Принципи функціонування міжнародних офшорних зон та розкриття механізму участі компаній в офшорних зонах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Принципи функціонування міжнародних офшорних зон та розкриття механізму участі компаній в офшорних зонах

Вступ

Впродовж всієї історії підприємництва корпорації прагнули до того, щоб обмежити відповідальність своїх інвесторів в разі краху корпорації. У XIX столітті уряд Британії і низка інших країн ввели законодавче положення про обмежену відповідальність, що дозволило створювати компанії, в яких максимально можливі втрати власників обмежувалися б розмірами їх акціонерного капіталу. Це було абсолютно необхідно для заохочення ділового інвестування, оскільки в разі банкрутства кредитори могли претендувати на майно власника компанії і повністю розорити його і його сім'ю. Відповідальність інвесторів обмежувалася тим, що офіційно був визнаний принцип, що має на увазі розмежування поняття компанії, як юридичної особи, і її власника. Віднині кредитори могли розраховувати лише на капітали компанії, але зовсім не на майно людини, що вклала в неї свої засоби.

Розділення компаній з обмеженою відповідальністю і їх власників дійсно призвело до бурхливого пожвавлення ділової активності в країнах, що прийняли подібні законодавства. Крім того, податки в цих країнах на фізичних осіб і компанії встановлювалися, як правило, різні, що виявило можливість для так званого «податкового плануваня».

Одним з прикладів такого роду є широко поширена практика відкриття офшорних компаній за кордоном, коли власник може проживати в країні з високим рівнем оподаткування, тоді як його компанія реєструється в іншій країні, де податки значно нижчі. Офшорні зони з їх невисокими податками, податковими пільгами або взагалі безподатковим статусом, грають усе більш зростаючу роль в міжнародному бізнесі. В даний час приблизно половина міжнародних капіталів так чи інакше проходить через офшорні компанії. Офшори надають необмежену можливість доступу на міжнародні фінансові та інвестиційні ринки. Саме питання функціонування офшорних зон буде детально розглянуто у моїй роботі.

Теоретична частина

Офшорна зона (від англійського offshore - «поза берегом») - один із видів вільних економічних зон. Їх відносять до сервісних вільноекономічних зон, особливістю яких є створення для підприємців сприятливого валютнофінансового та фіскального режимів, високого рівня банківської та комерційної секретності, лояльність державного регулювання. Термін «офшорна зона» загалом має на увазі будь-яку країну з низькою або нульовою податковою ставкою на всі або окремі категорії доходів, певний рівень банківської або комерційної секретності, мінімальну або повну відсутність резервних вимог центрального банку або обмежень по конвертованій валюті. Крім того, більшість офшорних зон має відносно прості вимоги по ліцензуванню і регулюванню фінансових компаній та інших фірм. Простіше кажучи, офшор - це території, які забезпечують пільговий режим для фінансово-кредитних операцій із закордонними учасниками в іноземній валюті.

Характерною особливістю офшорних зон порівняно з багатьма державами, що мають низьку або нульову податкову ставку на всі або певні категорії доходу і забезпечують певний рівень банківської і комерційної секретності, є наявність особливих законодавчих гарантій фінансової секретності і можливостей для податкового планування.

Синоніми офшорної зони - офшорний центр, безподаткова зона. У сучасній літературі поруч із терміном «офшорна зона» використовуються поняття податковий притулок (податкова гавань).

Особливістю офшорної юрисдикції є поширення пільгового режиму виключно на нерезидентні компанії, які не здійснюють діяльність на території юрисдикції і, що найважливіше, забезпечення ефективного режиму фінансової секретності.

Як масове явище офшорні зони (ОЗ) стали з'являтися в другій половині нашого століття. У першу чергу вони залучають клієнтів тим, що це вкрай сприятливий валютно-фінансовий режим, низький рівень оподатковування або його повна заміна на фіксований платіж. Ще одна обставина: високий рівень таємності будь-якої банківської і комерційної діяльності. А це - анонімність реальних власників компанії, можливість довірчого керування акціями офшорної компанії (ОК) за допомогою місцевих номінальних власників.

В ОЗ існує ряд особливостей, що вигідно відрізняє їх від інших груп країн з пільговим оподатковуванням, і створює інвестиційну привабливість для іноземних інвесторів:

Тут максимально спрощена процедура реєстрації компанії, що утворюється. Не підлягають розголошенню особистості власників фірми. Розкриття їхніх імен може вимагатися лише у випадку початку розслідування по факту здійснення карного злочину (шахрайство, незаконна торгівля зброєю, наркотиками і т. п.). Однак і в цьому випадку е певні гарантії. У деяких ОЗ можуть випускатися акції на пред'явника зареєстрованої компанії. Це забезпечує анонімність справжніх хазяїнів ОК.

В офшорних зонах немає обмежень на вивіз валюти. Фірми можуть вільно відкривати депозити в будь-якій валюті в яких-небудь банках. Вони мають право робити й одержувати платежі в будь-якій валюті без яких-небудь обмежень.

Більшість країн «податкового раю» не вважають карним злочином порушення податкового, валютного і митного законодавства. Від фірм, розташованих в офшорних зонах, не потрібно представлення бухгалтерських звітів і податкових декларацій. Єдиною формою звітності є щорічний фінансовий звіт. Зовнішні аудитори діють далеко не у всіх ОЗ. Рахунки фірм можуть бути перевірені ними тільки за рішенням власників.

Засновуючи ОК в одній з численних юрисдикцій, комерційні компанії реалізують своє право платника податків вибрати будь-які припустимі законом методи для зменшення податкових зобов'язань, звільнення від митних тарифів, валютного контролю, експортних та імпортних квот.

В ОЗ пільговий режим визначається також відсутністю валютних обмежень, митних пошлин і зборів для інвесторів, а також низьким рівнем статутного капіталу. Найчастіше він просто декларується, а мінімальний розмір, як правило, не встановлюється.

Процедура керування фірмою гранично спрощена. Іноді вона умовна - керування в цьому випадку здійснюється секретарською фірмою за дорученням власника.

