Сучасні концепції міжнародної економічної інтеграції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

«Сучасні концепції міжнародної економічної інтеграції»

Вступ

Сучасна парадигма світогосподарського розвитку формується через системне дослідження явищ, процесів і проблем інтернаціоналізації з урахуванням її багатопланової природи та стадійного характеру. Домінуючі протягом останніх десятиліть процеси міжнародної мікро - та макроекономічної інтеграції визначають напрямки і пріоритети сучасних тенденцій інтернаціоналізації господарського життя, формуючи середовище сучасної конкуренції і впливаючи на стратегічні інтереси всіх країн і регіонів світу.

Одним із найважливіших чинників розвитку людської цивілізації, безумовно, є інтеграція. Вже за одне це вона гідна детального вивчення. Термін «інтеграція» походить з латині, де «integratio» означає з'єднання окремих частин у загальне, ціле, єдине. Одним із видів інтеграції є економічна інтеграція. Вона - найвищий ступінь розвитку міжнародних економічних відношень.

Потреба динамічної інтеграції національних економічних систем у світове господарство є глобальною закономірністю кінця XХ - початку ХХІ ст. Сучасний світовий розвиток визначає тенденції до співробітництва та взаєморозуміння, загальний поступ до єдиного, взаємопов'язаного, взаємозалежного миру. Одним із характерних факторів формування цілісного світового господарства виступає тенденція до інтернаціоналізації та інтеграції як об'єктивна закономірність розвитку світового господарства. Зміст інтернаціоналізації полягає у розростанні продуктивних сил та виході виробничих відносин за межі національних кордонів. Поняття «інтернаціоналізація» сьогодні асоціюється з ефективним функціонуванням багаторівневої світової системи господарських зв'язків, яка об'єднує окремі країни в єдиний комплекс.

Економічна інтеграція - це об'єктивний процес розвитку глибоких, стійких взаємозв'язків та поділу праці між національними господарствами, створення міжнародних господарських комплексів у межах держави. Економічна інтеграція - форма інтернаціоналізації господарської діяльності (виробництва), зближення та поглиблення взаємодії національних економік. Вона зумовлена зростом продуктивних сил, підвищенням рівня усуспільнення виробництва та науково-технічною революцією. Економічна інтеграція виявляється у державних формах об'єднання країн. Наприклад, Європейський Союз, ОПЕК, Всесвітня торгова організація, Європейська асоціація вільної торгівлі тощо. Одначе при цьому економіка інтегрованих країн втрачає своє національне обличчя, самобутність.

Економічна інтеграція сприяє посиленню взаємозв'язку та взаємодоповнюваності національних господарств на основі міжнародного поділу праці. Інтеграційний процес характеризується:

1. Планомірною зміною структури окремих країн, координацією співпраці держав, узгодженою ув'язкою асортименту продукції у країнах співдружності, а також спільним використанням науково-дослідного потенціалу на основі міжнародного поділу праці. Внаслідок цього прискорюється науково-технічний процес, повніше використовуються сировинні ресурси, підвищується ефективність функціонування національних господарств.

2. Створенням та удосконаленням міжнародної співпраці, що поглиблює міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва.

3. Активізацією ролі внутрішньої економічної політики у створенні умов для поглиблення ефективності господарських зв'язків з іншими країнами. Це виражається у перебудові економік поєднаних країн, скерованій на реалізацію взаємних та міжнародних норм якостей та стандарту.

Проблеми ефективності інтеграційних процесів мають теоретичне і практичне значення. Адже в сучасному взаємозалежному світі взаємодоповнюваність національних економік різних країн досягла такого ступеня, що зовнішньоекономічні зв'язки прямо й безпосередньо впливають на процес відтворення у кожній з країн як вирішальний структуротворчий фактор. Інтернаціоналізація виробництва сприяє підвищенню його ефективності, прискореному розвиткові науки і техніки, зростанню життєвого рівня населення.

Саме тому на мою думку проблема міжнародної економічної інтеграції залишається відкритою та повсякчас актуальною.

Належне місце в розробці проблем визначення сутності та механізмів функціонування міжнародних інтеграційних процесів займають такі українські економісти: О.Білорус, М. Долішній, І.Іринчина, Г. Климко, П. Леоненко, Д. Лук'яненко, Ю. Пахомов, А. Румянцев, А.Філіпенко, Н.Мікула, А. Чухно, П. Юхименко, Н. Почерніна, Р.Лєщинін, Л. Волощенко, Д. Сепетий, І. Богатирьов, Г. Аніловська, О.Бєляєв, О. Гаврилюк, О. Шнирко та багато інших.

Вагомий внесок у дослідження сутності, ефектів та теорій міжнародної економічної інтеграції здійснено західними економістами Б. Балассою, Дж. Вайнером, Е. Гекшером, Х. Джонсоном, Р.Ліпсі, К. Ланкастером, Дж.Міллем, Б. Оліном, Г. Павельцигом, Д.Рікардо, А. Смітом та іншими.

Мета і завдання курсової роботи полягають у дослідженні теоретико-методологічних аспектів міжнародної економічної інтеграції у співвідношенні з тенденціями глобалізації, виявленні впливу інтеграційних процесів на трансформацію економічних систем країн, розкриття тенденцій та проблем міжнародної економічної інтеграції, її наслідків та місце України в сучасному світовому господарстві.

Об'єктом дослідження є становлення і функціонування сукупності економічних відносин, які виникають в процесі поглиблення інтеграційних процесів.

Предметом дослідження виступають інтеграційні процеси у світі, їх зміст, особливості формування і механізми реалізації.

1. Теоретичні основи економічної інтеграції

1.1 Основні концепції економічної інтеграції

Розвиток світових продуктивних сил на сучасному етапі все більш набуває характеру цілісності та безперервності їх національних елементів. Це обумовлює перевагу доцентрових сил у розвитку світового господарства та зростання відкритості національних економік, виступає каталізатором інтернаціоналізації господарського життя. Сучасний світовий економічний розвиток характеризується двома головними тенденціями. З одного боку, зростають, посилюються і домінують процеси міжнародної економічної інтеграції. А з іншого боку дані процеси проходять не прямолінійно, оскільки поряд з інтеграційними процесами в окремих регіонах світу мають місце й дезінтеграційні процеси, що викликані політичними, національними та релігійними причинами (наприклад, на євразійському просторі колишнього СРСР, у Центральній і Південно-Східній Європі, на Балканах та ін.).

