теоретичний аспект цієї проблеми та опрацювати подальший розвиток способів удосконалення практичної діяльності управлінських працівників як основи формування ділового стилю їхньої роботи.

Об'єктом дослідження є сукупність управлінських процесів у сільськогосподарських підприємствах, підприємствах з обслуговування аграрного виробництва та переробки продукції сільського господарства Вінницької, Київської, Херсонської і Черкаської областей.

Предметом дослідження визначено теоретичні й методологічні засади змісту і способів здійснення управлінських процесів та об'єктивних чинників їх удосконалення в аграрних підприємствах.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний підхід до управлінських явищ та їх абстрактного узагальнення в аграрному менеджменті. Концептуальні положення економічної науки в цілому та теорії управління зокрема були відправними пунктами у пошуці нових істин та їх інтерпретації за предметом дослідження. Методологічні засади дослідження узгоджувалися з характером дискретної циклічності управління, що враховували також роль виробничих процесів як об'єктивної передумови управлінських процесів і розглядалися через технологію та організацію функціонування їх складових елементів. При цьому враховувалося особливості галузі сільського господарства, вплив чинників внутрішнього і зовнішнього середовища стосовно аграрних підприємств на детермінованість управлінських процесів.

У дисертаційній роботі застосовувались такі традиційні методи економічних досліджень: абстрактно-логічний, монографічний, статистико-економічний, системно-порівняльний, аналіз і синтез, соціометричний, експертних оцінок, прогностичний, розрахунково-аналітичний, моделювання. Специфічність предмета досліджень зумовила необхідність використання конкретних індивідуальних методик при уточненні наукової сутності окремих теоретичних понять і категорій, а також при пізнанні явищ виробничого, економічного та соціального змісту в аграрному секторі економіки.

У роботі висвітлено і враховано методичні підходи зарубіжних та вітчизняних учених, що стосуються предмета дисертаційних досліджень. Автором опрацьовано і використано власний методичний підхід до управлінських явищ, що передбачає їх розгляд з позицій відособленого управлінського циклу, об'єктивну основу якого становить послідовна зміна стану інформації.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розкритті внутрішньої об'єктивної основи управлінських процесів і поглибленні їх технологічного змісту, що дало змогу обгрунтувати подальший розвиток шляхів і способів удосконалення практичної діяльності суб'єктів управління в аграрних підприємствах. Найважливішими результатами, що зумовлюють ступінь і характер новизни дослідження, є такі:

вперше:

? розкрито об'єктивну основу відособленого управлінського процесу в динамічних системах різної природи як дискретного циклу зміни стану інформації з чітко відокремленими трьома послідовними стадіями: 1) поява і розповсюдження інформації, джерелом якої є просторові, кількісні та якісні зміни в об'єкті управління; 2) накопичення інформації суб'єктом управління; 3)перетворення накопиченої інформації в її новий вид - рішення;

? запропоновано класифікацію управлінських функцій, в основу якої покладено стадії циклу управління: виокремлено три універсальні базові функції: з інформаційного забезпечення, прийняття рішень і виконання рішень та сім похідних загальних функцій: облік, аналіз, цілевстановлення, планування, організація, керівництво і контроль;

? обґрунтовано сутність управлінських методів як способів виконання функцій керівників протягом відособленого управлінського циклу та запропоновано їх класифікацію на цій основі з виділенням трьох груп способів виконання універсальних базових функцій та семи груп способів виконання похідних загальних функцій;

? розмежовано поняття “методи роботи”, “методи управління”, “методи керівництва” і на цій підставі запропоновано новий методичний підхід до класифікації управлінських стилів, що дало змогу обгрунтувати і виділити в практичній управлінській діяльності адміністративний, економічний та психологічний стилі керівництва;

? обґрунтовано поняття “закономірності управління” і запропоновано новий методичний підхід до класифікації законів у сфері управління, який передбачає їх чітке розмежування на три групи: 1) зовнішні закони; 2) конкретно-системні закони; 3) внутрішні закони;

? виявлено теоретичні критерії кількісних і якісних параметрів оптимізації управлінських процесів, які полягають у наступному: 1) управлінський результат реально забезпечується послідовним здійсненням всіх трьох стадій управлінського циклу - отримання інформації, прийняття рішення, реалізація рішення; 2) періоди управлінських процесів визначаються тривалістю адекватних технологічних процесів у сфері виробництва; 3) високий, середній та низький ступені якості управлінських процесів зумовлюються високим, середнім і низьким ступенями відповідності методів роботи суб'єктів управління вимогам принципів і законів, зміст яких вони реалізують;

? запропоновано концептуальний підхід до систематизації знань з аграрного менеджменту як адекватне відтворення управлінських явищ в їх логічній послідовності, що дало змогу опрацювати взірцеву тематичну структуру курсу з аграрного менеджменту для студентів вищих навчальних закладів системи аграрної освіти;

