Сучасний стан міжнародної міграції

3

Міністерство освіти і науки України

Запорізький національний технічний університет

Кафедра міжнародних економічних відносин

Курсова робота

з дисципліни „Світова економіка”

на тему „Сучасний стан міжнародної міграції”

Виконав студент групи ГФ-216 Леховіцер В.О.

Керівник доцент Мелещенко А.І.

Запоріжжя 2008

Реферат

Курсова робота містить 49 сторінок, 6 діаграм і 2 невеликі карти.

Об'єкт дослідження: міграція населення.

Мета роботи: вивчення сучасних тенденцій міжнародної міграції, її закономірностей, причин та наслідків.

Метод дослідження: теоретичний та практичний (практика аналізу та інтерпретації даних щодо конкретної країни у розділі 4).

Ключові слова: міграція, еміграція, імміграція, причини, наслідки.

Зміст

Реферат

Введення

1. Міграція, сучасній стан та вплив на економіку країни

1.1 Загальне поняття

1.2 Види міграцій та міграція заміщення

1.3 Міграційні потоки та когорти

1.4 Міграційна поведінка, міграційна настанова, міграційна мотивація

1.5 Закономірності географічного розподілу мігрантів, обсягу міграції і закономірності його зміни

1.6 Державна та міждержавна політика стосовно міграції

1.7 Міграційний вплив на економіку країни

2. Вимірювання міграцій населення

2.1 Основні показники та визначення

2.2 Особливості та труднощі вимірювання міжнародної міграції

3. Причини, вплив та наслідки міграції

3.1 Інші детермінанти міграції населення і її вплив на відтворення населення

4. Україна в процесах міжнародної міграції

4.1 Етапи міжнародної міграції в Україні

4.2 Сучасний стан міжнародної міграції в Україні

Висновок

Перелік посилань

Введення

Загальні статистичні дані

На кінець ХХ століття загальна чисельність людей на Землі становила 6,1 мільярда. На даний момент вона перевищує 6,72 мільярди чоловік. В менш розвинених регіонах світу проживає близько 80% його населення, серед яких Китай та Індія складають 2,3 мільярда, що становить 38% всього населення Землі. Щорічно населення зростає на 77 млн. чол. і 98% цього приросту припадає на менш розвинені регіони. Шість країн, яким людство завдячує більше половини щорічного приросту населення є: Індія - 21%, Китай - 12%, Пакистан - 5%, Нігерія - 4%, Бангладеш - 4% та Індонезія - 3%.

Загальна кількість індивідів, що проживають в країні, яка не є їхньою рідною складає 175 млн. чол. Ця кількість збільшилась більше ніж вдвічі з 1975 року. Шістдесят відсотків мігрантів проживає в більш розвинених країнах, а сорок - в менш. Найбільша кількість іммігрантів налічується в Європі (56 млн.), Азії (50млн.), Північній Америці (41 млн.). На даний момент мігрантами є понад 3% населення земної кулі. 1 з 70 в країнах, що розвиваються є іммігрантом. Кількість біженців на кінець 2000 року становила 15,9 млн. чол. Найбільше біженців перебуває в Азії - 9,1 млн., в Африці - 3,6 млн.

Валова міграція. Протягом 1995-2000 років, більш розвинені регіони світу, приймали щорічно приблизно 2,3 млн. мігрантів з менш розвинених країн, або 11,6 млн. за весь період. Найбільше іммігрантів минулого року прийняла Північна Америка (1,4 млн.), майже в 2 рази менше - ЄС (0,8 млн.) і Океанія, включно з Австралією і Новою Зеландією (90 тис.). Рівень чистої міграції Океанії був майже - 3 іммігранти на 1000 корінних жителів. В Європі цей показник слав 1 мігрант на 1000 жителів. Найвищий рівень еміграції спостерігали в латинській Америці і карибських країнах, де втрати населення склали 1 емігрант на 1000 корінних жителів. Для Африки та Азії, чиста еміграція склала, відповідно, 0,6 і 0,4 чол. на 1000 тис. корінних мешканців.

На початок 21 сторіччя, один з 35 чоловік в світі є мігрантом і якби всі мігранти жили в одній країні, це була б п'ята за чисельністю населення країна світу.

(Ліва таблиця: світова чисельність людей-іноземців за походженням, порівняно з власне іммігрантами, Права Таблиця: регіональне порівняння чисельності іммігрантів) BBC NEWS, FACTFILE: GLOBAL MIGRATION, www.news.bbc.co.uk, з посиланням на Міжнародну Організацію Міграції

1. Міграція, сучасний стан та вплив на економіку країни

1.1 Загальне поняття

Широке розуміння предмета демографії передбачає вивчення міграцій населення у різних генераціях, соціальних групах і на різних територіях. Являючи собою сукупність усіх видів переміщень у просторі, міграції призводять до зміни географічного розміщення населення, його густоти та заселеності територій, їх супроводжують збільшення або скорочення чисельності населення, зміни його статево-вікового, сімейного, шлюбного та етнічного складу, соціальної структури територіальних спільнот як у місцях виходу, так і в місцях вселення мігрантів.

Труднощі переїзду та адаптації до нових умов життя негативно впливають на здоров'я мігрантів, частоту й характер їх захворюваності, знижуючи тривалість життя та викликаючи у низці випадків підвищену й передчасну смертність цього контингенту. Як правило, міграції сполучені з тимчасовим, а іноді й тривалим розривом сімейних зв'язків, відстроченими шлюбами та народженням дітей. Отже, міграції є складником демографічної ситуації, впливають на характер демографічного розвитку, взаємопов'язані з процесами відтворення населення, вносять істотні зміни в його структури.

У вузькому значенні поняття міграції являє собою вид територіального переміщення населення, який завершується зміною постійного місця мешкання, що у буквальному розумінні слова означає переселення. Широко вживаний наприкінці XIX -- на початку XX сторіччя термін "переселення" позначав масовий рух сільського населення з аграрних перенаселених губерній у східні та південні райони Росії. У 1930-ті роки більш вживаним стало поняття "перерозподіл населення й трудових ресурсів", яке об'єднувало територіальні переміщення населення із села в місто та з європейської частини країни в її східні райони. У 1940--1950-ті роки термін "міграції населення" практично не використовували. Його відновлення й новий етап у вивченні міграцій населення належать до кінця 1950-х -- початку 1960-х років.

