Інвестиційний режим в Україні

6

План

ВСТУП

1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ ІНВЕСТИЦІЙ

1.1 Визначення сутності, поняття інвестицій

1.2 Класифікація інвестицій

1.3 Інвестиційна діяльність

2. ВДОСКОНАЛЕННЯ, ФОРМУВАННЯ, ВИКОРИСТАННЯ ІНВЕСТИЦІЙ

2.1 Деякі проблеми вдосконалення режиму іноземного інвестування в Україні

2.2 Інвестиції формування, використання, ефективність

3. АСПЕКТИ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ІМІДЖУ УКРАЇНИ

3.1 Правові аспекти інвестиційного іміджу України

3.2 Інвестиційні ризики та їх оцінка

3.3 Інвестиційна діяльність в Україні

4. ПРОГРАМА РОЗВИТКУ ІНВЕСТИЦІЙ НА 2002 - 2010 РР.

4.1 Мета та основні завдання програми. Роль держави в інвестиційній діяльності

4.2 Напрями виконання програми. Фінансове забезпечення виконання програми

4.3 Етапи виконання програми. Очікувані результати виконання програми

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Останнім часом слово “інвестиції” стало відігравати особливу роль у житті будь-якої країни пострадянського періоду. Підприємства країн колишнього Радянського Союзу, які втратили можливість черпати фінансові ресурси з централізованих джерел, вийшли у вільне плавання до безкрайніх просторів ринкової економіки, не зовсім розуміючи як жити у цих умовах. Єдине правило, яке моментально вивчили всі керівники, зводилося до того, що потрібні гроші. Коли є гроші, їх можна інвестувати в основні фонди або в оборотні кошти, та якщо продукція має достатній ринок збуту, то можна жити досить респектабельно навіть в умовах нестабільної економіки. Але де знайти гроші? Згідно з визначенням гроші є у інвесторів, але більшість їх знаходиться за кордоном, де фінансисти грають за своїми правилами.

Вони готові вкладати гроші тільки в ті проекти, які принесуть їм найбільшу користь. Дослідження проблеми інвестування економіки завжди знаходилось у центрі уваги економічної думки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються найглибших основ господарської діяльності, визначають процес економічного зростання в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, зростання технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро - і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із надійніших механізмів соціально-економічних перетворень. Економічна ситуація, яка склалась зараз в Україні, дуже складна. Серед сукупності причин, що сприяли економічній кризі та утримують перехід України на траєкторію економічного зростання, чи не найголовнішою є низька інвестиційна активність. З 1991 р. обсяг ВВП скоротився майже вдвічі. При цьому абсолютна більшість відтворювальних ресурсів ледве покриває фізичне зношування виробничого апарату, а чистого нагромадження (приріст основного капіталу) практично немає. Ця тенденція тісно пов'язана з явищами щорічного падіння обсягів капітальних вкладень, постійним зменшенням бюджетного фінансування народного господарства. Зношування основних фондів у деяких галузях досягло критичного рівня і не компенсується новими капітальними вкладеннями. У забезпеченні виходу економіки з кризового стану і стабільного її розвитку вирішальну роль відіграє науково обґрунтована інвестиційна політика держави. Саме вона визначає реальні джерела, напрями, структуру інвестицій, здійснює раціональні та ефективні заходи для виконання загальнодержавних, регіональних та місцевих соціально-економічних і технологічних програм, відтворює процеси на макро- й мікроекономічному рівнях. Водночас держава повинна створювати сприятливий інвестиційний клімат з метою ширшого залучення, поряд з внутрішніми, іноземних інвесторів на взаємовигідних засадах. Загальновідомо, що ефективне реформування економіки будь-якої країни, її структурне перетворення з якісним оновленням товаровиробництва, ринкової та соціальної інфраструктури немислимі без відповідних капіталовкладень, тобто без належного інвестування. Без надійних капіталовкладень неможливо забезпечити створення і впровадження новітніх технологій, систем сучасної організації та управління товаровиробництвом і збутом продукції, розвиток ринкової інфраструктури, інформатизацію суспільства тощо. Це фундаментальні основи для забезпечення конкурентоспроможності національного товаровиробництва, без чого не може бути й успішної інтеграції нашої країни в Європейське співтовариство. Складні відтворювальні процеси відбуваються виключно на базі інвестування. Чим воно активніше, тим швидші темпи відтворення і ефективних ринкових перетворень. Крім того інвестиції дають змогу впроваджувати науково-технічні досягнення у виробництво і на цій основі забезпечувати зростання ВНП, продуктивності праці, реальних доходів на душу населення, а також вирішувати багато соціальних проблем. Дослідженнями встановлено пряму залежність між темпами зростання ВНП та інвестиціями, бо конкурентоспроможність і темпи розвитку підприємства визначаються інвестиціями. Без них підприємство будь-якої форми власності приречене на банкрутство. Тому у розвинутих країнах приділяється серйозна увага інвестиційній діяльності. Органи державного управління у цих країнах використовують широкий спектр методів її стимулювання: прискорена амортизація; раціональна податкова система; кредити та регулювання; банківських процентних ставок; заохочення лізингу.

В Україні ж дотепер не створено обґрунтованої системи державної підтримки інвестиційної діяльності підприємств. Як наслідок цього, в інвестиційній діяльності країни утворилося замкнуте коло, коли недоінвестування народного господарства посилює спад виробництва, що, в свою чергу, спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб'єктів господарювання та держави. Вивести Україну з цієї ситуації може лише науково обґрунтована інвестиційна політика держави. Методологічні основи аналізу інвестицій.

Актуальність даної теми полягає у тому, що без додаткових зусиль (інвестицій) не можливо досягти найвищого, бажаного розвитку підприємства і відповідний дохід для інвестора.

