Інтеграція України в сучасну міжнародну економічну систему

План

Вступ

Глава І: Поняття економічної інтеграції та її рівні

1.1 Економічна інтеграція як поняття

1.2 Рівні міжнародної економічної інтеграції

1.2.1 Зона преференційної торгівлі

1.2.2 Вільний торговельний простір

1.2.3 Митний союз

1.2.4 Спільний ринок

1.2.5 Економічний союз

Глава ІІ: Аналіз ефективності та еволюції економічної інтеграції

2.1 Європейський союз

2.2 Специфіка інтеграції східноєвропейських країн

2.2.1 Співдружність незалежних держав (СНД)

2.2.2 Чорноморське економічне співробітництво

2.2 Умови та передумови загальноєвропейської економічної інтеграції

Глава ІІІ: Інтеграція України в сучасну міжнародну економічну систему

3.1 Об'єктивна необхідність та умови інтеграції України в сучасну міжнародну економічну систему

3.2 Внутрішньо- та зовнішньо економічні чинники включення України у міжнародну економічну систему

3.3 Стратегічні напрямки інтернаціоналізації української економіки

3.4 Нові форми залучення України у міжнародну економічну систему

Висновки

Список літератури

Вступ

Нинішня ситуація характеризується глобальною трансформацією усіх країн світу до нового якісного стану, нового типу цивілізації третього тисячоліття. Розв`язання цих нагальних завдань здійснюється на різних рівнях та у різноманітних сферах суспільства. Світові проблеми обговорюються вивчаються й вирішуються певною мірою в Організації Об`єднаних Націй та її підрозділах, регіональні питання у межах сучасних інтеграційних об`єднань, економіка окремих країн - державними та іншими установами, науково-дослідними інституціями. За такого великого розмаїття неабиякого значення набувають наукове узагальнення, синтез існуючих теорій і концепцій та їх адаптація до потреб і реалій економіки України.

Інтеграційні процеси в світі є чи не найпоширенішою темою економічних та політичних дискусій. З одного боку інтеграція передбачає втрату у певному ступені незалежності, додаткові зобов'язання як для країни, що вступає в певне об'єднання, так і для самого об'єднання. З іншого боку інтеграція є необхідністю у сучасному глобалізованому світі. Наприклад, якщо 95% країн в світі є членами СОТ, то зрозуміло, що й ті 5%, що ще туди не вступили, скоріше за все це зроблять. Особливо враховуючи те, що інтеграція дозволяє раціональніше використовувати спільні ресурси, збільшити ступінь спеціалізації економіки та взагалі підвищити ефективність її функціонування.

Що таке інтегрована економіка? Інтегрована економіка - це термін, що належить до ситуації, коли різноманітні сектори економіки, як правило, сільськогосподарський і промисловий, ефективно працюють разом і є взаємозалежними. Як частина процесу розвитку така ситуація звичайно виникає при досягненні стійкого економічного зростання.

Як підтверджує офіційна статистика економіка України у найближчому майбутньому матиме саме стійкі і досить високі темпи економічного зростання. Тому й інтеграція України в світову спільноту є абсолютно реальною.

На даний момент виділяють три основні напрямки інтеграції України: Європейський Союз, Єдиний Економічний Простір та Сполучені Штати Америки. Хоча не можна виключати й існування інших шляхів, наприклад, Китайська Народна Республіка. І, без сумніву, існує також варіант позаблоковості України, тобто не інтеграції взагалі.

Об`єктивна необхідність вимагає поступового, але неухильного включення економіки України до системи міжнародного поділу праці (МПП), світових інтеграційних процесів, треба враховувати усі вихідні, визначальні умови, що складаються у світовій економічній системі.

по-перше, вона дедалі більша стає глобальною цілісністю, в якій посилюється взаємозалежність національних економік на основі поглиблення транснаціоналізації виробництва та обігу, всього господарського життя .

по-друге, зростає інтенсивність регіональних інтеграційних процесів, що веде, з одного боку, до виникнення великих економічних просторів та вилучення відповідного ефекту за рахунок зростання масштабів виробництва, а з іншого - до сегментації світового ринку, до секторизації єдиного світового господарства внаслідок створення відносно замкнутих торгово-економічних блоків та інтеграційних угрупувань .

по-третє, глобальна економіка як міжнародна господарська система характеризується циклічністю розвитку, яка впливає на динаміку, темпи та пропорції економічного вступу окремих країн як її елементів та ланок.

по-четверте, домінуючими факторами і світового, і національного економічного розвитку стають інтелектуально-інформаційні складові, які отримують могутній поштовх внаслідок науково-технологічної революції.

по-п`яте, поступово змінюється економічна основа сучасної цивілізації. Індустріальна модель розвитку визначається пріоритетом знань, людського капіталу, формування «економіки розуму», «економіки думки».

Глава І: Поняття економічної інтеграції та її рівні

1.1 Економічна інтеграція як поняття

Економічна інтеграція є наслідком поглиблення міжнародного територіального поділу праці. На певному етапі розвитку цього процесу економічні стосунки між країнами світу характеризуються вже не тільки торговельними, але й тісними виробничими, фінансовими зв'язками. Економічна інтеграція - це процес зближення національних економік шляхом утворення єдиного економічного простору для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, робочої сили через національні кордони. Національні економіки, спеціалізуючись на певних товарах та послугах, водночас доповнюють одна одну в системі світового господарства. Слово "інтеграція" походить від латинського "integer" - цілий; отже, інтеграція веде до утворення цілісної економічної системи.

Сучасна міжнародна економічна інтеграція відбувається під впливом низки факторів світового розвитку, серед яких найсуттєвішими є глобалізація і регіоналізація.

Глобалізація означає тісну взаємодію і переплетіння економічних, політичних, соціальних, правових, інформаційних, культурних та інших трансакцій на світовому терені; поширення безпосередніх і опосередкованих зв'язків між суб'єктами економічної діяльності всіх країн світу; формування єдиної (глобальної) для всього світового суспільства системи світогосподарських відносин. Поняття глобалізації тісно пов'язане з інтернаціоналізацією господарського життя. Глобалізація супроводжується утворенням міжнародних організацій, що є регуляторами цього процесу. В економічній сфері це, перш за все, економічні підрозділи ООН (ЕКОСОР, ЮНІДО, ЮНКТАД та ін.), Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Світова організація торгівлі, міжнародні організації в окремих галузях економіки (промисловість, сільське господарство, транспорт тощо). Глобалізація надає інтеграційним процесам загальносвітовий характер; кожна країна взаємодіє з іншими країнами не тільки безпосередньо (наприклад, через зовнішню торгівлю), але й через механізм опосередкування, - включаючись до світового ринку, світової валютної системи, до системи міжнародних організацій глобального типу.

