Вплив процесів глобалізації на економічний розвиток України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Даніліна Тетяна Олегівна

Тема магістерської дисертації:

Вплив процесів глобалізації на економічний розвиток України

Зміст

Вступ

1 Поняття глобалізації світогосподарських зв'язків

1.1 Сутність процесу глобалізації світогосподарських зв'язків

1.2 Передумови розвитку глобалізації світогосподарських зв'язків

1.3 Сучасний рівень глобалізації світогосподарських зв'язків

2 Аналіз тенденцій економічної глобалізації

3 Вплив глобалізації світогосподарських зв'язків на економіку України

Висновки

Перелік посилань

Додаток А. Темпи зростання реального ВВП

Додаток Б. Індекси інфляції

Додаток В. Державні бюджети

Вступ

Термін "глобалізація" в останні роки набув емоційного змісту. Деякі дослідники розглядають глобалізацію як благо -- ключ до майбутнього розвитку світової економіки, як неминучий та необоротний процес. Інші ж розцінюють глобалізацію як процес, який шкодить світовому розвитку, збільшує ступінь нерівності серед різних країн, погрожує зайнятості й рівню життя й перешкоджає соціальному прогресу. Ці абсолютно різні підходи до оцінки процесів глобалізації у світі свідчать, що як і інший процес, глобалізація має негативні та позитивні наслідки.

Глобалізація відкриває широкі можливості перед всесвітнім розвитком, але цей процес не є рівномірним. Деякі країни стають інтегрованими в глобальну економіку швидше за інші, і, як наслідок, розвиваються швидкими темпами, а також зменшують рівень бідності. Так, відкрита економіка надала багатьом країнам східної Азії динамізму і процвітання. Навпаки, у 1970-их й 1980-их країни Латинської Америки й Африки, слідували принципам зачиненої економіки, їх рівень життя знизився, збільшилась бідність, а високі темпи інфляції стали нормою. Зараз ці регіони змінили пріоритети розвитку і стали більш відкритими, що збільшило їх сукупний дохід, зменшило рівень бідності.

Однак, кризи на ринках, що розвиваються, у 1990-их показали, що глобалізація не проходить гладко і крім процвітання й економічного зростання погрожує ще більшою деградацією у економіці, соціальній сфері, а також екології. Виникає проблема розподілення світу на багатий та бідний, а також є загроза нерівноправного розподілення контролю над світовою економікою. Сучасні події в світі, як економічні, так і політичні, ще більше загострили дискусії навколо цього предмету і збільшили його актуальність. Слід зазначити, що Україна із малим ступенем входження в світовий економічний та політичний простір, незважаючи на певні успіхи у економічних реформах та у зовнішньому секторі, все ще залишається поза найважнішими світовими тенденціями. Тому абсолютно необхідно визначити, що таке глобалізація для України і як вона зовнішні зв'язки впливають на її внутрішню економіку. У зв'язку з усім вищезазначеним ціллю даної роботи є дослідження впливу процесів глобалізації на світову економіку, економіку окремих країн та економіку України.

1 Поняття глобалізації світогосподарських зв'язків

1.1 Сутність процесу глобалізації світогосподарських зв'язків

Одним з ключових процесів розвитку світової економіки на межі ХХ--ХХI століть є прогресуюча глобалізація, тобто якісно новий етап у розвитку інтернаціоналізації господарського життя. Наприкінці ХХ сторіччя термін "глобалізація" став популярним. Глобалізація розглядається, з одного боку, як важливе джерело нових можливостей, а з іншого - як чинник багатьох бід і конфліктів всередині окремих держав, а також між державами (регіонами) [1].

Термін "глобалізація" широко стали використовувати з 80-х років. Вперше їм скористувався у 1981 році Дж. Маклін. А розгорнуто цій термін використав американський соціолог Р. Робертсон. У 1983 році він включив його до назви однієї з своїх статей, у 1985 р. надав своє визначення категорії, а у 1992 році вийшла його книга "Глобалізація" (Robertson R. Globalization, L. 1992). Слід зазначити, що визначення глобалізації за Р. Робертсоном є найбільш вживаним. Воно полягає у наступному: "Глобалізація - це серія емпірично фіксованих вимірів, різнорідних, але об'єднаних логікою перетворення світу на єдине ціле" [2].

Важливим методологічним і практичним питанням є визначення співвідношення між поняттями «глобалізація», «інтернаціоналізація господарчого життя», «міжнародне економічне співробітництво», «міжнародна економічна інтеграція».

В результаті міжнародної кооперації виробництва, розвитку міжнародного розподілення праці, зовнішньої торгівлі й міжнародних економічних відносин в цілому відбувається посилення взаємозв'язку й взаємозалежності національних економік, нормальний розвиток яких неможливий без урахування зовнішнього чинника. Це явище прийнято називати інтернаціоналізацією господарського життя. Таким чином, можна надати загальне визначення цього поняття. Інтернаціоналізація господарського життя -- це посилення взаємозв'язку і взаємозалежності економік окремих країн, вплив міжнародних економічних відносин на національні економіки, участь країн у світовому господарстві [3].

У своєму розвитку інтернаціоналізація економіки пройшла ряд етапів. Спочатку вона являла собою міжнародне економічне співробітництво, тобто була пов'язана, насамперед, із сферою обігу, а також із виникненням міжнародної торгівлі (кінець XVIII -- початок XX століття). Наприкінці XIX століття виникає міжнародний рух капіталу. Взагалі, міжнародне економічне співробітництво означає розвиток стійких господарських зв'язків між країнами й народами, вихід відтворювального процесу за межи національних кордонів [3].

Наступним етапом була міжнародна економічна інтеграція, об'єктивно зумовлена поглибленням міжнародного розподіленням праці, інтернаціоналізацією капіталу, глобальним характером науково-технічного прогресу, а також зростанням відкритості національних економік та свободи торгівлі [3].

Таким чином, міжнародна економічна інтеграція -- це наближення, а також пристосування національних економік, включення їх до єдиного відтворювального процесу в межах усього світу. Міжнародну економічну інтеграцію можна охарактеризувати як процес господарчого об'єднання країн на основі розподілення праці між окремими національними господарствами, взаємодії їх економік на різних рівнях і в різних формах шляхом розвитку глибоких стійких взаємозв'язків.

Міжнародна економічна інтеграція -- це досить висока, ефективна й перспективна ступінь розвитку світової економіки. На цьому ступені відбувається не тільки наближення національних економік, а також забезпечується спільне рішення економічних задач. Отже, економічну інтеграцію можна визначити як процес економічної взаємодії країн, яка призводить до наближення господарчих механізмів і приймає форму міждержавних угод і узгоджено регульований міждержавними органами [2].