Об'єктом даної роботи є інвестиції, які в останнім часом поширено розвиваються - особливо на міжнародному валютному ринку Foreks.

Структура роботи. У відповідності з поставленою метою та завданнями дана робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновку, списку використаних джерел (всього 12 найменувань). Загальний обсяг курсової роботи - 43 сторінки.

1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ ІНВЕСТИЦІЙ

1.1 Визначення сутності поняття інвестицій

В системі відтворення, безвідносно до його суспільної форми, інвестиціям належить найважливіша роль в справі відновлення і збільшення виробничих ресурсів, а, відповідно, і забезпечення відповідних темпів економічного росту. Якщо уявити суспільне відтворення як систему виробництва, розподілу, обміну та споживання, то інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки - виробництва, і, можна сказати, складають матеріальну основу його розвитку.

Саме поняття інвестиції (від лат. Investio - одягаю) значить вкладення капіталу в галузі економіки як в самій країні так і за її межами. Інвестиції - це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку. Їх можна робити в основні (будівлі, споруди, машини и й устаткування тощо) та оборотні (для формування виробничих запасів товарно - матеріальних цінностей тощо) фонди, у нематеріальні ресурси й активи (цінні папери. патенти, ліцензії тощо). Інвестиції - це те, що “відкладають” на завтрашній день, для того щоб мати можливість більше споживати в майбутньому. Одна частина інвестицій - це споживчі блага, які не застосовуються в поточному періоді, а відкладаються в запас (інвестиції на збільшення запасів). Інша частина - це ресурси, які направляються на розширення виробництва (вклади в споруди, машини то будівлі).

Таким чином, інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які направлені на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію виробничого апарату. Це може бути пов'язано з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд.

Сюди також треба включити витрати на освіту, наукові дослідження та підготовку кадрів. Ці витрати представляють собою інвестиції в “людський капітал”, які на сучасному розвитку економіки набувають все більшого і більшого значення, тому що на сам кінець результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і устаткування, і саме головне, основний фактор сучасного економічного розвитку - інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни в світовій ієрархії держав. Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки.

В результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть в перед в економічній конкуренції галузі та підприємства, що в найбільшому степені задовольняють попит на ті чи інші товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накоплюється, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення.

При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання. Структуру інвестицій можна показати за допомогою наступної схеми.

1.2 Класифікація інвестицій

Інвестицій відіграють важливу роль у розвитку і функціонуванні підприємства. Розрізняють валові та чисті інвестиції. Валові інвестиції (ВІ) - це сукупний обсяг інвестицій за конкретний період, спрямованих на будівництво, придбання засобів праці і приріст товарно-матеріальних цінностей. Чисті інвестиції (ЧІ) - це сума нових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань (А) за деякий період часу. Динаміка показника чистих інвестицій відображає економічне становище підприємства. Наприклад, якщо сума ЧІ<0, тобто ВІ0, тобто ВІ>А, то випуск продукції на фірмі зростає, оскільки виробничий потенціал підприємства розширюється. За об'єктами вкладання засобів інвестиції поділяються на реальні та фінансові. Реальні інвестиції - це вкладання грошових коштів у реальні активи (матеріальні і нематеріальні).

Вкладання засобів у нематеріальні реальні активи, пов'язані з НТП, називають інноваційними інвестиціями. Фінансові інвестиції - це вкладання грошових коштів у різні фінансові активи, передусім у цінні папери для придбання прав на участь у діяльності інших фірм, боргових прав тощо. За характером участі в інвестуванні бувають прямі та не прямі інвестиції. Прямі інвестиції - це безпосередня участь інвестора у виборі об'єкта інвестування і вкладанні коштів. Непрямі інвестиції - це опосередкована участь у виборі об'єкта інвестування і вкладання коштів іншими способами (фінансовими посередниками). Інвестор купує цінні папери фінансових посередників, наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних компаній. Крім того, є також коротко термінові і довготермінові інвестиції. Короткотермінові інвестиції - це вкладення капіталу на період не більше одного року. Довготермінові інвестиції - це вкладання капіталу на період понад один рік. У практиці великих інвестиційних компаній довготермінові інвестиції деталізують так:

а) до двох років;

б) від двох до трьох років;

в) від трьох до п'яти років;

г) понад п'ять років.

За формою власності інвестиції поділяються на приватні, державні, іноземні та спільні. Приватні інвестиції - це вкладання коштів які роблять громадяни та приватні підприємства. Державні інвестиції - це вкладання капіталу яке провадять центральні та місцеві органи влади й управління бюджетних, позабюджетних фондів і позичених коштів. Іноземні інвестиції - це вкладання капіталу іноземних громадян, юридичних осіб і держав. Спільні інвестиції - це вкладання юридичних осіб та громадян країни та іноземних держав. Розрізняють також поняття «пряме інвестиційне підприємство ” та «іноземна пряма інвестиція ”. Пряме інвестиційне підприємство - це акціонерне чи неакціонерне підприємство, у якому іноземний інвестор є власником не менше 10% звичайних акцій або їхнього еквівалента в неакціонерному підприємстві, або ж має право голосу в акціонерному підприємстві. Іноземна пряма інвестиція - вкладення капіталу, яке передбачає контроль інвестора над закордонними підприємствами чи компаніями. Економісти розділяють також інвестиції з огляду на спрямованість дій, виділяючи чотири їхні види: нетто-інвестицій, екстенсивні інвестиції, реінвестиції, брутто-інвестиції. Нетто-інвестиції - це інвестиції на заснування проекту (початкові інвестиції). Екстенсивні інвестиції - це інвестиції на розширення (збільшення) виробничого потенціалу. Реінвестиції - повторні інвестиції за рахунок використання прибутку, отриманого від первинного вкладення капіталу. Брутто-інвестиції - це нетто-інвестиції плюс реінвестиції.