1.2 Види міграцій та міграція заміщення “Replacement Migration: Is it a Solution to Declining and Ageing Populations?” (United Nations, 2004c)., September 2004, www.unpopulation.org

Однією з головних ознак міграцій є перетин адміністративних кордонів тих чи тих територій -- держави, області, населеного пункту. На цій підставі виокремлюють перш за все зовнішні та внутрішні міграції. Зовнішні міграції (еміграція та імміграція) пов'язані з перетином державного кордону, їх також називають міжнародними й, у свою чергу, поділяють на міжконтинентальні та внутрішньоконтинентальні.

Внутрішні міграції є між поселенськими переміщеннями населення всередині країни. Жодні внутрішньо поселенські переміщення, наприклад, у межах того самого міста, як міграції населення не розглядають. Розрізняють міграції сільського та міського населення, міжміські міграції та міграції у межах сільської місцевості, а предметом вивчення є міграційні потоки у напрямках "село -- місто", "місто -- місто", "місто -- село" та "село -- село". На даний момент міграції у напрямках "село -- місто" та "місто -- місто" домінують в структурі міграційних потоків в Україні.

Розрізняють також і міграції в межах окремих великих територіальних одиниць -- області, економічного району, автономної республіки. У цих випадках міграції поділяють на внутрішньо обласні та міжобласні, внутрішньорайонні та міжрайонні, внутрішньо республіканські та міжреспубліканські.

Міграція заміщення - термін, який позначає кількість іммігрантів, яка потрібна країні для того, щоб запобігти зменшення населення, або його старіння внаслідок низької народжуваності та смертності. Це питання висвітлено в звіті ООН з міграції заміщення, в якому розглянуто 8 країн з низькою народжуваністю (Францію, Німеччину, Італію, Японію, Республіку Корея, Росію, Великобританію і США), а також два регіони - Європу та ЄС. В звіті аналізувалось кілька альтернативних сценаріїв і рівні імміграції, необхідні для запобігання зменшенню і старінню населення. Отже, протягом першої половини 21 століття, маса населення розвинених країн прогнозовано стане меншою і старшою, за відсутності міграції. В той же час лише невеликий рівень міграції міг би компенсувати від'ємний приріст населення. Рівень же імміграції, в свою чергу, сильно відрізняється в різних країнах. Якщо рівень імміграції в ЄС може залишатись приблизно таким же, щоб не допустити зменшення населення, то для всієї Європи ця цифра має подвоїтись.

За способом реалізації міграції класифікують: організовані та неорганізовані. Перші здійснюють за допомоги й за участі державних та громадських органів, другі ж -- силами й коштом самих мігрантів без матеріальної та організаційної підтримки з боку будь-яких установ. Неорганізовані міграції називають іноді індивідуальними.

Переселення, які мають незворотний характер, деякі дослідники класифікують як постійні міграції. Всі інші види міграцій, які мають тимчасовий характер, іменують як зворотні. Загалом же загальноприйнята класифікація міграцій на сьогодні відсутня.

1.3 Міграційні потоки та когорти

Для кожної окремої людини міграція становить одиничну подію. Але як масовий процес міграції населення складені з потоків, що належать до певного часу й території. Під міграційними потоками у демографії розуміють сукупності одиничних міграційних переміщень, об'єднуваних спільністю напрямку, який визначається районами вибуття або прибуття мігрантів упродовж певного календарного проміжку часу. Однією з істотних закономірностей міграційних процесів є наявність зустрічних потоків між місцями прибуття та вибуття мігрантів, їх називають прямими та зворотними потоками. Більший за розмірами з двох спрямованих назустріч один одному міграційних потоків позначають як домінуючий, а менш інтенсивний -- як протилежний. Різницю між ними називають чистим потоком, а їхню суму -- обміном населення між двома районами.

Сукупність мігрантів, об'єднувану спільним періодом міграцій у певний населений пункт або район, називають міграційною когортою, її виокремлюють на підставі даних переписів населення про тривалість проживання мігрантів у місцях вселення. Відомості про міграційні когорти становлять інтерес з точки зору історії міграцій, їх територіальних і часових закономірностей, їхнього внеску у формування населення -- зміну його чисельності та складу. Слід розрізняти чисельність фактичних та чисельність таких, що дожили у певному місці, міграційних когорт, поза як фактичні когорти поступово зменшуються у зв'язку з наступними міграціями та смертністю переселенців. Вплив цих чинників зростає мірою збільшення тривалості проживання міграційних когорт у місцях вселення.

1.4 Міграційна поведінка, міграційна настанова, міграційна мотивація

Міграційна поведінка є одним з видів демографічної поведінки і являє собою сукупність дій та відносин, які опосередковують переселення індивідів або відмову від них. У рамках вивчення міграційної поведінки досліджують соціально-психологічні аспекти індивідуального, групового та масового ставлення людей до зміни місця проживання.

Процес міграції населення включає три стадії: перша з них -- потенційна міграція, друга -- власне міграція населення, третя й остання -- адаптація переселенців до умов життя в місцях їх вселення. На початковій стадії міграційного процесу під впливом можливих перспектив зміни деяких умов життя відбувається формування тих чи інших настанов міграційної поведінки.

Міграційна настанова являє собою психічний регулятор поведінки, схильність особистості, яка визначає узгодженість дій, детермінованих позитивним або негативним ставленням до зміни місця та умов життя. Міграційна настанова відображає готовність до певного результату міграційної поведінки. Відомості про міграційні настановлення отримують, як правило, із соціологічних опитувань потенційних мігрантів. Спонукальним компонентом міграційної настанови є міграційна мотивація, яка розкриває якісний бік потреби індивіда у зміні місця проживання, умов праці.

