Роль міжнародних організацій у вирішенні глобальних проблем сучасності

ПЛАН

ВСТУП

Розділ 1 ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ НА РУБЕЖІ ХХ-ХХІ СТ.

1.1 Сутність і класифікація глобальних проблем сучасності

1.2 Екологічна, продовольча і демографічна проблеми

Розділ 2 МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК МЕХАНІЗМ ВИРІШЕННЯ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОСТІ

2.1 Система ООН у вирішенні продовольчої, екологічної і ряду інших глобальних проблем

2.2 Роль міжнародних фінансових організацій у вирішенні глобальних проблем

2.3 Міжнародні організації в системі світової торгівлі і їх внесок у вирішення ряду глобальних проблем

2.4 Співробітництво держав на регіональному рівні у вирішенні глобальних проблем

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

В сучасних умовах більш, ніж коли-небудь, розвиток кожної країни залежить від міжнародних обставин. Україна, знаходячись в стадії реформування всіх сторін суспільного життя, кровно зацікавлена у встановленні справедливого світового порядку, заснованого на рівноправній і взаємовигідній співпраці і загальній безпеці.

В полі зору всіх, хто розділяє тривоги і надії XXI століття, все частіше проглядаються суперечності глобального масштабу, так звані глобальні проблеми, які зачіпають самі основи людського існування. Ці суперечності тісно пов'язані із забрудненням навколишнього середовища і Світового океану, виснаженням природних ресурсів і кліматичними змінами, зростанням народонаселення на планеті і труднощами забезпечення його продовольством, поглибленням нерівності в розвитку окремих країн, регіонів і розширенням зон бідності та убогості.

Насущні перед всіма народами миру глобальні проблеми привертають до себе увагу вчених, політичних діячів, всій світовій громадськості.

В сучасних умовах проблеми, які розглядаються в даному дослідженні, носять актуальний характер. Про це свідчить те, що цим питанням присвячена безліч робіт. Заслуговують уваги роботи учених В. Леонтьева, Я. Тінбергена, розробки Е. Пестеля, Д. Медоуза, М. Месаровіча та ін., в яких втілений інтегрований еколого-економічний підхід до категорій добробуту, ефективності суспільного виробництва, продуктивності суспільної праці і інших соціально-економічних явищ і процесів.

Матеріал, викладений в учбовій літературі, носить в основному загальний характер, а в численних монографіях з даної тематики розглянуті вузькі питання вирішення глобальних проблем. Проте, потрібне врахування сучасних умов при дослідженні проблематики позначеної теми.

Висока значущість і недостатня практична розробленість даної теми визначають безперечну новизну даного дослідження. Подальша увага до питання про вирішення глобальних проблем сучасності необхідна в цілях глибшого і обґрунтованого розв'язання приватних актуальних проблем тематики даного дослідження.

Актуальність роботи обумовлена, з одного боку, великим інтересом до цієї теми в сучасній науці, з іншого боку, її недостатньою розробленістю. Розгляд питань пов'язаних з даною тематикою носить як теоретичне, так і практичне значення. Результати роботи можуть бути використані для розробки методики аналізу впливу міжнародних організацій у вирішенні глобальних проблем людства. Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що вибрана для розгляду проблематика знаходиться на стику відразу декількох наукових дисциплін. Об'єктом даного дослідження є глобальні проблеми сучасності, а також вплив міжнародних організацій на вирішення цих проблем. При цьому предметом дослідження є розгляд окремих питань, сформульованих в якості задач даного дослідження. Метою дослідження є дослідження значення міжнародних організацій у вирішенні глобальних проблем сучасності. В рамках досягнення поставленої мети, були поставлені наступні задачі:

1. Вивчити теоретичні аспекти і виявити сутність і природу глобальних проблем сучасності;

2. Викласти можливості вирішення проблем сучасності за сприянням міжнародних організацій;

3. Позначити тенденції розвитку міжнародних відносин і підвищення ролі міжнародних організацій у вирішенні глобальних проблем сучасності.

Таким чином, актуальність даної проблеми визначила вибір теми даної роботи, круг питань і логічну схему її побудови.

Теоретичною і методологічною основою проведення дослідження з'явилися законодавчі акти, нормативні документи по темі роботи.

Джерелами інформації для написання роботи послужили базова учбова література, фундаментальні теоретичні труди вчених, результати практичних досліджень видних вітчизняних і зарубіжних авторів, статті і огляди в спеціалізованих і періодичних виданнях, довідкова література, інші актуальні джерела інформації.

Розділ 1. ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ НА РУБЕЖІ ХХ-ХХІ СТ.

1.1 Сутність і класифікація глобальних проблем сучасності

Глобальні проблеми, які постали перед народами різних країн, виникли в різних сферах життєдіяльності людей. В одному випадку мова йде про ті чи інші сторони розвитку продуктивних сил, стан і якість навколишнього середовища, в іншому - про кардинальні питання зовнішньої і внутрішньої політики, в третьому - про стосунки людини і суспільства тощо. Глобальні проблеми загострились настільки, що без них неможливо нині скласти реалістичне уявлення про сучасні тенденції суспільного розвитку, про майбутнє людства.

Що охоплюється поняттям "глобальні проблеми"? Які характерні ознаки дають змогу говорити про них як про явище особливе, що стосується всього людства? Відповіді на ці запитання важливі не лише в теоретичному, а й у практичному плані. Від того, які саме проблеми будуть визнані глобальними, якою мірою буде пізнана їхня природа, багато в чому залежить і вибір рішень, а, отже, й доля багатьох народів і держав, майбутнє планети.

Гострі глобальні проблеми активно вивчали провідні вчені світу (політологи, соціологи, демографи, економісти, географи, біологи, математики та ін.). Їх зусиллями наприкінці 60-х-на початку 70-х років XX ст. сформувалася нова міждисциплінарна наука - глобалістика. Проте перші наукові передбачення таких проблем були зроблені значно раніше.

Глобалістика як самостійна галузь знань та досліджень про найбільш загальні, планетарні проблеми сучасності та майбутній розвиток людства перебуває в процесі становлення. З?ясування сутності глобальних проблем передбачає подальше розкриття основних причин їх виникнення.