1.3 Інвестиційна діяльність та її основні завдання

Дійсність інвестиційної діяльності, як на мікро- так і на макрорівні, визначається ефективністю використання інвестиційних ресурсів. В цьому плані вирішальне значення мають результати господарської діяльності інвестиційних галузей. Їх технічний рівень, організація виробництва, розвиток підприємництва, здатність до засвоєння інновації здійснюють основний вплив на інвестиційний цикл, окупність і віддачу інвестиційних ресурсів.

Серед інвестиційних галузей центральне місце займає будівництво. Тому, по логіці, дослідження ефективності інвестицій потрібно розпочати саме з цієї галузі. Одразу хочу зауважити, що в зв'язку з погіршенням ситуації в економіці України в найбільш кризовому становищі опинилось капітальне будівництво. Однією з причин цього виступає нераціональність структури інвестиційного циклу в будівництві, відповідно з яким стадія підготовки займає тільки близько 3 % його загальної вартості. В цей же час, в процесі перерозподілу капітальних вкладень, на стадію підготовки будівництва перерозподіляються сукупна праця всіх працівників інвестиційного процесу - в сферу з високим інтелектуальним потенціалом - науки та проектування.

Підсилення стадії підготовки інвестиційного циклу в будівництві повинно призвести до підвищення науково - технічного рівня всього процесу розширеного відтворення. В недалекому минулому надмірне нарощування потенціалу затратних галузей і виробництво ототожнювалось з успіхами в економічному розвитку. Як показала світова практика найбільш ефективний шлях розвитку економіки пролягає через ресурсозберігаючу інвестиційну стратегію. Мається на увазі не тільки матеріально - технічні, трудові та фінансові ресурси, але такий занадто важливий ресурс, як час. Виграш в часі дає багато переваг і відкриває великі можливості в умовах інтегрованого розвитку світового господарства.

Для подолання економічного спаду потрібно змінити акценти в пріоритетах і формах інвестування. Потрібно змінити структуру економіки країни, зменшити питому вагу галузей важкої та воєнної промисловості, які великих обсягах споживають природні ресурси, погіршують екологічну ситуацію, а продукція їх в значній мірі вивозиться за межі України та не впливає на рівень життя населення.

І, навпаки, необхідно збільшувати питому вагу наукоємких галузей з екологічно чистими технологіями, легкої та харчової промисловості, переробних галузей сільського господарства, сфери послуг. Тільки структурно переорієнтація інвестицій дає можливість безболісно зменшити частину фонду накопичення в складі національного прибутку, перебороти застарілі диспропорції, збалансувати економіку, досягнути більш високого життєвого рівня населення. Важливо також налагодити ефективний механізм інвестування науково-технічного прогресу, щоб не допустити відставання країни від світового рівня. Основними завданнями інвестиційної стратегії з точку зору максимальної ефективності тепер та в близькому майбутньому є:

* покрашення відтворювальної структури капіталовкладень, підвищення питомої ваги витрат на технологічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення питомої ваги нового будівництва у виробничій сфері;

* удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в їх складі питомої ваги устаткування та скорочення, відповідно, будівельно-монтажних робіт;

* зміна галузевої структури капітальних вкладень з точки зору значного підвищення життєвого рівня населення на користь галузей, які виробляють продукти харчування та предмети особового споживання (сільське господарство, переробні галузі, легка та харчова промисловість), послуги;

* пріоритетне забезпечення капітальними вкладами прогресивних напрямків науково-технічного прогресу, що сприяють зниженню ресурсомісткості виробництва і підвищення якості продукції;

Важливе місце серед складових ефективного інвестування займає формування тенденцій протизатратного розвитку виробництва будівельних конструкцій, матеріалів та виробів в напрямку зниженню матеріалоємності та підвищення індустріалізації будівництва.

2. ВДОСКОНАЛЕННЯ, ФОРМУВАННЯ, ВИКОРИСТАННЯ ІНВЕСТИЦІЙ

2.1 Деякі проблеми вдосконалення режиму іноземного інвестування в Україні

Для поліпшення режиму іноземного інвестування слід розробити відповідні механізми захисту інтересів інвесторів, що стимулюватиме інвестиційний інтерес до економіки України.

Минуло вже 17 років з того часу, коли Україна стала незалежною правовою демократичною державою, політична і економічна система якої значною мірою відрізняється від адміністративно-командної системи СРСР. Однак навіть на нинішньому етапі розвитку України економічна політика держави не має чіткої орієнтації щодо можливостей державного впливу на розвиток національної економіки. Одним із реальних та істотних чинників оздоровлення економіки має стати низка інвестиційно-забезпечувальних заходів, які були б набагато ефективнішими від тих, які вже були здійснені на попередніх етапах розвитку, а також створення на основі чинного законодавства, з урахуванням практичного досвіду та аналізом впливу попередніх нормативних актів, такої правової бази, яка б забезпечила сприятливий режим іноземного інвестування України.

Процес становлення нормативної бази в Україні щодо регулювання інвестиційної діяльності вимагає тривалого часу, оскільки одні нормативні акти приймалися, інші відмінялися, або їх положення знаходили своє відображення в інших нормативних актах. На сьогодні основними нормативними актами, що регулюють процес інвестування, є Закон України «Про інвестиційну діяльність» з багатьма змінами та доповненнями, Закон України «Про режим іноземного інвестування», Господарський кодекс України. Деякі інші нормативні акти, через свою тимчасовість і нестабільність закріплених у них положень, зокрема стосовно їх дії в часі та просторі, створюють проблеми в регулюванні інвестиційної діяльності. Як свідчить досвід, піднесення та зміцнення економіки розвинутих країн світу відбувалось за рахунок іноземних інвестицій. Тому безперечним є той факт, що одним з основних чинників, що сприяє розвитку іноземного інвестування, є державне регулювання інвестиційної діяльності, тобто наявність сприятливого режиму іноземного інвестування. Зараз в Україні існує безліч нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність, однак, відсутній один консолідований документ, який би чітко регулював правовідносини у цій галузі і мав би забезпечувати сприятливий режим іноземного інвестування в Україні. Заслуговує на увагу і те, що юридична природа та власне поняття «режиму іноземного інвестування» на сьогодні не розкрито науковцями. Можна визначити, що «режим іноземного інвестування України» - це сукупність економічних, соціальних, політичних та правових чинників, які забезпечують здійснення іноземними інвесторами інвестицій в економіку країни, гарантують забезпечення податкової політики, отримання прибутку, прозорість правовідносин на ринку фінансових послуг, а також безпосередній захист інвестицій державою через існуючі компетентні органи влади, а також у судовому порядку.