Міжнародну економічну інтеграцію можна визначити як якісно новий етап розвитку і форму прояву інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування, переплетення всіх структур національних господарств.

У широкому розумінні міжнародну економічну інтеграцію визначають і як відносини, і як процес. Інтеграцію в першому розумінні можна тлумачити як відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів у кожній із національних економік. У такому плані міжнародна економічна інтеграція розглядається як найвищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин. Як процес інтеграція проявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами - представниками різних держав [3].

На розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції впливає багато факторів - політичних, економічних, науково-технологічних, соціокультурних, глобальних (рис. 1.1). Проінтеграційний вплив економічних факторів зумовлений, у першу чергу, розвитком країн, груп країн та регіонів світу в умовах нерівномірного розподілу обмежених ресурсів, бажанням держав і корпорацій найбільш ефективного їх використання у власних цілях.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 Фактори і структура сучасного інтеграційного процесу [4]

інтеграція зовнішній стратегічний світовий

Серед новітніх факторів - ринкова «уніфікація» економічного розвитку за рахунок, насамперед, спрямованої масштабної діяльності міжнародних економічних організацій на відкриття національних економік. Всезростаючий вплив на розвиток міжнародної економічної інтеграції справляють науково-технологічні фактори, особливо розвиток транспортних та інформаційно-комунікаційних мереж, що спричинило різке «скорочення відстаней». Вагоме, а іноді й вирішальне значення мають політичні інтеграційні фактори, безпосередньо пов'язані з факторами економічними, науково-технологічними, соціокультурними. Останні, не маючи прямого впливу на інтеграцію, формують відповідне середовище її розвитку. Глобальні фактори потребують окремого розгляду, а серед їх традиційних компонент слід відзначити наявність - і необхідність розв'язання - таких проблем людства: демографічної (народонаселення); ресурсного забезпечення виживання і розвитку (сировиною, енергією, продовольством); екологічної (здоров'я людини); використання Світового океану та Космосу, нерівномірності економічного зростання, безпеки розвитку тощо.

На мікрорівні вирізняють горизонтальну, вертикальну, змішану інтеграцію, а на макрорівні інтеграція розвивається на основі формування економічних об'єднань країн з тим чи іншим ступенем узгодження їхніх національних політик (регіональна інтеграція) та через проінтеграційну діяльність міжнародних економічних організацій (СОТ, МВФ, СБ, МОП та ін.).

Теоретичні обґрунтування необхідності економічного інтеграційного процесу у країнах з ринковою економікою були запропоновані ще у 70-80-х роках ХІХ ст., а з 30-60-х років ХХ ст. проблеми економічної інтеграції стають предметом самостійних міжнародних економічних досліджень. Надалі і на сьогодні проблематика міжнародної економічної інтеграції є пріоритетною в дослідженні світової економіки, особливо в контексті глобалізації [4].

Економічна інтеграція - це об'єктивний процес розвитку глибоких, стійких взаємозв'язків та поділу праці між національними господарствами, створення міжнародних господарських комплексів у межах держави. Економічна інтеграція - форма інтернаціоналізації господарської діяльності (виробництва), зближення та поглиблення взаємодії національних економік. Вона зумовлена зростанням продуктивних сил, підвищенням рівня усуспільнення виробництва та науково-технічною революцією. Економічна інтеграція виявляється у державних формах об'єднання країн. Наприклад, Європейський Союз, ОПЕК, Світова організація торгівлі, Європейська асоціація вільної торгівлі тощо. Однак при цьому економіка інтегрованих країн втрачає своє національне обличчя, самобутність.

Передумови економічної інтеграції:

1. Близькість рівнів економічного розвитку країн і близькість ступенів ринкової зрілості країн. Країни, які бажають створити інтеграційну організацію, повинні мати однаковий рівень економічного розвитку.

2. Географічна близькість країн, що інтегруються, наявність спільних кордонів та економічних зв'язків, що склалися історично.

3. Спільність економічних та інших проблем, які стоять перед країнами.

4. Демонстраційний ефект. В економіках країн, які входять до певного інтеграційного об'єднання, мають відбуватися позитивні зрушення, і якщо це так, то країни, що не входять до цього об'єднання, починають бачити вигоду від вступу в це об'єднання.

5. Ефект доміно. Коли декілька країн зробили інтеграційне групування, то економічні зв'язки цих країн з зовнішнім світом скорочуються, що створює імпульс для таких країн зовнішнього світу входити в це інтеграційне групування [5].

Процес економічної інтеграції відбувається тоді, коли дві або більше країн об'єднуються разом для створення ширшого економічного простору. Країни укладають інтеграційні угоди, сподіваючись на економічний виграш, хоча можуть також переслідувати політичні та інші цілі.



Форми міжнародної економічної інтеграції	Ключові характеристики
	Зниження внутрішніх тарифів	Усунення внутрішніх тарифів	Спільний зовнішній тариф	Вільний рух капіталів та робочої сили	Гармонізація економічної політики	Політична інтеграція
Зона преференційної торгівлі
Зона (асоціація) вільної торгівлі
Митний союз
Спільний ринок
Економічний союз
Політичний союз

Рис. 1.2 «Форми міжнародної регіональної економічної інтеграції» [12]

На макрорівні розглядають такі основні форми міжнародної регіональної економічної інтеграції: зона преференційної торгівлі (зона з пільговим торговельним режимом); зона (асоціація) вільної торгівлі; митний союз, спільний ринок, економічний та політичний союзи (рис. 1.2).

Рівні, форми і типи міжнародної економічної інтеграції тісно взаємопов'язані (рис. 1.3)



Рис. 1.3 Рівні, форми і типи міжнародної економічної інтеграції [12]

Спираючись на зазначені передумови, країни утворюють інтеграційні об'єднання, що, незважаючи на їх численність у сучасній світовій економіці і на різні рівні розвитку, переслідують приблизно однакові цілі. Основними цілями інтеграції можуть бути наступні.

