Зовнішньоекономічна діяльність

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Зовнішньоекономічна діяльність у відкритій економіці та її характеристика

2. Основні сфери і форми зовнішньоекономічної діяльності

3. Особливості регулювання ЗЕД в Україні

Висновок

Список літератури

Вступ

Важливою складовою частиною стабілізації господарської діяльності підприємств є зовнішньоекономічна діяльність. Ефективність даної діяльності сприяє відтворенню експортного потенціалу країни в цілому, підвищенню конкурентоспроможності українських товарів на світових ринках, формуванню раціональної структури експорту і імпорту, залученню іноземних інвестицій на взаємовигідних умовах, забезпеченню економічної безпеки України і інше.

Всім нам відомо, що зовнішньоекономічна діяльність є досить ефективною і прибутковою, як для підприємств зокрема так і для країни в цілому. Вона дає великі можливості, щодо розвитку і входження на світові ринки українським підприємствам.

В нашій країні на сьогоднішній день найбільш поширеною формою зовнішньоекономічної діяльності є зовнішньоторгівельні операції пов'язані з експортом та імпортом товарів.

У січні-серпні 2011р. експорт товарів становив 31590,6 млн.дол. США, імпорт - 36231,5 млн.дол. Порівняно з відповідним періодом 2010р. експорт збільшився на 33,2%, імпорт - на 31,8%. Негативне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 4640,9 млн.дол. (за січень-серпень 2010р. також від'ємне - 3786,2 млн.дол.). Негативне сальдо має поганий вплив на економіку нашої країни тому, що коли країна більше товарів імпортує ніж експортує, тоді відповідно імпортні товари коштують дешевше на національному ринку від товарів виготовлених в Україні і попит на них є також більшим. міжнародний зовнішньоторгівельний експорт

Зовнішньоекономічна діяльність України - це її взаємообмін з країнами світу продуктами матеріального виробництва, послугами, інформацією на основі міжнародного поділу праці, а також співдружність політичних органів, що направлена на ефективне вирішення, як особистих проблем громадян, так і глобальних проблем людства.

Міжнародні зв'язки - поліфункціональні, вони виконують функції щодо органічного інтегрування у всесвітні структури з метою закріплення миру та безпеки, ефективного розвитку економіки, науки, освіти та культури, формуванню єдиного екологічно чистого простору Землі, задоволення особистих потреб громадян та суспільства України в цілому.

Загалом, у наш час потрібно всебічно розглядати зовнішні зв'язки не тільки міжнародним економістам, прогнозуючим глобальні тенденції ринків зарубіжних держав, але і національним виробникам, продукція яких має потенціал виходу на міжнародні ринки збуту. Знання основ зовнішньоекономічних зв'язків необхідне для вивчення кон'юнктури світового ринку, для оцінки інтенсивності фінансових потоків, визначення стратегічного напрямку розташування представництв в іноземних державах та ін.

Дана тема є досить актуальна на сьогоднішній день, оскільки надання Україні статусу ринкової економіки, поглиблення науково-технічного прогресу, співробітництво нашої країни з іншими державами світу, міжнародними організаціями, економічними об'єднаннями - є основним пріоритетом зовнішньоекономічної інтеграції.

Дану проблему вивчали такі вчені, як: Новицький В.Е., Козак Ю.Г. Коломацька С.П. та інші. Досить чітко дав визначення поняттю "зовнішньоекономічна діяльність" Новицький В.Е. [18.5], який твердив, що ЗЕД - це форма господарювання, яка виходить за межі національних кордонів і пов'язана з залученням до багатоетапного циклу економічних відносин різнонаціональних їхніх суб'єктів.

Метою курсової роботи є: обґрунтування теоретичних засад зовнішньоекономічної діяльності, оцінка ЗЕД України та визначення перспектив її розвитку.

У відповідності з метою мною були поставлені такі завдання:

ь Аналіз основних форм зовнішньоекономічної діяльності, як стан інтеграції країни у світовий простір. В наслідок того, що міжнародні економічні відносини існують в таких трьох формах: міжнародна торгівля, міжнародна міграція робітничої сили та міжнародний рух капіталу, аналіз цієї діяльності являє собою багатогранний процес;

ь Охарактеризувати зовнішньоекономічну діяльність як об'єкт макроекономічного регулювання;

ь Показати як регулюється ЗЕД нормативно-правовими документами.

Предметом дослідження є зовнішньоекономічна діяльність України, об'єктом - зовнішньоекономічні відносини.

При висвітленні поставлених питань, у курсовій роботі використовувалися такі методи: індуктивний, дедуктивний, літературний, статистичний і порівняльний метод.

1. Зовнішньоекономічна діяльність у відкритій економіці та її характеристика

Економічні перетворення, які відбуваються в Україні, мають на меті поступову інтеграцію українських підприємств до системи міжнародних економічних зв'язків, з одного боку, і залучення іноземних підприємців до діяльності в Україні - з другого.

Значимість таких зв'язків у розвитку країн, у тому числі й України, постійно зростає. Історичний розвиток ряду країн підтверджує позитивний вплив і вигідність розширення участі кожної з них у міжнародному поділі праці та у різноманітних формах міжнародних зв'язків.

Очевидним є той факт, що зовнішньоекономічна діяльність кожної країни є важливою умовою її економічного зростання. Особливо це актуально за сучасних умов, коли набувають інтенсивного розвитку процеси міжнародної економічної інтеграції, транснаціоналізації, міжнародного поділу праці, глобалізації світового господарства.

Зовнішньоекономічна діяльність сприяє розвитку перспективних напрямів експортного потенціалу; саме за рахунок зовнішньоекономічної діяльності наша країна вирішує проблему нестачі енергоносіїв, новітніх машин та устаткування, технологій, деяких товарів народного споживання.

Економічна сутність зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) виявляється в такому:

ь це важливий і потужний фактор економічного зростання і розвитку кожної країни (національний аспект ЗЕД);

ь це спосіб включення економіки кожної країни до системи світового господарства, а отже, і до процесів міжнародного поділу праці та міжнародної кооперації, що особливо актуально в умовах зростаючих тенденцій до глобалізації.