"Батьком" глобалістики можна вважати англійського вченого-монаха Т.Мальтуса, який ще на початку XIX ст. проаналізував глобальну проблему зростання народонаселення. У другій половині XIX ст. з'явилося багато праць учених-географів, що стосувалися взаємовідносин суспільства і природи. Всесторонній аналіз негативного впливу тодішнього господарства на навколишнє середовище надав американський вчений Д.Марш у книзі "Людина і природа" (1864 p.). Про гостру екологічну спрямованість цієї праці говорить її початкова назва - "Людина - руйнівник гармонії в природі". Значну увагу глобальним екологічним проблемам приділяла група європейських вчених, що працювали під керівництвом французького географа Елізе Реклю, який, зокрема, написав 19-томну географію "Земля і люди" і 6-томну працю "Людина і Земля". Теоретичні основи сучасної глобалістики заклали на початку XX ст. французький учений Теяр де Шардента український учений В. І. Вернадський, котрі розробили вчення про "ноосферу" як сферу панування розуму на нашій планеті. Велику роль у становленні глобалістики відіграла міжнародна неурядова організація вчених, політичних діячів, бізнесменів, яка отримала назву Римський клуб.

На замовлення Римського клубу було виконано ряд моделей глобального розвитку. Першою і, мабуть, найбільш песимістичною була модель Д. Форестера і Д. Меддоуза, яка пройшла ряд стадій ("Світ-1", "Світ-2", "Світ-3") і відома як доповідь Римського клубу у 1972 р. під назвою "Межі росту". Творці моделі прийшли до висновку, що коли збережуться післявоєнні темпи росту населення, споживання сировини і енергії та забруднення довкілля, то людство неминуче чекає глобальна катастрофа найпізніше наприкінці XXI ст. Тому автори "Меж росту" пропонували зупинити ріст світової економіки, законсервувавши відсталість більшості країн світу. Ця модель була піддана гострій критиці (особливо вченими колишнього соціалістичного табору), але виконала свою позитивну роль тим, що привернула увагу широкої світової громадськості до глобальних проблем. "Межі росту" в науці, енергетична та сировинна криза, яка почалася у 1973 р. в економіці, сприяли швидкому переходу передових країн світу на енерго- і матеріалозберігаючі та природоохоронні технології, а також пошукам шляхів виходу людства із передкризового стану. Про такі пошуки свідчать назви наступних доповідей Римського клубу: "Людство на роздоріжжі" М. Месаровича і Е. Пестеля (1974 p.), "Перегляд міжнародного порядку" Я. Тінбергена (1976 p.), "Цілі для людства" Е. Ласло (1977 p.); "Поза межами віку марнотратства" Д. Габора і У. Коломбо (1978 p.). Дуже цікавою є праця "Дороговкази в майбутнє" (1980 р.) нашого земляка Богдана Гаврилишина, який основну увагу приділив політичним і соціальним проблемам розвитку людства і вже тоді передбачив розпад світової соціалістичної системи і Радянського Союзу.

Все це зумовлює необхідність докладної характеристики глобальних проблем сучасності. До них слід віднести ті, які, по-перше, мають справді планетарний, загальносвітовий характер, зачіпають життєві інтереси всіх народів і держав; по-друге, загрожують всьому людству в разі, якщо не будуть вчасно вирішені; по-третє, вимагають для свого розв'язання спільних і невідкладних зусиль всіх держав і народів.

Ще однією характерною рисою глобальних проблем можна вважати їхній динамізм. Він означає, насамперед, можливість збільшення кількості проблем, які зараховуються до глобальних, а також вірогідність ослаблення чи посилення гостроти однієї з них. Тому важливо вчасно оцінити ті проблеми, які можуть набути глобального характеру, і вчасно виробити реакцію суспільства на гострі питання сучасності.

Причини виникнення глобальних проблем різноманітні. Їх можна поділити на три групи:

- причини природного і демографічного характеру;

- негативні наслідки господарської діяльності людей;

- побічні наслідки розвитку науки і техніки.

Існують певні ознаки, що дають змогу визначити проблему глобальною. А саме:

- вони мають загальносвітовий характер, тобто стосуються інтересів значної кількості або ж усіх держав світу;

- невирішення їх викликає загрозу людству, погіршення умов життя людей та розвитку продуктивних сил;

- вони потребують невідкладних та рішучих дій на основі колективних і скоординованих зусиль світового співтовариства.[3,с.35-36]

Виходячи з динамічного характеру і складності глобальних проблем сучасності, можна припустити, що спільні зусилля держав не обов'язково швидко приведуть до повсюдного і повного вирішення їх. Зокрема, дедалі зростаючі потреби держав у мінерально-сировинних ресурсах зумовлюють загострення мінерально-сировинної проблеми протягом найближчих десятиліть, а господарська діяльність в багатьох країнах поки що не дає змоги домогтися помітного поліпшення екологічної ситуації.

Для розуміння суті і шляхів вирішення глобальних проблем необхідно з'ясувати їхнє походження і природу, причини загострення протягом останніх десятиліть. Слід зазначити, що з ними, але не в глобальному, а в локальному (чи регіональному) масштабі людство зіткнулося ще за часів своєї молодості і вже тоді змушене було шукати шляхи їх вирішення. До певного часу спостерігалася якась гармонія в діях протилежних процесів: одні з них порушували природну рівновагу, інші -відновлювали. Доки незрілими лишалися суспільні відносини, а також засоби праці, відносна гармонія між людиною і природою зберігалась. Але, з розвитком продуктивних сил, людина дедалі більше оволодівала мистецтвом боротьби із стихійними силами, підкоряючи собі природу, добивалась таких змін в природі, які відповідали б її зростаючим потребам. Тісний взаємозв'язок у відносинах між людиною і природою, суспільством і природою та всередині суспільства став виступати як загальна закономірність.

Перехід людства від кочового скотарства до осідлого землеробства, тобто від споживання до виробництва продуктів, ознаменувався етапом перетворення природи в предмет і знаряддя життєдіяльності людини. Але прогрес розвитку продуктивних сил супроводжувався і негативними результатами, шкідливими і навіть згубними для людини.

У науковій літературі наводяться цікаві історичні приклади. Коли в Греції, Малій Азії та інших місцях люди викорчовували ліси для одержання в такий спосіб орної землі, вони не уявляли, що тим самим поклали початок нинішньому запустінню цих країн, позбавляючи їх центрів нагромадження і збереження вологи. Те ж саме відбувалося в Північній Італії, де на південному схилі Альпійських гір люди вирубували хвойні ліси і не передбачали, що знищують умови для розвитку місцевого скотарства. Це факти із стародавньої історії. А період науково-технічного прогресу нового часу, коли людство залучило до своєї діяльності практично всі ресурси нашої планети, вже дали чимало трагічних прикладів такого типу.

