Кожна держава самостійно створює свою національну систему експортного контролю, виходячи з прийнятих міжнародних норм у цій області. Тип організації системи значною мірою визначається розподілом вищих владних повноважень у країні [106].

Слабкими сторонами президентсько-парламентської системи України експортного контролю є:

1) можливість блокування визначеними силами в парламенті законодавчих актів, що їх не влаштовують;

2) використання питань експортного контролю для політичної боротьби чи для тиску на президента;

3) зниження оперативності прийняття рішень з питань, що входять у компетенцію парламенту і вимагають швидкого реагування.

Зараз стає питання про прийняття закону про експортний контроль. Проект такого закону в свій час був опублікований [9] і навіть вже розглянутий Верховною Радою. Його аналіз показує, що він законодавчо оформляє ту систему експортного контролю, що сформувалася в Україні на сьогоднішній день. Це, звичайно, значний крок уперед. Однак у ньому ніяким чином не прописана контролююча роль парламенту в питаннях експортного контролю. Уявляється, що крім законодавчого оформлення функціонування системи експортного контролю, що сформувалася на сьогоднішній день, парламент міг би взяти на себе і визначені контролюючі функції з відповідним відображенням у законі.

За січень-листопад 2007р. експорт товарів склав 44448,9 млн. дол. США, імпорт - 54041,1 млн. дол. США. Порівняно з відповідним періодом 2006р. експорт збільшився на 27,9%, імпорт - на 34,2%. Від'ємне сальдо становило - 9592,2 млн. дол. (у січні-листопаді 2006р. - 5515,1 млн. дол.). Коефіцієнт покриття експортом імпорту складав 0,82 (у порівняному періоді 2006 року - 0,86).

Зовнішньоторговельні операції проводились з партнерами із 202 країн світу. Обсяги експортних поставок до країн СНД становили 38% від загального обсягу експорту, Європи - 30,2% (у т.ч. до країн Європейського Союзу - 28,4%), Азії - 20,5%, Африки - 5,8%, Америки - 5,4%. У порівнянні з січнем-листопадом 2006р. збільшились обсяги експорту товарів до країн СНД (на 49,2%), Азії (на 22,7%), Африки (на 18,3%), Європи (на 17,3%, у т.ч. до країн Європейського Союзу на 15,2%), Америки (на 2%). Зменшився експорт до Австралії і Океанії (на 10,5%). Найбільші обсяги експортних поставок за 11 місяців 2007р. здійснювались до Російської Федерації - 25,9% від загального обсягу експорту України, Туреччини - 7,3%, Італії - 5,5%, Німеччини та Польщі - по 3,4%, Білорусі - 3,2% та Казахстану - 2,9%. Порівняно з січнем-листопадом 2006р. збільшився експорт товарів до найбільших країн-партнерів: Казахстану - у 1,7 рази, Туреччини - на 49,2%, Російської Федерації - на 48,8%, Німеччини - на 31,3%, Білорусі - на 28%, Польщі - на 21,8%, Італії - на 7,8%. [105, с. 4].

У загальному обсязі експорту товарів за січень-листопад 2007р. порівняно з відповідним періодом 2006р. збільшилась частка механічних машин з 5,3% до 5,5%, електричних машин з 3,3% до 4,4%, залізничних або трамвайних локомотивів, шляхового обладнання з 2,7% до 3,7%, жирів та олій тваринного або рослинного походження з 2,5% до 3,3%, наземних транспортних засобів з 1,5% до 2,1%. Натомість зменшилась частка енергетичних матеріалів, нафти та продуктів її перегонки з 6,9% до 5,5%, зернових культур з 3,7% до 1,7%, продуктів неорганічної хімії з 2,9% до 2,4%, руд, шлаків та золи з 2,4% до 2,2% [105, с. 4].

За 11 місяців 2007р. експорт давальницької сировини становив 81,5 млн.дол. і збільшився в порівнянні з відповідним періодом 2006р. на 40%. У структурі експортованої давальницької сировини основною групою товарів є дорогоцінне або напівдорогоцінне каміння, дорогоцінні метали та вироби з них (98,1% від загального обсягу) [105, с. 5].

