"Від Кисловодська до Сухума через Теберду (екскурсія військово-сухумською дорогою)": маловідомі подорожні нотатки Павла Ріттера (1872–1939)

Размещено на http://www.allbest.ru/

“Від Кисловодська до Сухума через Теберду (екскурсія військово-сухумською дорогою)”: маловідомі подорожні нотатки Павла Ріттера (1872-1939)

М. Є. Домановська

А. М. Домановський

У публікації вводяться до наукового обігу маловідомі подорожні нотатки “Від Кисловодська до Сухума через Теберду (Екскурсія Війсь- ково-Сухумською дорогою)” відомого вченого, сходознавця-індолога, викладача Харківського університету Павла Ріттера. Спогади науковця про подорож Кавказом вийшли друком в ілюстрованому додатку до по- пулярної харківської газети “Утро”, редактором якої він був упродовж 1906-1909 рр. Наприкінці квітня 1909 р. Павло Ріттер після низки судо- вих процесів, у яких так і не знайшлося аргументів на користь притяг- нення його до кримінальної відповідальності за журналістську діяль- ність, звільнився з посади редактора і став готуватися до подорожі. Для науковця і журналіста важливо було не лише відновити здоров'я і діс- тати задоволення від разючої природи Кавказу, а й поділитися спога- дами, репрезентувати якісні фотоматеріали і детальні інструкції щодо організації складної поїздки читачам популярної газети. На відміну від щоденної версії газети “Утро”, доступної широкому загалу в електрон- ному архіві проєкту “LIBRARIA. Архів української періодики онлайн”, ілюстрований додаток, який виходив друком у неділю і в якому у верес- ні - листопаді 1909 року публікувалися подорожні нотатки Павла Рітте- ра “Від Кисловодська до Сухума через Теберду (Екскурсія Військово- Сухумською дорогою)”, не оцифрований. Опрацювати його вдалося в Харківській державній науковій бібліотеці імені В. Г. Короленка за два тижні до широкомасштабного російського вторгнення в Україну і зго- дом підготувати до друку.

Ключові слова: Павло Ріттер, газета “Утро”, подорожні нотатки, Кавказ, Військово-Сухумська дорога, Російська імперія

подорожні нотатки ріттер

“From kislovodsk to sukhum through teberda (a tour along the sukhum military road)”: the little-known travel notes of Pavlo Ritter (1872-1939)

M. Domanovska

PhD (History)

N. Karazin Kharkiv National University, Kharkiv

A. Domanovskyi

PhD (History), Associate Professor

N. Karazin Kharkiv National University, Kharkiv,

The article introduces the academic community to the little-known travel notes “From Kislovodsk to Sukhum via Teberda (A Tour along the Sukhum Military Road)” by the prominent Orientalist and Indologist, professor of Kharkiv University Pavlo Ritter. The scholar's observations from a journey to the Caucasus were published in the illustrated supplement to the popular Kharkiv newspaper Morning (Utro), which he edited from 1906 to 1909. In late April 1909, after a series of court trials in which no sufficient grounds were found to indict him for his work as a journalist, Ritter resigned from the post of editor and began to prepare for the journey. Along with restoring his health and enjoying the spectacular views and mountainscapes of the Caucasus, Ritter saw it as his mission to share with the readers of the popu- lar newspaper his observations, high-quality photographs, and detailed in- structions for those who might also like to make this difficult trip. Unlike the daily newspaper Morning itself, available to the general public as part of the electronic archive of the project “LIBRARIA: Archive of Ukrainian Periodi- cals Online,” the illustrated supplement, which was published on Sundays and in which Ritter's travel notes “From Kislovodsk to Sukhum via Teberda (A Tour along the Sukhum Military Road)” appeared in September-Novem- ber 1909, is not digitized. The authors were able to access it at the V. H. Ko- rolenko Kharkiv State Science Library two weeks before the full-scale Russian invasion of Ukraine and eventually prepare it for publication.

Keywords: Pavlo Ritter, newspaper “Morning”, travel notes, Caucasus, Sukhum Military Road, Russian Empiretravel note ritter

Павло Григорович Ріттер (1872-1939) відомий насамперед як історик і перекладач, фундатор української індології. Його науко- вий і творчий доробок добре досліджений фахівцями саме в кон- тексті історії українського сходознавства загалом та індології зокрема [Грицай 2010; Грицай 2017; Ковалевский, Авербух 1966; Чувпило 2016; Чувпило 2018 і бібліографія в цих виданнях]. На- томість існує низка публікацій науковця, які практично не при- вертають уваги дослідників, хоча й становлять суттєвий інтерес. Серед них - маловідомі подорожні нотатки “От Кисловодська до Сухума через Теберду (Экскурсия по Военно-Сухумской доро- ге)” [Ріттер 1909], опубліковані 1909 року в ілюстрованому до- датку до харківської газети “Утро”.

Подорожні нотатки Павла Ріттера згадуються у списках його публікацій [Ковалевский, Авербух 1966; Грицай 2010], утім у біб- ліографічному описі саме цієї позиції зустрічається низка недо- глядів. Зокрема, укладач бібліографії Павла Ріттера Хацкель На- дель не зазначив № 870 газети “Утро”, у якому була опублікована п'ята частина подорожніх нотаток, обмежившись лише числом 18/Х (18 жовтня) [Надель 1966, 51]. Світлана Грицай повторила цю неточність услід за попереднім укладачем: не згадала № 870 і вказала лише 18 жовтня. Також дослідниця помилково зазначила № 853 замість № 858, утім поряд з помилковим № 853 правильно зазначила дату 4 жовтня, коли була опублікована третя частина нотаток [Грицай 2010, 240; Грицай 2017, 65]. Спричинені ці по- милки тим, що укладачі бібліографії науковця, найімовірніше, не мали змоги особисто опрацювати цю публікацію через малодос- тупність у бібліотеках газети “Утро” і ще гіршу доступність її ілюстрованого додатка.

На сьогодні знайомство з газетою “Утро” суттєво полегше- не наявністю електронного архіву видання на сайті проєкту “LIBRARIA. Архів української періодики онлайн”. На жаль, цифровий архів “Утра” на сайті проєкту неповний: у ньому бра- кує низки номерів газети. Особливо прикро, що архів не містить значної частини ілюстрованих додатків видання, які виходили друком зазвичай у неділю. Немає в цифровому архіві “Утра” та- кож тих номерів ілюстрованого додатка, у яких публікувалися подорожні нотатки Павла Ріттера “От Кисловодска до Сухума через Теберду (Экскурсия по Военно-Сухумской дороге)” у ве- ресні - листопаді 1909 року. Опрацювати їх вдалося в Харків- ській державній науковій бібліотеці імені В. Г. Короленка завдяки всебічній допомозі співробітниць бібліотеки, яким ми висловлює- мо щиру й глибоку вдячність1.

