Вплив світових фінансових криз на розвиток світового господарства

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Міжнародний фінансовий ринок та фактори економічного зростання

1.1 Процес становлення міжнародного фінансового ринку

1.2 фактори економічного зростання в країнах з трансформаційною економікою

1.3 Розділ 2. Вплив світової фінансової кризи за кордоном та в Україні

2.1 Світова фінансова економічна криза в Україні

2.2 Світова фінансова криза її наслідки за кордоном та в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Світові фінансові кризи, мають безпосередній вплив на розвиток світового господарства.

Актуальність теми обраної для написання роботи зумовлена тим фактом, що становлення міжнародної економіки відбувається за умов розвинутого ринку світового господарства але безпосередній вплив світових фінансових криз носить негативний характер для світового ринку. Трансформаційні процеси, що відбуваються в країнах під час економічних криз, об'єктивно вимагають узгодження національної економічної політики, ринкових перетворень у сфері послуг, а тому дослідження цієї проблематики носить практичний і актуальний характер.

Дослідженням впливу світових економічних криз на розвиток світового господарства займаються такі вчені, як Багрова І.В., Власюк В.Є., Школа І.М., Козменко В.М., Булкот О.В., Бабінська О.В. З них Булкот О.В. - досліджує проблеми функціонування міжнародних валютно-фінансових організацій з а умов сучасної світової кризи.

Однак зазначені дослідники не розглядають проблеми впливу і подальшого розвитку світового господарства.

Метою даної курсової роботи є дослідження впливу світових фінансових криз на розвиток світового господарства.

Для досягнення поставленої мети вирішуються наступні завдання:

1. Розглянути, процес становлення міжнародного фінансового ринку;

2. уточнити фактори економічного зростання в країнах з трансформаційною економікою;

3. Проаналізувати світову фінансову економічну кризу в Україні;

4. Дослідити світову фінансову кризу її наслідки за кордоном та в Україні;

Об'єктом дослідження є вплив світової фінансової кризи на розвиток світового господарства.

Предмет дослідження: міжнародний фінансовий ринок та фактори економічного зростання, світова фінансова криза за кордоном та в Україні.

Теоретичну та методологічну базу дослідження складають такі джерела інформації, як Міжнародна економічна діяльність України: Навч. Пос. / За ред. І.В.Багрової. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 384 с.;

Школа І.М., Козменко В.М., Бабінська О.В. Міжнародні економічні відносини: Підручник. - Чернівці: Книги - ХХІ, 2007. - 544с. та ін.

Структура роботи. Робота складається з вступу, 2 розділів, висновків, списку використаних джерел всього 30 найменувань, додатків А, В, С. Загальний обсяг курсової роботи становить 44 сторінки.

РОЗДІЛ 1. МІЖНАРОДНИЙ ФІНАНСОВИЙ РИНОК ТА ФАКТОРИ ЕКОНОМІЧНГО ЗРОСТАННЯ

1.1 Процес становлення міжнародного фінансового ринку

Міжнародний фінансовий ринок / глобальний ринок, з'явився у 1950-х роках у формі ринку євровалют, коли кредитні інститути почали видавати, а їхні клієнти одержувати фінансові послуги одночасно в кількох іноземних валютах на пільгових умовах. Він виник на основі інтеграційних процесів між національними фінансовими ринками, які зумовлені результатами подальшого поглиблення економічних та фінансових зв'язків між країнами, лібералізацією цін та інвестиційних потоків, створенням глобальних транснаціональних фінансових груп. Окрім іншого, це було пов'язано із значною мінливістю обмінного курсу іноземних валют, з часу колапсу Бреттонвудської міжнародної валютної системи. Така мінливість валютних курсів обумовила широко масштабне хеджування ризиків і валютні спекуляції.

Міжнародна фінансова інтеграція поступово стирає інституційні бар'єри для руху коштів на національних ринках та поза ними. З 1970 - х років такі бар'єри були ліквідовані в провідних країнах світу шляхом: по-перше, лібералізації національних фінансових ринків, тобто зниження цін на фінансові продукти (під впливом конкурентної ситуації) шляхом зменшення банківської маржі (різниці між процентними ставками за кредитами і депозитами). Одночасно спостерігається зростання витрат на оплату праці персоналу та матеріальне забезпечення фінансової індустрії.

Другим шляхом стало дерегулювання фінансових ринків - це процес запровадження реформи та законодавчих актів, які спрямовані на пом'якшення чи повне скасування обмежень у валютно - фінансовій сфері з метою залучення іноземного капіталу. Дерегулювання дало можливість власникам фінансових активів мобільно перекидати їх з однієї країни в іншу в пошуках вищих прибутків і меншого ризику. Висока мобільність капіталу призвела до посилення взаємозалежності національних економік, а тому послабила автономію національних ринків і сприяла створенню глобального фінансового ринку.

Третій шлях - це технічні вдосконалення у сфері електронного зв'язку, що знизило вартість і підвищило швидкість міжнародних платежів. Електронні платежі витіснили чеки, як головний засіб платежу та прискорили вцілому систему міжнародних розрахунків.

Особливістю сучасного періоду є поглиблення інтернаціоналізації та глобалізації фінансових ринків. Інтернаціоналізація чи „глобалізація” (від лат. globus - земна куля) - це процес лібералізації та розширення сфери діяльності фінансових інститутів за межі національних кордонів, який супроводжується створенням мережі зарубіжних філіалів, представництв і підвищенням частки іноземних операцій у фінансовому бізнесі.

Сучасний процес глобалізації відбувається під впливом таких чинників:

- дерегулювання і відмінення бар'єрів у сфері валютних та кредитних операцій;

- зростання міжнародного обміну і активізації потоків капіталу між країнами;

- посилення інтенсивності міжбанківської конкуренції за ринки збуту позичкових капіталів та надання фінансових послуг;

- нових електронних технологій, комунікаційних засобів та інформатизації.

