Організація Об’єднаних Націй в системі міжнародних економічних відносин

Размещено на http:\\www.allbest.ru\

Міністерство освіти і науки України

ДВНЗ «Київський національний економічних університет імені Вадима Гетьмана»

Факультет міжнародної економіки та менеджменту

Кафедра міжнародної економіки

Курсова робота на тему:

«ООН в системі МЕВ»

Студента 21 групи 3 курсу

денного відділення

Селентій Віри Вікторівни

Науковий керівник

Кандидат вчених наук,

доцент кафедри міжнародної економіки

Гайдай Юлія Вікторівна

Київ 2012



Анотація

Селентій В.В. ООН в системі МЕВ - Курсова робота. ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», Київ, 2010.

Курсова робота присвячена дослідженню діяльності ООН з питань освіти, культури та науки (організація ЮНЕСКО). Досліджено ключові засади, функції та принципи діяльності ЮНЕСКО, охарактеризовано її організаційну структуру. Виявлено тенденції цільових програм ЮНЕСКО в країнах Африки, зокрема на прикладі країни Лесото та важливості впровадження там ефективної освітньої системи. Досліджено недоліки освіти в України, розроблено рекомендації стосовно її покращення.

Ключові слова: початкова освіта,загальна освіта, вища освіта, кваліфікований викладацький персонал, освітня політика.



Зміст

Вступ

РОЗДІЛ 1. Основні засади діяльності ООН з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО)

1.1. Ключові засади, функції та принципи діяльності ЮНЕСКО

1.2. Характеристика організаційної структури ЮНЕСКО

РОЗДІЛ 2. Роль ЮНЕСКО в покращенні освіти

2.1. Характеристика цільових програм ЮНЕСКО з питань освіти в сільській місцевості Африки

2.2. Рішення ЮНЕСКО щодо поліпшення стану освіти (на прикладі країни Лесото)

РОЗДІЛ 3. ЮНЕСКО та Україна

3.1. Стан освіти в Україні,цілі впровадження ефективної освітньої програми

3.2. Результативність впровадження освітньої програми в рамках проекту «Ми можемо зупинити бідність»

3.3. Перспективи та заходи покращення системи освіти України

Висновки

Список використаної літератури

Додатки



Вступ

На сучасному етапі розвитку людини і суспільства освіта сприймається як один із найважливіших факторів розвитку. Вона характеризує про економічне становище в країні, конкурентоспроможність її суспільства та добробут населення, які багато в чому пов'язані саме з науковими дослідженнями та розробками. В світовій економіці закріпився інноваційний характер розвитку. Проте для його продукування необхідно мати певні передумови, значну підтримку держави та значний досвід.

Організацією Об'єднаних Націй було створено таку організацію, як ЮНЕСКО. Вона являє собою міжнародну організацію, головною місією якої сприяння миру, зменшення бідності, та покращення становища освіти, культури, комунікації та інформації.

В центрі уваги ЮНЕСКО преш за все перебуває Африканський регіон, адже ситуація в системі освіти, що там склалася, є надто тяжкою. Бідність жителів, надзвичайно мале фінансування з боку держави призводить до того, що шкіл та вчителів не вистачає, щоб забезпечити дітям доцільне та ефективне навчання.

Також, розглядаючи ситуацію нашої країни стосовно освітньої системи, то в Україні також існують певні недоліки. Сучасна освіта в Україні перебуває кризовий період, адже фінансування в сферу освіти є недостатнім для запровадження шкіл та дошкільних закладів навчальним матеріалом та обладнанням. Впровадження Болонської системи в вищих навчальних закладах країни потребує суттєвих доробок. Ще існує проблема невідповідності працівників за потребами ринку праці, не існує достатньої кількості закладів для перепідготовки та підвищення кваліфікацій працівників.

Мета дослідження - осягнення суті діяльності ЮНЕСКО на теренах Африканського континенту, втілення їх основних програм стосовно освіти, та розробка рекомендацій в сфері освітньої системи України.

Завдання роботи:

- визначення засад, функцій та принципів діяльності ЮНЕСКО;

- характеристика організаційної структури ЮНЕСКО;

- характеристика цільових програм в Африці, особливо в країні Лесото;

- дослідження стану освіти в Україні та розроблення рекомендації щодо її покращення.

Об'єкт дослідження - діяльність Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури.

Предмет дослідження - ЮНЕСКО, принципи, засади та функції її діяльності.

Актуальність роботи полягає в тому, що розвиток ефективної системи освіти потрібен як для покращення стану добробуту населення країни, зростання їх компетенцій та конкурентоспроможності на міжнародному ринку праці. Впровадження належної освіти призводить до послаблення соціального напруження та дозволяє учням, студентам та працівникам розкрити свій потенціал.



Розділ 1. Основні засади діяльності ООН з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО)

1.1 Ключові засади, функції та принципи діяльності ЮНЕСКО

В основі всіх стратегій та заходів ЮНЕСКО лежать цілі та конкретні задачі міжнародного товариства - узгоджені на міжнародному рівні цілі в області розвитку, включаючи в себе цілі розвитку, сформульовані в Декларації тисячоліття (ЦРТ). Досягненню цих цілей сприяє унікальний характер сфер компетенції ЮНЕСКО, що охоплює такі сфери, як: освіта, наука, культура, комунікації та інформація.

Місія ЮНЕСКО полягає в сприянні зміцненні миру, викоріненню бідності, стійкому розвитку та міжкультурному діалогу за рахунок освіти, науки, культури, комунікацій та інформації.

В центрі уваги цієї Організації перш за все:

· Африка

· гендерна рівність

Також існує ряд всеохоплюючих цілей, а саме:

· забезпечення якісної освіти для всіх та освіти на протязі всього життя;

· мобілізація наукових знань та політики в інтересах стійкого розвитку;

· рішення соціальних та етичних задач і проблем;

· заохочення культурної різноманітності, міжкультурного діалогу та культури миру;

· побудова всеохоплюючих громад знань за допомогою інформації та комунікації [5, с.3].

У всіх заходах та проектах ЮНЕСКО виконує ряд функцій, що віддзеркалюють її головну роль в області освіти, науки, культури та комунікації:

1. Функція «лабораторії ідей».

Перш за все, необхідно зрозуміти причини та наслідки перетворень в сучасному світі та з'ясувати, які позиції в ньому займають культура, наука та комунікації. ЮНЕСКО належить вирішальна роль в прогнозування та виявленні надзвичайно важливих проблем в областях її компетенції та виробленні необхідної стратегії та заходів політики на основі відстоюваних Організацією етичних принципів.

2. Функція «центру обміну інформацією»

ЮНЕСКО збирає, передає, поширює та налагоджує спільне використання наявної інформації, знань та передового досвіду в своїх областях компетенції, веде пошук новаторських рішень та перевіряє їх в рамках пілотних проектів. Важлива задача ЮНЕСКО - розвиток знань та їх поширення в цілях особистого використання. Організація активно підтримує, координує та інколи очолює роботу регіональних та всесвітніх мереж, що допомагають проводити наукові дослідження, обмінюється результатами та займаються підготовкою кадрів. вирішальну роль відіграють крупні конференції ЮНЕСКО, в ході яких експерти шукають спільні підходи до вирішення складних питань, а держави-члени мобілізують свої зусилля на досягнення спільних цілей.

3. Функція «сприяння створення потенціалу в державах-членах».

ЮНЕСКО налагоджує міжнародне співробітництво в інтересах держав-членів за допомогою створення кадрового та інституційного потенціалу в усіх областях своєї компетенції. За проханням країн-членів ЮНЕСКО надає їм технічну допомогу. Це є консультативна функція та функція безпосереднього виконання. В цілому такі функції характерні для заходів по розробці політики, національних стратегій, проектів на шляху вивчення їх техніко-економічної здійсненності, в зусиллях по мобілізації джерел фінансування, і, на кінець, при оцінці результатів [2, с.221]

4. Функція «стимулювання міжнародного співробітництва».

В якості спеціалізованого та дисциплінарного заснування ЮНЕСКО стимулює співробітництво в областях своєї компетенції. В зв'язку з цим Організація прагне забезпечити таку ситуацію, щоб цілі, принципи та пріоритети, які вона відстоює підтримувались в усіх програмах, що здійснюються на національному чи регіональному рівнях. Зрозуміло, що знання завжди можна поширювати, але ЮНЕСКО прагне досягти такого результату, за якого ця робота по підтриманню принципів діяльності Організації буде здійснюватись на постійній основі [2, с.222].

Проте діяльність ЮНЕСКО не обмежується цими функціями. Кожна сфера діяльності ЮНЕСКО має свої цілі, функції та принципи діяльності.

Так, наприклад, в сфері освіти ЮНЕСКО сприяє розвитку грамотності та якісної освіти для всіх (ОДВ) та на протязі всього життя. Цілі ОДВ сформульовані в Декларації тисячоліття та координуються і підтримуються державами-членами. Також учасниками Всесвітнього форуму освіти, що відбувся в 2000 році виділили 6 головних цілей з питань ОДВ. Вони включають в себе: 1) розширення мір по вихованню та освіті дітей молодшого віку; 2) забезпечення того, щоб всі діти мали доступ до безкоштовного та обов'язково високоякісній початковій освіті; 3) розширення доступу молоді та дорослих до освітніх програм та набуття життєвих навиків; 4) підвищення на 50% грамотності дорослих; 5) ліквідація гендерних диспропорцій в освіті; 6) підвищення якості освіти у всіх її аспектах [5, с.5].

С сфері природничих науки за ЮНЕСКО слід виділити чотири функції:

- сприяння науковим дослідженням та створенню технічного потенціалу в інтересах раціонального використання природних ресурсів;

- зміцнення національних та регіональних систем наукових досліджень та інновацій, створення потенціалу, використання технологій та створення наукових мереж;

- підтримка розробки та втілення в життя політики в області науки, технології та інновацій за цілями стійкого розвитку та викорінення бідності [5, с.9].

Пріоритетом для сектора природничих наук є прісноводні ресурси та пов'язані з ними екосистеми. Стосовно цього сектору також існує безліч програм та природничих проектів, кожний з яких має свою мету та задачі. Чи це Міжнародна гідрологічна програма, яка спрямована на забезпечення наукових знань для ведення ефективної політики з питань водних ресурсів, чи це Міжнародна програма по геонаукам, що надає допомогу вченим більш ніж в 150 країнах та спрямована на поглиблення знань про геологічні процеси Землі та зменшення пов'язаних з ними стихійними явищами [5, с.10].

Сектор соціальних та гуманітарних наук здійснює свою діяльність стосовно трьох головних засад, таких як: 1) розповсюдження принципів, практики та етичних норм, що стосуються наукового, технологічного та соціального розвитку; 2) зміцнення національних та регіональних досліджень систем з ціллю проведення соціальноорієнтованої політики; 3) сприяння діалогу між цивілізаціями та культури миру за допомогою філософії, гуманітарних наук, заохочення прав людини та боротьба проти дискримінації. ЮНЕСКО прагне до того, щоб соціальні та гуманітарну науки слугували справам миру та розвитку. Для цього існують такі важливі акти ЮНЕСКО, як: Загальна декларація про біоетику та права людини (встановлює стандарти в області біоетики та займається аналізом таких важливих питань, як клонування людини та збір таких біологічних матеріалів, як кров, слюна, і т.д.); Всесвітня комісія по етиці наукових знань та технологій (займається питанням, пов'язаними з науково-технічним розвитком); Міжнародна конвенція боротьби з допінгом в спорті та багато інших [5, с.13].

На всіх своїх рівнях ЮНЕСКО працює над поширенням інформації стосовно прав людини. ЮНЕСКО прагне зробити права людини та боротьбу з дискримінацією надзвичайно важливим компонентом наукових досліджень та формулювання політики кожної держави та регіону.

В сфері культури ЮНЕСКО працює над збереженням неоціненного багатства людства - його різноманітності та загального спадку. Організація спрямовує свою діяльність на заохочення культурної різноманітності шляхом збереження та розвитку форм культурного самовираження, а також на зміцнення соціальної об'єднаності шляхом сприяння плюралізму, міжкультурному діалогу та культурі миру, а також забезпечення центральної ролі культури в стійкому розвитку. Постулати ЮНЕСКО стосовно підтримання культурної політики зазначені в таких актам та конвенціях, як: Конвенція охорони всесвітнього культурної та природної спадщини, Міжнародна конвенція охорони нематеріальної культурної спадщини (фольклору), Конвенція охорони підводної культурної спадщини, Конвенція про захист цінностей у випадку озброєних конфліктів, Конвенція щодо мір заборони та попередження ввозу, вивозу та передачі права власності на культурні цінності та багато інших.

Також в сфері культури ЮНЕСКО продовжує здійснення давно початих програм, що зміцнюють взаємозв'язок між народами, таких як проекти «Шовковий шлях» і «Невільничий рух», «Атлас мов світу», що знаходяться під загрозою зникнення, та серії «Історії людства» присвячених Африці, Латинській Америці, Карибському басейну та Центральній Азії [5, с.17].

Та, на останок, стосовно однієї з найголовніших складових діяльності ЮНЕСКО - комунікації та інформації, в її рамках одним із ключових елементів стратегії Організації в цій сфері є сприяння загального доступу до інформації та до знань, в тому числі за рахунок створення можливостей підготовки в області інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), в особливості для жінок та молоді; розробки та розповсюдження вільного програмного забезпечення та співробітництва з приватними компаніями, що займаються програмним забезпеченням, в інтересах всіх і кожного. .ЮНЕСКО сприяє розвитку свободи слова та свободи друку, розширенню прав та можливостей громадських мультимедійних центрів [5, с.21].

Таким чином, виконуючи свої обов'язки, діяльність ЮНЕСКО заключається в інтересах зміцнення миру, стійкого розвитку та прав людини, які відіграють основоположну роль та є невіддільними одне від одного.

1.2 Характеристика організаційної структури ЮНЕСКО

ЮНЕСКО стала міжнародною організацією, структуру якої становили в цілому такі три органи - Генеральна конференція, Виконавча Рада та Секретаріат. Розглянемо організаційну структуру ЮНЕСКО (рис. 1.1).

Вищими керівними органами ЮНЕСКО є насамперед Генеральна конференція та Виконавча Рада.

Генеральна конференція включає представників всіх держав-членів Організації. Генеральна конференція збирається раз на два роки, та в її роботі приймають участь держави-члени та члени-співробітники. Для участі в робота Генеральної конференції також запрошуються в якості наглядачів держави, які не є членами ЮНЕСКО, міжурядові організації, неурядові організації та фонди.

Кожна держава-член Організації має один голос на Генеральній конференції незалежно від чисельності населення та розміру її внеску в бюджет. Генеральна конференція визначає напрямок та спільні засади діяльності ЮНЕСКО. Вона приймає програму та бюджет ЮНЕСКО на наступні два роки. Вона також обирає членів Виконавчої Ради раз на чотири роки та призначає Генерального директора. Мовами, якими користується Генеральна конференція є англійська, арабська, іспанська, китайська, російська та французька [4].

Размещено на http:\\www.allbest.ru\

Рис. 1.1. Організаційна структура ЮНЕСКО [3].



Виконавча Рада в певному значення являє собою керуючу раду ЮНЕСКО. Вона підготовлює роботу Генеральної конференції та здійснює нагляд за відповідною реалізацією своїх рішень. Функції та обов'язки Виконавчої Ради в основному визначені в Уставі та Правилах процедури, або в директивах, прийнятих Генеральною конференцією (всі ці документи існують та шести мовах, та представлені для вільного користування на офіційному веб-сайті Організації). Раз на два роки Генеральна конференція доручає Виконавчій Раді виконання конкретних завдань. Інші функції визначаються угодами між ЮНЕСКО та Організацією Об'єднаних Націй, спеціалізованими установами та іншими міжурядовими організаціями.

Генеральна конференція обирає 58 членів Ради. Кандидати обираються з урахуванням різноманітності культур, які вони представляють, та їх географічного представництва. Питання забезпечення рівноваги між регіонами світу являється предметом складних переговорних процедур та свідчить про універсальний характер Організації. Виконавча Рада обирається двічі на рік.

Ще одним виконавчим органом ЮНЕСКО є його Секретаріат.

Секретаріат складається з Генерального директора та персоналу. Окрім цього існує також структура Секретаріату ЮНЕСКО, яка включає в себе: як вже зазначалося, Генерального директора, програмні сектори (освіта, природничі науки, соціальні та гуманітарні науки, культура, комунікації та інформація); сектори підтримки програми (зовнішні зв'язки та громадська інформація, адміністрація); центральні служби (секретаріат дирекції, відділ міжнародної регламентації та правових питань, внутрішній нагляд та аудит, бюро етики, бюро стратегічного планування, бюро управління людськими ресурсами, бюро управління децентралізованими програмами, бюро фінансового управління, департамент діяльності в інтересах Африки та Секретаріат Премії Світу ім. Фелікса Уфуе-Буаньі) [4].

У безпосередньому контакті із Секретаріатом працюють Міжнародний інститут планування освіти (МІПО), який у Па­рижі готує спеціалістів-планувальників та адміністраторів у галузі освіти для багатьох країн світу, а також Міжнародне бюро освіти (МБО), розташоване в Женеві. МБО координує діяльність Міжнародної мережі інформації в галузі освіти (ІНЕД), розповсюдженої у всіх головних регіонах світу.

Генеральний директор є виконавчою головою Організації. Він розробляє пропозиції для прийняття відповідних заходів Генеральною конференцією та Виконавчою Радою, та готує проект дворічної програми та бюджету. виконання затвердженої програми виконує персонал [5, с.25].

Персонал ЮНЕСКО нараховує близько 2000 співробітників із приблизно 170 країн світу (дані на березень 2009 року). У відповідності з сьогоденною політикою децентралізації 740 членів персоналу працюють в 65 бюро ЮНЕСКО в місцях розташованих по всьому світу [5, с.25].

Окрім цих інституцій, унікальну мережу в рамках системи Організації Об'єднаних націй також складають національні комісії у справах ЮНЕСКО, які активну діяльність в 191 країнах-членах та країнах-співробітниках, підтримуючи життєво важливий взаємозв'язок муж громадянським суспільством та Організацією. Вони відіграють значну роль в розумінні програм ЮНЕСКО та сприяють виконанню багатьох ініціатив, включаючи програми підготовки кадрів, досліджень, інформаційно-пояснювальних кампаній та охоплення засобів інформації. Комісії також розвивають партнерські зв'язки з приватним сектором, який здатний забезпечувати цінні технічні знання та досвід, а також фінансові ресурси [5, с. 25].

Розглядаючи національні комісії більш доцільно, слід зазначити, що в них також входять регіональні, кластерні та національні офіси. Це означає, що всі діючі та асоційовані члени ЮНЕСКО організовані в п'ять регіональних груп: Африка, Ліга арабських держав, Азія та Тихий океан, Європа та Північна Америка. Загалом основу ділення становлять географічні фактори, але не лише вони. Багато програм формулюють регіональні мережі, що направлені на вирішення проблем, що є специфічними лише для певного регіону. Та діяльність регіональних мереж в будь-якому разі узгоджується з національними представництвами ЮНЕСКО, регіональним бюро та штаб-квартирою Організації.

Регіональні бюро ЮНЕСКО надають спеціалізовану підтримку кластер ним та національним офісам Організації. Всього нараховується 10 регіональних бюро Організації, що працюють в сферах освіти, науки та культури.

Також немало важливою є кластерна система. 27 кластерних офісів Організації працюють з 148 країнами-членами та здійснюють взаємодію між країнами в кластері по питанням, що знаходять в компетенції ЮНЕСКО, взаємодію з різними структурами ООН з виконання спільних проектів, а також здійснення взаємодії з іншими офісами Організації з різних напрямків дії. Виключенням з кластерної системи стають 27 національних офісів, що покликані обслуговувати дев'ять самих густонаселених країн світу, а також пост-конфліктні зони [6].



РОЗДІЛ 2. Роль ЮНЕСКО в покращенні освіти

2.1 Характеристика цільових програм ЮНЕСКО з питань освіти в сільській місцевості Африки

Африка вважається одним із найменш розвинутих регіонів світу, тому і рівень освіти тут перебуває на надзвичайно низькому рівні. В той час як обсяг інвестицій в людський капітал є недостатнім у регіоні, існуюча нерівність у розподілі цих ресурсів створює додаткові проблеми. Найчастіше, це нерівність за статевою ознакою, нерівність між ефективністю навчання в міським та сільським населенням, адже уряд спрямовує свою увагу перш за все саме на міста, аніж на селища.

Якість освіти в Африці є суттєвим бар'єром, що не дозволяє багатьом країнам досягти сталого рівня розвитку в політичній, соціальній та економічній трансформації. За даними досліджень, близько 30-50% учнів, що залишають початкові школи не вміють читати та писати, а також не мають математичних здібностей [7, с.15].

Метою програми є ідентифікація способу поліпшення кваліфікацій вчителів та викладання в сільській місцевості Африканських країн.

Завдання, з якими зустрічаються вчителі в сільській місцевості цілком відрізняються від вчителювання в містах та мегаполісах, адже школи знаходяться в поганому стані, де недостатньо місць для дітей, а також кваліфікованих вчителів та персоналу. Тому такі предмети як англійська мова, мистецтво та фізична культура взагалі не надаються за рахунок нестачі кваліфікованого персоналу.

Нестача кваліфікованих кадрів в сфері освіти характеризується тим, що викладання є однією з найнепривабливіших посад на Африканському континенті. Уряд рідко звертає увагу на потреби вчителів, тому їхня заробітна платня є надзвичайно малою. Це спричиняє вчителів до пошуків додаткового джерела заробітку, що негативно відбивається на їх діяльності як вчителя, адже виконання його роботи суттєво погіршується [7, с. 57].

Вчителю в сільській африканській школі навряд чи можливе просування по кар'єрній драбині, воно також не надає ніяких привілегій чи можливостей для розвитку.

Також спостерігається цілковитий ігнор системи сільської освіти, адже всі політики та професіональні викладачі спрямовують свою увагу саме на міста, нехтуючи тим самим ситуацією, що склалася в сільській місцевості.

Та процес викладання є надзвичайно важливим в розвитку будь-якої освітньої системи. Будь-яка соціально-економічна стратегія, спрямована на поліпшення стану шкіл та людський розвиток, має бути спрямована на просування по службі вчителів, покращення їх робочих умов та підвищення кваліфікацій.

Покращувати робочі умови вчителів в сільській місцевості необхідно перш за все, за рахунок таких факторів, як: забезпечення фінансового стимулювання (збільшення регулярної заробітної плати та премій); забезпечення нефінансового стимулювання (спеціальне навчання та тренування вчителів, надання будинку для проживання і т.д.); розвиток кар'єри для сільських викладачів; професіоналізм вчителів [7, с.76].

Навчальне середовище є головним фактором, який визначає не лише навчальний процес, а й практичне застосування матеріалу учнями. Саме тому ефективність сільських шкіл в створенні успішних випускників залежить від хорошого викладацького середовища. Будь-яка країна, яка сподівається на розвиток своєї освіти повинна забезпечити сприятливі умови для викладання та навчання.

Такими заходами мають бути, так як:

- політичні зобов'язання стосовно підтримки сільської освіти;

- постійні підтримка, перевірка та нагляд за освітою в сільських школах;

- участь суспільства в підтримці сільських шкіл та визнання ролі вчителів;

- найм вчителів, їх підготовка та період надання дозволу на викладання;

- використання Інформаційно-комунікаційних технологій в освітньому процесі;

- винагорода діяльності вчителів;

- впровадження технік вчителювання [7, с.81].

Іншою вагомою проблемою системи освіти здебільшого в Південній Африці є вища освіта. Її якість є далекою від бажаного рівня та цілковито поступається іншим країнам світу.

Проте Африканський союз має бачення мирної та процвітаючої Африки , зумовлене баченням його власного народу, який прагне зайняти гідне місце в світовому співтоваристві та економічних знаннях. Ця концепція була обґрунтована стосовно розвитку людських ресурсів Африки. Освіта є найголовнішим фактором за якого африканське громадянство може досягти цього свого бачення.

Був розроблений план дій в різних сферах освіти Африки, розрахований на другу декаду розвитку освіти (перша декада мала місце в 1997-2005 рр.). Цей план включав в себе чотири основні заходи по поліпшенню вищої освіти, а саме: продукування знань; гарантії якості знань та розвитку освіти; фінансування та послуги для нижчих рівнів освіти [15, с.33].

Кожен із заходу має свої особисті цілі, дії, стратегії та результати. Дій всього нараховується 15, і вони також мають певну залежність від того чи іншого заходу.

1. Продукування знань. Метою цього заходу є сприяння активізації та забезпечення якості вищої освіти, внесок до високого рівня продукування знань, що створює багатство держави та співробітництво на міждержавному, міжрегіональному та континентальному рівнях з питань освіти.

Більша частина дій присутня саме в цьому пункті плану, адже в продукуванні знань закладена вся суть діяльності організації в регіонах Африки.

Отже, в період з 2006-2015 років за планом дій стосовно вищої освіти було створено 8 заходів, що включали в себе: 1) визначення прогалин та відхилень політики інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ); 2) посилення діяльності відділів інтелектуального права власності Африки; 3) налаштування дослідницького фонду; 4) визначення та зміцнення існуючих комунікаційних мереж, мобілізація ресурсів для розвитку компетенції та встановлення зв'язку між африканськими освітніми закладами; 5) сприяння переказу коштів через кордон за рахунок заохочення спільного встановлення програми вищої освіти; 6) розробка академічних журналів та їх підтримка; 7) усвідомлення та прийняття тих норм, що були розроблені певними конвенціями та іншими освітніми програмами [15, с.33].

2. Гарантії якості знань та розвитку освіти, метою яких є підтримка та розвиток інфраструктури, заохочення використання ІКТ, сприяння зростання потужності регіональних та національних якостей регуляторних агентств та органів, огляд та дизайн відповідних освітніх програм, впровадження та підтримка академічного оточення та підтримка лідерства та менеджменту.

На термін 2006-2013 років були визначені певні заходи, які насамперед стосувалися: мобілізації інвестиційних коштів для на вищу освіту; невпинне слідування ІКТ, впровадження їх в навчальний процес (а саме в університетах та коледжах); покращення умов праці для викладачів; розвиток лідерських та управлінських компетенцій та стимулювання поширення та обміну найкращих практик між закладами вищої освіти [15, с.31].

3. Стосовно фінансування, то його головною метою звичайно є встановлення сприятливого фінансового становища в Африканських країнах, яке б надавало широкі можливості для розвитку освіти, за рахунок посилення зв'язку з вищою освітою та нижчими її рівнями (наприклад, початковою та середньою освітою), а також посилення зв'язку вищої освіти з продуктивними секторами економіки, адже кваліфіковані кадри потрібні насамперед в тих сферах, що мають хоч якийсь потенціал.

Заходами фінансування є переговори та прийняття бюджету, що сприятиме правильному розподілу коштів на освітні потреби та зростання державного фінансування, особливо в дослідницьку сферу [15, с.32].

4. Що стосується послуг для нижчих рівнів освіти, то тут особливо необхідна мобілізація вищої освіти та приділення уваги на нижчі рівні освіти, їх дослідження та удосконалення [15, с.33].

Розроблені заходи є надзвичайно важливими, незважаючи навіть на те, що вони ще не досягли свого кінцевого терміну (так званого «дедлайну»). Проте все ж таки відбулися певні позитивні зміни в структурі вищої освіти Африканського континенту:

ь Високо освітні заклади ефективно впливають на розвиток висококваліфікованих кадрів, а за рахунок цього пом'якшують і рівень бідності та сприяють сталому розвитку. За цей період було видано багато затверджених регіональних програм для всіх рівнів освіти, були встановлені центри освіти та поліпшився рівень знань студентів, що закінчують вищі навчальні заклади;

ь Зросла впевненість держави та акціонерів в вищих навчальних закладах, а також в їх випускниках;

ь Відбулося зменшення «відтіку мізків»;

ь Відбулося покращення моральності персоналу;

ь Зросло співробітництво за економічними секторами;

ь Зросла заробітна платня і т.д. [15, с.33].



2.2 Рішення ЮНЕСКО щодо поліпшення стану освіти (на прикладі країни Лесото)

Як більшість країн Африканського континенту, Лесото не відрізняється особливо хорошими показниками як економічного розвитку, так і показників освіти.

Розглядаючи графік, зображений на рис. 2.1, спостерігається зниження кількості вступу вступу учнів до шкіл, що має місце починаючи з 2006 року. Проте рівень нижче середнього доходу поступово зростає, що є позитивною тенденцією.

Рис. 2.1. Кількість прийнятих школярів в школи Лесоти [22].

Але все одно цього недостатньо для покращення системи освіти, адже рівень доходу населення та насамперед вчителів є надзвичайно малим, що змушує їх до пошуку іншої роботи чи інших способів додаткового заробітку, що негативно впливає на їх діяльність як вчителів.

Всі ці проблеми чудово усвідомлюються, за допомогою світових провідних економічних інституцій, таких як ЮНЕСКО чи Світовий банк, розроблюються програми, відбуваються конвенції, за допомогою яких можна впливати на покращення системи освіти в країнах Африки. Лесото не є винятком. Враховуючи те, що в Лесото існує декілька вищих навчальних закладів, що вже є певним проривом в сфері освіти. Але все одно існує багато недоліків та упущень уряду стосовно освіти, тому спільною метою всіх програм, конвенцій та планів є впровадження освіти, спрямованої на розвиток людської особистості та почуття власної гідності, зміцнення поваги до прав людини та її свобод. Саме на це має бути спрямована освіта населення, яка буди доступною, відповідною до кожного свого рівня та бути високоякісною [9, с.2].

Тому в політиці системи освіти притримуються загалом таких цілей:

· кожна людина повинна мати можливість персонального розвитку та участі в соціальному життя за рахунок забезпечення універсальної початкової освіти;

· повинна бути достатня кількість освічених людей з відповідними управлінським, технічним та професійним досвідом, що дозволить їм впливати та соціально-економічний розвиток країни;

· можливості для продовження освіти повинні бути надані в рамках неформальних програм покращення грамотності та базових умінь, сільського господарства, громадського розвитку, програми професійної підготовки та підвищення кваліфікацій в промисловості, уряді та організаціях;

· освітні програми повинні включати в себе вивчення культурних цінностей та впровадження певних культурних заходів для того, щоб громадяни могли усвідомити свою національну приналежність і, таким чином, зміцнити індивідуальний та соціальний розвиток населення; повинна бути пояснена роль сім'ї в сучасному суспільстві;

· має існувати активне та кооперативне співробітництво між управлінням та забезпеченням освітніх послуг з боку таких освітніх інституцій як: церкви, уряд, суспільство та інші неурядові організації [20].

Міністерством освіти та підготовки Лесоти було визначено ряд пріоритетних заходів та стратегій, які повинні бути впровадженні в життя за період 2006-2012 років. На даний момент поки що не існує реальної картини змін в системі освіти, проте певні результати вже існують.

Заходи перш за все були спрямовані на покращення навчального плану, впровадження відповідної навчальної бази, а також стратегій викладання та навчання [10, с.8].

Була визначена політика Міністерства освіти та підготовки Лесото, яка означала: 1) забезпечення урядом безкоштовної, обов'язкової та якісної початкової освіти, а також якісної базової освіти для народу Басото; 2) що кожна дитина мала можливість розвиватися фізично, розумово, духовно, соціально та емоціонально; 3) кількість дітей, що закінчили 10 років навчання має зрости; 4) доступ до середньої освіти має покращитися за рахунок спорудження додаткових шкіл, зосереджуючи увагу на найбільш віддалених районах та сільській місцевості; 5) кількість учнів на усіх навчальних рівнях повинна зрости, притримуючись якісного викладання та рівності дітей до вступу до шкіл; 6) випускникам середніх закладів освіти повинне бути надане працевлаштування середнього рівня життя в приватному чи державному секторах; 7) якість викладання має бути покращена, зосереджуючись більше на тій методології викладання, що надасть учню можливості для розкриття свого потенціалу; 8) стандарти оцінювання учнів має бути розглянуте та покращене для забезпечення якості освіти; 9) забезпечення шкіл та навчальних центрів новітнім обладнанням; 10) заохочення інвесторів урядом вкладати кошти в розвиток освітніх закладів; 11) співробітництво приватним сектором, церквами, зацікавленими групами населення для забезпечення навчальних послуг [10, с.12].

Заходи на досягнення цілей цієї політики були надзвичайно результативними в таких сферах, як початкова освіта, середня освіта, неформальні організації та вища освіта.

1) Початкова освіта.

Міністерство освіти Лесоти запровадило безкоштовну початкову освіту, починаючи з 2000 року, що вплинуло на збільшення припливу учнів в початковій освіті. Було інвестовано достатньо велику кількість коштів для розширення інфраструктури початкових шкіл, зростання кількості викладачів та покращення якості роботи за рахунок забезпечення книжками, тренуванням вчителів та загальною підтримкою [10, с.13].

Інфраструктура покращилась за рахунок заснування нових шкіл, так як навіть за 2007-2008 роки кількість зареєстрованих початкових шкіл зросла з 1488 до 1495.

Починаючи з 2002 року кількість учнів зростає, та останнім часом має стабільну тенденцію (рис. 2.2.).

Рис. 2.2. Кількість прийнятих учнів до початкових шкіл за період-1991-2009 рр.

В майбутньому Міністерство освіти прагне посилити кількість учнів, що приходять в школи, за рахунок побудови нових шкіл, покращення якості викладання, а також підтримка бідного населення.

2) Середня освіта.

Кількість учнів, що приходять за середньою освітою суттєво зріс за останні роки, характеризуючись покращенням умов для учнів, високою мотивацією та заохоченням їх діяльності (рис. 2.3).

Проте Міністерство освіти планує побудову учнівських житлових приміщень, що розташовані на півшляху до дому, адже багато учнів не можуть дозволити собі навчання саме тому, що школи розташовані далеко по периметру країни.

Рис. 2.3. Кількість прийнятих учнів до середніх шкіл за період 1991-2009 рр.

Немало важливою є і раціоналізація сплати за навчання. Всі приватні школи повинні понизити вартість навчання для того, щоб покращити доступ до середньої освіти. Також спостерігається зростання кількості сиріт, які аж ніяк не можуть дозволити собі навчання. Для дітей-сиріт, або постраждалих дітей повинна бути впроваджена система безкоштовного навчання, наприклад, як це було зроблено в неформальній освіті.

3) Неформальні освітні заклади.

Центра дистанційного навчання Лесото має дві програми, створення на підвищення грамотності тією частини населення, що не має можливості відвідувати звичайну середньоосвітну школу. Ця програма є важливою стратегією стосовно надання середньої освіти тим людям, що просто не мають місця в звичайній школі, були виключені з неї, змушені працювати і т.д. Ця програма працює так: існує 6 сертифікатів молодшої середньої освіти та 7 сертифікатів вищої середньої освіти за способом віддаленого навчання та має свої центри в шести областях [10, с.15].

4) Вища освіта.

Вища освіта є однією з найголовніших характеристик ефективної держави, адже саме вона формує тих науковців, які можуть покращити економічний стан держави, в тому числі і на міжнародному рівні.

Для того, щоб покращити стан вищої освіти в Лесоті, три головні вищі заклади цієї країни впровадили певні заходи. Коледж освіти Лесоти встановив допоміжний університет в Такі-Тсекі в 2006 році, Леротхольський політехнічний університет розширив свої викладацькі можливості, а також було розроблено адміністративну резиденцію студентів в Національному університеті Лесоти. В 2008 році зявився ще один навчальний заклад - Лімбоквінський університет креативних технологій, який пропонує такі нові курси, пов'язані з працевлаштуванням: факультет бізнесу та глобалізації, факультет інформативних технологій, факультет комунікацій та медіа, факультет інновацій та факультет дизайну та моди [10, с.16].

Підсумовуючи, слід зазначити, що також надзвичайно покращилась якість викладання на всіх рівнях освіти; зросла забезпеченість матеріалами як учнів, студентів, так і вчителів; тренування вчителів привело до покращення їх компетенції та стилю викладання; відбулося поширення інфраструктури створення нових шкіл та університетів, а також, а базі всього цього зростає кількість освічених людей з розумінням свого національного спадку та культурної усвідомленості.



РОЗДІЛ 3. ЮНЕСКО та Україна

3.1 Стан освіти в Україні, цілі впровадження ефективної освітньої програми

Пріоритетним напрямком в розвитку сектору освіти України є покращення якості освіти, забезпечення рівного доступу до якісної освіти на всіх її рівнях та покращення суперництва національної освітньої системи та її інтеграції в середовище Європейської освіти.

Головними визначальними факторами конкурентоспроможної національної освіти, за даними Світового Економічного Форуму є такі як: якість освітньої системи; якість математичних та природничих наук; якість управління школами; можливості наукового дослідження інноваційних змін; ступінь підготовки персоналу; наявність професіональних менеджерів; якість наукових та дослідницьких установ; можливості для вчених та інженерів до застосування ефективних інновацій. Аналіз позиції України стосовно освітньої системи свідчить про те, що країна має досить високий відрив від розвинутих країн за розвитком інновацій (в Україні показник становить 4,6, в той час як в США він становить 5,8, в Сінгапурі - 6,1, та 6,0 в Фінляндії) [13, с.44].

Закон України про освіту має певну кількість недоліків. Законодавча база щодо регулювання ринку освіти та державна система керівництва потребують модернізації. Конституцією України визначено, що держава повинна гарантувати дошкільну, початкову, середню, вищу та професійну освіту доступною та безкоштовною. Проте цього недостатньо. Такі важливі моменти, як продовження навчання, освіта для дорослих (яка не завжди є професійною), навчання на відстані, всеохоплююче навчання і т.д. не враховані Конституцією.

Зменшення кількості учнів в дошкільних програмах було спричинене наслідками соціально-економічної кризи 1990-х років, зменшенням народжуваності, і, як наслідок, зменшенням діяльності дошкільних закладів. Велика кількість закладів змушені були зачинитися або змінити профіль своєї діяльності. На протязі 2000-2004 років в дошкільній освіті перебувало менше ніж 1 млн дітей, що є надзвичайно негативним фактором. А в 2008 році кількість учнів в дошкільних закладах становила всього 1195000, що становить лише 57% дітей відповідного віку (3-5 років) [13, с.45].

Загальний спад дітей шкільного віку в Україні негативно вплинув на освітні заклади. Це спричинило до зменшення зайнятості шкіл та зменшення прибутку вчителів. Найбільш постраждали школи в сільській місцевості. Внаслідок нестачі фінансової, економічної, наукової та методичної підтримки, реалізація ефективного навчального плану залишається проблемою в багатьох освітніх закладах. Ситуація в селах є більш проблематичною. За 2009/2010 роки лише 83,9 % учнів, з тих що мали потребу в освіті, могли відвідувати школи [13, с.45].

Позашкільна освіта є частиною неперервної освітньої системи (система освіти України зображена на додатку А). Проте, вона потребує модернізації та підвищеної підтримки держави для забезпечення подальшого розвитку позашкільних закладів та додаткових можливостей для духовного, інтелектуального та фізичного розвитку дітей та молоді, які прагнуть отримати позашкільну освіту в різних сферах (мистецтво, культура, туризм, екологія, фізична культура, наука і технології і т.д.).

В професійно-технічних школах кількість випускників в 2009 році становила 239355 (що на 27402 менше ніж, в 2000 році). Це пояснюється низьким престижем цих закладів, які поступово витісняються вищими навчальними закладами. Співвідношення між випускниками вузів та технікумів поступово збільшується, так, у 2000/2001 він становив 3,7, а за 2008/2009 вже 6,3. Незважаючи на те, що нинішній список професій нараховує близько 7000 посад, потреба в професійно-технічних школах зменшується [13, с.45].

В вищій освіті було проведено декілька значимих реформ для покращення національної освітньої системи. Перш за все, було впровадження Болонської системи освіти, а за нею: бакалаврат та магістратура (дипломні роботи були впроваджені раніше), система поступової вищої освіти, що означала, що спочатку необхідно отримати вищу неповну освіту (закінчити бакалаврат), потім за бажанням можна отримати повну вищу освіту (закінчити магістратуру).

Післядипломна освіта або аспірантура також є одним з важливих компонентів національної освітньої системи, вона гарантує розширення та поновлення знань та умінь робітників. За даними Державного регістру підприємництва та організацій України, всього лише 1 з 4 підприємців має після дипломну освіту [13, с.47].

Сучасний рівень розвитку економіки, науки та інформаційних технологій потребує нових підходів до перепідготовки та підвищення компетенцій, додаткової професіональної освіти студентів, починаючи з середньої до післядипломної та докторського рівня. Існує потреба впровадження державою університетів з великою кількістю факультетів,відділень та курсів та впровадження системи заохочення студентів до самоосвіти та дисциплінованості. Оновлення потреб стосовно компетенцій повинно бути взаємопов'язане з попередніми вимогами або бути скорегованими стосовно рівня необхідної роботи в нових професіях чи нових видах діяльності робітників. Перепідготовка навчального та управлінського персоналу в навчальному секторі є так само важливим. Закон стосовно післядипломної освіти все ще не був розроблений в Україні.

Освіта на протязі свого життя (або освіта дорослих). Технологічні потреби, що швидко змінюються, потребують постійного підвищення умінь та перепідготовки робітників для того, щоб допомогти їм займати нові посади. Широко розповсюджені економічні зміни та підвищена гнучкість ринку праці також означає, що люди необхідні змінювати свої посади, навіть ї професії. Це особливо стосується організацій, які необхідні впроваджувати професіональну підготовку безробітних, прагнучи підвищити конкурентні спроможності на ринку праці.

Освіта на протязі життя повинна бути доступною для всіх. Це потребує зміни підходу до реформування освітньої системи в найближчі роки, збільшуючи мотивацію стосовно тривалого покращення освітніх рівнів та створення доцільних освітніх постанов для задоволення потреб ринку праці. Впроваджуючи тривалу освітню концепцію передбачає ліквідацію всіх обмежень стосовно освіти на протязі життя.

В процесі побудови держави головними цілями освітньої політики є такі:

· доведення української освіти до всіх світових рівнів;

· відновлювати український національний характер;

· повністю змінити зміст, форми та методи освіти, так як і організаційну структуру освіти країни;

· збагатити український інтелектуальний потенціал та добробут громадян країни;

· довести економіку та науку країни до вищих рівнів [21].

Чи досягла Україна цих цілей - це питання спірне. Звичайно, були зроблені спроби доведення української освіти до світового рівня, проте зазначити про те, що вона повністю відповідає закордонному досвіду сказати не можна. Також поліпшення економіки та науки країни відбулося мало, добробут же ж її громадян все ще залишається здебільшого незадовільним. Тому проблеми освіти в Україні не обмежуються лише недостатньою якістю освіти, вони щільно пов'язані з бідністю, несприятливою демографічною та інфраструктурною ситуаціями.

Також в системі освіти України виділяють такі дві головні цілі: 1) збільшення кількості учнів, 2) підвищення якості освіти. В цих цілях виділяють 6 показників, на які необхідно сфокусуватися, це: отримання результату стосовно збільшення кількості учнів віком від 3 до 5 років в дошкільних закладах в містах та сільській місцевості; зростання кількості дітей в закладах середньої освіти, а також учнів віком від 17-22 років; накопичення зростання коефіцієнту тих, хто підвищує свою кваліфікую, піддається перепідготовці та професійному розвитку. Головним показником покращення якості освіти визначають саме впровадження доступу до Інтернету та забезпечення технологічним матеріалом школи, університети та дошкільні заклади [13, с.43].

3.2 Результативність впровадження освітньої програми в рамках проекту «Ми можемо зупинити бідність»

В рамках цієї програми ключовим фактором є впровадження такої системи освіти, яка дозволила б досягти певних світових стандартів стосовно вищої освіти, покращила стан дошкільної та середньої освіти, а також пропагандувала роботодавців до забезпечення їх робітникам постійного розвитку їх компетенцій та кваліфікацій.

Програмою було визначено кінцевий період (2015 рік), на який держава повинна була досягнути певних позитивних змін в системі освіти України (додаток Б).

За різними видами освіти було досягнуто таких результатів:

1. Дошкільна освіта.

Нестача доступних місць в дошкільних закладах або їх відсутність - це надзвичайно важлива проблема. У відповідь, були створені певні спеціалізовані заклади з розвитку освіти в ранньому дитинстві. В декількох регіонах України було створено соціальне та педагогічне покровительство. В містах кількість дітей віком від 3 до 5 років в дошкільних закладах підвищилась у 2010 на 17,6% порівнюючи з 2005, а у сільській місцевості аж на 23,4%. Проте залишаються все ж таки певні проблеми, пов'язані з розширенням послуг дошкільних закладів (потрібно впровадити більшу кількість груп, які б могли забезпечувати освіту на вихідних, збільшення дитячих центрів розвитку і т.д.).

2. Загальна середня освіта.

В 2009 році 391257 учнів отримало сертифікати про завершення загальної середньої освіти. Були впроваджена спеціалізована освіта для учнів старших класів (відтепер загальна середня освіта становить 10-12 класів). Нові державні стандарти стосовно загальної середньої освіти розвиваються та втілюються в життя. Відбувається поступова комп'ютеризація: 93% шкіл мають комп'ютерні класи. Працює система перевозки учнів на автобусах в усіх регіонах України (проте не вистачає коштів на пальне за рахунок нестачі коштів з бюджету) [13, с.45].

В Україні діє близько 35 асоційованих шкіл ЮНЕСКО, які беруть участь в міжнародних освітніх проектах, відзначають пам'ятні дати ООН, проводять міжнародні семінари, конференції, фестивалі і т.д.

3. Вища освіта.

На сьогоднішній день більшість студентів та вчених отримує можливість працювати за кордоном, порівнюючи з їх кількістю в 1991 році. Зростає співпраця з іноземними освітніми закладами в навчанні та дослідженнях. Була розвинута установа законодавчих документів щодо покращення якості вищої освіти.

В 2008 році в Україні була представлена програма «Компас», яка створила розміщення для вузів за ступенем важливості для роботодавців. Саме тому зростає кількість кандидатів вступу лише до престижних вузів чи на престижні спеціалізації. Недержавні заклади вищої освіти намагаються підняти свій рівень акредитації та отримати ліцензію на надання освітніх послуг таких популярних дисциплін як менеджмент, економіка, маркетинг, та право.

4. Післядипломна освіта.

В 2008 році кількість працівників, які були на перепідготовці та підвищили свої кваліфікації становила 292000, що значно перевищує рівень попереднього року (в 2007 році ця кількість становила всього лише 197000 працівників) [13, с.47].

Підсумовуючи, слід зазначити, що тенденція покращення системи освіти України все ж таки існує. Країна не стоїть на місці, а постійно намагається покращувати свою діяльність навіть крізь призму економічних, фінансових, політичних та багатьох інших проблем.

3.3 Перспективи та заходи покращення системи освіти України