Суперечності в системі "людина - природа" - не єдине джерело глобальних проблем. Такі самі проблеми виникають і в системі соціальних, суспільних відносин. Стосунки людини і природи тісно пов'язані з міжособистісними відносинами. Одні немовби переростають в інші. Соціальні й національні конфлікти загострюють до критичної межі суперечності між людиною, суспільством і навколишнім середовищем, надають глобального характеру інтерсоціальним проблемам (проблемам війни і миру, подолання відсталості і т. ін.).

Нарешті, слід зазначити, що переростання названих проблем у глобальні пов'язано з процесом інтернаціоналізації виробництва, обміну, всього суспільного життя на основі сучасних продуктивних сил, науково-технічної революції. Проблеми, що раніше проявлялися в місцевому чи регіональному масштабі, набули нині справді глобального характеру.

Таким чином, глобальні проблеми мають подвійний соціоприродний характер. Вони водночас і природні, і соціальні. При цьому останній елемент відіграє вирішальну роль. Адже соціальні умови розвитку визначають, по-перше, серйозність і глибину глобальних проблем, небезпечність їхнього розвитку для людства, по-друге, зміст підходів, методи і засоби вирішення цих проблем.

Всі глобальні проблеми (звичайно, умовно) можна поділити на політичні, економічні, демографічні, соціальні та екологічні.

Найнебезпечнішими для людства є політичні проблеми: війни і миру та гонки озброєнь в глобальному масштабі; економічного і політичного протистояння Сходу і Заходу, Півночі та Півдня; вирішення регіональних, релігійних і військово-політичних конфліктів в Європі, Азії та Африці.

На друге місце вийшли екологічні проблеми: знищення природних ресурсів; забруднення навколишнього середовища; збідніння генофонду Землі.

За останні два десятиріччя найбільших успіхів людство досягло у вирішенні глобальних економічних проблем - сировинної і енергетичної. Проте у багатьох районах світу ці проблеми, так само як ще одна економічна проблема - продовольча, є дуже гострими. Усе більшої актуальності набувають такі міжгалузеві проблеми, як освоєння світового океану та мирного освоєння космосу.

Дуже різноманітними в різних регіонах світу є демографічні проблеми. Для країн третього світу характерний "демографічний вибух", а в розвинених країнах спостерігається постаріння і депопуляція населення.

Численні соціальні проблеми (охорона здоров'я, освіта, наука і культура, соціальне забезпечення) вимагають для свого вирішення великої кількості коштів і підготовки кваліфікованих спеціалістів.

Зрозуміло, що будь-яка класифікація глобальних проблем не може бути вичерпною і абсолютно об'єктивною. Це пояснюється тим, що більшість проблем мають і політичні, і соціальні, і економічні корені і тісно взаємопов'язані. Так, зменшення витрат на гонку озброєнь дасть змогу розв'язати соціальні, екологічні та інші проблеми. Зменшення матеріало- та енергоємності продукції сприятиме вирішенню не лише економічних, а й екологічних проблем.

У системі сучасної глобалістики важливе місце посідають проблеми війни і миру.

Якісно нові умови, нова ситуація владно вимагає нового цідходу до вирішення питань безпеки. У наш час ядерна війна неприпустима: її не можна виграти, у ній не буде ні переможців, ні переможених. Тому найскладніші проблеми, глибокі розбіжності й конфлікти сучасного світу можна і треба вирішувати не військовою силою, а тільки політичним шляхом.

Особливе місце в загостренні глобальних проблем займає науково-технічний прогрес. Масштаби його дії на навколишнє середовище не мають подібності в історії розвитку людства. Природне середовище насищається не тільки відходами виробництва, але і абсолютно новими речовинами виробничої діяльності, які не розкладаються під впливом природних процесів. Проблема забруднення навколишнього середовища і утилізації відходів (особливо радіоактивних) набула планетарного характеру.

Науково-технічний прогрес сприяв виникненню і ряду інших проблем, що зачіпають інтереси всієї цивілізації: приборкання гонки озброєння, освоєння космосу і Світового океану і ін.[1,с.50]

Разом з тим важливо усвідомлювати, що сьогодні небезпеку для людства становлять не тільки воєнні конфлікти, застосування сучасної воєнної техніки, а й мирна техніка. В працюючій мирній технічній системі, наприклад АЕС, випадкове пошкодження ймовірніше, ніж у "непрацюючій" воєнній техніці. Уявлення про екологічну чистоту АЕС давно виявилося міфом. Різниця між воєнною і мирною ядерною технікою полягає лише в тому, що перша знищує все живе швидко, а друга - поступово, але і та й інша неминуче підривають коріння його існування. Радіоактивне зараження людей і середовища їхнього проживання відбувається відносно повільно і позначиться повною мірою в майбутньому.

1.2 Екологічна, продовольча і демографічна проблеми

В останній третині XX ст. різко погіршилась якість середовища, оточуючого людину: забруднюються повітря, річки, озера, моря; зростають шумові навантаження, особливо в містах; захаращуються великі території різноманітними відходами; знищуються багато видів флори і фауни; деградують ґрунти та поширюються інші форми порушення цілісності природи.

За даними ООН, наприкінці 80-х років у атмосферу щорічно викидалося 150 мільйонів тонн двооксиду сірки, 50 мільйонів тонн окису азоту, 300 мільйонів тонн окису вуглецю, 15 мільярдів тонн двоокису вуглецю, 700 тисяч тонн фреонів, 100 тисяч тонн ртуті, 500 тисяч тонн свинцю тощо.

Нагромадження вуглекислоти в атмосфері, запиленість зросли у багатьох містах світу в десятки разів. Внаслідок утворення навколо Землі шару вулекислого газу виникла загроза несприятливої зміни клімату із порушенням енергетичного балансу і поступовим підвищенням температури. Це призведе до танення полярної криги й затоплення великих прибережних масивів і багатьох міст. Виникла небезпека порушення балансу кисню, зруйнування озонового екрана в нижній стратосфері при польоті надзвукових літаків. Збільшилося забруднення Світового океану (близько 0,1% видобутку нафти на морських шельфах потрапляє в океан). У цілому обсяг забруднюючих відходів виробництва становив у 1970 p. 40 мільярдів тонн, а до 2000 p. він може зрости до 100 мільярдів тонн і більше. Стосовно обсягу забрудненої води, то він може збільшитися в 10 разів.