Регіоналізація - це поглиблення міжнародних зв'язків на компактному просторі, що зветься регіоном. Регіон характеризується не тільки близьким розташуванням країн одна до одної, але й спільністю природних, історичних, економічних, політичних, культурних умов. Такі умови, наприклад, наявні в Західній Європі, що значно полегшує там процес економічної інтеграції. На регіональному рівні утворюються міждержавні угрупування, які мають характер інтеграційних об'єднань. Економічне згуртування є головною метою і чинником їх утворення, але часто цей процес підсилюється політичними, культурними й іншими умовами. Наприклад, Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ) була, в першу чергу, політичною організацією. Європейський Союз, навпаки, розпочався в 50-х роках як суто економічна організація, а тепер дедалі більше набуває рис політичного союзу. Регіональні угрупування в Латинській Америці значною мірою ґрунтуються на культурній, мовній, регіональній спільності. Спонукальним чинником африканських об'єднань є спільність історичних умов розвитку.

Хоч на перший погляд глобалізація і регіоналізація є процесами протилежного напрямку, вони не виключають, а доповнюють одна одну. На регіональному рівні конкретизуються, організаційно упорядковуються, моделюються інтеграційні процеси, які на глобальному рівні мають узагальнений характер. Поступово розширюючись, регіональні організації відпрацьовують механізм економічного співробітництва, який стає надбанням світової спільноти на глобальному рівні. Цей факт має відображення, до речі, в системі міжнародних організацій: Організація європейського економічного співробітництва, утворена в 1948 р. як регіональна організація, з 1961 р. перетворилася на глобальну організацію економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР), що сьогодні об'єднує країни всіх континентів.

Найбільш чітко міжнародна інтеграція проявляється на регіональному рівні, тому доцільно розглянути докладніше механізм інтеграції на прикладі регіональних інтеграційних угруповань.

У просторовому відношенні можна виокремити такі рівні регіоналізації:

макрорегіональний - об'єднання держав великого регіону. Такими регіонами є: Західна Європа, Центральна Європа, Східна Європа, Центральна Азія (азіатські країни колишнього СРСР, а також Монголія), Південна Азія, Східна і Південно-Східна Азія, Азіатсько-Тихоокеанський регіон (сполучає кілька регіонів Азії, Австралію, деякі країни Північної й Південної Америки), Північна Америка, Латинська Америка, Близький Схід, Західна і Центральна Африка, Східна Африка, Південна Африка;

мезорегіональний - співробітництво між прикордонними адміністративно-територіальними утвореннями держав, наприклад, єврорегіони;

мікрорсгіональний - спільні спеціальні економічні зони (СЕЗ).

1.2 Рівні міжнародної економічної інтеграції

Інтеграційні процеси відбуваються з неоднаковою глибиною й інтенсивністю в різних регіональних угрупованнях. Це залежить від загального рівня розвитку країн регіону і рівня поглиблення територіального поділу праці між ними. За ступенем інтегрованості виокремлюються такі регіональні інтеграційні об'єднання країн: зона преференційної торгівл.і, вільний торговельний простір (зона вільної торгівлі), митний союз, спільний ринок, економічний союз.

1.2.1 Зона преференційної торгівлі

Зона преференційної торгівлі - початкова стадія регіонального інтеграційного процесу. Країни такого угруповання лібералізують торговельні відносини між собою, усуваючи перепони в торгівлі жими (але не всіма) товарами та послугами. На цій стадії ще відпрацьовано єдиний механізм оподаткування при перетині варом кордону, діють різні митні правила тощо. Квоти для імпорту ту товарів з країн-партнерів можуть бути розширені, але н ліквідуються цілком. Полегшуються умови для руху факторів виробництва (наприклад, для пересування робочої сили), але й тут можуть бути обмеження.

На цій стадії сьогодні перебуває переважаюча більшість регіональних інтеграційних угрупувань світу, в тому числі СНД.

1.2.2 Вільний торговельний простір

У вільному торговельному просторі всі бар'єри на шляху торгівлі усунені. В ньому не допускаються ніякі дискримінаційні податки, квоти, тарифи, інші торговельні бар'єри. Вільний економічний простір інколи створюється для певного класу товарів і послуг. Наприклад, створюється вільний торговельний простір сільськогосподарських товарів, котрий передбачає відсутність обмежень на торгівлю лише сільськогосподарськими товарами.

Головною рисою вільного торговельного простору є те, що кожна країна продовжує проводити свою власну політику стосовно до країн, що не є членами даного вільного торговельного простору. Іншими словами, кожна країна - член вільного торговельного простору - вільна встановлювати будь-які тарифи або інші обмеження на торгівлю з країнами, які не входять до цього об'єднання.

Найвідомішим вільним торговельним простором є Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). Вона була створена у 1"" "" угодою 7 європейських країн. Сьогодні ЄАВТ втратила колиши важливість у зв'язку з більш високим рівнем інтеграції Європі кого Союзу. Ще одним прикладом є Північно-Американська асоціація вільної торгівлі між США, Канадою та Мексикою -- НАФТА (1994 p.), яка еволюціонує в бік спільного ринку (до 2010 р-).

1.2.3 Митний союз

Митний союз, як і вільний торговельний простір, усуває бар'єри в торгівлі товарами країн-учасниць. Але крім цього, митний союз передбачає спільну торговельну політику стосовно до країн, що не входять до митного союзу. Звичайно це проявляється при прийнятті зовнішнього тарифу (мита), за допомогою якого імпорт з країн що не входять у митний союз, обкладається однаковим митом при продажу товарів будь-якій країні - учасниці митного союзу Доходи від тарифів потім розподіляються між учасниками "митного союзу” згідно з певними встановленими пропорціями.