1.5 Закономірності географічного розподілу мігрантів, обсягу міграції і закономірності його зміни

Використовуючи дані про іноземних жителів, зареєстрованих переписами населення, разом з інформацію про кількість біженців в розвинених країнах, обчислено загальну кількість мігрантів для кожної країни за 1965, 1975,1985, 1990, 2000 та 2005 роки. Статистичне дослідження на основі цих даних показує, що кількість міжнародних мігрантів збільшилась на 100 млн. чол. з 1965 року. Між 1990-им та 2000-им, ця кількість зростала на 1,3% щорічно і, як вже зазначалось становить 3% населення земної кулі в 2000 р. Мігранти не є рівномірно розподілені між країнами та регіонами. Так в 2005 році їх кількість в розвинених країнах складала 8,3% населення, а в менш розвинених всього лише 1,5%. В першій групі найбільше іммігрантів налічували США, Канада, Німеччина, Росія і Франція. Глобальна міграція зачіпає кожну країну. Деякі з них є країнами виїзду, деякі - транзитні, інші ж - країни призначення мігрантів.



Міграційні сальдо в різних країнах світу (сині відтінки - переважає імміграція, коричневі - еміграція, білі поля - імміграція дорівнює еміграції).

В той час як країнами еміграції є слабо розвинені країни, не всі країни імміграції є країнами розвиненими (див. ілюстрацію чистої чисельності міграції за країнами нижче) BBC NEWS, FACTFILE: GLOBAL MIGRATION, www.news.bbc.co.uk, з посиланням на Статистику ООН:

Щоб не допустити старіння робото здатного населення необхідні значніші рівні міграції. Якщо б така імміграція справді відбулась, то іммігранти, що прибули після 1995 року і їхні нащадки складали б вражаюче велику частку всього населення в 2050 році. Такий масштаб переміщення населення не вкладається в розумні рамки міграції в теперішньому розумінні.

Практично всі країни, в які іммігрує більше 25 тис. чол. за рік - високорозвинені країни з ВНП більше 6900 дол. на душу населення. Джерело імміграції - країни, що розвиваються. В наступній діаграмі подано порівняльні кількості мігрантів в країнах з їх найбільшою кількістю:

В силу економічних причин, основні потоки мігрантів, як правило, напрямлені з країн з низькими особистими доходами в країни з високими. Через відсутність достовірної статистики міжнародного переселення і широкого розмаху нелегальної міграції, визначити точно кількісну ієрархічність напрямків міграції дуже важко. Але загалом можна виділити наступні напрямки міграції:

США, Канада, Австралія. Будучи однією з найбільш економічно розвинених країн, США є основним напрямком міграції, як низько кваліфікованої так і висококваліфікованої робочої сили. Кожного року в США приїжджає більше емігрантів ніж в решту всіх інших країн разом взятих;

Західна Європа. Економічно розвинені країни ЄС притягують до себе робочу силу з менш розвинених країн, в т.ч. і західноєвропейських (Португалія, Мальта, Іспанія), а також з арабських країн Північної Африки і Близького Сходу, країн Африки на південь від Сахари, східноєвропейських країн та країн - республік колишнього СРСР;

Близький Схід. Нафтодобувні країни цього регіону приваблюють дешеву робочу силу на тяжкі низькооплачувані роботи. Робітники мігрують сюди в основному із сусідніх арабських країн, а також з Індії, Пакистану, Бангладешу, Кореї, Бахрейну, Кувейту і Омана;

Інші країни, що розвиваються. Новим феноменом міграції 1990-х стала інтенсифікація міграції між самими країнами, що розвиваються. Потоки робочої сили направляються в ті країни, які швидше ідуть по шляху економічних реформ. Так в Латинській Америці сезонні робітники прямують в Аргентину і Мексику. В Африці, південніше Сахари, на Берег Слонової Кістки, Нігерію і ПАР приходиться більше половини притоку всіх іммігрантів;

Нові індустріальні країни. В зв'язку з бурхливим розвитком держав Південно-Східної Азії, притік мігрантів, що наймаються на тимчасові роботи, сюди значно збільшився. Це особливо помітно в Південній Кореї та Малайзії Киреев А.П. Международная экономика. В 2-х ч. - ч.1 Международная экономика: движение товаров и факторов производства. - М.: 1997. - с.328-330.



Ці та інші історичні рухи населення, як примусові (работоргівля, біженці), так і добровільні проілюстровано схемою з права.

Умовні позначення людських переміщень на ілюстрації:

З В'єтнаму в США

Європейці в США в 1950-х

Західно-африканці в Північну Америку, на поч. 19 ст.

З Індії у Великобританію

З Туреччини в Німеччину, починаючи з Другої Світової Війни

Південно-американці в США

Центрально-Європейці в Ізраїль

З Руанди в Заїр

За даними звітів ООН, після періоду значного зменшення рівня міграції в 1990-х, чиста міграція в країни ЄС в 2003 році зросла до 1 260 000 чол. За цих умов, Іспанія, Італія, Великобританія та Німеччина разом прийняли близько 70% всієї європейської імміграції. Найбільший приріст населення у відсотковому значенні за рахунок імміграції очікується в Ірландії. А Франція, Німеччина і Великобританія, в силу величини свого поточного населення не відчує значного збільшення того ж показника. Загалом розподіл імміграційного потоку за конкретними країнами ЄС можна оцінити за наступною діаграмою Statistics in Focus: Population and Social Conditions, THEME 3 -1/2006, джерело http://europa.eu.int/comm/eurostat/:



1.6 Державна та міждержавна політика стосовно міграції. Механізми регулювання її обсягу

По мірі того, як розвивався міжнародний рух робочої сили, створювались і вдосконалювались, в свою чергу, і механізми державного управління міграційними потоками. Головним інструментом регуляції міграції, звичайно ж є закон. В той час, коли всі країни світу просуваються до лібералізації торгівлі, практично всі вони проводять заходи щодо обмеження міжнародної міграції. Причиною цього є проблеми, які несе з собою міжнародна міграція, вона і веде до створення широкої системи державного і міждержавного регулювання.

Вже в кінці 18 століття в Англії були прийняті закони, що забороняли еміграцію робітникам промисловості. Протягом 20 століття багато європейських країн приймали закони, які обмежують в'їзд небажаних нелегальних осіб. Тоді ж країни почали укладати двосторонні конвенції з регулювання міграції, частина який діє і до цього часу.

Законодавство більшості країн, в першу чергу, проводить чітке розмежування між іммігрантами, тобто людьми, що переїжджають в країну на постійне місце проживання, і людьми, які знаходяться в країні тимчасово. Зазвичай державне регулювання здійснюється через фінансовані з бюджету програми обмеження притоку міжнародної робочої сили, або ж стимулювання мігрантів до повернення на батьківщину.