1. Використання переваг економіки масштабів, що забезпечує розширення розмірів ринку, скорочення трансакційних витрат, часток прямих іноземних інвестицій. Цілі збільшення національних масштабів особливо чітко виражені в інтеграційних угруповань Центральної Америки й Африки.

2. Створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Така мета особливо характерна для країн ПСА і Близького Сходу. Тут важливе зміцнення взаєморозуміння і співробітництва в політичній, військовій, соціальній та інших неекономічних областях.

3. Рішення завдань торговельної політики. Регіональна інтеграція розглядається як спосіб зміцнити переговорні позиції країн, що беруть участь, у рамках багатосторонніх переговорів у СОТ. Крім того, регіональні об'єднання дозволяють створювати більш стабільну основу для взаємної торгівлі, про що вже говорилося раніше.

4. Сприяння структурній перебудові економіки. Залучення країн, що створюють ринкову економіку або здійснюють глибокі економічні реформи, до регіональних торговельних угод країн з більш високим рівнем ринкового розвитку розглядається як найважливіший канал передачі ринкового досвіду. Більш розвинуті країни, залучаючи своїх сусідів до процесів інтеграції, також зацікавлені в прискоренні їхніх ринкових реформ і в створенні там повноцінних містких ринків.

5. Підтримка молодих галузей національної промисловості, тому що для них виникає більш широкий регіональний ринок. Ця мета була провідною для інтеграційних об'єднань країн Латинської Америки й Африки до півдня від Сахари [6].

Економічна інтеграція сприяє посиленню взаємозв'язку та взаємодоповнюваності національних господарств на основі міжнародного поділу праці. Інтеграційний процес характеризується:

1) планомірною зміною структури окремих країн, координацією співпраці держав, узгодженою ув'язкою асортименту продукції у країнах співдружності, а також спільним використанням науково-дослідного потенціалу на основі міжнародного поділу праці. Внаслідок цього прискорюється науково-технічний процес, повніше використовуються сировинні ресурси, підвищується ефективність функціонування національних господарств;

2) створенням та удосконаленням міжнародної співпраці, що поглиблює міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва;

3) активізацією ролі внутрішньої економічної політики у створенні умов для поглиблення ефективності господарських зв'язків з іншими країнами. Це виражається у перебудові економік поєднаних країн, скерованій на реалізацію взаємних і міжнародних норм якостей та стандарту. Інтеграція передбачає не тільки використання тих або інших особливостей галузевої структури виробництва у окремих країнах для взаємовигідного обміну діяльністю, а й цілеспрямовану перебудову структури національних господарств, що забезпечує значно вищий ступінь їхньої взаємодії та розширення можливостей міжнародного поділу праці [7].

Інтеграційний процес охоплює такі ланки економічної системи:

– виробництво;

– сферу обігу;

– сферу прийняття рішень.

Вищеназвані ланки відтворювальної системи характеризуються неоднаковою здатністю брати участь в інтеграційному процесі. Найлегше вони відбуваються в сфері обігу, складніше - у сфері виробництва, дуже складно - у валютній сфері.

Міжнародна економічна інтеграція функціонує на наступних рівнях:

1) приватнокорпораційному (інтеграція на міжфірмовому, мікроекономічному рівні).

2) державно-корпораційному (інтеграція на державному, макроекономічному рівні).

Ці рівні існують поряд, тісно переплітаючись та взаємодоповнюючи один одного. Перевага однієї з форм не виключає іншу, а навпаки, передбачає її підтримку. При цьому чітко проявляється дія тенденції до посилення державного регулювання взаємних економічних зв'язків [8].

Тенденції міжнародної економічної інтеграції:

1. Глобалізація світової економіки - розвиток міжнародних економічних відносин впливом спеціалізації і розподілом праці приводить до глобалізації. Основні риси глобалізації:

– змінюється вид виробництва, він переходить до міжнародної форми у вигляді ТНК;

– нововведення змісту виробництва і обміну через вплив спеціалізації, тобто орієнтація національної економіки на міжнародні стандарти;

– міжнародні центри управління, міжнародні системи інформації, система міжнародних стандартів (ГАТТ, МВФ, органи ООН та ін.).

2. Регіоналізація - історично сформована регіональна відповідність єдиним економіко-географічним, культурним нормам і т.д.

1.2 Механізми міжнародної економічної інтеграції

Як теоретично обґрунтовані і практично апробовані виділяють такі основні форми міжнародної економічної Інтеграції: зона преференційної торгівлі; зона (асоціація) вільної торгівлі; митний союз; спільний ринок, економічний та політичний союзи.

Зона преференційної торгівлі являє собою зону з пільговим торговельним режимом, коли дві або кілька країн зменшують взаємні тарифи по імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів у торгівлі з іншими країнами, Найбільш показовим історичним прикладом такої форми інтеграції є преференційна система Британського співтовариства (1932 р.), що об'єднувала 48 держав,

У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами. Типовими прикладами є Європейську асоціація вільної торгівлі (1960 р.), зона вільної торгівлі США - Канада (1988 р.).

Митний союз - це угода двох або кількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. Такі угоди діяли у Бенілюксі (з 1948 р.) та Європейському союзі (з 1968 р.).

У межах спільного ринку забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів і громадян (робочої сили). Такі умови економічних взаємовідносин у, цілому характерні нині для Європейського союзу. Формується Північноамериканський спільний ринок (США, Канада, Мексика).

В економічному союзі вільний рух факторів у результаті виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики. У країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця. Прикладом таких союзів є Бенілюкс (з 1960 р.) США, до 1991 р. - колишній СРСР. На стадії практичної реалізації плани по створенню економічного і валютного союзу Європейського співтовариства.

На основі економічних створюються політичні союзи, в яких поряд з економічною забезпечується і політична інтеграція.

Економічна природа інтеграційних угруповань та взаємовідносин між країнами, що їх утворюють, зумовлюють логіку і спадкоємність у становленні та розвитку форм міжнародної економічної інтеграції [24].

