Зовнішня економіка України

20

ЗМІСТ

Вступ

Розділ1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОВНІШНЬОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

1.1 Економіка України в системі міжнародного поділу праці

1.2 Правова та організаційна основа зовнішньоекономічної політики України

1.3 Суть та особливості зовнішньоекономічної політики країни

1.4 Теорії міжнародної торгівлі, вплив протекціоністських засобів на економіку країни

Розділ 2. Проблеми зовнішньоекономічної діяльності України

2.1 Тенденції розвитку економічних зв'язків з розвинутими країнами

2.2 Сучасні проблеми зовнішньоекономічної діяльності України

2.3 Шляхи поліпшення структури торгових, економічних і науково-технічних зв'язків України з розвинутими країнами

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Формування ринкової економічної системи в Україні потребує її інтегрування до світового економічного простору. Це можливо тільки за умов створення високоефективного механізму функціонування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Тому трансформація системи економічного навчання з метою підготовки висококваліфікованих спеціалістів, здатних ефективно працювати не тільки на внутрішньому, але й на зовнішньому ринку.

Предметом курсової роботи є зовнішня торгівля та її роль в економічному розвитку країни. Призначення зовнішньої торгівлі - вихід на міжнародні ринки товарів, послуг та факторів виробництва з метою підвищення загальноекономічного добробуту країни. У сукупності зовнішня торгівля усіх країн утворює міжнародну торгівлю. В основі зовнішньої і міжнародної торгівлі лежить міжнародний поділ праці.

Головна мета курсової роботи полягає у дослідженні системи функціонування суб'єктів господарської діяльності у сфері зовнішньоекономічних відносин, вивченні основних законів і закономірностей, що застосовується при здійсненні підприємства експортно-імпортних операцій. Вивчаючи систему регулювання зовнішньоекономічної діяльності, ми ознайомлюємося з основними нормативно-правовими засадами функціонування підприємств на зовнішньому ринку, специфікою митного регулювання при здійсненні експортно-імпортних операцій, методами нетарифного регулювання експортної й імпортної політики країни. Дослідження широкого спектра різнобічних форм співпраці з іноземними партнерами дає можливість ефективно реалізувати економічний потенціал суб'єктів господарської діяльності через зовнішньоекономічні зв'язки.

Завданням курсової роботи є оволодіння конкретними знаннями з особливостей валютно-фінансового забезпечення експортно-імпортних угод та специфіки кредитно-розрахункових відносин у сфері зовнішньоекономічних зв'язків

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОВНІШНЬОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

1.1 Економіка України в системі міжнародного поділу праці

У сучасних умовах локальні економіки окремих країн поступово втрачають потенції саморозвитку і все більше інтегруються в загальнопланетарний організм. Прогрес кожної країни тісно пов'язаний з рівнем і характером її взаємодії з іншими державами. Тому інтернаціоналізація економіки України є не тільки основною умовою її піднесення, а питанням виживання всієї країни. Включення економіки країни у міжнародний поділ праці дасть можливість значно посилити позиції України в світовому співтоваристві.

Міжнародний поділ праці, система світогосподарських зв'язків передбачають використання так званих конкурентних переваг. Кожна країна, виходячи із своїх конкретних умов, використовує ті чи інші переваги. Мета такого вибору полягає в тому, щоб виробляти і експортувати товари, що користуються попитом на світовому ринку і виготовлення, яких у даній країні вимагає мінімальних затрат, а реалізація - забезпечує максимальну різницю між світовими цінами й виробами виробництва.

Неоднозначне положення України у міжнародному територіальному поділі праці пояснюється впливом низки передумов, насамперед природних, демографічних, історико-економічних, геополітичних (8, с. 162).

Природні передумови. На відміну від найбільших країн світу (Росія, США, Китай, Канада) Україна не забезпечує себе повністю мінеральними ресурсами; проте вона має значний природно-ресурсний потенціал і в цьому відношенні знаходиться у більш вигідному положенні, ніж деякі економічно розвинуті країни (Японія, Італія). Кажучи про природні передумови, треба виділити агрокліматичні умови, які здавна сприяли перетворенню України на великий регіон сільськогосподарського виробництва, особливо зернового господарства, буряківництва, скотарства, свинарства. Ці умови створюються унікальні чорноземними ґрунтами, достатньою кількістю тепла, помірною вологістю, переважно рівнинним характером території. Ми маємо чималі ресурси корисних копалин; деякі з них мають світове значення: залізні та марганцеві руди, кухонна сіль, кам'яне вугілля.

Значний рекреаційний потенціал країни -- це узбережжя теплих морів, гірничо-ландшафтні комплекси Карпат і Криму, мінеральні джерела, лікувальні грязі лиманів, озокерит.

Деяких важливих ресурсів у нас обмаль: нафта, газ, більшість руд кольорових металів, деревина. В останнє десятиріччя значно зменшились рибні ресурси Чорного та Азовського морів.

Загалом, за природними ресурсами наша країна перебуває у стані певної рівноваги: дефіцит (а отже, імпорт) одних видів ресурсів компенсується достатньою кількістю інших, не менш важливих.

Демографічні передумови. Маючи 46 млн. чол. населення, Україна використовує значні трудові ресурси й потенційно широкий ринок збуту споживчих товарів. У працездатному віці знаходиться 56% населення, у суспільному виробництві зайнято 25 млн. працівників. Трудові ресурси країни характеризуються високим рівнем кваліфікації та освіти; питома вага фахівців з вищою та середньою освітою становить 29%, усе доросле населення освічене. У 159 вищих навчальних закладах навчається понад 800 тис. студентів.

Високий інтелектуальний потенціал країни: у науково-дослідних та дослідно-конструкторських роботах зайнято майже 250 тис. фахівців. Всесвітньовідомі такі наукові центри, як Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона, Український фізико-технічний інститут, Інститут надтвердих матеріалів та багато інших. Чималі заслуги українських учених та інженерів у ракето- та авіабудуванні, кібернетиці, біофізиці та біохімії, а також у дослідженні проблем циклу гуманітарних наук. Значна частина інтелектуальної еліти країни донедавна була зайнята у військово-промисловому комплексі. Високий професійний рівень трудових ресурсів, наявність розвинутої науково-дослідної бази сприяє виробництву складної, наукомісткої продукції, що користується попитом на світових ринках.

