Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з теми: «Механізм багатостороннього регулювання»

План

Вступ

1. Особливості розвитку світової економіки

1.1 Світове господарство - суть, етапи та закономірності розвитку

1.2 Структура та зв'язки світової економіки

1.3 Протиріччя і закономірності розвитку світової економіки

2. Механізм багатостороннього регулювання

2.1 Міжнародна торгівля - складова світової економіки

2.2 Регулювання міжнародного руху капіталу

2.3 Регулювання міжнародної міграції робочої сили

2.4 Регулювання руху технологій

3. Система міжнародних зв'язків

3.1 Світові організації, які забезпечують механізм багатостороннього макроекономічного регулювання

3.2 Шляхи макроекономічної стабілізації економіки України

Висновки

Література

Вступ

Рух до ринкової економіки виявляється не тільки в розвитку товарно-грошових відносин в середині країни, але й у все зростаючому розширенні світо господарських зв'язків.

Давно скінчилася епоха натуральних господарств. Економіку все складніше обмежити межами однієї країни, навпаки, кордони стають все більш економічне прозорими. Згідно висновкам Дж. Сакса “економічний успіх будь-якої країни світу базується на зовнішній торгівлі. Ще жодній країні не вдалося створити здорову економіку, ізолювавшись від світової економічної системи”. Торгівля між країнами, економічне співробітництво, розширення світо господарських зв'язків, міжнародний розподіл праці дають відчутну взаємну вигоду країнам. В результаті економічної взаємодії та інтеграції складається світова економіка.

Для того, щоб зрозуміти сутність економічних відносин між країнами необхідно звернутись до історії становлення та розвитку цих відносин, зол зуміти, як встановлювалася світова торгівля, чому здійснюється вивезення капіталу за кордон, в чому саме виграють країни, які будують політику активних зовнішньоекономічних зв'язків.

Важливу роль в формуванні світового економічного господарства, поглибленні взаємних контактів, орієнтації економіки країни на зовнішній ринок відіграє застосування нових форм економічної взаємодії, що виходять далеко за межі традиційних торгових зв'язків.

На сьогоднішній день жодна країна не може ефективно просуватися вперед на шляху економічного прогресу поза світо господарськими процесами. Стан національної економіки все більше визначається не тільки внутрішнім потенціалом, а також масштабами та ступенем участі в світовому розподілу праці, загальносвітовим характером науково-технічного та технологічного прогресу, загальним станом ресурсів планети.

Саме світо господарські зв'язки являються матеріальною основою зростаючої взаємозалежності країн в рамках світової економіки.

Мета даної курсової роботи - розглянути поняття та особливості розвитку світової економіки, особливості її регулювання та міжнародні зв'язки.

Основними задачами даної курсової роботи є:

- Визначити поняття світового господарства його суть, форми, етапи та закономірності та протиріччя розвитку;

- Вивчити методи та механізм регулювання світової торгівлі;

- Розглянути форми руху капіталів в світовій економіці та регулювання інвестицій;

- Проаналізувати особливості світової міграції робочої сили;

- Визначити поняття обміну технологіями, та механізм їх регулювання;

- Розглянути вплив світових організацій на міжнародну економіку;

- Навести шляхи макроекономічної стабілізації економіки України.

капітал інвестиції світова торгівля міграція

1 Особливості розвитку світової економіки

1.1 Світове господарство - суть, етапи та закономірності розвитку

В сучасних умовах розвитку економіка кожної країни знаходиться в залежності від зовнішньоекономічних відносин. Це відображується в різноманітності зв'язків між країнами. Зараз жодна держава не може існувати окремо від інших країн не підтримуючи з ними взаємозв'язку. Економічні відносини між країнами вже не можна обмежити лише торгівлею. Вони включають в себе рух капіталу, міжнародний розподіл праці, розвиток транс національних корпорацій, міжнародних науково-технічних зв'язків, валютних відносин, міграцію робочої сили.

Світо господарські зв'язки беруть свій початок в міжнародній торгівлі, історично це перша форма міжнародних економічних відносин. Вона пройшла шлях від одноразових зовнішньоторгових угод до широкомасштабного торгівельного співробітництва, коли поставки здійснюються міжнародними корпораціями у межах виробничої кооперації.

Світове співробітництво, економічні відносини між країнами. Мають давне походження. Ще в епоху рабовласництва. Давній Єгипет, Греція, Рим, здійснювали торгівельні відносини з іншими країнами.

В середньовіччя торгівлю вели Генуя, Венеція, Великий Новгород, Київ. І хоча обсяги торгівлі були досить малими, вона відігравала певну роль в господарському житті країни. На той час країни обмінювались, в більшості своїй ремісницькими виробами, драг оцінними металами, предметами роз кошу, прянощами, продукцією сільського господарства. Але не зважаючи на все це світовим економічним відносинам був притаманний невеликий обсяг і епізодичний характер. На світову торгівлю свого часу того часу, доволі замітний відбиток накладали такі зовнішньоекономічні фактори, як грабіжництво, війни, піратство. Були відсутні умови для нормальної, широкомасштабної торгівлі та комерційної діяльності, не було достатніх засобів для спілкування.

За виключенням окремих випадків, зовнішня торгівля мала достатньо обмежені обсяги та значення для господарства. Кожна країна намагалася в першу чергу забезпечити себе власними товарами, тоді як міждержавна торгівля охоплювала незначні частину продуктів виробництва. Розвиток торгівельних відносин між країнами стримувався також слабкою участю грошей в світових економічних відносинах. Основна часина зовнішньої торгівлі мала форму прямого натурального товарообміну.

Зростання розвитку і значення світових економічних відносин пов'язано в першу чергу з формуванням і розвитком промисловості, машинної індустрії. Що стали поштовхом до зростання світових господарських зв'язків. Поява нових галузей та видів виробництва, збільшення виробничої потужності, продуктивності праці значно розширили можливості вивезення та продажу за межі країни значної частини виробленої продукції. Разом з цим різко зросла необхідність ряду країн в сировині та інших природничих ресурсах. А оскільки можливості розробки окремих видів корисних копалин є обмеженими, зросла необхідність придбання сировини, палива та матеріалів у інших країн.

Одночасно з цим поява транспортних засобів відкрила широкі можливості перевезення товарів на значні відстані, і в достатньо великому обсязі. Всі ці фактори сприяли інтенсивному розвитку світової торгівлі, розширенню економічних зв'язків між країнами.

