Україна в міжнародному поділі праці: стан, проблеми, перспективи

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

Кафедра зовнішньоекономічної діяльності підприємств

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Міжнародна економіка»

на тему: «Україна в міжнародному поділу праці: стан, проблеми, перспективи»

Київ 2011

Реферат

Курсова робота: 38 с., 3 частини, 20 джерел.

Тема курсової роботи: «Україна в міжнародному поділу праці: стан, проблеми, перспективи».

Об'єктом дослідження є міжнародний поділ праці.

Предметом дослідження є проблеми участі та перспективи розвитку України в міжнародному поділу праці.

Метою дослідження курсової роботи є аналіз сучасного стану розвитку України в міжнародному поділу праці, визначення чинників, що впливають на участь України в МПП та розгляд перспектив розвитку України на міжнародній рівні.

Міжнародний поділ праці (МПП) - це процес концентрації в окремих країнах виробництва товарів та надання послуг понад необхідні внутрішні потреби у розрахунку на їхній обмін або продаж іншим країнам.

В курсовій роботі розкрито поняття міжнародного поділу праці, розглянуті основні тенденції МПП, рівень участі України в міжнародному поділу праці, проаналізовані можливі перспективи розвитку України в МПП.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: МІЖНАРОДНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ, СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ, КООПЕРАЦІЯ, СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО.

Зміст

Вступ

1. МПП як основа розвитку світогосподарських зв'язків

1.1 Сутність, форми прояву та розвитку МПП

1.2 Основні тенденції МПП

2. Україна в системі сучасного МПП

2.1 Фактори, що визначають місце України в МПП

2.2 Сучасний стан розвитку та рівень участі України в МПП

3. Проблеми інтеграції України у світове господарство

3.1 Проблеми участі України в МПП

3.2 Перспективи розвитку України в МПП

Висновок

Перелік літератури

Вступ

Жодна з держав світу в сучасних умовах не може існувати відокремлено від інших країн та бути ізольованою від тих процесів, які відбуваються в регіоні або частині світу, де вона знаходиться. Країни, їх національні господарства взаємодіють між собою у виробничій, економічній, політичній, військовій, культурній, гуманітарній, екологічній та інших сферах.

Для реалізації цих відносин між країнами встановлюються дипломатичні стосунки, укладаються угоди, договори, що регулюють різні напрямки співробітництва. Країни прагнуть брати участь у міжнародних глобальних організаціях. Численні міжнародні зв'язки об'єднують країни світу в тісну систему - світове співтовариство, а їхні національні економіки - у світове господарство. Найважливішу роль в об'єднанні країн у світову господарську систему відіграють міжнародні економічні зв'язки. Вони виражаються рухом товарів, послуг, капіталів, робочої сили, інформації між країнами, регіонами й частинами світу. Національні господарства взаємодіють у системі світового господарства за законами міжнародного поділу праці.

Під міжнародним поділом праці (МПП) розуміється процес концентрації в окремих країнах виробництва товарів та надання послуг понад необхідні внутрішні потреби у розрахунку на їхній обмін або продаж іншим країнам. Міжнародний поділ праці також передбачає розвиток економіки країн з розрахунком на завезення ряду товарів та послуг з-за кордону, наявність між країнами або регіонами не лише торгівельних стосунків, але й кредитних, науково-технічних, виробничих, транспортних зв'язків. Поділ праці між країнами сягнув небаченої раніше глибини, саме тому тема міжнародного поділу праці і ролі України в ньому є досить актуальною.

Існує величезний пласт економічних теорій, які досліджують міжнародний поділ праці. Найбільш поширені погляди на ці проблеми представлені в дослідженнях економістів, багато ідей котрих складають «золотий фонд» світової економічної науки. Останніми роками в світовій і вітчизняній літературі відбувся своєрідний сплеск досліджень такого роду. Він зв'язаний з тим, що розвиток міжнародного поділу праці має серйозні наслідки для світогосподарського та національного розвитку країн. Донині вже накопичена обширна сучасна теоретична база з цих питань завдяки працям таких вітчизняних та іноземних вчених, як Будкін В., Єрохін С., Журба І., Іноземцев В., Киреєв О., Ковалевський Н., Козак Ю., Колесов В.,Кудров В., Кулаков М., Липов В., Макогон Ю., Мельник А., Миклашевська Н., Мочерний С. та ін.

Метою даної роботи є розгляд міжнародного поділу праці в сучасний період глобалізації економічного розвитку і участі в ньому України. При написанні курсової роботи були поставленні такі задачі:

- розкрити поняття міжнародного поділу праці;

- розглянути сучасні тенденції міжнародного поділу праці в світовому господарстві;

- проаналізувати особливості участі України в сучасному міжнародному поділу праці, проблеми та перспективи розвитку.

1. МПП як основа розвитку світогосподарських зв'язків

1.1 Сутність, форми прояву та розвитку МПП

Історично первинною основою функціонування й розвитку світового господарства є міжнародний поділ праці. Поглиблення останнього постає як економічний фундамент усієї системи світогосподарських зв'язків, адже всі країни світу тою або іншою мірою втягнуті в нього.

Міжнародний поділ праці являє собою зумовлену певним рівнем розвитку продуктивних сил специфічну форму поділу суспільної праці, що переросла межі національних економік і породжує спеціалізацію окремих країн і господарських структур на виробництві певної продукції та її взаємний обмін.[1, c. 527]

Міжнародний поділ праці - складна, багаторівнева система світогосподарських зв'язків між національними економіками, що перебуває під впливом таких факторів, як природно-кліматичні умови, географічне положення країн, наявність природних ресурсів та кваліфікованої робочої сили, особливості історичного розвитку, національні традиції тощо. Це - система, що постійно розвивається, наповнюючись на кожному історичному етапі суспільного прогресу новим змістом. Міжнародний поділ праці виник ще в епоху зародження буржуазного ладу, але відносно зрілого рівня досяг лише на стадії розвитку великої машинної індустрії. [3]