Нотатки “От Кисловодска до Сухума через Теберду (Экскур- сия по Военно-Сухумской дороге)” Павло Ріттер опублікував за підсумками поїздки на Кавказ, що відбулася в липні 1909 року. У подорож учений вирушив після звільнення з посади редактора газети “Утро”, обов'язки якого він сумлінно виконував упродовж грудня 1906 - квітня 1909 року. На цій посаді йому довелося не- одноразово зазнавати тиску і переслідувань з боку представників влади Російської імперії в Харкові, пройти кілька судових про- цесів і сплачувати чималі штрафи. Детально про це йдеться в нашій опублікованій статті «Павло Григорович Ріттер - редактор харківської газети “Утро” (1906-1909 рр.)» [Домановський, До- мановська 2022].

Вже не обтяжений інтенсивною роботою з видання щоденної газети, на початку липня 1909 року Павло Ріттер вирушив у від- пустку на Кавказ. Спостережливе око та гострий розум науковця й журналіста спонукали його прискіпливо фіксувати всі найваж- ливіші моменти подорожі, детально описувати побачене і фото- графувати найцікавіші краєвиди, об'єкти й пам'ятки.

З огляду на малодоступність оригіналу публікації подорожніх нотаток Павла Ріттера “От Кисловодска до Сухума через Теберду (Экскурсия по Военно-Сухумской дороге)” в ілюстрованому до- датку до газети “Утро” (вересень - листопад 1909 року) публі- куємо його коментований переклад українською мовою (мова оригіналу російська) під назвою “Від Кисловодська до Сухума через Теберду (Екскурсія Військово-Сухумською дорогою)”. Ко- ментарі у примітках, які належать Павлу Ріттеру, також перекла- дені українською і позначені в тексті “коментар Павла Рітте- ра”. Переклад українською мовою опублікованого російською мовою тексту подорожніх нотаток Павла Ріттера здійснено від- повідно до статті 22 Закону України “Про забезпечення функціо- нування української мови як державної”. Це набуває особливої ваги в умовах широкомасштабного нападу РФ на Україну і важ- ливо для розвитку українського сходознавства, оскільки вводить текст джерела до українського мовного та культурного простору, уможливлюючи його всебічне й різностороннє сприйняття та ви- користання українськими читачами.

Численні топоніми, які зустрічаються в тексті, подано в су- часній українській транскрипції. Також у коментарях зазначено традиційне для доби Російської імперії написання російською і за можливості мовами народів Кавказу. У процесі коментування значень топонімів, гідронімів, оронімів використано широке коло загальнодоступних матеріалів з енциклопедичних видань, довід- ників тощо. Ці уточнення наводяться в узагальненому стислому вигляді без посилань. Біографічні довідки про осіб, яких згадує в подорожніх записках Павло Ріттер, відомості про літературні і музичні твори також наводяться максимально коротко, без додат- кової бібліографії.

У тексті знаком […] позначені лакуни - місця, які неможливо прочитати внаслідок пошкодження газетної шпальти, неякісного друку чи потрапляння на згин підшивки. На жаль, наразі немає тех- нічної можливості відтворити у високій якості всі світлини, якими проілюстровано нотатки. Підшивка газети “Утро” за 1909 рік у Хар- ківській державній науковій бібліотеці імені В. Г. Короленка зшита в такий спосіб, що частина фото потрапляє на лінію згину газетної шпальти біля корінця підшивки. Внаслідок цього частину фото- графій неможливо скопіювати, не розшиваючи підшивку. Зробити це зараз, за умов широкомасштабного нападу Російської Федера- ції на український народ і державу Україну, на жаль, неможливо.

риттер п. г. от Кисловодска до сухума через теберду // утро. иллюстрированное приложение. воскресенье, 27 сентября 1909 г.

№ 852. с. 1-4. с. 1I.

Серед широкої публіки майже всі, навіть ті, хто не подорожу- вав Кавказом, знають усе ж таки про те, що від Кавказу2 до Тиф- ліса3 проходить через гірський хребет, перевалюючи поблизу Каз- беку4, відома своєю красою Військово-Грузинська дорога5. Утім, алеко не всім знайома, хоча б за назвою, так звана Військово-Осе- тинська (також колісна) дорога6, що пролягає на захід від Влади- кавказа7 - через Алагір8, Цейський льодовик9 і Мамісонський пе- ревал10 - до Кутаїса11 і викликає не менш захоплені відгуки ман- дрівників. Нарешті, образно кажучи, зовсім уже мало хто знає про існування третьої, найзахіднішої і найбільш дикої переваль- ної дороги, так званої Військово-Сухумської12, що веде з Кубан- ської області13, за течією річки Кубані14 та її притоки Теберди15, через Клухорський перевал16, що лежить на висоті понад 21/2 верст над рівнем моря (9240 футів), повз дивовижне, що розмерзається лише на 3-4 тижні на рік, “бірюзове” Тебердинське озеро17. Озе- ро розташоване між грандіозними ущелинами і лісистими доли- нами спорожнілої, безлюдної Абхазії18, чудовий багатоводний потік Кодора19 приводить до Сухума20 з його розкішною майже тропічною рослинністю, що сягає самого берега Чорного моря.

Пройти або “зробити” цю дорогу - як люблять висловлюватися справжні туристи - з півночі на південь можна, розпочавши від одного з таких двох пунктів, розташованих на залізничній лінії: або від станиці Невіномиськ21 (130 верст на північ від станції “Мі- неральні води”22) до м. Баталпашинська23 (50 верст) і далі вздовж річки Кубані до впадіння в неї Теберди (також близько 50 верст) поблизу аулу Кам'яномістського24. Або ж можна виїхати з Кисло- водська25 і, прямуючи спочатку берегами річки Підкумку26, а по- тім найдовшим Маринськом спуском і ущелиною (вздовж р. Ма- ри27), дістатися того ж аулу Кам'яномістського; цей шлях (близько 90 верст) набагато красивіший за перший, але сама дорога у ще більш первісному стані, хоча слід зазначити заздалегідь, що на- ступна, вже єдина Військово-Сухумська дорога, що йде до перева- лу і далі, може бути названа “дорогою” лише досить умовно.

Цього літа за найвдаліших і найщасливіших умов мені дове- лося пройти цей шлях від Кисловодська до Сухума. З незабутніми та своєрідними враженнями цієї екскурсії я і збираюся поділитися з читачами.