Для сучасного світового господарства є характерним сукупність національних ринків які взаємопов'язані і взаємодіють один з одним через різні форми економічних відносин, опосередкованих конкуренцією між учасниками. Існування конкуренції з'ясовує структуру і обсяг виробництва, експорту, ступінь розвитку міжнародного розподілу праці. Міжнародний розподіл праці - це зосередження виробництва певних продуктів в економіці окремих країн з метою поступового продажу на світовому ринку та задоволення тим самим потреб інших країн, в яких існує попит на ці продукти.

Вперше проблема ефективності світового розподілу праці була обґрунтована А.Смітом як “теорія порівняних переваг” де А.Сміт доводив, що “облік є позитивним для кожної країни; кожна країна знаходить в ньому абсолютні переваги”.

Однак, якщо продовжити цю думку, можна зробити висновок: якщо країна може знайти закордоном все що їй необхідно за меншу ціну і без обмежень, то вона буде зацікавлена таким чином отримувати за кордоном усе.

Тоді виникає питання, а чи буде вона сама виробляти продукцію для продажу? Такої гарантії немає.

І з`являється наступне питання яким чином вона буде розраховуватись за свої покупки?

Висновок який можна зробити проаналізувавши дану ситуацію - теорія абсолютних переваг не має розвитку.

Д. Рікардо своєю працею “Начала політичної економії і оподаткування” (1817р.) змінює хід класичної теорії, показуючи в яких межах є можливим обмін між країнами, висуваючи критерії світової спеціалізації.

Він показує що слід в інтересах кожної країни спеціалізуватися на виробництві в якому вона має найбільші переваги, або найменшу слабкість і для якого відносна вигода є найбільшою. Таким чином це основа принципу (теорії) порівняних переваг.

Д. Рікардо показав, що світовий обмін є бажаним для кожної країни. І він з`ясував ту цінову зону, в нутрі якої обмін є вигідним для кожного.

Але лише Джон Стюард в праці “Основанія політичної економії” (1848р.) показав за якою ціною здійснюється обмін. Згідно з ним ціна обміну встановлюється згідно з законом попиту і пропозиції на такому рівні, що сукупність експорту кожної країни дає можливість сплачувати сукупність її імпорту.

Таким чином ця теорія показує, що існує ціна, яка оптимізує обмін товарів між країнами, і залежить вона в першу чергу від попиту і пропозиції.

Е. Хекшер та Б. Олин надали пояснення теорії порівняних переваг, які має та чи інша країна по відношенню певних продуктів знаходяться на рівні забезпеченості факторами виробництва. Вони висували теорію “вирівнювання цін на фактори виробництва” - яка розкриває суть того, що національні відмінності виробництва обумовлюються різною долею факторів виробництва - працею, землею, капіталом, а також різною внутрішнією потрібністю в тих чи інших товарах.

Американські економісти П. Самуільсон і В. Столпер покращили доказ теорії Хекшера-Оліна надавши свою теорію: у випадку однорідності факторів виробництва, ідентичності техніки, досконалої конкуренції і повної мобільності товарів світовий обмін вирівнює ціну факторів виробництва між країнами.

В західних дослідженнях проблеми світової торгівлі широке розповсюдження отримала також теорія зовнішньоторговельного мультиплікатора. Відповідно до цієї теорії: ефект, що надається зовнішню торгівлею (в вчасності експертом) на динаміку зростання національного доходу, на розмір зайнятості, споживання та інвестиційну активність, характеризується для кожної країни певними кількісними залежностями і може бути розрахованим і вираженим у вигляді певного коефіцієнта - мультиплікатора. По-перше - експортні замовлення безпосередньо збільшують випуск продукції, а відповідно, і заробітну платню в галузях, що виконують це замовлення. А відповідно вони приведуть в рух другорядні споживчі витрати.

Зовнішньо торговий обмін товарами - важлива складова частина світових економічних відносин. Зовнішньо торгівельний оборот характеризується відношенням вартості експорту до вартості валового внутрішнього продукту, обсяг експорту на душу населення, ці показники відображують наскільки економіка окремої країни пов'язана зі світовим ринком.

1.2 Структура та зв'язки світової економіки

Існування світової економіки як системного утворення виявляється через різноманітні структурні елементи. Структура світової економіки наведена на рисунку 1.1

У залежності від критеріїв класифікації можна виділити такі підходи до визначення структури світового господарства:

I. Структура світової економіки по основним суб'єктам:

- підприємства, фірми, транснаціональні коpпоpації, що діють на макрорівні;

- національні держави, інтереси яких репрезентують різноманітні урядові органи на макрорівні;

- регіональні інтегpаційні об'єднання (ЕС, ЕАВТ, НАФТА, МЕРКОСУР і т.п.);

- міжнародні економічні організації (МВФ, ГАТТ/О, ЮНИДО, ЮНКТАД та ін.), що діють на глобальному рівні.

II. Структура світової економіки по основних сферах господарської діяльності:

- інвестиційна сфера - сукупність економічних відносин, що виникають в результаті міжнародної спеціалізації і кооперування на різних рівнях, а також міжнародного інвестування;

- Науково-технічна сфера - міжнародні науково-технічні комплекси, НДІ, лабораторії, різноманітні спільні проекти, а також світовий ринок технологій, патентів, ліцензій;

- Сфера міжнародної торгівлі;

- Міжнародна валютно-фінансова сфера.

III. Структура світової торгівлі за рівнем соціально-економічного розвитку держав:

Цей варіант класифікації використовується досить часто, у тому числі різноманітними міжнародними організаціями ( ООН, МВФ, Світовим банком),

Міжнародне регулювання та нагляд	Економічні	Фінансові
	Міжнародні організації
Форми міжнародних економічних відносин	Товарами	Послугами	Капіталу	Робочої сили	Технології	Валютою	Цінними паперами	Деревативами	Кредитами	Розрахунками
	Світова торгівля	Світовий рух факторів виробництва	Світова торгівля фінансовими інструментами
Державне регулювання	Регулювання зовнішньої торгівлі	Регулювання руху факторів виробництва	Валютне та банківське регулювання
	Мікроекономічна політика	Макроекономічна політика
Базові поняття	Світове господарство
	Світовий ринок
	Світовий розподіл праці

Основні параметри для класифікації:

А. Ступінь індустріального розвитку (економічний потенціал). У свою чергу цей параметр може бути характеризований системою показників, у числі яких:

загальний обсяг ВВП або ВНП, ВВП на душу населення, галузева структура національної економіки, виробництво основних видів продукції на душу населення, показники ефективності виробництва, показники порівняльної конкурентоспроможності;

Б. Структура економічних відносин (або структура відносин власності);

В. Форми економікою (моделі господарського механізму);

Г. Рівень і якість життя населення: середньорічні прибутки на душу населення, структура особистих споживчих витрат, розвиненість сфери освіти, , соціального забезпечення, тривалість життя та ін.;

Д. Участь держави у міжнародному поділі праці: експортна/імпортна квота; структура експорту/імпорту; обсяг закордонних інвестицій і т.п.