Поняття "зовнішньоекономічна діяльність" з'явилось в Україні з початком економічної реформи 1987 року, сутність якої полягала у поступовій відміні монополії держави на здійснення будь-яких економічних операцій, у тому числі й зовнішньоекономічних, наданні підприємствам права безпосереднього виходу на зовнішні ринки, а також стимулюванні розвитку ЗЕД на рівні суб'єктів господарювання.

Після проголошення в 1991 р. незалежності України були здійснені заходи, спрямовані на суттєву лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності в країні, розширення прав підприємств і організацій у цій сфері. У цей період прийняті важливі законодавчі акти, зокрема, Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (1991) [3.1], "Про митну справу в Україні" (1991) [4.1], "Про єдиний митний тариф" (1992) [2.1], "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (1994) [6.1], "Про операції з давальницькою сировиною" (1995) [5.1], "Про режим іноземного інвестування" (1996) [7.1] та ін.

На підставі основних господарських підходів до ведення ЗЕД відокремлені та сформувалися два основні поняття - "зовнішньоекономічні зв'язки" (ЗЕЗ) і "зовнішньоекономічна діяльність" (ЗЕД).

Зовнішньоекономічні зв'язки (ЗЕЗ) - це сукупність форм, засобів і методів зовнішньоекономічних відносин між країнами. Як економічна категорія "зовнішньоекономічні зв'язки" відображає систему економічних взаємин, що виникають внаслідок руху ресурсів всіх видів між державами та економічними суб'єктами різних держав. Ці двосторонні відносини охоплюють всі сфери економічного життя держави і передусім виробничу, торговельну, інвестиційну та фінансову діяльність.

Через механізм зовнішньоекономічних зв'язків попит на товари і послуги світового ринку переноситься на внутрішній ринок тієї чи іншої держави. Це обумовлює розвиток виробничих сил, що, в свою чергу, сприяє розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі, сфери послуг і фінансових установ.

Класифікаційна система зовнішньоекономічних зв'язків складається з видів і форм зв'язків. За напрямом товарного потоку зовнішньоекономічні зв'язки поділяються на такі види - експортні та імпортні, а за структурною ознакою - на зовнішньоторговельні, фінансові, виробничі та інвестиційні. До форм зовнішньоекономічних зв'язків відносять торгівлю, бартер, туризм, інжиніринг, франчайзинг, лізинг, інформаційний обмін, консалтинг тощо.

Зовнішньоекономічні зв'язки формуються і здійснюються під впливом різноманітних регуляторів, що діють на виникнення зв'язків і спрямовують їх розвиток в єдину ефективну політико-економічну систему, яка захищає інтереси держави.

Зовнішньоекономічні зв'язки держави оцінюються за допомогою абсолютних і відносних показників, показників структури, інтенсивності та ефективності зовнішньоекономічної діяльності. Ці показники дають можливість проаналізувати стан зовнішньоекономічних зв'язків, фізичні обсяги, структуру, диверсифікованість, географічну концентрацію експорту (імпорту), якісні та кількісні зміни, інтенсивність та ефективність таких зв'язків. Наявність зазначеного інструментарію є надзвичайно важливим для аналітики, оскільки без цього не можливо належним чином оцінювати зв'язки однієї країни з іншими, робити коректні узагальнення і висновки.

Зовнішньоекономічна діяльність як економічна категорія висвітлює передусім відповідні (пов'язані зі здійсненням міжнародного бізнесу) функції виробничих структур (фірм, організацій, підприємств, об'єднань та ін.). Згідно з Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" [3.1] поширеним є таке визначення: зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) - це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

ЗЕД в усіх країнах спрямована на таке:

ь реалізація переваг міжнародного поділу праці, що сприяє зростанню ефективності національних економік;

ь сприяння вирівнюванню темпів економічного розвитку;

ь порівнянність витрат виробництва на національному і світовому рівнях.

Функції ЗЕД:

ь організація міжнародного обміну природними ресурсами і результатами праці в їх матеріальній та вартісній формах;

ь міжнародне визначення споживної вартості продуктів, що виготовляються відповідно до міжнародного поділу праці;

ь організація міжнародного грошового обігу.

Матеріальною основою ЗЕД є зовнішньоекономічний комплекс країни (регіону), що являє собою сукупність галузей, підгалузей, об'єднань, підприємств і організацій, які виробляють продукцію на експорт чи використовують імпортну продукцію та здійснюють інші види і форми ЗЕД.

Важливим завданням розвитку зовнішньоекономічного комплексу кожної країни є об'єднання виробничих і зовнішньоекономічних видів діяльності в єдину органічну, успішно функціонуючу систему. Для України умовами успішного розвитку зовнішньоекономічного комплексу у наш час є:

ь зміцнення і нарощування експортного потенціалу;

ь розширення самостійності суб'єктів господарювання у провадженні зовнішньоекономічної діяльності;

ь підвищення конкурентоспроможності виробничо-господарського комплексу країни взагалі та суб'єктів її господарювання зокрема.

Одним із основних суб'єктів ЗЕД є підприємство. Світова практика показує, що близько 85% зовнішньоекономічних операцій здійснюють підприємства, фірми, організації, а 15% - міністерства, відомства, союзи підприємців.

Підприємство - це самостійний суб'єкт господарської діяльності, який виготовляє продукцію або надає послуги з метою задоволення потреб суспільства та одержання прибутку.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства ґрунтується на можливості одержання економічних вигод виходячи з переваг міжнародного поділу праці, міжнародних ділових відносин. Це пов'язано з тим, що виробництво певного товару, його збут або надання певного виду послуг в іншій країні має більше переваг, ніж така діяльність всередині країни. Таким чином, ЗЕД здійснюється в тій країні і з тими партнерами, які є найвигіднішими.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства (ЗЕДП) - це сфера господарської діяльності, пов'язана з міжнародною виробничою і науково-технічною кооперацією, експортом та імпортом продукції, виходом підприємства на зовнішній ринок.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства є складовою загальної діяльності, а отже, взаємопов'язаною з нею і спільно вмотивованою підприємства; водночас зовнішньоекономічна діяльність має суттєву специфіку, яка полягає у тому, що здійснюється на іншому, міжнародному, рівні, у взаємозв'язку з суб'єктами господарювання інших країн.