План подорожі виник ще минулої зими в Петербурзі, в одно- му з інтелігентських гуртків, до того ж брати участь пропонува- ли і “знайомим своїх знайомих” - розраховували, що кількість дійде 12-15 осіб; збірним пунктом було визначено Кисловодськ, готель “Нарзан”, а термін початку походу - 5 липня. Як завжди буває, багато хто не зміг приїхати з різних причин, зрештою до вечора 4 липня в “Нарзані” нас зібралося лише 7 осіб. Жінок було троє: одна, петербурзька дама, приїхала прямо з Петербур- га, друга, зовсім молоденька колишня курсистка, яку ми прозва- ли Псковитянкою, щойно відвідала гірські екскурсії в Кабарді28 Балкарією29, ледве встигла до Кисловодська з Нальчика30, а тре- тя - з Конотопа31, молода вчителька гімназії, яку ми прозвали Малоросіянкою. Четверо чоловіків були представлені парою харків'ян - І. П. Білоконський32 і я, а також парою петербуржців, утім колишніх харків'ян, - О. М. Биков33 і М. А. Гредескул34. Останній особливо насолоджувався цією подорожжю, яка так

контрастувала з його минулорічною “дачею” у Хрестах35. Весь шлях до Сухума (близько 300 верст) треба було пройти то на ко- лесах, то пішки. Ми спочатку винайняли дві лінійки36 на дрогах37 до дачного місця Теберди (близько 120 верст), за що “дрогалі” взяли з нас по 25 руб. від лінійки.

II.

Ми виїхали з Кисловодська в неділю 5 липня о 31/2 годині дня, розмістившись на двох лінійках і навантаживши на них свій до- волі громіздкий багаж: близько 15 місць, зокрема й зовсім непри- датні для в'ючної переправи через перевал два кошики у формі скринь і навіть… дерев'яна кругла коробка з дамським капелю- хом, яку привезла ще зовсім недосвідчена у справі альпінізму “Малоросіянка”. Загалом пакування багажу і заготівлю провіан- ту було проведено далеко не раціонально. Лише завдяки винят- ковій, напрочуд гарній погоді і надзвичайно вдалому перебігу всієї подорожі ми не поплатилися за своє поспішне споряджен- ня, зроблене нашвидкуруч і, по суті, навмання, хоча експедиція й була задумана мало не за пів року. Щодо цього Білоконський до- водив, що довгі попередні збори в російських туристів завжди виявляються найгіршими; справді, передбачалося, що екскурсан- ти-петербуржці закуплять і привезуть із собою все потрібне, але оскільки один сподівався на іншого, то в результаті ми мали все придбати 4-го ввечері в Кисловодську, а потім уже в дорозі шко- дувати, що “не захопили, на жаль, того-то”, або (рідше) радіти, коли в кого-небудь було з собою щось корисне в подорожі, взяте ним із власної ініціативи.

с. 2

День був сіренький, барометр стояв низько, тож призначена кавказьким гірським клубом на 6 липня екскурсія на Бермамит була відкладена з огляду на “несприятливу погоду”. Наші знайомі харківці і петербуржці, що опинилися в Кисловодську і зайшли провести нас, висловлювали побоювання, як би нам не потрапити під дощ. Нарікали й візники на те, що ми не виїхали рано-вранці, щоб мати лише одну ночівлю в дорозі до Теберди. Біля під'їзду готелю “Нарзан” навіть зібралася купка сторонньої публіки, що розглядала екскурсантів. Нарешті ми рушили з місця, проїхали Тополеву алею і незабаром залишили Кисловодськ, по- прямувавши на захід, підіймаючись поступово вгору; переїхали вбрід р. Аліконівку39 і почали рухатися далі долиною річки Під- кумку уздовж її правого берега, так що він звивався весь час ліво- руч від дороги, досить запорошеної через тривале бездоріжжя. Хмарна вуаль, що ховала сонце в цей спекотний час, була навіть доречною, а надвечір на заході прояснилося блакитне небо, і чис- тий, яскравий захід сонця став уже чудовим знаменням. Сам Кис- ловодськ незабаром поринув у глибину своєї балки, і лише профіль Синіх каменів40, цього найвищого пунктус. 3 його східної сторони, та Сідло-[…] (4622 ф.) від нього десь на сьому частину виднілися на горизонті в цей день і навіть на по- чатку наступного ранку41. Немов у тумані пропливало ще лівіше їхнє П'ятигір'я42 з характерним профілем Бештау43. […] лише шлях був первісною “натуральною” дорогою, накатаною нечас- тою їздою, що з'явилася поступово і непомітно вздовж р. Під- кумку, що впадає в Куру44 набагато нижче, на північний схід від Георгіївська45. Шлях йде ніби вздовж гребеня вододілу басейнів річок Тереку (з півдня) та Кубані (із заходу) […] і доходить до так званої Маринської ділянки в межах Терської області, але роз- ташований так, що майже весь час праворуч від дороги (тобто на північ) видніються балки і висоти, що входять до складу Кубан- ської області, зокрема й Боргустанські46 висоти. Зелені пасовища, хоч і сильно обпалені цього року червневою посухою, розтягну- лися з обох боків на кілька верст.

Красиво і характерно висунулась ліворуч від дороги Рим-гора47 зі своєю верхівкою у вигляді великого плаского масиву, що нага- дує фортечні стіни. Саме це й пов'язує назву гори з переказами про сліди римських укріплень, що гніздилися на цих висотах.

Типові для Кисловодська та його околиць балки, утворені чер- вонуватими і жовтуватими ґрунтовими нашаруваннями, що ви- ростають одне на одному стрімкими надривами, вимальовувалися на горизонті і поблизу на тлі небесної синяви своїми колінопо- дібними уступами, що мають ухил завжди в той самий бік.

Ліворуч від дороги залишилася Ешкаконська ущелина48, куди їздять дивитися на сталактитові печери. Після Рим-гори (версті на 15-й) доводиться проїжджати поселення: хутір Тамбієва та Абуків аул. Окрім садиб та господарських будівель власників, тут є і мечеть, невелика чотирикутна жовта дерев'яна будівля під зе- леним залізним дахом,

Вид поблизу аулу Кам'яномістського, вгору по р. Кубані

Міст через р. Кубань поблизу аулу Кам'яномістського

Р. Теберда, впадіння в р. Кубань поблизу Вовчих воріт і Базальтова скала

Вид на ущелину р. Теберди. Карачаївці в горах

с. 4

з мінаретом, якась дивна архітектурна суміш східного храму мало не із залізничною станцією, що траплялася потім також у карачаївських аулах, які зустрічалися далі на шляху.

Вже вечоріло, але заночувати в аулі не можна було, бо госпо- дарі карачаївці49 тут гостей до себе не запрошують, як пояснив наш візник Антон Фіненко, який виявився чудовим кучером і знавцем місцевості. Ми проїхали ще версти три й обрали для но- чівлі галявину над Підкумком, сажнях у 10 від берега, годині о 71/2 розпрягли коней, одразу ж натягли хмизу з ближнього зрубу - особливу енергію виявила при цьому Псковитянка - і розвели багаття.

Набравши води з Підкумку, заварили чай, поїли, з настанням темряви розстелили брезент, який, на щастя, був у наших візни- ків, і влаштували собі “спальне відділення”, обклавшись плаща- ми, пледами, пальтами та подушками. Більш завбачливі з нас одягли ще зверху теплі куртки та панчохи і накрилися водоне- проникними плащами, які під ранок через рясну росу виявилися зверху мокрими. Моя гутаперчева надувна подушка, що виклика- ла іронічні зауваження моїх товаришів, виявилася в подорожі не- замінною, зручною та портативною.

