Регіональні інтеграційні об’єднання в міжнародних економічних відносинах

Порівняльний аналіз свідчить, що економічний потенціал ЄС як за головними кількісними, так і якісними параметрами істотно переважає відповідні показники країн ЄЕП. З огляду на вищенаведене, гравітаційне поле ЄС має потенційно більшу притягальну силу, ніж ЄЕП. Однак існуючі в Європейському Союзі економічні, політичні, технологічні, інституціональні та інші "фільтри" утримують поки що його господарські зв'язки з Україною фактично на доінтеграційному рівні.

Зацікавленість України в ЄЕП полягає насамперед в отриманні енергоносіїв з Росії і Казахстану, за які конкурують провідні гравці світового ринку, та у наявності на цьому просторі об'ємного ринку для збуту вітчизняної продукції, зокрема готових виробів, які не відзначаються поки що достатньою конкурентоспроможністю в розвинутих країнах.

Одночасна взаємодія з обома інтеграційними об'єднаннями -ЄС та ЄЕП - має передбачити, поза сумнівом, як стратегічну перспективу всебічну інтеграцію України в європейський економічний простір. Досвід такої співпраці переконливо довела Великобританія, взаємодіючи у 60-70-ті роки з Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) та Європейським співтовариством. Нині багато учасників міжнародних економічних угруповань, таких як АТЕС, НАФТА, ОЧЕС, СНД тощо, є також членами інших регіональних об'єднань. Ряд країн мають угоди про створення зон вільної торгівлі не з однією, а з кількома державами. Такий статус не суперечить нормам і правилам ГАТТ-СОТ, іншим міжнародним нормативно-правовим документам.

Конфігурація бігравітаційної інтеграції економіки України виглядає наступним чином: в регіональному угрупованні ЄЕП - зона вільної торгівлі, що передбачає ліквідацію торговельних бар'єрів між учасниками угоди і збереження власного торговельного режиму у відносинах з третіми країнами; в регіональному об'єднанні ЄС - преференційна зона, режим якої становить найнижчу, практично передінтеграційну фазу і передбачає надання партнерам певних пільг, таких як квоти на експорт певної продукції (текстиль, вироби металургійної промисловості), секторальне і транскордонне співробітництво (єврорегіони, європейські транспортні коридори тощо), надання технічної допомоги та інше. За умов вступу України до СОТ та створення в недалекому майбутньому зони вільної торгівлі між Україною і ЄС стане можливим вести мову про поступове входження України до європейського економічного простору через механізм Європейської економічної зони за прикладом Швейцарії, Норвегії, Ісландії та Ліхтенштейну.

Таким чином, бігравітаційна модель економічної інтеграції виходить з пріоритету національних інтересів, ефективної реалізації в регіональних об'єднаннях власних порівняльних та конкурентних переваг, залучення до України необхідних технологічних і енергетичних ресурсів, іноземних інвестицій.

Реалізація даної концепції дасть змогу Україні інтегруватися у європейські структури не шляхом поглинання (інвазії) її економіки Європейським Союзом, а внаслідок наближення, взаємної адаптації господарських структур і формування в Європі нової інтеграційної архітектури, що більшою мірою відповідає сучасним цивілізаційним цінностям і принципам міжнародного економічного і політичного співробітництва.

3.2 Центрально-європейська ініціатива (ЦЄІ) -- нові пріоритети розвитку в контексті розширення ЄС

Чергове розширення Європейського Союзу (ЄС) 1 травня 2004 року, в результаті якого до цієї організації приєдналося десять нових країн, не може не справляти певного впливу на будь-яку міжнародну організацію або об'єднання на Європейському континенті. Центральноєвропейська Ініціатива (далі -- ЦЄІ), яка за своїм форматом є найстарішою та найбільш субрегіональною організацією в Європі, також не є винятком [4].

1996 рік приніс ЦЄІ дві важливі зміни. З одного боку, у зв'язку з прийнят-тям нових членів (Албанія, Білорусь, Болгарія, Молдова, Румунія, Україна) ЦЄІ вийшла за географічні рамки Центральної Європи, на теренах якої первісно планувалося сконцентрувати її діяльність. Ініціатива стала комплексною, негомогенною структурою з 16 країн-членів (останньою 17-ю країною в 2000 році стала СР Югославія, нині -- Сербія і Чорногорія). У результаті розширення Ініціатива охопила територію в 2,4 млн км2, на якій проживає 250 млн чоловік. З іншого боку, стало зрозуміло, що такого типу організація не в змозі ефективно функціонувати без допомоги ротаційного головування.