Приклади форм міжнародної економічної інтеграції наведені у табл. 1.1.

Таблиця 1.1. Ступені розвитку регіональної економічної інтеграції [25]

Ступені	Приклади
1. Зона вільної торгівлі	ЄЕС у 1958-1968 ЄАВТ з 1960 НАФТА з 1988 МЕРКОСУР з 1991
2. Митний союз	ЄЕС у 1968-1986 МЕРКОСУР з 1996
3. Спільний ринок	ЄЕС у 1987-1992
4. Економічний союз	ЄС з 1993
5. Повна економічна та політична інтеграція	Поки що прикладів немає

Таким чином, можна виділити чотири етапи встановлення і розвитку міжнародної економічної інтеграції:

1. Створення зони вільної торгівлі з відміною митних тарифів та інших обмежень між країнами-учасниками.

2. Створення митного союзу з установленням єдиних тарифів у торгівлі і у русі робочої сили та капіталу.

3. Виникнення економічного союзу, що являє собою начальну фазу реальної економічної інтеграції.

4. Повна інтеграція з єдиною економічною політикою, спільною валютою та органами наднаціонального регулювання [25].

Дуже важливу роль в міжнародній економічній інтеграції відіграють економічні спілки.

Творення економічних спілок - один з шляхів інтеграції країн, завдяки якому здійснюється міжнародний поділ праці та у кожної з країн з'являються додаткові можливості для розвитку.

Економічні спілки або союзи можуть бути регіональними (Європейський союз, Латиноамериканська асоціація інтеграції, Організація Центральноамериканських держав тощо); спеціальними, наприклад МАГАТЕ; товарно-виробничими (ОПЕК, Міжнародна спілка електрозв'язку); інвестиційними - Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Союзи також бувають військово-політичними: НАТО, СЕНТО, СЕАТО та багато інших [8].

До регіональних економічних спілок належать:

Європейський союз утворився в 1994 році, до його складу увійшли 12 країн Європейської економічної спільноти і 3 країни з Європейської асоціації вільної торгівлі.

Європейська економічна спільнота - ЄЕС - була заснована у 1957 році Римським договором, у якості основної ідеї задекларувала: сталий збалансований зріст, гармонійний економічний розвиток та підвищення рівня життя населення. При цьому був створений спільний ринок промислових та сільськогосподарських товарів, лібералізовано вивезення капіталу, створено єдиний ринок робочої сили, усунуто митні бар'єри. ЄЕС - регіональна організація, до якої входили 12 держав: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Греція, Іспанія, Португалія. Основний напрям діяльності ЄЕС - формування єдиного внутрішнього ринку. Банки країн ЄС можуть на основі єдиної банківської ліцензії безперешкодно створювати філії та надавати послуги, на території спільноти розширена сфера дії єдиного ринку страхових послуг, без обмежень всі авіакомпанії країн ЄС можуть обслуговувати будь-які авіалінії.

Європейська асоціація вільної торгівлі - ЄАВТ - була створена в 1960 р. для задоволення спільних інтересів країн, які не ввійшли до «Спільного ринку». До асоціації входять: Австрія, Швейцарія, Швеція, Фінляндія, Норвегія та Ісландія. Їхнє населення становить 1% жителів Землі, а торгівельний оборот - 6% світового. Між учасниками асоціації нема митних податків та обмеження у експорті чи імпорті товарів. Загальний обсяг торгівлі країн ЄС становить 40% світового. Продовжені роботи по створенню Європейського союзу: перехідний період був подовжений до 1999 р. Він має нібито завершитися створенням економічного простору - Єдиної Європи. До цього часу країни ЄС повинні зменшити свій державний борг, знизити рівень інфляції. Для розв'язання фінансових питань створений Європейський банк у Франкфурті-на-Майні.

Теоретики Об'єднаної Європи розробили концепцію «технологічної Європи», що передбачає поглиблення науково-технічної інтеграції. Основою її стане спільна науково-технічна політика країн-членів спільноти. До ЄС зараз входять: Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Угорщина, ФРН, Данія, Греція, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція, Естонія - разом 27 країн [10]. На перспективу в майбутньому до ЄС можуть увійти всі європейські країни. Норвегія після референдуму з цього питання не вступила до ЄС, вважаючи, що цей інтеграційний союз зачепить її економічні та національні інтереси.

З 1 січня 1994 року набрала чинності угода про вільну економічну зону між США, Канадою, та Мексикою - Північноатлантична зона вільної торгівлі, що охоплює територію понад 20 млн. кв. км з населенням 360 млн. чол. У світі є чимало інших економічних, політичних, фінансових спілок.

Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛААІ) створена у 1980 р. Туди входять Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі та Еквадор. Мета - ліквідація торговельно-митних обмежень усередині регіону, стимулювання індустріалізації, формування передумов спільного ринку. Штаб-квартира - у Монтевідео.

Організація економічної співпраці та розвитку (ОЕСР) - створена у 1961 р.; входять Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, США, Туреччина, Фінляндія, Франція, ФРН, Швейцарія, Швеція та Японія - всього 21 держава. Мета - координація економічної та фінансової політики, розвиток торгівлі. Штаб-квартира - у Парижі.

БЕНІЛЮКС - економічна спілка Бельгії, Нідерландів та Люксембургу, підписано у 1958 р. на 50 років; мета - створення єдиної валюти, усунення митних бар'єрів [7].

Активна регіональна інтеграція проявляється, тоді коли регіони беруть участь в міжнародному (міжрегіональному) розподілі праці, територіальній диференціації виробництва, і виражається в наступному. Економічні суб'єкти регіону, випускаючи конкурентноздатну продукцію, реалізують її на національному і світовому ринках, при цьому вони прагнуть до якнайкращого використання конкурентних переваг (соціально економічного потенціалу) території. Одночасно з інших регіонів на місцеві ринки поступають товари, які не можуть бути вироблені на даній території, але попит на яких в регіоні має місце. Відзначимо, що соціально-економічний потенціал регіону визначає його привабливість, по-перше, для національних і зарубіжних компаній, що мають основною метою оптимальне розміщення виробництва при мінімізації його витрат, по-друге, для національних і зарубіжних корпорацій які намагаються завоювати чергові ринки збуту своїх товарів.