Можливості здійснення інвестиційної діяльності в Україні через інвестиційні фонди. Безперечно, час інвестування коштів в економіку України має бути врахований при наданні пільг іноземним інвесторам. Якщо брати до уваги досвід таких іноземних країн, як США, Німеччина, Франція, Італія, то здатність інвестиційних фондів акумулювати значні суми коштів на тривалі строки була однією з основних причин стимулювання урядом розвитку таких підприємств. На нинішньому етапі розвитку процесу здійснення іноземних інвестицій в економіку України найбільш важливою передумовою є надання урядових гарантій та закріплення їх на законодавчому рівні. Потрібно надати рівні можливості і чіткі гарантії здійснення інвестиційної діяльності в Україні.

Інститутом, який би був незалежний від інституту держави, але сприяв проведенню її економічної та промислової політики, могли б стати інвестиційні фонди, які, здійснюючи діяльність на фондовому ринку, перерозподіляли капітали в найбільш важливі галузі та підприємства і забезпечили посередництво в інвестиційному процесі. Випускаючи власні цінні папери, дані фонди зосереджують значні кошти інвесторів та вкладають їх у різні галузі та підприємства. З метою захисту іноземних інвесторів та усунення невиправданих ризиків існують певні законодавчі обмеження щодо формування активів інвестиційних фондів.

Для прийняття нормативної бази в Україні, що регулювала б процес здійснення інвестиційної діяльності, потрібно взяти до уваги нормативну базу ЄС, зокрема, Директиву 2004/39/ЄС Європейського парламенту та Ради від 21 квітня 2004 р. Інвестиційні фонди, прийнявши замовлення від інвестора, діють від свого імені, але в інтересах свого клієнта (інвестора), укладаючи угоди в його інтересах та здійснюючи управління інвестиційними портфелями на власний розсуд та на основі індивідуального підходу. Тому, безперечно, держава має контролювати діяльність інвестиційних фондів, оскільки у разі порушення зобов'язань останніми саме держава нестиме збитки і зобов'язана буде відшкодовувати певний розмір інвестиційних внесків.

Наявність компетентних органів влади необхідна для контролю за виконанням численних зобов'язань інвестиційними фондами. Такий орган, на думку автора, має бути державним, що гарантуватиме їх незалежність від економічних чинників і допоможе уникнути конфліктних ситуацій. В свою чергу, держава має забезпечити належне фінансування даних органів, аби уникнути корупції і непрозорості в діяльності їхніх посадових та службових осіб. У зв'язку з тим, що держава є гарантом, вона має підійти з великою відповідальністю і до прийняття рішення про надання інвестиційному фонду ліцензії на здійснення інвестиційної діяльності.

Наприклад, органом, який би видавав дану ліцензію, могла б бути не ДКЦПФР, а певний спеціалізований орган. Можна було б створити Комісію з регулювання та контролю інвестиційної діяльності в Україні, яка б вела Реєстр інвестиційних фондів, займалась їхнім ліцензуванням та здійснювала контроль, проводячи аудит інвестиційних фондів, перевірку кваліфікації працівників, а особливо відповідність посадових осіб займаним посадам. Так, особи, які управляють діяльністю інвестиційного фонду, повинні мати достатню репутацію і необхідний досвід для забезпечення належного та якісного управління.

Про кожну зміну керівництва та інформацію про те, чи особи, які управляють фондом мають достатню репутацію та необхідний досвід, має бути повідомлено в певний термін відповідний державний орган влади (наприклад, Комісію по регулюванню та контролю інвестиційної діяльності в Україні). Якщо в даному випадку застосувати аналогію закону, то, відповідно, такий термін можна було б визначити - не більше десяти днів. Законодавчо слід передбачити, що компетентний орган влади може відмовити у ліцензії, якщо він не переконаний в тому, що посадові особи відповідають передбаченим вимогам, або якщо є підстави вважати, що зміни в керівництві становлять загрозу для якісного управління фондом. Треба визначити законодавчо і мінімальний статутний капітал. Так, в законодавстві Європейського Союзу мінімальний статутний капітал передбачений Директивою 93/6/ЄЕС. Контроль з боку органу державної влади необхідний для того щоб при наданні послуг з інвестування інвестиційний фонд діяв чесно, справедливо та професійно для найліпшого забезпечення інтересів інвесторів. Надана інформація стосовно інвестиційного фонду та його послуг, фінансових інструментів та стратегій інвестування, включаючи прогнозовані ризики та застереження щодо них, місце і час виконання, витрати і пов'язані видатки, має бути об'єктивною, зрозумілою та правдивою, аби клієнти мали достатню змогу зрозуміти характер та ризики послуги з інвестування та окремого виду запропонованого фінансового інструмента.