удосконалено:

? визначення управлінського процесу як соціально-економічної категорії, суть якої полягає в сукупності функцій суб'єкта управління в їх логічній послідовності стосовно об'єктивної основи управлінського циклу;

? тлумачення та зміст адміністративних, економічних і психологічних методів керівництва в аграрних підприємствах, як конкретних способів задоволення організаційних, матеріальних та духовних потреб персоналу;

? трактування сутності поняття “дисципліна праці” як визначального чинника, що забезпечує оптимізацію управлінських і технологічних процесів на їх завершальному етапі - стадії реалізації рішення;

? модель чинників практичної діяльності людини при здійсненні управлінських процесів з конкретизацією мотивації до плідної праці та раціональне використання моральних стимулів за умов скрути;

набули подальшого розвитку:

? вплив аграрної політики держави як визначальний чинник в контексті зовнішніх закономірностей управлінських процесів у сільськогосподарських підприємствах;

? засади раціоналізації практичної роботи керівника на етапах управлінського циклу: інформаційне забезпечення, прийняття рішення, виконання рішення, які передбачають змістовну особливість базових універсальних і похідних загальних функцій та особливості методів їх виконання;

? концепція самоуправління як першооснова поведінки та змісту практичної діяльності керівників і спеціалістів аграрних підприємств, раціональність якої безпосередньо впливає на управлінські процеси в межах їх посадових функцій;

? плідна співпраця лідера і команди в аграрних підприємствах на основі: декомпозиції корпоративних цілей і завдань, удосконалення організаційної структури апарату управління, запровадження процесного типу організаційної будови підприємства, чіткої регламентації цільових посадових функцій всіх членів команди;

? система підготовки управлінських кадрів у закладах післядипломної освіти на рівні вимог сучасного менеджменту, зокрема, формування резерву керівників суб'єктів аграрного бізнесу з контингенту студентів випускних курсів технологічних спеціальностей аграрних вузів.

Практичне значення одержаних результатів. Переважна більшість наукових здобутків, відображених у дисертації, втілена у відповідні рекомендації для їх безпосереднього використання і знайшла застосування в аграрній освіті та на виробництві.

Розроблені класифікаційні моделі управлінських функцій і методів, як нові методичні підходи до змісту і способів здійснення процесів у сфері управління, що значно розширюють можливості подальших досліджень у цьому напрямку.

Поглиблені і конкретизовані концептуальні поняття “функції”, “методи”, “стилі”, “закономірності управління” та запропонована їх класифікація має позитивний вплив на грунтовніше опанування студентами дисциплін “Основи менеджменту”, “Аграрний менеджмент" та “Управління персоналом”, а також сприяє підвищенню якості менеджерської підготовки слухачів післядипломної освіти аграрних вузів.

Запропонована концептуальна модель системи знань з менеджменту систематизує блоки управлінських знань і на цій основі дає можливість розробляти навчальні програми з дисципліни „Аграрний менеджмент” як для студентів, так і для кожної категорії управлінських працівників у закладах післядипломної освіти.

Опрацьовані пропозиції до пілотного проекту підготовки резерву керівників для підприємств АПК з числа студентів - лідерів випускних курсів є стратегічною основою формування корпусу управлінців нової генерації.

Комплексне використання результатів досліджень з питань самоуправління, організаційних проблем підприємств, діапазону управління, регламентації функцій управлінських працівників, стратегії підготовки менеджерів сприяє формуванню ділового стилю роботи керівників аграрних підприємств як фактора ефективного господарювання.

Теоретичні результати досліджень упроваджені на засадах співавторства при опрацюванні типових навчальних програм з дисциплін “Основи менеджменту” (1993р.), “Управління маркетингом” (1993р.), “Менеджмент персоналу” (1998 р.) та "Управління персоналом” (2001р.) для вузів України 3-4 рівнів акредитації сільськогосподарського профілю. Вони апробовані в навчальному процесі у Вінницькому державному аграрному університеті та Херсонському державному аграрному університеті.

Особистий внесок здобувача полягає у розкритті внутрішньої об'єктивної основи управлінських процесів і теоретико-методологічному обґрунтуванні їх технологічного змісту, методів, стилів та закономірностей здійснення, а також в опрацюванні подальших шляхів і методів удосконалення управління в аграрних підприємствах.

Усі результати досліджень, викладені в дисертації, є особистим здобутком автора. Співавторів, разом з якими були опубліковані наукові праці та навчальні посібники, об'єднують з ним лише загальні напрями діяльності. Їх частка в змісті публікацій здобувача не має безпосереднього відношення до змісту дисертації та результатів дисертаційних досліджень. Наукові результати, що виносяться автором на захист, одержані самостійно.