Процесу інтернаціоналізації фінансових ринків також сприяло прийняття фінансовими центрами загальних норм банківського регулювання і контролю на основі Базильської угоди з уніфікації міжнародних стандартів капіталу, банківського обліку та оприлюднення фінансової інформації. Інтернаціоналізація фінансових ринків приводить до концентрації капіталів та до виникнення міжнародних об'єднань (комплексів), національна належність, яких переступає державні кордони. Сьогодні найбільші банки провідних країн мають розгалужену мережу закордонних філій та відділень, через які вони контролюють фінансові операції на міжнародних ринках. Це транснаціональні банки (ТНБ), основною клієнтурою яких є промислові транснаціональні корпорації (ТНК). Ці комплекси інтегруються в міжнародну транснаціональну систему, в якій провідна роль переходить від торговельного і промислового капіталу до фінансового капіталу. Одержуючи високі прибутки з різних країн світу, ТНК накопичили різні резерви валютних коштів, які за своїми розмірами навіть перевищують валютні резерви всіх центральних банків світу. А тому більшість ТНК не відмовляються від спокуси вигідно розмістити свої капітали і одержати прибуток на валютних операціях та на операціях з цінними паперами,або на ринках позичкових капіталів.

Крім того, існує ціла система міжнаціональних банківських інститутів серед, яких група Світового банку, що спеціалізується на наданні пільгових кредитів окремим країнам для економічного розвитку.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), який здійснює кредитну підтримку країн східної Європи, Банк міжнародних розрахунків (БМР) відіграє значну роль у вирішенні проблеми взаємної заборгованості між країнами та ін..

Значно активізували процес глобалізації фінансових ринків новітні технологічні інновації у фінансовій сфері. Комп'ютери і розвинуті телекомунікації є рушійним фактором, що лежить в основі інтернаціоналізації фінансових ринків. Так, новітні засоби зв'язку підвищили швидкість міжнародних фінансових операцій та зростання їх обсягів. Сучасні телекомунікації дають змогу банкам залучати грошові заощадження практично з усіх кутків світу і переправляти фінансові ресурси інвесторам на умовах ринкової конюктури.

Технологія миттєвої передачі даних про курси акцій та інформації на весь світ спричинилась до того, що ділери в Нью-Йорку або Токіо не обмежені годинами праці організованих бірж. Вони можуть купувати і продавати цінні папери в будь-який час дня і ночі на всій планеті.

Таким чином, у світі склався цілодобово діючий міжнародний ринковий механізм, який є ефективним засобом управління світовими фінансовими потоками. На моніторах спеціальних інформаційних агентств у режимі реального часу (відтворюються ринкові ціни, валютні курси, процентні ставки та інші фінансові умови міжнародних операцій незалежно від місця їх проведення).

Наслідки глобалізації фінансових ринків. Процес інтернаціоналізації фінансових ринків означає, що ринки різних країн, взяті в сукупності, інтегруються в глобальну цілісну систему, об'єднану спільними умовами функціонування для доступу до фінансових ресурсів і фінансування міжнародних проектів. Глобалізація фінансових ринків веде, з одного боку, до значної концентрації фінансових ресурсів у світових фінансових центрах, а з іншого - розширює можливості використання тимчасово вільних коштів тими країнами, котрі відчувають їх дефіцит. Зокрема, зовнішні запозичення широко використовуються країнами з перехідною економікою шляхом продажу цінних паперів, розміщення облігаційних позик на глобальних фінансових ринках, отримання міжнародних кредитів тощо. Потенційно сам процес глобалізації надає значні переваги, як інвесторам так і позичальникам, оскільки, надаючи суб'єктам ринку максимально різнобічний вибір, дозволяє укладати більш ефективні міжнародні валютні угоди, а також завдяки високій глибині й високій ліквідності глобальних ринків швидко і мобільно переключатися з одних операцій на інші вчасно реагуючи на зміну фінансового довкілля в режимі реального часу.

Підводячи підсумок можна підкреслити, що глобалізація фінансових ринків, як результат сучасної фінансової інтеграції сприяє розвитку світової економіки, оскільки дає можливість більш оптимального розподілу фінансових ресурсів у глобальному масштабі. Водночас вона робить більш взаємозалежними економіки різних країн і обмежує можливості урядів країн у регулюванні діяльності суб'єктів національних фінансових ринків.

Тенденція до глобалізації, звичайно не означає зникнення ринків окремих країн і повного стирання різниці між ними, оскільки фінансова інтеграція ще залишається незавершеною поки більшість країн світу мають незалежну валютну систему зі своєю власною валютою.

Внаслідок того, що глобальний фінансовий ринок залишається сегментованим різними національними валютами, переміщення капіталів з одного національного ринку до іншого передбачає валютний ризик та розбіжності у процентних ставках. Поки глобальний фінансовий ринок не сягне повної інтеграції на основі єдиної валюти, він не зможе ліквідувати відмінності у валютних курсах та відсоткових ставках у різних країнах. Підтвердженням цієї тези є запровадження єдиної валюти “євро” в рамках ЄВС, коли євроринок став повністю інтегрованою системою, для якої притаманні такі інтеграційні вигоди:

- мінімізація валютного ризику за рахунок здійснення всіх фінансових операцій в одній валюті;

- забезпечення вільного переміщення (руху) грошових коштів та диверсифікації банківських операцій в межах Євросоюзу;

Все це дає можливість значно скоротити трансакційні витрати і збільшити алокаційну (за рахунок оптимального розміщення капіталу) ефективність на европейському фінансовому ринку.

Світовий фінансовий ринок становить собою сукупність попиту на позичковий капітал з боку позичальників та його пропозиції з боку кредиторів країн світової співдружності. Він забезпечує акумуляцію і перерозподіл фінансових ресурсів через посередників. Світовий фінансовий ринок за функціональною структурою включає в себе кредитний ринок (ринок боргових зобов'язань), ринок титулів власності, ринок фінансових дериватів і ринок валюти.

Міжнародний кредитний ринок становить собою сукупність кредитних відносин, що функціонують в масштабі світового господарства. Іншими словами, міжнародний кредитний ринок - це попит і пропозиція кредитів на рівні світового господарства. На світовому кредитному ринку рухаються боргові зобов'язання, які підтверджують право кредитора на стягнення боргу з боржника. За методологією Світового банку, боргові зобов'язання класифікуються за строком погашення, за типом позичальника і за типом кредитора.