"Спільний ринок" ЄЕС -- яскравий, але не єдиний приклад економічної ефективності митного союзу. На всіх континентах існують регіональні союзи у формі митних союзів: ЄАВТ, "МЕР- КОСУР", Андський пакт, Митний союз Центральної Африки, Асоціація країн Південно-Східної Азії.

1.2.4 Спільний ринок

Як і митний союз, спільний ринок не має торговельних бар'єрів і характеризується спільною зовнішньоторговельною політикою. Крім того, у спільному ринку мобільними є чинники виробництва між країнами-учасницями. Обмеження на імміграцію, еміграцію та переливання капіталу через кордони усунені. Чинник мобільності дозволяє більш ефективно використовувати працю, капітал і технологію. Таким чином, у спільному ринку починається інтеграція безпосередньо у сфері виробництва, що змушує членів спільного ринку тісно співпрацювати у грошовій, податковій (фіскальній) політиці і в політиці зайнятості.

Але, крім очевидних вигод функціонування спільного ринку він має і негативні сторони. Мова йде про те, що підвищення продуктивності праці країн - учасниць спільного ринку в цілому не завжди передбачає однакову вигоду для всіх країн, які входять до нього. Через цю обставину виникають труднощі у створенні спільного ринку в різних частинах земної кулі. Прикладом успішної політики спільного ринку може слугувати ЄЕС.

1.2.5 Економічний союз

Економічний союз вимагає не лише інтеграції у сфері зовнішньоторговельної і виробничої діяльності, але й інтеграції економічної політики. Країни - учасниці економічного союзу на доповнення до вільного переміщення товарів, послуг, чинників виробництва повинні гармонізувати грошово-кредитну політику, оподаткування та державні витрати. Крім того, учасники економічного союзу повинні використовувати спільну валюту. Фактично останнє може бути реалізоване створенням систем фіксованих валютних курсів. Формувань помічного союзу вимагає від держав відмови від значної частини їх національного суверенітету. Це -- серйозна перешкода на шляху формування економічного союзу. Тим більше, що світова політична система побудована на вищій владі національної держави. Процес формування економічного союзу успішно відбувається лише в Європі. Тільки тут розвивається інтеграційне утворення, що досягло ступеня економічного союзу, це - Європейський Союз.

Серед найвідоміших регіональних об'єднань слід назвати ЄС, НАФТА, МЕРКОСУР, ЄАВТ та СНД. Ось їхні основні параметри.

Таблиця 1.2.5 - Частка регіональних об'єднань у світових економічних

Світові економічні показники	ЄС	ЄАВТ	НАФТА	СНД	МЕРКОСУР
Населення	6,1	0,2	6,7	4,6	3,6
ВВП (за ПКС)	19,4	0,8	24,9	4,0	3,6
Експорт	35,9	2,6	16,7	2,3	1,3

Глава ІІ: Аналіз ефективності та еволюції економічної інтеграції

2.1 Європейський Союз

Курс на європейську інтеграцію викристалізовується з багатовікової історії українського народу, його ментальності та етнічних коренів. Це наше домашнє завдання, реалізація якого залежить насамперед від нас самих.

Потрібно врахувати і геополітичний вимір розширення ЄС, а також його динаміку в контексті глобальних трансформацій від однополярного до багатополярного світу. Події в Іраку суттєво прискорили процес посилення геополітичної достатності Євросоюзу, та перспективи становлення Європи визнаним лідером світового цивілізаційного процесу. Важливо, що у свідомості європейської спільноти відтворюється деґолівська ідея "Великої Європи". Якщо розглядати розширення ЄС у такій площині, то стає зрозумілим, що наміри України щодо набуття спочатку асоційованого, а у майбутньому -- і повноправного членства у цій організації мають реальні передумови. Але це -- процес, що передбачає не лише зацікавленість України, а й зворотній зв'язок. Правда, для країн Західної Європи необхідний час, щоб осмислити цю залежність. Тому потрібно виявляти політичну витримку і розуміння складності процесу розширення ЄС в уже продекларованих межах, який триватиме як мінімум до 2010 р., усвідомлювати те, що цей процес не може штучно форсуватися. Країнам Центральної Європи, які на старті інтеграційних процесів мали відчутні переваги, порівняно з Україною, знадобилося понад десять років, щоб здійснити складні системні, іноді непопулярні реформи і таким чином наблизитися до європейських стандартів. Українське суспільство поки що не піднялося до такої динаміки трансформаційних процесів. Потрібен час. Потрібна наполеглива і копітка робота і насамперед політична консолідація суспільства. У зв'язку з цим можливість визначення узгоджених механізмів співпраці між ЄС та Україною на найближчі 10 років, яка передбачає відповідні рішення Єврокомісії, може мати позитивне значення для українського суспільства. Ці можливості слід використати повною мірою. Потрібно все зробити, щоб упередити помилки, яких припустилися у цьому країни Центральної Європи. Небажано, щоб Україна інтегрувалися в Європу в іпостасі "молодшого брата". З наслідками подібної інтеграції ми боремося і зараз. Україна дійсно має можливість упередити ці явища. Йдеться про реалізацію у відповідний відрізок часу обґрунтованої у Посланні Президента України "Європейський вибір" стратегії випереджувального розвитку, яка має забезпечити щорічні темпи зростання ВВП в Україні на рівні 6-7%, опанування інноваційного шляху розвитку, проведення політичної реформи і глибоку демократизацію на цій основі всіх сфер суспільного життя, зміцнення основних засад громадянського суспільства. Тому на сьогоднішній день головне для України -- постійно доводити світовій спільноті свою послідовність в обраному курсі, в утвердженні демократичних засад суспільства, принципів верховенства права, соціально спрямованої ринкової економіки.

Україна при інтеграції в ЄС матиме значні переваги при закупівлі технологій, машин, електроніки, які зараз дорожчають у зв'язку з зростанням курсу євро відносно гривні. Взагалі прослідковується така динаміка: у 2000 році питома вага кран Європи у зовнішньоторговельному обороті товарів та послуг становила 31,7%, у 2002 - 34%; український експорт в країни ЄС та країни-кандидати на вступ до Євросоюзу складав у 1996 році - 23,9%, у 2002 - вже 40,8%. Основними статтями експорту до країн ЄС є енергоносії та нафтопродукти, чорні метали, зернові культури, текстильний одяг, машини та машинообладнання. На даний момент імпорт з ЄС складається з машин та обладнання, транспортних засобів, паперу і картону. Обсяг прямих інвестицій в українську економіку з країн ЄС на початок 2003 р. склав 1,5 млрл. дол., що становить 34,4% загального обсягу іноземних інвестицій.