Процеси економічної інтеграції відбуваються як на двосторонній, так и на регіональній або на глобальній основі. Однією з характерних особливостей інтеграційних об'єднань сьогодні можні назвати їх розвиток на регіональному рівні: утворюються регіональні господарські комплекси зі спільними наднаціональними й міждержавними органами врядування [2].

На сучасному етапі відбуваються глибокі зміни в усій системі міжнародних відносин. Важливою їх рисою стає глобалізація. Схематично процеси, які призводять до економічної інтеграції й глобалізації, можні виразити, як це показано на рис. 1.1

Рисунок 1.1- Етапи інтернаціоналізації господарчої діяльності [3]

Етапи, що зображені на рисунку 1.1, спрощено характеризують процес інтернаціоналізації світової економіки. В реальній дійсності дуже важко відокремити ці етапи у чистому вигляді, але можна виявити тільки певні тенденції, між якими існують як прямі, так і зворотні зв'язки [3].

Кажучи про глобалізацію як про необоротній і об'єктивний процес, будемо мати на увазі саме тенденцію розвитку, причому не завжди прямолінійну, а з зиґзаґами на певних відрізках часу, з оберненим рухом. Процес розвивається скоріше по спіралі, досягаючи на наступному вітку розвитку на вищому рівні [3].

Економічна інтеграція складає ядро процесу глобалізації, а сама глобалізація являє собою більш вищу стадію інтернаціоналізації, її подальший розвиток, коли накопичені кількісні зміни призвели до якісного стрибка [1].

Глобалізація стала важливою характеристикою сучасної світової системи, однією з найбільш впливових сил, яка визначає хід розвитку усього світу. Згідно з переважаючою точкою зору на глобалізацію, усі світові процеси в суспільстві (економічні, політичні, юридичні, соціальні и т. ін.) не можна розглядати обмежено тільки як окремий процес. Глобалізація міжнародних відносин -- це посилення взаємозалежності й взаємовпливу різних сфер суспільного життя і діяльності в області міжнародних відносин. Вона зачіпляє практично усі сфери суспільного життя, включаючи економіку, політику, соціальну сферу, культуру, екологію, безпеку, спосіб життя, а також умови існування людства. Виходячи ж з мети дослідження, розглянемо поняття глобалізації відносно тільки до світової економіки [1].

Хоча поняття «глобалізація» останнім часом дуже часто зустрічається в економічній літературі, єдиного визначення феномену глобалізації не існує. Тобто, процес глобалізації оцінюється неоднозначно [3].

На початку цього розділу було наведено визначення глобалізації за американським соціологом Р. Робертсоном. Професор соціології Каліфорнійського університету (США) М. Кастельс визначив глобалізацію як «нову капіталістичну економіку», перелічивши серед основних ї характеристик наступні: інформація, знання й інформаційні технології. Ці характеристики являють собою основне джерело зростання продуктивності і конкурентоспроможності, а нова економіка утворюється переважно через сіткову структуру менеджменту, виробництва і розподілу, а не окремих фірм, як раніше [2].

Глобалізацію ряд спеціалістів визначають як досить вузьке поняття - процес наближення споживчих переваг і універсалізація асортименту пропонованої продукції в усьому світі, в ході якого світові продукти витісняють місцеві [2].

За визначенням Організації об'єднаних націй (ООН) глобалізація - це спільний термін, який позначає складний комплекс транскордонних взаємодій між фізичними особами, підприємствами, інститутами й ринками, який проявляється в поширенні потоків товарів, технологій і фінансових коштів, в неухильному зростанні й посиленні впливу міжнародних інститутів цивільного суспільства, в глобальній діяльності ТНК, в значному розширенні масштабів транскордонних комунікаційних й інформаційних обмінів, насамперед через мережу Інтернет, в транскордонному перенесенні хвороб і екологічних наслідків, а також у все більшій інтернаціоналізації певних типів злочинної діяльності [2].

Отже, якщо визначити глобалізацію світової економіки у більш загальному значенні, то її можна охарактеризувати як посилення взаємозалежності і взаємовпливу різних сфер і процесів світової економіки, яке виражається у поступовому перетворенні світового господарства на єдиний ринок товарів, послуг, капіталу, робочої сили і знання.

Процес глобалізації впливає на різні сфери світової економіки, а саме:

зовнішню, міжнародну, світову торгівлю товарами, послугами, технологіями, об'єктами інтелектуальної власності;

міжнародний рух факторів виробництва (робочої сили, капіталу, інформації);

міжнародні фінансово-кредитні й валютні операції (безоплатне фінансування й допомогу, кредити і займи суб'єктів міжнародних економічних відносин, операції з цінними паперами, спеціальні фінансові механізми й інструменти, операції з валютою);

виробниче, науково-технічне, технологічне, інжинірингове й інформаційне співробітництво [1].

Глобалізація -- це багаторівневе явище, яке впливає регіональну, національну економіку (макрорівень); товарні, фінансові й валютні ринки, ринки праці (мезорівень); окремі компанії (мікрорівень).

На макроекономічному рівні глобалізація проявляється в прагненні держав і інтеграційних об'єднань до економічної активності поза своїми кордонами за рахунок лібералізації торгівлі, ліквідації торговельних й інвестиційних перешкод, утворення зон вільної торгівлі и т. ін. Крім того процес глобалізації охоплює міждержавні узгодженні заходи з формування всесвітнього ринкового (економічного, правового, інформаційного, політичного) простору [3].

На мікроекономічному рівні глобалізація проявляється в поширенні діяльності компаній за кордони внутрішнього ринку. Більшість транснаціональних корпорацій (ТНК) вимушені діяти в глобальних масштабах: їх ринком стає будь-який район з високим рівнем споживання, вони повинні мати можливість задовольняти попит споживачів скрізь, незалежно від кордонів і національної належності. Стадії проектування, виробництва й збуту продукції розміщуються в різних країнах, що означає їх уніфікацію у світовому масштабі. Утворення й розвиток транснаціональних фірм дозволяє обійти багато перешкод (за рахунок використання трансфертних поставок, цін, сприятливих умов відтворення, кращого урахування ринкової ситуації, використання прибутку и т.д.)[3].

Враховуючи, що для ТНК зовнішньоекономічна діяльність в більшості випадків має більш важливе значення, ніж внутрішні операції, вони виступають основним суб'єктом процесів глобалізації.