Апробація результатів досліджень. Результати досліджень, що висвітлені в дисертації, апробовані автором на республіканській науково-практичній конференції “Проблеми удосконалення механізму господарювання в зв'язку з переходом АПК до ринкових відносин” в Українській сільськогосподарській академії (м.Київ, 1990 р.); на науково-практичній конференції “Аграрний менеджмент в Україні” в Інституті аграрної економіки УААН (м.Київ, 1994 р.); на семінарі-нараді спеціалістів з менеджменту в Національному аграрному університеті (м.Київ, 1995 р.); на міжнародній науково-методичній конференції “Покращення підготовки спеціалістів для АПК та розвиток наукових досліджень з менеджменту і маркетингу” в Національному аграрному університеті (м. Київ, 1998 р.); на міжнародній конференції “Проблеми ефективного функціонування АПК в умовах нових форм власності і господарювання” (м. Харків, 2001 р.); на науково-практичній конференції “Шляхи підвищення ефективності овочівництва і баштанництва на півдні України” (м. Гола Пристань Херсонської області, 2001р.); на науково-практичній конференції “Проблеми соціально-економічного розвитку села та шляхи їх вирішення” (м.Київ, 2004 р.); на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Розвиток аграрного ринку та продовольча безпека України” (м. Київ, 2005 р.).

У 1985-2000 роках окремі результати досліджень регулярно доповідались на щорічних факультетських та загальновузівських наукових конференціях Вінницького державного аграрного університету. Крім цього, вони неодноразово оприлюднювались на обласних нарадах начальників районних управлінь сільського господарства і продовольства та районних нарадах керівників і спеціалістів підприємств аграрно-промислового комплексу Вінницької області.

Публікації. Основні результати досліджень опубліковані в 51 науково-методичній праці, підготовленій самостійно та у співавторстві. Серед них: три одноосібні монографії, 26 статей у наукових фахових виданнях, шість книжок і брошур, п'ять тез науково-практичних конференцій, 11 навчально-методичних матеріалів. Загальний обсяг публікацій - 86 д. а., з яких 50 д. а. належать особисто автору.

Обсяг і структура дисертації. Робота викладена на 420 сторінках комп'ютерного тексту, складається зі змісту, вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Текст ілюстрований 31 таблицею та 39 рисунками. Список використаних джерел містить 246 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі “Управлінський процес: теорія і методологія” розкрито внутрішню об'єктивну основу управлінських процесів, уточнено і поглиблено наукову сутність поняття "управлінський процес” на емпіричному рівні, обґрунтовано методологічні підходи до дослідження змісту і способів здійснення управлінських процесів в господарюючих суб'єктах АПК.

З поняттям “процес” ототожнюється послідовна зміна стану речовини, якогось об'єкту, явища. На підставі лінгвістичного тлумачення цього поняття управлінський процес теж повинен мати свій предмет змін. Поглиблений аналіз управлінських процесів у технічних, біологічних, соціальних та змішаних системах засвідчує, що вони розпочинаються з отримання певних сигналів - нервових, електронних, світлових, звукових, які на мові понять кібернетики називаються інформацією.

Інформація, що надходить до суб'єкта управління, накопичується і концентрується в ньому, перетворюючись згодом у новий її стан як проект якихось дій. Реалізація цього проекту приводить до певних змін (просторових, кількісних і якісних) в об'єкті управління. Ці зміни стають джерелами нової інформації, яка розповсюджується і надходить до суб'єкта управління з наступною зміною свого стану.

Таким чином, в управлінських процесах, що здійснюються в динамічних системах різної природи, спостерігаються зміни стану інформації, які за своїм змістом є універсальними й об'єктивними. Ці зміни стану інформації відбуваються послідовно і в певному часовому режимі, що дає можливість виділити окремі періоди, етапи, стадії. Джерелом внутрішньої інформації в аграрному підприємстві є об'єкт управління, тобто трудові, матеріальні та фінансові ресурси. Оскільки господарюючі суб'єкти в АПК є відкритими системами, то паралельно з внутрішньою інформацією тут обов'язково використовується і зовнішня інформація, джерела якої знаходяться за межами конкретної системи.

Отже, появу внутрішньої та зовнішньої інформації, розповсюдження і спрямування її потоків до суб'єкта управління протягом певного періоду можна вважати більш чи менш однорідним явищем, що дає підстави виділити його як окрему самостійну стадію в процесі зміни стану інформації.

