Міжнародна економічна діяльність на підприємницькому рівні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Охарактеризувати основні риси, що визначають природу світового господарства як системної цілісності

Світове господарство - це сукупність національних економік, пов'язаних міжнародним поділом праці, торговельно-виробничими, фінансовими та науково-технічними зв'язками.

Характерною рисою сучасного світового господарства є швидке зростання зовнішньоекономічних зв'язків між країнами, поглиблення міжнародного поділу праці, інтернаціоналізація господарського життя, та міжнародна конкуренція.

Міжнародний поділ праці - це спеціалізація окремих країн у межах світового господарства на виробництві певної продукції та послуг відповідно до їхніх природно-кліматичних, історичних та економічних умов, що обумовлює і передбачає необхідність обміну результатами різної діяльності на світовому ринку.

Слід підкреслити, що однією з найхарактерніших особливостей сучасного світового розвитку є зростаюча взаємозалежність різних країн і господарських регіонів. Тому міжнародні економічні відносини треба не тільки вважати однією з найважливіших сфер прояву зростаючої взаємозалежності країн, а й розглядати як основу цього процесу.

Світове господарство як система має свою структуру. Зауважимо, що тривалий час паралельно існувало три точки зору (підходи) на його структуру: формаційна (міжсистемна) концепція; концепція "трьох світів" і концепція "центру та периферії".

Формаційний підхід полягає в тому, що світове господарство розглядається з точки зору суспільно-економічних формацій. Виходячи з цього, розрізняли світову систему капіталістичного господарства та світову систему соціалістичного господарства, а окремі національні економіки входили у відповідну систему господарства.

Концепція "трьох світів" розподіляла світову економіку на світ капіталізму, світ соціалізму та світ, що розвивається. Відображенням такої точки зору є поширені в останні десятиріччя статистичні матеріали, де всі країни поділяються на три названі вище групи.

Останнім часом найбільшого поширення набула третя концепція, згідно з якою світова економіка має свій "центр" (найбільш розвинуті країни) та "периферію" (країни, що відстають від "центру" за рівнем економічного розвитку). Переваги такого підходу полягають у тому, що структура світового господарства розглядається тільки з точки зору критеріїв економічного розвитку.

За рівнем економічного розвитку (комплекс показників):

розвинуті країни (індустріально розвинуті країни Європи, Японія, Австралія, Нова Зеландія, США і Канада);

нові індустріальні країни (Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Бразилія, Мексика, Аргентина та ін.). Це відносно новий термін, який вживається для позначення країн, що розвиваються, які за останні 20 років успішно провели індустріалізацію і увійшли до групи індустріальних країн. Основні їх ознаки : валовий національний продукт (ВНП) на душу населення становить більш як 2 тис. доларів; значний експорт промислової продукції, включаючи наукомістку; висока концентрація капіталів транснаціональних корпорацій;

країни, що розвиваються, які в свою чергу поділяють на розвинуті та найменш розвинуті. Країни, що розвиваються, - це сукупність з приблизно 120 країн і територій, які характеризуються колоніальним минулим, відсталістю господарського життя (розрив за ВНП на душу населення від індустріально розвинутих країн досягає 11-16 разів), однобічністю розвитку (в основному аграрні), слабкими системами управління економікою.

Визначити коло суб'єктів підприємницького рівня міжнародного співробітництва України згідно Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»

Суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності в будь-якій країні є ті юридичні, фізичні особи, організаційні структури, які наділені відповідною дієздатністю та правами.

В Україні згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» такими суб'єктами можуть бути (вводиться в дію Постановою ВР N 960-XII ( 960-12 ) від 16.04.91):

· фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;

· юридичні особи, які зареєстровані в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торгові доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та ін.), у тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких повністю перебуває у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

· об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким чинними цивільно-правовими законами не заборонено здійснювати господарську діяльність;

· структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності (філії, відділення тощо), які не є юридичними особами, але мають постійне місцезнаходження на території України;

· спільні підприємства з участю українських та іноземних суб'єктів господарської діяльності, які мають відповідну реєстрацію та мають постійне місцезнаходження на території України;

· інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

З правового погляду, зокрема згідно з Законом «Про зовнішньоекономічну діяльність», юридичними особами, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, є й Україна як держава, місцеві органи влади й управління та інші держави, які діють в особі відповідних органів. Разом з тим така формальна належність не повинна вносити плутанину до класифікації: якщо не йдеться про господарські організації, які можуть створюватися державними органами, діяльність останніх вважається такою, що відбувається на макрорівні.

Визначити коло суб'єктів макрорівня міжнародного співробітництва України згідно Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»

Суб'єкти міжнародної економічної діяльності на макрорівні виконують подвійну функцію, це водночас і господарська, і регулятивна практика держави в особі повноважних її органів, які безпосередньо організовують рух через кордони предметів міжнародного співробітництва або діяльність яких спрямована на формування режиму такого співробітництва.

Макрорівень міжнародної економічної діяльності -- є сферою реалізації інтересів країни в цілому. Такі інтереси можуть як збігатися з інтересами окремих приватних учасників міжнародного співробітництва, так і суперечити їм.

У першому випадку (збіг інтересів) типовими ситуаціями є укладання рамкових угод з іншими державами (угрупованнями держав) про розширення обсягів співробітництва, протекціоністський захист вітчизняних виробників через запровадження митних тарифів та нетарифних обмежень.

