Шляхи вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств України

В межах туристичних кластерів можливим є таке поєднання різних підприємств, які в одних ситуаціях конкурують між собою, а в інших - співробітничають для вироблення певних спільних рішень, розробки спільних ініціатив, хоча це в багатьох випадках залежить від структури кластеру. Отже, кластерна модель передбачає не тільки взаємовигідне співробітництво, обмін інформацією, ідеями, технологіями, працівниками, але й обов'язково передбачає наявність конкуренції між ними.

Туристичні кластери можуть включати як незначну, так і велику кількість підприємств туристичного та споріднених і допоміжних секторів економіки. Вони можуть формуватися як з великих, так і з малих фірм у найрізноманітніших поєднаннях і відносинах. Наприклад, кластери в Італії об'єднують переважно малі та середні підприємства, в Шотландії (базова модель ЄС) - ядро кластеру формують потужні підприємства, інколи іноземного походження.

Від інших форм організації спільної туристичної діяльності, туристичні кластери відрізняються вищим рівнем взаємодії між підприємствами, організаціями, установами, інституціями, що входять до їх складу, варіюючи за формою від цільових об'єднань підприємств туристичного бізнесу до потужних, добре структурованих комерційно-конкурентних утворень. Туристичні кластери об'єднують значно більше коло учасників, включаючи різноманітні інститути підтримки, виробничі та комерційні структури, а також регіональні і національні уряди (в особі туристичної адміністрації, департаментів туризму) (табл. 3.2.).

Таблиця 3.2 Відмінності кластерної моделі об'єднання підприємств туристичного бізнесу (складено за [145, с.155])

Некластерні об'єднання підприємств туристичного бізнесу	Кластерна модель об'єднання підприємств туристичного бізнесу
Об'єднуючим є пільговий доступ до туристичних ресурсів	Об'єднуючим є спільний доступ до туристичних, фінансових, людських та ін. ресурсів
Членство є обмеженим	Членство є відкритим для всіх бажаючих
Ґрунтуються на контрактних відносинах	Ґрунтуються на соціальних цінностях, які заохочують довіру між членами і сприяють розвитку взаємодовіри
Засновані на кооперації	Потребують як кооперації, так і конкуренції
Здійснюють розрізнені спільні заходи	Реалізують спільні комплексні програми

Кластерна модель організації туристичної діяльності відрізняється відсутністю централізованого впливу, дотриманням умов рівноправності, створенням умов для зростання ринкової конкуренції серед виробників туристичних послуг тощо. Окрім того, діяльність туристичних кластерів спрямована на забезпечення:

-інноваційності, адаптивності до умов зовнішніх ринків туристичних послуг, що постійно змінюються, взаємної діагностики підприємств кластеру;

-максимального використання досягнень інформаційних та комунікаційних технологій (реклама в мережі Інтернет, електронна торгівля туристичними послугами);

-підвищення рівня кваліфікації та інтелектуального потенціалу працівників.

Отже, основними перевагами кластерної моделі організації туристичної діяльності національних підприємств є:

-використання ефекту масштабу, коли економічна ефективність спільної діяльності об'єднаних у туристичний кластер підприємств є вищою порівняно з відокремленою діяльністю. Водночас отримується можливість формувати необхідну „критичну масу” для вирішення різноманітних організаційно-управлінських питань;

-розширення доступу до інновацій, що досягається за рахунок зустрічних міжфірмових потоків ідей та інформації;

-формування локального галузевого ринку праці, що дозволяє здійснювати обмін співробітниками, їх стажування, підвищення кваліфікації;

-зменшення собівартості послуг за рахунок спільного використання туристичних ресурсів та туристичної інфраструктури, розширення кола конкуруючих між собою постачальників та споживачів туристичних послуг, розвитку кооперування, договірної спеціалізації.

Окрім того, підприємства туристичного бізнесу, об'єднавшись у туристичний кластер в межах регіону, отримують можливість ефективніше відстоювати свої інтереси на рівні місцевих органів влади, а також брати участь у великих інвестиційних програмах.

Механізм формування туристичних кластерів традиційно включає дві складові. З одного боку, це створення ініціативної групи з формування кластеру, до якої мають входити як представники ключових підприємств потенційного туристичного кластеру, так і фахівці, що мають досвід впровадження кластерної моделі в інших регіонах чи галузях (наприклад, спеціалісти агенцій регіонального розвитку, експерти різноманітних програм та ініціатив). З іншого боку, необхідною умовою є офіційне визнання та реєстрація кластеру органами державної та місцевої влади.

Автором розроблено та пропонується до впровадження логічну схему структури туристичного кластеру, яка представлена на рис. 3.3.

В структурі туристичного кластеру доцільно виділяти чотири основних сектори:

-сектор виробництва туристичних послуг;

-сервісний сектор;

-допоміжний сектор;

-сектор забезпечення життєдіяльності туристичного кластеру.

Рис. 3.3. Організаційна структура туристичного кластеру (розроблено автором)

Сектор виробництва туристичних послуг об'єднує туроператорські фірми та турагентства, заклади з розміщення та оздоровлення туристів (готелі, мотелі, кемпінги, санаторно-курортні заклади, турбази), підприємства з перевезення туристів (автотранспортні підприємства, авіакомпанії), заклади з організації харчування туристів (ресторани, кафе, їдальні) та заклади з організації дозвілля туристів (екскурсійні бюро, музеї, театри, заклади індустрії розваг (казино, аквапарки та ін.), національні природні парки, заповідники, заказники, ботанічні сади, зоопарки). Таким чином, даний сектор включає підприємства, що безпосередньо виробляють та реалізують туристичні послуги.

Сервісний сектор об'єднує банківсько-кредитні та страхові установи, навчальні заклади туристичного профілю, наукові установи, а також бізнес-центри, лізингові компанії. Підприємства сервісного сектору надають різноманітні послуги (фінансові, освітні, посередницькі) ключовим підприємствам кластеру.

Допоміжний сектор, по-перше, включає різноманітні підприємства з виробництва сувенірів, туристичного спорядження, специфічні для певної місцевості товари, по-друге, поліграфічні підприємства, картографічні фабрики, періодичні видання, телерадіокомпанії, по-третє, органи державної влади, агенції регіонального розвитку, міжнародні та державні фонди і програми.

