Сучасний стан міжнародної міграції

Рухливість населення залежить і від шлюбного стану, і від кількості дітей у сім'ї, хоча ці залежності не є такими однобічними, як, наприклад, зв'язок інтенсивності міграцій з віком. Не тільки міграційна рухливість може залежати від кількості дітей у сім'ї, але й кількість дітей, у свою чергу, може визначатися рівнем рухливості: часті переїзди сімей призводять, як правило, до відкладання народжувань, а зрештою й до зменшення їхньої кількості. Так виявляє себе ще один бік взаємодії міграцій та відтворення населення.

Міграційна рухливість справляє вплив на інтенсивність процесів відтворення як відкритого, так і закритого населення, їх розрізняють залежно від того, чи обмінюється конкретна територія населенням з іншими чи ні. Прикладом відкритого населення може бути населення будь-якого району або міста. Абсолютно закритим є тільки населення всієї земної кулі. У минулому закритими були населення багатьох ізольованих районів, окремих островів, навіть цілих континентів. Сьогодні замкнутість окремих територій подолано, але все-таки й нині населення багатьох країн з незначним обсягом зовнішніх міграцій практично близьке до закритого.

У відкритому населенні міграції безпосередньо змінюють його чисельність і склад. Особливо важливе значення мають зміни статево-вікової структури. Якщо серед мігрантів переважають чоловіки й спостерігається підвищена частка молодших груп працездатного віку (від 16 до ЗО років), то це призводить до фемінізації населення та його постаріння у районах вибуття мігрантів і надмірної частки молодих чоловіків у районах вселення. Багаторічна міграція сільської молоді в міста України супроводжувалася протилежним ефектом. Уже на 1970 рік у сільській місцевості був відзначений дефіцит жінок, обмежений рамками молодіжного контингенту (15-24 роки). На момент перепису 1989 року він істотно збільшився, охопивши всі вікові групи до 40 років. Водночас у місті спостерігався надлишок жінок рішуче в усіх групах віком понад 15 років.

Зумовлена міграціями диспропорція статей ускладнює укладання шлюбів, що, у свою чергу, справляє вплив на інтенсивність процесу народжуваності як у місцях вибуття, так і у місцях вселення. У зв'язку з прискореним старінням населення у районах вибуття зростає смертність.

Міграційні процеси справляють і побічний вплив на відтворення населення. Міграції є одним з головних каналів соціальної мобільності населення, їх супроводжують зміни соціального статусу мігрантів, їх професії, культурно-освітнього рівня, способу життя. В результаті соціальних переміщень мігранти поступово прилучаються до зразків демографічної поведінки та відтворювальної моделі нової для них соціальної групи. На цей процес потрібно звичайно близько 10 років. Таким чином, міграції навіть усередині закритого населення виявляються потужним чинником змін у режимі відтворення населення загалом.

4. Україна в процесах міжнародної міграції

Поширення еміграційних та імміграційних процесів переконує, що Україна вибрала і впевнено йде шляхом інтеграції у світовий економічний простір, де обмін робочою силою повинен стати одним із напрямів міждержавного співробітництва. Інтеграція України у міжнародний ринок праці - це не далека перспектива, це актуальна реальність сьогодення, що відіграє надто важливу роль для держави, але дуже мало уваги приділяється цим проблемам сьогодні.

Сучасний стан економіки України значною мірою обумовлений змінами, що відбулися в політичному та економічному житті країни в кінці 80-х на початку 90-х років. За соціалістичного ладу Україна повністю була інтегрована в радянську економіку на залежній основі. Після здобуття незалежності деформована внаслідок нераціонально організованої спеціалізації виробництва структура економіки стала серйозною перешкодою на шляху економічних перетворень, а розрив господарських зв'язків сприяв значному спаду обсягів виробництва. Дослідження сучасного стану трудової міграції демонструє наявність серйозних проблем функціонування міграційної політики в державі. Враховуючи кризову ситуацію в економіці України , неможливість повної та ефективної зайнятості населення, наявність високого рівня безробіття слід чекати, що еміграційні настрої у суспільстві будуть поширюватись і надалі.

