Був ще й ряд інших негативів, які засвідчували, що Словаччина в період правління В. Меч`яра 1994-1998 рр. не виконувала принципи та вимоги загальноєвропейських інституцій з підготовки до вступу в ЄС. Це однак не завадило В. Меч`яру, як вже зазначалося вище, демонстративно подати червня 1995 р. на саміті ЄС в Каннах від імені Словаччини офіційну заявку на ступ до ЄС. Європейська рада на засіданні в Люксембурзі в грудні 1997 р., однак, не рекомендувала розпочинати переговори про вступ до Європейського Союзу з Словацькою Республікою, через не виконання нею політичних критеріїв вступу. З погляду євроатлантичної інтеграції, для Словаччини період 1994-1998 рр. взагалі був майже повністю змарнованим часом. При цьому, меч`ярівський режим постійно твердив про прагнення стати членом ЄС, а насправді робив протилежне [25, 128].

Для Словаччини 1998 р. був переломним роком, в якому відбулися кардинальні зміни. В країні пройшли парламентські вибори. Коаліційна влада прем'єр-міністра М. Дзурінди, яка перемогла на парламентських виборах, і яких об'єднувало критичне відношення до «меч'яризму» розгорнула надзвичайно бурхливу дипломатичну активність, поставила за мету як найшвидше вивести країну із стану міжнародної ізоляції і подолати негативнее рішення ЄС на Люксембурзькому саміті в грудні 1997 р. (вона не потрапила до першої хвилі розширення ЄС). Згідно з інформацією Європейської комісії, Словацька Республіка єдина країна-претендент серед країн Східної Європи не виконала політичні критерії визначені заключним копенгагенським самітом Європейського Економічного Союзу (ЄЕС) [25, 129].

Невдовзі керівництво нової словацької політичної сили почало тісно співпрацювати з представниками європейської комісії і країнами-членами ЄС.

Одним з перших конкретних кроків уряду була розробка «Плану інтенсифікації процесу інтеграції Словацької Республіки до Європейського Союзу» (24 лютого 1999 р.), в якому словацька сторона зобов'язалася розвивати більш тісніші взаємовідносини зі всіма країнами-членами ЄС, а також з Чеською Республікою та Угорщиною.

Протягом 1999 р. кабінет М. Дзурінди проводив позитивну офіційну зовнішню політику в напрямку просування до ЄС. Члени словацького уряду відвідували своїх урядових колег в країнах які були членами ЄС. У порівнянні з попереднім урядом, міністерські контакти з представниками країн-членів ЄС відверто посилились. На позитивні зміни у взаємовідносинах Словацької Республіки і Європейського Союзу першим позитивно відреагував Європейський парламент. Його депутати висловили новому словацькому кабінету свою підтримку в формі численних заяв і резолюцій.

У Регулярному докладі Європейської Комісії 13 жовтня 1999 р. було зазначено про позитивні зміни, яких досягла Словацька Республіка під час інтеграційного процесу. Завдяки змінам, які відбулися в Словацькій Республіці в період з вересня 1998 р., покращилася ситуація практично в усіх областях. З погляду економічних критеріїв - створення функціонуючої, конкурентоспроможної ринкової економіки, Словаччина ще мала певні недоліки: призупинено купонну приватизацію з невиплаченими населенню коштами, хитка банківсько-фінансова система із збанкрутілими банківськими і не банківськими фінансовими інституціями, збитковий аграрний сектор, нерозвинена транспортна інфраструктура. Однак, проблеми економічного росту Словаччини вирішувалися в основному за рахунок досить вдалого масового залучення іноземних інвестицій [37, 53].

Коаліційний уряд М. Дзуринди проводив виключно правоорієнтовану економічну політику. Було реформовано з елементами переводу на платну основу систему охорони здоров'я, розгорнуто пенсійну реформу і введено додаткове пенсійне страхування. Оздоровлено за бюджетний рахунок банківську систему.

Така економічна політика словацької влади повністю схвалювалася керівними органами ЄС і міжнародними фінансовими інституціями, які вважали Словаччину найбільш прореформною країною серед нових членів ЄС.

На сесії Європейської Ради в Гельсінкі в грудні 1999 р. було вирішено розпочати переговори про вступ до ЄС з Словацькою Республікою. Переговори з країнами «другої групи», або як ще їх називали «гельсінська група», офіційно відкрилися 15 лютого 2000 р. в Брюсселі. Вважалося, що Словаччина уже виконала політичні критерії для вступу. Так, можна погодитися, що в області демократії, прав і свобод громадян в СР настало суттєве покращення. Це була велика і важлива перемога в зовнішній політиці новоствореного словацького уряду.

Не дивлячись на потепління у стосунках Словаччини з ЄС, не все відбувалося гладко та успішно. У листопаді 2000 р. суттєво загострилось внутрішньополітичне становище в країні, оскільки В. Мечіар, використовуючи чинники зростання рівня безробіття, падіння популярності урядової коаліції на чолі з М. Дзуриндою, ініціював проведення референдуму з питання дострокових парламентських виборів.

Напередодні цієї події 22 жовтня 2000 р. у Братиславі з візитом побував канцлер ФРН Г. Шрьодер. Він наголосив на підтримці уряду М. Дзуринди, який забезпечує успішне проведення реформ, необхідних для вступу Словаччини до Європейського Союзу. Низька активність виборців сприяла провалу референдуму, що стабілізувало внутрішньополітичне становище в Словаччині.