Що стосується внутрішнього ринку збуту споживчих товарів, у тому числі імпортних, то він формується не тільки простою чисельністю населення, але і його купівельною здатністю. З покращанням добробуту народу купівельна спроможність зростатиме і ринок України приваблюватиме закордонних виробників товарів народного споживання.

Історико-економічні передумови. Протягом століть, аж до недавно, вельми великі території України завойовувались або захоплювались тими або іншими державами. Тому з погляду територіального поділу праці її економіка працювала, перш за все, на внутрішній ринок тієї держави, до якої вона входила повністю або частково, і економіка нашої країни розвивалася за принципом доповнюваності: у нас розміщувались лише ті галузі виробництва, які тут були найефективніші з погляду міжрегіонального обміну. Так, наявність високоякісної залізної руди та коксівного вугілля, відносно густа мережа залізниць, достатня кількість трудових ресурсів, вигідне географічне положення зумовили перетворення Донецько-Придніпровського району на першу металургійну базу не існуючої вже держави СРСР. Ці ж фактори сприяли розвитку металомісткого машинобудування, теплоенергетики, основної хімії. При цьому виробництво набагато перевищувало власні розумні потреби України. Зокрема, за її межі йшло 43% чорних металів, 25% залізної та 82% марганцевої руди, 20% коксопродуктів, значна частина тепловозів, гірничошахтового обладнання, азотних добрив, кальцинованої соди, цементу, вугілля, електроенергії. За багатьма найважливішими видами виробництва важкої промисловості частка України була набагато вища за її питому вагу в території, населенні, валовому суспільному продукті колишнього СРСР. Окрім того, Україна вивозила за свої межі 42% виробленого цукру, 25% олії, а також м'ясо, вершкове масло, борошно, овочі, вино (10, с. 19)

Водночас країні не давали можливість розвинути деякі види й, навіть, цілі галузі виробництва. Маючи високу щільність населення, висококваліфіковані трудові ресурси, вона помітно відставала за трудомісткими видами виробництва, особливо щодо текстильної промисловості, інструментального машинобудування, автомобілебудування, електроніки (за винятком виробництва телевізорів). Не відповідав трудовому та загальноекономічному потенціалу України й рівень розвитку машинобудування.

Україна перетворилась на базу матеріаломісткого та енергомісткого виробництва. З погляду загальносоюзного поділу праці це вважалось виправданим, бо розміщення таких галузей в Україні давало більший ефект, ніж у цілому по Союзу. Але з часом ефективність функціонування їх тут почала знижуватись. По-перше, світовий науково-технічний прогрес об'єктивно заохочує зниження матеріаломісткості (металомісткості) виробництва та збільшення попиту на наукомістку продукцію. Отже, структура виробничого потенціалу України дедалі більше старіє. По-друге, надмірна територіальна концентрація матеріаломістких та енергомістких видів виробництва у нас привела до екологічної напруженості. По-третє, недостатньо використовуються кваліфіковані кадри та інтелектуальний потенціал. Наслідком централізованого «міжреспубліканського» поділу праці стали посилені трудові міграції, запланований перерозподіл матеріальних і фінансових ресурсів.

Другою складовою історико-економічних передумов зовнішньоекономічних зв'язків України були її орієнтація на країни Східної Європи, особливо після створення Ради Економічної Взаємодопомоги. Це також випливало передусім з політичних міркувань. Україна постачала у ці країни залізну та марганцеву руду, прокат чорних металів, електроенергію, азотні добрива, верстати та обладнання, а натомість вона одержувала продукцію машинобудування (верстати, транспортні засоби, електроніку), легкої та харчової промисловості, фармацевтичні товари. На «країни РЕВ» припадало 70% українського зовнішнього товарообігу. Водночас зв'язки з країнами «несоціалістичної» системи розвивалися повільно, що також було наслідком політичних причин. Відносно успішно розвивалися торговельні стосунки з Індією, а з країнами Західної Європи, Північної Америки та Японією товарообіг був незначний.

Геополітичні передумови. Економіко-географічне положення України досить вигідне для активної участі у міжнародному територіальному поділі праці. Вона розташована поблизу економічно високорозвинутого регіону Західної Європи, у безпосередній близькості до Росії, Білорусії та країн Східної Європи. Морським шляхом вона пов'язана з Середземномор'ям, Близьким Сходом та країнами басейну Індійського океану. Через Україну проводять важливі транзитні магістралі (залізниці та автомобільні дороги, нафтопроводи й газопроводи) з країн СНД до Європи та чорноморських портів.

Особливість сучасної геополітичної ситуації в Україні полягає в тому, що зв'язки з країнами СНД зазнають змін через нові реалії в галузі економічного і політичного суверенітету та орієнтацію на світові ціни. Одночасно поліпшились перспективи для економічної співпраці України з економічно розвинутими країнами, причому не тільки Європи, але й США, Японією, Канадою. З`явилась можливість проводити активнішу торговельну політику стосовно країн, що розвиваються, особливо на Близькому та Середньому Сході, в Південній та Південно-Східній Азії. Ці регіони можуть постачати нам нафту, бавовну, джут, чай, каву, натуральний каучук в обмін на метал, машини та обладнання, зерно, цукор, тобто товари, попит на які у цих країнах та регіонах розширюється.

1.2 Правова та організаційна основа зовнішньоекономічної політики України

Здійснення зовнішньоекономічної діяльності здійснюється з метою створення сприятливих умов для економічного розвитку країни і захисту її інтересів, збалансованого розвитку економіки, рівноваги внутрішнього ринку, стимулювання прогресивних структурних змін у зовнішньоекономічних зв`язках суб`єктами економічної діяльності і створення найсприятливіших умов для залучення власної економіки в систему світового поділу праці (3, с. 16).