Виїзди українців за кордон швидко стали звичним і розповсюдженим явищем. Наші співвітчизники працюють у Польщі, Сполучених Штатах, Великобританії, Німеччині, Франції, Ізраїлі, Туреччині, Греції, на Кіпрі та у багатьох інших країнах. Паралельно з еміграційними набувають силу імміграційні процеси - понад шести тисяч іноземних громадян офіційно працевлаштувались в Україні упродовж трьох останніх років. Динамізм та масштабність розвитку зовнішньої зайнятості, існуючи недоліки діючої системи управління трудовою міграцією обумовили необхідність розробки шляхів вдосконалення державної міграційної політики в Україні.

Інтеграція України у світову економічну систему передбачає розробку продуманої і збалансованої державної політики у сфері міграції. Від рівня регулювання процесів трудової міграції залежить налагодження стосунків між Україною та іншими державами світу, визнання та престиж нашої країни на міжнародному ринку праці.

4.1 Етапи міжнародної міграції в Україні

Перш ніж переходити до процесів сучасної міграції в Україні, я хочу зазирнути в історію. Зважаючи на своє геополітичне становище, територія України з давніх часів перебувала під впливом значних міграційних потоків. Знаходячись в складі Російської Імперії, до початку двадцятого століття міграційні потоки обмежувались кордонами держави, в цей час масові потоки українців поступово переміщувались на Схід Імперії. Це було обумовлено заселенням нових земель. Саме наприкінці дев'ятнадцятого століття переселенці з України становили 36% всіх внутрішніх мігрантів, а вже на передодні Першої Світової Війни ця цифра складала приблизно 60%. За період з 1896 до 1914 років з дев'яти українських губерній переселилися за Урал 1,6 мільйона осіб. В ті часи законодавство не дозволяло вільного переходу своїх підданих у підданство інших держав, але з настанням нового століття поступово, шляхом тлумачення застарілого законодавства була дозволена діяльність еміграційних агентств. Саме у цей період почалася активна еміграція населення із західноукраїнських земель за океан. Це були перші мігранти з України.

За часів Радянського Союзу міграційні потоки в державі були майже припинені. Наша країна була законсервована і це не давало змоги громадянам вільно мігрувати, тобто вони не мали офіційної можливості. Ось тому люди і використовували нелегальні шляхи виїзду, тому що міграція відбувалась в суворо централізованому порядку через міністерства та відомства і виключала будь-яку можливість індивідуального вибору місця роботи й країни проживання. І, як слід, значних розмірів у радянський період отримала внутрішня міграція українців. Це були перш за все евакуйовані до східних регіонів за часи війни, а у повоєнний період великого розміру отримало переселення з України до середньої Азії та Сибіру, також до цієї категорії треба включити осіб, які були політичними злочинцями, яких засилали на далекий північ. Адже ми бачимо, що всі зазначені території належать до нинішньої Росії і можна зробити висновок, що чисельність українців в Росії значно зросла. Це був своє образний прийом влади, маю на увазі змішання різних національностей, що сприяло появі нової - радянського народу.

На початку 80-х років, міграційні процеси стали розвиватися набагато швидше. Але вони загалом були внутрішніми, тому як кандидати для поїздки за кордон ретельно обиралися і необхідним документом для дозволу на виїзд була позитивна характеристика партійної організації, яку могли отримати одиниці. Мені здається, саме в той період наші громадяни почали розуміти, що таке «дефіцит» і в якій країні вони живуть. Тоді і почалися поїздки за кордон з метою заробітку шляхом роздрібної торгівлі та тимчасового працевлаштування. Тільки через деякий час після початку таких поїздок питання міграції почалось вивчатися та аналізуватися, адже за відсутності практики, державні ограни зіштовхнулися з рядом проблем: як регулювати міграційні процеси? І саме в цей час Україна набула незалежності, стала самостійною державою. Саме тоді був "кинутий виклик" регулюванню міграційних процесів, в зв'язку з формуванням нових ринкових відносин і демократизації суспільного життя, що дали поштовх розвитку трудової міграції. Автор О. Леонтенко виділяє декілька етапів трудової еміграції з України:

1) Перший етап, який завершився до 1990 року. Його можна охарактеризувати, як період відтоку в основному представників інтелектуальної та культурної еліти - вчені, музиканти, художники та ін. Варто зазначити, що ця категорія мігрантів була незначною і її зникнення з українського ринку праці не мало великих наслідків на той час, хоча якщо не зважати на те, що всі зазначені категорії мали вплив на розвиток науки та культури, на який в ті часи ніхто великої уваги не привертав. Я маю на увазі те, що в розвинених країнах існують міри заохочування таких категорій населення, нажаль, що в нашій країні таких заходів немає.

2) Другий етап можна відокремити проміжком часу, який почався в 1990 і закінчився в 1993 році. Цей етап характеризується відтоком професіоналів, який був дуже чисельним, як вважає О. Леонтенко. В ті часи за кордоном побували досвідчені і кваліфіковані працівники з високим рівнем освіти, які убачивши, що іноземні працівники з таким же рівнем освіти отримували набагато більшу зарплатню, просто не хотіли повертатися, заключаючи контракти на працю. Паралельно з цим розширювались напрямки виїзду.

3) Третій етап розпочався після 1994 року. У цей період еміграційна хвиля охопила також менш кваліфікованих робітників, це були будівельники, водії, слюсарі, повари та різноробочі, які виконували різну роботу ,тобто робили те, що скажуть. Необхідно підкреслити, що ця категорія мігрантів була і є найбільш чисельною, тому, що її складали і складають широкі маси населення нашої країни. Також на мій погляд до цієї категорії треба включити молодь країни, яка не бачить перспектив її розвитку і виїжджає за кордон з метою щоб залишитися там.

Мною були розглянуті категорії населення, які виїжджали за межі нашої держави, але паралельно з цим існує інша - імміграція громадян в Україну. О.І.Піскун виділяє декілька течій, пов'язаних з імміграцією в Україну:

1) Першу течію складають громадяни, які з різних причин були депортовані з України, а на даний момент хочуть повернутися і набути громадянства. Це перш за все представники української діаспори в Російській Федерації та в інших державах колишнього СРСР. Також значну групу серед репатріантів складають кримські татари, які були виселені зі своїх історичних земель і варто зазначити, що представники депортованих народів - це єдина категорія репатріантів, яким українська держава надає посильну матеріальну допомогу в інтеграції. Але в умовах складної ситуації в державі, Україна не в змозі досить гарно забезпечити програму репатріації.

2) До другої категорії належать вимушені переселенці з тих країн, на території котрих проходять військові дії та трапляються катастрофи (землетруси, повені). Першими, хто належить до цієї групи іммігрантів, належало населення Азербайджану, після трагічного землетрусу в Спітаку. На початку 1992 року Україна прийняла з районів бойових дій у Молдові близько 60 тис. осіб. Також багато іммігрантів приїхало до нашої країни з Грузії, Вірменії, Таджикистану в яких також відбувалися військові перевороти. Всі ці процеси стали наслідком прийняття закону "Про біженців", який набув чинності в 1993 році, а надання статусу біженця почалося набагато пізніше, приблизно з 1996 року, можна зробити висновок - скільки ж на справді людей приїхало до нашої країни? Якщо звернутися до статистики, то вона свідчить, що статус біженця на жовтень 1998р. було надано, приблизно, трьом тисячам осіб! Дійсно ця цифра дуже вражає. Цей фактор говорить про те, що в Україну під біженцями в'їхало дуже багато осіб, котрі таким чином набули статусу нелегальних мігрантів, про це детальніше в наступному питанні.

3) До третьої течії належить саме нелегальна міграція на Захід, зважаючи на своє географічне положення, Україна стає так званою транзитною країною. Її використовують для нелегального транзиту мігрантів, наркотиків, зброї, людей, і саме наростання нелегальної міграції загрожує не лише напруженню криміногенної і санітарно-епідеміологічної ситуації, але й безпеці держави у більш широкому розумінні.