У 2002 р. В. Меч`яр знову вирішив поборотися за посаду прем'єр-міністра. На парламентських виборах його партія отримала найбільшу кількість голосів. Наслідки його перемоги могли б призвести до небажаних змін у зовнішній політиці країни. Проте сформувати уряд йому не вдалося. М. Дзуринда взяв руль у свої руки, на що Європейський Союз відреагував дуже позитивно, адже за період з 1999 по 2003 рр. Словацька Республіка спромоглася виконати практично всі поставлені задачі перед країною і її керівництвом. Словакам вдалося підвищити рівень середньої зарплати, зменшити кількість безробітних та імплементувати своє законодавство відповідно до європейських норм. Під час переговорів з Брюсселем Братислава дипломатичним шляхом добивалася дотацій для розвитку сільського господарства, інших галузей економіки [37, 59].

Переговори було проведено навіть по відношенню до бринзи, сливовиці та токайського вина - традиційних національних продуктів. Дипломатам прийшлося проявити спритність, щоб несертифіковані словацькі делікатеси все ж таки потрапили до Європи. Дипломати і політики сказали своє вагоме слово. Тепер черга - за народом Словаччини.

У Словаччині референдум щодо вступу до ЄС відбувся 16-17 травня 2003 р. Виборці сказали «так» об'єднаній Європі. За попередніми даними, в референдумі взяли участь 52,15% громадян. При цьому 92,46% словаків проголосували за вступ до ЄС. Проти вступу Братислави до ЄС було 6,2% виборців15. Як заявив прем'єр-міністр Словаччини Мікулаш Дзуринда, більшість виборців віддали свої голоси за приєднання до Європейського Союзу, адже вони розуміли, що у країни немає іншого шляху, як шлях до Європи. Результати голосування були позитивно сприйняті як політичними діячами Словаччини, так і офіційними представниками Європейського Союзу [45, 76].

«Чорна діра» - так п'ять років тому назвала Словаччину держсекретар США Мадлен Олбрайт [45, 79]. Рівень життя в країні на той час був набагато нижчим, аніж у сусідів. Але з тих пір Братислава змогла довести, що достойна бути прийнятою в європейську сім'ю і мати свою «зірочку» на прапорі Європейського Союзу. На сьогоднішній день Словацька Республіка входить до п'ятірки самих розвинених з бувших соціалістичних країн, яка провела величезну трансформаційну роботу на шляху європейської інтеграції і з 1 травня 2004 року є повноправним членом Європейського Союзу, чим знаменувала перехід до нового етапу існування своєї країни уже в рамках розширеної Європи і єдиного внутрішнього ринку та політико-безпекового простору ЄС.

П'яте розширення ЄС було викликом для всіх країн розділеного континенту. Воно було безпрецедентне за масштабом і здійснювалося за новими геополітичними умовами. Новим було те, що процеси поглиблення інтеграції і її географічного розширення проходили одночасно. Характер того, що відбувалося утруднював прогнози стосовно життєдіяльності ЄС в розширеному складі. Реформа виконавчих органів, яка була обов'язковою умовою розширення ЄС, затяглась. На той час не були чітко визначені механізми майбутнього існування країн-членів ЄС; незрозумілим було, якою мірою єдина Європа буде управлятися і чи буде її політика ефективною.

Тому Словацькій Республіці важливо було вступити до ЄС максимально готовою до будь-яких форм взаємної кооперації і без обтяжливих внутрішніх проблем. Адже після розширення Європейського Союзу вона ставала і його проблемою, а в подібному «імпорті» ЄС, звичайно ж, не був зацікавлений.

Події останніх десятиліть показали зростання впливу Європейського Союзу на міжнародній арені. З його розширенням пов'язано немало сподівань.

Навіть в умовах різкого збільшення впливу США, позиції в ЄС достатньо сильні, щоб відігравати важливу геополітичну роль в світі. ЄС є головною можливою протидією американській гегемонії. Важливо щоб ЄС максимально використовував свій потенціал в рамках позитивного впливу на міжнародну політику, економіку, безпеку, культуру. Тільки як єдине ціле Європа зможе вести ефективну боротьбу проти міжнародної злочинності, тероризму, наркобізнесу.

Розширення ЄС яке відбулося в 2004 р. було, з одного боку, ризикованим експериментом, а з іншого, епохальним проривом в розвитку Європи. З одного боку, як вже згадувалося, посилилися позиції ЄС у світі, а з іншої - від нього вимагаються величезні затрати і політичні зусилля. А що до нових членів ЄС, то на них чекали немалі труднощі, пов'язані з адаптацією до умов існування в новій системі координат.

Важливо, щоб Словацька Республіка, та й інші країни світу, які стали членами ЄС в 2004 році, активно приймали участь в розвитку оновленої Європи, сприяли її прогресу в усіх областях і, разом з тим, зберігали і збільшували своє національне надбання.

