Інтеграція України в сучасну міжнародну економічну систему

Принципово значимою умовою включення України в інтеграційні процеси є встановлення зв'язків між її господарюючими суб'єктами і ТНК. Підключення наших підприємств до технологічного ланцюга, що діє в рамках ТНК, а також відкриття їхніх філій та дочірніх підприємств на території України є прямим Шляхом до світового інтернаціоналізованого виробництва.

Як необхідна інституційна умова включення України у світосподарські зв'язки виступає її участь у роботі міжнародних економічних організацій. Неможливо бути інтегрованим у світове виробництво, не дотримуючись "правил гри" його учасників. Ці “правила", хай навіть і жорсткі, але загальновизнані в цивілізованому світі, якраз і розробляються міжнародними економічними організаціями, таким як ГАТТ/СОТ, МВФ, МБРР, МОП та ін.

Відзначені умови повинні виступати як вихідні у ванні цілісної інтеграційної політики України. І хоча в Україні суті, немає навіть інтеграційної концепції, наведені умови, а також специфіка геополітичного становища України дозволяють виділити два рівні інтеграційної політики.

Участь України в міжнародному поділі праці, тобто встановлення економічної взаємодії з рештою країн світу, насамперед, з ЄС на принципах міжнародних економічних інститутів і з урахуванням національної безпеки.

Участь України в регіональному поділі праці, тобто розширення її економічного співробітництва з країнами-партнерами по колишньому СРСР на нових принципах, приватнопідприємницької інтеграції або "інтеграції знизу”.

3.2 Внутрішньо- та зовнішньоекономічні чинники включення України у міжнародну економічну систему

Включення України в систему світогосподарських зв'язків вимагає серйозної адаптації її структури, всього господарського механізму до надзвичайно серйозних вимог, котрі диктують світове господарство та його економічні інститути.

Ґрунтуючись на досвіді проведення ринкових умов у країнах колишнього соціалістичного блоку, МВФ пропонує таку послідовність кроків у становленні відкритої економіки:

· Стабілізація

· Лібералізація

· Приватизація

· Зміна інституційної структури економіки, тобто системи соціального забезпечення, правових норм, фінансової інфраструктури, державного управління.

Роки проведення реформ у постсоціалістичних країнах показали:

· При затягуванні реформ виробництво падає так само, як і при “шоковій терапії”, а економічне зростання відкидається на далеку перспективу;

· Економічне зростання без фінансової стабільності неможливе;

· необхідною умовою зростання економіки є лібералізація цін і торгівлі.

Ринкові перетворення, проте, слід здійснювати в міру готовності економіки і самого суспільства до їх сприйняття. Автоматичне перенесення досвіду функціонування ринкової системи на український ґрунт безперспективне.

Кожна країна обов'язково проходить власний шлях, ґрунтуючись на світовому досвіді і враховуючи свою специфіку.

Урахування цієї обставини дозволяє зробити такі висновки:

Поєднання плану і ринку на етапі трансформації можливе і навіть необхідне з метою відвернення хаосу в країні.

Не слід поклонятися ринку як ідолу, проте ринок, безперечно, дуже ефективний. При цьому слід пам'ятати, що ринок сам по собі не вирішує цілого ряду проблем, в тому числі соціальної єдності в країні, яка передбачає існування економічної системи, що ґрунтується на солідарності.

Ринок не забезпечує реалізації наукових програм і не вирішує багатьох довгострокових програм, пов'язаних з розвитком інфраструктури транспорту, телекомунікацій і всього того, що стосується в цілому і має значення для майбутнього країни.

4. Ринок можна "приручити", тобто не віддавати економіку в кігті "дикого" лібералізму, який неминуче призводить до деструктивних наслідків.

Важливим уявляється також визначення основних пріоритетів при проведенні ринкових реформ. Ними повинні виступати насамперед:

зміцнення національної валюти і забезпечення зайнятості;

розвиток освіти;

розширення наукових досліджень;

посилення соціального захисту населення;

облаштування території країни;

оновлення державних служб.

Україні необхідно йти на рішуче оновлення тактики реформ, ^е ні в якому разі не на заміну їх адміністративним управлінням.

Уповільнення темпів реформ, а також невизначеність політичного курсу ставить Україну перед загрозою втрати історичного шансу входження до світової спільноти.

Конструктивності здійснюваним реформам можуть надати:

новий закон, який закріпив би автономію НБУ;

прискорення приватизації;

ефективний механізм закриття і банкрутства неефективних підприємств;

реструктуризація паливно-енергетичного комплексу (включаючи питання платіжної дисципліни);

приватизація землі та підприємств ВПК;

* реорганізація центральної та регіональних адміністрацій.