Зросли обсяги імпорту товарів з усіх основних країн-партнерів: Казахстану - у 1,7 рази, Китаю - на 41,7%, Німеччини - на 37,9%, Польщі - на 36,5%, Туркменістану - на 33,6%, Італії - на 23,4%, Російської Федерації - на 22,9%. У загальному обсязі імпорту товарів збільшилась частка наземних транспортних засобів, крім залізничних з 11% до 12,9%, механічних машин з 11,5% до 12,3%, чорних металів з 3,3% до 3,8%. Зменшилась частка енергетичних матеріалів; нафти та продуктів її перегонки з 28,5% до 26,7%, електричних машин з 5,9% до 5%. Обсяг експорту готової продукції, виготовленої з імпортованої давальницької сировини, становив 2943,3 млн.дол. і збільшився в порівнянні з відповідним періодом попереднього року на 34,4%. Основні поставки готової продукції здійснювалися до Угорщини - 21,4%, Німеччини - 16,6%, Російської Федерації - 11,6%, Польщі - 8,8%, Нідерландів - 6,4%. Найбільша частка припадала на електричні машини (25,3%), одяг текстильний (16,7%), органічні хімічні сполуки (11,5%), папір та картон (8,3%), чорні метали (5,2%). Щомісячні обсяги зовнішньої торгівля товарами у 2007 році представлені на рис. 1.4. [105, с. 5].

Експорт давальницької сировини у листопаді 2007р. порівняно з листопадом 2006р. збільшився у 1,6 рази і становив 6 млн.дол., імпорт готової продукції, виготовленої з неї, зріс у 3,1 рази та становив 14,2 млн.доларів. Давальницької сировини імпортовано на 253,6 млн.дол., або на 37,8% більше, ніж у листопаді 2006р., експорт готової продукції, виготовленої з імпортованої давальницької сировини, збільшився на 37,6% і склав 308,7 млн. доларів [105, с.34].

Серед комплексу невідкладних завдань щодо забезпечення ефективного включення України у світове господарство і міжнародне співробітництво першочергове значення має формування механізму зовнішньоекономічних зв'язків, тобто його теоретична розробка та практичне втілення в життя. При цьому йдеться про створення фактично нового механізму, який має регулювати взаємовідносини України з навколишнім світом на принципово нових ніж раніше засадах, тепер уже як самостійного суб'єкта міжнародних економічних відносин.

Під механізмом зовнішньоекономічних зв'язків слід розуміти сукупність конкретних форм зв'язків, а також систему правових, організаційно-управлінських та фінансово-економічних важелів, які забезпечують ефективну взаємодію національних народногосподарських структур із світовими як на макро-, так і мікрорівнях, з метою прискорення розвитку продуктивних сил країни та підвищення соціально-економічних показників життя її громадян.

Виходячи з принципів міжнародного поділу праці, геополітичного становища України, характеру розвитку її продуктивних сил, існуючих науково-технічного та ресурсного потенціалів, механізм зовнішньоекономічної діяльності, що формується в країні, повинен забезпечити реалізацію головної стратегічної мети в сфері зовнішньоекономічної політики - інтеграцію народногосподарського комплексу України у світову господарську систему, що передбачає досягнення таких цілей:

1) формування повноцінної ринкової системи господарства, яка базувалася б на загальноприйнятих у світовій практиці принципах, нормах та економічних механізмах;

2) використання можливостей світового ринку для структурної перебудови національного господарства;

3) перетворення зовнішньоекономічної сфери в активний фактор динамічного та високоефективного економічного зростання.

Старий механізм зовнішньоекономічної діяльності базувався на приматі політико-ідеологічних пріоритетів, інтересів класової солідарності без глибокого врахування національних інтересів. Міжнародне співробітництво будувалося головним чином на балансовому підході і було підпорядковане задоволенню поточних народногосподарських потреб.

На відміну від раніше діючої системи державного адміністрування у зовнішньоекономічній сфері сьогодні повинен забезпечуватися абсолютний пріоритет товарно-грошових, тобто економічних важелів у регулюванні даної сфери діяльності. Саме вони в країнах з ринковою економікою в основними елементами механізму управління господарською діяльністю як на національному, так і на міжнародному рівнях. Тому при розробці нового механізму необхідно відмовитися від старої методологічної основи й виходити з таких теоретичних посилок:

1) включення України в систему міжнародних економічних відносин на постійній основі;

2) поетапний перехід від державно-адміністративної монополії на зовнішньоекономічну діяльність до державного патерналізму, а від нього - до саморегулюючої системи;

3) забезпечення економічної безпеки держави;

4) використання в ролі основних критеріїв ефективності міжнародного співробітництва, доцільності, прагматизму й вигоди з точки зору України;

5) подолання економічної залежності України від держав СНД та Східної Європи й перехід до рівномірної і безпечної взаємодії з країнами всього світу.

