Шляхи вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Шляхи вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств України

1. Макроекономічна стратегія виходу України на зовнішні ринки

туристичних послуг

Розбудова в Україні туристичної галузі, яка б успішно інтегрувалася до міжнародних туристичних взаємовідносини, є одним з провідних напрямів структурної перебудови економіки країни. Сприятливі умови для формування національного ринку конкурентоспроможних туристичних послуг мають створюватися державою на основі нових механізмів господарювання, в умовах відкритої економіки.

Процес прискорення розвитку туризму має відбуватися в нерозривному зв'язку з утвердженням ринкових відносин. Міжнародний досвід свідчить, що саме ринок є найсприятливішим економічним середовищем для функціонування туристичних підприємств. У свою чергу, підприємства туристичної галузі, орієнтуючись безпосередньо на споживача, покликані відігравати активну роль у формуванні ринкового простору.

Розвиткові зовнішньоекономічної діяльності в галузі туризму в Україні сприяють значні туристичні ресурси, активізація участі України в міжнародному поділі праці, поступове залучення іноземних інвестицій в туристичне господарство, приватизація туристичних підприємств, стабільність національної валюти і досягнення її вільної конвертованості, розвиток внутрішнього споживчого ринку та насичення його високоякісними товарами й послугами тощо.

Як уже зазначалося, туристична галузь є важливим чинником активізації міжнародного співробітництва, стабільного й динамічного збільшення валютних надходжень, істотного позитивного впливу на економічну ситуацію у багатьох галузях господарства (наприклад, транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство тощо), підвищення рівня зайнятості населення, збереження екологічної рівноваги та ін.

Успішний вихід України на зовнішні ринки туристичних послуг можливий лише за умови одночасного існування державного та приватного секторів, державних, колективних та змішаних туристичних підприємств, приватних фірм. Тісні взаємозв'язки між туристичною та іншими галузями економіки, у свою чергу, передбачають заохочення створення багатогалузевих корпоративних систем туристичної діяльності, транспорту і зв'язку, торгівлі, банківської та страхової справи, спроможних забезпечити якісний прийом і комплексне обслуговування іноземних туристів.

Наприкінці ХХ ст. у світовій економіці стали очевидними істотні зміни у природі конкуренції, джерелах конкурентоспроможності, зокрема, та принципах економічної політики - в цілому. „Для нової конкурентної економіки, з якою світ увійшов у третє тисячоліття, характерні конструктивні трансформації, спрямовані на зростання добробуту світової спільноти” [145, с.41]. Тому при розробці макроекономічної стратегії розвитку будь-якого сектору економіки країни необхідним є врахування таких змін. Стосується це і туристичної галузі.

Узагальнюючи викладені у вітчизняній та зарубіжній економічній літературі напрями сучасних процесів, що відбуваються у світовій економіці, та механізми їх врахування при розробці стратегії виходу українських туристичних підприємств на зовнішні ринки можна виділити такі аспекти.

По-перше, це зростання ролі зовнішніх чинників розвитку ЗЕД туристичних підприємств. Раніше переважала думка про те, що успіх підприємства залежить від реалізації розробленої ним стратегії розвитку, що базувалася на внутрішніх можливостях підприємства. Проте стійкість зовнішньоекономічної діяльності на сьогодні визначається не тільки і не стільки управлінським впливом на внутрішні фактори (зокрема, пошуку шляхів оптимізації господарювання, зниження собівартості туристичних продуктів), а насамперед можливістю і здатністю враховувати вплив зовнішніх факторів, що безпосередньо не пов'язані з туристичним підприємством. Остаточно спростовується погляд на те, що отримання конкурентних переваг можна досягти лише за рахунок зниження витрат виробництва (наприклад, шляхом зменшення заробітної плати працівників чи зниження собівартості послуг). На перший план виходить проблема гнучкої адаптації туристичних підприємств до умов постійної зміни зовнішнього середовища. У таких умовах фактори виробництва туристичних послуг постійно змінюються. Посиленню цих зрушень сприяє й зростання у світових масштабах відкритості економіки більшості країн. Тому перед туристичними підприємствами постає нова задача - „вийти за рамки відомих, традиційних схем структурних змін і почати перебудову, засновану на можливостях, які принесли глобалізація та інформаційні технології” [145, с.66]. Головний зміст таких змін полягає не в обмеженні затрат на виробництво туристичних послуг, а у докорінній зміні ставлення до інновацій, інформаційних технологій, адаптивності до швидких змін попиту ситуації в цілому на туристичному ринку. Внутрішні реорганізації та реструктуризації туристичних підприємств мають набагато меншу, короткотермінову результативність.

Пошук шляхів досягнення успіху на зовнішніх ринках, як відмічають спеціалісти, показує, що в умовах глобалізації найперспективнішим є „розширення використання інновацій шляхом створення в країні, регіоні, на підприємстві системи творчої розробки і подальшої комерціалізації нових ідей”, сервісних технологій [145, с.41]. При цьому інноваційна стратегія буде успішною, якщо вона доповнюється наданням високоякісних послуг, індивідуалізацією роботи із споживачами, застосуванням ґрунтовних маркетингових досліджень.

Отже, в таких умовах макроекономічна стратегія виходу національних туристичних підприємств на зовнішні ринки повинна передбачати сприяння підприємствам на державному рівні в отриманні та поширенні новітньої інформації, поширенні сучасних інноваційноємних технологій.