Отже, активна інтеграція супроводжується збільшенням частки експорту, що у свою чергу приводить до зростання залежності регіональної економіки (відповідно, і національної) від кон'юнктури попиту і коливань цін на світових ринках.

Пасивна інтеграція має місце у випадках, коли в регіоні не проводиться продукції, орієнтованій на національний і міжнародні ринки збуту, але сам регіон потребує постачань продукції з інших регіонів.

Головним механізмом здійснення інтеграції в систему національних і світових господарських зв'язків виступає діяльність на території конкретного регіону інтегрованих корпоративних структур (ІКС) і транснаціональних корпорацій (ТНК) - найвищою формою розвитку бізнесу. ІКС є інтегруючими економічними підсистемами регіональних економік, що оптимально використовують соціально-економічний потенціал території з метою підвищення конкурентноздатності і ефективності виробництва і зростання своєї прибутковості. Великі ІКС утворюють каркас економіки територій і світового господарства, створюючи передумови збільшення експортного потенціалу, прискорення науково-технічного прогресу і залучення інвестицій.

Становлення і посилення ролі корпорацій є основною тенденцією зростання і розвитку регіональних і національних економік [9].

Загальносвітовими об'єднаннями є:

Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) - заснована в 1964 р.; бере участь 168 держав, у тому числі Україна. Штаб-квартира - у Женеві.

Економічна та соціальна рада ООН - створена у 1946 році, складається з 54 держав, у тому числі України, керує діяльністю шести регіональних комісії ООН.

Тихоокеанська спільнота - що провідну роль в ній грають США, Японія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, а також нові індустріальні країни. В експорті США питома вага цього регіону становить 50%, Японії - 57%, Республіки Кореї - 59% тощо.

Товарно-виробничі об'єднання

Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) - створена у 1960 році, входять 13 держав. Створена для узгодження політики країн-експортерів нафти.

Всесвітня продовольча рада (ВПР) - заснована 1975 р. як орган ООН. Мета - координація у системі ООН діяльності, пов'язаної з міжнародною співпрацею у галузі виробництва продовольства та торгівлі ним. Складається з 36 держав-членів. Штаб-квартира - у Римі.

Серед спеціальних об'єднань основними є:

Міжнародне агентство по атомній енергії (МАГАТЕ) - засноване у 1957 р. Створене для використання атомної енергетики у мирних цілях. Штаб-квартира - у Відні.

Міжнародна торгова палата (МТП) - неурядова організація, що об'єднує торгові палати, спілки підприємств та окремі великі фірми більше ніж з 100 країн. Мета - сприяння усуненню перешкод у міжнародній торгівлі, закордонних капіталовкладеннях, економічному зростанні країн. Штаб-квартира - у Парижі.

Рада Європи (РЄ) - міжнародна організація консультативного типу, заснована у 1949 р. Об'єднує 38 країн Європи (включно з Україною). Займається проблемами співробітництва у соціальній, науковій, культурній, гуманітарній та правовій сферах. Штаб-квартира - Страсбург (Франція).

До числа світових фінансових об'єднань включають:

Міжнародний валютний фонд (МВФ) - спеціалізована організація при ООН, заснована у 1944 р. Мета - координація валютно-фінансової політики країн-членів та надання позик. Входить 155 держав, у тому числі Україна. Штаб-квартира - у Вашингтоні.

У новій геополітичній та економічній обстановці актуальним стає формування нового економічного об'єднання - Чорноморського району економічної співпраці, або Чорноморського економічного союзу (ЧЕС). Сучасна економічна ситуація у Чорномор'ї створила передумови для формування нового економічного простору, у межах якого можливо розв'язувати проблеми вільної торгівлі, змішаної економіки, поліпшення екологічної ситуації. 23 лютого 1993 року у Стамбулі підписана Декларація про створення Парламентської асамблеї Чорноморської економічної співпраці. Декларацію підписали представники Албанії, Азербайджану, Вірменії, Грузії, Молдови, Румунії, Росії, Туреччини та України.

В 1993 році створений Карпатський Єврорегіон. До нього увійшли Угорщина, Польща, Україна, Словаччина. Мета - координація господарської та зовнішньоекономічної діяльності, створення сприятливих умов для інтеграції.

Таким чином інтеграційні процеси - тенденція, що визначає світовий поділ праці і вони являються невід'ємною частиною світового співтовариства та всіх відносин у ньому [7].

1.3 Вплив глобалізації на світову економіку

Зміни, що відбуваються у сфері інформаційних технологій та економіки, і охоплення ними все нових територій та регіонів привели не лише до зближення різних цивілізацій, але й до встановлення сталих контактів між ними, тісної взаємодії, а в кінцевому результаті й до звуження життєвого простору на планеті. На кінець XX ст. людство визнало обмеженість й замкнутість середовища проживання людини на Землі та марність територіальних завоювань. Вихід один - підвищення ефективності використання природних та людських ресурсів.

Глобалізація економічних відносин сприяла розширенню прав власності фізичних осіб та корпорацій у географічному плані. Ідея, згідно якої громадянин однієї держави має можливість реалізувати права власності за межами своїх національних кордонів, внесла цілком нове забарвлення у характеристику сучасного світу. Нові підходи до регулювання права власності стали ключовим елементом сучасних міжнародних відносин, функціонально змінили процеси транснаціоналізації та глобалізації економіки і врешті-решт прискорили формування глобальних господарських комплексів у формі мультинаціональних компаній (МНК), багатопрофільних ТНК, транснаціональних банків (ТНБ) тощо.

На початок третього тисячоліття світ перетворився у глобальну економічну систему, в якій практично не залишилося можливостей для сповідування стихійних ринкових відносин між державами. Виник глобально функціонуючий світовий виробничо-господарський механізм, складовими якого стали окремі національні економіки.