Істотним чинником проведення реформ в Україні є структурна перебудова її економіки. Але програма структурної перебудови економіки України існує з кінця 1993 р. лише в концептуальному варіанті і до того ж розрахована на 20 - 25 років. Концепція структурної перебудови, запропонована Кабінетом Міністрів, включає такі три етапи:

* Перший етап, стабілізаційний, повинен тривати 2 - 3 роки. При цьому переслідується мета зупинити інфляційні процеси і падіння виробництва, зберегти науково-технічний потенціал і створити умови для виходу економіки з кризового стану. Характерними рисами названого етапу має стати відлагоджування державного регулювання структурної перебудови, зупинення цінової хвилі, реформування податкової системи й оплати праці, розблокування "тромбів" у фінансово-кредитній системі, нарощування виробництва конкурентоспроможної, а отже високотехнологічної продукції, в тому числі і за рахунок підтримки держави. Сьогодні є підстави вважати, що основні завдання цього етапу вже виконані.

* На другому етапі (8-10 років) керівництво країни переслідуватиме мету активізації економічного розвитку. Ставиться завдання відродити позитивні тенденції у виробничій та інвестиційній діяльності, а також у науково технічній перебудові виробництва. Характерними рисами цього періоду автори документа вбачають встановлення міцних господарських зв'язків за новою ефективною системою, збільшення експортного потенціалу, переорієнтації капіталів зі сфери торгівлі у виробництво, остаточне завершення майбутньої моделі економіки.

* Третій, найтриваліший (10 - 12 років) етап - становлення раціональної структури економіки. В цей час науково-технічний потенціал держави повинен піднести НТП до світового рівня. Необхідно також впровадити ресурсозберігаючі технології, подолати паливно-енергетичну кризу.

Програма має два головних гасла: "енергозберігання на базі нових технологій" (особливо паливно-енергетичних), а також "соціальна орієнтація економіки".

На фінансування програми необхідно близько 135 млрд. доларів.

В іншій програмі стратегічного розвитку "Україна - 2010" відзначається, що принципи структурної перебудови зводяться до чотирьох основних правил:

підвищення регулюючої ролі держави;

опора на власні ресурси;

інноваційний тип розвитку;

використання інтеграційних процесів.

3.3 Стратегічні напрями інтернаціоналізації української економіки

Формування відкритої економіки України визначається стратегічними напрямами її інтернаціоналізації, основні з яких

· системна інтеграція у світове господарство із забезпеченням реальної міжнародної конкурентоспроможності;

· ефективна міжнародна спеціалізація, скоординована з внутрішньою структурною модернізацією та орієнтована на доступні прогресуючі сегменти світового ринку;

· міжнародна диверсифікація, спрямована на ліквідацію монопольної залежності від окремих зарубіжних ринків;

· становлення власних транснаціональних економічних структур з глобальним менеджментом;

· інтеграційна макровзаємодія із СНД, Європейським Союзом, центрально- і східноєвропейськими угрупованнями країн;

· забезпечення належного рівня економічної безпеки з дійовими механізмами захисту від несприятливих змін міжнародної кон'юнктури та фінансових криз.

Всі ці пріоритети можуть бути реалізовані в результаті продуктивної співпраці з міжнародними економічними організаціями: МВФ, Світовим банком, системою ГАТТ/СОТ спеціалізованими урядовими і неурядовими організаціями в галузі зв'язку та інформаційного обміну, транспорту, енергетики, праці (МОП), з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), промислового розвитку (ЮНІДО), сільського господарства і продовольства (ФАО) та ін. За умовами реалізації власної стратегії інтернаціоналізації Україна має перспективи досягнення певної міжнародної конкурентоспроможності.

Програма "Україна - 2010" визначає стратегічний прогноз входження України в систему міжнародного поділу праці.

На першому етапі входження в систему міжнародного поділу праці відбувається з нарощенням експорту та одночасним скороченням промислового імпорту. Експорт окремих видів продукції - хімічної промисловості і чорної металургії на цьому відрізку дещо знижуватиметься - у міру відновлення внутрішнього попиту.

Передбачається подальший розвиток режиму вільної торгівлі з країнами СНД. Створюватимуться умови для вступу до Світової організації торгівлі (COT).

Особливість другого етапу (до 2005 р.) - істотне збільшення експортної частки машинобудівельної та високотехнологічної продукції. Розшириться співпраця з високо індустріальними країнами, особливо США та іншими країнами "великої сімки . Саме вони стануть найбільшими постачальниками нових технологій і високотехнологічних товарів, а також найпотужнішим джерелом інвестицій.