Також немаловажним фактором привабливості офшора є стабільність цього режиму. Звичайно протягом 15-25 років з моменту реєстрації ОК інвестору гарантується захист від несприятливих для нього змін в ОЗ.

Таким чином, якщо коротко назвати перелік особливих ознак, притаманних офшорним зонам, це буде виглядати наступним чином:

По-перше, - спрощене оподаткування.

Багато офшорних юрисдикцій стягують податки, проте всі вони або не стягують прибутковий податок взагалі, або стягують його тільки з певних категорій доходу, або стягують податок нижчий, ніж у тій країні, де платники є податковими резидентами. Відсутність прибуткового податку, як правило, є частиною політики залучення іноземного капіталу. У ряді випадків прибутковий податок не вводиться внаслідок бідності значної частини населення. Багато податкових притулків у басейні Карибського моря є невеликими, малорозвиненими країнами з бідним населенням. В цих умовах країна може мати значно більший прибуток при низькому рівні податків і зборів.

По-друге, - фінансова секретність.

Певний рівень секретності також є характерним для офшорних юрисдикцій, як і для інших країн. Проте більшість країн не захищає цю інформацію від розслідування правоохоронними органами іноземної держави, особливо коли розслідування здійснюється відповідно до міжнародного договору. Особливістю офшорних юрисдикцій є наявність надмірно жорстких правил захисту банківської і комерційної таємниці. Вони відмовляють у порушенні своїх бар'єрів секретності навіть тоді, коли є серйозне порушення законів іншої країни. З цієї точки зору розрізняють дві категорії офшорних юрисдикцій:

- країни, які відмовляють у послабленні своєї секретності, не зважаючи на використовування режиму секретності в злочинних цілях;

- країни, які дозволяють законні розслідування в належних випадках.

По-третє - комунікації.

Більшість офшорних юрисдикцій мають надійні засоби зв'язку - особливо добрі телефонні, кабельні та телекомунікаційні послуги зв'язку для з'єднання їх з іншими країнами. Багато хто має також регулярний повітряний зв'язок. Наприклад, є щоденні безпосадочні авіарейси між Каймановими Островами та Майамі та пряма лінія між Х'юстоном і Гранд Кайманом. Використовування англійської мови як основної в карибських юрисдикціях і їх близькість до території США також сприяє їх особливій привабливості для жителів США і Канади.

По-четверте - легкість доступу до зарубіжної банківської системи.

Використання офшорних зон юридичними особами дає їм можливість розміщувати капітал у твердій валюті в надійних банках стабільної країни. Великі секретарські компанії з визнаною міжнародною репутацією мають усталені зв'язки і можливість відкривати для своїх клієнтів рахунки в першокласних зарубіжних банках. Офшорній фірмі може бути відкритий валютний банківський рахунок у зарубіжному банку. Такий рахунок може використовуватися для безготівкових розрахунків, здійснення інших операцій (перекази, акредитиви, банківські гарантії) або для акумуляції неформальних фундацій коштів як «скарбничка» грошей.

Наведені вищі ознаки ОЗ вказують на вигідність ведення бізнесу саме в офшорних зонах та на їх інвестиційну привабливість.

Інвестиційна привабливість різних офшорних зон залежить від умов реєстрації й оподатковування. Форумом фінансової стабільності розвинутих країн, створеним колишнім президентом «Бундесбанка», встановлений рейтинг офшорних зон по ступенем їхньої надійності:

Перша група - Гонконг, Сінгапур, Люксембург, Дублін, Гернси, острів Мен і Джерсі.

Друга група - Андора, Бахрейн, Барбадос, Бермуди, Гібралтар, Лабуан, Макао, Мальта, Монако.

Третя група - Ангілья, Антигуа і Барбуда, Аруба, Беліз, Кайманові острови, острови Кука, Коста-Ріка, Кіпр, Ліван, Ліхтенштейн, Панама, Багами й ін.

Слід зазначити, що фактор сприятливого інвестиційного клімату країн другої і третьої групи грає важливу роль у виборі об'єктів інвестування українськими господарськими суб'єктами.

Також хотілося б зазначити, що при виборі офшорної зони існує загальновизнаний рейтинг чинників. (Див. Додаток 1).

Країни, що створюють офшорні зони на своїй території, також у свою чергу отримують вигоди у вигляді залучення додаткових іноземних інвестицій, збільшення доходів, створення нових робочих місць, що сприяє розвитку національної економіки в цілому.

Загальне число офшорних зон у світі можна визначити лише умовно, оскільки щороку одні з них зникають, а інші з'являються. На думку експертів, на сьогоднішній день існує близько 60 стійких і комплексних офшорних центрів, де вже давно існують офшорні компанії. До таких центрів треба в першу чергу віднести такі офшорні зони: Сінгапуру, Люксембургу, Гонконгу, Швейцарії, Дубліна, Бахрейну, Монако, Кіпру, Панами, Сейшелл й ін.

Особливий інтерес для характеристики офшорних зон представляють країни Карибського басейну. До цієї групи включають 23 острівні держави, а також Беліз, Гайану, Сурінам. Загальними рисами економік цих країн є обмеженість природних ресурсів, значна залежність від експорту й туризму, що визначає для них необхідність пошуку нових ресурсів розвитку, у тому числі, у вигляді створення офшорних зон. Офшорні сфери бізнесу орієнтовані тут на міжнародні компанії й банки й пропонують широкий спектр фінансових й юридичних послуг. Ліберальне валютне законодавство, часткове або повне звільнення від прямих податків, політична стабільність, гарантії безпеки для іноземних інвесторів - все це залучає іноземні капітали, а з економічної точки зору найважливішою метою створення офшорних юрисдикцій є саме залучення фінансового капіталу. Прикладом служить Швейцарія, яка є першою сучасною моделлю юрисдикції фінансової конфіденційності, створеною як притулок для іноземного капіталу, і є центром обміну грошей.