Основні мотиви розвитку ЗЕД:

ь розширення ринку збуту своєї продукції за національні межі з метою збільшення прибутку;

ь закупка необхідної сировини, комплектуючих виробів, нових технологій і обладнання;

ь залучення інжинірингових та інших послуг для потреб виробництва, з урахуванням їх унікальності, вищої якості і нижчих цін порівняно з внутрішнім ринком;

ь залучення іноземних інвестицій з метою модернізації виробництва, зміцнення експортного потенціалу і конкурентних позицій на світових товарних ринках;

ь участь у міжнародному поділі праці, спеціалізації і кооперуванні виробництва з метою успішного розвитку своєї економіки.

Структурною одиницею ЗЕД є зовнішньоекономічна операція.

Зовнішньоекономічна операція (ЗЕО) - це комплекс дій контрагентів різних країн з підготовки, укладання і виконання торгової, інвестиційної чи іншої угоди економічного характеру.

ЗЕО можуть здійснюватися за такими основними напрямами:

ь міжнародна торгівля (експортно-імпортні операції, включаючи реекспорт та реімпорт, операції зустрічної торгівлі, торгові операції суперницького типу);

ь міжнародний трансфер технологій (укладання ліцензійних і франчайзингових угод, інжиніринг, реінжиніринг, консалтинг тощо);

ь міжнародні інвестиції (створення спільних підприємств з іноземним капіталом, інвестиції в межах вільних економічних зон).

Відповідно до Закону України "Про ЗЕД" [3.2] в нашій країні суб'єктами ЗЕД здійснюються такі види діяльності:

ь експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили;

ь надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності;

ь наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

ь навчання і підготовка спеціалістів на комерційній основі;

ь міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

ь кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

ь створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних і страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених її законом;

ь спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій і спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

ь підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торгових марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку суб'єктів господарської діяльності;

ь аналогічна діяльність за межами України;

ь організація і здійснення діяльності в сфері проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, здійснюваних на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

ь організація і здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у випадках, передбачених законодавством України;

ь товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

ь орендні, у тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

ь операції із придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах і на міжбанківському валютному ринку;

ь роботи на контрактній основі фізичних осіб з України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами;

ь робота іноземних фізичних осіб на контрактній платній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами та інші не заборонені законодавством України види зовнішньоекономічної діяльності.

Суб'єкти ЗЕД - це суб'єкти господарської діяльності, що належать до різних форм власності, самостійно здійснюючи зовнішньоекономічні операції з закордонними партнерами.

Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" [3.3] має перелік суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, в якому зазначається, що суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в нашій країні є:

ь фізичні особи-громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають цивільну правоздатність і дієздатність відповідно до законів України і постійно мешкають на її території;

ь юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і постійне місцезнаходження яких на її території;

ь об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, що не є юридичними особами відповідно до законів України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

ь структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності, іноземних суб'єктів господарської діяльності, що не є юридичними особами відповідно до законодавства України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

ь інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України, у тому числі держава в особі її органів, органів місцевого самоврядування в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, що беруть участь у господарській діяльності на території України.

Для всіх суб'єктів макрорівня властиві спільні цілі, а саме:

ь максимізація індивідуального прибутку;

ь розширення виробництва;

ь розширення ринків збуту завдяки проникненню в господарську сферу зарубіжних країн;

ь підвищення ефективності виробництва через наближення до іноземного споживача;

ь подолання інституційних, тарифних та нетарифних перешкод;

ь розв'язання проблем, пов'язаних з нестабільністю міжнародних цін. Суб'єктами макроекономічногорівня є Україна, як держава, в особі її повноважних органів у межах їх компетенції, а також недержавні органи управління.

Завдання вищеназваних органів такі:

ь гарантування довгострокової міжнародної конкурентоспроможності та економічної безпеки країни;

ь максимізація випуску продукції через структурні вдосконалення;

ь контроль за станом внутрішнього ринку через стимулювання його засобами зовнішньої конкуренції;

ь збільшення зайнятості;

ь поліпшення умов формування бюджету;

ь оптимізація розподілу доходів в масштабах економіки.

Міждержавний рівень зовнішньоекономічної діяльності утворюють:

1. Загальноекономічні міждержавні організації орієнтовані на налагодження координації та співробітництва країн для вирішення широкого кола не тільки економічних, а й політичних, соціально-культурних, екологічних та інших проблем.

2. Міжнародні неурядові економічні організації - це будь-які міжнародні організації, створені не на основі міжурядової угоди.

3. Міжнародні організації з регулювання світової торгівлі - здійснюють координацію і багатостороннє регулювання міждержавних торгово-економічних відносин. Напрями їх діяльності передбачають створення правової основи економічних відносин; вироблення домовленостей, щодо застосування комплексу засобів впливу на міждержавні зв'язки; сприяють досягненню домовленостей і розв'язанню спірних проблем; обмін інформацією і досвідом.

4. Міжнародні валютно-кредитні організації сприяють здійсненню валютно-кредитних відносин та розрахункових.

Існують різні науково-практичні підходи у визначенні суб'єктів ЗЕД. Таке різноманіття пов'язано з різними критеріями, що взяті за основу класифікації.

В умовах дії сильних інтеграційних тенденцій у світовому економічному просторі принципово змінюється положення окремих національних господарств як складових глобального світового господарства. Протягом усієї попередньої історії (до другої половини ХХ ст.) їх розвиток визначався, переважно, ендогенними (тобто внутрішніми) чинниками. У сучасних умовах національні господарства практично всіх країн світу відчувають значний вплив екзогенних (зовнішніх) факторів.