По-друге, це збільшення впливу мікросередовища розвитку ЗЕД туристичних підприємств. З початком реформ провідною сферою державного регулювання в більшості випадків стають макроекономічні перетворення, хоча світовий досвід свідчить про необхідність першочергової децентралізації управління та зміщення основних важелів регулювання на мікрорівень, сприяння переходу підприємств до все більшої економічної самостійності на основі розвитку відносин різних форм власності. У відповідності з принципами, що діють на сучасних світових ринках, „кожне підприємство вимушено самостійно знаходити шляхи подолання кризової ситуації та виходу на зовнішні ринки з урахуванням посилення впливу різного роду ризиків, розвитку вільного ціноутворення, небезпеки самостійного вибору постачальників і споживачів” [145, с.48].

Не дивлячись на те, що науково обґрунтована макроекономічна політика, стабільні політична та правова ситуація в країні є необхідними позитивними чинниками активізації зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств, але не меншу роль відіграє й удосконалення відносин на мікрорівні. Як зазначають провідні економісти, очевидним є той факт, що потенціал і перспективи економічного розвитку будь-якої галузі національної економіки напряму залежить від мікроекономічної політики.

Мікроекономічні основи туристичного бізнесу в Україні закладені у здібностях та можливостях національних туристичних підприємств. Туристична галузь країни не стане повноцінною доти, доки туристичні підприємства не стануть результативними, рентабельними. Будь-яка країна не повинна мати нерентабельні підприємства у будь-якому секторі економіки, оскільки це рано чи пізно завдасть збитків й іншим галузям, що напряму чи опосередковано зв'язані з нею. Проте перекладати усю відповідальність за розвиток зовнішньоекономічної діяльності у сфері туризму на туристичні підприємства є невірним, оскільки їх можливості і компетенція на зовнішніх ринках є похідними від мікроекономічних умов ділового оточення. Таким чином, поряд із створенням сприятливого макросередовища держава повинна сприяти розвитку мікроекономічного середовища. Туристичним підприємствам постійно доводиться використовувати місцеву господарську інфраструктуру, співпрацювати із суб'єктами локальних ринків праці тощо.

В сучасній економічній теорії при аналізі мікроекономічного ділового середовища виділяють чотири найважливіших аспекти [145, с.57]:

-ресурси, що використовуються туристичними підприємствами в процесі їх функціонування (трудові ресурси, ринкова, інформаційна, інноваційна інфраструктура);

-внутрішня конкуренція, оскільки зрідка підприємства, що не мають конкуренції на внутрішньому ринку туристичних послуг, можуть мати конкурентні переваги на зовнішньому;

-наявність вибагливих місцевих споживачів, у тому числі й тих, попит яких може бути задоволений лише через вихід на зовнішні ринки;

-створення локальних (місцевих) ринків туристичних послуг шляхом взаємодії усіх підприємств туристичної та пов'язаних і підтримуючих галузей.

І ще одна сторона сучасних трансформаційних процесів у світовій економіці пов'язана із зростанням значення вмілого використання туристичними підприємствами для збільшення рівня їх зовнішньоекономічної активності факторів місцерозташування, „іміджу” регіону, які, у свою чергу, пов'язані із перевагами та недоліками інфраструктурного забезпечення, наявності в регіоні кваліфікованих кадрів та потенційних платоспроможних споживачів, а на перспективу (в рамках зміни державної регіональної політики) й специфіки місцевої законодавчої бази, податкової системи.

Отже, роль держави при розробці макроекономічної стратегії виходу українських туристичних підприємств на зовнішні ринки повинна бути спрямована на вдосконалення інфраструктурного забезпечення території, стимулювання формування локальних ринків праці, створення сприятливих умов для розвитку здорової конкуренції на місцевих ринках туристичних послуг тощо.

По-третє, це посилення взаємозв'язку між розвитком зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств та вирішенням соціальних і екологічних проблем. Продуктивний і динамічний розвиток зовнішньоекономічної діяльності у сфері туризму вимагає постійного зростання рівня кваліфікації та майстерності робочої сили, наявності фізично та розумово здорових працівників, які були б забезпечені постійним житлом у достатній близькості від роботи, існування сприятливих умов для їх розвитку та задоволення повсякденних потреб, достатнього матеріального забезпечення, щоб відповідати „іміджу” міжнародної компанії тощо. Тому розробка макроекономічної стратегії виходу туристичних підприємств на зовнішні ринки повинна поєднуватися із розробкою заходів щодо вирішення ряду соціальних проблем.

З іншого боку, негативний образ України як країни суцільних екологічних негараздів відлякує значну частку потенційних зарубіжних покупців туристичних послуг. Отже, і тут є потреба в узгодженні заходів щодо підтримки туристичної галузі на макрорівні із заходами, спрямованими на розв'язання екологічних проблем (особливо у потенційно привабливих туристичних регіонах), а також поширення інформації про існування в Україні величезних територій із екологічно безпечними умовами, придатними, як мінімум, для розвитку зеленого туризму.

Як зазначається у Осакській декларації Тисячоліття, міжнародний туризм має „потужний позитивний вплив на економіку країн та суспільство в цілому, особливо в плані створення робочих місць, але при цьому з ним пов'язані потенційні негативні ризики культурного, екологічного і соціального характеру, які виявляються при безвідповідальному плануванні, управлінні та моніторингу туризму. Розвиток туризму на основі принципів стійкості є єдиними засобом ефективного розв'язання екологічних проблем при одночасному створенні робочих місць і забезпеченні економічного зростання” [52, с.233].

Зелений туризм у більшості країн розглядається як невід'ємна частина комплексного соціально-економічного розвитку сільської місцевості, як один із засобів вирішення багатьох сільських проблем. Позитивний вплив зеленого туризму на вирішення соціально-економічних проблем сільської місцевості полягає передусім у тому, що він розширює сферу зайнятості сільського населення (особливо жінок), забезпечуючи додатковий заробіток. По мірі зростання кількості споживачів туристичних послуг даного виду стимулюється розвиток та модернізація закладів соціальної, транспортної інфраструктури сільської місцевості. На сьогодні в Україні зелений туризм знаходиться у стадії формування, а, отже, потребує державної підтримки, має стати одним із основних напрямів макроекономічної стратегії виходу національних туристичних підприємств на зовнішні ринки.

