Міжнародний валютний фонд

Декларовані «загалом негативні результати» «нав'язуваної» економічної політики також фальсифікація. По-перше, є безліч прикладів, коли економічної стабілізації вдалося домогтися за підтримки МВФ. На жаль, приклади результативної перебудови економіки, приміром у країнах Західної Європи в 60 -- 70-ті роки, а також у Чилі, Польщі, Мексиці, Південній Кореї, не привертають до себе такої уваги преси та громадськості, як країни, що перебувають у стані затяжної кризи. Певною мірою це тому, що більш успішні країни часто «проходять школу» фінансової допомоги від МВФ досить швидко, й подальша допомога їм не потрібна. По-друге, «катастрофічні результати» неможливо обґрунтувати навіть у «неуспішних випадках», оскільки немає реалістичної оцінки можливого розвитку подій без підтримки з боку МВФ. По-третє, Фонд часто зіштовхується з дуже складними ситуаціями, для яких дуже характерна відсутність згоди щодо того, яку економічну політику слід проводити, як її проводити і кого слід притягнути до відповідальності в разі небажаного розвитку подій. Нерідко можливість МВФ сприяти проведенню певної економічної політики дуже обмежена через внутрішньополітичні чинники. Остаточний вибір економічної стратегії завжди залишається за керівництвом країни, при цьому в основі всіх програм Фонду лежить принцип «власності реформ», тобто підтримки ключових положень програми реформ максимально широким і сталим консенсусом усередині країни. [18, с.262]

Так, МВФ може припускатися помилок (і повинен брати на себе відповідальність за них), тож усе вищесказане має на меті лише одне -- підкреслити, що деякі голослівні звинувачення загального плану є цілком беззмістовними.

3. Діяльність міжнародного валютного фонду в Україні

3.1 Історія вступу та характеристика МВФ в Україні

Міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації - це установи, які створені на базі багатосторонніх угод між державами. Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Останній сьогодні є головною установою Групи Світового банку. Штаб-квартири організацій розташовані у Вашингтоні. Вказані установи було засновано на Міжнародній валютно-фінансовій конференції, яка відбулася у 1944 р. у Бреттон-Вудсі (США). СРСР та Україна хоча і брали участь у конференції, але не ратифікували угоди про МВФ і не вступили до складу цієї організації.

Наслідком стала багаторічна ізоляція України від світової економічної та валютно-фінансової системи, що значною мірою було зумовлено політичними та ідеологічними мотивами. У 1992 р. у практиці міждержавних валютних відносин сталася досить значна подія: членами МВФ прийнято країни СНД у тому числі й Україну. Завдяки цьому фактично завершено процес глобалізації економічного простору валютного регулювання, що здійснюється цією важливою міжнародною організацією.

Міжнародний валютний фонд було створено з метою регулювання валютних відносин між країнами-членами. МВФ повинен відігравати подвійну роль: з одного боку, стежити за виконанням своїми членами визначених правил поведінки в галузі валютно-фінансових відносин, а з іншого - надавати ресурси для фінансування дефіцитів платіжних балансів тим країнам, які цього потребують. [8, с.61]

При наданні кредитів МВФ ставить перед країнами-боржниками деякі політичні та економічні умови, які втілюються у програмах перебудови економіки. Цей порядок називається принципом обумовленості. Як правило, вказані програми охоплюють заходи, що належать до сфери бюджетно-податкової, кредитно-грошової політики, цінового механізму, зовнішньої торгівлі, міжнародних кредитних та валютно-розрахункових відносин. Вони пов'язані зі зменшенням державних витрат, підвищенням податків і ставки позичкового процента, зміною валютного курсу та ін.

Кожна країна-учасниця, вступаючи у Фонд, робить відповідний внесок, який визначається встановленою квотою. Розмір такої квоти, що переглядається з періодичністю у п'ять років, розраховується на основі оцінки економічного потенціалу окремих країн у світовому господарстві. Відносно до розміру квот визначається вага голосу кожної країни в керівництві Фондом та обсяг її можливих запозичень. Квота України на кінець 1992р. становила 0,7%. Відповідно до цієї квоти вступний внесок для України було визначено у розмірі 911 млн дол. США. Згідно з існуючим положенням з визначеної суми лише 22,7% виплачується у вільно конвертованій валюті (ВКВ), а решта - у національній грошовій одиниці. Враховуючи гостру нестачу ВКВ, Україна скористалася так званим Фондом запозичення при МВФ для країн-членів, що зазнають фінансових труднощів. Необхідний внесок оформлено як борг, під який Україні надано безпроцентний і безстроковий кредит, що по можливості буде погашено. [14, с.149]

Рішенням Ради керуючих МВФ від 22 січня 1999 р. передбачено зростання сумарного капіталу МВФ до 210943,0 млн СДР проти 145321,0 млн СДР. Унаслідок цього квота України в МВФ зросла з 997,3млн СДР до 1372,0млн, що дає змогу помітно розширити обсяг її можливих запозичень у МВФ.