2. Словаччина у системі відносин держав Вишеградської групи (1993-2004р)

1991-1992 - Взаємне співробітництво стало добрим засобом як для зміцнення внутрішніх стосунків у Групі, так і для досягнення зовнішньополітичних цілей. Окрім того, ЄС завжди підтримував регіональні зв'язки. На першому етапі існування Вишеградської групи розпочато налагодження відносин із НАТО і Європейським Союзом. Постала також Центральноєвропейська зона вільної торгівлі (CEFTA) [7, 22].

1992/3-1998/9 - Протягом цього періоду продовжувалася співпраця між окремими країнами. Насамперед на рівні різних міністерств, про що свідчить, зокрема, підписання білатеральної угоди про співробітництво збройних сил. Водночас відбулися певні ускладнення у відносинах між Чехією і Словаччиною, а також між Словаччиною та Угорщиною (через угорську меншину, яка проживала на її території) [7, 24].

1998/9-2004 - З погляду співробітництва країн Вишеградської групи рік 1998-й був переломним. Зміни на постах керівників держав (найголовніше у Словаччині) принесли пожвавлення у взаємному контактуванні й співробітництві. Також знаменним був міжнародний вимір - вирішено розпочати вступні переговори з ЄС [7, 24-25].

21 жовтня 1998 р. відбувся саміт прем'єр-міністрів Чеської Республіки, Угорщини і Польщі в Будапешті. Прем'єр-міністри трьох держав у спільній декларації погодилися з документом, підписаним 15 лютого 1991 р. у Вишеграді. На зустрічі також було заявлено приналежність Словаччини до Вишеградської групи.

У цілому можна сказати, що в Будапешті стався новий поштовх до відновлення й поглиблення співробітництва між окремими країнами V4.

У тім часі країни Вишеградської четвірки також осягли свої пріоритетні цілі. У 1999 р. Чехія, Угорщина й Польща ввійшли у структури НАТО. Словаччина булла прийнята у 2004-му. До 1 травня 2004 р. всі країни, що входять до складу Вишеградської групи, стали членами Європейського Союзу.

Після оформлення Словаччини в якості суверенного політичного суб'єкта розвиток її політичної системи характеризувалося процесами перегрупування й поляризації сил. Початковий період політичної історії Словацької Республіки пов'язаний з ім'ям прем'єр-міністра Володимира Меч`яра. У період першого строку перебування в посаді прем'єр-міністра (січень 1993 р. - березень 1994 р.) Меч`яр выступал за поступовість у проведенні приватизації. Крім того, займаючи двічі пост прем'єр-міністра, а також важливі економічні пости в уряді, Меч`яр дуже впливав на зовнішню політику, що привело до загострення відносин з Угорщиною. Йозеф Моравчик, що був раніше міністром закордонних справ в уряді Меч`яра, виступив з обвинуваченнями на його адресу й на початку березня 1994 р. Меч`яр не одержав підтримку в Словацькій національній раді під час обговорення питання про вотум довіри. Меч`яр залишався при владі з 1994 р. до 1998 р [13, 198].

В період головування в уряді Словаччини В.Мечьяра можна виділити наступні основні етапи розвитку міждержавної співпраці:

Перший - становлення системи міждержавних відносин і практичного формування структур і механізмів співпраці, який охоплював 1993-1994 роки.

Другий - ускладнення чесько-словацьких, угорсько-словацьких та польсько-словацьких стосунків у період з кінця 1994 року до парламентських виборів у Словацькій Республіці восени 1998 року, в основному через недемократичний характер внутрішньополітичних процесів у Словаччині [49, 316].

Далі відбувався перехід до тісної координації зовнішньополітичної діяльності на двосторонніх і багатосторонніх основах з акцентом на практичне надання Чехією, Угорщиною та Польщею допомоги Словаччині в підготовці до вступу в ЄС і НАТО. Цей період охоплював період з кінця 1998 року до кінця 2002 року.

В 1993-1994 роках державне керівництво Словацької Республіки концентрувало першочергову увагу на процесі дипломатичного визнання нової незалежної країни - Словаччини- світовою спільнотою, одночасного її вступу до ООН та інших міжнародних організацій. В період 1994-1998 років Словаччина обрала курс на розбудовуі незалежної державності на національному принципі та утриманні нейтрального статусу. Натоміть інші члени Вишеградської четвірки віддали перевагу системним політичним та економічним реформам, поглибленню демократії і формуванню громадянського суспільства, а також на прискорену інтеграцію до євроатлантичних структур. З 1998 року інтереси Чехії, Угорщини, Польщі і Словацької Республіки на міжнародній арені, внаслідок передусім перемоги демократичних сил на парламентських виборах у Словаччині знову зблизилися в напрямку трансатлантичної та загальноєвропейської інтеграції.

В 1990-ті роки Чехія з реформно орієнтованими прозахідними силами, очолюваними правоцентристською ГДП, консолідованою демократією та достатнім рівнем внутрішньополітичної стабільності більш послідовно проводила лінію на розвиток взаємовигідних двосторонніх стосунків. Таким же шляхом пішли Польща і Угорщина. Словаччина в період прем'єрства В.Меч`яра 1994-1998 років, навпаки, внаслідок внутрішньополітичного протистояння та конфліктів, міжнародної ізоляції з боку Заходу була недостатньо стабільним партнером для чеської, польської та угорської сторін. Після демократичної зміни правлячих сил у Словацькій Республіці в 1998 році у чесько-словацьких, угорсько-словацьких та польсько-словацьких стосунках відбулися кардинальні позитивні зрушення. Наприклад, впродовж 1998-2006 років у Чехії і Словаччині при владі знаходилися ідейно протилежні політичні сили, відповідно, лівоцентристи і правоцентристи. Але це зовсім не завадило їм спільно розробити і реалізувати нову стратегію поглиблення чесько-словацьких міждержавних відносин та загальний курс участі в трансатлантичній і європейській інтеграції. Це ще раз підтверджує відому закономірність сучасних міжнародних відносин - найбільш ефективне тісне співробітництво можливе лише між демократичними державами, а недемократичні, авторитарні режими є джерелом міжнародної напруги та конфліктів.