В основу функціонування механізму зовнішньоекономічної діяльності повинні бути покладені принципи демократизації, демонополізації та деідеологізації зовнішньоекономічних зв'язків, які передбачають максимальне скорочення адміністративних обмежень на експорт та імпорт, підвищення ролі митного та валютного регулювання міжнародних господарських зв'язків, надання суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності широкої самостійності згідно з міжнародною практикою.

Одночасно зовнішньоекономічна політика має відповідати національним інтересам держави, забезпечувати взаємну вигоду з іноземними партнерами, стимулювати конкуренцію між учасниками зовнішньоекономічної діяльності з метою підвищення якості продукції та послуг на українському ринку.

Формування механізму зовнішньоекономічних зв'язків

Практичні заходи щодо створення нового механізму зовнішньоекономічних зв'язків передбачають вирішення трьох основних блоків проблем:

1) формування необхідної законодавчої бази;

2) створення відповідного економічного середовища;

3) розвиток інституційних структур, що регулюють зовнішньоекономічні зв'язки.

Важливою передумовою й одночасно необхідною основою налагодження та поглиблення економічного співробітництва із зарубіжними партнерами є розвиток правової бази для такого співробітництва. Світова практика свідчить про те, що у міру інтенсифікації міжнародних господарських зв'язків, якісного та кількісного їх зростання надзвичайно ускладнюється характер взаємовідносин між учасниками, що потребує чіткого правового регулювання як на національному, так і наднаціональному рівні. Так, у Європейському Союзі щорічно приймається до 500 законодавчих актів, спрямованих на вдосконалення правового режиму, що обслуговує його господарський механізм.

Верховній Раді України довелося практично з нуля розробляти й приймати пакет законів про зовнішньоекономічну діяльність. Парламент прийняв, зокрема, закони "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про іноземні інвестиції", "Про єдиний митний тариф", "Про загальні принципи створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" та інші. Завдяки прийняттю цих законів у країні формуються сприятливі юридичні та фінансово-економічні умови для залучення і використання іноземного капіталу, окреслення митного кордону та ефективної діяльності митної служби, розвитку прямих зв'язків між національними виробниками та їхніми іноземними партнерами створення різноманітних за своїм характером і напрямом економічних зон.

Однак формування законодавчої бази цього виду економічної діяльності ще далеко не завершено. Як свідчить практика, дія прийнятих законів нерідко стримується тим, що будучи за своєю суттю правовими документами загального характеру, вони вимагають доповнень і конкретизації багатьох своїх положень у вигляді нової серії законів, постанов і угод, що стосуються зовнішньоекономічної сфери та міжнародної діяльності української держави. Крім того, слід укласти низку міждержавних двох- або багатосторонніх угод із зарубіжними країнами, міжнародними організаціями й центрами, які, з одного боку, розблокували б суперечності, що накопичилися у взаємовідносинах України з цими державами, а з іншого - стимулювали б і полегшували різноманітні ділові контакти українських підприємств із зарубіжними. Йдеться про такі угоди, як митна, валютна, платіжна й тарифна, про уникнення подвійного оподаткування, про взаємне акціонування тощо. Вони мають скласти правові підвалини передусім економічного союзу країн СНД. Назріла гостра необхідність вкрай розладнані економічні зв'язки між цими державами ввести в річище міжнародноправового режиму і негайно підписати економічний пакт, у межах якого діяли б такі принципи: свобода міждержавної міграції капіталів; регулювання питань інтелектуальної та промислової власності; свобода пересування робітників і спеціалістів; свобода ринкових послуг; свобода транспорту; державні замовлення; гармонізація податків.

Важливими елементами зовнішньоекономічного механізму в умовах розвинутої ринкової системи є валютна, податкова, кредитна, депозитна, цінова й митно-тарифна політика. В Україні ці процеси мають поки що недосконалий характер і потребують загального поліпшення.