За строком погашення боргові зобов'язання поділяються на довгострокові (зі строком погашення понад один рік), короткострокові (зі строком погашення до одного року) і кредити МВФ, які, хоча й носять короткостроковий характер, не класифікуються за строками погашення. За типом позичальника боргові зобов'язання поділяються на державні, гарантовані державою і приватні. За типом кредитора вони поділяються на офіційні і приватні. Офіційні боргові зобов'язання в свою чергу поділяються на зобов'язання перед міжнародними організаціями і двосторонні зобов'язання. Приватні боргові зобов'язання діляться на борг комерційним банкам, облігації і інший борг. Борговими джерелами міжнародного фінансування виступають ноти і комерційні папери, банківські позики, облігації.

Ринок титулів власності - це попит і пропозиція акцій і депозитарних розписок. Акції становлять собою один з найбільш розповсюджених видів цінних паперів, які підтверджують право їх власника на частку в капіталі фірми і дають йому право голосувати на щорічних зборах акціонерів, обирати директорів і одержувати у вигляді дивідендів частку від прибутку фірми.

Міжнародний ринок титулів власності за обсягами фінансуванню не є провідним у структурі фінансового ринку. Це пояснюється тим, що на національних ринках торгують переважно місцевими акціями, а кількість іноземних акцій суттєво обмежена.

Міжнародний ринок титулів власності поділяється на зрілі ринки і ринки, що розвиваються. Зрілі ринки - це ринки акцій США, Японії та країн ЄС, які характеризуються високим рівнем організованої торгівлі через біржі, високим рівнем ринкової капіталізації і досконалою системою організаційного та правового забезпечення торгівлі акціями. Ринки, що розвиваються, становлять собою ринки акцій країн з перехідною економікою і країн, що розвиваються. Вони характеризуються високими темпами зростання, підвищеним ризиком, низьким рівнем ринкової капіталізації і недосконалим механізмом правового регулювання.

В структурі міжнародного фінансового ринку ринок фінансових дериватів є наймолодшим утворенням. Він склався на рубежі 70-х - 80-х років XX століття. Ринок фінансових дериватів становить собою ринок інструментів торгівлі фінансовим ризиком, ціни яких прив'язані до іншого фінансового або реального активу. За класифікацією Банку міжнародних розрахунків розрізняють чотири типи активів, до кожного з яких або будь-якого їх поєднання може бути прив'язаний дериват. До них відносяться: товари, акції, іноземна валюта і процентна ставка. Тобто, ціна деривата може бути прив'язана до ціни товару або руху індексу цін на групу товарів, певної акції або руху індексу цін на групу акцій, однієї чи декількох валют та процентної ставки (фіксованої, плаваючої чи якоїсь їх комбінації).

Як вже зазначалося, складовою міжнародного фінансового ринку є ринок валюти. Він становить собою сукупність національних ринків валюти і характеризується використанням національної валюти та міжнародної колективної валюти. Докладніше про міжнародний ринок валюти мова йтиме нижче.

Крім функціональної структури, міжнародний фінансовий ринок Класифікують за географічною структурою. Вона відображає рух капіталу між країнами, групами країн, регіонами світу переважно через міжнародні фінансові центри. На формування міжнародних фінансових центрів роблять вплив такі фактори, як високий рівень розвитку країни, активна участь в міжнародних економічних відносинах, високорозвинутий національний ринок капіталів, ліберальне (пільгове) валютне і податкове законодавство, зручне географічне розташування, політична стабільність в країні. Забезпечення вказаних умов стало передумовою формування нинішніх основних міжнародних фінансових центрів.

Із викладеного вище видно, що суб'єктами міжнародного фінансового ринку виступають професійні посередники в особі транснаціональних банків, фінансових компаній, фондових бірж, кредитно-фінансових установ. Позичальниками і кредиторами виступають офіційні інвестори в особі центральних банків, державних установ і міжнародних організацій, приватні фірми і банки, страхові компанії, пенсійні фонди і транснаціональні компанії.

В сучасних умовах в розвитку міжнародного фінансового ринку намітились тенденції, які дають підстави твердити про серйозні зміни в його складових. Серед них найважливішими є такі: активізація ринку цінних паперів, що призвело до зростання частки облігаційних позик в загальному обсязі міжнародного позичкового капіталу. Якщо на початку 80-х років XX століття обсяг кредитних операцій становив понад 40%, а фінансування через випуск облігацій - менше 60%, то в кінці 90х років XX століття названі показники становили відповідно менше 30% і понад 70%; зростання ролі держави в експорті капіталу; зростання ролі міжнародних економічних та валютно-фінансових організацій; зниження ролі банків.

Також я вважаю, що процес становлення міжнародного фінансового ринку залежить безпосередньо від факторів економічного зростання, особливо в країнах з перехідною “трансформаційною” економікою.

1.2 Фактори економічного зростання в країнах з трансформаційною економікою

Метою даного розділу є дослідження факторів економічного зростання та їх впливу на забезпечення стабільного економічного розвитку та підвищення добробуту населення країн з трансформаційною економікою в тому числі СНД в фінансовий кризовий період.

На сьогодні в країнах СНД і Центрально-Східної Європи все ще залишаються невирішеними проблеми структурної перебудови економік і підвищення якості соціально-економічного розвитку. Як наслідок суттєве відставання від розвинених країн за показниками рівня і якості життя населення. Це обумовлює необхідність перегляду факторів, що забезпечують економічне зростання.

Дослідження динаміки і факторів економічного зростання в умовах трансформаційної економіки здійснювали такі зарубіжні і вітчизняні вчені, як Рооден Р., де Мело М., Фішер С., Сахай Р., Берг К., Аслунд А., Зеттельмейер Д., Вельфе В., Гаврилишин О., Глаз`єв C., Кудров В., Гєєць В., Петкова Л., Лизун М., Ленчук Е. та ін. Проте питання визначення характеру економічного зростання і умов забезпечення його сталості в трансформаційній економіці залишається актуальним і на сьогодні.

Початок перехідного періоду постсоціалістичних країн характеризувався значним занепадом виробництва, особливо яке викликане світовими фінансовими кризами. Як показує аналіз, проведений Бергом, Боренштайном, Сехей і Зеттельмейером, початковий спад виробництва пов'язаний, швидше з неорганізованістю і несприятливими початковими умовами, ніж з неефективним проведенням структурних реформ. Хоч економічні системи країн були схожі, економічні показники країн, навіть на початку перехідного періоду, значно відрізнялись.

Деякі з них (такі як Азербайджан, Казахстан, Росія, Туркменістан) мали значні природні ресурси.