Особливим завданням процесу регулювання зовнішньоекономічної діяльності є підтримка загальнонаціональних приорітетів у зовнішньоекономічної сфері і досягнення наміченої мети за допомогою певних заходів.

Основними складовими політики в галузі зовнішніх економічних зносин України є зовнішньоторговельна політика (що включає експортну та імпортну політику), політика у сфері залучення іноземних інвестицій і регулювання національних капіталовкладень за кордоном, крім цього, зовнішньоекономічна діяльність має виконувати завдання щодо географічної збалансованості зовнішньоекономічних операцій з окремими державами та регіонами, що пов'язане з економічною безпекою країни.

В теперішній час Україна здійснює всі види зовнішньоекономічної діяльності, включаючи зовнішню торгівлю, на принципах правового регулювання на взаємовигідній основі. Це визначило відповідну інфраструктуру і систему регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Управління зовнішньоекономічною діяльністю Україною як державою, в особі її органів і державних інститутів, недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торговими палатами, асоціаціями, союзами), самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності. Регулююча роль Верховної Ради України складається в прийнятті законів в області зовнішньоекономічної діяльності. Виробкою і здійсненням зовнішньоекономічної політики України у відповідності з законодавством займається Кабінет Міністрів України. В його функції входить координація діяльності міністрів, торгових представництв України за кордоном, прийняття нормативних актів по управлінню зовнішньоекономічної діяльності, заключення і контроль за виконанням міжурядових договорів, здійснення мір по раціональному використанню засобів валютного банку України. Зберігання і використання золотовалютного резерву і інших цінностей, які забезпечують платіжоздатність країни, а також представлення інтересів України в взаємовідношеннях з банками інших держав, ведення розрахункових операцій з валютними ресурсами здійснює Національний банк України. Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики, координацію діяльності всіх її суб'єктів, контроль за дотриманням законів і умов міжнародних договорів, реєстрацію окремих видів зовнішньоекономічної діяльності, контрактів. Однією із сфер державного управління зовнішньоекономічною діяльністю є регулювання митних справ, здійснюване вищими органами влади і управління. Безпосереднє виконання митної політики покладено на митні органи України: Державний митний комітет України, митниці, територіальні митні управління та інші митні організації.. Галузеве управління зовнішньоекономічною діяльністю входить в функції відповідних Міністерств і відомств (6, с. 98).

Основним нормативним актом, що регулює даний вид діяльності в Україні, є Закон “Про зовнішньоекономічну діяльність», згідно з яким зовнішньоекономічна діяльність - це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце, як на території України, так і за її межами (1, с. 3).

Формами державного регулювання є:

- встановлення режиму здійснення валютних операцій. Такий режим встановлений Законом “Про порядок розрахунків в іноземній валюті” (2, с. 5), Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та іншими нормативно-правовими актами;

- митне регулювання, яке здійснюється згідно із Законами “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про Єдиний митний тариф”, Митним кодексом України тощо;

- встановлення в окремих випадках, передбачених законодавством, режиму ліцензування та квотування.

Відповідно до ст. 16 Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність” ліцензія - це належним чином оформлене право на експорт (імпорт) протягом встановленого строку певних товарів або валютних коштів з метою інвестицій та кредитування (1, с. 8). В Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) ліцензій:

- генеральна - відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по певному товару (товарах) та/або з певною кращою групою країн протягом періоду дії режиму ліцензування по цьому товару (товарах);

- разова (індивідуальна) - разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції;

- відкрита (індивідуальна) - дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу, причому по кожному виду товару встановлюється лише один вид ліцензії.

Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видаються Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі на підставі заяв суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти (4, с. 37).

Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється на підставі відповідних договорів, які укладаються між суб'єктами даного виду діяльності. Усі зовнішньоекономічні договори можна умовно об'єднати в такі групи:

- купівлі-продажу (експорт, імпорт, реекспорт, реімпорт);

- зустрічних поставок (бартер, холдинг);

- торгово-посередницькі (доручення, комісія, консигнація),

- змішані тощо.

Чинним законодавством України строго регламентовані питання укладання та оформлення названих договорів. При їх укладанні сторонам слід керуватись: Законами “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, Указом Президента України “Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів” (правила ІНКО-ТЕРМС)”, Указом Президента України “Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності”; постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України “Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень щодо зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що передбачають розрахунки н іноземній валюті”; наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 5 жовтня 1995р. ”Про затвердження положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)” тощо.

Певна категорія зовнішньоекономічних Договорів (контрактів) підлягає державній реєстрації згідно з Указом Президента України від 31 листопада 1994р. № 659 “Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні”. Питання реєстрації таких договорів регулюється також наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України від 18 листопада 1994р. № 210 “Про заходи Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків щодо забезпечення виконання Указу Президента України від 7 липня 1994р. № 659/94”; наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України від 6 грудня 1994р. № 221 “Про внесення змін і доповнень, уточнень та роз'яснень до наказу Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України” № 210 від 18 листопада 1994р.; наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України від 19 січня 1995р. № 3 “На виконання Указу Президента України від 13 січня 1995р. № 35/95” тощо (3, с. 14).

В даний момент з метою оперативного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, оптимального задоволення потреб населення в різних групах товарів, захисту вітчизняного виробника в Україні затвердженні Положення про порядок ліцензіювання і квотуванню експорту і імпорту. Ці захисні заходи прийняті в усіх країнах світу і вводяться на визначений період часу і по окремим товарам у випадках порушення законів, невиконання положень міжнародних договорів, експорта-імпорта неякісної продукції та інше.

1.3 Суть та особливості зовнішньоекономічної політики країни

Процес ефективного функціонування будь-якої економічної системи залежить від багатьох чинників, але основними є такі: вибір оптимальної моделі господарювання; визначення головних рушійних сил, які стимулюють рух у певному напрямку; відпрацювання механізму реалізації даного вибору. Всі ці питання вирішуються при формуванні економічної політики держави.

Однією з основних складових економічної політики є зовнішньоекономічна політика. Зовнішньоекономічна політика - це сукупність цілеспрямованих державних заходів щодо реалізації економічного потенціалу країни на зовнішньому ринку та задоволенням власних потреб за рахунок товарів і послуг іноземного виробника.