Таким чином, глобалізація як процес - це результат розвитку продуктивних сил й інтеграції усіх сфер соціально-економічного життя, в результаті чого процес виробництва в однієї країні стає складовою частиною процесу, який відбувається в інтернаціональному або світовому масштабах. Світова економіка стає єдиним ринком і виробничою зоною з національними й регіональними секторами, а не просто сукупністю національних економік. Глобалізація виникла як процес, який якісно відрізняється від інтернаціоналізації тем, що означає перехід до системи відкритого національного господарства у інтегроване світове господарство. Основними характерними признаками глобалізації є: розповсюдження торгівлі та її лібералізація; інтернаціоналізація обігу капіталу й знищення перешкод для його руху; зміни у фінансовій сфері; поширення діяльності ТНК; переважена орієнтація попиту на світовий ринок; виникнення міжнародній фінансових інститутів.

1.2 Передумови розвитку глобалізації світогосподарських зв'язків

Якщо виходити з об'єктивного характеру процесу глобалізації, то треба визначити основні чинники, які обумовлюють цей процес. Можна визначити наступні з них.

Виробничі, науково-технічні й технологічні чинники, які полягають у тому, що різко зростають масштаби виробництва. Здійснюється перехід до нового технологічного способу виробництва -- до наукоємних технологій, швидке розповсюдження нових технологій, які ліквідують перешкоди на шляху руху товарів, послуг, капіталів. Виникло якісно нове покоління засобів транспорту і зв'язку, воно забезпечило швидке розповсюдження товарів та послуг, ресурсів й ідей з застосуванням їх в найбільш сприятливих умовах. Сьогодні передача інформації здійснюється миттєво Отже, віддаленість партнерів один від одного вже не є вирішальною перешкодою для їх виробничого співробітництва. Результатом наукового та інших видів інтелектуального обміну стає швидке розповсюдження знань. Завдяки передовим технологіям транспортні, телекомунікаційні витрати, а також витрати на обробку, зберігання і використання інформації стали скорочуватися, що полегшує глобалізацію національних ринків [3].

Організаційні чинники означають виникнення міжнародних форм здійснення виробничо-господарчої діяльності (ТНК) - це організаційні форми, межи діяльності яких виходять за національні кордони, набувають міжнародного характеру, сприяючи формуванню єдиного ринкового простору. Неурядові організації почали виходити на багатонаціональний або світовий рівень. Нову глобальну роль стали грати такі міжнародні організації, як ООН, МВФ, Світовий банк, ВТО и т. ін. До організаційних чинників також належить перетворення ТНК і міжнародних організацій на основних дійових осіб глобальної економіки [3].

Економічні чинники виражаються насамперед у лібералізації торгівлі товарами та послугами, ринків капіталу та інших формах економічної лібералізації, які визвали обмеження політики протекціонізму, зробивши світову торгівлю вільнішою. Слід зазначити, що в світі набуває великих розмірів концентрація і централізація капіталу, відбувається зростання похідних фінансово-економічних інструментів, різке скорочення часу здійснення валютних угод. Міжнародні економічні організації впровадили єдині критерії макроекономічної політики, уніфіковані вимоги до податкової, регіональної, аграрної, антимонопольної політики, до політики в області зайнятості та ін. До економічних чинників глобалізації відноситься також посилення тенденції до уніфікації й стандартизації. Частіше використовуються єдині для усіх країн стандарти на технологію, екологію, діяльність фінансових організацій, бухгалтерську й статистичну звітність. Стандарти поширюються на освіту й культуру.

Інформаційні чинники процесу глобалізації включають радикальну зміну засобів ділового спілкування, обміну виробничою, науково-технічною, економічною, фінансовою інформацією. Виникають і розвиваються принципово нові системи отримання, передачі й обробки інформації. Це дозволило створити глобальні мережі, які об'єднують фінансові й товарні ринки, включи ринки ноу-хау й професіональних послуг. Формування систем, які дозволяють з одного центру управляти розташованим в різних країнах виробництвом, зробили можливим оперативне, своєчасне й ефективне рішення виробничих, науково-технічних, комерційних задач. Комп'ютеризація, системи електронних рахунків і пластикових карток, супутниковий і оптико-волоконний зв'язок дозволяють практично миттєво переміщувати фінансову інформацію, укладати угоди, переводити кошти з одних рахунків на інші незалежно від відстані й державних кордонів [3].

Політичні чинники включають послаблення жорсткості державних кордонів, полегшення свободи руху громадян, товарів та послуг, капіталів [3].

Соціальні й культурні чинники глобалізації означають послаблення ролі традицій й звичок, соціальних зв'язків й звичаїв, подолання національної обмеженості, що підвищує мобільність людей в територіальному, духовному й психологічному аспектах, сприяє міжнародній міграції. Виникли тенденції формування глобалізованих «однорідних» засобів масової інформації, мистецтва, культури, подолання кордонів в освіті завдяки розвитку дистанційної освіти [3].

Підсумовуючи, можна згрупувати основні чинники процесу глобалізації як виробничо-технологічні, економічні, інформаційні, організаційні, науково-технологічні, соціально-культурні та політичні.

1.3 Сучасний рівень глобалізації світогосподарських зв'язків

Сучасна глобалізація світової економіки виражається у наступних процесах.

Заглиблення інтернаціоналізації виробництва, а не обміну. Інтернаціоналізація виробництва виражається у тому, що при створенні кінцевого продукту в різних формах і на різних стадіях беруть участь виробники багатьох країн світу. Проміжні товари й напівфабрикати мають все більшу частку в світовій торгівлі, у межкорпоративних трансфертах. Інституціональною формою інтернаціоналізації виробництва виступають ТНК [3].

Характерною рисою сучасного рівня глобалізації виступає заглиблення інтернаціоналізації капіталу. Це означає зростання міжнародного руху капіталу, насамперед, у вигляді прямих інвестицій (слід зазначити, що обсяги прямих іноземних інвестицій зростають скоріше, ніж зовнішньої торгівлі й виробництва), а також у інтернаціоналізації фондового ринку [3].

Глобалізація продуктивних сил набуває все більшого розповсюдження. Вона відбувається через обмін засобами виробництва й науково-технічними, технологічними знаннями, а також у формі міжнародної спеціалізації й кооперації, які з'єднують господарчі одиниці в цілісні виробничо-споживчі системи. Ще одною формою глобалізації продуктивних сил є виробниче співробітництво, міжнародне переміщення виробничих ресурсів [3].