Незважаючи на ряд досить значних позитивних факторів, у офшорних зон є й певні недоліки. Митні й податкові служби ряду розвинутих країн (США, Німеччини, Франції, Італії, Великоританії) систематично піддають перевірці угоди за участю фірм із офшорних зон, тобто негативним фактором є прояв недовіри до офшорних компаній з боку державної влади. Вони також стикаються із труднощами при одержанні кредиту й пошуку ділових партнерів.

Необхідно відзначити, що кожна країна світу зацікавлена в створенні вільно-економічних і офшорних зон, які забезпечили б їй стабілізацію і гармонійний розвиток економіки, тому у наш час офшорний бізнес є невід'ємною частиною світової економіки. Офшорні схеми будуються на зовнішньоторговельних контрактах, на лізингових, трастових, комісійних й інших договірно-правових формах здійснення складних комерційних проектів. Усе більш актуальною стає можливість створення не тільки окремих офшорних компаній, але й схем, що включають як офшорні, так і неофшорні компанії, їх представництва й філії в різних країнах.

Це були загальні відомості про ОЗ та ОК, а зараз я хочу зупинитися на тому, як основні терміни, що стосуються ОЗ визначає українське законодавство:

Офшорна зона - (від англ. offshore - букв. поза берегом) - країна чи територія, де встановлено пільговий режим оподаткування для певних категорій компаній. Як правило, такий режим застосовується до компаній, зареєстрованих в офшорній зоні, які здійснюють операції лише з нерезидентними контрагентами і у іноземній по відношенню до країни реєстрації валюті, тобто практично не здійснюють фінансову та господарську діяльність на території країни реєстрації. Критерії віднесення тієї чи іншої території до категорії офшорної зони розробляються різними міжнародними інституціями, зокрема Міжнародним валютним фондом. Перелік офшорних зон регулярно оприлюднюється Кабінетом Міністрів України. (Чинний перелік офшорних зон, визнаний українським законодавством преведений у Додатку 2).

Нерезиденти Пункт 1.16 статті першої Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - юридичні особи та суб'єкти господарської діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами України, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави. (Розташовані на території України дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва іноземних держав, міжнародні організації та їх представництва, що мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також представництва інших іноземних організацій і фірм, які не здійснюють господарської діяльності відповідно до законодавства України.)

Під терміном «нерезиденти, що мають офшорний статус» розуміються нерезиденти, розташовані на території офшорних зон, за винятком нерезидентів, розташованих на території офшорних зон, які надали платнику податку виписку із правоустановчих документів, легалізовану відповідною консульською установою України, що свідчить про звичайний (неофшорний) статус такого нерезидента. Абзац третій пункту 18.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Також мені б хотілося звернути увагу на класифікацію офшорних зон залежно від виду та обсягу пільг, що надаються при реєстрації суб'єктам-нерезидентам. Згідно з цим критерієм всі ОЗ поділяються на 3 групи: поділяють на три групи:

Перша група - це країни «податкової гавані», такі, що повністю звільняють компанії від сплати будь-яких податків, за умови, що управління компанією здійснюється за межами території реєстрації і вона не має там джерел доходу. Як правило, до реєстрації таких компаній висуваються мінімальні вимоги, вони не зобов'язуються надавати фінансову звітність і відомості про власників. Найбільш відомі країни цієї групи - це Беліз, Гібралтар, Кайманові острови, Панама.

Повністю звільняються іноземні підприємці від сплати податків також у князівстві Ліхтенштейн, Сінгапурі та Гонконгу, хоча вони зобов'язані подавати фінансову звітність і повідомляти про зміни у складі акціонерів та директорів компаній.

Друга група - Країни, що надають істотні податкові пільги компаніям, що здійснюють лише зарубіжний бізнес. До них належать Кіпр, Уругвай, Естонія, ЮАР тощо.

Третя група - країни, що надають податкові пільги при занятті певними видами діяльності (наприклад, фінансові, інвестиційні або холдингові компанії і т.д.) або низькі податкові ставки, що мають заохочувати розвиток інвестицій. До цієї групи входять ряд кантонів Швейцарії, Люксембург, Нідерланди, Великобританія, Данія, Греція.

Офшорний принцип, відносно місцевих податків, існує також і в деяких штатах США. Так, особливо популярним є штат Делавер. Компанії, зареєстровані в Штаті Делавар, які не проводять ніяких операцій на території штату, звільняються від всіх місцевих податків і зборів, окрім так званого «податку привілеювання», який складає незначну величину і залежить лише від кількості дозволених до випуску акцій (тобто акціонерного капіталу). Проте, всі компанії, зареєстровані на території Сполучених Штатів, зобов'язані сплачувати федеральні податки, у тому числі і федеральний корпоративний податок на дохід, отриманий компанією в будь-якій іншій країні світу. У той же час, такі утворення як партнерство (товариство) або LLC (компанія обмеженої відповідальності) не платять податок на прибуток або дохід внаслідок того, що отриманий ними дохід пропорційно включається в дохід їх членів або учасників. Це може бути цікаво для учасників, які не є резидентами Сполучених Штатів.

Як правило, з країнами першої групи інші держави не прагнуть укладати угоди про уникнення подвійного оподаткування, а навпаки, вживають заходів для боротьби з ухиленням від сплати податків.

З багатьма країнами другої та третьої груп Україна має угоди про уникнення подвійного оподаткування, що є гарантією легального зменшення податкового тиску.

Таким чином, узагальнюючи все сказане, можна зробити висновок, що, Як правило, законодавства різних країн, що надають пільги для офшорного бізнесу, визначають офшорну компанію, як компанію, яка має наступні ознаки:

А) управління компанією здійснюється за кордоном;

Б) директори, а в деяких випадках і власники компанії, мають бути нерезидентами в країні реєстрації,

В) найважливіший критерій: компанія повинна здійснювати свою діяльність лише поза країною реєстрації і не мати яких-небудь джерел доходу на її території, в тому числі і не проводити будь-яких операцій з місцевими фізичними або юридичними особами.