Узагальнення змісту напрямів трансформаційних процесів у світовій економіці та обґрунтування відповідних заходів зовнішньоекономічної політики туристичних підприємств зокрема та держави в цілому представлені у розробленій автором таблиці 3.1.

Відсутність протягом 1989-1993 років державної стратегії розвитку туризму в Україні, відповідних структур і важелів державного регулювання призвело до порушення балансу в'їзного та виїзного туризму, руйнування туристичної інфраструктури, неефективного використання туристичних ресурсів, зниження рівня обслуговування іноземних туристів, погіршення структури підготовки і використання кадрів тощо. До цього слід додати відсутність методичної, організаційної, інформаційної та матеріальної підтримки суб'єктів туристичної діяльності з боки держави. В результаті, за оцінками експертів, країна втратила майже 80% потенційних валютних прибутків від іноземного туризму. Отже, внаслідок недієвості держави у сфері туризму стан галузі не відповідав потенційним можливостям України.

Основним шляхом розв'язання такої проблеми є розробка макроекономічної стратегії виходу України на зовнішні ринки туристичних послуг. Частково засади даної стратегії містяться у державних програмах розвитку туризму, тому розглянемо їх зміст з точки зору оптимізації ЗЕД у галузі туризму.

Таблиця 3.1 Вплив сучасних процесів у світовій економіці на формування зовнішньоекономічної політики у сфері туризму *

* Складено автором

Чинним законодавством України передбачено, що органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень затверджуються загальнодержавні, державні цільові, регіональні та інші програми розвитку туризму. Загальнодержавні програми затверджуються з метою реалізації довгострокових пріоритетів країни в галузі туризму і становлять комплекс взаємопов'язаних правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на реалізацію конституційних прав громадян, розвиток туристичної галузі. Відповідно до загальнодержавних програм розробляються регіональні та інші програми розвитку туризму [50].

На створення правових, організаційних, економічних та матеріально-технічних засад відродження та подальшої інтенсифікації розвитку міжнародного туризму як високорентабельної галузі економіки спрямовані затверджені Кабінетом Міністрів України Державні програми розвитку туризму спочатку до 2005, а згодом - до 2010 року, а також програми розвитку туризму, розроблені державними адміністраціями усіх регіонів України.

Проведений аналіз завдань, структури та очікуваних результатів державних та затверджених регіональних програм розвитку туризму в Україні, дозволяє зробити висновок, що ними охоплені такі аспекти зовнішньоекономічної діяльності:

§ передбачено забезпечення подальшого розвитку міжнародного туризму в Україні як одного з дієвих засобів виходу вітчизняної економіки з кризи, формування туристичного ринкового простору, збільшення частки туризму в основних показниках економічного і соціального розвитку;

§ передбачено створення конкурентоспроможного на зовнішніх ринках туристичного господарства країни шляхом ефективного використання природного та історико-культурного потенціалу країни, впровадження нових форм організації туризму, формування кваліфікованого кадрового та наукового потенціалу галузі, створення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів, проведення гнучкої державної податкової політики, встановлення пільгового фінансування та кредитування, активної інформаційно-рекламної діяльності на міжнародному рівні, організації маркетингової та екскурсійно-методичної служб;

§ передбачено активне залучення іноземних туристів шляхом створення якісних туристичних продуктів, здатних максимально задовольнити їх потреби, впровадження системи стандартів обслуговування, гарантій безпеки, поліпшення „іміджу” країни, регіонів на міжнародному рівні, зростання міжнародного авторитету України як туристичної держави;

§ передбачено залучення іноземних інвестицій, спорудження туристичних об'єктів іноземними фірмами (протягом 1-2 років з швидкою окупністю в 5-6 років) з метою створення сучасної конкурентоспроможної інфраструктури туризму;

§ передбачено збільшення валютних надходжень від туризму до державного бюджету.

Згідно затверджених програм, прогнозується, що через 10 років туристичний потік до України зросте у 6 разів

Фінансове забезпечення програм передбачено за рахунок коштів державного, обласних, районних та міських бюджетів, суб'єктів підприємництва всіх форм власності, громадських організацій, цільових кредитів банків, міжнародної технічної допомоги, інвестиційних коштів, інших джерел, не заборонених законодавством

Аналогічні програми визначають пріоритети розвитку галузі й в інших країнах. Так, наприклад, туристична політика Польщі ґрунтується на „Стратегії розвитку туризму у 2001-2006 роках”, яка спрямована на удосконалення системи міжнародного туризму шляхом створення туристично привабливого іміджу країни в світі, активної участі у європейських виставкових заходах, розвитку сучасної туристичної інфраструктури, але за умови збереження культурної спадщини країни, розвитку регіонів [92, с.373].

Для визначення основних напрямів макроекономічної стратегії виходу України на зовнішні ринки туристичних послуг необхідно окреслити коло найістотніших проблем зовнішньоекономічної діяльності у сфері туризму.

