Перехід України до ринкової економіки відкриває широкі можливості для інтеграційного розвитку країни, участі в міжнародному розподілі праці і світових процесах. У зв'язку з цим, особливу актуальність придбавають проблеми формування і наладки зовнішньоекономічних зв'язків, організації і управління зовнішньоекономічною діяльністю, розробки і реалізацій ефективної зовнішньоторговельної політики.

Проблема створення нової системи організації і управління зовнішньоекономічними зв'язками стає предметом особливої уваги державної економічної політики. Саме від якості управління зовнішньоекономічною діяльністю і ефективності її державної регуляції залежать перспективи міжнародної конкурентоспроможності економіки України.

Проблеми розвитку зовнішньоторговельної політики України:

державна політика більшою мірою орієнтована на вільну торгівлю в економічно розвинутих країнах, що досягли високого рівня конкурентоспроможності своєї продукції на зовнішніх і внутрішніх ринках;

зовнішньоторговельна політика держави орієнтується переважно на вільну торгівлю з тими країнами, де увезена продукція не конкурує з внутрішнім виробництвом або є сировиною для важливих галузей;

протекціонізм, як правило, використовується для захисту національних інтересів, дотримання параметрів економічної безпеки країни, стимулювання зростання національного виробництва і підвищення його конкурентоспроможності;

протекціоністська політика застосовується більшою мірою в країнах, де здійснюються структурні і ринкові перетворення економіки, або де мають місце явища економічної депресії і швидкого зростання конкуруючого імпорту.

Ця загальна закономірність і необхідно враховувати її при виборі найбільш прийнятної для України моделі зовнішньоекономічної стратегії.

Інтеграція України в світовий економічний простір здійснилася як інтеграція експортера сировини. Країни з розвинутою ринковою економікою вже відійшли від експорту сировини і металів як таких. В структурі експорту сучасних розвинутих країн переважає експорт високотехнологічної готової продукції, у тому числі, товари промислової і побутової електроніки, побутової хімії, автомобілів, продуктів легкої промисловості. Український експорт у разі успішних ринкових перетворень має нагоду в найближчій перспективі обмежити імпорт лісу, лісоматеріалів, що комплектують для промислових підприємств.

За даними оцінки розвитку національної економіки за роки незалежності України і на основі програми структурної перебудови, передбачається зростання об'ємів експортно-імпортних операцій протягом 1995-2015 рр. на 26,6%. В найближчій перспективі є видимою можливість і доцільність повернення України до числа держав, що експортують зерно і сільськогосподарську продукцію. Для цього річне виробництво зернових культур повинне бути доведено до рівня, який перевищує 1тонну продукції на душу населення. Необхідно також відзначити, що при рішенні питання оцінки перспектив зовнішньоекономічної діяльності необхідно використовувати зарубіжні технології в поєднанні з вітчизняними.

Експортна орієнтація економіки і лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків вимагає, згідно досліджень автора, визначення існуючих і потенційних конкурентних переваг українських товаровиробників, а також чинників, які їх формують, і механізму реалізації цих переваг. Пріоритетним напрямом розвитку експорту повинне стати підвищення рівня обробки української сировини. Україна може зайняти ведучі позиції на світовому ринку у виробництві титана, металів, будматеріалів, каменеобробці, поставках каоліну, граніту і мармуру.

Політика імпорту повинна орієнтуватися на критерій “критичності”. Необхідно встановити граничні об'єми імпорту стратегічно важливої продукції, які забезпечуватимуть безперервне функціонування народного господарства, і в першу чергу - енергоносіїв.

Важливим аспектом розвитку зовнішньоекономічних і торгових відносин, стає участь іноземних фірм в реалізації великих і малих проектів розвитку України, а також загальне здійснення науково-технічних програм Європейського Союзу і інших міжнародних об'єднань. Сьогодні вже певний стратегічний курс України на вступ до Європейського Союзу, створена законодавча база світової інтеграції.

Проблеми модернізації зовнішньоекономічних зв'язків в умовах становлення державності України вимагають диференційованого підходу до регіонального розвитку зовнішньоторговельних операцій, що базуються на поєднанні впливи зовнішніх геополітичних, економічних і внутрішніх соціокультурних чинників.

