Зовнішньоекономічна фінансова діяльність підприємств

Размещено на http:\\www.allbest.ru\

Зміст

Вступ

1. Організація управління зовнішньоекономічною фінансовою діяльністю на підприємствах

1.1 Компетенції фінансових служб у сфері зовнішньоекономічної діяльності

1.2 Регулювання розподілу виручки від зовнішньоекономічної діяльності в іноземній валюті

1.3 Форфейтинг як спосіб фінансування зовнішньоекономічних операцій

2. Фінансова діяльність підприємства на зовнішньому ринку

2.1 Основні засади зовнішньоекономічної діяльності

2.2 Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

2.3 Розрахунки при здійсненні зовнішньоекономічних операцій

3. Митне оформлення оподаткування зовнішньоторговельних операцій

Висновок

Розрахункова частина

Список використаної літератури

Вступ

Мета курсової роботи проаналізувати зовнішньоекономічну фінансову діяльність підприємства.

На підприємствах, які здійснюють експорт і імпорт товарів, зовнішньоторговельні функції управління будуються в основному у двох формах як частка внутрівиробничої структури - зовнішньоекономічний відділ і як відносно самостійна організація - зовнішньоторговельна фірма.

Головними функціями зовнішньоекономічного відділу є: маркетингова діяльність; вивчення ринків збуту та закупки товарів; експорт та імпорт товарів; облік досягнень конкурентів на внутрішньому і зовнішньому ринках; прогнозування світових тенденцій в економіці, міжнародних відносинах та зовнішньоекономічної діяльності; виставочна діяльність підготовка та здійснення реклами своїх товарів, вивчення цінової політики та кон'юнктури ринків; збір і обробка інформації про ціни, якість та обсяги продажу конкурентоздатної продукції; укладання контрактів; оформлення документів; організація зустрічей з іноземними діловими людьми; розробка перспективних планів експорту й імпорту товарів; розробка кошторису витрат на здійснення зовнішньоекономічної діяльності; визначення ризиків: фінансове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності. На великих підприємствах організаційна структура зовнішньоекономічного відділу складається з таких підрозділів: експорту, імпорту, діловодства і перекладів, реклами і виставок, фінансово-валютних операцій.

Для підвідділу фінансово-валютних операцій валютний курс - це засіб управління експортом і імпортом товарів.

Відповідною структурою є зовнішньоекономічна фірма. Вона є посередницькою організацією при підприємствах, має юридичну самостійність і надає широке коло послуг з експорту і імпорту товарів, в тому числі і щодо пошуку зарубіжного покупця на товар.

1. Організація управління зовнішньоекономічною фінансовою діяльністю на підприємствах

1.1 Компетенції фінансових служб у сфері зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Одним з важливих напрямів діяльності фінансових служб є оптимізація фінансових відносин підприємства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій. Зовнішньоекономічна діяльність - діяльність господарюючих суб'єктів України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Таким чином, зовнішньоекономічні відносини охоплюють усі операції, пов'язані з оборотом товарів, робіт, по слуг, капіталів. Ця діяльність може бути фінансовою, інвестиційною чи операційною.

Зовнішньоекономічні операції розглядаються в рамках фінансової та інвестиційної діяльності, зокрема був висвітлений порядок залучення внесків іноземних інвесторів у статутний капітал, умови одержання позичок в іноземній валюті, механізм репатріації прибутку тощо. У пропонованому розділі увага акцентується на фінансовому забезпеченні зовнішньоекономічних відносин у рамках операційної діяльності підприємств, пов'язаних насамперед із зовнішньою торгівлею (експорт, імпорт), виробничою кооперацією, лізингом тощо.

До експортних операцій підприємств належать продаж товарів іноземним суб'єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. Реекспорт товарів означає продаж іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України.

Імпорт товарів -- це купівля (у т. ч. з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів із ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Зовнішньоекономічна діяльність може бути побудована на формах зустрічної торгівлі між резидентами та нерезидентами: бартерні операції, кліринг, паралельні угоди, попередні та зворотні закупки, промислова кооперація.

Найпоширенішою формою зустрічної торгівлі є товарообмінні (бартерні) операції. Вони оформлюються бартерним договором або договором зі змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, між резидентом України та іноземним суб'єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі.

Операції резидентів, які здійснюються в рамках виконання договорів виробничої кооперації, включають значні за обсягами операції з поставки сировини, матеріалів, вузлів, деталей, запасних частин, заготовок напівфабрикатів, комплектуючих та інших виробів галузевого і міжгалузевого призначення, що технологічно взаємозв'язані і необхідні для спільного виготовлення кінцевої продукції, а також операції з виконання послуг з проектних і ремонтних робіт, технічного обслуговування та здійснення технологічних операцій.

До операцій резидентів, які здійснюються під час виконання договорів консигнації, належать операції з реалізації товарів, відповідно до яких одна сторона (консигнатор) зобов'язується за дорученням іншої сторони (консигнанта) протягом визначеного часу (терміну угоди консигнації) за обумовлену винагороду продати з консигнаційного складу від свого імені товари, які належать консигнанту. При цьому до моменту передачі товарів третій особі їх власником залишається консигнант.