У другому випадку (суперечність інтересів) головним орієнтиром державної політики є приведення до відповідності з інтересами суспільства в цілому інтересів приватних. (Звичайно, що йдеться про суб'єктивно визначені пріоритети та засоби їх забезпечення, адже уявні цілі можуть бути недостатньо обґрунтованими, а засоби, які обираються задля їх досягнення, -- помилковими.)

У Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» установлено, що, крім самих суб'єктів міжнародної економічної діяльності України на мікрорівні, які самі створюють правове поле через укладення відповідних координаційних угод, у регулюванні міжнародної економічної діяльності беруть участь:

Україна як держава в особі її органів у межах їх компетенції; недержавні органи управління економікою (товарні, фондові, валютні біржі, торговельні палати, асоціації, спілки та інші організації координаційного типу), що діють на підставі їхніх статутних документів.

Але варто підійти до справи такої класифікації докладніше та уточнити передусім, які органи державної влади маються на увазі. Отже, у структурі державного апарату заведено виділяти такі класифікаційні групи органів:

· загальнодержавні -- Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів;

· координаційні -- Міністерство економіки, Національний банк, Міністерство фінансів та ін.;

· галузеві -- міністерства та відомства, які відповідають за діяльність окремих секторів, галузей економіки;

· територіальні -- регіональні, місцеві органи влади;

· спеціалізовані функціональні -- інститути, які у своїй діяльності керуються національними інтересами, підтримуючи національних учасників міжнародного співробітництва. (Торгово-промислова палата України).

Визначити та проаналізувати тенденції, які зумовлюють зростання значення наддержавних форм міжнародного економічного регулювання та транснаціональної підприємницької діяльності

З метою розв'язання конкретних завдань міжнародного співробітництва державами створюються міжнародні органи й об'єднання, які можуть бути суб'єктами регулювання міжнародної економічної діяльності або її реальними агентами. Дедалі більшого значення набувають ті міжнародні організації, які покликані сприяти розв'язанню глобальних гуманітарних, соціально-політичних, екологічних та інших проблем.

Поняття «міждержавний» та «наддержавний» зазвичай застосовуються як тотожні.

Отже, відбувається перенесення (делегування) деяких повноважень, які раніше традиційно вважалися такими, що належать до компетенції національних урядових структур, до структур, котрі за своєю природою є міжнародними. Можна також стверджувати про те, що на міжнародному рівні створюються інститути з новими регулятивними функціями, а це також зумовлює перерозподіл повноважень та реструктуризацію векторів впливу на економічні процеси.

Перенесення повноважень від національних до міжнародних регулятивних структур відбувається відповідно до міжнародно-правового режиму, який утворюється дво- та багатосторонніми угодами між країнами як суверенами міжнародних відносин, а також статутними документами міжнародних організацій.

Згідно із зазначеними угодами держави беруть на себе зобов'язання вдаватися (або не вдаватися) до певних дій, приймаючи в тій чи іншій формі міжнародний контроль за виконанням своїх зобов'язань. У разі утворення організаційних структур властиві макрорівню функції змінюють свою природу на наднаціональну. При цьому можливе своєрідне заміщення регулятивних функцій, коли виникнення нових міжнародних інституцій позбавляє державу необхідності виконувати певні заходи, утримувати відповідні контрольні та адміністративні штати. Об'єктивно нормативною базою для поступового зниження навантаження на національні органи експортно-імпортного регулювання є статутні документи, настановні цілі та характер діяльності Світової організації торгівлі, яка прагне встановити безмитний та безлімітний режим міжнародної торгівлі.

На даному етапі тенденції перенесення функцій макроекономічного регулювання на наддержавний рівень поки що не притаманні Україні. Створення подібних економічних структур у межах колишніх радянських республік на сьогодні видається нереальним через мало оптимістичні перспективи СНД у широкому геостратегічному контексті. Більш значущими є дезінтеграційні фактори історико-політичного змісту. Адже, зважаючи на війни Росії на Кавказі, авторитарність та нестабільність режимів влади в ряді країн СНД як угруповання пострадянських держав, відмова від повномасштабного державного суверенітету України на користь адміністративних органів цього блоку неможлива. Разом з тим привабливість якомога тіснішої інтеграції до ЄС не веде до помітних практичних кроків на зближення через слабку економічну кон'юнктуру, нестабільну правову базу, несприятливий соціальний клімат у самій Україні.

Проаналізувати цілі міжнародної економічної діяльності на підприємницькому рівні

Але усі ці форми поєднуються характерними для суб'єктів бізнесу, зокрема бізнесу міжнародного, цілями, що є взаємозв'язаними та взаємообумовленими. Ними передусім є:

- максимізація індивідуального прибутку, оскільки міжнародна економічна діяльність розглядається як субстанція інколи безальтернативної сфери реалізації комерційних інтересів (порівняно з метою решта цілей може розглядатися як засоби реалізації);

- розширення виробництва як самостійна мета господарської діяльності; крім того, розширення виробництва -- це і запорука збільшення прибутків, зменшення конкурентних ризиків та засіб боротьби з конкурентами через їх поглинання;

- розширення ринків збуту завдяки проникненню або розширенню такого проникнення в господарську сферу зарубіжних країн;

- підвищення ефективності міжнародної господарської діяльності через наближення виробництва до споживачів у випадках здійснення зарубіжного інвестування, активізації міжнародної маркетингової політики;

- подолання інституційних, тарифних та нетарифних перешкод -- обтинання або зниження митних стягнень, національних обмежень на реалізацію тих або інших торговельних операцій адміністративного характеру;

- розв'язання проблем, пов'язаних із нестабільністю міжнародних цін та співвідносних цінових показників (передусім через ревальвацію та девальвацію валют).