Ключовим елементом зовнішньоекономічного механізму є валютна політика, яка являє собою сукупність заходів держави та центрального банку у сфері валютних відносин (валютні обмеження, регулювання валютних курсів, імпортні депозити) з метою впливу на платіжний баланс, валютний курс та конкурентоздатність національного виробництва.

Крім зазначених загальних завдань, українська держава має вирішувати в галузі валютних відносин і ряд специфічних проблем, що випливають із конкретно-історичної ситуації, яка склалася сьогодні:

1) забезпечення стабільності гривні відносно провідних валют світу;

2) залучення іноземної валюти в країну і використання її як засобу стабілізації національної економіки;

3) створення державного валютного фонду й ринку валюти.

На жаль, валютні проблеми вирішуються в Україні вкрай повільно і наштовхуються на великі труднощі. Слабкий експортний потенціал не забезпечує достатніх валютних надходжень у країну, а відсутність нормальної економічної ситуації примушує експортерів приховувати валюту за кордоном, оскільки у них немає гарантій вільного розпорядження своїми валютними коштами й необхідних стимулів до їх інвестування в національну економіку. Зроблені лише перші кроки до організації системи купівлі валюти Національним і комерційними банками, торгівлі валютою за участю держави та її структур, функціонування української валютної біржі.

Розбалансованість механізму валютних операцій не дає змоги звести валютний та платіжний баланси України. Таким чином, нинішня неефективна валютна політика є фактором, що дестабілізує економіку, й одним із могутніх джерел інфляції.

Найскладнішим і неоднозначним за своїми економічними наслідками елементом проведеної грошової реформи в Україні є введення валютної конвертованості. Конвертованість - це один з дійових заходів стабілізації національної грошової системи, посилення її впливу на розвиток ринкових відносин, забезпечення ефективної структурної перебудови економіки, її конкурентоздатності та прискорення інтеграції у світове господарство.

Нині для валютних операцій використовуються обмінні курси іноземних валют, виражені у валюті України. Вони встановлюються Національним банком на основі результатів торгів на міжбанківському валютному ринку України.

Включення валютних стабілізаторів у зовнішньоекономічний механізм забезпечило б значною мірою створення умов для зниження курсу вільно конвертованої валюти відносно української гривні, формування передумов для її повної конвертованості, рееміграції валютних коштів в Україну, залучення іноземної валюти в країну тощо.

Важливим фактором підвищення ділової активності як серед національних товаровиробників і експортерів, так і серед зарубіжних інвесторів є формування сучасної податкової системи на експортно-імпортні операції, прибуток спільних підприємств. Законом про зовнішньоекономічну діяльність передбачається встановлення постійної величини податків на п'ятирічний строк з метою забезпечення стабільності податкового режиму, причому для одного і того ж виду товару застосовується єдина ставка податку незалежно від суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності. Забороняються також різні види додаткових, у тому числі місцевих чи відомчих податків.

Значну роль у стимулюванні експорту відіграють податкові та інші пільги, які надаються виробникам за певних умов. Це можуть бути відстрочки, знижки, часткове чи повне звільнення від податків тощо. В нашій країні підставою для пільгового оподаткування є перевищення доходів від експорту продукції над сумою затрат на імпорт, а також експорт наукоємної продукції. Надаються пільги за строками амортизації для стимулювання експорту готової продукції, у вивозі якої заінтересована Україна.

Враховуючи жорстку конкурентну боротьбу на світових ринках, важливо також стимулювати малий бізнес у його прагненні включитися в міжнародну господарську діяльність шляхом надання малим і середнім підприємствам податкових пільг. Доцільно було б на певний термін, наприклад п'ять років, звільнити від податків імпортне технологічне устаткування, яке закуповується у цільовому порядку. Ще одним важливим інструментом державного впливу на зовнішньоекономічні зв'язки є кредити та субсидії. Кредитування експортно-імпортних операцій, великих будівельних проектів є невід'ємною частиною міжнародної ділової практики, що прискорює процес кругообігу капіталу.