Країни Балтії, постсоціалістичні країни Центральної і Східної Європи мали більш високі доходи на душу населення і мали кращі умови для переорієнтації своєї торгівлі в напрямку економічно розвинених країн [1].

Країни ЦСЄ почали раніше впроваджувати структурні реформи, а тому досягли значно більшого прогресу, про що свідчить вищий рівень індексу реформ [2].

Загалом, можна виокремити такі групи країн щодо темпів економічного зростання:

Перша група, до якої входять країни Центральної і Східної Європи (Болгарія, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Чехія, Хорватія), характеризується швидким подоланням економічного спаду (1992-1994рр.) та стабільним економічним зростанням невисокими темпами (в середньому 3,3-4,6%) [3].

Друга група країн - країни Балтії та переважна більшість країнСНД - демонструють доволі високі показники економічного зростання після значної тривалої фінансово економічно кризи (початок стабілізації - 1995-1999 роки). Середньорічні темпи зростання з початку періоду стабілізації в цих країнах - 5,25-7,7%.

До третьої групи країн можна віднести Азербайджан, Вірменію та Туркменістан, які після значної кризи демонструють надзвичайно високі показники економічного зростання. Проте, ці високі показники пов'язані не з проведенням успішних реформ, а зі значним збільшенням видобутку нафти і газу [4].

Загалом економічне зростання в постсоціалістичних країнах має такі складові: відновне, ресурсозалежне, системне та інноваційне зростання. Відновне зростання відображається в повному чи частковому відновленні виробництва товарів і послуг. Характерною рисою відновного зростання є високі темпи на початковому етапі. Проте необхідно мати на увазі, що таке зростання має затухаючий характер. Тому в умовах нестабільності зовнішнього середовища, незавершеності структурної перебудови економік воно може зупинитись або ж замінитися новим спадом.

На сьогодні експорт продукції майже всіх країн СНД має сировинну орієнтацію (крім Білорусії і Молдови). В більшості з них на частку декількох видів сировини припадає від 60 до 85% вартості експорту [5]. Проте таке зростання має ряд ризиків. Країни з сировинною орієнтацією економіки залежать від кон'юнктури світових ринків, оскільки коливання цін на сировину впливає на коливання бюджетних надходжень і реальних обмінних курсів валют країнекспортерів. Це значно ускладнює здійснення макроекономічної політики при недостатній диверсифікації економіки. Крім того, в періоди високих цін на ресурси, підвищуються курси валют країн-експортерів, що знижує конкурентоздатність виробників інших галузей. На даний момент, за оцінками експертів Україна, Росія та Казахстан найбільше постраждають від фінансової економічної кризи серед країн СНД у 2009 році (див. ДОДАТОК А).

Як доводить досвід країн СНД, в результаті ресурсного розвитку дещо стримується технологічний розвиток країни, оскільки технології, що застосовуються в цьому секторі є простими. В країнах немає стимулів для розвитку високопродуктивних секторів, що обмежує зростання продуктивності в масштабах всієї економіки. Так, в країнах співдружності з використанням сучасної техніки добувається лише 10% нафти, а ступінь видобутку запасів не перевищує 40-50%. В хімічній промисловості частка прогресивних матеріалів і продуктів в загальному обсязі випуску нижче, ніж в розвинених країнах в 2-3 рази, а питома вага продукції, що випускається за застарілою технологією, досягає 60%. В машинобудуванні тільки 20% продукції відповідає світовому рівню. В чорній металургії на застарілому обладнанні виробляється більше 60% сталі.

Успішний розвиток країн зі значною часткою добувного сектора у ВВП можливий, але за умови, що він буде супроводжуватись зростанням частки обробної промисловості й підвищенням ролі високотехнологічного сектора і сфери послуг.

Системне зростання відбувається в результаті структурного реформування економіки і впровадження нових сегментів виробництва товарів і послуг. Важливу роль при цьому відіграють розвиток малого підприємництва, фінансового сектора, торгівлі, будівництва, транспорту. На відміну від країн СНД, країни ЦСЄ сформували досить диверсифіковану промисловість, що знайшло своє відображення в структурі виробництва та експорту. Розвиток їх економік залежить переважно від внутрішнього споживання.

Слід зазначити, що зростання інвестиційної активності неможливе без наявності інвестиційно привабливої структури економіки країни і належної технологічної основи, що включає елементи сучасних технологічних укладів.

Однією з умов забезпечення стабільного економічного зростання і створення сприятливого інвестиційного клімату є політична стабільність. Як показує досвід країн СНД, політична нестабільність і військові конфлікти суттєво сповільнюють темпи економічного зростання господарства. Високий внутрішній попит в останні роки багато в чому був обумовлений споживанням, зростання якого забезпечувалось надходженням капіталу, розширенням кредитування, збільшенням витрат державного сектора в формі підвищення зарплат і пенсій.

Досягнення стійкого розвитку економіки передбачає зміну структури економіки на користь динамічно зростаючих високотехнологічних галузей і сфери послуг, а також збільшенням наукоємності та інноваційної активності всіх секторів економіки (в т.ч. традиційних). На жаль, інноваційна складова в усіх постсоціалістичних країнах впливає на економічне зростання недостатньо і знаходиться на стадії становлення. За час ринкових трансформацій науково-технічний потенціал цих країн розвивався слабо чи руйнувався.

Дуже низьким є рівень фінансування наукових досліджень і розробок. Навіть країни з найвищим рівнем цього показника (Словенія - 1,59% від ВВП, Чехія - 1,5% ВВП, Росія - 1,1% ВВП, Україна, Угорщина - 1% ВВП) відстають від рівня економічно розвинених країн [10]. Залишається низькою і інноваційна активність підприємств. Лише показники Болгарії, Румунії, Чехії і Словаччини відповідають показникам окремих країн ЄС. Показники країн СНД в 3-4 рази нижчі.

Для подальшого підтримання високих темпів економічного зростання необхідно збільшити фінансування сфери НДДКР (10% зростання кумулятивних внутрішніх видатків на НДДКР могли б забезпечити додаткові 0,8% зростання ВВП), стимулювати розвиток людського капіталу, активніше включатись у міжнародне науково-технічне співробітництво [7].

