Торгівля України як фактор регіонального економічного розвитку

44

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічно університету

Вінницький торговельно-економічний інститут

Кафедра зовнішньоекономічної діяльності

Курсова робота

З дисципліни «Регіональна економіка»

На тему: «Зовнішня торгівля України як фактор регіонального економічного розвитку»

Студента 1 курсу

Науковий керівник

Вінниця - 2008



План

Вступ

1. Загальна характеристика зовнішньої торгівлі України

2. Країни - партнери України у зовнішній торгівлі

3. Динаміка та сучасний стан зовнішньої торгівлі України

3.1 Характеристика експортного потенціалу України. Побудова експортноорієнтованої економіки.

3.2 Система регулювання зовнішньої торгівлі України

4. Стан, проблеми і перспективи розвитку зовнішньої торгівлі України

Висновки

Список використаної літератури

Додатки



Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика зовнішньої торгівлі України

2. Країни-партнериУкраїни у зовнішній торгівлі

3. Динаміка та сучасний стан зовнішньої торгівлі України

3.1 Характеристика експортного потенціалу України. Побудова експортноорієнтованої економіки

3.2 Система регулювання зовнішньої торгівлі України

4.Стан, проблеми і перспективи розвитку зовнішньої торгівлі України

Висновки

Список використаної літератури

Додатки



Вступ

В даній курсовій роботі я зроблю загальну характеристику зовнішньої торгівлі України, визначу основні проблеми, можливі шляхи їх вирішення та перспективи розвитку зовнішньої торгівлі, основних торговельних партнерів.

Під терміном «зовнішня торгівля» розуміється торгівля якої-небудь країни з іншими країнами, що складається з оплачуваного ввозу (імпорту) і оплачуваного вивозу (експорту) товарів.

Значення зовнішньої торгівлі для економіки нашої держави в сучасних ринкових умовах надзвичайно велике, але процес розвитку зовнішньої торгівлі є досить складним, адже процес трансформації України із соціалістичної економіки у ринкову дає поштовх розвитку процесу її інтеграції у систему світового господарства. Але, у свою чергу, докорінна перебудова України зумовила економічну кризу, в результаті чого, перед Україною та її реформами виникло багато питань, які можна звести до двох головних:

­ визначення понять міжнародної економіки та основних тенденцій її функціонування;

­ як створити оптимальну ринкову економіку, щоб увійти у систему світового господарства.

З іншого боку, прийняття Україною участі у міжнародному поділі праці може сприяти вирішенню багатьох внутрішніх проблем економічного характеру, підвищення конкурентоспроможності продукції за рахунок активного використання ресурсів.

Тому, враховуючи усі зазначені умови, я вважаю, що перед тим, як вийти на зовнішні ринки збуту, підприємці (українські) повинні вивчити зовнішньоторгівельну політику провідних зарубіжних країн та нормативно-правову базу, що регулює зовнішньоекономічні відносини в Україні.

Оскільки насьогодні питання зовнішньої торгівлі України є досить актуальним, то для своєї курсової роботи я обрав тему, що має назву «Зовнішня торгівля України як фактор регіонального економічного розвитку».



1.Загальна характеристика зовнішньої торгівлі України

Поступове входження України у світовий економічний простір виявляється в розширенні її економічних, політичних, торгових, фі-нансово-кредитних, господарських і технологічних зв'язків з іншими країнами світу. За їх допомогою господарство України становить єдину господарську систему, яка розвивається на основі суспільного поділу праці.

Займаючи територію менше 1% земної кулі, Україна має 5% при-родних ресурсів світу. Зокрема, її запаси марганцю становлять 80% його запасів у Європі. Проте вона не може повністю задовольнити свої потреби за рахунок власних ресурсів. Україна і надалі імпортуватиме нафту та горючий газ, ліс і лісоматеріали, бавовну, деякі кольорові метали, вовну і іншу продукцію.

У системі міжнародного поділу праці Україна спеціалізується на виробництві машин (літаки, судна, ракетно-космічна техніка, тан-кобудування), продукції чорної металургії (залізна й марганцева руди, прокат), продукції АПК, особливо харчової (цукор, борошно, олія, м'ясо, молоко, овочеві консерви, кондитерські вироби), виробництві хімікатів, цементу [9].

Україна має висококваліфікований науково-технічний і техно-логічний потенціали в літакобудуванні. Серед семи розвинених країн світу вона має повний цикл проектування й виробництва літаків. За два останні роки випущено три принципово нові моделі літаків -Ан-70, Ан-140 та Ан-38, що вважаються перспективними моделями ХХІ ст.

Великі можливості для виходу на міжнародний економічний простір має вітчизняна ракетно-космічна галузь. Вже нині реалізують-ся міжнародні програми ракетно-космічного комплексу морського базування «Морський старт» і «Глобалстар», де застосовуватимуться українські ракетоносії «Дніпро», «Зеніт» і «Циклон», здійснюється низка інших міжнародних проектів.

Дев'ять суднобудівних заводів України спроможні виконувати замовлення на будівництво сучасних суден (транспортних, рибопро-мислових), суден технічного флоту, військових кораблів, а також забезпечити весь комплекс послуг з їх ремонту.

Реалізуються проекти розвитку танкобудування. Україна вхо-дить до п'ятірки країн світу із замкнутим циклом виробництва цієї складної і високотехнологічної продукції. За технічними характеристиками українські танки не лише не поступаються передовим світовим аналогам, а й за багатьма параметрами перевищують їх.

Високотехнологічні конкурентоспроможні виробництва є і в інших галузях машинобудування, зокрема, в приладобудуванні, виробництві енергетичного устаткування та важкому машинобудуванні, в окремих галузях чорної та кольорової металургії.

Значними є потенційні можливості України у виході на світовий ринок з продукцією АПК, зокрема на ринок зерна, цукру, олії.

Зовнішньоекономічна політика України щодо експорту зерна має враховувати шалену конкуренцію на світовому ринку зерна і можливий у зв'язку з цим усілякий опір з боку інших країн-експортерів цієї продукції. Це пов'язано з обмеженою ємкістю світового ринку продовольчого й фуражного зерна - близько 185 млн т. Із загального обсягу експорту пшениці 75% припадає на Аргентину, Австралію, Канаду і США та країни ЄС, у тому числі Францію, а на США - 64% всього експорту зерна, кукурудзи. Серйозними конкурентами України на ринку зерна з постсоціалістичних країн є Угорщина, Казахстан [29].