Сектор забезпечення життєдіяльності туристичного кластеру зв'язує між собою окремі сектора та підприємства туристичного кластеру, забезпечуючи координацію їх діяльності. До його складу входять маркетинговий, рекламно-інформаційний, логістичний та юридично-аудиторський відділи.

Наявність всіх вище перерахованих елементів організаційної структури туристичного кластеру є необов'язковою. Залежно від тісноти зв'язків підприємств туристичного бізнесу та пов'язаних і підтримуючих галузей, рівня сформованості кластеру склад його учасників може розширюватися. З частиною компаній сервісного та допоміжного секторів туристичний кластер може укладати угоди про співробітництво, що не передбачають їх входження до кластеру.

Аналіз діяльності діючих туристичних кластерів свідчить про те, що ефективним засобом оптимізації потоків туристичних продуктів, інновацій та кадрів у межах кластерів є впровадження системи логістики. Туристична логістика (від грец. ????????? - майстерність лічби, мислення, управління) оптимізує взаємовідносини суб'єктів туристичної діяльності з постачальниками, підрядниками, споживачами. Вона передбачає контроль та управління операціями, що здійснюються в процесі формування туристичних продуктів, доведення останніх до споживачів згідно з їх інтересами та вимогами, а також в процесі передачі, зберігання та обробки відповідної інформації [141, с.198-199].

На думку українського економіста Г.І. Михайліченко, логістика в туризмі - це управління продуктовими потоками туристичних підприємств, що включає раціональну організацію формування, збуту та організації споживання туристичного продукту і супроводження цих процесів проходженням інформаційних потоків. Під логістичною системою туристичного підприємства вчена розуміє адаптивну систему зі зворотнім зв'язком, мета функціонування якої полягає у формуванні та реалізації продукту підприємства в необхідній кількості і асортименті, в максимально можливому ступені готовності до використання чи споживання, в необхідному споживачеві місці при оптимальному рівні логістичних витрат [101, с. 55-58].

Таким чином, туристичну логістику варто трактувати як інформаційно-управлінську діяльність, спрямовану на скорочення витрат та узгодження в часі надання всіх складових комплексних туристичних послуг.

Логістика є ефективним напрямом вдосконалення управління потоками в туристичному кластері. Вона використовується як знаряддя у конкурентній боротьбі, з одного боку, та як управлінська логіка до розподілу, управління, контролю матеріальних, фінансових та людських ресурсів туристичного кластеру. Результатом логістичної оптимізації діяльності туристичного кластеру є необхідний обсяг туристичних продуктів, що пропонуються на кожному конкретному сегменті зовнішніх ринків, де вони будуть реалізовані у певний час з синхронізацією ринкових замовлень і транспорту.

Г.І. Михайліченко зазначає, що логістика в туризмі виконує ряд функцій, які диференціюються згідно з фазами логістичного ланцюга на такі види: інформаційна логістика на вхідному потоці; виробнича логістика, що включає безпосереднє формування та створення туристичного продукту; збутова логістика, яка охоплює розподіл, просування та визначення каналів реалізації готової продукції, та інформаційна логістика на вихідному потоці. Сутність інформаційної логістики в туризмі полягає в організації потоків даних, що супроводжують продуктовий потік, та є суттєвою ланкою, яка пов'язує постачання, виробництво та збут. Збутова логістика в туризмі забезпечує найбільш ефективну організацію розподілу продукції, готової до споживання. Функції збутової логістики полягають у розподілі та просуванні туристичного продукту по каналах товароруху, постачанні продукту, орієнтованого на потреби споживачів (згідно з термінами обслуговування, якістю, кількістю та ціною), оптимізації витрат пов'язаних з функціонуванням логістичної системи та комерційну збутову діяльність, застосуванні оптимальних інформаційних збутових систем [99, с.140-146; 100, с76-78].

І.Г. Смирнов до функціональних областей логістики туризму відносить інформаційну, транспортну, кадрову [142, с.199-200].

Місце логістики в туристичному кластері у вигляді розробленої автором логічно-структурної схеми відображено на рис. 3.4.

Інформаційна логістика в туристичному кластері включає обробку інформації про постачальників туристичних послуг (готелі, санаторії, музеї і т.д.), обробку замовлень на туристичні продукти та прогнозування оптимальних обсягів продажу.

Транспортна логістика в туристичному кластері передбачає вибір видів транспорту для перевезення туристів, визначення підприємств-перевізників, складання логістичних схем перевезень.

Рис. 3.4. Місце логістики в туристичному кластері (розроблено автором)

Кадрова логістика спрямована на оптимізацію забезпечення підприємств туристичного кластеру людськими ресурсами, зокрема, підбір кадрів, фахову підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів, розподіл кадрів між підприємствами кластеру.

Сервісна логістика включає вибір додаткових послуг, що надаються туристам, та їх виробників, з одного боку, та розподіл освітніх, наукових та інших програм у межах туристичного кластеру. Зокрема, вона спрямована на забезпечення оптимального обміну ідеями, новаціями між підприємствами туристичного кластеру.

Як зазначає Г.І. Михайліченко, впровадження логістичних концепцій у сферу туризму може мати місце за умов вирішення наступних взаємопов'язаних проблем: розробки та формування логістичних систем для підприємств різних типів з урахуванням специфіки галузі та продукту реалізації, розробки та запровадження різних систем, форм та каналів збуту туристичного продукту, розробки відповідної інформаційної інфраструктури [103, с.131-139].

Туристичні кластери формуються в усіх типах країн - розвинених країнах, країнах, що розвиваються, та в країнах з транзитивною економікою. При цьому механізми їх створення, функціонування та взаємодії з іншими кластерами в принципі є подібними.

Розглянемо досвід створення туристичних кластерів в Італії, де дана проблема має вищий рівень наукового та практичного опрацювання.