Оскільки зовнішньоекономічна політика є складовою економічної політики, то від загальної концепції побудови економічної системи залежить напрямок руху, етапи формування, механізм функціонування політики держави у сфері міжнародних економічних зв'язків. При цьому реалізується як економічні цілі, так і політичні, оскільки зовнішньоекономічна політика є частиною зовнішньої політики.

Еволюція розвитку міжнародних економічних відносин - це водночас і еволюція розвитку та вдосконалення системи державного регулювання даного виду взаємовідносин. Оскільки в сукупності міжнародних економічних відносин задіяні і взаємопов'язані інтереси не тільки різних соціальних груп та верств населення, а й різних країн, держава неминуче стає одним із основних суб'єктів регулювання даного виду взаємовідносин.

При визначенні зовнішньоекономічної політики як економічної категорії слід акцентувати увагу на двох суттєвих моментах: наступальному і захисному. Ефективність функціонування зовнішньоекономічної політики залежить від реалізації обох функціональних завдань. Неможлива реалізація наступальної функції без чіткого відпрацювання захисної.

З великого спектра проблем, які розв'язують країни, беручи участь у сфері міжнародних економічних відносин, основною є проблема збереження суверенітету. Йдеться не стільки про політичну незалежність, скільки про економічний суверенітет країни, який означає свободу держави у виборі форм і шляхів збереження та захисту своєї національної економіки від будь-якого втручання з боку іноземних держав, зокрема, в їхньої економічної діяльності, у тому числі й у сфері міжнародного поділу праці.

Слід акцентувати увагу на важливій методологічній посилці - зовнішньоекономічна політика є каталізатором ринкових перетворень у країні, вона безперечно стимулює рух у даному напрямку, але основний фундамент створення ефективної економічної системи - це функціонування внутрішньоекономічних відносин. За рахунок ефективного функціонування зовнішньоекономічних відносин можливе вирішення цілого ряду локальних задач, але питання стратегії реалізується на рівні внутрішніх економічних взаємовідносин.

Зовнішньоторговельна політика - це державна політика, яка впливає на зовнішню торгівлю через податки, субсидії, прямі обмеження експортних та імпортних операцій. Об'єктом регулювання зовнішньоторгівельної політики є товаропотоки між країнами. Залежно від спрямованості і товаропотоків розрізняють експортну та імпортну політику держави.

Експортна політика держави спрямована на реалізацію на зовнішніх ринках товарів, стосовно яких країна має порівняльні переваги, стимулювання конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, підвищення масштабності вітчизняного виробництва конкурентоспроможної продукції з метою розширення її вивозу на зовнішні ринки, тобто експортна політика спрямована на реалізацію економічного потенціалу країни на зовнішніх ринках.

Імпортна політика спрямована на регулювання імпорту з метою захисту вітчизняного ринку від іноземної конкуренції та задоволення власних потреб за рахунок товарів іноземного виробництва.

Політика у сфері стимулювання іноземних інвестицій - це комплекс заходів держави для залучення й використання іноземних інвестицій і території країни та регулювання вивозу інвестиції за кордон. Зазначена політика передбачає реалізацію таких цілей:

· створення конкурентного середовища;

· привнесення в країну передової технології і досвіду ринкового господарювання;

· додатковий інвестиційний капітал;

· розширення масштабів вітчизняного накопичення за рахунок зовнішніх джерел фінансування;

· збільшення національного виробництва за рахунок іноземних вкладень;

· збільшення зайнятості населення і скорочення рівня безробіття;

· сприяння структурній передумові економіки;

· створення передумов для поєднання вітчизняного та іноземного капіталів.

Під митно-тарифною політикою розуміється комплексна система заходів, спрямованих на забезпечення економічного суверенітету країни, охорони державних кордонів, реалізація зовнішньоекономічної стратегії через сферу митних відносин.

За допомогою митно-тарифних регуляторів держава корегує товаропотік і географічну структуру експорту та імпорту з урахуванням довготермінових цілей розвитку країни, забезпечення макроекономічної стабільності, платіжного балансу, стабільного курсу національної валюти, але основними завданнями митно-тарифної політики є: створення оптимальних умов для конкуренції між національними й іноземними виробниками; забезпечення найбільш ефективного використання інструментів митного контролю і регулювання товарообміну на митній території; участь у реалізації торговельно-політичних завдань щодо захисту ринку України; стимулювання розвитку економіки; сприяння здійсненню структурної перебудови і реалізації інших завдань економічної політики; забезпечення належного рівня надходжень до Державного бюджету.

1.4 Теорії міжнародної торгівлі, вплив протекціоністських засобів на економіку країни

Міжнародною торгівлею називають сукупний товарообіг між усіма країнами світу, що оплачений ними. Основи теорії міжнародної торгівлі були розроблені видатними класиками англійської теоретичної економіки Адамом Смітом і Давидом Рікардо.

А. Сміт сформулював теорію абсолютної переваги. Він вважав, що кожна з країн завжди виробляє один або декілька товарів із меншими витратами, ніж за кордоном. Ці товари будуть мати дольшу конкурентоспроможність на міжнародних ринках. Продаючи їх за кордон, країна буде збільшувати національне виробництво, зайнятість і дохід. Зросте здатність населення цієї країни до заощадження, збільшиться багатство нації. Висновок а. Сміта такий: кожна країна у вільному обміні знаходить абсолютну перевагу.

Д. Рікардо виводить теорію з цього парадоксу, вводячи принцип порівняльної переваги, який грунтується на тому, що сукупний обсяг випуску продукції буде більшим тоді, коли кожен товар буде вироблятись тією країною, у якої альтернативні витрати нижчі.

Інший відомий економіст класичної школи, Джон Стюарт Міль, розвиваючи теорію міжнародної торгівлі, вивів закон інтернаціональної вартості. Згідно з його теорією, ціна обміну встановлюється за законом попиту та пропозиції на такому рівні, за якого обсяг експорту кожної країни дозволяє їй сплатити за обсяг її імпорту. Виграють ті країни, товари яких користуються найбільшим попитом за кордоном і у яких найменший попит на іноземні товари.

Іншою теорією, яка пояснює міжнародну торгівлю з позиції факторів попиту, є теорія реверсу попиту. У зв'язку з тим, що в країні великий внутрішній попит на певний товар, вона імпортує цей товар, хоча має кращі фактори виробництва для його продукування і експорту порівняно зі своїми торговельними партнерами. Такий підхід теж може бути одним із пояснень парадоксу Леонтьєва.

На заході значного поширення набула також теорія зовнішньоекономічного мультиплікатора. Згідно з цією теорією вплив зовнішньої торгівлі на динаміку зростання національного доходу, на рівень зайнятості, споживання, інвестиційну активність характеризується для кожної країни конкретними кількісними залежностями і може бути підрахований і виражений у вигляді певного коефіцієнта - мультиплікатора. Спочатку експорті замовлення безпосередньо збільшують випуск продукції, а отже, і заробітну плату в галузях, що виконують ці замовлення. А потім почнуть змінюватись і вторинні споживацькі витрати, що призведе до взаємного впливу країн на економічне зростання в кожній з них.

Короткий огляд теорій міжнародної торгівлі показує, що в їх основі як фактори пропозиції, так і фактори попиту, які спричиняють міжнародний обмін, виробничу спеціалізацію країн, формування міжнародної обмінної ціни, виникнення економічних ефектів та їх розподілу між суб'єктами міжнародних відносин.

Розглянемо, як впливає на економіку країни використання різних інструментів зовнішньоторговельної політики.

Імпортний тариф. Його введення має на меті захистити вітчизняних виробників від іноземної конкуренції. податок на імпорт підвищує ціну реалізації на внутрішньому ринку і таким чином спонукає до розширення вітчизняного виробництва, яке за попередніх цін було б збитковим.

Говорячи про доходи держави, треба мати на увазі, що одночасно держава буде зазнавати і певних витрат, пов'язаних з розробкою самого тарифу, утриманням митної служби, веденням необхідної документації та іншими витратами на підтримку тарифної системи. Чистий ефект для держави буде меншим за очікуваний.

Імпортна квота є найбільш поширеною формою кількісних обмежень. Як правило квотування зовнішньої торгівлі здійснюється шляхом її ліцензування, яке полягає в тому, що держава видає ліцензії на імпорт або експорт обмеженого обсягу продукції і одночасно забороняє неліцензійну торгівлю.

Експорті субсидії. З метою захисту національних виробників держава може заохочувати експорт. Однією з форм стимулювання вітчизняних експортних галузей є експортні субсидії, тобто фінансові пільги. Вони можуть бути прямими та непрямими. До прямих належать дотації, які виплачуються виробникам у випадку виходу їх на зовнішній ринок. До непрямих субсидій відносять пільгове оподаткування, кредитування, страхування тощо.

«Добровільне» обмеження експорту. Цей вид нетарифних обмежень міжнародної торгівлі відтворює ситуацію, коли країна-імпортер змушує свого торгового партнера «добровільно» скоротити свій експорт. Вона це робить замість введення імпортної квоти і має ту саму мету - захистити вітчизняних виробників. Приводом для тиску на партнера є заяви національних виробників про негативний вплив імпорту на виробництво і про дезорганізацію ринку.

РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ

2.1 Тенденції розвитку економічних зв'язків з розвинутими країнами

Питома вага України у світовій економіці досить помітна. За економічним потенціалом Україна входить до першої шістки країн Європи (окрім неї -- Росія, Німеччина, Франція, Італія, Великобританія). Об'єктивно це мало б визначити істотну роль нашої країни у міжнародному територіальному поділі праці. Проте частка України у світовій торгівлі досі не надто висока. Недостатньо використовуються можливості для міжнародної кооперації зовнішніх інвестицій тощо. Попри це українська продукція добре відома у багатьох країнах: для деяких країн та регіонів Україна є важливим партнером в економічній співпраці.

Загальний об'єм зовнішньої торгiвлi товарами у 2009 році склав 33080,3 млн. доларів США (прирiст у порівнянні з 2008 роком - 10,4%), у тому числі експорт - $14441,2 млн. (9,9%), імпорт - $18639,1 млн. (10,8%). Негативне сальдо за 2004 рік збільшилося на 15,8% i досягло $-4,2 млрд. (за аналогічний період минулого року - $2,18 млрд.).

Незважаючи на побоювання з приводу негативного впливу фінансової кризи на зовнішню торгівлю вітчизняними товарами, дані Держкомстату свідчать про ріст у 2009 році у порiвняннi з попереднім роком як об'ємів експорту, так i імпорту. Але при цьому треба звернути увагу, що зростає i торговий дефіцит (додаток 1). Ринок збуту українських підприємств у нинішньому році розширився: постійно зростає число країн-торгових партнерів України. При цьому, в експорті спостерігається стійка тенденція переорієнтації з ринків країн СHД на iншi країни (9, с. 16).

Особливо чітко це видно на прикладі Російської Федерації. Потужний торговельний партнер України - Росія, звідки ми одержуємо нафту, газ, руди кольорових металів, деревину, тканини, обладнання, вантажівки, електроніку.

Україна експортує до Росії прокатне, гірничошахтове та енергетичне обладнання, тепловози, телевізори, залізну та марганцеву руду, кокс, прокат чорних металів, вугілля, а також цукор, соняшникову олію, м'ясо, плодоовочеві консерви. Хоча Росія i залишається основним зовнішньоторговельним партнером України, її частка в загальному об'ємі зовнішньої торгiвлi стрімко падає. Так, якщо за підсумками 2007 року частка Російської Федерації в українському експорті складала 57%, а в iмпортi - 62%, то в 2003р. цi показники складали вiдповiдно 24% i 53,1%, а в 2009 році - вiдповiдно 23,9% i 47,7%. Hайвiдчутніше знизився експорт товарiв з України в Росiю. Зниження об'ємів вивозу українських товарiв у Російську Федерацію багато в чому пояснюється важким фiнансовим положенням у Росiї. Крiм того, пiсля введення податку на додану вартість iз 1 вересня 1996 р. на iмпорт українських товарiв був втрачений ряд важливих сегментiв росiйського ринку, що важко повернути. Також на двостороннiй торгiвлi негативно вiдбилося падiння об'ємів виробництва ряду товарiв, що вiдносяться до традицiйного українського експорту (м'ясо великої рогатої худоби, вироби з м'яса) i висока собiвартiсть вiтчизняної продукцiї. I все ж Росiя поки ще залишається для України торговим партнером ”номер один”.