Незважаючи па спад виробництва сільськогосподарської продукції, у тому числі й зерна, Україна вже нині вступила в конкурентну боротьбу за її збут на світовому ринку. З урахуванням нинішньої економічної ситуації правомірно ставити завдання щодо експорту 80 млн. т зерна і домагатись такої квоти в разі вступу до Всесвітньої торговельної організації (ВТО).

Основними імпортерами зерна нині є 20 держав світу. Найбільш вірогідними партнерами України на ринку зерна будуть Грузія, Азербайджан, Узбекистан, Туркменістан, з якими слід укладати дов-гострокові угоди. Не виключається також налагодження цього ринку і іншими країнами, передусім Африки.

За висновками німецької консультативної групи при Уряді України, щорічно від експорту зерна держава могла б мати майже $4 млрд. Щодо світового ринку цукру слід зазначити, що за останні роки основні його виробники збільшили обсяги виробництва і стабілізували його на досить високому рівні. Найбільше у світі цукру виробляють Індія та Бразилія (разом - майже 25%). Стрімко нарощується його виробництво в Австралії та Мексиці. На високому рівні стабілізувати виробництво його в США (6,7), Китаї (5,0 млн.г), Франції та Німеччині (відповідно 4,5 і 4 млн т). Внаслідок цього Україна змістилася за обсягом виробництва цукру па 11-те місце серед найбільших його виробників [17].

Експорт цукру у світі за останні роки збільшився на 11,6%, у країнах ЄС - на 27,2%, колишнього СРСР - на 9,6%. На європейсько-му континенті серйозними конкурентами України па ринку цукру є Франція та Німеччина. Виробництво цукру в них є досить конкурен-тоспроможним, а їх інтерес до цього ринку країн колишнього СРСР, особливо Росії, виявляється досить активно. На європейський ринок цукор надходить також з держав Карибського й Тихоокеанського ба-сейнів (АКТ). Так, згідно з Ломейською конвенцією - угодою між ЄС га країнами АКТ (строк її дії закінчується у 2000 р.), квота поставок цукру цієї групи держав в ЄС нині становить 1,3 млн. т. за рік.

На Україну припадає понад 7% світового виробництва соняшнику та понад 6% картоплі.

У світовому масштабі Україна виділяється також науково-технічним потенціалом високої кваліфікації. Вона має визначні у світі власні наукові школи та унікальні технологічні розробки нових матеріалів, біотехнологій в галузі електрозварювання, радіоелектроніки, фізики низьких температур, ядерної фізики, інформатики, телекомунікацій та зв'язку, здатних забезпечити розвиток високотехнологічного виробництва на рівні найвищих світових стандартів.

Відтак порівняно високий економічний, науково-технічний, мі-нерально-сировинний, ґрунтовий і трудовий потенціали, надзвичайно вигідне економіко-географічне та геополітичне положення в центрі Європи створюють об'єктивні умови для забезпечення взаємовигідного міжнародного поділу праці, спеціалізації, кооперування та інтеграції України у світовий економічний простір.

Україна, як і інші нові держави Східної Європи, прагне приєднатися до Європейського Союзу, маючи для цього всі підстави. Вже встановлено відносини з такими впливовими міжнародними економічними організаціями, як Міжнародний валютний фонд(МВФ), Світовий банк. Із Світового організацією торгівлі Україна веде офіційні переговори щодо повноправного членства в ній [27].

У сучасних умовах зовнішньоекономічні зв'язки стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації еко-номіки, оскільки оволодівати найновішими досягненнями науки й техніки без інтенсивного обміну результатами наукових досліджень, різноманітними товарами й послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і темпи розвитку.

Зовнішньоекономічна діяльність дає змогу прискорювати науково-технічний прогрес завдяки організації спільних досліджень, швидкому переобладнанню сучасною технікою галузей і виробництв, сприяє розв'язанню багатьох соціальних проблем. Отже, зовнішньо-економічні зв'язки стають одним з основних чинників розвитку господарства України. Правову основу практичного здійснення зовнішньоекономічної політики створюють Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (1991 р.),«Про вільні економічні зони» (1992 р.), «Про іноземні інвестиції» (1993 р.). Концепція Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» ґрунтується па використанні можливостей ринкової економіки, яка поступово утверджується в державі. В Законі докладно розроблено механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який має забезпечувати прогресивні структурні зрушення в економіці та сприятливі умови залучення її до світового поділу праці із збереженням господарського збалансування та рівноваги внутрішнього ринку України [4].

В Україні заборонено: експорт з території України предметів, які становлять національне, історичне або культурне надбання українського народу, що визначається згідно із законами України; імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди здоров'ю або становити загрозу життю населення і тваринного світу або призвести до руйнування навколишнього середовища; експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності.

Товари, що імпортуються на територію України, підлягають обов'язковій сертифікації па предмет їх відповідності фармакологічним, санітарним, фіто санітарним, ветеринарним та екологічним нормам [5].

Загальна тривала економічна криза в Україні негативно впливає і на стан зовнішньої торгівлі. Нинішній обсяг експорту не відповідає можливостям вітчизняних товаровиробників і не забезпечує потреб держави у валютних надходженнях, необхідних для стабілізації економіки, зниження рівня інфляції та бюджетних витрат. За даними Державного комітету статистики України, у 1998 р. експорт становив $ 16,4 млрд. , що на $ 2,6 млрд. менше, ніж у 1997 р. [6].

Крім того, дуже неефективною є структура експорту - понад 70% його становлять сировина, матеріали, товари народного споживання. Вивозяться також гостродефіцитні ресурси і продаються па світовому ринку майже за демпінговими ціпами. Навіть з країнами близького зарубіжжя Україна має від'ємне сальдо балансу па продукцію виробничо-технічного призначення. Негативне сальдо в торгівлі з цими країнами зберігається по енергоносіях, прокату кольорових металів, целюлозі, деревині, каучуку, акумуляторах тощо. У світовий економічний простір Україна інтегрується в ролі сировинного придатка. Адже упродовж останніх років експорт машинно-технічних товарів у загальному балансі становив 10-20 %, а рівень експорту такої самої готової продукції у світі - понад 50 %.

Зовнішньоекономічна діяльність України, зрозуміло, потребує докорінної перебудови. Насамперед необхідно обмежити обсяг експорту сировини і підвищити в ньому частку продукції обробних галузей, а також удосконалити структуру імпорту. Реальними основними експортерами конкурентної на світовому ринку продукції можуть швидко стати вітчизняні підприємства військово-промислового комплексу, на яких зосереджені високоякісне обладнання, сучасна технологія, висококваліфіковані фахівці.