2.2 Еволюція відносин Словаччини з країнами Вишеграду в умовах підготовки до вступу в ЄС (1999-2004р.)

Пріоритетний напрямок зовнішньої політики Словаччини - західноєвропейські держави й трансатлантичні структури, насамперед ЄС, НАТО й Організація економічного співробітництва й розвитку (ОЭСР-ОЕСО). В 1999 р. Словаччина включена до складу 11 країн-кандидатів на повноцінне членство в ЄС. 15 лютого 2000 р. у Брюсселі відбулася офіційна церемонія початку переговірного процесу про вступ Словаччини в Європейський союз. При цьому лідери країни виходять із того, що одержання повноправного членства в ЄС неможливо без «парасольки» НАТО. У свою чергу, керівництво цього блоку вважало обов'язковою модернізацію й реструктуризацію словацької армії, що вимагало значних фінансових коштів. 1 червня 2001 на зустрічі в Кракові прем'єр-міністрів країн Вишеградской групи було підкреслено, що інші члени Вишеградської групи - Полоща, Угорщина та Чехія, будуть виступати за прийом Словаччини в НАТО. Прем'єр-міністр Словаччини не преминув помітити, що створення «вишеградской армії» буде сприяти ефективності даного блоку.

На початку нового тисячоріччя, із досягненням практично всіх основних цілей Вишеградської групи, розгорнулася дискусія про доцільність продовження співробітництва держав у рамках Вишеградської групи. У червні 2002 р. в угорському місті Остжихом відбулася важлива зустріч, на якій, між іншим, було збільшено суму членських внесків V4 до Міжнародного Вишеградського Фонду, а також прийнято документ про визначення ролі головування у Вишеградській групі. Новий шлях співробітництва держав V4 мала намітити серія чергових конференцій, метою яких також було створення простору для пожвавлення ідеї співпраці країн V4 [51, 48].

Перша конференція відбулася 31 жовтня 2002 р., а її назва говорить сама за себе: «Вишеградська група і Європейський Союз». Обговорювали передусім обмін досвідом щодо комунікаційних стратегій, пов'язаних із вступом до ЄС, шляхи подальшого співробітництва держав V4 після входження до Унії, а також можливості просування спільних інтересів у межах Євросоюзу. Того самого року 6-7 грудня зібрався неформальний з'їзд керівників урядів держав V4. До головних тем розмови належала можливість співробітництва V4 у сфері політики безпеки, промоушен Вишеградської групи серед інших європейських країн [51, 50].

Прем'єр-міністри держав V4 висловилися за продовження співробітництва в рамках Вишеградської групи і погодилися, що у зв'язку зі вступом до ЄС настав час розробити стратегію подальшого функціонування V4.

Друга конференція була скликана 6 лютого 2003 р. і мала назву «Охорона спільного простору держав Вишеградської групи». Обговорювалося активне співробітництво, яке б гарантувало безпеку в регіоні й одночасне дотримання угод Шенгену, обмеження впливу організованої злочинності та тероризму, боротьбу з нелегальною імміграцією і торгівлею, а також дистрибуцією наркотиків [54].

Третя конференція, організована 29 квітня 2003 р., стосувалася освітніх систем країн V4. Її метою було насамперед порівняння досвіду і обмін поглядами на стан, реформу, фінансування й майбутнє освітніх систем окремих держав V4 та налагодження можливого співробітництва.

Після тієї серії конференцій мали місце чергові зустрічі різного характеру. Приміром, на початку листопада 2003 р. президенти V4 зустрілися в Будапешті й знову підтвердили висновок, що співробітництво держав має тривати і після вступу до ЄС, однак воно повинно набути іншого характеру, такого, наприклад, як CEFTA [54].

У березні 2004 р., напередодні вступу країн V4 до ЄС, голови урядів зустрілися у Чехії, щоб визначити роль Вишеградської групи в межах Євросоюзу, насамперед у контексті Європейської Конституції. На тому ж тижні в Кошицах зустрілися голови держав V4.

Перша зустріч V4 після набуття членства в ЄС мала місце 12 травня 2004 р. в Кромежижу. Прем'єр-міністри знову вирішили, що співробітництво між державами V4 триватиме й надалі. Вишеградська группа буде насамперед орієнтуватися на співробітництво ЄС із державами Східної Європи, надаючи підтримку для України, Білорусі, Болгарії, Румунії й Хорватії. Очільники урядів висловили переконання, що із входженням держав V4 у структури Унії взаємне співробітництво щодо конкретних проектів покращиться. Відмовилися також від розширення V4 за рахунок інших країн, таких як Австрія або Словенія.