Ще у 1990-х роках в туристичній галузі Італії було здійснено спроби стратегічного планування з метою економічного розвитку та захисту територіальних ресурсів, основним заходом якого було співробітництво під назвою „об'єднання продуктів”. Внаслідок цього утворилися місцеві системи туристичної пропозиції, коли окремі території виходили на зовнішні ринки з єдиним, об'єднаним туристичним продуктом, що передбачав залучення усіх туристичних ресурсів. Умовами створення таких місцевих туристичних систем з об'єднання туристичних продуктів були змішаний характер (за участі державних і приватних осіб), самовизначення, добровільність приєднання. Держава при цьому брала на себе фінансування передусім інформаційної мережі на обласному рівні, а також участь у фінансуванні місцевих ініціатив.

Проте значного підвищення рівня конкурентоспроможності туристичних підприємств Італії (особливо з менш туристично розвинених регіонів) не відбулося. Тому з метою подальшого вдосконалення 2001 року було ухвалено Закон „Реформа національного законодавства про туризм”, яким передбачено створення місцевих туристичних систем, що за своїм змістом відповідають поняттю кластерів. Місцеві туристичні системи - це спільність однорідних або інтегрованих суб'єктів туристичної діяльності в межах певних територіальних зон, які характеризуються комплексною пропозицією туристичних продуктів, туристичною привабливістю і можуть бути розташовані навіть у сусідніх областях країни. Також до їх складу зазвичай входять підприємства з виробництва типових для території сільськогосподарських продуктів, місцеві ремісники. Місцеві туристичні системи передбачають широку присутність як окремих, так і асоційованих підприємств туристичної та споріднених галузей економіки. Законом створено Фонд спільного фінансування туристичної пропозиції.

У деяких областях Італії визначено конкретні параметри, що є основою для створення місцевих туристичних систем - кластерів, зокрема:

-значимість туристичної територіальної зони (розміри території, типологія продуктів, інтеграція),

-наявність або можливість розвитку декількох видів туризму (наприклад, пляжного, гірськолижного, ділового, спортивного і т.д.),

-одночасне об'єднання державних і приватних суб'єктів туристичної діяльності;

-значні туристичні ресурси, рекреаційні можливості, інтенсивні потоки туристичних продуктів,

-самостійне визначення учасниками форм діяльності [113, с.14-17].

Державна підтримка створення місцевих туристичних систем - кластерів в Італії спрямована на:

-підтримку процесів кооперування, приєднання та інтеграції серед туристичних підприємств;

-підвищення конкурентоспроможності туристичної пропозиції та якості об'єктів туристичної інфраструктури, містобудівних і територіальних характеристик поселень з високою густотою розміщення;

-заохочення використання технологічних інновацій в роботі підприємств туристичного бізнесу, при стандартизації послуг;

-просування спільних туристичних проектів на зовнішні ринки з використанням телекомунікаційного маркетингу;

-включення до системи виробництва товарів, характерних виключно для певної території [113, с.14-17].

Такий підхід до розвитку туризму дає можливість посилити взаємозв'язки, що породжуються туристичною галуззю на територіальному та економічному рівнях, досягти узгодження між учасниками об'єднаного процесу виробництва туристичних послуг.

Прикладом створення дієвого кластеру в Італії є місцева туристична система „Тразименське озеро” в Умбрії, яка об'єднує поряд із туристичними підприємствами, закладами розміщення та харчування, також торговельні організації, підприємства з виробництва товарів широкого вжитку, товарів, специфічних для даної місцевості (вино, оливкова олія). Водночас здійснюється тісна співпраця з асоціаціями міст, які виробляють вино та оливкову олію, з іншими державами щодо створення мережі озер, які приймають туристів на принципах стійкого розвитку. З інших діючих кластерів слід згадати „Салінунтінські терми” (Сицилія), „Адритатичне море і берег”, „Міста мистецтв, культури та бізнесу” (Емілія-Романія) тощо.

Запровадження кластерної моделі в туризмі здійснюється і в інших країнах Західної Європи. Функціонують ряд туристичних кластерів у Шотландії, кластер туризму і відпочинку у Північній Ірландії (Велика Британія), численні кластери з організація дозвілля у Франції.

В Росії також відбуваються процеси становлення кластерної моделі в туризмі як ефективної моделі організації туристичної діяльності. Зокрема, найбільшим потенціалом, за оцінками експертів, володіє туристичний кластер міст Північно-Західного округу Росії (Великий Новгород, Псков, Вологда, Смоленск). В його складі діятиме значна кількість різноманітних структур, які забезпечуватимуть зростання його конкурентоспроможності. Окрім власне підприємств туристичного бізнесу, до складу кластеру входять навчальні заклади, що готують фахівців з туристичної галузі, асоціації товаровиробників, мережі закладів громадського харчування, торгівлі, індустрії розваг. Головною проблемою функціонування даного туристичного кластеру фахівці називають відсутність у його складі деяких життєво важливих елементів - банків, закладів страхування та ін. Іншим перспективним кластером на території Росії є туристсько-рекреаційний кластер Краснодарського краю.

Що стосується України, то процес впровадження кластерної моделі організації господарської діяльності знаходиться у стадії становлення. Це питання обговорювалося на П'ятому пленумі Спілки економістів України, третьому з'їзді Спілки економістів України, Міжнародному економічному форумі “Нові виробничі системи і прискорений розвиток регіонів” та ін.; розробляється Національна програма підвищення конкурентоспроможності економіки України на базі кластерних моделей.

Не дивлячись на здійснення ряду заходів, спрямованих на підвищення конкурентноздатності окремих секторів економіки України та її регіонів на базі кластерної моделі, кількість діючих кластерів в Україні залишається незначною. Особливо це стосується туристичної галузі, що є перспективною в цьому відношенні.

1998 року з метою впровадження у Хмельницькому регіоні нової організаційної форми господарювання - кластерів - було створено асоціацію „Поділля Перший”. До складу цієї неурядової організації ввійшли представники ділових кіл Хмельницького регіону, науково-дослідних інститутів, різних допоміжних установ та закладів, представники влади (на рівні області, муніципалітетів, мерів міст та інших органів). В результаті аналітичних досліджень в регіоні було визначено шість потенційних кластерів, що являють собою не просту сукупність територіально сконцентрованих підприємств, а поєднання ключових підприємств та підприємствами пов'язаних і підтримуючих галузей на основі складної системи взаємозв'язків. Такими кластерами є швейний, продовольчий, будівельний у Хмельницькому, харчовий і туристичний кластери - у Кам'янці-Подільському, кластер еко-агротуризму у Шепетівському районі (селище Гриців), що разом об'єднують понад 230 підприємств та організацій.