Аналіз та узагальнення публікацій з даної проблематики у фаховій літературі, власний аналіз конкурентоспроможності вітчизняних туристичних підприємств на зовнішніх ринках (параграф 2.2) дозволяють визначити такі основні проблеми:

-недостатній рівень фінансування туристичної галузі. При цьому недостатніми є обидві основні складові - державне фінансування та залучення іноземних інвестицій. Відсутність першого пояснюється тим, що поки що туризм лише декларативно визначається пріоритетною галуззю економіки країни, а насправді залишається неконкурентоспроможним щодо отримання державного фінансування у порівнянні з багатьма галузями промисловості. Вважається, що зростання кількості малих і середніх туристичних підприємств, які перебувають у комунальній, колективній та приватній власності, в умовах фінансової кризи в державі дасть змогу розвивати туризм без залучення значних централізованих коштів. Основними джерелами фінансування витрат, пов'язаних з модернізацією та реконструкцією об'єктів туризму, Програмами розвитку туризму передбачено кошти суб'єктів туристичної діяльності, для яких державою створюватимуться сприятливі умови господарювання. Відсутність другого передусім пов'язана із низькою інвестиційною привабливістю країни в цілому (в силу загальновідомих причин) та її туристичної галузі зокрема. Іноземний капітал в Україні пріоритетно вкладається в галузі з коротшим терміном окупності (торгівля, харчова промисловість та ін.);

-невідповідність стану туристичної інфраструктури міжнародним стандартам. По-перше, це пов'язане із низькою потужністю закладів туристичної інфраструктури. Так, наприклад, якщо в країнах Євросоюзу на кожні 10 тисяч населення припадає не менше 20-30 місць у готелях (здебільшого 2-3-4 зіркових), то в Україні жодний регіон не відповідає цим стандартам. Одноразова місткість готелів, мотелів, кемпінгів, туристичних баз становить лише 127,8 тис. місць, закладів громадського харчування - лише 12,3 тис. місць (2004 р.). По-друге, вартість послуг, що надаються закладами туристичної інфраструктури, істотно не співпадає з їх якістю. По-третє, туристична інфраструктура значною мірою є морально та фізично застарілою. Вона створена в основному у 1965-1988 роках за застарілими проектами і потребує реконструкції. Так, наприклад, серед 111 готелів м. Києва менше десяти відповідають вимогам туристів з розвинених країн (1 - п'ятизірковий, 4 - чотиризіркових, 16 - тризіркових, 20 - двозіркових). По-четверте, неналежним є стан туристичних маршрутів, що пов'язано із браком обладнаних місць перепочинку, притулків, відсутністю міжнародної системи знакування;

-слабкий зв'язок пов'язаних та підтримуючих галузей із туристичною. По-перше, не відповідає міжнародним стандартам рівень забезпеченості автомобільних шляхів туристичними, сервісними та інформаційними елементами (відсутність англомовних рекламних щитів та єдиної системи маркування автошляхів щодо наявності закладів туризму). По-друге, значна частина туристичних об'єктів ще залишається поза межами покриття мобільним зв'язком основних операторів. По-третє, туристичні підприємства що працюють на зовнішніх ринках, практично не мають договірних відносин із підприємствами з виробництва туристичних сувенірів, довідково-картографічної продукції інших товарів туристичного попиту;

-невизначеність зовнішньоекономічних стратегій більшості національних туристичних підприємств. Така ситуація пов'язана, з одного боку, з відсутністю цілеспрямованої інформаційно-методичної допомоги держави туристичним підприємствам при виході на зовнішні ринки. З іншого боку - з низьким рівнем кваліфікації керівників туристичних підприємств, які невзмозі визначити стратегічні пріоритети та потенційні ринкові ніші, спрогнозувати ситуацію на зовнішніх ринках туристичних послуг. Поки що констатується нестача висококваліфікованих фахівців у галузі міжнародного туризму. Ще один аспект цієї проблеми повільний рівень переходу до електронної торгівлі туристичними послугами як важливого сучасного стратегічного пріоритету зовнішньоекономічної діяльності підприємств;

-недосконалість туристичної політики уряду та нормативно-правової бази розвитку туризму. Серед найпроблемніших місць туристичної політики уряду - недостатній рівень рекламно-інформаційної підтримки туристичних підприємств України при виході на зовнішні ринки, порівняно неефективна система підготовки та перепідготовки кадрів, відсутність дієвих заходів пільгового кредитування експортоорієнтованих підприємств тощо. Недосконалою залишається й нормативно-правова база зовнішньоекономічної діяльності у сфері туризму. Зокрема, невизначеність правового статусу іноземних туристів на території України, наявність значної кількості візових, митних, прикордонних формальностей. Проблемним моментом є наявність затверджених на державному рівні різних розцінок оплати туристичних послуг однакового рівня якості для громадян України, країн СНД та далекого зарубіжжя. Так, наприклад, у готелі «Братислава» одномісний номер за добу для українця коштує 124 грн., для іноземця - 283 грн., у готелі «Турист» відповідно - 141,3 грн. та 310,6 грн.;

-неефективне використання потенціалу туристичних ресурсів. Така ситуація пов'язана з кількома причинами. По-перше, із відсутністю якісної туристичної інфраструктури в регіонах та місцях із значними туристичними ресурсами. По-друге, із відсутністю рекламно-інформаційного та картографічного супроводу використання потенціалу туристичних об'єктів, розміщених не у всесвітньо відомих туристичних центрах країни. По-третє, відсутністю зацікавленості як з боку туристичних підприємств, так і з боку держави щодо використання потенціалу специфічних видів туризму - зеленого, мисливського, рибальського, екстремального туризму, спелеотуризму тощо.

Таким чином, необхідність розробки комплексної макроекономічної стратегії виходу українських туристичних підприємств на зовнішні ринки залишається актуальною.