Примітною рисою Ініціативи є її членська строкатість, яка дещо розмиває цілісне сприйняття організації в географічному та історичному сенсі. До складу ЦЄІ входить 17 країн, відмінних за рівнем економічного, технологічного, гуманітарного розвитку, приналежністю до різних політико-економічних і навіть геополітичних формацій. Принагідно зазначимо, що ЦЄІ є неповноцінною міжнародною організацією, оскільки не є визнаною з боку ООН -- не отримала відповідного міжнародно-правового визнання, статусу. Таким чином, ЦЄІ необхідно розцінювати як міжнародний політико-економічний форум зі співпраці і розвитку. Разом з тим Ініціатива має повноцінну штаб-квартиру, розміщену в Трієсті (Італія, з якою з цього приводу укладено відповідний договір). Її діяльність визначається директивами та розпорядженнями, які приймають безпосередньо Комітети, що дозволяє уникати тривалих ратифікаційних процесів і що, у свою чергу, надає діяльності Ініціативи більшої гнучкості.

У складі ЦЄІ дві високорозвинені країни -- Австрія та Італія -- є «старими» членами Євросоюзу, 5 країн щойно вступили до ЄС (Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Угорщина). Ще дві держави є офіційними кандидатами на членство у Євросоюзі (Румунія та Болгарія), а ще п'ять охоплені процесом Стабілізації та асоціації для Балкан (Албанія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Сербія і Чорногорія, Хорватія). Нарешті, три країни зі складу СНД -- Білорусь, Молдова, Україна, які належать до категорії «сусідів» ЄС (в рамках програми «Розширена Європа -- нове сусідство»), також входять до Ініціативи.

Отже, ЦЄІ є передусім зосередженням держав, які, будучи істотно відмінними, об'єднуються у прагненні інтеграції в загальноєвропейський політичний та економічний простір і, як наслідок, в пошуку нових форм співробітництва між собою і Євросоюзом.

Як відомо, ЦЄІ було утворено з метою налагодження багатостороннього співробітництва у політичній, соціально-економічній, політико-правовій (парламентської взаємодії) сферах та сприяння зміцненню стабільності й безпеки у регіоні. Водночас створення цього об'єднання мало на меті забезпечити підготовку держав-учасниць до їх майбутнього членства в Європейському Союзі.

Однак до останнього часу деякі з країн-учасниць ЦЄІ, які щойно вступили до ЄС, справедливо розглядаючи Євросоюз як фактор стабільності, тяжіли до хибного сприйняття його як панацеї від усіх загалом проблем. Так, наприклад, при спробі визначення актуальних завдань, які в недалекому минулому відносилися до першочергових для ЦЄІ, спостерігалося неминуче намагання пов'язати їх з підготовкою до членства в ЄС. Це призводило до деякого спотворення державної політики, особливо, як не дивно, у соціально-економічному секторі. Тільки зараз керівництвом цих країн робиться переоцінка набутого досвіду, що становить неабиякий інтерес і для України. Йдеться передусім про те, що держави Центрально-Східної Європи не особливо переймалися відповідальністю за змістовну якість політики реформ, наслідки постінтеграційних процесів та інші проблеми, які повною мірою проявили себе тепер. Для їхнього подолання необхідний цілком інший політичний підхід, на відміну від того, що був підгрунтям доінтеграційної політики -- сподівання на забезпечення суспільного розвитку через членство в ЄС. Насправді виявилося, що така позиція є «напівправдою», оскільки зміни в сучасній парадигмі еволюції Євросоюзу передбачають надактивну поведінку суб'єктів політичного й економічного процесів, спрямовану не стільки на досягнення балансу у розвитку учасників ЄС, скільки на забезпечення зростання його загальної політико-економічної потуги. Звідси -- сподівання на «ефективну політику преференцій» у межах ЄС виявилися марними.

У результаті ситуації, що склалася, ЦЄІ отримала, можливо, несподівано для самих учасників нове поле для діалогу і кооперації у справі подолання постінтеграційних ознак «депресії / стагнації». Активізація діяльності ЦЄІ у цьому напрямі отримала схвальне ставлення з боку Єврокомісії, яка вітає спро-би нових членів ЄС за допомогою стабільних країн ЄС (що входять до складу Ініціативи) здійснити економічне втілення якісних переваг (політичних, техно-логічних, фінансових, правових тощо) нового середовища функціонування (життя). Наразі спостерігається посилення регіональної когерентності, солідаризму, кооперації.

