Главная Коллекция "Otherreferats" Международные отношения и мировая экономика Зовнішньоекономічна діяльність підприємств малого та середнього бізнесу

Зовнішньоекономічна діяльність підприємств малого та середнього бізнесу

Зовнішньоекономічна діяльність малих та середніх підприємств. Інноваційна діяльність на міжнародному ринку, її тенденції. Європейська науково-технологічна інтеграція України: роль малих та середніх підприємств. Програма заходів щодо державного сприяння.

Рубрика Международные отношения и мировая экономика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 19.01.2013
Размер файла 110,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Суть зовнішньоекономічної діяльності підприємств малого та середнього бізнесу
  • 1.1 Значення зовнішньоекономічної діяльності підприємств
  • 1.2 Суть малих та середніх підприємств та їх роль у зовнішньоекономічній діяльності
  • 1.3 Державне регулювання бізнесу
  • Розділ 2. Зовнішньоекономічна діяльність малого та середнього бізнесу в Україні
  • 2.1 Основні етапи розвитку малого та середнього бізнесу в Україні
  • 2.2 Інноваційна діяльність малого та середнього бізнесу на міжнародному ринку та основні її тенденції. Європейська науково-технологічна інтеграція України: роль малих підприємств
  • 2.3 Аналіз стану малого підприємництва в Україні
  • Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку українських підприємств малого та середнього бізнесу
  • 3.1 Шляхи стимулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємств малого та середнього бізнесу в Україні
  • 3.2 Програма заходів щодо державного сприяння розвитку малого та середнього підприємництва
  • Висновки
  • Список використаних літературних джерел

Вступ

Розвиток ринкових відносин в Україні, необхідність її входження в світовий інтеграційний процес, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД), надання підприємствам і організаціям, що випускають конкурентноздатну продукцію, права виходу на світовий ринок вимагають нових підходів до управління ЗЕД. Тому вивчення різних аспектів управління зовнішньоекономічною діяльністю, особливо на рівні підприємства як основної і першочергової ланки зовнішньоекономічного комплексу країни, викликає сьогодні велику практичну цікавість.

На думку ряду спеціалістів, поняття "зовнішньоекономічна діяльність” (ЗЕД) з'явилось в Україні з початком економічної реформи, в 1987 р. Одним з центральних напрямків даної економічної реформи була децентралізація зовнішньої торгівлі, надання підприємствам права безпосереднього виходу на зовнішній ринок і стимулювання розвитку ЗЕД на рівні господарських суб'єктів.

В даний час з'явилися реальні перспективи створення дійсно відкритої економіки в нашій країні, її ефективної інтеграції у світове господарство. Активне використання зовнішньоекономічного фактора сприяє подоланню негативних процесів в економіці і подальшому розвитку ринкових відносин.

Розвиток зовнішньої торгівлі, зокрема нарощування експорту країни на світовому ринку, збільшення або, принаймні, збереження його питомої ваги у світовій торгівлі є надзвичайно важливим чинником функціонування національної економіки будь-якої держави.

Темою курсової роботи є "Зовнішньоекономічна діяльність підприємства малого та середнього бізнесу". Ця тема на сьогодні є досить актуальною, оскільки від зарубіжних ринків, тобто політики підприємства стосовно пошуку нових ринків та виходу на міжнародні ринки збуту залежить конкурентоспроможність підприємства. Наявність дискусійних питань по до даного питання свідчить про чималий інтерес до обраної проблематики та необхідність більш детального дослідження.

У сучасних умовах кризових явищ в економіці та обмеженості фінансових ресурсів найшвидше і найефективніше вирішуватимуть ці проблеми саме суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу - малі підприємства, які не потребують великого стартового капіталу і мають високу оборотність ресурсів. Тепер, як ніколи, у ринковому середовищу створено сприятливі об'єктивні передумови для подальшого розвитку малого та середнього бізнесу. Конституцією і законодавством України затверджено рівні права всіх форм власності та право кожного громадянина на підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. На це спрямовані заходи і практичні дії, пов'язані з реформуванням власності та створенням об'єктивних передумов для динамізації розвитку малого та середнього бізнесу. Цьому сприяла і проведена державою робота з роздержавлення та приватизації державного майна.

Предметом дослідження у курсовій роботі виступає сукупність теоретичних і практичних аспектів зовнішньоекономічної діяльності, форм ЗЕД і оцінці ефективності ЗЕД, а об'єктом - підприємства малого середнього бізнесу.

Метою курсової роботи э обґрунтування теоретичних положень з зовнішньоекономічної діяльності та дослідження значення малого та середнього бізнесу у зовнішньоекономічній діяльності.

Задачі курсової роботи:

1. Визначити значення зовнішньоекономічної діяльності підприємств.

2. Визначити суть та значення малого та середнього бізнесу у зовнішньоекономічній діяльності.

3. Проаналізувати етапи розвитку малого та середнього бізнесу в Україні.

4. Проаналізувати та визначити основні тенденції інноваційного розвитку у діяльності підприємств малого та середнього бізнесу.

5. Визначити основні проблеми та перспективи розвитку підприємств малого та середнього бізнесу.

Методи дослідження: теоретичний, історичний, аналітичний, метод порівняння.

Розділ 1. Суть зовнішньоекономічної діяльності підприємств малого та середнього бізнесу

1.1 Значення зовнішньоекономічної діяльності підприємств

Особливістю сучасного етапу економічного розвитку є швидкий ріст міжнародної торгівлі науково-технічними знаннями і результатами виробничо-технічного співробітництва, також характерний бурхливий ріст ринку послуг (страхових, лізингових, транспортних, тощо).

