Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет

Факультет міжнародної економіки

Кафедра міжнародних фінансів

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Міжнародна економіка»

на тему: „РЕГІОНАЛЬНІ ІНТЕГРАЦІЙНІ ОБ'ЄДНАННЯ В МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИНАХ”

Дніпропетровськ

2006

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА ФОРМИ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИНАХ

1.1 Сутність економічної інтеграції

1.2 Форми економічної інтеграції

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ОБ'ЄДНАНЬ В МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИНАХ ТА УЧАСТІ В НИХ УКРАЇНИ

2.1 Сучасні тенденції розвитку регіональних інтеграційних об'єднань в міжнародних економічних відносинах

2.2 Співробітництво України з регіональними інтеграційними об'єднаннями

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ В МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИНАХ УКРАЇНИ

3.1 Концепція бігравітаційної інтеграції України

3.2 Центрально-європейська ініціатива (ЦЄІ) -- нові пріоритети розвитку в контексті розширення ЄС

3.3 Стратегія участі України в ОЧЕС

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ЛІТЕРАТУРИ

53

ВСТУП

Одним із найважливіших чинників розвитку людської цивілізації, безумовно, виявилася інтеграція. Вже за одне це тема інтеграції займає важливе місце в тематиці досліджень сучасних проблем міжнародної економіки та розвитку світового господарства, актуальна та гідна детального вивчення. Термін “інтеграція” походить з латині, де integratio означає з'єднання окремих частин у загальне, ціле, єдине. Одним із видів інтеграції є економічна інтеграція. Вона - найвищий ступінь розвитку міжнародних економічних відношень.

Економічна інтеграція -- це процес усунення митних та інших бар'єрів, що традиційно існували між країнами. Регіональна інтеграція -- процес розширення економічного і виробничого співробітництва, об'єднання національних господарств двох і більше суверенних держав, який передбачає утворення єдиного економічного регіону. Така інтеграція розглядається як форма вибіркової дискримінації (selective discrimination). При цьому фритрейдерство успішно поєднується з протекціонізмом. Перша політика поширюється на членів угруповання, а друга -- на всі інші держави, які не є членами угруповання. Міжнародну економічну інтеграцію можна справедливо розглядати і як форму колективного міжнародного економічного егоїзму.

Економічна інтеграція в умовах ринкової економіки означає вільний рух капіталів, товарів, послуг і робочої сили у межах певного угруповання країн. Процес економічної інтеграції відбувається тоді, коли дві (або більше) країни об'єднуються разом для створення ширшого економічного простору з метою:

- забезпечення кращих умов торгівлі;

- збільшення розмірів ринку, використання ефекту масштабу виробництва (для країн з малою ємністю національного ринку);

- розширення торгівлі паралельно з поліпшенням інфраструктури;

- поширення передових технологій;

- стимулювання конкуренції.

Окрім цього, як свідчить практика, міжнародна торгівля є кращим засобом зруйнувати існуючі вітчизняні монополії. Вона також приносить інші переваги, зокрема, зникає дефіцит. Країни укладають інтеграційні угоди, сподіваючись на економічний виграш, проте можуть також мати політичні та інші цілі.

Метою курсової роботи був аналіз сутності регіональних інтеграційних об'єднань в міжнародних економічних відносинах, рівня інтегрованості країн та участі в них України.

Предметом дослідження курсової роботи були існуючі регіональні інтеграційні об`єднання, їх географічна, політична та економічна структура.

Завданнями курсової роботи були:

- теоретичний аналіз сутності та форм інтеграції країн в світі;

- аналіз рівня розвинутості та складу регіональних інтеграційних об'єднань і участі в них України;

- аналіз тенденцій розвитку регіональних інтеграційних об'єднань за участю України.

Тема «міжнародна інтеграція країн» досліджена багатьма вченими як за кордоном , так і на Україні, одначе особливе значення дослідженням надають швидкоплинні процеси глобалізації та інтеграції для народжуючоїся ринкової економіки України, яка пройшла етап «дезінтеграції» з економічного простору СРСР і СЕВ та знаходиться на роздоріжжі між інтеграційними процесами в Європейське товариство та Єдиний економічний простір країн бувшого СРСР під керуванням Росії.

Інформаційною базою досліджень були наукові та методичні матеріали з питань міжнародної інтеграції, статистичні матеріали по рівню міжнародної торгівлі між Україною та країнами світу, обзорні аналітичні матеріали, розташовані в мережі Інтернет.

Отримані результати курсової роботи можуть бути використанні при плануванні зовнішньоекономічної діяльності підприємствами України.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА ФОРМИ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИНАХ

1.1 Сутність економічної інтеграції

Розвиток світових продуктивних сил на сучасному етапі все більш набуває характеру цілісності та безперервності їх національних елементів. Це обумовлює перевагу доцентрових сил у розвитку світового господарства та зростання відкритості національних економік, виступає каталізатором інтернаціоналізації господарського життя. Сучасний світовий економічний розвиток характеризується двома головними тенденціями. З одного боку, зростають, посилюються і домінують процеси міжнародної економічної інтеграції. Міжнародна економічна інтеграція як явище характеризується відсутністю будь яких форм дискримінації іноземних партнерів у кожній із національних економік, а як процес виявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами різних країн. А з іншого боку дані процеси проходять не прямолінійно, оскільки поряд з інтеграційними процесами в окремих регіонах світу мають місце й дезінтеграційні процеси, що викликані політичними, національними та релігійними причинами (наприклад, на євразійському просторі колишнього СРСР, у Центральній і Південно-Східній Європі, на Балканах та ін.).

Міжнародну економічну інтеграцію можна визначити як якісно новий етап розвитку і форму прояву інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування, переплетення всіх структур національних господарств.

У широкому розумінні міжнародну економічну інтеграцію визначають і як відносини, і як процес. Інтеграцію в першому розумінні можна тлумачити як відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів і кожній із національних економік. У такому плані міжнародна економічна інтеграція розглядається як найвищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин(МЕВ). Як процес інтеграція проявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами - представниками різних держав. На мікрорівні вирізняють горизонтальну і вертикальну інтеграцію.

Горизонтальна інтеграція виникає при злитті фірм, які виробляють подібні або однорідні товари з метою їх подальшої реалізації через спільну систему розподілу й отримання при цьому додаткового прибутку, і супроводжується виробництвом за кордоном товарів, аналогічних тим, що виробляються в країні базування.