Основним напрямком зовнішньоекономічної діяльності України є розвиток і поглиблення торгово-економічного співробітництва з державами колишнього СРСР. країнами Східної Європи, розвиненими країнами світу, особливо з тими, що мають численну українську діаспору. Зовнішньоторгові організації та інші виконавчі структури України повинні не тільки реалізовувати продукцію на традиційних ринках, а й виходити на нові перспективні регіони (Азію, Африку, Латинську Америку та Австралію).

Нині спостерігається певна диверсифікація зовнішньоекономічних зв'язків з акцентом на країни далекого зарубіжжя: їх частка у торгівлі товарами зросла від 14,6% в експорті та 15,6% в імпорті (1991 р.) відповідно до 49,8% і 36,0% (1998 р.). Проте зростання експо-рту у країни далекого зарубіжжя не завжди свідчить про зміцнення позицій па західних ринках продовольства. Це пояснюється тим, що у країнах колишнього СРСР обсяг вивезення продуктів скорочувався швидкими темпами, а по деяких - зростав повільніше, ніж загальний експорт цих товарів.

В експорті України у держави далекого зарубіжжя переважають сировина і продукти первинної переробки, тоді як країни СНД і Балтії закуповують ширший асортимент харчових продуктів, у тому числі поглибленої переробки (консерви, ковбаси, борошно, крупи, обсяги вивезення яких до близького зарубіжжя сягають 99% від загального українського експорту).

Нині товарний експорт та імпорт України характеризуються яскраво вираженою асиметрією у бік Російської Федерації. Це озна-чає збереження монопольної залежності від російських ринків збуту, особливо від джерел постачання імпортних товарів, серед яких домінують енергоносії.

В останні роки простежується негативна тенденція до витіснення України з окремих ринків, насамперед у країнах СНД, де вона посідала ще недавно помітне місце (ринки цукру, м'ясних, молочних продуктів тощо).

Україна - ще молодий суб'єкт зовнішньої торгівлі із зарубіжними країнами, оскільки у складі колишнього СРСР вона мала обмежені можливості для укладання зовнішньоторговельних контрактів та здійснення експортно-імпортних операцій. Через це в державі не було відповідної інфраструктури.



2.Країни-партнери України у зовнішній торгівлі

Україна, як незалежна суверенна держава приймає активну участь у економічних відносинах з різними країнами світу, на різних континентах. Україна налагоджує прямі зовнішньоекономічні відносини з багатьма країнами світу. На початок 1997 р. нашу державу визнали понад 160 країн світу, 132 з них встановили з Україною дипломатичні відносини. За час своєї незалежності Україна змогла налагодити зовнішньоторговельні стосунки більш як із 180 країнами світу і створити свої торговельно-економічні місії у 34 державах європейського, азіатського, африканського та американського континентів [18].

Україна має зовнішньоторговельні зв'язки із 201 країною світу, в різноманітних регіонах світу (таб. 2.1).

Щодо Європи, активна участь України у діяльності міжнародних економіч-них організацій, удосконалення зовнішньоекономічних відносин із країнами регіону зміцнює позиції незалежної держави на світо-вій арені, розширює її участь у міжнародному поділі праці та по-силює відкритість її економіки. Нині всі суверенні держави Європи визнали незалежну України. Більше 30 країн регіону встановили із нею дипломатичні відносини.

Україна розвиває різноманітні форми міжнародних економічних стосунків із країнами регіону. Вона має постійні зовнішньоекономічні зв'язки з усіма країнами Європи.

Щорічний обсяг зовнішньої торгівлі України із державами Європи (крім країн СНД) за 1996-2000 рр. зріс, хоча на цьому короткому часовому відтинку мало місце чергування його підйомів і спадів, і на 2000 р. він досяг своїх поки що найбільших показників - 8,99 млрд. доларів США. Частка загальноторговельного обігу із європейськими країнами до всієї зовнішньої торгів-лі країни була завжди стабільною на рівні 30%, а в 2000 р. вона ся-гнула 34,5%. Сальдо зовнішньої торгівлі країни з країни регіону у 1996-98 рр. було негативним, однак зменшувалося і вже із 1998 р. воно стало позитивним. Український експорт до цих країн на 368,8 млн. дол. США переважав імпортні поставки продукції у регіон. У структурі імпорту помітне місце займають товари, вироблені в Німеччині (1134,4 млн. дол. США), Італії (понад 345 млн. дол. США), Польщі (312,5 млн. дол. СШ), Франції (236,1 млн. дол. США) та ін. Найбільше української продукції експортувалося до Німеччини (на суму понад 741,4 млн. дол. США), Італії (638,9 млн. дол. США), Польщі (418), Болгарії (382,5), Угорщини (327,3), Словаччини (230,9), Чехії (188,8 млн. дол. США).

Структура товарного експорту України в країни Європи різноманітна, однак має чітко виражене сировинне спрямування. В основному переважають мінеральні продукти (сіль, сірка, руди, шлаки, паливо мінеральна сировина). Помітне місце в асортименті експорту займає продукція хімічної та пов'язаних із нею галузей промисловості, зокрема мінеральні добрива, органічні хі-мічні сполуки, продукти неорганічної хімії. Особливу групу виво-зу товарів у країни Європи утворюють неблагородні метали та вироби із них, зокрема виділяються чорні метали та алюміній. Важливе місце у складі експорту посідають поставки у країни Європи електроенергії.

В асортименті українського імпорту з Європи переважають вироби зі шкіри, текстиль і текстильні вироби, машини, устаткування, звукозаписувальні та відтворювальна апаратура, телеапаратура, прилади і різноманітні апарати.

На підприємства України протягом року надійшло давальни-цької сировини із країн Європи вартістю 622,6 млн. дол. США. Вона імпортувалася переважно з Німеччини, Італії, Австрії та Бельгії. Експортовано готової продукції виготовленої з давальницької сировини до країн Європи на суму 741,7 млн. дол. США. Найбільше вона відправлялася до Німеччини, Італії, Бельгії та Угорщини.

Питома вага товарообмінних (бартерних) операцій у загальному обсязі торгівлі України із країнами Європи у 2000 р. складала лише 1,3%. Вартість таких експортних дій із європейськими країнами сягала більше 84,6 млн. дол. США, що складало 1,8% до загального обсягу експорту. Здійснено імпортних товарообмінних акцій із країнами регіону на суму більше 32,7 млн. дол. США, або 0,8% до загального обсягу імпорту. По бартерних операціях знач-ні обсяги характерні для таких країн, як Польща, Угорщина, Словаччина, Чехія, Німеччина, Югославія, Італія та Румунія.