Нині стає дедалі очевиднішим той факт, що невирішеність ряду внутрішніх проблем стримує подальший рух до відкритої економіки. Одна з найскладніших проблем - проблема цін. Наша внутрішня структура цін суттєво відрізняється від структури цін на світовому ринку. Внутрішні оптові ціни на палива й сировину в два-три рази нижчі ніж зовнішньоторговельні, а на багато видів машин і устаткування в два-три рази вищі ніж зовнішньоторговельні. Уряд України адміністративно-вольовими методами намагається наблизити рівень внутрішніх цін до світових, що, до речі, дуже болісно відбивається на соціальному становищі населення, оскільки передумов для цього ще не створено. Продуктивність праці в Україні значно відстає від рівня розвинутих держав, і це є основним гальмом на шляху приведення цін національного ринку у відповідність з цінами світового ринку.

Уряди розвинутих країн допомагають національним виробникам у розширенні експорту. З цією метою надаються експортні субсидії, податкові пільги, компенсації при продажу товарів за демпінговими цінами тощо.

Складовою частиною механізму зовнішньоекономічної діяльності є митна політика держави, покликана передусім виконувати функцію захисту внутрішнього ринку. Проблема рівня митних тарифів є непростою; при її вирішенні необхідно враховувати не тільки конкретну ситуацію, а й деякі загальні закономірності міжнародного товарного обміну. Високі митні тарифи стримують імпорт, підвищують ціни на внутрішньому ринку, знижуючи, за словами відомого американського економіста П. Самуельсона, плідний міжнародний поділ праці, і захищають відносно неефективного місцевого виробника.

Таким чином ми бачимо, що є дві обставини, врахування яких вимагає проводити більш жорстку митну політику. Це - формування молодої національної економіки та забезпечення національної безпеки. Тому в Україні, поряд з подальшим розширенням митно-тарифного регулювання експорту й імпорту згідно з правилами та вимогами систем ГАТТ-ВТО, слід активно використовувати й методи більш жорсткого державного регулювання через ліцензування і квотування експорту (в тому числі бартеру) та імпорту продукції, а також виділити групу товарів стратегічного значення, продаж яких за кордон є виключною прерогативою держави, застосовувати специфічне оподаткування нетоварних операцій тощо.

1.2 Сутність та види зовнішньоторговельних операцій

Вивчення господарських операцій в зовнішньоекономічних відносинах, які підлягають відображенню на рахунках бухгалтерського обліку, є предметом зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до Господарського кодексу України, під зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання розуміється господарська діяльність, яка у процесі її здійснення потребує перетину митного кордону України майном та/або робочою силою [33, с. 9-10].

Відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», під зовнішньоекономічною діяльністю розуміють діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Таким майном є сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне вираження, виробляються або використовуються в діяльності суб'єктів господарювання і відображаються в їх балансі або обліковуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Відповідно до чинного законодавства, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право на здійснення будь-яких видів цієї діяльності та зовнішньоекономічних операцій, що йому не суперечать (рис. 1.5).

Наведений перелік не є вичерпним і суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності можуть здійснюватись інші операції, враховуючи обмеження, встановлені чинним законодавством.

Експорт - вивіз за кордон товарів національного походження або в значній мірі перероблених в країні з метою їх продажу.

Імпорт - ввезення іноземних товарів з метою їх використання на внутрішньому ринку.

Експортно-імпортні операції є найбільш поширеними в міжнародній торгівлі.

Також, відповідно до закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» до видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належать:

1) експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

2) надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

3) наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

4) міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

5) кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

6) спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

7) підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

8) та інші види зовнішньоекономічної діяльності, передбачені вищеназваним законом та не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

Відповідно до закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» згідно до принципу оплати, в залежності від характеру реалізованого об'єкту, перетинаючого митну територію України можна виділити наступні види зовнішньоекономічної діяльності:

1) якщо ми поставляємо товари, роботи, послуги - експорт;

2) якщо нам постачають товари, роботи, послуги - імпорт;

3) якщо права власності приходять через деякий час, це операції лізингу, або довгострокової оренди. Може бути здійснена як нами так, і, відповідно до нас;

4) якщо товар перетинає митну територію України для того, щоб іноземна фірма оказала послуги та повернула товар назад, називається давальницька сировина, яка теж може бути в режимі експорту та імпорту відповідно до нас;

5) операції комісії;

6) операції консигнації.

Також можна виділити зустрічну торгівлю (counter trade) - зовнішньоторговельні операції, при здійсненні яких в документах (угодах або контрактах) фіксуються тверді зобов'язання експортерів і імпортерів провести повний або частково збалансований обмін товарами. У останньому випадку різниця у вартості покривається грошовими платежами.