На основі інформації, наданої інвестиційним фондом інвестору, останній має прийняти рішення щодо інвестування. Доцільно було б зобов'язати інвестиційні фонди надавати інвесторам звіти стосовно послуг, які були надані. Аби забезпечити прозорість відносин, доцільно законодавчо встановити, що інвестиційний фонд зобов'язаний вести облік документів, погоджених з інвесторами, які встановлюють права та обов'язки сторін, та інші умови надання послуг і зберігати їх певний термін, скажімо, не менше п'яти чи десяти років, для надання їх компетентному органу влади у разі потреби. Така потреба може виникати часто.

У зв'язку з тим, що інвестиційні відносини є специфічним видом правовідносин, які потребують специфічних правових та економічних знань, то доцільно було б, аби спори, які виникали між інвесторами та інвестиційними фондами, розглядалися спочатку компетентними органами влади. Подання цих звітів потрібне також для того щоб інвестиційні фонди дотримувалися вимог поліпшення цін на акції, і не відмивали грошових коштів. Такі звіти мають захищати і інвестиційні фонди. Органом, який би його розглядав, могла б стати запроваджена Комісія по регулюванню та контролю інвестиційної діяльності в Україні.

Під час вирішення конфліктної ситуації цій комісії доцільно було б надати такі повноваження: доступ до будь-якого документа інвестиційного фонду та отримання його копії; опитування осіб з метою отримання інформації; вимагати припинення діяльності, що суперечать засадам інвестування, а у разі необхідності тимчасової заборони здійснення інвестиційної діяльності та ін. У випадку непогодження з рішенням Комісії дане рішення можна було б оскаржити в судовому порядку. Однак вважаю, що судом, до якого має подаватись скарга, має бути не адміністративний суд першої інстанції.

Не може бути ефективної економіки без активної ролі держави. Тому потрібно реально ставитися до внутрішніх та зовнішніх чинників розвитку України, враховуючи як її реальні можливості, так і ставлення до неї в світі. Дуже важливим напрямом України є співпраця з Європейським Союзом.

2.2 Інвестиції, формування, використання, ефективність

Характеристика інвестицій. Як показують розрахунки за тривалий період часу, в середньому приблизно одну третину обсягу фінансових коштів підприємств різних галузей економіки України становлять інвестиції (одноразові капітальні витрати).

Інвестиції - довгострокові вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність з метою одержання певного доходу (прибутку). Той, хто має капітал (гроші) і вкладає його (їх) у ту і іншу комерційну справу, називається інвестором, а процес вкладення капіталу - Інвестуванням. У будь-якій підприємницькій діяльності інвесторами можуть бути як юридичні так і фізичні особи.

Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном), виокремлюють Внутрішні (вітчизняні) і зовнішні (іноземні) інвестиції. У свою чергу внутрішні інвестиції поділяються на фінансові та реальні, а зовнішні - на прямі і портфельні.

Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що випускаються підприємствами або державою. За умови такого інвестування має місце переміщення титулів власності, котрі дають право на одержання нетрудового доходу. У літературі з питань політичної економії капітал у вигляді цінних паперів називається ще фондовим, або фіктивним капіталом, позаяк він не є реальним багатством і не має дійсної вартості (на відміну від капіталу, вкладеного в різні сфери і галузі суспільного виробництва).

В умовах ринкової економіки з фінансових інвестицій найбільш поширеним є придбання акцій з метою одержання щорічного дивідендного доходу. За характером розпорядження вирізняють два види акцій - іменні та на пред'явника, а за розміром одержуваного доходу - звичайні та привілейовані. На відміну від іменних акції на пред'явника можуть вільно купуватись і продаватись. По звичайних акціях виплачуються дивіденди, розмір яких залежить від величини одержуваного у тому або іншому році підприємством (акціонерним товариством) прибутку, а по привілейованих - фіксований розмір (процент) незалежно від фактичної величини прибутку.

Реальні інвестиції являють собою вкладення капіталу (грошей) в різні сфери і галузі народного господарства (суспільного виробництва) з метою оновлення існуючих і створення нових "капітальних" (матеріальних) благ, а як наслідок цих результатів - одержання набагато більшого прибутку. Такі реальні інвестиції ще називають виробничими; проте у практиці господарювання за ними закріпилась інша усталена і повсюдно поширена назва - просто капітальні вкладення. Оскільки в наступних розділах мова йтиме лише про капітальні вкладення у виробництво на різних підприємствах, то це обумовлює необхідність їх окремого більш детального розгляду.

Зовнішні Прямі інвестиції - це вкладення капіталу за кордоном, що за величиною становить не менше 10 % вартості того чи іншого конкретного проекту, а портфельні - закордонні інвестиції розміром до 10 % вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту. Періодичний аналіз співвідношення прямих і портфельних інвестицій має практичне значення для виявлення загальних масштабів і частки залучення іноземного капіталу до сфери розвитку і підвищення виробництва та інших напрямків діяльності господарюючих суб'єктів.

Ефективність довгострокового фінансування модернізації існуючих і будівництва нових виробничих і невиробничих об'єктів багато де в чому залежить від пропорцій між державними і приватними інвестиціями. Поки що домінують державні інвестиції і фінансова підтримка держави, позаяк за кількістю господарюючих суб'єктів і обсягом вироблюваної продукції переважають державні підприємства порівняно з фірмами інших форм власності. Цілком природно, що з активізацією розвитку роздержавлення і приватизації власності, акціонування державних підприємств все більшою має ставати частка приватного капіталу в загальному обсязі. Це сприятиме підвищенню рівня ефективності використання як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій.

Різновиди і структура капітальних вкладень За загальноприйнятим визначенням капітальні вкладення являють собою періодично здійснювані довгострокові витрати капіталу на відтворення основних видів і об'єктів соціальної інфраструктури підприємства. З огляду на функціональну цілеспрямованість розрізняють валові і чисті капітальні вкладення. Валові літальні вкладення - це загальна сума одноразових ,»ат капіталу на просте і розширене відтворення виробничих основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури, а чисті - витрати лише на розширене їх творення. Величину чистих капіталовкладень неважко врахувати; для цього з загального обсягу капітальних вдень треба вилучити розмір амортизаційних відрахувань, рі використовуються, як відомо, на просте відтворення повних фондів та іншого майна підприємства. За існуючими на підприємствах системами планування обліку до складу капітальних вкладень включають: 1) вартість будівельно-монтажних робіт; 2) вартість усіх видів виробничого устаткування, а також зараховуваних до основних фондів інструментів та інвентаря; 3) інші капітальні роботи і витрати.