До основних завдань фінансиста в процесі здійснення підприємством зовнішньоекономічних операцій належать:

вибір найприйнятнішої форми розрахунків та їх організація;

здійснення операцій з придбання та продажу валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та міжбанківському валютному ринку;

оптимізація фінансових відносин з посередниками (брокерами, агентами, консигнаторами тощо), страховиками та транспортно-експедиційними організаціями при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;

фінансове забезпечення імпортних та експортних операцій;

визначення умов здійснення товарообмінних операцій,іншої діяльності, побудованої на формах зустрічної торгівлі між підприємством та іноземними суб'єктами господарськоїдіяльності;

податкове планування при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;

оптимізація фінансових відносин з державними органами,

відповідальними за регулювання та контроль зовнішньоекономічних операцій;

управління ризиками у сфері зовнішньоекономічних відносин.

Особлива увага фінансових служб повинна концентруватися на оцінці та нейтралізації зовнішньоекономічних ризиків. Ці ризики можна класифікувати таким чином:

транспортні та складські ризики (ризик втрати чи ушкодження товару під час його транспортування);

ризик зміни курсів валют, в яких здійснюються розрахунки

(ризик виникнення збитків у вигляді курсових різниць);

платіжні ризики;

політичні ризики (заборона конвертації та переказу валюти з країни; мораторій чи заборона на виконання боргових зобов'язань суб'єктами господарювання; ризик ембарго; ризик антидемпінгових розслідувань тощо).

У розпорядженні фінансистів є широкий арсенал інструментів щодо нейтралізації зазначених ризиків. До основних із таких інструментів належать страхування ризиків за допомогою страхових компаній (транспортні та складські ризики); хеджування валютних ризиків; валютні кредити; використання спеціальних форм розрахунків, валютно-цінові застереження.

Рівень ризиків суттєво знижується за правильно складеного зовнішньоекономічного контракту. Вітчизняним суб'єктам господарювання рекомендується дотримуватися вимог, установлених Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим наказом МЗЕЗторгу України від 05.10.95.

При укладанні суб'єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, застосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготовлені Міжнародною торговою палатою у 1995 р. (Правила ІНКОТЕРМС). Сьогодні діють правила ІНКОТЕРМС у редакції 1990 р., якими передбачено 13 умов поставки, що умовно розбиті на чотири групи (Е, F, С, D).

У систематизованому вигляді параметри окремих груп умов поставки можна охарактеризувати таким чином:

група Е: витрати і ризики переходять до покупця відразу після передачі продавцем товару в розпорядження покупця на своєму підприємстві (складі);

група F: витрати і ризики переходять до покупця після передачі товарів перевізнику чи в порту відвантаження (покупець несе витрати з перевезення);

*група С: продавець несе витрати до пункту призначення,однак ризики переходять до покупця після передачі товару перевізнику;

*група D: продавець повинен нести всі витрати та ризики доти, доки товар не буде доставлено в країну чи узгоджене місце призначення.

Узгодження умов поставки є важливою складовою управління ризиками при здійсненні зовнішньоекономічних операцій.

1.2 Регулювання розподілу виручки від зовнішньоекономічної діяльності в іноземній валюті

У процесі організації зовнішньоекономічної діяльності, складання фінансових планів фінансові служби підприємств повинні враховувати той факт, що на території України запроваджено обов'язковий розподіл виручки в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності між підприємством та Державним валютним фондом України і місцевими валютними фондами. Обов'язковому розподілу підлягає виручка в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, які мають постійне місцезнаходження на території України.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності зобов'язані продавати на користь держави частину від загальної суми виручки в іноземній валюті, одержаної ними в результаті зовнішньоекономічної діяльності, за стабільними нормативами, що встановлюються Верховною Радою України. Обов'язковий розподіл виручки в іноземній валюті здійснюється банківськими установами протягом, як правило, кількох наступних днів з моменту надходження коштів.

На середину 2002 р. діяв порядок, згідно з яким 50 % надходжень в іноземній валюті першої групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України на користь резидентів -- юридичних осіб підлягають обов'язковому продажу через уповноважені банки та кредитно-фінансові установи на міжбанківському валютному ринку України.

Обов'язковому продажу не підлягають кошти в іноземній валюті першої групи Класифікатора іноземних валют НБУ:

а) що надходять у вигляді кредитів (позичок, фінансової допомоги) від уповноважених банків та кредитно-фінансових установ, нерезидентів, міжнародних фінансових організацій, а також кошти, переуступлені НБУ уповноваженим банкам за грантом Кредитної установи для відбудови (KfW, Німеччина); суми надходжень в іноземній валюті, які повністю направляються резидентами на погашення заборгованості за цими кредитами, позичками, фінансовою допомогою та зобов'язаннями за договорами міжнародного лізингу. Кошти за залученими від нерезидентів кредитами, позичками, поворотною фінансовою допомогою не підлягають обов'язковому продажу, якщо на проведення таких операцій відповідно до чинного законодавства України отримано гарантію Кабінету Міністрів України, індивідуальну ліцензію або реєстраційне свідоцтво Національного банку України;

