Міжнародний валютний фонд

Вступ

Сучасний етап світового розвитку характеризується інституалізацією процесів регулювання економічних взаємовідносин. Глобалізація якісно змінює співвідношення національного та наднаціонального компонентів світової регулятивної системи: держави самостійно уже не в змозі реально і ефективно впливати на економічні процеси в умовах розширення і поглиблення міжнародної інтеграції підприємницьких структур і ринків що й зумовило актуальність даної теми.

У курсовій роботі обґрунтовано необхідність якісних змін у регулюванні міжнародних фінансових відносин за умов глобалізації на підставі відповідних засад Конституції України. Досліджено проблеми формування та функціонування світової регулятивної системи, визначено місце та роль МФВ на сучасному етапі світогосподарського розвитку. Охарактеризовано механізми та інструменти регулювання глобальної економіки, що використовуються в МФВ. Розглянуто монетарну модель МФВ, критерії обумовленості та ефективності його сучасних програм. Досліджено сучасні методи нейтралізації наслідків світових фінансових криз, напрямки реформування якісно нової глобальної фінансової політики.

Мета дослідження полягає у визначенні ролі та місця провідних міжнародних фінансових організацій, зокрема, МВФ, у сучасній світовій регулятивній системі, виявленні напрямків її реформування для обґрунтування адекватної політики України. Автор виходив з того, що саме МВФ, з одного боку, займає ключове місце серед міжнародних фінансових організацій, оскільки виконує не тільки функції міжнародного кредитора останньої інстанції, але й здійснює і нагляд за макроекономічною ситуацією в країнах-членах та світовій економіці в цілому, а з іншого - його діяльність стала об'єктом серйозної критики.

Відповідно до основної цільової орієнтації сформульовано наступний комплекс завдань:

- проаналізувати сучасний стан розвитку системи регулювання світогосподарських відносин, проблеми становлення регулятивного механізму глобальної економіки;

- визначити роль і місце МФО у світовій регулятивній інфраструктурі;

- проаналізувати інструменти впливу МВФ на економічний розвиток країн-членів та на світову фінансову систему взагалі;

- узагальнити причини фінансової нестабільності, умови виникнення та шляхи подолання фінансових криз;

- дослідити напрями реформування світової фінансової системи під егідою МВФ;

- обґрунтувати пріоритети взаємодії України з міжнародними фінансовими організаціями та з МВФ, зокрема.

Об'єктом дослідження є світова регулятивна система.

Предметом дослідження - є сукупність організаційно - економічних відносин, що виникають в процесі функціонування міжнародних фінансових інститутів.

Методи дослідження базувалося на фундаментальних положеннях економічної теорії, сучасних концепціях функціонування світової фінансової системи та моделях макроекономічного регулювання.

В основу дослідження покладено діалектичний метод пізнання з використанням методів історико-логічного, економіко-статистичного та порівняльного якісного і кількісного аналізу.

Інформаційну базу дослідження склали: дані Державного комітету статистики України, МВФ та Світового банку, офіційні та робочі матеріали Адміністрації Президента України, Кабінету міністрів України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Національного банку України, праці вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів.

1. Теоретичні основи діяльності Міжнародного валютного фонду

1.1 Історія виникнення МВФ

Міжнародний валютний фонд (МВФ) засновано у грудні 1945 року. МВФ виконує три основні функції. По-перше, контролює валютні режими і обмеження на здійснення поточних платежів. По-друге, забезпечує членів грошовими ресурсами, що дає їм змогу дотримуватись встановлених норм у процесі усунення незбалансованостей. По-третє, забезпечити зібрання. на яких члени матимуть змогу радитись один з одним і співпрацювати для розв'язання монетарних проблем.

Це міжурядова організація, основні цілі діяльності якої, як записано у Статті 1 її статуту, наступні:

- сприяти міжнародному співробітництву, забезпечивши механізми консультацій і співробітництва для розв'язання монетарних проблем;

- сприяти збалансованому зростанню міжнародної торгівлі, збільшуючи таким чином рівень зайнятості і підвищуючи рівень реальних доходів, а також удосконалюючи виробничі потужності;

- підтримувати стійкі валютні курси і чіткі обмінні операції, запобігати невиправданій девальвації національних грошових одиниць;

- прискорити становлення багатосторонньої системи платежів для поточних операцій і прагнути зняти обмеження на обмін валют, що заважає нормальній торгівлі;

- забезпечити тимчасовий доступ членів до загальних ресурсів для того, щоб дати їм змогу виправити незбалансованість платіжних балансів без запровадження механізмів, які загрожуватимуть національному чи міжнародному добробуту;

- зменшити тривалість і величину незбалансованості платіжного балансу.

Міжнародні фінансові інститути поділяються на дві групи: всесвітні та регіональні. До всесвітніх відносяться Міжнародний валютний фонд (МВФ), група Світового банку та Банк міжнародних розрахунків. Регіональні створюються за континентальною ознакою: Європейський банк реконструкції та розвитку; Азіатський банк розвитку: Африканський банк розвитку; Міжамериканський банк розвитку та ін. [5, с.58]

Міжнародний валютний фонд є провідним світовим фінансовим інститутом, який мас статус спеціалізованої установи ООН. Він був заснований на міжнародні й конференції в Бреттон-Вудсі в 1945 р., а почав функціонувати у 1947 р. Основними цілями діяльності МВФ є сприяння розвитку міжнародної торгівлі й співробітництва у сфері валютного регулювання та надання кредитів у іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів країн-членів Фонду.

Капітал МВФ утворений за рахунок внесків країн-членів фонду. Розмір внеску визначається рівнем економічного розвитку країни та її місцем у світовій економіці й міжнародній торгівлі. Станом на 01.01.2007 членами МВФ була 181 країна, в т.ч. з 3 вересня 1992 р. Україна. Внесок України становить 997,3 млн. SDR. Внесок кожної країни є її квотою. Чверть внеску проводиться у вільноконвертованій валюті, решта в національній. Кількість голосів у Фонді визначається таким чином: 250 голоси незалежно від розмірів квот плюс один голос на кожні 100 тисяч SDR квоти. При цьому статут МВФ передбачає періодичний (не менше одного разу на п'ять років) загальний перегляд квот. Це пов'язане з тим, що змінюється як рівень розвитку окремих країн, так і їх місце у світовій торгівлі.