В більшості країн СНД навіть порівняно високі темпи економічного зростання не дали змоги вирішити такі соціально-економічні проблеми, як низький соціальний захист населення, бідність, надмірна диференціація доходів, інфляція, неефективна структура виробництва, дешева робоча сила, значна частка тіньової економіки, політична нестабільність та ін.

Тому для формування основи довгострокового стабільного розвитку та підвищення рівня життя населення необхідно забезпечити: формування і послідовну реалізацію структурної політики на користь галузей, що виробляють конкурентоздатну на світових ринках продукцію з високою доданою вартістю, що зменшуватиме залежність від коливання цін на ресурси; стабілізацію економічного і політичного середовища в країнах, через проведення послідовної політики і вдосконалення нормативно-правової бази, зниження рівня тінізації економік, вирішення військових конфліктів; розбудову ефективних інститутів ринкової економіки, підвищуючи координацію різних секторів економіки (банківського, страхового, наукового, виробничого та ін.) і активізуючи інвестиційну діяльність; розвиток інноваційного потенціалу, шляхом створення системи стимулювання розвитку високотехнологічних галузей, внаслідок впровадження пільгового кредитування, удосконалення податкової системи, впровадження механізмів державних гарантій; розширення міждержавного співробітництва в галузі наукових розробок та інноваційної діяльності, шляхом координації зусиль в питаннях розвитку пріоритетних для декількох держав напрямків.

Отже, судячи з представленого мною матеріалу я зробив висновок: що для вирішення цих завдань необхідна і консолідована зацікавленість учасників ринку, і політична воля, і відповідні економічні умови. Також системна робота по формуванню основ стійкого довгострокового розвитку дозволить постсоціалістичним країнам інтегруватись в глобальну економіку рівноправними партнерами країн з розвиненою економікою.

Також я вважаю слід відзначити, що поступальний процес інтернаціоналізації економічного життя, який проявляться у зростанні обсягів світової торгівлі товарами, об'єктивно зумовлює диверсифікацію та підвищення значення міжнародних валютно-фінансових і кредитних відносин. Динамічний розвиок будь-якої національної економіки за сучасних умов (фінансової економічної кризи) значною мірою залежить від ефективної участі в роботі фінансових ринків, активної інтеграції у світове і регіональне фінансове середовище.

У сфері валютно-фінансових відносин проробляється питання впровадження взаємної конвертованості національних валют і забезпечення їх вільного котирування на валютних ринках країн СНД. Також щодо ситуації на сьогоднішній час, то МВФ прогнозує різке скорочення економік СНД в 2009р., і валютні резерви України станом кінець2009 року складуть приблизно 28млрд.дол. (див. ДОДАТОК В).

Експерти вказують на різну готовність держав СНД до інтеграції, що здійснюється на трьох різних швидкостях. Перший варіант інтеграції СНД - це міжнародна організація політико-консультативного типу з відповідними військово-політичними обов'язками в рамках Договору про колективну безпеку. На другій швидкості відбувається економічна інтеграція більш вузької групи держав - Білорусі, Казахстану, Киргизії, Росії, Таджикистану, України. Максимальний рівень інтеграції у Росії та Білорусі.

Єдиний економічний простір - простір, що об'єднує територію учасників Це визначення близьке до того, яке використовується у Європейському Союзі. Різниця полягає в тому, що в ЄС уведена єдина валюта й існують конкретні критерії узгодження економічної політики.

Основними цілями формування Єдиного економічного простору є ефективне функціонування спільного (внутрішнього) ринку товарів, послуг, капіталу і праці; створення умов для ефективної структурної перебудови економіки в інтересах підвищення життєвого рівня населення і ін..

Отже, можна констатувати невисоку ефективність функціонування СНД і низький рівень його впливу на світову економіку. Це інтеграційне об'єднання за період свого існування не спромоглося навіть опанувати перший щабель інтеграційного процесу - зону вільної торгівлі, навіть не тоді коли була фінансова криза а коли її не було, хоча рішень із цього приводу було прийнято немало.

З огляду на обмеженість внутрішніх фінансових ресурсів в умовах погіршення доступу до зовнішніх кредитів підприємці мають зробити нелегкий вибір: або зупинити виробництво і втратити ринки, тримаючи високі ціни в розрахунку на тимчасові труднощі, або знизити ціни, тим самим відновивши попит на свою продукцію і зберігши споживача.

Лише спільна робота уряду та Нацбанку, підтримана Верховною Радою, а також безпосередньо бізнесом, дозволить успішно пройти тест на зрілість української економіки в умовах світової фінансової кризи.

Слід відзначити, що навіть при наполегливому бажані розвивати світове господарство країн та при створені нових міжнародних обєднань, створення різних шляхів для покращення доброботу країни, ці дії аж ніяк неможуть оминути світову фінансову еконогічну кризу. І тому наступний розділ буде розкривати тенденцію і наслідки світової економічної кризи.

РОЗДІЛ 2. ВПЛИВ СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ ЗА КОРДОНОМ ТА В УКРАЇНІ

2.1 Світова фінансова економічна криза в Україні

Перш ніж прогнозувати можливі наслідки світової фінансової кризи для економіки України, спробуємо дати відповідь на запитання: коли вона розпочалась?

Світова фінансова криза 2007-2008 років, як і будь-яка інша, проходить кілька хвиль у своєму розвитку. Дві попередні ми пережили досить упевнено, хоча й не без помилок.

Перша хвиля поширилась у 2007 році, коли на світових фондових ринках відбулося перше падіння фондових індексів провідних банків та фінансових компаній. За таких обставин спекулятивний капітал, що шукає стабільні ринки з найвищими прибутками, перейшов із ринків розвинених країн до країн з економіками, що розвиваються, які продовжували демонструвати високі темпи зростання та прибутковості. За оцінками фінансових експертів, співвідношення ризику та прибутковості в таких країнах було досить привабливе. Як наслідок, у 2007 році фондові ринки таких країн продемонстрували зростання, Китай і Україна стали лідерами такого зростання.

Так само значними були обсяги припливу кредитів. За 2007 рік українська економіка запозичила 24,3 млрд. дол. США середньо- та довгострокових кредитів.