Велику загрозу природі і самому існуванню людини становлять "кислотні дощі", які виникають внаслідок викидів у атмосферу різних хімічних сполук. А запилення атмосфери відходами видобувної промисловості, сільського господарства, транспорту, енергетики призводить до непередбачуваних змін кліматичних процесів.

Радіаційні, теплові, шумові, електромагнітні зміни також погіршують умови життя людей. Усе це в кінцевому підсумку пов'язане з відходами сучасної виробничої технології в усьому світі. Нині від 90 до 98% речовини, взятої від природи, перетворюється на відходи і забруднює середовище. За нинішніх тенденцій, обсяг газоподібних забруднювачів атмосфери може досягти 50 мільярдів тонн, викидів твердих речовин - 725 мільярдів тонн.

Дедалі гострішого характеру набувають на нашій планеті проблеми "водного голоду" і забезпечення людства мінеральною сировиною та енергією, а також демографічна проблема.

З середини нашого століття в світі відбувається безпрецедентне зростання чисельності населення: у 1950 p. воно становило 2,5 млрд чоловік, а в 1987 р. досягло 5 млрд, тобто зросло за третину століття більше, ніж за попередні півтора століття. Нині народжується щороку 130 млн чоловік, помирає близько 50 млн., приріст становить майже 80 млн чоловік. 9/10 приросту зумовлені демографічним вибухом, що спостерігається в країнах Африки, Азії і Латинської Америки. За даними спеціалізованих організацій ООН, до 2025 p. населення світу зросте на 3 млрд чоловік, причому в Латинській Америці, наприклад, воно подвоїться. Це означає, що до наявних фондів споживання треба додати принаймні стільки ж продовольства, житла, лікарень, шкіл, товарів повсякденного попиту, скільки є нині. Причому зробити це необхідно лише для того, щоб не знизити сучасного рівня життя. Але мета розвитку молодих країн - не збереження вкрай низького рівня життя, а його неухильне піднесення.

Небезпечність тенденцій в демографічній ситуації така, що в третє тисячоліття людство може вступити з 1 млрд голодуючих і такою ж кількістю людей, що не знаходять застосування своїй праці в містах, 2 млрд сільських жителів, затиснутих у лещатах аграрного перенаселення, 1,5 млрд знедолених, що живуть за межею бідності.

Сучасна демографічна ситуація являє собою глобальну проблему передусім тому, що стрімке збільшення населення відбувається у країнах Азії, Африки, Латинської Америки. Водночас ці держави через відсгалість в економічній, соціальній, культурній сферах неспроможні забезпечити населення, яке подвоюється кожних 20-30 років, матеріальними і культурними благами. Безумовно, демографічна політика належить до національної компетенції незалежних держав. Однак їхні труднощі при вирішенні демографічних проблем уже нині відбиваються на міжнародних відносинах в цілому і можуть призвести до катастрофічних наслідків не лише для них самих, а й для світової економіки й політики.

Ці й інші явища свідчать про те, що всі глобальні проблеми,сучасності тісно взаємопов'язані і взаємозумовлені, тому "ізольоване" вирішення їх практично неможливе. Нездатність людства розв'язати хоча б одну із глобальних проблем, надзвичайно негативно вплине на можливість вирішення всіх інших проблем.

Так, ненасильницький мир без ядерної зброї створює необхідні передумови і гарантії для практичного вирішення всіх глобальних проблем в умовах міжнародного співробітництва, зокрема для вирішення продовольчої проблеми, що досить гостро стоїть в багатьох розвинутих країнах.

Західні вчені пояснюють загострення продовольчої проблеми у світі "природними" причинами, головною з яких є випереджаюче зростання народонаселення порівняно із збільшенням продуктів харчування. Перспективи вирішення проблеми голоду в країнах "третього світу" вони пов'язують із здійсненням політики регулювання приросту населення. Деякі експерти (Я.Тінберген, Г.Кан, ВЛеонтьєв) акцентують увагу на технологічній відсталості країн, що розвиваються, яка полягає у примітивному й малопродуктивному сільському господарстві.

До глобальних проблем слід віднести й майбутнє людини. Проблема людини як особливе вираження одвічних філософських питань набула ще одного відтінку: нині вона активізувалась з погляду проблемності людського існування взагалі. Щоб мати майбутнє, людина має вижити як вид. Питання сенсу людського життя, значення культури, змісту людської діяльності набувають уже не суто академічного, теоретичного, суспільно-відповідального звучання, а потребують конкретних соціально-практичних рішень.

Такі найважливіші і найактуальніші глобальні проблеми сучасної епохи, з якими зіткнулось людство на порозі нового тисячоліття своєї історії.

У працях багатьох вчених вирішення найважливіших проблем людства, як і в уявленнях про найближче й віддалене майбутнє людства, єдності немає. Ще недавно частина їх відстоювали позицію "соціально-екологічного песимізму", доводячи, що світ нібито досяг апогею розвитку виробництва, споживання невідновлюваних ресурсів і в недалекому майбутньому на нього чекає крах. Чимало західних спеціалістів у галузі екології (Дж.Форрестер, Д.Медоуз, М.Месарович, Б.Пестель та ін.) вважають, що людство має вибирати між матеріальним прогресом і продовженням життя на Землі.

Однак з другої половини 70-х років дедалі більше з'являлось публікацій, автори яких намагалися довести, що нестача джерел енергії, продовольства та інших ресурсів не абсолютна, а відносна, і людство може ці проблеми вирішити. В одній з останніх доповідей Римського клубу "Шляхи, що ведуть у майбутнє" (її автор - американський економіст українського походження Б.Гаврилишин) висувається концепція створення загального "світового порядку", в рамках якого людство може справитися з уже наявними проблемами і з тими, які обов'язково виникнуть у майбутньому.

Особливість сучасної історичної ситуації полягає в тому, що макросвіт людства входить у мікросвіт індивіда. На плечі кожного певною мірою покладається загальна історична відповідальність. А це вимагає розширення горизонтів соціального й історичного мислення людей. Але хіба можна сказати, що таке розширення стало повсюдним і загальним фактором життя? Звичайно, ні. Не можна не бачити разом з тим процесів зміни самосвідомості людей.