Вертикальна інтеграція передбачає об'єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах. Розрізняють три форми вертикальної інтеграції:

1. інтеграція «вниз» (наприклад, приєднання заводу-виробника сировини чи напівфабрикатів до компанії, яка веде головне виробництво);

2. виробнича інтеграція «вгору» (наприклад, придбання сталеплавильною компанією заводу, що виробляє металоконструкції);

3. невиробнича інтеграція «вгору», що включає сферу розподілу.

На певному рівні розвитку мікроінтеграції виникають транснаціональні корпорації. Вони є найбільш інтегрованими мікроструктурами (зокрема, Chrisler, General Motors, Volkswagen, Toyota, Honda - вертикальна, a Exoon, Mobil, Texaco - горизонтальна інтеграція).

На рівні національних економік інтеграція розвивається на основі формування економічних об'єднань країн з тим чи іншим ступенем узгодження їх національних політик. Тут йдеться про явище економічного регіоналізму. Отже, маємо дворівневу структуру інтеграційного процесу (рис.1.1) [17].

Рис. 1.1. Структура інтеграційного процесу

Для створення економічного інтеграційного угруповання двох чи кількох країн необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні умови. З політико-правової точки зору принципове значення мають сумісність політичних устроїв та основного законодавства країн, що інтегруються. Ключовими щодо економічних умов інтеграції є такі критерії: рівень розвитку країн, їх ресурсні та технологічні потенціали; ступінь зрілості ринкових відносин, зокрема національних ринків товарів, послуг, капіталу та праці; масштаби та перспективи розвитку економічних взаємозв'язків країн і т. ін.; важлива також інфраструктурна та соціально-культурна сумісність. При цьому процеси формування економічних інтеграційних угруповань країн мають яскраво виражену регіональну специфіку.

Слід зазначити, що економічні інтеграційні угруповання країн можуть формуватися різними шляхами [16]:

- «знизу-догори», у процесі поглиблення інтернаціоналізації та транснаціоналізації господарського життя, коли домовленостям між країнами про створення зони вільної торгівлі, митного союзу чи спільного ринку передує досить тривалий період розвитку міжнародних економічних зв'язків на рівні підприємців, фірм та корпорацій. Ці зв'язки активно підтримуються на державному рівні, водночас розробляються й реалізуються широкомасштабні двосторонні проекти поглиблення міжнародного економічного співробітництва. Саме таким шляхом розвивались інтеграційні процеси у Північній Америці, насамперед, між США та Канадою;

- «згори-донизу», коли з різних політичних та соціально-економічних причин створюється інтеграційне угруповання країн, які ще не повністю відповідають критеріям інтеграційної сумісності, але в процесі подальшого регульованого і скоординованого на наднаціональному рівні співробітництва досягають тієї чи іншої форми міжнародної економічної інтеграції.

Переважно таким шляхом розвивалась економічна інтеграція в Європі через дво- і багатосторонні переговори і асоційовану участь окремих країн у діяльності інтеграційних угруповань, які вже функціонують. Зокрема, таким шляхом ідуть сьогодні країни Східної Європи, які ставлять за мету інтеграцію до Європейського союзу. Те саме можна сказати про Мексику, її причетність до формування та розвитку Північноамериканської угоди про вільну торгівлю. Слід зауважити, що для становлення та розвитку конкретних форм міжнародної регіональної економічної інтеграції характерним є взаємозв'язок згаданих щойно шляхів.

В цілому послідовний розвиток форм міжнародної регіональної економічної інтеграції забезпечує найбільш повне, найбільш раціональне використання економічного потенціалу країн та підвищення темпів їх розвитку. Водночас вирішуються важливі питання соціальної політики за рахунок об'єктивно зумовленого зниження цін на основні товари та послуги та створення нових робочих місць і завдяки концентрації зусиль країн-учасниць на пріоритетних програмах соціально-економічного розвитку. Зауважимо також, що в зрілих інтеграційних угрупованнях виробляються й реалізуються потужні та дійові механізми, інструменти забезпечення колективної економічної безпеки.

Проте, незважаючи на очевидні економічні переваги, процеси міжнародної регіональної економічної інтеграції відбуваються на тлі складного переплетіння політичних і соціально-економічних проблем. Основні чинники, що зумовлюють виникнення й існування згаданих проблем, такі [18]:

- націоналізм; традиційні конфлікти між окремими країнами та групами країн; ідеологічні розходження;

- політико-правові, економічні та соціально-культурні відмінності країн-учасниць; зростання затрат при реалізації регулятивних функцій на наднаціональному рівні; суперечності, пов'язані із розширенням інтеграційних угруповань тощо.

Сучасним процесам міжнародної економічної інтеграції притаманні певні особливості, а саме:

- динамізм процесів міжнародної економічної інтеграції в цілому, зумовлений як дією об'єктивних факторів, так і «ланцюговою» реакцією країн світу на розвиток окремих інтеграційних угруповань;

- нерівномірність розвитку й реалізації форм міжнародної економічної інтеграції, спричинена проявами очевидних відмінностей економічного розвитку країн і регіонів світу;

- розвиток поряд з інтеграційними дезінтеграційних процесів, які мають глибокі корені в історичних, політичних, економічних і соціальних закономірностях світового розвитку.

Дослідники відзначають, що у сучасному світі інтеграція та дезінтеграція розвиваються асинхронно, як два різноспрямовані процеси. При цьому дезінтеграційні явища і процеси можуть мати не тільки локальний характер (провінція Квебек у Канаді, Шотландія та Уельс у Великобританії, Корсика у Франції, Каталонія та Країна Басків в Іспанії, фламандці-валони у Бельгії, північ-південь в Італії, роз'єднання Чехословаччини на дві держави, розпад Югославії на декілька держав, дезінтеграційні тенденції у Південній Азії, Росії тощо), але і глобальний (розпад Радянського Союзу, Ради економічної взаємодопомоги).