Третій етап відзначатиметься інтенсивним розвитком усіх галузей економіки, що стане головним фактором розвитку експорту. Повністю завершиться перехід на законодавство, побудоване на економічних важелях регулювання експорту та імпорту-яке відповідатиме загальноприйнятим у світі нормам і стандартам. Україна стане членом провідних торговельних організацій і угруповань світу. Енергетичні ресурси надходитимуть принаймні з шести-семи ринків.

Загалом до 2010 р. внаслідок здійснення процесів диверсифікації зовнішня торгівля з країнами далекого зарубіжжя значно розшириться. її частка сягне 65 - 70% загальних обсягів торгівлі. Україна торгуватиме майже із 170 країнами світу.

Крім розвитку зовнішньої торгівлі стратегічним напрямком інтернаціоналізації української економіки є залучення іноземного капіталу у формі прямих інвестицій та довгострокових кредитів.

Можливий успіх України в залученні іноземного капіталу багато в чому пов'язаний зі створенням сприятливого інвестиційного клімату (який розуміється як комплекс матеріально-речових та інституційних умов, що дозволяють інвесторам знижувати виробничі витрати до рівня нижче середньосвітового). Основні компоненти цього клімату - низька вартість робочої сили; дешевизна прав землекористування; прийнятний рівень розвитку виробничої та соціально-побутової інфраструктури; система пільгового оподаткування; преференційний міграційно-митний режим; розвинуте зовнішньоекономічне, митне, валютне і та інше законодавство.

Важливе значення має поетапне формування багаторівневої територіальної структури відкритості економіки. Модель "зовнішньої відкритості" може передбачати еволюційно-осередковий тип інтеграції України у світове ринкове господарство. Вибір моделі пов'язаний з можливістю швидкої інтернаціоналізації і монетаризації всього територіально-економічного простору без серйозних економічних та соціально-економічних потрясінь.

3.4 Нові форми залучення України у міжнародну економічну систему

Останнім часом Україна почала використовувати нові форми включення у світовий економічний простір. Це зокрема: вільні або спеціальні економічні зони; євро регіони; морські економічні райони міжнародного співробітництва; спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку; міжнародні транспортні коридори.

В основному, протягом 1999 - 2000 р. в Україні було утворено 12 спеціальних економічних зон, які розташовані в різних регіонах країни; на 10 територіях пріоритетного розвитку встановлено спеціальний режим інвестиційної діяльності.

Тепер майже в усіх прикордонних регіонах України діють ті чи інші організаційні форми включення у світовий економічний простір.

Так, на півдні України функціонують спеціальні (вільні) економічні зони "Порто-франко", "Порт Крим", експериментальна економічна зона "Сиваш"; спеціальний режим інвестиційної діяльності в Автономній республіці Крим; єврорегіон "Нижній Дунай"; проходять міжнародні транспортні коридори № 9 (Критський) Гельсінкі - Москва - Одеса - Кишинів - Бухарест - Александрополіс; №7 - Дунайський; відбувається становлення транспортних коридорів Гданськ - Одеса та "Європа - Кавказ - Азія".

У східному регіоні України утворено спеціальні економічні зони "Донецьк" і "Азов" (у м. Маріуполі). Спеціальний режим інвестицій - у Донецькій та Луганській областях, а також у містах Харкові та Шостці. Крім того, у м. Харкові засновано технологічний парк "Інститут монокристалів".

У північному регіоні України утворено СЕЗ "Славутич", запроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку у Чернігівській та Житомирській областях; у Києві засновано технологічні парки "Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка та "Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона". Тут проходять міжнародні транспортні коридори №3 (Критський) Берлін -Дрезден - Вроцлав - Львів - Київ; а також вищезазначений № " (Критський) залізничним транспортом - державний кордон з Білоруссю - Чернігів - Київ - Жмеринка - Роздільна - Кучурган - державний кордон з Молдовою.

Нарешті, у західному регіоні України діють СЕЗ "Закарпаття", "Яворів", "Інтерпорт Ковель", курортно-рекреаційна СЕЗ "Курортополіс Трускавець"; встановлено спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку У Закарпатській, Львівській та Волинській областях; тут проходять міжнародні транспортні коридори - вищеназваний №3, а також № 5 (Критський) - Трієст - Любляна - Братислава - Ужгород

Львів. Тут функціонують "Карпатський євро регіон", євро регіони «Буг» та "Верхній Прут".

Крім того, Україна бере участь у роботі таких міждержавних об'єднань, як Співдружність Незалежних Держав - СНД; Чорноморське економічне співробітництво - ЧЕС; а також ГУУАМ (Грузія - Україна - Узбекистан - Азербайджан - Молдова).