Друга хвиля стартувала на початку 2008 року, коли падіння фондових ринків світу, що тривало, зумовило переорієнтацію фінансових потоків з одних активів в інші, зокрема сировинні та енергетичні. Ці активи стали більш привабливими, що одразу стимулювало істотне зростання цін на сировинні ресурси. За підсумками січня-липня, ціна на метал у середньому за вісьмома регіонами світу зросла майже на 81%, вартість нафти марки Brent - на 32%. До моменту, коли з'явилися перші позитивні прогнози щодо світового валового збору зернових у 2008/2009 маркетинговому році, за 2007/2008 маркетинговий рік ціни на пшеницю (США, FOB) зросли в середньому на 79%.

Наслідки для економіки України були такі.

Посилення загального інфляційного фону. Інфляційна спіраль, розкручена у 2007 році, мала продовження і в 2008-му. Нестабільність політична не могла не позначитися на економічній площині. За підсумками восьми місяців, ціни виробників промислової продукції зросли на 36,5%. Лідерами зростання стали такі галузі, як добування корисних копалин (крім паливно-енергетичних) - 70,4%, металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів - 68,1, виробництво коксу - 64,3, хімічне виробництво - 55,9%. Тобто всі галузі, що орієнтовані на зовнішні ринки або, відповідно до особливостей виробничого процесу, обслуговують експортоорієнтовані виробництва. [24]

Аналіз інфляції (січень 2010). Зростання споживчих цін у січні було високим (1.8% при середньому значенні у докризовий період 2001-2008 років на рівні 1.5%), сезонно скоригована інфляція склала 0.9%. Тим не менш, інфляція в річному вимірі продовжила знижуватись (на 1.2 в.п. до 11.1%) завдяки високій статистичній базі I кварталу 2009 року, де вплив девальвації кінця 2008 року на ціни був максимальним.

Левова частка інфляції за місяць була обумовлена підвищенням цін на продукти харчування. Лише короткострокове зростання цін за окремими товарами продовольчої групи, наведених на графіку (за виключенням середніх темпів зростання за останні 5 років), пов'язане з відміною пільг (молочна група) та підвищенням світових цін, а також низьким врожаєм в Україні (цукор) за нашими оцінками, додало 0.7 в.п. в зміну ІСЦ. Відносна стабільність курсу гривні до іноземних валют, а також стримуючий вплив фіскальної та монетарної політики сприяли продовженню зростання базової інфляції помірними темпами (за місяць - на 0.8%, внесок в ІСЦ - лише 0.4 в.п., зниження в річному вимірі склало 2.3 в.п. - до 12.6%). При цьому, на зростання базової інфляції продовжили впливати вторинні ефекти від підвищення цін палива в 2009 році через зростання транспортних витрат в собівартості продукції.

Разом з цим, продовження політики стримуванн зростання цін та тарифів, які регулюються адміністративно (зокрема, тарифи на житлово-комунальні послуги у січні зросли на 0.4%, за плинний рік - лише на 6.5%), на фоні підвищення ціни на імпортований газ у I кварталі 2010 року (близько 50%) посилює диспропорцію між собівартістю та ціною реалізації послуг ЖКГ та виступає фактором відкладення інфляції витрат на 2010 рік.

Ціни на окремі продукти харчування у 2010 році становлять (рис. 2.1).

Рисунок 2.1. Ціни на окремі продукти харчування у 2010р. %

Низький рівень сукупного попиту в економіці продовжує виступати домінантним чинником зниження інфляційного тиску (розрив ВВП в 4 кварталі склав -2.6%). Так, незважаючи на певне відновлення економічної активності наприкінці 2009 року, показники споживчого ринку залишаються надзвичайно низькими (зниження обсягів роздрібного товарообороту за 2009 рік склало 16.6%).

При цьому, купівельна спроможність населення зменшилась (скорочення реальної заробітної плати населення на 9.2% за 2009 рік) поряд зі збільшенням за аналогічний період заборгованості із заробітної плати на 23.9% та високим рівнем безробіття (8.6% у III кварталі 2009 р.).

Підвищення ролі експортних виробництв в економічному зростанні. З початку року спостерігалися поступове прискорення зростання виробництва в експортоорієнтованих галузях економіки і перерозподіл фінансових ресурсів в економіці від решти секторів до сировинного та експортоорієнтованого секторів, зокрема й через банківську систему. Так, за підсумками семи місяців, зростання виробництва у металургії становило 3,5%, хімічній промисловості - 5,2%. В цілому це забезпечило утримання досить високих темпів зростання промисловості - 7,3%.

В умовах формування додатного сальдо платіжного балансу і, відповідно, надлишку пропозиції валюти у травні офіційний курс гривні до долара США ревальвував на 3,96% і на кінець серпня становив 4,85 грн./дол. США. Міжнародні валютні резерви протягом січня-серпня зросли на 5,6 млрд. дол. США - до 38,1 млрд. дол..

На тлі другої хвилі світової фінансової кризи не залишився осторонь світових процесів й український фондовий ринок. Індекс Першої фондової торговельної системи (ПФТС) за сім місяців втратив 43,5% своїх позицій. Це пов'язано головним чином із виходом з українського ринку, як і зі світового, частини іноземних інвесторів, так званих спекулянтів, а також із нестабільною політичною ситуацією в Україні. [25]

Рейтинги боргових ціних паперів, які приймали участь в торгах Фондової біржі ПФТС, станом на січень 2010р., (див. ДОДАТОК С)

Третю хвилю світової кризи ми спостерігаємо тепер. Наслідками цього етапу світової фінансової кризи стала серія банкрутств провідних світових фінансових компаній та поширення фінансової кризи на реальний сектор світового господарства, падіння попиту на світових ринках та, як результат, обвал цін на сировинних ринках, стагнація провідних економічних систем.

У серпні-вересні ціна на метал у середньому за вісьмома регіонами світу впала на 18,3%, ціни на нафту знизилися на 26,5%.

У серпні вперше, починаючи з жовтня 2002 року, відбулося зменшення обсягів виробництва промислової продукції. Тобто в експортоорієнтованих секторах економіки, внаслідок реалізації стратегій, спрямованих на першочерговий пошук ніш на зовнішньому ринку, та недооцінки внутрішнього, на сьогодні спостерігається уповільнення зростання під впливом комплексу зовнішніх шоків. У результаті приріст у металургійній та хімічній промисловості за вісім місяців становив лише 2 та 3,5% відповідно. Загалом темпи зростання обсягів промислового виробництва, за підсумками восьми місяців, уже уповільнилися до 6,3%. Як наслідок, після поступового «просідання» фондового ринку протягом семи місяців уже за два наступні місяці було зафіксоване аналогічне падіння, й індекс ПФТС втратив ще 43% своїх позицій. Негативно вплинули на зміну індексу ПФТС новини саме від гірничо-металургійного комплексу.