В результаті проведення економічних реформ в зовнішній сфері сформувалось два поняття; "зовнішньоекономічні зв'язки" (ЗЕЗ) і "зовнішньоекономічна діяльність" (ЗЕД) [10, c.456-457].

На відміну від ЗЕЗ, які являють собою різні форми, засоби і методи" зовнішньоекономічних відносин між країнами, ЗЕД висвітлює зовнішньоекономічну діяльність на рівні виробничих структур (фірм, організацій, підприємств, об'єднань і т.д.). ЗЕД можна визначити як сукупність виробничо-господарських, організаційно-економічних і оперативно-комерційних функцій підприємства, пов'язаних з його виходом на зовнішній ринок та участю в зовнішньоекономічних операціях.

Основними мотивами розвитку ЗЕД на рівні підприємства можуть бути:

1. Розширення ринку збуту своєї продукції за національні межі з метою максималізації прибутку.

2. Закупка необхідної сировини, комплектуючих виробів, нових технологій і обладнання.

3. Залученню інжинірингових та інших послуг для потреб виробництва з урахуванням їх унікальності, більш вищої якості і низьких цін в порівнянні з внутрішнім ринком.

4. Залучення іноземних інвестицій з метою модернізації виробництва, зміцнення експортного потенціалу і конкурентних позицій на світових товарних ринках.

5. Участь в міжнародному розподілі праці, спеціалізації і кооперуванні виробництва з метою успішного розвитку своєї економіки.

ЗЕД розглядають як один із аспектів ЗЕЗ. Разом з тим, це самостійна діяльність підприємства, яка являється, з одного боку, складовою частиною господарської діяльності підприємства, а з другої-такою частиною його діяльності, котра здійснюється на іншому, міжнародному рівні, у взаємозв'язку з господарськими суб'єктами інших країн.

Матеріальна основа ЗЕД - зовнішньоекономічний комплекс країни (регіону). Він являє собою сукупність галузей, підгалузей, об'єднань, підприємств і організацій, що виробляють продукцію на експорт чи використовують імпортну продукцію та здійснюють інші види і форми ЗЕД.

Важливим завданням в розвитку зовнішньоекономічного комплексу країни являється об'єднання виробничих і зовнішньоекономічних видів діяльності /в єдину органічну, успішно функціонуючу систему.

ЗЕД як об'єкт управління являється складовою частиною господарської діяльності підприємства, то і менеджмент ЗЕД розглядається як складова частина загального менеджменту підприємства-Такий підхід до визначення поняття менеджменту ЗЕД має важливе практичне значення. Він дає можливість глибше розглянути його зміст, з'ясувати спільні риси і відмінні особливості в співставленні з внутрішнім менеджментом.

Будучи складовою частиною загально фірмового управління, менеджмент ЗЕД має з ним спільні риси. Насамперед, це відноситься до загальної стратегії підприємства. Загальна ринкова стратегія підприємства - основний орієнтир при організації управління ЗЕД. Спільними в своїй основі для внутрішнього і зовнішнього менеджменту являються також принципи і функції управління, технологія прийняття рішень, основні методи управління.

Треба підкреслити, що роль ЗЕД як зовнішнього фактора економічного росту в сучасних умовах постійно зростає. Посилюється її вплив на соціально-економічний розвиток не тільки країни але й кожного господарського суб'єкта.

ЗЕД - поняття багатогранне. Воно включає наступні види діяльності: зовнішню торгівлю, міжнародне виробниче кооперування, міжнародне науково-технічне співробітництво, міжнародне інвестиційне співробітництво, валютно-фінансові і кредитні операції.

Кожен з видів ЗЕД здійснюється в певних формах. Наприклад, формами зовнішньої торгівлі являється експорт, імпорт, реекспорт: реімпорт. Формами виробничої кооперації - спільне виробництво на основі спеціалізації - спільні підприємства двох чи більше іноземних партнерів, підрядна кооперація та ін [15, c.189-190].

Цілі і значення зовнішньоекономічної діяльності:

1. Досягнення найбільш високої ефективності виробництва.

2. Можливість регулювання соціально-економічних процесів на регіональному рівні.

3. Насичення ринку товарами.

4. Забезпечення економічної і політичної консолідації та міжнародної воєнної безпеки.

До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належать:

експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та ін., що прямо і виключно не заборонені законами України; надання зазначених вище послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

малий середній зовнішньоекономічна бізнес

товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній платній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за и межами;

інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

Посередницькі операції, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення та інших), здійснюються без обмежень [18, c.457-458].

1.2 Суть малих та середніх підприємств та їх роль у зовнішньоекономічній діяльності

Малий та середній бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малих підприємств. Згідно із Законом України "Про підприємства” до малих відносяться такі підприємства:

у промисловості й будівництві - з числом працюючих до 200 чоловік;

у науці й науковому обслуговані - до 100 чоловік;

в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) - до 50 чоловік;

у галузях нематеріального виробництва - до 25 чоловік;

у роздрібної торгівлі - до 15 чоловік.

Законодавство України надає широкі права щодо створення малих та середніх підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члені сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство.

Малі підприємства - досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємництво здатне найоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку і таким чином надавати ринковий економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого та середнього бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів і послуг.