Регулятивною мікроекономічною структурою є об'єднання підприємців, інформаційні структури, аудиторські, юридичні фірми, організації сприяння бізнесу, у створенні яких могли більшою або меншою мірою брати участь державні організації.

Обґрунтувати основні цілі міжнародної економічної діяльності суб'єктів макрорівня

Основні завдання, на розв'язання яких спрямовується міжнародна економічна діяльність суб'єктів макрорівня, ними передусім є:

· максимізація випуску продукції засобами структурного вдосконалення виробництва, сприяння більш глибокій національній спеціалізації, розширенню коопераційної бази господарювання;

· гарантування довгострокової міжнародної конкурентоспроможності та економічної безпеки країни -- забезпечення достатньо динамічного технологічного, промислового розвитку, доступу до джерел сировини;

· контроль за станом внутрішнього ринку через стимулювання його засобами зовнішньої конкуренції, недопущення проникнення на нього недоброякісних товарів;

· зниження абсолютних витрат та корекція вартісних пропорцій у національній економіці;

· збільшення зайнятості як фактор зростання виробництва та поліпшення результатів участі в міжнародному співробітництві;

· використання механізмів міжнародної кооперації як інструмента поліпшення якості життя та розв'язання інших соціальних проблем;

· поліпшення умов формування бюджету за рахунок позитивного сальдо поточних операцій або руху капітальних активів;

· оптимізація розподілу доходів у масштабах економіки в цілому засобами тарифної, цінової політики, запровадження валютних обмежень;

· гарантування дотримання екологічних, гуманітарних норм економічної діяльності.

Визначити основні завдання та напрямки діяльності міжнародних економічних організацій та їх вплив на міжнародну економічну діяльність України

Органи в структурі ООН: Економічна і соціальна рада

Співробітництво країн, хоча і має на меті створення сприятливого клімату міжнародної господарської діяльності, поширюється і на сферу безпосереднього прийняття рішень щодо цін, обсягів та технічних умов торгівлі. Найвідомішим прикладом міжнародного суб'єкта, який спеціалізується саме на політиці такого ґатунку, є Організація країн -- експортерів нафти (ОПЕК). Створення заінтересованими державами певних організаційних структур на практиці не просто породжує додаткові інструменти досягнення тих або інших цілей цих держав, а ще й веде до виникнення нових інтересів. Сам факт існування суспільних структур, зокрема й міжнародного характеру, породжує власну логіку їх життєдіяльності, автономні інтереси заінтересованих функціонерів та громадських, підприємницьких об'єднань.

Прикладом перетворення міжнародної організації на самостійного та надзвичайно впливового суб'єкта економічного життя є МВФ. Від його рішень про надання або, навпаки, ненадання кредитів чи відстрочень за виплатами, а також від його рекомендацій (правильних чи помилкових) залежить економічний стан цілих країн, доля реформ або програм реформ і соціального розвитку, до якого держави -- члени Фонду можуть вдаватися.

Світовий банк. Група Світового банку

Негативним прикладом неприпустимої політики міжнародної економічної організації стала діяльність МАГАТЕ -- Міжнародної агенції з розвитку атомної енергетики. Так, ця організація, яка фактично є лобістським центром, що життєво заінтересований в якомога більшому поширенні атомних електростанцій у світі, спочатку проігнорувала можливі небезпеки застосування реакторів типу РБМК, а потім, відразу після Чорнобильської катастрофи 1986 р., певний час замовчувала масштаби лиха, що трапилося тоді.

Своєрідний інститут наддержавної суб'єктності міжнародної економічної діяльності становлять угруповання держав відповідно до прийнятих ними режимів взаємної кооперації. Такими режимами, у послідовності, яка відповідає інтеграційній глибині об'єднання країн, є: преференційна торговельна угода, зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, повний економічний, соціально-політичний союз. Особливою сферою міжнародного співробітництва, яка тісно пов'язана з макрорівнем регулюванням, є діяльність двосторонніх міжнародних інститутів економічного співробітництва.