Це найвідоміший вид міжнародної торгівлі, що полягав раніше в натуральному обміні товарами. Витиснена згодом товарно-грошовими стосунками зустрічна торгівля в сучасних умовах придбала новий зміст і отримала певний розвиток в міжнародному товарообміні. На її частку доводиться від 25% до 30% об'єму міжнародних торгівельних операцій.

Ініціаторами розвитку зустрічної торгівлі є імпортери, які в умовах браку валюти можуть здійснювати закупівлі необхідних товарів з повною або частковою оплатою їх постачаннями своїх товарів. В умовах загострення проблеми збуту експортери вимушені йти на те, щоб отримувати від покупця не грошовий еквівалент їх вартості, а інші товари, які вони або використають у власному виробництві, або реалізують на ринку. Однією з особливостей зустрічної торгівлі є розширення практики зустрічних закупівель експортерами товарів, які не можуть бути ними використані у власному виробництві, а заздалегідь призначаються для подальшого продажу на зовнішньому або внутрішньому ринку.

Експерти ООН виділяють три основні види міжнародних зустрічних операцій:

1) бартерні операції (barter transactions);

2) торгівельні компенсаційні операції (commercial compensation);

3) промислові компенсаційні операції (industrial compensation).

Фахівці Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) підрозділяють всі міжнародні зустрічні операції на дві категорії:

1) торгівельна компенсація;

2) промислова компенсація.

Під торгівельною компенсацією розуміється одна операція на невелику або помірну суму, включаючи обмін украй різнорідними товарами, які зазвичай органічно не зв'язані між собою.

Під промисловою компенсацією розуміються такі операції, які охоплюють продаж зв'язаних між собою товарів на крупнішу суму, зазвичай відповідну вартості комплектного промислового устаткування або готових підприємств.

И.Н. Герчикова [50, с. 267] вважає, що при класифікації міжнародних зустрічних операцій слід виходити з організаційно-правової основи таких операцій і принципу компенсації. При такому підході виділяється три види міжнародних зустрічних операцій:

1) товарообмінні і компенсаційні операції на безвалютній основі;

2) компенсаційні операції на комерційній основі;

3) компенсаційні операції на основі угод про виробничу співпрацю.

Згідно даним І.Н. Герчикової, товарообмінних і компенсаційних операцій припадає на частку 4-5%, компенсаційних операцій на комерційній основі - 9-10%, зустрічних закупівель в рамках виробничої співпраці - 55-60% [50, с. 267].

Ці три основні види операцій відрізняються великою різноманітністю з погляду їх цілей і характеру, термінів виконання, механізму розрахунків, порядку здійснення.

Комерційні операції, що передбачають участь продавця в реалізації товарів. Це найпоширеніша група операцій, що має два різновиди:

1) безпосередня закупівля товарів для внутрішньо-фірмового використання або для перепродажу третій стороні;

2) сприяння експортера в знаходженні покупця товарів імпортера.

Принципова відзнака такого роду операцій від бартеру полягає в тому, що при ній гроші використовуються як міра вартості і засіб платежу. Такі операції можуть оформлятися юридично або одним експортним контрактом з вказівкою умов зустрічної торгівлі, або двома контрактами на первинний експорт і зустрічний експорт. У останньому випадку в першому експортному контракті міститься зобов'язання експортера купити у імпортера товари на суму, складову певний відсоток від первинного постачання.

Зустрічні постачання як складова частина промислової співпраці, наприклад компенсаційні постачання (buy-back). Експортер поставляє устаткування на умовах кредиту, причому оплата кредитів, що надаються, повинна проводитися після отримання виручки від зустрічних постачань продукції. В рамках таких угод на умовах кредиту імпортуються машини, устаткування, матеріали і деякі інші види товарів для будівництва промислових об'єктів. Згодом валютна виручка від експорту частки продукції цих підприємств служить джерелом погашення кредиту.

До цієї групи можна також віднести операції з давальницькою сировиною, тобто переробку іноземної сировини з розрахунками за роботу початковою сировиною або продуктами переробки. В результаті нерівномірного розвитку продуктивних сил, різні країни володіють несиметричними потужностями по здобичі і переробці сировини, що створить передумови до висновку міжнародних контрактів, по яких одна із сторін зобов'язалася експортувати початкову сировину і імпортувати продукти переробки або готову продукцію, інша - переробляти сировину, звану давальницьким, своїми засобами. Оплата послуг перероблюючих фірм по таких угодах здійснюється постачаннями додаткової кількості давальницької сировини.