У жовтні 2004 р. співпраця V4 набула нового виміру: Краків прийняв перший Форум Регіонів країн Вишеградської четвірки, які підписали декларацію про кооперацію з партнерами з Польщі, Чеської Республіки, Угорщини і Словаччини.

Щороку у Вишеградській групі по черзі головує одна з країн-учасників. Далі наведені приклади головних цілей під час головування окремих держав V4 від 2000 року. В контексті дослідження зовнішніх зв`язків Словаччини з країнами-партнерами Вишеградської групи ці цілі відіграють неабияку роль у вісітлені міждержавних відносин у період підготовки до вступу до ЄС.

Угорщина (2000-2001):

- співробітництво в підготовці плану майбутнього освоєння структурних фондів ЄС;

- подальше розширення взаємодії на рівні парламентських комітетів;

- упорядкування дій, спрямованих на забезпечення більшої стабілізації Південно-Східної Європи;

- участь V4 у планах ЄС щодо України [54].

Польща (2001-2002):

- зміцнення V4 як регіонального джерела політичної та економічної стабільності;

- співробітництво у розв'язанні спірних питань, пов'язаних зі вступом до ЄС;

- обмін інформацією і досвідом щодо порозуміння із Шенгеном;

- посилення співробітництва урядів, урядових і благодійних організацій у межах V4 [54].

Словаччина (2002-2003):

- співробітництво держав V4 у межах європейської інтеграції - зустріч головних переговірників, спроба знайти спільні позиції;

- розвиток існуючих і налагодження нових контактів з іншими регіональними організаціями в Європі;

- співробітництво в галузі пристосування права країн V4 до права ЄС;

- обмін інформацією про національні плани розвитку держав - членів V4 [54].

Чехія (2003-2004):

- пошук майбутніх форм співробітництва в межах V4;

- розв'язання проблем, пов'язаних з імміграцією, прикордонною охороною й організованою злочинністю;

- поглиблення взаємного обміну інформацією про діяльність провідних політиків держав V4 у ЄС;

- співробітництво в галузі транспорту, телекомунікації та інформатики;

- долучення до Шенгенської угоди як черговий крок на шляху до повної інтеграції з ЄС;

- підтримка дій Міжнародного Вишеградського Фонду [54].

Польща (2004-2005):

- підписання Декларації в Кромежижу - для продовження вишеградської співпраці після вступу до ЄС;

- у рамках Євросоюзу - подальший промоушен V4, удосконалення консультаційних механізмів та інтенсифікація зусиль з лобіювання інтересів Групи;

- як прояв відповідальності за стабілізацію в регіоні, держави Вишеградської групи підтримували демократичні перетворення в Україні. Це було першою маніфестацією нових членів ЄС, адресованою прямому сусідові Євросоюзу;

- процвітання співпраці з Benelux [54].

Процес удосконалення діяльності країн Вишеградської четвірки та їх взаємних двосторонніх та багатосторонніх стосунків у багатьох галузях співробітництва триває. Водночас практична перевірка механізмів координації та партнерства довела свою ефективність.

3. Характер, принципи і особливості відносин Словаччини з сусідніми державами після вступу до ЄС ( з 1 травня 2004р.)

3.1 Відносини Словаччини з державами-сусідами до входження в шенгенську зону, 2004-2007р.

Зараз Словацька Республіка - повноправний член Північноатлантичного альянсу і ЄС. Тому, цілком обґрунтовано можна стверджувати, що словацькі відносини з країнами-сусідами після вступу до

ЄС здійснили своєрідну еволюцію до якісно вищого кола інтеграції в рамках Європейської і Трансатлантичної Спільноти.

У 2005-2006рр. багатосторонній політичний діалог Словенії з країнами-сусідками реалізовувався через зустрічі прем'єр-міністрів, міністрів закордонних справ та їх представників. Зустрічі також проходили в розширеному форматі Вишеградської четвірки, до участі в яких у різний час запрошувалися міністри з України, Албанії, Боснії і Герцеговини, Хорватії, Македонії, Сербії і Чорногорії. У грудні 2005 р. у Брюсселі відбулася зустріч прем'єр-міністрів Вишеградської групи та Benelux.?? Представники парламентів підтримували регулярні контакти, опікуючись поточними європейськими проблемами [55].

Сучасний інтеграційний або постінтеграційний етап співробітництва Словацької Респубіки з країнами-сусідками після розширення Євросоюзу характеризується розгортанням міждержавного співробітництва в 2004-2005 роках на нових засадах і принципах. На міжнародній арені Словаччина реалізує спільну зовнішню і безпекову політику ЄС. Вона погоджено інтегруюється до спільного внутрішнього ринку, торговельного і митного союзу ЄС. Також, Словацька Республіка в цей час разом з сусідніми державами готувалася до вступу в єврозону та введення євро замість національних грошових одиниць. Тобто, на перший план виступає словацька міждержавна співпраця в реалізації інтеграційних інтересів та завдань.

3.2 Зміни у відносинах Словаччини з сусідніми державами після входження до Шенгенської зони і введення євро (з 21 грудня 2007 р. і по сьогодні)

Входження до Шенгенської зони означає скасування контролю на внутрішніх кордонах країн-учасниць. Згідно з рішенням Ради, контроль на сухопутних та морських кордонах скасували 21 грудня 2007 року, на повітряних -- з 30 березня 2008 року [56].