Двосторонні інститути, які покликані сприяти міжнародному економічному співробітництву, є надзвичайно численними й різноманітними, а природа та характер діяльності кожного з них визначаються індивідуальними практичними цілями створення. Зокрема, в полі зору комісії протягом її роботи були такі важливі для України питання: надання Україні режиму найбільшого сприяння у торгівлі зі США на постійній основі; визнання статусу України як країни з перехідною до ринку економікою; визначення умов дії Генералізованої системи преференцій; урегулювання антидемпінгових процесів і співробітництво компетентних органів США та України щодо імпорту в США деяких українських товарів; поліпшення умов доступу наукомісткої української продукції до ринків збуту завдяки остаточному зняттю обмежень щодо доступу України до стратегічних товарів, технологій, «ноу-хау» та прискоренню процесу приєднання України до міжнародних режимів з контролю за експортом стратегічних товарів і технологій; вирішення проблеми застосування кількісних обмежень на імпорт до США текстильної продукції (готового одягу), виготовленої в Україні; підтримка України в процесі приєднання до системи ГАТТ/СОТ і посилення політичної підтримки та розширення технічного сприяння для завершення вступу України до СОТ; ратифікація американською стороною Конвенції між Урядом України та Урядом США про уникнення подвійного оподаткування та попередження додаткових ухилень стосовно податків на доходи і капітал; відновлення співробітництва у рамках Робочої групи з питань захисту прав інтелектуальної власності та ін.

Важливу роль у регулюванні Міжурядового українсько-канадського економічного співробітництва відіграє Міжурядова українсько-канадська комісія з питань економічного співробітництва

Проаналізувати складові експортного потенціалу України

Експорт товарів -- це продаж та вивезення товарів за кордон з метою їх реалізації на зовнішніх ринках через передання у власність контрагенту в іншій країні.

Відносний (стосовно величини імпорту) дефіцит експортного потенціалу, інакше кажучи -- від'ємне сальдо товарної торгівлі, може «гаситися» торгівлею послугами (як це має місце в Україні, яка має чималий зиск від транзиту своєю територією енергоносіїв зі сходу на захід), припливом капіталів та іншими засобами.

На експорт впливає факторний розподіл, міжнародний фінансовий клімат, він є результуючою функцією цілого комплексу чинників, якими є рух капіталів, робочої сили, регулююча діяльність міжнародних економічних організацій, відповідні двосторонні та багатосторонні домовленості між країнами.

Традиційно основу українського товарного експорту становить продукція металургійної промисловості, машинобудування, хімічної та нафтохімічної промисловості, агропромислового комплексу, легкої, харчової і місцевої промисловості.

Загалом, характер і номенклатурний вміст національного експорту відрізняє Україну як від «бананових республік», так і від провідних ринкових держав. Цей критерій характеризує національну економіку як перехідну та пострадянську.

Уже згадувалося, що основу експортного потенціалу України на сучасному етапі становить переважно Донецько-Криворізький регіон. Його головна спеціалізація -- продукція важкої металургії, прокат та заготівки з чорних металів, отже енерго- та працемісткі види виробництва. У довгостроковій перспективі така спеціалізація неминуче призведе до закріплення за державою несприятливого статусу в системі міжнародних кооперації та поділу праці, її перетворення на макросуб'єкт допоміжного, екологічно брудного виробництва. Розуміння цього спонукає до проведення виваженої регіональної політики з урахуванням необхідності модернізації традиційних видів виробництва у східних областях України та розвитку експортного виробництва в її західних та центральних областях.

Експортна політика, як у масштабах країни, так і на фірмовому рівні, нерозривно пов'язана з широким спектром регулюючих, управлінських заходів. В кожній державі проводиться політика підтримки вітчизняних товаровиробників. Функціональною метою такої політики є створення оптимальних умов для виробництва високоякісних товарів із порівняно низькою собівартістю що дало б змогу їм ефективно конкурувати на зовнішніх ринках.

Проаналізувати дієвість основних інструментів підтримки експорту з території України

Основними інструментами підтримки експорту з території України на сучасному етапі є:

· стимулювання виробництва експортної продукції, зокрема продукції високого ступеня обробки, а також наукомісткої високотехнологічної продукції;

· сприяння модернізації та технічному переозброєнню експорто-орієнтованих виробничих потужностей;

· оптимізація національного правового та нормативно-інституційного режиму здійснення експортних операцій;

· удосконалення механізму фінансування та кредитування виробництв, які здійснюють експорт;

· налагодження ефективної системи страхування експортних операцій;

· забезпечення достатньої правової підтримки національного виробника, зокрема при проведенні судово-арбітражних розглядів, антидемпінгових процесів;

· забезпечення отримання сертифікатів на продукцію вітчизняного виробництва, відповідності метрологічного та стандартизаційного оформлення вітчизняної продукції вимогам західних ринків;

· стимулювання інвестиційної діяльності як національних, так і іноземних фізичних та юридичних осіб в експортоорієнтованому секторі економіки за допомогою податкових, усього широкого спектра фінансових та організаційних механізмів;

· вироблення системи національних пріоритетів у міжнародній торгівлі та їх практична імплементація засобами державного регулювання.

Визначити основні структурні компоненти вітчизняного імпорту та обґрунтувати низку його додаткових переваг та можливостей для України

Імпорт товарів -- це купівля та ввезення товарної продукції з-за кордону з метою їх реалізації на внутрішньому ринку та використання на території країни.

Імпорт забезпечує для виробничих та індивідуальних споживачів, а також для країни, до якої ввозяться товари, низку переваг та можливостей. Це, зокрема:

· доступ до дешевших та більш якісних товарів - готових виробів, сировинних та інших матеріалів, вузлів та комплектуючих деталей;

· наповнення ринку дефіцитними товарами або товарами, які взагалі не виробляються на національній території;

· зростання конкуренції та стимулювання виробництва на національній території;

· налагодження сталих виробничих зв'язків щодо кооперування виробництва з інонаціональними партнерами;

· розвиток технології завдяки поширенню ввезення наукомістких товарів.

