Размещено на http://www.allbest.ru/

План

• Вступ
• 1. Значення і види зовнішньоекономічних зв`язків України з Китаєм
• 2.Фактори територіальної організації та розвитку зовнішньоекономічних зв`язків України з Китаєм
• 3. Зовнішня торгівля України з Китаєм: сучасний стан експорту та імпорту
• 4. Зовнішні зв`язки України з Китаєм в банківсько-кредитній, фінансово інвестиційних, освітньо-науковій, транспортно-комерційних сферах
• 5. Проблеми і перспективи розвитку зовнішньоекономічних зв`язків України з Китаєм
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

З проголошенням Україною незалежності настала доба розвитку українсько-китайських відносин на державному рівні. КНР однією з перших визнала самостійну Україну і 4 січня 1992 року встановила з нею дипломатичні відносини. Того ж року в Києві почало працювати посольство КНР. Посольство України в Пекіні відкрилося в березні 1993 року.

Сьогодні між Україною та КНР укладено понад 80 двосторонніх (міждержавних, міжурядових, міжвідомчих, міжрегіональних) угод та інших документів, які в цілому задовольняють потреби українсько-китайського співробітництва. Ці документи охоплюють більшість сфер і галузей співпраці обох країн, у тому числі - політику, економіку, високі технології. Торговельно-економічні відносини України з КНР є, звичайно, найважливішою складовою всього комплексу українсько-китайського співробітництва. На жаль, показники товарообігу між Україною та КНР наприкінці 90-х минулого століття - на початку нового тисячоліття не в усьому відповідають наявним можливостям обох сторін. Якщо у 1997 році українсько-китайський товарообіг складав 1 млрд. 256 млн. 700 тис. дол. США, то в 1999 році - 840 млн. 82 тисячі, а в 2000-му - 760 млн. 71 тисячу.

Враховуючи те, що у 2002 КНР посіла третє місце у світі за обсягом зовнішньоторговельного обігу - понад 500 млрд. доларів і, за оцінками міжнародних експертів, у разі збереження нинішніх темпів зростання КНР через 15-20 років може стати світовим полюсом, перспективи торговельно-економічних взаємодій України та КНР не обмежені. Більше того, важко переоцінити досвід Китаю із створення особливих економічних районів. Ще в 1984 році уряд КНР зробив важливий крок для відкриття країни зовнішньому світові: 14 міст КНР здобули статус відкритих приморських міст; було створено 13 безмитних зон, 32 зони техніко-економічного освоєння, 52 зони опанування нових і високих технологій державного значення.

11 грудня 2001 року Китай вступив до Світової організації торгівлі і основою його торговельно-економічного сучасного співробітництва є коопераційні зв'язки на мікрорівні, тобто переважно між підприємствами і компаніями. До речі, директор російського центру стратегічних досліджень Андрій Піонтковський вважає, що для Росії буде більш розумним співпрацювати з Китаєм в економічній сфері саме у рамках Світової організації торгівлі, враховуючи минулі намагання КНР проникнути на російський ринок.

Виходячи з назви зазначеної теми, є потреба дати відповідь, принаймні, на три принципові питання: виклики сучасності, місце та інтереси України в далекосхідному регіоні, нинішні українсько-китайські відносини та їх перспективи. Перше. Щодо викликів сучасності, на першу сходинку необхідно поставити явища, які безпосередньо торкалися національної та міжнародної безпеки. Це події 11 вересня 2001 року в США, атака терористів 6 жовтня 2002 року на французький супертанкер "Лімбург", вибух на острові Балі (Індонезія), теракт 23-26 жовтня 2002 року в Москві (театральний центр на Дубровці).

Як відомо, КНР послідовно засуджує будь-які військово-політичні блоки. Україна має намір залучитись до ЕС і НАТО в рамках євроатлантичної інтеграції, і це не позначається на ступені довіри, досягнутої між Києвом і Пекіном. Наступне - наявність могутнього та впливового "російського фактору", суттєвість якого полягає, з одного боку, у несприйнятті Російською Федерацією появи незалежної, суверенної України (територіально-найбільшої країни Європи) особливо після президентських виборів 2004 року; з другого боку, знаючи "ахілесову п'яту" Китаю - енергетичні ресурси, недопущення китайсько-української торговельно-економічної консолідації.

Не треба забувати й про те, що для Китаю Росія є головним і поки що єдиним джерелом постачання сучасних озброєнь та оборонних технологій (відомо, другий важливий військовий партнер КНР - Ізраїль, перебуває під впливом США і тому, на думку китайців, не зовсім надійний). Треба враховувати еволюцію політики Росії на китайському напрямку, на шляху якої, якщо навіть відкинути її регіональні амбіції, більше позитивних моментів. Це, перш за все, врегулювання російсько-китайського кордону (біля 4-х тисяч кілометрів), який був предметом дипломатичних сперечань, починаючи з Нерчинського договору 1689 р. й закінчуючи до російсько-китайським договором від 16 липня 2001 р., у якому зафіксовано "відсутність взаємних територіальних претензій". По-друге, не виправдалися занепокоєння експертів щодо зміни зовнішньополітичного курсу КНР новим керівництвом відносно Росії:

В нинішніх українсько-китайських взаємодіях існує тенденція якісно нового рівня відносин між двома державами, і необхідно докласти з обох сторін чимало зусиль, щоб ця тенденція стала домінантою у відносинах. Можливо, першим кроком з боку України стане її приєднання до "євразійської дипломатії", яка визначила чотири головні принципи зовнішньої політики: взаєморозуміння, активізація діалогу, розширення співробітництва, сумісна діяльність щодо будівництва нового світового порядку.