До ознак, які є загальновизнаними при характеризуванні малого та середнього бізнесу, відносяться:

- самостійність підприємства;

- здатність к досягненню індивідуальних, особливих результатів;

- об'єднання підприємця, інвестора та управляючого в одному обличчі;

- переважає тактичне мислення та стратегія короткострокових рішень та дій;

- діяльність обмежена - регіональна або конкретними розмірами ринку;

Малі та середні підприємства можна розділяти по одному або декільком кількісним критеріям, як, наприклад, по обігу, об'єму виробництва та збуту, балансовому підсумку або по кількості зайнятих на підприємстві [23, 11-12].

Велика кількість таких критеріїв для розділення малих та середніх підприємств від великих знаходиться у правових нормах, які регулюють такі аспекти як: утворення, діяльність та ліквідація суспільств. Наприклад, швейцарське акціонерне право зобов'язує акціонерні суспільства надавати звітність концерну, орієнтуючись на критерії балансової суми, обігу та загальної кількості співробітників.

Декількома критеріями при розділенні підприємств користуються також і ЄС: у 1996 році Європейською комісією було введено усереднені критерії для визначення малих та середніх підприємств, якщо:

- на них зайнято менше, ніж 250 співробітників;

- вони задовольняють хоча б одному з фінансових критеріїв, а саме: їх обіг складає менше 40 млн., або балансова сума - менше 27 млн. [23, c.13-15];

Можливість розвитку зовнішньої та внутрішньої економіки може бути розвиток малого бізнесу і підприємництва. У країнах з високорозвиненою ринковою економікою поширенню малого та середнього бізнесу надається важливе значення. Невеликі та середні фірми найбільш мобільні, саме вони беруться за впровадження нових виробів та технологій, оперативно змінюють асортимент своєї продукції залежно від попиту на ринку. Наприклад, у Франції обсяги виробництва малих та середніх фірм становлять 62% від ВВП, в Італії цей показник досягає 60%. У Великобританії щорічно створюється близько 200 тисяч нових підприємств. Майже половина англійців працює в компаніях з кількістю співробітників менше 100 чоловік. У США, відомих своїми супермонополіями, 90% нових робочих місць створено саме у сфері малого та середнього бізнесу. В Україні загальна кількість малих підприємств не перевищує 100 тисяч, на яких працює близько 1 млн. осіб. їх внесок в економіку країни - 9% від ВВП. На думку фахівців, при більш сприятливих для розвитку малого та середнього бізнесу умовах, Україна вже найближчим часом могла б мати 2,5-3 млн. суб'єктів підприємництва, завдяки яким можна створити до 10 млн. нових робочих місць [18, c.354].

Опит зарубіжних, втому числі самих розвинутих країн Заходу - показує, що малий та середній бізнес грає важливу роль у розширенні зовнішньоекономічних позицій цих країн. Так, у ФРН фірми с кількістю робітників не більше 500 чоловік забезпечує 40% національного експорту, у Франції - 36%. В Японії фірми с кількістю робітників, які не перевищують 300 чол. - 39%. Роль малих фірм у зовнішньоекономічних зв'язках західних країн виросла у зв'язку з переводом від міжгалузевої до внутрішньогалузевої спеціалізації. Малі фірми спеціалізуються на виробництві вузлів, деталей, комплектуючих виробів, поставляючи їх крупним фірмам, які випускають готову продукцію, особливо у автомобілє- та автобудівництві, сільськогосподарському машинобудівництві тощо. Багато малих фірм Японії, Франції та інших країн від 20 до 50% усієї своєї продукції поставляють на експорт [24, 15-16].

1.3 Державне регулювання бізнесу

Нерегульованої економіки не буває. Держава, виконуючи свої функції, завжди певною мірою втручалася в економічні процеси. Проте якщо в епоху вільної конкуренції державне втручання в бізнес мало обмежений та епізодичний характер, то вже на початку XX ст. масштаби цього втручання розширилися, а з 40-х років стали безпрецедентними. Держава перетворилася на одного з провідних суб'єктів економічного життя практично в усіх індустріальне розвинених країнах.

В сучасних умовах державному впливові підлягають усі сторони господарського життя, у тому числі і бізнес.

У нашій країні перехід від планової економіки до ринкової означає не лише повну відмову від участі держави у господарській діяльності, а й заміну методів централізованого директивного управління методами державного регулювання. Державне регулювання бізнесу - це об'єктивна потреба, яку слід враховувати.

Державне регулювання бізнесу - це вплив держави на діяльність підприємницьких структур, суб'єктів бізнесу і ринку з метою забезпечення нормальних умов функціонування їх.

Механізм регулювання бізнесу

Структура механізму державного регулювання - це система заходів, розроблених державою, з урахуванням вимог ринку та інтересів суб'єктів бізнесу. До цієї системи входять правовий та фінансовий механізми; механізми стимулювання, підтримки, сприяння, контролю; форми та методи реалізації державного регулювання, державні органи та фонди, які покликані займатися діяльністю підприємницьких структур та суб'єктів бізнесу.

За способами впливу механізми регулювання можуть бути прямими, тобто такими, що здійснюються за допомогою прийняття законодавчих актів, на яких грунтуються дії виконавчої влади, та непрямими - що грунтуються на використанні різних економічних, фінансових важелів (податків, цін, відсотків, кредитів, пільг тощо).

З метою виконання своїх економічних зобов'язань держава використовує різноманітні способи впливу на бізнес. Це створення законодавчих актів, що регулюють організацію, функціонування та розвиток бізнесу: розробка програм залучення підприємницьких структур у тендері для отримання державних замовлень; закупівля державою значної частини виготовленої на підприємствах бізнесу продукції; пільгове оподаткування для новостворених підприємницьких структур; однаковий з державними підприємствами доступ до фінансово-кредитних ресурсів; стимулювання випуску якісної, конкурентоспроможної продукції; державна підтримка розвитку підприємств бізнесу та сприяння у функціонуванні їх та ін.