Вищезгадані параметри є підставою для виділення таких груп держав у світовій економіці:

1. Промислово-розвинуті країни ( 25-30 високорозвинених держав, серед яких країни так званої “великої сімки” - США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада);

2. Країни, що розвиваються, ( біля 140 держав Азії, Африки і Пiвденної Америки);

3. Країни з перехідною економікою ( біля 30 держав колишнього СРСР, Центральної і Східної Європи та Азії, що переходять від командно-адміністративної системи до ринкової економіки);

4. Країни соціалістичного вибору ( деклька держав, що продовжують будувати чи заявляти про будівництво соціалізму на своїй території: Куба, КНДР, і зі значними застереженнями КНР і СРВ).

1.3 Протиріччя і закономірності розвитку світової економіки

Відомо, що протиріччя - це фундаментальне джерело всякого розвитку, у тому числі й у сфері економіки. Протиріччя формуються завдяки взаємодії різноманітних структурних елементів світового господарства. Вони виникають між суб'єктами МЕВ на всіх рівнях внаслiдок відносної економічної відокремленості цих суб'єктів, існування особливих економічних інтересiв.

Протиріччя світового господарства поділяють на:

1. Внутрішні - формуються усередині всіх підсистем світового господарства в процесі їхнього розвитку;

2. Зовнішні - обумовлені взаємодією всіх структурних елементів світового господарства з зовнішнім середовищем.

У свiтовій торгівлі на сучасному етапі відбувається формування механізму вирiшення протиріч:

- на макрорівні це досягається під час обговорення та пiдписання зовнішньоекономічних договорів або контрактів;

- на макрорівні протиріччя вирішуються під час підписання двох - або багатосторонніх міждержавних угод, у процесі контактів керівників держав і урядів;

- на глобальному piвнi протиріччя вирішуються в процесі діяльності piзноманiтних мiжнаpодних організацій.

Закони і закономірності світової економіки - це стійкі тенденції, суттві причинно-наслiдкові зв'язки в розвитку світової економіки. У літературі стосовно до світової економіки виділяють такі закони і закономірності:

1. Закон відповідності міжнародних економічних відносин рівню і характеру світових продуктивних сил;

2. Закон пропорційності розвитку світової економіки ( існують структурні елементи світового господарства і об`ктивно обумовлене спів відносини між ними: промисловість і сільське господарство, матеріальне і нематеріальне виробництво, центр і периферія і т.п.);

3. Закон зростання продуктивності праці, підвищення ефективності виробництва;

4. Закон нагромадження - необхідність інвестувати частину одержаних прибутків із метою розвитку світової економіки;

5. Закон інтернаціоналізації виробництва - чинність закону виявляється в поглибленні міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва, у розвитку інтеграційних процесів, що сприяє підвищенню ефективності завдяки використанню в тому числі зовнішніх чинників економічного росту.

Формами прояву цього закону є, наприклад, міжнародні господарські об'єкти, спільні підприємства (СП), міжнародні транспортні й енергетичні системи, міжнародні інформаційні системи і т.п.;

6. Закон вартості. У світовому господарстві цей закон обумовлює формування світових цін;

7. Закон попиту і пропозиції;

8. Закон міжнародної конкуренції. На світовому ринку головною дiючою особою міжнародної конкуренції є транснаціональні корпорації.

9. Закон нерівномірності економічного розвитку держав. Проявляється в зміні спів відносин сил між країнами в процесi розвитку світового господарства.

Нерівномірність обумовлена особливостями географічного положення, рiзницею в людських, сировинних і фінансових ресурсах; стихійністю ринку; конкуренцією; неpiвномipнiстю освоєння HТП; різноманітною по ефективності економічною політикою.

2. Механізм багатостороннього регулювання

2.1 Міжнародна торгівля - складова світової економіки

Міжнародна торгівля (МТ) займає особливе місце в системі світо господарських зв'язків. І історично, і логічно вона є вихідною формою міжнародних економічних відносин. МТ виникає на основі міжнародного поділу праці і виражає взаємну економічну залежність держав. У результаті розвитку МТ формується світовий ринок.

Міжнародна торгівля являє собою специфічну форму обміну продуктами праці (товарами і послугами) між продавцями і покупцями різних країн.

В умовах відкритої економіки експорт і імпорт товарів впливають на основні макроекономічні показники. Експортовані товари споживають іноземні громадяни, але експорт дає iмпульс для розвитку національної економіки, стимулюючи зростання обсягів виробництва, доходів і зайнятості. Експорт діє як складова сукупних витрат, поряд зі споживанням, інвестиціями і державними витратами, тобто збільшує сукупний попит. Відома формула Кейнса з урахуванням експорту (Х) приймає наступний вигляд:

ВHП=C+I+G+X

Оскільки більшому обсягу сукупних витрат відповідає більш високий обсяг виробництва, зростання експорту збільшує ВНП.

Hа імпорт навпаки треба витрачати частину виробленого національного доходу, стимулюючи тим самим виробничу активність в інших державах. Отже, імпорт, збільшуючи кількість товарів на внутрішньому ринку, приводить до скорочення витрат на виробництво усередині країни. Якщо ввести імпорт (М) у формулу, вона матиме наступний вигляд:

ВHП=C+I+G+X-М

Оскільки для позначення різниці між сукупним експортом і сукупним імпортом країни за рік використовують поняття “чистий експорт” (NX), формула буде мати наступний вигляд:

ВHП=C+I+G+ NX

де чистий експорт може бути величиною додатною (якщо експорт перевищує імпорт) чи вiд'ємною (якщо імпорт перевищує експорт).

Загальний висновок: для забезпечення зростання економіки необхідно заохочувати експорт і стримувати імпорт, з огляду при цьому на наступні обставини:

1. можливості експортувати товари залежать не тільки вiд стану економіки країни-експортера, але й від збільшення чи скорочення національного доходу країни-імпортера;

2. державний контроль над імпортом може позбавити внутрішній ринок багатьох життєво необхідних товарів та ресурсів (у зв'язку з чим у багатьох країнах законодавчо встановлюється перелік товарів “критичного імпорту”, на якi розповсюджуються митнi преференцiї).