1. Значення і види зовнішньоекономічних зв`язків України з Китаєм

Розміщення продуктивних сил країн світу, і в тому числі України, нерозривно пов'язано з розвитком міжнародного поділу праці і формуванням міждержавних економічних зв'язків. Міжнародний поділ праці - це спеціалізація окремих країн на виробництві тієї чи іншої продукції чи наданні послуг у світовому масштабі. Кожна країна світу концентрує на своїй території виробництво певних видів продукції, для виробництва якої вона має найбільш сприятливі економічні і природні передумови. Країна повинна мати певні переваги перед іншими країнами у виробництві продукції спеціалізації. Для цього необхідно мати: кваліфіковані кадри; достатній природно-ресурсний потенціал; вигідне економіко-географічне положення; специфічні агрокліматичні умови; попит на продукцію спеціалізації на світовому ринку та високий рівень її конкурентоспроможності. орпТериторіальний поділ праці, в тому числі і міжнародний, є проявом суспільного поділу праці і має історичний характер. У первісному суспільстві поділ праці існував між жіночою і чоловічою працею, між працею дорослих і дітей. Перший суспільний поділ праці відбувся у зв'язку з поділом племен, що займалися тваринництвом і рослинництвом. Другий - у зв'язку з відокремленям ремесла від землеробства і тваринництва. Але і в першому другому випадках виробництво і споживання продукції локальний, здебільшого замкнутий характер. Третій суспільний поділ праці пов'язаний з появою нового суспільного прошарку населення - купців, що виконували функції посередників регіонами виробництва і регіонами споживання продукції. Завдяки цьому суспільний поділ праці набув ознак територіального. Поява машин привела до підвищення продуктивності праці, збільшення концентрації виробництва промислової продукції окремих регіонах країни. Поява і подальший розвиток сучасного транспорту, особливо залізничного, морського, авіаційного, трубопровідного обумовили поглиблення міжнародного територіального поділу праці. В інтеграційні, або обмінні процеси втягується все більша кількість країн, територій, віддалених материків. Все це веде до необхідності поглиблення спеціалізації окремих країн, до розширення кількості галузей міжнародної спеціалізації. Виникають регіональні утворення світу, які мають свою конкретну галузеву і регіональну спеціалізацію: країни Північної Америки (США, Канада, Мексика), Європейський Союз (ЄС), країни ОПЕК та КНР - основні поставщики нафти на світовий ринок (60% світових поставок). [1;24]

В сучасних умовах економічного розвитку України зовнішньоекономічні відносини - одна з найважливіших сфер її діяльності. Створення і розвиток цих відносин з усіма країнами світу, і особливо з найбільш розвинутими, сприятиме інтернаціоналізації виробництва, підвищенню рівня його технології та якості продукції. Тільки цим шляхом Україна зможе інтегруватися в Європейський і світовий ринок. В той же час структура та обсяги експорту не відповідають стану України у світогосподарських зв'язках. У країна, населення якої становить майже 1,5% населення світу, країна, яка має великий промисловий і природно-ресурсний потенціал, має невідповідно низьку частку у світовому експорті - 0,2%. Якщо у Канаді на душу населення експортується продукції на суму 5,6 тис. дол., Німеччині - 5,1, Франції - 4,1, Італії - 3,3, Китаї - 3,2, Великобританії - 3,1, США - 2,0, Росії - 0,4, то в Україні - 0,2-0,3 тис дол. [2;32]

Жодна країна світу, на якому б рівні економічного розвитку вона не знаходилась, не може нормально розвиватися поза світовим господарством, без тісних економічних зв'язків з іншими країнами світу. Міжнародні економічні зв'язки - це система господарських зв'язків між національними економіками країн на основі міжнародного поділу праці. Саме зовнішні економічні відносини сприяють зростання національного доходу, прискореному розвитку науково-технічного прогресу, підвищенню рівня життя населення. Крім того, зовнішні економічні зв'язки впливають на загальну атмосферу довіри між країнами, на зміцнення їх партнерських відносин та взаєморозуміння і добросусідства.

Для України на сучасному перехідному етапі розвитку її економіки особливо важливим є повне і ефективне використання зовнішніх економічних зв'язків для вирішення нагальних науково-технічних і господарських проблем.[3;59]

Розвиток ефективних зовнішньоекономічних зв'язків дасть змогу Україні швидше подолати глибоку економічну кризу, сприятиме стабільному і швидкому розвитку продуктивних сил і зростанню на цій основі життєвого рівня населення. Відомо, що країна, яка не розвиває зовнішню торгівлю, не має господарських зв'язків з іншими країнами світу, змушена збільшити витрати виробництва приблизно в півтора - два рази.[7;43]

Україна як молода суверенна держава не має достатнього досвіду налагодження економічних зв'язків з іншими країнами світу. Тому вона робить перші кроки на шляху до входження у світове господарство. Цьому сприяє створення відповідної правової бази і прийняття законів: Закону про зовнішньоекономічну діяльність України, Закону про створення експортно-імпортного банку, Закону про іноземні інвестиції, а також Декретів Кабінету міністрів України. [4;14]

Об'єктивними причинами, що перешкоджають нині входженню України як повноправного партнера у світове господарство, є низька конкурентоспроможність її продукції на світових ринках. З вітчизняних промислових товарів на ринках далекого зарубіжжя може конкурувати не більше 1 %. Крім того, навіть ті товари, на які є попит на зовнішніх ринках, не відповідають міжнародним стандартам. Так, майже весь чавун не має світових сертифікатів, йому властивий низький обсяг номенклатури відливок, що спричиняє велику металомісткість продукції, а відходи металу зростають до 25%. [6;23]

Крім того, в Україні недосконалою є система управління зовнішньоекономічною діяльністю. До основних причин, що зумовило сучасний рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків країни, слід віднести такі.

По-перше, після розпаду колишнього Радянського Союзу стався значний розрив господарських зв'язків України з іншими країнами, і насамперед з Росією. Через це Україна втратила частину їх традиційних ринків збуту, зупинилося чимало підприємств 23. Відсутність комплектуючих виробів тощо. Більше того, визначною мірою втратила інтерес до виготовлених у нашій країні виробів, приладів, машин, а також виплавленого металу внаслідок зростання їх енергомісткості та ціни. Тому навіть вироби, в яких вона зацікавлена, не можуть бути реалізовані на ринку, оскільки вони дорожчі за зарубіжні аналоги на 30-50%.

По-друге, переважання в експорті України паливно-сировин-групи товарів, їх частка нині перевищує 70%, а разом з товарами народного споживання становить понад 90%.

По-третє, в структурі експорту низькою є частка машин, обладнання, об'єктів інтелектуальної власності. Згідно з даними Держкомстату України тільки 0,5% від загальної кількості вироблених перших видів машин і обладнання за своїми технічними характеристиками були конкурентоспроможними на світовому ринку.