Загальний обсяг зовнішньоекономічних послуг України протягом року із країнами Європи склав більше 1200 млн. дол. США. Підприємства України здійснювали зовнішньоторговельні операції послугами із усіма 40 країнами регіону. Основними партнерами України в торгівлі послугами весь час залишаються Великобританія (експорт - 123,2 млн. дол. США, імпорт- 104,6 млн. дол. США), Німеччина (105,0 і 68,7), Бельгія (70,5 і 16,3), Швейцарія (47,8 і 33,2), Австрія (44,9 і 21,7 млн. дол. США).

Серед послуг, які надавались Україною країнам Європи, найбільшу питому вагу становили транспортні послуги - 79%, різні ділові, професійні та технічні послуги - 9,5%, послуги зв'язку - 2,5%.

Серед країн Європи найбільше фінансових послуг Україні на-дано Великобританією (понад 22,7 млн. дол. США), Німеччиною (майже 6,7 млн. дол. США), Австрією (5,0), Кіпром (3,8), Швецією (1,7) [15, c. 320-325].

Більша частина інвестованих коштів спрямована на розвиток внутрішньої торгівлі України, харчової промисловості, машинобудування та металообробки. Чимале зацікавлення у західноєвропейських інвесторів викликають підприємства легкої промисловості, чорної металургії та галузей хімічної промисловості.

Велика увага надається розширенню зовнішньоекономічних зв'язків України з міжнародними і міждержавними економічними і фінансовими організаціями, які функціонують у Європі. Найвпливовішими регіональними інституціями є: Європейський Союз (ЄС); Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ); Європейський інвестиційний банк (ЄІБ); Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР); Європейська валютна система (ЄВС) та інші [27].

У зовнішньоекономічних зв'язках України також займають важливе місце країни Азії. Співробітництво між Україною і країнами регі-ону започатковане ще в період, коли країна перебувала у складі Радянського Союзу й обмежувалася здійсненням невеликих, періодичних торговельних операцій. Стабільні економічні зв'язки між країнами почали розвиватися на початку 90-х років і охоплювали широке торгово-економічне, виробниче, науково-технічне та інше співробітництво на основі договірно-правової бази. Із 41 незалежної держави регіону (без країн колишнього СРСР) суверенну Україну визнали (на березень 1997 р.) 32. Зовнішньоекономічне співробітництво підприємствами України постійно здійснюється із 38 країнами Азії.

Зовнішньоекономічні відносини між Україною і державами регіону мають місце як на основі двосторонніх угод про співробітництво, так і через зв'язки у межах діючих регіонально-політичних і економічних організацій. Договірно-правова база регіонального співробітництва знаходиться на етапі формування, однак участь держави у реалізації окремих регіональних програм політично й економічно достатньо врегульована (наприклад, реалізація спільної угоди про співпрацю у галузі нафтової і газової промисловості між Україною, Республікою Азербайджан та Ісламською Республікою Іран).

Взаємовигідною може бути кооперація України з міждержавними регіональними економічними об'єднаннями та іншими організаціями, які діють у Азії, з-поміж яких відзначимо: Асоціацію держав Південно-Східної Азії; Спільний ринок Арабських країн; Регіональне співробітництво з метою розвитку; Організацію країн-експортерів нафти; Арабську організацію сільськогосподарського розвитку; Азіатський банк розвитку. Раду співробітництва арабських країн Перської затоки тощо

Серед країн Азії найбільшими торговими партнерами України у 2000 р. були Туреччина (зовнішньоторговельний оборот між двома країнами оцінювався в 1028,4 млн. дол. США), Китай (760,7 млн. дол. США), Тайвань (262,1 млн. дол. США), Корея (256,2 млн. дол. США), Індія (244,3 млн. дол. США), Кіпр (206,0 млн. дол. США), Ізраїль (169,1 млн. дол. США), Японія (167,5 млн. дол. США), Сирія (162,2 млн. дол. США) [15, c. 374-378].

Товарна структура експорту характеризується наступними товарами: неблагородні метали та вироби з них, машини, устаткування і механізми, засоби наземного, повітряного та водного транспорту, мінеральні продукти та продукція хімічної промисловості.

У складі імпорту переважала сировина для легкої промисловості, текстиль і текстильні вироби, каучук та паливо, продукція сільськогосподарського виробництва і тропічні культури, інші мінеральні продукти.

На протязі року із країн Азії в Україну надійшло давальницької сировини на суму понад 66,5 млн. дол. США. Експорт готової продукції, виготовленої із давальницької сировини оцінювався на 214,0 млн. дол. США. Український експорт давальницької сировини у країни регіону складав більше 20,5 млн. дол. США. У той же час імпортовано готової продукції в Україну, яка виготовлена із давальницької сировини, на суму більше 4,6 млн. дол. США. Імпортувалась давальницька сировина переважно з Кореї, Китаю, Тайваню, Туреччини, Японії, Ізраїлю.

Товарообмінні бартерні операції між Україною і країнами регіону оцінювалися не більш ніж на 11,4 млн. дол. США. Вартість експортних товарообмінних акцій України сягала 4,0 млн. дол. США, а вартість імпортного товарного обігу дорівнювала 7.4 млн. дол. США. За бартерними операціями значні обсяги характерні для таких країн: В'єтнам, Малайзія, Іран, Туреччина.

Масштаб зовнішньоекономічних послуг України з країнами Азії склав біля 333 млн. дол. США, у тому числі експорт послугоцінювався на більш ніж 262 млн. дол. США. Основними партнерами України у торгівлі послугами були Кіпр, Туреччина, Індія, Ізраїль. Серед послуг, які надавалися Україною країнам регіону, найбільшу питому вагу займали транспортні послуги, а також роботи із монтажу та ремонту основних фондів.

Інвестиційні стосунки України із країнами Азії мали обмеже-ний характер, оскільки знаходяться на початковому етапі розвитку Найбільше інвестицій в економіку України здійснено Кіпром -біля 4,0 млн. дол. США. Ці кошти були спрямовані на розвиток харчової промисловості, будівництва, машинобудування і мета-лообробки, чорної металургії та внутрішньої торгівлі [15]

Міжнародні економічні відносини між Україною і країнами Африки ґрунтуються на двосторонній договірно-правовій базі, яка знаходиться на етапі формування. Україна підтримує постійні торгово-економічні виробничі та науково-технічні зв'язки із 31 країною африканського континенту.