Після свого розширення Шенгенська зона охоплює простір у 3,6 мільйона квадратних кілометрів, в межах якого люди можуть вільно подорожувати без прикордонних перевірок та контролю.

Шенгенська зона є європейським простором вільного переміщення осіб. Основними елементами цього простору є скасування контролю на внутрішніх кордонах країнучасниць; гармонізація умов перетину зовнішніх кордонів країн-учасниць, а також принципів візової політики та створення спільної Шенгенської інформаційної системи (SIS та SIS-II), що дозволяє країнам-учасницям обмінюватися даними про осіб, які перетнули зовнішні кордони простору. Функціонування простору регулюються спеціальними нормами у рамках права ЄС.

Готуючись до вступу до Шенгенської зони, Словаччина здійснила низку реформ, спрямованих на полегшення транскордонного руху людей. Реформи передбачали адаптацію дорожніх, повітряних та морських інфраструктур, приєднання національних інформаційних мереж до Шенгенської інформаційної системи та застосування механізмів захисту особистих даних.

З кінця жовтня 2008 р. основною проблемою словацької зовнішньої політики став черговий виток напруженості у стосунках із сусідньою Угорщиною. Так, словацька та угорська сторони протягом останнього часу взаємно звинувачували одна одну в порушенні прав національних меншин.

Як відомо, словацько-угорські стосунки різко погіршилися після сформування нового уряду в Словацькій Республіці, до складу якого увійшла Словацька націоналістична партія, лідер якої (Ян Миколай) відомий своїми антиугорськими висловлюваннями. Разом із тим некоректні висловлювання словацьких націоналістів знаходили непряму підтримку нинішнього словацького керівництва. Реакцією на таку політику стали неодноразові випадки відміни керівництвом Угорської Республіки запланованих візитів до Словаччини. Останню зустріч прем'єрів двох держав було зірвано наприкінці серпня 2008 р [55].

Приводом до загострення двосторонніх стосунків стала реакція Партії угорської коаліції на втілювану реформу в галузі освіти. Зокрема, занепокоєння депутатів від угорської меншини в Словаччині викликав намір Міністерства освіти Словаччини, очолюваного представником Словацької націоналістичної партії (СНП) Я. Міколаєм, запровадити нові підручники для шкіл з угорською мовою навчання, в яких місцеві географічні назви подавалися виключно у словацькому звучанні. Крім того, критика висловлювалась також з приводу блокування вищезазначеним Міністерством надходження фінансової допомоги з єврофондів на адресу угорськомовних шкіл Південної Словаччини. Після тенденційного висвітлення цієї проблеми у ЗМІ Угорщини націонал-екстремістськими силами Угорської Республіки (було організовано ряд акцій протесту біля Посольства СР. У ході їх проведення озвучувалися антисловацькі гасла, здійснювалися підпали державного прапора Словаччини.

Ще більше загострила ситуацію силова акція словацької поліції на початку листопада 2008 р. проти громадян Угорщини та словацьких угорців під час футбольного матчу, що проводився у місті з компактним проживанням угорської національної меншини Дунайська Стреда.

При цьому словацька сторона заявила, що силові структури діяли у межах наданих їм повноважень і були спрямовані на нейтралізацію масових заворушень та провокацій, ініціаторами яких стали фанати з Угорської Республіки. Названі події спровокували чергові антисловацькі акції в Угорщині, у тому числі блокування 10 листопада 2008 р. угорськими націоналістами прикордонних переходів між Угорщиною та Словаччиною. Крім того, було вчинено провокації (здійснено антисловацькі написи на адміністративних спорудах та замальовано словацькі географічні назви) у населених пунктах Угорщини, де компактно проживають словаки.

Реакцією на вищеназване стали чисельні ноти протесту словацького МЗС. Невдовзі після того, як у черговий раз загострилися відносини між двома країнами, Парламентом Словацької Республіки було висловлено занепокоєння щодо використання угорським Парламентом Форуму угорських депутатів Карпатського басейну для втручання у внутрішні справи Словаччини. Разом із тим правлячими силами СР піддано осуду позицію щодо цього питання депутатів від опозиційної Словацької угорської коаліції, які стали радниками офіційного Будапешту в організації антисловацької кампанії та дискредитації своєї держави на міжнародному рівні.

В умовах активної пропаганди з боку правлячих сил Словаччини має місце і практичний розкол у середовищі опозиційної Словацької угорської коаліції (СУК). Так, якщо нинішнє її керівництво на чолі з П. Чакі продовжує підтримувати активні контакти з офіційним Будапештом, засуджувати політику урядового кабінету Р. Фіцо у сфері національних меншин, то прибічники позиції екс-голови СУК Б. Бугара зосередили свою діяльність на пошуку компромісних рішень між сторонами.