Ставши членом МВФ, Україна водночас увійшла до структури Світового банку, їй виділено квоту в 10 678 акцій на загальну суму в 1,3 млрд дол. США. Валютну готівку за членство України в банку на суму 7,9 млн дол. США внесли Нідерланди, що є країною-опікуном нашої держави у цій банківській структурі.

На початку своєї діяльності, в кінці 40-х років, практично не було розвинутої системи міжнародних фінансових приватних ринків. Тому МВФ був джерелом коштів як для розвинутих країн, так і для країн, що розвиваються. Протягом останніх 40-50-ти років одним з найцікавіших аспектів економічного розвитку у світі стала дуже швидка інтернаціоналізація приватного фінансового ринку. І сьогодні більшість розвинутих країн не потребують фінансових ресурсів Фонду, бо вони мають доступ до приватних фінансових ринків. Тому МВФ від фінансування всіх країн-членів зараз переключився на підтримку країн, що розвиваються, тобто тих країн, які не мають доступу до приватних фінансових ринків. Відбулась переорієнтація МВФ від статусу, так би мовити, міжнародного банкіра до організації, що сприяє економічному розвитку країн, які самі не в змозі вийти на фінансові ринки і потребують офіційної підтримки Фонду.

У рамках такої еволюції можна зрозуміти відносини МВФ і з Україною. По-перше, Україна як держава поки що фактично не має реального доступу на міжнародні фінансові ринки. Зовнішнє фінансування вона може отримати переважно з офіційних джерел. А головне офіційне джерело - це МВФ. І навіть можливе однобічне фінансування з боку таких країн, як США, Японія, як правило, пов'язане з домовленостями з Фондом. По-друге, політика Фонду, яка проводиться в Україні і пов'язана з грошовою підтримкою, спрямована на стабілізацію соціально-економічної ситуації в Україні. [8, с.61]

Фінансові ресурси МВФ спрямовуються для надання допомоги країнам-членам, які намагаються подолати проблеми платіжного балансу, а також для сприяння у пом'якшенні наслідків реалізації стабілізаційних програм. МВФ надає фінансування як зі своїх загальних ресурсів, так і в межах механізмів пільгового фінансування, управління якими здійснюється окремо. Держави-члени, які користуються загальними ресурсами МВФ, купують (тобто позичають) валюту інших держав-членів або СДР в обмін на еквівалентну суму у своїй власній валюті. МВФ стягує плату за такі позики та вимагає, щоб держави-члени в межах визначеного терміну викупили свою валюту у МВФ (тобто погасили заборгованість), використовуючи для цього валюту інших держав-членів або СДР. Пільгове фінансування надається у вигляді кредитів під низькі проценти.

Відносини МВФ з країнами колишнього СРСР, у тому числі з Україною, будуються відповідно до трьох типів програм. Програму першого типу створено спеціально для цих країн та країн Східної Європи. Вона є своєрідною підготовчою програмою, відносно простою у своїх вимогах. Виконання такої програми не потребує складного інвестиційного апарату в країні. Це первісна програма - програма системної трансформації економіки (Systemic Transformation Fasility - STF), реалізація якої дає змогу країні і Фонду співпрацювати.

Наступний крок - це досить стандартна програма, яка має назву стенд-бай (Stand-by). Це програма короткострокового фінансування; як правило, вона триває від 12 до 13 місяців і спрямована на здійснення першочергових заходів, необхідних для досягнення макроекономічної стабілізації. Після реалізації цієї програми країна може укласти з МВФ угоду про програму розширеного фінансування (Extanded Fund Facility - EFF). Вона розрахована на три роки і спрямована на закріплення досягнень початкової стабілізації за програмою стенд-бай . Одночасно значно більше уваги приділяється структурним змінам в економіці, тим елементам, які становлять базу (основу) подальшого економічного зростання. [15]

Відзначимо, що з жовтня 1994 p., коли Україна отримала перший транш кредиту Міжнародного валютного фонду, по жовтень 1996р. до Національного банку України надійшло кредитів від МВФ на загальну суму 2075 млн дол. США (кредит STF, перший стенд-бай та 6 траншів другого стенд-бай ). Загальний розмір очікуваних надходжень від МВФ за цими двома програмами мав становити 1573,3 млн СДР.

У вересні 1998р. з МВФ узгоджено виділення Україні позички в межах Програми розширеного фінансування ( EFF ) на підтримку широкомасштабної макроекономічної та структурної стабілізації на період 2002-2005 pp. на загальну суму 2,3 млрд дол. США, з яких протягом 2002р. отримано 345 млн дол. США. Крім того, у 2002р. отримано 51 млн дол. США в межах кредиту стенд-бай, на фінансування програми макроекономічної стабілізації та структурних, перетворень, реалізацію якої розпочато в 2001 р.