При необхідності, крім власного капіталу МВФ може використовувати позикові кошти. За статутом він може отримувати кошти в будь-якій валюті як від офіційних органів, так і на приватному ринку позикових капіталів.

Досі позики отримувались від казначейств та центральних банків країн-членів Фонду, а також від Швейцарії та Банку міжнародних розрахунків. На приватному ринку кошти не залучались.

Діяльність МВФ охоплює три основні напрями: кредитування, регулювання міжнародних валютних відносин, постійний нагляд за світовою економікою. [9, с.28]

Кредитування здійснюється з різними цілями у різних формах та на різних умовах. Воно включає кредитування для потреб вирівнювання платіжного балансу, компенсаційне фінансування та допомогу найбіднішим країнам. Фінансові операції, які є основним напрямом діяльності, МВФ здійснює тільки з офіційними органами країн-членів Фонду.
Виділення кредитів залежить від трьох основних чинників: потреби в ресурсах для вирівнювання платіжного балансу, квоти країни та виконання вимог Фонду. Механізм кредитування полягає в тому, що МВФ продає необхідну країні валюту за її національну валюту. Обсяги кредитування насамперед залежать від резервної і кредитної часток та кредитної політики.

Резервна частка становить 25% квоти даної країни, тобто ту частину, що внесена в іноземній валюті. У межах цієї частки кредити видаються на першу вимогу країни без сплати процентів і комісійних. Кредитна частка становить повну величину квоти даної країни. Ця сума ділиться на чотири рівні частини, які становлять окремі транші.

Прохання стосовно виділення кредитів у рамках кредитної частки розглядаються Виконавчою Радою Фонду. Надання кредитів обумовлюється виконанням країною певних політичних та економічних вимог. У тих випадках, коли потреби в іноземній валюті перевищують резервну і кредиту частки даної країни (тобто 125% її квоти), можуть використовуватись системи розширеного та додаткового фінансування і збільшеного доступу. Система розширеного фінансування, що почала діяти з 1974 р., передбачає надання кредитів з метою покриття дефіцитів платіжних балансів на більш тривалі терміни (як правило, до трьох років) і в більших розмірах, ніж ті, що забезпечені резервною і кредитною частками. Система додаткового фінансування (1977--1981 рр.), а пізніше збільшеного доступу націлена на надання фінансової допомоги при значних і затяжних дефіцитах платіжних балансів в тих випадках, коли вичерпані ліміти звичайних кредитів. [14, с.159]

Поряд із наданням звичайних кредитів існує система компенсаційного кредитування, яка повинна вирівнювати відхилення в платіжному балансі, що виникають з незалежних від даної країни причин. Сюди належать кредити на компенсацію втрат від скорочення виручки від експорту внаслідок падіння цін на світовому ринку, від збільшення вартості імпорту зерна, від непередбачених втрат, фінансування створення резервних запасів. Важливу роль відіграє фінансова допомога найбіднішим країнам, що здійснюється на пільгових умовах, насамперед на структурну перебудову економіки.
Другим основним напрямом діяльності МВФ є регулювання валютних взаємовідносин. У сучасних умовах, коли курси валют є плаваючими, а не фіксованими, роль Фонду полягає в узгодженні валютної політики країн-членів Фонду. Насамперед кожна країна повинна відповідно до статуту МВФ, співробітничати з Фондом та з іншими країнами з метою забезпечення і підтримки стабільних валютних курсів. Її економічна та фінансова політика має спрямовуватись на забезпечення економічного зростання при розумній стабільності цін. Неприпустимими є валютні маніпулювання з метою отримання певних переваг у міжнародній торгівлі. При цьому МВФ установлює певні валютні обмеження. Так, країни-члени Фонду не можуть без його згоди вводити обмеження за платежами і переказами з поточних міжнародних операцій, використовувати дискримінаційні валютні засоби, застосовувати систему кількох видів валютних курсів. [16, с.151]

Виступаючи провідним міжнародним фінансовим інститутом. МВФ здійснює постійний нагляд і спостереження за світовою економікою. Він формує значний масив інформації як в цілому по світовій економіці, так і в розрізі окремих країн. Щомісячний збірник фінансової статистики, що видається МВФ, включає дані про динаміку економічного зростання і цін, грошовий обіг, експорт та імпорт, стан платіжного балансу, величину офіційного золотого запасу, рівень валютних резервів, розміри зарубіжних інвестицій, динаміку валютних курсів та ін. Країни-члени Фонду зобов'язані без перешкод надавати всю необхідну інформацію.

Нагляд за макроекономічною та валютною політикою країн здійснюється насамперед за допомогою консультування. МВФ детально аналізує податкову, грошово-кредитну і валютну політику та стан платіжних балансів країн. На основі аналізу готується доповідь, що подається країні, в якій формулюються певні рекомендації щодо вироблення та коригування економічної, фінансової та валютної політики. Важливою формою нагляду є також публікація та всебічне обговорення доповіді «світовий економічний огляд». На підставі аналізу наявної інформації розробляються середньострокові економічні прогнози, які дають можливість координувати макроекономічні політики країн-членів Фонду.

У 1944 році зародилася Бреттон-Вудська валютна система (золотодоларовий стандарт)у відповідності до угоди, яку було укладено у місті Бреттон-Вудс (США). Ця система офіційно проіснувала до 1978 року, а реально перестала існувати вже в 1971 році. Основні положення цієї системи:
- світовими грішми вважалися золото і долар;

- скарбниця США зобов'язувалася обмінювати долари центральним банкам та урядовим установам інших країн за встановленим офіційним курсом 1934 року (35 доларів за тройську унцію - 31,1 г);

- прирівнювання валют і їх взаємний обмін здійснювалися на основі офіційно узгоджених співвідношень (валютних паритетів);

- паритети були стабільними, а їхня зміна могла відбутись тільки з дозволу

іжнародного валютного фонду при певних умовах;

- ринкові курси валют не повинні були відхилятися від фіксованих доларових паритетів у той чи інший бік більше, ніж на 1% (тобто усі валюти твердо прив'язувалися до долара);

- міждержавне регулювання здійснювалось головним чином через Міжнародний валютний фонд. [18, с.275]

Органом валютного регулювання став Міжнародний валютний фонд (МВФ). Протягом майже трьох десятиріч ця система працювала ефективно. Конвертованість долара, штучно знижена ціна дали можливість США нагромадити у 1949 р. майже 22 тис. т золота (до 70% офіційних запасів золота капіталістичних країн). У 1950 р. Золотий запас США в 7 разів перевищував доларові активи. Більшість країн у 50-ті роки не бажали і не могли пред'явити значних сум доларових активів для обміну на золото.