Крім того, словацькими правоохоронними органами у м. Кральовскі Хлмец було затримано групу з 28-ми громадян Угорщини, одягнених в уніформу Угорської національної гвардії, яких звинуватили в екстремістських діях та пропаганді міжнаціональної ворожнечі. Назване дозволило Словацькому МЗС висунути угорській стороні звинувачення у втручанні у внутрішні справи країни та заявити про намір підняти це питання на міжнародний рівень. Зокрема, Прем'єр-міністр СР Р. Фіцо висловив готовність поінформувати зацікавлені європейські інституції про факти екстремістських дій з боку громадян Угорщини. Так само наміри винести невигідні для Угорщини питання на обговорення Європарламенту задекларували депутати від словацьких партій СНП, ХДР, СМЕР-СД та РзаДС-НП. До того ж лідери словацьких націоналістів закликали держави -країни ЦСЄ, на території яких проживають угорці (зокрема Сербія та Румунія), об'єднати зусилля проти екстремістських дій вказаної меншини, що має на меті сприяти розвитку ситуації за косівським взірцем [55].

За таких обставин офіційний Будапешт, незважаючи на те, що до цього часу займав виключно наступальну позицію, був вимушений осудити подібні кроки своїх співвітчизників та дистанціюватися від такого роду діяльності.

У результаті, сторони, попри попередню «затяжну дипломатичну війну» (із часу формування у Словаччині урядової коаліції за участі Словацької націоналістичної партії не відбулося жодної із запланованих зустрічей на найвищому рівні), прийшли до необхідності започаткувати діалог на найвищому рівні. Зокрема, 12 листопада 2008 р. у м. Комарно (СР) пройшли консультації парламентських комітетів обох держав із питань європейської політики. А 15 листопада 2008 р. відбулася зустріч прем'єр-міністрів Словаччини та Угорщини Р. Фіцо та Ф. Дюрчані. Про наміри продовжити започаткований діалог заявили і Президенти названих держав І. Гашпарович та Л. Шойом [55].

У ході переговорного процесу словацька сторона наполягає на необхідності законодавчого обмеження Угорщиною діяльності екстремістських угруповань. В якості прикладу та обґрунтування своєї позиції Міністерством внутрішніх справ СР у середині листопада 2008 р. було прийнято рішення про заборону і розпуск екстремістського громадянського об'єднання «Словацька посполитість» як такого, що розпалювало міжнаціональну, міжрелігійну та міжрасову ворожнечу. Натомість угорське керівництво основний акцент намагається зосередити на необхідності надання ширших повноважень угорській національній меншині у Словаччині.

У той же час зустріч у Брюсселі 7 вересня 2008 р., що відбулась безпосередньо перед самітом ЄС, обидві сторони використали для озвучення чергових звинувачень одна одній щодо порушення прав національних меншин, використання діаспори для досягнення тиску на внутрішньополітичні процеси у сусідній державі, некоректних дій однієї проти іншої.

Так, прем'єр-міністр Угорщини Ф. Дюрчані звинуватив словацького колегу у веденні політики, що призводить до формування антиугорських настроїв. Для цього ним було використано соціологічні дослідження Фундації відкритого суспільства (англ. - Open Society Foundation (NOS-OSF) та неурядової організації Центру дослідження етносів та культури (слов. абр. CVEK), згідно з яким близько 40 % словацької молоді негативно ставиться до угорської та ромської націй. За оцінкою угорської сторони така ситуація є наслідком інформаційної кампанії у словацьких мас-медіа.

Хоча словацький Прем'єр під час переговорів і заявив, що дистанціюється від некоректних висловлювань окремих словацьких політиків (з числа урядовців-націоналістів) на адресу угорської національної меншини Словаччини, проте все ж виявив намір лояльного ставлення до подібного роду висловлювань своїх соратників. На його думку, така міжнаціональна політика є реакцією на агресивні дії Угорщини по відношенню до СР, намагання використати угорську меншину у Східній Словаччині для тиску на керівництво держави, спроби застосування для досягнення своїх цілей таких радикальних заходів, як рейди на територію СР представників воєнізованої «напів фашистської» організації «Угорська гвардія» [55].

Аналіз вищезазначеної зустрічі, на думку експертів, показав, що обидві сторони на даному етапі не готові до конструктивних взаємовідносин і вбачають пріоритетом двосторонньої співпраці насамперед такі «чутливі питання», як: підтримка своїх національних меншин на території іншої держави, більш масштабне її використання для досягнення зовнішньополітичних цілей; боротьба з проявами національної нетерпимості по відношенню до нацменшин тощо.

За оцінкою експертів, здійснюючи тиск на офіційний Будапешт словацьке керівництво, насамперед, переслідує за мету створити враження, що правляча коаліція є єдиною політичною силою, яка оберігає співгромадян від існуючої небезпеки з боку Угорщини. У такий спосіб значно послаблюється позиція опозиції. Загалом, відповідно до наведеного аналізу, політика словацького правлячого кабінету на даному етапі базується на конфронтації та пошуках ворогів. При цьому невиважені антиугорські висловлювання керівництва урядової Словацької націоналістичної партії часто обмежують можливості словацької дипломатії, навіть за обставин, коли доречним були б більш активні зовнішньополітичні кроки.

Аналіз вищезазначеного свідчить, що у другій половині 2008 р. словацьке МЗС та вище керівництво держави при відстоюванні зовнішньополітичних інтересів країни намагалися застосовувати більш агресивні методи. Зокрема, як показує перебіг словацько-угорського протистояння, правлячі сили СР об'єднують зусилля на протидію угорському впливу на розвиток внутрішньополітичної ситуації. Фактично підтримуючи агресивну антиугорську налаштованість СНП, правлячі сили декларують намір лобіювати свої інтереси на міжнародному рівні, у тому числі як через своїх представників у загальноєвропейських структурах, так і шляхом проведення піар-кампанії у ЗМІ по дискредитації угорської позиції у спірних питаннях. При цьому, на перспективу не виключається, що зацікавлені політичні сили Словацької Республіки намагатимуться шукати потенційних союзників серед країн, де представлена угорська національна меншина, у тому числі й на Україні.