За словами заступника з економічних питань посла Швейцарії в України Штефана Естермана для Швейцарії та для країн ЄС Україна є свого роду “європейським Китаєм”. Тобто на Україні робоча сила є майже настільки ж дешевою, як у Китаї, але Україна є географічно більш наближеною до Євросоюзу, і тому більш привабливою.

Також не можна забувати, що з цього року Україна має кордон з ЄС, а країни Центральної Європи, які відігравали досить значну роль в зовнішньоекономічному балансі України, стали його членами. Особливо якщо зауважити, що відставання України від країн ЦЄ за показником ВВП на душу населення, розрахованому за паритетом купівельної спроможності, не є критичним. У 2001 році цей показник складав в Україні близько 4500 євро, а по 10 країнах-кандидатах на вступ в ЄС -- 10,7 тис. євро, у т.ч. у Латвії -- 7750, Литві -- 8960, Естонії -- 9240, Польщі -- 9410 євро. В країнах-кандидатах другої хвилі відповідно: у Болгарії -- 5710, Румунії -- 5560, Туреччини -- 5230 євро. З урахуванням «тіньового» сектору цей показник для України буде значно більший. Маємо враховувати і більш високі темпи зростання, які демонструє українська економіка в останні чотири роки (2000 -- 2004 роки). В країнах «десятки» вони в середньорічному вимірі не перевищують 2,5%, у т.ч. у Польщі -- 1,6%, Чехії -- 2,7%, Угорщині -- 3,5%. В Україні відповідне зростання склало 7,1%, за I півріччя 2003 року -- 7,3%. До того ж в Україні більш стабільна валюта, менший рівень зовнішніх боргів, позитивне платіжне сальдо та значно менший бюджетний дефіцит. Маючи такі інтеграційні можливості, Україна наврядчи впустить шанс інтегруватися в ЄС.

Історично особливо рельєфно інтеграційні процеси виявились у Західній Європі. З самого початку вони були зумовлені необхідністю відбудови економіки країн цього регіону після Другої світової війни.

Для полегшення реалізації плану Маршалла, 16 європейських країн в 1948 році створили Організацію європейського економічного співробітництва. її цілями були:

· стабілізація валют;

· об'єднання економічного потенціалу;

· поліпшення торговельних відносин.

Однак ця організація не змогла забезпечити необхідного економічного зростання.

Пошук нових форм співробітництва відбувався в двох основних напрямах:

Перший напрям передбачав:

1. усунення перешкод на шляху просування товарів, капіталу і людей;

2. гармонізацію політики різних країн в галузі економіки;

3. створення єдиних зовнішніх тарифів.

Це ідеї, решті-решт, втілились у створенні Європейського Союзу.

Другий напрям відкидав ідею повної інтеграції на користь створення зони вільної торгівлі. Він передбачав також:

1. зняття обмежень на шляху переміщення промислових товарів між членами зони;

2. збереження структури зовнішніх тарифів кожної країни. Іншими словами, цей напрям передбачав надання кожній країні - учасниці організації вигоди від вільної торгівлі, але залишав кожній з них можливість дотримуватись власних економічних цілей у відносинах з іншими країнами. Ці ідеї втілили у створення Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ)

Шлях до Європейського Союзу був досить тривалим і складним. Необхідно виділити такі основні етапи формування цього Союзу:

1) Перший етап пов'язаний зі створенням, за Паризьким договором (8 квітня 1951 p.). Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), який набрав чинності в серпні 1952 р. Творцями ЄОВС стали: Франція, ФРН, Бельгія, Люксембург, Італія, Нідерланди.

Мета ЄОВС - сприяти економічному зближенню між країнами, які увійшли до нього, шляхом створення єдиного ринку вугілля і сталі. В 1953 р. скасовано митні обмеження в торгівлі залізом і брухтом, а дещо пізніше - і сталлю; в 1954 р. - на спеціальні сталі. В 1980 р. введено контингентування виробництва в цих країнах. В 1985 р. скасовано державні субсидії сталеливарній промисловості.

Контингентування -- державне обмеження або попередня фіксація рівня зовнішньоторгівєльних операцій, що допускаються. Розрізняють контингентування імпорту контингентування експорту. Контингентування імпорту пов'язується з обмеженням імпорту товарів іноземного виробництва для захисту інтересів національної економіки. Контингентування експорту вводиться на товари, що є дефіцитом на внутрішньому ринку.

2) Другий етап пов'язаний з Римським договором (25 березня 1957 р.) про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Євратому, який набрав чинності 1 січня 1958 р. Творцями ЄЕС і Євратому стали ті ж самі 6 європейських країн.

Мета ЄЕС (Спільного ринку) - забезпечення постійного і збалансованого розвитку економік країн-учасниць, підвищення рівня життя населення шляхом забезпечення свободи переміщення капіталів, товарів і робочої сили.

Мета Євратому - розвивати ядерну енергетику в країнах, що підписали договір. Це співтовариство дало змогу побудувати низку АЕС, проводити спільні дослідження в галузі ядерної енергетики.

3) Третій етап пов'язаний з об'єднанням у 1967 р. трьох співтовариств (ЄОВС, ЄВРАТОМ, ЄЕС) і створенням Європейських співтовариств (ЄС).

До складу ЄС спочатку увійшли 6 країн: Франція, Бельгія, ФРН, Люксембург, Італія, Нідерланди; в 1973 р. - Велика Британія, Данія, Ірландія; в 1981 р. - Греція; в 1986 р. - Іспанія, Португалія.

Цілі ЄС - створення єдиної Європи шляхом поступового злиття національних економік і розвиток спільних інститутів.

Поступове злиття національних економік досягалося за допомогою:

а) формування спільного ринку на основі укладеного в 1968 р. митного союзу і спільної політики, особливо сільськогосподарської;

б) створення європейської валютної системи (березень 1979 р.) з метою формування "зони валютної стабільності" в Європі. Механізм європейської валютної системи (ЄВС) ґрунтувався на ЕКЮ - складній валютній одиниці (кошику валют), з орієнтацією на єдину європейську валюту (Євро);

в) створення єдиного внутрішнього ринку (січень 1993 р.) у відповідності з єдиним європейським актом, підписаним у 1986 р.