4) Четверта міграційна течія менш чисельна, ніж попередні. Її складають бізнесмени, торговці з різних країн, а також особи, що в'їжджають до України з метою працевлаштування.

Всі ці перераховані фактори свідчать про те, що міграційні процеси суттєво впливають на різні аспекти суспільного життя України і вимагають таким чином адекватних дій з боку держави.

4.2 Сучасний стан міжнародної міграції в Україні

Зростання відкритості українського суспільства неминуче призводить до дедалі більшого втягнення України в міжнародний обмін робочою силою. Перехід до ринкової економіки створює реальні умови для формування ринку праці. Одною з важливих рис його становлення є різке зростання міграційних процесів як усередині країни, так і за її межами.

Посилення територіальної міграції населення в Україні зумовлюється такими причинами:

1) Структурною перебудовою економіки і пов'язаними з нею зростанням безробіття, процесами роздержавлення власності й приватизації, які супроводжуються збільшенням мобільності капіталу, його інтенсивним міжгалузевим і географічним переливанням.

2) Різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах.

3) Інтенсифікацією міграційних процесів на національному ґрунті.

4) Розширенням зовнішньоекономічних зв'язків України, а також лібералізацією режиму виїзду громадян за кордон. 

Становления ринкових методов господарювання відбувається в умовах гострих кризових явищ в економічному, соціальному і політичному житті. Ринкова трансформація економіки України здійснюється вкрай непослідовно й безсистемно, що призводить до зростання негативних явищ, поглиблення господарського хаосу.

На 1 грудня 2007 р. кількість офіційно зареєстрованих безробітних становила в Україні 2,4% від загальної чисельності працездатного населення. За розрахунками Міжнародної організації праці, цей показник набагато вищий і становить майже 7% від працездатного населення. А з урахуванням так званого прихованого безробіття він сягає від 20 до 35 % загальної чисельності зайнятих. Проблема масового безробіття і зубожіння широких мас населення може бути частково вирішена за рахунок міграції, виїзду частини громадян України за її межі в пошуках роботи і засобів проживання. Не секрет, що через постійне погіршення соціально-економічної й морально-психологічної ситуації в Україні еміграційні настрої в населення зростають. Але якщо раніше основним мотивом еміграції був етнічний, то в останній період таким став економічний фактор.

За матеріалами преси та оцінками експертів, за кордоном сьогодні працює від 1 до 3 млн. українських громадян, переважна частина яких влаштовується на роботу нелегально.

Головні чинники масової еміграції:

1) велика різниця в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні й країнах Заходу;

2) відсутність перспектив професійною зростання для багатьох здібних людей;

3) економічна нестабільність у країні й невизначеність шляхів виходу з неї;

4) відсутність безпеки громадян.

На жаль, нам не вдасться уникнути не тільки виїзду простої робочої сили, а й «відпливу умів», причому в багатьох випадках безповоротного. Економічні й професійні мотиви «відпливу умів» полягають у незадоволенні спеціалістів не тільки матеріальним станом, а й своїм статусом у суспільстві, низьким соціальним престижем, неможливістю сповна реалізувати творчі можливості.

Нині міжнародна міграція робочої сили перетворилася на суттєвий економічний, соціальний та гуманітарний фактор розвитку як країн походження, так і тих, що приймають. Кожна з сторін, яка бере участь у процесі обміну трудовими ресурсами, намагається здобути для себе конкретну користь. Що стосується України, то на даний момент вона виконує роль постачальника робочих рук на європейський і світовий ринок праці. Але і в цій якості вона може отримати низку економічних переваг.

По-перше, знизити рівень безробіття і пом'якшити таким чином соціальну напруженість у суспільстві.

По-друге, значну частину заробітної плати емігранти переказуватимуть на батьківщину, що поповнить валютний фонд країни (кошти, що пересилаються іммігрантами на батьківщину, становлять, за різними оцінками, 25-30 млрд. дол. США).

По-третє, розроблені МОП рішення дають Україні право ставити питання про отримання компенсації за підготовку робочої сили від країн -- можливих користувачів її трудових ресурсів.