До останніх відносяться: власність земельних ділянок; роботи по глибокому вдувальному бурінню на нафту, газ і термальну воду; проектні роботи; науково-дослідні роботи; вартість придбаних патентів і ліцензій; витрати на підготовку експлуатаційних кадрів для підприємств, що будуються, власність нетитульних тимчасових споруд, необхідних при виробничих об'єктів тощо.

Визначення необхідного обсягу і джерел фінансування. Процес планування (прогнозування) капітальних вкладень на підприємствах охоплює два послідовно здійснюваних етапи: перший обчислення необхідного обсягу реальних (виробничих) інвестицій на розрахунковий період (рік, декілька років); m - визначення конкретних джерел фінансування. Масштабність і складність розрахунків на першому і залежать від можливих варіантів конкретної комічної ситуації на ринку і підприємстві. Такими можуть бути:

1) за кількісними і якісними характеристиками виготовлюваної і пропонованої продукції, попит ринку задовольняється повністю, не потребує збільшення обсягу її виробництва на відповідному підприємстві;

2) продукція підприємства за то і цінами користується зростаючим попитом на ринку;

3) має місце різке відношення попиту ринку на пропоновану для продажу на продукцію, що втратила конкурентоспроможність за техніко-економічними показниками.

За першим Варіантом має здійснюватись лише просте відтворення основних фондів переважно за рахунок амортизаційних відрахувань. У цьому випадку розрахункова процедура обмежується визначенням акумульованої суми амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів та її порівняння з потребою капіталу для заміни застарілих видів устаткування сучасними досконалішими їх моделями. Необхідний для цієї мети розмір капіталу (грошових коштів) обчислюється на основі інформації про потребу нового устаткування у фізичних одиницях та існуючі індивідуальні ціни на нього. При цьому повинні бути враховані вартість монтажу (встановлення) нової техніки і капітальний доход від реалізації машин та інших засобів праці, що вибувають з експлуатації.

Другий варіант передбачає здійснення розширеного відтворення основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури. Наслідком цього процесу має бути нарощування до необхідних розмірів виробничої потужності підприємства переважно шляхом його технічного переозброєння, реконструкції або розширення за попередньо розробленим проектом.

Такий варіант збільшення виробничих можливостей підприємства зумовлює необхідність ретельного складання програми (плану) його технічного переозброєння і реконструкції (розширення). Розробці програм (плану) повинні передувати аналіз і оцінка техніко-економічного і організаційного рівня виробництва за системою показників, яка охоплює такі їх основні групи: технічна оснащеність виробництва і технічний рівень устаткування; відповідність застосовування технологій сучасним вимогам; технічний рівень і якість продукції, рівень організації виробництва.

Програма звичайно складається за розділами:

зведені техніко-економічні показники (приріст виробничої потужності і обсягу товарної продукції; підвищення рівня механізації (автоматизації) виробництва; зростання продуктивності праці; економія енергетичних і матеріальних ресурсів; загальна сума капітальних вкладень);

заходи по окремих напрямках техніко-технологічного і організаційного розвитку з визначенням по кожному з них приросту виробничої потужності та інших економічних показників, потреба в устаткуванні (вітчизняне, у тому числі виготовлене власними силами.

Для визначення необхідного обсягу капітальних вкладень за цим варіантом економічної ситуації використовують залежно від стадії планування два методи: перший - попередньо-приблизних розрахунків (на основі ; показника питомих капітальних вкладень на одиницю приросту виробничої потужності); другий - прямих розрахунків (за даними кошторису технічного переозброєння і реконструкції або розширення підприємства). За першим методом розрахунки здійснюють у такій послідовності (чифри умовні).

Обчислюють необхідну середньорічну величину виробничої потужності підприємства Nap, виходячи з очікуваного коефіцієнту її використання в розрахунковому році (0,9) та виявленого попиту ринку на продукцію (45000 одиниць). Ncp = 45000 : 0,9 = 50000 одиниць.