Як і інші складові сукупних витрат експорт і імпорт діють з мультиплікаційним ефектом. Формула мультиплікатора експорту (Mx) має наступний вигляд:

, де:

MRS - гранична схильність до заощаджень;

МRС - гранична схильність до споживання

Приріст ВНП у результаті дії експортного мультиплікатора в цьому випадку визначається по формулі:

,

де ДХ - обсяги експортного замовлення.

Вплив зовнішньої торгівлі на розвиток національної економіки виявляється у функціях зовнішньої торгівлі. У числі цих функцій варто виділити:

- функцію заповнення відсутніх елементів національного виробництва. Це можуть бути ресурси, якими країна не володіє, чи складна, наукомістка продукція, яку вона поки не в змозі виробити, тощо;

- трансформаційну функцію. Зовнішня торгівля здатна видозмінювати структуру ВНП, пристосовувати її не тільки до внутрішніх, але й до міжнародних потреб;

- ефектостворюючу функцію. Зовнішні фактори здатні максимізувати національний доход при зменшенні витрат на його виробництво (т.зв. вигоди міжнародного поділу праці);

- функцію економії від збільшення масштабів виробництва. Функція украй важлива для малих країн, з відносно невеликим внутрішнім ринком. Вона дає їм можливість розгортати масове виробництво;

- функцію підвищення конкурентоздатності національної продукції. МТ впливає на внутрішній і зовнішній ринки через міжнародну конкуренцію.

Крім того участь у МТ приносить і неекономічні вигоди (політичні, військові, соціальні, культурні тощо).

Міжнародну торгівлю характеризують три найважливіших аспекти: динаміка, товарна структура, географічні напрямки.

У свою чергу для аналізу динаміки МТ використовують наступні показники:

Показники обсягу МТ:

1. обсяг експорту (Х);

2. обсяг імпорту (М);

3. зовнішньоторговельний оборот - сукупний обсяг експорту й імпорту за певний час (ЗТоб = Х + М);

4. фізичний обсяг МТ - оцінка обсягу експорту й імпорту в незмiнних цінах

Обсяг свiтової торгiвлi визначається в натуральних i вартiсних показниках. Вартiснi показники переважно розраховуються у нацiональнiй валютi i перераховуються у долари США для їх порiвняння. Для вартiсної оцiнки експорту бiльшiсть країн використовує базу цiн FOB (Free on Board - “Вiльно на борту судна”), за якою продавець зобов'язаний доставити товар у порт вiдвантаження i завантажити його на борт судна. Для оцiнки iмпорта найчастiше використовується цiна CIF (Cost, Insurance, Freight - “Вартiсть, страхування, фрахт”), за якою продавець повинен за свiй рахунок зафрахтувати судно, завантажити товар i застрахувати його вiд ризикiв. За таких умов вартiсть свiтового експорту завжди менша вiд вартостi свiтового iмпорту на розмiр витрат для перевезення i страхування вантажiв.

Показники динаміки МТ:

1. темпи зростання МТ: наприклад, темпи зростання експорту

, де

Тзе - темпи зростання експорту;

Езр- обсяг експорту в звітному році; Ебр - обсяг експорту в базисному році.

2. темпи приросту МТ: наприклад, темпи приросту імпорту

, де

Тпр.i.- темпи приросту імпорту,

Т з.і.з.р. - темпи зростання імпорту в звітному році;

Т з.i.б.р. - темпи зростання імпорту в базисному році.

Показники результативності міжнародної торгівлі:

1. сальдо торгового балансу - різниця між вартісними обсягами експорту й імпорту окремої країни. Якщо експорт перевищує імпорт, сальдо є позитивним, додатним (“+”), а торговий баланс - активним; якщо навпаки імпорт перевищує експорт, то сальдо є вiд'ємним (“ - ”), а торговий баланс - пасивним.

2. експорт на душу населення

, де

Е д.р. - обсяг експорту в даному році,

Е д.н. - експорт на душу населення.

3. імпорт на душу населення;

4. зовнішньоторговельний оборот на душу населення

5. експортна квота;

6. імпортна квота;

7. зовнішньоторговельна квота.

Для міжнародної торгівлі характерні високі темпи зростання, вони більш ніж 1,5 рази перевищують зростання світового виробництва. Сьогодні по каналах МТ реалізується більш 20% виробленої у світі продукції. Особливо швидко світовий товарообіг зростав у 50-60-ті роки (7% щорічного зростання), у 70-ті роки темпи знизилися до 5%, а потім знову стали підвищуватися і досягли в другій половині 90-х - 7-9%. Основними факторами активізації МТ є:

- більш високі темпи економічного зростання, менша глибина циклічних криз;

- поглиблення міжнародного поділу праці й інтернаціоналізація виробництва;

- HТР, що сприяє прискоренню відновлення основного капіталу, збільшує попит на сучасне устаткування;

- лібералізація МТ (зниження митних зборiв), створення вільних економічних зон і розвиток інтеграції;

- завоювання незалежності колишніми колоніями і проведення ними політики експортноорiентованої індустріалізації;

- трансформаційні процеси в колишніх соціалістичних країнах;

- загальна стабілізація міждержавних відносин.

Якщо в 1980 р. загальний обсяг світового експорту складав 2001 млрд. дол., а імпорту - 2059 млрд., то в 1997 -му він склав відповідно 5641 млрд. і 5850 млрд. дол. Частка розвинутих країн - 72-73% , країн, що розвиваються - 20-24 %, країн з перехiдною економiкою - 6-8%, у тому числі СНД - 2,3%.

У другій половині ХХ ст. відбулися істотні зрушення в співвідношенні сил між країнами на свiтовому ринку. Поступово втрачають свої провiдні позиції США. Експорт Німеччини майже досяг рівня США, а в окремі роки перевищував його. У 90-ті роки основним центром МТ стала Західна Європа, обсяг експорту якої майже в 4 pази перевищив експорт США. У 70- 80-ті роки значний ривок у міжнародній торгівлі зробила Японія. До кінця 90-х перша десятка світових експортерів виглядала таким чином: США, Німеччина, Японія, Франція, Великобританія, Італія, Канада, Нідерланди, Гонконг, Бельгія і Люксембург, Сінгапур. Упритул наблизився до лідерів Китай. Росія займає місце в другому десятку. Що стосується України, то по офіційним даним її зовнішньоторговельний оборот складав на 1.01.2000 р. 28,1 млрд. дол. (експорт - 15,2 млрд., імпорт - 12,9 млрд. дол.)