Процеси формування глобальної матеріальної, інформаційної, організаційно-економічної інфраструктури, яка забезпечує здійснення міжнародного співробітництва, також входять до глобалізації світогосподарських зв'язків.

У сучасних умовах інтернаціоналізація обміну відбувається на основі заглиблення міжнародного поділу праці, зростання масштабів і якісної зміни характеру традиційної міжнародної торгівлі матеріальними товарами. Все більше важливим напрямком міжнародного співробітництва стає сфера послуга, котра розвивається скоріше ніж сфера матеріального виробництва [3].

Сьогодні поступово збільшуються масштаби міжнародної міграції робочої сили. Мігранти з відносно бідних країн знаходять використання як некваліфікована або малокваліфікована робоча сила у розвинених країнах. При цьому країни, які використовують іноземну працю для заповнення певних ніш, пов'язаних з низько кваліфікованою й низькооплачуваною працею, намагаються утримувати імміграцію в певних межах. В той же час сучасні телекомунікаційні технології відкривають нові можливості у цій області (наявність віддаленої роботи) і дозволяють без відчутних наслідків обмежити імміграційні процеси. Будь-яка компанія у Європі, Північної Америці або Японії може дуже легко доручити виконання, наприклад, комп'ютерних робіт виконавцю, який знаходиться в іншій країні, а також негайно отримати готову роботу в своєму офісі [3].

Дуже важливою рисою сучасного етапу процесу глобалізації є зростаючий вплив виробництва й споживання на навколишнє середовище в усьому світі, що викликає зріст потреб у міжнародному співробітництві, яке було б спрямоване на вирішення глобальних проблем сучасності [3].

У результаті розглядання глобалізації світогосподарських зв'язків як процесу стає зрозумілим, що вона має позитивні і негативні наслідки. До позитивних можна віднести наступні:

міжнародна конкуренція як фактор зростання обсягів виробництва;

економія на масштабах виробництва як чинник економічного зростання;

переваги від міжнародної торгівлі;

раціоналізація глобального виробництва й розповсюдження передової технології.

Глобалізація несе із собою не тільки переваги, а й негативні наслідки, які в загалі можна розподілити на наступні:

несправедливе розподілення благ від глобалізації;

є загроза поляризації доходів багатих та бідних країн;

високий рівень взаємозалежності національних економік призводить до того, що локальні економічні коливання чи кризи мають глобальні наслідки

політичні проблеми, які стосуються розподілу контролю над світовою економікою.

2 Аналіз тенденцій економічної глобалізації

Для визначення наслідків глобалізації світогосподарських зв'язків, необхідно проаналізувати сучасні тенденції в світовій економіці.

Підйом після рекордно низького рівня розвитку у високотехнологічних секторах й досягнення нижньої межі економічного циклу нарешті змінилися на повернення до зростання наприкінці 2001 року. Однак слід зазначити, що економічному зростанню погрожує нестабільна ситуація на світових фінансових ринках, що вже вплинуло на економіку багатьох країн світу, в результаті чого у 2003 році зростання скоріш за все дещо уповільниться [4,c.1].

Серед факторів, які впливають на темпи зростання світового ВВП можна зазначити обсяги світової торгівлі товарами та послугами, номінальні ціни на сировинні товари, процентні ставки, а також темпи зростання ВВП в країнах світу [4, c.1].

Найбільше на темпи світового економічного зростання впливає економічна ситуація в розвинених країнах. В Японії інфляція, а також високий державний борг дуже обмежив грошові та фінансові стимули. Зазначені фактори, а також нестійка позиція комерційних банків, які завантажені простроченими кредитами та зменшенням капіталу в результаті зниження вартості їхніх акцій, обмежують розповсюдження економічного зростання з експортного сектору до внутрішнього сектору. В Сполучених Штатах скандали в сфері бухгалтерського обліку підірвали довіру до системам звітності. Інвестори, які раділи підвищенню курсів акцій, тепер знаходять важким оцінити прибутковість фірм. Такі обставини різко підняли страхові премії на фондових ринках. Європейські фінансові установи були вимушені коригувати свої баланси через великомасштабні дефолти, особливо в Аргентині і в деяких крупних американських фірмах. В Європі телекомунікаційний сектор страждає через надмірні капіталовкладення та велику заборгованість [4,c.1-2].

Невизначеність примушує інвесторів бути обережними в усьому світі. Через те, що в країнах з високим доходом інвестори зазнали значних збитків, вони обмежують розміщення інвестиційних активів у країнах, що розвиваються, та концентрують їх в більш прибуткових країнах. Рух капіталу в більшій частині Латинської Америки різко впав, відбиваючі наслідки дефолту в Аргентині, а також внутрішніх проблем в деяких країнах. Зворотні напрями руху капіталів, підвищення спредів та зниження вартості валют обумовили небезпечне погіршення динаміки боргів у деяких Латиноамериканських країнах. В таких умовах середній дохід на душу населення в Латинській Америці впав у 2002 році (див. додаток А) [4,c.2].

В довгостроковій перспективі більшість країн, що розвиваються, можуть досягти швидких темпів економічного зростання. Ринкові реформи та лібералізація торгівлі протягом дев'яностих років вперше зробили можливим прискорення технологічного розвитку в усіх країнах, що розвиваються протягом наступних 15 років. Виключенням є східна Азія, де очікується уповільнення технічного прогресу. В країнах, що розвиваються, новітньою тенденцією є збільшення заощаджень, що скоріше за все призведе до позитивного балансу за рахунком поточних операцій, а також до скорочення боргів [4, c.4].

Споживачі США завдяки низьким процентним ставкам збільшили закупки товарів тривалого користування, також збільшились державні закупки на ліквідацію наслідків теракту у вересні 2001, що забезпечило зростання ВВП в США до 2.7% в четвертому кварталі 2001. В Японії та Європі також від'ємні темпи зростання ВВП змінилися на додатні. Протягом першої половини 2002 року, ВВП у США зріс на 3%, незважаючи на погіршення чистого експорту на 1.5 базових пункти. Обсяги виробництва в Японії зросли на 2.5%, з яких зовнішня торгівля становила 1.8 базових пункти, а у Євро зоні, збільшення ВВП на 1.6% було забезпечене 1 базовим пунктом чистого експорту (див. додаток А) [4, c.5].