3. АСПЕКТИ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ІМІДЖУ УКРАЇНИ

3.1 Правові аспекти інвестиційного іміджу України

Основними напрямами формування інвестиційного іміджу України є: лібералізація ділової та інвестиційної активності; створення стабільної нормативно-правової бази з питань регулювання інвестиційної діяльності; поліпшення корпоративного та державного управління, реформування адміністративної системи; усунення обмежень для залучення міжнародного капіталу; удосконалення фінансової системи; проведення антикорупційних заходів; мінімізація політичних ризиків. Позитивні зрушення у законотворчому процесі, який дозволив значно поліпшити інвестиційний клімат в Україні, почалися з прийняттям ВР України низки кодексів, які є основоположними нормативно-правовими актами, що покликані врегулювати відносини у різноманітних сферах господарювання, зокрема, із залученням іноземних інвестицій. Починаючи з 2001 р., парламент прийняв Цивільний, Господарський, Митний, Земельний та Бюджетний кодекси України, що значно вплинуло на підвищення рейтингу України як інвестиційно привабливої держави. На сьогодні питання реалізації інвестиційної політики України, зокрема щодо іноземних інвестицій, регулюються низкою нормативно-правових актів. До них належать: угоди між урядом України та урядами країн світового співтовариства про сприяння та взаємний захист інвестицій, ГК України, ЗУ «Про інвестиційну діяльність», «Про режим іноземного інвестування», «Про захист іноземних інвестицій на Україні» та закони України про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку у відповідних регіонах України тощо. Крім того, Україна в березні 2000 р. приєдналась до Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, що надало іноземним інвесторам можливість захищати свої права у Міжнародному центрі з врегулювання інвестиційних спорів у Вашингтоні (США). Також з метою поліпшення інвестиційного іміджу України, створення сприятливих економічних, правових та організаційних умов для діяльності іноземних інвесторів Кабмін створив Український центр сприяння іноземному інвестуванню (постанова Кабінету Міністрів України від 2 серпня 2005 р. № 666). Ще одним сприятливим чинником у формуванні позитивного іміджу України є надання інвесторам низки державних гарантій при здійсненні ними інвестиційної діяльності. Так, відповідно до ст. 397 ГК України з метою забезпечення стабільності правового режиму іноземного інвестування встановлюються такі гарантії для іноземних інвесторів: застосування державних гарантій захисту іноземних інвестицій у разі зміни законодавства про іноземні інвестиції; гарантії щодо примусового вилучення, а також від незаконних дій органів влади та їх посадових осіб; компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам; гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності; гарантії переказу прибутків та використання доходів від іноземних інвестицій; інші гарантії здійснення інвестиційної діяльності. У разі зміни законодавства про режим іноземного інвестування на вимогу іноземного інвестора у випадках і в порядку, визначених законом, застосовуються державні гарантії, які визначаються законодавством, що діяло на момент вкладення інвестицій. Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Органи державної влади та їх посадові особи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, крім випадків здійснення рятувальних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій.

Збитки іноземних інвесторів повинні бути відшкодовані за поточними ринковими цінами або на основі обґрунтованих оцінок, підтверджених незалежним аудитором (аудиторською організацією). Компенсація, яка виплачується іноземному інвестору в порядку відшкодування збитків, має бути адекватною, ефективною та визначеною на момент виконання рішення про відшкодування збитків. Сума компенсації за цим рішенням має бути негайно виплачена у валюті, в якій були здійснені інвестиції, чи в іншій прийнятній для іноземного інвестора валюті відповідно до валютного законодавства. Закон може передбачати нарахування відсотків на суму компенсації. Компенсація збитків іноземним інвесторам здійснюється в порядку, встановленому законом.

На особливу увагу заслуговують норми, що встановлюють гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності та у випадку переказу доходів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій. Однак слід пам'ятати, що згідно з ч. 2 ст. 13 ЗУ «Про режим іноземного інвестування» незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг та гарантій, передбачених цим Законом. Спірні питання Однак законодавча база в окремих спірних питаннях не дає повних відповідей для винесення обґрунтованих законних судових рішень. Зокрема, спірним є питання стосовно оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності, що реалізують інвестиційні проекти в спеціальних (вільних) економічних зонах та на територіях пріоритетного розвитку (далі - СЕЗ і ТПР).

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органам державної влади забороняється прийняття та виконання рішень, що встановлюють інші правила оподаткування СПД, які реалізують інвестиційні проекти у СЕЗ та ТПР, ніж ті правила, які визначені нормами цього Закону. Тоді як у 2007 р. за позовами суб'єктів СЕЗ та ТПР суди приймали рішення щодо відновлення пільгового режиму оподаткування відповідних товарів, що ввозяться на територію України цими суб'єктами. У вказаних судових рішеннях зазначається, що встановлені у ч. 3 ст. 125 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік» обмеження щодо прийняття та виконання відповідних рішень органів державної влади не можуть стосуватись судових рішень, окрема тих, які передбачають застосування податкових пільг для суб'єктів СЕЗ і ТПР. Водночас, попри недосконалість правового поля щодо здійснення суб'єктами господарювання, зокрема іноземними, інвестицій в економіку країни, в останні роки спостерігається значне поліпшення інвестиційного іміджу України, про що свідчить і той факт, що наша держава увійшла до списку 20 країн, які стануть найбільшими реципієнтами прямих іноземних інвестицій у 2007-2009 рр.

3.2 Інвестиційні ризики та їх оцінка

Як зазначає Б.М. Щукін, “інвестиції завжди орієнтовані на майбутнє і тому пов'язані зі значною невизначеністю економічної ситуації та поведінки людей. Від цього походить високий рівень ймовірності невиконання інвестиційних планів з об'єктивних чи суб'єктивних причин.” Інвестиційний ризик являє собою можливість нездійснення запланованих цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання грошових збитків. Цей ризик необхідно оцінювати, обчислювати, описувати та планувати, розробляючи інвестиційний проект. Розрізняють загальноекономічний ризик, що походить від несприятливих умов в усіх сферах економіки, та індивідуальний ризик, пов'язаний з умовами даного проекту. Залежно від чинників виділяють такі види інвестиційного ризику: політичний ризик; загальноекономічний ризик; правовий ризик; технічний ризик; ризик учасників проекту; фінансовий ризик; маркетинговий ризик; екологічний ризик.

Політичний, правовий та загальноекономічний ризики можуть бути викликані зовнішніми умовами реалізації інвестицій. Інші види ризиків спричинюються можливими помилками планування та організації конкретних проектів. Технічний ризик зумовлюється великою кількістю хиб та помилок широкого спектру сторін інвестування, як-от пов'язаними з якістю проектування, технічною базою, обраною технологією, управлінням проектом, перевищенням кошторису. Фінансовий ризик випливає з нездійснення очікуваних подій з фінансового боку проекту. Це можуть бути незаплановані зменшення або зникнення джерел та обсягів фінансування, незадовільний фінансовий стан партнерів, зриви надходжень коштів від реалізації вироблених товарів чи послуг, неплатоспроможність покупців продукції та власні підвищені витрати. Маркетинговий ризик виникає з прорахунків під час оцінки ринкових умов дії проекту, наприклад ринків збуту чи постачання сировини і матеріалів, організації реклами чи збутової мережі, обсягу ринку, часу виходу на ринок, цінової політики, внаслідок низької якості продукції. Екологічний ризик пов'язаний з питаннями впливу на довкілля, можливої аварійності, стосунків з місцевою владою та населенням. Нарешті, ризик учасників проекту може бути пов'язаний з усіма неочікуваними подіями в управлінні та фінансовому стані підприємств-партнерів. Інвестиційні ризики, пов'язані з діяльністю на фінансовому ринку, у свою чергу поділяють на три групи :

- ризики втраченого зиску;

- ризики зниження доходності;

- відсоткові ризики.