По-четверте, в експорті незначною є частка товарів, які виготовляються відповідно до договорів про міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва.

По-п'яте, відмічається значне зростання частки бартерних ліерацій у зовнішньоекономічній та господарській діяльності країни. Нині ця частка становить майже 80%.

Слід визначити пріоритетні напрями розвитку експортної спеціалізації, переорієнтуватися на виробництво наукомісткої про її ресурсозберігаючих технологій у сфері верстатобудування-літакобудування, в ракетно-космічній техніці та створенні надтвердих матеріалів.

В Україні необхідно налагодити виробництво імпортозамінної продукції, зокрема такої, як зернові, кормові і картоплезбиральні комбайни, тролейбуси, автобуси, холодильники, автомобілі та ін.

По-шосте, слід заохочувати іноземних інвесторів. Найважливішою умовою цього є стабільність чинного законодавства у зовнішньоекономічній діяльності. Нині Україна, згідно з оцінкою міжнародних експертів, за створенням надійного інвестиційного клімату посідає лише 130-те місце в світі.

По-сьоме, важливо налагодити надійний державний контроль.

Так, у розвинутих країнах світу держава бере на себе облік і всебічний контроль за експортом і імпортом товарів. [6;25]

Отже, об'єктивними причинами, що перешкоджають нині входженню України як повноправного партнера у світове господарство, є низька конкурентоспроможність її продукції на світових ринках. З вітчизняних промислових товарів на ринках далекого зарубіжжя може конкурувати не більше 1 %. Крім того, навіть ті товари, на які є попит на зовнішніх ринках, не відповідають міжнародним стандартам. Так, майже весь чавун не має світових сертифікатів, йому властивий низький обсяг номенклатури відливок, що спричиняє велику металомісткість продукції, а відходи металу зростають до 25%. [6;23]

2.Фактори територіальної організації та розвитку зовнішньоекономічних зв`язків України з Китаєм

Після розпаду СРСР почався новий період у розвитку ділових зв'язків між Китаєм та Україною. За цей час було закладено договірно-правову базу їх майбутнього співробітництва. У даному зв'язку необхідно згадати двосторонні візити на вищому рівні, у ході яких було підписано більш як 60 важливих документів про співробітництво у різних сферах. В основному за ці роки створено інфраструктуру двосторонніх відносин, яка включає ряд важливих компонентів.

е 1. Активно працюють посольства двох країн, а також міжурядова змішана Комісія з торговельно-економічного співробітництва, яка вже провела по черзі 6 засідань у Пекіні та Києві.

2. Функціонують такі міжвідомчі двосторонні комісії, як Комісія з науково-технічного співробітництва і Комісія з співробітництва у космічній галузі, які успішно сприяють розвиткові українсько-китайського співробітництва за галузевою ознакою.

3. Розвиваються міжпарламентські зв'язки на рівні парламентських груп дружби та розширюються зв'язки громадських організацій, у першу чергу, товариства "Україна - Китай" і Китайського товариства дружби з народами зарубіжних країн, а також Пекінської асоціації українознавства.

4. Налагоджуються міжрегіональні контакти, результатом яких стало побратимство більш як 15 областей України та провінцій КНР, а також великих міст двох країн; формуються прямі торговельно-економічні зв'язки між підприємствами і компаніями двох країн.

5. Стає помітним обмін між українськими та китайськими ВНЗ і науковими установами як на міждержавному, так і на регіональному рівнях. Важливого значення набуває культурний обмін творчими колективами, художніми та іншими виставками, а також двосторонній туризм, який останнім часом дедалі більше позбавляється однобокого "човникового" бізнес-туризму.[5;55]

Оцінюючи роботу у цьому напрямі, можна сказати, що на сьогодні вже створено всі необхідні передумови для взаємовигідного торговельно-економічного співробітництва і взаємодії за всіма найважливішими напрямами. Це відповідає вимозі глобалізації світової економіки, коли мирне співіснування та спільний розвиток стають стратегією для всіх країн.

Більшість з них розглядають прогрес своїх економік та підвищення їх ефективності як гарантії національної безпеки і прагнуть вирішувати будь-які міждержавні суперечності та конфлікти шляхом взаємних поступок. КНР однією з перших у світі визнала незалежність України і сприяла наданню відповідних гарантій у зв'язку з її відмовою від ядерної зброї. Політична заінтересованість двох країн у підтримці власних зусиль щодо зміцнення свого становища у світовому співтоваристві підкріплювалася активною підтримкою одна одної як постійних членів Ради безпеки ООН. Послідовна і принципова підтримка Україною позиції КНР у так званому "тайванському питанні" та "питанні про права людини", у свою чергу, сприяла виведенню двосторонніх політичних відносин на рівень стратегічного партнерства. А це створювало міцну базу для розвитку взаємних економічних зв'язків. Між Китаєм та Україною встановилося рівноправне довірче партнерство, спрямоване на стратегічну взаємодію у XXI ст. Нині політичні відносини між двома країнами розвиваються за висхідною, що, безумовно, стимулюватиме і розвиток економічного співробітництва. Позитивні результати досягнуті також з точки зору міжнародного поділу праці, забезпечення взаємних економічних інтересів. [8;1]

Динаміка і структура торговельно-економічних відносин між Китаєм та Україною нині набувають характеристик географічної, промислової та технологічної взаємодоповнюваності. Переваги української економіки пов'язані з наявністю потужної хімічної, металургійної та авіакосмічної індустрії. Китай же залишається країною, що розвивається, з відносною відсталістю у цих галузях промисловості. Хоча слід підкреслити, що у Китаю є чимало своїх технологічних переваг, пов'язаних з легкою і текстильною промисловістю, культивуванням, збиранням та переробкою сільськогосподарських продуктів, з виробництвом агроустаткування. Все це сьогодні може бути використано для пожвавлення економіки України. Найбільш показовою для розвитку двосторонніх зв'язків є, насамперед, динаміка взаємної торгівлі. Стає очевидним, що подальший розвиток торгівлі між Китаєм та Україною вимагає удосконалення структури товарообороту.