Національну економіку, інтегровану в світове господарство, що активно й широко реалізує переваги міжнародного розподілу праці, використовує різноманітні форми сучасних світогосподарських зв'язків, називають відкритою економікою. Це така економіка, всі господарюючі суб'єкти якої можуть без обмежень здійснювати зовнішньоекономічні операції.

Критеріями відкритості на макрорівні є:

а) зовнішньоекономічна спеціалізація країни;

б) співставленість пропорцій вітчизняних і світових цін на основні товари;

в) міжнародна конвертованість національної валюти.

На мікрорівні:

а) вільний вихід підприємств усіх форм власності на зовнішні ринки товарів, послуг і капіталів, включаючи вільний вибір зарубіжних партнерів;

б) перетворення зовнішньоекономічної діяльності в органічну складову господарської діяльності підприємств.

Економічна відкритість країни має два аспекти: функціональний та торгово-політичний. Функціональна відкритість - це міра участі національної економіки в системі МПП і, відповідно, міра залежності її відтворювального процесу від зовнішньоекономічних зв'язків. Міра чи ступінь функціональної відкритості вимірюється такими показниками:

1) експортна квота (вартість експорту щодо ВВП);

2) процентне співвідношення обсягу зовнішньоторговельного обороту (експорт + імпорт) до ВВП;

3) обсяг експорту в розрахунку на душу населення;

4) коефіцієнт спеціалізації (спеціалізація за "нішами").

Торгово-політична відкритість національної економіки визначається мірою лібералізації трансграничних переміщень товарів, послуг, капіталів та робочої сили.

Як правило, на ранніх етапах індустріалізації країни дотримуються політики "закритих дверей", а в міру її розвитку переходять на більш ліберальні позиції: спочатку щодо ринків промислових товарів, потім - сільськогосподарських товарів та ринків послуг, нарешті - національних фінансових ринків.

Створення (в результаті Уругвайського раунду переговорів) Світової торгової організації (СТО), яка почала функціонувати в 1995 році, є якісним кроком у напрямі створення більш ліберального порядку на світовому ринку. Згідно з прийнятими рішеннями до 2000 року середній рівень митних тарифів індустріальних країн повинен знизитись до 3,8%. При цьому частка промислових товарів, які будуть ввозитись до цих країн без обкладання митом, зросте більш ніж вдвічі - з 20 до 44%.

Існують частково відкриті національні господарства, групи національних господарств, між якими існує повна відкритість, але уже немає (майже) країн, національні господарства яких були б повністю відірвані від світового господарства.

Зауважимо, що міра відкритості невеликих країн є значно вищою, ніж великих.

Сучасні глобальні процеси руйнують національну замкненість, прискорюючи транскордонні товарні та фінансові потоки, міжнародний рух капіталу та міграцію робочої сили. Глобалізація надає новий вимір світовому ринковому господарству та зумовлює його нові кількісні та якісні характеристики, які проявляються у постійному русі національних господарств до все більшої відкритості. Науковці неоднозначно оцінюють наслідки глобалізації та пов'язаної з нею відкритості економіки для України.

В. Базилевич [12.9]підкреслює, що глобалізація є не просто зовнішнім фоном, а визначальним реальним фактором розвитку національних економік, який прямо чи опосередковано впливає на поведінку виробників та споживачів на внутрішньому ринку. Як зазначає А.С. Філіпенко [22.53], глобалізація економічного розвитку характеризується зростаючою взаємозалежністю економік різних країн, дедалі більшою цілісністю і єдністю світового господарства, в основі яких - посилення відкритості національних ринків, поглиблення міжнародного поділу і кооперації праці. З цього приводу, Л. Лазебник [17.60] зауважує, що взаємозалежність національних суб'єктів світогосподарського механізму здатна як додати їм нових можливостей, так і завдати чималих збитків.

На основі вивчення більш ніж десятирічного досвіду ринкових перетворень у різних країнах науковці сьогодні констатують, що до проблеми відкритості слід ставитись зважено. Гальперін [14.93] підкреслює, що збільшення відкритості національної економіки спричиняє суттєве посилення впливу зовнішніх чинників на динаміку української економіки. Водночас незавершеність процесів структурної перебудови посилює її вразливість.

За характером впливу на національні економіки процеси глобалізації розгортаються досить суперечливо. Процеси глобалізації з одного боку, значно розширюють можливості окремих країн щодо використання та оптимального комбінування різноманітних ресурсів, а з іншого - значно загострюють конкурентну боротьбу на внутрішньому ринку, деформують структуру економік. Це становить реальну загрозу для країн з низькими і середніми прибутками, оскільки саме вони відчувають гостру нестачу капіталу, нерозвинутість інституцій та ринкової інфраструктури.

У сучасній економічній літературі поняття "відкритість" національної економіки пов'язується з відносинами, що визначають умови розширення та межі можливостей економічної системи у розвитку міжнародного співробітництва. З позицій економічних теорій неолібералізму "відкритість" - це вільний рух товарів, капіталу, людських ресурсів та знань, які передають технології і веде до економічного зростання в усіх країнах [22.95].

Відкрита економіка, тобто національна економіка з високим ступенем включеності в міжнародні економічні відносини, сприяє поглибленню міжнародної спеціалізації й кооперування виробництва; раціональному розподілу ресурсів залежно від ступеня її ефективності; поширенню світового досвіду через систему зовнішньоекономічних відносин; зросту конкуренції на внутрішньому ринку, який стимулюється конкуренцією на світовому ринку.

З іншого боку, із зростаючою "відкритістю" економіки пов'язані нові небезпеки макроекономічного характеру, оскільки національні господарства, все більш інтегруючись у світову економіку, стають легко вразливими щодо всіляких зовнішніх негараздів. Стихійна відкритість, особливо для країн з перехідною економікою, не тільки не сприяє економічному розвитку, але, і є погрозою економічної безпеки [22.118-119].

