Серед торгових засобів ЗЕП найдавнішими і перевіреними є митно-тарифні, їх основою є митні збори, зведені в митні тарифи.

Митний збір - це непрямий податок, який стягується з товарів, що ввозяться у країну або вивозяться з неї. Цей податок включається в ціну продажу, а тому оплачується споживачем товарів.

Митні збори існували ще за часів, що передували створенню централізованої держави. Тоді вони мали в основному фіскальний характер, оскільки їх основна мета полягала у поповненні скарбниці. У подальшому розвитку суспільства значення митних зборів як інструмента ризику зменшується, а зростає їх роль як ефективного засобу здійснення торгової політики. Однак фіскальна функція митного збору зберігається. Нині частка надходжень від стягування митних зборів у прибутковій частині бюджету становить у розвинених країнах близько 10-20 %, а в тих, що розвиваються, - ще більше.

Економічна роль митного збору:

створює вартісний бар'єр, що підвищує ціну імпортного товару. Мито є першим і часто єдиним чинником, що збільшує ціну товару при його переміщенні на внутрішній ринок країни;

цілеспрямовано застосовуючи мито, держава може стимулювати розвиток певних галузей економіки.

Торгово-політична роль митного збору:

захищає певні галузі економіки від конкуренції іноземних товарів. Це не обов'язково мають бути слабші в економічному плані галузі або підприємства. Часто найзахищенішими є саме найрозвиненіші, монополізовані галузі. Мета такої політики - створити національним виробникам умови для отримання на внутрішньому ринку монопольно високого прибутку як однієї з умов ефективної діяльності на зовнішньому ринку;

широко використовується як важіль тиску на конкурентів з метою примусити їх піти на певні поступки.

Після зниження мита, у повоєнні роки під час переговорів у межах ГАТТ окремі економісти заявили, що роль митних зборів як торговельно-політичного засобу послабшала, що свідчить про припинення протекціонізму. Зовні це схоже на правду: після реалізації домовленостей, досягнутих під час "Токійського раунду", середній рівень митного збору становив 4,9 %. Після подальшого зниження в ході виконання рішень "Уругвайського раунду" середній рівень митного збору не перевищував 3 %.

На практиці справи дещо інші. Проти твердження про припинення митного протекціонізму свідчить той факт, що на всіх раундах переговорів у межах ГАТТ одним з основних питань була проблема зниження митних зборів. До того ж постійно виникають "митні війни". Крім того, останніми роками митні збори знижуються лінійно, але на окремі товари їх скасовують повністю, чим значною мірою і пояснюється низький середній рівень обкладання.

Варто зазначити, що раніше митні збори були єдиним засобом протекціонізму, тепер вони - один з багатьох інструментів цієї політики.

Митні тарифи

Митний тариф - це систематизований перелік товарів, що підлягають обкладанню митом при ввезенні їх на митну територію країни або при вивезенні з неї. Отже, митний тариф - це систематизований за певною ознакою або ознаками перелік товарів, що підлягають митному обкладанню, проти кожного з яких зазначено одну або кілька ставок митних зборів.

Перші митні тарифи почали використовувати у XVIII ст. у Західній Європі. Вони розвивалися у двох напрямках. По-перше, збільшувалась кількість товарів, оподатковуваних митом, а по-друге - щодо кожного товару встановлювалося кілька ставок мита різної величини, що застосовувалися до товарів і які походили з різних країн.

Розрізняють два типи митних тарифів: простий і складний.

Простий (одностовпчиковий) тариф передбачає для кожного товару одну ставку митних зборів, що застосовується незалежно від країни походження товару. Такий тариф не забезпечує достатньої маневреності в митній політиці, а тому не відповідає сучасним умовам боротьби на світовому ринку.

Складний (багатостовпчиковий) тариф щодо кожного товару встановлює дві або більше ставок мита.

Звичайно, найвища ставка - автономна. Вона називається також максимальною, або генеральною, і застосовується щодо товарів, що походять з країн, з якими немає торгових договорів і угод.