Більшість країн в'їзду, використовують селективний підхід до регулювання міграції, тобто не перешкоджають в'їзду тих категорій робітників, які потрібні в даній країні, і обмежують в'їзд всіх інших.

Нормативно-правова база для імміграції в більшості країн, що приймають іммігрантів, представлена величезною кількістю законів і підзаконних актів. Основні риси імміграційного законодавства є наступними:

Професійна кваліфікація. Законодавства всіх країн, що приймають іммігрантів встановлюють жорсткі вимоги до рівня освіти і робочого стажу за спеціальністю. Мінімальними вимогами є закінчення середньої школи або профтехучилища, що повинно підтверджуватись відповідним дипломом. В більшості випадків диплом необхідно підтвердити або оцінювати в країні в'їзду, на предмет відповідності вимог до спеціаліста у відповідній сфері діяльності даної країни. В більшості випадків, лише невелика кількість іммігрантів працюють за спеціальністю в країні в'їзду (в основному ті, яких влаштовано на роботу перед прийняттям в країну). Більшість тих, хто недостатньо володіє професійною термінологією, або ж самою мовою країни в'їзду, немає матеріальної можливості оплатити атестацію, чи часу на підготовку до екзамену, з очевидних причин нагальності задоволення потреб першої необхідності, поступово втрачаючи навики і вміння, так ніколи і не підтверджують свою професійну здатність, влаштовуючись на "чорні", невдячні, низькооплачувані роботи. “Think Immigrants are Stealing Jobs in Canada? Think Again.” Розділ FACTS, з посиланням на бюро статистики Канади. Джерело: http://www.fims.uwo.ca/newmedia/immigrants/facts.htm Так розвінчується ще один великий міф про те, що з того боку паркану, трава завжди зеленіша, або краще там, де нас нема.

Обмеження особистого характеру, що включають відповідні вимоги до стану здоров'я іммігранта. Присутній також і віковий ценз.

Кількісні квоти.

Економічне регулювання, що вводить фінансові обмеження, які забезпечують скорочення чисельності іммігрантів. Що ж стосується юридичних осіб, то в деяких країнах, фірми мають право наймати іноземну робочу силу, лише тоді, коли ними досягається відповідний об'єм продажу чи обороту, або після внесення спеціальних виплат в державний бюджет.

Часові обмеження. Законодавства більшості країн встановлюють часові обмеження перебування іноземних працівників.

Географічні пріоритети. Практично кожна країна, що приймає іммігрантів, встановлює географічну і національну структуру імміграції. Вона, як правило регулюється за допомогою кількісних квот на отримання права на в'їзд з визначених країн.

Заборони. Явні заборони перераховують ті галузі чи спеціальності, працювати в яких іноземцям не можна. Приховані ж, навпаки, встановлюють перелік галузей та спеціальностей, працювати в яких можуть лише громадяни цієї країни. Згідно з Організацією з Економічного Співробітництва та Розвитку, поновив ся інтерес до прийняття на роботу нових робітників-мігрантів в розвинених країнах, із вже значною їх часткою (див. ілюстрацію) BBC NEWS, FACTFILE: GLOBAL MIGRATION, www.news.bbc.co.uk, з посиланням на Організацію з Економічного Співробітництва та Розвитку:

(Ліва Таблиця: загальна чисельність робочої сили іноземного походження або народженої за кордоном, Права Таблиця: частка іноземців у робочій силі країни)

Існує і таке явище як стимулювання рееміграції, що виникло в умовах постійного тиску на держави з боку профспілок, які в напливі іммігрантів бачать головну причину безробіття; а також і бажанням країни виїзду повернути кваліфіковані кадри. Щодо правових основ, які складають фундамент міждержавної політики стосовно міграції, то вони виглядають наступним чином. Не передбачаючи права на політичний притулок, Конвенція 1951 року з питань статусу біженців, ратифікована 141 країною, стала визначальною у встановленні стандартів ставлення до біженців. Вона створила підстави юридичного захисту та чітке визначення статусу біженця. Заборонено також було насильне повернення біженців додому. Протокол 1967 року, ратифікований 139 країнами, розширив застосування Конвенції 1951 року, яка передбачала надання статусу біженців, особам, які мали правові підстави для отримання цього статусу лише до 1 лютого 1951 року. У 1990 році відбулась Конвенція із захисту прав всіх працівників-мігрантів та членів їх сімей; ратифікована 19-ма країнами. Щоб вона набула чинності 20 країн-членів ООН мусять її ратифікувати. Ця конвенція, вперше на міжнародному рівні, окреслює різницю між різними категоріями працівників-мігрантів і являє собою великий крок вперед у визначенні відповідальності країн, в яких працюють мігранти щодо дотримання їх прав та забезпечення їх захисту. За останні роки, нелегальна торгівля людьми та її тісний зв'язок з міжнародною організованою злочинністю постали у вигляді нового нагального питання, що надзвичайно сильно пов'язане з регулюванням міграційних процесів. Протокол 2000 року з запобігання та покарання торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, став допоміжним Конвенції ООН з Транснаціональної Організованої Злочинності, ратифікованої 18-ма країнами, має на меті запобігти торгівлі людьми та захистити і надати допомогу кожному, хто постраждав внаслідок таких протиправних дій. Цей протокол закладає також підвалини ефективної співпраці між країнами в цьому напрямку. Протокол 2000 року, який стосується нелегального переправлення мігрантів морем, повітрям чи сушею, будучи допоміжним інструментом Конвенції ООН з міжнародної організованої злочинності, ратифікований 17-ма країнами, має на меті стати ефективним засобом в боротьбі проти нелегального ввезення людського вантажу, ще раз даючи пересвідчитись, що міграція, сама по собі не є злочином. Мігранти самі можуть бути жертвами злочинних умислів і потребувати допомоги.

Таким чином, державне регулювання міжнародного ринку праці здійснюється на основі національного законодавства як країн, що приймають емігрантів, так і країн, з яких вони походять, а також міжнародних і міжвідомчих угод між країнами.