Ситуація почала змінюватися наприкінці 50-х - на початку 60-х років у зв'язку з посиленням економічної могутності Японії, Західної Німеччини та інших країн Західної Європи, з нереальністю офіційної ціни золота (у 1973 р. вона становила 42,22 дол. за унцію, а ринкова - 112), зростанням дефіциту державного бюджету США та платіжного балансу тощо. У 1971 р. золоті запаси США скоротилися до 10,5 млрд. дол. і становили лише 22% доларових активів. Інші країни почали відмовлятися від долара, вимагаючи його обміну на золото. За цих умов США відмінили обмін доларів на золото для іноземних урядів і центральних банків, що призвело до краху золотодолларового стандарту. [22]

У 1976 р. в Кінгстоні (на Ямайці)члени МВФ оголосили перехід до якісно нової світової валютної системи,до основи якої покладено такі основні принципи:

1. Перехід до плаваючих курсів та перетворення СПЗ на світовий грошовий еталон (базу паритетів і курсів), на головний резервний актив та міжнародний засіб розрахунків і платежів. При визначенні величини СПЗ за допомогою «кошика» з чотирьох валют вирішальну роль відіграє американьский долар - 40%.

2. Юридичне закріплення процесу демонетизації золота: скасу-вання офіційної ціни на нього та фіксація золотого вмісту національних валют (золотих паритетів), зняття будь-яких обмежень для його приватного використання, відміна регулювання вільного ринку золота державами та міжнародними економічними організаціями, що означає перетворення золота на звичайний товар.

3. Посилення міждержавного валютного регулювання, в тому числі через МВФ шляхом впливу на механізм плаваючих курсів. МВФ уповноважений стежити за валютною політикою та за станом економіки країн-членів з координації їх валютно-кредитної політики. З цією метою він розробляє рекомендації у сфері валютно-фінансової та економічної політики

1.2 Організаційна структура МВФ

Міжнародний валютний фонд - це валютно-фінансова організація міжурядового співробітництва. Специфіка МВФ порівняно з іншими міжурядовими організаціями полягає у виконанні ним одночасно функцій регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Головним завданням МВФ є скорочення тривалості та зменшення нерівноваги у міжнародному балансі розрахунків членів, забезпечення стабільності валютних курсів.

МВФ розпочав свою діяльність у Вашингтоні в травні 1946 року у складі 39 країн. Причиною його створення стала часткова відмова від золотого стандарту, який, беручи за міру вартості кожної валюти певну кількість золота, визначав протягом багатьох років вартість грошей як незмінну величину. Невизначеність вартісного виміру грошей, які не мали фіксованого співвідношення з відповідною кількістю золота призвела до того, що обмін грошей між країнами, котрі зберегли золотий стандарт, і країнами, котрі відмовились від нього, значно ускладнився. Країни почали запасати золото і гроші, які можна було використати для його купівлі. Скоротилась кількість і частота грошових операцій, ліквідувалися робочі місця, знижувався рівень життя. Порушилось співвідношення між грішми та вартістю товарів, а також між вартістю різних валют. [7, с.58]

Новостворений МВФ був покликаний регулювати валютно-розрахункові відносини між державами і здійснення фінансової допомоги країнам-членам через надання їм за виникнення валютних труднощів, зумовлених порушенням рівноваги платіжних балансів, короткострокових позик в іноземній валюті. Сьогодні Фонд здійснює свою діяльність як спеціалізована установа ООН. Практично МВФ є інституціональною основою сучасної міжнародної валютної системи.

Метою діяльності МВФ є:

- сприяння міжнародному співробітництву шляхом забезпечення механізму для консультацій та погоджених дій стосовно міжнародних валютних питань;

- сприяння збалансованому зростанню міжнародної торгівлі з метою підвищення рівня зайнятості та реальних доходів населення, розвитку виробничих можливостей країн-членів;

- сприяння стабільності валют і впорядкованим валютним відносинам та запобігання конкурентному знеціненню валют;

- сприяння створенню багатосторонньої системи платежів та переказів по поточних операціях і прагнення ліквідації валютних обмежень.

До основних функцій організації належать здійснення нагляду за узгодженою системою впорядкованого обміну національних валют, надання кредитів своїм членам на реорганізацію економіки для встановлення більш ефективного співробітництва і надання додаткових послуг країнам-членам (підвищення кваліфікації персоналу, технічна допомога в спеціалізованих сферах, інформаційне обслуговування). [13, с.275]

МВФ застосовує різні форми діяльності. Серед них:

- інспектування (було пов'язано з переходом від паритетної до відкритої системи обміну валют. При цьому члени МВФ вирішили, що фонд повинен розширити свою діяльність за межі мінової вартості, вивчати всі сфери економіки країн, які визначають розмір цієї вартості і, і неупереджено давати оцінку економічної діяльності країн для всієї спільноти членів);

- консультації (використовує три типи консультацій: щорічні, додаткові (може організувати директор-розпорядник фонду у випадках, якщо країна несподівано опиняється в складній економічній ситуації, або є підозра, що її дії суперечать "кодексу поведінки" і можуть завдати шкоди іншим країнам) та спеціальні (проводить з тими країнами, економічна політика яких значною мірою визначає стан світової економіки);

- надання послуг, фінансування. Безпосереднє фінансування здійснюється за допомогою таких механізмів:

1). резервний транш (перевищення квоти країни в МВФ над "скоригованою" сумою її валютних коштів, що знаходяться у фонді на рахунку загальних ресурсів);

2). кредитні транші (МВФ надає кредити у вигляді чотирьох траншів, кожний з яких дорівнює 25 відсоткам квоти).