Група ризиків втраченої можливості має своїм джерелом імовірність наставання непрямих (побічних) фінансових втрат, які виявляються в недоотриманні прибутку в результаті нездійснення фірмою якогось заходу, який би дозволив їй одержати цей прибуток (наприклад, відсутність страховки на судно, що перевозило вантажі даної фірми і згодом затонуло). Окремим випадком цього ризику є ризик внаслідок падіння загальноринкових цін, який найчастіше пов'язаний з падінням цін на всі цінні папери, що рухаються на ринку. Найчастіше ризики втраченої можливості є несистемними. Їх можна запобігти завдяки проведенню спеціальних заходів. Іншою групою інвестиційних ризиків є ризики зниження доходності. Існування цих ризиків є наслідком імовірності зниження розміру відсотків і дивідендів по портфельних інвестиціях, а також по внесках і кредитах. Портфельними інвестиціями називають вкладення коштів у цінні папери довгострокового характеру, які, за звичай, не передбачають швидкого одержання доходу. Найчастіше це інвестиції великих промислових програм.

Ризики зниження доходності мають два різновиди:

- відсоткові ризики;

- кредитні ризики

Відсоткові ризики - це ризики активних операцій, які проводять фірми (в більшості випадків банки). Можливі такі джерела їхнього виникнення:

1) будь-які зміни в облікових ставках Національного банку;

2) зміни маржі комерційних банків з кредитів, що надаються, і депозитних рахунків;

3) зміна в розмірах обов'язкових для резервування фондів комерційних банків у Національному банку.

4) зміни в системі оподаткування всіх суб'єктів господарювання і фінансових інститутів, зокрема;

5) будь-які зміни в портфелі інвестицій, який має фірма, а також зміни в доходності самих інвестицій;

6) імовірність змін у структурі пасивів (співвідношення власних і позичених коштів, термінових і ощадних депозитів, депозитів до запитання тощо);

7) за зростання банківського відсотку може розпочатися масове “скидання” акцій, внаслідок чого їхня вартість зменшується;

8) в разі вкладання коштів інвестором у середньострокові та довгострокові цінні папери (особливо в ту їхню частину, що має фіксований відсоток) за поточного підвищення середньоринкового відсотку порівняно з фіксованим рівнем.

9) якщо емітент випустив в обіг цінні папери з фіксованим відсотком, то існує ймовірність настання для нього відсоткового ризику.

Головна відмінність між цими двома групами ризиків зниження доходності полягає в тому, що відсоткові ризики розглядаються з позицій кредитора, а кредитні - з позицій позичальника. При цьому виділяють декілька суто кредитних ризиків:

1) біржові ризики, сутність яких полягає в наявності ймовірності виникнення втрат у результаті укладення фірмою біржових угод;

2) селективні ризики (ризики вибору), які полягають у невірному виборі видів вкладення капіталу, видів цінних паперів при формуванні інвестиційного портфеля, виборі позичальника тощо;

3) ризики ліквідності, які пов'язані з можливістю втрат при реалізації цінних паперів тощо;

4) ризики банкрутства, які виникають у результаті невірного вибору способів вкладення капіталу.

Оцінка інвестиційних ризиків. Для кількісного оцінювання рівня ризику використовується принцип визначення можливих змін показників ефективності проекту в умовах тих чи інших несприятливих для інвестицій подій. Таким показником може бути рівень середньоквадратичного відхилення або коефіцієнт варіації. Для обчислення цих показників проводиться серія розрахунків очікуваного прибутку з проекту (наприклад, чистої приведеної вартості проекту - NPV) за різних можливих ситуацій. Якщо кількість таких розрахунків позначити n, а прогнозний показник NPV для кожного розрахунку - як NPV , де i = 1,2,…,n, то можна використати відому зі статистики формулу:де NPV - середнє значення вартості проекту з усіх проведених розрахунків NPV .

Останній показник обчислюється за формулою: NPV = або за формулою: NPV = де Р - ймовірність майбутніх умов, що відображені варіантом i-того розрахунку.

Коефіцієнт варіації визначає ступінь відхилень від середнього значення показника по відношенню до його середньої величини.

3.3 Інвестиційна діяльність в Україні

Світовий досвід свідчить, що країни з перехідною економікою не в змозі розвивати господарство без залучення й ефективного використання інвестицій. Акумулюючи підприємницький, державний та змішаний капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій та менеджменту, інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але й пожвавлюють ринки товарів та послуг. Крім того, інвестиції, як правило, сприяють заходам макроекономічної стабілізації та дозволяють вирішувати соціальні проблеми трансформаційного періоду.

До початку 90-х років в Україні категорії „інвестиції” не знаходилось місця як у теорії, так і на практиці. Уперше - це поняття у вітчизняній економічній літературі почало зустрічатися, коли підмінялось поняттям „капітальні вкладення”. Інвестиції розглядались, як правило, в якості найважливішого економічного інструменту, який характеризував діяльність будівельного комплексу. В цьому випадку капітальні вкладення (іноді - інвестиції) аналізувались у двох аспектах: як економічна категорія та як процес, пов'язаний з рухом грошових коштів (ресурсів).