Аналіз цього поділу праці розпочала класична політекономія. Особливо цінним внеском у наукову розробку цього питання є «теорія порівняльних витрат» англійського вченого Д. Рікардо, який обґрунтував ефективність обміну між окремими країнами товарів з різними національними витратами виробництва. [1, с.528]. Найбільшого економічного ефекту від участі в міжнародному поділі праці (МПП) кожна окрема країна (чи група країн) досягає при тій комбінації факторів (природних, історичних, техніко-економічних, організаційно-економічних, соціально-економічних, політичних тощо), яка забезпечує максимальне зниження матеріальних, трудових та грошових витрат на виробництво продукції або ж випуск більшої кількості товарів кращої якості при тих самих витратах. За певних обставин кожен з цих факторів (або кілька факторів) може стати вирішальним в конкурентній боротьбі на ринку товарів та послуг. За будь-яких обставин узагальнюючим критерієм економічної ефективності поділу праці між країнами є зростання ефективності суспільної праці, що знаходить свій матеріальний і грошовий вираз у збільшенні прибутку його учасників та, в кінцевому підсумку, в підвищенні життєвого рівня населення, суспільного багатства. "Правило, що регулює відносну вартість товарів в одній країні, - писав Д.Рікардо, відзначаючи специфіку зовнішньоторговельних стосунків між країнами та вказуючи на особливі закони, як діють в системі МПП, - не регулює відносної вартості товарів, які обмінюються між двома або кількома країнами". Відповідно до теорії "порівняльних переваг" (або "порівняльних витрат") Д.Рікардо країна має виробляти та експортувати ті товари, котрі обходяться їй відносно дешевше, а імпортувати ті товари, які відносно дешевше виробляти за кордоном, ніж у власній країні.[4, c.207]

Міжнародний поділ праці являє собою спеціалізацію деяких країн на виробництві певних видів продукції для задоволення потреб світового ринку. Фактично це зводиться до зосередження у цій країні відносно більшої кількості певного виду праці в загальній структурі її витрат порівняно з іншими державами (наприклад, в Аргентині та Австралії -- праці тваринників, у Японії -- виробників електронної техніки тощо). Ґрунтуючись на природничих або суто економічних передумовах, така профілізація країни пов'язана з нижчими витратами на цей вид продукції порівняно зі світовими показниками. Зовнішньо ця спеціалізація виявляється у підвищенні частки такої продукції в експорті, яка завдяки різниці в національних та інтернаціональних витратах дає змогу забезпечити значний виграш у валюті для імпорту товарів, власне виробництво яких порівняно низькоефективне.

Слід розрізняти три основні послідовні (логічно й історично) форми (типи) міжнародного поділу праці -- загальну, часткову та одиничну. Під загальною розуміють поділ праці за сферами виробництва (промисловість, сільське господарство тощо). Часткова форма міжнародного поділу праці передбачає спеціалізацію певних галузей виробництва, видів готової продукції, одинична -- спеціалізацію різних країн на виготовленні окремих вузлів, деталей, комплектуючих, на технологічних стадіях виробництва. [4,

У рамках міжнародного поділу праці розрізняють всесвітній поділ праці, який охоплює світове господарство в цілому, і регіональний міжнародний поділ праці -- на рівні окремих географічних регіонів світу.

Міжнародний поділ праці спочатку ґрунтувався на різниці в наявності в країні природних ресурсів (клімат, ґрунт, надра, водні ресурси, ресурси лісу тощо). Після промислового перевороту посилюється спеціалізація, яка ґрунтується на різниці в наявних інших чинниках виробництва -- капіталу, працею, підприємницькими здібностями, знаннями. Саме це сьогодні в багатьох випадках визначає, на виробництві яких товарів і послуг для світового ринку спеціалізується країна.

Під впливом розвитку сучасної НТР міжнародний поділ праці збагачується якісно новими рисами. Сучасні продуктивні сили потребують такого міжнародного поділу праці, що робить економічно неефективним і навіть неможливим забезпечення всіх виробничих та інших потреб кожної країни лише за рахунок її власних зусиль. Участь у міжнародному поділі праці стає передумовою нормального виробництва. [2,с. 40]

Усе це приводить до зростання міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, які відображують посилення суспільного характеру виробництва у світовому господарстві. Найважливішими чинниками цього процесу є розвиток науки і техніки як якісний фундамент і зростання при цьому масштабів виробництва як кількісний. Межі внутрішнього ринку стають усе тіснішими для великомасштабного спеціалізованого виробництва, яке об'єктивно виходить за ці межі. Розвивається спеціалізація промислового виробництва не за кінцевою продукцією, а за напівфабрикатами, деталями, вузлами, комплектуючими виробами тощо. [7, c.56]

Рисою розвиненого міжнародного поділу праці є те, що в систему його зв'язків втягнуті майже всі країни світу. Кожна з них знайшла або намагається знайти своє місце в системі економічних взаємозв'язків, породжених міжнародним поділом праці. Останнє стосується передусім постсоціалістичних країн.

1.2 Основні тенденції міжнародного поділу праці

МПП став результатом багатовікового розвитку продуктивних сил, поглиблення національного поділу праці та залучення в систему світових господарських зв'язків нових національних виробництв, що привело до інтернаціоналізації виробництва в цілому.

Цей складний процес розпочався з розширення простих торговельних зв'язків між країнами у середині XVI -- середині XVIII ст., що зумовило вихід виробництва за межі держав. З кінця XVIII і до кінця XIX ст. почали формуватися його міжнаціональні форми у рамках світового господарства на базі простої кооперації.

Інтернаціоналізація виробництва у кінці XIX -- середині XX ст. пов'язана з розвитком простої кооперації, яка базується на МПП, що став визначальним фактором формування світового господарства. [16, c. 104]

Безперервно розвиваючись, МПП набув певних тенденцій та особливостей.

До них належать такі:

1. У світовому господарстві зберігається і навіть поглиблюється розрив між промислово розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. На розвинуті країни припадає близько 25 % населення і 80 % сукупного національного продукту. Країни, що розвиваються, у світовому господарстві є, в основному, постачальниками сировини і споживачами готової продукції. Але останнім часом встановлюється нова галузева спрямованість країн, що розвиваються.