Хоча багато компаній вміло використовують переваги глобалізації світової економіки, є також чимало компаній, які в ході цього процесу загубили свій потенціал, але так і не змогли вписатися у рамки світової вільної торгівлі. В ідеалі при абсолютно вільній системі торгівлі кожна компанія, що виходить на глобальні ринки, повинна бути вузькоспеціалізованою для того, щоб вижити. Між тим чимало компаній прагнуть брати участь у процесі глобалізації не на засадах більш вузької спеціалізації, а навпаки - через розширення сфери діяльності й кількості напрямів своєї активності. Внаслідок, для багатьох компаній світу глобалізація принесла багато проблем або навіть привела їх до краху. Глобалізація впливає на компанії у деяких сферах більше, а у деяких - менше. Те ж стосується й регіонів, оскільки у деяких регіонах вплив глобалізації відчувається менше, а в інших - більше. Європа більш чутлива до впливу цього процесу, що спричинено високою вартістю робочої сили, високим рівнем оподаткування, жорсткішим законодавством про працю та, що особливо ускладнює й позбавляє гнучкості, неможливістю при необхідності наймати й звільняти працівників.

Очевидно, що саме створення глобального виробництва нині стало не такою вже складною справою. Однак водночас скоротилася потреба у створенні чи підтримці функціонування багатьох зарубіжних виробництв. Ринки, що раніше були орієнтовані на місцеві виробничі можливості (через рівень тарифів, що практично забороняли імпорт), останнім часом перейшли на постачання сировини, компонентів та готових виробів з-за кордону. У зв'язку з цим процес прийняття рішень для глобальної компанії значно ускладнився, однак став більш багатоваріантним та менш лімітованим.

Процеси глобалізації безпосередньо торкаються національної економічної політики, обмежуючи її можливості. Міжнародна економіка, що впливає все більшим чином на стан окремих країн, знаходиться поза юрисдикцією національних урядів, міністерств, центральних банків і їх економічної політики, а тому звичайні засоби цієї політики (в грошово-кредитній, бюджетній, податковій сфері, навіть сфері трудового або антимонопольного законодавства) діють нині в ослабленій формі, а то і зовсім не працюють або призводять зовсім не до тих результатів, на які були розраховані. Міжнародні фактори знижують ефективність державних рішень і заходів, здійснюваних в національних рамках. Чим ширше і глибше розгортаються процеси глобалізації, тим сильніше відчувається ця суперечність.

Звідси об'єктивна необхідність координації економічної політики окремих країн. Міжнародна економіка, яка стає все більш «єдиною і неподільною», вимагає єдиної або принаймні узгодженої (в більшій або меншій мірі) політики. Сучасна ринкова економіка неможлива без різноманітних заходів державного регулювання (із застосуванням насамперед як економічних важелів, так і адміністративних). Однак на основі багаторічного і багато в чому негативного досвіду світ вже засвоїв, що різнобій і хаос в регулюванні, при якому кожна країна переслідує лише свої «національні», а точніше сказати, егоїстичні, інтереси, зрештою наносять збитку всім [11].

2. Участь України в процесах світової економічної інтеграції

2.1 Загальні тенденції формування міжнародних інтеграційних процесів

Сучасним процесам міжнародної економічної інтеграції притаманні певні особливості, а саме:

– динамізм процесів міжнародної економічної інтеграції в цілому, зумовлений як дією об'єктивних факторів, так і «ланцюговою» реакцією країн на розвиток окремих інтеграційних угруповань;

– нерівномірність розвитку й реалізації форм міжнародної економічної інтеграції, спричинена проявами очевидних відмінностей економічного розвитку країн і регіонів світу;

– розвиток поряд з інтеграційними дезінтеграційних процесів, які мають глибокі корені в історичних, політичних, економічних і соціальних закономірностях світового розвитку [16].

Первинними формами інтеграційних угрупувань є зони преференційної та вільної торгівлі. Вони дозволяють максимізувати обсяги міжнародної торгівлі між країнами-учасниками, стимулювати виробників-резидентів цих країн до розширення виробництва і кооперації, захистити їх від небажаної конкуренції з боку виробників з третіх країн, особливо в галузях, спрямованих на виробництво споживчих товарів. Поступово більшість таких угрупувань переходять до форми митних союзів, що посилюють захист внутрішнього ринку країн-участників. Подальша інтеграція потребує створення координаційних і управляючих установ з широким спектром повноважень, при цьому уряди країн частково позбавляються самостійності в галузі економічної і зовнішньої політики. Цей крок часто є неприйнятним для урядів країн за різних причин (питання безпеки, проведення економічних реформ тощо). Тому такі форми інтеграції як спільний ринок, валютний і економічний союз в чистому вигляді зустрічаються досить рідко.

Ефективність інтеграційних угруповань можна оцінити за економічним ефектом, що спричинило його утворення. Показниками можуть бути темпи зростання обсягів експорту взагалі і в країни-учасника зокрема, зниження обсягів імпорту з третіх країн, розширення вітчизняного виробництва і розвиток галузей економіки, що раніше були в кризовому стані за умов конкуренції з іноземними виробниками. Розвиток економіки виражається в зростанні ВВП і інших макроекономічних показників, зменшенні безробіття тощо.

Розвиток міжнародних інтеграційних процесів відбувається як на мікро-, так і макрорівні.

На мікрорівні цей процес здійснюється на основі поглиблення приватнокапіталістичних міждержавних інтеграційних тенденцій. Такі тенденції знаходять своє відображення у динамічному розвитку міжнаціональних виробничих комплексів - транснаціональних корпорацій (ТНК). Цей процес відбувається завдяки взаємодії і взаємопереплетінню капіталів окремих великих підприємств (корпорацій) через створення своїх філій за кордоном на основі системи різних економічних угод між партнерами. На цьому рівні розрізняють горизонтальну та вертикальну інтеграцію. Горизонтальна інтеграція супроводжується злиттям фірм, які виробляють такі самі або однорідні товари з метою отримання додаткового прибутку від їх реалізації, перш за все в країні базування філії. Вертикальна інтеграція передбачає об'єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах (наприклад, приєднання заводу-виробника сировини до компанії, яка веде кінцеве виробництво). ТНК нині стали основними носіями часткового та одиничного поділу праці. В результаті у міжнародній торгівлі зросла частка внутрішньофірмового обміну. Так, у США у 90-х роках ця частка становила близько 40%, а у країнах Західної Європи - майже третину всього обсягу зовнішньоторговельних угод [12].