Розвиток спільних інститутів ЄС реалізувався у створенні і Функціонуванні з 1967 р. таких загальних наднаціональних і міждержавних органів:

1. Рада Європейського Союзу - законодавчий орган;

2. Комісія Європейських співтовариств - виконавчий орган, що має право подавати на затвердження Раді міністрів проекти законів;

3. Європейський парламент - контролюючий орган. Він здійснює контроль за діяльністю Комісії і затверджує загальний бюджет;

4. Суд Європейських Співтовариств - вищий судовий орган.

Останнім часом дедалі більшого значення набувають ще два органи, які не передбачені у початкових договорах. Вони створюють поступово, у зв'язку з практичною необхідністю:

· Європейська Рада, до складу якої входять голови урядів країн-учасниць;

· Європейське політичне співробітництво - комітет, у складі якого налічується 15 міністрів закордонних справ та один член Комісії ЄС.

· У своїй роботі Європейська Рада і Комісія Європейських Співтовариств знаходять підтримку ще двох організацій що діють у рамках Спільного ринку:

· Економічної та соціальної ради;

· Консультативної комісії ЄС з вугілля і сталі.

4) Четвертий етап пов'язаний з Маастрихтським договором (підписаний 12 країнами ЄС 7 лютого 1992 р. і набрав чинності 1 листопада 1993 р. після ратифікації його всіма країнами) про утворення Європейського Союзу. Донедавна до складу ЄС входили 15 країн: Ірландія, Греція, Данія, Нідерланди, Італія, Швеція, Португалія, Велика Британія, Люксембург, Франція, Бельгія, Іспанія, Австрія, Фінляндія, ФРН.

Основними цілями Європейського Союзу є:

· закріплення результатів, досягнутих на попередніх етапах інтеграції країн Європейського Співробітництва, включаючи створення єдиного ринку;

· підвищення ефективності механізмів і органів Європейського Співробітництва;

· сприяння збалансованому, усталеному розвитку економіки і соціальної сфери в країнах - учасницях Європейського Співробітництва в умовах ліквідації внутрішніх кордонів між ними і поглибленню економічного та валютного союзу;

· підвищення ролі Європейського Співробітництва міжнародній арені шляхом проведення єдиної зовнішньої політики і політики безпеки 22 країнами, що виступають як єдине ціле;

· посилення захисту прав та інтересів громадян - учасниць шляхом введення громадянства Європейського Союзу.

У відповідності з Маастрихтським договором функціонування Європейського Союзу передбачає:

1. Проведення спільної зовнішньої політики і політики безпеки (захист спільних інтересів, в тому числі голосуванням в ООН, ОБСЄ і таке інше; підтримання миру і міжнародної безпеки; зміцнення демократії; забезпечення прав людини та основних свобод; економічні аспекти безпеки; зв'язки із Союзом з питань оборони).

2. Співробітництво в галузі правосуддя і внутрішніх справ (вільне пересування і перебування на всій території Європейського Союзу; право громадян країн-учасниць обирати і бути обраними до місцевих органів і в Європарламент незалежно від місця їх перебування в Європейському Союзі; захист громадян Союзу за його межами посольством або консульством будь-якої країни-учасниці; право петицій Європейському парламенту; контроль за зовнішніми кордонами Союзу; митне співробітництво; візова політика; імміграційна політика, боротьба з контрабандою, тероризмом, наркобізнесом; співробітництво в галузі цивільного права; співробітництво національних служб, створення Європолу.

3. Співробітництво в економічній та соціальній сферах, а також інших сферах (умови праці, захист безпеки та здоров'я трудящих; соціальний захист; використання праці іммігрантів; охорона навколишнього середовища; НДДКР; промислова політика; транс'європейські інфраструктури: транспорт, телекомунікації, енергетика, захист споживачів; освіта, підготовка кадрів; охорона здоров'я; культура).

Поглиблення економічного і валютного союзу Європейського Союзу у відповідності з Маастрихтським договором включає такі етапи.

Перший етап: до 31 грудня 1993 року.

· Повна лібералізація руху капіталів усередині Європейського Союзу,

· Завершення формування єдиного внутрішнього ринку

· Розробка заходів по зближенню («конвергенції») ряду економічних параметрів країн-учасниць з метою їх підготовки до участі в економічному та валютному союзі.

Другий етап: з 1 січня 1994 року.

· Установлення Європейського валютного інституту (ЄВІ) розробки правил і процедур створення Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) і введення єдиної валюти євро;

· Тісна координація економічної політики країн-членів;санкції за недотримання рекомендацій ради ЄС;

· Створення спеціального фонду сприяння конвергенції (15 млрд. ЕКЮ на 1993 - 1999 pp.) для фінансової підтримки найменш розвинутих країн ЄС - Греції, Ірландії, Португалії та Іспанії.

Третій етап: з 1 січня 1999 року автоматично, незалежно від числа країн, готових до участі в економічному і валютному союзі:

· установлення незалежної Європейської системи центральних банків на чолі з Європейським центральним банком (ЄЦБ), котрим керують лише представники країн-учасниць економічного та соціального союзу (ЄВІ ліквідується);

· установлення твердо фіксованого курсу валют країн-членів економічного і валютного союзу між собою і по відношенню до євро;

· емісія банкнот євро Європейським центральним банком і національними банками з дозволу Ради управляючих ЄЦБ; заміна національних валют на євро з 2002р.

· Єдина валютна політика країн-членів економічного і валютного союзу.

Програма заходів по реалізації Маастрихтського договору практично вже виконана.

Договір про Європейський Союз передбачає істотні обмеження державного суверенітету в економічній галузі (питання в люти, податків, бюджету і т. ін.), у зовнішній політиці, в питаннях оборони та соціального регулювання.

Таке рішення викликало у багатьох громадян побоювання втрати національної самобутності, своїх етнічних, моральних, культурних та державних коренів. Відтак для того, щоб сумістити подальшу інтеграцію з самостійністю і самобутністю націй вами людини було ухвалене рішення впровадити в законодавство ЄС принцип субсидіарності. Суть цього принципу полягає в тому, що рівень влади і управління, на яку ухвалюється рішення залежить від характеру проблем, що вирішуються: все те, що можна вирішити "внизу", там і вирішується, а те, що неможливо, те передається для вирішення "вгорі".