Між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, швидкими темпами зростає внутрішньогалузевий обмін продукцією обробної промисловості. Збільшується виробництво працемістких, матеріаломістких, стандартизованих виробів на експорт для задоволення потреб насамперед промислово розвинутих країн. Провідні ролі в цьому відіграє четвірка так званих "драконів" -- Гонконг, Сінгапур, Тайвань і Південна Корея, а також Китай, Таїланд, Туреччина, Бразилія, Мексика, Індія та деякі інші країни, що належать до "нових індустріальних країн".

2.Основним в МПП став внутрішньогалузевий поділ праці на основі предметної, а особливо подетальної та технологічної спеціалізації.

3.Внаслідок нерівномірності соціально-економічного розвитку продовжуються зміни в розстановці політичних і економічних сил в групі промислово розвинутих країн, насамперед між трьома основними центрами -- США, Японією і Західною Європою. Це викликає необхідність частої перебудови в системі МПП.

4.Змінилася участь в МПП колишніх країн соціалістичного табору. Відбувається переорієнтація їхніх економік та залучення їх до участі у МПП на інших засадах.

5.Постійно зростає роль ТНК у міжнародному економічному обміні та МПП. THK контролюють майже половину світового промислового виробництва та світової торгівлі.

6.Посилюються інтеграційні процеси, інтернаціоналізація господарської діяльності. Відзначається тенденція до об'єднання зусиль провідних країн для колективного регулювання та зменшення наслідків економічних та валютних потрясінь. Зростає роль міжнародних організацій -- МВФ, МБРР тощо.

7.На МПП періодично впливають структурні кризи, дисбаланси в міжнародній торгівлі. Так, енергетична криза 70-х років викликала необхідність переходу на енергоощадні типи виробництв, що привело до змін в структурі й навіть географічному розподілі світової торгівлі, а також в експортній спеціалізації багатьох країн.

8.Зростає об'єктивна необхідність в докорінній перебудові МПП. З другої половини XX ст. інтернаціоналізація виробництва набула глобального характеру. Вона охопила практично всі підсистеми світового господарства, всі його галузі. Поглиблюється інтернаціоналізація виробництва й обігу, що посилює єдність світового господарства. [6]

Нині немає такої великої галузі національної економіки, яка б не залежала від міжнародних умов виробництва. Поглиблення поділу праці на міжнаціональному рівні є більш результативним, ніж у межах окремої країни. Нині в межах світового господарства така спеціалізація досить чітко окреслилась на рівні окремих країн, їхніх груп або регіонів. Це свідчить про посилення процесів глобалізації виробництва матеріальних благ.

2. Україна в системі сучасного МПП

2.1 Фактори, що визначають місце України в МПП

Місце будь-якої країни в міжнародному поділу праці залежить від багатьох факторів , які можливо систематизувати за такими ознаками:

Природно-географічні -- відмінності у кліматичних умовах, економіко-географічному положенні, наділеності природними ресурсами;

Соціально-економічні -- характеристики робочої сили, науково-технічний потенціал, виробничий апарат. Масштаби і серійність виробництва, темпи створення об'єктів виробничої і соціальної інфраструктури, особливості історичного розвитку, виробничих і зовнішньоекономічних традицій, соціально-економічний тип національного виробництва і зовнішньоекономічних зв'язків, політичні фактори країн;

Науково-технологічний прогрес -- розширення та поглиблення науково-дослідних та конструкторських робіт, прискорення темпів морального зносу, збільшення оптимальних розмірів підприємств, технологічна диверсифікація. [10]

До числа основних факторів відносяться: динаміка розвитку національної економіки, ступінь її відкритості і залученості в МПП, її уміння адаптуватися до умов міжнародного господарського життя.

Взаємодія різних факторів в умовах цивілізаційного розвитку визначає роль країни у МПП та її місце у світогосподарських зв'язках. Значення та роль окремих факторів на тому чи іншому етапі глобального розвитку може мати різноспрямований вплив або неоднакову силу цього впливу.

Неоднозначне положення України у міжнародному поділі праці пояснюється впливом низки передумов, насамперед природних, демографічних, історико-економічних, геополітичних.

Україна має як природні, історичні, так і техніко-економічні, соціально-економічні, організаційно-економічні основи для участі в МПП. Слід зауважити, що в геологічному і гідрогеологічному аспектах територія України слабко вивчена, зокрема її глибинну будову досліджено лише на 10 відсотках території.

Природні передумови. На відміну від найбільших країн світу (Росія, США, Китай) Україна не забезпечує себе повністю мінеральними ресурсами, проте вона має значний природно-ресурсний потенціал і в цьому відношенні знаходиться у більш вигідному положенні, ніж деякі економічно розвинуті країни (Японія, Італія). Кажучи про природні передумови, треба виділити агрокліматичні умови, які здавна сприяли перетворенню України на великий регіон сільськогосподарського виробництва. Ці умови створюються унікальними чорноземними ґрунтами, достатньою кількістю тепла, помірною вологістю, переважно рівнинним характером території. Ми маємо чималі ресурси корисних копалин, деякі з них мають світове значення: залізні та марганцеві руди, кухонна сіль, кам'яне вугілля.

Деяких важливих ресурсів у нас обмаль: нафта, газ, більшість руд кольорових металів, деревина. В останнє десятиріччя значно зменшились рибні ресурси Чорного та Азовського морів.

Загалом, за природними ресурсами наша країна перебуває у стані певної рівноваги: дефіцит (а отже, імпорт) одних видів ресурсів компенсується достатньою кількістю інших, не менш важливих.

Демографічні передумови. Україна використовує значні трудові ресурси й потенційно широкий ринок збуту споживчих товарів, має високий інтелектуальний потенціал. Високий професійний рівень трудових ресурсів, наявність розвинутої науково-дослідної бази сприяє виробництву складної, наукомісткої продукції, що користується попитом на світових ринках.