Основними механізмами фінансування МВФ є:

- резервні кредити "стенд-бай",

- розширене кредитування (ЕФФ),

- компенсаційне та надзвичайне фінансування (ССФФ),

- фінансування системних перетворень (СТФ),

- фінансування буферних запасів (БСФФ),

- фінансування структурної перебудови (САФ). [4, с.124]

Кредитування за програмами МВФ є умовним (тобто під виконання певних умов), його максимальний розмір - 125% квоти країни у фонді. Такою є офіційна сторона кредитної політики МВФ. У той же час досить тривала його діяльність призвела до таких результатів та тенденцій:

* Економічна нестабільність у більш ніж 62 країнах, що отримували кредити МВФ, лише посилилась;

* Залежність між країнами МВФ та приростом валових інвестицій є зворотно пропорційною;

* Направлення коштів до країн, де розміщені кошти американських інвесторів;

* Надання переваги країнам, що наслідують модель розвитку США;

* Падіння ділової активності у країні-реципієнті (в очікуванні траншу);

* Підпорядкування економік країн-боржників економіці США та економікам інших розвинутих країн через відкриття ринків цих країн для поставок товарів з країн-лідерів світу. [8, с.60]

Рада керуючих - вищий орган МВФ, складається з представників країн-членів (як правило, міністр фінансів чи представник центрального банку разом із заступником), які призначаються на 5 років. Збираються на сесії один раз на рік. До виключного відання Ради відносяться питання: визначення умов та прийняття нових членів, призупинення членства, перегляд квот, зміна валютних паритетів, укладення домовленостей про співробітництво з міжнародними організаціями. Рішення ухвалюються простою чи кваліфікованою більшістю голосів, в залежності від важливості питання.

Виконавча рада - відповідає за поточні справи Фонду, складається з Директора-розпорядника, який є її головою, та 24 виконавчих директорів, які призначаються кожні два роки, вісім з них призначаються країнами-членами, що мають найбільші квоти (США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Росія, Китай та Саудівська Аравія), решта обираються від груп країн із дотриманням принципів регіонального представництва. Проводить не менше трьох засідань на тиждень. Рішення члени Ради зазвичай приймають консенсусом. Директор-розпорядник не має права голосу, за виключенням випадків, коли голоси інших членів розподіляються порівну і необхідний вирішальний голос.

Виконавча рада займається широким колом стратегічних, оперативних та адміністративних питань, включаючи моніторинг політики країн-членів по відношенню до обмінних курсів, надання фінансової допомоги МВФ країнам-членам, проведення консультацій та підготовку комплексних досліджень нагальних проблем світової економіки. 

Директор-розпорядник, згідно з традицією представник Європи, призначається Виконавчою радою. Керує поточною діяльністю Фонду та відповідає за організацію роботи, призначення та звільнення персоналу, який налічує близько 2600 чоловік з 122 країн. 

Міжнародний валютно-фінансовий комітет (трансформовано у вересні 1999 р. з Тимчасового комітету), складається з 24 членів (керуючі Фонду, міністри та інші посадові особи рівноцінного рангу). Комітет збирається двічі на рік. До функцій Комітету належить підготовка доповідей Раді керуючих з питань керівництва та функціонування міжнародної валютної системи, а також внесення пропозицій щодо поправок до Статуту Фонду.

Взаємодія МВФ з країнами-членами Фонду відбувається через регіональні департаменти: 1-й та 2-й Європейські, Африканський, Середнього Сходу, Центральної та Південно-Східної Азії, а також Тихоокеанського регіону.

Після ухваленого у січні 1998 р. рішення про Одинадцятий загальний перегляд квот до 212 млрд. СДР, складає 208 млрд. СДР (близько 281 млрд. дол. США (1 СДР = 1,35123 дол. США)). [11, с.104]

СДР (Спеціальні права запозичення) є міжнародними резервними активами, що були створені МВФ у 1969 р. з метою задоволення довгострокових глобальних потреб у забезпеченні фінансових ресурсів, що доповнюють існуючі міжнародні резерви та розподіляються між країнами-членами задля поповнення їх активів. Вартість СДР визначається щоденно на основі ринкового обмінного курсу п'яти валют: долара США, японської йєни, німецької марки, фунту стерлінгів та французького франку. Після введення у дію євро - з 1 січня 1999 р. натомість німецької марки та французького франку, при визначенні вартості СДР, застосовується курс євро.

Формується статутний капітал за рахунок внесків країн-членів, кожна з яких зазвичай сплачує приблизно 25% своєї квоти у СДР чи у валюті інших членів, що визначаються Фондом за їх згодою, а решта 75% - у своїй національній валюті.

Виходячи з розмірів квот, розподіляються голоси між країнами-членами у керівних органах МВФ. Кожний член має 250 базових голосів плюс один голос на кожні 100000 СДР своєї квоти. Найбільші квоти мають США - 17,86% капіталу, Японія - 6,4%, ФРН -6,25%, Велика Британія та Франція - по 5,16%. Квота Росії - 5.945,4 млрд. СДР, що становить близько 2,82 % капіталу Фонду.

Фонд надає позики за умови обов'язкового погодження з ним зацікавленими країнами програм фінансово-економічної стабілізації та проведення відповідного економічного курсу. [17, с.83]

Кредити Фонду надаються у вигляді траншів чи часток, які складають не більше 25% квоти відповідної країни-члена. Для отримання першого кредитного траншу країна повинна продемонструвати відчутні зусилля щодо подолання існуючих у неї труднощів з платіжним балансом. [22]

В залежності від макроекономічних показників та структурних факторів МВФ надає наступні види фінансової підтримки: домовленості про кредити стенд-бай, підтримка середньострокових програм через механізм розширеного фінансування, Фонд компенсаційного фінансування та фінансування у разі непередбачених обставин, механізм фінансування додаткових резервів, Фонд структурної перебудови та розширений Фонд структурної перебудови для країн з низьким рівнем, надзвичайна допомога, механізм фінансування буферних запасів, технічна допомога.

Протягом 70-х та 80-х років значення Фонду неухильно зростало, а до кінця 90-х років досягло свого апогею. При цьому якщо на своєму початковому етапі діяльності МВФ надавав кредити переважно державам Заходу (близько 60 %), то пізніше ця картина змінилась. На країни, що розвиваються, сьогодні припадає понад 85 % кредитів Фонду. 