Сприйняття суб'єктом управління зазначених потоків інформації з наступною фіксацією в пам'яті та на інших носіях призводить до її накопичення і концентрації. Накопичуючись, інформація досягає свого “критичного” обсягу, після чого перетворюється в новий вид - “переплавляється” в проект якихось дій. Однорідність змісту цього перетворення інформації на шляху змін її стану теж дає підстави розглядати його як чергову стадію управлінського процесу. Нормальна діяльність суб'єктів управління у всіх динамічних системах передбачає обов'язкову реалізацію конкретних проектів, що в підсумку приводить до відповідних змін в об'єкті управління. Ці зміни є джерелами появи нової інформації, яка аналогічно до розглянутої послідовності змінює свій стан, утворюючи черговий процес циклічного характеру (рис.1).

Рис. 1. Універсальна об'єктивна модель управлінського циклу

У зв'язку з тим, що саме зі стадії накопичення (концентрації) інформації розпочинається активний стан суб'єктів управління, цю стадію в управлінському циклі доцільно вважати першою, тобто з неї розпочинати рахунок. Такий підхід до нумерації стадій не змінює об'єктивної сутності управлінського циклу.

Отже, управлінський цикл, в якому виділяються три основні стадії зміни стану інформації, дає підстави розглядати його, як об'єктивну основу управлінських процесів у реальній практичній діяльності всіх категорій управлінських працівників.

Практична управлінська діяльність керівників і спеціалістів аграрних підприємств безпосередньо узгоджується з трьома стадіями управлінського циклу: першій стадії відповідає робота з інформаційного забезпечення; з другою стадією пов'язується діяльність з прийняття рішення; з третьою стадією узгоджуються зусилля з реалізації рішень, наслідком чого будуть зміни в об'єкті управління як джерела появи нової інформації, що започаткує черговий управлінський цикл. Таким чином, суб'єктивна практична управлінська діяльність має свою внутрішню об'єктивну основу - циклічну зміну стану інформації та узгоджується з її стадіями.

Послідовне здійснення стадій управлінського циклу має одну дуже суттєву ознаку. Вона полягає в тому, що між стадіями спостерігаються більші або менші періоди часу, протягом яких ніяких змін з інформацією не відбувається. Управлінський цикл при цьому приймає таку структуру, в якій активні “робочі” періоди здійснення стадій перериваються пасивними проміжками часу, коли одна стадія завершилась, а наступна ще не розпочалась. На практиці це означає, що в розпорядженні суб'єкта управління на даний момент є вже вся необхідна інформація, а прийняття рішення затримується. Частіше це буває в ситуаціях, коли рішення прийняте, але воно тривалий час не виконується і в об'єкті управління зміни з появою нової інформації не відбувається. Таку циклічність управлінського процесу правомірно називати дискретною.

Оцінюючи різні підходи в науковій літературі до тлумачення сутності управлінського процесу та виходячи з розкритої в роботі його об'єктивної основи, пропонується таке емпіричне визначення цієї категорії: управлінський процес - це практична діяльність суб'єктів управління, яка складається з однорідних видів робіт, що послідовно виконуються відповідно до стадій циклічної зміни стану інформації. Суттєвою відміною запропонованого визначення поняття “управлінський процес” є те, що суб'єктивна діяльність керівників, спеціалістів та органів управління розглядається в безпосередньому зв'язку з трьома стадіями управлінського циклу як її об'єктивною основою. Це визначення ґрунтується на матеріалах аналізу практичної діяльності суб'єктів управління, тобто воно за своєю суттю є емпіричним. Тлумачення наукової сутності управлінського процесу на теоретичному рівні передбачає проведення спеціальних досліджень, з якими безпосередньо пов'язаний наступний розділ роботи.

Специфічність і складність предмета досліджень зумовила необхідність опрацювання та використання адекватних методологічних підходів. Управлінські процеси постійно перебувають у діалектичному зв'язку з процесами технологічними. Елементам структури процесу виробництва якоїсь продукції - частковим процесам, роботам, операціям, прийомам, діям і рухам відповідає тотожна ієрархічна система управлінських процесів, які здійснюються послідовно, паралельно в кількох площинах, накладаючись один на одного. У зв'язку з цим методологія дослідження передбачає виділення з усієї сукупності управлінських процесів відособленого процесу як об'єкта його вивчення.

Системний підхід до аналізу процесу управління передбачає тримірну його характеристику: 1) з боку змісту (що саме робиться); 2) з боку технології (як це робиться); 3) з боку організації (ким і в якому порядку робиться).

Ці три сторони розглядаються як складові елементи змісту, технології і організації управлінського процесу і ними визначається вид однорідних робіт у логічній послідовності до стадій управлінського циклу, технології (предмет праці, технічні засоби, методи і стиль роботи тощо), організації як конкретної діяльності суб'єкта управління.