Історико-економічні передумови. Протягом століть вельми великі території України завойовувались або захоплювались тими або іншими державами. Тому з погляду міжнародного поділу праці її економіка працювала, перш за все, на внутрішній ринок тієї держави, до якої вона входила повністю або частково, і економіка нашої країни розвивалася за принципом доповнюваності: у нас розміщувались лише ті галузі виробництва, які тут були найефективніші з погляду міжрегіонального обміну. Так, наявність високоякісної залізної руди та коксівного вугілля, відносно густа мережа залізниць, достатня кількість трудових ресурсів, вигідне географічне положення зумовили перетворення Донецько-Придніпровського району на першу металургійну базу не існуючої вже держави СРСР. Ці ж фактори сприяли розвитку металомісткого машинобудування, теплоенергетики, основної хімії.

Водночас країні не давали можливість розвинути деякі види й, навіть, цілі галузі виробництва. Маючи високу щільність населення, висококваліфіковані трудові ресурси, вона помітно відставала за трудомісткими видами виробництва, особливо щодо текстильної промисловості, інструментального машинобудування, автомобілебудування, електроніки (за винятком виробництва телевізорів). Не відповідав трудовому та загальноекономічному потенціалу України й рівень розвитку машинобудування.

Геополітичні передумови. Економіко-географічне положення України досить вигідне для активної участі у міжнародному поділі праці. Вона розташована поблизу економічно високорозвинутого регіону Західної Європи, у безпосередній близькості до Росії, Білорусії та країн Східної Європи. Морським шляхом вона пов'язана з Середземномор'ям, Близьким Сходом та країнами басейну Індійського океану. Через Україну проводять важливі транзитні магістралі (залізниці та автомобільні дороги, нафтопроводи й газопроводи) з країн СНД до Європи та чорноморських портів.

Особливість сучасної геополітичної ситуації в Україні полягає в тому, що зв'язки з країнами СНД зазнають змін через нові реалії в галузі економічного і політичного суверенітету та орієнтацію на світові ціни. Одночасно поліпшились перспективи для економічної співпраці України з економічно розвинутими країнами, причому не тільки Європи, але й США, Японією. З'явилась можливість проводити активнішу торговельну політику стосовно країн, що розвиваються, особливо на Близькому та Середньому Сході, в Південній та Південно-Східній Азії. [11]

Організаційно-економічні чинники включення України в систему сучасного МПП за своїм змістом відображають ступінь розвитку процесів концентрації, спеціалізації, кооперації й комбінування виробництва (за участю української сторони) на рівні міжнародних економічних зв'язків. Створення виробництв з випуску всіх нових видів продукції не завжди доцільне в межах однієї країни. Одним з найважливіших критеріїв реалізації економічних інтересів країни - суб'єкта МПП є забезпечення високої економічної ефективності галузей її національної економіки, мінімізація витрат суспільної праці.. Спеціалізація та кооперація характеризують економічно доцільну й раціональну організацію (територіальну, регіональну, галузеву тощо) суспільних продуктивних сил.

Рівень розвитку продуктивних сил є одним з тих техніко-економічних чинників, які найбільше сприяють активній участі України у сучасному МПП. Видобуток залізної руди, вугілля, виробництво сталі, чавуну, мінеральних добрив, цементу, електроенергії, цукру, тракторів і металоріжучих верстатів становлять значний економічний потенціал нашої країни. За кількісними характеристиками і потужностями продуктивних сил Україна, може бути гідним партнером у світових економічних зв'язках. [17]

Промисловість є ключовим елементом економічної системи України, який визначає місце національної економіки в міжнародному поділі праці, динаміку її конкурентоспроможності.

2.2 Сучасний стан розвитку та рівень участі України в МПП

На сьогоднішній день Україна залучена в МПП у 2-3 рази слабкіше, ніж провідні країни Заходу чи нові індустріальні країни. Теж саме можна сказати й по інших показниках: по продуктивності праці США перевищує Україну майже в 10 разів, Франція -у вісім, ФРГ, Велика Британія - у шість; по оплаті праці США перевищує Україну в 12 разів, Франція - в 9, ФРГ і Велика Британія - у 8. І перебороти цей відрив поки не вдається. Сьогодні у розвитку своєї економіки великі надії Україна покладає на інтеграцію в систему світогосподарських зв'язків, активну й зростаючу участь не тільки в регіональному, а й у міжнародному поділі праці, ефективному використанні його переваг. Це констатується на всіх рівнях влади, як поняття того, що слабка залученість України в міжнародний поділ праці не тільки не відповідає, а й суперечить її національним інтересам, бо залишає економіку країни поза розвитком світових продуктивних сил, провідних напрямів сучасної науково-технічної революції, що призводить до виштовхування її на узбіччя світового економічного прогресу. Ще до проголошення незалежності України частка експорту у загальному обсязі виробництва України не перевищувала 4-5%, у той час як середньосвітовий показник дорівнював 17%. У 90-ті роки відбулося подальше зменшення експорту як у фізичному, так і відсотковому відношенні, а в його товарній структурі левова частка припадає на сировину, матеріали, товари народного споживання. На початку ХХІ ст. ситуація дещо стабілізувалася, але і сьогодні в українському експорті спостерігається значний дисбаланс у співвідношенні готової продукції і сировинних матеріалів. [5]

Аби визначити стан та роль України в МПП, розглянемо сукупний ресурсний потенціал та структуру зовнішніх економічних зв'язків. Сьогодні приблизно 85% усіх постачань України за кордон припадає на сировину і матеріали. При цьому природно-кліматичні умови України дозволяють їй вирощувати до 50 млн.т. зерна і зернобобових, а також виробляти до 7 млн. т. цукру. Електроенергетичні потужності дають можливість виробляти до 300 млрд. кВт електроенергії на рік, при цьому 1/10 її експортувати. Україна має значні ресурси вугілля, залізних і марганцевих руд, сірки, ртуті, урану, титану, гіпсу, солей, різноманітних будівельних матеріалів. В цілому природно-ресурсний потенціал України в еквіваленті до долара США вважається рівнім 272,5 млрд. дол. У структурному плані провідне місце належить земельно-ресурсній складовій - 44,38%, мінеральній - 28,26%, водній-13,08%, природно-рекреаційній - 9,64%, рослинній - 4,17% та фауністичний - 0,47% складовій. Людський фактор виробництва характеризується високим рівнем інтелектуального потенціалу: його грамотність складає майже 100%; частка населення, охопленого навчанням - 74%; на 1000 осіб тут приходиться 37 студентів (рівень Швеції). В той же час частка затрат на провідний фактор - науку в Україні складає 1,13% ВВП (в ЄС-2,16%); обсяг високотехнологічного експорту - на одну особу населення12 дол.(в ЄС - 827); кількість персональних комп'ютерів на 1000 осіб дорівнює 13,8 (в ЄС - 234,6). [9]

У міжнародному поділі праці Україна виділяється, насамперед, сировинними, капітало- та матеріаломісткими галузями (добувна промисловість, сільське господарство та галузі, що розвиваються на їх базі), а тому структура її експорту недосконала - понад 4/5 в ній складають сировинні товари та продукція первинної переробки.