Зростання глобальних ринків високих технологій також є важливим фактором відновлення глобального зростання. Після того, як попит на напівпровідники й пов'язане з ними обладнання різко впав у 2001 році, ринки швидко відновилися. Це пов'язано з тим, що технології за своєю природою постійно обновляються новими удосконаленими технологіями, утворюючі нові зростаючі ринки. Також відновлення ринків нових технологій було пов'язано із витратами на безпеку в США [4,c.5].

Частково в результаті уповільнення темпів економічного зростання, але також і завдяки проведенню сприятливої монетарної політики, прогнозується, що інфляція залишиться на низькому рівні. В розвинених економіках рівень інфляції у 2002 році складатиме 1,3% й у 2003 році - 1,8%. На думку аналітиків МВФ, цільовий рівень інфляції, сприятливий для монетарної політики, складає близько 2%, тому, за інфляційним показникам першим сприятливим роком для розвинених країн буде 2003 рік (див. додаток Б). Також низьким у 2002 році залишився рівень інфляції в країнах, що розвиваються - 5,8% порівняно з 5,7% у 2001 році. У 2003 році рівень інфляції, як очікується, зменшиться до рекордно низького рівня у розмірі 5,1% (див. додаток Б) [5,c.11].

Пожвавлення світової економіки відбуватиметься на чолі із США, де темпи економічного зростання у 2002 році знаходяться на рівні 2,3%, а у 2003 році сягнуть 3,4%. В Європі, де уповільнення темпів економічного зростання ніколи не було таким значним, як у США, і заходи щодо активізації економіки були менш агресивними, пожвавлення економічного зросту очікується набагато пізніше - так, темпи зростання економіки ЄС у 2002 році складають 1,5%, а у 2003 році вони збільшаться до 2,9%. Активізація економіки Японії буде більш затяжним. У 2002 році Японія переживає економічний спад на рівні 1%, а у 2003 році темпи її економічного зростання можуть скласти 0,8% (див. додаток А) [5,c.18-20].

Таким чином, макроекономічні стимули та підйом на ринках високих технологій в індустріальних країнах зумовили загальносвітове економічне зростання. Збільшення обсягів світової торгівлі, зміцнення цін на сировинні матеріали, а також надзвичайно низькі процентні ставки обумовили сприятливі умови для економічного зростання в країнах, що розвиваються.

Обсяги світової торгівлі, як вже позначалося, мають тенденцію до зростання після падіння у 2001 році. Індекс цін на сировину (окрім нафти) зріс на 13,2% за період з жовтня 2001 року до жовтня 2002 року, а такий самий показник для африканських країн району Сахари збільшився на 30%. (рисунок 2.1) [4,c.7].

Рисунок 2.1-Індекс цін на сировину [4,c.7]

З малюнку 2.1 можна бачити, що незважаючи на зростання, ціни на сировину все ще на 1/3 нижчі за рівні у 1997 році, яки були максимальними. Тому для деяких експортерів, які спеціалізуються на каві й цукрі, не мали вигоди від відновлення середніх цін протягом першого півріччя 2002 року. Самий низький рівень інфляції був характерний не тільки для країн з високим рівнем доходів, але і для більшості країн, що розвиваються. Середній зріст інфляції в країнах, що розвиваються зараз складає 1/3 рівня інфляції у 1990-их, незважаючи на відносно високі ціни на нафту й на поширення гнучких обмінних курсів [4,c.8].

В той же час економічне зростання світової економіки може бути під загрозою через деякі ризики. Перший заключається у глобальному дисбалансі, який включає стійке співвідношення дефіциту рахунку поточних операцій в США й надлишку рахунку поточних операцій в усіх інших країнах світу. Дефіцит рахунку поточних операцій в США - глобальне питання, оскільки головним чином є результатом швидшого зростання продуктивності в США ніж в інших країнах. На фоні очікувань того, що пожвавлення світової економіки відбуватиметься на чолі з США, їх дефіцит рахунку поточних операцій може збільшитися. Цей ризик є середньостроковим, і може призвести до того, що коригування балансів рахунку поточних операцій може призвести до значних коливань валютного курсу. Другий ризик полягає у високому рівні корпоративного й споживчого боргу. Третій - виходить з Японії, яка переживає третій період економічного спаду за десятиріччя. Четвертий ризик вміщує неекономічні події: так тривалий воєнний конфлікт або повторення подій 11 вересня можуть відкласти пожвавлення глобальної економіки. Серед прикладів негативних тенденцій у світовій економіці також слід зазначити наступні. Так, після банкрутств великих американських корпорацій США та скандалів в сфері обліку фондові ринки все ще переоцінюються, а боргові зобов'язання недооцінюються. Падіння курсів акцій комерційних банків Японії продовжує руйнувати капітали банків та інших фінансових інститутів у Японії. Перспектива зростання для Латинської Америки помітно погіршилася. Слідом за дефолтом у Аргентині, Уругвай та Парагвай також постраждали від зв'язків з Аргентиною. Політична невизначеність в Венесуелі обумовила утечу капіталу. В інших країнах Латинської Америки погіршилася динаміка боргу. В Європі фінансові установи постраждали від складної ситуації в США та Аргентині, від падіння курсів акцій та долару США [4,c.6].

Інший приклад нестійкості світового зростання - це дефіцит державних бюджетів в індустріальних країнах. Дефіцит державного бюджету США погіршився з 2.3% від ВВП у 2000 році до 2.5% у 2002. В свою чергу, Сполучені Штати не скористалися перевагами економічного зростання, щоб знизити дефіцит поточного рахунку, який збільшився до 5% від ВВП у другому кварталі 2002 року. В Єврозоні бюджетні дефіцити погіршилися від 0.9% профіциту до такого ж рівня дефіциту, хоча це погіршення відбиває головним чином роботу вбудованих стабілізаторів. На відміну від США, в Європі бюджетний дефіцит - це не структурне погіршення. Франція, Німеччина, Італія й Португалія вже наближаються до границі 3% від ВВП (гранична норма, яка була накладена Пактом Європейського грошового союзу про зростання й стабільність). Тепер попередній план знищити дефіцит до 2004 року відхилений. Його змінили на згоду про зниження дефіциту мінімально на 0,4 базових пункти щорічно. Дефіцит держбюджету Японії залишається надзвичайно високим на рівне 7% від ВВП. В східній Азії залишається відносно високий дефіцит на рівні 4% від ВВП порівнюючи із 1% до кризи у 1997 році. В інших країнах, що розвиваються, скорочення дефіцитів важко досягти через високі витрати на обслуговування державного боргу (див. додаток В) [4,c.8].