Залежно від концепції державного втручання у бізнес держава використовує прямі або непрямі механізми регулювання. Так, ст.15 Закону України "Про підприємництво" передбачає, що держава законодавче забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від прояву недобросовісної конкуренції та монополізму у різних сферах підприємницької діяльності.

Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи:

1. податкову і фінансово-кредитну систему, яка встановлює ставки податків і відсотків по державних кредитах; податкові пільги; ціни та правила ціноутворення; цільові дотації; валютний курс; розміри економічних санкцій;

2. державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, економічні та інші норми і нормативи;

3. науково-технічні, економічні, соціальні, державні та регіональні програми;

4. договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Втручання державних органів до господарської діяльності суб'єктів підприємницького бізнесу не допускається, якщо вони не зачіпають передбачених чинним законодавством прав державних органів на здійснення контролю за діяльністю підприємців.

Державні органи та службові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством. У разі видачі державним або іншим органам акта, що не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду або арбітражного суду із заявою про визнання такого акта недійсним.

Збиток, завданий підприємцю внаслідок виконання вказівок державних або інших органів чи їх службових осіб, які призвели до порушення цими органами або їх службовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо підприємця, підлягає відшкодуванню цими органами. Суперечки про відшкодування збитків розглядаються судом або арбітражним судом.

Серед методів державного регулювання бізнесу немає непридатних або неефективних. Усі методи потрібні, питання лише у визначенні для кожної економічної зони та ситуації тієї ніші, де його застосування доцільне. Господарські втрати починаються тоді, коли влада виходить за межі розумного, віддаючи надмірну перевагу економічним або адміністративним методам.

Механізм державного регулювання в Україні закріплений у Законі "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". Цей закон поширюється на відносини, в яких беруть участь підприємці, суб'єкти бізнесу.

Державна політика в сфері обмеження монополізму у бізнесі, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки підприємців, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється уповноваженими на це органами влади та управління.

Демонополізація економіки України забезпечується згідно із спеціальною програмою, що є складовою частиною єдиної комплексної програми уряду, яка щорічно затверджується Верховною Радою.

Державний контроль за змістом антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців, бізнесменів здійснюється Антимонопольним комітетом відповідно до його компетенції.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Перехід до ринку потребує формування відкритої для зовнішнього світу господарської системи. Для досягнення цієї мети необхідні кардинальні зміни у сфері зовнішньоекономічної діяльності, спрямованої на інтегрування в світове господарство та розвиток взаємовигідного співробітництва. Монополія держави на зовнішньоекономічну діяльність ліквідована Нині усі господарюючі суб'єкти можуть бути учасниками зовнішньоекономічної діяльності, якщо це передбачається їх статутом та засновницьким договором.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємницьких структур здійснюється на основі положень, викладених у Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність", є основоположними для всіх суб'єктів бізнесу і повинні враховуватися при організації цього виду діяльності. Тому суб'єкти господарської діяльності України, в тому числі й іноземні, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються певними принципами:

1. Принцип суверенітету народу України на здійснення зовнішньоекономічної діяльності:

- виняткове право народу України самостійно і незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами України;

- зобов'язання України неухильно виконувати всі угоди та зобов'язання України у сфері міжнародних економічних відносин.

2. Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва:

- право суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки;

- право суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її у будь-яких формах, не заборонених законами України;

- обов'язкове додержання при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України;

- виняткове право власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на отримані результати цієї діяльності.

3. Принцип юридичної рівноправності та недискримінації:

- рівність перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності;

- заборона будь-яких (крім передбачених цим Законом) дій держави, результатом яких є обмеження прав та дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцями розташування та іншими ознаками;

- недопустиме обмеження діяльності з боку будь-яких суб'єктів, крім випадків, передбачених цим Законом.

4. Принцип верховенства закону:

- регулювання зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

- заборона використання підзаконних актів та актів управління місцевих органів, які в будь-якій формі створюються для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності менш сприятливі умови, ніж встановлено законами України.

5. Принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності полягає в тому, що Україна як держава забезпечує захист інтересів усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за її межами і згідно з нормами міжнародного права.

6. Принцип еквівалентності обміну полягає в недопустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємницьких структур, суб'єктів бізнесу провадиться з метою забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку; стимулювання структурних змін в економіці, в тому числі зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України у систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинених зарубіжних країн. Воно здійснюється:

- державою, в особі її органів, та в межах їх компетенцїї;

- недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами; торговими палатами; асоціаціями; спілками та іншими організаціями координаційного типу), які діють на основі засновницьких документів;

- суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на основі відповідних координаційних договорів, які укладаються між ними.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності відбувається тільки на основі законів України, актів тарифного та нетарифного регулювання, які видаються державними органами у межах їх компетенції, економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного та ін.), а також рішень недержавних органів управління економікою та угод між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності у межах законів та у випадках, якщо вони не суперечать законам.

Іншим державним та недержавним органам забороняється займатися регулюванням зовнішньоекономічної діяльності.