Напрямками діяльності Асоціації „Поділля Перший” є впровадження нових форм організації співпраці між підприємствами на базі кластерної моделі, стимулювання реформ наявних фінансових, освітніх і підприємницьких секторів регіону з метою поліпшення інвестиційного клімату (підвищення конкурентної спроможності підприємств, сертифікація за міжнародними стандартами якості тощо), надання консультацій щодо розробки бізнес-планів, здійснення інформаційного обслуговування.

В межах проекту “Впровадження кластерної моделі для активізації місцевого економічного розвитку в північних регіонах Хмельницької області” формується кластер еко-агротуризму „Оберіг” у селищі Гриців (Шепетівський район Хмельницької області), спрямований на розвиток сімейного та жіночого підприємництва, вдосконалення туристичної інфраструктури, підвищення рівня використання рекреаційного і туристичного потенціалу території. Поки що ключовими підприємствами кластеру є об'єднання агроосель, які здатні розмістити та забезпечити харчуванням одночасно до 50 туристів. Вони надають послуги з екскурсійного обслуговування, організації дозвілля (рибальський туризм), організовують виставки-продаж виробів місцевих майстрів.

2004 року спочатку створено Вознесенську міську громадську організацію туристичний кластер “Вознесенськ”, яка згодом разом із 12 містами Одеської Миколаївської, Херсонської областей та АР Крим утворили спільний туристичний кластер „Південне туристичне кільце” (Ізмаїл, Балта, Вознесенськ, Білгород-Дністровський, Іллічівськ, Гола Пристань, Цюрупинськ, Генічеськ, Алушта, Ялта, Судак, Феодосія). До складу кластер увійшли туристичні підприємства, заклади туристичної інфраструктури, місцеві адміністрації, а також промислові підприємства з виробництва продуктів харчування. На даному етапі становлення туристичного кластеру створено базу даних туристичних продуктів та визначено базові туристичні підприємства.

Діяльність туристичного кластеру „Південне туристичне кільце” спрямована на:

-об'єднання можливостей i потужностей підприємств-партнерів у межах кластеру, створення спільного туристичного продукту;

-участь в розробці програм та проектів розвитку туристичної галузі, реалізацію заходів щодо залучення іноземних інвестицій у розбудову туристичної інфраструктури;

-розвиток мережі поширення рекламних матеріалів, організацію i проведення заходів, які популяризують міста як туристичні центри на зовнішніх та внутрішніх ринках туристичних послуг;

-сприяння підвищенню ділової кваліфікації i професіоналізму керівників, членів кластеру та інших спеціалістів, розвитку їх ділового партнерства, визначення потреби в спеціалістах та професійно підготовлених кадрах для туристичної галузі;

-обмін та поширення набутого досвіду шляхом організації туристичних виставок, ярмарок, конференцій у містах кластеру;

-сприяння в утворенні повноцінних ринкових структур, зміни відносин власності, забезпечення свободи підприємництва у туристичній сфері регіону;

-розробку i використання нових підходів щодо організації туристичного бізнесу, сприяння поширенню кластерної моделі організації туристичної діяльності національних підприємств в інших регіонах країни.

У стадії розробки знаходиться проект створення громадської організації Туристичний кластер „Севастополь-кластур”, спрямований на залучення до міста фінансових потоків за рахунок туристів. Передумовами розвитку туристичного кластеру у Севастополі є не тільки численні історико-культурні пам'ятки, передгірські ландшафти, морське узбережжя та сприятливий клімат, але й ресурси для розвитку спортивного туризму (альпінізм, дайвінг, стрибки з парашутом, дельтапланеризм). Серед завдань кластеру є створення комфортних умов для відпочиваючих, забезпечення їх безпеки, залучення науки і нових технологій для вдосконалення і раціонального використання туристичних продуктів, пошук інноваційних рішень щодо розвитку туризму, залучення іноземних інвестицій у розвиток туристичної інфраструктури. Планується, що на першому етапі розвитку всі засоби будуть спрямовані на проведення рекламних компаній за рубежем. Девіз кластеру - „гості без черги”. Окрім туристичних підприємств, готелів, закладів відпочинку та харчування туристів, туристичний кластер „Севастополь-кластур” має об'єднати заклади культури (зокрема, театри), медичні установи, заклади побутового обслуговування, продовольчі бази, мережі закладів торгівлі, автотранспортні та автосервісні підприємства. Внаслідок утворення кластеру передбачається підвищення якості туристичних послуг до світових стандартів, розширення їх асортименту та зниження собівартості.

В рамках підписаної „Угоди про взаємодію та співпрацю з соціально-економічного розвитку малих міст Західної України у напрямку туризму і ремесел” передбачено створення туристичного кластеру історичних малих міст Західної України. До ініціативної групи входять державні адміністрації малих міст Західної України (Бережани, Бучач, Борщів, Бучач, Збараж, Кременець, Зборів, Коропець, Почаїв, Підгайці, Золочів, Жовква, Галич, Косів, Рогатин, Яремче, Ізяслав, Хотин), Спілка розвитку туризму і ремесел малих міст Західної України “Золоте Опілля”, Державна туристична адміністрація України та Дослідницький інститут “Трайєнгл”. Створення туристичного кластеру спрямоване на розробку та реалізацію програм розвитку туризму і ремесел у малих містах Західної України, інформаційну, організаційну та фінансову підтримку розвитку туризму у містах, що обрали туризм як стратегію свого подальшого розвитку, забезпечення тісної співпраці туристичних підприємств з банківськими установами та провідними туристичними фірмами України. Кластерна модель організації туристичного бізнесу в регіоні покликана вивести народні промисли на європейський рівень, що передбачає об'єднання виробників продукції для створення єдиного технологічного циклу.