У 1997/98 фінансовому році Фонд надав своїм членам 75,4 млрд. дол. США, більша частина з яких була спрямована на ліквідацію наслідків азіатської фінансової кризи: Корея (20,9 млрд. дол. США), Індонезія (11,2 млрд. дол. США), Таїланд (4 млрд. дол. США). У 1998/99 фінансовому році була видана рекордна сума - 90,2 млрд. дол. США. Найбільші обсяги кредитування припадали на Бразилію (18,4 млрд. долл. США), Росію (11,3 млрд. долл. США) та Індонезію (8,6 млрд. долл. США). [18, с.108]

1.3 Особливості вступу до МВФ

Міжнародний валютний фонд було створено з метою регулювання валютних відносин між країнами-членами. МВФ повинен відігравати подвійну роль: з одного боку, стежити за виконанням своїми членами визначених правил поведінки в галузі валютно-фінансових відносин, а з іншого - надавати ресурси для фінансування дефіцитів платіжних балансів тим країнам, які цього потребують.

При наданні кредитів МВФ ставить перед країнами-боржниками деякі політичні та економічні умови, які втілюються у програмах перебудови економіки. Цей порядок називається принципом обумовленості. Як правило, вказані програми охоплюють заходи, що належать до сфери бюджетно-податкової, кредитно-грошової політики, цінового механізму, зовнішньої торгівлі, міжнародних кредитних та валютно-розрахункових відносин. Вони пов'язані зі зменшенням державних витрат, підвищенням податків і ставки позичкового процента, зміною валютного курсу та ін. [9, с.27]

Кожна країна-учасниця, вступаючи у Фонд, робить відповідний внесок, який визначається встановленою квотою. Розмір такої квоти, що переглядається з періодичністю у п'ять років, розраховується на основі оцінки економічного потенціалу окремих країн у світовому господарстві. Відносно до розміру квот визначається "вага" голосу кожної країни в керівництві Фондом та обсяг її можливих запозичень. Квота України на кінець 1992р. становила 0,7%. Відповідно до цієї квоти вступний внесок для України було визначено у розмірі 911 млн дол. США. Згідно з існуючим положенням з визначеної суми лише 22,7% виплачується у вільно конвертованій валюті (ВКВ), а решта - у національній грошовій одиниці. Враховуючи гостру нестачу ВКВ, Україна скористалася так званим Фондом запозичення при МВФ для країн-членів, що зазнають фінансових труднощів. Необхідний внесок оформлено як борг, під який Україні надано безпроцентний і безстроковий кредит, що по можливості буде погашено.

Рішенням Ради керуючих МВФ від 22 січня 1999 р. передбачено зростання сумарного капіталу МВФ до 210943,0 млн СДР проти 145321,0 млн СДР. Унаслідок цього квота України в МВФ зросла з 997,3млн СДР до 1372,0млн, що дає змогу помітно розширити обсяг її можливих запозичень у МВФ. [10, с.92]

Ставши членом МВФ, Україна водночас увійшла до структури Світового банку, їй виділено квоту в 10 678 акцій на загальну суму в 1,3 млрд дол. США. Валютну готівку за членство України в банку на суму 7,9 млн дол. США внесли Нідерланди, що є країною-опікуном нашої держави у цій банківській структурі.

На початку своєї діяльності, в кінці 40-х років, практично не було розвинутої системи міжнародних фінансових приватних ринків. Тому МВФ був джерелом коштів як для розвинутих країн, так і для країн, що розвиваються. Протягом останніх 40-50-ти років одним з найцікавіших аспектів економічного розвитку у світі стала дуже швидка інтернаціоналізація приватного фінансового ринку. І сьогодні більшість розвинутих країн не потребують фінансових ресурсів Фонду, бо вони мають доступ до приватних фінансових ринків. Тому МВФ від фінансування всіх країн-членів зараз переключився на підтримку країн, що розвиваються, тобто тих країн, які не мають доступу до приватних фінансових ринків. Відбулась переорієнтація МВФ від статусу, так би мовити, міжнародного банкіра до організації, що сприяє економічному розвитку країн, які самі не в змозі вийти на фінансові ринки і потребують офіційної підтримки Фонду.

У рамках такої еволюції можна зрозуміти відносини МВФ і з Україною. По-перше, Україна як держава поки що фактично не має реального доступу на міжнародні фінансові ринки. Зовнішнє фінансування вона може отримати переважно з офіційних джерел. А головне офіційне джерело - це МВФ. І навіть можливе однобічне фінансування з боку таких країн, як США, Японія, як правило, пов'язане з домовленостями з Фондом. По-друге, політика Фонду, яка проводиться в Україні і пов'язана з грошовою підтримкою, спрямована на стабілізацію соціально-економічної ситуації в Україні. Фінансові ресурси МВФ спрямовуються для надання допомоги країнам-членам, які намагаються подолати проблеми платіжного балансу, а також для сприяння у пом'якшенні наслідків реалізації стабілізаційних програм. МВФ надає фінансування як зі своїх загальних ресурсів, так і в межах механізмів пільгового фінансування, управління якими здійснюється окремо. Держави-члени, які користуються загальними ресурсами МВФ, "купують" (тобто позичають) валюту інших держав-членів або СДР в обмін на еквівалентну суму у своїй власній валюті. МВФ стягує плату за такі позики та вимагає, щоб держави-члени в межах визначеного терміну "викупили" свою валюту у МВФ (тобто погасили заборгованість), використовуючи для цього валюту інших держав-членів або СДР. Пільгове фінансування надається у вигляді кредитів під низькі проценти. [3, с.37]

Відносини МВФ з Україною, будуються відповідно до трьох типів програм. Програму першого типу створено спеціально для цих країн та країн Східної Європи. Вона є своєрідною підготовчою програмою, відносно простою у своїх вимогах. Виконання такої програми не потребує складного інвестиційного апарату в країні. Це первісна програма - програма системної трансформації економіки (Systemic Transformation Fasility - STF), реалізація якої дає змогу країні і Фонду співпрацювати. Наступний крок - це досить стандартна програма, яка має назву "стенд-бай" (Stand-by). Це програма короткострокового фінансування; як правило, вона триває від 12 до 13 місяців і спрямована на здійснення першочергових заходів, необхідних для досягнення макроекономічної стабілізації.