Економічні інтеграційні угруповання країн можуть формуватися різними шляхами:

– «знизу-догори», у процесі поглиблення інтернаціоналізації та транснаціоналізації господарського життя, коли домовленостям між країнами про створення зони вільної торгівлі, митного союзу чи спільного ринку передує досить тривалий період розвитку міжнародних економічних зв'язків на рівні підприємців, фірм та корпорацій. Ці зв'язки активно підтримуються на державному рівні, водночас розробляються й реалізуються широкомасштабні двосторонні проекти поглиблення міжнародного економічного співробітництва. Саме таким шляхом розвивались інтеграційні процеси у Північній Америці, насамперед, між США та Канадою;

– «згори-донизу», коли з різних політичних та соціально-економічних причин створюється інтеграційне угруповання країн, які ще не повністю відповідають критеріям інтеграційної сумісності, але в процесі подальшого регульованого і скоординованого на наднаціональному рівні співробітництва досягають тієї чи іншої форми міжнародної економічної інтеграції (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Шляхи формування міжнародних регіональних інтеграційних угруповань [13]

Переважно таким шляхом розвивалась економічна інтеграція в Європі через дво- і багатосторонні переговори і асоційовану участь окремих країн у діяльності інтеграційних угруповань, які вже функціонують. Зокрема, таким шляхом ідуть сьогодні країни Східної Європи, які ставлять за мету інтеграцію до Європейського союзу. Те саме можна сказати про Мексику, її причетність до формування та розвитку Північноамериканської угоди про вільну торгівлю. Слід зауважити, що для становлення та розвитку конкретних форм міжнародної регіональної економічної інтеграції характерним є взаємозв'язок згаданих щойно шляхів (рис. 2.1) [13].

2.2 Зовнішні чинники та внутрішні передумови економічної інтеграції України

В умовах глобалізації роль національних держав послаблюється, а транснаціонального капіталу - посилюється, що видозмінює матрицю інтеграційних процесів. В Україні зберігає міцні позиції ізоляціонізм як стратегія протидії такому капіталу у формі перешкоджання доступу на ринки та не сприяння інвестиціям. Інтеграція не є самоціллю, а відкриває доступ до ринків факторів виробництва - капіталу, технологій і робочої сили. Протягом попередніх років ринкової трансформації Україна не змогла забезпечити такий доступ, обсяги іноземних інвестицій порівняно з іншими постсоціалістичними країнами залишаються мізерними. Це прямо пов'язано з державним ізоляціонізмом як виявом пострадянського етатизму в українському варіанті, що «призвело до відставання від інших східноєвропейських країн у євроінтеграційних процесах (не менш ніж на 10 років), гальмування вступу до СОТ і фактично залишило Україну на узбіччі світових інтеграційних процесів». Негативну роль відіграла також так звана «багатовекторність» - непослідовна політика балансування між ЄС і Росією, яка перешкоджала недвозначному визначенню інтеграційних пріоритетів України.

З розширенням ЄС у 2004 р. Україна зіштовхнулася з низкою проблем щодо вироблення загальної концепції зовнішньої політики стосовно ЄС і Росії. Це стосується насамперед зіткнення економічних інтересів Росії та ЄС, несумісності концепцій «ширшої Європи» і «єдиного економічного простору», безпосереднє відношення до яких має Україна.

Сьогоднішня ізольованість та слабка інтеграція України у світове господарство зумовлена насамперед внутрішніми чинниками та аморфністю моделі економічного розвитку. В Україні зберігаються основні вади системи організації суспільства тупикового типу - пострадянського етатизму з властивим йому антилібералізмом, нехтуванням цінностями демократії та гуманізму (хоча певний прогрес у цьому напрямі є). Фактично не була реалізована сучасна ліберальна модель економічного розвитку (разом з тим вистачало критики такої моделі як неадекватної для України з позицій антилібералізму). Модель економічного розвитку була однозначно спрямована на трансформацію політичної влади старої і нової номенклатури у владу економічну (так звані радикальні ринкові реформи в українській (ширше - пострадянській) версії). Для цього проголошуються і реалізуються численні концепції зміцнення економічної могутності держави, «сильної державності», «мобілізаційні моделі», згідно з якими держава та великі національні виробники розглядаються як локомотиви економічного розвитку. Багато хто переконаний, що така модель за сучасних умов не має перспектив. На етапі замкненості національних економік, у т.з. доглобалізаційну епоху, вона ще спрацьовувала і могла давати непогані економічні результати, про що свідчать приклади країн Азії [14].

Єдиним можливим способом реалізації такої моделі у сучасних умовах є ізоляціонізм у різних його формах - зведення бар'єрів для іноземних товарів та капіталів з метою підтримки національного виробника, тепличні умови для великого капіталу національного походження, монополізація та сегментування внутрішнього ринку. Це негативно впливає на економічний розвиток. Відсутність конкуренції та високі бар'єри входження для іноземного капіталу генерують такий феномен, як дешева робоча сила. В умовах, коли приховування прибутків від оподаткування не є проблемою, це зумовлює доволі низький рівень ВВП, який декларується статистикою, мізерні державні бюджети та високі процентні ставки як індикатори дефіциту ресурсів.

Важливе місце у риториці ізоляціонізму посідає керованість та регульованість саме національного капіталу як його беззаперечна перевага (на відміну від західного, на який справляти тиск набагато складніше). Ізоляціонізм та антиринковість, які разом формують непривабливе інвестиційне середовище в Україні, є антиінтеграційною за змістом політикою. Як результат політичних домовленостей, вираження економічних інтересів влади ізоляціонізм справляє значний вплив на гальмування процесів реальної інтеграції України у світові ринки.

Антиінтеграційною за сутністю є й доволі поширена ідеологія так званого «вирощування національного капіталу» шляхом створення власних ТНК в Україні та їх виходу на світові ринки Такий підхід широко підтримується олігархічними силами, які визначають економічну політику (через представницькі органи влади) або намагаються на неї впливати. Стверджується про необхідність створення власних українських ТНК - «глобальних гравців світового господарства», при цьому відкриття доступу іноземного капіталу на внутрішні ринки (конкретний приклад - продаж ВАТ «Криворіжсталь») розглядається як «крок назад до економіки колоніального типу» [14].