Однією з найрозвиненіших форм співробітництва України із країнами Африки є зовнішня торгівля, яка з 1991 року розвивається досить динамічно. Зовнішньоторговельний оборот між Україною та африканськими державами постійно зростає, зокрема за 1996-2000 рр. і у 2000 р. досяг апогею, скла-вши 867,9 млн. дол. США, у т.ч. український експорт сягнув по-над 731,5 млн. дол. США, а імпорт оцінювався у 136,4 млн. дол. США. Основне місце серед торгових партнерів України в регіоні займають Алжир, Єгипет, Нігерія, Марокко, Гвінея, Гана, Туніс. їх частка складала 83% всієї українсько-африканської торгівлі Характерною особливістю українського експорту в країни Африки є те, що у його структурі переважають машини й устаткування, технологічне обладнання і продукція електротехнічної промисловості. У багатьох країнах континенту підприємства оснащені українським дерево- і металообробним обладнанням, широко експлуатуються транспортні засоби українського виробництва, трактори і сільськогосподарські засоби українського виробництва, трактори і сільськогосподарські машини. Крупними статтями експорту в Африку виступають хімічна продукція, про-дукти харчування, будівельні матеріали, прокат чорних металів, а також широкого вжитку.

Імпорт із Африки представлений в основному традиційними для країн континенту товарами, до яких відноситься продукція сільськогосподарського виробництва і сировина. З-поміж останніх виділимо поставки в Україну какао-бобів, апельсинів та інших цитрусових, деревини цінних порід, коркової кори, бавовни-сирцю і ниток, ефірного масла, кави. З готових виробів імпортуються тканини та інша продукція легкої промисловості.

Питома вага бартерних (товарообмінних) операцій у загальному обсязі обміну товарів між Україною та африканськими країнами залишається незначною. Вартість українських експортних товарообмінних дій складає 4,0 млн. дол. США, що становить 0,2% до загального обсягу вивозу в країни світу, а імпортний товарообмінний рух оцінюється у 7,4 млн. дол. США. Експорт (імпорт) товарів за прямим товарообміном у 2000 р. здійснювався у 6 країн континенту (Єгипет, Камерун, Кот-д'Івуар, Марокко, Нігерія, Туніс).

Окрім розширення двосторонніх економічних зв'язків, між Україною і країнами африканського континенту перспективним може бути співробітництво з численними міждержавними організаціями і регіональними економічними об'єднаннями. Серед міждержавних об'єднань на Африканському континенті діє Організація Африканської Єдності (ОАЄ), яка об'єднує всі незалежні держави Африки, крім ПАР. У межах цієї організації особливе місце посідають постійно діючі Комісії з питань науки, техніки та досліджень. У їхній компетенції знаходиться також широке коло економічних проблем.

У межах ОАЄ створений Африканський банк розвитку. Серед інших інституцій діє Африканська комісія цивільної авіації, Союз організацій, зайнятий у сфері передачі та розподілу електроенергії, Африканський залізничний союз. До загальноекономічних утворень, що діють на континенті, можна віднести економічне співтовариство держав Західної Африки (об'єдналися 16 країн). Це - торговельне і валютне угрупування, яке координує економічні програми, об'єднує зусилля членів зі створення нових спільних об'єктів. Проголошено вироблення спільного ринку та валютного союзу. Також функціонує Економічне співтовариство країн Східної та Південної Африки (17 держав). Організований також Митний та економічний Союз Центральної Африки (7 держав). Найбільшими валютно-кредитними об'єднаннями Африки є Західноафриканський валютний союз [15, c. 421-424]

Зовнішньоекономічні зв'язки України із країнами Америки здійснюються через зовнішню торгівлю, валютно-фінансові і кредитні операції, міжнародні послуги, науково-технічне співробітництво, виробниче кооперування та інші форми економічних відносин.

Найбільша частка у загальному товарообізі із країнами Аме-рики належить США, Бразилії, Канаді, Віргінським островам -понад 80% від загального регіонального обсягу.

Експорт давальницької сировини до Америки становив 2,6 млн. дол. США, із них 38% - до США. Експортовано продукції, виготовленої із давальницької сировини, на суму більше, ніж 172 млн. доларів США, із них-до США на суму 100,4 млн. доларів.

Вартість експортних товарообмінних (бартерних) операцій складає 1 1,9 млн. дол. США, а імпортних- 0,8 млн. дол. США. Підприємства України надали різноманітних послуг країнам Америки на суму 186,3 млн. дол. США, імпорт зовнішньоеконо-мічних послуг оцінювався на більше, ніж 297,1 млн. дол. США.Інвестиційні відносини України із країнами Америки знахо-дяться на стадії розвитку. Найбільші іноземні вкладення в Україні на кінець 2000 року мали США (понад 268 млн. дол. США). Вони були спрямовані на розвиток галузей машинобудування і метало- N обробки, внутрішньої торгівлі і харчової промисловості. Загаль-ної комерційної діяльності та хімічної промисловості.Зовнішньоекономічне співробітництво України із країнами Американського континенту не повинно обмежуватися тільки двосторонніми взаємовідносинами, але варто будувати економічну співпрацю із регіональними економічними об'єднаннями й угрупуваннями [15, c. 472-476].



3.Динаміка та сучасний стан зовнішньої торгівлі України

Після здобуття Україною незалежності її інтеграція у світо-ву економіку виявилася, як і слід було очікувати, болісною. Економі-ка України включилася у міжнародну торговельну гонку з позицій аутсайдера.

Розвиток зовнішніх економічних зв'язків тісно пов'язаний з проблемою конкурентоспроможності української продукції на світовому ринку, а також з реконструкцією та технічним переозброєнням основних галузей економіки України. Тут важливими є ситуація з капітальними вкладеннями і те, що пов'язано з інвестиційним кліматом у країні. Структура можливих інвестицій така, що в нинішній період скоріше можна розраховувати на них ззовні, ніж на само інвестиційні процеси.