Ідентифікація рівня відкритості продовжує залишатися досить дискусійним питанням у комплексі суспільно-економічних та політичних наук. До кількісних індикаторів відкритості можна віднести питому вагу експорту та імпорту у валовому внутрішньому продукті (ВВП). Їх комбінація дає уявлення про масштаби зв'язків окремих національних економік зі світовим ринком. До числа більше комплексних показників відкритості звичайно відносять зовнішньоторговельну квоту, яка представляє собою питому вагу зовнішньоторговельного обігу у ВВП. Україна належить до країн з високою експортною (до 60%) і імпортною (більш 50%) квотами у валовому внутрішньому продукті і цей показник має тенденцію до збільшення.

Під відкритою економікою розуміється таке господарство, напрямок розвитку якого визначається тенденціями, що діють у світовому господарстві, а зовнішньоекономічні зв'язки посилюються, при цьому зовнішньоторговельний обіг досягає такого рівня, коли він починає стимулювати загальний економічний зріст. Вважається, що він починає робити стимулюючий і гальмуючий вплив на господарство з того моменту, коли він досягає рівня близько 25% до валового внутрішнього продукту. Прив'язування у світовій практиці "відкритості" економіки до 25% частки зовнішньоторговельного сектору у структурі ВВП більш обґрунтоване для застосування у розвинутих країнах світу, але обмежене щодо перехідних країн, де "відкритість економіки" пояснюється лише високим ступенем енергозалежності, наявністю відсталих енергоємних та матеріалоємних технологій.

Для комплексної оцінки залучення країн світу до процесів глобалізації консалтинговою компанією A.T. Kearney та журналом Foreign Policy публікується Індекс Глобалізації, який слугує індикатором відкритості економіки. Індекс Глобалізації синтезує чотири показники:

- економічна інтеграція - обсяг міжнародної торгівлі, інвестицій та різного роду виплат (у т.ч. зарплат), що здійснюються з перетинанням державних кордонів;

- персональні контракти, зокрема, міжнародні поїздки і туризм, обсяг міжнародних телефонних переговорів, поштових відправлень та переказів;

- розвиток глобальних технологій, а саме кількість користувачів Інтернету та кількість інтернет-сайтів;

- включення в глобальні політичні процеси, зокрема членство у міжнародних організаціях, участь у миротворчих місіях, міжнародні угоди та кількість посольств.

За індексом глобалізації у 2003 р. Україна серед 62 країн посіла 43-є місце одразу перед Росією (44-е місце), у тому числі за показником включення в глобальні політичні процеси - 38-ме, що на 11 пунктів нижче за попередній рік; за розвитком глобальних технологій - 52-ге; за міжнародними контактами - 41-е; за розвитком економічної інтеграції - 30-те, що на 5 пунктів вище за 2002 рік. Показник включення у глобальні політичні процеси також включає в себе членство у міжнародних організаціях, за яким Україна займає 48-ме місце, у той час, коли Польща займає 18-те, Російська федерація - 12-те, а США - 3-тє місце. Якщо детальніше розглянути показник розвитку економічної інтеграції, то за ступенем включення до міжнародної торгівлі Україна займає 12-те місце (Польща - 42-ге, а РФ - 46-те), а за залученням ПІІ - 41-е місце (Польща - 38-ме, РФ - 38-ме, США - 39-те). Це свідчить про те, що економіка України характеризується високим ступенем включення до міжнародної торгівлі і, водночас, не дуже сприятливим інвестиційним кліматом. З іншого боку, аналізуючи стан зовнішньої торгівлі України, всі дослідники відмічають її неефективну товарну структуру, що "базується переважно на ціновій конкуренції у сфері напівфабрикатів та продукції з невисоким рівнем доданої вартості, незначним рівнем технологічності" [23.17]. Найбільш глобалізованою країною світу четвертий рік поспіль визнається Ірландія. У першу п'ятірку увійшли також Сінгапур, Швейцарія, Голландія та Фінляндія.

Конференція ООН з торгівлі та розвитку (UNCTAD) розраховує фактичний та потенційний індекси залучення прямих іноземних інвестицій. Україна у 2004 р. за індексом залучення прямих іноземних інвестицій (InwardFDIPerformanceIndex) посідає 73-є місце зі 140 країн. Показово, що вже на 3-є місце піднявся Азербайджан, на 8-е - Казахстан, а 10-ту сходинку посідає Естонія.

Поряд з вищеназваним індексом використовується індекс потенціалу залучення ПІІ (InwardFDIPotentialIndex). За цим рейтингом Україна у 2004 р. посіла 94-е місце. Вищим є місця Росії - 33-є, Чехії - 42-е, Польщі - 44-е, Угорщини - 41-е. Нижчий рейтинг має Молдова - 11-е місце. За останні 10 років Україна перемістилась з групи країн "з нижчим потенціалом" до групи "аутсайдерів", 80% якої складають відсталі африканські країни, а також Туреччина, Пакистан, Парагвай, Індонезія та Албанія.

За методологією західних рейтингів участь України у системі світового поділу праці визначається як недостатня навіть порівняно з результатами колишніх постсоціалістичних країн. Така негативна оцінка пов'язана з тим, що рівень розвитку глобальних технологій, комунікаційних систем, включення України в глобальні політичні процеси залишаються на досить низькому рівні, але саме розвиток цих систем відповідає за умови розширення і можливості економічної системи у розвитку міжнародного співробітництва.

Таким чином, можна зробити висновок, що незважаючи на високі показники залучення України у міжнародну торгівлю, за своїми структурними параметрами економіка України поки що не відповідає сучасним тенденціям глобального розвитку. Свідченням цього є:

- деформованість внутрішнього ринку, що зумовлює спрямування на експорт до 60 % ВВП при одночасному імпорті до 50% ВВП;

- практичне виключення національної економіки зі світових потоків прямих іноземних інвестицій(ПІІ): їх частка у ВВП країни становить лише 2%, а за індексом потенціалу залучення ПІІ Україна перемістилась на 94-те місце серед 140 країн;

- мізерність частки високотехнологічних товарів у структурі експорту: частка офісного та телекомунікаційного обладнання становить 0,6%;

- неготовність країни брати активну участь у глобальних процесах інформатизації: за індексом готовності суспільства до функціонування у глобальних інформаційних мережах (The Networked Readiness Index Rankings 2004) Україна посіла в 2004 році 82-те місце серед 104 країн світу [23.10].