Основними видами українського товарного імпорту традиційно є паливно-енергетичні ресурси, продукти нафтопереробки, сировина та продукція хімічної і нафтохімічної промисловості, вироби чорної та кольорової металургії, товари легкої і місцевої промисловості, машинобудування, електроніка, товари харчової промисловості.

Не слід забувати, що імпорт до країни є важливим джерелом бюджетних надходжень. Інструментами оподаткування імпорту є ввізне мито, акцизний збір і податок на додану вартість.

Згідно з українською практикою надання пільг здійснюється при імпорті товарів:

а)визначених видів товарів відповідно до спеціального переліку;

б)товарів, що походять з країн, з якими є відповідні міждержавні угоди про пільгове оподаткування;

в)товарів, імпорт яких здійснюють окремі установи, організації згідно з Постановами Кабінету Міністрів України.

Ефективною є митна політика, що враховує, які імпортовані товари конкурують на національному ринку із товарами вітчизняного виробництва, а які -- ні, які сприяють прискоренню НТП, а які є предметами разового та некритичного вжитку. Митна політика має формуватися на базі загальнонаціональної науково-технічної стратегії. Утім, про таке поставлення питання в державі навіть не йдеться.

Імпорт товарів протягом 2005 року порівняно із аналогічним періодом 2004 року зріс на 24,6% до $31,1 млрд., тоді як експорт - лише на 5,64% до $32,4 млрд. Про це повідомляє Державний комітет статистики.

Обсяги експорту до країн Європи впали на 6,62%, тоді як імпорт з європейських країн зріс на 27,87%. Обсяги експорту до країн Азії зросли на 5,89%, імпорту - на 80%. Обсяг експорту до країн Африки зріс на 41,8%, імпорту з африканських країн - на 50%. Найбільше зменшилися обсяги експорту до країн Америки - на 70,67% при зростанні експорту з-за океану - на 30,23%. Експорт до Австралії та Океанії зріс на 17,04%, імпорт - на 34,81%.

Серед країн СНД, як і раніше, основним торговельним партнером України залишалася Російська Федерація, на яку припадає понад 70% товарообігу (товари і послуги) України з країнами СНД, а її частка в загальному зовнішньоторговельному товарообігу України становить 29,6%.

Проаналізувати основні напрями оптимізації імпорту в Україні

Основні напрямки оптимізації імпорту в Україні:

· проведення радикальної раціоналізації енерго- та матеріало-споживання, поширення заощадливих технологій у виробництві та в побуті;

· перехід на використання альтернативних імпортним енергоносіїв сонячної, вітрової енергії, супутнього газу, метану вугільних шарів, етилового спирту (його джерелом можуть бути побічна продукція та відходи сільського господарства й агропереробки, зокрема цукрових буряків після технологічного процесу виготовлення цукру); доцільним є переведення ряду електростанцій, які використовують газ, на вугільне паливо;

· збільшення розвідок та власного видобутку нафти й газу, більш повний видобуток паливних родовищ;

· поширення виробництва на території України тих товарів іноземних марок, які характеризуються найкращими споживчими властивостями та користуються високим попитом;

· обмеження ввезення на територію України тієї продукції, яка заважає становленню молодих галузей обробної промисловості, та тих сфер виробництва, які не встигли вчасно реформуватися та лише переходять на шлях ринкової діяльності (не підміняючи цієї концепції непродуктивним захистом підприємств з неефективним менеджментом);

· запровадження ефективних механізмів антидемпінгових розслідувань та процедур стосовно тих іноземних фірм, які можуть бути звинуваченими у недобросовісній конкуренції;

· розвиток альтернативних імпортним поставкам виробництв (з урахуванням того, що магістральним напрямом формування відкритої економіки України має стати модель національної спеціалізації, а не економіки, яка будується за принципом «все -- сам»);

· стимулювання інвестицій у розвиток тих галузей економіки, які програють у міжнародній конкурентній боротьбі, зокрема і на національному ринку через об'єктивний дефіцит у них фінансових ресурсів.

Визначити природу послуги та обґрунтувати причини динамічного розвитку міжнародного ринку послуг

Послуга - цілеспрямована дія економічного змісту, результат якої виражається в термінах споживчої вартості та проявляється як задоволення конкретної потреби людини.

Міжнародна природа послуги проявляється або в безпосередньо міжнародному її характері або в різноманітних економічних наслідках певної комерційної акції, які можуть бути пов'язані з виникенням різного роду зобов'язань або перспектив щодо подальшого співробітництва різнонаціональних агентств.

Міжнародний ринок послуг -- диверсифікована система спеціалізованих ринків послуг, участь у функціонуванні якої у той або інший спосіб беруть усі країни. Ця система динамічно розвивається відповідно до тенденцій НТП і сама є прискорювачем темпів розвитку й причиною диверсифікації форм міжнародних економічних відносин.

Особливості міжнародного ринку послуг:

· більшість міжнародних контактів у цій сфері базується на прямих зв'язках між виробниками та споживачами;

· міжнародна торгівля послугами припускає більшої наявності зарубіжних партнерів;

· МРП тісно пов'язані товарним ринком, але розвивається більш високими темпами;

· сфера послуг більш захищена державою, ніж сфера товарного виробництва, тому що вище питома вага державних капіталовкладень (транспорті його інфраструктура, зв'язок, охорона здоров'я, наука, освіта та ін., перебувають, як правило, в частковій, а інколи навіть у переважаючій державній власності.)