Дослідження глобальних проблем вимагає неабияких знань та досвіду. Зрозуміло, що будь-яка класифікація глобальних проблем не може бути вичерпною і абсолютно об'єктивною. Це пояснюється тим, що більшість проблем мають і політичні, і соціальні, і економічні корені і тісно взаємопов'язані. Так, зменшення витрат на гонку озброєнь дасть змогу розв'язати соціальні, екологічні та інші проблеми; зменшення матеріало- та енергомісткості продукції сприятиме вирішенню не лише економічних, а й екологічних проблем.

Отже, людству загрожує багато проблем, основні заходи щодо вилучення яких:

- відвернення світової ядерної війни та забезпечення стабільного миру;

- необхідність ефективної та комплексної охорони навколишнього середовища;

- ліквідація відсталості країн третього світу;

- ліквідація хвороб;

- раціональне використання оточуючого середовища, глибин Світового океану та мирне освоєння космічного простору;

- проблема розвитку самої людини, охорони її прав, перспективи забезпечення її гідного майбутнього.

Розділ 2. МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК МЕХАНІЗМ ВИРІШЕННЯ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОСТІ

2.1 Система ООН у вирішенні продовольчої, екологічної і ряду інших глобальних проблем

Знаменною рисою розвитку людського суспільства в ХХ ст. є зміцнення взаємозв'язків і взаємозалежності країн і народів як тенденція, історично обумовлена вимогами НТР, розвитком міжнародного співробітництва, появою глобальних проблем, особливо посилилася у другій половині ХХ і на початку ХХІ століть, породивши велику кількість різноманітних міжнародних організацій.

В сучасній системі міжнародних відносин важливе місце належить Організації Об'єднаних Націй, яка, по суті, є першим в історії механізмом широкої багатогранної взаємодії різних держав з метою підтримки міжнародного миру і безпеки, сприяння економічному і соціальному прогресу всіх народів. За більше ніж 60 років свого існування ООН перетворилася на невід'ємну частину міжнародної структури. Членами ООН є різні за економічними системами та регіонами планети держави, які пов'язують з її діяльністю вирішення хвилюючих проблем. Не буде перебільшенням відзначити, що жодна подія в світі не залишається поза увагою ООН.

Характерною рисою нинішнього міжнародного процесу є посилення ролі ООН та інших міжнародних організацій, як інструментів надходження балансу інтересів держав і формування консенсусу у найважливіших напрямках загальнолюдської діяльності. В цих організаціях, які являють собою розгалужену систему взаємодії держав, здійснюється обмін досвідом і колективне опрацювання передових стандартів у всіх сферах.

Ренесанс міжнародних організацій історично збігся з проголошенням незалежності України, яка вийшла на світову арену в новій якості. Необхідність розв'язання назрілих проблем соціально-економічного життя, зумовили зростання ролі ООН та її підрозділів для нашої держави. Все це вимагає діяльності системи міжнародних організацій, їх цілей, структур, правових основ функціонування з метою оптимального використання їх величезних можливостей в наших національних інтересах.

Система ООН - сама організація та різні, пов'язані з нею організації - вживає єдиних глобальних зусиль, направлених на економічний та соціальний розвиток найменш розвинених країн за допомогою різних програм, присвячених вирішенню проблем - від технічної співпраці до скликання міжнародних конференцій і від планування всебічного розвитку до здійснення конкретних проектів в окремих галузях, таких як торгівля, промисловість та сільське господарство.[4,c.15]

Для того, щоб допомогти урядам закласти більш ефективну основу для діяльності з метою розвитку, ООН сприяє у підготовці національних планів розвитку, спрямованих на забезпечення збалансованого економічного та соціального прогресу і найкращого використання людських, матеріальних та фінансових ресурсів. Вона надає допомогу країнам, які розвиваються в мобілізації засобів, необхідних для фінансування програм розвитку, як шляхом збільшення їх власних доходів від експорту, так і за допомогою залучення зовнішнього капіталу.

Реалізацію соціального розвитку в країнах третього світу, ООН пов'язує із затвердженням нового Міжнародного економічного порядку. Загальна Декларація про ліквідацію голоду і недоїдання і програма дій були прийняті ООН в 1974 р. Основною метою виступало підвищення частки менш розвинених країн в світовому промисловому виробництві з 7% в середині 70-х років до 25% до 2000 року. [1,c.488]

Разом із завданнями подолання економічного відставання країн третього світу, велике місце в діяльності міжнародних організацій займає вирішення продовольчої проблеми. Глобальною проблемою людства, пов'язаною з продовольством, займається Продовольча і сільськогосподарська організація ООН - ФАО (Food and Agriculture Organization). Це особливе агентство ООН, яке засноване 16 жовтня 1945 для боротьби за здійснення одного з ключових прав людини, - права на гідне харчування.

Головні задачі організації:

збір інформації і статистичних даних про харчування в різних країнах;

програми допомоги голодуючим;

розвиток ветеринарної медицини і боротьба з епідеміями серед сільськогосподарських тварин;

розповсюдження освіти серед фермерів, риболовів, кулінарів і харчовиків різних країн;

розробка харчових стандартів і рекомендації по їх впровадженню у всьому світі.

Останнє завдання ФАО виконується спільно з ООН, ВОЗ і міжурядовими організаціями. ФАО і ВОЗ створили для цього об'єднану комісію "Кодекс аліментаріус", яка виробляє обґрунтовані (з медичної і технічної точок зору) норми застосування пестицидів, інсектицидів і харчових добавок.

Стандарти ФАО носять рекомендаційний характер і не є обов'язковими до дотримання на території держав-членів. Але країна, яка не дотримує їх, накликає на себе докір в зневазі міжнародними нормами. Як правило, в багатьох країнах вимоги до змісту хімікатів і харчових добавок вище, ніж в нормативах ФАО.

Організація налічує 189 країн членів, одним з них, разом з країнами Європи, є Європейський Союз. Україна приєдналася до ФАО листопаді 2003 року.

В умовах світової фінансово-економічної кризи в лютому 2009 року в Мадриді пройшла міжнародна зустріч, яку організувала ООН з проблеми продовольчої безпеки. В ній взяли участь представники 126 країн світу. Вони схвалили ініціативу створення нової міжнародної організації - Глобального союзу для розвитку сільського господарства і продовольчої безпеки.