Для регулювання господарської діяльності іноземних підприємців, суб'єктів бізнесу встановлюються такі правові режими:

національний режим, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають такі права і обов'язки, як і місцеві підприємці;

режим найбільшого сприяння надається іноземним суб'єктам підприємницької діяльності на основі взаємних угод і застосовується у сфері зовнішньої торгівлі;

спеціальний режим, який застосовується на територіях спеціальних економічних зон, а також митних союзів, до яких входить Україна, та у випадках встановлення спеціального режиму згідно з міжнародними угодами.

До органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні належать: Верховна Рада (вищий орган), Кабінет Міністрів, Національний банк, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі, державне управління митного контролю (виконавчі органи).

Держава самостійно формує систему та структуру регулювання зовнішньоекономічної діяльності, яка повинна забезпечити:

- захист економічних інтересів держави та законних інтересів усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

- створення однакових можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності у розвитку всіх видів бізнесу, незалежно від форм власності, а також усі напрями використання доходів і вкладання інвестицій;

- заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Держава та її органи не мають права втручатися у зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів бізнесу, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з чинним законодавством.

Розділ 2. Зовнішньоекономічна діяльність малого та середнього бізнесу в Україні

2.1 Основні етапи розвитку малого та середнього бізнесу в Україні

Кількість діючих малих та середніх підприємств в Україні збільшилася з 19,6 тис. у 1991 р. до 101 тис. у 1997 р., або в 5 разів. Чисельність працюючих на цих підприємствах зросла з 310, 9 тис. до 1 млн. чол. За відповідні роки.

У 1997 р. функціонувало 3,7 тис. кооперативів з 82,5 тис. працюючих, близько 1 млн. індивідуальних підприємців. В агропромисловому комплексі створено 35,5 тис. фермерських господарств, де зайнято 90 тис. чол.

В цілому в секторі малого та середнього підприємництва працює понад 2 млн. чоловік, що становить майже 10 % зайнятого населення України. Підприємства малого бізнесу створюються в різних галузях економіки. Проведені дослідження показали, що найбільша питома вага діючих малих підприємств у торгівлі та господарському харчуванні (51,4 % усіх підприємств малого бізнесу), промисловості (14,0 %), будівництві (9,9 %), побутовому обслуговані (5,2 %). У невеликій кількості малі підприємства функціонують у сфері науки, транспорту та зв'язку, охорони здоров'я, у матеріально-технічному постачанні і збуті, фінансово-кредитній діяльності, культурі і мистецтві, освіті тощо.

Таким чином, нагромаджений приватний або пайовий капітал направляється переважно не у виробничу сферу, а на ринок торговельно-посередницьких послуг, де швидше і без значних витрат можна отримати великі прибутки.

Результати проведеного аналізу структури малого підприємництва за формами власності свідчать про те, що найбільша частина малих підприємств - з колективною формою власності (64,1 %). Питома вага підприємств з приватною формою власності-34,5 %, з державною - лише 1,3 %.

Малі підприємства з приватною формою власності забезпечують 22 % усієї виручки (валового доходу) від реалізації продукції підприємств малого бізнесу та 24 % - балансового їх прибутку, а з колективною формою власності-77 та 75 % відповідно. В сучасних умовах розвитку підприємництва в Україні малі підприємства з колективною формою власності стають життєздатнішими за рахунок об'єднання капіталу кількох засновників, спільного ведення бізнесу, привабливих умов обмеженої відповідальності порівняно з підприємствами інших форм власності.

Дослідження структурного співвідношення малих підприємств за формами власності в територіальному аспекті показало, що підприємства з колективною формою власності переважають у м. Києві (78,6 % загальної кількості діючих малих підприємств), Житомирській (71,0 %), Харківській (65,5 %), Дніпропетровській (67,8 %), Київській (66,4 %) та Львівській (65,5 %) областях. Найвища концентрація приватних малих підприємств у Івано-Франківській (50,6 %), Черкаській (48,4 %), Сумській (44,4 %) та Херсонській (43,7 %) областях.

На малому підприємстві працює у середньому 10 чоловік. Із загальної кількості працівників діючих малих підприємств питома вага штатних дорівнює 88,0 %, сумісників-8,1 %, працюючих за договорами цивільно-правового характеру-3,9 %.

Кількість діючих малих підприємств на 1000 чол. у середньому по Україні становить 2 одиниці. Аналіз стану малого підприємництва в регіональному розрізі показав, що набагато вища, ніж у середньому по країні, кількість функціонуючих малих підприємств на 1000 чоловік у містах Севастополі (6,9) та Києві (4,9), Харківській (2,7), Донецькій (2,6) областях та Автономній Республіці Крим (2,3).

Малі підприємницькі структури є досить нестійкими. Статистичні дослідження, проведені в США та інших західних країнах, свідчать, що з 100 фірм, які розпочинають діяльність одночасно, у перший рік свого існування зазнають невдачі 20, в другий - 17, на кінець третього року продовжують функціонувати близько половини фірм, а на кінець п'ятого - тільки 33 %. Ще більш нестійкими є малі підприємства України.

На процес формування, розвитку та стабілізації роботи малих форм підприємництва впливає велика кількість різноманітних факторів, які доцільно класифікувати за сферою та характером впливу [28, c.11].

Таблиця 2.1.

Класифікація факторів за сферою та характером впливу

Ознака класифікації

Групи факторів

За сферою впливу

Зовнішні

а) базові

б) доповнюючи

Внутрішні

За характером впливу

Соціально-психологічні

Організаційно-правові

Фінансово-економічні

Зовнішні фактори - це компоненти середовища, в якому функціонує приватне підприємство, зокрема, малий бізнес. Вони поділяються на базові та доповнюючи. Основним базовим фактором є наявність законів, якими держава регулює діяльність малих форм підприємства. Доти, доки держава не дозволяла громадянам створювати кооперативи та малі підприємства, малий бізнес у нашій країні не міг легально функціонувати.