На основі аналізу міжнародних рейтингових оцінок можна зробити висновок, що відкритість економіки України носить однобічний характер: при високій долі експорту та імпорту у ВВП, що свідчить про досить високий рівень лібералізації торгівлі, інші показники розвитку зовнішньоекономічних зв'язків залишаються низькими. Іншими словами, оцінка відкритості економіки України як високої означає високий рівень участі країни у міжнародній торгівлі, що відображає лише одну складову відкритості економіки.

Складається ситуація, коли Україна, з одного боку, дійсно є країною з високою відкритістю економіки і світогосподарські зв'язки відіграють помітну роль у національній економіці, суттєво впливаючи на темпи і пропорції економічного зростання. Але така відкритість внаслідок високої лібералізації торгівлі робить країну залежною від світової кон'юнктури вразливою до фінансових криз.

Крім того, оцінка відкритості на основі розрахунку експортної, імпортної і зовнішньоторговельної квоти свідчить лише про фактичні наслідки відкритості економіки в області зовнішньої торгівлі і не дає повної картини факторів збільшення чи зменшення відкритості економіки і напрямків її впливу на соціально-економічний розвиток країни в цілому. Тому при ідентифікації рівня відкритості важливо розраховувати не тільки ці показники, які характеризують здебільшого зовнішньоторговельну складову відкритості країни, а також треба враховувати інші складові відкритості економіки, що сприятиме більш комплексному розкриттю сутності відкритості економіки і допоможе ідентифікувати як слабкі сторони внутрішнього і зовнішнього ринків, так і їх сильні сторони та потенціал подальшого розвитку. Таким чином, для всебічної оцінки відкритості економіки і її наслідків важливо враховувати наступні складові: зовнішньоторговельну, фінансову та інвестиційну, технологічну, комунікаційну та політичну складові.

Зовнішньоторговельна складова - характеризує залученість країни у міжнародну торгівлю і рівень лібералізації торгівлі. Україна належить до країн з високою експортною (до 60%) і імпортною квотою (більш 50%). Але, незважаючи на високий показник включення України в міжнародну торгівлю, сировинна орієнтація експорту і висока імпортна квота свідчить про неефективну міжнародну спеціалізацію.

Фінансова складова виражається у збільшенні міжнародних капіталопотоків у формі прямих та портфельних інвестицій, зростанні обсягів торгівлі на валютних бір-жах, формуванні регіональних валютних угруповань, розвитку платіжних систем та безготівкових розрахунків тощо. Особливої уваги заслуговує інвестиційна складова - характеризує фактичний рівень залучення ПІІ та розраховується як питома вага ПІІ в ВВП. Так, в Україні вона складає всього 2%. Підвищення рівня інвестиційної складової відкритості економіки слугує фактором розвитку внутрішнього ринку України і виражається в позитивному впливі припливу іноземного капіталу по лінії реструктуризації економіки, стримуванні інфляції внаслідок розширення виробництва, створення нових робочих місць, впровадження новітніх технологій та ефективних методів управління тощо.

Одне з ключових питань цивілізаційної перспективи України становить обґрунтована і послідовна орієнтація країни на залучення до процесів техноглобалізму. Це зумовлює важливість оцінки технологічної складової відкритості економіки. Вона характеризує рівень розвитку інформаційних комп'ютерних технологій (ІКТ) в країні; відображає потенціал технологічного розвитку внутрішнього ринку, інноваційної діяльності українських підприємств та формування високотехнологічного типу конкурентоспроможності українських товарів на внутрішньому та зовнішньому ринках. Крім того, досягнення технічного прогресу, зокрема комп'ютерна техніка і комунікації призводить до зміни традиційних економічних секторів і до розвитку електронної торгівлі товарами і послугами, створення віртуального фінансового сектору, що також сприяє все більшій відкритості національних економік. Слід зазначити, що в країнах з низьким доходом нерідко відсутні дані про виробництво та використання ІКТ. Тому, у зв'язку з тим, що використання ІКТ потребує використання необхідного обладнання, дані пропродаж останнього слугує важливим джерелом ролі ІКТ в економіці України. Комунікаційна складова - доповнює технологічну складову і характеризує рівень зовнішніх зв'язків населення через міжнародні поїздки і туризм, обсяг міжнародних телефонних переговорів, поштових відправлень та переказів.

Політична складова - характеризує рівень включеності країни у глобальні політичні процеси, зокрема членство у міжнародних організаціях і участь у міжнародних угодах і програмах. Активна міжнародна політична позиція дозволить Україні підтримувати вітчизняних товаровиробників на основі використання можливостей міжнародно-правового механізму захисту їхніх інтересів на внутрішньому та зовнішньому ринках; прискорити економічну трансформацію шляхом гармонізації українського законодавства до міжнародних стандартів; сприяти підвищенню ефективності зовнішньоекономічної діяльності на конкурентній основі шляхом взаємного зменшення торгових бар'єрів з провідними торгівельними партнерами України.

2. Основні сфери і форми зовнішньоекономічної діяльності

До основних форм зовнішньоекономічної діяльності відносяться: торгівля, кредитування, науково-технічна співпраця, створення спільних підприємств, реалізація проектів на компенсаційній основі, культурна співпраця, туризм тощо.

Міжнародна торгівля. Найбільш істотною характеристикою торгівлі є товарообіг - обіг товарів, який забезпечує рух товарних мас зі сфери виробництва до сфери споживання. Це сукупність актів купівлі та продажу товарів. Показниками міжнародного товарообігу є експорт та імпорт товарів. Імпорт (від лат. - ввожу) - ввезення товарів або капіталів у країну з-за кордону. Експорт (від лат. - вивожу) - вивезення то.варів або капіталів за кордон.