Розпорядником фінансових ресурсів, наданих МВФ, є НБУ. Отримання цих ресурсів обумовлено виконанням українською стороною погоджених з МВФ критеріїв ефективності, таких як рівень чистих міжнародних резервів НБУ, монетарні показники та дефіцит консолідованого бюджету тощо.

Фінансові ресурси МВФ надаються Україні на досить пільгових умовах: строк сплати 3-5 років, початок оплати - через три роки, процентні ставки за кредит - від 5,75% до 6,29%. На 1 січня 2006 р. державний борг України перед МВФ становить 2,8 млрд дол. США, або 22,4% усього зовнішнього державного боргу України. [17, с.82]

Кредити, що залучаються від МВФ, використовуються для підтримки курсу національної валюти та для фінансування дефіциту платіжного балансу України і покликані пом'якшити економічні труднощі у процесі проведення економічних реформ, які дають змогу забезпечити у перспективі економічне зростання в країні. Без проведення програми економічних перетворень фінансова підтримка з офіційних джерел не має сенсу, бо в цьому разі позичкові кошти використовуватимуться на фінансування лише поточних проблем платіжного балансу, які без реформування економіки знову нагромаджуватимуться і перетворюватимуться у додатковий тягар. Значною мірою завдяки співробітництву з МВФ наша країна спромоглася залучити значні кредитні ресурси Світового банку.

3.2 Сучасний стан співробітництва України з МВФ

Міжнародний валютний фонд поліпшив прогноз зростання валового внутрішнього продукту України поточного року з 4,5 до 5%, а також понизив рівень інфляції до 11,3%. Про це йдеться у квітневому прогнозі фонду про стан і перспективи світової економіки.

У 2008 році, згідно із прогнозами МВФ, українська економіка зросте на 4,6, а індекс споживчих цін сповільниться до 10%.

Нагадаємо, що у Мінекономіки поки не змінювали свого прогнозу зростання поточного року ВВП та інфляції в Україні і залишили їх на рівні 6,5 та 7,5% відповідно. Торік, за даними Держкомстату, реальний валовий продукт України зріс на 7,1% і становив майже 536 мільярдів гривень.

За період з 2002 по 2006 роки Україна реалізувала чотири кредитні угоди з МВФ, фактично отримавши:

- за позикою STF (2002 р.) - (близько 720 млн. доларів США за річною ставкою 5,75% на строк 10 років з відстрочкою сплати основної суми боргу на 4,5 роки). Кошти було використано Національним банком для здійснення валютних інтервенцій на УМВБ;

- за позиками Stend-dy: 2003 року - (близько 780 млн. доларів США), 1996 року - (близько 860 млн. доларів США), 1997 року - (близько 247 млн. доларів США). Позики Stend-by надавалися за річною ставкою 6,29% на строк 5 років з відстрочкою сплати основної суми боргу на 3,25 роки. Станом на 1 січня 2006 року залишок заборгованості України складав:

- Перед МВФ - 2,8 млрд. доларів США;

- Перед Світовим банком - 1,58 млрд. доларів США.[12, с.532]

Заходи, які підтримувались позиками Stand-by, були спрямовані на стабілізацію грошово-кредитної та бюджетної сфери, прискорену приватизацію (в тому числі грошову), дерегулящйну реформу та поглиблення структурних реформ в енергетичному секторі (електроенергетика, газовий сектор, вугільна галузь) та сільському господарстві. Здійснення Урядом цих заходів вже у 1996 році почало давати суттєвий позитивний ефект.

Вдалося взяти під контроль інфляцію. В цілому індекс інфляції у 2005 році становив 13,7% і був значно нижчій ніж в 2004 році (16,7%) та у 2003 році (15%). Середньомісячний темп приросту цін (тарифів) у 2004 році склав 2,8%, що нижче у 2 рази за відповідний показник у 2003 році.

Номінальна заробітна плата робітників і службовців за 2002 р. у цілому по галузях економіки зросла на 21,8%. Прогрес був досягнутий і в проведенні структурних реформ, в галузі приватизації, лібералізації цін та лібералізації торгівлі.

Програма розширеного фінансування не є самодостатньою а продовження співробітництва з Фондом - не самоціль для нас. Успішна реалізація програм Фонду є умовою не тільки подальшої співпраці з майже усіма міжнародними фінансовими організаціями, але і найважливішим сигналом, своєрідним “зеленим світлом” для приватних інвесторів. Процедурами діяльності МВФ передбачене дострокове погашення країною-членом всіх отриманих від Фонду кредитів. Це відбувається у разі, коли Фонд дійде висновку, що рішення про надання кредитів було прийнято на основі інформації про виконання умов (у тому числі юридичних), яку було спростовано даними, що надійшли пізніше.