Інтеграція та дезінтеграція являють собою об'єктивні взаємопов'язані процеси. Більше того, дезінтеграція формує передумови інтеграції на нових кількісних та якісних засадах. У окремих випадках можуть скластися умови для реінтеграції. Доцільно розрізняти: 1) повну; 2) часткову; 3) розширену реінтеграції. У першому випадку мова йде про відновлення того чи іншого інтеграційного угруповання у попередньому складі на тих же політико-економічних засадах. Часткова реінтеграція має місце, коли об'єднуються окремі члени (учасники) інтеграційних угруповань на попередніх принципах або всі учасники, але на якісно нових засадах. Розширена реінтеграція суттєво характеризується включенням у інтеграційні об'єднання, що відновлюються, нових учасників на тих чи інших засадах.

Для розвитку міжнародних інтеграційних процесів необхідна наявність ряду об'єктивних і суб'єктивних передумов, ступінь розвитку яких суттєво відрізняється в окремих регіонах світового господарства. Це впливає на характер і рівень регіональної економічної інтеграції. Найважливішими об'єктивними передумовами є [13]

- сучасна науково-технічна революція, що є водночас і матеріальною основою для розвитку міжнародної економічної інтеграції. Якісні зміни в продуктивних силах, поява принципово нових засобів виробництва, технологій і зміни в цьому зв'язку самого характеру і структури виробництва заходять у суперечність з обмеженістю національних ринків, наявністю різних міждержавних бар'єрів на шляху руху капіталів, товарів та послуг, робочої сили. Масштабність і принципово новий характер проблем сучасного всесвітнього соціально-економічного розвитку роблять неможливим чи неефективним їхнє вирішення окремими країнами, стає очевидною необхідність об'єднання різноманітних видів ресурсів. Сучасна науково-технічна революція об'єктивно зумовлює формування оптимального господарського простору, в межах якого забезпечується поява і постійне оновлення широкого асортименту товарів та послуг, прибуткове функціонування виробництва, максимальне задоволення зростаючих потреб суспільства в межах однієї чи кількох країн;

- соціально-економічна однорідність національних господарств, що зближаються. На сучасному етапі всесвітнього економічного розвитку існують дві основні моделі національної організації виробництва і зовнішньоекономічних стосунків: ринкова і планова. Очевидно, що формування спільного господарського простору передбачає принципову подібність основ організації національного виробництва в окремих країнах, спільність умов господарювання виробників;

- наявність достатньо високих і близьких рівнів економічного розвитку країн, груп країн та регіонів світу в умовах нерівномірного розподілу ресурсів. Суттєві розбіжності в національних рівнях продуктивності праці, кваліфікації робочої сили, конкурентоспроможності продукції та послуг країн, що інтегруються, можуть стати основою одержання односторонніх переваг, однобокої спеціалізації окремих національних економік, призвести до виникнення економічних та адміністративних бар'єрів на шляху формування спільного господарського простору;

- наявність досить тривалого періоду й досвіду взаємного економічного співробітництва групи країн. Інтеграція являє собою продовження господарської взаємодії країн, її новий стан, вищий рівень економічного співробітництва. Інтеграція виникає на основі і в результаті поглиблення та розширення економічної взаємодії різних країн;

Для розвитку міжнародної економічної інтеграції важливе значення мають також економіко-географічна близькість країн, наявність спільних кордонів. Це суттєво інтенсифікує взаємні економічні зв'язки, знижує транспортні витрати, створює умови для реалізації великих спільних проектів співробітництва. Як правило, країни зі спільними історичними, культурними та іншими умовами розвитку більше тяжіють до економічної інтеграції;

- цілеспрямована діяльність соціальних груп і класів, партій, законодавчих і виконавчих органів країн щодо розвитку власне інтеграційних процесів. Ця передумова носить суб'єктивний характер і віддзеркалює об'єктивні економічні процеси, але водночас впливає на них, може деякою мірою сприяти розвиткові інтеграції чи гальмувати його;

- тенденція демографічного розвитку;

- наявність і необхідність розв'язання глобальних проблем (енергетичної, продовольчої, екологічної, використання Світового океану та космосу, економічного зростання та зростання народонаселення, економічної безпеки, роззброєння);

- різким скороченням відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж;

- ринковою «уніфікацією» економічного розвитку.

Інтеграція має декілька рівнів свого розвитку. Головне значення має взаємодія на рівні підприємств та організацій - безпосередніх виробників товарів та послуг. Саме тут виникають інтеграційні зв'язки в основних сферах відтворення, здійснюється структурна перебудова національних економік, що веде до їхнього взаємодоповнення і переплетення. З цієї причини зростання обсягів і розгалуження структур взаємної торгівлі, міжнародний рух капіталу, науково-виробнича кооперація, міграція робочої сили є вирішальними факторами розвитку інтеграційних процесів в цілому.

Інтегрування основних ланок економік різних країн доповнюється взаємодією на рівні держав. Така взаємодія здійснюється, по-перше, шляхом утворення умов інтеграційних процесів державними структурами, по-друге, безпосередньою участю державних підприємств та організацій у міжнародному економічному співробітництві.

Третій рівень розвитку інтеграційних процесів - взаємодія на рівні партій та організацій, соціальних груп, окремих громадян різних країн - може бути визначений як соціально-політичний. Така взаємодія має суспільний характер, змістом якого є утворення та розвиток політичних, релігійних, культурних, людських та інших передумов міждержавної інтеграції.

Нарешті, четвертий рівень - це рівень власне інтеграційного угруповання як економічної спільності з властивими їй характерними рисами та особливостями. Будучи результатом міждержавного об'єднання, інтеграційне угруповання починає виступати як якісно нове та відносно самостійне утворення, що формує свою власну систему відносин як з кожним учасником об'єднання, так і поза ним. При цьому важливе значення мають чітке розмежування повноважень економічного угруповання як цілого та його окремих учасників, визначення умов взаємодії інтеграційної спільності з третіми державами, іншими міждержавними організаціями.

Будучи формою виявлення та етапом розвитку інтернаціоналізації господарського життя, економічна інтеграція водночас суттєво відрізняється від традиційного економічного співробітництва різних країн. (Слід зауважити, що така відмінність має досить відносний характер, оскільки економічна інтеграція є прямим продовженням міжнародного економічного співробітництва, виникає на його основі).