На нашу думку, така макроекономічна стратегія повинна включати п'ять основних напрямків та відповідні системи заходів і представлена на рис.3.1.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3.1. Макроекономічна стратегія виходу національних туристичних підприємств на зовнішні ринки (розроблено автором)

§ Удосконалення правових засад регулювання зовнішньоекономічних зв'язків туристичних підприємств, що передбачає такі заходи:

- уніфікацію державних стандартів туристичних послуг відповідно до загальноприйнятих міжнародних норм;

- удосконалення правових засад регулювання готельного, ресторанного, транспортного обслуговування іноземних туристів в Україні, створення рівних умов отримання послуг незалежно від країни походження туристів;

- спрощення та гармонізацію податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів регулювання зовнішньоекономічної діяльності у сфері туризму, передбачення пільгових умов для іноземних туристів, що в'їжджають до України шляхом купівлі туристичних продуктів українських виробників;

-визначення правових засад надання державної підтримки вітчизняним туристичним підприємствам, що стабільно та у значних обсягах експортують туристичні послуги (шляхом пільгового кредитування, субсидіювання експортних операцій, гарантування державою комерційних кредитів, надання податкових пільг, державного страхування тощо);

- надання статусу територій з особливим режимом зовнішньоекономічної діяльності туристичним центрам України, які мають значний туристичний потенціал, але низький рівень забезпеченості об'єктами туристичної інфраструктури;

- розробка та затвердження Туристичного кодексу України, зокрема його розділу „Зовнішньоекономічні відносини в галузі туризму”;

- укладання ряду нових дво- та багатосторонніх міждержавних угод щодо співробітництва в галузі туризму з країнами - потенційними споживачами українських туристичних послуг (зокрема, з Європейським Союзом);

- створення правових засад транскордонного туристичного співробітництва в рамках діючих Єврорегіонів;

- гарантування стабільності ухвалених нормативно-правових актів щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності у сфері туризму протягом певного терміну.

§ Підвищення рівня фінансування привабливих для іноземних туристів туристичних об'єктів та відповідної інфраструктури, що передбачає здійснення наступних заходів:

- диверсифікацію джерел фінансування потенційно привабливих для іноземних туристів туристичних об'єктів за рахунок використання поряд із державним фінансуванням та іноземним інвестуванням коштів благодійних і громадських організацій, найрізноманітніших міжнародних фондів, грантів, приватних підприємств, меценатів тощо;

- створення Фонду розвитку іноземного туризму в Україні за рахунок добровільних відрахувань суб'єктів туристичної діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічні операції (незалежно від форм власності), а також внесків інших юридичних та фізичних осіб;

- заохочення міжнародних лізингових операцій в галузі туризму, зокрема шляхом створення пільгових умов для малих і середніх підприємств туристичного бізнесу;

- створення спільних підприємств, що забезпечить іноземній стороні спрощення доступу до українських туристичних ресурсів, а українській стороні - залучення додаткового капіталу;

- створення мережі комерційних банків, які б на пільгових засадах кредитували підприємства туристичного бізнесу (наприклад, пропонується створення Укртурбанку як спеціалізованого комерційного туристичного банку з розгалуженою мережею філіалів і відділень у всіх регіонах країни).

§ Забезпечення відповідності рівня якості туристичних послуг міжнародним стандартам, що включає такі заходи:

- проведення інвентаризації та сертифікації об'єктів туристичної інфраструктури, їх модернізація та оновлення у відповідності до вимог зовнішніх ринків, зокрема готельного, санаторно-курортного господарства, туристичних баз та ін.;

- заохочення налагодження прямих зв'язків туристичних підприємств із підприємствами пов'язаних та підтримуючих галузей, що забезпечить можливість отримання іноземними туристами додаткових послуг з мінімальними затратами часу. Наприклад, створення відділень банківських, страхових, транспортних установ, підприємств з виробництва сувенірів та інших товарів туристичного попиту при туристичних підприємствах;

- реконструкція автомобільних та залізничних шляхів на основних туристичних маршрутах, передусім реальне запровадження мережі міжнародних транспортних коридорів (№ 3, 5, 9), оздоблення їх сучасною туристичною, сервісною та інформаційною інфраструктурою (зокрема, будівництво мотелів, кемпінгів, пунктів зв'язку і т.д.), облаштування у відповідності до європейських стандартів пунктів перетину державного кордону України;

- стимулювання розвитку міжнародного франчайзингу (від англ. „franchise” - „право голосу”, що передбачає купівлю-продаж правана використання торгової марки, фірмового знаку) у туристичній сфері, що забезпечить використання іноземного досвіду та дотримання світових стандартів надання туристичних послуг;

- запровадження системи міжнародної логістики в туризмі як системи оптимізації просування туристичних продуктів на зовнішніх ринках;

- докорінна зміна системи підготовки кадрів, оскільки рівень обслуговування в туризмі внаслідок значних обсягів міжособистісних контактів значною мірою залежить від рівня підготовки, досвіду, ділової культури працівників туристичних підприємств. Комунікаційна складова туристичної послуги (між особистісні контакти між представниками туристичного підприємства та потенційними покупцями) забезпечується персоналом практично на всіх стадіях обслуговування і є потужним чинником збільшення кількості іноземних туристів. Основними заходами в цьому напрямку є забезпечення стажування туристичних кадрів за кордоном, реалізація довгострокових програм міжнародного співробітництва у сфері підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників підприємств туристичної галузі, створення системи безперервної туристичної освіти (починаючи від туристичних ліцеїв і закінчуючи університетом туризму) у тісному зв'язку з практикою за європейськими стандартами.