Методологія дослідження управлінських процесів у АПК також враховує специфічні особливості сільського господарства, які безпосередньо впливають на кількісні та якісні параметри управлінських циклів як об'єктивні чинники: непередбачений вплив природних явищ, сезонність технологічних процесів у рослинництві, наявність живих організмів з притаманними їм біологічними законами розвитку, значна тривалість окремих технологічних процесів, просторова розосередженість виробничих об'єктів, багатогалузевий характер виробництва, недосконала техніка і технологія, низький рівень соціально-побутової сфери.

У розділі 2 „Дослідження технологічного змісту відособленого управлінського процесу в контексті його об'єктивної основи” розглянуто суб'єктивну сторону управлінського циклу як практичну діяльність керівників і спеціалістів.

Різноманітні процеси у неживій природі, тваринному світі й людському бутті здійснюються лише за умов витрачання певної кількості енергії. І управлінські процеси в соціальних змішаних системах теж потребують енергії. Витрати енергії керівників і спеціалістів на здійснення управлінських циклів на практиці проявляються, як їх безпосередня діяльність або робота, або функція, оскільки термін “функція” в перекладі з латинської мови означає „діяльність”, „робота”.

Така практична суб'єктивна діяльність як функція керівника чи спеціаліста по здійсненню управлінських циклів має певні особливості на кожній стадії циклу і може розглядатись, як її однорідні самостійні частини, які виконуються послідовно за замкнутим колом відповідно до об'єктивного змісту циклу.

Диференціація інтегрованої функції керівника щодо здійснення управлінського циклу на певні частини, адекватні його відповідним стадіям, дає підстави назвати діяльність на стадії накопичення інформації роботою з інформаційного забезпечення. Відповідно до цієї логіки діяльність керівника з перетворення накопиченої інформації в її інший вид - проект певних дій (рішення) можна назвати роботою з прийняття рішення, діяльність з реалізації рішення, результатом якої є відповідні зміни в об'єкті управління як джерела появи і розповсюдження нової інформації - роботою із забезпечення виконання рішення (рис.2).

Функції в теорії управління, започатковані А. Файолем - передбачення, організація, розпорядництво, координація і контроль, - увійшли в теорію управління як загальні функції, бо їх виконують всі управлінські працівники та повноважні органи незалежно від ієрархічного рівня й сфери діяльності. Ця класифікація функцій як класичне надбання теорії менеджменту зберігається й дотепер. Однак вони в науковій та навчальній літературі тлумачаться в різних інтерпретаціях, що свідчить про неповну завершеність класифікації цих понять у теорії сучасного менеджменту.

Рис. 2. Диференціація інтегрованої діяльності керівника на однорідні види робіт відповідно до стадій управлінського циклу

Системний підхід до розгляду загальновизнаних основних функцій - планування, організації, мотивації і контролю - дав змогу зробити висновок про те, що вони не можуть існувати ізольовано, без певних зв'язків з однорідними елементами вищого і нижчого порядків. Розкриття об'єктивної основи управлінських процесів як циклічних змін стану інформації дозволило розділити управлінську діяльність на три блоки відповідно до трьох стадій циклу і на цій основі опрацювати більш досконалу класифікацію функцій в управлінні (рис.3).



Рис. 3. Колове зображення класифікації функцій керівника відповідно до стадій управлінського циклу:

1. Ф1 - інтегрована функція з виконання завершеного управлінського циклу.

2. Ф1.1. - функція з інформаційного забезпечення.

3. Ф1.2 - функція з прийняття рішення.

4. Ф1.3 - функція із забезпечення виконання рішення.

Із загальної інтегрованої діяльності керівника протягом відособленого управлінського циклу як функції першого порядку (Ф1) на стадії накопичення інформації виділяється підфункція Ф1.1, змістом якої є робота з інформаційного забезпечення. Аналогічно на наступних послідовних двох стадіях виділяються роботи з прийняття рішень і реалізації рішень як підфункції Ф1.2 і Ф1.3.

Ці три підфункції Ф1.1, Ф1.2, Ф1.3 розглядаються як самостійні функції другого порядку відносно до функції Ф1 як функції першого порядку.

Аналіз тривалих спостережень за діяльністю управлінців привів до висновку про те, що традиційні загальні функції в управлінні є утвореннями

нижчого порядку відносно до функцій Ф1.1-Ф1.3, а їх узгодження з останніми дозволило побудувати нову класифікаційну модель функцій управлінських працівників (рис.4).

Такий методичний підхід допоміг визначитися з кількістю загальних функцій та їх логічною послідовністю: 1) облік (Ф1.1.1), 2) аналіз (Ф1.1.2); 3)визначення цілей (Ф1.2.1); 4) планування (Ф1.2.2); організація (Ф1.3.1); керівництво (Ф1.3.2); 7) контроль (Ф1.3.3).