Політика урядів країн щодо іммігрантів зазнала значних змін з кінця 1970-х, що стало результатом зростаючого занепокоєння економічними, політичними та соціальними наслідками імміграції. Станом на 2001 рік, майже чверть всіх країн сприймала рівні імміграції, як надто високі. Як і розвинені країни, країни, що розвиваються теж схильні обмежувати потік іммігрантів, тому також рухаються в бік більш регульованої імміграційної політики. В 2004 році 44 відсотки країн мали чинними політику, яка була спрямована на зменшення імміграції, що спостерігалось і в 39 країнах, що розвиваються.

Що ж до рівня еміграції, то і тут розвинені країни і країни, що розвиваються мають вражаюче схожу політику. Близько трьох чвертей розвинених країн і тих країн, що розвиваються розглядають рівень своєї еміграції, як задовільний. Кожна п'ята країна має політику, що спрямована на зниження еміграційного відпливу своїх громадян.

Одним з найвпливовіших механізмів вирішення питань міжнародних міграційних проблем є форум країн-членів ООН та прийняття Конвенції International Migration and Development: Report of the Secretary-General, джерело: www.unpopulation.org. Вирішальним в цьому відношенні є ставлення країн до такої ініціативи, яке і визначає її подальшу долю. Давайте на прикладі ознайомимось з тим, як країни-члени поспішають врегулювати питання міграції. Відділення Населення ООН ініціювало дослідження поглядів держав стосовно організації вищезгаданого форуму. В 1994 році був розісланий лист, який запитував про погляди держав на мету та зміст форуму з міграції. Процедуру було повторено вдруге в грудні 1995 року. І в третє в грудні 1997, особливо запрошуючи відповісти тих, хто ще не зробив цього два попередні рази. Підсумки листування було оприлюднене генеральним секретарем з міжнародної міграції та розвитку. Листи, отримані між 1995 і 1999 роком, відображали погляди 41% всіх країн-членів, чиї позиції значно різнились. Внаслідок такої різниці, рішення прийнято не було. В 2003 році розіслано ще одне опитування з приводу зацікавлення держав проведення форуму з міграції. В квітні постійні представники ООН в країнах членах, що ще не відповіли були ще раз проінформовані про те, що результати опитування потрібні якомога раніше. Станом на червень 2003 року 46 країн відповіли на запит, відповіді США серед інших листів не знайдено. Відтак лише 24% членів дали відповіді на опитування і враховуючи високий відсоток тих, що не відповіли, прийняття рішень знову виявилось неможливим. Крім того погляди 47 держав, що відповіли знову значно відрізнялись один від одного. 25 держав виступило за проведення конференції і 22 не виявляли такої схильності. З 25 “за” більшість вважала, що конференція має врегулювати питання технічної та аналітичної природи. Планувалось, що питання конференції стосуватимуться, звичайно ж, міжнародної міграції і розвитку, поглиблюючи теоретичні та емпіричні знання з цього питання шляхом обговорення тенденції, причин та наслідків міжнародної міграції у відношенні до міжнародного розвитку. Кілька країн запропонувало посилити співпрацю між країнами походження та країнами перебування чи прямування мігрантів і з часом створити систему взаємодопомоги, щоб максимізувати вигоду від міжнародної міграції. Деякі уряди запропонували провести переговори з певних питань. Всі категорії мігрантів запропоновано розглянути на конференції, включаючи робітників і мігрантів, що перебувають в незвичайних умовах. Як наслідок, найбільш часто звучала пропозиція ухвалити Рекомендації та Принципи, особливо стосовно міграційної політики країн походження та перебування мігрантів, з подальшим створенням інституційної структури для забезпечення надійності співпраці.

1.7 Міграційний вплив на економіку країни

Одним з найзначніших видів економічного впливу мігрантів на країни їх походження є грошові перекази на батьківщину. Значення цього явища не варто недооцінювати. Вже сьогодні перекази мігрантів становлять 72,3 мільярди доларів США, що в два рази перевищує допомогу, яку надають розвинені країни менш розвиненим.

(Ліва таблиця: країни за найбільшою величиною отриманих грошових переказів. Права таблиця: країни , в яких перекази їх емігрантів становлять найбільшу частку ВВП)^** BBC NEWS, FACTFILE: GLOBAL MIGRATION, www.news.bbc.co.uk, з посиланням на Міжнародний Валютний Фонд

Дохід на душу населення в 20 найбідніших країнах світу, майже не змінився за останні 40 (!!!) років, з $212 у 1960-62 рр. до $267 у 2000-2002 рр., поки той же показник в розвинених країнах зріс майже в тричі (!!!), з $11 417 до $32 339. Тобто потенціал для позитивних змін - величезний, але вигода - надто примарна, а ризики - надто реальні.

У трудомістких галузях і тих видах виробництв, які не мають попиту у місцевого населення, іммігранти сприяють подоланню «вузьких місць» і забезпечують нормальний процес виробництва. Так, в кінці 80-х років іноземні робочі склали в Західній Європі від 5 до 25% від усіх, хто працює за наймом.

У деяких галузях питома вага іммігрантів ще більша. Наприклад, в даний час іноземні робочі складають у Франції 33% зайнятих в автомобілебудуванні, в Швейцарії - 40% всіх будівельних робочих, в Бельгії - 50% шахтарів і т.д.

Часто при тривалому використанні іноземних робочих залежність від їх праці в окремих державах стає настільки велика, що без залучення нових іммігрантів неможливе нормальне функціонування деяких галузей національної економіки - будівництва, вугільної промисловості, сфери послуг і т.д.

Іммігранти дозволяють промислово розвиненим країнам в період відносно високих темпів економічного зростання з меншими витратами провести переміщення трудових ресурсів і згладити диспропорцію в їх розподілі між країнами і галузями виробництва значним структурним зрушенням, що піддалися, у зв'язку з НТР або процесом інтеграції. Перелив національної робочої сили в найбільш динамічні сектори економіки веде до зростання її кваліфікації.

В результаті розвитку процесів трудової міграції в багатьох промислово розвинених країнах складається подвійний ринок праці. На одному йде продаж національної робочої сили, а на іншому - іноземної. Населення даної країни виконує кваліфіковану роботу в промисловості і сфері послуг. Більшість же іммігрантів зайняті на найбільш трудомістких і шкідливих для здоров'я видах робіт і мають триваліший робочий тиждень, а заробітну плату нижче, ніж місцеві робочі.