Таким чином, на кінець 2008 р. в словацько-угорських відносинах зберігається напруження, а переговори лідерів обох держав здебільшого носили лише формальний, декларативний характер і продемонстрували відсутність бажання сторін іти на поступки одна одній, вживати дієвих, радикальних заходів, які посприяли б усуненню існуючої напруги у двосторонніх стосунках. Таким чином, можна припустити, що започаткований словацько-угорський діалог на найвищому рівні відбувся з ініціативи чи під тиском ЄС, який зацікавлений у нормалізації двосторонніх стосунків двох держав, які є його складовими.

Нинішнім керівництвом Словацької Республіки сепаратистські дії з боку угорської національної меншини розглядаються як одна з найбільших небезпек для державності та національної безпеки країни, що провокується зовнішнім впливом. Не виключається, що активні дії у зовнішній політиці Словацькою Республікою будуть застосовані виключно у стосунках із сусідньою Угорщиною, яка історично сприймається словаками як потенційно агресивна держава. Проте по відношенню до інших держав словацька зовнішня політика залишатиметься не самостійною і буде значною мірою залежати від впливу «великих» гравців (РФ, ЄС, США).

Експерти відзначають, що останнє розширення Шенгенського простору призвело до суттєвого зменшення надання віз громадянам України для в'їзду до Європейського Співтовариства.

З метою з'ясування якості імплементації Угоди про спрощення оформлення віз між Україною та ЄС та її впливу на візову політику і практику країн ЄС, а також виявлення впливу розширення Шенгенської зони на умови міжлюдських контактів між Україною, «старими» та «новими» країнами Шенгену Консорціумом експертних організацій та аналітичних центрів України, до складу яких входить і Регіональний філіал Національного інституту стратегічних досліджень у м. Ужгороді, було проведено Моніторинг візової політики і практики консульських установ країн ЄС в Україні в рамках реалізації Всеукраїнського проекту Європейської програми Міжнародного Фону «Відродження».

Системний моніторинг практики видачі віз було проведено в 10 консульських установах країн ЄС, у м. Києві та консульських установах ЄС в 6 регіонах України, у тому числі й у Закарпатській області, де розташовано Генеральне консульство Словацької Республіки [55].

Моніторинг проводився у два етапи, перший з яких припав на липень-серпень 2008 р. і був проведений безпосередньо перед черговим Самітом Україна - ЄС, другий - на листопад 2008 р., що дало змогу побачити реальні зміни у візовій політиці Словацької Республіки по відношенню до громадян України. Аналіз стану імплементації Угоди про спрощення оформлення віз між Україною та ЄС, яка вступила в дію 1 січня 2008 р., проводився за параметрами статей 4, 5, 6, 7 (зростання черг, тривалість процедури, вартість послуг, вимоги до документів, ризик отримати відмову, тощо).

Загальний Аналітичний звіт за результатами першого етапу моніторингу було підготовлено для української частини Спільного комітету експертів України та Європейського Співтовариства, створеного згідно зі статтею 12 Угоди про спрощення оформлення віз. Представлення результатів першого етапу моніторингу відбулося в Ужгороді й Києві у вересні 2008 р. і було широко представлено ЗМІ.

Загалом моніторинг засвідчив, що можливості громадян Західного регіону України, пересування в межах Шенгенського простору яких обслуговує Генеральне Консульство Словацької Республіки в м. Ужгород, порівняно з попереднім етапом (липень-серпень 2008 р.) значно покращилися. Це пов'язано загалом із системною інформаційною політикою Консульства на території Закарпатської області та, зокрема, з покращенням інфраструктурних умов прийому-обслуговування громадян і кращим ставленням працівників консульської установи до українських громадян.

У даному контексті запровадження Інституту місцевого прикордонного руху зі Словацькою Республікою (29 вересня 2008 р.) стало одним із кроків щодо запровадження спрощеного режиму для громадян України, перш за все, для жителів прикордонних територій. У зону дії Угоди включено 280 українських та 299 словацьких населених пунктів [55].

Незважаючи на те, що Угоди про місцевий прикордонний рух між Україною та Словаччиною та Україною й Угорщиною суттєво відрізняються одна від одної, зазначимо, що попри всі складнощі візового процесу для громадян України, нові інструменти становлення безвізового режиму - такі, як місцевий прикордонний рух (the local border traffic), спочатку для жителів прикордонних територій України, наразі Закарпатської області, словацькою та українською сторонами вже застосовуються на практиці й виконують покладені на них функції, мінімізуючи виклики Шенгену і не даючи згаснути транскордонному співробітництву. Це один із кроків на шляху до безвізового режиму для всіх громадян України в Шенгенський простір. У рамках реалізації програми «Східне Партнерство» цей інструмент європейської інтеграції України має бути використаний більш широко у візовому діалозі, започаткованому на останньому Саміті Україна - ЄС.