§ Створення національної туристичної рекламно-інформаційної мережі, що передбачає здійснення низки заходів:

- розробка та видання сучасної рекламної продукції, якісного інформаційно-довідкового матеріалу, спеціалізованих друкованих туристичних видань (газет, журналів, путівників, атласів та ін.), створення постійних радіо- і телепрограм туристичного змісту з їх ретрансляцією у зарубіжних країнах, спрямовані на створення позитивного „іміджу” України як країни безпечного та комфортного перебування, як країни з величезними унікальними туристичними ресурсами;

- створення зведеної електронної бази пропозицій туристичних послуг вітчизняних підприємств з її включенням до міжнародних інформаційних мереж (у тому числі з використанням Інтернету);

- постійна участь України та її туристичних підприємств у міжнародних туристичних біржах, виставках, ярмарках, салонах (Лондон, Берлін, Мадрид, Москва, Варшава та ін.) та інших міжнародних туристичних заходах, що дозволяє презентувати національні туристичні продукти та просувати їх на зовнішніх ринках туристичних послуг. Важливим моментом при цьому є взяття державою на себе частини витрат, пов'язаних із рекламою національних туристичних ресурсів, оскільки участь туристичних підприємств у престижних міжнародних туристичних виставках і без того є доволі витратним заходом (обходиться туристичному підприємству в середньому у 10 тис. доларів);

- регулярне проведення національних туристичних виставок за участю іноземних партнерів (зокрема, підвищення статусу Міжнародного туристичного салону UITT);

- відкриття державних представництв з туризму у зарубіжних країнах, що є потенційними споживачами українських туристичних послуг;

- постійний науковий аналіз стану і динаміки світового та регіональних ринків туристичних послуг, прогнозування попиту на туристичні послуги. Зокрема, з цією метою передбачається створення Наукового центру розвитку туризму, проведення міжнародних науково-практичних конференцій, семінарів, симпозіумів, „круглих столів” та інших заходів міжнародного наукового співробітництва;

- науково-методичне забезпечення туристичних підприємств, що виходять на зовнішні ринки, постійний обмін досвідом шляхом проведення workshop, підготовки методичних посібників, поширення інформації про використання в зарубіжних країнах сучасних інноваційноємних технологій в туризмі тощо.

§ Стимулювання всебічного використання національними підприємствами туристичних ресурсів країни, переваг місцерозташування, що передбачає такі заходи:

- створення державного кадастру туристичних ресурсів України та її регіонів;

- використання традиційних на зовнішніх ринках туристичних ресурсів Кримського, Причорноморсько-Приазовського та Карпатського регіонів для посилення позицій на рекреаційно-оздоровчому сегменті;

- використання традиційних на зовнішніх ринках українських туристичних ресурсів пізнавально-розважального спрямування, а також створення нових туристичних продуктів, пов'язаних із відбудовою раніше відомих релігійних об'єктів, інфраструктурним облаштуванням об'єктів мисливського та рибальського туризму;

- стимулювання розвитку зеленого туризму шляхом створення бази даних власників агроосель, проведення навчальних семінарів для них з основ організації обслуговування туристів, правових аспектів діяльності, рівня якості послуг, розробки проектів розвитку зеленого туризму з метою отримання грантів від міжнародних фондів та організацій;

- створення інфраструктури для розвитку екологічного туризму на території національних природних парків, заповідників, заказників, державних лісових господарств;

- відкриття центрів спортивного туризму для іноземців на базі наявної інфраструктури гірськолижного, водного, кінного, дельтапланерного та інших видів туризму.

Таким чином, макроекономічна стратегія виходу національних туристичних підприємств на зовнішні ринки спрямована на використання наявних конкурентних переваг країни базування, з одного боку, та державну підтримку тих секторів, де конкурентні позиції є слабкими, з іншого.

2. Інноваційні форми організації туристичної діяльності національних

підприємств

В Осакській декларації Тисячоліття зазначається, що „після п'ятдесяти років феноменального зростання туристична індустрія стала більш комплексною та складною. Нині вона досягла такого етапу, на якому вимагається активізувати дослідження традиційних і нових сегментів ринку, споживчих переваг, інформаційних технологій та управлінських методик” [52, с.234]. Особливої уваги заслуговує при цьому пошук нових інноваційних форм організації туристичної діяльності національних підприємств.

Ефект масштабності, концентрації виробничо-збутових та фінансових потенціалів у поєднанні з маркетинговими дослідженнями являє собою значний фактор підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності. „Проте ці позитивні якості і характеристики в господарській, зокрема міжнародно-коопераційній сфері взаємодії найбільших монополістичних утворень, не є перевагами універсального характеру. Світовий ринок, як і внутрішні ринки окремих держав, залишає „ніші” і для діяльності численних малих та середніх фірм, які найбільшою мірою відповідають сучасним вимогам гнучкості, еластичності, чутливості до кон'юнктурних змін попиту, максимальній простоті поєднання і безпосередності поєднання приватного інтересу і управлінського процесу” [144, с.84].

Для кращого здійснення ЗЕД малі та середні підприємства можуть об'єднуватися в асоціації (з метою постійної координації господарської діяльності), корпорації (на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання кожному з учасників), консорціуми (тимчасові об'єднання промислових і банківських капіталів для досягнення спільної господарської мети). Це стосується і туристичної сфери.

У більшості дослідницьких праць з метою підвищення конкурентоспроможності туристичних підприємств регіонів на зовнішніх ринках пропонуються різноманітні варіанти вдосконалення організаційної структури окремих підприємств, обґрунтовуються можливості їх об'єднання в асоціації, корпорації, ділові мережі. Так, наприклад, розроблена модель створення туристичної корпорації як форми організації підприємницької діяльності у сфері тризму на регіональному рівні, що передбачає часткову власність її членів - малих та середніх підприємств туристичної галузі. Їх діяльність спрямована на збільшення обсягів реалізації туристичних послуг у регіоні і зниження витрат, пов'язаних із наданням комплексу послуг. Основним напрямом діяльності для такої корпорації запропоновано „створення регіональної готельної бази, будівництво і реконструкцію всього комплексу транспортної інфраструктури, збільшення числа об'єктів сфери обслуговування туристів” тощо [175, с.102].

Проте така та подібні моделі не враховують можливостей використання всього спектру конкурентних переваг, зокрема потенціалу пов'язаних та підтримуючих галузей, урядових структур, а обмежуються лише оптимізацією зв'язків підприємств туристичного бізнесу.