Проаналізувати структуру міжнародної торгівлі послугами

Світовий банк виділяє такі послуги:

· факторні послуги, які пов'язані з рухом капіталів, робочої сили й інших компонентів та інструментів виробничого процесу;

· нефакторні послуги, які мають нефінансовий характер. Це транспортні, туристичні та інші нефінансові послуги.

Згідно з підходом, який прийнятий ЮНКТАД виділяють наступні види послуг:

· фінансові;

· зв'язку;

· будівельні та проектно-конструкторські;

· транспортні;

· професійні та ділові (юридичні, медичні тощо);

· комерційні;

· туристичні;

· аудіовізуальні (теле-, відео-кінематографічні).

У системі міжнародної торгівлі послугами можна виділити такі два блоки: структурно-галузеві компоненти та виробничо-комерційні операції.

Виробничо-комерційні операції це:

· лізинг;

· факторинг;

· франчайзинг;

· форфейтинг;

· інжиніринг;

· консалтинг;

· ліцензійний обмін;

· міжнародні орендні операції.

Структурно-галузеві компоненти системи міжнародної торгівлі послугами це:

· інформаційні послуги;

· міжнародні транспортні послуги;

· міжнародний туризм;

· банківсько-страхувальні послуги.

Проаналізувати фактори та економічні умови, що визначають особливості участі України в міжнародній торгівлі послугами

Послуга - цілеспрямована дія економічного змісту, результат якої виражається в термінах споживчої вартості та проявляється як задоволення конкретної потреби людини.

Міжнародний ринок послуг -- диверсифікована система спеціалізованих ринків послуг, участь у функціонуванні якої у той або інший спосіб беруть усі країни. Ця система динамічно розвивається відповідно до тенденцій НТП і сама є прискорювачем темпів розвитку й причиною диверсифікації форм міжнародних економічних відносин.

Послуги є водночас і предметом, який торгується на світовому ринку і його потужним диталізатором фактору, який дедалі більше визначає його параметри, тенденції і навіть характер процесу глобалізації.

На послуги припадає близько 2/3 світового валового продукту.

У структурі розподілу в Україні сфера послуг займає 40%.

Поки що участь України у торгівлі послугами значною мірою зводиться до «надання послуг своєї території» для транзиту російських енергоносіїв.

У світі у сфері обігу використовується понад 600 видів послуг.

Проаналізувати фактори ризику та очікуваної прибутковості в міжнародних інвестиціях

Інвестори віддають перевагу високо очікуваної прибутковості інвестицій і низькому стандартному відхиленню прибутковості. Портфель звичайних акцій, що забезпечують найвищу очікувану прибутковість при даному стандартному відхиленні прибутковості, називається "ефективним портфелем";

якщо ви хочете знати граничний вплив акції на ризик ринкового портфеля, то повинні враховувати не ризик акції самої по собі, а її внесок у ризик портфеля. Цей внесок залежить від чутливості акції до змін у вартості ринкового портфеля;

чутливість акції до змін у вартості ринкового портфеля позначається коефіцієнтом "бета", що, отже, вимірює і внесок акції в ризик ринкового портфеля;

якщо інвестори можуть брати позики чи надавати кредити по без ризиковій процентній ставці, то їм варто завжди мати комбінацію без ризикових інвестицій і портфель звичайних акцій. Склад такого портфеля залежить тільки від того, як інвестор оцінює перспективи кожної акції, а не від його відношення до ризику;

якщо інвестори не мають якоїсь додаткової інформації, то їм варто тримати такий же портфель акцій, який є в інших, - інакше кажучи, ринковий портфель цінних паперів.

Охарактеризувати пряме і портфельне інвестування, провести їх аналіз в зовнішньоекономічній діяльності України

Міжнародні, або іноземні інвестиції - це спосіб розміщення капіталу (активів) однієї країни в іншій країні.

Портфельні іноземні інвестицій - це вкладення капіталу в іноземні цінні папери - інструменти власності, які дають інвесторові право отримувати відповідний дохід, але не дають реального контролю над об'єктом інвестувань.

Прямі іноземні інвестиції (ППІ) - вкладання капіталу резидентом однієї країни (прямим інвестором) у підприємство-резидент іншої країни з метою набуття довготривалого економічного інтересу.

До складу прямих інвестицій входять:

- вкладання компаніями власного капіталу за кордон - формування капіталу філій (підприємства, які повністю належать прямому інвесторові дочірних підприємств, частка акцій головної компанії, в яких більше 50%, асоційованих компаній (в яких інвесторові-нерезиденту належать 25% капіталу і більше);

- реінвестування прибутку - частка іноземного інвестора в прибутках компанії, яка не розділена як дивіденди і не переказана інвесторові, а використана для подальшого збільшення активів компанії;

- внутрішньо-корпораційний рух капіталу у формі кредитів та позик від материнської компанії до дочірніх, асоційованих компаній та філій.