Спільними зусиллями фахівців Полтавського агентства регіонального розвитку ПОЛАРР разом із обласною адміністрацією розробляється ряд проектів створення у Полтавському регіоні кластерів з метою підвищення конкурентоспроможності підприємств відповідних секторів економіки та залучення інвестицій. Зокрема, розроблено концепцію проекту Полтавського кластеру комунальної інфраструктури, спрямованого на забезпечення підтримки малих і середніх будівельних підприємств та закладів комунальної інфраструктури, налагодження кооперації між українськими та німецькими фірмами. Перспективним є створення туристичного кластеру у Миргороді.

Оскільки туристичні кластери за рівнем організованості, потенційними можливостями, специфікою внутрішньої взаємодії та рівнем державної підтримки істотно різняться, необхідною є їх класифікація.

В цілому для розрізнення будь-яких кластерів український економіст С.І. Соколенко наводить таку класифікацію:

-конкурентні - давно сформовані кластери, що мають значні конкурентні переваги світового масштабу (наприклад, автомобільний у Детройті, моди - у Парижі, квітів - у Амстердамі);

-зрілі - давно сформовані кластери з низьким рівнем працевлаштування або його відсутністю (наприклад, меблеві або швейні кластери у країнах Західної Європи);

-стратегічні - невеликі, але життєво важливі для розвитку конкретних регіонів кластери (наприклад, кластер з виведення особливих порід великої рогатої худоби у Новій Зеландії);

-виникаючі - нові кластери, що мають високі темпи розвитку (наприклад, медіа-кластер в Австрії);

-стабілізуючі - кластери, що підвищують рівень диверсифікації економіки регіону (наприклад, туристичні кластери в Каліфорнії);

-потенційні - кластери, що мають необхідні умови для формування і можуть бути використані для економічного розвитку (наприклад, кластери з розробки та впровадження технологій захисту навколишнього середовища у Фінляндії) [145, с.166].

Професор університету Гонконга М. Енрайт пропонує таку класифікацію:

-працюючі - кластери, що характеризуються самоусвідомленням і здатні реалізувати свій потенціал, зокрема, готові виробляти продукції більше, ніж виробляли б окремо всі учасники кластеру разом узяті;

-приховані - кластери, що мають нові можливості, які поки що не використовуються;

-потенційні - кластери, для яких характерне сприятливе поєднання передумов та факторів формування і розвитку в майбутньому;

-політично керовані - кластери, які мають підтримку уряду, але не володіють „критичною масою”;

-ті, що приймають бажане за дійсне - кластери, що не мають будь-яких особливих конкурентних переваг, окрім бажання сформувати кластер [145, с.167-168].

Виходячи із вищенаведених класифікацій можна зробити висновок, що в Україні конкурентні та зрілі туристичні кластери поки що відсутні. Потенційними є туристичні кластери „Південне туристичне кільце”, „Севастополь-кластур”. На перспективу, у разі розробки та реалізації відповідних проектів створення туристичних кластерів, потенційними будуть кластери у Києві, Львові, Чернігівській, Закарпатській областях.

Стратегічними туристичними кластерами, що мають відігравати істотну роль в економічному розвитку відповідних територій, є туристичний кластер історичних малих міст Західної України, кластер агро-екотуризму „Оберіг” (Хмельницька область), а також ряд інших, які мають бути створені у сфері сільського зеленого туризму по всій території України (у сільській місцевості).

До групи стабілізуючих відноситься туристичний кластер у Миргороді, який повинен диверсифікувати в регіоні економічну діяльність.

Як свідчить світовий досвід, більшість туристичних кластерів створюють і постійно посилюють різноманітні зв'язки із іншими кластерами. Авторська схема зв'язків туристичного кластеру представлена на рис. 3.5. Так, найтіснішими є зв'язки із продовольчими кластерами, медіа-кластерами, а також швейними, автомобільними кластерами. Наприклад, туристичні кластери Тразименське озеро (Італія) та Каліфорнійський мають тісні зв'язки із кластерами з виробництва вина, а туристичний кластер міст Північно-Західного округу Росії - зі швейним кластером (зв'язки з постачання білизни, серветок та інших швейних виробів для готелів).

Рис. 3.5. Зв'язки туристичного кластера (побудовано автором)

В Україні перспективними є зв'язки туристичного кластеру „Південне туристичне кільце” із продовольчим кластером, а потенційного туристичного кластеру в Івано-Франківській області із вже діючим кластером „Ліжникарство та інші художні промисли”.

З іншого боку, окремі види туристичної діяльності інколи виступають лише складовою інших кластерів. Так, наприклад, в ІТ-кластерах у Австрії поряд із виробництвом електроніки, програмних продуктів, мультимедіа, здійснюється реклама туристичної спадщини країни (кластери „Відень”, „Лінц”, „Грац”, „Зальцбург”, „Інсбрук”). Готельне господарство входить до кластерів „Нерухомість, готелі, офіси, будівництво дерев'яних споруд” („Форальберг”, „Фельдкірх”).

Таким чином, в туристичному кластері взаємозалежність його членів полягає в тому, що ефективна робота кожного з них створює передумови успіху решти учасників. Внаслідок цього усі компанії у туристичному кластері отримують вигоду від спільних зусиль у вигляді ширшого кола можливостей та більших прибутків. В туристичному кластері при налагодженій взаємодії виникають умови для виробництва нових видів послуг, завдяки чому створюється інноваційне і ділове конкурентне середовище.

Італійський вчений В. Сенгенбергер виділяє два напрямки підвищення конкурентоспроможності суб'єктів господарської діяльності: „другорядної дороги”, що передбачає підтримку конкурентоспроможності шляхом зниження виробничих витрат (передусім за рахунок низьких зарплат), та „головної дороги”, яка передбачає ефективне використання ресурсів, інвестування у виробництво і технологічні інновації, підвищення кваліфікації. Саме другий шлях є перспективним для туристичної галузі. Організаційно він реалізується шляхом впровадження кластерної моделі.