Місцеві підприємці виграють від імпорту іноземної робочої сили ще і тому, що це дозволяє їм до певної міри стримувати темпи зростання заробітної плати своїх робочих. З одного боку, наявність іммігрантів укріплює позиції підприємця на переговорах з профспілками. З іншого боку, відсутність дешевої робочої сили з-за кордону змусила б підприємців істотно підняти рівень заробітної плати в трудомістких і «непривабливих» галузях і видах виробництв.

Розвиток імміграції дозволяє країнам-реципієнтам економити великі засоби на підготовці кадрів. Наприклад, в результаті «викрадання розумів» Сполучені Штати заощадили лише у сфері освіти і наукової діяльності за період з 1965 по 1990 рр. не менш як 15 млрд. дол. США викрадають розуми у всіх країн світу, у тому числі і у держав, що розвиваються. У Сполучених Штатах вчаться тисячі людей з Азії, Африки і Латинської Америки і багато хто з них залишається в цій країні.

Політику ввезення іноземної робочої сили в даний час підтримують багато економістів. Так, американський дослідник Дж. Саймон, що опублікував в 1989 р. фундаментальну працю «Економічні наслідки імміграції», оцінює безумовно позитивний вплив міжнародної міграції робочої сили на світову економіку в цілому. Точно так характеризують дію імміграції на зростання економіки США і 81% опитаних експертів, які в різні роки займали керівні пости в Американській економічній асоціації або були колишніми членами президентської Ради економічних радників.

2. Вимірювання міграцій населення

2.1 Основні показники та визначення

Кількісний аналіз міграцій починається з визначення її розмірів. Розмір міграцій можна розглядати з двох точок зору.

По-перше, для будь-якого відкритого населення можна визначити показники, що характеризують його міграційну взаємодію з іншим відкритим населенням. З точки зору кожного такого населення (країни, району, населеного пункту) міграції поділяють на сукупність прибуттів з-за меж території його розселення та сукупність вибуттів за її межі. Різницю між кількістю вибуттів та кількістю прибуттів за певний період називають чистою міграцією, а у низці літературних джерел використовують рівнозначні терміни нетто міграції або сальдо міграції'. Отже, тією мірою, якою розмір міграцій виражає міграційну взаємодію конкретного населення з усіма іншими, його характеризують чотири показники: кількість прибуттів, кількість вибуттів, величина чистої міграції та розміри валової міграції. Остання являє собою суму кількостей прибуттів та вибуттів.

По-друге, для кожного населення, як відкритого, так і закритого, можна визначити показник, який відображає загальний рівень рухливості цього населення. Такий показник називають рухливістю. Для закритого населення рухливість збігається з прибуттям або вибуттям, які теоретично дорівнюють одне одному. Для відкритого населення рухливість дорівнює кількості всіх вибуттів плюс кількість всіх прибуттів з-за меж його території або, що те саме, кількості всіх прибуттів плюс кількість вибуттів поза межі території.

Розміри міграцій залежать від вибору територіальних одиниць, стосовно яких вивчають обмін населенням. Тому при визначенні розмірів міграцій необхідно зазначати, про міграції між якими територіями йдеться: зовнішні чи внутрішні, міжреспубліканські, міжобласні, між окремими регіонами, між містом та селом, між окремими містами.

При аналізі міграційних процесів часто виникає необхідність в їх розрізненні й порівняльному аналізі отриманих частин. У цьому разі можуть бути використані різні ознаки. Зокрема, широко розповсюджені класифікації, що ґрунтуються на демографічних, соціальних, професійних характеристиках мігрантів. Так, наприклад, можна виокремити міграції чоловіків та жінок різних вікових груп, міських та сільських мешканців, за національною приналежністю тощо. Важливе значення для аналізу має поділ загального обсягу міграцій на окремі міграційні потоки, тобто сукупності мігрантів (або міграцій), які мають спільні території вибуття та прибуття. Не менш продуктивним з точки зору демографічного аналізу є поділ загального обсягу міграції за тривалий період на міграційні когорти - сукупності мігрантів, об'єднувані спільним періодом міграцій, а також виокремлення міграцій за порядком (перша, друга тощо) та напрямком (пряма й зворотна).

Проте дослідження з визначення абсолютних розмірів міграцій мають обмежені аналітичні можливості. Вони завжди пов'язані із загальною чисельністю населення, з якого виходять або до якого входять мігранти, але ці зв'язки саме й не знаходять відображення в абсолютних показниках. Тому наступним етапом аналізу є обчислення відносних величин - показників інтенсивності міграцій. Коефіцієнтами інтенсивності міграцій називають показники, що характеризують відношення розмірів міграцій до загальної чисельності населень розглядуваних територій. Як і коефіцієнти природного руху населення, коефіцієнти міграцій обчислюють у проміле - з розрахунку на 1000 чоловік середньорічного населення. Вони дозволяють оцінити інтенсивність міграційних процесів для окремих територій і є мірилом, придатним для часових і просторових зіставлень.

Загальний коефіцієнт рухливості населення, на відміну від усіх інших показників інтенсивності міграцій, використовують для характеристики міграцій незалежно від напрямку потоків; він є відносною мірою загальної кількості міграційних переміщень, що відбуваються у певному населенні. Його називають ще коефіцієнтом інтенсивності міграційного обігу й обчислюють як відношення валової міграції до чисельності населення певної території.

До загальних коефіцієнтів міграції належать коефіцієнт інтенсивності прибуттів - відношення кількості прибулих мігрантів до населення певної території; коефіцієнт інтенсивності вибуттів - відношення кількості вибулих мігрантів до населення певної території; коефіцієнт інтенсивності чистої міграції (сальдо міграції) - відношення чистої міграції до чисельності населення певної території. Останній показник є характеристикою результативності міграції.

При обчисленнях спеціальних (часткових) коефіцієнтів інтенсивності міграції аналізують тільки мігрантів (міграції) з характеристиками, які цікавлять дослідника, - стать, вік, фах тощо. Базою порівняння є чисельність населення з цими самими характеристиками. Так, наприклад, частковий коефіцієнт вікової рухливості населення є частка від ділення чисельності мігрантів певного віку на кількість осіб цього самого віку в населенні.