Тут варто було б зазначити, що сьогодні ЦЄІ перестала бути винятком, яким вона була раніше -- з часу свого заснування у 1989 р. З того часу на теренах Північної, Східної і Південної Європи виникла низка інших регіональних акторів, таких як Рада держав Балтійського моря (РДБМ), Організація Чорноморського Економічного Співробітництва (ОЧЕС), ГУУАМ, Ініціатива зі співробітництва у Південно-Східній Європі (ІСПСЄ) та інші. Однак існує значна різниця в манерах та способах організації цих регіональних міждержавних об'єднань. Так, наприклад, РДБМ віднайшда новий напрям свого розвитку -- через інтеграцію власних планів із втіленням Програми «Північний вимір» Євросоюзу. Варто підкреслити, що Єврокомісія визнає РДБМ і як серйозного політичного партнера, і як реалізатора наведеної Програми. При цьому Євро-пейська Комісія є не тільки повноправним членом РДБМ, а й уповноваженою з розробки та виконання Плану дій РДБМ. На сьогодні такий рівень стосунків є мрією для ЦЄІ і виступає зразком його розвитку.

Цікавим також є той факт, що з одинадцяти членів ОЧЕС п'ять одночасно є членами ЦЄІ (Албанія, Болгарія, Молдова, Румунія і Україна). З 12 учасників іншої регіональної ініціативи -- ІСПСЄ -- 10 також належать до ЦЄІ. Між останніми помітна деяка політична й організаційна спорідненість, яка зокрема виражається у нібито структурній нерозвиненості, що, однак, дозволяє уникати зайвої, передчасної бюрократизації виконавчих механізмів.

Приналежність одних і тих самих держав до різноманітних регіональних організацій неминуче призводить до сплетіння інтересів і діяльності, яка вимагає постійного узгодження -- діалогу, спрямованого на досягнення компромісу і підтримання партнерських стосунків і забезпечення кооперації.

Дедалі більше ЦЄІ потрапляє у поле зору більш потужних чи стабільних міжнародних акторів, до яких передусім варто віднести Адріатично-Іонічну Ініціативу, Процес співробітництва у Південно-Східній Європі, такі міжнародні організації, як ОБСЄ, Раду Європи, Організацію економічного співробітництва у Європі. ЦЄІ привертає увагу також Європейського банку реконструкції і розвитку, Європейського інвестиційного банку й таких світових структур, як Організація з питань продовольства та сільського господарства ООН, Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури, Світовий банк, які зараз розглядають низку можливих спільних проектів. Успішно відбувається кооперація ЦЄІ з Центром з питань запобігання злочинності, що діє в ІСПСЄ та ОЧЕС, уповноважені представники якого беруть активну участь у засіданнях Робочих груп з питань енергетики і сільського господарства ЦЄІ.

З огляду на увагу, яка надається ЦЄІ з боку міжнародної спільноти, можна дійти висновку, що Ініціатива має певні шанси утвердитися не тільки як регіональна європейська структура, інтегрована у політику ЄС, а й укласти масштабніше партнерство. Особливо цікавим у цьому сенсі видається політичне зближення ЦЄІ з ОЧЕС, ІСПСЄ, РДБМ і ГУУАМ, між якими відчувається взаємне тяжіння до глибшої співпраці.

Проте на цьому напрямі складається така парадоксальна ситуація, коли внутрішні організаційні переваги ЦЄІ виступають одночасно перешкодами для розвитку партнерства з іншими товариствами. Тому потрібна підтримка високого рівня успішності перманентного політичного і ділового консультування -- належного забезпечення процесу діалогу.

Перспективи розвитку ЦЄІ тісно пов'язані із вдалим віднаходженням своєї ролі -- позиціювання -- передусім у системі європейських інституцій, що, вочевидь, полягає в успішному доповненні внутрішньої політики і механізмів зовнішньої взаємодії Євросоюзу. Ініціатива також відіграє важливу роль своєрідної школи з підготовки членства в ЄС та НАТО. Цю функцію вона виконує із самого початку свого заснування.

Сьогодні Центральноєвропейська Ініціатива є форумом для забезпечення співробітництва в регіоні та одним з елементів стабільності та співробітництва в Європі. ЦЄІ всіляко уникає ризиків підміни ефективно діючих механізмів взаємодії в Європі, успішно віднаходить власні, незайняті ніші для діяльності, що зокрема підтверджується сучасним характером її поведінки. Ініціатива також уникає підміни двосторонніх каналів співробітництва, не втручається у виконання інших міжнародних зобов'язань держав-членів, має здобутки у створенні сприятливої атмосфери для вироблення політичних рішень, що мають застосовуватися по обидва боки нового кордону ЄС. До них належать політика лібералізації торгівлі та візового режиму, прикордонна співпраця, нові інвестиційні можливості, транспортна сфера, протидія міжнародній злочинності та нелегальній міграції [4].