Основу експорту складають чорні метали та вироби з них (прокат, труби), на які припадає понад 44% валютних надходжень від експорту, продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості (азотні добрива, продукти неорганічної хімії), мінеральні продукти (залізна і марганцева руда, концентрати, вугілля, цемент і будівельні матеріали, сіль та ін.), сільськогосподарські та продовольчі товари (цукор і вироби з нього, зерно, олія, м'ясо, молоко і молокопродукти та ін.). Експорт машин, устаткування і транспортних засобів складає менше 13% від загального його обсягу.

Основу імпортних надходжень становлять мінеральні продукти (майже 47%), насамперед паливо (природний газ, вугілля, нафта та продукти її перегонки), машини, устаткування і транспортні засоби. В Україну завозиться також продукція хімічної, фармацевтичної, харчової і легкої, деревообробної і целюлозно-паперової галузей.

Промисловість - найважливіша складова частина економіки України виробила продукції (у 2009р.) на суму більш ніж 22 млрд. дол. За даними закордонних аналітиків, Україна здатна самостійно забезпечити виробництво кінцевої продукції на 16%. Основну частину валютних надходжень дають 9 найменувань продукції: неблагородні метали і вироби з них - 36%; хімічна продукція-8%; мінеральна сировина та енергоносії -16%; механічні вироби, електроустаткування, прилади, аудіо-відеотехніка - 11%; текстиль та вироби з нього - 3%; деревина й вироби з неї, папір - 3,1%; транспортні засоби - 3%; продукція харчової промисловості - 4%; сільськогосподарська продукція - 6%; інше - 14%. [12]

Для характеристики різних аспектів участі країни в міжнародному поділі праці в його народногосподарській формі необхідно, насамперед, визначити показники та динаміку зовнішньоторговельного балансу, обсяги експорту і імпорту товарів і послуг, їхню структуру. Зовнішньоторговельний обіг між Україною та країнами ЄС, який за 2008 р. склав 6,1 млрд. дол. США, що на 2,5 млрд. дол. США більше, був більшим ніж у 2007 р. Експорт товарів у 2009 р. становив 39695,7 млн. дол. США та істотно знизився в порівнянні з 2008 р., коли становив 66967,3 млн. дол. США. Найбільшу частку в експорті України становлять країни СНД, насамперед Російська Федерація .

Імпорт товарів у 2009 р. склав 45433,1 млн. дол. США, та майже вдвічі зменшився в порівнянні з 2008 р., коли становив 85535,3 млн. дол. США. У географічній структурі вітчизняного імпорту першу сходинку також займають країни СНД . Наступним елементом у визначенні рівня участі країни в міжнародному поділі праці є обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП) країни. Величина ВВП є вихідним параметром при проведенні аналізу багатьох особливостей стану міжнародного поділу праці, тому що вона характеризує одну з важливих його сторін - зосередження зусиль окремих країн на виробництві частини валового світового продукту.

За даними Державного комітету статистики України, ВВП у фактичних цінах за І квартал 2010 р. склав 218125 млн. грн., що зріс в порівнянні з І кварталом 2009 р., коли становив 188037 млн. грн. Беручи до уваги зміну обсягу валового внутрішнього продукту у І кварталі 2009 р., коли він складав мінус 20,2% та у І кварталі 2010 р., коли він склав плюс 4,9%, можна зробити висновок, що економічна ситуація в країні поліпшилася [8].

Україна останнім часом дещо збільшила експорт. Існує тенденція перевищення експорту країни над імпортом через низьку платоспроможність населення та залежність країни від іноземних паливно-енергетичних ресурсів. Не дивлячись на певні труднощі, Україна має достатні трудові й природні ресурси, сировинну базу та виробничі потужності, необхідні для її розвитку як суверенної держави інтегрованої у світову співдружність.

Україна як суверенна держава поки робить украй незначний вплив на МПП і інтеграційні процеси, що відбуваються у світовій економіці, залишаючись протягом тривалого часу осторонь від головних світогосподарських процесів. Знаходячись у центрі Європи, поруч з державами, що активно перетворюють свої економіки, Україна помітно відстала і не встигає за процесами, що відбуваються в сусідніх державах. Приймаючи до уваги ресурси і географічне положення України, а також конкретні умови, що створює світова економіка кожній державі, Україна повинна знайти свій шлях переходу до ринкової економіки і прискорення структурних перетворень з метою зміцнення своєї ролі у світовій економіці.

3. Проблеми інтеграції України у світове господарство

3.1 Проблеми участі України в МПП

Слабка включеність України в міжнародний поділ праці не тільки не відповідає її національним інтересам, а й суперечить їм, оскільки залишає вітчизняну економіку поза розвитком світових продуктивних сил і провідних напрямків сучасної науково-технічної революції, виштовхує її на узбіччя світового економічного прогресу.

Для прискорення процесу входження України у світогосподарські структури необхідно зміцнити свої позиції в поділі праці на регіональному рівні, тобто на рівні СНД та країн Східної Європи. Саме цей регіон, особливо Росія, є величезним ринком збуту для українського виробництва і головним постачальником мінеральних, паливно-енергетичних, лісових та інших видів сировини. Передусім нафти і газу, оскільки Україна забезпечена власними ресурсами нафти на 8%, газу - на 22%. Зміцнення регіональних інтеграційних зв'язків дасть можливість вивести національну економіку з кризи і перейти до розширення господарської взаємодії з основними центрами світового господарства та міжнародними інститутами й розгорнути ділове співробітництво на взаємовигідних засадах з усіма державами світу.