Після реалізації цієї програми країна може укласти з МВФ угоду про програму розширеного фінансування (Extanded Fund Facility - EFF). Вона розрахована на три роки і спрямована на закріплення досягнень початкової стабілізації за програмою "стенд-бай". Одночасно значно більше уваги приділяється структурним змінам в економіці, тим елементам, які становлять базу (основу) подальшого економічного зростання.

2.Оцінка фінансової структури Міжнародного валютного фонду

2.1 Особливості фінансової діяльності МВФ

Одним із результатів міжнародної валютно-фінансової конференції ООН, що відбулася в липні 1944 р. в Бреттон-Вудсі (СІЛА), стало створення в 1945 р. двох спеціалізованих організацій ООН -- Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР).

Міжнародний валютний фонд є міжурядовою організацією, що призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами-членами та для фінансової допомоги їм через надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті.

Кожен член МВФ має свою частку (квоту) участі, виражену в SDR. Ця частка відображає розміри економіки країни-члена МВФ і є базовим елементом у взаємовідносинах країни -- члена з Фондом. Вона визначає кількість голосів, що має країна-учасник, і дорівнює 250 базисних голосів плюс один голос за кожен мільйон SDR. Квота визначає також суму підписки країни на капітал ВМФ і можливості використання ресурсів Фонду. Для розрахунку квоти країни-учасника використовують показники річного експорту та імпорту, національний дохід, золоті запаси, поточні доходи та видатки тощо. [12, с.481]

Фінансові ресурси МВФ спрямовуються для надання допомоги країнам-членам, які намагаються подолати проблеми платіжного балансу, а також для сприяння у пом'якшенні наслідків реалізації стабілізаційних програм. МВФ надає фінансування як зі своїх загальних ресурсів, так і в межах механізмів пільгового фінансування, управління якими здійснюється окремо. Держави-члени, які користуються загальними ресурсами МВФ, "купують" (тобто позичають) валюту інших держав-членів або СДР в обмін на еквівалентну суму у своїй власній валюті. МВФ стягує плату за такі позики та вимагає, щоб держави-члени в межах визначеного терміну "викупили" свою валюту у МВФ (тобто погасили заборгованість), використовуючи для цього валюту інших держав-членів або СДР. Пільгове фінансування надається у вигляді кредитів під низькі проценти. (Додаток Б)

Кредитна діяльність Фонду здійснюється у двох напрямах. Це надання валютних коштів країнам із ресурсів Фонду та надання посередницьких фінансових і технічних послуг за рахунок позикових коштів. МВФ здійснює кредитні операції лише з офіційними органами країн -- центральними банками, казначействами, стабілізаційними фондами. [15, с.60]

Розрізняють кредити на покриття дефіциту платіжного балансу та на підтримку структурної перебудови економіки країни--члена Фонду. Доступ країн-членів до кредитних ресурсів Фонду та обсяг і порядок кредитування регламентуються певними документами. При отриманні кредиту країна сплачує Фонду комісійні в розмірі 0,5% від суми кредиту. Процентні ставки за кредитами формуються на основі поточних ринкових процентних ставок.

При наданні кредиту країна-позичальник здійснює обмін іноземної валюти або SDR на еквівалентну суму в національній валюті, яка зараховується на рахунок МВФ у центральному банку даної країни. Оскільки більшість країн-позичальників є країнами, що розвиваються з неконвертованими або частково конвертованими валютами, надані кредити фактично є кредитами під заставу національної валюти. На них, як правило, немає попиту, і вони залишаються на рахунку Фонду до їх викупу країнами-позичальниками. [14, с.203]

По закінченні терміну кредитування країна-позичальник повинна здійснити обернений обмін -- викуп національної валюти і повернення Фонду відповідної суми іноземної валюти або SDR. Крім того, країни-учасниці зобов'язані достроково здійснювати викуп своєї валюти, внесеної до Фонду, в міру поліпшення їх платіжних балансів та зростання валютних резервів. При викупі у Фонду національної валюти країни-боржника іншою країною заборгованість останньої перед Фондом погашається.( Додаток А)

Частка кредитних ресурсів, що надається країні вперше, називається резервною часткою і становить до 25% квоти країни-учасниці. Ресурси, які можуть надати країні понад резервну частку, дорівнюють величині квоти і, як правило, діляться на 4 кредитних частки (транші) до 25% кожна. Це означає, що гранична сума кредиту, що може надаватись країні-учасниці, становить 125% її квоти у Фонді. Країни-позичальники повинні використовувати кошти, надані Фондом, лише на цілі, обумовлені відповідним договором, і такі, що не суперечать цілям Фонду. Якщо країна не виконує рекомендацій Фонду або використовує кредит на цілі, не передбачені кредитною угодою, Фонд може скоротити або припинити кредитування країни. Кредити можуть надаватись Фондом у формі резервного кредиту або кредиту стенд-бай, який полягає в наданні іноземної валюти країні відповідно до домовленості визначеними частками через встановлені проміжки часу протягом усього терміну кредитування. Кредити стенд-бай використовуються переважно для фінансування макроекономічних стабілізаційних програм країн -- членів МВФ і надаються при виконанні країною певних умов.

Система розширеного кредитування МВФ призначена для надання кредитів у разі серйозних порушень рівноваги платіжного балансу внаслідок структурних порушень у сфері виробництва, торгівлі та цінового механізму. Угоди про розширене кредитування звичайно обмежуються 3--4-річним терміном. [13, с.251]

Для розширення кредитних можливостей у структурі МВФ формуються спеціальні фонди, які використовуються для надання кредитів на визначені цілі у визначених випадках. Так, Фонд компенсаційного та непередбаченого кредитування призначений для кредитування країн, у яких дефіцит платіжного балансу обумовлений зовнішніми чинниками, що не залежать від самої країни.

Фонд є інституційною основою світової валютної системи. Він підтримує стабільність у міжнародних валютних відносинах, сприяє економічному зростанню, розвитку міжнародної торгівлі, забезпеченню високого рівня зайнятості та доходу.

На сьогодні членами Фонду є 181 країна. Оплачений капітал МВФ сягає 297 млрд дол. США, причому кількість промислове розвинених країн-членів становить 1/5 усієї кількості країн учасників, а їхня частка в капіталі -- 2/3. Оскільки кількість голосів, що надаються країні, пропорційна до суми внесених коштів, визначають стратегію Фонду провідні країни світу, зокрема СІЛА, частка яких у загальній кількості голосів становить 17,7%. На початку 90-х років членами МВФ стали ряд країн Східної Європи та СНД. Україна стала членом МВФ у 1992 р. з квотою менш як 1% у загальному капіталі Фонду.

2.2 Аналіз фінансової структури МВФ

Рада керуючих - вищий орган МВФ, складається з представників країн-членів (як правило, міністр фінансів чи представник центрального банку разом із заступником), які призначаються на 5 років. Збираються на сесії один раз на рік. До виключного відання Ради відносяться питання: визначення умов та прийняття нових членів, призупинення членства, перегляд квот, зміна валютних паритетів, укладення домовленостей про співробітництво з міжнародними організаціями. Рішення ухвалюються простою чи кваліфікованою більшістю голосів, в залежності від важливості питання.

Виконавча рада - відповідає за поточні справи Фонду, складається з Директора-розпорядника, який є її головою, та 24 виконавчих директорів, які призначаються кожні два роки, вісім з них призначаються країнами-членами, що мають найбільші квоти (США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Росія, Китай та Саудівська Аравія), решта обираються від груп країн із дотриманням принципів регіонального представництва. Проводить не менше трьох засідань на тиждень. Рішення члени Ради зазвичай приймають консенсусом. Директор-розпорядник не має права голосу, за виключенням випадків, коли голоси інших членів розподіляються порівну і необхідний вирішальний голос. [6, с.108]

Виконавча рада займається широким колом стратегічних, оперативних та адміністративних питань, включаючи моніторинг політики країн-членів по відношенню до обмінних курсів, надання фінансової допомоги МВФ країнам-членам, проведення консультацій та підготовку комплексних досліджень нагальних проблем світової економіки.

Директор-розпорядник, згідно з традицією представник Європи, призначається Виконавчою радою. Керує поточною діяльністю Фонду та відповідає за організацію роботи, призначення та звільнення персоналу, який налічує близько 2600 чоловік з 122 країн. (див. табл. 2.1). [21, с.98]

Таблиця 2.1

Темпи економічного зростання в країнах, які реалізують програми МВФ, %

	Тенденції попереднього десятиліття	Рік початку реалізації програми	Роки реалізації програми
			Перший	Другий
Усі програми	1,6	1,4	2,2	3,8
Країни з низьким рівнем доходів	1,7	2,8	4,4	4,3
Країни з перехідною економікою	-2,1	-3,3	0,4	3,0
Всі інші країни	3,6	2,4	0,9	3,7
Кризу у сфері операцій з капіталом	4,8	2,9	-5,0	4,7
Інші програми	3,4	2,3	2,1	3,5

Міжнародний валютно-фінансовий комітет (трансформовано у вересні 1999 р. з Тимчасового комітету), складається з 24 членів (керуючі Фонду, міністри та інші посадові особи рівноцінного рангу). Комітет збирається двічі на рік. До функцій Комітету належить підготовка доповідей Раді керуючих з питань керівництва та функціонування міжнародної валютної системи, а також внесення пропозицій щодо поправок до Статуту Фонду.

Проблеми реформування світової фінансової архітектури на сучасному етапі розглядаються сучасні методи нейтралізації наслідків фінансових криз та моделі реформування світової фінансової системи.

Світогосподарський досвід показує, що при неможливості цілковитого запобігання фінансових криз, можна зробити їх менш частими та руйнівними. Саме на попередження криз та зміцнення антикризового глобального управління повинна спрямуватись діяльність міжнародних фінансових інститутів.

З самого початку останньої світової фінансової кризи в 1997 році стало зрозумілим, що з'явилася загроза її розповсюдження навіть на економіки країн, які досягли значного прогресу у впровадженні політики глибоких макроекономічних, структурних реформ та зміцненні фундаментальних основ національних економік. США разом з іншими членами “Великої Сімки” виступили з ініціативою збільшення фінансових ресурсів МВФ для підтримки країн, які вдало впроваджували економічну політику, узгоджену з МВФ. Наприкінці 1997 року створюється нова спеціальна програма МВФ “механізм резервного фінансування” для допомоги у виняткових обставинах, яка передбачала надання фінансування на короткі терміни та під більш високі відсотки за кредит порівняно з умовами звичайних програм МВФ. Одночасно ініціюється збільшення ресурсів МВФ з тим, щоб він був спроможний відігравати провідну роль в проведенні необхідної політики під час кризи, виконуючи функцію кредитора останньої інстанції.

Важливим є узагальнення заходів зовнішньоекономічної політики провідних країн в умовах світової фінансової кризи з концентрацією їх зусиль на: забезпеченні відкритості ринків для міжнародної торгівлі; відновленні довіри до світових фінансових ринків; підтримці країн, які висловили бажання впроваджувати глибокі економічні реформи шляхом надання допомоги переважно через міжнародні фінансові організації. [5, с.73]

Плани реформування діяльності МВФ - центрального на сьогодні і по суті глобального фінансового інституту - повинна враховувати, насамперед, реалії зростання приватного сектора як джерела інвестування економічного зростання. Своєчасними та об'єктивно обумовленими є, на нашу думку, пропоновані зміни як у структурі управління МВФ, яка має бути більш представницькою, так і в практиці надання кредитів, обсяги яких співвідносилися б з квотою країн-членів та відбивали зміни, що відбуваються у світовій економіці. Крім того, МВФ має забезпечити прозорість своїх операцій, широко популяризувати свою діяльність. Світовий банк та багатосторонні банки розвитку мають спрямуватись на максимально можливе підвищення ефективності їхньої діяльності для ринкової уніфікації економічного розвитку.

Враховуючи наявність багато в чому непогоджених інтересів країн з різним рівнем економічного розвитку, для пошуку консенсусу, визначення пріоритетів, термінових рамок подальших заходів доцільним є на першому етапі проведення глобальної конференції на рівні міністрів фінансів.

У контексті новітніх підходів до формування глобальної фінансової архітектури для України необхідною є подальша співпраця з МВФ за умов розширення її сфер, більшої ефективності з точки зору поточних і , особливо, перспективних завдань соціально-економічного розвитку. (див. табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Кредити МВФ: трасування, сплата заборгованості, а також кредити, що підлягають сплаті, млрд. СПЗ(SDR)

Взаємодія МВФ з країнами-членами Фонду відбувається через регіональні департаменти: 1-й та 2-й Європейські, Африканський, Середнього Сходу, Центральної та Південно-Східної Азії, а також Тихоокеанського регіону.