Чимала частина зовнішньоторговельного обороту припадає на країни СНД і Балтії, питома вага експортно-імпортних операцій, з якими, включаючи послуги, склала у 2006р. 53% або 19,86 млрд. дол. США. Експорт становив 9,2 млрд дол., імпорт становив 10,7 млрд.дол, що відповідно - 48,9% і 57,8% від загальних показників. Сальдо з цими країнами від'ємне.

Наступним за обсягом торгівлі партнером є Білорусь. Вона постачає верстати, вантажівки, трактори, калійні добрива, продукцію легкої промисловості. Наш експорт складається переважно з прокату чорних металів, верстатів та обладнання, цукру, олії.З начне позитивне сальдо торговельного балансу Україна має з країнами Середньої Азії (окрім Туркменистану), Казахстаном та країнами Закавказзя. Наш експорт до цих регіонів: прокат чорних металів, обладнання, металорізальні верстати промислові товари широкого вжитку, цукор, борошно. Імпорт: газ, руди кольорових металів, бавовна, тканини (9, с. 52).

Українські товари добре відомі на ринках розвинутих країн і країн, що розвиваються. Особливе місце у зовнішній торгівлі України займають країни Європи. Серед розвинутих країн цього регіону чільне місце посідає Німеччина і Італія. Товарообіг з Німеччиною в 2009 році склав 2,1 млрд. дол., з Ітілією -1млрд. дол. В порівнянні з іншими країнами Центральної і Східної Європи об'єми торгівлі між Україною і Європейським Союзом значно відстають. В 2004р. товарообмін Німеччини з Польщею склав 18 млрд. дол., з Чехією - 14 млрд. дол., з Угорщиною - 10 млрд. дол.. Є тому і об'єктивні причини: Чехія, Польща, Угорщина підписали угоду з Європейським Союзом про вільну торгівлю, тому ці країни, маючи одинаковий спектр товарів з Україною, користуються преференціальним режимом на риках Європейського Союзу.

Значний товарообіг Україна має також з Великобританією, Нідерландами, Францією. Відновлюються торгівельні зносини також із країнами Східної Європи, насамперед, з Польщею, Угорщиною, Болгарією та Словаччиною. Істотно виросла торгівля з Китаєм (9, с. 59).

Розгляньмо географію зовнішньої торгівлі з країнами Західної та Східної Європи за основними вантажопотоками. До країн Західної Європи, окрім руд чорних металів та феросплавів, Україна постачає кокс, скло, штучні алмази та алмазний інструмент, невелику кількість металообробних верстатів, металургійне обладнання, а також олію. Одержує Україна верстати та обладнання, хімічні продукти, засоби обчислювальної техніки, одяг, взуття, побутову електроніку.

Значно активізували торгівельні зв'язки з нами США, Канада, Японія та інші неєвропейські економічно розвинуті країни. У групі країн, що розвиваються, найбільше значення для України має Індія. Українські підприємства брали участь в поставках у цю країну комплектного обладнання для будівництва металургійних, енергетичних та машинобудівних об'єктів. Окрім того, здійснювались поставки сучасного озброєння. Україна одержує з Індії бавовняні тканини, одяг, чай, каву, фрукти, соки.

В останні роки активізувалась торгівля з Туреччиною та Республікою Корея.

Основними експортними товарами (додаток 2) є: залізна та марганцева руди, прокат чорних металів, чавун, кам'яне вугілля, кокс, кальцинована сода, азотні добрива, прокатне та ковальсько-пресове обладнання, обладнання для хімічної промисловості, тепловози, екскаватори, літаки, енергетичне обладнання, цемент, віконне скло. У групі товарів народного споживання - цукор, м'ясо, соняшникова олія, борошно, а також телевізори, побутові холодильники, мотоцикли. Підприємства військово-промислового комплексу експортують зброю.

В імпорті переважають нафта, газ, руди кольорових металів, деревина, бавовна, одяг, взуття, калійні добрива, верстати та обладнання для легкої й харчової промисловості, свердловинні установки, засоби обчислювальної техніки, вантажівки, папір, целюлоза, риба, а також чимало кондитерських та плодоовочевих виробів, алкогольних напоїв.

Сальдо складається з різниці між експортом та імпортом. Багато товарних позицій одночасно фігурує і в експорті, і в імпорті, тому за окремими позиціями також обчислюється сальдо. Які ж товари дають Україні позитивне сальдо, а які - від'ємне? Найбільше позитивне сальдо припадає на чорну металургію (залізна та марганцева руди, чавун, прокат). У торгівлі з країнами СНД, окрім чорної металургії, позитивне сальдо утворилось також за рахунок підприємств харчової промисловості та сільського господарства (цукор, м`ясо, олія, молоко, борошно), машинобудування. Найбільш негативне сальдо припадає на нафту й газ. (Треба врахувати, що нафтопереробні потужності України у 10 разів перевищують власне видобування нафти.) Від'ємне сальдо є також за деякими видами тканин, обладнанням для легкої промисловості, засобів обчислювальної техніки, риби.

2.2 Сучасні проблеми зовнішньоекономічної діяльності України

Розвиток економіки держави в цілому, як і окремих її галузей серед іншого визначається відношенням об'ємів експорту и імпорту. Більшість розвинутих капіталістичних країн мають додаткове сальдо торгового балансу з значним перевищенням експорта над імпортом. В Україні, в силу об'єктивних причин перехідного періоду, поки спостерігається зворотна тенденція.