Отже, переваги кластерної моделі організації туристичної діяльності національних підприємств з урахуванням можливості виходу та закріплення на зовнішніх ринках є очевидними. При цьому довготермінова стратегія розвитку туристичних кластерів повинна визначатися в тісному контакті органів державної влади та ключових підприємств туристичного бізнесу. Тому важливим аспектами є розробка та вдосконалення законодавчої бази організації туристичних кластерів в Україні, становлення системи навчання і підготовки спеціалістів зі створення і впровадження кластерної моделі у сфері туризму з урахуванням потреб та перспектив розвитку регіонів, а також створення системи навчання і перекваліфікації фахівців для роботи на підприємствах у рамках туристичних кластерів.

Висновки до розділу

1.При розробці макроекономічної стратегії виходу туристичних підприємств країни на зовнішні ринки необхідним є врахування змін, що відбуваються у світовій економіці. Визначено такі три основні напрямки сучасних процесів, що впливають на формування стратегії: зростання ролі зовнішніх чинників ЗЕД туристичних підприємств, збільшення впливу мікросередовища розвитку ЗЕД туристичних підприємств, посилення взаємозв'язку між розвитком ЗЕД туристичних підприємств та вирішенням соціальних, екологічних проблем.

Відповідно до цих напрямків зовнішньоекономічна політика держави у сфері туризму повинна бути спрямована на розробку макроекономічної стратегії поширення інноваційноємних технологій у туристичній галузі, сприяння активізації рекламно-інформаційної діяльності туристичних підприємств, забезпечення їх новітньою інформацією; вдосконалення інфраструктурного забезпечення території, формування локальних спеціалізованих ринків праці, створення умов для розвитку здорової конкуренції на місцевих ринках туристичних послуг; комплексного розв'язання проблем туристичної галузі у поєднанні з розв'язанням соціальних та екологічних проблем, стимулювання розвитку сільського зеленого туризму.

2.Визначено найістотніші проблеми зовнішньоекономічної діяльності у сфері туризму в Україні, що впливають на обґрунтування напрямів макроекономічної стратегії виходу національних підприємств на зовнішні ринки туристичних послуг: недостатній рівень фінансування туристичної галузі, невідповідність стану туристичної інфраструктури міжнародним стандартам, слабкий зв'язок пов'язаних та підтримуючих галузей із туристичною, невизначеність зовнішньоекономічних стратегій більшості національних туристичних підприємств, недосконалість туристичної політики уряду та нормативно-правової бази розвитку туризму, неефективне використання потенціалу туристичних ресурсів.

3.Обґрунтовано п'ять основних напрямів макроекономічної стратегії виходу України на зовнішні ринки туристичних послуг та відповідні системи заходів. Перший напрям - удосконалення правових засад регулювання зовнішньоекономічних зв'язків туристичних підприємств. Другий напрям передбачає підвищення рівня фінансування привабливих для іноземних туристів туристичних об'єктів та відповідної інфраструктури. Третій напрям пов'язаний із забезпеченням відповідності рівня якості туристичних послуг міжнародним стандартам. Четвертий напрям включає створення національної туристичної рекламно-інформаційної мережі. П'ятий - спрямований на стимулювання всебічного використання національними підприємствами туристичних ресурсів країни, переваг місцерозташування.

4.Світова практика 1990-х років продемонструвала успішну діяльність значної кількості різноманітних кластерів, довела їх конкурентні переваги порівняно із традиційними структурами. Тому з метою підвищення конкурентоспроможності національних туристичних підприємств при виході на зовнішні ринки рекомендовано впровадження туристичних кластерів і в Україні.

Туристичний кластер трактується як система інтенсивної виробничо-технологічної та інформаційної взаємодії туристичних підприємств, постачальників базових та додаткових послуг з приводу створення спільного туристичного продукту. До туристичних кластерів відносяться групи підприємств, сконцентрованих географічно в межах регіону, які спільно використовують туристичні ресурси, спеціалізовану туристичну інфраструктуру, локальні ринки праці, здійснюють спільну маркетингову та рекламно-інформаційну діяльність.

5.З урахуванням зарубіжного та вітчизняного досвіду запропоновано типову структуру туристичного кластеру. Виділяється чотири основних сектори туристичного кластеру: сектор виробництва туристичних послуг, сервісний сектор, допоміжний сектор та сектор забезпечення життєдіяльності туристичного кластеру.

Сектор виробництва туристичних послуг включає підприємства, що безпосередньо виробляють та реалізують туристичні послуги: туроператорські фірми та турагентства, заклади з розміщення, оздоровлення, перевезення, харчування та організації дозвілля туристів. Сервісний сектор об'єднує банківсько-кредитні та страхові установи, навчальні заклади туристичного профілю, наукові установи, а також бізнес-центри, лізингові компанії. Допоміжний сектор, по-перше, включає різноманітні підприємства з виробництва сувенірів, туристичного спорядження, специфічні для певної місцевості товари, по-друге, поліграфічні підприємства, картографічні фабрики, періодичні видання, телерадіокомпанії, по-третє, органи державної влади, агенції регіонального розвитку, міжнародні та державні фонди і програми. Сектор забезпечення життєдіяльності туристичного кластеру зв'язує між собою окремі сектора та підприємства туристичного кластеру, забезпечуючи координацію їх діяльності, включаючи маркетинговий, рекламно-інформаційний, логістичний та юридично-аудиторський відділи.

6.Ефективним засобом оптимізації потоків туристичних продуктів, інновацій та кадрів у межах кластерів є впровадження системи логістики. Туристична логістика трактується як інформаційно-управлінська діяльність, спрямована на скорочення витрат та узгодження в часі надання всіх складових комплексних туристичних послуг. Основними областями логістики в туристичному кластері є інформаційна, транспортна, кадрова та сервісна.

7.Виходячи із основних класифікацій кластерів можна зробити висновок, що в Україні конкурентні та зрілі туристичні кластери знаходяться у стадії становлення. Потенційними є туристичні кластери „Південне туристичне кільце”, „Севастополь-кластур”. На перспективу, у разі розробки та реалізації відповідних проектів створення туристичних кластерів, потенційними будуть кластери у Києві, Львові, Чернігівській, Закарпатській областях. Стратегічними туристичними кластерами, що мають відігравати істотну роль в економічному розвитку відповідних територій, є туристичний кластер історичних малих міст Західної України, кластер агро-екотуризму „Оберіг” (Хмельницька область), а також ряд інших, які мають бути створені у сфері сільського зеленого туризму по всій території України. До групи стабілізуючих відноситься туристичний кластер у Миргороді, який повинен диверсифікувати в регіоні економічну діяльність.