Відтак використовується нижча, як правило конвенційна, ставка. Вона називається мінімальною і застосовується щодо товарів з країн, з якими укладено торгові договори або угоди, і, що особливо важливо, яким надається національний режим найбільшого сприяння.

Складні митні тарифи багатьох країн часто передбачають і особливо пільгові, преференційні ставки мита. Вони застосовуються щодо певного кола країн з метою створення замкнених економічних угруповань, режимів асоціації, а також у торгівлі з країнами, що розвиваються. Преференційні ставки можуть і не виокремлюватися у стовпчик. У цьому разі у вступній частині, що пояснює правила користування тарифом, можна зазначити, що для перелічених в особливому списку країн мінімальна ставка знижується на певну кількість відсотків у певну кількість разів.

Крім ставок мита, розмір яких встановлюється заздалегідь, митні тарифи передбачають можливість введення додаткового, особливо високого антидемпінгового і карального мита. їх розмір у кілька разів перевищує максимальні ставки.

Виходячи з інтересів насичення внутрішнього ринку країни товарами на певний, як правило, обмежений період, може вводитися так зване сезонне мито. Найчастіше воно дозволяє ввезення з-за кордону сільськогосподарських товарів до моменту дозрівання на певній території врожаю.

Складний митний тариф значно краще, ніж простий пристосований до конкурентної боротьби на світовому ринку. Він дає змогу чинити тиск на одні країни, обкладаючи їх товари вищим митом, або надавати пільги іншим, "прив'язуючи" їх у такий спосіб до свого ринку.

Сучасні митні тарифи поширюються на тисячі найменувань товарів. Загальна кількість товарних позицій у тарифах розвинених держав сягає двох-трьох тисяч. Крім того, кожна товарна позиція містить або може містити дрібніші підпозиції, оскільки спостерігається тенденція до збільшення кількості товарів, оподатковуваних митними зборами.

Розподіл товарів за митними тарифами є складним торгово-політичним завданням. Виокремлюючи певні товари в товарні позиції, митні інститути служби можуть ефективніше гальмувати їх імпорт або, навпаки, створювати пільги для товарів окремих країн. Іншими словами, що дрібнішою є структура тарифу, то ефективніше він може бути використаний у протекціоністських цілях. З торгово-політичної практики відомо багато випадків, коли зі зміною структури тарифів різко підвищувався рівень митного захисту певних галузей. Це свідчить про те, що створення товарної номенклатури митного тарифу є завданням швидше торгово-політичним, аніж технічним.

Класифікація товарів у тарифах різних країн різна. В окремих державах на початковому етапі товари класифікувалися за їх найменуванням за алфавітом. У подальшому від цього принципу відмовились і почали застосовувати порядок угрупування, коли товари почали об'єднуватись або за принципом походження (наприклад, продукти рослинного походження, продукти тваринного походження, мінерали тощо), або за ступенем обробки (сировина, напівфабрикати, готові вироби). Нині обидва методи, як правило, застосовують разом, крім того, використовують ще й інші.

Водночас якоїсь одноманітності у класифікації товарів у митних тарифах тривалий час не було - кожна країна дотримувалася власної системи. Крім того, розвиток зовнішньоторговельних відносин, ускладнення структури міжнародної торгівлі, підвищення внутрішньофірмових поставок та інші процеси змушували країни, що беруть Участь у міжнародному розподілі праці, уніфіковувати митні норми, зокрема й принципи класифікації товарів. Ця проблема постала ще до війни. Наприкінці 20-х років XX ст. економічна рада Ліги націй розробила єдину товарну номенклатуру, однак на практиці не застосовувалась. У повоєнні роки прагнення до уніфікації товарної номенклатури з перелічених об'єктивних причин посилилося.

У грудні 1950 р. у Брюсселі деякі західні держави в межах Ради митного співробітництва підписали конвенцію про класифікацію товарів у митних цілях. Вона дістала назву Брюссельської товарної номенклатури (БТН), що містить 21 великий розділ і 99 менших глав. Товари суміжних галузей об'єднуються в один великий розділ, а всередині розділу товари, що виробляються суміжними галузями господарства, групуються у глави. Всередині глави спостерігається уніфікована розбивка на ще дрібніші товарні позиції з урахуванням рівня обробки товару.

Кожна позиція має чотиризначний уніфікований код, де перші дві цифри означають номер розділу, останні дві - товарний номер позиції всередині розділу.

Усі країни, що підписали конвенцію про застосування БТН, були зобов'язані будувати свої митні тарифи за викладеними принципами, зберігаючи назви розділів, глав, позицій і їх нумерацію.

Творці БТН прагнули уніфікувати тарифну класифікацію в такий спосіб, щоб, сформувавши загальні принципи побудови товарної номенклатури, зберегти за собою свободу маневру й забезпечити можливість виокремлення дрібніших неуніфікованих позицій у підпозиції. Конвенція дає змогу це робити виходячи з інтересів національної економіки. Тому побудовані за БТН митні тарифи містили сотні неуніфікованих товарних позицій. Це зводило нанівець уніфіковані положення й різко посилювало протекціоністський характер національних тарифів.

Однак необхідно зазначити, що кількість неуніфікованих позицій збільшилась і з об'єктивних причин, оскільки зовнішня торгівля останніми роками характеризувалася появою великої кількості нових товарів, про які на момент розробки БТН її творці не могли навіть здогадуватись. Брюссельська товарна номенклатура була прийнята більшістю країн, зокрема Західною Європою, Японією та ін.

Значне розширення й ускладнення номенклатури товарів, що перебувають в обороті в міжнародній торгівлі, висунуло на порядок денний питання про створення нової номенклатури, більш пристосованої до вимог часу. Ця товарна номенклатура, передусім для митних і статистичних цілей, мала якомога повніше охопити всі товари, що перебувають в обороті в міжнародній торгівлі, а крім того, краще відбивати технологію їх виготовлення. Водночас потрібно було максимально полегшити перехід від однієї номенклатури до іншої, тобто актуальною була проблема порівняння митних і статистичних систем, що діяли в різних державах.

Робота зі створення гармонізованої системи в 60-70-х роках виконувалась у межах уже згадуваної Ради з митного співробітництва, учасниками якої нині є понад сто держав. На цьому етапі розпочалася комплексна розробка нової редакції Брюссельської митної номенклатури (БМН). До 1978 р. було завершено створення так званої Номенклатури Ради митного співробітництва (НРМС), яка у своїй останній редакції складалася з 21 розділу, 99 глав, 1011 товарних груп, кожна з яких мала чотирирозрядне позначення.

Нова номенклатура дістала великого поширення. До 1982 р. її використовували (як у тарифах, так і у статистиці) 149 держав, на які припадало 75 % обсягу міжнародної торгівлі. Водночас 14 країн, зокрема СРСР, США, Китай і Канада, не застосовували НРМС.

Водночас у 70-ті роки в Раді митного співробітництва розпочалася розробка Гармонізованої системи опису і кодування товарів (ГС). З цією метою в Раді було створено Комітет з гармонізованої системи. Необхідність створення нової системи зумовлювалася потребою в багатоцільовій товарній номенклатурі, що відповідає запитам митних органів, статистичних служб, комерційної діяльності, забезпечує порівнянність національних статистичних даних про зовнішню торгівлю і тіснішу узгодженість між зовнішньоторговельною і виробничою статистикою різних країн, а також машинну обробку документації і статистичних даних.

У 1983 р. роботу над Гармонізованою системою було завершено, і з 1 січня 1988 р. вона набрала чинності. До неї приєдналася більшість країн світу, на які припадає 85 % обсягу міжнародної торгівлі. Гармонізована система є синтезом БМН, Стандартної міжнародної торгової класифікації ООН (СМТК) і ще дванадцяти різних міжнародних і національних класифікаторів, включаючи митні та транспортні номенклатури.