Для країн з середнім рівнем доходів дуже несприятливим чинником економічного зростання був тривалий спад руху капіталу незважаючи на низькі міжнародні процентні ставки. Обсяги довгострокового капіталу впали з 228 млрд. дол. США у 2000 році до 175 млрд. дол. США в 2001 році і продовжили падіння до 140 млрд. дол. США у 2002 році (див. рисунок 2.2) [4,с.9].

Рисунок 2.2-Щомісячний рух іноземних інвестицій у країнах з середнім доходом, млрд. дол. США [4,c.9]

Чисті прямі іноземні інвестиції (ПІІ) в країнах, що розвиваються, також мали тенденцію до зниження від 170 млрд. дол. США у 2000-2001 роках до 145 млрд. дол. США у 2002 році (див. рисунок 2.3). З рисунку 1.6 видно, що спад може бути повністю приписаним скороченню ПІІ до Латинської Америки, оскільки інвестиції в центральну Європу та східну Азію зберегли стійкі тенденції. Таким чином, протягом останніх місяців 2002 року інвестиції продовжували знижуватися як у країнах з високими доходами, так і в країнах, що розвиваються [4,c.10].

Рисунок 2.3-Чистий рух ПІІ у країнах, що розвиваються, млрд. дол. США[4,c.10]

Як вже було зазначено на початку цього розділу, економічне зростання світової економіки обумовлюється деякими чинниками. Ці чинники можна розділити на рушійні сили економічного прогресу та стримуючі фактори. Рушійні сили - це стимулюючі економічні політики та покращення стану ринку високих технологій, вони знаходять своє вираження у збільшенні обсягів світової торгівлі яка зросла на 2.9% у 2002 и буде зростати приблизно на 7.5% у наступних двох роках (див. рисунок 2.4) [4,c.13].



Рисунок 2.4-Темпи зростання обсягів світової торгівлі та світового ВВП у 1998-2004 роках, у % до попереднього року [4,c.13]

До стримуючих факторів можна віднести фінансові обмеження - падіння курсів акцій, зростаючі державні борги та дефіцити бюджетів. Стримуючі фактори роблять зростання інвестиційних потоків в майбутньому малоймовірним. Деякі тенденції вказаних чинників світового економічного зростання наведені в таблиці 2.1[4,c.14].

Таблиця 2.1-Чинники глобального економічного зростання, 1994-2004 роки, процентні зміни від попереднього року [4,c.14]

З таблиці 2.1 видно, що відбудеться стійке зростання цін на сировину, яке, однак, не буде дуже значним, очікується на рівні 5% у 2002 и на середньому рівні 5.1% в наступних роках. Збільшення в реальних цінах на сировину, як очікується, становитимуть 2.5% щорічно. Більша частина зростання сировинних цін у 2002 році викликана зростання цін на сільськогосподарські товари. Слід зазначити, що ціни на сільсько-господарчу продукцію відбивають циклічні спади. Нещодавнє зростання викликане чинниками пропозиції: наприклад, засуха в Австралії та Сполучених Штатах збільшили ціни на зерно, перебої поставок в К'от Д'ивуаре та Гані призвели до зростання цін на какао. Навпаки, швидке зростання цін на метали в жовтні 2001 припинилося в другому кварталі 2002 року. Ціни на метали, як очікується, мають знизитися на 3.5% у 2002 й зрости на 5-6% після цього. Цій тренд є іншим показником того, що рівень глобального зростання буде не дуже великим [4,c.15].

Очікується, що зростаюча пропозиція на ринку нафти в змозі задовольнити також зростаючий попит, за умови, що ціни на нафту залишаться на рівні 20 дол. США за барель у 2004 році. Збільшення цін на нафту, за розрахунками експертів Світового валютного фонду, на 5 дол. США за барель може призвести до уповільнення темпів економічного зростання в світі на 0,3%. Повільні темпи глобального економічного зростання також відображені в прогнозах ставки відсотку. Ставка пропозиції на лондонському міжбанківському ринку (LIBOR) і ставка пропозиції на Європейському міжбанківському ринку (EURIBOR), як очікується, дещо знизяться протягом 2003 року, але вже в 2004 році разом із зміцненням економічної активності вони встановляться на рівні близько 4% [4,c.14].

Зростання світових ринків базується на темпах зростання насамперед в індустріальних країнах, які складатимуть 1,4% у 2002 році та близько 2,3% у наступних роках. Середні темпи зростання у 2002 для країн, що розвиваються, очікуються на рівні 2.8% (див. рисунок 2.5) [4,c.15].



Рисунок 2.5-Світове економічне зростання у розрізі регіонів, у % до попереднього року [4,c.15]

глобалізація світовий господарський зв'язок

У 2002 році стійке зростання у східній Азії співпадає з поганою економічною ситуацією в Латинській Америці, де ВВП зменшився на 1.1%. (див. додаток Е). Дохід у розрахунку на душу населення в регіоні впав на 2.6% після зниження на 1.2% у 2001, що було найгіршим результатом за період, починаючі з кризи заборгованості на початку 1980-их (рисунок 2.6) [4,c.15].

Виходячи з рисунку 2.6, прогноз для Латинської Америки й країн Карибського басейну передбачає деяке пожвавлення економічної активності в Аргентині, де обсяги випуску продукції знизилися приблизно на 20% від рівня 1998 року. Повільні темпи зростання очікуються у Бразилії й у більшості інших країн регіону, яке базується на відновленні в глобальної торгівлі й закінченні економічної кризи в Аргентині. У Мексиці та ще у декількох країнах центральної Америки економічне зростання зумовлене очікуваним підйомом у Сполучених Штатах [4,c.15].

Перспективи для Східної Азії й Тихоокеанського регіону виявилися кращими, ніж для інших регіонів, що розвиваються, і зріст там, як очікується, досягне 6.4% у 2004. Східна Азія залишається вразливою до стрибків у цінах на нафту, до невизначеного обсягу попиту в Сполучених Штатах й до нестабільного стану Японської банківської системи. Крім того, динаміка ринків високих технологій залишається нестійкою (див. рисунок 2.6)[4,c.16].

В Європі й Центральній Азії, зростання, як очікується, залишиться стійким. Для країн СНД збільшення випуску продукції прискориться з 2.3% у 2002 році до 3.1% и 4.3% у 2003 й у 2004 роках. Економічна активність буде залежати від зростання попиту на імпорт в ЄС й від розширення доступу на ринки ЄС. В Туреччині, за умови відносної політичної стабільності, зростання має прискоритися у 2003. Навпаки, економічне зростання уповільниться у країнах СНД в 2004 за умови зменшення цін на нафту. ВВП у країнах СНД зменшиться від 4.4% у 2002 році до 3.5% и 3% у 2003 и 2004 роках (див. рисунок 2.6) [4,c.17].