Чого ж можна очікувати у разі прийняття Верховною Радою рішення про відклик Меморандуму економічної політики та денонсацію договору про вступ України до МВФ? Можливі наслідки можна розділити на дві групи: політичні та соціально-економічні. Політичні наслідки: Перш за все, внаслідок такого безпрецедентного випадку, Україна не тільки надовго опиниться серед аутсайдерів світового економічного співтовариства, але буде завдано значної шкоди і політичному іміджу нашої молодої держави. Вихід зі складу учасників МВФ стане для всього світу чітким сигналом про те, що Україна обрала курс на політичну самоізоляцію. Це “клеймо” на довгі роки залишить Україну “за бортом” європейської інтеграції. Слід також очікувати зниження авторитету України в таких впливових організаціях, як ООН. [6, с.219]

Економічні наслідки: Прийняття рішень щодо розірвання відносин з МВФ матиме як коротко - так і довгострокові наслідки. Це дуже швидко призведе до оголошення суверенного дефолту, пред'явлення до негайної сплати всіх зовнішніх боргових зобов'язань (а це - близько 11 мільярдів доларів) та накладання арешту на іноземні активи не тільки України як держави, але й на майно суб'єктів підприємницької діяльності.

В цих умовах на довгі роки нам можна буде забути не тільки про комерційні запозичення, але й про прямі іноземні інвестиції в "реальну економіку", що унеможливить її структурну перебудову та технологічне переозброєння.

Крім того, слід зауважити, що навіть одностороннє розірвання Україною договору про вступ до Фонду не означатиме миттєвого виходу з нього. Фонд прекрасно розуміє, що Україна на протязі декількох років не зможе погасити заборгованість перед ним у розмірі 2,8 млрд. доларів. А до врегулювання проблеми заборгованості перед МВФ. розробки графіку її погашення ніхто нас "не відпустить".

Процедури Фонду передбачають офіціальний розгляд питання про вихід зі складу членів Виконавчою Радою, здійснення Директором-розпорядником консультацій з керівництвом Фонду та окремих міжнародних фінансових організацій, публікацію заяви про втрату державою-членом права на використання ресурсів Фонду, прийняття рішення про призупинення права голосу держави-члена. І лише останньою мірою цього процесу є примусове виведення держави зі складу членів Фонду.

Тобто, не Україна “гордо” вийде із Фонду, посилаючись на ідеологічні розбіжності. Україна просто визнають неплатоспроможними і виставлять за двері після довгої та принизливої внутрішньої процедури, яка буде спостерігатися та широко коментуватися у всьому світі. Таким чином, процес виходу триватиме щонайменше до осені, а відразу після президентських виборів слід очікувати повномасштабного фінансового краху. [15]

Після реалізації цієї програми країна може укласти з МВФ угоду про програму розширеного фінансування (Extanded Fund Facility - EFF). Вона розрахована на три роки і спрямована на закріплення досягнень початкової стабілізації за програмою "стенд-бай". Одночасно значно більше уваги приділяється структурним змінам в економіці, тим елементам, які становлять базу (основу) подальшого економічного зростання.

Відзначимо, що з жовтня 1994 p., коли Україна отримала перший транш кредиту Міжнародного валютного фонду, по жовтень 1996р. до Національного банку України надійшло кредитів від МВФ на загальну суму 2075 млн дол. США (кредит STF, перший "стенд-бай" та 6 траншів другого "стенд-бай"). Загальний розмір очікуваних надходжень від МВФ за цими двома програмами мав становити 1573,3 млн СДР.

У вересні 1998р. з МВФ узгоджено виділення Україні позички в межах Програми розширеного фінансування ("EFF") на підтримку широкомасштабної макроекономічної та структурної стабілізації на період 1998-2001 pp. на загальну суму 2,3 млрд дол. США, з яких протягом 1998р. отримано 345 млн дол. США. Крім того, у 1998 р. отримано 51 млн дол. США в межах кредиту "стенд-бай", на фінансування програми макроекономічної стабілізації та структурних, перетворень, реалізацію якої розпочато в 1997 р.

Розпорядником фінансових ресурсів, наданих МВФ, є НБУ. Отримання цих ресурсів обумовлено виконанням українською стороною погоджених з МВФ критеріїв ефективності, таких як рівень чистих міжнародних резервів НБУ, монетарні показники та дефіцит консолідованого бюджету тощо.