Зовнішньоекономічним зв'язкам України властиві вагомі негативні риси, що виявляються у переважанні експорту сировинної групи товарів (майже 70%), у домінантно-монопольній залежності від практично одного імпортера таких енергоносіїв, як нафта й газ, у завезенні невиправдано великої кількості товарів споживчого призначення, незважаючи на скрутний економічний стан країни. Чималі суми капіталу осідають за кордоном у результаті бартерних операцій, які ще становлять в експорті та імпорті близько 10%, а у внутрішньому обороті - сягають 40%. Пасивне сальдо торгівлі товарами в матеріальній формі (що становить близько 2,9 млрд. доларів, а з країнами СНД - 4,3 млрд. доларів), перекіс у бік продукції сировинного характеру та з низьким ступенем переробки в структурі виробництва та експорту (що сягає близько 70%), зростаюча (під впливом конкурентних умов світового ринку) деградація переробних галузей та висока імпортозалежність їх від так званого критичного імпорту не залишають сумнівів у тому, що загальний вектор дії зовнішньоекономічної складової не відповідає потребам стабілізації та розвитку економіки нашої держави. Сьогодні економіка України, в силу її важкого положення досить відкрита для зовнішньої торгівлі. Доля зовнішньої торгівлі у внутрішньому валовому продукті коливається в межах 8-10%, а у розвинутих країнах - 70-80%. Така ситуація тягне небезпеку для вітчизняної економіки, оскільки високий рівень її відкритості є наслідком безсистемної торгівлі на фоні глубокого кризису. Любе небажане коливання кон'юнктури світових товарних ринків може привести українських виробників на рівень банкрутства (6, с. 17).

Товарна структура: основною складовою українського експорту, як i ранiше, є чорнi метали. Питома вага цiєї продукцiї в загальному об'ємі товарного експорту склала у 2009 роцi 34,9%. Однак структура експорту чорних металiв з України викликає побоювання. У нiй невиправдано велика частка так званих напiвфабрикатiв - продукцiї нижнiх передiлiв (заготiвки, сляби тощо). I хоча на цю продукцiю завжди iснує ширший попит, ніж на продукцiю верхнiх передiлiв (виробництво напiвфабрикатiв - ”брудне” виробництво, тому країни з високим рiвнем вимог до екологiї не розвивають його), збiльшення частки першого за рахунок другого веде до програшу. За даними французької компанії "СОФРЕС Консей" (ця компанiя разом iз Мiнпромполiтики i Українським iнститутом чорної металургiї в рамках проекту "ПРУК 9503" розробляла стратегiю реформування вiтчизняної чорної металургiї) експортер напiвфабрикатiв, що не має довгострокових контрактiв, в решті решт, втрачає в грошах. Крiм чорних металiв, за кордоном постiйним попитом користується продукцiя хiмiчної промисловостi (насамперед, продукти неорганiчної хiмiї i добрива), машини та устаткування, мiнеральнi продукти (руди, шлаки i зола). Таким чином, за винятком продукцiї машинобудування, в українському експортi переважає сировинна продукцiя. Аналогiчна картина спостерігається і в iмпортi товарiв в Україну, головним об'єктом якого є мiнеральнi продукти (42% вiд загального об'єму iмпорту). У свою чергу, серед iмпортованих мiнеральних продуктiв переважають мiнеральне паливо, нафта i продукти її перегонки (39,5% вiд загального об'єму iмпорту). Лiдером iмпорту, як i ранiше, залишається природний газ (22,3% вiд загального об'єму). За енергоносiями слідує продукцiя машинобудування (15,7% вiд загального об'єму). Питома вага бартеру у зовнiшньо-торговельному оборотi з року в рiк неухильно скорочується. Якщо в 2007 роцi вiн складав 43%, у 2008р. -31%, у 2009р. - 20%, то торiк - менше 10%. За пiдсумками 9 мiсяцiв цього року питома вага бартерних операцiй у загально у обсязi експорту країни склала 7,9%, у загальному об'ємі iмпорту - 6,3%.

Підсумовуючи, можна виділити основні причини, що певною мірою стримують зростання українського експорту :

- помітне посилення міжнародної конкуренції і зростання державної підтримки свого експорту у провідних зарубіжних країнах;

- значно ускладнений вихід на світові ринкі для українських підприємств внаслідок протекціоністських заходів з боку ряду країн по захисту власних ринків;

- низька кокурентноспроможність значної частини української промислової продукції;

- недостатній розвиток систем сертифікації та контролю якості експортної продукції при зростанні на світових ринках вимог не тільки до науково-технічних параметрів, а і до споживчих та екологічних характеристик, що примушує вітчизняних експортерів збувати свою продукцію за зниженими, а то і демпінговими цінами;

- відсутність досвіду та спеціальних знань щодо виходу на світові ринки у більшості підприємств, низький рівень маркетингової діяльності, нескоординованість дій на державному рівні;

- розрив традиційно виробничих та коопераційних зв'язків з підприємствами країн СНД та Східної Європи;

- низький рівень співробітництва з країнами, що розвиваються;

- критично недостатнє інвестування експортноорієнтованих проектів за рахунок внутрішніх ресурсів та обмежені можливості використання з цією метою іноземних інвестицій і кредитів внаслідок низького міжнародного рейтингу надійності України.

Гальмами у зростанні обсягів вітчизняного експорту є також такі чинники: низька ефективність виробництва, висока енерго- та металомісткість продукції, високий ступінь старіння основних виробничих фондів, відсталість технологічної бази більшості галузей народного господарства. До цього слід додати велику залежність від імпорту енергоносіїв, проміжної продукції , машин та устаткування, невиправдане ввезення багатьох споживчих товарів, фактично відсутність фінансової, організаційної та інформаційної структури державної підтримки експорту, слабкий експортний та валютний контроль.