Основними товарами експорту з України до Китаю були чорні метали, продукція машинобудування, електротехнічне обладнання. У незначній кількості експортувалися до Китаю також продукція вітчизняного приладобудування, вироби елементної бази радіоелектронної промисловості, медична апаратура, спеціальна техніка. У структурі китайського експорту до України, в основному займали місце товари народного споживання, вироби легкої та текстильної промисловості, взуття, мінеральні добрива (карбонат магнію), тютюнова сировина, машини та електротехнічні товари, а також вогнетривкі матеріали (магнезит). Це означає, що нинішній стан двосторонньої торгівлі значною мірою не відображає реальних можливостей, попиту і потенціальної економічної вигідності взаємних відносин. Існує ще одне коло проблем - це незначний обсяг і нераціональна структура двосторонніх інвестицій. Сьогодні в Україні створено більш як 1 тис. підприємств з китайським капіталом. Є підприємства, які виробляють побутову електроніку, займаються переробкою зерна. Проте більшість підприємств з китайським капіталом - це невеликі комерційні фірми, створені у таких швидкоокупних галузях, як торгівля і сфера послуг (численні магазини, ресторани, фотосалони та ін.). Факторами, які стримують китайські інвестиції у виробничі галузі української економіки, є більш висока (порівняно з Китаєм) собівартість виробництва в Україні та недосконалість її інвестиційного законодавства. [9;43]

Щодо інвестицій України в економіку Китаю, то тепер у Китаї поки що діють лише декілька спільних підприємств за участю українського капіталу. Серед них такі, як СП "Юаньлікє" з виробництва опалювальної апаратури та мінікотельних, спільна база комерціалізації українських науково-технічних досягнень у місті Шеньчжен та ін. Українські фірми і підприємства також виявили особливий інтерес до будівництва великих об'єктів у галузі енергетики, спорудження метрополітенів та інших об'єктів транспортного будівництва, металургійних підприємств, але поки що не взяли в цьому помітної реальної участі. Існують і деякі інші проблеми у торговельно-економічному співробітництві між двома країнами. Сюди належить віднести недосконалість форми розрахунків, перевезень і ринкової інфраструктури, договірно-правової бази та практики регулювання питань мит і оподаткування, низьку ефективність заходів щодо взаємного захисту та заохочення інвестицій, а також надто повільне вирішення відповідними судами і арбітражними установами господарських спорів між підприємствами обох країн. [11;30]

Таку ситуацію можна пояснити існуванням ще одного ряду причин. Насамперед, це пов'язано з тим, що великі та середні підприємства наших країн ще не відіграють провідної ролі у взаємній торгівлі, хоча вони, як відомо, і є основою національних господарств. Маючи відносно сучасну техніку, багатий виробничий досвід, кваліфікований персонал і випускаючи продукцію порівняно високої якості, вони, проте, поки що не займають відповідних позицій у торговельно-економічному співробітництві та істотно не впливають на нього. Сюди необхідно віднести політичну та економічну нестабільність в Україні, наявність у її економічному і соціальному житті численних проявів корупції та сваволі, труднощі у платежах з імпорту, існування знецінення гривні - все те, що не стимулює інтерес великих китайських підприємців та інвесторів. І у Китаї, і в Україні ще існують упередження та помилкові думки відносно двосторонніх торговельних відносин. Деякі китайські бізнесмени, не розбираючись глибоко в суті справи, роблять акцент виключно на українські "безлад", "економічну кризу" та "торговельні ризики", ігноруючи при цьому великі потенціальні можливості двосторонньої торгівлі. Окремі фірми, які зазнали невдач у своєму першому досвіді торгівлі на ринках України, заражують відповідним "страхом" інших підприємців. А існуюче в Україні уявлення про Китай як про виробника низькоякісних товарів народного споживання, у свою чергу, спонукає до тотального бойкоту імпорту китайських товарів. Вирішити перелічені проблеми можна шляхом узгодження дій сторін за такими основними напрямами:

- удосконалення форми розрахунків у ВКВ при взаємній торгівлі, поліпшення фінансування і банківського обслуговування;

- удосконалення товарної структури та подальше розширення міждержавних зв'язків;

- вирішення транспортної проблеми;

- поєднання торгівлі з інвестиційною діяльністю;

- посилення ролі державного регулювання торговельно-економічного співробітництва між Китаєм та Україною у виробленні прийнятних правил "гри" та підвищення відповідальності за виконання партнерами взятих зобов'язань. [10;44]

Китаю та Україні слід було б уже прийняти програму довгочасного стратегічного партнерства, яка б відображала, на наш погляд, такі моменти. Насамперед, Китай та Україна повинні будувати свої відносини відповідно до своїх реальних економічних можливостей, національної безпеки та економічної вигоди. Адже у наш час з розвитком світового господарства, посиленням глобалістичних тенденцій економічна безпека займає найголовніше місце у відносинах між державами. Вона повинна включати правильну оцінку ролі двосторонніх торговельно-економічних відносин при розробці стратегії ринкового плюралізму, у тому числі - подолання орієнтації на короткостроковий період і закріплення курсу на довгостроковий розвиток китайсько-українського торговельно-економічного співробітництва. У програмі слід повніше врахувати труднощі у розвитку двостороннього торговельно-економічного співробітництва для розкриття реальних можливостей ринкового потенціалу обох країн та його подальшого підвищення у процесі ринкових трансформацій економік. [14;20]

Китай та Україна вже створили нову формулу взаємовідносин - рівноправне довірче партнерство, спрямоване на стратегічну взаємодію. З вступом у XXI ст. перспективи розвитку китайсько-українського співробітництва ще більше розширяться. Цьому сприятиме ряд об'єктивних факторів:

- по-перше, посилення взаємодоповнюваності економічних структур обох країн на тривалу перспективу;

- по-друге, переваги географічного положення Китаю та України у стратегічному відношенні створюють обом країнам хороший шанс для розвитку торговельно-економічного співробітництва;

- по-третє, поглиблення реформ і відкритості в обох країнах створюватиме необхідні сприятливі внутрішні умови для розширення двосторонніх торговельно-економічних відносин. [12;48]

Ринкові трансформації неминуче прискорюватимуть процес входження національних економік Китаю та України у світову співдружність, а також підштовхуватимуть до подальшого розвитку двостороннього співробітництва. Економічному розвиткові Китаю дедалі більше потрібні технології та сучасний досвід управління. У цьому плані у українських підприємств є широкі можливості для розширення спільного виробництва, а також продажу своїх машин і устаткування на китайському ринку. Наприклад, у даний час у Китаї динамічно розвивається будівництво в енергетичній та машинобудівній галузях, а Україна володіє великим потенціалом у цих галузях, має передове проектування і досвід будівництва.