Обсяг іноземних інвестицій в економіку України у 2005 р. збільшився порівняно з попереднім роком на 23,9%, і становив 583,7 млн. дол., загальна сума інвестованого капіталу дорівнювала 792,2 млн. дол., що на 5% більше, ніж у 2004 р. В тому числі інвестиції з країн СНД та Балтії становили 40,5 млн. дол. (5,1 % до загального обсягу), з інших країн світу - 751,7 млн. дол. (94,9%). Прямі іноземні інвестиції в економіку України надійшли з 110 країн світу, і їх загальний обсяг на 1 січня 2006 р. становив 3865,5 млн. дол. Найбільші обсяги іноземних інвестицій внесено: резидентами із США - 635,8 млн. дол. (16,4% до загального обсягу), Кіпру - 372,6 млн. дол. (9,6%), Нідерландів - 361,8 млн. дол. (9,4%), Російської Федерації-314,3 млн. дол. (8,1%), Великобританії - 299,4 млн. дол. (7,7%), Німеччини - 237,9 млн. дол. (6,2%), Віргінських островів (Британія) - 176,8 млн. дол. (4,6%), Кореї - 170,4 млн. дол. (4,4%), Швейцарії - 169,3 млн. дол. (4,4%). На ці країни припадає 70,8% загального обсягу прямих інвестицій, вкладених в Україну. Великий інтерес до вкладення капіталу в інвесторів викликають такі галузі економіки України, як харчова промисловість - 775,5 млн. дол. (20,1% до загального обсягу), внутрішня торгівля -727,8 млн. дол. (18,8%), машинобудування та металообробка 347,6 млн. дол. (9,0%), фінанси, кредит і Страхування-248,1 млн. дол. (6,4%), паливна Промисловість-227,0 млн. дол. (5,9%) [6].

За 2005 р. Україною в економіку інших країн світу вкладено 2213,7 тис. дол. Вивезення капіталу здійснювалося, головним чином, у вигляді грошових внесків 2201,1 тис. дол. (99,4% обсягу). Водночас капітал резидентів зменшився на 1629,7 тис. дол. Загальний обсяг інвестицій з України за станом на 1 січня 2006 р. становив 98,5 млн. дол., у тому числі в країни СНД та Балтії - 18,4 млн. дол. (18,7%), в інші країни світу - 80,1 млн. дол. (81,3%). Основними інвесторами з України є підприємства, що належать до таких галузей економіки, як транспорт (65,5 млн. дол., або 66,5%), машинобудування та металообробка (7,5 млн. дол. - 7,6%), охорона здоров'я, фізична культура та соціальне забезпечення (4,0 млн. дол. - 4,1%), деревообробна і целюлозно-паперова промисловість (3,7 млн. дол. - 3,8%), хімічна промисловість (3,3 млн. дол. - 3,3%), паливна промисловість (3,1 млн. дол. - 3,1%). Найбільші обсяги інвестицій здійснено Севастополем (46,8 млн. дол.), Одеською областю (21,5 млн.) та Києвом (7.4 млн. дол.) [6].

У товарній структурі імпорту в 2005 р. збільшилася питома вага мінерального палива - з 35,4% до 46,86% (6540,1 млн. дол.), машин та устаткування - з 8,5% до 13,91% (1941,0 млн. дол.). Зросла частка продукції рослинного походження, рудних матеріалів. Серед основних товарних позицій зменшилася частка продукції хімічної та пов'язаних з нею галузей, транспортних засобів, харчової промисловості. Найважливішим торговельним партнером України та найбільшим ринком збуту товарів традиційного українського експорту, як і раніше, залишається Російська Федерація. Зовнішньоторговельний оборот (ЗТО) України з Росією товарами та послугами у 2004 р. становив 10,347 млрд. дол., що на 17,4%, або на 2,185 млрд. дол., менше, ніж у 2003 р. За повідомленнями агентства управління двостороннього економічного співробітництва з Російською Федерацією, Бєларуссю і Молдовою Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, питома вага РФ у ЗТО України в 2004 р. становила 37,5%. Українсько-російський товарооборот сягав 8,006 млрд. дол., що на 19,7%, або на 1,964 млрд. дол., менше, ніж за 2003 р. Загальний експорт товарів та послуг порівняно з 2003 р. зменшився на 11,8% і становив 4,547 млрд. дол., в тому числі експорт товарів знизився на 17,8% і дорівнював 2,388 млрд. дол.; імпорт товарів та послуг становив 5,800 млрд. дол., що на 21,4% менше, ніж у 2003 р., в тому числі імпорт товарів - 5,617 млрд. дол. і 20,5% [21, c.78-80].

Зовнішньоторговельну діяльність України не можна назвати успішною, що обумовлено негативними передумовами її розвитку. Економіка України і до сьогодні має ізольований характер і функціонує з відривом від світового ринку, що призводить до консервації економічного, технічного і наукового відставання.

За економічним потенціалом Україна входить до першої п'ятірки країн Європи, а за ефективністю його використання - замикає першу сотню країн світу. Неабиякою мірою це пояснюється низькою конкурентоспроможністю експортного виробництва, обумовленою важким періодом депресії в економіці, пов'язаної із структурними перетвореннями і переходом на ринкові відносини.

На сучасному етапі у структурі економіки України переважають видобувні галузі та аграрний комплекс. Підсилюється розрив внутрішніх зв'язків України з іншими країнами СНД і на території самої України, що негативно впливає на її зовнішньоекономічну діяльність. Але зовнішня торгівля України поступово набирає темпи розвитку.

За даними Державного комітету статистики України, загальний обсяг зовнішньої торгівлі товарами в Україні у 2005 р. збільшився порівняно з 2004 р. на 21,8% і становив 28600 млн. дол. При цьому на експорт припадає 14600 млн. дол. (збільшився на 25,8% порівняно з 2004 р.). Імпорт товарів зріс на 17,8% і сягав 14000 млн. дол. Додатне сальдо становило 616,5 млн. дол. проти від'ємного сальдо в 264,5 млн.дол. у 2004 р. Коефіцієнт покриття імпорту експортом дорівнював 1,04, тоді як у 2004 р. він становив 0,98 [6].

У 2005 р. процес зміни основних напрямів зовнішньої торгівлі продовжувався. Зниження обсягів товарообороту з країнами СНД та Балтії, яке відбувалося в 2004 р., змінило свою спрямованість на протилежну: так, експорт у ці країни зріс на 40%, а імпорт з них - на 19%. На частку цих держав у загальному товарообороті припадає - 47,5% (на країни СНД - 45,7% і країни Балтії - 1,8%). Частка решти держав світу дорівнює 52,5%. Зовнішньоторговельні операції здійснювалися з партнерами з 189 країн. Найбільшими споживачами українських товарів у 2005 р. (як і в 2004 р.) залишалися Росія, Туркменістан, Бєларусь, США, Китай, Туреччина, Німеччина. Польща, Угорщина та Італія. Питома вага цих десяти найбільших торговельних партнерів України в загальному обсягу товарних зовнішньоторговельних операцій у 2005 р. становила 66,1% [22].