Для широкого включення України не тільки в регіональний, а й міжнародний поділ праці існують об'єктивні передумови, серед яких найважливішими є: наявність промислових, сировинних, водних та земельних ресурсів; потенційна здатність кадрів до висококваліфікованої і наукоємної праці, яка може бути реалізована у короткий час в результаті активізації стимулювання праці; вигідне географічне положення, вихід до моря, сприятливий клімат.

Щоб забезпечити широкомасштабне включення України у світове господарство і міжнародне співробітництво, необхідно сформувати ефективний механізм зовнішньоекономічних зв'язків. Механізм зовнішньоекономічних зв'язків становить собою сукупність конкретних форм зв'язків, а також систему правових, організаційно-управлінських та фінансово-економічних важелів, які забезпечують ефективну взаємодію національних народногосподарських структур із світовим господарством з метою прискорення розвитку продуктивних сил країни та підвищення соціально-економічних показників життя її населення. [13]

На жаль, в Україні такий механізм відсутній. По-перше, відсутня ефективна правова база. Закони "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про іноземні інвестиції", "Про єдиний митний тариф", "Про загальні принципи створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" та деякі інші є правовими актами загального характеру, а тому вимагають доповнень і конкретизації багатьох своїх положень у вигляді нової серії законів, постанов та угод. Ці останні повинні, з одного боку, стимулювати і полегшувати ті ділові зв'язки українських підприємств із зарубіжними, які приносять найбільшу користь економіці України, а з іншого - створювати передумови формування економічного союзу країн СНД, у межах якого діяли б такі принципи: свобода міждержавної міграції капіталів та робочої сили, регулювання питань промислової та інтелектуальної власності, свобода транспорту і ринкових послуг, державні замовлення і уніфікація податків.

По-друге, вкрай недосконалою в Україні є валютна, податкова, кредитна й митно-тарифна політика. Вона не забезпечує стабільність національної грошової одиниці відносно провідних валют світу, не сприяє залученню іноземної валюти в країну і використанню її як засобу стабілізації національної економіки та створення державного валютного фонду, гальмує приплив інвестицій і разом з тим виштовхує вітчизняне виробництво на узбіччя світового господарства.

Хоча сучасний стан продуктивних сил України значно підірваний суспільно-політичною та економічною кризою, їх потенційні можливості досить великі. Україна успадкувала від СРСР найвищий у Європі показник кількості науково-технічних працівників у розрахунках на душу населення. [19]

Все це є одним із важливих факторів розвитку міжнародної науково-технічної кооперації України, основними формами якої могли б бути такі: взаємодія у створенні, розширенні та забезпеченні діяльності навчальних закладів, науково-дослідницьких та консультативних центрів; співробітництво у галузі науки й техніки при будівництві, модернізації та експлуатації підприємств й інших об'єктів виробничого призначення і соціальної інфраструктури; обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими та проектними матеріалами; співробітництво у збиранні, обробці та використанні науково-технічної й економічної інформації.

Оскільки найтісніші зв'язки в галузі науки й освіти Україна мала з Росією, а також з деякими колишніми соціалістичними країнами Східної Європи, то розвиток міжнародної науково-технічної кооперації України повинен охоплювати в першу чергу ці країни.

Існуючий науково-технічний потенціал виступає важливим фактором розвитку міжнародної виробничої кооперації. Як відомо, основу економічної інтеграції колишніх республік СРСР становив поділ праці, тобто спеціалізація та кооперація республік на виробництві певних видів продукції, якими вони обмінювалися. При цьому каналами міжреспубліканського обороту реалізовувалося понад 20% валового продукту, в той час як в країнах ЄС цей показник становить 18%. І навіть сьогодні країни колишнього СРСР мають певною мірою єдиний економічний простір й інтегровану економіку. Більшість галузей машинобудування України на 50 і більше відсотків залежать від коопераційних поставок з країн СНД. Тому найперше завдання полягає в тому, щоб відновити й розвинути виробничо-технічну кооперацію України з країнами СНД. [18]

Що стосується участі України в коопераційному співробітництві із західними кранами, то його масштаби незначні. Такий стан зумовлений недооцінкою в минулому цієї форми спілкування, невідпрацьованістю правових, організаційно-економічних та валютно-фінансових аспектів співробітництва, а також відсутністю глибокої зацікавленості західних підприємств щодо України.

Сьогодні істотний негативний вплив на загальний стан виробничо-технічної кооперації роблять такі фактори як скорочення фізичних обсягів виробництва, згортання інвестиційної діяльності, стійке падіння продуктивності праці, величезний дефіцит бюджету, значний зовнішній борг України, дискримінаційна політика деяких держав стосовно України, низький соціально-економічний ефект України від діяльності спільних підприємств і ін. В міру їх подолання виробничо-технічна кооперація й інтеграційний процес в цілому будуть поглиблюватися.

Підсумовуючи, можна виділити основні причини , що певною мірою стримують зростання участі України в МПП :

- низька конкурентоспроможність значної частини української промислової продукції;

- розрив традиційних виробничих та коопераційних зв'язків з підприємствами країн СНД та з Східної Європи;

- низький рівень співробітництва з країнами, що розвиваються;

- критично недостатнє інвестування експортноорієнтованих проектів за рахунок внутрішніх ресурсів та обмежені можливості використання з цією метою іноземних інвестицій і кредитів внаслідок низького міжнародного рейтингу надійності України.

- низька ефективність виробництва, високий ступінь старіння основних виробничих фондів, відсталість технологічної бази більшості галузей народного господарства.