У Китаї також йде спорудження метрополітенів, а Україна у цьому напрямі може встановити технічне співробітництво з Китаєм. Великі перспективи для обох країн існують у мирному освоєнні космічного простору, проведенні конверсії, реконструкції металургії, енергетики та інших сфер важкої індустрії, особливо у китайському виробництві. Китаю сьогодні потрібні турбіни, генератори, насоси, компресори та інше устаткування, яке виготовляється в Україні. Твердження французького економіста Мішеля Пебро про те, що "відкритість, свобода торгівлі - це найбільш сприятливе правило гри для лідируючої економіки"6, повністю відповідає вимогам формування стратегії лідируючої економіки Китаю та лібералізації курсу його майбутньої торгової політики. Стратегічно воно відповідає й основним напрямам розвитку України, яка намагається найближчим часом стати членом COT. При цьому варто не тільки спільно завойовувати сьогоднішній ринок, а й передбачати майбутній. Нині експортно-імпортна торгівля двох сторін помітно розвивається, але її питома вага у загальній сумі торгівлі України та Китаю ще невелика. А вона може бути значно більшою, оскільки економічні структури обох країн мають багато передумов для взаємодоповнення, особливо в індустріальних і переробних галузях. Експерти вважають, що найближчим часом взаємна торгівля може зрости до 3-4 млрд. дол. На основі аналізу стану економічної структури та рівня науково-технічного потенціалу обох країн, тенденцій їх подальшого розвитку, на нашу думку, варто формувати та закріплювати співробітництво у таких галузях. [13;32]

Отже, оцінюючи роботу у цьому напрямі, можна сказати, що на сьогодні вже створено всі необхідні передумови для взаємовигідного торговельно-економічного співробітництва і взаємодії за всіма найважливішими напрямами. Це відповідає вимозі глобалізації світової економіки, коли мирне співіснування та спільний розвиток стають стратегією для всіх країн. Більшість з них розглядають прогрес своїх економік та підвищення їх ефективності як гарантії національної безпеки і прагнуть вирішувати будь-які міждержавні суперечності та конфлікти шляхом взаємних поступок. КНР однією з перших у світі визнала незалежність України і сприяла наданню відповідних гарантій у зв'язку з її відмовою від ядерної зброї. Політична заінтересованість двох країн у підтримці власних зусиль щодо зміцнення свого становища у світовому співтоваристві підкріплювалася активною підтримкою одна одної як постійних членів Ради безпеки ООН. [15;44]

3. Зовнішня торгівля України з Китаєм: сучасний стан експорту та імпорту

В теперішніх умовах Китай сприймається як єдина надія стабілізації економічної ситуації у світі, й очікується перетворення цієї соціалістичної держави на "локомотив" економічного зростання і розвитку глобалізації. Вважають, що саме КНР замінить США та високорозвинені країни Європи, які донедавна виступали головними силами глобалізаційних процесів. Проте, критики зазначають, що частка ВВП Китаю становить лише 6% обсягів світової економіки, тоді як частка США та ЄС становить близько 25%.[17;71]

Основними рисами китайської фінансово-економічної системи є: швидка мобілізація капіталу, експортоорієнтованість, велика частка національних заощаджень. КНР поступово перетворюється в найбільшого світового інвестора. Тому саме ця держава може замінити країни Європи та США як ринок збуту товарів і джерело кредитів та інвестицій у вітчизняну економіку.

Китай теж відчув наслідки світової економічної нестабільності, оскільки економіка КНР значною мірою залежить від експорту. Негативний вплив кризи спочатку позначився на промисловості східних і південних провінцій, де зосереджено більшість експортоорієнтованих підприємств. Потім кризові явища поширилися на захід країни. Протягом останніх 15 років південь держави був "генератором" економічного розвитку: в середині 80-х років тут з'явилися перші сільськогосподарські кооперативи, на початку 90-х років іноземні інвестори розпочали будівництво нових підприємств. Наприклад, територія дельти ріки Чжуцзян, в провінції Гуандун, складає менше 0,5% території КНР, але при цьому на неї припадає 10% китайського ВВП, майже 19% всіх прямих інвестицій в Китай і близько 29% зовнішньої торгівлі.

Основою економічного зростання цього регіону є виробництво телекомунікаційного обладнання, електроніки, комп'ютерів - продукція, що складає більше 42% промисловості провінції. Передбачався подальший розвиток високотехнологічного сектору, впровадження інновацій. Але світова криза внесла свої корективи у економічну ситуацію. Найменше відчули на собі наслідки кризи, компанії, які орієнтувалися на продаж своєї продукції на внутрішньому ринку.[16;156]

На думку аналітиків, Китай подолає наслідки сучасних негативних процесів значно швидше і легше, ніж інші держави. Антикризова програма КНР, на яку керівництво країни планує витратити 584 млрд. дол., передбачає переозброєння китайської промисловості і закупівлю з цією метою найсучасніших технологій, високотехнологічного обладнання у країн ЄС. Це підтверджує недавній візит прем'єра Держради Китаю В. Цзябао до ФРН, Великої Британії, Швейцарії та його зустріч із представниками ЄС в Брюсселі. Керівництвом країни підписано договір з Францією щодо зміцнення стратегічного партнерства з метою боротьби з світовою фінансовою кризою та іншими глобальними викликами.[20;25]

Уряд КНР також підписав угоду про постачання 100-160 тис. барелів бразильської нафти в день в обмін на майбутні китайські інвестиції в освоєння нафтових родовищ. Для стимулювання економіки планується пом'якшити правила кредитування. Фінансові ресурси спрямують для підвищення конкуренто-спроможності компаній КНР на внутрішніх і світових ринках.[17;71]