Далі мені б хотілося зупинитися на існуючих типах офшорних компаній:

1) Інвестиційні компанії. Засоби інвестиційних компаній, заснованих в офшорних зонах, можуть бути вкладені в будь-яке підприємство, а отримувані прибутки повертатимуться в країну, де зареєстровано офшорне підприємство і обкладатися невисоким податком, або взагалі бути звільненими від податку. Використання інвестиційних компаній, зареєстрованих в офшорних зонах дозволяє також ефективно вкладати засоби в країнах з високим рівнем оподаткування, що надають пільги для зарубіжних інвестицій.

2) Холдингові компанії. При організації зарубіжних дочірніх фірм і філій «ланцюжок» власності і контролю у багатьох випадках буває доцільно «замкнути» на компанію, що знаходиться в пільговій податковій юрисдикції. Іншими словами, материнська компанія здійснює володіння дочірніми фірмами і крупними долями участі не безпосередньо, а через проміжну компанію. Вона грає роль допоміжного центру прибутку материнської фірми, центру управління зарубіжною нерухомістю і іншими видами активів. Такі компанії і визначаються в міжнародній практиці як оперативно-холдингові фірми. У пільгових «холдингових» юрисдикціях холдингам надаються наступні основні види пільг:

* Зниження податку «біля джерела»

* Звільнення від податків на прибуток доходів у вигляді дивідендів

* Звільнення від податку на доходи від переоцінки активів

* Зниження податку на власний капітал (net worth tax)

3) Торгові компанії. Імпортна або експортна компанія може бути відкрита безпосередньо в офшорній зоні. В цьому випадку така офшорна компанія прийматиме замовлення прямо від покупців, а товари поставляти безпосередньо з місця виробництва або закупівлі. Прибутки, отримані з різниці між закупочною ціною і ціною продаж, накопичуватимуться в безмитній зоні або в країні з низьким рівнем оподаткування. Дуже важливо, щоб офшорна торгівельна компанія розташовувалася в країні з добре розвиненою комунікаційною мережею, оскільки можливість швидкої передачі і здобуття документів може виявитися вирішальною для її успішної діяльності.

4) Компанії з володіння власністю. Великі переваги представляють офшорні холдингові компанії, призначені для володіння власністю за кордоном. Такі компанії дозволяють організовувати недорогі схеми для оптимального володіння власністю за кордоном. Переваги офшорного володіння полягають в звільненні від податку на спадкоємство, приріст основного капіталу, полегшенням продажу власності (оскільки в цьому випадку досить передати акції компанії новому власникові).

5) Компанії з надання професійних послуг. Приватні особи, одержуючі за свою діяльність значні гонорари (дизайнери, консультанти, письменники, тощо) можуть надати офшорній компанії право отримувати за них свої гонорари. Така компанія замість негайної виплати податків може реінвестувати ці засоби в безмитній зоні з метою здобуття додаткових прибутків. Виплати ж безпосередньо власникам такого роду вкладів можна будувати за такою схемою, яка знижує до мінімуму їх податковий тягар.

6) Судноплавні компанії. Використання офшорних судноплавних компаній може дозволити їх власникам уникнути прямих і непрямих податків на суднові перевезення. Судноплавні компанії можуть бути власниками або орендарями суднів, прибутки від використання яких можуть бути отримані в безмитній зоні. Податкові вимоги і загальноприйняті закони передбачають, що компанія-судновласник має бути зареєстрована в тій країні, під прапором якої ходять її судна. У минулому найбільш відомими центрами реєстрації офшорних судноплавних компаній була Панама і Ліберія, проте за останній час список таких країн і територій значно збільшився і до нього увійшли цілий ряд нових: острів Мен, Гібралтар, Кіпр, Мальта і т.д.

7) Патентні компанії, компанії з авторських прав та гонорарів. Офшорна компанія може купити або отримати дозвіл на використання авторського права, патенту, торгівельний марки або технології від їх власника з правом ліцензування. Набуваючи права на інтелектуальну власність, офшорна компанія може укласти відповідні угоди з покупцями ліцензій по всьому світу, які володітимуть правом реалізовувати їх в конкретних країнах. Що стосується авторських гонорарів, то незрідка їх виплата за межами територій з високим рівнем оподаткування дозволяє знайти можливість для зниження податків. Певні послуги в цьому відношенні можуть надати холдингові компанії.

8) Банківські компанії. За останні роки в офшорних зонах відкрилася велика кількість банківських організацій, більшість з яких є дочірніми компаніями найбільших міжнародних банків. Такі банки платять своїм клієнтам відсотки, вільні від прибуткового податку і діють на міжнародній арені з території зон, що не здійснюють суворого контролю за перевезенням капіталу. Подібні фінансові інститути укупі з трастовими компаніями в змозі забезпечити широкий комплекс послуг своїм клієнтам на міжнародному рівні. Офшорні банківські компанії використовуються також менш крупними діловими організаціями і навіть окремими особами як своєрідні центри з управління капіталом.

9) Страхові компанії. Існує цілий ряд офшорних територій, влада яких із задоволенням заохочує відкриття страхових компаній, які, як і банківські підприємства, підвищують рівень зайнятості на місцевому ринку праці і залучають капітали в країни де вони відкриваються, а також в цілому підвищують їх престиж і репутацію на міжнародній арені.

На закінчення необхідний ще раз відзначити, що низькі податки та інші переваги, які забезпечують офшорні компанії, залежать також від законодавства країни мешкання власника і тих заходів, які приймає його уряд для боротьби з ухиленням від податків, а також специфічних вимог, які можуть бути пред'явлені в будь-якій іншій країні, в якій проходить діяльність компанії.

Аналітична частина

офшорний юридичний податковий компанія

В теоретичні частині я розглянула принципи функціонування міжнародних офшорних зон, зупинилася на характерних рисах цього типу ВЕЗ та звернула увагу на можливі види(типи) ОК.