Економічне зростання в країнах Середнього Сходу, Східної та Північної Африки може відновитися в 2003-04 роках й скласти в середньому 3.6% (див. рисунок 2.6) [4,c.17].

В Південній Азії зростання очікується на рівні близько 5% протягом 2003-04 років. Головною проблемою для регіону залишаються фінансові реформи з метою знищити величезні дефіцити держбюджетів і стимулювати торговельну лібералізацію (див. рисунок 2.6) [4,c.17].

Зростання в Африці району Сахари залишається обмеженим несприятливими внутрішніми умовами (громадянські хвилі, засуха, макроекономічна нестабільність, епідемія СНІДу). Однак, незважаючи на відносно повільне зростання світового ВВП у 2003-04 роках, в Африці очікується стійке збільшення обсягів торгівлі від 3% у 2001 році до 6% у 2004 році. Економічний зріст має супроводжуватися більш стійкими цінами на сировину (виключення - какао й золото). Для експортерів нафти, ціна сировини, як очікується, знизиться в середньостроковому періоді. Навіть у цьому випадку, нафтовий сектор залишиться прибутковим, оскільки обсяги експорту та виробництва нафти мають зрости. Виробництво сільськогосподарської продукції знову покращиться внаслідок повернення до нормальних погодних умов в південній Африці. Зріст ВВП у регіоні збільшиться від 2.5% у 2002 році до 3.2% у 2003 році й 3.8% у 2004 році (рисунок 2.6) [4,c.18].

Таким чином, нові тенденції світової економіки в цілому можна охарактеризувати як це зробив Світовий валютний фонд - «найм'якіший глобальний економічний спад за останні роки або найсерйозніше уповільнення темпів економічного зростання, яке не спровадило повноцінного економічного спаду». Темпи глобального економічного зростання в 2002 році складуть 2,8%, в результаті чого світовий ВВП з урахуванням паритетів купівельної спроможності (ПКС) в різних країнах складатиме $49 трлн. дол. США, а у 2003 році темпи глобального економічного зростання прискоряться до 4%, збільшуючи світове виробництво в ППС цінах до $52 трлн. дол. США [5, c.67].

Співставлення поточного періоду уповільнення темпів глобального економічного зростання й попередніх періодів економічного спаду дозволяє зробити також наступні висновки. Починаючі з другої половини ХХ століття, періоди економічного спаду в розвинених країнах світу стали виникати синхронно - із труднощами, які виникають в одній країні, неминуче зустрічаються й інші. Наприклад, фінансова криза 1998 року в Росії серйозно вдарила по економіках більшості країн СНД та по світовій фінансовій системі. Це пояснюється двома головними причинами. Перша полягає у розвитку торгівля й активному русі капіталу. Друга - в схожих тенденціях в розвитку економік країн світу. Так, останній період глобального економічного спаду був пов'язаний із двома основними чинниками: крахом Інтернет-компаній й зростанням цін на нафту. Бум Інтернет-бізнесу переживали практично усі розвинені країни світу, й крах його лідерів у США зробив «ефект доміно», відбившись абсолютно на усіх компаніях галузі [5, c.67-70].

Однак, у порівнянні з кризами й рецесіями, які переживав світ наприкінці ХIХ сторіччя, сучасні економічні кризи значно менш вражаючі. В свою чергу, кризи 1990-х років були значно м'якіші, ніж кризи 1970-х и 1980-х. При цьому, швидкість пожвавлення економік не залежить прямо від тривалості економічного спаду. 1980-е роки отримали назву «смерть дивідендам», оскільки компанії намагалися залишитися на плаву, скорочуючи виплати своїм акціонерам. У 1990-е роки почалася ера інформаційних технологій й Інтернету. Це надало імпульсу розвитку економіці світу. Підйом тривав близько десяти років і закінчився економічним спадом, який розпочався в березні 2001 року [5,c.70].

Основними причинами поточного економічного циклу були наступними: скорочення інвестицій в основний капітал і запаси, падіння цін на акції, незважаючи на бум на фондовому ринку в попередні роки. Треба зазначити, що скорочення фондових ринків відбувається одночасно в усіх країнах світу, що означає високу інтеграцію глобального фінансового ринку [5,c.135-138].

Підсумовуючі, глобалізація світогосподарських зв'язків призвела до того, що тенденції розвитку у одних країнах впливають на розвитку у інших. Хоча поточне уповільнення темпів глобального зростання зв'язане із фазою економічного циклу, велике значення у цьому мають кризи у США, Аргентині та Японії. Крім того, регіональні угрупування країн призвели до того, що у них спостерігаються однакові тенденції економічного розвитку та схожі економічні політики.

3 Вплив глобалізації світогосподарських зв'язків на економіку України

Як вже зазначалося, глобалізація світогосподарських зв'язків характеризується взаємозалежністю економік країн світу. Це означає, що тенденції в світовій економіці мають безпосередній вплив на національні економіки і навпаки. Українська економіка не є виключенням, і тому необхідно визначити як і в якому напрямку впливають зовнішні економічні фактори на темпи її економічного зростання. Такий аналіз набуває ще більшого значення, якщо розглянути важливість зовнішнього сектору в економіці України. Показовими тут є наступні дані: експорт у структурі ВВП США, Японії складає лише 10%, у Франції та Польщі - близько 20%, в Україні - понад 60% (частка експорту товарів - 50%, а послуг - близько 13% від ВВП). Отже понад 60% робочих місць у нашій країні існують завдяки виробництву саме експортних товарів та послуг. [6,c.5]. Таким чином, зовнішня торгівля і надалі залишатиметься одним із найважливіших важелів становлення української економіки.

Отже, події на світових ринках головним чином впливають на економічне зростання в Україні через зовнішню торгівлю та рух прямих іноземних інвестицій. Розглянемо основні тенденції цих показників за період з 1999 по 2002 роки.

Світова й російська кризи 1998 року та, як наслідок, значне зменшення обсягів світової торгівлі, звуження торговельних стосунків, втрата Україною традиційних ринків збуту, продовження дії деяких торговельних обмежень і значне скорочення обсягів імпорту енергоносіїв спричинили зменшення загальних обсягів зовнішньої торгівлі товарами. В цілому за 1999 рік сукупний річний зовнішньоторговельний оборот дорівнював 25,4 млрд. доларів США, тобто скорочення становило 4,6 млрд. доларів США. Характерною особливістю розвитку зовнішнього сектора економіки у 1999 році є позитивне сальдо торгівлі товарами - 244 млн. доларів США [7,c.28].