міжнародний поділ праця інтеграція

3.2 Перспективи розвитку України в МПП

На сьогодні склалися об'єктивні передумови активної участі України в МПП, чому сприяють: значні зміни в системі економічних відносин; прийняття низки законів та указів Президента про зовнішньоекономічні зв'язки та зовнішньоекономічну діяльність; прискорення світового науково-технічного прогресу; необхідність спільного розв'язання глобальних проблем людства: демографічної, продовольчої, екологічної, усунення загрози ядерної війни тощо; структурна перебудова галузей народного господарства; визнання України та входження її в міжнародні організації. Незважаючи на це, для активної інтеграції України в МПП необхідно докорінно перебудувати весь зовнішньоекономічний механізм, належно оцінити роль і місце зовнішньоекономічних зв'язків у розвитку народного господарства.[15]

Активна зовнішньоторговельна політика може стати дієвим інструментом структурної перебудови економіки, сприяючи підвищенню ефективності та конкурентоспроможності національного виробництва. Більше того, сьогодні немає альтернативи послідовній лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків, якщо ми справді хочемо реформувати нашу економіку і зробити її складовою міжнародного розподілу праці. Саме лібералізація включить механізми ринкового ціноутворення, визначаючи структуру та обсяги виробництва. Важливим інструментом реструктуризації виробництва має стати конкуренція між національними та іноземними виробниками на українському ринку.

Недосконалість українського законодавства (складність процедур відкриття та реєстрації нових підприємств, наявність значної кількості суперечливих нормативних актів з питань оподаткування, непрозорість процедури сертифікації), низький технологічний рівень підприємств, домінування популістських політичних гасел є додатковими бар'єрами як для розвитку ділового співробітництва, так і для впливу світового господарства на економіку України. Захист внутрішніх товаровиробників від зовнішньої та внутрішньої конкуренції, у свою чергу, консервує існуючу структуру економіки, а наявність бартерних та не грошових схем спотворює дію цінового механізму, що гальмує темпи реформувань. Тому лібералізація є необхідною умовою макро- і мікроекономічної стабілізації в Україні. Підкреслимо, що лібералізація зовнішньої торгівлі зовсім не означає відмову від участі держави у формуванні зовнішньоекономічної сфери. Навпаки, роль держави виходить на сучасний рівень, притаманний переважній більшості країн. Нова роль держави полягає у встановленні необхідної нормативної бази та інституційної структури, котра б підтримувала і гарантувала розвиток підприємництва та встановлення надійних партнерських зв'язків. Для того щоб подолати успадковану економічну й технологічну відсталість, потрібен перехід до нової моделі зовнішньоекономічної діяльності - виробничо-інвестиційної, тобто не просто до розвитку торговельного обміну, а швидше до взаємодії з іноземними партнерами на всіх стадіях виробничого процесу.

Для прискорення процесу входження України у світові господарські структури та поглиблення її участі у МПП необхідно приймати до уваги такі обставини:

-по-перше, основними орієнтирами українських виробників мають бути: новітні технології, світові норми та стандарти, а також місткість ринку.

-По-друге, характерною рисою сучасного ефективного виробництва є його вибірковість. Визначальною умовою економічної раціональності промислового підприємства, тобто його здатності "йти в ногу" з науково-технічним прогресом, стало наближення його потужностей, технічного оснащення та серійності до світових критеріїв оптимальності.

-По-третє, важливою закономірністю інтернаціоналізації сучасних світових продуктивних сил є те, що економічна доцільність створення в окремих країнах багатогалузевої економіки, включаючи підприємства з повним технологічним циклом, поступово відпадає, бо прагнення кожної країни до самозабезпечення всіма товарами вимагає великих затрат. Значно перспективнішим шляхом є розвиток міжнародної спеціалізації та активна участь у ній дедалі більшої кількості країн, що мають чіткий профіль у міжнародному економічному співробітництві та обміні. Це - загальна умова науково-технічного прогресу. Для України основними сферами міжнародної спеціалізації, виходячи з нагромадженого досвіду та її експортного потенціалу, могли б бути гірничо-металургійна промисловість, окремі підгалузі машинобудування, сільськогосподарське виробництво (переробні галузі АПК) й туризм.

Практичне здійснення цієї мети - нелегке й капіталоємне завдання, яке потребує глибокої структурної і технологічної перебудови національної економіки.

-По-четверте, пошук власного місця у світовій господарській структурі вимагає знання специфіки сучасного світового ринку, який також зазнає суттєвих змін: не тільки розширюються його межі, а й зростають потреби, змінюється їхня структура, а також склад тих виробників, які задовольняють основну частку світового попиту на продукцію. Оновлення номенклатури продукції, представленої на світовий ринок, відбувається сьогодні значно швидше, ніж раніше, а враховуючи, що цей процес практично нескінченний, то в нього можуть включатися й нові держави, котрі або створили новий товар, або мають переваги в витратах виробництва. Крім того, жодна країна в сучасних умовах не може довго залишатися монополістом у виробництві передової технології, рано чи пізно досягнення НТП, у тому числі й найпрогресивніші відкриття, стають здобутком багатьох.

-По-п'яте, НТР додала до традиційних факторів всесвітнього поділу праці нові об'єктивні стимули, що набувають поступово визначального характеру. Роль природних ресурсів, географічного положення, виробничого досвіду починає різко знижуватися, а натомість висуваються передова технологія, наукові розробки, висококваліфікована робоча сила, банки, розвинута виробнича інфраструктура, які передусім впливають на визначення профілю економіки тієї чи іншої країни, її позиції на світовому ринку. Цей домінуючий фактор сучасного розвитку світового господарства веде до: диверсифікації виробничого процесу, внаслідок чого він розпадається на все більшу кількість окремих стадій; уніфікації та стандартизації виробництва у світовому масштабі, що дозволяє використовувати продукцію іноземних виробників при випуску кінцевої продукції; швидкого оновлення виробництва товарів та технологічних процесів; більш надійних та швидких систем інформаційного, розрахункового, транспортного обслуговування міждержавного обміну спеціалізованими товарами та послугами, що дозволяє використовувати ефект їх високої концентрації в окремих країнах із відповідно меншими витратами при експорті до світового ринку. Цю тенденцію необхідно враховувати,розробляючи стратегію виходу України на міжнародний ринок, і з самого початку робити ставку на сучасні фактори міжнародного поділу праці. [20]

Чинниками, які спонукають країни до участі у МПП, є: обсяг внутрішнього ринку країни, рівень їхнього економічного розвитку та забезпеченість природними ресурсами, питома вага в структурі економіки країни базових галузей промисловості. Кожна країна намагається знайти свій економічний інтерес та виграш від участі у МПП.