Зараз я хочу зупинитися на приблизному порядку відкриття фізичною чи юридичною особою ОК за кордоном. Він полягає у наступному:

- визначення характеру та юридичної форми діяльності;

- вивчення податкового статусу, вибір найбільш оптимального способу дій і виплат доходів;

- реєстрація фірми;

- налагодження контактів із банком;

- придбання кредитної картки;

- підбір приміщення;

- оснащення офісу;

- підбір мінімальної кількості співробітників для проведення початкових операцій;

- здійснення необхідних заходів зі страхування відповідно до діючого законодавства;

- придбання бланків, візиток, оргтехніки, повідомлення телефонній компанії номеру телефону та виду діяльності;

- реєстрація в податковому управлінні;

- реєстрація по податку на додану вартість;

- вирішення організаційних питань, пов'язаних з управлінням фірмою, затвердження кошторису витрат.

Якщо Ви маєте намір відкрити свою компанію, перш за все Вам необхідно підібрати для неї відповідну назву, оскільки реєстратор має право відмовити, якщо знаходить, що дана назва небажана або збігається з іншою, що вже існує.

У багатьох країнах назва вважається небажаною, якщо воно призначається для невеликої компанії з обмеженим капіталом, проте звучить так, ніби вона вестиме великомасштабні торгівельні операції по всьому світу. Деякі слова, такі як «траст», «міжнародна», «страхова» слід використовувати обережно, особливо в певних країнах. Так, слово «international», яке без всяких обмежень використовується в назвах компаній в Ірландії, на острові Мен дозволяється використовувати лише в тому випадку, якщо статутний капітал компанії складає не менше 100 тисяч фунтів стерлінгів.

Розмір статутного капіталу може бути таким, як того побажає клієнт. Акціонерний капітал, що є внесками власників акцій, може бути сплаченим, частково сплаченим або випущеним на підставі якихось інших міркувань. У більшості офшорних зон податки на капітал стягуються, беручи до уваги статутний акціонерний капітал, тому зазвичай компанія може бути заснована з максимальним статутним акціонерним капіталом, на який буде встановлений мінімальний збір. В умовах, коли акції є іменними, їх слід повністю оплачувати, щоб уникнути відповідальності професійних утримувачів акцій.

В Додатку 4 приведений список вартості реєстрації та подальшого утримання компанії протягом року в різних офшорних зонах за 2008 рік.

Після реєстрації клієнт отримує стандартний комплект, в який входять слідуючі документи:

- Certificate of Incorporation (свідотство про реєстрацію)

- Memorandum of Association (меморандум про заснування компанії)

- Articles of Association (устав).

- Apostille (легалізація документів через «Апостиль»)

- Share Certificate (сертифікати акцій).

- Corporate Seal (корпоративна печатка).

- Протокол про призначення перших директорів компанії

У вартість створення компанії входить доставка комплекту документів за вказаною замовником адресою.

Для відкриття офшорної компаніі можна скористатися вже готовою компанією, заснованою в цій зоні. Приклади таких компаній:

- Flux Finflow Ltd, Великобританія, вартість компанії - 3000 $

- E&J Ltd, Гонконг, вартість - 3500 $

- Ergon Investments Limited, Беліз, 900 $ тощо.

У світовій діловій практиці вироблена велика кількість корпоративних схем і організаційних методів, що забезпечують оптимальне проведення зарубіжних операцій. Одним з найбільш широко поширених корпоративних інструментів є офшорна компанія, що не має права вести будь-який бізнес в своїй офшорній юрисдикції. Управління компанією, її директори і реальний офіс також повинні знаходитися за її межами. Як відомо, офшорна зона діє в безподаткових умовах. Не менш важливою особливістю є те, що її власники отримують в своє управління самостійний суб'єкт господарських відносин. Такий інструмент необхідний для багатьох видів бізнесу і проведення міжнародних фінансових операцій. Функціонування офшорної компанії і управління нею спрощене і економічно вигідне. Не вимагається проведення аудиторських перевірок, подачі податкових декларацій. Збори акціонерів і директорів проводяться формально. Управління навіть великим числом офшорних компаній не вимагає великих адміністративних витрат. Тим часом офшорні фірми - з юридичної точки зору повноцінні суб'єкти господарських операцій. Вони використовуються у всіляких комерційних схемах.

Володіння офшорними фірмами, як правило, здійснюється через «номінальних» акціонерів і директорів. Номінальні особи фактично ізольовані від управління компанією, хоча засновницькі документи оформлені на їх імена. Інститут довірених директорів підвищує конфіденційність діяльності офшорної компанії і дозволяє здолати деякі юридичні обмеження (наприклад, вимоги наявності як мінімум двох акціонерів в той час, як в компанії лише один власник). Статус номінального володіння в багатьох офшорних юрисдикціях передбачений законодавством.

Типова офшорна компанія організовується таким чином: оформляється номінальне володіння акціями (1). Номінальні акціонери «проводять» Загальні збори акціонерів, які формують Раду директорів, яка також складається з «номінальних» осіб (2). Резолюцією Ради Директорів право підпису передається власникові компанії або іншим особам, вказаним ним. (3). В результаті управління компанією здійснюють її реальні власники. Процедури 1-3 зазвичай проводить секретарська компанія. (Механізм створення й управління офшорною компанією дивитися у Додатку 5 Секретарські фірми здійснюють весь комплекс послуг із створення і управління офшорними фірмами на користь своїх клієнтів.

Організаційні форми офшорних підприємств останніми роками стали більш різноманітними. У деяких юрисдикціях (Ірландія) існує інститут довірених директорів (Third party directors). Вони мають офіційне право управляти компанією на користь третіх осіб, наприклад, материнського холдингу. Останнім часом з'явилася безліч нових форм підприємств офшорного типу. Вони іменуються як компанії міжнародного бізнесу (International Business Companies), пільгові або звільнені компанії (exempt). Відмінність від класичної офшорної формули тут полягає в тому, що вони у ряді випадків мають право відкривати в офшорній юрисдикції реальний функціонуючий офіс, вести тут бізнес і купувати нерухомість. Проте рівень оподаткування для них не завжди є нульовим. В деяких випадках встановлюється плаваюча податкова шкала: податки залежать від типу бізнесу і місця його ведення. Наприклад, «пільгові» компанії Гібралтара мають шкалу податків від 2 до 17%.