На валютному ринку розпочались девальваційні процеси, і вже у вересні міжнародні валютні резерви скоротились на 0,6 млрд. дол. США. Як один із чинників, що прискорюють інфляцію, у вересні знову почали посилюватися негативні інфляційні очікування. На готівковому валютному ринку сформувалося значне від'ємне сальдо продажу/купівлі населенням іноземної валюти на рівні 1321 млн. дол. США.

Третя хвиля світової фінансової кризи примусила уряди провідних країн переглянути свою політику щодо фінансових ринків. Зокрема уряди США, Великобританії, Німеччини, Росії, країн Бенілюксу тощо прийняли рішення про державну підтримку окремих фінансових установ, які переживають фінансові труднощі.

Чого ж очікують інвестори і від уряду України. Але проблеми, які у США та інших розвинених країнах призвели до іпотечної і фінансової криз, та проблеми, які можуть сформувати негативні тенденції в розвитку економіки України, істотно різняться.

Для вироблення рішень, котрі справді дозволять пом'якшити вплив світової кризи на економіку Україні, необхідно проаналізувати, через які канали найбільш відчутним може бути цей вплив.

Щодо інших каналів впливу, то вони чутливіші для економіки України.

Перший канал - зовнішньоторговельний. Через поширення проблем на фінансових ринках уже відбувається зменшення світового попиту.

Другий канал - банківська система. На сьогодні досить високою є частка присутності іноземного капіталу у фінансових установах. Фінансовий сектор України - один із лідерів у залученні прямих іноземних інвестицій (19% усього накопиченого іноземного капіталу).

Третій канал - борговий. Наприкінці першого півріччя 2008 року обсяг валового зовнішнього боргу становив 59,9% ВВП, або 100,06 млрд. дол. США. При цьому майже 85% сягає заборгованість приватного сектора економіки. Згідно із дослідженнями, проведеними МВФ, максимально допустимою сумою зовнішнього боргу для країн із низьким та середнім рівнем доходів є сума на рівні 49,7% ВВП; при перевищенні цього рівня ймовірність розгортання фінансових криз становить близько 70%.

Погіршення ліквідності світових фінансових ринків може істотно уповільнити кредитування української економіки. Як наслідок, українські позичальники зазнають труднощів із рефінансуванням своїх кредитних зобов'язань на зовнішніх ринках.

Слід зазначити, що у структурі зовнішнього боргу значною є частка короткострокового капіталу (28,2% на кінець червня 2008 року). Коефіцієнт покриття резервами короткострокового зовнішнього боргу за перше півріччя зменшився майже на 15% і становив 1,258. Саме цей капітал у разі раптового його відпливу може стати одним із чинників дестабілізації курсу національної валюти.

Якщо станеться найгірше й реалізується вплив усіх зазначених каналів одночасно і в повному обсязі, то наслідки світової фінансової кризи для України будуть досить відчутними: істотно зросте дефіцит зовнішньоторговельного балансу, перевищивши рівень у 10% ВВП, що є критичним для економік, які розвиваються; скоротиться додатне сальдо.

Щоб не допустити значної девальвації, Національний банк буде змушений продавати валюту з резерву. Але запобігти девальвації буде вкрай важко.

З урахуванням розвитку світової кризи і уряд, і Національний банк уже вжили низку заходів, які дозволять зменшити ризик істотного впливу. Це і пакет антиінфляційних заходів, і заходи з підвищення стійкості банківської системи, комплекс заходів із мінімізації впливу проявів світової фінансової кризи на економіку України тощо. Так, на початку року Національний банк прийняв рішення про підвищення вимог до розрахунку адекватності регулятивного капіталу банків (довгострокові активні операції, які здійснюються з перевищенням термінів розміщення над термінами залучення коштів, додатково зважуються на коефіцієнт ризику 50% тощо), що дало змогу банкам переглянути свої позиції у бік їх поліпшення.

Крім того, я вважаю, що певним страховим полісом для України є Євро-2012. Якщо запланований комплекс робіт буде виконано, то ми гарантовано матимемо значний приплив капіталу каналами прямих іноземних інвестицій, середньо- та довгострокових кредитів. Адже така подія у світовому масштабі розглядається інвесторами як іміджева з невисоким рівнем ризику фінансування. Однак, як кажуть, сподівайся на краще, але будь готовим до гіршого. Наявні загрози потребують як від влади, так і від підприємців певної реакції та прийняття додаткових запобіжних заходів.

Однак виникає питання, що може зробити уряд, НБУ та підприємці чи інвестори?

З огляду на ризики скорочення експортоорієнтованого виробництва внаслідок падіння світового попиту та ускладнення платежів за експортними операціями, необхідно здійснити комплекс заходів, спрямованих на розширення внутрішнього попиту на групу експортних товарів і, тим самим, посилення ролі внутрішнього виробництва. Для цього достатньо буде започаткувати нові інфраструктурні та житлові будівельні проекти, що фінансуються з бюджету. Уряд повинен не допустити обвалу цін на зерно нового врожаю через закупівлі Аграрним фондом, аби сільгоспвиробники отримали достатні ресурси для проведення всього комплексу посівних робіт. Це безпосередньо й опосередковано підтримає розвиток металургійної галузі, виробництва коксу, добувної промисловості, хімічної, нафтопереробки, харчової, а також торгівлі та транспорту.

В умовах фінансової кризи стратегічним напрямом діяльності уряду є стимулювання збільшення інвестицій у реальний сектор національної економіки. Для цього, крім активізації реалізації проектів Євро-2012, необхідно розблокувати приватизаційні процеси. Але тут без допомоги Верховної Ради не обійтися, адже нагальним є прийняття Державної програми приватизації. Також необхідно ухвалити низку законопроектів, розроблених урядом і спрямованих на підвищення інвестиційної привабливості України.