Керівництво Китаю планує також збільшити консолідацію автомобілебудівної галузі, скоротивши число крупних автобудівників з 14 до 10. У лютому 2009 р. порівняно з лютим 2008 р. обсяг кредитування економіки зріс удвічі. У березні і квітні 2009 р. банки планують видати нових кредитів на 60-70 млрд. дол., що сприятиме поверненню машинобудування до рівня 2008 р.[17;73]

КНР демонструє виважену і послідовну економічну політику, розвиває міжнародні зв'язки з іншими державами, що перетворює його в надійного партнера щодо вирішення важливих світових проблем. Ця соціалістична країна поступово трансформується в одну з найбільш впливових держав світу і не збирається згортати свої амбітні плани чи зупинятися на досягнутому. На нашу думку, сучасна економічна криза лише сприяє цьому процесові, адже серед країн, що постраждали від кризи економічне зростання простежується лише в Китаї, хоча й на значно нижчому рівні, порівняно з попередніми роками.[19;79]

Торговельно-економічне співробітництво є найважливішою складовою українсько-китайських відносин. На сьогоднішній день торговельні відносини між Україною і КНР проходять складний етап структурної трансформації від торгівлі українськими товарами низького ступеню обробки і китайськими товарами широкого споживання переважно низької якості до торгівлі високотехнологічною, наукоємнісною і високоякісною продукцією. Крім того, завершується перехід від бартерних і традиційних товарообмінних операцій до широкого впровадження валютних розрахунків. Однак, питома вага таких форм співпраці, як спільне підприємництво, кредитування експорту, тендерні торги, лізинг тощо у структурі торгових операцій є надзвичайно малою.

Зовнішня торгівля України з КНР (млрд. дол.)

Кон'юнктурні коливання китайського ринку (скорочення попиту на металовироби і хімічну продукцію), внутрішньо-економічні проблеми в Україні (скорочення виробництва і зростання цін, обмеженість експортних ресурсів), значна віддаленість Китаю від України і, відповідно, високі витрати на транспортування товарів, нерозвиненість структури українських зовнішньоторговельних організацій в КНР (дуже обмежена кількість представництв підприємств і компаній), а також домінування посередників у двосторонній торгівлі є тими чинниками, які негативно впливають на зростання товарообігу між двома країнами.

Протягом кількох останніх років Китай за обсягом двосторонньої торгівлі входить до п'ятірки провідних зовнішньоторговельних партнерів України. Є підстави розраховувати на те, що у разі вірного вибору пріоритетів і вжиття низки відповідних практичних заходів КНР й у довгостроковій перспективі залишатиметься важливим зовнішньоекономічним партнером України.

За китайськими статистичними даними, обсяг торгівлі між Україною і КНР у 2009 році склав 857,7 млн. дол. США, що на 45,1% більше у порівнянні з 2008 роком. При цьому досяг 610,4 млн. дол. США, а з КНР склав 247,3 млн. дол. США. Позитивне сальдо України у торгівлі з Китаєм у 2009 р. становило 363,1 млн. дол. США. [18;56]

Аналіз структури товарообігу між Україною та Китаєм свідчить, що основними товарами українського експорту до КНР в останні роки були чорні метали, продукція машинобудування та електротехнічне обладнання. Ще кілька років тому українські виробники поставляли до Китаю металургійне обладнання, вантажні автомобілі, залізничні вагони, електронні комплектуючі тощо. Однак за останні три роки такі поставки значно скоротилися. Причинами звуження номенклатури експортної продукції з України до КНР можна назвати освоєння виробництва аналогічної продукції китайськими підприємствами, скорочення обсягів виробництва продукції машинобудування в Україні, посилення загального рівня конкуренції на внутрішньому ринку Китаю завдяки зусиллям, здебільшого, європейських і японських виробників.[21;54]

Важливу роль у двосторонній торгівлі відіграє українсько-китайська Міжурядова комісія з питань торговельно-економічного співробітництва (Комісія). На сьогоднішній день відбулося шість засідань Комісії, почергово у Києві та Пекіні (у 1994, 1995, 1997, 1998, 2000 і 2001 рр.). З 2000 року головою української частини Комісії є Перший заступник Державного секретаря міністерства економіки та з питань європейської інтеграції А.Гончарук. Китайську частину Комісії очолює заступник Міністра зовнішньої торгівлі та економічного співробітництва КНР Чжоу Кежень. Аналіз діяльності Комісії свідчить, що вона є одним з дієвих чинників, які сприяють поглибленню двосторонніх торговельно-економічних відносин між двома країнами.[23;41]

Важлива складова українсько-китайських відносин - співробітництво в сфері науки та техніки. Тут, як відомо, і в Україні, і в Китаї в багатьох відношеннях досягнуто видатних успіхів світового рівня. Уряд КНР, як і уряд України, надають великого значення розвитку фундаментальної та прикладної науки. Науковий потенціал України приваблює Китай можливістю знайомитися з методами досліджень на перспективних напрямках, розробками нових і новітніх технологій.[22;64]

Тому, на наш погляд, дуже показово, що першою угодою між Україною і Китаєм, підписаною після проголошення незалежності України і визнання її КНР, стала Угода про науково-технічне співробітництво між двома країнами. Цей документ передбачав, зокрема, проведення спільних досліджень і розробок, обмін їх підсумками, науково-технічною інформацією, ноу-хау і ліцензіями на компенсаційній основі, підготовка кадрів тощо. З 1992р. діє Угода про співробітництво між НАН України та Академією наук КНР. З науковими центрами і промисловими підприємствами КНР здійснюють співробітництво 14 установ НАН України. Лідером у науково-технічному співробітництві з КНР є Інститут електрозварювання ім. Є. Патона, який підтримує прямі зв'язки з Інститутом зварювання (Харбін), Всекитайською імпортно-експортною компанією точного машинобудування, Хейлунцзянською компанією "Сай Де", Пекінською корпорацією "Чхун Ке", Міністерством машинобудування КНР, Міністерством залізниць КНР та ін. Прямі угоди уклали Інститут електродинаміки НАН України та Інститут електромеханіки КНР, Інститут технічної теплофізики НАН України та Інститут технічної теплофізики КНР, Інститут ядерних досліджень України з Інститутом ядерної науки і технологій Сичуанського університету тощо.