До інших базових факторів можна віднести наявність та доступність основних компонентів для організації підприємницької діяльності (кошти, приміщення, обладнання, сировина, матеріали тощо), співвідношення фіскальної та економічної функції податків, яке б давало змогу здійснювати розширене відтворення виробничого процесу; загальна економічна стабільність у державі тощо.

Додатковими факторами є: наявність державної підтримки малого бізнесу; інфраструктура, яка сприяє розвитку малих підприємств; процедура реєстрації підприємницьких структур тощо.

Внутрішні фактори охоплюють особисті та професійні здібності людей, які стають на шлях підприємницької діяльності. Це - й рівень їх психологічної готовності, і рівень мотивації, і професійна підготовка та інші фактори.

Соціально-психологічні, організаційно-правові та фінансово-економічні фактори є взаємозалежними і характеризуються значним впливом один на одного.

В групу соціально-психологічних факторів об'єднані ті з них, що характеризують сприйняття підприємництва суспільством у цілому та окремими його громадянами, як тими, що прагнуть займатися малим бізнесом, так і тими, хто їх оточують. Ця група факторів має особливе значення в нашій державі, в якій протягом десятиліть насаджувався культ відчуження від власності, а словам "підприємець”, "бізнесмен" надалася негативний підтекст.

Політика держави щодо малого бізнесу проявляється, по-перше, у створенні законодавчої основи функціонування малих підприємств, і, по-друге, у формуванні громадської думки щодо цього важливого сектора економіки держави.

Серед організаційно-правових факторів, які визначають розвиток малих форм підприємництва, одним з основних є наявність законодавчих актів, що регламентують правові засади малого бізнесу, тобто сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, які визначають порядок створення підприємств, їх правові та організаційні форми, порядок організації виробництва, забезпечення його необхідними ресурсами, збут, систему оподаткування тощо.

Останньою групою факторів, які визначають розвиток малих форм підприємництва, не менш важливою, ніж дві попередні, є група фінансово-економічних факторів, яка поділяється на три підгрупи: економічні, фінансові та ресурсні фактори. На розвиток малого та середнього бізнесу в Україні значний вплив має система фінансування, кредитування, оподаткування та страхування, а також можливість залучання виробничих та фінансових ресурсів [28, c.12-14].

На кінець 2007р. в Україні налічувалось близько 200 тис. малих підприємств (діючих близько половини з них або 2 підприємства на 1 тис. населення) Майже 1 млн. Підприємців без створення юридичної особи,40 тис. фермерських господарств. Всього в малому підприємництві зайнято біля 2,7 млн. чол., що становить 9% працездатного населення країни, які виробляли 11% загального виробництва продукції.

Що стосується Івано-Франківщини, то к-сть діючих підприємств в області на кінець 2000р. становила 4 983 (3,5 підприємства на 1 тис. населення), чисельність працюючих в цих структурах склала 52,0 тис. осіб. Кількість фермерських господарств-685, підприємців-фізичних осіб-24,8 тис. чоловік. Питома вага малого підприємництва в загально обласних обсягах виробництва продукції склала 19,5%.

2.2 Інноваційна діяльність малого та середнього бізнесу на міжнародному ринку та основні її тенденції. Європейська науково-технологічна інтеграція України: роль малих підприємств

Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується прискореними темпами науково-технічного прогресу, все більшою інтелектуалізацією основних факторів виробництва та всебічного використання малого та середнього бізнесу, який є пріоритетним у цій діяльності. Свідченням цього є те, що у світі, а зокрема, в Європі малий та середній бізнес - основа стабільності і конкурентоспроможності економіки. Так, доля малого та середнього бізнесу в цих країнах складає 50 - 80%. А це робочі місця для 2/3 населення в країні.

Малі та середні підприємства, що задіяні в інноваційній діяльності різнорідні та динамічні, але, не дивлячись на це, стискаються з багатьма проблемами як на вітчизняних так і на глобальних ринках. Щоб вижити і вирости в таких умовах, вони повинні постійно пропонувати інноваційний продукт, а це означає розробку власних технологій, або отримання доступу до ноу-хау інших. Взагалі, без інновацій неможливий розвиток економіки будь-якої країни, адже, в цьому процесі закладені два основних принципи: ноу-хау (реєстрація патентів, товарних знаків) і продуктивність праці. Тому будь-яка програма, яка орієнтується на покращення показників і ефективності, вже сама по собі іноваційна.

Питання діяльності малого та середнього інноваційного бізнесу залишається відкритим і на сьогодні, особливо це стосується тих принципів, закономірностей та характеристик розвитку такого бізнесу на стадії зародження та входження на міжнародний ринок з відповідною інновацією [33, c.44-46].

Досвід нововведень накопичений до теперішнього часу в українських та зарубіжних дрібних організаціях дозволяє зробити певні висновки та помітити певні тенденції. Такі тенденції вже тривалий час привертають увагу вчених як в Україні так і за кордоном.

Основними принципами тенденцій інноваційної діяльності для малого та середнього бізнесу є:

ь Тенденція сприйняття споживачем старих продуктів та послуг в порівнянні з новими інноваційними продуктами та послугами.

ь Тенденція постійного оновлення підприємствами інноваційної продукції.

ь Тенденція накопичення досвіду інноваційних перетворень продуктів та послуг суб'єктами підприємницької діяльності.