Далі мені б хотілося зупинитися на фінансовому механізмі ОК.

Фінансовий механізм офшорної компанії нескладний. Адміністративні витрати офшорної фірми вичерпуються щорічними платежами і зборами за підтримку статусу офшорної фірми (зазвичай відповідають щорічній ставці секретарської компанії). Доходи компанії можна розділити на поточні (від операційної діяльності, включаючи дивіденди й інші доходи на капітал) та інвестиційні (від продажу доль і вкладень в довгострокові активи). Аналогічно підрозділяються витрати. Поточні витрати аналогічні витратам на виробництво товарів і послуг звичайної фірми. Інвестиційні витрати означають списання капіталу при проведенні інвестицій, а також будь-які перерахування коштів материнській фірмі та іншим підприємствам. В принципі для управління офшорною компанією можна скористатися стандартним форматом балансу руху грошових коштів (БРГК) і бухгалтерським балансом. При малому числі офшорних фірм можна обмежитися одним лише БРГК.

Якщо говорити про офшорні зони в Україні, необхідно відмітити, що вперше українські бізнесмени дістали можливість відкривати офшорні компанії в 1991 році. В квітні 1991 року швейцарська компанія Riggs Walmet Group оголосила про те, що виходить на український ринок з пропозицією про організацію компаній. Пропонувалася не тільки допомога в створенні безподаткових компаній, але й підтримка їх діяльності - внесення щорічних внесків до бюджету країни базування, забезпечення секретарських послуг з обробки нерегулярної пошти, організація щорічних зборів акціонерів, складання балансів і т. п. За міжнародними мірками, вартість послуг була досить висока: $4800 за реєстрацію і по $1100 щорічно за підтримку. За минулий період в результаті зростання пропозиції подібного роду послуг і зростання конкуренції ціна офшору впала до $500.

Офшорні схеми засновані на використовуванні можливостей, що надаються укладеними угодами про виключення подвійного оподаткування. Офшорні схеми все частіше стали спиратися не тільки на угоди купівлі-продажу, але й на лізингові комісійні, трастові, страховки і інші договірно-правові форми здійснення складних комерційних операцій. Зарубіжні офшорні компанії використовуються в процесі поточного і довгострокового фінансування українських проектів з-за кордону. В схемах цього типу звичайно широко використовуються спеціалізовані компанії, розташовані в зонах податкових пільг.

Українські банки і фінансові компанії використовують офшорні схеми діяльності на світових ринках цінних паперів. Збільшилася роль офшорних схем у формуванні транснаціональних господарських систем, коли офшорні фірми вбудовуються в мережу зовнішніх філіалів українських підприємств. Офшорні схеми часто націлені на подолання іноземних податкових бар'єрів. Існує комплекс факторів, які стимулюють розвиток офшорного бізнесу в Україні. До головних із них належать: тягар податкового навантаження і неефективність фіскальної політики, несприятливий інвестиційний клімат і потужні мотиви до експорту капіталу за кордон, високі інвестиційні ризики і використовування офшорних схем для приховування факту володіння інвестиційними об'єктами в Україні, криміналізація економіки і використовування офшорних схем для відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом. На думку експертів, протягом 1980-х років до Швейцарії були переведені з Центральної Європи і колишнього СРСР мільярди доларів. У швейцарців немає однозначної думки, чи можна вважати всі ці внески злочинними. Проте ці гроші потрапляють у категорію «підозрілих» і можуть бути заблоковані. Українських бізнесменів у офшорні зони вабить можливість ухилення від сплати податків або відмивання «брудних грошей» (за ці діяння передбачена кримінальна відповідальність відповідно до ст. 212 і ст. 209 УК України)

Зараз я хочу звернути увагу на використання офшорних компаній в Україні для легального зменшення податкового тягаря.

Як правило, в Україні використання офшорних компаній для легального зниження податкового тиску обмежене експортними операціями, коли офшорна компанія використовується як «прокладка» між українською фірмою-експортером і реальним покупцем за кордоном. Завищення цін при імпорті приводить до збільшення митних платежів, ПДВ і податку на прибуток, відповідно. Прийняті останніми роками заходи, направлені проти пільг, несплати податків, витоку капіталу, неліцензованих інвестицій, а також обмеження операцій з офшорними компаніями ставлять в тупик прибічників легального бізнесу і знижують інтерес до офшорів.

На щастя, в бізнесі є острови стабільності і мости до них. Це міжнародні конвенції про виключення подвійного оподаткування, що мають пріоритет над національним законодавством. Традиційно їх використовують для заліку сплачених податків і зниження поворотних податків, а також ведення деяких видів бізнесу в договірній країні без відкриття представництва і сплати податків.

Детальний аналіз Міжнародних договорів, що діють, про виключення подвійного оподаткування показує їх відмінність як в окремих ставках тих або інших податків, так і в абсолютно різних можливостях для використання в бізнесі. Особливий інтерес для зниження податків в Україні представляють компанії Кіпру, Великобританії, США, Нідерландів і Австрії, що потрапляють під відповідні конвенції.

Зрозуміло скористатися перевагами цих Угод можна лише ведучи діяльність в Україні через незалежного агента, а це значить, що при відкритті представництва доведеться платити всі українські податки. Проте, згідно більшості Угод нерезидентні компанії мають право здійснювати деякі види бізнесу на території України без відкриття представництва і без сплати місцевих податків, це: закупівля і зберігання товарів і виробів, включаючи здійснення складських операцій і постачання товарів і виробів; здійснення операцій через агента або іншої уповноваженої особи, що діє на основі доручення або іншого письмового повноваження, якщо подібна діяльність не є для нього звичайною професійною діяльністю; демонстрація товарів і виробів, показ експонатів на виставках, а також операції з їх продажу після закінчення виставки; здійснення рекламної діяльності, збір і поширення інформації, маркетинг та інша аналогічна діяльність підготовчого і допоміжного допоміжного характеру; здійснення проектних, проектно-конструкторських і науково-дослідних робіт (у тому числі спільних), інжинірингу, випробувань зразків товару, машин і устаткування, технічного обслуговування машин і устаткування, якщо це обслуговування носить підготовчий або допоміжний характер для основної діяльності особи; здійснення декількох функцій з числа вищеперелічених за умови, що ця діяльність в цілому носить для основної діяльності особи підготовчий або допоміжний характер; здійснення інших видів діяльності, що носять для основної діяльності особи підготовчий або допоміжний характер.