З 1947 по 1995 р. у світі було створено більш 60 інтеграційних угруповань. Об'єднання останніх визначалося цілою низкою передумов [12]:

- схожість рівнів економічного розвитку і ступеня ринкової зрілості країн, що інтегруються. За рідкісним винятком (НАФТА) міждержавна інтеграція розвивається між промислово розвиненими або між країнами, що розвиваються; 

- географічна наближеність країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків спільного кордону та історично сформованих економічних зв'язків;

- спільність економічних та інших проблем, що існують перед країнами в області економічного розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва тощо. За своєю сутністю економічна інтеграція покликана вирішити низку конкретних проблем, які реально існують перед країнами, що інтегруються;

- демонстраційний ефект. У країнах, що входять до інтеграційних об'єднань, як правило, відбуваються позитивні зрушення (прискорення темпів економічного росту, зниження інфляції, ріст зайнятості і т.д.), що справляють певний психологічний вплив на інші країни. Демонстраційний ефект має прояв, наприклад, у бажанні країн колишнього СРСР якнайшвидше стати членами ЄС, навіть не маючи для цього макроекономічних передумов;

1.2 Форми економічної інтеграції

На макрорівні розглядають такі основні форми міжнародної регіональної економічної інтеграції: зона преференційної торгівлі; зона (асоціація) вільної торгівлі; митний союз, спільний ринок, економічний та політичний союзи (табл. 1.1) [10].

Таблиця 1.1

Форми міжнародної регіональної економічної інтеграції

Форми міжнародної економічної інтеграції	Ключові характеристики
	Зниження внутріш-ніх тарифів	Усунення внутрішніх тарифів	Спільний зовнішній тариф	Вільний рух капіталів та робочої сили	Гармоні-зація економіч-ної політики	Політична інтеграція
Зона преференційної торгівлі
Зона (асоціація) вільної торгівлі
Митний союз
Спільний ринок
Економічний союз
Політичний союз

Зона преференційної торгівлі - зона з пільговим торговельним режимом, коли дві або декілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами. Найбільш показовим історичним прикладом такої форми інтеграції є преференційна система Британського співтовариства (з 1932 р.), що об'єднувала 48 держав. 

У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами. Типовими прикладами є Європейська асоціація вільної торгівлі (1960 p.), зона вільної торгівлі «США--Канада» (1988 p.), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА).

Наступною сходинкою міжнародної економічної інтеграції є митний союз.

Митний союз - це угода двох або декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. Таким чином, митний союз передбачає заміну декількох митних територій однією при повній ліквідації митних податків в межах митного союзу і створенні єдиного зовнішнього митного тарифу.

Угоди про створення митного союзу діяли у Бенілюксі (з 1948 р.), в Євро-пейському союзі (з 1968 p.). Митний союз перетворюється у спільний ринок з усуненням будь-яких обмежень на переміщення товарів, послуг, а також вироб-ничих факторів - капіталу і робочої сили. 

У рамках спільного ринку забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів та громадян (робочої сили). Такі умови економічних взаємовідносин у цілому характерні для Європейського союзу. Передумови переходу до спільного ринку створює митний союз, оскільки він ліквідує митні податки між державами-учасницями і розробляє єдину торгівельну політику щодо третіх країн. Проте для створення спільного ринку лише цього недостатньо, оскільки потрібно вирішити ще декілька надзвичайно важливих завдань, а саме:

- розробити спільну політику розвитку окремих галузей і секторів економіки (вибір конкретної галузі чи сектора залежить від того, наскільки це важливо для майбутнього закріплення інтеграції. В Європейському Союзі при переході до спільного ринку пріоритетними сферами було визнано сільське господарство та транспорт);

- створити умови для вільного переміщення капіталу, робочої сили, послуг та інформації (що доповнить вільне переміщення товарів);

- сформувати спільні фонди сприяння соціальному та регіональному розвитку.

Ці економічні кроки обумовлюють необхідність проведення гармонізації та уніфікації національних законів, а тим самим потребують формування наднаціональних органів управління і контролю.

Побудова спільного ринку повинна завершитися створенням справді єдиного економічного, правового та інформаційного простору і дати імпульс для переходу до якісно нової сходинки економічної інтеграції - економічного союзу.

В економічному союзі вільний рух факторів і результатів виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики. В країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця.

Ознаками економічного союзу є:

1) ліквідація будь-яких торгівельних обмежень і проведення єдиної зовнішньо-торговельної політики;

2) вільне переміщення товарів, послуг, капіталу та громадян;

3) жорстка координація (по суті - єдність) економічної, фінансової та соціальної політики.

Прикладом таких союзів є Бенілюкс (з 1960 p.), Сполучені Штати Америки, Радянський Союз (до 1991 р.). Європейський союз (з 2004 року).

На основі економічних створюються і політичні союзи, в яких поряд з економічною забезпечується й політична інтеграція.

Економічна природа інтеграційних угруповань та взаємовідносин між країнами, що їх утворюють, зумовлюють логіку і наступність у становленні та розвитку форм міжнародної регіональної економічної інтеграції.

При утворенні зон преференційної та вільної торгівлі, митних союзів міждержавні відносини стосуються лише сфери обміну, тобто розвивається торговельна інтеграція. Глибші форми міждержавної координації створюють умови для інтеграції і у сфері виробництва. Рівні, форми та типи міжнародної економічної інтеграції тісно взаємопов'язані (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Рівні, форми і типи міжнародної економічної інтеграції

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ОБ'ЄДНАНЬ В МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИНАХ ТА УЧАСТІ В НИХ УКРАЇНИ

2.1 Сучасні тенденції розвитку регіональних інтеграційних об'єднань в міжнародних економічних відносинах

В даний час у світі нараховується біля 20 регіональних економічних об'єднань інтеграційного типу. З них найбільше помітні і впливові такі [8]:

Західна Європа - Європейський Союз (ЄС) і Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ);

Північна Америка - Північноамериканска асоціація вільної торгівлі (НАФТА);

Азіатсько-тихоокеанський регіон - Асоціація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЄС);

Азія - Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН); ОЄС-ЄКО - організація економічного співробітництва центральноазіатських держав, створена у 1992 р. (Іран, Пакистан, Туреччина); СААРК - Південно-азіатську асоціацію регіонального співробітництва (Індія, Пакистан, Шрі-Ланка, Бангладеш, Мальдиви, Бутан, Непал);

Латинська Америка - Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ) і «Меркосур»; Андський пакт - Торгова угода Венесуели, Колумбії, Еквадору, Перу і Болівії;

Африка - Економічне співтовариство держав Західної Африки (ЄКОВАС) і Митна й економічна спілка Центральної Африки (ЮДЕАК). ЮЄМОА - Західно-африканська економічна і валютна спілка (Кот-д'Івуар, Буркіна-Фасо, Нігерія, Того, Сенегал, Бенін, Малі). САДК - Південно-Африканський комітет розвитку (Ангола, Ботсвана, Лесото, Малаві, Мозамбік, Маврикій, Намібія, ПАР, Свазіленд, Танзанія, Зімбабве).