2.3 Аналіз проблем в діяльності МВФ

За час існування МВФ значно еволюціонувала обумовленість програм, особливо з початку 1980-х років. Останнє десятиліття характеризувалося найбільшим розширенням обумовленості, зокрема, в структурній сфері: якщо до 1980-х років структурні умови практично не застосовувалися, то з 1990-х - майже всі програми МВФ включають елементи структурної обумовленості. Розширення структурного змісту програм, а також суттєві зміни у підходах до їх моніторингу викликали занепокоєння тим, що МВФ перевищує свої повноваження, прямо використовуючи свої фінансові важелі і обмежуючи масштаби прийняття рішень на національному рівні. Більше того, якщо обумовленість занадто широка - це підриває впевненість урядів стосовно можливості отримання фінансування, оскільки збільшується вірогідність невиконання всіх умов, навіть коли виконуються найбільш важливі для досягнення цілей програми заходи економічної політики. [15]

Припущення моделі дозволяють характеризувати її і як монетарну, основану на постійній швидкості обертання грошей, і як кейнсіанську (мультиплікаторна модель з граничною схильністю до споживання). Як інструмент аналізу поточних проблем, за результатами якого визначалися заходи економічної політики країн-реципієнтів з 1950-х років, модель була орієнтована на короткотермінові ефекти. Хоча МВФ продовжує застосовувати таку модель як основу, суттєво розширювалися та поглиблювалися умови запозичень. Багато з програм МВФ останніх років містять в собі розуміння необхідності проведення структурної перебудови, лібералізації цін та торгівлі, дерегуляції ринку праці, приватизації тощо. Оскільки результативних спроб інтегрувати ці складові в модель зроблено не було, фінансове програмування на основі монетарної моделі визначає запозичення МВФ, тоді як зміст правил надання допомоги стає все більш складним.

Виникає також проблема адекватності програм, які підтримуються МВФ, спроможності урядів знаходити політичну підтримку проведення одночасно широкого кола реформаторських заходів, здатності впроваджувати ці реформи, тобто, викликає питання щодо реальності програми. Більше того, занадто переобтяжена обумовленість може викликати внутрішню опозицію в урядах країн-реципієнтів, відвернути їх увагу від найбільш важливих програмних заходів. [5, с.58]

Один із головних критичних випадів на адресу МВФ полягає в тому, буцімто основні принципи економічної політики, що дістала назву «Вашингтонський консенсус, підтримувані Фондом, -- деструктивні. Вся інформація посилається на докази «фактичних наслідків» такої політики для країн, що розвиваються, Азії, Африки й Латинської Америки, а також країн із перехідною економікою. Навіть загальновизнані докази успішності «Вашингтонського консенсусу» -- такі, як Польща й Угорщина, -- цілком відкидаються на тій підставі, що вони «проігнорували поради МВФ». Більше того, країни, що активно (хоча й у різних формах) співробітничають з МВФ, -- Китай, В'єтнам, Іспанія, Туреччина і Єгипет -- потрапили в розряд тих, які «відкинули модель, нав'язувану МВФ». Труднощі, яких зазнала Україна при переході до ринкової економіки, приписуються цій-таки моделі економічної політики, що «веде у прірву» і, як стверджується, не враховує специфічних умов кожної конкретної країни та «нав'язується» позичальникам проти їхньої волі. Це не дає докладного аналізу «шкідливих» аспектів цієї політики тому є посилання на: демонетизацію економіки як результат жорсткої монетарної політики, яка «в першу чергу підриває видатки на науку»; опору на «шокову терапію» при ігноруванні політичних і соціальних чинників; руйнування держави як результат лібералізації та приватизації; величезне поширення корупції та злодійства також на гребені лібералізації і приватизації; нехтування проблемами розподілу доходів та соціальними питаннями загалом.

Наводиться низка аргументів -- від звинувачень у банальній некомпетентності співробітників аж до існування спеціальної змови. Щодо останнього твердження, то МВФ представлено як посібника в задоволенні інтересів світового капіталу й особливо Сполучених Штатів.

Ці звинувачення «в пособництві США» видаються дещо наївними, з огляду на практично всезагальне членство країн світової економіки в МВФ, включно з країнами СНД. До того ж, у процесі ухвалення рішень Радою директорів МВФ європейські країни колективно відіграють аж ніяк не меншу роль, ніж США. Щодо рівня компетентності й досвідченості його співробітників -- високий професіоналізм персоналу МВФ визнає переважна більшість незалежних економістів. [12, с.413]

Твердження й домисли такого штибу не роблять честі тим, хто їх поширює, і ми не збираємося тут зупинятися на цьому докладніше.

«Загальні» зауваження або фактично неправильні, або ведуть до хибних висновків. Приміром, не ясно, яким чином Туреччина чи В'єтнам можуть розглядатися як країни, що відкинули поради МВФ, якщо обидві активно співробітничають із Фондом і саме цього літа одержали значні позики в контексті програм, які реалізуються за підтримки МВФ. Щодо Іспанії, то вона, як і чимало інших промислово розвинених країн, дотримується загального русла рекомендацій МВФ у питаннях економічної політики. Нині більшість промислово розвинених країн просто не мають потреби позичати кошти Фонду, завдяки рівню свого розвитку, стабільній зовнішньоекономічній позиції та зрілості економічної політики. Проте багато хто, можливо, здивується, дізнавшись, що в 60 -- 70-х роках ряд західноєвропейських держав були великими позичальниками, перш ніж успішно «випустилися зі школи МВФ» і перестали відчувати потребу в його фінансовій підтримці. Більше того, багато розвинених країн удаються до послуг МВФ у царині діагностики своєї фінансової системи (передусім сталості банківського сектора), а також аналізу банківської системи.

Китай і Єгипет також підтримують конструктивний діалог із МВФ. Зокрема, у 90-х роках Єгипет у цілому дотримувався порад МВФ щодо забезпечення макроекономічної стабілізації, тоді як Китай своїм економічним піднесенням значною мірою зобов'язаний відкритості економіки для прямих іноземних інвестицій та її експортній орієнтації, що, у свою чергу, узгоджується з основними рекомендаціями МВФ.