У запропонованій класифікації є підстави називати функції Ф1.1-Ф1.3 універсальними базовими, бо вони мають місце в динамічних системах різної природи. Крім того, ці функції дають початок загальним функціям Ф1.1.1-Ф1.3.3, слугують основою (базою) їх утворення і походження.

З метою уникнення термінологічних неузгодженостей першу групу функцій доцільно називати універсальними базовими, а другу - похідними загальними.

Предметний аналіз похідних загальних функцій свідчить, що вони теж можуть поділятися на менші за обсягом види робіт (облік: оперативний, статистичний, бухгалтерський; планування: оперативне, тактичне, стратегічне; керівництво: адміністративне, економічне, психологічне; контроль: початковий, проміжний, підсумковий) (рис. 4).

Рис. 4. Класифікаційна модель функцій управлінських працівників:

1. Ф1 - інтегрована функція першого порядку із забезпечення виконання управлінського циклу. 2. Ф1.1-Ф1.3 - функції другого порядку - універсальні базові. 3. Ф1.1.1-Ф1.3.3 - функції третього порядку - похідні загальні. 4. Ф1.1.1-Ф1.3.3.3 - функції четвертого порядку як підфункції загальних похідних функцій. 5. х - позначення кількісної невизначеності.

У теоретичному аспекті можливим є подальший шлях диференціації управлінської діяльності, але з міркувань практичної доцільності в роботі управлінських працівників достатнім буде обмеження їх чотирирівневою класифікацією (див. рис.4). Підфункції четвертого порядку та їх кількість стосовно аналізу, визначення цілей та організації залишаються полем спеціальних наукових досліджень і позначаються як “х”.

У результаті поділу управлінської праці в аграрних підприємствах існують також конкретні функції, які виконуються спеціалістами.

Діалектика взаємного зв'язку загальних і конкретних (спеціальних) функцій полягає в тому, що останні можуть виконуватись лише постільки, оскільки будуть здійснюватися спеціалістами управлінські цикли, якими передбачається виконання серії робіт, що належать до загальних функцій.

Особливості сільського господарства як галузі зумовлюють і відповідні особливості управлінських циклів та особливості практичної діяльності управлінських працівників щодо їх здійснення, тобто особливості виконання універсальних базових, похідних загальних і конкретних (спеціальних) функцій, що надає певного “забарвлення” теорії і практиці аграрного менеджменту.

Системний розгляд однорідних видів робіт суб'єктів управління як функцій різного порядку дає можливість сформувалювати на рівні теорії аграрного менеджменту наукову сутність управлінського процесу як сукупність функцій, що виконуються ними відповідно до його внутрішньої об'єктивної основи.

Розглянуті функції управлінських працівників у практичній діяльності виконуються певними способами. Оскільки функція керівника по здійсненню управлінського циклу є його безпосередньою роботою, то методи, якими він виконує цю діяльність, логічно назвати методами виконання цієї функції або просто перейти до звичайної в теорії і практиці термінологічної конструкції “методи роботи”.

Якщо вся сукупність робіт протягом управлінського циклу нами розглядається як інтегрована функція або функція першого порядку (Ф1) , то і всі способи виконання цієї функції правомірно розглядати як гранично широку й об'ємну групу методів роботи або управлінських методів, безпосередньо якими здійснюється управлінський цикл.

Сукупність методів роботи досить численна за кількістю й різноманітна за формою і змістом, а тому для предметного вивчення та реального усвідомлення доцільно розподілити управлінські методи на більш-менш однорідні групи.

Матеріали вивчення проблеми систематизації методів роботи управлінських працівників в аграрних підприємствах з методологічною відособленістю управлінського процесу дають підстави для висновку про те, що кожна класифікаційна група управлінських функцій вимагає для свого виконання адекватних її змісту методів роботи. Виходячи з цього висновку, пропонується нова класифікаційна модель методів роботи, яка за своєю структурою тотожна моделі класифікації управлінських функцій (рис.5).

Якщо рисунок 5 порівняти з рисунком 4, то стає очевидним той факт, що класифікація методів роботи опрацьована на основі класифікації тих функцій, методами яких вони виконуються.

Група методів, якими виконується функція інформаційного забезпечення (Ф1.1), склала групу методів М1.1. Група методів, якими виконується функція прийняття рішення (Ф1.2), складає групу методів М1.2. Група методів, якими виконується функція реалізації рішення (Ф1.3), складає групу методів М1.3. Аналогічно до виділенних нами загальних функцій (Ф1.1.1.-Ф1.3.3) та підфункцій загальних функцій (Ф1.1.1.1-Ф13.3.3) мають місце адекватні їм класифікаційні групи методів М1.1.1-М.1.3.3 і М1.1.1.1.-М1.3.3.3.3.

Групи методів четвертого порядку стосовно загальних функцій з аналізу, визначення мети та організації потребують спеціальних досліджень, а тому їх невизначена кількість позначається літерою “х”.