Обсяги експорту, імпорту та сальдо зовнішньоекономічної діяльності по товарах у 2004 році наведені в додатку 2. З приведеного аналізу випливає такий основний висновок: для стабілізації і подальшого зміцнення економіки України, досягнення майбутнього значного позитивного сальдо зовнішньої торгівлі необхідні докорінна перебудова структури зовнішньої торгівлі, удосконалення всієї системи зовнішньоекономічної діяльності країни, як одного з вагомих важелів її успішного розвитку (6, с. 18).

2.3 Шляхи поліпшення структури торгових, економічних і науково-технічних зв'язків України з розвинутими країнами

Зовнішньоекономічні стосунки спливають з загальної економічної політики держави. Їхня ефективність залежить від успішного розвитку економіки України, зміни в структурі промисловості, впровадження нових технологій, обладнання, тобто того, що підвищує конкурентоспроможність товарів на світовому ринку.

Першочергові цілі цієї політики України на сучасному етапі, полягають у виконанні таких завдань:

- забезпечення доступу вітчизняним підприємствам на світові ринки машин і устаткування, технологій та інформацій, капіталів, мінералосировинних ресурсів, транспортних комунікацій. Особливе значення тут має надання політичної, фінансової, інформаційної підтримки у просуванні продукції вітчизняних підприємств на ринки, що контролюються транснаціональними корпораціями чи захищені протекціоністськими бар'єрами зарубіжних держав та їх економічних союзів;

- досягнення сприятливого торгово-політичного режиму у відносинах з пріоритетними зарубіжними країнами та їх торгово-економічними угрупуваннями, організаціями і союзами, зняття наявних і потенційних дискримінаційних обмежень. Особливу роль тут відіграє усунення різних торгово-економічних бар'єрів у відносинах з країнами СНД;

- довгострокове врегулювання валютно-фінансових проблем у взаємовідносинах з країнами-кредиторами, міжнародними організаціями та боржниками,

- формування ефективної системи захисту зовнішньоекономічних інтересів України.

Реальна дійсність свідчить, що на світовому ринку конкурують передусім суб'єкти господарювання (фірми, корпорації тощо), на базі діяльності яких формується економічна стратегія спочатку для галузі, а відтак і для країни у цілому. Однак слід зазначити, що у цього процесу властивий двосторонній характер, оскільки стратегія країни у свою чергу дедалі активніше й відчутніше впливає на прийняття рішень на галузевому та фірмовому рівнях (9, с. 15).

Найбільш дієвою і ефективною стратегією інтеграції України у світову економіку є поєднання структурної перебудови економіки з її орієнтацією на активне зростання експорту і диференціацію його потенціалу. Цього можна досягти шляхом загального поліпшення інвестиційного клімату й залучення інвестицій у відповідні галузі, створення механізму стимулювання експорту та формування життєздатних конкурентоспроможних експортних виробництв. Ця стратегія включає такі важливі завдання:

1. Поновлення і розвиток експортного потенціалу та істотне поліпшення структури експорту. Україна володіє чималим ресурсо-виробничим потенціалом для експортних поставок металургійної, агропромислової, хімічної, авіакосмічної, суднобудівної, військовотехнічної продукції, мінералів та мінеральних добрив. Значні можливості і щодо зростання експортних транспортних послуг (у тому числі і у трубопровідних та електропостачальних) послуг науково-техніко-технологічного характеру, у сфері виконання будівельно-монтажних, геологорозвідувальних робіт тощо

Освоєння експортного потенціалу в зазначених сферах і напрямах за рахунок пошуку і виходу на нові світові ринки збуту (після розпаду колишнього СРСР особливо відбувся різкий спад експорту вітчизняної продукції у країни даного регіону) дасть змогу повніше використати можливості українського промислового потенціалу, довантаженого внаслідок непомірного скорочення внутрішнього попиту. У свою чергу це вимагає у найближчі 1-2 роки переорієнтувати нагромаджений науково-промисловий потенціал на виробництво експортної продукції, освоїти порівняльні переваги, що полягають не тільки у достатніх природних ресурсах, а й у наявних в Україні науково-технічних знаннях, високій кваліфікації й порівняно дешевій робочій силі, пріоритетних напрацюваннях за окремими ключовими позиціями науково-технічного прогресу.

2. Раціоналізація імпорту. Імпортна політика слугує не тільки інтересам задоволення поточних потреб населення та підтримання в діючому стані існуючого виробництва, але й цілям модернізації економіки, підвищення ії ефективності та ії конкурентоспроможності. Вона спрямовується на:

- створення умов що уможливлюють зменшення імпортних поставок товарів, які в достатній кількості можна виробляти в Україні;

- оптимізацію промислово-виробничого імпорту;

- зменшення дефіциту торгового балансу;

- зменшення невиробничого (споживчого) імпорту (він становить близько 8% від усього імпорту України) завдяки розвитку виробництва конкурентоспроможних аналогічних товарів в Україні.

3. Підвищення. конкурентноспроможності продукції вітчизняних підприємств на світовому ринку. Необхідною умовою розширення експортного потенціалу народногосподарського комплексу і його інтеграції в систему світових зв'язків є приведення якості і витрат виробництва продукції вітчизняної обробної промисловості відповідно до вимог і умов конкуренції на світовому ринку. Це обумовлює необхідність поступового зближення внутрішніх і світових стандартів виробництва та якості продукції, забезпечення умов пріоритетного розвитку та розширення галузей народного господарства, які володіють випереджаючим (порівняно з зарубіжним) технікотехнологічним рівнем і високим потенціалом зростання на світовому ринку.

4. Залучення іноземних інвестицій для технологічної модернізації та створення потенціалу розширеного відтворення. За нинішніх умов іноземні кредити є чи не єдиним реальним джерелом довгострокових крупномасштабних інвестувань, хоча значна їх частина, як засвідчує аналіз, використовується вкрай неефективно (у формі прихованих субсидій споживачам імпортних товарів і торгово-посередницьким організаціям), що не сприяє збільшенню потенціалу розширеного відтворення. Виходячи із загальнодержавних інтересів необхідно, щоб доходи від розподілу поставлених за рахунок іноземних кредитів товарів використовувались передусім на подолання структурної кризи, на інвестиції у реконструкцію народного господарства і забезпечення працевлаштування населення.