В умовах транзитивної економіки України необхідна активна державна політика залучення іноземних інвестицій та забезпечення умов нагромадження в країні. Така політика, з одного боку, повинна мати своїм прямим результатом оптимізацію міжнародно-інвестиційного режиму (спеціальні законодавчі акти, міжурядові угоди про взаємне сприяння інвестиціям, уточнення податкових ставок тощо), а з іншого боку - загальне поліпшення господарської ситуації в країні, забезпечення сталого економічного зростання, що має вирішальне значення для повноцінного розвитку інвестиційного, міжнародного інвестиційного процесу.

Залучаючи інвестиції до економіки України, слід брати до уваги, що загальний успіх цієї справи залежить від того, наскільки вдасться забезпечити агрегативний фактор підприємницького інтересу. Посилення ж цього фактору є пріоритетним завданням оптимізації іноземного інвестиційного процесу, Крім того, слід враховувати, що з метою підвищення дієвості та результативності політики залучення іноземних інвестицій необхідно проводити диферсифіковано по країнах та галузях, а також конкретно, орієнтуючись на конкретних підприємців та групи підприємців.

Охарактеризувати державну політику України щодо залучення іноземних інвестицій

Іноземні інвестиції (згідно з ЗУ „Про режим іноземного інвестування”) - цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Іноземні інвестори - суб'єкти, які здійснюють інвестиційну діяльність на території України, а саме:

· юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство країни;

· фізичні особи - іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності;

· іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;

· інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді (згідно з ЗУ „Про режим іноземного інвестування”):

· іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

· валюти України - при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);

· будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

· акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

· грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

· будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

· прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

· інших цінностей відповідно до законодавства України.

Підприємство з іноземними інвестиціями (згідно Закону України «Про режим іноземного інвестування») - підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, складає не менше 10 відсотків.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді іноземної валюти, валюти України, будь-якого рухомого і нерухомого майна і пов'язаних з ним майнових прав, акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав, що виражені у конвертованій валюті та інше.

Проаналізувати сучасні форми міжнародного руху технологій

Сучасний характер міжнародного співробітництва відзначається значним поширенням обміну високотехнологічними товарами, так званої невидимої торгівлі з приводу надання технологічних послуг.

Технології - це знання, які можна використовувати для виробництва товарів та послуг з економічних ресурсів, або наукові методи досягнення практичних цілей господарської діяльності.

Але, кажучи про рух факторів виробництва, варто враховувати як відому умовність самої класичної концепції факторів виробництва. Адже дедалі більшою мірою технології виступають фактором виробництва, причому таким, що визначає характер та напрями його подальшого розвитку. Крім того технологічний прогрес змінює уявлення про такі “класичні” фактори виробництва, як праця та капітал. Адже внаслідок поступу НТП сама праця концентрується в технологічних сферах виробництва. Щодо капіталу, який раніше трактувався як уречевлена вартість та результат попередніх циклів відтворення, набуває рис “неуречевленості”. Він своєрідним чином переноситься в сферу знань, інформаційних технологій.

Міжнародна передача технологій - це рух науково-технічних досягнень - конструкторських рішень, систематичних знань та виробничого досвіду на комерційній або безвідшкодувальній основі через національні кордони (кордони митних територій) з метою кращої переробки ресурсів, підвищення ефективності виробництва та максимізації прибутку, включаючи такі стадії та види виробничої діяльності, як промислове застосування, управлінська діяльність, маркетинг тощо.

З огляду на носіїв, за допомогою яких може здійснюватися міжнародна передача технологій, можна визначити наступні форми такої передачі:

в суто інформаційному вигляді - за допомогою закупівель ноу-хау, патентів, інформаційних пакетів, при використанні як паперових, так і електронних носіїв інформації;

у вигляді високотехнологічних товарів (тобто коли предметом міжнародної торгівлі постають високотехнологічні товари);

у випадках постачань технологічного обладнання при реалізації міжнародних виробничих проектів (типово - у вигляді внеску одного з учасників міжнародного спільного підприємства до статутного фонду у формі технологій, ноу-хау);

у випадках міжнародної міграції висококваліфікованих науково-технічних кадрів (для країни-донора це так званий відплив умів - явище типове для країн пострадянського простору, зокрема України).

Означені форми передачі технологій можна умовно віднести до двох класифікаційних груп, а саме відокремивши комерційні та некомерційні форми.

Комерційні форми міжнародної передачі технологій реалізуються за умови оплати покупцем науково-технічних знань та практично корисної інформації, що передається йому продавцем.

Некомерційні форми пов'язані з поширенням інформації про НДДКР, яка не містить секретів виробництва та патентноздатні за своєю природою винаходи. Такими формами можуть бути науково-технічні публікації, навчальна література, довідники, огляди, реферативні видання, матеріали конференцій, симпозіумів тощо.

Дати оцінку міжнародного досвіду створення та життєдіяльності технополісів в Стратегії економічної та соціальної політики України

Міжнародний досвід створення та життєдіяльності технополісів, взагалі цілеспрямованої науково-технічної політики, розуміння того, що тільки активне застосування прогресивних форм соціально-економічного розвитку може суттєво змінити обсяги та якість виробництва та споживання, знайшли, зокрема, відображення в Стратегії економічної та соціальної політики на 2000 - 2004 рр. “Україна: поступ у ХХІ століття”.