Базова схема (приклад).

Запропонована схема з використанням переваг, що надаються Угодою з Англією. Така схема значно розширює можливості використання нерезидентних компаній для легального заниження податків шляхом переведення частини торгівельно-закупівельної і виробничо-збутової діяльності на комісійну основу. За допомогою договору комісії між англійською компанією і українським підприємством (які, зрозуміло, управляються одним і тим же українським резидентом) здійснюються по суті ті ж дії, які ми збираємося зробити або навіть вже здійснили, але за невеликі комісійні винагороди, оподатковувані податком.

Суть методу полягає в розщеплюванні торгівельних операцій і виробничих операцій на два незалежні договори: один витратного, інший прибуткового характеру. Тобто зарубіжна компанія дає доручення незалежному агентові (нашому підприємству) здійснити за невелику винагороду від свого імені, але за рахунок комітента певні юридичні і фактичні дії.

Відповідно до схеми наше підприємство, будучи комісіонером, здійснює за дорученням комітента певні юридичні і фактичні дії з товаром і грошовими коштами. Діючи від свого імені (ставить підписи на договорах, специфікаціях, рахунках, актах, накладних і тому подібне і скріпляє їх друком), наше підприємство отримує, враховує на балансі і оподатковує лише невелику комісійну винагороду.

В схемі використані наступні позначення:

Агентська угода №1: Офшорна компанія укладає Агентську угоду з Агентом - англійською компанією на роботи, послуги.

Агентська угода N2: За даним Договором англійська компанія виступає Принципалом Фізична чи юридична особа, що бере участь в операції від свого ім'я за свій рахунок і дає Агентові доручення:

- від свого імені, але за рахунок Принципала укласти Договір постачання на придбання товару у Постачальника за ціною Ц1, у тому числі ПДВ;

- доручення здійснити від свого імені на користь Принципала постачання цього товару Покупцеві за ціною Ц2, у тому числі ПДВ, отримати гроші на свій рахунок і перерахувати їх Принципалу після вирахування своєї комісійної винагороди.

Договір постачання №1: Агент купує у Постачальника товар за ціною Ц1, у тому числі ПДВ. В разі схеми для імпорту - це імпортний контракт на постачання товару.

Договір постачання №2: Агент реалізує товар Покупцеві за ціною Ц2, у тому числі ПДВ.

Дана схема дозволяє знижувати податки як при операціях усередині країни, так і при зовнішньоекономічній діяльності. При імпорті змінюється лише Агентська угода. У останньому випадку англійська фірма даватиме доручення купити товар і імпортувати його до України із сплатою всіх митних зборів, мит і ввізного ПДВ. У обох випадках ПДВ компенсуватиметься на Агентові. Причини, по яких відбувається зниження податків, полягають в тому, що англійська компанія, що веде діяльність в Україні через Агента з незалежним статусом (комісіонера), має право не реєструвати постійне представництво в Україні і не підлягає оподаткуванню в Україні, а українська Компанія-агент платить податки лише зі своєї комісійної винагороди. Більш того, згідно тієї ж угоди закупівля, зберігання, постачання, демонстрація товару, а також деякі інші види діяльності англійської компанії в Україні не обкладаються податками в Україні.

Таким чином, гроші від операцій в Україні виводяться до Англії, а з Англії, за винятком невеликої агентської винагороди (з суми якої в Англії сплачується податок), на рахунок неоподаткованої компанії. Далі засоби знову інвестуються через англійську компанію в які-небудь проекти в Україні, а частина з них обналічуєтся абсолютно легально без посередників і без податків через міжнародні платіжні карти.

Хоча з юридичної точки зору схема бездоганна, але дуже прозора для контролюючих органів, яким можливо доведеться доводити свою правоту. Тому, щоб попередити такі проблеми, можна порекомендувати декілька ускладнити схему, включивши в неї ще одне своє українське підприємство. При цьому Агентська угода N2 розбивається на два:

- Агентська угода N3, по якій англійська компанія виступає Принципалом і дає Агентові - підприємству П1 доручення від свого імені, але за рахунок Принципала укласти Договір постачання на придбання товару у Постачальника за ціною Ц1, у тому числі ПДВ (Договір постачання N1) і передачу цього товару підприємству П2;

- Агентська угода N2 з дорученням агентові-підприємству П2 здійснити від свого імені на користь Принципала поставку цього товару Покупцеві за ціною Ц2, у тому числі ПДВ (Договір поставки N2), отримати гроші на свій рахунок і перерахувати їх Принципалу після вирахування своєї комісійної винагороди.

Схема зниження податків на виробництві.

Вживання аналогічних схем для виробничих підприємств дозволяє, понизивши виплати по податках, вкладати у вигляді зарубіжних інвестицій заощаджені засоби в розвиток підприємства.

Для виробничих підприємств Договори комісії модифікуються, відображаючи витратну і прибуткову частину конкретного виробничого циклу. За агентською угодою N2 (Додаток 10), англійська компанія доручає українському виробничому підприємству здійснити на умовах комісії ряд юридичних і фактичних дій: купити сировину і комплектуючі у постачальників, самостійно або із залученням підрядчиків виконати ряд виробничих і допоміжних робіт, здійснити зберігання, доставку і, що дуже важливо, реалізацію продукції на умовах володіння і розпорядження, віднести до себе оплату від реалізації продукції, сплатити податки і перерахувати дохід на англійський рахунок.