Мірилом ефективності міжрайонного обміну мігрантами є коефіцієнт ефективності міграцій. Його обчислюють як відношення різниці між прибулими на певну територію та вибулими з неї до їхньої суми, в розрахунку на 1000 чоловік.

Хоча коефіцієнти інтенсивності міграції ззовні й нагадують показники природного руху населення, проте між ними існують важливі відмінності. Якщо смерті, народження та інші демографічні події відбуваються завжди всередині певної сукупності населення, стосовно якої й змінюється їхня інтенсивність, то міграційні потоки пов'язують між собою принаймні дві сукупності населення.

При вивченні диференційної міграції використання часткових коефіцієнтів мало придатне для часових і просторових зіставлень, поза як вони відображають не тільки групові, але й загальні відмінності в інтенсивності міграції. Тому в демографічному аналізі міграцій використовують індекс відносної інтенсивності міграцій, який є відношенням часткового коефіцієнта інтенсивності для певної групи до загального коефіцієнта інтенсивності міграції. Індекс відносної інтенсивності дозволяє значною мірою елімінувати вплив відмінностей у загальній інтенсивності міграцій і виявити специфіку міграційної поведінки певної групи у порівнянні з усіма іншими. Індекси відносної інтенсивності міграцій значно меншою мірою, ніж часткові коефіцієнти, зазнають випадкових коливань, яких може зазнавати загальна інтенсивність міграції рік у рік, завдяки чому вони дозволяють виявити тенденцію у зміні міграційної поведінки певної групи.

Проте й індекс відносної інтенсивності міграцій не можна розглядати як бездоганний показник, поза як він зазнає певного впливу структури населення. Зміна співвідношення часток груп населення з різною рухливістю змінює й загальну рухливість, від якої, у свою чергу, залежать значення індексів відносної інтенсивності. Один із способів пом'якшити це ускладнення - обчислення стандартизованих індексів, які, у свою чергу, не вільні від певних недоліків стандартизованих показників.

Поглиблення демографічного аналізу міграцій передбачає використання часткових по вікових коефіцієнтів рухливості населення. Поряд з ними можуть бути обчислені й по вікові ймовірності міграції, які являють собою відношення кількості мігрантів певного віку до загальної чисельності осіб цього віку на початку певного періоду часу. Знання по вікових ймовірностей першої міграції дає можливість простежити, як певна вихідна сукупність тих, хто ніколи не мігрував, з віком поступово залучається до процесу міграції. Систематичне описання цього процесу дає таблиця рухливості, яку будують за тим самим принципом, що й усі демометричні таблиці. Така таблиця містить рубрику кількостей тих, хто ніколи не мігрував, які зменшуються під впливом ймовірності міграції у певному віці, рубрику ймовірностей та рубрику кількостей мігрантів того чи того віку.

Чиста таблиця рухливості не враховує того, що кількість тих, хто ніколи не мігрував, може зменшуватися не тільки під впливом міграцій, але й у результаті смертності. Тому більш точно залучення до міграційного процесу відображає комбінована таблиця рухливості, яка враховує ще й вплив смертності й яку будують так само, як комбіновану таблицю шлюбності. Аналогія з таблицею шлюбності полягає ще й у тому, що таблиця рухливості враховує лише перші міграції, так само як таблиці шлюбності - перші шлюби; наступні ж міграції не знаходять у ній відображення. Між тим повторні міграції становлять значну частку міграційних переміщень узагалі.

По вікові ймовірності повторних міграцій зменшуються з підвищенням порядку міграції. Тому для адекватного відображення міграційної рухливості певного населення необхідно побудувати таблицю, диференційовану за порядком міграцій, - за аналогією з таблицею народжуваності, диференційованою за порядком народжувань. У такій таблиці при переході до міграції n-го порядку як вихідну розглядають сукупність тих, хто вже здійснив міграцію (n-1)-го порядку, наприклад, розглядають зменшення кількості тих, хто мігрував лише двічі, у результаті третьої міграції.

Таблиця рухливості, диференційована за порядком міграцій, так само як і таблиця перших міграцій, може бути і чистою, і комбінованою, її можна складати як для умовної, так і для реальної генерації. Розробка таблиць рухливості - трудомісткий процес, який вимагає для побудови вихідних даних, котрі нині можуть бути отримані лише за допомоги спеціальних вибіркових обстежень населення. А проте жодна інша система показників не дозволяє з такою повнотою судити про головні тенденції у змінах рухливості населення, про зв'язки рухливості з віком, про інтервал між двома послідовними міграціями різних порядків та про ряд інших важливих характеристик.

Одним з видів статистичної оцінки активності мігрантів є оцінка за показниками платіжного балансу. Таким показником є перерахунок коштів робітниками своїм родичам на Батьківщині, що в деяких країнах може складати понад 10% ВВП.

2.2 Особливості та труднощі вимірювання міжнародної міграції

Щодо методів вимірювання обсягів міграції в світі, то слід зазначити, що переписами населення кількість іммігрантів була встановлена у 159-ти країнах з 228 країн світу (станом на 2003 рік(. Це число і було використано для приблизного визначення загальної кількості іммігрантів в цих країнах. Цей метод статистичного підрахунку характерний для країн, що стабільно проводять статистичні дослідження. Для решти - 51 країни, кількість мігрантів обчислюється на основі даних про всіх іноземців, що знаходяться в країні. Жодних даних немає про 18 країн, що залишились і їх рівні міграції обчислюються (станом на 2005 р.) за допомогою математичної моделі.

Існують бази даних, які містять інформацію про потоки міжнародних мігрантів, особливо, щодо міграції з менш розвинених країн у більш розвинені. Враховуючи той факт, що більшість менш розвинених країн не володіють адекватною статистичною інформацією про потоки міжнародної міграції своїх же громадян, були зроблені спроби скласти загальну картину з даних про в'їзд іммігрантів у більш розвинені країни. База даних, за назвою `South-to-North International' Migration, містить дані про міжнародні потоки людей, класифікованих за країною походження або в'їзду, створено її вісьмома розвиненими країнами, а саме Австралією, Бельгією, Канадою, Німеччиною, Голландією, Швецією, Великобританією та США. В більшості випадків дані стосуються періоду з 1960 по 2005 рік. Крім всього іншого вибір цих країн пояснюється тим, що саме ці країни приймали найбільше міжнародних мігрантів. Ці міжнародні спроби статистичного обліку мають на меті в повноцінній і рівній мірі обчислити кількість осіб, що покидають та приїжджають до країн за рік. Однак, статистичні джерела і методи дослідження цих країн різняться між собою, чому завдячує своє існування специфіка статистичної похибки відносно певного методу дослідження кожного з джерел. Інформація черпається з прикордонної статистики (Австралія), реєстрів населення (Бельгія, Німеччина, Нідерланди), адміністративних записів про кількість дозволів на постійне проживання в країні (Канада, США) та опитувань подорожуючих (Великобританія).