Цікавою є концепція створення міжнародних туристичних центрів в Україні, розроблена В.Ф.Данильчуком та спрямована на всебічне використання місцевого потенціалу туристичних ресурсів. Зміст концепції полягає у тому, що міжнародні туристичні центри розташовуються на екологічно чистих компактних територіях за межею великих населених пунктів, але в межах великих туристичних зон; в таких центрах підтримується атмосфера свята, доброзичливості, професіоналізму щодо обслуговування туристів, створюється розвинена структура різноманітних послуг та розваг; водночас передбачаються заходи, спрямовані на збереження місцевої культурної спадщини тощо [40, с.110-111].

Обґрунтована М. Портером (1990) теорія національної, регіональної та місцевої конкурентоспроможності, що поставила до центру уваги кластерну модель господарювання, практично одразу була схвалена і взята на озброєння як економістами-теоретиками, так і практиками. Згідно цієї теорії, на сьогодні провідну роль в розвитку підприємств відіграють кластери (від англ. „cluster” - гроно, букет, блок, пакет, або група, скупчення людей чи предметів) як „окремі „будівельні блоки” інноваційної економіки” [145, с.59]. Кластеризація являє собою процес концентрування за ознакою територіальної близькості підприємств із споріднених сфер економіки.

Кластерна модель не є новою в економічних дослідженнях. Так, відомий економіст А. Маршалл ще наприкінці ХІХ ст. ідентифікував текстильний кластер в районі Манчестера та кластер металообробки у Шеффілді. У середині ХХ ст. розвиток кластерної теорії пов'язаний із дослідженнями італійських вчених та практиків, що виділяли „індустріальні округи”. У 1970-80-х роках французькі економісти до наукового обігу ввели поняття „філь'єрів” - формування взаємозв'язків між технологічно пов'язаними секторами економіки з метою реалізації їх потенційних переваг. Надалі у тісному зв'язку із розвитком трансформаційних процесів у світовій економіці, посиленням глобалізації, загостренням конкуренції на світових ринках науковий інтерес до такого феномену постійно зростає. При цьому на шляху становлення засад постіндустріального суспільства розширюється середовище реалізації кластерної моделі і на сферу послуг, зокрема туристичні послуги.

В сучасних умовах розвитку світового господарства кластери виникають як в традиційних галузях економіки, так і у високотехнологічних, як у сфері виробництва, так і у сфері послуг.

Зацікавленість більшості країн у створенні кластерів пов'язана передусім з двома причинами. По-перше, кластери сприяють прискоренню розвитку існуючого бізнесу, а по-друге, кластери дозволяють підвищити інтенсивність появи нових підприємств в їх рамках. Що стосується стимулюючого впливу держави щодо створення кластерів, то в різних країнах він дуже різниться. Як свідчить світовий досвід, в тих країнах, де під реалізацію кластерної моделі були створені та профінансовані державні програми, економіка відповідних галузей отримала набагато більший поштовх, ніж там, де кластери формувалися за рахунок лише власного потенціалу. Так, наприклад, при створенні лісових кластерів у Фінляндії держава відіграла вирішальну роль, забезпечивши їм значні конкурентні переваги на зовнішніх ринках.

Світова практика формування і розвитку кластерів дає можливість виділити такі „напрямки участі уряду в цьому процесі:

-структурна політика, що орієнтована на створення сприятливих і стабільних умов, які б дозволяли підприємствам збільшувати їх конкурентоспроможність та інноваційний потенціал (у т.ч. зниження податків, реконструкція інфраструктури і т.д.);

-посередницька політика, що спрямована на ідентифікацію і стимулювання інноваційної кластеризації шляхом надання стратегічної інформації та задоволення попиту і пропозиції;

-політика вибагливого споживача (зокрема, при оформленні держзамовлень, організації тендерів та ін.)” [145, с.148].

Кластери в економічній літературі визначаються як індустріальний комплекс, сформований на базі територіальної концентрації мереж спеціалізованих постачальників, основних виробників і споживачів, пов'язаних технологічним ланцюгом. М. Портер трактує кластер як зосередження в географічному регіоні взаємопов'язаних підприємств та установ у межах окремої галузі. Кластери включають окрім виробників, також значну кількість різного роду підприємницьких структур, важливих у конкурентній боротьбі - постачальників нових технологій, додаткових послуг, спеціальних засобів, інфраструктури, ресурсів тощо. Багато кластерів включають також урядові установи, університети, центри стандартизації, різноманітні асоціації, які забезпечують спеціалізоване навчання, освіту, інформацію, наукові дослідження, технічну підтримку.

Головна сутність кластерної концепції полягає „у забезпеченні виробничо-комерційної діяльності і вдосконаленні ділових та особистісних взаємовідносин, які повинні набути характеру органічно взаємозв'язаного та нерозривного ділового співробітництва” [145, с.41].

В науковій літературі визначають такі передумови створення кластерів:

§ близькість ринків,

§ забезпеченість спеціалізованою робочою силою,

§ наявність постачальників, засобів виробництва та інших ресурсів,

§ доступність специфічних місцевих ресурсів,

§ ефект масштабності у виробництві,

§ наявність інфраструктури,

§ низька вартість трансакцій,

§ високоякісний доступ до інформації.

З метою виявлення найістотніших факторів конкурентоспроможності кластерів фахівцями Гарвардського університету було проведено аналіз приблизно 800 кластерів з 50 країн (як розвинених, так і тих, що розвиваються). В результаті дослідження було виявлено, що для 44% кластерів з найвищим рівнем конкурентоспроможності вирішальним фактором є якість і спеціалізація ресурсів, для 25% - умови попиту, для 11% - рівень розвитку пов'язаних та підтримуючих галузей, для 13% - це умови для стратегій і конкуренції в кластері, для решти - це вплив уряду та випадкові події. Отже, найчастіше основним фактором, що забезпечує реалізацію переваг кластерної моделі, є якість ресурсів.