Фінансові ресурси МВФ надаються Україні на досить пільгових умовах: строк сплати 3-5 років, початок оплати - через три роки, процентні ставки за кредит - від 5,75% до 6,29%. США, або 22,4% усього зовнішнього державного боргу України. [14, с.216]

Кредити, що залучаються від МВФ, використовуються для підтримки курсу національної валюти та для фінансування дефіциту платіжного балансу України і покликані пом'якшити економічні труднощі у процесі проведення економічних реформ, які дають змогу забезпечити у перспективі економічне зростання в країні. Без проведення програми економічних перетворень фінансова підтримка з офіційних джерел не має сенсу, бо в цьому разі позичкові кошти використовуватимуться на фінансування лише поточних проблем платіжного балансу, які без реформування економіки знову нагромаджуватимуться і перетворюватимуться у додатковий тягар. Значною мірою завдяки співробітництву з МВФ наша країна спромоглася залучити значні кредитні ресурси Світового банку.

При цьому дехто в Україні, можливо, здивується, дізнавшись, що міжнародна преса, особливо спеціалізовані професійні публікації, значно менш тенденційні в оцінці ролі МВФ. Мабуть, найбільший шквал критики за всю його історію обрушився на МВФ під час азійської кризи п'ять років тому. Основний висновок був такий: «Економічне піднесення у цьому регіоні промовисто свідчить про корисність методів, використаних для врегулювання кризи. Без помилок, звісно, не обійшлося. Але МВФ сам визнав допущені ним помилки і, до його честі, продемонстрував готовність до їх оперативного виправлення. Подумки повертаючись до того періоду, необхідно визнати, що в тих обставинах навряд чи можливо було відреагувати ефективніше».

Реальне питання полягає в тому, чи існують альтернативні рецепти економічної політики, що дозволяють стабільно домагатися кращого результату в кризових умовах. Стратегічно Фонд виступає за ринкову економіку в широкому розумінні, і з цього погляду досвід країн, які відкинули ідеї ринкової економіки (приміром, Північна Корея, Куба, почасти Білорусь, або колишній досвід соціалістичних країн -- таких, як Східна Німеччина), свідчить, що вони могли б домогтися значно більшого, проводячи проринкову політику.

Тепер звернімося до аргументів критики досвіду реформ в Україні. Справді, перехід України до ринкової економіки був дуже болісним, можливо, боліснішим, ніж для багатьох інших країн із перехідною економікою. Але якою мірою за ці труднощі можна звинувачувати політику МВФ?

По-перше, інтенсивне співробітництво України з Міжнародним валютним фондом почалося значно пізніше, порівняно з країнами, які відразу обрали шлях реформ (Польща, Угорщина й ін.). Першу повноцінну програму -- яка передбачала формулювання низки умов із боку Фонду -- було узгоджено між Україною та МВФ лише наприкінці 1994 року. Тож результати економічної діяльності України за перші три роки незалежності аж ніяк не можна асоціювати з економічною політикою, що проводилася за підтримки МВФ. Чи були ці роки результативними або підбадьорливими для України? Навряд чи, якщо розглядати їх із позицій здорового глузду. За цей період Україна на власному досвіді відчула, що таке гіперінфляція, яка 1993 року сягнула 10000 відсотків, різке падіння промислового виробництва, значний спад рівня життя.

Програми МВФ часто звинувачують у тому, що вони призводять до падіння виробництва, хоча таке падіння найчастіше є лише наслідком непорядку в економіці, для подолання якого й виникла потреба в програмі Фонду. У кожному разі, найбільше зниження виробництва в Україні відбулося до того, як вона почала співробітничати з МВФ: 1994 року реальний ВВП уже становив 55 відсотків від рівня 1990 року. [8, с.61]

У світлі вищесказаного деякі «конкретні» критичні випади щодо економічної політики, підтримуваної МВФ, видаються особливо далекими від істини і відводять від суті проблем. По-перше, у демонетизації (тобто браку національних грошей) української економіки навряд чи можна звинуватити жорстку макроекономічну політику. Починаючи з 1995-го, частка грошових агрегатів у ВВП України майже неухильно зростала. По-друге, «розвал держави» в основному тривав до кінця 1994 року, коли відбувалася «неформальна приватизація» державних підприємств їхніми директорами й вищим керівництвом, ще до того, як почалася офіційно санкціонована приватизація. Досі не існує доказів на користь того, що підприємства, які формально залишаються в державній власності, працюють ефективніше (зокрема з погляду їхнього внеску в зростання бюджетних надходжень), ніж офіційно приватизовані. Наявні дані свідчать про цілком протилежне.