Все ж таки через незвичну обстановку (Петербурзька дама, напр., вперше в житті ночувала просто неба) ми спали цю ніч дуже мало, чому сприяло свіже збудливе повітря і дивовижна картина ясного зоряного неба з яскраво-блискучим криваво-чер- воним Марсом. Гредескул і я зовсім не спали і почали перемов- лятися, чим викликали протест Бикова, який чудово заснув, і за- пальної за темпераментом Псковитянки, що почала докоряти Гредескулу. На додачу до усього Білоконський, який мав особли- ву пристрасть до розведення багаття в полі, розпочав робити це ще в повній темряві, готуючи “ранковий чай” о 3-й годині ночі. Навіть ті, що “заснули”, мали прокинутися, нашвидкуруч підкрі- питися чаєм, а о 4-й годині ми вже вирушили в дорогу: цього дня ми мали пройти довгий і виснажливий для коней підйом, що веде до т. зв. Маринського спуску50, і спуститися Маринською ущели- ною51 до берегів Кубані.

п. ріттер. риттер п. г. от Кисловодска до сухума через теберду // утро. ил- люстрированное приложение. воскресенье, 4 октября 1909 г. № 858.

с. 2-4.

с. 2

ІІІ.

Безхмарне небо, залите променями сонця, що сходить, справ- дило наші сподівання і цього дня, і наступного: погода встанови- лася ідеальна. Неподалік від місця нашої ночівлі дорога розга- лузилася: одна праворуч, на північ, підіймаючись досить круто і проходячи повз селище Михайлівське, веде до селища Кумсько- Ловського, що лежить на березі річки Куми; інша, ліворуч (куди ми й попрямували), йде до так зв. Маринського спуску, звідки через витоки р. Куми дуже крутий схил веде до підніжжя гори Гумбаші52 і далі впирається в початок т. зв. Маринської ущелини. Упродовж приблизно 30 верст (від розгалуження до початку Ма- ринського спуску) дорога ця, маючи весь час південно-західний напрямок, безперервно і поступово підіймається вгору гребенем плоскогір'я так, що на відстані кількох сотень кроків горизонт затуляє попереду лінія площини цього підйому.

Степовий характер місцевості змінюється луговим, ані дерев, ані чагарників більше не видно. Години через три після нашого виступу, тобто близько 7-ї ранку, випливає зліва, ніби зрізана зни- зу, вершина двоголового Ельбрусу53, яку видно настільки чітко (по прямій до неї тут верст 50), що на верхівках обох усічених конусів можна розрізнити цілком виразно не тільки обидві уло- говини, що увінчують їх, а й тінь, що пересувається, накинута краями цих вирв. Спочатку обидві вершини, східна (18347 футів) і [… ф.], відокремлені сідловиною, що має близько однієї версти ширини, показуються майже в такому ж профілі, як і на Берма- миті, але поступово в міру нашого пересування на заході взаємне розташування вершин змінювалося, і нарешті з вершини Марин- ського спуску, якої ми досягли о першій годині дня, ми вже поба- чили цього кавказького гіганта одноголовим: західна (права) вер- шина затулила східну (ліву). Часом Ельбрус зникав з поля зору, коли його закривали більш чи менш значні височини, що лежали ближче від нас: кожна нова його поява викликала в нас новий приплив радості.

На нашому шляху, більшу частину якого ми пройшли пішки, тому що коні весь цей довгий підйом йшли кроком, тричі ми зу- стріли карачаївців, що їхали верхи або гнали коней і овець. Вони розкланювалися з нами та обмінювалися кількома фразами (якщо вміли говорити російською) з тією благородною лицарською звичкою, яка притаманна горянам, і радісним гордовитим жестом махали рукою в бік Ельбрусу. Під час однієї із зустрічей Гредес- кул, який розглядав у цей момент Ельбрус у бінокль, передав його карачаївцю, і той був у невимовному захваті, роздивившись за допомогою незвичного для нього інструмента свій рідний Мінгі-Тау, як називається татарською Ельбрус.

Вирушивши о 4 годині ранку, ми зробили с. 3 привал лише о 10-й, обравши надзвичайно мальовничу місцинку на вершині луговини, що круто спускалася до маленької гірської річки, звідки нам і довелося набирати воду. Краса місцевості ви- явилася, утім, обернено пропорційною зручності: розкішний ки- лим лугових квітів, що так приємно милував зір, збігав круто вниз до струмка. Він потребував близько пів години часу для спуску і зворотного підйому; та й підійматися нагору з повними чайниками та казанками в руках було досить важко. Зате ми змогли добре умитися у струмку. Багаття можна було розвести лише завдяки тому, що ми впродовж шляху почали, з ініціативи Псковитянки, збирати всі тріски і гілки, що траплялися дорогою, і накопичили їхній пристойний запас. З особливою жадібністю накинулися ми на гарячий чай, тому що на нашому шляху дже- рельної води не траплялося, а дорожня пляшка, яка була в запасі лише в мене, звичайно, швидко порожніла щоразу після її напов- нення.

Знову вирушили ми в дорогу близько 11 години: на гірські ви- соти й ущелини, що лежали на південь від нас, у напрямку Бер- мамиту, набігли хмари, але погода не змінилася. Натомість сонце починало палити сильніше: білі кавказькі капелюхи, які ми взяли з собою, виявилися найбільш придатними, оскільки захищали обличчя і потилицю. Довелося роздягнутися, знявши поступово з себе тепліший верхній одяг, що залишався після нічлігу. На- решті ми піднялися вже на найвищу частину плоскогір'я, ймо- вірно на висоту, дещо меншу за Бермамит (близько 8 тис. ф.); по- вітря дивовижно чисте, свіже і бадьоре напрочуд підтримувало нашу енергію і підвищувало витривалість. Луки, що вже почали втрачати свої великі, яскраві квіти, були більш порожніми, суво- рішими на вигляд; Ельбрус уже заслонився Гуд-горою54, яка ле- жить у тій самій гряді, що й Бермамит.

Настав полудень. Я йшов пішки і трохи відстав від супутни- ків, що їхали на лінійках і піднялися вище за мене на кілька со- тень кроків. Раптом до мене долинають їхні крики, які свідчать про якийсь дикий захват. Я поспішаю наздогнати їх і бачу спо- чатку Ельбрус вже у вигляді одноголового масиву з усім профі- лем його схилу. Але товариші махають мені руками ще правіше, я наздоганяю їх, і ми всі застигаємо в найвищій точці т. зв. Ма- ринського спуску, зачаровані панорамою, що несподівано розгор- нулася перед нами. Просто перед собою страшно крутим і неши- роким, укритим великим камінням спуском близько ј версти завдовжки ми спустилися, перестрибуючи по камінчиках і пере- бравшись через витоки р. Куми, що перетинає тоненькою стріч- кою цю “дорогу” зліва направо, вгамувавши при цьому нашу спрагу її чистою джерельною водою, на луговину, що вже лежить на південному схилі гряди. Ще далі, просто перед нами відкри- лася широка ущелина, а в глибині її, на відстані, мабуть, верст 80, красувався цілий хаос гірських нагромаджень, починаючи від лісових, лугових і закінчуючи чорними скелястими і білими сні- говими вершинами Головного Кавказького хребта. Частину цієї панорами видно з самого початку спуску: вона й викликала за- хоплені крики моїх товаришів.