Визначаються шляхи посилення ролі зовнішньоторговельних чинників в розвитку зовнішньоекономічної стратегії України, підкреслюється необхідність забезпечення експортно-імпортної збалансованості і поліпшення конкурентних переваг країни на зовнішньому ринку, пропонується упровадження і реалізація ефективної моделі зовнішньоторговельної політики в умовах інтеграції України в сучасні зв'язки.

Однією з найважливіших визначальних рис інтеграційного розвитку будь-якої національної економіки є ефективний механізм формування і розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Ефективність функціонування української національної економіки значною мірою залежить від правильного поєднання умов національного і міжнародного виробництва, вільної конкуренції і державної регуляції національного ринку у всіх сферах суспільного відтворення, з'єднання важелів реалізації політики лібералізації і протекціонізму. Становлення України як незалежної держави вимагає формування принципово нових підходів до розробки зовнішньоторговельної політики і упровадження нової концепції реалізації ефективної моделі зовнішньоекономічної стратегії.

Розвиток зовнішньоторговельних операцій України на основі рівних прав і взаємної вигоди є важливим елементом структурних зсувів в її економіці, забезпечення стабільних темпів економічного зростання, інтеграції країни в єдину світову економічну систему.

Розвиток зовнішньоторговельних операцій останніми роками в Україні відбувався в принципово нових умовах. Характерною ознакою зовнішньої торгівлі стала практично повна її лібералізація, яка привела до змін зовнішньоекономічної стратегії і пріоритетів, що, у свою чергу, вимагало змін у введенні зовнішньоторговельної політики за рахунок встановлення нових форм організації і управління зовнішньоекономічною діяльністю України.

В організації регуляції зовнішньоторговельної політики України бере активну участь не тільки держава, але і великі недержавні установи і організації, створені ними асоціації, об'єднання, комітети і інші структури, які відповідають об'єктивним потребам участі суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України в міжнародному бізнесі. В систему регуляції зовнішньоекономічних зв'язків активно включаються міжнародні економічні організації, найбільше значення з яких мають ГАТТ/СОТ, Міжнародна валютна фундація (МВФ), Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЄСР), Європейський Союз (ЄС) і інші. Ці організації надають допомогу уряду України в здійсненні сучасної зовнішньоекономічної політики, активізації участі в міжнародному розподілі праці.

Важливою частиною організації введення зовнішньоторговельної політики України є розробка системи її ефективних механізмів і інструментів. Торгові обмеження потенційно ведуть до скорочення зовнішньоторговельного обігу країни, що вдалася до протекціоністських заходів в більшій мірі, ніж того вимагають обставини. Переваги від політики протекціонізму, яка веде до перерозподілу ресурсів експортних галузей на користь національних виробництв.

4.3 Експортна стратегія України

Інтереси розвитку економіки України вимагають активного її включення у міжнародний поділ праці, світогосподарські зв'язки. Розвиток зовнішньої торгівлі, і зокрема, експорту є надзвичайно важливим фактором розвитку національної економіки. Проте розраховувати на успішну експортну діяльність можуть лише ті країни, які мають конкурентоспроможну економіку. Все це диктує необхідність невідкладного здійснення ґрунтовних теоретичних досліджень та пошуку практичних рішень і механізмів, які б дозволили країні прискорити всебічне і повноцінне її прилучення до світового господарства і тим самим користуватися всіма перевагами міжнародного економічного співробітництва.

Реальна участь країни в експортній діяльності є, як відомо, багаторівневим системним процесом. Характерною особливістю сучасного стану розвитку експортної діяльності України є глибокі зміни у співвідношенні динаміки можливостей загальнодержавного і регіонального рівнів експортної діяльності і відповідно посилення експортної активності регіонів. Отже, формування якісно нового рівня взаємовідносин України із світовим співтовариством потребує глибокого вивчення об'єктивних основ та обґрунтування практичних шляхів розгортання більш активної участі її регіонів в експортній діяльності, розширення їх повноважень в організації і розвитку цього процесу. Зрозуміло, що без певних теоретичних досліджень здійснити це неможливо, так само як без останнього неможливо забезпечити повноцінну і рівноправну інтеграцію України у світове господарство, ефективну реалізацію її великого експортного потенціалу.