Аргументи типу «Якби Україна не пішла шляхом співробітництва з МВФ, вона була б більш процвітаючою державою» також абсолютно безпідставні. Це твердження має на увазі ось що: результатом присутності Фонду в Україні та його «шокової терапії» стали додаткові економічні й соціальні труднощі для країни. Справді, співробітництво МВФ з Україною не забезпечило миттєвого припинення спаду виробництва або негайного підвищення рівня життя населення. Проте позики пом'якшили короткострокові негаразди реформ, зокрема щодо рівня життя населення. Якби МВФ не давав кредитів Україні, неминучі корективи в показниках платіжного балансу й бюджету під впливом ринкових сил відбувалися б ще швидше й болісніше. [16, с.135]

МВФ почав співробітництво з Україною в умовах значного дисбалансу грошово-кредитної сфери країни, який спричиняв подальше падіння промислового виробництва і, в кінцевому підсумку, зниження рівня життя її населення. В таких умовах були потрібні заходи, спроможні за досить короткий час скоригувати найочевидніші диспропорції, оскільки дальше знецінення національної валюти й висока інфляція гальмували процес встановлення нормальних економічних відносин. Таким чином, перші кроки, що їх МВФ запропонував зробити Україні, було спрямовано на обмеження бюджетного дефіциту до рівня, який дозволив би знизити інфляцію та забезпечити стабільність на валютному ринку. Фонд також наполягав на елементарних заходах економічної лібералізації, таких як уніфікація валютного курсу, аби цінові сигнали відбивали ринкові умови й закладали фундамент для розвитку ринкової економіки. Почасти завдяки більш стабільному економічному клімату, забезпеченому цими кроками, зниження промислового виробництва в Україні в 1996 -- 1997 роках істотно вповільнилося, а згодом почалося зростання.

Очевидно, попри необхідність заходів для стабілізації ситуації, самі по собі вони не могли розв'язати глибоко вкорінених проблем, спричинених неефективним державним і корпоративним керівництвом, а також забезпечити становлення необхідних ринкових інститутів. Проте, за інших рівних умов, макроекономічна стабільність значною мірою допомагає стимулювати прозорість економічних процесів, оскільки при цьому значно полегшується завдання відстежування фінансових потоків. Приміром, за стабільно низької інфляції значно знижуються можливості «гри на різниці відсоткових ставок», яку раніше часто використовували, створюючи фінансові піраміди або надаючи невиправдані пільги у фінансовій сфері. [14, с.273]

Крім того, макроекономічна стабільність -- потужне знаряддя для унеможливлення кричущої нерівності при розподілі національного багатства. Багаті верстви населення з потрібними зв'язками завжди знайдуть спосіб захистити свої активи від інфляції та економічного спаду, тоді як у переважної більшості населення таких можливостей немає. Проблеми розподілу ще більше поглиблюються перекосами в мікроекономіці, що може призвести, скажімо, до нагромадження прострочених заборгованостей у виплаті зарплати. Внаслідок збереження структурних диспропорцій, зокрема неефективного державного й корпоративного керівництва, макроекономічна нестабільність в Україні, безперечно, обумовила б ще більшу нерівність.

МВФ активно шукав способів посилення соціальної захищеності населення, приміром, шляхом включення до цільових показників, відстежуваних у його програмах, графіка зменшення заборгованості уряду за соціальними платежами. У більш загальному плані він виступав за запровадження ефективної системи адресного соціального забезпечення. Безперечно, МВФ наголошував на пріоритеті фінансової стабілізації, як того й вимагає його статут. Але складно уявити собі, яким чином система соціального забезпечення могла б працювати в умовах галопуючої інфляції та падіння обсягів виробництва.

Міжнародний валютний фонд також підтримував витрати на освіту, науку й технічний розвиток. Зниження державних видатків на підтримку цих галузей стало результатом виснаження доходної бази бюджету, головним чином у зв'язку з розширенням податкових пільг, триваючим безладдям в економіці через відсутність верховенства закону й непослідовне стимулювання різних суб'єктів економічної діяльності, часто на шкоду продуктивним секторам економіки. Водночас ці проблеми були занадто глибокими та «структурними» по суті для того, щоб розв'язувати їх лише засобами макроекономічної політики - основної сфери компетенції Фонду. [7, с.58]

Насправді «надмірно фіскальний» підхід МВФ, на що часто нарікають його критики, свідчить лише про визнання основного факту, що «два плюс два - чотири», тобто що видатки потрібно оплачувати. Це правило неможливо ігнорувати протягом великого відтинку часу. Країни, що пішли «альтернативним» шляхом, вдаючись до інфляційного фінансування видатків (приміром, Білорусь), тепер відчувають брак зовнішнього та внутрішнього фінансування, тоді як темпи розвитку їхніх економік знижуються. У Білорусі торік було зафіксовано найвищий серед країн СНД рівень інфляції та найнижчі в СНД темпи приросту реального ВВП. За період незалежності обсяги прямих зовнішніх інвестицій у цю країну були мізерними. Низька продуктивність, відсутність конкурентоспроможності на міжнародних ринках і висока заборгованість із зарплат, інші види бюджетної заборгованості сформувалися в Білорусі внаслідок відносно повільного темпу й непослідовного характеру реформ.

Висновок

З метою виявлення напрямків реформування світової фінансової системи, наукового обґрунтування стратегії співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями і МВФ, зокрема, пропонуються такі теоретичні і практичні висновки.