Праворуч прямувала вдалину інша широка ущелина: через неї дорога веде вздовж течії річки Куми до карачаївського аулу Дже- гутинського55. Ліворуч, повз підніжжя зеленіючої вершини г. Гум- баші, через луки, що знову замайоріли найяскравішими пишни- ми квітами, продовження спуску веде до витоків р. Мари. Лугом розкидані літні стоянки (т. зв. коші) карачаївців, що дивилися з цікавістю на туристів, які рідко з'являються тут. На цьому шляху ми і продовжуємо спуск, звісно, пішки. Частина з нас підіймається на сусідню зеленіючу вершину і милується звідти вже суцільною панорамою снігових вершин, де Ельбрус і його західний схил зливаються безперервно з тією частиною хребта, що відкрилася раніше, з вершини Маринського спуску. Найближчі гори, вкриті зеленню й увінчані тут червоними скелями, що нагадують ци- клопічні руїни, як і в околицях Кисловодська, утворюють ніби п'єдестал, на якому височіють вдалині снігові вершини, надаючи надзвичайної цілісності і гармонійності грандіозній альпійській картині. Вона розгортається в таких гігантських розмірах, що ти починаєш втрачати всякий масштаб, позбуваючись здатності хоча б приблизно вгадати розміри й відстані. Забуваєш про все на сві- ті і справді зливаєшся з природою, потопаючи в ній! І цей чарів- ний краєвид ми бачили між 1-2 годинами дня, при ясному небі, без жодної хмаринки!

З найбільшою насолодою ми залишилися б тут і довше, але слід було поспішати, щоб до вечора дістатися берегів річки Ку- бані: у межі Кубанської області ми вступили вже з самого почат- ку спуску. І ось ми просуваємося далі, сівши на лінійки, з яких таки постійно зіскакуємо, вузькою, зарослою густим лісом уще- линою, що має вже південний характер. Вона тягнеться верст 25 уздовж р. Мари, яка впадає нижче Кубані праворуч, майже на- впроти Теберди, що впадає в неї ліворуч. Дорога “натуральна”, вузька, спускається круто, зиґзаґами, часто над стрімким урви- щем; йти пішки доводиться майже весь час. Маринський аул розташований тут же в лісі; він невеликий: звичайні саклі із зем- ляними с. 4

дахами та гірські водяні млини. Запитуємо в карачаївців, чи не- має “айрану”, і дістаємо ствердну відповідь. Нам приносять у дерев'яних чашках цей національний карачаївський напій (пере- квашене в бурдюках коров'яче молоко, щось середнє між кефі- ром і кисляком), і поціновувачі молочних продуктів, що є серед нас, із насолодою потягують цю кисленьку жовтувато-білу ріди- ну. Я був не з їхнього числа!

Ми рухаємося далі лісом; але шлях уже більш монотонний: урізноманітнюють його лише всілякі, химерної форми скелі, що нависли над лісом, у якому стає дуже душно; сильно втомив- шись, ми вже нетерпляче чекаємо на привал і близько 7 год. ве- чора обираємо для ночівлі привабливу галявину поблизу самого гирла Маринської ущелини, звідки всього версти 3 до аулу Ка- м'яномістського.

Відбулося тут і “зіткнення з тубільним елементом”, яке, утім, скінчилося цілком добре. Візники розпрягли коней на узліссі, де трава не була скошена; під'їхав карачаївець, почав кричати “урус, гайда” та робити загрозливі знаки. Об'їждчик осетин, що підій- шов, говорив російською, він пояснив, що карачаївець зняв тут сінокіс за 10 рублів. Видали йому 50 коп., і справа владналася.

Ця друга ночівля просто неба вже здалася нам ідеалом ком- фортабельності. Розклали величезне багаття, що не згасало всю ніч (це на випадок “розбійного нападу”); візники, що захопили волок, наловили в Марі риби, зварили юшку. Перед вечерею ми встигли ще вимитися в річці, що має тут не більш ніж аршин гли- бини.

Галявинка, на якій ми розбили свій табір, виявилася дуже зручною: досить високо над водою, але водночас захищена з обох боків лісом та скелями. За цю ніч ми чудово виспалися, відпочи- ли, набралися свіжих сил і наступного дня (7 липня) вирушили знову в дорогу. Одні пішли вперед пішки: спочатку Биков із Пско- витянкою, потім Білоконський і я. Ми вийшли незабаром на берег Кубані, що вражає своїм багатоводдям і шаленою силою, з якою вона несе з півдня на північ свої каламутні, жовтувато-сірі хвилі, що прямували просто з-під льодовиків Ельбрусу.

Якщо взяти тут праворуч (вздовж правого берега Кубані), то незабаром можна досягти Шоанінської скелі56, що видніється не- подалік, де розташований жіночий монастир, заснований мало не в IX столітті, що притулився в руїнах генуезької фортеці. Але ми взяли (як нас і попередили візники) ліворуч і повз городи, куку- рудзяні плантації і саклі аулу Кам'яномістського, повз руїни ста- ровинної фортечної вежі з амбразурами (теж генуезькими) пі- дійшли до мосту через Кубань, яким ми всі й переправилися на лівий її берег. Потік мчить під мостом скаженим каскадом, з оглушливим ревом розкидаючись по камінню: наш візник запев- няв, ніби карачаївські хлопчаки тут пірнають у Кубань, просто з мосту! Переїхавши міст, ми взяли праворуч, зробивши версти три на північ уздовж лівого берега Кубані, а потім повернули знову на південний захід уздовж правого берега р. Теберди не- задовго до її впадіння в Кубань. При цьому злитті виразно ви- дніються прозорі блакитно-зелені води Теберди та каламутні жов- тувато-сірі - Кубані.

Залишився осторонь нас і аул Осетинський (Ново-Георгіїв- ський), що лежить на дорозі від Баталпашинська.

Весь цей день ми їхали ущелиною р. Теберди, спочатку вздовж правого, потім її лівого берега, так званим Військово-Сухумським “шосе”. Тут уже були верстові стовпи, що відзначали відстані в такий спосіб: від Осетинського аулу до Осетинського жіночого монастиря (поблизу однойменного аулу) 21 верста, а від Тебер- динського аулу до Тебердинського […] пункту, куди ми хотіли прибути годині о другій, нам вдалося дістатися тільки о 5-й годи- ні вечора.