Враховуючи, що в науковій літературі та практичній діяльності управлінських працівників поняття “методи роботи”, “методи управління”, “методи керівництва” часто вживаються як синоніми, у процесі досліджень виникла необхідність уточнення їх змісту й доцільності розмежування. Установлено, що методи роботи є сукупністю методів виконання функцій різних

Рис. 5. Класифікаційна модель управлінських методів:

1. М1 - вся сукупність методів зі здійснення управлінського циклу;

2. М1.1-М1.3 - методи виконання універсальних базових функцій;

3. М1.1.1-М1.3.3 - методи виконання похідних загальних функцій;

4. М1.1.1.1-М1.3.3.3 - методи виконання функцій четвертого порядку як підфункцій загальних похідних функцій;

5. х - позначення кількісної невизначеності.

порядків протягом управлінського циклу. До методів управління належить певна частина методів роботи, за допомогою яких здійснюється безпосередній вплив суб'єкта управління на виробничі ресурси, наслідком якого обов'язково будуть просторові, кількісні та якісні зміни в конкретному об'єкті управління. Методи управління як складова методів роботи за діапазоном управлінської діяльності застосовуються лише на третій стадії циклу і відносяться лише до функцій, що забезпечують реалізацію рішення. Методи керівництва при цьому розглядаються як частина групи методів управління, за допомогою яких суб'єктом управління здійснюється безпосередній вплив лише на трудові ресурси підприємства.

Отже, виконання управлінських функцій у господарюючих суб'єктах АПК забезпечується застосуванням на практиці адекватних їм управлінських методів з інформаційного забезпечення, прийняття рішень і реалізації рішень та обліку, аналізу, визначенню цілей, планування, організації, керівництва й контролю.

У практичній роботі керівники і спеціалісти залежно від їх професійних рис, досвіду і особистих схильностей навіть за однакових об'єктивних умов, як правило, надають перевагу певним групам управлінських методів, якими визначається відповідний управлінський стиль. З огляду на те, що управлінський стиль в теорії управління тлумачиться як сукупність домінуючих методів роботи суб'єкта управління, за основу систематизації стилів у дисертаційній роботі взято класифікацію управлінських методів.

Відособлення в групі методів роботи, методів управління і методів керівництва дає підстави для пошуку адекватних їм класифікаційних видів управлінських стилів.

Наприклад, на основі певних груп методів керівництва виділено адекватні їм адміністративний, економічний і психологічний стилі керівництва. Адміністративному стилю характерна головна ознака, за якою в основу взаємин з підпорядкованими працівниками керівником покладено переважно чинні нормативно-правові документи. Економічний стиль проявляється у прагненні і практичних діях керівника повніше задовольнити матеріальні потреби людей, тут головна увага концентрується на матеріальній заінтересованості працівників усіх категорій як основі самореалізації їх творчого потенціалу. Керівники-прибічники психологічного стилю прагнуть, передусім, створити для підпорядкованих працівників такий психологічний “клімат”, в якому вони за особистими мотивами ретельніше виконують свої функції з належною ефективністю.

Запропонований новий підхід до класифікації стилів керівництва доповнює найбільш досліджені в теорії і практиці управління автократичний, демократичний і ліберальний стилі, основу яких складають особливості владної поведінки керівника.

Конкретний управлінський працівник надає перевагу певним методам впливу на людей і є носієм певних рис двох груп стилів керівництва, виділених за різними критеріями (рис.6).

Рис. 6. Класифікація стилів керівництва за різними критеріями та їх взаємозв'язок

Формування ринкових умов господарювання вносить відповідні корективи в психологічні стереотипи взаємовідносин у системі “керівник - підлеглий”, що вимагає невідкладних наукових досліджень і практичних дій з формування корпусу керівників підприємств в АПК з високими якостями справжніх лідерів, спроможних забезпечити ефективне господарювання за умов конкурентного середовища. Проблема лідерства має три складові: 1) пошуки та виявлення осіб з якостями лідера ще в молодому віці в період навчання у вузі; 2) всебічне сприяння розвитку лідерських якостей у студентів; 3) збагачення і удосконалення рис лідера керівників і спеціалістів шляхом спеціальних занять у системі післядипломної освіти та в процесі самоосвіти і самовдосконалення.

Запропонований методологічний підхід до поділу управлінських методів на певні класифікаційні групи відкриває можливості для подальших досліджень проблеми управлінських стилів в аграрному менеджменті.