Процеси економічної глобалізації вимагають відповідного реагування, що знаходить відображення в розвитку світової регулятивної системи та її інститутів - Організації Об'єднаних Націй, Міжнародного валютного фонду та Світового банку, Світової організації торгівлі, Міжнародної організації праці та ін. Кожна з міжнародних економічних організацій має свою сферу та інструменти впливу на світову економіку. МФО покликані безпосередньо регулювати відносини руху різних форм капіталу, що в сучасних умовах об'єктивно обумовлює їх вплив і на ринки товарів, послуг, інновацій.

Фінансові ресурси МВФ надаються країнам-членам для вирішення проблем платіжного балансу, для чого вони мають довести необхідність у відповідному фінансуванні, а в подальшому - забезпечити здійснення погоджених макроекономічних заходів. Головним інструментом аналізу, за результатами якого визначаються параметри програм стабілізації, починаючи з 1950-х років, є монетарна модель МВФ. Як серцевину процесу фінансового програмування її не можна ототожнювати з монетаризмом як напрямком економічної теорії. Прості припущення монетарної моделі МВФ роблять її як кейнсіанською, так і монетарною. Сучасні умови світового економічного розвитку викликають необхідність внесення змін до моделі, що в методологічному плані досить складно, і МВФ використовує інші методи для розширення обумовленості як короткотермінових, так і середньострокових програм. Виникають протиріччя між цілями та методами реалізації сучасних програм МВФ та актуалізується проблема оптимальних способів їх вирішення.

Обумовленість програм, що підтримуються МВФ, постійно еволюціонувала, а з початку 1980-х років значно розширено її масштаби. При цьому, виникають протиріччя між бажанням забезпечити виконання програм та мінімізацією втручання в національний процес прийняття рішень. З 1990-х років майже всі програми МВФ включають вимоги структурної обумовленості, для контролю за виконанням яких застосовуються чотири основні форми моніторингу: попередні заходи, критерії ефективності, структурні маяки, перегляди програм. Розширення структурного змісту програм та зміни у підходах до моніторингу викликають занепокоєння тим, що МВФ може перевищувати свої повноваження - замість експертизи використовати свої фінансові важелі для просування масштабних програм змін економічної політики з обмеженням процесу прийняття рішень на національному рівні. Розширення обумовленості ставить питання щодо її ефективності, зокрема уможливлюється невиконання програмних умов, через неспроможність урядів знаходити політичну підтримку в суспільстві.

Співпраця України з МВФ, що характеризувалась, з одного боку, широкою обумовленістю програм, а іншого - “поступливістю” останнього для демонстрації підтримки українських реформ та окремих реформаторів, в цілому:

- сприяла формуванню адекватних загальним західним підходам основ ринкової економіки;

- була спрямованою на досягнення макроекономічної, зокрема, фінансової стабілізації, подолання інфляційних процесів та забезпечення стабільності національної валюти;

- забезпечувала економіку фінансовими ресурсами для подолання як проблем трансформаційного періоду, так і наслідків світової фінансової кризи.

Продовження співробітництва України з МВФ є доцільним і виправданим, оскільки у тактичному плані: кредитні ресурси МВФ є більш дешевими, ніж ті, що залучаються на світових фінансових ринках; від взаємодії з МВФ залежить можливість надходження коштів в Україну від інших кредиторів та інвесторів. У стратегічному плані це сприяє залученню України до діяльності глобальних фінансових інститутів, де МВФ посідає провідне місце і є кредитором останньої інстанції. Співпраця з МВФ надає можливість Україні користуватися консультативними, експертними та аналітично-прогнозними послугами МВФ, що в умовах економічної глобалізації має винятково важливе значення.

Традиційне фінансове програмування та проста модель, яка лежить в його основі, продовжують визначити правила запозичення ресурсів МВФ, тоді як зміст критеріїв надання допомоги, її обумовленість все більш ускладнюється. МВФ, по-перше, все більше орієнтується на ефективне використання приватного сектора як найбільшого джерела капіталу для забезпечення економічного зростання, а, по-друге - вважає недоцільним використання єдиного підходу в розробці програм реформування економіки різних країн, прагне посилити їх внутрішню (національну) складову. Це безпосередньо торкається України і обумовлює необхідність здійснення комплексу заходів для зміцнення вітчизняної фінансової системи та забезпечення її інформаційної прозорості.

Світогосподарська теорія і практика не мають універсальних рецептів запобігання фінансовим кризам, але необхідно і можливо сприяти нейтралізації окремих причин їх виникнення, послабленню деструктивної дії та зменшенню негативних наслідків шляхами: підвищення прозорості та моніторингу світових фінансових ринків (відкрита публікація стану фінансових ринків, рейтингів позичальників тощо); суворого нагляду за фінансовими інституціями та, в рамках можливого, за позичальниками; запровадження ефективного моніторингу макроекономічних показників країн з оперативною публікацією результатів; зміцнення законодавства та його гармонізація за світовими стандартами тощо.