Висновки

1. Проведений аналітичний огляд фахової літератури з проблем зовнішньоекономічної діяльності у сфері туристичного бізнесу свідчить про її важливе місце у економічній науці. Водночас ряд питань потребує подальшого вивчення, поглиблення та уточнення.

В роботі запропоноване уточнене визначення міжнародного туризму як соціально-економічного процесу, пов'язаного із проведенням вільного часу особами за межами країни постійного проживання, що спрямоване на задоволення їх духовних, фізичних та інших некомерційних потреб. Підприємницькі аспекти міжнародної туристичної діяльності включає наукова категорія „світовий ринок туристичних послуг”, яку пропонується трактувати як систему товарно-грошових відносин, що виникають в процесі міждержавних переміщень споживачів туристичних послуг. Товаром при цьому виступає туристичний продукт, що виробляється туристичними підприємствами. Світовий ринок туристичних послуг виконує регулятивну, стимулюючу, оптимізаційну, інформаційну та сануючу функції.

2. Формування світового ринку туристичних послуг у сучасному його розумінні відбулося у 1950-х рр., розвиток засобів перевезення та зростання доходів населення зумовили масовість міжнародного туристичного виробництва та споживання. Відповідно можна виділити три етапи становлення та три етапи розвитку світового ринку туристичних послуг. Сучасними тенденціями є високий динамізм, розвиток нових форм транснаціоналізації, подальша монополізація, диверсифікація, інформатизація світового ринку туристичних послуг, кооперування малих і середніх туристичних підприємств, звуження спеціалізації, підвищення вимог до якості послуг, посилення державної підтримки туризму тощо.

3. Важливим аспектом щодо управління зовнішньоекономічною діяльністю туристичних підприємств є адекватна, реалістична оцінка чинників її здійснення. Всю сукупність чинників, які впливають на характер та особливості зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств можна розділити на дві групи - зовнішні (зовнішні по відношенню до туризму умови господарювання, середовище розвитку туристичного бізнесу) та внутрішні (внутрішні фактори, що безпосередньо пов'язані із туристичною діяльністю). У свою чергу, зовнішні чинники можна поділити на глобальні та національні (прямого й опосередкованого впливу), внутрішні - на об'єктивні та суб'єктивні. Результатом аналізу впливу зовнішніх чинників є оцінка ступеня комфортності та рівня невизначеності середовища розвитку ЗЕД туристичного підприємства, внутрішніх чинників - оцінка його зовнішньоекономічного потенціалу.

3. На розвиток зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств України негативний вплив мають такі організаційно-правові чинники: перманентне реформування інституційно-організаційної структури управління туристичної галуззю в Україні; відсутність домовленостей з Європейським Союзом; недосконалість визначення правового статусу іноземних туристів на території України; наявність значної кількості візових, митних, прикордонних формальностей; недосконалість фінансового забезпечення розвитку туристичної галузі.

4.Основними детермінантами конкурентних переваг туристичних підприємств України є ресурси ЗЕД туристичних підприємств (туристичні, інфраструктурні, трудові, фінансові); умови попиту на туристичні послуги; рівень розвитку та конкурентоспроможність пов'язаних та підтримуючих галузей (транспорт, зв'язок, громадське харчування, банківсько-страхові послуги); зовнішньоекономічна стратегія туристичних підприємств, структура та конкуренція. Додатковими змінними є туристична політика уряду та випадкові обставини.

Проведений аналіз конкурентних переваг національних туристичних підприємств дозволив визначити в якості сильних позицій українських туристичних підприємств рівень забезпеченості туристичними ресурсами для виходу на пізнавально-розважальний та рекреаційно-оздоровчий сегменти зовнішніх ринків; порівняно сильних - рівень забезпеченості туристичними ресурсами для виходу на діловий сегмент зовнішніх ринків, рівень розвитку транспортного обслуговування; нейтральних - рівень розвитку громадського харчування та банківських послуг, туристичну політику уряду; порівняно слабких - рівень забезпеченості туристичною інфраструктурою, рівень розвитку послуг зв'язку, виробництва сувенірів та інших товарів супутнього туристичного попиту, зовнішньоекономічну стратегію туристичних підприємств, рівень передбачення випадкових обставин; слабких - рівень забезпеченості фінансовими ресурсами, умови внутрішнього попиту, рівень розвитку страхування.

На основі інтерпретації результатів кореляційно-регресивного аналізу визначено найвпливовіші фактори, що обумовлюють результативність зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств: ресурсні (забезпеченість трудовими, туристичними ресурсами, закладами туристичної інфраструктури) та рівень внутрішнього платоспроможного попиту.

5. Проведений порівняльний аналіз конкурентних переваг українських туристичних підприємств в межах міжнародного регіону (туристичні підприємства Польщі, Угорщини, Чехії, Болгарії, Румунії, Словаччини, Росії, Білорусі та Молдови) дозволив оцінити їх конкурентні позиції як нейтральні. Основними конкурентами визначено туристичні підприємства з Болгарії та Росії, тому зовнішньоекономічну стратегію розвитку туристичної галузі в Україні на державному рівні рекомендовано спрямувати на створення конкурентних переваг порівняно саме з цими країнами.

6. З метою визначення шляхів підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на прикладі туристичного підприємства ВАТ „Інтурс-Київ” проведено СВОТ-аналіз конкурентних переваг зовнішньоекономічної діяльності. Сильними сторонами визначено: переважання експортного напрямку ЗЕД, значний досвід роботи, наявність власних автопарку та офісних приміщень, вигідне місцерозташування, географічна диверсифікація ЗЕД тощо. Слабкими сторонами є: стабільно низький рівень рентабельності, низька продуктивність праці, висока собівартість послуг, порівняно низька частка ринку, нераціональна організаційна структура, рекламно-інформаційна обмеженість тощо.