Таким чином, якась частина виробничого циклу або який-небудь вигляд продукції (можливо лише закупівля сировини або реалізація товару) може бути легально виведена з-під оподаткування в Україні шляхом перекладу її на комісійну основу. По суті, реалізація такої схеми не порушує фактичну діяльність підприємства, але переводить його в пільговий режим з легальним розширенням можливостей роботи з готівкою, вивозу і ввезення капіталу, перенесення термінів сплати ПДВ і тому подібне.

Переваги розглянутих схем і механізмів полягають в наступному:

- можливість використовувати в обороті неоподатковуваний прибуток, що належить іноземній компанії;

- «Обналичивание» (не можу перекласти на українську , можливо, переведення в готівку) частини прибутку за допомогою міжнародних платіжних карт з метою виплати основної зарплати працівникам підприємства, що дозволяє підвищити зарплату, а також економити ще і на платежах в соцстрах і ПФ;

- немає необхідності якось перебудовувати діяльність підприємства, відбувається лише оформлення і рух документів. Таким чином, існує можливість у будь-який час до подачі квартальної звітності оформляти вже минулі операції і легально знижувати податок на прибуток;

- товар, за винятком експортно-імпортних постачань, не пересікає митний кордон (операції не кваліфікуються як експортно-імпортні).

Попри всі переваги офшорних зон для підприємців, які відкривають в них свої фірми, здійснення зовнішньоекономічних операцій із залученням офшорних зон є сферою підвищеного ризику, яка потребує особливої уваги з боку державних органів. Ідеальна модель офшору нічого кримінального та незаконного в собі не містить, а дійсно допомагає послабити (але не абсолютно уникнути) податковий тягар.

Багато офшорних юрисдикцій занесено багатьма урядами до так званих «чорних списків». «Чорний список» Кабінету Міністрів України містить практично всі класичні офшорні зони. Незважаючи на те, що КМУ щорічно оновлює та оприлюднює такий список (до них відносять близько 40 юрисдикцій), як правило, 5 - 7 територій, які є класично офшорними, до нього не потрапляють. Крім того, існує певна кількість країн, які не є офшорними по визначенню й з якими Україна має конвенцію про недопущення подвійного оподатковування. Використовуючи певні схеми й працюючи через ці країни, податки можна звести до мінімуму.

У кругообігу грошових коштів офшорна зона є головним фільтром, де відмиваються кошти, отримані від різноманітних злочинів. На черговому етапі легалізації кошти спрямовуються до офшорних зон (у вигляді готівки, банківських переказів або цінних паперів). Пізніше через офшорні банки за допомогою платіжних електронних систем грошові кошти переказуються до інших країн. Повертаються на «батьківщину» або потрапляють до країн з підвищеною банківською конфіденційністю (наприклад, Швейцарія, Сінгапур) для подальшого «відбілювання». Крім того, офшори використовуються і для нелегальних товарних операцій (в т. ч. фіктивних).

При здійсненні зовнішньоекономічних операцій з використанням розрахунків із залученням офшорних зон, суб'єктами господарювання використовуються технології та шахрайські схеми, які дозволяють регулювати ціни у зовнішньоекономічній діяльності, накопичувати та виводити капітал, планувати таї мінімізувати податки, незаконно відшкодовувати ПДВ, легалізовувати злочинні доходи.

Проблема відмивання капіталу в цілому, не лише за допомогою офшорних зон, набуває все більших масштабів. Зумовлений лібералізацією більш вільний рух капіталів, товарів, послуг, а також робочої сили безумовно означає більшу ефективність, але водночас - й відносну безконтрольність руху грошових коштів. Останнє надає деструктивним суб'єктам економічного життя, кримінальним угрупованням можливість безкарно легалізувувати, відмивати гроші, які були отримані в результатів незаконної, протиправної діяльності на національному і на міжнародному рівнях.

Небезпека відмивання брудних грошей для системи міжнародних економічних відносин полягає у тому, що воно здійснює істотний вплив на розподіл і внутрішніх, і міжнародних грошових ресурсів, підриває макроекономічну стабільність. Тому вироблення економічних методів боротьби із цим явищем є одним із ключових, стратегічних напрямів не тільки протидії організованої злочинності, але й розв'язання важливих задач системної оптимізації міжнародних економічних відносин та національних господарських комплексів країн.

Механізми протидії відмиванню грошей у різних країнах базуються на оцінці ступеня небезпеки джерел поширення брудних грошей. Причому відмивання грошей, як і інші форми організованої злочинності, не можна розглядати як феномен суто кримінального характеру, ізольовано від загального соціально-економічного та навіть міжнародного економічного середовища. Відмивання грошей та організована злочинність є елементами складної системи соціальних зв'язків і економічних відносин з приводу незаконної, як правило інтернаціоналізованої, діяльності з вилучення незаконного прибутку через міжнародну інфраструктуру.

Перші десятиліття організованої міжнародної боротьби з відмиванням грошей показали, що мірою зміцнення систем протидії легалізації незаконних коштів окремими державами, кримінальні структури шукають прогалини в законодавчих механізмах країн, що не здійснюють боротьбу з відмиванням капіталів так активно, як інші, менше співробітничають у цій сфері зі світовою спільнотою. Тому реальності сучасних міжнародних економічних відносин вимагають не просто жорсткішого відстеження фінансових потоків, але й вихід на достаменне виявлення доходів та активів будь-якої організації на базі комп'ютерної обробки всіх даних щодо її господарській діяльності, повідомлень від банків, інших кредитних та ощадних закладів, страхувальних компаній та ін. Назріло створення єдиних національних баз даних, які щодня поповнюватимуться, і через декілька років за цими базами можна буде відстежити всі акції, пов'язані з легалізацією злочинних доходів.

Є дві основні площини співробітництва держав у боротьбі з відмиванням грошей: укладання міжнародних договорів в різних аспектах цієї діяльності, а також участь у міжнародних організаціях, що спеціалізуються на боротьбі з відмиванням грошей та міжнародною злочинністю взагалі.