Наведене зумовлює необхідність у межах ЦЄІ розгорнути діяльність, спрямовану на: (1) політичне сприяння прийняттю законодавчої бази ЄС, розширенню міжпарламентських зв'язків; (2) гармонійне поєднання власної політики розвитку з політикою ЄС; (3) співробітництво з ЄС через підписання спеціальних угод; (4) сприяння залученню країн Ініціативи до участі в проектах ЄС з питань регіонального і транскордонного співробітництва; (5) підтримання на високому рівні внутрішнього політичного діалогу і забезпечення відкритого діалогу з Єврокомісією, що мав би дати відповідь на питання збереження розумних меж у політичній дистанції між цими організаціями.

Узагальнюючи наведене, слід зазначити, що зміни в європейському політичному середовищі ілюструють, що географічні кордони держав більше не збігаються з контурами найважливіших проблем, пов'язаних з екологією, безпекою, економічними і культурними феноменами.

Розширення зони ЄС не тільки автоматично зміщує зовнішні кордони Євросоюзу, а й робить їх протяжнішими й у певному сенсі більш проблемними.

Що це означає для України? Взаємодіючи з Європою в різних напрямах, Україна неодноразово стикається з регіональними просторами, сконструйованими значною мірою для амортизації можливих непорозумінь між «своїми» і «чужими», «нами» і «ними». У той же час ці регіональні простори виконують важливу роль «парасольок», за допомогою яких Європа перевіряє серйозність наших намірів і їхню забезпеченість політичною волею і ресурсами. З погляду України, як, мабуть, і Європи, ці регіональні простори мають стати предметом не суперечок, а тісної взаємодії і плідної співпраці з Євросоюзом як генеральним репрезентантом «Об'єднаної Європи».

Україна, не маючи у близькостроковій перспективі реальних шансів стати членом ЄС, має всі підстави стати поважним учасником принаймні проектів транскордонного партнерства, розв'язання проблеми диверсифікації енергозабезпечення ЄС, втілення проекту ТRАСЕКА тощо. Через це Україна як член Ініціативи має брати незмірно активнішу участь в публічних дебатах, спеціалізованих конференціях, неформальному обміні думками, тобто в тих сферах, які непередбачені нормативно чи загальною політичною атмосферою/ дисципліною інших форматів

Отже, необхідно усвідомлювати, що місце України в Європі залежатиме від її здатності до інтеграції, успішності участі в загальноєвропейському полі-тичному процесі утвердження «Об'єднаної Європи». Це вимагає продуктивного зближення зі вже існуючими в Європі трансрегіональними структурами, такими як ЦЄІ. Видається, що у цьому роль Центральноєвропейської Ініціативи для України важко переоцінити.

3.3 Стратегія участі України в ОЧЕС

З точки зору геоекономічного значення Чорноморський регіон є потенційно об'ємним ринком, який має значні природні ресурси, науково-технічний потенціал та може стати ключовим місцем торгівлі між Європою, Близьким Сходом і Азією. Вже тільки ці чинники стали основою для виникнення регіональної співпраці між країнами, інтереси яких пов'язані з цим регіоном.

Зміна системи міжнародних відносин і необхідність самостійно відстоювати свої інтереси об'єктивно спровокували появу різних регіональних організацій: Вишеградська група, Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ), Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС). У випадку з ОЧЕС йшлося про створення трансрегіональної інтеграційної системи співробітництва. Це було перше значне інтеграційне утворення нового етапу розвитку світової економіки, яке здатне об'єднати країни з різними політичними і еконо-мічними формами орієнтації тлі загальноєвропейської інтеграції [2].

Таким чином, ОЧЕС із самого початку привертала увагу різних держав, як нинішніх учасників, так і світової спільноти.

Інтереси України. У геополітичному відношенні Чорноморський регіон є надзвичайно важливим для України як з погляду її економічних інтересів, так і з позицій національної безпеки держави. Для нашої країни велике значення мають широкомасштабні комунікаційні проекти в рамках ОЧЕС з будівництва кільцевої автомагістралі навколо Чорного моря і системи магістральних трубопроводів для транзиту нафти і газу з Центральної Азії, Закавказзя, Близького і Середнього Сходу до Європи.

Отже, участь України в такому регіональному інтеграційному об'єднанні як ОЧЕС обумовлена транзитним характером її економіки, якій крім захисту від загроз і викликів глобалізаційних процесів також необхідна інтеграція в світовий економічний простір на паритетних умовах. Отже, головними стратегічними інтересами України в регіоні Чорного моря є: - диверсифікація джерел енергоресурсів за рахунок запасів Каспійського моря, які за своїм об'ємом значно перевищують запаси країн Близького Сходу; - використовування території України для їх транспортування за маршрутом Схід-Захід і Захід-Схід; - вихід на ринки Близького Сходу за рахунок транспортних коридорів по осі Північ-Південь і у зворотному напрямі; - ліквідація загроз власної безпеки за рахунок загроз східного походження: нелегальна міграція, наркоторгівля і торгівля людьми, розповсюдження зброї і т.д.

Важливим моментом щодо інтересів України в розвитку причорноморського співробітництва є необхідність розглядати цей процес в двох політичних вимірах і двох економічних поняттях: вузькому і широкому. У вузькому вимірі передбачається співпраця територій, які безпосередньо прилягають до Чорного моря і в господарському відношенні тісно з ним пов'язані, що обумовлюється традиціями взаємостосунків прибережних територій, які історично склалися. Широкий вимір полягає в реалізації зовнішньополітичного курсу на євроінтеграцію. І для цього українське керівництво створює сприятливі умови для посилення своєї ролі в глобальних і регіональних системах міжнародних відносин. В цьому відношенні йдеться про залучення до причорноморського співробітництва всього економічного простору України через механізм взаємодії державних і підприємницьких структур, який повинен забезпечити розвиток співробітництва країн-учасниць з метою повноцінного входу в економічний і правовий простір європейського континенту.

Таким чином, в ОЧЕС Україна бачить, перш за все, важливий міжнародно-правовий інструмент розвитку всього спектру відносин між країнами регіону.

Інтереси Туреччини в створенні такої організації полягали в особливос-тях ситуації в регіоні. Після розпаду Радянського Союзу в Чорноморському регіоні з'явилася група держав, які потрапили в сферу зовнішньополітичних і економічних інтересів Туреччини, яка прагне стати регіональним лідером. На додаток до політичних інтересів велике значення має і питання про захист прав тюркських народів, захисниками і представником яких проголосила себе Туреччина. І прагнучи об'єднати ці держави в рамках єдиної структури, Анкара намагається найзручнішим способом вирішити всі питання: встановити свій вплив, забезпечити стабільність і безпеку в регіоні, створити умови для успішної економічної трансформації держав Чорного моря шляхом створення під своєю егідою стабільної структури, яка виступала б регіональним центром тяжіння.

В рамках ОЧЕС Туреччина прагне вирішити питання подальшого розширення експорту за рахунок активізації торгових відносин з східно-європейськими та євразійськими країнами, які входять до складу СНД, а також пошуку нових торгових партнерів.

Інтереси Болгарії і Румунії визначаються крізь пріоритетність напрямка приєднання до ЄС, і саме через цю призму ці країни розглядають процеси чорноморського співробітництва. Ці держави прагнуть використовувати в регіональному контексті переваги, які пов'язані з застосовуванням ролі "посередника" у взаємостосунках з ЄС і регіоном, в першу чергу шляхом ініціації власних конкретних проектів і залучення фінансових можливостей міжнародних організацій, у тому числі й Євросоюзу, для їх реалізації, а також намагаються вирішувати питання регіональної співпраці шляхом взаємодії з різними між народними і регіональними структурами євроінтеграційного характеру.

Інтереси Росії в регіоні Чорного моря об'єктивно мають дуже важливе підгрунття в геополітичному і геоекономічному значенні. Ще в 2003 р. Президент Росії В. Путін дав вказівку: використати і підсилити роль ОЧЕС для розвитку південних регіонів Російської Федерації, а також розвивати прибережні зони, інфраструктуру прибережних і курортних регіонів.

В першу чергу, Росія концентрує зусилля на збереженні контролю над нафто- і газопроводами і основними вантажопотоками на залізницях, авто- і авіамагістралях країн Центральної і Середньої Азії. Особливу цікавість Москва виявляє до того, щоб примусити азербайджанську та інші зацікавлені сторони згодитися на те, щоб саме через російський нафтопровід і порти в майбутньому йшов потік каспійської нафти, що здобувається Азербайджаном. У другу чергу, Росія останнім часом надає велику увагу питанням безпеки, розширення сфер діяльності BLACKSEAFOR, а також, що не повинен залишитися без уваги української сторони, Москва прагне приєднатися до турецької ініціативи "Чорноморська гармонія".

Отже, зацікавленість Росії полягає також і в тому, щоб не дати можливість порушити її стратегічні інтереси в цьому регіоні, тобто диктувати свої умови, нав'язувати своє відношення до подій і розв'язання проблем. РФ робить все, щоб зберегти політичне, економічне і військове домінування в Закавказзі і не допустити посилення в цьому регіоні ролі третіх держав (перш за все, Туреччини, США, Великобританії, ФРН, Ірану). Ще більше розширити свій вплив в регіоні і в рамках ОЧЕС Москва постарається під час свого головування з травня по жовтень поточного року шляхом максимальної практичної реалізації різних проектів.

Як найбільша держава серед учасників ОЧЕС з позиції потенційних економічних можливостей, Україна повинна рішуче виступати з великомасштабними ініціативами, реалізація яких мала б не тільки загальнорегіональне значення, але і впливала б на сприятливі для України зміни загальноєвропейського економіко-правового клімату.

ВИСНОВКИ

У 80--90-і роки у світі відбулися масштабні економічні, політичні, соціальні процеси величезної перетворюючої сили, що зробили і продовжують збільшувати свій вплив на світове господарство, його якісні характеристики. Суспільно-політичні й економічні процеси викликають істотні зрушення у світовому господарстві, формуючи його нові, більш різноманітні і різноманітні ступіні і шляхи його розвитку. Міняються не тільки світ, але і його розуміння. Нині вже досить складно провести чітку границю, що зовсім недавно поділяла його на протилежні системи. У світі, особливо в Європі, відбулися такі кардинальна перестановка сил і переоцінка цінностей, що положення і стереотипи, що формувалися в нас і за рубежем десятиліттями, аж до 90-х років, щодо проблем світового господарства, МРП і міжнародних економічних відносин, зжили себе.

Найважливішою проблемою усе більш взаємозалежного світу стає не співробітництво різних систем, а взаємодія різнорівневих структур. Вони характеризуються не тільки ступенем розвиненості, але і ступенем згуртування в МРП і світове господарство. Знамення часу -- інтеграція, причому інтеграція загальна, а не тільки міжнародна. Відбувається інтеграція капіталів, виробництв, праці. Особливістю цього процесу є те, що він, виникнувши спочатку в Європі (Європейське економічне співтовариство -- ЄЕС, СЕВ), за останні роки охопив нові країни і регіони. Взяти Азіатсько-Тихоокеанський регіон (АТР), що залучає увага до себе головним чином як зона найбільш динамічного у світі економічного розвитку. Саме випередження інших районів земної кулі по темпах росту в сполученні зі стрімким підвищенням міжнародної конкурентноздатності групи країн, що розвиваються, АТР дає підстави говорити про наближення «тихоокеанської ери», чи періоду, коли регіон стане центром світового економічного розвитку.

Інше могутнє економічне об'єднання --- Північноамериканська зона вільної торгівлі, створення якої проголошене в серпні 1992 року після двох з половиною років переговорів між США, Канадою і Мексикою. Утвориться єдиний економічний простір з 360 млн. споживачів і сукупним обсягом виробництва в 7 трлн. дол.

На якісно новий етап розвитку виходить Європейський союз (колишнє Європейське співтовариство) -- ЄС. Відповідно до Єдиного європейського акта, прийнятим країнами -- членами ЄС у 1992 році, довершений процес створення єдиного внутрішнього ринку цього об'єднання. Ліквідовані практично всі бар'єри, що залишилися, на шляху вільного переміщення товарів, послуг, капіталів і людських ресурсів. Скасовуються останні митні формальності у взаємній торгівлі, інтенсифікуються розробка і впровадження загальних європейських стандартів, скасовуються останні валютні обмеження і т.д. Зняття всіх цих бар'єрів може підвищити темпи економічного росту ЄС, знизити рівень цін на ряд послуг, зменшити витрати виробництва й у кінцевому рахунку підсилити економічні позиції ЄС у світі, їхня конкурентноздатність.

Інтеграція економічного життя у світі йде по багатьом напрямкам. Це, по-перше, інтернаціоналізація продуктивних сил шляхом повсюдного поширення технологічного способу виробництва: через обмін засобами виробництва і технологічних знань, а також у формі міжнародної спеціалізації і кооперації, що зв'язують господарські одиниці в цілісні виробничо-споживчі системи; шляхом виробничого співробітництва, міжнародного переміщення виробничих ресурсів; через формування глобальної матеріальної, інформаційної, організаційно-економічної інфраструктури, що забезпечує здійснення міжнародного обміну. Це, по-друге, прояв інтернаціоналізації через МРП. По-третє, зростання масштабів і якісна зміна характеру традиційної міжнародної торгівлі упредметненими товарами, у силу чого вона робить нині незмірно більший вплив на інтернаціоналізацію економічного життя, чим у 20--30-і роки поточного сторіччя. По-четверте, це міжнародне переміщення фінансових і виробничих ресурсів, що забезпечує переплетення і взаємозалежність економічної діяльності в різних країнах. Таке переміщення відбувається у формі міжнародного чи кредиту закордонних інвестицій. По-п'яте, усе більш важливим напрямком міжнародного співробітництва стає сфера послуг, що розвивається швидше, ніж сфера матеріального виробництва. По-шосте, швидко росте міжнародний обмін науково-технічними знаннями. Фронт світової науки і техніки стрімко розширюється. У сполученні з їхнім швидким розвитком це приводить до того, що нині жодна країна поодинці не в змозі вирішувати всі питання НТП і тим більше бути лідером на всіх напрямках розвитку науки і техніки. По-сьоме, усе більш зростають масштаби міжнародної міграції робочої сили, до якої починають підключатися як експортерів Україна й інші держави на території колишнього СРСР. Нарешті, по-восьме, одночасно зі зростаючою інтернаціоналізацією впливу виробництва і споживання на природне середовище росте потреба в міжнародному співробітництві, спрямованому на рішення глобальних проблем сучасності (охорона природного середовища, освоєння Світового океану, космосу, допомога голодуючому населенню країн, що розвиваються, і ін.).

Таким чином, сучасний світ стрімко рухається до нової, синтезованої моделі розвитку. Її характеризують не тільки якісне відновлення технологічної бази виробництва, широке впровадження ресурсо- і енергозберігаючих технологій, але і принципово важливі зрушення в структурі, змісті і характері процесів виробництва і споживання. Світове співтовариство поступове переборює неспроможний комплекс «боротьби двох систем». Але зламування біполярної моделі міжнародних відносин виявив інший найгостріший конфлікт у світі -- між центральною (Північ) і периферійними частинами (Південь) у структурі світового господарства. Проблема виживання робить необхідної органічну інтеграцію цих двох частин на основі їхньої взаємної адаптації й активних зв'язків.

Євроінтеграційний курс - це невід'ємна частина суспільно-політичного та економічного поступу України. Роль та місце нашої країни у новій архітектурі Європи визначатиметься здатністю України максимально використати нові можливості та знайти адекватні відповіді на виклики розширення ЄС. Саме тому оцінка перспектив та наслідків цього процесу, їх ефективне використання, посилення політичного та економічного діалогу з Євросоюзом заради забезпечення національних інтересів України є нашими основними завданнями на найближчу перспективу. Консолідація всіх прогресивних сил суспільства, поглиблення взаємодії гілок влади в напрямі створення стабільної та передбачуваної моделі політичного устрою держави та конкурентоспроможної економіки - запорука досягнення цієї стратегічної мети нашого суспільного розвитку.

Особливою зоною українських зовнішньополітичних інтересів є Чорноморсько-Каспійський регіон. Він є вузлом геополітичних та геоекономічних інтересів не тільки країн,що належать до нього, а й провідних світових держав. З одного боку, цей регіон має надмірний конфліктогенний потенціал, з іншого - величезні енергетичні ресурси. Але у контексті світових енергетичних проблем та з урахуванням місткого внутрішнього ринку Чорноморсько-Каспійський ре-гіон може стати зоною широкого трансрегіонального співробітництва, центром торгівлі між Європою, Близьким Сходом та Азією. Сьогодні регіон Чорного моря поступово перетворюється на зону демократії, співпраці та взаєморозуміння.

Особливу роль у подальшому розвитку відносин України з країнами регіону відіграє ГУАМ, на перетворення якого на потужну регіональну організацію, наповнення його діяльності реальним економічним змістом у спосіб формування дієвої зони вільної торгівлі, започаткування спільних транспортних та енергетичних проектів, зокрема щодо розбудови Євро-Азіатського транспортного коридору, співробітництво в галузі видобутку й транспортування нафти на європейський ринок, спрямовані зусилля нашої країни.

Одним з провідних напрямів діяльності ГУАМ має стати розробка регіо-нальних та трансрегіональних проектів, в яких Україна взяла б на себе роль лідера. Квітневий (2005 р.) Кишинівський саміт глав держав країн ГУАМ надав поштовх процесу розробки економічного проекту “Придунайський енерготран-спортний міст” з розвитку енергетичного та транспортного потенціалу україн-ського Придунав'я.

Країни-члени ГУАМ демонструють спільність поглядів щодо шляхів ви-рішення міжнародних проблем, цілей розвитку, а також визнають доцільність об'єднання зусиль для протистояння спільним загрозам, таким як тероризм, сепаратизм, організована злочинність тощо. У цьому контексті ГУАМ може стати важливим компонентом нової архітектури європейської і трансатлантичної безпеки.

Реалізація такої ролі можлива, зокрема, через підписання низки угод у воєнно-політичній сфері між європейськими і євроатлантичними структурами безпеки та країнами ГУАМ. Усі учасники регіонального об'єднання ГУАМ зацікавлені у збереженні балансу і стабільності в регіоні, який розташований у зоні інтересів ЄС, НАТО і РФ.

Структури ГУАМ можуть бути залучені до врегулювання заморожених конфліктів на пострадянському просторі, що потребуватиме синхронізації зусиль партнерів у формуванні єдиних підходів до їх вирішення. Показово, що українські ініціативи щодо Придністровського врегулювання були вперше проголошені саме на Кишинівському квітневому (2005 р.) саміті ГУАМ.

Держава вдосконалює механізми регіонального багатостороннього спів-робітництва у рамках інших міжнародних організацій. Актуальним напрямом Чорноморської політики є партнерство у рамках ОЧЕС. Поряд із впроваджен-ням взаємовигідних економічних проектів актуальними для цієї організації є формування інституціональних механізмів забезпечення безпеки кордонів і протидія тероризму та організованій злочинності. Активізуються механізми багатостороннього співробітництва у форматах “Вишеградська четвірка - Україна”, Центрально-європейської ініціативи, неформального трикутника “Україна - Польща - Литва” тощо. Саме така діяльність дає Україні змогу напрацьовувати досвід, корисний для поглиблення контактів з Євросоюзом, а також інтенсивніше підключатися до євроінтеграційних процесів наших найближчих партнерів.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения: учебное пособие - Москва, ИВЦ «Маркетинг», 1999.

2. Базилюк Я. Про пріоритети України у здійсненні економічної інтеграції // Стратег. панорама. -- 2004. -- № 4.

3. Блій Г. де, Муллер Пітер. Географія: світи, регіони, концепти/ Пер. з англ.; Передмова та розділ “Україна” О. Шаблія. - К.: Либідь, 2004. - 740 с.

4. Дітчук І.Л. Регіоналізація світогосподарського простору і просторова структура світового господарства наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. Серія: Географія.-Тернопіль, 2005.- №2.

5. Друзенко Г. Європейська інтеграція України: оцінка в загальноєвропейському контексті // Часопис Парламент. -- 2005. -- № 8. -- С. 2-11.

6. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. акад. НАН України В. М. Гейця. -- К.: Ін-т екон. прогнозувування; Фенікс, 2003. -- 1008 с.

7. Економічна інтеграція України в Європейський Союз: Наукові рекомендації. -- Тернопіль: Екон. думка, 2003. -- 185 с.

8. Економічна і соціальна географія світу: Навч. посібник/ За ред. С.П. Кузика. - Львів: Світ, 2002. - 672 с.

9. Жаліло Я. Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика. -- К.: НІСД, 2003. -- 368 с.

10. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: навч. посібник - Київ, “Знання Прес-2000”, 2000.

11. Конкурентоспроможність економіки України в умовах глобалізації / Я. А. Жаліло, Я. Б. Базилюк, Я. В. Белінська та ін.; За ред. Я. А. Жаліла. -- К.: НІСД, 2005. -- 388 с.

12. Макогон Ю.В., Власова Т.В. ЄС у контексті глобалізації світогосподарських зв'язків. Навчальний посібник для студентів за фахом “Міжнародна економіка”. - Донецьк: ДонНУ, 2000. - 68 с.

13. Маруняк Є. О. Економіко-географічні аспекти розвитку глобалізації світової економіки// Український географічний журнал. - 2003. - № 2. - С. 33-37.

14. Рибалкін В.Е. Міжнародні економічні відносини , М., ЗАО”Ін тел-Синтез”, 1998

15. Стратегічні аспекти економічного співробітництва країн Балто-Чорноморського регіону (Матеріали круглого столу, проведеного Інститутом трансформації суспільства та Польським Інститутом у Києві 1 грудня 2000 року)/Економічний часопис, 2001, № 2, стор. 3-18.

16. Угрин Л. ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ : МІЖНАРОДНИЙ АСПЕКТ

 // Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. 2002. Вип. 4. 352 с.

17. Філіпенко А. С. Світова економіка. - К.: Либідь, 2001. - 582 с.

18. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть / А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, А. С. Гальчинський та ін. -- К.: Либідь, 2002. -- 470 с.