Головним напрямком просування українських торгівців машинними технологіями та зброєю став саме східний вектор. Україна та Китай беруть участь у виробництві танка "Аль Халід", яке у 2000 році розпочав Пакистан. Україна також веде і закінчує виконання контрактів із Китаєм за такими військово-технічними проектами, як поставки турбін для кораблів і систем радіолокації.

Реалізується проект "Аль Зарат" - модернізація танків Т-59, що відповідають китайській моделі Т-55. Військово-технічне співробітництво України й КНР на сьогодні взагалі являє собою надзвичайний резерв праці.

Контакти з Китаєм в цій галузі пов'язані перш за все з авіабудуванням (контракти з АНТК ім. Антонова), ракетобудуванням (контракти з Дніпропетровським КБ "Південне"), співпраці у космосі тощо.[25;143]

Відповідно до укладеного між Україною і Китаєм договору, Харківський військовий університет розпочав підготовку китайських фахівців протиповітряної оборони (у військовому містечку "Рогань-1" під Харковом почало працювати Навчальне авіаційне командування). Не виключено, що в майбутньому Україна почне готувати й курсантів-льотчиків із КНР, а також здійснюватиме медичне забезпечення підготовки космонавтів, що особливо важливо для реалізації китайської космічної програми "Проект 921".[24;44]

Крім того, на аерокосмічній виставці в китайському місті Чжухаї було підписано кілька угод про модернізацію та обслуговування китайської авіатехніки, зокрема модернізацію китайського літака У-8, який є копією українського літака АН-12. Крім того укладено угоду в галузі освоєння космосу. Зокрема, передбачено спільну роботу над новими космічними технологіями і, в тому числі, над створенням мікросупутника. Одним із головних напрямів співробітництва буде вдосконалення техніки для виведення супутників, створення платформ мікросупутників і просування амбітного проекту космічного повітряного старту. Продовжуються переговори про придбання Китаєм славнозвісного Ан-70, який у своєму класі випередив на кілька років провідні авіаконструкторські бюро світу. Причому Київ уже погодився продати й технологію для будівництва машин даного класу в КНР. Крім того, Україна підключилася до китайської програми створення літака для регіональних перевезень -APJ-21. Це реактивна машина на 60-90 місць, що має стати основною на регіональних авіалініях у ХХІ столітті. Прототипом для нього може стати АН-74, у який, утім, китайці просять внести низку конструктивних доробок.[23;41]

Підписання українсько-китайської угоди про захист інтелектуальної власності дає можливість українським фахівцям поділитися з китайцями своїм досвідом у ракетобудуванні та створенні радарних оборонних систем високої точності.[25;162]

Співробітництво з Китаєм у галузі аерокосмічних розробок є головним шляхом України на космічні ринки Азії. Перші кроки в цьому напрямку вже було зроблено: у 2002 році ракета "Дніпро" вивела на навколоземну орбіту п'ять невеличких іноземних супутників, один із яких належить Малайзії, два - Саудівській Аравії. Є свої космічні програми у Індії, Пакістану та Іраку. Участь Києва може бути розширена як у питаннях створення супутників, так і в реалізації самих запусків.[25;98]

Аналізуючи географічну структуру експорту металургійної та хімічної продукції, слід відзначити істотну вагу східного регіону. Найбільшим споживачем вітчизняного прокату є Китай та країни Південно-Східної Азії, на які, наприклад, 2000 року припадало близько 26,6% (5,85 млн. тонн) експорту. Щодо готової продукції, то і тут основний обсяг експорту прийшовся на Близький Схід (Ірак, Туреччина), Індію, Китай, країни Південно-Східної Азії.[25;253]

За даними української митниці, у 2001-му році з України до члену ВТО Китаю поставлено 2 602 845 тонн сталі (на суму 415,16 млн. дол.), тобто 75,58% від загального обсягу експорту до цієї азіатської країни, у 2000 році ця цифра досягала 84,7% (532,620 млн. дол.), а в 1999-му - 93,94% (686,089 млн. дол.), що свідчить про існування серйозних проблем у просуванні української металургійної продукції.

Життєво важливим для України є співробітництво з Китаєм у галузях ПЕК, оскільки це одна з країн в яку ми найбільше експортуємо енергоносіїв. Зокрема сюди Україна експортує трубопрокат. Перспективним напрямком співробітництва також є ремонт та заміна більш сучасним значної кількості раніше встановленого обладнання; науково-технічне співробітництво у нафтогазовій сфері, дослідженні та розробці родовищ.[17;73]

Найбільш перспективними галузями співробітництва України з Китаєм є: авіапромисловість, суднобудування, туризм, будівництво та ін. На даному етапі КНР - один із найбільших споживачів української зброї, технологій, що застосовуються в космічній та авіаційні галузях промисловості.

Так, найбільшим контрактом залишається участь Авіаційного науково-технічного комплексу ім. О.К. Антонова з Першою авіаційною промисловою корпорацією Китаю(AVIC I) в розробці нового регіонального реактивного літака ARJ 21. Україна експортує в КНР менше 1% загального експорту держави, а імпортує більше 5% товарного імпорту. Пояснення такої ситуації - відсутність системної політики щодо розвитку двосторонніх економічних відносин.[17;74]

Зараз доцільно поглиблювати співробітництво у космічній галузі. Адже, відповідно до основних напрямів космічної програми КНР у 2009 р. планується вивести на орбіту 15-16 супутників, паралельно передбачається будівництво трьох космічних кораблів та розробляється план пілотованого польоту китайського космічного корабля на Місяць. Україна повинна використати цей шанс для налагодження тіснішої співпраці між державами.