Такий зважений підхід до вирішення найважливіших проблем ЄС дозволяє реалізувати програми, які націлені на відновлення економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності європейської промисловості і на боротьбу з безробіттям.

За оцінками спеціалістів, економічний ефект від реалізації наміченої програми подальшого розвитку економічної інтеграції в Західній Європі виявиться насамперед від економії на масштабах виробництва, зниження витрат виробництва, прискорення НТП, підвищення темпів економічного зростання, поліпшення умов торгівлі.

Становлення й розвиток західноєвропейської інтеграції відбувається у досить тривалий строк - майже півстоліття. Пояснюється така повільність тим, що, поряд із позитивними умовами інтеграції в регіоні, є й ускладнюючі моменти. До них належить досить значний перепад економічних потенціалів країн-членів, неоднаковий рівень економічного розвитку. Про це свідчать такі дані:

Таблиця 2.1.1 - Валовий внутрішній продукт країн ЄС. (2002р., млрд.дол.)

Німеччина	2184	Австрія	226
Франція	1540	Греція	201
Велика Британія	1520	Португалія	182
Італія	1438	Данія	155
Іспанія	828	Фінляндія	136
Нідерланди	434	Ірландія	118
Бельгія	297	Люксембург	20
Швеція	227	ЄС	9506

Перша четвірка держав, особливо Німеччина, практично вирішує долю економіки Союзу, маючи частку в 70% від усього економічного потенціалу об'єднання. Незважаючи на послідовну політику вирівнювання економічного розвитку, й досі зберігається розбіжність в економічних показниках у розрахунку на душу населення.

Таблиця 2.1.2 - Валовий внутрішній продукт країн ЄС в розрахунку на душу населення (2002., тис. дол..)

ЄС	25,0	Фінляндія	26,2
Люксембург	44,0	Франція	25,7
Ірландія	30,5	Швеція	25,4
Бельгія	29,0	Велика Британія	25,3
Данія	29,0	Італія	25,0
Австрія	27,0	Іспанія	20,7
Нідерланди	26,9	Греція	19,0
Німеччина	26,9	Португалія	18,0

З таблиці видно, по пересічний перепад у рівнях життя між найбагатшою країною й найбіднішою сягає 2,5 рази. Проте слід відзначити, що розрив поступово скорочується. В цілому душовий показник ВВП Європейського Союзу досить високий; він порівняльний з показником Японії (28,0 тис. дол.) і в 2,7 рази перевищує показник Росії (9,3 тис. дол.).

Інтеграційні процеси в Західній Європі продовжують поглиблюватись. Завершено утворення єдиної валютної системи. З 1999 р. євро було запроваджено і замінило ЕКЮ; з 1 січня 2002 р. банкноти "євро" уведені в обіг, азі липня того ж року замінили собою національні валюти більшості країн ЄС.

Європейський Союз є осередком, що стимулює загальноєвропейський інтеграційний процес. На вступ до ЄС орієнтуються майже всі країни Центральної та Східної Європи (крім Росії та Білорусі). 1 травня 2004 р. ЄС поповнили 10 нових членів - Польща, Чехія, Словенія, Угорщина, Словаччина, Мальта, Кіпр, Естонія, Латвія, Литва.

Як один з проявів поширення інтеграційних процесів Європі слід розглядати угоду Європейського Союзу з Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) про утворення Європейського економічного простору.

Європейська асоціація вільної торгівлі

Угода про заснування ЄАВТ була підписана в 1960 р. на принципах дещо інших, ніж в ЄС. Країни, що об'єднались у ЄАВТ (тоді їх було 7), заперечували ідею повної інтеграції й утворення наднаціональних структур, інтеграція передбачалась тільки у формі вільної торгівлі. Згодом виявилося, що штучна затримка інтеграційного процесу на одній із стадій його розвитку гальмує весь процес і знижує його ефективність. Поступово з ЄАВТ вийшли найголовніші її засновники - Велика Британія, Данія, Швеція, Португалія, Австрія, які приєдналися до Європейського Союзу.

Сьогодні ЄАВТ є організацією з не дуже потужним внутрішнім ринком; до неї входять: Швейцарія, Норвегія, Ісландія і Ліхтенштейн. Головною метою організації є розвиток торгівлі між країнами-членами на умовах добросовісної конкуренції, сприяння розширенню світової торгівлі, усунення торговельних перепон. Незважаючи на утворення спільної торговельної зони, переважна частина товару кожної з країн ЄАВТ припадає на ринки ЄС.

2.2 Специфіка інтеграції східноєвропейських країн

Сучасна (повоєнна) історія східноєвропейської інтеграції безпосередньо пов'язана з утворенням і відносно тривалим функціонуванням Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ).

Рішення про створення РЕВ як інтеграційного угрупування соціалістичних країн було прийнято в Москві в 1949 р. Практична діяльність тривала до червня 1991 р. В різні роки РЕВ об'єднував Албанію, Болгарію, Угорщину, В'єтнам, НДР, Кубу, Монголію, Польщу, Румунію, СРСР, Чехословаччину.

РЕВ Функціонувала паралельно з ЄС понад 30 років. І хоча становив форму інтеграції соціалістичних країн, його цілі ідентичні цілям інтеграції ринкових економік Західної Європи. РЕВ сподівалась отримати вигоди від спеціалізації, економії від масштабу виробництва, вільного переміщення праці, промислового співробітництва та обміну технологіями.

Разом з тим домінуючою передумовою РЕВ був чинник політичний та ідеологічний.

Механізм економічного співробітництва в рамках РЕВ спирався на міжурядові угоди, які виконувалися за допомогою командних методів і були спрямовані на централізований обмін товарами.

2.2.1 Співдружність незалежних держав (СНД)

Такий механізм зовнішньоекономічних зв'язків повністю відповідав неринковим адміністративно-командним системам управління народним господарством, які були притаманні країнам Східного блоку. Економічне співробітництво країн-членів РЕВ, яке здійснювалось через посередництво центральних державних органів, не забезпечувало відкритості економік цих країн у взаємовідносинах між ними.

В РЕВ домінувала натуралізація товарообміну, що регулювався на урядовому рівні, коли товари не продавались, а розподілялись держпланами.