ь Тенденція взаємодоповнення однієї інновації іншою.

ь Тенденція недосконалості інноваційного процесу.

Саме малі та середні підприємства є незамінними у міжнародній діяльності, адже, за своєю структурою та діяльністю вони вражають своїм динамізмом, гнучкістю та швидким реагуванням на зміни навколишнього середовища. Саме тому, багато великих компаній плануючи вийти на ринок з інноваційним продуктом, створюють малі підприємства або співпрацюють зними, для підтримки рівноваги як для себе так і для ринку на який вторгається.

На сучасному етапі спостерігається пік науково-технічного прогресу, проте, нові товари та послуги носять все складніший характер у виробництві та простіший у використанні споживачем. Малі та середні підприємства саме завдяки своїм розмірам та динамізму легше впроваджують новинки в життя особливо на міжнародному ринку. Крім того, досить багато важливих інновацій було реалізовано саме малими та середніми фірмами, серед них можна виділити: оптичний сканер, серцевий клапан, гідравлічне гальмо, кондиціонер, тепловий датчик та багато інших.

За останні десять років значення малих підприємств в Україні у процесах інноваційного розвитку економіки значно зменшилося. Аналіз державної підтримки розвитку українських підприємств свідчить про недостатнє стимулювання науково-технічного прогресу на підприємствах усіх форм власності, у тому числі і на малих підприємствах.

Активними учасниками передачі прав на інтелектуальну власність є недержавні установи, потім - іноземні фірми, що визначають направлення традиційного пошуку можливостей підтримки інноваційного розвитку малих підприємств - участь вітчизняних представників власного бізнесу та залучення іноземних інвестицій.

Український інтелектуальний потенціал вже переорієнтувався на європейські пріоритети та готовий до подальшої європейської науково-технологічної інтеграції при наявності певних джерел фінансування, засобів стимулювання та підтримки цієї інтеграції.

В конкретних регіонах (наприклад Донецька область) можуть бути пріоритетними сфери фінансування, які в основному пов'язані з можливостями експлуатації діючих виробничих потужностей, а не з розробкою нових технологій і виробництва [35, c.48-49].

2.3 Аналіз стану малого підприємництва в Україні

Аналіз стану малого підприємництва показує, що сектор малого бізнесу в Україні перебуває на початковому етапі розвитку і характеризується високим ступенем неефективності. За теперішньої ситуації розвиток малого бізнесу в Україні повинен стати вирішальним чинником для вдосконалення економічних механізмів: цей напрямок потребує ефективної державної підтримки, яка повинна бути спрямована на створення позитивного економічного та правового клімату. І це особливо потрібне тому, що малий бізнес пов'язаний із значним ризиком. В США спостерігається тенденція: в перший рік роботи свого існування банкрутує половина новостворених малих підприємств, а через 5 років залишається тільки 25% від початкової кількості. В Японії 7 із 10 підприємств припиняють свою діяльність протягом перших п'яти років. Жорстока конкуренція, нестача початкового та обігового капіталу, підвищена чутливість до зовнішніх факторів можуть обернутись для будь-якої фірми крахом. Тому згубним для малого підприємництва є відсутність знань і досвіду в галузі фінансів, права, недостатня компетентність в управлінні фірмою. Як свідчить статистика, тільки 5% з числа новостворених підприємств в Україні можна вважати успішними. 35% зникають вже протягом першого року діяльності. Решта 60% ледве зводять кінці з кінцями.

Звичайно, якщо порівняти вище наведені показники з промислово розвинутими країнами, то вони в нас ще досить низькі. Так кількість суб'єктів малого бізнесу на 1 тис. населення в США складає 74 підприємства, в Італії - 68, Японії - 50, Великобританії-46, в країнах ЄС - 45. Частка зайнятого населення в таких підприємницьких структурах вищезгаданих країн становить від 54 до 78 відсотків, а частка у виробництві валового продукту (ВВП) - 52-72 відсотки.

У розвинутих країнах малому підприємництву приділяється першочергова увага з боку урядових органів, приватних структур, громадських організацій. Для них встановлені сприятливі законодавчі умови, відповідне інституціональне середовище. Через малі підприємства тут набагато легше впроваджувати нові технології у виробничо-промисловому комплексі, сільському господарстві, переробній промисловості та ін.

Незважаючи на ту велику роль, яка відводиться малому і середньому бізнесу, розвиток підприємництва як в Україні в цілому, так і в нашому регіоні не відповідає вимогам часу.

Як стверджують самі підприємці, найхарактернішими факторами, які гальмують цей розвиток є наступні:

1. Організаційно-правові труднощі започаткування бізнесу, особливо на стадії переходу від реєстрації до початку діяльності.

2. Недоступність кредитних ресурсів як для започаткування, так і для ведення бізнесу чи його відновлення, недостатні зв'язки міжнародними фінансовими організаціями по залученню інвестицій і грантів.

3. Переважно декларативний характер державної підтримки підприємства, неоднозначність та суперечливість чинної нормативно-правової бази.

4. Територіальні диспропорції, тобто концентрація малих підприємств довкола промислових центрів і майже відсутність їх у віддалених районах і селах.

5. Несприятлива (тобто фіскальна) податкова політика, непомірний тягар оподаткування (особливо в питаннях начислення на заробітну плату, що призводить до значної тінізації в малому бізнесі.)

6. Доволі громіздка система бухгалтерського обліку та звітності.

7. Обмежені можливості для захисту від протиправних посягань.

8. Криза неплатежів та проблеми з формуванням нових взаємозв'язків, каналів збуту.