п. ріттер.

(Далі буде).

риттер п. г. от Кисловодска до сухума через теберду (Экскур- сия по военно-сухумской дороге) // утро. иллюстрированное при- ложение. воскресенье, 11 октября 1909 г. № 864. с. 1-3.

IV.

Після пройдених напередодні довжелезних підйомів і спус- ку, які привели нас у долину Кубані, на цей день, 7 липня (тре- тій після виїзду з Кисловодська), на нас чекав лише підйом, поступовий і безперервний, Тебердинською ущелиною, куди ми вирушили близько 8 години ранку. Якщо величезні кам'яні пас- ма, нагромаджені по обох берегах Кубані, дають якраз відповід- ну рамку суворому і дикому розгулу, яким немовби охоплений цей бурхливий потік, що таїть у собі колосальний запас енергії і чекає свого застосування, то море зелені, що затоплює узбе- режжя Теберди, ще більше посилює контраст водної маси цієї притоки, яка має в нижній течії сажнів 12-18 завширшки. Гір- ські вершини, що мають вигляд трикутника, північну вершину якого утворює злиття Теберди з Кубанню, є одним із північних контрфорсів Головного Кавказького хребта: тут, у цьому “ме- жиріччі”, розташовані перевали Епчик (близько 9000 ф.) та Даут (7560 ф.)57, що ведуть до аулу Учкулан (столиця Карачаєва), який лежить на однойменній річці, яка разом з р. Уллу-Кем58 є витокою Кубані.

Незабаром після в'їзду в долину Теберди (правим її берегом) ми побачили просто перед собою на півдні і майже весь час про- довжували бачити, оскільки річка не особливо звивиста, снігові вершини приблизно тієї ж частини головного хребта, яка вже від- кривалася нам з висоти Маринського спуску, а потім на кілька миттєвостей з мосту через Кубань біля аулу Кам'яномістського. Ми пильно вдивляємось у ці снігові поля, намагаючись передба- чити місце розташування Клухорського перевалу, який ми маємо “зробити”.

Листяні ліси, луки, кукурудзяні поля прикрашають обидва бе- реги Теберди, що розливається тут на кілька рукавів: між ними утворюються острівці, то всіяні сіруватими камінцями, то густо зарослі чагарниками та деревами. Поблизу дороги, що тут все ж таки дещо подібна до поштового тракту, трапляються й занедбані сади горців, які залишили їх піс- ля підкорення Кавказу і переселилися до Туреччини59. Досягши близько 10 год. Сентинського аулу, ми переїхали тут дерев'яним мостом на лівий берег річки і зібралися зробити привал у жіно- чому монастирі, що притулився тут на високому, крутому уступі просто над Тебердою. Залишивши візників і коней унизу, поблизу аулу, четверо з нас (зокрема і я) піднялися стежкою до монастиря (до старовинної церкви, що лежала сажнів на 100 вище за нього, добратися було ніколи), ми опинилися в так зв. “готелі”, але роз- чарувалися: самовара треба було чекати довго, яєць теж під рука- ми не виявилося і т. п. Питання Бикова “чи немає у вас, матінко, айрану?” нажахало черницю: вона почала відхрещуватися від ба- сурманського пиття! Тим часом товариші, що залишилися внизу, встигли познайомитися з хохлушкою, яку зустріли в аулі. Вона виявилася дружиною мостового наглядача, що мешкає в сторожці біля мосту. У неї вони дістали самовар, хліб, купили в карачаївця, який проходив повз, айран і миску лісової малини та перекусили тут, у хаті, куди спустилися й ми, що вирушили було в монастир. Виявилося, що цей наглядач (його не було вдома) служив перед тим кілька місяців на Клухорському перевалі, про який його дру- жина тепер і повідомила нам цікаві подробиці: виявилося, що перевал, за останньою інформацією, вже непрохідний. Вона по- радила нам неодмінно для переправи домовитися про в'ючних коней та охорону у стражників так званої ветеринарної охорони, розставленої поблизу перевалу, повідомила кілька епізодів із хро- ніки “розбійних нападів” на туристів. Дізналися ми від неї ще одну неприємну новину: інженер Двалієв, завідувач Тебердин- ської дільниці Військово-Сухумської дороги, на чию гостинність на Тебердинських дачах ми дуже розраховували, маючи в руках його люб'язний лист до одного з ініціаторів нашої експедиції, виявляється, звільнений з посади, оскільки звинувачується в роз- тратах, стріляв у робітників (одного вбив, іншого поранив), за- арештований і відправлений до Баталпашинської в'язниці. Не можна сказати, що ці вісті нас особливо потішили!

Доводилося все ж таки продовжувати шлях. Після Сентин- ського [аулу] ущелина починає помітно звужуватися, підйом кру- тіший і мальовничі кам'яні нагромадження (так звані Конгломе- ратні скелі) найхимернішої форми обрамляють береги; дорога внаслідок довгої посухи тут дуже запорошена, часто проходить немов лісовими алеями над високим лісовим урвищем; нерідко трапляються й джерела, що збігають через дорогу до Теберди; вся ущелина має характер суто альпійського пейзажу і дуже на- гадує дорогу з Тіролю до Італії через Брегнер.

Доїхавши (лівим берегом) до Тебердинського аулу (верст 12 від Сентинського), досить багатолюдного і великого, ми тут зно- ву переїжджаємо мостом на правий берег, оскільки дістаємо від російських теслярів, що працюють тут, підтвердження того, що повідомив незадовго перед тим зворотний візник із Баталпашин- ська: міст, що з'єднує обидва береги Тебердинських дач, зруйно- ваний, а тому нам їхати від аулу до дач (15 верст) правим бере- гом, а не лівим, куди збиралися везти нас на дачу Утякова60. Після Тебердинського аулу розкішні луки, прикрашені квітами, утво- рюють чудовий килим, яким в'ється наш шлях; знову розкри- ваються одна за одною бічні ущелини, що майже перпендикуляр- но впираються в Тебердинське, названі за річками, що протікають у них, - Джемагатська, Гаралицька та Муханська.

с. 3

Г. Ельбрус (Мінгі-Тау, Шат-гора) з північного заходу.

Висота західної вершини 18470 футів, східної - 18347 футів

Міст через р. Теберду поблизу Сентинського аулу

Ущелина р. Теберди та Конгломератні скали

Міст (нині зруйнований) через р. Теберду поблизу озера Кара-Кель

Досі снігові вершини виднілися лише попереду, тепер вони ви- суваються і з боків, утворюючи верхні яруси над смугами хвойних лісів та альпійських лугів, що розкидаються по обидва боки річки. Погода стояла така ж чудова, як і напередодні, і ми успішно дої- хали о 5-й годині до так зв. Тебердинських дач. Наші лінійки зупи- нилися поблизу в'їзду до лісу, що складається суто з берези та сос- ни, розташованого на високому березі річки. Решта компанії зали- шилася в екіпажах, а Биков і я вирушили шукати кімнати в якійсь із дач, розкиданих безладно серед цього натурального парку.