Засоби регулювання зовнішньої торгівлі

Розвиток МТ тісно пов'язаний з розробкою iнструментiв її регулювання на національному і міжнародному рівнях.

Сучасна зовнішньоторговельна політика - це взаємодія двох тенденцій: протекціонізму і лібералізації. Процеси, що відбуваються в даний час у МТ, свідчать, що лібералізація стає її провiдною тенденцією. На це вказують зниження митних зборiв, посилення конкурентної боротьби на світовому ринку, що пiдвищує відкритість національних економік. Разом з тим поряд з лібералізацією МТ існує і протилежна протекціоністська тенденція. Така політика активно використовується країнами, що здійснюють структурні перетворення, з відносно слабкою в конкурентному відношенні економікою. Метою цієї політики є захист вітчизняних виробників, збереження за ними певної частки внутрішнього ринку і робочих місць.

Держави, проводячи протекціоністську політику, використовують інструменти, які можна поділити на дві основні групи:

1. тарифні обмеження (мита);

2. нетарифні обмеження (квоти, ліцензії, угоди про "добровільне" обмеження експорту, державна монополія зовнішньої торгівлі).

Найбільш розповсюдженим засобом регулювання зовнішньої торгівлі є мито. Мито - це податок, який справляється державою при перетинанні товаром митного кордону країни.

При використанні мита переслідуються наступні цілі:

- одержання додаткових доходів у держбюджет;

- регулювання зовнішньоторговельних потоків;

- захист національних виробників.

Мита поділяються на:

I. У залежності від характеру зовнішньоторговельної операції:

- імпортні (на ввезений товар);

- експортні (на товар, що вивозиться);

- транзитні (з товару, який перевозиться через територію країни).

II. У залежності від методики встановлення рівня мита:

- специфічні (встановлюються у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру товару: штуки, ваги, обсягу, площі. Використовуються частіше для оподатковування сировинних товарів);

- адвалерні (встановлюються у вигляді відсотка від деклаpованої вартості товару);

- змішані (тут товар обкладається одночасно і специфічним i адвалерним митом. Наприклад, мито стягується в розмірі 30% від вартості ввезеного товару, але не більш 100 ЄВРО).

III. У залежності від ставки мита, яка використовується:

- преференційні (чи привілейовані) - особливо пільгові, котрі можуть дорівнювати нулю. Використовуються в зонах вільної торгівлі чи митних союзах;

- договірні - мінімальні по величині мита. Використовуються при режимах найбільшого сприяння в торгівлі;

- генеральні - загальні мита по максимальних ставках. Звичайно їхній рівень у 2 - 3 рази вищий, ніж у договірних. Використовуються на товари з країн, торгові відносини з якими не передбачають режим найбільшого сприяння в торгівлі, а також на товари, країна походження яких не встановлена.

IV. Особливі різновиди мита:

- сезонні мита, що можуть використовуватися при ввозі і вивозі товарів. На Україні встановлюються на термін не більш 4-х місяців з моменту їхнього застосування;

- спеціальні мита - застосовуються в якості захисних і відповідних засобів у наступних випадках:

- при ввозі в країну товарів у таких кількостях і на таких умовах, що вони заподіюють шкоду вітчизняним виробникам;

- для припинення дій учасників зовнішньоекономічної діяльності, що порушують загальнодержавні інтереси в якій-небудь галузі, а також для припинення несумлінної конкуренції;

- як відповідну міру на дискримінаційні чи недружні дії з боку іноземних держав;

- антидемпінгові мита - застосовуються при ввозі на митну територію товарів за ціною, що істотно нижче їхньої конкурентної ціни в країні експорту і якщо це зниження загрожує заподіяти шкоду вітчизняним виробникам подібних товарів. Ці мита носять каральний, штрафний характер і спрямовані на боротьбу з демпінгом (продаж товарів за неприйнятними цінами).

- компенсаційні мита - використовуються у випадку ввозу на митну територію товарів, при вивозі чи виробництві яких прямо чи побічно використовувалися дотації.

Застосуванню спеціальних, антидемпінгових, компенсаційних мит передує розслідування, проведене у вiдповiдностi з законодавством.

Середні ставки тарифів у США, країнах ЄС і Японії в залежності від ступеня обробки товарів складають: У цілому митнi ставки мають тенденцію до зниження. За даними Світового банку за останні 150 років у розвинутих країнах вони зменшилися з 30-50% до 6-7%.

Таблиця 1. Середні ставки тарифів у розвинутих країнах ( %)

	США	ЄС	Японія
на сировину	1,8	1,6	1,4
на напівфабрикати	6,1	6,2	6,3
на готові вироби	7,0	7,0	6,4

У країнах, що розвиваються, їхній рівень значно вищий - 30-40% у середньому, оскільки вони мають потребу в захисті молодих галузей промисловості. Хоча і тут спостерігається вищезгадана тенденція. Крім тарифних інструментів зовнішньоторговельної політики після другої світової війни одержали поширення нетарифні бар'єри.

Таблиця 2. Країни, що розвиваються: середній рівень номінального тарифу ( %)

Регіон	1985 р.	1995 р.
Південна Азія	80,48	52,70
Африка	37,20	36,60
Латинська Америка	44,05	14,65
Східна Азія	29,15	20,70

Країни використовували їх з метою збереження жорсткого контролю за платежами по міжнародних угодах у процесі відновлення післявоєнної економіки. Потім у результаті активної діяльності ГАТТ почалися процеси лібералізації МТ, що торкнулися насамперед рівня митних тарифiв. Така ситуація призвела до збільшення нетарифних обмежень, яких у даний час нараховується більш 50 видів. Вони активно використовуються не тільки країнами, що розвиваються, але і розвинутими. Поширення нетарифних бар'єрів в індустріально розвинутих країнах відбивають наступні дані:

Таблиця 3. Нетарифні бар'єри у провідних промислово розвинутих країнах

Країна	Квоти	Технічні бар'єри	Державна монополія	Прикордонних режим	Внутрішні податки і збори	Субсидії	Усього
США	110	124	34	3	18	10	299
Японія	80	33	27	6	29	45	220
Німеччина	16	31	6	13	16	8	90
Великобританія	24	36	10	3	12	17	102
Франція	26	33	25	16	27	17	143
Італія	28	23	8	13	45	12	134

Усі нетарифні засоби регулювання поділяються на двi групи:

1. перша група - засоби, що спрямовані на пряме обмеження експортно-імпортних операцій. Метою є захист і регулювання розвитку національних галузей економіки;

2. друга група - заходу щодо стимулювання експорту.