Обсяги експорту товарів з України в 1999 році становили 13,2 млрд. дол. США, що на 3,7% менше, ніж у 1998 році. Товарна структура експорту в 1999 році не зазнала значних змін. Позитивні зрушення відбулись у динаміці окремих товарних груп, в основному завдяки покращенню кон'юнктури на світових ринках. Так, майже на третину, порівняно з 1998 роком, зросли вартісні обсяги експортованої деревини та виробів з неї, вартісні обсяги експорту продукції паливно-енергетичного комплексу зросли в 1999 році на 3,3%, їх частка в загальному обсязі збільшилася з 7,5% в 1998 році до 8,5% - у 1999 р. [7,c.29].

Зниження вартісних обсягів окремих товарних груп відбувалося завдяки стрімкому падінню цін, низької конкурентоспроможності української продукції, антидемпінговим розслідуванням та іншим чинникам. Так, на 20,2% зменшилися вартісні обсяги продукції хімічної та пов'язаною з нею галузей промисловості, загальна вартість експортних поставок продукції чорної та кольорової металургії знизилась на 8,7% [7,c.30].

У 1999 році темпи падіння обсягів імпорту становили 20,5%. Обсяги товарів, імпортованих протягом року в Україну, становили майже 13 млрд. доларів США. Зменшення обсягів імпорту зумовлене багатьма причинами. Серед них - негативні наслідки кризи (девальвація гривні, зниження реальних доходів населення та внутрішнього споживчого попиту тощо); застосування урядом України низки заходів щодо обмеження імпорту; введення НБУ заборони на попередню оплату імпортних контрактів, яке діяло у першому півріччі 1999 року; скорочення (на 11,8%, або на 730 млн. доларів США) енергетичного імпорту [7,c.31].

У 2000 році спостерігалося різке збільшення обсягів зовнішньої торгівлі. Тенденція поліпшення кон'юнктури зовнішнього та внутрішнього ринків України, яка розпочалася у 1999 році, зберігалася й у 2000 році. Так, сукупний зовнішньоторговельний оборот у 2000 році становив 30,391 млрд. доларів США, що становило 119,6% від рівня 1999 року. Причому в зростанні загальних обсягів зовнішньої торгівлі переважали темпи нарощування товарного експорту: за 2000 рік його обсяг становив 15,448 млрд. доларів США, тобто збільшився порівняно з 1999 роком на чверть. Така динаміка пояснюється в основному зовнішніми факторами - сприятливою ціновою кон'юнктурою на зовнішніх ринках та збільшенням зовнішнього попиту в результаті динамічного розвитку світової економіки [6,c.6].

Значне зростання обсягів експортних поставок (на 2,985 млрд. доларів США) відбулося за рахунок експорту продукції чорної металургії, частка якої у вітчизняному експорті становила 42%. Ця продукція, як правило, енергоємна, з низьким ступенем переробки, через це конкурує насамперед за ціновими параметрами. Тому її експорт вразливий до змін у зовнішній кон'юнктурі. На фоні зростання протягом 2000 року світових тенденцій на продукцію металургійної промисловості українські підприємства продовжували нарощувати фізичні обсяги її поставок. Тривало також нарощування експорту продукції машинобудівної та хімічної промисловостей, обсяг якої збільшився відповідно на 36% та 38% [6,c.6].

Незважаючи на відчутне зростання обсягів експорту, позиція українських експортерів на зовнішніх ринках впродовж 2000 року була нестійка. Про це свідчать розпочаті у третьому кварталі 2000 року антидемпінгові розслідування у зв'язку з експортом українського прокату, арматури, труб, мінеральних добрив, аміачної селітри, в результаті яких Канада запровадило антидемпінгове мито на український прокат, США - на арматуру, Росія прийняла рішення про застосування санкцій проти імпорту українських труб, країни ЄС вирішили запровадити антидемпінгове мито на міндобрива українського виробництва [6,c.6].

Щодо імпортних поставок, то у 2000 році порівняно з 1999 роком в цілому по Україні вони зросли на 15,4% і становили 14,943 млрд. доларів США. На динаміку імпорту впливали як внутрішні чинники (наприклад, зростання на 5% ВВП), так і зовнішні (приплив прямих іноземних інвестицій та дестабілізація на ринку нафтопродуктів) [6,c.6].

У структурі імпорту питома вага енергоносіїв становила 43%. Їх обсяг упродовж 2000 року зростав швидшими темпами (118%), ніж обсяги імпорту неенергетичної продукції (113,5%). Обсяги імпорту товарів машинобудівної промисловості за 2000 рік порівняно з 1999 роком збільшився на 370 млн. доларів США, або на 16%. Хоча в 2000 році рівень світових цін на нафту був доволі високим, виважена грошово-кредитна політика України дала змогу уникнути фінансової дестабілізації [6,c.6].

Упродовж 2001 року ситуація в зовнішньому секторі була неоднозначною. У першій половині року спостерігалися високі темпи зростання експорту та суттєве скорочення енергетичного імпорту. Динамічний розвиток торгівлі був забезпечений сприятливою ціновою кон'юнктурою на основні товари українського експорту (крім продукції металургійного комплексу) і збереженням попиту на продукцію вітчизняних виробників, що в кінцевому результаті сформувало умови для збільшення обсягів експорту [8,c.3].

У другій половині року темпи росту обсягів експорту уповільнилися, що було пов'язано із запровадженням з 1 липня 2001 року Росією в торгівлі принципу стягування ПДВ по країні призначення товару та встановлення квот на ввезення українських труб до Росії. Був зафіксований дефіцит товарного балансу, оскільки темпи зростання експортних поставок в інші країни світу були досить помірними і не змогли перекрити падіння експорту до Росії. Подальше падіння обсягів експорту спостерігалося в основних експортних галузях. Скорочення обсягів експорту продукції хімічної промисловості пов'язано в основному з антидемпінговими розслідуваннями щодо експорту мінеральних добрив з України, в результаті яких введенням антидемпінгових санкцій Європейський Союз і США закрили свої ринки для поставок української продукції. Негативним чинником слід вважати скорочення обсягів експорту продукції металургійної промисловості. Водночас відбулося збільшення експорту продукції АПК [8,c.3].