Крім того, міждержавні трудові міграції -- важливий чинник надходження в країну нових технологій, досвіду роботи, перебудови професійної та кваліфікаційної структури зайнятості, швидкого й ефективного пристосування до умов світового ринку.
Проте цілком очевидне й те, що масовий відплив продуктивної робочої сили, особливо вчених і спеціалістів, завдасть Україні значних економічних, інтелектуальних та моральних збитків. Виїзд кваліфікованих кадрів, молодих спеціалістів негативно вплине на професійну структуру працездатного населення, погіршить його статево-віковий склад.

Таким чином, спираючись на проаналізовані факти після опрацювання даних, можна зробити наступі групи висновків.

На сьогодні каналами трудової міграції українських громадян є:

1) самостійний пошук місця роботи (передусім у державах, з якими Україна не має візового режиму);

2) використання туристичних агенцій, через які громадяни України легально як туристи потрапляють до країн, з якими Україна має візовий режим, і нелегально працюють на їх території;

3) використання послуг суб'єктів господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном;

4) запрошення українських фахівців безпосередньо іноземною стороною.

Наслідки міграції не однакові для різних країн та їх територіальних підрозділів. Серед позитивних результатів зовнішньої трудової міграції для України можна назвати такі:

1) сприяння інтеграції України до світового ринку праці;

2) послаблення потоку безробіття на національний ринок праці, зниження соціальної напруженості в суспільстві;

3) надходження до України додаткової іноземної валюти у формі грошових переказів трудових емігрантів та інвестування коштів в економіку через створення спільних підприємств з іноземними засновниками;

4) надання працеспроможному населенню можливості реалізувати свої здібності за кордоном, підвищити рівень кваліфікації, поліпшити матеріальне становище;

5) забезпечення за рахунок іноземної робочої сили покриття дефіциту фахівців рідкісних професій та кваліфікацій в Україні;

6) спонукання продуктивнішої діяльності українських працівників через створення конкуренції з закордонними фахівцями.

Серед негативних наслідків трудової міграції можна назвати такі:

1) втрата Україною найконкурентоспроможнішої частини власної робочої сили (особливо науковців і фахівців), що призводить до уповільнення темпів науково-технічного прогресу;

2) збільшення тиску на національний ринок праці внаслідок створення іноземними громадянами конкуренції місцевій робочій силі;

3) втрата Україною іноземної валюти, що вивозиться іммігрантами як власні заощадження;

4) дискримінація та експлуатація наших громадян з боку місцевих роботодавців;

5) виникнення політичних та економічних претензій до України з боку країн-реципієнтів у зв'язку зі збільшенням нелегальної трудової міграції українців;

6) зростання злочинності та соціальної напруженості у суспільстві через міжнаціональні конфлікти.

Результати дослідження, проведеного Державним комітетом статистики України, показують, що загальна кількість українських громадян, які працювали за кордоном в 2000 р. становила близько 100 тис. осіб.

Динаміка зовнішньої міграції населення України.

Аналіз напрямків міграційних потоків України показав, що серед прибулих в Україну 77,5% становили іммігранти з країн СНД і 22,5% - з інших країн. Серед вибулих з України 65,9% виїхали до країн СНД і 34,1% - до інших країн. Найбільшими центрами офіційного працевлаштування українців в Західній Європі є Німеччина, Франція, Великобританія та Греція, які за оцінками Держкомстату приймають до 30% всіх легальних емігрантів. Крім того, за останні роки збільшився потік емігрантів до сусідньої нам Росії. За прогнозованими розрахунками сальдо міграції населення України поступово зростатиме і досягне у 2009 р. межі 100 тис. осіб. У разі підвищення рівня та якості життя населення, за пронозами вчених Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, обсяг вибуття в Україні поступово зменшуватиметься внаслідок пом'якшення дії факторів, що стимулюють від'їзд, та завдяки розширенню можливостей здійснення зворотної трудової міграції сальдо міграції досягне до 2015 р. 50 тис. осіб на рік.