б) що перераховуються на територію України з метою здійснення інвестицій;

в) що придбані на міжбанківському валютному ринку України через уповноважені банки та кредитно-фінансові установи протягом строку, встановленого валютним законодавством України для розрахунків з нерезидентами;

г) що були перераховані на користь нерезидента і повернулися у зв'язку з тим, що взаємні зобов'язання повністю або частково не виконані, за умови, що ці кошти не були куплені на міжбанківському валютному ринку України;

ґ) що надійшли на користь резидентів-посередників за договорами комісії, доручення, консигнації або за агентськими угодами і які підлягають перерахуванню резидентам і нерезидентам (резиденти-посередники здійснюють обов'язковий продаж лише отриманої від нерезидентів комісійної винагороди);

д) що належать уповноваженим банкам та кредитно-фінансовим установам;

є) депозити, що розміщені резидентами в уповноважених банках та кредитно-фінансових установах (включаючи проценти, нараховані за ними), а також інвестиції, здійснені резидентами за межі України, у разі їх повернення власнику;

є) що надходять транспортним організаціям (авіаційним, судноплавним, залізничним, автомобільним) та підприємствам зв'язку від експорту власних послуг та направляються ними на експлуатаційні витрати, пов'язані з обслуговуванням їх транспортних засобів (надання послуг зв'язку) за межами України, а також що надходять риболовецьким суднам та направляються ними на експлуатаційні витрати, пов'язані з обслуговуванням цих суден за межами України;

ж) що надходять безкоштовно у вигляді добровільних пожертвувань;

з) проценти, нараховані на залишки коштів в іноземній валюті на рахунках резидентів -- юридичних осіб.

1.3 Форфейтинг як спосіб фінансування зовнішньоекономічних операцій

Форфейтинг -- це спосіб фінансування (кредитування) зовнішньоекономічних операцій, який полягає в купівлі в експортера експортних вимог форфейтером (комерційним банком чи спеціалізованою компанією) з виключенням права регресу (зворотної вимоги). Експортеру виплачується залишкова сума експортної вимоги за мінусом суми дисконту. Форфейтинг має багато спільного з «експортним факторингом». Однак факторинг вважається короткостроковим інструментом фінансування, а строк форфетування становить здебільшого від 180 днів до 5 років, тобто форфейтинг можна трактувати як середньо- та довгостроковий спосіб кредитування зовнішньоекономічних операцій.

На практиці форфейтинг як вид кредитування зовнішньоекономічних операцій може здійснюватися у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, акцептованих імпортером. Форфейтинг, як правило, здійснюється за участю банківської установи і розглядається як одна з форм трансформації комерційного кредиту в банківський. Схема здійснення операції форфейтингу може мати такий вигляд:

Укладення зовнішньоекономічного контракту, яким передбачено надання комерційного кредиту.

Поставка товарів.

В експортера виникає дебіторська заборгованість за експортним контрактом, яка може бути забезпечена авальованим векселем, банківською гарантією тощо.

Укладання договору форфейтингу, яким передбачено продаж (уступку) вимог форфейтеру.

Імпортер (боржник) і гарант підтверджують свою згоду сплатити борг на користь форфейтера.

Переоформлення дебіторської заборгованості на користь форфейтера з одночасною виплатою суми боргу (за мінусом суми дисконту) на користь експортера.

З настанням строків розрахунків імпортер сплачує суму боргу на користь форфейтера.

Продавцем вимог при форфейтингу може бути підприємство, яке виконало зобов'язання за контрактом і прагне рефінансувати дебіторську заборгованість. Предметом форфейтингу є здебільшого «першокласні» (забезпечені) вимоги, боржниками за якими є імпортери, що знаходяться в країнах з високим кредитним рейтингом. Як забезпечення виконання зазначених вимог можуть використовуватися банківські чи державні гарантії.

Договори форфейтування укладаються переважно в доларах США, евро, швейцарських франках. Враховуючи обмеження щодо строків розрахунків в іноземній валюті, які діють в Україні, обмежуються і можливості стимулювання експорту на основі надання комерційних позичок, а отже, звужуються рамки використання форфейтингу.

До основних переваг форфейтингу для експортера можна віднести такі:

*зменшення кредитного ризику;

*мінімізація валютних ризиків;

* мінімізація ризику зміни процентних ставок;

* поліпшення ліквідності (платоспроможності).

На відміну від операції факторингу, вартість якої визначається за методикою контокорентного кредитування, вартість форфейтування включає комісійну винагороду та дисконт. Причому метод дисконтування застосовується не лише щодо вимог, оформлених векселем, а й стосовно інших боргів. Ставка дисконтування залежить від багатьох факторів: кредитоспроможності боржника, наявного кредитного забезпечення, строків погашення боргових зобов'язань, попиту та пропозиції на ринку форфейтингових послуг, середніх ставок на кредитному ринку.