Перша група містить у собі:

- Імпортні й експортні податки і збори (прикордонний податок; гербовий, муніципальний, фрахтовий збір, збір на розвиток національного експорту, ПДВ, акциз і т.п.);

- Кількісні обмеження на імпорт чи експорт ( т.зв.” квоти”). Основна їх ціль: зберегти за собою певну частку ринку. Спеціальною формою квотування, що цілком забороняє торгівлю з якою-небудь країною чи яким-небудь товаром є ембарго.

- Державні імпортні й експортні ліцензії. Ліцензійна система передбачає, що держава через спеціально уповноважене відомство видає дозвiл на зовнішньоторговельні операції. Ліцензії можуть бути разові (індивідуальні) і генеральні. Перші видаються під здійснення однієї конкретної експортно-імпортної угоди й і містять докладну інформацію про неї. Другі видаються на визначений період (звичайно рік) для здійснення зовнішньоторговельних операцій;

- Угоди про “добровільне” обмеження експорту. Є формою самообмеження поставок, якi фактично нав'язанi іноземному експортеру під погрозою застосування більш жорстких санкцій. Таке самообмеження практикується у вигляді граничних обсягів постачань чи підвищення цін. В даний час укладено більш 100 подібних угод, насамперед в текстильній, швейній, взуттєвій промисловості, чорній металургії, електроніці, автомобілебудуванні;

- Державна монополія зовнішньої торгівлі - надання виключних прав державним компаніям на здійснення зовнішньоторговельних операцій з конкретним товаром (військова продукція, медикаменти, тютюн, алкогольні напої й ін.);

- Адміністративні формальності. Це національні правила проведення експортно-імпортних операцій, що відрізняються від загальноприйнятих;

- Технічні і санітарні бар'єри. Являють собою перевірку відповідності імпортованої продукції міжнародним і національним стандартам по якості, безпеці, нормам екології й охорони здоров'я, вимогам до упакування і маркірування.

Друга група включає:

- експортні субсидії - надання коштів експортеру, що дозволяє йому значно знизити ціну товару;

- експортні кредитні субсидії - кредити експортеру, що видаються на пільгових умовах і дозволяють знизити ціну товару;

- державне страхування експортних кредитів - надання урядових гарантій експортеру , що дозволяють йому одержувати пільгові кредити комерційних банків;

- податкові пільги для експортерів ;

- стимулювання національного виробництва - умова , що передбачає державні закупки товарів, вироблених в країнi, навіть при їх більш високій ціні в порівнянні з вартістю аналогічних імпортних виробів.

2.2 Регулювання міжнародного руху капіталу

Однією з основних форм міжнародних економічних вiдносин, якi найбільш динамічно розвиваються у сучасних умовах, є міжнародний рух капіталу. Капітал - це той фактор, без якого неможливе створення товарів та послуг. Переміщення його за кордон у виробничій, грошовій чи товарній формах приводить до формування іноземної власності чи інших форм зобов'язань, що надають право на систематичне одержання прибутку.

Інтернаціоналізація господарського життя сприяла формуванню в 70-ті роки ХХ століття єдиного ринку позичкових капіталів і створенню на його основі світового фінансового ринку. Основою його є національні фінансові ринки, однак він має інтернаціональний характер, оскільки суб'єктами фінансових угод виступають юридичні і фізичні особи іноземних держав, а самі угоди передбачають трансформацію грошово-кредитних ресурсів з однієї валюти в іншу. Переплетiння національних і міжнародних активів веде до формування єдиного універсального ринку, доступного, щоправда, у різному ступені, усім країнам. На цьому ринку здійснюється рух позичкового капіталу між державами. Таким чином, міжнародний фінансовий ринок - це система відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл капіталу між кредиторами і позичальниками різних країн на основі попиту та пропозиції на капітал.

Характерними рисами сучасного стану міжнародної міграції капіталу є:

- високий динамізм іноземного інвестування.

- зростаюче значення експорту пiдприємницького капіталу (прямих інвестицій);

- скорочення частки банківських кредитів і підвищення ролі облiгацiйних позик у міжнародному кредитуванні ( т.зв. сек'юритизацiя);

- зміна географії вивозу капіталу;

- зміна співвідношення сил між головними експортерами;

- поява серед експортерів капіталів країн, що розвиваються;

- активне втручання держави в міжнародне інвестування;

- скромні поки що позиції країн СHД, Центральної і Східної Європи в міжнародних інвестиціях.;

Важлива особливість сучасних процесів міграції капіталу полягає в тому, що капітал не нав'язується країнам, а навпаки йде гостра конкурентна боротьба за його залучення. Основним засобом для цього є створення сприятливого інвестиційного клімату.

Під інвестиційним кліматом розуміють обставини (фактори), що бере до уваги іноземний інвестор при ухваленні рішення про капіталовкладення. Поняття інвестиційного клімату містить у собі наступні групи параметрів:

1. Загальні економічні умови (стан економіки, ситуація у валютно-фінансовій сфері, митний режим, витрати виробництва, режим використання робочої сили);

2. Правові умови підприємницької діяльності (порядок створення і ліквідації підприємств, звітність, система оподатковування і її стабільність, державний контроль над цінами, експортом і імпортом);

3. Державна політика по відношенню до іноземних інвестицій ( державні гарантії захисту прав власності, можливість переказу прибутку за кордон, традиції дотримання міжнародних договорів);

4. Політичні умови (політична стабільність, прихильність керівництва ринковим відносинам);

5. Загальні умови (культура, традиції, працьовитість, ставлення до бізнесу, криміногенна ситуація, географічне розташування).

На відміну від світової торгівля регулювання в сфері міжнародного руху факторів виробництва - капіталу, праці та технологій, ще не створилася чітка організаційна структура міжнародного моніторингу та регулювання. Єдиною організацією на сьогодні є Багатостороннє Агентство Гарантії Інвестицій.

Основні принципи гарантії інвестицій:

1. Гарантії надаються тільки по тих інвестиціях які виходять з країн членів БАГІ ( причому гарантія БАГІ складає 25-30% загального пакету);

2. Гарантії надаються на строк 15-20 років за конкретними інвестиційними проектами у формі вкладень в акціонерний капітал або позик терміном більшим за три роки, а також у формі франчайзингу та лізингових угод;

3. Гарантії надаються за окремими некомерційними ризиками (неможливість переведення валюти, експропріація інвестицій, порушення контракту, війни ...)