Оглядаємо першу-ліпшу: є чисті дві кімнати за 80 коп. на добу, але на запитання “чи є пристосування, щоб умитися гар- ненько” отримуємо наївну відповідь: “Та тут всі в озері уми- ваються!” Ми йдемо далі і врешті-решт обираємо останню дачу, що замикає це селище з півдня: це так званий “Червоний буди- нок” князя Кримшамхалова61, звідки відкривається з тераси і з вікон чудовий краєвид на головний хребет: вершини, льодовики та снігові поля Амануза62 та Домбай-Ульгема63.

Ми отримуємо тут три кімнати зі спільною їдальнею за 3 руб. на добу. Перетягнувши наш багаж і надавши вказівки щодо чаю та вечері, ми поспішаємо до озера Кара-Кель (Чорне озеро)64, що лежить серед лісу-парку, і поринаємо з насолодою в його чисті теплі води.

п. ріттер.

(Далі буде).

риттер п. г. от Кисловодска до сухума через теберду (Экскур- сия по военно-сухумской дороге) // утро. иллюстрированное при- ложение. воскресенье, 18 октября 1909 г. № 870. с. 1-4.

с. 1

V.

Понад три дні - від вечора 7-го липня, до ранку 11-го - прове- ли ми “на Теберді”, як там заведено висловлюватися про цей за- родковий курорт, який поки що складається з якоїсь дюжини будиночків, розкиданих абияк у лісі та на березі річки. Повідом- ляю принагідно дещо з відомостей, які можуть стати в пригоді туристам або “курсовим” (як називають на кавказьких мінераль- них водах публіку, що приїжджає на курс лікування), які бажали б потрапили в цей майбутній “російський Давос”65. Як це спосте- рігається (на жаль!) у нас часто, природа дала тут дуже багато, а культура не додала нічого. Не кажучи про примітивні колісні шляхи сполучення, що ведуть до цього “курорту”, про нестачу телеграфу та пошти (поштове сполучення проводиться двічі на тиждень через кур'єра, що курсує між дачами та Георгіївсько- Осетинським аулом), про брак аптеки та лікаря, якщо його не ви- явиться завдяки щасливому випадку серед дачників. Не кажучи

про ці умови, абсолютно непридатні для тяжкохворих, які потре- бують постійного догляду і комфортабельної обстановки, слід визнати, що перебування на Теберді можуть вподобати лише люди досить невибагливі щодо життєвих зручностей, особливо ж справжні поціновувачі гірської природи, які навмисно шукають відокремленості від усього культурного світу, бажають освіжи- тися і набратися нових сил у чудовій альпійській місцевості. Для таких дачників цей “курорт” має справді багато своєрідних при- над; а якщо завбачливо захопити з собою дещо з домашньої об- становки або найняти цілу дачу великою компанією, наприклад у два-три сімейства, і вести господарство на економічних засадах, то тут можна прожити незрівнянно краще, ніж, наприклад, на го- резвісних приміських Харківських дачах66.

Теберда має всі можливості для того, щоб стати гірським лі- кувальним пунктом: висота місцевості, де розташовані дачі, - близько 4200 ф. (600 саж.) над рівнем моря, тобто дещо нижче, ніж вершина г. Бештау (4589 ф.). Є великий натуральний ліс - парк для прогулянок; купатися можна любителям холоду в р. Те- берді, де температура води 8-12 градусів Реомюра, а любителям тепла - у чарівному озері Кара-Кель, як називають також і Кель- Тала (озеро-тепле), розташованому посеред лісу-парку, ближче до південної його частини, що являє собою великий натуральний чотирикутний басейн, із чистою, проточною прісною водою, гра- дусів 20. Вкрите камінчиками дно стрімко спускається від бере- гів до центру, де не можна навіть виміряти глибину: ця споруда наводить на думку, що це може бути колишній кратер. Берези і сосни навколо нього, відбиваючись у кристально прозорих стру- менях, немов у дзеркалі, надають озеру оригінального смарагдо- вого кольору. Ми всі купалися в Кара-Келі навіть двічі на день, але в р. Теберді скупатися наважилися лише раз тільки Биков і я. Відчуття було незвичайне, але чудове!

Клімат, судячи з усіх розповідей, тут дуже рівний і сухий, най-

кращий час липень, серпень, вересень. Ми застали там лісову су- ницю, а малина ще не починалася. Особливої чарівливості диво- вижній панорамі, що відкривалася з усіх боків, надавало, на мій погляд, як порівняти, наприклад, з Бернським Оберландом67, поєднання картини високих гірських кряжів з відчуттям прос- тору. Цей простір уздовж долини р. Теберди, що тягнеться на десятки верст на північ і південь, має навіть присмак дикості, оскільки карачаївці, тубільне населення, ще дуже далекі від еле- ментарної культурності. Цією тимчасовою відрізаністю від усьо- го цивілізованого світу ми всі особливо насолоджувалися: прогу- лянки, купання і приятельські бесіди у здебільшого жартівливому тоні, та всякі міркування та розпорядження щодо подальшої по- дорожі, ось у чому полягало наше дозвілля, якому знов-таки сприяла чудова погода. Лише однієї ночі була сильна гроза, хма- ри зовсім затягли навколишні гори, повзли ущелиною, а потім знову засяяло сонце. Частина сіножаті поблизу нашої дачі була прибрана, і ми вдавалися до ідилічного лежання на сіні. Влашто- вувалися й імпровізовані “дивертисменти”, наприклад, Гредескул та Білоконський “заспівали” дуетом Лізи та Поліни з “Пікової дами”!68 Петербурзька дама, надзвичайно гарна декламаторка, читала нам вірші і навіть продекламувала одного разу пізно вве- чері під місячним сяйвом всю “Гефсиманську ніч” Мінського69; лише компанія молоді з сусідньої дачі, що тільки теревенила та пересміювалася тут поруч, увесь час псувала “настрій”. На випа- док поганої погоди як “духовна їжа” у Гредескула, як він зізна- вся, були “Вехи”70, але, на щастя, до них справа не дійшла, і ми не вдалися в нескінченні російські суперечки про роль інтеліген- ції під покровом снігових вершин та вікових лісів Кавказу.