9. Слабкість інфраструктури малого підприємництва.

10. Недостатність професійних знань та досвіду тих, хто займається малим та середнім бізнесом.

Однією з найвагоміших перепон на шляху розвитку малого бізнесу є відсутність фінансових ресурсів для інвестиційного розвитку, а значить і сповільнення розвитку інвестиційних процесів, які є рушійною силою економічного зростання.

В країнах з розвинутою економікою найбільш поширеною формою фінансової підтримки малого бізнесу (70%) є кредитні ресурси банків. Держава всіляко сприяє зацікавленості кредитним установам надавати пільгові кредити початківцям і залучає до цієї справи різні верстви населення. Для цього створюють спеціальні урядові програми для молоді, безробітних, непрацюючих жінок,реалізація яких здійснюється через вибрані банки. З метою заохочення виконання таких програм держава формує систему мотивацій-виділення додаткових кредитних ресурсів, встановлення пільгової системи оподаткування для кредитодавця тощо. Банківська система є гнучкою, а тому має багато переваг. При банках видаються мікрокредити, створюються лізингові фірми, венчурні та інвестиційні фонди, які в різних формах також мають пряме чи опосередковане відношення до реалізації подібних програм розвитку малого підприємництва. Однак в Україні за умови обмеженості кредитних ресурсів, високі ціни на гроші та великого ризику, процентні ставки є надто високими і не можуть бути джерелом інвестицій для малого бізнесу.

В Україні існують спеціалізовані джерела підтримки малих підприємств-це державна фінансова допомога та міжнародна донорська допомога.

Державна фінансова допомога реалізується через Український фонд підтримки підприємництва, Український державний фонд підтримки фермерських господарств та державний інноваційний фонд. Але ці фонди не стали дійовим інструментом реалізації державної програми підтримки бізнесу, так як формуються з тих же обмежених інвестиційних ресурсів, які в державі відсутні.

Міжнародна донорська допомога здійснюється через міжнародні фінансові організації-Європейський банк реконструкції та розвитку, Американський фонд підтримки підприємництва в західних країнах, Німецький фонд сприяння підприємництву, фонд Євразія, Каунтерпат, ПАУСІ тощо. Однак кошти надто малі для масового розвитку підприємництва, та й не завжди вони спрямовані на формування фінансової підтримки малого бізнесу.

Намагаючись якось вирішити проблему відсутності інвестиційних ресурсів, підприємці утворюють громадські організації-кредитні спілки та позичкові кола взаємного кредитування. Однак великого поширення такі форми ще не отримали і основна причина криється в таки же мізерних доходах, які отримують підприємці.

Звуження вказаних джерел інвестиційних ресурсів переносить центр ваги на власні кошти, яких є надто мало і тому процеси розвитку протікають надто повільно.

Потужні можливості закладені в податковій політиці. Активна державна підтримка малого бізнесу проявляється у встановлених законодавчо податкових пільгах. Поширені твердження про надто великий податковий пресинг є дещо перебільшені. Податкова система цілком підходить середньому та великому бізнесу, але, безумовно, ускладнює започаткування та розвиток малого. Система оподаткування повних і командних товариств, приватних фірм малого підприємництва повинна бути наближена до оподаткування підприємців, які працюють без створення юридичної особи. Так працює весь світ. Маючи повну відповідальність перед кредиторами чи інвесторами, вони отримують від держави пільги стосовно оподаткування. Це дає змогу фірмі-початківцю утвердитись на ринку, накопичити запас капіталу, та захистити від вимивання обігових коштів.

Податкова політика повинна включати перевірену досвідом країн розвинутої економіки систему пільг: диференційована система оподаткування в залежності від величини обороту, - "податкові інвестиційні кредити ” на засоби,що направляються на розширене виробництво за рахунок власних ресурсів, податкові скидки на прибуток, пільгове формування спеціальних цільових резервних фондів за рахунок неоподаткованого прибутку, пільгове оподаткування оновленого асортименту продукції, система стимулюючих заходів по потоку інвестицій в компанії, які спеціалізуються на фінансуванні невеликих фірм з інноваційними технологіями. Останні є надзвичайно важливим для нашої економіки, так як може стати стимулом до розвитку венчурного підприємництва в малому бізнесі та запровадження вітчизняного "франчайзингу”. Наприклад, Японія застосовує податок на прибуток в розмірі 42%, а для малого бізнесу-30%. Англія відповідно 35% і 29%. В США використовують диференційований підхід до оподаткування прибутку. Перші 50 тис. дол. прибутку обкладаються податком 15%, прибуток від 50 тис. до 75 тис. дол. - за ставкою 25%, прибуток більше 75 тис. дол. - 34%. У Франції протягом перших 5 років роботи фірми ставка податку зменшується на 50%. Вдвічі меншою є ставка податку для підприємців Німеччини, щорічний прибуток не перевищує 3 млн. марок. Уряд Японії і Швеції дозволяє компаніям створювати за рахунок неоподаткованого прибутку фонд спеціального призначення для фінансування майбутніх інвестицій. Шведські фірми мають змогу відкладати половину прибутку в такі фонди, зберігаючи ці кошти у формі безпроцентних вкладів в банку і використовуючи їх по мірі необхідності. Податкова політика Японії передбачає пільги не тільки на затрати, але й на результати виробництва. Така продукція, як математичне забезпечення ЕОМ цілком не оподатковується. Товари-новинки впродовж 3 років після впровадження в обсязі 20% також звільняються від податку.

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены