2.2 Аналіз зовнішньоекономічних зв'язків України з Російською Федерацією

Висновок

Список літератури

Вступ

До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належать:

- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

- надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристичних та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

- кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

- спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

Жодна зовнішньоекономічна угода з імпорту, експорту товарів, робіт, послуг не може відбутися без укладання договору ( контракту).

Зовнішньоекономічний договір - це належним чином оформлена угода двох суб'єктів підприємницької діяльності - резидентів різних країн, спрямована на встановлення ( зміну, припинення) їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Законодавство України передбачає певні вимоги до форми і змісту зовнішньоекономічних контрактів між українськими суб'єктами підприємницької діяльності всіх форм власності і видів діяльності та їхніми іноземними контрагентами. Деякі із них стосуються валютно-фінансових та платіжних умов виконання контрактів, що виплавають із чинного законодавства України про систему валютного регулювання і валютного контролю. Контрактом в обов'язковому порядку повинні бути обумовлені:

валюта ціни товарів, робіт, послуг, що експортуються (імпортуються), і загальна вартість контракту;

валюта платежу;

фінансові санкції на випадок порушення умов контракту;

форс мажорні обставини, які є підставою для звільнення від фінансової відповідальності сторін;

умови та форми розрахунків.

Валюта ціни - це валюта, в якій визначається ціна контракту. Вона може бути виражена у валюті країни - експортера, країни - імпортера або в валюті третьої країни за згодою сторін. На практиці як валюта ціни найчастіше використовується долар США, бо саме в цій валюті фіксується більшість цін на товарних біржах країн світового співтовариства. У бартерних угодах, якщо в них ціни товарів експорту та імпорту виражені в іншій, крім долара США, валюті, згідно з українським законодавством загальна вартість повинна зазначатися і в доларах США.

Валюта платежу - це валюта, за якою сторони домовляються вести розрахунки, що випливуть з контракту. Вона може збігатися з валютою ціни, а може і не збігатися. У випадку незбігу валюти платежу з валютою ціни контракту важливим моментом експортно-імпортного контракту є визначення курсу, за яким буде проводитися перерахунок контракту в валюту платежу.

В окремому розділі договору сторони домовляються про порядок застосування штрафних санкцій, відшкодування збитків у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням одним із контрагентів своїх зобов'язань. При цьому мають бути чітко визначені розміри штрафних санкцій.

У розділі “ Форс мажорні обставини ” подаються відомості про те, за яких непередбачених умов ( стихійні лиха, воєнні дії, ембарго тощо) невиконання однією з сторін зобов'язань за контрактом не супроводжується штрафними фінансовими санкціями. В обов'язковому порядку термін дії форс - мажорних обставин повинен бути підтверджений Торгово - промисловою палатою відповідної країни.

У зовнішньоекономічних контрактах визначаються форми та умови здійснення розрахунків між контрагентами. Вони повинні закладатися у повній відповідності з чинним законодавством України про валютне регулювання і порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті. [5,55]

У ході розвитку міжнародної торгівлі та інших зовнішньоекономічних зв'язків склалися три основні форми безготівкових розрахунків через комерційні банки:

банківський переказ;

інкасо;

документарний акредитив.

Законодавство України, що регулює зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів таких відносин, включаючи валютне законодавство, надає право самим учасникам міжнародних зв'язків обирати б-яку форму розрахунків у сфері експорту та імпорту товарів і послуг. Комерційні банки, які ведуть валютні рахунки своїх клієнтів - українських підприємств, виконують їхні доручення у сфері розрахунків з іноземними партнерами через іноземні банки кореспонденти, тобто такі іноземні банки, з якими український банк має кореспондентські відносини, а саме - має в них свої кореспондентські рахунки ( рахунки Ностро) і відкриває у себе кореспондентські рахунки іноземних банків ( рахунки Лоро). Якщо клієнт українського комерційного банку має розраховуватися з іноземним партнером, який обслуговується в банку не кореспонденті, то розрахунки виконуються комерційним банком через третій банк ( де у нього є рахунок Ностро).

Банківський переказ - це доручення банку імпортера ( тобто банку, де відкрито валютний рахунок імпортера) банку експортера сплатити одержувачу коштів певну суму. Це доручення на переказ валюти банк імпортера одержує від свого клієнта.

У контракті між експортером і імпортером в обов'язковому порядку обумовлюється, коли імпортер дає банку доручення здійснити переказ до відвантаження товару або після відвантаження. Природно, для запобігання ризику і з точки зору використання обігових коштів імпортерам вигідніший другий варіант, а експортери звичайно домагаються попередньої оплати вартості контрактів.

Інкасо - банківська розрахункова операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта-експортера одержує на підставі розрахункових документів гроші на його користь від платника імпортера за відвантажені товари, надані послуги і зараховує ці кошти на рахунок клієнта у банку.

Чисте інкасо - це інкасо фінансових документів ( наприклад, вексель, чек), тобто боргових зобов'язань, які слугують засобом одержання платежів за товарними операціями, що вже відбулися раніше.

При цьому розрахункова операція відбувається без участі будь-яких комерційних документів ( розрахунки фактури, акти прийомки-здачи тощо).

Документарне інкасо - це інкасо з участю комерційних документів, коли банк здійснює платіж експортеру за умови передання цих документів імпортеру.

При цій формі розрахунків експортер, відвантаживши товар іноземному партнеру, надає своєму банку інкасове доручення, до якого додаються всі обумовлені контрактом комерційні товарні документи. У інкасовому дорученні є всі необхідні дані для здійснення платіжної операції з зарахуванням коштів експортеру. Після перевірки інкасового доручення і всіх документів, що до нього додаються, банк експортера пересилає їх банку імпортера ( якщо він є банком - кореспондентом). Банк імпортера в залежності від умов, які містяться в інкасовому дорученні, передає своєму клієнту документи проти платежу за відвантажений товар або проти акцепту переказного векселя, якщо контрактом передбачені розрахунки з використанням векселів і якщо вексель доданий до інкасового доручення. У першому варіанті банк імпортера, одержавши платіж від свого клієнта, переказує гроші банку експортера. У другому варіанті імпортер бере на себе зобов'язання сплатити поставку пізніше.

Недоліками документарного інкасо є, по-перше, значний розрив у часі між відвантаженням, передачею документів, їх пересиланням і платежем; по-друге, відсутність гарантії платежу, тобто ризик неодержання коштів за відвантажений товар. Ці недоліки можуть бути подолані шляхом застосування телеграфного інкасо, а також за рахунок застосування інкасо з попередньо наданою банком імпортера банківською гарантією платежу. При розрахунках у формі телеграфного інкасо одночасно з відсилкою документів банку імпортера банк експортера надсилає телеграму з повідомленням про висилку документів і основних реквізитів інкасового доручення. Ця телеграма слугує підставою для здійснення платежу, а самі документи є доповненнями до надісланої телеграми. Найбільш вигідною формою розрахунків для експортера є документарний акредитив: за цієї форми розрахунків експортер одержує стовідсоткову гарантію платежу.

За акредитивної форми розрахунків банки партнерів забезпечують на вимогу імпортера та у відповідності з його вказівками розрахунок з експортером після подання останнім необхідних комерційних документів.

Підготувавши товар до відвантаження, експортер інформує про це свого партнера, після чого імпортер подає в свій банк заяву ( доручення) на відкриття акредитиву з вказівками щодо умов, строків, вартості поставки тощо. Банк імпортера надсилає акредитив банку експортера для передачі експортеру. Акредитив - це зобов'язання банку здійснити платіж. Якщо експортер згоден з умовами, він здійснює відвантаження товару і надає своєму банку відповідну документацію. Банк надсилає її банку імпортера для оплати, або списує за рахунок перерахованої банком імпортера валюти, якщо умовами міжбанківських розрахунків передбачається переказ валюти банком імпортера одночасно з відкриттям акредитиву. [ 7, 111 - 112 ]

1.3 Державне регулювання зовнішньоекономічних відносин

Зовнішньоекономічній політиці держави належить значна роль у забезпеченні ефективного використання зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності. В Україні на даний час сформувався досить широкий інструментарій зовнішньоекономічної політики, як результат еволюції ринкових відносин у країні та міжнародних економічних відносин у світі, з урахуванням стандартів, норм, правил і процедур, які склалися у міжнародному господарстві.

Надаючи всім без винятку підприємствам право вільного доступу до світового ринку, проводячи політику лібералізації зовнішньоекономічних відносин, Україна в той же час здійснює державне регулювання цих відносин у руслі протекціоністської спрямованості, тобто державного захисту вітчизняного виробництва від іноземної конкуренції. Держава постійно коригує законодавство в цій сфері з урахуванням , з одного боку, розвитку фритредерських тенденцій у розширенні світових господарських зв'язків ( фритредерство - концепція вільної торгівлі), а з іншого - національних інтересів країни, тобто товаровиробників і споживачів. Це стосується таких елементів зовнішньоекономічної політики, як ввізне та вивізне мито, квотування та ліцензування імпорту та експорту окремих товарів, регулювання через податковий механізм бартерних операцій у зовнішньоекономічних зв'язках, валютне регулювання та валютний контроль.

Нарахування ввізного ( імпортного) мита на товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України, здійснюється відповідно до Закону України “ Про єдиний митний тариф”.

Єдиний митний тариф України - це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що імпортуються в Україну. Ставки ввізного мита, як правило, встановлюються у процентах до митної вартості товарів ( так зване адвалерне мито). В окремих випадках ставки визначені у встановленому грошовому розмірі на фізичну одиницю товару ( штуку, метр, тощо). Таке мито називається специфічним. Використовується також комбіноване мито, в якому поєднуються принципи адвалерного та специфічного мита. Єдиний митний тариф України за розміром ставок диференційовано в залежності від функцій, які повинні виконувати мито в економічній політиці держави. З цією метою ставки мита єдиного тарифу за розділами і товарними позиціями містять три колонки:

преференційні ставки, які передбачають особливі переваги для товарів, що надходять з країн, які входять разом з Україною до митних союзів, мають з Україною відповідні міжнародні митні угоди, а також з країн, що розвиваються; більшість товарів за походженням із цих країн мають нульові ставки мита;

пільгові ставки, які застосовуються до товарів, що походять з країн, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння; ці ставки у 1,5 - 2 рази нижчі за повні ставки;

повні ставки застосовуються для решти товарів та інших предметів, вони встановлюються з урахуванням фіскальних потреб держави і захисту вітчизняних товаровиробників від конкуренції.

Ввізне мито нараховується митними органами у національній валюті України згідно зі ставками, що діють на день подання митної декларації підприємством - імпортером. База нарахування мита - митна вартість товарів, перерахована у гривні за курсом НБУ на день подання декларації, тобто ціна , яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину кордону України. Ця ціна, зокрема, включає в себе такі витрати з транспортування, які сплачує імпортер у зв'язку з закупівлею даної партії товарів. Законодавством передбачається, що в разі очевидної невідповідності заявленої митної вартості реальній ринковій кон'юнктурі, або у разі неможливості перевірки її обчислення митні органи мають право визначати митну ціну товарів на основі цін на ідентичні або подібні товари в основних країнах - експортерах таких товарів. [ 6, 125 ]

В Україні законодавчо встановлено перелік товарів, які підлягають обкладанню митом при їх вивезенні ( експорті) за межі України суб'єктами підприємницької діяльності і ставки вивізного мита. Воно нараховується митним органом і сплачується, як, і ввізне мито, у національній валюті України. При визначенні митної вартості експортованої продукції валюта ціни контракту перераховується у національну валюту України за поточним курсом НБУ на день подання митної декларації. Зважаючи на можливі фінансові труднощі підприємств-платників ввізного мита через необхідність його сплати ще до одержання експортної виручки, закон надає право експортерам здійснювати цей митний платіж шляхом видачі простого векселя з відстроченням платежу на термін виконання експортного контракту, але не більше як на 90 календарних днів з моменту подачі митної декларації.

Якщо на ті чи інші товари встановлені експортні квоти і підприємство експортує їх у рахунок цих квот, експортне мито на такі товари не справляється. Не справляється також вивізне мито при експорті продукції, виготовленої із заздалегідь імпортованої давальницької сировини, бо за цю сировину мито вже сплачене при ввезені в Україну.

Законодавство України всіляко заохочує експорт продукції вітчизняних товаровиробників. Найсуттєвіше значення в цьому плані має вартість на всі види експортної продукції ( за винятком експорту продукції, яка, згідно з законодавством, звільнена від ПДВ на внутрішньому ринку.

Важливим засобом державного впливу на фінансову діяльність підприємств у сфері зовнішньоекономічних відносин є прийнята в Україні система валютного регулювання і валютного контролю. Стосовно підприємств найактуальнішим є питання цієї системи:

право власності на валютні цінності і право проведення операцій з ними;

порядок використання надходжень в іноземній валюті;

право купівлі та продажу іноземної валюти на українському міжбанківському ринку;

порядок організації розрахунків у іноземній валюті;

зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, яке перебуває за межами України;

цивільно правова, адміністративна і кримінальна відповідальність за порушення валютного законодавства.

Основним законодавчим актом, який регулює ці питання, є декрет КМУ 1993 року “ Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Крім цього за останні роки прийнято низку інших законодавчих і нормативних актів із цих питань ВРУ, Президентом, НБУ. Вони спрямовані на вдосконалення і підвищення ефективності валютного регулювання, контролю за повнотою надходження в Україну валютних коштів, на лібералізацію валютного ринку.

Суб'єкти підприємницької діяльності в Україні мають право бути власниками валютних цінностей, включаючи такі, що перебувають за межами України ( крім законодавчо заборонених випадків). Операції з іноземною валютою підприємства мають право здійснювати через комерційні банки, які мають дозвіл ( ліцензію) НБУ на проведення валютних операцій ( так звані уповноважені банки). В одному з уповноважених банків підприємство має право відкрити власний валютний рахунок.

Періодично Уряд і НБУ можуть вводити і вводять порядок, згідно з яким певну частину валютної виручки і інших надходжень в іноземній валюті на свою користь підприємство - резидент зобов'язано в обов'язковому порядку продати через уповноважений банк на міжбанківському валютному ринку України ( на Українській міжбанківській валютній біржі або поза нею) з одержанням гривневого еквіваленту за офіційним курсом НБУ. Решта валютних коштів залишається у повному розпорядженні їхнього власника і використовується як фінансове забезпечення його зовнішньоекономічної діяльності. Такий порядок використання валютної виручки обумовлений необхідністю формування державних валютних резервів та накопичення валюти для її використання у пріоритетних напрямках. Банк, який обслуговує підприємство - учасника зовнішньоекономічних відносин, зобов'язаний здійснювати обов'язковий продаж валютних надходжень на користь свого клієнта протягом кількох робочих днів з моменту надходження і зарахування експортної виручки. Підприємство надає банку розпорядження про здійснення такого продажу, а якщо таке розпорядження вчасно не зроблене, то банк здійснює зазначений продаж самостійно. При цьому підприємству зараховується експортна виручка в національній грошовій одиниці за діючим курсом, тобто банк здійснює примусове вилучення коштів, а конвертацію виручки в іноземній валюті згідно з вимогами валютного законодавства. [ 5, 89 ]

З липня 1997 року в Україні введена нульова норма обов'язкового продажу виручки в іноземній валюті, тобто вся вона в даний час надходить у повне розпорядження підприємств - одержувачів.

Якщо підприємству не вистачає власних валютних коштів для здійснення платежів за його зобов'язаннями перед іноземними експортерами, а також на інші цілі ( наприклад, для забезпечення витрат на службові відрядження за кордон у межах норм, що встановлюються державою), воно має право придбати необхідну йому іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право купувати на міжбанківському валютному ринку на здійснення платежів, що витікають із належним чином оформлених зовнішньоекономічних контрактів, про ліцензованих НБУ валютних операцій, пов'язаних з рухом капіталу ( виплата дивідендів іноземним інвесторам, переказ за кордон платежів за придбані цінні папери тощо). Уповноважений банк приймає заявки своїх клієнтів на купівлю валюти за умови наявності у заявника належним чином оформленого контракту на імпорт продукції або інших документів, що свідчать про право придбання валюти. Куплена іноземне валюта повинна бути використана підприємством за призначенням протягом законодавчо встановленого терміну ( зараз 5 днів), після чого, в разі невикористання, вона підлягає обов'язковому продажу. Купівля іноземної валюти на валютному ринку України дозволяється як за умови фактичного надходження імпортованих товарів, так і в разі попередньої оплати.

Правилами розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності передбачається використання як засобу платежу іноземної валюти, а валюта України в цих розрахунках може використовуватися підприємствами за умови наявності на це спеціального дозволу НБУ. Дуже важливою умовою встановленого в Україні порядку розрахунків з нерезидентами є обов'язок суб'єктів підприємництва завершувати розрахунки упродовж не більше як 90 днів. Якщо при експорті продукції підприємству-експортеру через 90 днів після її відвантаження за кордон не надійшла іноземна валюта, то у підприємства виникає дуже відчутна матеріальна відповідальність перед державою у вигляді штрафу за кожен день прострочення ( зараз це 0,3 відсотка від вартості поставки). Так само караються випадки, коли, перерахувавши у вигляді попередньої оплати імпортних товарів іноземну валюту за кордон, підприємство через 90 днів не отримує закуплену партію товарів. Такі законодавчі положення сприяють найшвидшому поверненню валютних і інших цінностей в Україну. Цієї ж мети держава прагне досягти шляхом запровадження низки нормативних актів щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами, зокрема, шляхом уведення обов'язкового ( щоквартального декларування суб'єктами підприємницької діяльності валютних цінностей, що перебувають у інших країнах. Суб'єкти підприємницької діяльності, які ведуть зовнішньоекономічну діяльність, зобов'язані щоквартально подавати регіональному управлінню НБУ і органу податкової адміністрації декларацію єдиного зразка про валютні цінності, доходи та майно, які належать резиденту України і перебувають за її межами. Без довідки про подачу такої декларації митні органи не мають право приймати експортно-імпортні вантажі митного оформлення, а комерційні банки - здійснювати банківські операції з валютними цінностями суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності. В декларації знаходять відображення дані про загальну суму валютних цінностей, доходів та майна, які перебувають за межами України і належать резиденту України, в тому числі суму валюти, яка одержана від здійснення діяльності за межами України, суму, перераховану за кордон з метою придбання товарів, які перебувають за межами України з перевищенням встановлених законодавством строків повернення їх в Україну, суму валютних цінностей в іноземних банках на рахунках, які відкриті без відповідного дозволу на це НБУ. За достовірність даних, наведених у декларації, декларанти несуть відповідальність, встановлену законодавством.

Порушення всіх чинних положень валютного регулювання і валютного контролю тягне за собою як цивільно-правову, так і адміністративну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством України, включаючи санкції та позбавлення права вести зовнішньоекономічну діяльність. [ 4, 59 - 60 ]

2. Аналіз зовнішньоекономічних зв'язків України та їх впливу на ефективність функціонування економіки країни

У найзагальнішому вигляді зовнішня торгівля є засобом розвитку спеціалізації країни, зростання продуктивності ресурсів, збільшення обсягів виробництва, отже - і піднесення добробуту держави. Дослідження, проведене Світовим банком, засвідчило наявність тісного зв'язку між розвитком зовнішньої торгівлі та економічним зростанням. Тому диверсифікація зовнішньоекономічних зв'язків України залишається для неї актуальною навіть сьогодні.

Багато країн, які мають обмежені ресурси і вузький внутрішній ринок, не можуть з достатньою ефективністю виробляти все необхідне їм для внутрішнього споживання, і експорт-імпорт стає для них способом одержання бажаних товарів. Інші держави, які мають багаті та різноманітні ресурси, а також місткий внутрішній ринок, менше зв'язані з світовими ринком. Але практично всі вони залежать від міжнародної торгівлі і включені до неї більшою чи меншою мірою. Для різних країн така залежність є різною. За методикою Світового банку. вона визначається як відношення вартості експорту товарів і послуг ( згідно із записами у національних рахунках) до ВВП ( у ринкових цінах):

Е к

ЧЗ =------ * 100 %, ( 2.1 )

ВВП

де, ЧЗ - відповідно, частка залежності; Ек - вартісні обсяги експорту.

Питома вага експорту у ВВП розвинутих країн коливається від 10 до 70 % ( відповідно у США - 12,1 %, Канаді - 40 %, Нідерландах - 56 %, Бельгії - 73,4 %). За даними Світового банку, в Україні цей показник у 1998 році становив 39,8 %.

Частка торговельного обороту держави у її ВВП дає уявлення про те, наскільки економіка країни опосередковується зовнішньоекономічними зв'язками:

Е к + Ім

ЧО = ---------- * 100 %, ( 2.2 )

ВВП

де, ЧО - відповідно, частка опосередкування; Ек та Ім - відповідно, вартісні обсяги експорту та імпорту держави.

Питома вага зовнішньої торгівлі у ВВП країн світу коливається від 17 % ( у Японії) до 356 % ( у Сінгапурі ). В Україні цей показник у 1998 році становив 93 %.

Але ж думка про те, що зовнішня торгівля виступає джерелом збагачення нації, не є новою : вона висловлювалася ще за часів розвинутого меркантилізму. Сьогодні важливість участі країн у міжнародній торгівлі підтверджують висновки Світової Організації Торгівлі ( СОТ ), яка пов'язує зростання масштабів експортно-імпортних операцій з поліпшенням господарської кон'юнктури в розвинутих індустріальних державах Південно - Східної Азії та Латинської Америки. Досить зауважити, що третина національного виробництва України також опосередковується міжнародною торгівлею.

Однак і через 9 років після проголошення незалежності Української держави питання економічного зростання залишається важливим для України. Що ж перешкоджає її виходові з економічної кризи : інфляція, низька конкурентоспроможність на світовому ринку, деформована структура економіки, нераціональна податкова політика? На думку О. В, Турчинова, причина полягає в значній тінізації економіки України (див. таблицю 2.1 ).

Таблиця 2.1

Показники тінізації економіки України в 1992 - 1997 роках ( % до 1990 р.)