Через заплановану довгу подорож ми не робили віддале- них прогулянок, обмежуючись лише невеликими пішохідними, наприклад, до мальовничого водоспаду Шумки. До джерела На- рзану, що в Гаралицькій ущелині верстах у 15-ти, ми не з'їздили, не вдалося погуляти і на лівому березі річки Теберди, оскільки міст, зруйнований інженером Двалієвим, через очікувану перебу- дову, яка й не починалася, зовсім роз'єднав обидва береги: лівий, що становить власність скарбниці, і правий, багатство карачаїв- ців. Згадаю, до речі, про одну із суттєвих перешкод для розши- рення дачних поселень на Теберді, про яку нам повідомили на місці. Охочих купити або орендувати землю для будівництва до- статньо, переважно з жителів Кубанської обл. Ставропольської губернії. Були навіть призначені цього року торги, але ніхто не взяв жодної ділянки на казенній землі внаслідок украй невигід- них умов оренди, ще гірших, ніж на Кавказькому чорноморсько- му узбережжі. Отримати що-небудь на “Карачаївському березі” також не можна, оскільки в середовищі тубільців виникла супер- ечка про те, чи належить це урочище, дуже цінне для них своїми лісовими та пасовищними угіддями, одному Тебердинському аулові, який досі “явочним порядком” захоплював собі дачні ді- лянки, чи всьому карачаївському народові, як стверджують інші 9 аулів. Ця суперечка мала вирішитися наприкінці серпня в управлінні Кубанської області, але я не маю жодних відомостей про результати. А поки що питання про перетворення Теберди на курорт, порушене, здається, ще за намісництва кн. Голіцина71, за- лишається все на тій самій нерухомій стадії.

Щоправда, цього літа був відряджений з Катеринодара72 до Теберди військовий лікар козачого полку з дорученням зібрати належні відомості, але й він казав нам, що складно сподіватися на будь-який “благоустрій” раніше як років за 50!

Водночас уже є особи, які запримітили собі це містечко для літ- нього відпочинку: ми зустріли одну молоду москвичку, знайому Бикова, яка проводить уже друге літо в Теберді, після двох зим, проведених у Давосі. Познайомилися з цілою компанією приємної молоді студентів та педагогів, які влаштувалися артіллю на одній із дач, що дістала гучну назву “Тебердинської комуни”.

с. 3

Дача Благодійного Товариства судового відомства73, колишня Кузовльова, на західному березі озера Кара-Кель (Кель-Тала) в Тебердинському курорті

Озеро Кара-Кель (Кель-Тала) поблизу Тебердинських дач. Вид з півн.-зах. берега. Місце для купання - з північного боку, поблизу великого каменя

Панорама південної частини Тебердинської ущелини,

що відкривається з дачі кн. Кримшамхалова “Червоний будинок”. У глибині - снігові вершини і льодовики Аманауз та Домбай-Ульгем

Частина цих “комуністів” приєдналася до нашої експедиції, і ми разом дійшли до Сухума. Душею цієї компанії був дуже сим- патичний та інтелігентний вірменин з Армавіра Сергій Мілко- нович Мхітаров, який вільно володів місцевими кавказькими говірками, здійснив багато гірських екскурсій і проводив із ро- диною вже кілька років поспіль літні місяці на Теберді. Він так гаряче і безкорисливо клопочеться про зростання цього “курор- ту”, що кожному, хто забажав би дістати докладні відомості про Теберду, можна порадити звернутися до нього письмово до Ар- мавіра. Про наше знайомство з “комуністами” я ще говоритиму далі.

Тепер же не можу не звернути уваги читача на одну обстави- ну, про яку я дізнався випадково, на пароплаві, яким я йшов із Сухума до Новоросійська, від одного члена Катеринодарського окружного суду (прізвища його не пам'ятаю), з яким також ви- падково познайомився.

Навіть у виданні “Путеводитель по Кавказу” Г. Г. Москвича74 згадується як одна з найкращих на Теберді дача Кузовльова75, зо- бражена і в альбомі Військово-Сухумської дороги76, що є у про- дажу. Коли ми з Биковим шукали помешкання, то я відвідав і цю дачу, розташовану найближче до озера Кара-Кель, що виділялася своїми розмірами, архітектурою та гарним, високим місцем роз- ташування. Вільними виявилися всі кімнати, окрім однієї, але... не було зовсім жодного меблювання, ані ліжок, ані столів, ані стільців. На Теберді нам розповіли, що в цій “Кузовльовській дачі” і жив інженер Двалієв, який після арешту залишив дачу порожньою. Але тільки на пароплаві від члена суду я дізнався, що ця дача є власністю Благодійного Товариства Судового ві- домства, якому вона була кілька років тому заповідана Кузовльо- вим, який своєю чергою отримав колись ділянку землі в подару- нок від карачаївців. Досі ця дача, що складається з 10-12 кімнат зі службами, жодного разу не утилізувалася Благодійним Това- риством як приміщення для хворих чи тих своїх членів, які шу- кають відпочинку; була здана мало не за 100 руб. на рік Двалієву, а тепер і цього прибутку немає. На моє запитання, чому ж місце- вий, найближчий Катеринодарський округ не користується та- кою цінною дачею, я дістав відповідь, що це залежить від голов- ного управління в Петербурзі. А тим часом скільки б людей, які потребують відпочинку, гірського повітря, навіть перебувають під загрозою туберкульозу (звичайно, на самому початку проце- су, коли організм досить міцний для такої подорожі), могли б скористатися цією дачею. Не маючи достатніх коштів, щоб відправляти хворих на дорогі закордонні курорти, Благ. Товариство Суд. Від. могло б якимись двома-трьома сотнями рублів надати неоціненну допо- могу, видавши їх вчасно хворому і пристосувавши хоч трохи для дачного, якщо не лікувального перебування свою власну дачу на Теберді.

Своїм розміщенням у “Червоному будинку” кн. Кримшамха- лова, розташованому лише на кілька хвилин далі від озера Кара- Кель, ніж Кузовльовська дача, ми залишилися задоволені; кімна- ти були охайні, брак ліжок було компенсовано чистими сінника- ми, вікна мали віконниці, зате умивальник - найпримітивніший (висячий, з рухомим шворнем) був у коридорі один на всіх; деякі “зручності” виявилися на рівні трохи вищому, ніж в Італії в 1786 р., за словами Гете в його “Італійській подорожі”77. На дачі кроках у двадцяти від будинку була нещодавно побудована “іс- тинноруська” відповідна споруда, ще не забруднена, через відчи- нені двері якої виднілася та дивовижна панорама вічних снігів, за яку колись (імовірно, років через 200-300, за підрахунком че- ховських героїв) будуть брати божевільні гроші з майбутніх меш- канців майбутніх же палаців-готелів.

Годували нас смачно, просто, ситно та недорого (30-35 коп. порція); вид з вікон їдальні в нижньому поверсі біля наших кім- нат був дивовижно гарний: луг, що збігає вздовж берега р. Тебер- ди, за ним ліс, а у глибині снігові вершини. Все наше тебердин- ське триденне перебування обійшлося нам на 7 осіб 27 рублів (кімнати, стіл, прачка), причому ми, за звичними там поняттями, не соромилися у витратах.

Весь “Червоний будинок” (близько 10 кімнат), як нам казали, здається на цілий лікувальний сезон за 300 руб. Обстановка в ньому, звісно, дуже скромна, так що в мене вийшло оригінальне враження від суміші якоїсь провінційної глушини або занедбаної поміщицької садиби з грандіозною рамкою альпійського ланд- шафту.