Так, у загальному обсягу експорту товарів у 2005 р. порівняно з 2004 р. збільшилася питома вага чорних металів і становила 34,52% - 5031,2 млн. дол., продукції хімічної галузі промисловості -10,58%, або 1542,3 млн. дол., машин та устаткування - 9,32%, або 1358,1 млн. дол. (в 2004р. - 5,1%). Найбільше зниження спостерігалося за такими товарними позиціями: продукція рослинного походження - 2,52%, або 367,9 млн. дол. (в 2004 р. - 6,3%), мінерального палива - 9,61%, або 1400,0 млн. дол. (в 2004 р. - 6,1%), транспортних засобів - 3,33% (437,9 млн. дол.), текстилю та одягу - 3,69% (537,8 млн. дол.). Проблема експортно-імпортної збалансованості на сьогодні є вирішальним фактором у процесі економічних перетворень в Україні. У зовнішньоторговельному обороті України на товари припадає 84,6% (24195,6 млн. дол.), а на послуги -15,4% (4404,4 млн.дол.)

У зовнішній торгівлі України велика частка бартеру - у 2005 р. на нього припадало 20,1% (2004 р - 31,0%). Скоротилися абсолютні обсяги бартерних поставок при збільшенні загальних показників зовнішньої торгівлі. Відносний рівень бартерних операцій наближається до рівня, який характерний для світової торгівлі. У бартерних операціях переважають країни СНД і Балтії. Сальдо бартеру додатне. Бартер формується за рахунок експорту високоліквідних товарів - це чорні метали та вироби з них (28%), продукція машинобудування (12%), цукор та кондитерські вироби з нього (10%). Імпортуються за бартером паливо (35%), продукція машинобудування (30%), каучук (7%), руди (4%). Питома вага бартерних операцій у торгівлі товарами з Росією становить: в експорті - 8,7%, в імпорті - 4,3% [9, c. 27-33].

В імпорті України переважають товари, частка яких складає 92,8% (19 389 млн. дол.), а послуги посідають незначне місце - всього 7,2% (1 400 млн. дол.).

У структурі імпорту товарів 53,5% припадає на паливо і мінеральні продукти. Паливо (нафта і газ) надходять головним чином з Росії, крім того газ, постачається з Туркменістану, укладено договір на його поставки з Узбекистану.

Сучасний стан зовнішньої торгівлі послугами в Україні характеризується перевищенням експорту українських послуг над імпортом приблизно на 15%.

Машини, устаткування і механізми в імпорті України посідають друге місце і з засобами транспорту складають 15,2%, продукція хімічної промисловості, пластмаси і каучук - 9,7%, неблагородні метали та вироби з них - 4,1%. Україна імпортує продовольчі (7,8%) та непродовольчі (4,1%) товари (текстиль, взуття, головні убори), а також папір, картон, паперову масу з деревини (3%).

У загальних обсягах імпорту більше 80% складає продукція, що спрямовується на задоволення потреб вітчизняного виробництва та забезпечення його функціонування. В імпорті послуг так само, як і в їх експорті, провідне значення мають транспортні послуги (31%), з інших послуг в імпорті України виділяються будівельні, з монтажу та ремонту, страхові, фінансові, незначне місце посідають послуги у сфері торгівлі патентами та ноу-хау, послуги туристичних організацій.

Отже, потенційні переваги України для розвитку міжнародної торгівлі такі:

- запаси мінерально-сировинних ресурсів (Україна володіє 5 % сві-тових запасів мінеральної сировини);

- сприятливі кліматичні умови і родючі землі;

- наявність інфраструктури для надання послуг (зокрема з міжна-родного транзиту нафти та газу);

- великий потенціал високотехнічних галузей промисловості.

На думку фахівців, слід вжити таких заходів для поліпшення зов-нішньої торгівлі України:

- підвищити рівень і якість продукції чорної металургії та важкого машинобудування;

- розвивати конкурентоспроможні виробництва аграрно-промис-лового комплексу;

- розвивати експорт ракетної й авіаційної техніки;

- розвивати і модернізувати транспортну інфраструктуру;

- залучати іноземний капітал для прискорення модернізації;

- створювати нові галузі та виробництва (рідкісноземельні метали, комп'ютери, мікроелектроніка тощо);

- розвинути міжнародний туризм до світового рівня;

- створити маркетингові та сервісні мережі на міжнародних ринках;

- збільшити закупівлі за кордоном новітніх технологій для створен-ня нових конкурентоспроможних національних виробництв;

- активно впроваджувати міжнародні стандарти і процедури серти-фікації;

- використовувати політичні та дипломатичні важелі впливу для забезпечення участі України у великих міжнародних кооперацій- них проектах;

- належним чином забезпечити інформатизацію зовнішньоеконо-мічної діяльності;

- удосконалити фінансові механізми регулювання експорту.

Правильне визначення у зовнішньоторговельній діяльності України регіональних пріоритетів є підґрунтям для подальшого збільшення обсягів зовнішньої торгівлі та удосконалення її структури [11].

3.1 Характеристика експортного потенціалу України. Побудова експортноорієнтованої економіки

Зовнішня торгівля будь-якої держави виступає як невід'ємна складова частина національної економіки; джерело одержання іноземної валюти; фактор інтеграції країни в систему світового господарства. Відповідно її розвитку кожна держава приділяє особливу увагу, направляючи і заохочуючи неї. Україна має великий експортний потенціал. Маючи площу 0,4% загальної світової суші і чисельність населення на рівні 0,8% загальносвітової кількості, Україна робить 5% світової мінеральної сировини і продуктів його переробки. Розвідані запаси корисних копалин оцінюються в 7 трлн.дол. Частка України у світовому виробництві марганцевої руди складає 32%, у виробництві чавуна - 52 млн.т., стали - 54 млн.т., готового прокату - 41,5 млн.т. Це п'яте місце у світі. У той же час тут знаходиться 25% світових чорноземів. Україна повною мірою забезпечена висококваліфікованими кадрами [14]. До того ж Україна має вигідне географічне положення. Варто врахувати, що в момент розпаду СРСР Україна була віднесена експертами Дойче-Банка до найбільше економічно розвитих його республік з найкращими інтеграційними показниками.

До розвалу СРСР колишні радянські республіки здійснювали свої товаропотоки головним чином у рамках єдиного народногосподарського комплексу Радянського союзу. У післяреформений період така ситуація докорінно змінилася: відбувалася швидка географічна переорієнтація зовнішньої торгівлі колишніх соціалістичних країн. В даний час Україна, як незалежна країна знаходиться в геополітичному торговому просторі 10 прикордонних держав: Росії, Польщі, Білорусі, Словаччини, Угорщини, Румунії, Туреччини, Грузії. Це величезний потенціал ринків збуту української продукції. З цими країнами Україна має спільний кордон, а з Туреччиною і Грузією - морську акваторію Чорного моря.