Висновок

З кожним роком загальна чисельність населення Землі зростає. На сьогоднішній день вона перевищує 6,72 мільярди чоловік. Між тим ростуть і масштаби міграції. Міжнародна міграція - це переміщення населення з однієї країни в іншу. Ці переміщення стануть, можливо, одним із найзначніших явищ ХХІ століття.

Світ живе в епоху глобалізації і сьогодні ми можемо бачити, що активність руху населення росте з кожним днем. Глобалізація може бути охарактеризована деякими ознаками. Одна з таких - поглиблення міжнародного поділу праці. Левову частку міжнародної міграції складає трудова міграція або міграція робочої сили. Її причини можуть бути різні для кожної країни. Але всі вони поділяються на економічні та неекономічні (політичні, етнічні та інші). Прагнення економічного благополуччя було та є причиною найбільш масових та стійких міграційних потоків. Люди бажають жити краще, жити в безпеці, бути впевненими у завтрашньому дні, вони хочуть забезпечити своїм дітям достойне життя - і це природно.

Але як і у всіх речах у цьому світі, тут існує інша сторона медалі - нелегальна імміграція. В принципі легальною імміграцією керувати легко у тому сенсі, як нескладно регулювати імпорт того чи іншого товару на внутрішньому ринку за допомогою заборон, пільг та преференцій. Але це не означає, що таким чином напевне знизиться число нерезидентів. Нелегальна імміграція може нести за собою ряд чинників, які погано впливають на економіку країни в цілому. І тому державним урядам доводиться впроваджувати та модифікувати новітні програми рестриктивних мір.

Загалом, міжнародна міграція сприяє подальшому розвитку глобалізації та багатьох країн, адже мається на увазі перерозподіл робочої сили, ротація кадрів, обмін виробничим досвідом, зростання попиту на труд та й на кінець підвищення конкурентоспроможності національних економік, що само по собі призводить до подальшого розвитку усіх сфер виробництва та технологій.

За останні кілька років широкий спектр діяльності, пов'язаної з міжнародною міграцією та розвитком було здійснено відповідними установами, агентствами, фондами і програмами системи ООН, як і іншими організаціями, які працюють на міжнародному рівні. Уроки, засвоєні в процесі еволюції поглядів на політику стосовно міграції, а також поради стосовно створення правових актів з питань міграції, і їх призначення, допомогли почати керувати наслідками міжнародної міграції і її впливом на розвиток країн. Це допомогло, в міру можливостей, зрозуміти як саме можна максимізувати вигоду від міжнародної міграції, хоча конкретних кроків з боку розвинених країн, які найбільше виграють від міжнародної міграції не спостерігається.

Цікавим положенням є й те, що необхідно дозволити вільний рух робочої сили, на зразок вільного руху капіталу. Досягнення міжнародної угоди з міграції буде досить складним завданням, з огляду на “чутливість до цих питань” в багатих і бідних країнах, а особливо й через “егоцентричний” підхід ЄС. Впорядкована та керована міжнародна міграція була б вигідна всім країнам, на відміну від сучасної міграційної системи, яка заохочує нелегальну міграцію та експлуатаційну практику. Згідно зі звітом, найбільшою проблемою є те, що міжнародні ринки розвинулись надзвичайно швидко, а необхідні для їх регулювання та гладкої роботи економічні та соціальні інститути відсутні.

Перелік посилань

Киреев А.П. Международная экономика. В 2-х ч. - ч.1 Международная экономика: движение товаров и факторов производства. - М.: 1997. - с.328-330.

Прибиткова І.М. Основи демографії. - К., 1997. - с.231-247.

Стокер П. Работа иностранцев Обзор международной миграции рабочей силы.- М., 1999. - С. 105.

Рязанцев С.В. Влияние миграции на социально-экономическое развитие Европы современные тенденции. - Ставрополь: Ставр. книжн. изд-во, 2001.- С. 238-241.

Цапенко И.П. От иммиграционного контроля к управлению миграционными процессами. Мировая экономика и междунар. отнош. - М., 2001. - № 10. - С. 23-33.

Гладкий Ю., Лавров С. Економічна і соціальна географія світу. - К.: 1991.