Аби запобігти банківській кризі, НБУ доцільно прийняти низку рішень, які встановлюють принципи рефінансування комерційних банків з проблемами короткострокової ліквідності під час проявів ознак фінансової кризи. Для запобігання валютній кризі необхідно виробити комплекс заходів, які не дозволять валютним спекулянтам розхитувати курс. При цьому НБУ має й надалі проводити політику збільшення волатильності курсу задля зниження ризиків розбалансування платіжного балансу.

Отже, як бачимо з представленого мною матеріалу світова фінансово економічна криза досить сильно вплинула на Україну і нетільки. І навіть, якщо новий уряд буде наполегливо працювати над створенням “стабілізаційних” програм, постійно контролювати і вдосконалювати фіскалюну політику в тому числі валютну і інші програми для розвитку, то знадобиться не один уряд. За моїми прогнозами економіка України буде поступово підніматись після 2012 р., вслід за економікою Великобританії, Японії, Єврозони і звісно США.

2.2 Світова фінансова криза її наслідки за кордоном та в Україні

Починаючи з 2008 року, всі провідні фондові ринки демонструють падіння своїх показників, незалежно від розвитку країни і інших вагомих факторів (табл. 2.1).

Таблиця 2.1.Падіння світових фінансових ринків

Найбільші компанії	%
PFTS Ukraine	-65,7
SSE Comp/ China	-60,6
BET Romania	-52,5
RTS Russia	-43,4
mWIG 40 Polang	-41,2
ISEQ Irland	-40,4
ISE 100 Turkey	-36,8
HANG SENG Hong Kong	-30,5
KLCI Malaysia	-29
MIBTEL Italy	-27,8
Bel 20 Belglum	-26
DAX Germany	-24,2
KOPSI Korea	-23,3
CAC 40 France	-23
NIKKEI 225 Japan	-22,1
FTSE 100 United Kindom	-17,7
S&P 500 United States	-14,5
NASDAQ Comp. United States	-14,3
DOW JONES lnd. United States	-14,1

З даної таблиці видно, що найбільш постраждали компанії PFTS Ukraine, SSE Comp/ China, BET Romania і RTS Russia. Найбільш стійкими виявились американські фондові ринки NASDAQ Comp. United States, DOW JONES lnd. United States.

Оцінка чутливості до макроекономічної нестабільності Fitch: з 73 країн, проаналізованих у травні 2008 року, Україна посіла друге місце серед найуразливіших країн.

Огляд банківського сектора України Standards and Poor в 2008 р.: банківський сектор України має високий ступінь ризику і йому присвоєно 10 категорію, до якої належать найбільш слабкі та уразливі банківські сектори в світі (разом з Болівією і Венесуелою).

Квартальна оцінка фінансових ризиків Американського казначейства, вересень 2008 (Україна потрапила в десятку країн з найбільш високим ступенем фінансового ризику в світі): Україні загрожують різкі зміни в структурі платіжного балансу або криза протягом наступних одного-двох років.

Основні причини уразливості української економіки

1. Великий дефіцит рахунку поточних операцій.

2. Тягар зовнішнього боргу.

3. Слабкість банківського сектора.

1. У 2009 році очікується збільшення дефіциту рахунку поточних операцій до $24 млрд., що становить 10% від прогнозованого ВВП. Такі об'єми потребуватимуть зовнішнього фінансування. Близько $10 млрд. цього дефіциту рахунку поточних операцій пояснюються імовірним підвищенням цін на імпортований газ.

2. За останні два роки загальний зовнішній борг зростав на 45% на рік і досяг $100 млрд.

Зовнішній борг приватного сектора виріс до $85 млрд., з яких $29 млрд. становить короткостроковий борг (класифікований по первинному терміну погашення).

3. Ряд досліджень ринків, що розвиваються, показав, що високі темпи зростання кредитування привели до високого рівня проблемних активів.

Темпи зростання банківського кредитування в Україні були високими протягом останніх 5 років: 60% на рік. Зростанню кредитування сприяло істотне збільшення грошової маси (МЗ) на рівні 44% на рік, а також зовнішній борг.

Крім того, надходження портфельного капіталу в Україну зменшилося з $3,3 млрд. в першій половині 2007 р. до $350 млн. в аналогічному періоді 2008 р.

Такі ризики не означають, що криза неодмінно відбудеться, а лише свідчать про її високу ймовірність.

На мою думку, Україні слід ретельно контролювати зовнішній борг приватного сектора (банківського і корпоративного), терміни погашення по якому наступають кожного місяця протягом наступних 12 місяців, і порівнювати розмір такого боргу з можливостями його погашення.

Домовитися про організаційні заходи з подолання кризи:

· укласти протокол про наміри з урядовими структурами (НБУ, Кабінетом міністрів, Міністерством фінансів, Міністерством економіки тощо) для чіткого визначення зон відповідальності і заходів із врегулювання кризи.

· укласти протокол про наміри з центральними банками інших країн, які мають великі банки в Україні, зокрема з Європейським центральним банком, Австрією, Швецією тощо з питань координації, обміну інформацією і можливого фінансування.

Погоджувати і упровадити заходи щодо виходу з кризи (відновлення балансу):

· розглянути доцільність відмови від примусових заходів відносно боржників, щоб банки могли працювати зі спрощеними вимогами до норм резервного капіталу.

· вимагати, щоб усі банки країни розробили плани екстреного фінансування, в яких будуть визначені можливості використання різних джерел фінансування і розроблені необхідні надзвичайні заходи зі швидкого забезпечення такого фінансування.

· розробити шляхи виходу з банківської кризи, в яких будуть визначені коригувальні заходи для різних видів банків (закриття, злиття, реструктуризація), залежно від їх розміру, а так само від характеру проблеми - ліквідність, платоспроможність, погане управління, здатність залучати капітал тощо.

· допомагати банкам у розробці заходів щодо виходу з ситуації з поганими активами, зокрема спростити юридичні та судові процедури стягнення по прострочених кредитах.

· розглянути можливість внесення змін в існуючу систему гарантування банківських вкладів для підвищення довіри та з метою уникнення масового зняття депозитів, не допустивши, водночас, моральних ризиків.

· внести зміни до фіскальної, монетарної і валютної політики для підвищення упевненості в тому, що наявні проблеми перебувають у процесі розв'язання (дефіцит рахунку поточних операцій, короткостроковий борг і недоліки банківського сектора).