В даний час в Україні продовжуються наступні, що раніше намітилися довгострокові структурні тенденції в експорті та імпорті товарів і послуг:

Орієнтованість експорту на переважно сировинну спрямованість, здебільшого (близько 70%) чорної металургії, що складається з продукції - 32%, хімічної промисловості - 12%, харчовий промисловості - 10%, машинобудівної - 10%;

Орієнтованість імпорту на життєво необхідну продукцію - нафту, газ - 52%, продукцію машинобудування - 13%, вугілля, що коксується, медикаменти, продукти харчування;

Украй нерівномірне розміщення експортного потенціалу України, коли 4 з 25 регіонів дають більш 50% експорту (Дніпропетровська, Донецька, Луганська й Одеська області);

Висока орієнтованість зовнішньої торгівлі України на республіки СНД (до 70% зовнішньоторговельного обороту);

Превалювання матеріалоємного устаткування в експорті продукції машинобудування.

Географічна структура зовнішньої торгівлі України носить відносно стабільний характер. На початку 2004 р. домінуючу роль у цій галузі продовжують грати Російська Федерація (53% українського імпорту), Туркменістан, Білорусь, Казахстан, Китай, Туреччина, Німеччина, Польща, Італія й Угорщина. Однак у порівнянні з відповідним періодом попереднього року імпорт із країн СНД зменшився на 15,7% [22].

З огляду на припинення існування Ради Економічної Взаємодопомоги і СРСР, уведення власних валют, перехід до світових цін у торгівлі один з одним і інші причини, що обумовили значний спад зовнішньої торгівлі, фахівці в той же час указують на фактори, що сприяють зниженню ефективності експортної політики. До основного з них відносяться:

Загальний стан економіки країни;

Низька конкурентоспроможність вітчизняної продукції;

Перевищення національної собівартості більшості товарів рівня світової ціни;

Рівень планування і керування зовнішньоекономічною діяльністю;

Розрив існуючих раніше міжреспубліканських зв'язків;

Невідповідність українських товарів світовим стандартам;

Збитковість продукції багатьох підприємств;

Велика зовнішня заборгованість;

Нерозвиненість інфраструктури зовнішньоекономічної діяльності;

Тверде регулювання на національному рівні основних товарних ринків;

Перевага закритих міжнародних ринків унаслідок глибокої транснаціоналізації;

Дискримінаційна і конкурентна політика окремих держав;

Економічне становище торгових партнерів;

Глобалізація і лібералізація міжнародної торгівлі.

У сформованих обставинах основна стратегічна задача для України - перехід до розвитку економіки, орієнтований на експорт, і отже, на виробництво товарів, здатних конкурувати на світовому ринку. Заходи для стабілізації і нарощування експорту можуть бути наступні:

Підтримка державою приватного вітчизняного капіталу;

Стимулювання найбільш ефективних фірм і підприємств;

Контроль і надання допомоги в підвищенні рівня кваліфікації експортерів;

Створення інвестиційних організаційних і технічних умов для підвищення конкурентоспроможності українських товарів і послуг;

Визначення напрямків експортної спеціалізації галузей.

Поки ж на сьогоднішній день частка України у світовій торгівлі в десятки разів нижче, ніж у промисловому виробництві, хоча свої зовнішньоторговельні операції Україна здійснює більш ніж з 180 країнами світу.

Відомо, що Україна виробляла й може виробляти цілий спектр наукоємної, складної машинно-технічної продукції: літаки, автобуси, автомобілі, трактори, комбайни, судна різного призначення, ракетні комплекси, верстати, турбіни, засоби зв'язку, електроніку, радіо- і телеапаратуру тощо. Реально основними експортерами конкурентної на світовому ринку продукції можуть швидко стати підприємства воєнно-промислового комплексу, на яких зосереджені високоякісне обладнання, сучасна технологія, висококваліфіковані фахівці [29].

Побачити об'єктивну картину можна, якщо проаналізувати показники експортно-імпортного руху за 2004 рік (рис. 3.1, рис. 3.2, рис. 3.3)

З діаграми можна помітити, що значна доля експорту приходить на країни СНД (здебільшого на Росію) (рис.3.2).

У товарній структурі вивозу переважають вироби чорної металургії, залізна руда і кокс, продукти харчової промисловості. Промисловий потенціал України достатній для надходження валюти, необхідної для сплати зовнішнього боргу, закупівлі найнеобхіднішого імпорту та оплати інших загальнодержавних потреб. Зовнішньоторгові організації та інші виконавчі структури повинні не тільки реалізовувати продукцію а традиційних ринках, а й виходити на нові перспективні регіони (особливо в Азію, Африку, Латинську Америку та Австралію). Найважливішою формою економічного співробітництва з країнами близького зарубіжжя нині є взаємний обмін різними видами сировини, готової продукції та наукове співробітництво. Однак необхідними є послідовна і радикальна перебудова механізму економічних зв'язків, здійснення кардинальних заходів для їх оптимізації. Зокрема, передбачено захист економічних інтересів України через встановлення митного кордону з республіками колишнього СРСР. Підписано обопільні угоди з Росією та Білоруссю про співробітництво у галузі зовнішньоекономічної діяльності, які не допускають реекспорту товарів, до яких інші учасники угоди застосовують заходи регулювання. Реекспорт таких товарів має здійснюватися лише за письмової згоди та на умовах, що визначаються уповноваженим органом держави, яка є виробником цих товарів. Україна вивозить до країн СНД кам'яне вугілля, чавун прокат чорних металів, залізну руду, самородну сірку, цемент, сіль, промислове устаткування, автобуси, тепловози, екскаватори, продукцію хімічної промисловості, цукор, масло, фрукти, консерви тощо. В загальному обсязі вантажів, які щороку вивозяться з України у ці країни, найбільшу частку мають коксівне вугілля і чорні метали. Понад 72 % наших поставок отримує Росія [27]. Також, значними споживачами залізної руди, чорних металів, які надходять з України, є Поволжя, Північний Кавказ. Певна кількість чорних металів, зокрема прокату, вивозиться з України до Санкт-Петербурга, Білорусі, держав Балтії, Молдови, цукор - в усі республіки колишнього СРСР (за винятком Молдови), м'ясо, масло, м'ясні вироби - здебільшого в Росію.