Для будь-якої країни дуже важливим є співвідношення суми експорту та імпорту - зовнішньоторговельне сальдо. Воно повинно бути позитивним, що дає змогу країні мати вільні кошти для розширення виробництва чи інвестування їх в своїй або чужій країні. В Україні цей показник у 1997 році був негативним.

У світовому торговому обігу лідирують США, хоч країни ЄС за сумарним товарообігом перевершують США;друге місце після США, займає Японія. Високими темпами в останні роки розвивалась торгівля ряду країн "третього світу": ОПЕК та "Нових Індустріальних Країн" Південно-Східної Азії. На Республіку Корея, Сінгапур, Гонконг і Тайвань припадає половина вартості експорту країн, що розвиваються, та біля 1/3 імпорту.

Біля 60% світового експорту товарів припадало на розвинуті країни, у цих же країнах реалізується до 60% світового експорту товарів і лише 14% надходить до країн, що розвиваються.

Країни ЄС збільшили імпорт енергоносіїв, зменшивши ввезення сировини та продовольчих товарів. У зовнішній торгівлі країн ЄС перевага віддається партнерам по Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ), хоч товари США також активно впроваджуються на європейський ринок.

Зниження матеріале- та енергомісткості виробництва у розвинених країнах світу, що зумовило зменшення попиту на сировину, змусило країни, які спеціалізуються на його експорті, шукати нові сфери діяльності у межах міжнародного розподілу праці. Росте питома вага хімічної промисловості у міжнародній торгівлі; це пов'язано зі значним розширенням асортименту штучних та синтетичних матеріалів.

Найбільші зміни у світовій торгівлі пов'язані зі скороченням питомої ваги сировинних товарів та зростанням частки готової продукції. Якщо до 70-х років у світовій торгівлі йшли два зустрічних потоки: товари - з розвинених країн, а сировина - з країн, що розвиваються, то зараз дедалі більше товарів, у тому числі складної наукомісткої продукції, надходить з країн, що розвиваються.

1995 року створена Всесвітня торговельна організація (ВТО). Її членами є 125 країн; найближчим часом до ВТО можуть увійти ще 25 країн, у тому числі Болгарія, Саудівська Аравія, Алжир. Функція ВТО - підписання багатосторонніх угод за загальними правилами торгівлі.

Кредитування та інвестування. Кредитування - надання кредиту. Кредит - позики у грошових одиницях чи у вигляді товару на умовах повернення з виплатою процентів. Інвестиції - капіталовкладення. Інвестиції іноземні - довгострокові вкладення капіталу закордонними власниками у промисловість, сільське господарство, транспорт та інші галузі економіки. Найбільшими інвесторами у світі є Японія, США, країни Західної Європи.

Прямі інвестиції у 1995 році склали 315 млрд дол., на розвинені країни приходилося 270 млрд дол., на країни, що розвиваються, - 47 млрд дол. Домінують серед інвесторів економічно розвинені країни; потік інвестицій з країн, що розвиваються, дещо менший. Інвестиції в країни Східної Європи досягли 12 млрд дол.

Мусульманські країни інвестували в економіку США та Західної Європи понад 800 млрд дол. Більше половини цих коштів належить Саудівській Аравії.

Серед країн світу існує рейтинг платоспроможності. За ним впершу десятку входять: Швейцарія - перше місце, Японія, ФРН, СІЛА, Нідерланди, Великобританія, Франція, Люксембург, Австрія та Сінгапур. Росія займає 99 місце, Україна - 111-е, а замикають перелік країн Куба та КНДР (відповідно 125 і 135 місця).

Зовнішній борг України на 1.06.1999р. дорівнював 12,4млрд доларів, у тому числі: Росії--2 млрд дол., МВФ - 2,4; СБРР - 1,2; ЄБРР - 0,07; країнам ЄС - 0,35 млрд доларів.

Науково-технічна співпраця може набувати наступних форм:експорт продукції, що репрезентує досягнення науково-технічного прогресу;кооперація країн у створенні нової техніки й технології з подальшим її впровадженням;спорудження за рубежем заводів "під ключ" або експорт комплексного обладнання при виробництві нової техніки;модернізація об'єктів за участю закордонних партнерів;оренда нового обладнання - лізинг;технічне навчання персоналу країн-імпортерів технологій;обмін передовим технічним досвідом;спільні конференції, симпозіуми, публікації, координація та кооперація наукових досліджень;технічна допомога при опануванні нових виробництв;науково-технічна співпраця у галузі навчання та підвищення кваліфікації наукових кадрів.

Продаж ліцензій - тобто авторських прав на використання запатентованих винаходів на території країн, де вони захищені патентами. Обмін ліцензіями став важливим елементом міжнародних економічних стосунків: він досягнув 10% світового зовнішньоторговельного обороту.

Діє спільна українсько-російсько-казахська програма запуску космічних кораблів, експлуатації космічної станції "Мир" та будівництва нової космічної станції (за допомогою США та інших країн) - "Альфа". Утворено спільне українсько-російське підприємство "Космотран" для комерційних запусків космічних супутників.

За програмою "морський старт", в якій приймають участь Україна, США, Норвегія та Росія, з плаваючої платформи "Одіссей" буде здійснюватися запуск космічних кораблів біля о. Різдва в Океанії за допомогою українських ракетоносіїв "Зеніт".

Спільне підприємництво - порівняно розповсюджена форма зовнішньоекономічної діяльності. В світі є десятки тисяч підприємств зі змішаним капіталом; в Україні зареєстровано понад тисячу. Окрім економічних вигод у вигляді отримання інвестицій або нових технологій, спільне підприємництво пом'якшує й політичні проблеми, бо країна, що вклала капітал в економіку іншої країни, буде зацікавлена у сталості. Сфера діяльності спільних підприємств в Україні - будівництво, туризм, торгівля, посередницькі послуги, промисло виробництво.