7. При розробці макроекономічної стратегії виходу туристичних підприємств країни на зовнішні ринки необхідним є врахування трансформаційних процесів, що відбуваються у світовій економіці. Визначено основні напрямки трансформаційних процесів (зростання ролі зовнішніх чинників ЗЕД туристичних підприємств, збільшення впливу мікросередовища розвитку ЗЕД туристичних підприємств, посилення взаємозв'язку між розвитком ЗЕД туристичних підприємств та вирішенням соціальних, екологічних проблем) та відповідні заходи на рівні туристичних підприємств та державному рівні.

8. Світова практика 1990-х років свідчить про високу результативність господарської діяльності значної кількості різноманітних кластерів, підтверджуючи їх конкурентні переваги порівняно із традиційними формами організації бізнесу. Тому з метою підвищення конкурентоспроможності національних туристичних підприємств при виході на зовнішні ринки вважається обґрунтованим запровадження туристичних кластерів і в Україні.

Туристичний кластер трактується як система інтенсивної виробничої та інформаційної взаємодії туристичних підприємств, постачальників базових та додаткових послуг з приводу створення спільного туристичного продукту. До туристичних кластерів відносяться групи підприємств, сконцентрованих географічно в межах регіону, які спільно використовують туристичні ресурси, спеціалізовану туристичну інфраструктуру, локальні ринки праці, здійснюють спільну маркетингову та рекламно-інформаційну діяльність.

Основними перевагами кластерної моделі організації туристичної діяльності національних підприємств є: використання ефекту масштабу (коли економічна ефективність спільної діяльності об'єднаних у туристичний кластер підприємств є вищою порівняно з відокремленою діяльністю, коли отримується можливість формувати необхідну „критичну масу” для вирішення різноманітних організаційно-управлінських питань), розширення доступу до інновацій (досягається за рахунок зустрічних міжфірмових потоків ідей та інформації), формування локального галузевого ринку праці (дозволяє здійснювати обмін співробітниками, їх стажування, підвищення кваліфікації), зменшення собівартості послуг за рахунок спільного використання туристичних ресурсів та туристичної інфраструктури, розширення кола конкуруючих між собою постачальників та споживачів туристичних послуг, розвитку кооперування, договірної спеціалізації.

9. З урахуванням зарубіжного та вітчизняного досвіду запропоновано типову структуру туристичного кластеру. Виділяється чотири основних сектори туристичного кластеру: сектор виробництва туристичних послуг, сервісний сектор, допоміжний сектор та сектор забезпечення життєдіяльності туристичного кластеру.

Сектор виробництва туристичних послуг включає підприємства, що безпосередньо виробляють та реалізують туристичні послуги: туроператорські фірми та турагентства, заклади з розміщення, оздоровлення, перевезення, харчування та організації дозвілля туристів. Сервісний сектор об'єднує банківсько-кредитні та страхові установи, навчальні заклади туристичного профілю, наукові установи, а також бізнес-центри, лізингові компанії. Допоміжний сектор, по-перше, включає різноманітні підприємства з виробництва сувенірів, туристичного спорядження, специфічні для певної місцевості товари, по-друге, поліграфічні підприємства, картографічні фабрики, періодичні видання, телерадіокомпанії, по-третє, органи державної влади, агенції регіонального розвитку, міжнародні та державні фонди і програми. Сектор забезпечення життєдіяльності туристичного кластеру зв'язує між собою окремі сектора та підприємства туристичного кластеру, забезпечуючи координацію їх діяльності, включаючи маркетинговий, рекламно-інформаційний, логістичний та юридично-аудиторський відділи.

10. Аналіз світової практики діючих туристичних кластерів свідчить про те, що ефективним засобом оптимізації потоків туристичних продуктів, інновацій та кадрів у межах кластерів є впровадження системи логістики. Туристична логістика трактується як інформаційно-управлінська діяльність, спрямована на скорочення витрат та узгодження в часі надання всіх складових комплексних туристичних послуг.

Результатом логістичної оптимізації діяльності туристичного кластеру є визначення необхідного обсягу туристичних продуктів в розрізі окремих сегментів зовнішніх ринків з одночасним узгодженням їх щодо забезпеченості базовими та додатковими послугами (зокрема, щодо перевезення, розміщення, харчування туристів тощо). Основними функціональними областями логістики в туристичному кластері є інформаційна, транспортна, кадрова та сервісна.

туристичний зовнішній іноваційний кластер

Література:

1. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть. / А.С. Філіпенко та ін. - К.: Либідь, 2002. - 470 с.

2. Фаминский И.П. Внешнеэкономический толковый словарь. - М.: ИНФРА-М, 2000. - 503 с.

3. Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні. - К.: Вища школа, 2002. - 195 с.

4. Федорченко В.К., Мініч І.М. Туристський словник-довідник. - К.: Дніпро, 2000. - 160 с.

5. Федорченко Н.В. Проблеми правового регулювання туристичних послуг // Культура і освіта фахівців туристичної сфери: сучасні тенденції та прогнози. - К.: КУТЕП, 2005. - С.122-127.

6. Філіпенко А.С. Економічний розвиток. Європейський контекст. - К.: Знання України, 2001. - 120 с.

7. Філіпенко А.С. Економічний розвиток сучасної цивілізації. - К.: Знання, 2000. - 174 с.

8. Філіпенко А.С. Цивілізаційні виміри економічного розвитку. - К.: Знання України, 2002. - 190 с.

9. Філіпенко А.С., Будкін В.С., Грінченко Ю.Л., Дудченко М.А., Заблоцька Р.О. Міжнародні інтеграційні процеси сучасності. - К.: Знання України, 2004. - 304с.

10. Фомичев В.И. Международная торговля. - М.: ИНФРА-М, 2000. - 446 с.

11. Хлопяк С. Особливості механізму управління підприємством туристичної галузі // Вісник КНТЕУ. - К., 2002. - №5. - С. 35-45.

12. Ходорков Л.Ф. Мировое гостиничное хозяйство. - М., 1991. - 115 с.

13. Хомік Ю. Пріоритетні напрями вдосконалення ринку туристичних послуг в Україні // Збірник праць вчених. - Вип. 34. - К.: ІСЕМВ НАНУ, 2002. - С. 304-309.