Успішна реалізація усіх цих інтеграційних процесів має такі позитивні наслідки для економіки України:

· залучення іноземних інвестицій для прискореного соціально-економічного розвитку окремих регіонів;

· залучення передових технологій, "ноу-хау";

· створення нових робочих місць;

· розвиток взаємовигідного товарообміну;

· створення наукових впроваджувальних центрів;

· вдосконалення системи підготовки кадрів;

· взаємний обмін фахівцями з різних галузей знань;

· вирішення екологічних проблем.

Висновки

Отже ми бачимо, що кожен з шляхів інтеграції економіки України в світову має як плюси так і мінуси. Нагальною потребою на сьогоднішній день є не втратити можливість і зіграти на геополітичних інтересах наших сусідів з максимальною вигодою для України. Важливо незабувати про взаємні зобов'язання при вступі в будь-яке об'єднання і про те, що не вступити в жодне з них на даний момент не можливо, особливо для країн пострадянського табору.

Минулий і сьогоднішній стратегічні курси України і розклад сил у європейському і світовому геополітичному просторі ще дають їй можливість увійти до цивілізаційного простору повноправним членом пострадянських, європейських і євроатлантичних структур. Цей шанс не можна втратити.

Україна не є самотньою у своїх намаганнях вирішувати нагальні завдання економічних відносин з ЄС . Консультації з цього приводу з представниками кількох країн-членів ЄС свідчать, зокрема, про їх принципову готовність у межах політичних та економічних реалій сприяти зменшенню митних та інших зборів на продукцію, що експортується з України до ЄС та розширення існуючих квот по групі так званих «чутливих товарів»: сталі, текстилю, ядерних товарів та сільгосппродукції. Ці країни підтримують раціональне і прагматичне ставлення України до її інтеграції у західноєвропейські структури. Під час останніх зустрічей і переговорів в Європейський Комісії розглядалися хід підготовки до запланового на 1995 р. в м. Києві засідання Спільного комітету України та Європейської Комісії , процес ратифікації Угоди про Партнерство та Співробітництво і набуття чинності Угодою про торгівлю між Україною та ЄС, проблеми узгодження підходів сторін до чорнобильського питання, підвищення ефективності програм технічної допомоги по лінії Тасі, які мають розглядатись не як самодостатня категорія , а як засіб для досягнення конкретних , в першу чергу - економічних цілей .

Багато зусиль Україна доклала, щоб стати повноправним членом РЄ впливової міжнародної регіональної інституції. Історична для нашої держави подія відбулася 9 листопада 1995 р., коли Комітет Міністрів Ради Європи юридично затвердив рішення Парламентської Асамблеї РЄ про вступ України до цієї авторитетної міжнародної організації. Ця подія стала актом юридичного визнання авторитету України, її права на входження в усі європейські структури , що створює на континенті нову політичну ситуацію, дає Україні шанс на поглиблення демократичних перетворень.

Список літератури

Економіка зарубіжних країн; Київ «Либідь» 1996

Политическая экономика - словар, Москва политиздат 1979

«Україна - Європейський Союз: зовнішньоекономічна діяльність і перспективи співробітництва»; Київ 1995

Дудко І.Д . Національні інтереси США у постбіполярному світі: Монографія. - К.: КНЕУ, 2003

Словник сучасної економіки Макміллана / Пер. з англ. - К.: «АртЕк», 2000.

А. Гальчинський. Інтеграція: коли і куди // «День» - 2003 - №116.

Матеріали зимової школи молодого лідера „Фаворит - 2004”.

Герчикова И.Н. Международные экономические организации. - М.: Консалтбанкир, 2000.

Європейський союз. - К.: Port - royal, 1999/

Ильин Ю.Д. История и право Европейского союза. - Харьков: Консул, 1998.

Киреев А.П. Международная экономика: в 2 ч. - Ч 1. Международная экономика: открытая экономика. Учебн. Пособие для ВУЗов.- М.: международные отношения, 1997.

Кириченко О., Ковас І., Ятченко А., Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності. - К.: Фінансист, 2000.

Кругман П.Р., Обстфельд М. Международная экономика. Теория и политика: ученик. - М.: ЮНИТИ, 1997.

Международные стратегии экономического развития: Уч. Пособие/Под ред. Красавиной Л.Н. - М.: Финансы и статистика, 2000.

Международные стратегии экономического развития: Уч. Пособие/Под общей ред. Акад. Пахомова Ю.Н. - К. - Донецк, 2001

Опришко В.Ф. Міжнародне економічне право - К.: Либідь, 2000