У розділі 3 “Детермінованість управлінських процесів в аграрних підприємствах чинниками їх внутрішніх змінних і зовнішнього середовища” зроблена спроба на основі аналізу особливостей внутрішніх чинників (місія, ціль, структура, завдання, технологія, люди) та зовнішніх чинників прямої дії (постачальники, споживачі, конкуренти, законодавчі і державні органи, профспілки) і опосередкованої дії (стан економіки, науково-технічний прогрес, політика, соціально-культурні фактори, міжнародні події) опрацювати новий методичний підхід до тлумачення поняття “закономірності управління” та класифікації управлінських законів.

У господарюючих суб'єктах сільського господарства здійснення управлінських процесів детермінується певними законами. Залежно від специфічних умов підприємства вимоги законів конкретизуються у вигляді певних правил (принципів), якими керуються управлінські працівники в повсякденній роботі, а вимоги принципів реалізуються за допомогою численних методів управлінської діяльності. Таким чином, закономірності управління при такому методичному підході діалектично поєднують закони, принципи і методи роботи.

Проблема закономірностей управління в аграрних підприємствах виходить за межі конкретної економічної системи, бо остання не існує ізольовано, а є складовою соціально-економічних систем вищого порядку. З другого боку, закономірності управління не вичерпуються суб'єктивними зв'язками між суб'єктом управління і об'єктом управління економічної системи, бо керівники повинні враховувати закони функціонування буквально всіх структурних компонентів об'єкта управління, іноді найелементарніших. З цих концептуальних позицій вся сукупність управлінських законів розподіляється на три групи. Групу законів, з якими пов'язується зовнішній вплив на аграрне підприємство, є підстави назвати зовнішніми законами. Закони, якими детермінуються зв'язки в статиці і динаміці між суб'єктом і об'єктом управління в конкретній економічній системі, доцільно назвати конкретно-системними. Тут йдеться про універсальні закони функціонування динамічних систем, що вивчаються кібернетикою, а також певні закони, пов'язані з особливостями конкретної системи та такими внутрішніми змінними організації, як цілі, завдання, структура. На управлінські процеси мають об'єктивний вплив окремі елементи об'єкта управління: структура ресурсів, технічна досконалість засобів виробництва і кваліфікація кадрів. У теоретичному плані цей об'єктивний вплив уособлюється з такими внутрішніми змінними організації, як технологія і люди. На цій підставі виділяється третя група законів у сфері управління - внутрішні закони.

Отже, до загальної структури закономірностей управління правомірно віднести: 1) зовнішні, конкретно-системні та внутрішні закони; 2) принципи, в яких конкретизуються вимоги законів; 3) методи та стилі, якими реалізуються вимоги законів і принципів суб'єктами управління при виконанні всіх функцій. При цьому закони й принципи відображають статику закономірностей управління, а методи і стилі їх динаміку (рис.7).

управлінський процес аграрний

Рис. 7. Принципова схема структури закономірностей управління в аграрних підприємствах

Щодо принципів, то вони встановлюються людьми і не позбавлені певного суб'єктивізму. Але в межах “спектру” вимог законів принципи, як правило, зберігають свою об'єктивність. Методи і стилі як способи реалізації вимог законів і принципів за формою суб'єктивні, але за своїм змістом вони зберігають об'єктивну логіку. Суб'єктивність методів і стилів полягає в тому, що їх практичне використання має безпосереднє відношення до конкретних особистостей управлінців та їх характеру. Саме рівень професійної кваліфікації та моральні цінності й установки визначають ступінь якості виконання управлінських функцій, а отже, в підсумку якість управління є наслідком узгодженості практичної діяльності керівників і спеціалістів із закономірностями управління. Проведені спостереження переконують в тому, що приблизно на однаковому фоні ресурсозабезпеченості підприємств результати господарсько-фінансової діяльності вищі там, де повніше реалізуються вимоги законів і принципів. Запропонований в роботі методичний підхід до управлінських закономірностей та класифікаційна структура їх змісту слугуватиме основою подальших досліджень цієї важливої проблеми в теорії і практиці управління.

Дослідженнями управлінських процесів у новостворених аграрних підприємствах на засадах приватної власності відповідно до Указу Президента України від 03.12.1999 року встановлено, що вони в технологічному відношенні стосовно сукупності функцій суб'єктів управління, не мають якихось принципових відмінностей. Щодо способів виконання цих функцій, то тут спостерігаються особливості, зумовлені приватною власністю на землю, засоби виробництва і продукцію та відповідними організаційно-правовими формами господарювання - особистими селянськими господарствами, селянськими фермерськими господарствами, товариствами з обмеженою відповідальністю, акціонерними товариствами, приватними господарствами, сільськогосподарськими виробничими кооперативами тощо.

Приватна власність на ресурси й одержану продукцію радикально змінює якісний зміст управлінських процесів у новостворених господарюючих суб'єктах в АПК за рахунок підвищення мотивації до праці всіх категорій працівників і використання методів роботи, які повніше реалізують вимоги законів і принципів.