Технополіс - це територіальний науково-промисловий комплекс, або конгломерат науково-академічних, навчальних, дослідницько-конструкторських закладів, промислових підприємств і т.ін. з розвинутою та динамічною системою виробничого постачання, комунікацій, об'єктів інфраструктурної мережі, який створюється за чіткою функціональною ознакою з метою розвитку в найсприятливіших умовах високотехнологічного, соціально необхідного, конкурентоспроможного, екологічно чистого виробництва, підготовки висококваліфікованих фахівців.

В практичному плані найбільш придатними для створення технополісів є мікрорайони, що утворювались або спеціально створюються навколо високотехнологічних виробництв чи таких навчальних закладів, як університети та технологічні інститути. Адже ключова умова для розвитку технополісів - наявність відповідних кадрових ресурсів (оскільки правилом є 60 - 80-процентна та навіть більша питома вага саме науковців в загальному штаті працівників), дослідницько-виробничої, соціально-побутової інфраструктури, транспортно-комунікаційної мережі.

Практика чималої кількості індустріально розвинутих країн засвідчує, існують універсальні принципи створення, розвитку, управління діяльністю технополісів

1. Технопарки потенційно можуть відігравати роль своєрідних каталізаторів розвитку економіки на окремих ділянках, передусім на вирішальних напрямах НТП.

2. Технопарки є важливим фактором соціально-економічного піднесення окремих регіонів, кращого районування виробничого потенціалу суспільства.

3. Технопарки як територіально-галузеві підрозділи економіки в змозі забезпечити кращий рівень національного виробництва та товарного наповнення ринку

4. Технопарки є засобом радикального поліпшення кадрової підготовки, оскільки в них можливе послідовне та глибоке поєднання навчального процесу з передовою наукою, безпосередньою виробничою практикою.

5. Технопарки створюють якісно нове і більш технологічно ефективне середовище соціально-економічного розвитку.

6. Технопарки можуть розглядатися в якості безпосереднього інструмента покращення умов міжнародної економічної діяльності по усіх її основних напрямах, а також ключових показників відкритої економіки України.

Прикладом технопарку в Україні є Харківський інститут монокристалів. При формуванні довгострокової стратегії України щодо створення мережі технополісів важливо враховувати особливості сучасних диверсифікованих та динамічних ринків. Це передусім - дедалі більша конкретизація та функціональна вибірковість вимог споживачів, яка відкриває нові сектори ринку.

Проаналізувати макроекономічну політику України в контексті сучасного НТП

Подальший науково-технічний прогрес приводить до того, що традиційна дилема “вільне підприємництво або втручання держави” дедалі частіше розв'язується на користь останнього варіанту. Адже саме на державному рівні можливе найбільш чітке визначення пріоритетних напрямів розвитку відтворювальних механізмів макроекономічного рівня.

Під час формування науково-технічної стратегії в рамках зовнішньоекономічної політики Української держави необхідне застосування якомога ширшої палітри іноземного досвіду у відповідних галузях заради забезпечення можливості вибору для наслідування окремих прикладів з числа запровадження інструментів та підходів.

Взагалі, за сучасних умов лібералізації міжнародно-коопераційних відносин внаслідок звуження можливостей державного впливу в інших напрямах значення науково-технічної політики зростає.

По-різному розв'язується й питання щодо рівня централізованості науково-технічного регулювання. Посилення «державницьких» принципів науково-технічного регулювання як у міжнародно-коопераційній сфері, так і в загальноекономічному плані спостерігається в США.

Для розв'язання завдання важливого геополітичного завдання реальної інтеграції до європейських структур необхідно розробити та представити західноєвропейським партнерам конкретні розробки щодо участі нашої держави у науково-технічних програмах Співтовариства, які можуть зацікавити їх.

Зважаючи на сказане вище та на галузево-територіальну специфіку української економіки, можна твердити, що найважливішими цілями організаційного регулювання науково-технічних напрямів зовнішньоекономічної політики держави на макрорівні є:

· визначення місця й ролі важелів науково-технічної політики у загальнодержавній стратегії у процесі регулювання відкритої економіки;

· визначення пріоритетних і проміжних цілей, а також методів та інструментів впливу на науково-технічну сферу міжнародного співробітництва за участю українських кооперантів;

· всебічна підтримка вітчизняних науково-технічних розробок, підтримка суб'єктів господарської діяльності при в плані технічного переозброєння експортного виробництва (насамперед йдеться про такі напрями машино-технічного експорту, як електронний, електротехнічний, авіаційний, транспортний, верстатний, а також хімічний та нафтохімічний, агропромисловий та деякі ін.);

· активне залучення передового західного науково-технічного досвіду, продумана патентно-ліцензійна політика, сприяння суб'єктам основної господарської ланки у придбанні іноземних технологічних розробок та створенні таких спільних міжнародних структур, що можуть прискорювати НТП в Україні;

· сприяння раціоналізації імпорту в плані абсолютного й відносного збільшення в його масі машинно-технічної продукції;

· забезпечення ефективної та розвинутої науково-технічної інфраструктури;

· забезпечення необхідного рівня участі України у міжнародних організаціях та структурах, що сприятимуть прискоренню НТП в Україні.

Розвиток міжнародної науково-технічної кооперації України можливий у таких формах: