Демонстрації в листопаді 1989 р. поклали край комуністичному правлінню. У Чехії виник рух Цивільний форум (ЦФ), а в Словаччині - Громадськість проти насильства (ГПН). Країна отримала нову назву - Чеська і Словацька Федеративна Республіка. На виборах 1990 р. ГПН і Християнсько-демократичний рух (ХДР) набрали найбільшу кількість голосів виборців.

У кінці 1990 р. федеральний парламент надав Словаччині право розпоряджатися своїм бюджетом, не вирішивши при цьому питання про гарантії її суверенітету. У 1991 р. федеральні, чеські і словацькі урядові кола провели серію зустрічей, на яких розглядалися питання надання автономії Словаччині, однак угоди не було досягнуто. Рух ГПН розколовся, зокрема щодо питання про сепаратизм, а на виборах 1992 р. нова організація патріотичних сил - Рух за демократичну Словаччину (РЗДС) - здобула більшість місць у словацькому законодавчому органі. У червні 1992 р. лідери федерального, чеського і словацького урядів досягли угоди про мирне розділення Чехословаччини. 1 січня 1993 р. виникли дві самостійні держави: Чеська Республіка і Словацька Республіка.

Після оформлення Словаччини як суверенного політичного суб'єкта розвиток її політичної системи характеризувався процесами перегрупування і поляризації сил. Початковий період політичної історії Словацької Республіки пов'язаний з ім'ям прем'єр-міністра Володимира Меч`яра. У період першого терміну перебування на посаді прем'єр-міністра (січень 1993 - березень 1994) Меч`яр виступав за поступовість у проведенні приватизації.

Крім того, обіймаючи двічі посаду прем'єр-міністра, а також важливі економічні пости в уряді, Меч`яр дуже сильно впливав на зовнішню політику, що призвело до загострення відносин з Угорщиною.

Йозеф Моравчик, який був раніше міністром закордонних справ в уряді Меч`яр, виступив з обвинуваченнями на його адресу і на початку березня 1994 р. Меч`яр не отримав підтримки в Словацькій національній раді під час обговорення питання про вотум довіри. Меч`яр залишався при владі з 1994 до 1998 року.

Інтеграція до Європейського союзу вимагала не стільки зовнішньополітичної відповідальності, скільки внутрішньої - політичної, економічної, соціальної тощо. Проаналізувавши всі плюси і мінуси членства в ЄС, а також можливі наслідки не вступу до даної інтеграційної структури, керівництво Словацької Республіки прийшло до висновку, що членство в ЄС забезпечить гарантії демократичного розвитку їхньої країни, посилить її міжнародні позиції, буде стимулювати економічне зростання і закріпить її позиції в міжнародній економіці.

Шлях Словацької інтеграції до ЄС можна розділити на три періоди: 1993-1997 рр.; 1998 р. - рік парламентських виборів; 1999-2003 рр.

Перший період - з 1993 по 1997 рр. - характеризується нестабільністю державних інститутів Словаччини, нерозвиненістю партійної системи, економічною кризою і гострими протиріччями у внутрішньополітичному житті країни. Важливе значення для європейської інтеграції мав документ - Угода про асоціацію між ЄС та Словацькою Республікою, який було підписано в Люксембурзі 4 жовтня 1993 року.

У цей період уряд Словацької Республіки очолював В. Меч`яр, який на словах декларував бажання країни стати повноправним членом ЄС, схвалював політику Європейського Союзу в Центрально-Східній Європі, але реально разом із своєю правлячою коаліцією вживав такі заходи, які були гальмом в інтеграційному процесі Словаччини.

Скоріш за все, навпаки, країна знаходилася по відношенню до інтеграційного процесу в стані спокою: не проводилися реформи, які потрібні були для досягнення стабільності демократичних інститутів, для створення правової держави, дотримання прав людини і захисту національних меншин. Більше того, відносини з ЄС в зазначений період характеризувалися недовірою, багаторазовими демаршами і взаємними обвинувачуваннями.

Словаччина вела себе як ненадійний партнер, в першу чергу, у відносинах із Західною Європою, а також із своїми сусідами. Адже стати членом ЄС - це не просто відповідні переговори та дипломатичні демарші. Для цього потрібно здійснити необхідні економічні реформи, забезпечити політичну стабільність, здійснити відповідні кроки у соціальній та законодавчій сферах, просувати життя в країні до стандартів, що існують в ЄС. У цьому, власне, і полягає суть інтеграції до Європейського простору.

Для Словаччини 1998 р. був переломним роком, в якому відбулися кардинальні зміни. В країні пройшли парламентські вибори. Коаліційна влада прем'єр-міністра М. Дзурінди, яка перемогла на парламентських виборах, і яких об'єднувало критичне відношення до «меч'яризму» розгорнула надзвичайно бурхливу дипломатичну активність, поставила за мету як найшвидше вивести країну із стану міжнародної ізоляції і подолати негативнее рішення ЄС на Люксембурзькому саміті в грудні 1997 р. (вона не потрапила до першої хвилі розширення ЄС). Згідно з інформацією Європейської комісії, Словацька Республіка єдина країна-претендент серед країн Східної Європи не виконала політичні критерії визначені заключним копенгагенським самітом Європейського Економічного Союзу (ЄЕС).

Невдовзі керівництво нової словацької політичної сили почало тісно співпрацювати з представниками європейської комісії і країнами-членами ЄС.

Одним з перших конкретних кроків уряду була розробка «Плану інтенсифікації процесу інтеграції Словацької Республіки до Європейського Союзу» (24 лютого 1999 р.), в якому словацька сторона зобов'язалася розвивати більш тісніші взаємовідносини зі всіма країнами-членами ЄС, а також з Чеською Республікою та Угорщиною.

Словаччина є учасницею Вишеградської групи. Країни Вишеградського блоку в стратегічному сенсі були об'єднані спільними потребами, інтересами та метою. Вони насамперед були зацікавлені у проведенні активної зовнішньої політики, спрямованої на забезпечення умов для трансформації внутрішнього становища та зміцнення свого міжнародного середовища.

Впродовж 1991-2004 років слід виділити два принципово відмінні етапи розвитку вишеградського співробітництва. Перший - становлення і розвиток основ системи співробітництва країн-членів Вишеградської групи з ініціативи глав держав (1991-1997 роки). Його умовно можна ще йменувати «президентським», так як Вишеград було засновано 15 лютого 1991 року на основі декларації, підписаної президентами Польщі, Угорщини і Чехословаччини в угорському місті Вишеград (звідси й походить назва міжнародного регіонального об'єднання).

Другий етап розвитку вишеградського співробітництва - консолідаційний (1998-2004 рр.). Суттю співробітництва вишеградських країн у ці роки було вирішення основного або і спільного національно-державного інтересу членів регіонального об'єднання на міжнародній арені - солідарне забезпечення вступу РП, СР, УР і ЧР до НАТО і ЄС. Це був якісно вищий рівень регіонального інтеграційного співробітництва на основі взаємодії максимально широкого кола державних структур і представників громадського сектору вишеградської четвірки.

Координуюча роль у системі багатосторонньої співпраці з другої половини 1990-х років поступово переходить на центральні органи виконавчої влади країн-членів «Вишеграду».

В період головування в уряді Словаччини В.Мечьяра можна виділити наступні основні етапи розвитку міждержавної співпраці:

Перший - становлення системи міждержавних відносин і практичного формування структур і механізмів співпраці, який охоплював 1993-1994 роки.

Другий - ускладнення чесько-словацьких, угорсько-словацьких та польсько-словацьких стосунків у період з кінця 1994 року до парламентських виборів у Словацькій Республіці восени 1998 року, в основному через недемократичний характер внутрішньополітичних процесів у Словаччині.

Далі відбувався перехід до тісної координації зовнішньополітичної діяльності на двосторонніх і багатосторонніх основах з акцентом на практичне надання Чехією, Угорщиною та Польщею допомоги Словаччині в підготовці до вступу в ЄС і НАТО. Цей період охоплював період з кінця 1998 року до кінця 2002 року.

В 1993-1994 роках державне керівництво Словацької Республіки концентрувало першочергову увагу на процесі дипломатичного визнання нової незалежної країни - Словаччини- світовою спільнотою, одночасного її вступу до ООН та інших міжнародних організацій. В період 1994-1998 років Словаччина обрала курс на розбудовуі незалежної державності на національному принципі та утриманні нейтрального статусу. Натоміть інші члени Вишеградської четвірки віддали перевагу системним політичним та економічним реформам, поглибленню демократії і формуванню громадянського суспільства, а також на прискорену інтеграцію до євроатлантичних структур. З 1998 року інтереси Чехії, Угорщини, Польщі і Словацької Республіки на міжнародній арені, внаслідок передусім перемоги демократичних сил на парламентських виборах у Словаччині знову зблизилися в напрямку трансатлантичної та загальноєвропейської інтеграції.

Процес удосконалення діяльності країн Вишеградської четвірки та їх взаємних двосторонніх та багатосторонніх стосунків у багатьох галузях співробітництва триває. Водночас практична перевірка механізмів координації та партнерства довела свою ефективність.

Сучасний інтеграційний або постінтеграційний етап співробітництва Словацької Респубіки з країнами-сусідками після розширення Євросоюзу характеризується розгортанням міждержавного співробітництва в 2004-2005 роках на нових засадах і принципах. На міжнародній арені Словаччина реалізує спільну зовнішню і безпекову політику ЄС. Вона погоджено інтегруюється до спільного внутрішнього ринку, торговельного і митного союзу ЄС. Також, Словацька Республіка в цей час разом з сусідніми державами готувалася до вступу в єврозону та введення євро замість національних грошових одиниць. Тобто, на перший план виступає словацька міждержавна співпраця в реалізації інтеграційних інтересів та завдань.

Список використаних джерел та літератури