Генеральний секретар ООН Пан Ги Мун зажадав від розвинених держав зробити більше зусиль для подолання голоду в світі. Він назвав "нетерпимою" нинішню ситуацію на планеті і призвав до координації в наданні допомоги між урядами окремих країн, приватними фірмами, які займаються добродійністю, неурядовими громадськими і міжнародними організаціями.

Правда, виділення державних грошей - ще не гарантія, що вони підуть на допомогу голодуючим. За даними ФАО, в середньому 30% фондів не доходить за призначенням. Вони "прилипають" до рук тих, хто займається наданням допомоги. Наприклад, в Іспанії, це більше тисячі різних громадських організацій. За даними журналістських розслідувань, в ряді випадків в слаборозвинені країни потрапляв лише один євро із ста, виділених іспанськими властями гуманітарним організаціям. Решта грошей йде на мешкання співробітників цих організацій в дорогих готелях, організацію свят з виїздом на курорти Карібського басейну, утримання шикарних офісів і навіть покупку акцій з метою особистого збагачення.

Що ж до проблем навколишнього середовища, природних ресурсів, демографії, то до початку 70-х років ХХ ст. в світі практично не було міжнародній організації, яка безпосередньо займалася цими проблемами. І лише в 1972 р. в Стокгольмі була скликана перша в історії міжнародна конференція ООН з навколишнього середовища, на якому була прийнята Декларація, яка містить 26 принципів і 120 рекомендацій урядам по актуальних питаннях екологічної політики.

Одночасно, рішенням Генеральної Асамблеї ООН була створена Програма ООН по навколишньому середовищу (ЮНЕП) - спеціалізована міжнародна організація.

Асамблея надала ЮНЕП широкі повноваження, для реалізації яких були створені Рада керівників в складі 58 держав-членів, Міжустановча рада ООН по координації діяльності в області навколишнього середовища і добровільний фонд в 100 млн. дол. на перші п'ять років. Головне завдання ЮНЕП полягало в керівництві програмами і проектами, забезпеченні узгодженої діяльності міжнародних організацій як в системі ООН, так і поза нею, яка направлена на відновлення і охорону природного середовища.

За роки свого існування ЮНЕП перетворилася на авторитетну організацію, яка внесла крупний внесок до розвитку міжнародної екологічної співпраці. Вона зуміла привернути увагу урядів до таких гострих проблем, як забруднення повітря і води, збезлісення, наступ пустель, порушення озонового шару Землі, режим регіональних морів. Їй належить провідна роль в розробці ряду глобальних регіональних стратегій і програм. ЮНЕП виступила координатором і головним спонсором екологічних програм і проектів, які виконуються продовольчою і сільськогосподарською організацією ООН (ФАО), Всесвітньою організацією охорони (ВОЗ) здоров'я, організацією ООН по наданню допомоги при стихійних лихах (ЮНДРО), Міжнародною організацією праці (МОП), Організацією ООН з освіти, науки такультурі (ЮНЕСКО) і поряд інших.

Важливою функцією ЮНЕП є глобальна оцінка стану навколишнього середовища і природних ресурсів, інформування про це урядів і населення. Її зусиллями створені Глобальна система моніторингу навколишнього середовища, що працює на основі отримуваних з космосу даних, що стосуються населеності Землі, програма "Земний патруль", що передбачає збір і оцінку поточних даних про стан навколишнього середовища, Глобальна інформаційна база даних про ресурси Землі. Під керівництвом ЮНЕП ведеться розробка Глобальної програми оцінки екологічних погроз і риски для населення на глобальному і регіональному рівнях.

ЮНЕП з'явилася ініціатором і організатором багатьох міжнародних конференцій і зустрічей керівників урядів по екологічних і тісно пов'язаних з ними проблемах світового розвитку. За останню чверть століття відбулося декілька десятків такого роду форумів ООН. Їх значення полягає в тому, що вони дозволяють урядам не тільки оцінювати стан економічної, соціальної, екологічної, демографічної ситуації в світі, але і виробляти конкретні програми дій на роки вперед.

До найбільш крупних міжнародних акцій 80-х років відносяться Конференція ООН з навколишнього середовища в Найробі (1982 р.), Всесвітня промислова конференція з екологічного управління (1984 р.), Міжнародна конференція з народонаселення в Мехіко (1984 р.). Але найбільш значною подією цього десятиліття з'явився розгляд і схвалення Генеральною Асамблеєю ООН вже згадуваної Доповіді Всесвітньої комісії ООН по навколишньому середовищу і розвитку. Запропонована в концепція стійкого розвитку об'єднала в одному пакеті такі цілі, як зміну якості економічного зростання, збереження ресурсів, забезпечення стабільного рівня населення, усунення убогості. Таким чином, була закладена основа для вироблення нової стратегії світового розвитку на перспективу.

Найбільшою акцією останнього десятиліття XX з'явилася Конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку, що відбулася в 1992 р. в Ріо-де-Жанейро за участю розділів держав і урядів більше 170 країн світу. Конференція прийняла спільно вироблений документ "Повістка дня на XXI століття" - програму дій, направлених на реалізацію урядами концепції глобального стійкого розвитку. Програма, яка складається з 40 розділів, передбачає широкий комплекс мерів, починаючи з відновлення покинутих земель і кінчаючи поліпшенням технології виробництва енергії і аграрної продукції. Була створена Комісія ООН із стійкого розвитку (КУР) як стратегічний форум для обговорення економічних аспектів стійкого розвитку. Комісія покликана забезпечити керівництво діяльністю, що охоплює чотири пріоритетні області: прісна вода, Світовий океан, земні ресурси, включаючи ліси, стійке енергокористування.

Конференція активізувала діяльність урядів по здійсненню наміченої програми. До 1996 р. 117 держав створили національні комітети з її реалізації. У 90-і роки були поміщені ряд крупних міжурядових угод по забезпеченню безпеки біотехнології, захисту рибних ресурсів і морського середовища, підписана Базельська конвенція по десертіфікації продукції відповідно до нових екологічних вимог і інші важливі документи.