Гармонізована система складається з так званої Уніфікованої товарної номенклатури (об'єднаної тарифної та статистичної номенклатури), Основних правил класифікації товарів і Алфавітного покажчика. У ГС застосовується шестирозрядна система кодування товарів, що свідчить про більшу деталізацію товарних груп порівняно з НРМС, що має чотирирозрядну розбивку.

Для ще більшої деталізації країни - учасниці системи можуть додавати сьомий і восьмий розряди. Держави, що мають обмежену товарну структуру, можуть застосовувати чотирирозрядну розбивку з проставленням нулів у п'ятому і шостому розрядах.

Уніфікована товарна номенклатура складається з 21 розділу, 99 глав і 1241 товарної позиції, що поділяється на 3553 підпозиції, які складаються з 5019 субпозицій. При цьому глави 98 і 99 відведено для спеціального національного використання країнами-учасницями.

Розділи номенклатури сформовані за пов'язаними між собою ознаками: походженням (тваринне, рослинне, мінеральне), хімічним складом, призначенням і видом матеріалу, з якого виготовлено товар. Вони нерівномірно відображають сучасну структуру міжнародної торгівлі. Підраховано, що на 10 розділів припадає 11 % світового експорту, тоді як на 11, що залишилися, - майже 90 %.

В основу формування 99 глав було покладено принцип рівня обробки товарів: сировина - напівфабрикати - готові вироби.

Під час складання товарних позицій, підпозицій і субпозицій застосовують послідовність ознак, з яких можна виокремити чотири основні: призначення товару, рівень його обробки, вид матеріалу, з якого виготовлено товар, і його питома вага у світовій торгівлі.

У ГС суворо дотримуються принципу однозначного зарахування товарів до властивих їм груп. Тут велику роль відіграють Основні правила класифікації товарів, які є невіддільною складовою Гармонізованої системи і детально описують конкретні товарні групи й підгрупи.

3.2 Особливості сучасної митно-тарифної політики

Рівень митного обкладання товарів при імпорті змінюється залежно від стану економічної кон'юнктури, розбіжностей у рівні світових і внутрішніх цін, міри концентрації капіталу й монополізації ринків окремих товарів, співвідношення продуктивності праці й витрат виробництва в різних країнах, тобто залежно від процесів в економіці різних країн і у світовому господарстві загалом змінюється рівень митного обкладання [20; 18].

Тривалий час, особливо з кінця 50-х років XX ст., у капіталістичному світі спостерігається зростання промислового виробництва, розширення міжнародного обміну і якісні зміни в його структурі. Через нерівномірність розвитку економіки окремих держав і галузей, їх структурної перебудови відбувалося певне вирівнювання рівня продуктивності праці, затрат виробництва, внутрішніх і зовнішньоторговельних цін. Це створило базу для зниження ставок митних зборів у митних тарифах промислово розвинених країн порівняно з рівнем, що існував наприкінці 40 - на початку 50-х років.

У тому самому напрямку розвивалися й інтеграційні процеси, що відбувалися на Заході, підвищувалась роль транснаціональних корпорацій у світовій економіці. Однак факт зниження рівня митного обкладання не є однозначним доказом реального зниження рівня протекціоністського захисту ринку. Відомості про середній рівень митного обкладання окремих країн відображають, швидше, рух ставок мита, зазначених у митному тарифі, аніж свідчать про зниження рівня захищеності внутрішніх виробників.

Пояснимо цю думку на прикладі. У країні "А" митні ставки на імпорт автомобілів такі: легкові - 20 %, вантажні - 20 %, автобуси - 30 %.

Отже, середня ставка на автомобілі становить 35 %.

Припустимо, що країна "А" знизила ставку на автобуси до 10 %. У результаті середній рівень обкладання автомобілів митом знизиться з 35 до 25 %. Однак країна "А" автобусів не виробляє і не має підприємств, продукцію яких слід було б захищати. Тому зниження середньої ставки не впливає на рівень митного захисту.

У цьому зв'язку постає дуже складне питання: як оцінювати реальний рівень митного захисту? Ця проблема неодноразово розглядалася в межах різних міжнародних організацій, зокрема і в ГАТТ. Узгодженості, однак, досягти не вдалося. Так, у ГАТТ діють чотири методи оцінки, і кожна країна може використати будь-який з них. Як наслідок результати цих оцінок так різняться, що у країні залежно від методу оцінки може скластися або найбільш ліберальний рівень митного захисту, або найбільш протекціоністський.

Якщо скористатися такими показниками, як відношення суми зібраного мита до вартості імпорту або вартості оподатковуваного імпорту, то побачимо, що ставки митних зборів останніми роками знизилися не так відчутно, як повідомлялося.

Ще одна особливість митно-тарифної політики полягає в тому, що під час численних переговорів про зниження мита його ставки щодо одних товарів значно зменшено, а щодо інших вони залишаються високими. Ідея тут проста: знижується або повністю скасовується мито щодо товарів, імпорт яких життєво необхідний для економіки країни (сировина, паливо тощо), а також щодо товарів, які не відіграють в імпорті суттєвої ролі. Водночас зберігається високий рівень мита на товари, що можуть становити конкуренцію місцевим виробникам [20; 43].

Крім того, в умовах відносного вирівнювання цін на світовому ринку в окремих країнах навіть невисоке за абсолютним розміром мито може забезпечити ефективний захист ринку.

Тому нині можлива так звана ескалація мита, коли сировина ввозиться практично безмитно або за дуже низькими ставками, напівфабрикати - за невеликими, а імпорт готових виробів обкладається високим митом, що зростає із збільшенням рівня обробки. Отже, можна стверджувати, що нині митний збір захищає процес переробки товару.

Від такої політики дуже потерпають країни, що вивозять сировину (насамперед ті, що розвиваються). їх сировинні товари охоче купують і їм же продають вироблені з них готові вироби. А продукція промисловості країн, що виробляють і експортують сировину, наштовхується на високі протекціоністські бар'єри.

Останнім часом певного поширення дістав розрахунок так званої ефективної ставки, що розраховується як відношення суми, отриманої як мито, не до вартості виробу загалом, а до його вартості за вирахуванням вартості безмитно ввезеної сировини.

У митно-тарифній політиці широко використовують так зване дозвільне застереження, відповідно до якого країна, що ввела це застереження в міжнародну угоду, має змогу скасувати надану поступку (преференцію), знижене мито, більш пільгову квоту тощо і навіть ввести додаткові обмеження ввезення, якщо обсяг імпорту іноземних товарів збільшується так істотно, що може завдати збитків національному виробництву. Незважаючи на те що це питання не раз порушувалося в ГАТТ, досі не вирішено, якими критеріями визначається поняття "збиток національному виробництву". Усе це відкриває широкий простір для зловживань.

Підбиваючи підсумки, зазначимо, що й нині митно-тарифна політика залишається одним з найважливіших компонентів ЗЕП. Незважаючи на значне зниження останніми роками ставок митних зборів, навряд чи справедливі твердження, що мито втратило своє значення. Факти, зокрема й останні раунди переговорів у межах ГАТТ, свідчать про те, що боротьба з митних питань триває і є однією з "найгарячіших" точок в економічних відносинах між державами. На жаль, це повною мірою належить відчути на собі Російській Федерації під час переговорів про вступ до ГАТТ і про укладення угоди з ЄС.

1. Поняття "митно-тарифні засоби".

2. Роль митно-тарифних засобів ЗЕП.

3. Характеристика видів митних зборів.

4. Митні тарифи.

5. Митна вартість товару.

6. Сутність і особливості сучасної митно-тарифної політики.

4. Зовнішньоторговельна політика України: сучасний стан

4.1 Розвиток зовнішньої торгівлі