Україна, маючи вигідне положення, сприятливі природні передумови, маючи також значні трудові ресурси і потенційно широкий ринок збуту споживчих товарів, а також зовнішньоекономічні зв'язки з іншими країнами, займає вигідне положення в міжнародному поділі праці.

Ресурсний потенціал України визначив конкурентоспроможні галузі, на які припадає понад 60 % експорту України. Ця цифра означає, що економіка України має значний потенціал для економічного зростання за рахунок конкурентоспроможності сировинних галузей і машинобудування.

Економіка України є досить відкритою, оскільки вона бере активну участь у міжнародній торгівлі. Простеживши географію зовнішньої торгівлі, Україна підтримує зовнішньоторговельні зв'язки з багатьма країнами, зокрема з Росією, з країнами Середньої Азії, з деякими країнами Східної та Західної Європи. Значно активізували торгівельні зв'язки з Україною такі країни, як США, Канада, Японія.

Перспективною формою міждержавних зв'язків є економічна інтеграція суміжних прикордонних територій. Україна активно включається у нові форми міжнародної економічної співпраці -- прямі зв'язки підприємств, спільне підприємництво, спеціальні економічні зони. Прямі економічні зв'язки передбачають різнобічне співробітництво без посередників (міністерств, інших суб'єктів) за моделлю "підприємство-підприємство". Інтеграція України у світові економічні процеси повинна ґрунтуватися на міцних міжнародних фінансово-кредитних зв'язках.

Існують усі передумови для становлення України як процвітаючої незалежної держави. До них можна передусім віднести:

1. Наявність промислових, сировинних і водних ресурсів, чорноземів, що дає змогу повністю забезпечити населення продуктами харчування.

2. Потенційну здатність кадрів до висококваліфікованої і наукоємної праці, яка може бути реалізована у короткий час за рахунок активізації сильніших ринкових стимулів до праці.

3. Вигідне географічне положення, вихід до моря, сприятливий клімат.

Виходячи з принципів міжнародного поділу праці, геополітичного становища України, характеру розвитку її продуктивних сил, існуючих науково-технічного і ресурсного потенціалів, механізм зовнішньоекономічної діяльності, що формується в країні, повинен забезпечити реалізацію головної стратегічної мети в сфері зовнішньоекономічної політики -- інтеграцію народногосподарського комплексу України у світову господарську систему. [5]

Таким чином, проведений аналіз дає можливість зробити висновок, що Україна має достатні трудові й природні ресурси, сировинну базу та виробничі потужності, необхідні для її розвитку як незалежної, суверенної держави, інтеграції у світове співробітництво.

Висновки

На основі всього вищесказаного про міжнародний поділ праці та участь України в ньому, можна зробити наступні висновки:

1.У сучасній економіці найбільший економічний ефект досягається у тому випадку, коли країни добровільно прилучаються до міжнародного співробітництва і між ними налагоджуються рівноправні партнерські відносини на взаємовигідних принципах з урахуванням їхньої спеціалізації та напрямів діяльності. Важливим чинником піднесення світового господарства є міжнародний поділ праці, який передбачає випереджальний розвиток у деяких країнах окремих галузей економіки, в яких ці країни мають власні переваги, тобто вищу продуктивність праці і нижчі витрати виробництва порівняно з іншими країнами. Завдяки участі в міжнародному поділі праці країна, отримуючи певні переваги, може підвищити ефективність своєї національної економіки. МПП - це об'єктивна основа міжнародного обміну товарами, послугами, знаннями, розвиток виробничого, науково-технічного, торговельного та іншого співробітництва між усіма країнами світу незалежно від рівня їхнього економічного розвитку. МПП є найважливішою основою налагодження плодотворної економічної взаємодії держав у масштабі всього світу.

2. Основними сучасними тенденціями міжнародного поділу праці можна виділити: збереження і навіть поглиблення розриву між промислово розвинутими країнами і країнами, що розвиваються; основним в МПП став внутрішньогалузевий поділ праці на основі предметної, а особливо подетальної та технологічної спеціалізації; внаслідок нерівномірності соціально-економічного розвитку продовжуються зміни в розстановці політичних і економічних сил в групі промислово розвинутих країн;зростає роль ТНК у міжнародному економічному обміні та МПП; посилюються інтеграційні процеси, інтернаціоналізація господарської діяльності; зростає об'єктивна необхідність в докорінній перебудові МПП.

3. Місце будь-якої країни в міжнародному поділу праці залежить від багатьох факторів:природно-географічних, соціально-економічних, НТП, динаміка розвитку національної економіки, ступінь її відкритості і залученості в МПП, її уміння адаптуватися до умов міжнародного господарського життя, та ін. Взаємодія різних факторів в умовах цивілізаційного розвитку визначає роль країни у МПП та її місце у світогосподарських зв'язках.

Неоднозначне положення України у міжнародному поділі праці пояснюється впливом низки передумов, насамперед природних, демографічних, історико-економічних, геополітичних. Україна має як природні, історичні, так і техніко-економічні, соціально-економічні, організаційно-економічні основи для участі в МПП. Промисловість є ключовим елементом економічної системи України, який визначає місце національної економіки в міжнародному поділі праці, динаміку її конкурентоспроможності.

4. На сьогоднішній день Україна залучена в МПП слабкіше, ніж провідні країни Заходу чи нові індустріальні країни. Великі надії Україна покладає на інтеграцію в систему світогосподарських зв'язків, активну й зростаючу участь не тільки в регіональному, а й у міжнародному поділі праці, ефективному використанні його переваг. Це констатується на всіх рівнях влади, як поняття того, що слабка залученість України в міжнародний поділ праці не тільки не відповідає, а й суперечить її національним інтересам, бо залишає економіку країни поза розвитком світових продуктивних сил, провідних напрямів сучасної науково-технічної революції, що призводить до виштовхування її на узбіччя світового економічного прогресу.