Глобалізація міжнародних економічних відносин призвела до появи міжнародних організацій, у коло інтересів яких, крім інших, входить узгодження економічних питань. Наприклад: ОПЕК (Організація країн експортерів нафти, яка зас-нована в 1960 р. і об'єднує 13 країн трьох континентів); ОЄСР (Організація еконо-мічного співробітництва і розвитку, заснована у 1961 р., включає 24 країни чотирьох континентів) та інші.

Проте головну роль у глобалізації економічних стосунків, зокрема зовнішньоторговельної діяльності, у даний час відіграють кілька об'єднань і організацій, що утворюють систему під патронатом Організації Об'єднаних Націй (ООН):

- ЮНКТАД - Конференція ООН з торгівлі і розвитку, заснована у 1964 р. і чинна під егідою Генеральної Асамблеї ООН;

- ЄКОСОС - Економічна і Соціальна Рада ООН;

- КНТР - Комісія з науки і техніки з метою розвитку;

- ЮНИДО - Організація ООН по промисловому розвитку, заснована у 1966 р.;

- ВТО - Всесвітня торгова організація, що виникла в 1995 р. у результаті перетворень, яких зазнала ГАТТ (Генеральна угода про тарифи і торгівлю, створена в 1947 р.). До складу ВТО входить ТРИПС (Угода по торгових аспектах інтелектуальної власності) і ГАТС (Угода про торгівлю послугами);

- МТЦ - Міжнародний торговий центр;

- ЄЕК ООН - Європейська економічна комісія Організації Об'єднаних Націй;

Найбільш вагомі інтеграційні угруповання включають в себе десятки країн. Так, Африканське співтовариство - більше 30 країн, а АТЕС - більше 20, ЄС - 15.

Конкретно визначити, на якому етапі розвитку знаходиться те чи інше інтеграційне угруповання, доволі складно. Проте є можливість класифікувати існуючі інтеграційні угруповання за цілями їх утворення, що відображено у табл. 2.1 [7].

Таблиця 2.1

РІВЕНЬ РОЗВИТКУ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ОБ'ЄДНАНЬ

Рівень	Назва, рік створення	Країни-члени
Преференційна торговельна угода	1. Угода про партнерство та співробітництво між ЄС та країнами колишнього СРСР, 1994р.	ЄС, Бєларусь, Казахстан, Росія, Україна
	2. Угода про асоціації з ЄС, 1991-1995 рр.	Болгарія, Чехія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Естонія, Латвія, Литва, Словенія
Зона вільної торгівлі (ЗВТ)	1. Європейська Асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ)	Австрія, Великобританія, Данія, Швейцарія, Фінляндія, Ісландія, Ліхтенштейн, Португалія, Норвегія, Швеція. В 1972р. з ЄАВТ вийшли Великобританія та Данія, в 1986р. - Португалія, в 1995р. - Австрія, Фінляндія, Швеція
	2. Балтійська ЗВТ 1993р.	Естонія, Латвія, Литва
	3. Вишеградська четвірка, 1990р.	Угорщина, Польща, Чехія, Словенія
	4. Центральноєвропейська зона вільної торгівлі (ЦЕФТА), 1992р.	Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Словенія
	5. Північноамериканська зона вільної торгівлі, НАФТА, 1994р.	Канада, Мексика, США
	6. Австралійсько-новозеландська торговельна угода про поглиблення економічних зв'язків, АНЦСЕРТА, 1983р.	Австралія, Нова Зеландія
	7. Організація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва, АТЕС, 1989р.	21 країна-учасниця Азії, Північної та Південної Америки: Австралія, Бруней, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Нова Зеландія, Індонезія, Гвінея, Філіппіни, Тайвань, Гонконг, Китай, Південна Корея, Японія, США, Канада, Чилі; з 1997р. - В'єтнам, Перу, РФ
Митний союз	1. Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР), 1961р.	Коста-Ріка, Сальвадор, Гватемала, Гондурас, Нікарагуа
	2. Арабський спільний ринок, 1964р.	Єгипет, Ірак, Йорданія, Лівія, Мавританія, Сирія, Йемен
Спільний ринок	1. Латиноамериканська асоціація інтеграції, ЛАІ, 1960р.	Аргентина, Болівія, Бразилія, Чилі, Колумбія, Еквадор, Мексика, Перу, Уругвай, Венесуела, Парагвай
	2. Спільний ринок Південного Конуса, МЕРКОСУР, 1991р.	Аргентина, Бразилія, Уругвай, Парагвай
	3. Карибське співтовариство та Карибський спільний ринок, КАРИКОМ, 1973р.	Антигуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Домініка, Гренада, Гайана, Ямайка, Монтсеррат, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Лусія, Сент-Вінсент і Гренадіни, Тринідад і Тобаго; 13 держав
	4. Андська група, 1969р.	Болівія, Колумбія, Еквадор, Перу, Венесуела
	5. Рада співробітництва арабських країн Персидської затоки, «нафтова шестірка», 1981р.	Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар, Саудівська Аравія, ОАЕ
	6. Асоціація держав Південно-Східної Азії, АСЕАН, 1967р.	Індонезія, Філіппіни, Бруней, Сінгапур, Малайзія, Таїланд, 1995р. - В'єтнам
Економічний союз	1. Європейське економічне співтовариство, ЄЕС, 1957р., з 1993р. - Європейський Союз, ЄС	Австрія, Бельгія, Великобританія, Данія, Німеччина, Греція, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція
	2. Економічний союз, Бенілюкс, 1948р.	Бельгія, Нідерланди, Люксембург
	3. Співдружність незалежних держав, СНД, 1992р.	Вірменія, Азербайджан, Бєларусь, Грузія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменистан, Україна, Узбекистан
	4. Союз Арабського Магриба, САМ, 1989р.	Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко, Туніс
	5. Західно-африканський економічний і валютний союз, ЮЕМОА, 1994р.	Бенін, Буркіна-Фасо, Кот-д'Івуар, Малі, Нігерія, Сенегал, Того
	6. Співтовариство розвитку Півдня Африки, САДК, 1973р.	Ангола, Ботсвана, Лесото, Малаві, Мозамбік, Намібія, Свазіленд, Танзанія, Замбія і Зімбабве, ПАР, Мавританія
	7. Економічне співтовариство країн Західної Африки, ЕКОВАС, 1975р.	Бенін, Буркіна-Фасо, острови Зеленого Мису, Кот-д'Івуар, Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Ліберія, Малі, Мавританія, Нігер, Нігерія, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Того; 16 країн
	8. Економічне співтовариство країн Центральної Африки, КЕЕАС	11 країн-участниць

Отже, регіональна інтеграція зумовлена, насамперед, потребами розвитку продуктивних сил, які дедалі переростають національно-державні межі, що призводить до неухильного поглиблення міжнародного поділу праці та підвищення взаємозалежності національних господарств. Незважаючи на гостру конкуренцію і міждержавні суперечності, взаємозв'язок національних процесів відтворення стає дедалі тіснішим, відбувається зближення національних економічних і політичних структур, складається господарський регіональний комплекс, формується нова культура спілкування між націями.

2.2 Співробітництво України з регіональними інтеграційними об'єднаннями

В умовах глобалізації роль національних держав послаблюється, а транс-національного капіталу -- посилюється, що видозмінює матрицю інтеграційних процесів. В Україні зберігає міцні позиції ізоляціонізм як стратегія протидії такому капіталу у формі перешкоджання доступу на ринки та несприяння інвестиціям. Інтеграція не є самоціллю, а відкриває доступ до ринків факторів виробництва -- капіталу, технологій і робочої сили. Протягом попередніх років ринкової трансформації Україна не змогла забезпечити такий доступ, обсяги іноземних інвестицій порівняно з іншими постсоціалістичними країнами залишаються мізерними. Це прямо пов'язано з державним ізоляціонізмом як виявом пострадянського етатизму в українському варіанті, що призвело до відставання від інших східноєвропейських країн у євроінтеграційних процесах (не менш ніж на 10 років), гальмування вступу до СОТ і фактично залишило Україну на узбіччі світових інтеграційних процесів. Негативну роль відіграла також так звана «багатовекторність» -- непослідовна політика балансування між ЄС і Росією, яка перешкоджала недвозначному визначенню інтеграційних пріоритетів України.

З розширенням ЄС у 2004 р. Україна зіштовхнулася з низкою проблем щодо вироблення загальної концепції зовнішньої політики стосовно ЄС і Росії. Це стосується насамперед зіткнення економічних інтересів Росії та ЄС, несумісності концепцій «ширшої Європи» і «єдиного економічного простору», безпосереднє відношення до яких має Україна. У статті проаналізовано суб'єктивні та об'єктивні чинники, що впливають на напрями економічної інтеграції України, з урахуванням позицій провідних aкторів (ЄС та Росії) та на підставі оцінки об'єктивних економічних показників фактичної «інтегрованості» в обох напрямах.

Зміни на пострадянському просторі у 2004-2005 рр., загострення політич-ної конкуренції між Росією та ЄС щодо поширення впливу та зміцнення стратегічних позицій зумовили еволюційні зрушення в їхніх інтеграційних стратегіях. Враховуючи несприятливі для Росії внутрішньополітичні зміни в Україні 2004-2005 рр., які поставили під загрозу власне «формальну інтеграцію» у формі проекту ЄЕП, очікуються суттєві коригування зовнішньополітичної стратегії стосовно України. Для російського капіталу бажаним є закріплення України в орбіті впливу Росії. Для цього проект ЄЕП необхідно замінити на реалістичніший формат інтеграції, оскільки стало зрозуміло, що на поточному етапі передчасно створювати міждержавні органи. Замість цього пропонується проведення регулярних форумів з обміну інформацією (так звана модель відкритого регіоналізму). Як аналог наводиться Південно-Східна Азія, де, незважаючи на низький рівень «формальної інтеграції», має місце висока взаємозалежність економік, яка базується на експансії японського капіталу. Зрозуміло, що Росія має намір взяти на себе аналогічну роль регіонального лідера. Очікується, що у результаті реалізації стратегії «інтеграції знизу» буде сформовано підстави для інтеграції «згори» (на міждержавному рівні), як це було, зокрема з НАФТА, передумовою створення якої стали економічні інтереси американських компаній у Мексиці.

Україна знаходиться на перетині інтересів Заходу та Росії і не належить до сфери історико-культурного комплексу цінностей, які визначають так звану європейську ідентичність. Тому її інтереси значною мірою визначаються результуючою дією гравітаційних сил європейської і позаєвропейської сфер впливу, а її зовнішня політика буде неминуче багатовекторною [7]. Вичерпаність ідеології багатовекторності у формі політичного балансування між двома нап-рямами є очевидною. Багатовекторність потребує іншого змістовного наповнення, переходу від малорезультативних міждержавних відносин до реалізації конкретних інтеграційних проектів, які б давали Україні максимальний економічний ефект у довгостроковій перспективі.

ЄС поки що не зацікавлений у правовому закріпленні інтеграційного ста-тусу України у своїй сфері через об'єктивні причини -- слабкість торговельних та інвестиційних зв'язків між Україною і ЄС, відсутність базових економічних передумов для інтеграції, значна прірва у рівні розвитку України і ЄС, яку неможливо подолати у середньостроковій перспективі. Поки що ЄС не готовий поглиблювати інтеграційні процеси. Саме концепція багатовекторності більше підтримується Євросоюзом (як політика «сусідства»), аніж Росією. Стратегія ЄС стосовно України не є політизованою і вписується у суто економічну модель «ширшої Європи» та «сусідства».

Важливою особливістю співробітництва України з ЄС та його новими державами-членами за останні чотири роки є прискорення темпів зростання взаємної торгівлі, коли щорічний приріст товарообігу складає понад 16-18%. Не в останню чергу це пов'язано з лібералізацією торговельного режиму в Україні на основі принципів COT та європейських стандартів.

В табл.2.2 наведені характеристики інтеграційні характеристики зовнішньої торгівлі товарами та прямих інвестицій України з ЄС, СНД та РФ (біполярна інтеграція).

Таблиця 2.2

Частка зовнішньої торгівлі товарами та прямих інвестицій України з ЄС, СНД та РФ (у відсотках)

	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.
Товарообіг
ЄС-25	27,9	30,0	32,0	33,9
ЄС-15	18,4	20,0	21,7	22,5
ЄС-10	9,5	10,0	10,4	11,4
СНД	43,9	42,2	38,2	38,1
РФ	32,7	29,6	27,2	28,1
Експорт товарів
ЄС-25	27,5	30,4	32,1	34,1
ЄС-15	16,2	18,3	19,7	19,8
ЄС-10	11,4	12,1	12,4	14,3
СНД	30,9	28,7	24,4	26,2
РФ	24,1	22,6	17,8	18,7
Імпорт товарів
ЄС-25	28,2	29,5	31,9	33,7
ЄС-15	20,6	21,7	23,8	25,2
ЄС-10	7,5	7,8	8,1	8,5
СНД	57,6	56,0	52,8	50,0
РФ	41,7	36,9	37,2	37,6
Прямі інвестиції в Україну*
ЄС-25	52,0	51,6	53,5	55,0
ЄС-15	36,8	34,4	34,6	35,8
ЄС-10	15,2	17,2	18,9	19,2
СНД	8,5	8,1	6,9	6,5
РФ	7,4	6,9	5,9	5,7

Частка України у торгівлі ЄС залишається незначною і складає близько 0,5% від загального обсягу зовнішньоторговельних операцій Євросоюзу. Україна поки що не зайняла належного місця як торговельний партнер ЄС. Це зумовлено, передусім, неефективною структурою українського експорту та недостатніми темпами реструктуризації національного виробництва. Таким чином, одним з наших пріоритетів на наступний період залишатиметься вирішення проблеми оптимізації структури торгівлі товарами у напрямі підвищення частки продажу товарів середньої та високої технологічності.

В експорті України до країн ЄС-15 домінують поставки мінеральних продуктів (25,5% від загального експорту до країн ЄС), неблагородних металів та виробів з них (24,9%), текстилю та текстильних виробів (11,3%), меншою мірою - машин, устаткування та механізмів (8,6%).

За 2003 р. зовнішньоторговельний товарообіг з країнами ЄС склав 10,4 млрд. дол. США, що на 36,9% або на 2,8 млрд. дол. США більше аналогічного періоду

2002 р. Обсяги експорту товарів з України до країн ЄС у 2003 р. порівняно з 2002р. зросли на 29,2% (на 1031,2 млн. дол. США.) і склали 4,6 млрд. дол. США, авідповідні обсяги імпорту товарів збільшились на 43,7% (на 1763,1 млн. дол. США)і склали 5,8 млрд. дол. США.

Традиційно головними зовнішньоторговельними партнерами України серед країн ЄС (більше половини загального обсягу торгівлі) є Німеччина, Італія та Великобританія.

У загальній структурі імпорту з країн ЄС домінували поставки машин, устаткування, механізмів (28,0% від загального імпорту товарів з країн ЄС), продукції хімічної промисловості та пов'язаних з нею галузей (14,6%), засобів наземного, повітряного та водного транспорту (11,1%), текстилю та текстильних виробів (7,8%).

Українські товари більш конкурентоспроможні на ринках нових держав-членів ЄС - з 1999 р. маємо тут стабільне позитивне сальдо торгівлі товарами. За рахунок кооперації та посилення економічної взаємодії з новими членами ЄС Україна отримає додаткові можливості розширення присутності на внутрішньому ринку Євросоюзу. Тому такі ринки для України є стратегічно важливою ланкою, і їх слід розглядати з позицій реалізації довгострокових національних економічних інтересів.

Зовнішньоторговельний обіг України з 10 новими державами-членами ЄС за 2003 р. склав 5,3 млрд. дол. США, що на 45,8%, або на 1,7 млрд. дол. США більше,ніж за 2002 р.

З новими державами-членами ЄС найбільшу питому вагу в українському експорті займали мінеральні продукти (30,9% від загального експорту товарів до цих країн), неблагородні метали та вироби з них (19,4%), машини, устаткування та механізми (9,5%) та продукція хімічної промисловості і пов'язаних з нею галузей (8,3%).

Обсяги експорту товарів з України до 10 нових держав-членів ЄС за 2003 p., порівнюючи з аналогічним періодом 2002 p., збільшилися на 48,2% і склали 3,3 млрд. дол. США, а обсяги імпорту - відповідно на 41,9% і склали 2,0 млрд. дол. США. Основні експортні поставки товарів з України мали місце до Угорщини (849,9 млн. дол. США), Польщі (763,2 млн. дол. США), Естонії (364,0 млн. дол. США), Словаччини (289,1 млн. дол. США), Кіпру (272,6 млн. дол. США).

Характерною ознакою двох останніх років було посилення інтенсивності надходжень прямих інвестицій з нових держав-членів ЄС в Україну. Ряд орієнтованих на експорт виробництв з Чехії, Словаччини, Угорщини, Польщі переміщається на нашу територію. Останнім часом цей процес активізувався з огляду на зміни в регуляторному середовищі зазначених країн. Тепер від України залежить, наскільки ця тенденція посилиться в середньо- та довгостроковій перспективі.

Логіка інтеграційного процесу базується на наявності міцних економічних зв'язків між країнами, взаємної торгівлі та інвестицій. Поглиблення економічних взаємозв'язків між «старою» і «новою» Європою стало однією з основних передумов останньої «хвилі» євроінтеграції. Зовнішньоторговельний оборот країн ЦСЄ зі «старою» Європою (ЄС-15) напередодні набуття членства в ЄС значно розширився: якщо у 1990 р. 45% експорту з країн ЦСЄ припадало на ЄС, то у 2003 р. -- вже 68%, імпорт з країн ЄС збільшився з 45% до 60% відповідно. Також зросла частка країн-кандидатів у зовнішньоторговельному обороті країн ЄС, у 1990-2001 рр. імпорт з країн-кандидатів зріс з 5,2% до 12% загального обсягу імпорту країн ЄС-15, експорт -- з 3 % до майже 10% [14, 74-75]. Рівень торговельної інтеграції України і країн ЄС-25 на сьогодні є вдвічі нижчим, ніж у країн -- нових членів ЄС напередодні вступу: в 2004 р. експорт у країни ЄС-25 становив 30%, у 2005 р. -- 26% загального обсягу українського експорту. Імпорт з цих країн становив близько третини всього імпорту товарів і послуг. Отже, сучасний рівень інтегрованості економіки України з ЄС за показниками взаємного товарообігу є значно нижчим, ніж він був у країнах-кандидатах напередодні вступу до ЄС. Поки що немає підстав для того, щоб сприймати Україну як важливого партнера для ЄС, і слід визнати наявність істотних проблем «економічної сумісності».

Обсяги експорту з України у країни СНД у 2004-2005 рр. практично зрівнялися з обсягами експорту у країни ЄС-25, разом з тим близько половини імпорту надходило з країн СНД (насамперед з Росії). Україна набагато більше залежить від Росії, ніж Росія від України: у 2005 р. торговельний оборот між двома країнами становив 20,2 млрд дол. США, 5,9% зовнішньоторговельного обороту Росії і 35% -- України. Можна стверджувати про недостатній рівень інтегрованості економіки України ані в ЄС, ані в СНД, тобто відсутність вагомих економічних передумов для поглиблення інтеграції в обох напрямах. Набагато вищим є рівень інтегрованості між Росією та ЄС: у 2004 р. 52,5% зовнішньоторговельного обороту Росії припадало на країни ЄС, при цьому майже 4/5 іноземних інвестицій у цю країну мали походження з ЄС . У той же час на країни СНД припадало лише 15 % зовнішньоторговельного обороту Росії. Ці показники є додатковим підтвердженням суто політичного підтексту проекту ЄЕП.

Частка інвестицій в Україну з країн ЄС значно перевищує відповідну частку російських інвестицій. Намітилася тенденція щодо зростання обсягів інвестицій з країн ЄС -- лише протягом 2005 р. вони зросли з 4,9 до 11,7 млрд дол., що становить майже 72% загального обсягу іноземних інвестицій в Україну. У відносному вимірі обсяги іноземних інвестицій в Україну залишаються недостатніми, якщо розглядати їх як передумову для поглиблення інтеграції. На кінець 2004 р. обсяги прямих іноземних інвестицій у країнах ЦСЄ та Балтії становили 25-35% ВВП, в Україні -- 14%. Досі відсутня достатня політична підтримка для поглиблення інтеграції України в ЄС, що здатен генерувати європейський бізнес, економічні інтереси якого в Україні поки що мають локальний характер. Водночас зростає вплив російського капіталу у стратегічно важливих секторах української економіки, прямі іноземні інвестиції з Росії на кінець 2005 р. перевищували 0,8 млрд дол. (4,9% іноземних інвестицій), а з урахуванням російських інвестицій з офшорних зон ця частка оцінюється у 14% [44, 74]. Російські інвестори контролюють значну частку підприємств (понад 50%) у таких секторах, як телекомунікації, кольорова металургія та нафтопереробка.

Окремо слід акцентувати увагу на інтеграційних процесах у фінансовому секторі. Сценарії і характер інтеграції фінансового сектору України в зовнішні ринки протягом 2006-2010 рр. мають визначати вектори майбутньої політичної інтеграції країни. З одного боку, Україна є країною потенційної експансії європейських банків. Позитивними зрушеннями у цій сфері став продаж трьох українських системних банків середнім за розмірами європейським транснаціональним фінансовим групам (ТФГ) у 2005-2006 рр. Водночас Україна є сферою стратегічних інтересів російського фінансового капіталу. Проте сукупний російський банківський капітал становить лише близько 3% банківського капіталу країн ЄВС, що свідчить про його суто технічну неготовність до стратегічних інвестицій у фінансовий сектор України.

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ В МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИНАХ УКРАЇНИ

3.1 Концепція бігравітаційної інтеграції України

Геополітичне, геоекономічне розташування України, підвищена увага до неї світової спільноти останнім часом, історичні, економічні, культурні, етнонаціональні зв'язки і традиції, з одного боку, та розвиток інтеграційних, глобалізаційних процесів у сучасному світі, з другого боку, зумовлюють необхідність точнішої артикуляції її ролі і місця у світовому господарстві в цілому та у взаємовідносинах з сусідніми регіональними економічними угрупованнями [6].

Незаперечним є той факт, що в умовах науково-технологічної революції, формування глобального поділу і кооперації праці для України не існує альтернативи планетарним та регіональним інтеграційним процесам. Завдання полягає у визначенні оптимальних векторів як зовнішньоекономічної стратегії в цілому, так і міжнародної економічної інтеграції України у європейський простір, спираючись на фундаментальні теоретичні розробки та існуючу практику реалі-зації порівняльних і конкурентних переваг у світовому господарстві, їх втілення в міжнародних інтеграційних проектах. Водночас слід враховувати реальний стан інтеграції економіки України у світогосподарські процеси та регіональні структури, існуючі відносини стратегічного партнерства як відправну основу для надання додаткових імпульсів інтеграційним прагненням України, визначення пріоритетних напрямів та дієвих механізмів міжнародної інтеграційної взаємодії. Відштовхуючись від національних економічних інтересів, найприйнятнішою на даному етапі, на мою думку, є бігравітаційна інтеграція вітчизняної економіки, що грунтується насамперед на наявності двох головних гравітаційних полів, з якими тісно взаємодіє господарський комплекс України - Європейського Союзу (ЄС) та Єдиного економічного простору (ЄЕП).

В основу інтеграційних процесів України з регіональними об'єднаннями ЄС та ЄЕП мають бути покладені фундаментальні цивілізаційні цінності. У переговорному процесі з цими двома регіональними об'єднаннями українська сторона мала б запропонувати такі принципи [5]:

- суверенна рівність сторін, взаємовигідний характер співпраці на основі еквівалентного обміну;

- гармонізація взаємних інтересів відповідно до принципів, норм і стандартів міжнародного права, ГАТТ-СОТ, ЮНКТАД, статутних документів спільно створених міжнародних організацій, положень підписаних угод;

- постадійність і наступність інтеграційних процесів, просування від нижчих стадій до вищих у міру вирішення цілей і завдань попередніх етапів та створення для цього відповідних внутрішніх і зовнішніх передумов;

- прозорість інтеграційних заходів, непорушність конституційних норм та національного законодавства при створенні спільних органів та реалізації інших проектів;

- м'який, різношвидкісний характер інтеграційних процесів, за якого допускається участь країни в окремих заходах чи проектах, виходячи з національних інтересів та накопичення відповідних внутрішніх економічних, політичних та інституціональних передумов.