Деякі досягнення ООН по захисту навколишнього середовища:

- Киотський протокол до Конвенції про зміну клімату 1997 року направлений на уповільнення процесу глобального потеплення. В 2004 році він отримав юридичну силу. Цей протокол зобов'язує країни до 2012 року скоротити об'єм викидів небезпечних парникових газів на 5,2 відсотка.

- Декларація і програма дій із забезпечення стійкого розвитку малих острівних держав 1994 року приписує країнам прийнять конкретні заходи на користь 40 малих острівних держав для сприяння їх соціально-економічному розвитку. Багато малих островів мають вельми обмежені ресурси і через це не змогли скористатися плодами глобалізації.

- Конвенція по боротьбі із запустинюванням 1994 року направлена на вирішення проблем, пов'язаних з надмірною культивацією, збезлісенням, надмірним випасом і недостатнім зрошуванням. Під загрозою запустинювання знаходиться чверть території планети. Із-за зниження продуктивності сільськогосподарських і пасовищних угідь засобів для існування можуть позбутися більше 1 мільярда людей в більш ніж 100 країнах.

- Конвенція Організації Об'єднаних Націй про біологічну різноманітність 1992 року направлена на захист і збереження різноманітності тварин і рослин, необхідних для виживання людства [13].

Важливу роль грають міжнародні організації у вирішенні енергетичної проблеми. Серед них міжнародне агентство ООН по атомній енергії (МАГАТЕ) і інші міжнародні організації. Вони займаються не тільки поточними питаннями розвитку енергетики, але і проблемами її глобального розвитку. Прогнози, що готуються ними, дозволяють повніше представити майбутнє енергетики і наслідки можливих рішень по розвитку енергетичного порядку.

В квітні поточного року в Нью-Йорку пройшла сесія Генеральної Асамблеї ООН, де заслуховувалась доповідь консультативної групи з енергетики [12].

В 90-і роки також відбулися крупні глобальні і регіональні конференції ООН з народонаселення. На відміну від минулого, на цих форумах запанував інтегральний підхід до демографічної, екологічної і економічної політики, при якому стабілізація населення розглядалася як одна з важливих умов стійкого розвитку країн Африки, Азії і Латинської Америки, усунення в них бідності і убогості.

2.2 Роль міжнародних фінансових організацій у вирішенні глобальних проблем

Нинішній стан валютно-фінансової кредитної галузі та її перспективу неможливо уявити без урахування важливої ролі валютно-фінансових організацій системи ООН. Їх членами є більше ніж 170 країн світу, а їх фінансова база перевищує сумарні ресурси всіх інших спеціалізованих установ ООН та регіональних банків розвитку.

Перші валютно-фінансові організації Об'єднаних Націй з'явилися на заключному етапі другої світової війни. Це були Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). Угоди між ними і ООН були ратифіковані в 1947 році.

За біль ніж 60 років, МВФ та МБРР зазнали певної еволюції. 1956р. - від Банку відокремилася Міжнародна Фінансова корпорація (МФК), у 1960р. - Міжнародна асоціація розвитку (МАР). Вони є філіями Банку, але отримали певну автономію і стали спеціалізованими установами ООН. В 1988 році була створена ще одна філія, яка набула статусу СУ ООН. Це багатостороннє агентство з питань гарантій інвестицій (БАГІ). МБРР разом з названими установами складає групу Всесвітнього банку (ВБ). Світовий банк відіграє дуже важливу роль в економіці розвитку держав.

Влітку 1997 року СБ опублікував наступний доклад, присвячений ролі держави в світовому розвитку. Навіть МБРР, який на протязі не одного десятиліття докладав великих зусиль, щоб переконати всіх в необхідності і навіть шкідливості втручання держави в економічний розвиток, відступив перед напором неопровергнутих факторів, але не здав своїх позицій повністю.

В наш час МВФ є одночасно кредитором, "натхненником" політичного курсу і "жандармом екологічного відновлення". Як зазначає французький щотижневик "Євснмон дю жоді", МВФ - це правляче регентство, влада якого особливо велика, якщо зважати, що він втручається передусім у випадках найгострішої кризи.[5,c.71]

Сила фонду в тому, що він може діяти у всесвітньому масштабі, а також у його велетенських аналітичних можливостях. Сьогодні це, по суті, гігантський банк даних і потужний центр глобального економічного аналізу, необхідного для контролю взаємної відповідності національних господарсько-політичних цілей, а також здійснення макроекономічних прогнозів щодо розвитку всіх країн-членів, виявлення наслідків та сумарних ефектів економічних заходів, які ними вживаються.

Про вихід Фонду за межі валютного регулювання і розширення його функцій як аналітичної й регулюючої інстанції свідчить його ключова роль разом з МБРР у розв'язанні кризи зовнішьної заборгованості. По-перше, ці організації стали виконувати роль всесвітнього форуму для обговорення проблеми на міжурядовому рівні і для прийняття рішень, що спиралися б на солідну фінансову базу. По-друге, вони підтримують іноземне фінансування країн-боржників. По-третє, вони сприяють урядам цих країн у пошуку шляхів стабілізації й структурної перебудови для виходу з кризи і прискорення розвитку.[6,c.121]

Загальні завдання, сформульовані в Статуті МБРР, такі: створення сприятливих умов для продуктивних виробничих капіталовкладень, заохочення приватних іноземних довгострокових інвестицій і регулювання їх міжнародного потоку, сприяння реконструкції й розвитку територій країн-членів, сприяння проведенню конверсії військової економіки в цивільну. В системі фінансових інститутів для забезпечення економічної стабільності банк був задуманий і як міст, за допомогою якого можна буде полегшити переміщення приватних капіталів. Але із самого початку діяльності Банку, функція гаранта приватних капіталовкладень поступилася місцем активній функції кредитора, бо всі головні ринки приватного капіталу були тоді фактично паралізовані.

В останні десятиліття діапазон компетенції Банку значною мірою розширився. Поступово він разом із МВФ перетворився із здебільшого фінансової установи в головний світовий центр опрацювання та апробації стратегії розвитку. Посередницька роль Банку в прибутковому та надійному розміщенні капіталів відступила, а на перше місце вийшла участь Банку в забезпеченні економічної та політичної стабільності в світі. А вона значною мірою залежить від стабільності внутрішнього розвитку в країнах "третього світу".[4,c.203]

Деякі аспекти діяльності МБРР майже із самого початку не відповідали потребам і країн-кредиторів і країн-позичальників. Це, насамперед те, що Банк не міг здійснювати прямі капіталовкладення в економіку країн, що розвиваються. Для цього була створена нова організаційна структура, діяльність якої пов'язана лише з приватним капіталом. Це міжнародна фінансова корпорація (розпочала свою діяльність 1956 р.).