Міжнародне економічне співробітництво є одним із головних факторів розвитку економіки кожної країни. Економічні та правові основи діяльності (ЗЕД) в Україні регламентовані Законом «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 p. У цьому законі ЗЕД по трактована як діяльність суб'єктів господарської діяльності країни та відповідних іноземних суб'єктів, заснована на взаємовигідних відносинах між ними. ЗЕД передбачена як на території України, так і за її межами (ст. 1 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність»). Під господарською діяльністю розуміють «будь-яку діяльність, у тому числі підприємницьку, пов'язану з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що є у формі товару».

У сучасний період поряд з традиційними видами зовнішньоекономічної діяльності розвиваються і поширюються інші види співробітництва, зокрема, техніко-економічне і науково-технічне.

Техніка-економічне співробітництво стосується насамперед ринку об'єктів капітального будівництва, надання технічних послуг та поставок комплектного устаткування. Його ведуть або на умовах технічного сприяння, або за договорами генерального підряду, коли підрядник бере на себе зобов'язання здати готовий будівельний об'єкт в експлуатацію в обумовлені строки.

Науково-технічне співробітництво - це вид зовнішньоекономічної діяльності, коли дві самостійні сторони об'єднують на відплатній основі свої науково-дослідницькі, проектно-конструкторські та інформаційні ресурси з метою одержання наукових та технічних результатів. Воно сприяє прискоренню науково-технічного прогресу і впровадженню інновацій у виробництво.

Експорт та імпорт є основою для всіх інших видів зовнішньоекономічної діяльності. Роль міжнародної торгівлі в розвитку національної економіки полягає в тому, що вона є засобом розвитку спеціалізації і концентрації виробництва, підвищення продуктивності ресурсів, збільшення обсягів національного виробництва і добробуту населення. Міжнародна торгівля дає змогу:

1) одержувати природні, інвестиційні та інші ресурси, яких не вистачає в країні;

2) отримувати з інших країн сучасну техніку і нові технології;

3) урізноманітнювати асортимент споживчих товарів і краще задовольняти потреби населення.

Відповідно до Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» Україна в галузі ЗЕД керується такими принципами:

1) дотримання суверенітету народу України у провадженні ЗЕД, що полягає у винятковому його праві самостійно та незалежно вести таку діяльність на території своєї держави, керуючись її законами, обов'язок України - неухильно виконувати всі договори і зобов'язання в галузі міжнародних економічних відносин;

2) свободи зовнішньоекономічного підприємництва, яка полягає у праві суб'єктів ЗЕД добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки, провадити цю діяльність в будь-яких формах, які не заборонені чинним законодавством держави; у зобов'язанні дотримуватись у разі ведення ЗЕД порядку, передбаченого законами України; у винятковому праві власності суб'єктів ЗЕД на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності;

3) юридичної рівності і недискримінації, які полягають у рівності перед законом усіх суб'єктів ЗЕД незалежно від форм власності, в тому числі держави, у разі провадження цієї діяльності; в забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів господарської діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками; недопустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів, крім випадків, передбачених Законом;

4) верховенства закону, який полягає у регулюванні ЗЕД тільки законами України, заборон і застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що в будь-який спосіб створюють для суб'єктів ЗЕД умови менш сприятливі, ніж ті, які визначені законами України;

5) захисту інтересів ЗЕД, який полягає у тому, що Україна як держава забезпечує однаковий захист інтересів усіх суб'єктів цієї діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності на своїй території, а також захист своїх суб'єктів ЗЕД за межами держави, керуючись як своїм законодавством, так і підписаними міжнародними договорами та нормами міжнародного права;

6) еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу у разі ввезення та вивезення товарів.

Таким чином, розглянувши цей підрозділ, на наш погляд, розроблена класифікація зовнішньоекономічної діяльності у Законі Україні «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 p найбільш структурована та максимально охоплена класифікація практично всіх існуючих видів зовнішньоекономічної діяльності.

1.3 Інвестиційні процеси в зовнішньоекономічній діяльності підприємств України