Крім статистичної похибки, різні методи збору інформації створюють певні складнощі порівняння даних. Різні країни використовують різні критерії класифікації мігрантів. Також особливістю Канади та США є те, що вони не проводять моніторингу осіб, що покидають країну, тому оцінка еміграції з цих країн є неможливою.

Щодо міграційних процесів з країн з перехідними економіками, то ці країни ведуть облік лише довготермінових мігрантів.

Труднощі пов'язані із збором, групуванням і аналізом інформації з міжнародної міграції і розвитку є чисельними і значними. До них додаються ще проблеми доступності, якості і порівнюваності цих даних, а також інші питання стосовно координації та реалізації діяльності зі збору інформації.

Інформація стосовно поточної роботи інших організацій, що займаються збором даних про міжнародну міграцію є неповною. Багато неясностей залишається і з приводу того, яку саме інформацію збирають різні установи і для яких цілей. Було б доцільно з'ясувати до якої міри ця робота може дублюватись і як можна покращити співпрацю для того, щоб закрити «білі плями» міжнародної міграційної статистики. Необхідно знайти шляхи, якими слід забезпечити найбільшу достовірність і актуальність даних, якими користуються ці організації. Особливо важливою є вирішення проблеми з одного боку якості і повноти, а з іншого - актуальності зібраної інформації та проведених статистичних досліджень.

3. Причини, вплив та наслідки міграції

Переміщення населення у просторі можливостей або стимулів, є само організований процес суспільної поведінки індивідів, скерований системою вподобань. Просторова самоорганізація населення дістає вираження у вибірковому ставленні жителів до території їхнього проживання: їх концентрації в одних районах та розосередження в інших у результаті переміщення населення в просторі. Розміри чисельності населення (густота або динаміка) - інтегральний показник, який відображає вплив багатьох чинників, що реально притягають людей у той чи інший регіон. І тому чисельність населення (його густоту або динаміку) можна розглядати як індикатор привабливості цих районів для певних соціальних груп населення.

Територіальні переміщення населення здійснюються в певному соціально-просторовому континуумі, кожну точку якого характеризує певний набір життєвих благ, можливостей працевлаштування, отримання або придбання житла, отримання освіти, змістовного дозвілля, спілкування, відпочинку, різні екологічні параметри, рівень політичної стабільності та особистої безпеки.

Міграційна мотивація, або міграційні мотиви, - це психічний стан особистості, який спонукає її до досягнення особистих цілей економічного, соціального й психологічного характеру через зміну місця проживання. Економічні міграційні мотиви пов'язані з прагненням індивіда зміцнити свій економічний статус та матеріальний добробут своєї сім'ї. Соціальні міграційні мотиви сполучені з бажанням потенційного мігранта підвищити свій соціальний статус, суспільний авторитет та престиж. Психологічні міграційні мотиви пов'язані з потребою потенційного мігранта у наповненні свого життя сенсом, у самоповазі, бажанні пізнати невідомі аспекти життя, набути нового життєвого досвіду, розширити свої культурні обрії. На формування міграційних мотивів впливають особливості особистості потенційних переселенців, їхні інтереси, потреби, ціннісні орієнтації, прагнення та сподівання, які характеризуються істотними відмінностями для осіб різної статі, віку, сімейного стану, освіти, культурного потенціалу та стану здоров'я.

3.1 Інші детермінанти міграції населення і її вплив на відтворення населення

Міграції та відтворення населення тісно пов'язані одне з одним, їх взаємодія та взаємовплив мають обопільний, двосторонній характер. Міграційна рухливість детермінована певними подіями життєвого циклу людини, наприклад, закінченням навчального закладу, початком або завершенням трудової діяльності, службою в армії тощо. Демографічний цикл - укладання шлюбу, народження дітей, припинення шлюбу та інші події - становить важливу частину життєвого циклу. Тому демографічні параметри - статевовікова структура, шлюбний стан, кількість дітей у сім'ї та їх вік, серед інших - помітно впливають на міграційні процеси й є одним з істотних критеріїв виокремлення груп населення при вивченні міграцій.

Рухливість різних груп населення - статевовікових, соціальних, професійних, етнічних - не є однаковою. Міграцію, яку вивчають з точки зору диференціації показників її інтенсивності по різних групах населення, називають диференційною міграцією, її вивчення дає розуміння тих відмінностей, якими позначені міграційні взаємодії заселень різних регіонів, окремих соціально-професійних, етнічних, вікових та інших груп.

При вивченні диференційної міграції так само, як і при дослідженні природного руху населення, на першочергову увагу заслуговують групи населення, виокремлень за ознакою віку. Вікові групи посідають особливе місце у загальній схемі демографічного аналізу, й тому по вікова диференціація рухливості населення є предметом пильного інтересу демографів. Вікові групи істотно розрізняються за рівнем міграційної рухливості, а за решти однакових умов рухливість усього населення тим вища, чим вища у ньому частка найрухливіших вікових груп. Вікова ж структура населення за нормальних обставин визначена режимом його відтворення. Таким чином, вплив через вікову структуру - один з аспектів впливу відтворення населення на міграційну рухливість.

Розрізняють показники міграційної рухливості й залежно від статі. Переважання чоловіків серед мігрантів, відзначене у багатьох країнах, не є універсальним правилом, і в окремих країнах у різні часи в міграційних потоках спостерігали підвищену питому вагу жінок. В Європі, наприклад, у минулому серед мігрантів переважали жінки, що дало підстави англійському досліднику XIX сторіччя Е.Рейвенстайну сформулювати емпіричні закони міграції, один з яких стверджував, що жінки більш схильні до міграцій, ніж чоловіки.