Перевідний рубль так і не набув якостей колективної валюти (на зразок ЕКЮ) і виконував функції лише розрахункової одиниці. Якщо не було урядових домовленостей про поставки, то на перевідні рублі, скільки б їх не було, нічого не можна було купити. Цим пояснювалась незацікавленість країн - учасниць РЕВ мати позитивне сальдо в перевідних рублях. Подібний механізм зовнішньоекономічного співробітництва виключав формування ринкових відносин, підміняючи їх прямим товарообміном, позбавляючи підприємства будь-яких стимулів працювати на зовнішній ринок, сприяв консервації низького технічного рівня виробництва, незадовільної якості продукції і в цілому був гальмом технічного прогресу.

Водночас система товарообміну, що склалася, з усіма її вадами давала змогу учасникам РЕВ задовольняти за рахунок централізованих паливно-енергетичних та сировинних поставок більшу частину своїх зростаючих потреб, розплачуючись один з одним промисловими товарами, що, як правило, не знаходили збуту на світових ринках. В кінцевому підсумку країни-члени РЕВ отримували певні стимули для підтримки співробітництва.

Перехід у двосторонніх відносинах, починаючи з 1991 р. на світові ціни з уведенням розрахунків у вільно конвертованій валюті спричинив різке скорочення товарообігу в рамках Східного блоку, оскільки його учасники не мали достатніх резервів ВКВ для ведення такого роду операцій. Внаслідок цього торговельно-економічні зв'язки, що складалися протягом багаторічного існування РЕВ, стали розриватися. Такий розрив в умовах неможливості для колишніх соціалістичних країн широкого виходу на західні ринки завдав відчутного удару по економіці всіх без винятку членів нині вже неіснуючого РЕВ. Відтак закономірною стала остаточна ліквідація цієї організації в червні 1991 р.

Після розпаду СРСР, в тому ж 1991 p., на його теренах було проголошено утворення нової спільноти - Співдружності Незалежних Держав (СНД). До цієї організації входять: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна.

Цілями Співдружності в економічній та правовій галузях є:

· формування спільного економічного простору на базі ринкових відносин і вільного переміщення товарів, послуг, капіталів та робочої сили;

· координація соціальної політики, розробка спільних соціальних програм та заходів по зниженню соціальної напруженості у зв'язку з проведенням економічних реформ;

· розвиток системи транспорту і зв'язку, а також енергетичних систем;

· координація кредитно-фінансової політики;

· сприяння розвиткові торговельно-економічних зв'язків країн-учасниць;

· заохочення та взаємний захист інвестицій;

· сприяння стандартизації та сертифікації промислової продукції і товарів;

· правовий захист інтелектуальної власності;

· сприяння розвиткові спільного інформаційного простору;

· здійснення спільних природоохоронних заходів, надання взаємодопомоги в ліквідації наслідків екологічних катастроф та інших надзвичайних ситуацій;

· здійснення спільних проектів і програм у галузі науки і техніки, освіти, охорони здоров'я, культури і спорту.

Вищим органом СНД є Рада голів держав. Вона складається з президентів країн-членів і приймає рішення з найважливіших питань діяльності Співдружності. На свої засідання Рада збирається двічі на рік під головуванням чергового президента.

Рада голів урядів складається з прем'єр-міністрів і розглядає питання економічної і соціальної сфер. Вона збирається по чотири рази на рік.

Координаційно-консультативний комітет є виконавчим органом СНД. Значна частина діяльності Комітету зосереджена на економічних питаннях (торговельна, бюджетна, податкова кредитна, валютна, митна сфери).

Однак передчасне інституційне об'єднання дій країн СНД у соціально-економічній галузі без формування національних ринкових систем може перетворити Співдружність у штучне утворення. Лише заходи щодо розвитку приватнопідприємницької інтеграції або інтеграції знизу дозволять зупинити реальний процес дезінтеграції і, в кінцевому підсумку, покласти початок реінтеграції країн СНД. Зрозуміло, що інтеграційні інститути повинні створюватись у разі необхідності в міру розвитку приватнопідприємницької інтеграції.

В 1993 р. держави - члени СНД підписали угоду про створення Економічного Союзу, який передбачав вільний рух товарів, послуг, капіталів, робочої сили; узгодження валютної і податкової політики; сприяння інвестуванню між країнами Співдружності; підтримку виробничої кооперації тощо. Проте реально мало що з цих цілей було досягнуто.

Як уже зазначалося, СНД сьогодні відповідає рівневі зони преференційної торгівлі. Пропозиції уряду України щодо побудови механізму зони вільної торгівлі одержали підтримку в 2003 р. урядами Росії, Білорусі й Казахстану в рамках так званого Єдиного Економічного Простору (ЄЕП). Але це рішення поки що не втілюється у життя. В межах СНД утворюються локальні об'єднання з тіснішими зв'язками: Співтовариство Росії і Білорусі, ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова). Така різновекторність напрямів інтеграції багато де в чому пояснюється розбіжностями в орієнтаціях політичних сил У країнах-членах.

2.2.2 Чорноморське економічне співробітництво

Україна є членом ще одного регіонального об'єднання - Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС). Офіційно воно було засноване в 1998 р. налічує 11 членів: Азербайджан, Албанію, Болгарію, Вірмен Грецію, Грузію, Молдову, Росію, Румунію, Туреччину, Україну. Цілями ЧЕС є: розвиток багатостороннього й двостороннього співробітництва; поліпшення умов для підприємницької діяльності; співробітництво в провідних галузях економіки, зокрема утворення спільної транспортної системи; співробітництво із запобігання забруднення Чорного моря. В 1994 р. було утворено Чорноморський банк торгівлі й розвитку (ЧБТР), який має сприяти економічному розвитку країн Чорноморського регіону.

Серед інших інтеграційних угруповань слід назвати такі:

* Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю (ЦЕФТА); утворена в 1993 p., до її складу входять: Болгарія, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Чехія, Угорщина;

* Рада держав Балтійського моря (РДБМ), утворена в 1992 p.; до неї входять 11 держав: Німеччина, Данія, Ісландія, Латвія, Литва, Норвегія, Польща, Росія, Фінляндія, Швеція, Естонія. Рада є координуючим органом країн Балтійського регіону і покликана сприяти більш тісному регіональному співробітництву в економіці, насамперед у галузях транс порту, зв'язку, туризму, охорони довкілля.