Максимальний обсяг гарантії капіталовкладень, який надається БАГІ - 50 млн. дол. за один проект, незалежно від кількості інвесторів. За користування гарантією сплачується премія яка залежить від ринкових умов, типу ризику, сектору економіки.

2.3 Регулювання міжнародної міграції робочої сили

Міжнародна міграція робочої сили (ММРС) - це процес її стихійного чи організованого переміщення в межах міжнародного ринку праці, обумовлений розвитком продуктивних сил та дією економічних законів.

Міжнародна міграція робочої сили є однією з найважливіших складових міжнародних економічних відносин. Поряд з рухом товарів, послуг і капіталів, міграція робочої сили являє собою переміщення цього провідного фактора виробництва в міжнародному масштабі.

Перші закони, що регулюють міграцію робочої сили, з'явилися в Англії в ХVШ ст. з початком промислової революції. Вони забороняли виїзд із країни кваліфікованих фахівців з метою зберегти за Англією монопольне положення "майстерні світу. З початку нинішнього сторіччя найбільш актуальними стають законодавчі акти, що визначають порядок імпорту та становище іноземних робітників.

Процеси міжнародної трудової міграції регулюються як на національному (державному), так і на міжнародному рівнях. В основі регулювання цього процесу лежать дві протилежні тенденції. З одного боку, принципи відкритої економіки жадають від держави забезпечити вільне переміщення населення. З іншого боку - реальна обстановка в країні змушує застосовувати різні заборони й обмеження.

На національному рівні формами регулювання ММРС є імміграційна й еміграційна політика.

Основна мета імміграційної політики - захист національного ринку праці від неконтрольованого притоку іноземної робочої сили. Інструментами цієї політики є:

- регулювання чисельності прибуваючої робочої сили. Для цього в більшості розвинутих країн законодавчо встановлюється імміграційна квота. У США щорічна квота для всіх категорій іммігрантів сьогодні знаходиться на рівні 800 тис. чіл., у Канаді - 250 тис., в Австралії - близько 100 тис. У Греції квота не встановлюється, але на підприємствах необхідно витримувати співвідношення між греками й іммігрантами не нижче 10:1. (Механізм використання імміграційної квоти в США розглянутий у Додатку до теми);

- регулювання якісного складу іммігрантів (вікові обмеження; необхідність проходження процедури визнання документів про освіту і кваліфікацію; національність; гарний стан здоров'я; обмеження політичного характеру);

- регулювання тривалості перебування ( у Німеччині - 3-5 років, у Норвегії - 1 рік);

- визначення юридичного статусу іммігрантів (їх соціально-економічних і юридичних прав). Звичайно статус іммігранта не дає права брати участь у політичній діяльності, обмежує участь у профспілках. Існують обмеження на переміну роботи і місця проживання. У країнах Ближнього і Середнього Сходу іммігрантам заборонено купувати нерухомість, їм не дозволяється служба в державних і муніципальних установах, документи іммігранта повинні зберігатися в підприємця, що його найняв;

- програми репатріації (повернення на батьківщину). Для цього використовуються різні засоби, починаючи від плати за наймання іноземної робочої сили і штрафів за використання праці нелегалів до надання іноземцям матеріальної допомоги за умови остаточного від'їзду з країни.

Основними цілями еміграційної політики є захист прав співвітчизників за кордоном і скорочення втрат від виїзду національної робочої сили. Для реалізації цих цілей використовуються наступні засоби:

- регулювання масштабів емiграцiї і якісного складу емiгрантiв;

- для захисту прав емiгрантiв за кордоном створюються різні представництва, призначаються спеціальні посадові особи для контролю за виконанням міжнародних угод, украють двох - і багатосторонні угоди між країнами, розробляються спеціальні міждержавні програми. Так подальшiй лібералізації ринку робочої сили в Західній Європі буде сприяти набравши чиннiсть з 26 березня 1995р. Шенгенська угода, укладена Бельгією, Німеччиною, Іспанією, Люксембургом, Нідерландами, Португалією і Францією (надалі до угоди приєднаються Італія і Греція і пізніше Австрія, Фiнляндiя). Відповідно до угоди, з 1 липня 1995 р. цілком ліквідовані системи контролю на внутрішніх кордонах країн "шенгенської сімки". Громадяни третіх країн, яким треба візи для в'їзду в кожну з держав-учасниць угоди, можуть отримати короткострокову візу (на термін до 90 днів), дійсну для всіх країн, підписавши угоду;

- надання соціальних гарантій трудящим - емігрантам;

- запроваджується порядок обов'язкового державного ліцензування діяльності фірм, що займаються працевлаштуванням за кордоном.

На міжнародному рівні регулювання ММРС здійснюється значним числом установ і організацій насамперед у рамках ООН, а також регіональних угруповань.

До числа таких організацій можна віднести Комісію ООН по народонаселенню, Міжнародну організацію праці (МОП), Міжнародну організацію по міграції (МОМ), ЮНЕСКО, Всесвітню організацію охорони здоров'я (ВООЗ). Країнами ОЕСР створена служба СОПЕМИ (Система постійного спостереження за міграцією). У Західній Європі функціонує Міжурядовий комітет з питань міграції (СИМЕ). Основна мета цих організацій - захист прав трудящих-мігрантів. Більшість держав використовує документи міжнародних організацій для формування національного законодавства.

Однієї з найбільш старих міжнародних організацій, що діє в цій сфері, є Міжнародна організація праці. Багато документів і угод (конвенцій), розроблених і прийнятих на конференціях МОТ, були спрямовані на ліквідацію різних форм дискримінації іноземної робочої сили. У цьому зв'язку треба насамперед згадати наступні документи: "Про інспекцію режиму перевезень емігрантів" (1926 р.), "Про соціальну політику на територіях поза метрополіями" (1955 р.), "Проти обмеження прав в сфері праці і зайнятостi" (1958 - 1960 р.), "Про працiвникiв на плантаціях " (1960 р.), "Про основнi цілi та норми соціальної політики" (1962 р.), "Про збереження прав мігрантів в галузі соціального забезпечення" (1981 - 1982 рр.) і ін. Відповідно до Конвенції МОТ “Про трудящих - мігрантiв” (1952-75, 1982 р.) захист прав трудящих - мігрантів забезпечується:

- організацією безкоштовних служб для допомоги мігрантам і забезпечення їх необхідною інформацією;

- заходами, що полегшують усі стадії міграції;

- організацією відповідних медичних служб;

- дозволом переказувати на батьківщину заощадження мігрантів;

- заходами проти недостовірної інформації і пропаганди у питаннях міграції;

- письмовим оформленням трудових контрактів.