Головними цілями МФК є:

надання допомоги у фінансуванні приватних підприємств без гарантій відшкодування з боку урядів відповідних країн-членів;

поєднання можливостей інвестицій місцевого і зовнішнього капіталу з передовими методами управління;

стимулювання потоку приватного капіталу у виробничі підприємства країн-членів.

На відміну від МБРР, МФК надає позики і здійснює капіталовкладення головним чином у промисловість країн, що розвиваються. Вона також бере участь у створенні та розширенні діяльності компаній з фінансування промислового розвитку. Якщо МБРР головним чином надає таким компаніям позики, то МФК інвестує в них капітал і є їх акціонером. Головне завдання таких компаній - мобілізація місцевих та зарубіжних капіталів з метою промислового розвитку.[6,c.22]

Створення МАР як філії МБРР було зумовлено зростання заборгованості країн, що розвиваються, їх вимогами пом'якшити умови допомоги, яку надають західні країни. Створена в 1960 році, МАР стала компромісом між промислово розвинутими країнами і країнами, що розвиваються.

На відміну від МБРР, позики МАР надаються на пільгових умовах. Більшість кредитів ( на строк від 35 до 50 років без процентів (сплачується лише незначний збір для покриття адміністративних витрат). Погашення основної суми боргу починається лише після 10-річного пільгового періоду.

Діяльність МАР неоднозначно оцінюється представниками ділових кіл та урядів західних країн. Деякі з них розглядають Асоціацію як благодійних заклад, що розбазарює бюджетні кошти західних держав через надання капіталів тим країнам, які не можуть забезпечити їх ефективне використання. Інші підтримують МАР, зважаючи на довгострокову користь, яку вона приносить для зарубіжних операцій фірм і всієї економіки західних країн.[7,c.118]

Метою МФСР є мобілізація додаткових коштів для допомоги країнам третього світу в збільшенні виробництва продовольства та підвищенні рівня харчування. Фонд надає кошти для розвитку сільського господарства і зосереджує увагу на сільських районах, де живе і працює переважна більшість населення країн, що розвиваються.

Головна оперативна діяльність МФСР полягає в наданні кредитів (на досить пільгових умовах) для реалізації проектів, які матимуть значний вплив на збільшення виробництва продуктів харчування в країнах, що розвиваються, а також на зайнятість, розподіл прибутків тощо.[4,c.216]

2.3 Міжнародні організації в системі світової торгівлі і їх внесок у вирішення ряду глобальних проблем

Основною в системі організацій з регулювання та сприяння розвитку міжнародної торгівлі є Світова організація торгівлі (система ГАТТ-СОТ), яка має тривалу історію. Перед початком Першої світової війни міжнародна торгівля досягла вже значних обсягів. Розвиток торговельних зв'язків полегшувався у той період стабільністю валют і свободою руху капіталів і робочої сили, тому нагальної необхідності в створенні міжнародної організації з торгівлі не було. Світова війна зруйнувала все це і призвела до появи режимів майже економічної автаркії. Заходи жорсткої регламентації міжнародної торгівлі, введені в ході війни, продовжували зберігатися і після її закінчення. Відродження свободи торгівлі за цих умов стало тим ідеалом, до якого прагнули країни.

Здійснювані між двома світовими війнами спроби лібералізації торгівлі не мали великого значення, але після Другої світової війни всі питання, які обговорювалися раніше, знову опинилися в центрі уваги.

На конференції в Бреттон-Вудсі (липень 1944 р.) заключний акт форуму вмістив рекомендації державам щодо створення світової торговельної організації з метою регулювання міжнародних торговельно-економічних відносин.

За пропозицією США в жовтні 1946 р. в Лондоні Економічною і Соціальною Радою ООН була скликана конференція для вивчення проекту статуту Міжнародної торговельної організації. В Лондоні був розроблений проект організації, який потім обговорювався на конференції у Женеві (серпень 1947р.). В роботі цих форумів брали участь лише 18 держав. Женевська конференція розглядала дві проблеми: по-перше, статут міжнародної організації, який пізніше в листопаді 1947р. знову обговорювався на Гаванській конференції, по-друге, питання митних тарифів і Домовленості щодо їх скорочення. Остання проблема була включена в порядок денний нової конференції, яка почала роботу також У Женеві 20 жовтня 1947р. Саме на цій конференції представниками 23 держав була розроблена угода -- Генеральна угода про тарифи і торгівлю (General Agreement on tariff and trade).

Пакет торговельних правил, розроблених на конференції в Женеві, став відомим під назвою Генеральна угода про тарифи і торгівлю. Вона набула чинності з 1 січня 1948 р. Згадані 23 країни стали членами-засновниками ГАТТ (офіційно сторонами-учасницями), яка організаційно почала діяти як постійна конференція держав-членів. З 1948 до 1994 рр. ГАТТ запроваджувала правила і відігравала провідну роль у світовій торгівлі, визначаючи принципи та правові норми, якими мають керуватися під час торговельних стосунків держави-учасниці.

З початку дії Генеральної угоди про тарифи і торгівлю було проведено вісім раундів міжнародних багатосторонніх торговельних переговорів. Більшість із них стосувались в основному зниження тарифів, але на останніх раундах почався процес перегляду, реінтерпретації або розширення статей самої Угоди.

Восьмий (Уругвайський) раунд торговельних переговорів виявився найконструктивнішим і багатостороннішим з усіх, які мали місце. Він стартував у 1986 р., а фінішував 15 грудня 1993 р. Уругвайський раунд завершився не тільки зниженням торговельних тарифів і новим етапом загальної лібералізації взаємного виходу країн-учасниць на ринки, але й включенням до системи ГАТТ нових секторів: торгівлі послугами, текстилем, сільгосппродукцією і товарами інтелектуальної власності, державних закупівель. Запроваджені важливі зміни до порядку здійснення торговельних субсидій, компенсаційних, захисних і антидемпінгових заходів, процедур застосування стандартів і сертифікації товарів, урегулювання торговельних суперечок, механізмів формування загальної торговельної політики. І нарешті найважливішим стало рішення про створення Світової організації торгівлі (СОТ).