Дійсно, масштаби діяльності ТНК значні за обсягами, але жодній з них не вдалося монополізувати світовий ринок, така форма організації виробництва дозволяє отримати лише тимчасові конкурентні переваги на ринках. Не можна погодитися також з тезою, що ставлення транснаціональних компаній до інших держав диктується «інтересами країни перебування офісів ТНК». Навпаки, вихід ТНК за межі національної економіки та розбудова інтернаціональних корпоративних мереж були спрямовані саме на уникнення від сплати податків у материнській юрисдикції (якщо під інтересами країни перебування розуміти її фіскальний інтерес). Крім того, структура капіталу більшості публічних ТНК, що залучається на світових фінансових ринках, є інтернаціональною, значна частка капіталу перебуває у вільному обігу і не може ототожнюватися з економічними інтересами винятково материнської юрисдикції. З цих позицій концепція «вирощування національного капіталу» також є формою ізоляціонізму. Політика антиліберального ізоляціонізму значно загальмувала інтеграцію України у світові ринки і, відповідно, не створила передумов для інституціонального закріплення країни у цивілізованих інтеграційних формуваннях (ЄС, СОТ). Це, на мій погляд, є найбільшою стратегічною помилкою української політики останніх 15 років. Натомість активізувалася діяльність з втягнення України у сурогатні політизовані інтеграційні проекти східного напряму [14].

Значний вплив на вектори регіональної інтеграції України справляє позиція Росії як провідного актора пострадянського простору, з її відверто критичним ставленням до глобалізаційних процесів. Інтеграція як взаємна відкритість ринків конфліктує з надмірно політизованою позицією Росії, згідно з якою до загроз її національним інтересам відноситься «створення однополярної структури світу при економічному та силовому домінуванні США». Концептуально пострадянський простір розглядається як «природна зона міждержавної інтеграції Росії». Росія усвідомлює ризик того, що глобалізаційні процеси поширяться на пострадянський простір, і пострадянські країни «будуть включені у периферію інших центрів інтеграції, в рамках яких вони розвиватимуться абсолютно за іншим вектором». Як альтернатива висувається так звана «багатополярна модель глобалізації», що відповідає національним інтересам Росії, водночас стверджується про невідповідність економічним інтересам Росії європейської моделі економічної інтеграції.

Активно розробляються концепції формування навколо Росії альтернативного центру впливу (євразійського). Так, П. Савицький вважає, що євразійський центр має перетворитися з об'єкта змагання за сфери впливу між світовими політичними центрами на основного суб'єкта такого змагання. За Р. Грінбергом можливими є два сценарії розвитку пострадянського простору: або економічний розвиток у ролі периферії, або на основі інтеграційних процесів відтворення «на євразійському просторі самостійного ядра економічної могутності». Невід'ємною складовою останнього сценарію є положення про ідентичність українських і російських інтересів. Із відновленням статусу Росії як наддержави, самостійного «центру сили» пов'язується також азіатський інтеграційний вектор, у контексті зближення Росії і Китаю набуває реальних ознак біполярна модель розвитку (Схід - Захід) [20].

Як інституціональна оболонка для реалізації ідеї альтернативного центру впливу розроблявся проект ЄЕП, головним завданням якого була прив'язка України до російської сфери впливу. Розробка цього проекту стала логічним продовженням прагматичного курсу адміністрації В. Путіна, спрямованого на зміцнення економічних позицій Росії на пострадянському просторі. Серед факторів, які мали б зацікавити частину пострадянських країн у створенні ЄЕП, виділяються:

1) зниження трансакційних витрат сприятиме зростанню ефективності бізнесу для окремих суб'єктів та прискоренню темпів економічного зростання;

2) зростання обсягів ринку, адже розвиток ринкової економіки потребує місткого внутрішнього ринку;

3) підвищення конкурентоспроможності та ефективності російської та української економік під впливом дії на національних ринках компаній з інших країн ЄЕП [21].

Загострюється політична та економічна конкуренція між ЄС та Росією щодо поширення впливу та зміцнення стратегічних позицій. ЄС не зацікавлений у формуванні в Європі «іншого регіонального об'єднання держав на зразок Європейського Союзу, яке може виникнути на терені колишнього Радянського Союзу», що зумовлено посиленням міжнародної конкуренції по лінії ЄС - НАФТА та ЄС - АСЕАН. На відміну від концепції рівноправного партнерства ЄС («сильний центр - сильна периферія»), Росія націлена на побудову на пострадянському просторі моделі з одним регіональним лідером («сильний центр - слабка периферія»), який визначатиме правила гри для інших учасників [22].

Зміни на пострадянському просторі у 2004-2005 рр., загострення політичної конкуренції між Росією та ЄС щодо поширення впливу та зміцнення стратегічних позицій зумовили еволюційні зрушення в їхніх інтеграційних стратегіях. Враховуючи несприятливі для Росії внутрішньополітичні зміни в Україні 2004-2005 рр., які поставили під загрозу власне «формальну інтеграцію» у формі проекту ЄЕП, очікувалися суттєві коригування зовнішньополітичної стратегії стосовно України. Для російського капіталу бажаним є закріплення України в орбіті впливу Росії. Для цього проект ЄЕП необхідно замінити на реалістичніший формат інтеграції, оскільки стало зрозуміло, що на поточному етапі передчасно створювати міждержавні органи. Замість цього пропонується проведення регулярних форумів з обміну інформацією (так звана модель відкритого регіоналізму). Як аналог наводиться Південно-Східна Азія, де, незважаючи на низький рівень «формальної інтеграції», має місце висока взаємозалежність економік, яка базується на експансії японського капіталу. Зрозуміло, що Росія має намір взяти на себе аналогічну роль регіонального лідера. Очікується, що у результаті реалізації стратегії «інтеграції знизу» буде сформовано підстави для інтеграції «згори» (на міждержавному рівні), як це було, зокрема з НАФТА, передумовою створення якої стали економічні інтереси американських компаній у Мексиці.