Найближчим часом міжнародна валютно-фінансова система, вірогідно, не зазнає радикальних змін. Певний час зміни будуть еволюційними в міру можливостей ринкового та інституційного регулювання міжнародних фінансово-інвестиційних відносин на національному та наднаціональному рівнях. Однак, вже у середньостроковій перспективі під впливом факторів глобальної конкуренції та нестабільності мова може йти про формування якісно нової глобальної фінансової архітектури, в котрій центральне місце займе оновлюваний МВФ.

Список використаних джерел

1. Закон Ураїни «Про Про вступ України до Міжнародного валютного фонду,» від 3 червня 1992 року № 2402-ХІІ.

2. Указ Президента України “Про Програму заходів щодо завершення вступу України до Світової організації торгівлі” від 05.02.02 р. №104/2002.

3. Аналіз ефективності співпраці МВФ i України у 2000-2005 роках // Україна-Business . - 2006. - № 8. - с. 37

4. Виходцев О. Механізми нейтралізації негативних наслідків світових фінансових криз // Зб. наук. праць вчених. Вип.26 - К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАНУ. - 2005.- С.189-200.

5. Виходцев О.Г. Інтернаціоналізація кризових явищ і процесів у ринковій економіці // Регіональні перспективи. - Жовтень 2000. - №5(12).- С.19-22. 6.Виходцев О. Монетарна модель МВФ в сучасних умовах // Зб. наук. праць вчених. Вип.29. - К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАНУ. - 2006. - С.107-114.

7. Виходцев О.Г. Критика діяльності та політики Міжнародного валютного фонду // Доповіді науково-практичної конференції. - Чернівці.: Рута, 2007. - Том ІІ. - С.85-90.

8. Виходцев О.Г. Реформа світової фінансової системи під егідою МВФ // Матеріали секції „Шляхи вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності ”. - Донецьк, 2006. - Том І. - С.102-107.

9. Дольові частки та право голосу у МВФ//Європейська економіка.-2007.- №1.-106-109.

10. Європейські лідери за отриманням прибутку// Європейська економіка.-2006.- №5.-206-207.

11. Єременко О.К. Міжнародний валютний фонд: тенденції розвитку // Фінанси України. - 2005. - № 9. - с. 123-125.

12. Роговий В.Р. Україна на шляху до Сот: проблеми, здобутки, перспективи // Національна безпека і оборона. - 2002. - № 6.- с. 56-64

13. Антонюк Л. Л. Міжнародна конкуретноспроможність країн: теорія та механізм реалізації. -- К.: КНЕУ, 2004. -- 275с.

14. Бодров В. Трансформація економічних систем: роль міжнародних фінансових організацій // Вісн. УАДУ. - 2004. - № 4. - С. 56-59.

15. Єременко О., Ковбасюк Ю. Кредитна діяльність Міжнародного валютного фонду // Вісн. Нац. банку України. - 2003. - № 3. - С. 58-62.

16. Ковбасюк Ю. Розвиток співпраці України з Міжнародним валютним фондом // Командор. - 2006. - № 1. - С. 27-30.

17. Ковбасюк Ю. Роль міжнародних фінансових організацій у трансформації економіки України // Зб. наук. пр. УАДУ. - К.: Вид-во УАДУ, 2005. - Вип. 2. - Ч. 4. - С. 90-95.

18. Ковбасюк Ю. Фінансові установи європейських інституцій в трансформації економік країн Центрально-Східної Європи // Вісн. УАДУ. - 2004. - № 4. - С. 106-110.

19. Козак Ю. Г. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях. -- К.: Центр навчальної літератури, 2004. -- 676с.

20. Макуха С. М. Міжнародні господарські зв'язки країн із перехідною економікою в умовах глобалізації. -- Х.: Право, 2005. -- 304с.

21. Міжнародна економічна інтеграція на початку ХХІ століття. -- К.: Знання України, 2004. -- 299с.

22. Міжнародний валютний фонд // www.imf.org

23. Поручник А. М. Міжнародна економіка. -- К.: КНЕУ, 2005. -- 157с.

24. Партин Г. О., Білецька Н. П., Тимощук М. Р., Гирик О. С. Фінанси підприємств. -- Л.: ЛБІ НБУ, 2005. -- 112 с.

25. Рогов Г. К., Воробйова І. А. Фінанси підприємств. -- Миколаїв: УДМТУ, 2007. -- 148 с.

26. Рудюк Л. В. Фінанси підприємств. -- К.: Університет "Україна", 2005. -- 226 с.

27. Циганкова Т.М. Міжнародні організації. - К.: КНЕУ, 2002. - 123 с.

28. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації / Київський національний економічний ун-т. - 2-ге вид., перероб. і допов. - К.: КНЕУ, 2004. - 340 с.

Додаток А

Додаток Б