Китайський капітал користується у світі попитом. Одні держави (Франція, Австралія) сприяють його залученню, інші (США, Німеччина) - навпаки, але попри все ці країни зміцнюють свої відносини з Китаєм. Співробітництво з КНР є стратегічно важливим.[19;80]

Отже, торговельно-економічне співробітництво є найважливішою складовою українсько-китайських відносин. На сьогоднішній день торговельні відносини між Україною і КНР проходять складний етап структурної трансформації від торгівлі українськими товарами низького ступеню обробки і китайськими товарами широкого споживання переважно низької якості до торгівлі високотехнологічною, наукоємнісною і високоякісною продукцією. Крім того, завершується перехід від бартерних і традиційних товарообмінних операцій до широкого впровадження валютних розрахунків. Однак, питома вага таких форм співпраці, як спільне підприємництво, кредитування експорту, тендерні торги, лізинг тощо у структурі торгових операцій є надзвичайно малою.[18;56]

4. Зовнішні зв`язки України з Китаєм в банківсько-кредитній, фінансово інвестиційних, освітньо-науковій, транспортно-комерційних сферах

Наразі між Україною і Китаєм ухвалено понад 50 міждержавних, міжурядових та міжвідомчих документів, які створюють необхідне правове підґрунтя для активного і плідного співробітництва між Україною і Китаєм.

У січні 1995 р. завершено розробку "Державної програми розвитку відносин України з КНР". В ній викладено принципові засади та пріоритети у китайському напрямі. У серпні 1996 р. українською частиною Міжурядової українсько-китайської комісії з питань торгівельно-економічного співробітництва ухвалено "Концепцію розвитку економічних відносин України з КНР". В ній викладено принципові засади та пріоритети у китайському напрямі. У серпні 1996 р. українською частиною Міжурядової українсько-китайської комісії з питань торгівельно-економічного співробітництва ухвалено "Концепцію розвитку економічних відносин України з КНР". Але намічені заходи, на жаль, не реалізовано через те, що робота Міжурядової комісії фактично була зведена до рівня міжвідомчих відносин двох держав. Не вдалось Україні залучити значні інвестиційні ресурси, які виникли у зв'язку з поверненням Гонконгу під юрисдикцію Китаю. Не реалізовано також товарний кредит, який надано Китаєм Україні ще у 1993 р. Діяльність нечисленних українсько-китайських спільних підприємств утруднюється через недосконалість механізму двостороннього співробітництва. [26;14]

На думку фахівців, серед причин негативних тенденцій в українсько-китайських відносинах називають:

- труднощі, пов'язані з суперечностями етапу визначення зовнішньоекономічних пріоритетів України;

- віддаленість між країнами;

- брак коштів для розвитку представницьких інфраструктур нашої країни всіх форм власності у Китаї;

- брак кадрів зі знанням китайської мови;

- недостатнє усвідомлення керівників міністерств і відомств місця і ролі "китайського вектора" у зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних стосунках;

- незацікавленість третіх країн у розвитку україно-китайського співробітництва в таких галузях, як ракетно-космічна, авіабудівельна, радіотехнічна та ін. Отже, наразі можна стверджувати, що "китайський вектор" української зовнішньої політики і міжнародного економічного співробітництва залишається одним з найперспективнішим і найсуперечливішим. З одного боку, Україна має в Китаї солідну базу у вигляді активного міждержавного діалогу, у тому числі і на найвищому рівні, а також традиційні дружні відносини між народами України і Китаю. Водночас в 1997 та на початку 1999 рр. посилилась тенденція до згортання українсько-китайських відносин. Так, за даними китайської сторони, обсяг двосторонньої торгівлі України і Китаю в 1994 р. становив 837 млн. дол., у 1995 - 613 млн. дол., у 1996 р. - 566 млн. дол., у 1997 р. - 456 млн. дол. [9;86]

Згідно з українською статистикою, товарообіг між Україною й Китаєм мав таку динаміку:

Однак не можна не відзначити обставини, які відіграють негативну роль у розвитку українсько-китайських відносин. Що це за обставини? Ними є:

- відсутність у Китаї розгалуженої інфраструктури представництва державного сектора економіки України;

- значна територіальна віддаленість між країнами;

- брак людської ініціативи через відсутність належної мотивації;

- слабка координація діяльності різних відомств;

- невизначеність порядку втілення в життя державної програми розвитку відносин з Китаєм. [26;16]

Все це звужує можливості України на китайському напрямку. Відтак існує нагальна потреба посилення державного контролю та впливу на діяльність у сфері зовнішньоекономічних зв'язків нашої держави.

Поглиблюється співробітництво України і Китаю у виробничій сфері, зокрема, в галузі сільськогосподарського машинобудування. У 2000 р. успішно проведено польові випробування нового кукурудзозбирального комбайну "Херсонець-200" - трьохрядного самохідного маневреного комбайна. Успішні випробування цієї машини відкрили шлях для створення спільного виробництва в м. Гаочен (Китай). Навесні 2002 р. з України до Китаю поставлено комплектуючі вузли й деталі для першої промислової партії в 50 кукурудзозбиральних машин.

Успішно розвиваються відносини у сфері науки і техніки, в якій, як відомо, і в Україні, і в Китаї досягнуто чимало успіхів світового рівня. Відтак уряди обох країн надають великого значення розвитку фундаментальної та прикладної науки. [27;76]

Показово, що першою угодою між Україною і Китаєм, підписаною після проголошення Україною своєї незалежності і визнання її Китаєм, була угода про науково-технічне співробітництво між двома країнами, Згаданий документ, зокрема, передбачав проведення спільних досліджень і розробок, обмін їх підсумками, науково-технічною інформацією, ноу-хау і ліцензіями на компенсаційній основі, підготовка кадрів та ін. З 1992 р. діє Угода про співробітництво між HAH України та Академією наук Китаю. Здійснюється співробітництво 14 установ HAH України з науковими центрами і промисловими підприємствами Китаю. Лідером у науково-технічному співробітництві з Китаєм є Інститут електрозварювання ім. Є. Патона. Діють також прямі угоди між Інститутом електродинаміки HAH України та Інститутом електромеханіки Китаю, Інститутом технічної теплофізики HAH України та Інститутом технічної теплофізики Китаю, Інститутом ядерних досліджень України з Інститутом ядерної науки і технологій Сичуанського університету та ін. [18;31]

Таким чином, багатогранне співробітництво між Україною і Китаєм нині набирає дедалі більше обертів і зростаючого значення для обох країн. Це співробітництво спирається на ґрунтовний політико-правовий і економічний фундамент, що визначає основну сучасну тенденцію до якісно нового рівня відносин між нашими країнами. Однак обом країнам належить докласти ще чимало зусиль, щоб ця тенденція стала рушієм взаємин цих країн. [10;55]