Багато в чому, завдяки діяльності МОП, послабла дискримінація трудящих-мігрантів. Більшість держав світу в тій чи іншій формі включили у свої закони положення, що відповідають духу конвенцій МОП. Таким чином, у іноземних працiвникiв з'явилась юридична база для відстоювання своїх прав законним шляхом і боротьби з відвертою дискримінацією.

Звичайно, МОП не може вирішити всіх проблем, пов'язаних з міжнародною міграцією робочої сили. Так, якщо питання, праці і соціального забезпечення легальних мігрантів так чи інакше регулюються міжнародними і національними правовими нормами, те нелегальні мігранти, як правило, нічим не захищені і вiдчувають на собі весь комплекс різних форм дискримінації.

2.4 Регулювання руху технологій

Розвиток цієї форми міжнародного обміну обумовлений науково-технічною революцією. За даними ООН, в усьому світі щорічно видавалося більш 60 тис. технічних і наукових журналів, у яких було опубліковано більш 1,3 млн. наукових статей. У фундаментальних науках обсяг знань подвоюється менш нiж за 10 років, а в прикладних - кожне п'ятиліття. Один раз на 7-10 років відбувається подвоєння витрат на наукові розробки. Якщо в 1980 р. вони складали 1,85 % від світового ВВП, то в 1990 р. уже 2,55%. Темпи приросту витрат на НДДКР (наукові дослідження і дослідно-конструкторські розробки) випереджають темпи приросту світового ВВП. В індустріально розвинутих країнах частка витрат на НДДКР у 90-ті роки коливалася від 2,7 до 3,3%. При цьому найбільш дорогими є не стільки самі наукові дослідження, скільки доведення їхніх результатів до безпосереднього використання. Значно скоротилися період впровадження нововведень у виробництво, а також терміни морального старiння винаходів. Так відновлення комп'ютерної техніки відбувається практично кожні півроку. Такі зростаючі витрати на науково-дослiдницькі роботи непосильні навіть великій державі. У результаті виникає необхідність об'єднання зусиль світового співтовариства в сфері науки і техніки, формування міжнародних науково-технічних відносин.

Міжнародні науково-технічні відносини - це відносини з приводу спільного проведення й обміну результатами HДДКР; при цьому науково-технічні знання можуть відчужуватися (шляхом укладання торгової угоди) чи надаватися як послуги (шляхом пiдписання угод на їхнє використання на протязі певного часу).

Головна особливість сучасних МHТВ - комерційний характер. У результаті відбувається формування світового ринку науково-технічних знань.

Як і міжнародна міграція робочої сили міжнародна передача технологій не є сферою жорсткого міжнародного регулювання. Регулювання даного питання здійснюється ВТО, МОІВ, ПРООН, причому перші дві є міжнародними угодами по пов'язаних з технологіями питаннях, а остання виступає каналом багатостороннього фінансування міжнародного технічного сприяння.

Таблиця 4. Перспективи міжнародного ринку технологій (млрд. дол.)

Технологiї	1996 р.	2015 р.
Авiацiйнi	4,0	28,0
Космiчнi	0,9	8,0
Ядернi	0,6	10,0
Кораблебудування	0,4	10,0
Автомобiлебудування	0,2	6-8
Транспортне машинобудування	0,6	8-12
Хiмiчне машинобудування	0,6	8-10
Новi матерiали	7,0	14-18
Нафтодобування i переробка	6,4	14-22
Газодобування i транспортування	0,6	21-28
Енергетичне машинобудування	0,5	12-14
Верстатобудування, промислове обладнання	0,2	23-27
Мiкро- и радiоелектронiка	0,05	7-9
Компьютери i iнформатика	0,05	7-8
Комунiкацiї, зв'язок	0,2	12
Бiотехнологiї	0,4	10
Разом	22,6	144-180

3. Система міжнародних зв'язків

3.1 Світові організації, які забезпечують механізм багатостороннього макроекономічного регулювання

Об'єктивна потреба в міжнародному регулюванні торгівлі за допомогою єдиних норм і правил почала відчуватися ще в 30-ті роки, коли однобічні протекціоністські дії урядів різко звузили можливості світової торгівлі, руху факторів виробництва.

До другої світової війни головним засобом регулювання світової економіки були двосторонні договори. Після закінчення війни були спроби створення міжнародних організації, що могли б забезпечити глобальну координацію цих сфер.

Заснувати на цьому етапі Свiтову Організацію Торгiвлi через гострі розбіжності мiж країнами не вдалося. Але в 1947 р. у Женеві 23 державами був підписаний договір про створення ГАТТ (Генеральна угода з тарифів і торгівлі). З 1 січня 1995 р. на базі ГАТТ стала діяти CОТ (Свiтова Організація Торгiвлi). ГАТТ/СОТ - це багатостороння угода, що містить принципи, правові норми, правила здiйснення і державного регулювання зовнішньої торгівлі.

Основні принципи ГАТТ:

- недискримінація в торгівлі, що передбачає взаємне надання, з одного боку, режиму найбільшого сприяння по відношенню до експортних, імпортних і транзитних операцій, а з іншого боку, національного режиму, що зрівнює в правах товари вітчизняного й імпортного виробництва по податкам і зборам, а також правилам, що регулюють внутрішню торгівлю;

- режим найбільшого сприяння, що означає надання сторонами, що домовляються, одна однiй тих прав, переваг і пільг, якими користується чи буде користуватися в них будь-яка третя держава. Цей принцип може поширюватися на ввіз і вивіз товарів, мита, промисловість, мореплавання, правове становище юридичних і фізичних осіб;

- використання переважно тарифних засобів захисту національного ринку, усунення імпортних квот і інших нетарифних обмежень;

- прогресивне зниження митних тарифів шляхом проведення багатостороннiх переговорів;

- надання преференційного режиму в торгівлі з країнами, що розвиваються;

- розв'язання виникаючих торгових суперечок шляхом переговорів;

- взаємність у наданні торгово-політичних поступок.

На протязi перших десятиліть діяльність ГАТТ була майже цілком зосереджена на лібералізації МТ шляхом зниження митних тарифiв. У результаті рівень мита знизився майже в 10 разів.