Італійська фірма "Фіат" утворила в Кременчуці СП "Іvесо--КрАЗ" з виробництва вантажівок. В Київській області налагоджено збирання МАЗів. Концерн "Аеробус" буде виробляти військово-транспортний літак АН-70, розроблений в Україні. В Ірані створюється СП з Росією з виробництва літака ТУ-334. Японська компанія Міазо Іуаі Со інвестувала 70 млн дол. в реконструкцію нафтопереробного заводу в Дрогобичі і буде брати участь в будівництві нафтопроводу Одеса - Броди.

Експорт та імпорт послуг. До них відносяться: міжнародний та транзитний транспорт, іноземний туризм, послуги банків та страхових компаній, послуги охорони здоров'я, навчання, торговельно-технічна діяльність тощо. Провідну роль у наданні послуг (80%) відіграють розвинені країни.

Торгівля інженерно-консультаційними послугами "інжиніринг" - надання послуг виробничого, комерційного та наукового характеру. Найбільшого розвитку інжиніринг одержав у галузі капітального будівництва. Провідними експортерами цього виду послуг є фірми США, Канади, Великобританії, Франції, ФРН та Японії. Сюди входить проектування об'єкту, вивчення ринку, установка та випробування обладнання, набір та підготовка кадрів, послуги з реалізації продукції, сприяння в організації реклами, розробка методів утилізації відходів тощо.

Туризм. Розрізняють три види туризму: рекреаційний, науковий та діловий; на перший вид припадає 70%. Основний потік туристів переміщується у межах розвинених країн. Для Іспанії та Австрії туризм - одна з основних експортних галузей, вона дає відповідно ЗО та 80% прибутків від експорту. Провідне місце туризм займає в Італії, Франції, Швейцарії, Ізраїлі. В Україні переважає маршрутно-пізнавальний туризм.

Прибутки від туризму в світі в 1998 р. становили понад 445 млрддол., чисельність туристів дорівнювала 625 млн чол. Найбільші прибутки отримали: США - 75 млрд дол., Франція - 27,9, Італія - ЗО, Іспанія - 28, Велика Британія - 19,9, ФРН - 19 млрд дол.

В Україні у 1997 році туристами були 15 млн чол. (сума в'їзду та виїзду), в тому числі до нас приїхало 2,6 млн іноземних туристів. Прибуток склав 350 млн дол. і 1090 млн гривень.

Організація спортивних турнірів та змагань також відноситься до однієї з форм зовнішньоекономічної діяльності, бо об'єднує зусилля та фінанси багатьох країн-учасниць. Найбільш масштабними є літні та зимові Олімпійські ігри, чемпіонати світу та Європи з хокею, футболу, фігурного катання, шахів, тенісу, велоспорту тощо.

Культурна співпраця передбачає організацію виставок картин або експозицій провідних музеїв світу, музичні та пісенні конкурси, фестивалі, обмін творчими колективами, спільне вивчення культурних та історичних цінностей (стародавні піраміди, розкопки доісторичних поселень), обмін кіно-, відео- та аудіопродукцією.

Товарна політика - багатомірна, складна сфера діяльності, що вимагає прийняття рішень про конкретні особливості товарної номенклатури, товарного асортименту, використання марочних назв, упаковування, сервісних послуг, каналах розподілу товару.

Товарна політика - це комплекс заходів, у межах яких один чи декілька товарів використовуються як основні інструменти виробничо-збутової діяльності підприємства.

Основним завданням товарної політики є її внесок у збереження та розвиток підприємства як соціально-економічної системи.

До складових товарної політики відносять: визначення оптимального асортименту товарів та його постійне оновлення; якість продукції;дизайн продукції; розробку і здійснення пакування; товарну марку; міру відповідності критеріям споживачів; підтримку конкурентоздатності товарів; знаходження оптимальних товарних ніш; розробку торговельного знаку; обслуговування товарів (сервіс); надання послуг з продажу та експлуатації товарів.

Товарна політика підприємства передбачає формування товарного асортименту. Товарний асортимент - група товарів, тісно зв'язаних між собою схожістю функціонування.

Асортиментна політика підприємства є важливим параметром впливу на збут. Кожен товарний асортимент вимагає особливої стратегії.

У більшості підприємств роботу з кожною асортиментною групою товарів доручають окремій особі, яка приймає ряд рішень щодо широти товарного асортименту і товарів, що його уособлюють.

Товарний асортимент вважається "вузьким", якщо можна збільшити прибуток, доповнивши його новим товарами. І, навпаки, товарний асортимент "широкий", якщо прибуток можна збільшити, виключивши з нього низку товарів. Широта асортименту в значній частині визначається тими цілями, що ставить перед собою підприємство.

Якщо воно бажає поставити на ринок вичерпний асортимент, домагаючись значної частки товару даної групи на ринку, то товарний асортимент буде широкий. Але якщо підприємство зацікавлене у високій прибутковості свого бізнесу, воно буде мати звужений асортимент дохідних товарів.

З часом відбувається відновлення і насичення товарного асортименту новими товарами, що дає можливість підприємству: дістати додатковий прибуток, задовольняючи потребу, що виникла; задовольнити дилерів, що скаржаться на проблеми існуючого асортименту; забезпечити більш високий рівень використання існуючих виробничих потужностей; стати провідною фірмою з вичерпним асортиментом на даному товарному ринку; не допустити появи нових конкурентів на товарному ринку.

Якщо підприємство випускає кілька асортиментних груп товарів, то мова йде про товарну номенклатуру. Товарна номенклатура - сукупність усіх асортиментних груп і товарних одиниць, пропонованих покупцям продавцем. Товарну номенклатуру підприємства можна охарактеризувати з погляду широти, насиченості, глибини, гармонійності.Кількість асортиментних груп, що випускаються підприємством, свідчить про широту товарної номенклатури. Чим їх більше, тим більш широка номенклатура продукції, що випускається.