2.3 Умови та передумови загальноєвропейської економічної інтеграції

Досягнутий у рамках Європейського Союзу етап розвитку європейської інтеграції знаменує не лише зрілість, й незворотність цього процесу.

Європейський Союз є тим інтеграційним ядром, яке притягує до себе інші європейські країни. Тим самим створюється основа для формування загальноєвропейської економічної інтеграції. У підготовленій під керівництвом голови Європейської комісії Жака Делора так званій Білій книзі "На зорі XXI століття зазначається, що кордони Європейського економічного простору не обмежуються територіями країн Союзу, а простягаються аж до Уралу.

Проте сьогодні можна говорити лише про перспективи входження до Європейського Союзу деяких країн Східної Європи У Республік колишнього СРСР; Естонія Латвія і Литва стали членами ЄЕС вже в 2004 р.

Реальна загальноєвропейська економічна інтеграція відбуватиметься в міру формування політико-правових, економічних і соціальних умов та передумов включення східноєвропейських країн до Європейського Союзу. В Копенгагені глави держав та урядів Європейського Союзу в червні 1993 р. затвердили критерії яким повинні будуть задовольняти європейські країни, перш ніж вони зможуть вступити до Союзу. До них, зокрема, належать1 стабільні інститути, правова держава, гарантії прав людини і поважання меншин, функціонуюча ринкова економіка.

Що ж до включення в Європейський Союз України, то рішення прийматимуться у відповідності з реальною зацікавленістю західноєвропейського бізнесу, що в свою чергу визначатиметься ступенем глибини і цілеспрямованістю соціально-економічних реформ у нашій країні.

Як уже зазначалося, важливим кроком до загальноєвропейської інтеграції було утворення Європейського економічного простору (ЄЕП) між Європейським Союзом і Європейською асоціацією вільної торгівлі. Угода про простір передбачає вільний рух товарів, послуг, капіталів і робочої сили, а також узгодження політики в галузях економіки, наукових досліджень, довкілля, в соціальній сфері.

Глава ІІІ: Інтеграція України в сучасну міжнародну економічну систему

3.1 Об'єктивна необхідність та умови інтеграції України в сучасну міжнародну економічну систему

Україна, як і інші суверенні держави, що утворились після розпаду СРСР, виявилась недостатньо включеною в міжнародний поділ праці, а це не відповідає її національним інтересам, адже тим самим її виштовхують на узбіччя світового економічного прогресу. Про це свідчить, зокрема, той факт, що частка експорту в загальному обсязі виробництва України ще до проголошення суверенітету не перевищувала 4-5%, тоді як середньосвітовий показник дорівнює 17%

Досягнення економічного та соціального відродження України значною мірою пов'язане з інтеграцією її в міжнародну економічну систему, активною і зростаючою участю не лише в регіональному, й міжнародному поділі праці, ефективному використанні його переваг і вигод.

Як уже зазначалось вище можливості тієї чи іншої країни Щодо включення у світовий економічний простір та міжнародну економічну систему визначаються показником відкритості її економіки.

Існують різні експертні оцінки відкритості української економіки. Так, за рейтингом "Heritage Foundation" і "Wallstreet journal” у 1998 p. із 161 країни Україні відведена 124 позиція, а експерти Світового банку у 1999 р. оцінювали економіку України як “закриту".

Разом з тим можлива й інша оцінка. Якщо брати такі кількісні показники, як співвідношення обсягів експортно-імпортної діяльності та ВВП, то Україна демонструє досить висо кий рівень відкритості економіки - 104% в 2002 р. (Польща 53%, Угорщина - 67%, Росія - 44%).

Але ця відкритість відбиває не зростаючу конкурентоспроможність українських товарів, а законсервовані структурні диспропорції (непомірну залежність від імпорту енергоносіїв та вимушений експорт низькотехнологічної металургійної продукції виробництво якої поглинає значну частку "критичного" енергоімпорту).

Цілеспрямованість інтернаціоналізації української економіки ускладнюють такі зовнішні фактори впливу:

значне посилення міжнародної конкуренції на основних товарних ринках світу;

істотне підвищення вимог споживачів до технологічного рівня та якості товарів, що зробило цінові фактори конкурентоспроможності вторинними, а фактори швидкості технологічних інновацій та гарантій якості - первинними;

вжиття багатьма зарубіжними країнами більш витончених форм протекціонізму та дискримінації українських експортерів (ускладнення процедур сертифікації продукції, розширення використання механізму антидемпінгових розслідувань та ін.);

активне використання провідними країнами заходів відкритого державного протекціонізму на окремих ринках, включаючи ринки озброєнь та сучасної високотехнічної продукції (наприклад, літакобудування, обладнання для АЕС тощо);

обмеженість доступу до міжнародних інструментів регулювання торговельних режимів через відсутність членства в системі ГАТТ/СОТ;

складність входження в міжнародні проекти високотехнологічного співробітництва через невідповідність міжнародним критеріям захисту прав інтелектуальної власності,

висока взаємна конкуренція інтересів України та інших постсоціалістичних країн на міжнародних товарних і кредитно-інвестиційних ринках.

Для активного включення України у процес міжнародної економічної інтеграції необхідно створити відповідні умови.

Суть цих умов зводиться до створення в Україні такої соціально-економічної та політичної системи, яка була б адекватною з міжнародним інтеграційним системам. Іншими словами, економіка України повинна бути здатною до функціонування з міжнародними угрупованнями в одній системі координат.

Така система досягається за допомогою становлення в Україні адекватних міжнародним інтеграційним угрупованням політико-правових, економічних, соціально-культурних та інфраструктурних відносин.

Як важливу умову включення України в інтеграційні процеси можна виокремити розвиток двосторонніх та багатосторонніх ЇЇ відносин з сусідніми державами.

Досить сприятливими чинниками для розвитку цих відносин є:

наявність неконфліктних кордонів між сусідніми державами;

спільність історичної долі;

традиційність взаємних економічних та гуманітарних зв'язків;

єдність природного середовища;

* однорідність рівня соціально - економічного розвитку.

Істотними є підписання між Україною та іншими країнами відповідних міждержавних угод і надання в їхніх рамках взаємних преференцій, які створюють більш пільгові умови діяльності господарюючих суб'єктів.