Оскільки саме експортна діяльність регіонів багато в чому обумовлює місце країни, в системі поділу праці на терені СНД, Європи і світу в цілому, то відповідно формування і ефективна реалізація на світовому ринку конкурентоспроможного експортного потенціалу країни потребує глибокого вивчення об'єктивних основ формування та обґрунтування практичних шляхів активізації використання експортного потенціалу регіонів. Дослідження і теоретичне узагальнення цих явищ є досить важливим і має непересічне значення для наукового обґрунтування і практичного здійснення активної політики держави у сфері ефективної експортної діяльності з урахуванням соціально-економічного становища і ролі кожного її регіону, як територіально-виробничого комплексу, у формуванні та ефективній реалізації національного експортного потенціалу.

Основними шляхами покращення експортного потенціалу регіону є: визначення галузевих та регіональних пріоритетів експортування та розробка стратегій регіональної присутності експорту; визначення напрямків та впровадження системи заходів по підвищенню експортних можливостей основних секторів регіональної економіки; створення регіональної організації сприяння експортуванню.

Галузевими пріоритетами розвитку експортного потенціалу мають стати у відповідно обґрунтованих співвідношеннях виробництво текстильного одягу та предметів одягу; продукція харчової промисловості; готова продукція деревообробної промисловості; продукція машинобудування і металообробки; агропродовольча продукція. В географічному аспекті пріоритетними для експортування мають стати країни Західної і Центральної Європи, країни СНД і Балтії та країни Азії.

Основні напрями розвитку експортних можливостей секторів регіональної економіки охоплюють заходи по забезпеченню розвитку експортноорієнтованого виробництва та експорту й охоплювати здійснення інновацій, зміцнення виробничої та науково-технічної бази, діяльність у сфері стандартизації і сертифікації продукції, інвестування, маркетинг при умові одночасного їх застосування у контексті довгострокової стратегії економічного розвитку регіону.

В регіоні доцільно створити спеціальну регіональну організацію з функціями сприяння розширенню експортування, яка охоплюватиме інформаційне, організаційне, фінансове і кадрове забезпечення розвитку експорту, сприяння підвищенню конкурентоспроможності і забезпечення координації зовнішньоекономічних зв'язків і діятиме лише як інструмент вибіркової структурної кореляції експорту регіону з врахуванням загальнонаціональних інтересів [33; 14].

З метою підтримки і розвитку експорту доцільно спожити комплекс заходів ВЕП, основними з яких є такі:

розвиток нових експортних галузей на основі науково-технічних монополій і пошук шляхів запобігання упадку традиційних експортних галузей;

створення підприємств переважно експортної орієнтації, підтримка підприємств малого і середнього бізнесу в здійсненні експортної діяльності;

надання державної підтримки експортерам у вигляді гарантійних зобов'язань для кредитування експорту, фінансування і кредитування експортних поставок продукції з тривалим терміном виготовлення;

створення системи страхування експортних кредитів від комерційних і політичних ризиків;

боротьба зі встановленням безпідставних антидемпінгових мит, вживання заходів щодо захисту інтересів національних товаровиробників;

просування вітчизняних товарів і послуг на світові ринки технологій і інформації, машин і устаткування, транспортних комунікацій при активній підтримці держави;

створення фундації підтримки експорту за рахунок надходжень до бюджету від митного обкладання зовнішньоторговельних операцій для надання експортерам технічного, консультаційного і інформаційного сприяння;

забезпечення своєчасного повернення ПДВ з експорту товарів, звільнення від сплати податку з прибутку на приріст експортної продукції;

створення системи гарантійного і післягарантійного обслуговування техніки і устаткування, що продається за межу;

розширення співпраці України з фінансово-промисловими групами, організація власних транснаціональних корпорацій.

5. Інвестиційна політика України