Експертами Graylyn group розроблено систему характерних індикаторів кластерів: потенційні можливості науково-дослідної роботи(1); майстерність робочої сили (2); розвиток трудового потенціалу (3); близькість постачальників (4); наявність капіталу (5); пільговий доступ до спеціалізованих послуг (6); відносини з постачальниками (7); асоційованість структури (8); інтенсивність формування мереж (9); підприємницька енергія (10); інновації і навчання (11); колективне бачення і керівництво (12). Перші сім індикаторів являють собою набір зовнішньоекономічних факторів, які стають доступними для підприємств у межах кластеру завдяки масштабам їх виробництва, восьмий - фактично є інструментом для спільних дій, решта чотири - результати спільних дій і взаємозв'язків.

„Хоча всі ці індикатори є істотними для підприємств, що входять до кластерів, проте практично важливим для кожного з них зокрема є такий індикатор, як спеціалізована робоча сила. Якщо за рахунок використання сучасних інформаційних технологій можна деякою мірою компенсувати фактор близькості до постачальників, можливості науково-дослідної роботи, або доступ до обладнання виробників, то для спеціалізованої робочої сили альтернативи немає. Тому відповідність робочої сили у поєднанні з можливістю спеціалізованого навчання забезпечує найзначимішу регіональну конкурентну перевагу створення кластерів” [145, с.169].

Далі перейдемо до розгляду процесів формування кластерів у туристичній галузі. Механізми розвитку такої форми організації туристичної діяльності, як туристичний кластер, варто розглядати у тісному взаємозв'язку із сучасними законами конкурентної боротьби та з урахуванням специфіки регіонального аспекту в глобальній економці. Світова практика 1990-х років свідчить про високу економічну результативність діяльності значної кількості різноманітних кластерів, підтверджуючи їх конкурентні переваги порівняно із традиційними формами організації бізнесу. Тому обґрунтованим є запровадження туристичних кластерів і в Україні.

Туризм є важливим фактором забезпечення економічного зростання країни в цілому та її регіонів зокрема. З іншого боку, експерти відмічають постійне зростання його ролі у структурі глобальної економіки. Проте сектор туризму залишається одним з найменш досліджених у світовій економіці. Тому вивчення можливостей та досвіду впровадження кластерної моделі організації туристичної діяльності є перспективним, особливо з урахуванням експортного потенціалу галузі.

Залежно від мети створення кластери можуть мати внутрішню орієнтацію (наприклад, спрямовані на активізацію підприємницької діяльності в галузі чи регіоні, розв'язання проблем зайнятості) або експортоорієнтовану спрямованість. Саме до таких і належать туристичні кластери.

Вперше у фаховій літературі поняття туристичних кластерів обґрунтовано С.І. Соколенком (2004) [144, с.13], екотуристичних кластерів - Д.М. Стеченком та К.А. Андрющенко (2004) [8, с.69-70].

Туристичний кластер розглядається як система інтенсивної виробничо-технологічної та інформаційної взаємодії туристичних підприємств, постачальників базових та додаткових послуг з приводу створення „основного продукту” кластера - туристичного продукту. До туристичних кластерів відносяться групи підприємств, сконцентрованих географічно в межах регіону, які спільно використовують спеціалізовану туристичну інфраструктуру, локальні ринки праці та інші функціональні структури господарства.

Туристичний кластер - це, в першу чергу, спільнота різних підприємств і організацій на певній території, що напряму або опосередковано пов'язані із наданням туристичних послуг. Інтерпретуючи структуру кластерів до специфіки сфери послуг автором пропонується наступна логічна схема, представлена на рис. 3.2. Так, обслуговуючі сектори включають постачання засобів виробництва послуг, рекламно-інформаційні послуги, консалтинг; споріднені сектори - подібні технології, подібні стратегії та спільну робочу силу; допоміжні сектори - освіту підготовку кадрів, науково-дослідну роботу та регуляторні структури.

Провідну, стрижневу роль в туристичному кластері, зрозуміло. відіграють туристичні підприємства (зазвичай потужні туроператорські фірми), які експортують свої послуги за межі регіону, країни. На нижчому рівні знаходяться різноманітні туристичні агентства, а також численні підприємства з розміщення, харчування, транспортування туристів, надання супутніх послуг та виробництва товарів туристичного попиту. І всі вони об'єднуються спільним бізнес-кліматом, в межах якого формуються необхідні для функціонування туристичного кластеру трудові ресурси, технології, а також діють різні стимули, включаючи податкову систему, адміністративне регулювання та бар'єри.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3.2. Кластери у сфері послуг (вдосконалено автором за [145, с.82])

В процесі формування туристичних кластерів схожі та взаємопов'язані підприємства і організації взаємодоповнюють і кооперуються з метою створення відносин взаємної довіри, взаємо обміну ідеями та інформацією, спільної координації дій. Саме високий ступінь довіри дає можливість знизити вартість операцій, що здійснюються між партнерами. Навіть, якщо туристичні компанії раніше не працювали разом, але мали інформацію одна про одну і здійснювали неформальні зв'язки в рамках регіону, все це вже створює базу для формування довіри.

Варто зазначити, що членство в туристичному кластері є важливим засобом посилення передусім власної конкурентоспроможності кожного з підприємств. При цьому туристичні кластери є добровільними об'єднаннями туристичних та споріднених підприємств, які зазвичай взаємодіють із науковими та освітніми установами, органами місцевої влади з метою підвищення конкурентоспроможності туристичних послуг на зовнішніх ринках.