Для визначення доцільності форфейтингу слід порівняти його вартість з вартістю альтернативних інструментів фінансування. При цьому здебільшого використовують метод ефективної ставки процента. За грамотної організації фінансової роботи на підприємстві фінансисти завчасно прогнозують можливість розрахунків за допомогою форфейтингу, оцінюють вартість певних послуг і включають відповідні затрати в ціну експортованих товарів.

2. Фінансова діяльність підприємства на зовнішньому ринку

2.1 Основні засади зовнішньоекономічної діяльності

Вихід підприємств на світовий зовнішній ринок -- закономірність розвитку ринкової економіки. Діяльність підприємств на світовому ринку пов'язана з міжнародною виробничою й науково-технічною кооперацією, експортом і імпортом товарів і послуг. Вона також включає вивіз капіталу в формі інвестування в іноземні підприємства і залучення іноземних інвестицій, створення спільних з іноземними юридичними особами підприємств. У законодавчих актах України зовнішньоекономічна діяльність визначається як діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, як на території України, так і за її межами.

Підприємства в Україні самостійно здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. Ця правова норма зафіксована в ст. 25 Закону України "Про підприємства в Україні", причому з 1993 р. здійснення її суб'єктами підприємницької діяльності України не потребує їх державної реєстрації як учасників зовнішньоекономічної діяльності. Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

Надання підприємствам права самостійно виходити на світовий ринок, установлювати прямі зв'язки з іноземними партнерами створює умови для зростання ефективності їх функціонування насамперед через появу нових фінансових і технічних можливостей, більш швидкого оновлення матеріально-технічної бази виробництва, збільшення його експортного потенціалу завдяки підвищенню якості продукції, її конкурентоспроможності. Це відкриває перед підприємствами нові можливості розширити ринок збуту своєї продукції, збільшити кількість робочих місць, а це -- прямий шлях до підвищення рентабельності та ''виживання" в умовах конкуренції.

Хоч результати зовнішньоекономічної діяльності господарюючих суб'єктів входять до загального підсумку його фінансово-господарської діяльності, фінансова робота, що забезпечує цю діяльність, становить досить специфічну сторону управління фінансовими ресурсами підприємства. Вона потребує від фахівців, які приймають рішення у цій сфері, передусім знання чинних законодавчих актів, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність, операції з іноземною валютою, а також митну справу, бо мито є неодмінним інгредієнтом міжнародних економічних відносин.

Мито -- це податковий платіж, який стягується державними органами за ввіз на митну територію або вивіз за межі держави через митний кордон товарів, цінностей і майна, тому воно обов'язково має враховуватися при розрахунках економічної доцільності експортно-імпортних операцій.

Партнери по зовнішньоекономічних відносинах будують їх на договірних засадах, фіксуючи всі взаємні зобов'язання в контрактах, і несуть матеріальну відповідальність за якість продукції, строки поставки, упаковку, своєчасність оплати та ін. В разі порушення умов контракту винна сторона сплачує штрафи і відшкодовує прямі збитки потерпілій стороні за рахунок своїх валютних коштів, що також продовжує специфічні форми внутрішньогосподарського фінансового контролю за операціями на зовнішньому ринку.

В холі укладання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) дуже важливо домовитися, правом якої держави визначаються права та обов'язки сторін. У Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" зафіксовано, що права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначаються правом країни, обраної сторонами при укладанні контракту. Якщо ж погодження щодо цього питання в контракті немає, у експортно-імпортних контрактах застосовується право країни, в якій заснована і діє сторона-експортер (за іншими контрактами закон визначає на цей випадок використання права країни кредитора -- у договорі кредитування, перевізника -- в договорі перевезення і т.д.). Якщо суб'єкти підприємницької діяльності або їхні іноземні партнери внаслідок порушення законодавства України чи умов зовнішньоекономічних контрактів завдали збитків, спричинили втрату вигоди або моральну шкоду іншій стороні або державі, винна сторона несе матеріальну відповідальність (якщо в діях винної сторони немає ознак кримінального злочину). Крім цього, закон передбачає спеціальні санкції до суб'єктів зовнішньоекономічних відносин (вітчизняних та іноземних), які застосовуються в разі порушення чинного законодавства в цій сфері. Зокрема, застосовуються антидемпінгові процедури у разі здійснення ними демпінгу, запроваджується індивідуальний режим ліцензування до порушників антимонопольних заходів і заходів проти недобросовісної конкуренції, застосовуються штрафні санкції до порушників правил розрахунків за експортно-імпортними операціями, правил декларування валютних цінностей за кордоном тощо.

2.2 Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Зовнішньоекономічній політиці держави належить значна роль у забезпеченні ефективного використання економічних зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності. В Україні на даний час сформувався досить широкий інструментарій зовнішньоекономічної політики, як результат еволюції ринкових відносин у країні та міжнародних економічних відносин у світі, з урахуванням стандартів, норм, правил і процедури, що склалися в міжнародному господарстві.

Надаючи всім без винятку підприємствам право вільного доступу до світового ринку, проводячи політику лібералізації зовнішньоекономічних відносин, Україна водночас здійснює державне регулювання цих відносин у руслі протекціоністської спрямованості, тобто державного захисту вітчизняного виробництва від іноземної конкуренції. Держава постійно коригує законодавство в цій сфері з урахуванням, з одного боку, розвитку фрітредерських тенденцій у розширенні світових господарських зв'язків (фрітредерство -- концепція вільної торгівлі), а з другого -- національних інтересів країни, тобто її товаровиробників і споживачів. Це стосується таких елементів зовнішньоекономічної політики, як ввізне та вивізне мито, квотування й ліцензування імпорту та експорту окремих товарів, регулювання через податковий механізм бартерних (товарообмінних) операцій у зовнішньоекономічних зв'язках, валютне регулювання і валютний контроль.

Від імені держави більшість заходів у сфері регулювання і контролю зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємництва здійснюють Міністерство економіки України, Державний митний Комітет України, Державна податкова адміністрація України, Національний банк України та їх органи на місцях.

Окремі види зовнішньоекономічних контрактів підлягають реєстрації і централізованому обліку (в Міністерстві економіки України). Це здійснюється з метою досягнення збалансованості державного бюджету і контролю за додержанням порядку розрахунків в іноземній валюті. Дане обмеження стосується:

товарів вітчизняного виробництва, щодо яких міжнародними угодами України передбачено добровільні обмеження експорту з метою запобігання демпінгу;

товарів, експорт яких здійснюється через бартерні операції;

товарів, відносини з реекспорту яких регулюються чинним законодавством України та міжнародними договорами України;

деяких інших товарів.

Нарахування ввізного (імпортного) мита на товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України, здійснюється відповідно до Закону України "Про єдиний митний тариф".

Єдиний митний тариф України -- це систематизований звід ставок мита, яким обкладають товари та інші предмети, що імпортуються в Україну.

Ставки ввізного мита, як правило, встановлюються у процентах до митної вартості товарів (так зване адвалорне мито). В окремих випадках ставки можуть визначатись у встановленому грошовому розмірі на фізичну одиницю товару (штуку, метр, тонну, декалітр тощо). Таке мито називається специфічним. Використовується також комбіноване мито, в якому поєднуються принципи адвалорного та специфічного мита. Єдиний митний тариф України за розміром ставок диференційовано залежно від функцій, які повинне виконувати мито в економічній політиці держави. З цією метою ставки мита єдиного тарифу за розділами і товарними позиціями містять три колонки:

преференційні ставки, які передбачають особливі переваги для товарів, що ввозяться з країн, які входять разом з Україною до митних союзів, мають з Україною відповідні міжнародні митні угоди, а також з країн, що розвиваються; більшість товарів за походженням із цих країн мають нульові ставки мита;

пільгові ставки, які застосовуються до товарів, що походять з країн, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння; ці ставки у 1,5--2 рази нижчі за повні (загальні) ставки;

повні (загальні) ставки застосовуються для решти товарів та інших предметів, вони встановлюються з урахуванням фіскальних потреб держави і захисту вітчизняних товаровиробників від конкуренції.

Ввізне мито обчислюється митними органами в національній валюті України згідно зі ставками, що діють на день подання митної декларації підприємством-імпортером. База нарахування мита -- митна вартість товарів, перерахована у гривні за курсом Національного банку України на день подання декларації, тобто ціна, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України. Ця ціна, зокрема, вбирає в себе також витрати на транспортування, які сплачує імпортер у зв'язку з закупівлею даної партії товарів. Законодавством передбачається, що в разі очевидної невідповідності заявленої митної вартості реальній ринковій кон'юнктурі, або в разі неможливості перевірки її обчислення митні органи мають право визначити митну ціну імпортних товарів на основі цін на ідентичні або подібні товари в основних країнах-експортерах таких товарів.

В Україні законодавчо встановлено досить вузький перелік товарів, які підлягають обкладанню митом при їх вивезенні (експорті) за межі України суб'єктами підприємницької діяльності, і ставки вивізного мита. Воно обчислюється митним органом і сплачується, як і ввізне мито, у національній валюті України. При визначенні митної вартості експортованої продукції валюта ціни контракту перераховується в національну валюту України за поточним курсом Національного банку на день подання митної декларації. Зважаючи на можливі фінансові труднощі підприємств-платників вивізного мита через необхідність його сплати ще до одержання експортної виручки, закон надає право експортерам здійснювати цей митний платіж шляхом видачі простого векселя з відстроченням платежу на термін виконання експортного контракту, але не більш як на 90 календарних днів з моменту подання митної декларації.

Якщо на ті чи інші товари встановлені експортні квоти і підприємство експортує їх у рахунок цих квот, експортне мито на такі товари не справляється. Також не справляється вивізне мито при експорті продукції, виготовленої із заздалегідь імпортованої давальницької сировини, бо за цю сировину мито вже сплачене при ввезенні в Україну.

Законодавство України всіляко заохочує експорт продукції вітчизняних товаровиробників. Найсуттєвіше значення в цьому плані має встановлення нульової ставки податку на додану вартість на всі види експортної продукції (за винятком експорту продукції, яка, згідно з законодавством, звільнена від ПДВ на внутрішньому ринку України).

Важливим засобом державного впливу на фінансову діяльність підприємств у сфері зовнішньоекономічних відносин є прийнята в Україні система валютного регулювання і валютного контролю. Стосовно підприємств найактуальнішими питаннями цієї системи є:

право власності на валютні цінності і право проведення операцій з ними;

порядок використання надходжень в іноземній валюті;

право купівлі та продажу іноземної валюти на українському міжбанківському валютному ринку;

порядок організації розрахунків у іноземній валюті;

зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, яке перебуває за межами України;

цивільно-правова, адміністративна і кримінальна відповідальність за порушення валютного законодавства.

Основним законодавчим актом, який регулює ці питання, с декрет Кабінету Міністрів України 1993 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (він має силу закону). Крім цього, за останні роки прийнято низку інших законодавчих і нормативних актів із них питань Верховною Радою, Президентом України, Національним банком України. Вони спрямовані на вдосконалення й підвищення ефективності валютного регулювання, контролю за повнотою надходження в Україну валютних коштів, на лібералізацію валютного ринку.

Суб'єкти підприємницької діяльності в Україні мають право бути власниками валютних цінностей, включаючи такі, що перебувають за межами України (крім законодавчо заборонених випадків). Операції з іноземною валютою підприємства мають право здійснювати через комерційні банки, які мають дозвіл (ліцензію) Національного банку на проведення валютних операцій (так звані уповноважені банки). В одному з уповноважених банків (за своїм вибором) підприємство має право відкрити власний валютний рахунок. Для цього підприємство подає уповноваженому банку ті самі документи, що й для відкриття поточного рахунку в національній валюті. Якщо поточний рахунок в іноземній валюті відкривається утому ж банку, де відкрито поточний рахунок у національній валюті, повторне подання документів не вимагається.

З поточного рахунку в іноземній валюті за дорученням його володаря уповноважений банк:

переказує кошти на користь нерезидентів за межі України згідно з зовнішньоекономічними угодами;

виплачує готівкою на оплату праці працівникам-нерезидентам, які працюють в Україні за договорами (контрактами);

виплачує готівкою або платіжними документами працівникам на службові відрядження при виїзді за кордон, на представницькі витрати за кордоном та ін. (згідно з порядком переміщення валюти через митний кордон

України);

переказує кошти одержувачам, які перебувають на території України (якщо є індивідуальна ліцензія Національного банку на проведення таких операцій);

здійснює інші операції, які не суперечать законодавству України.

Періодично Уряд і Національний банк України можуть вводити і вводять порядок, згідно з яким певну частину валютної виручки та інших надходжень в іноземній валюті на свою користь підприємство-резидент повинне в обов'язковому порядку продати через уповноважений банк на міжбанківському валютному ринку України з одержанням гривневого еквівалента за офіційним курсом Національного банку. Решта валютних коштів залишається у повному розпорядженні їхнього власника й використовується як фінансове забезпечення його зовнішньоекономічної діяльності. Такий порядок використання валютної виручки зумовлений, зокрема, необхідністю формування державних валютних резервів та накопичення валюти для її використання у пріоритетних напрямках. Банк, який обслуговує підприємство -- учасника зовнішньоекономічних відносин, повинен здійснювати обов'язковий продаж валютних надходжень на користь свого клієнта протягом кількох робочих днів з моменту надходження й зарахування експортної виручки. Підприємство надає банку розпорядження про здійснення такого продажу, а якщо таке розпорядження вчасно не зроблене, то банк здійснює зазначений продаж самостійно. При цьому підприємству зараховується експортна виручка в національній грошовій одиниці за чинним курсом, тобто банк здійснює не примусове вилучення коштів, а конвертацію виручки в іноземній валюті згідно з вимогами валютного законодавства. У даний час діє 50-відсоткова норма обов'язкового продажу валютної виручки.

Якщо підприємству не вистачає власних валютних коштів для здійснення платежів за його зобов'язаннями перед іноземними експортерами, а також на інші цілі (наприклад для забезпечення витрат па службові відрядження за кордон у межах норм, установлених державою, та ін.), воно має право придбати необхідну йому іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку (знову ж таки -- через "свій" уповноважений комерційний банк). Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право купувати валюту на міжбанківському валютному ринку для здійснення платежів, що випливають, із належним чином оформлених зовнішньоторговельних контрактів проліцензованих Національним банком України валютних операцій, пов'язаних з рухом капіталу (виплата дивідендів іноземним інвесторам, переказ за кордон платежів за придбані цінні папери, коштів як часток (паїв) у статутних капіталах спільних підприємств тощо). Уповноважений банк приймає заявки своїх клієнтів на купівлю валюти за умови наявності у заявника належним чином оформленого контракту на імпорт продукції (робіт, послуг) або інших документів, що свідчать про право на придбання валюти. Куплена іноземна валюта має бути, використана підприємством за призначенням протягом законодавчо встановленого терміну (зараз це 5 днів), після чого, в разі невикористання, вона підлягає обов'язковому продажу. Купівля іноземної валюти на валютному ринку України дозволяється як за умови фактичного надходження імпортованих товарів, робіт, послуг, так і в разі попередньої оплати (авансових платежів).

Правилами розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності передбачається використання як засобу платежу іноземної валюти, а валюта України в цих розрахунках може використовуватися підприємствами за умови наявності на це спеціального дозволу Національного банку України. Дуже важливою умовою встановленого в Україні порядку розрахунків з нерезидентами є обов'язок суб'єктів підприємництва завершувати розрахунки (як з експортних операцій, так і при імпорті -- в разі використання українським підприємством попередньої оплати вартості товарів, що ввозяться) упродовж не більше як 90 днів Якщо при експорті продукції підприємству-експортеру через 90 днів після її відвантаження за кордон не надійшла іноземна валюта (або зустрічна бартерна поставка), то у підприємства виникає відчутна матеріальна відповідальність перед державою у вигляді штрафу за кожен день прострочення. Так само караються випадки, коли, перерахувавши у вигляді попередньої оплати імпортних товарів іноземну палюгу за кордон, підприємство через 90 днів не отримує закуплену партію товарів. Такі законодавчі положення сприяють найшвидшому поверненню валютних та інших цінностей в Україну. Цієї ж мети держава прагне досягти шляхом запровадження низки нормативних актів щодо повернення в Україну валютних цінностей, які незаконно знаходяться за її межами, зокрема, шляхом уведення обов'язкового (щоквартального) декларування таких цінностей суб'єктами підприємницької діяльності.

Суб'єкти підприємницької діяльності, які ведуть зовнішньоекономічну діяльність, зобов'язані щоквартально подавати регіональному управлінню Національного банку та органу податкової адміністрації декларацію єдиного зразка про валютні цінності, доходи й майно, які належать резиденту України і перебувають за її межами. Без довідки про подання такої декларації митні органи не мають права приймати експортно-імпортні вантажі до митного оформлення, а комерційні банки -- здійснювати банківські операції з валютними цінностями суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності. В декларації знаходять відображення дані про загальну суму валютних цінностей, доходів (дивідендів) і майна, які перебувають за межами України й належать резиденту України, в тому числі суму валюти, одержаної від здійснення діяльності за межами України, суму, перераховану за кордон з метою придбання товарів, які перебувають за межами України з перевищенням установлених законодавством строків повернення їх в Україну, суму валютних цінностей в іноземних банках на рахунках, які відкриті без відповідного дозволу на це Національного банку України. За достовірність даних, наведених у декларації, декларанти несуть відповідальність, установлену законодавством.

Порушення всіх чинних положень валютного регулювання і валютного контролю тягне за собою як цивільно-правову, так і адміністративну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством України, аж до фінансових санкцій та позбавлення права вести зовнішньоекономічну діяльність.

2.3 Розрахунки при здійсненні зовнішньоекономічних операцій

Правила щодо здійснення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Законодавством України визначено, що у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту як засіб платежу використовується іноземна валюта (1 група Класифікатора іноземних валют НБУ), яка перераховується лише через уповноважені банки.

Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту без участі уповноваженого банку або у валюті України без одержання індивідуальної ліцензії НБУ тягне за собою накладання штрафу на резидента в розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій (при розрахунках у валюті України -- на суму таких розрахунків).

Якщо нерезиденти мають на території України представництва, яким відкрито рахунки типу «Н» або «П» у валюті України, то здійснення розрахунків у валюті України через ці рахунки між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту не потребує індивідуальної ліцензії НБУ. Рахунок типу «П» відкривається уповноваженим банком постійним представництвам іноземних компаній, фірм, міжнародних організацій, створеним у будь-якій організаційній формі без статусу юридичної особи, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність нерезидента на території України.

Рахунок типу «Н» відкривається представництвам нерезидентів (у т. ч. іноземних банків), установам, які представляють інтереси нерезидентів в Україні і не займаються підприємницькою діяльністю на території України, а також тим, які залучаються до здійснення програм або проектів міжнародної допомоги чи міжнародної технічної допомоги.

Використання іноземної валюти в зазначених розрахунках за участю таких представництв є використанням іноземної валюти як засобу платежу на території України і потребує індивідуальної ліцензії НБУ.

У разі відсутності іноземної валюти на рахунках підприємств та необхідності фінансового забезпечення зовнішньоекономічних операцій підприємства можуть доручити банку придбати на їх користь відповідний обсяг валюти. Необхідна умова придбання валюти підприємством -- наявність стандартного пакета документів, зокрема заявки на купівлю валюти; контракту (чи кредитного договору); довідки з ДШ; інших документів, визначених НБУ, ДШ чи відповідним банком.

Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки для забезпечення виконання зобов'язань перед нерезидентами, повинні здійснювати перерахування таких сум протягом 5 робочих днів з моменту зарахування цих сум на валютні рахунки резидентів. У разі порушення згаданих термінів перерахування коштів придбана валюта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально направляється до Державного бюджету України, а негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.

Виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності -- з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії НБУ.

Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії НБУ.

При застосуванні розрахунків в імпортних операціях резидентів у формі документарного акредитива терміни щодо надходження товарів діють з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

Товари, що імпортуються за бартерним договором, підлягають ввезенню на митну територію України у строки, зазначені в такому договорі, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (дати оформлення вантажної митної декларації на експорт) товарів, що фактично експортовані за бартерним договором, а в разі експорту за бартерним договором робіт і послуг -- з дати підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг.

Порушення згаданих термінів розрахунків тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 % від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованій у грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості.

У разі прийняття судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, відповідні терміни зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

У разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду відповідні строки поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці терміни було зупинено.

У разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення термінів розрахунків не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом або арбітражним судом.

Зазначена пеня стягується на користь державного бюджету України за результатами проведених Державними податковими інспекціями документальних перевірок.

У разі перевищення термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями, виконання резидентами договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного і фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення Національний банк України може надавати індивідуальні ліцензії.

Для отримання ліцензії Нацбанку України на подовження термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями резидентів суб'єкт звертається до відповідного міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади за висновком щодо віднесення експортно-імпортної операції до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного та фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів або товарів спеціального призначення, який надається у десятиденний термін з моменту подання документів для розгляду. У разі надання позитивного висновку міністерство або інший центральний орган виконавчої влади подає зазначений висновок з обґрунтуванням періоду можливого перевищення терміну розрахунків до ДПА України, яка у п'ятнадцятиденний термін подає до Нацбанку України остаточний висновок щодо можливого подовження цього терміну. На підставі зазначеного висновку Нацбанк України приймає остаточне рішення стосовно видачі ліцензії.

Зазначимо, що порушенням валютного законодавства є невиконання резидентами вимог щодо порядку та термінів декларування валютних цінностей та іншого майна, яке перебуває за межами України, і тягне за собою штраф у сумі, що встановлюється Нацбанком України.

Несвоєчасне подання, приховування або переказування встановленої Нацбанком України звітності про валютні операції тягне за собою накладання штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Рішення про застосування санкцій приймає начальник (заступник начальника) відповідної податкової інспекції.

3. Митне оформлення та оподаткування зовнішньоторговельних операцій

Митне регулювання -- це регулювання питань, пов'язаних з установленням мита і митних зборів, процедурами митного контролю зовнішньоекономічної діяльності та організацією діяльності органів митного контролю України. Митні правила, які включають порядок декларування товарів, сплати мит і митних зборів, надання митних пільг та інші умови проходження митного контролю, встановлюються законами України про митне регулювання, Єдиним митним тарифом України та міжнародними договорами.

Єдиний митний тариф України -- це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України, вивозяться за межі цієї території або переміщуються транзитом. Ставки Єдиного митного тарифу є однаковими для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності і територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законами України та міжнародними договорами. Єдиним митним тарифом передбачено застосування таких видів мита:

адвалерне, що нараховується у процентах до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення.

Переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів підлягає митному оформленню. Суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності у разі необхідності здійснювати митне оформлення будь-яких вантажів до моменту здійснення такого оформлення повинен звернутись до митного органу (вантажного відділу або митного поста) за місцем своєї державної реєстрації і стати на облік. Відсутність облікової картки суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності є підставою для відмови у митному оформленні вантажів.

Порядок митного оформлення товарів працівниками митних органів такий:

Перевіряється наявність усіх документів, необхідних для митного оформлення товарів.

Перевіряється відповідність заповнення декларації вимогам, передбаченим у чинних нормативних актах, що регулюють порядок заповнення вантажної митної декларації.

Перевіряється правильність нарахування і сплати митних платежів і податків.

При перевірці правильності заповнення декларації використовуються відомості, що містяться в супровідних, транспортних, комерційних та інших документах, а також результати митного огляду.

По закінченні митного оформлення митний орган реєструє декларацію та додаткові аркуші і присвоює їй відповідний номер, який проставляється в декларації.

За результатами митного оформлення працівник митного органу проставляє штамп у декларації і засвідчує її особистою номерною печаткою.

Митне оформлення відбувається після декларування товарів і майна та їх пред'явлення декларантом або транспортною організацією до митного оформлення. Декларування товарів підприємствами здійснюється самостійно або на договірній основі через організації, визнані митницями як декларанти. Для митного оформлення товарів необхідні такі документи:

- декларація;

- належним чином посвідчені копії ліцензій;

- дозволи інших державних органів, якщо товари підлягають контролю цих органів;

- зовнішньоекономічні контракти;

- документи, що підтверджують внесення відповідних митних платежів;

- супровідні документи (транспортні накладні, рахунки-фактури тощо);

- інші документи, зазначені в декларації.

Основним документом, на підставі якого здійснюється митне оформлення експортно-імпортних операцій, є вантажна митна декларація (ВМД). Вантажна митна декларація -- це заява, що містить відомості про товари та інші предмети і транспортні засоби та мету їх переміщення через митний кордон України або про зміну митного режиму щодо цих товарів, а також: інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування митних платежів.