"...Я не трачу надії потрапити якось до Києва": автобіографії Ієремії Айзенштока (1931,1946,1949,1975)

«...I'm not loosing hope of getting to Kyiv somehow»: Ukrainian-language autobiographies of Iieremiia Aizenshtok (1931, 1946, 1949, 1975)

The article analyzes five autobiographies of the Ukrainian literary critic leremia Aizenshtok (1931, 1946, 1949, 1975) and unpublished letters of the scientist to his Ukrainian colleagues in the 1920-1970s. This material allows us to achieve the main goal, which is to reconstruct little-known, or even completely unknown, pages of the scholar's life. It is about cooperation with the biographical dictionary of the Ukrainian Academy of sciences, which was made under the leadership of Mykhailo Mohylyanskyi in the late 1920s - the early 1930s, the tragic events of «self-criticism» among scientists in the 1930s, as well as the scientist's attempt to return to Ukraine in 1946-1947 and defend his doctoral thesis, the struggle against «bourgeois nationalists and cosmopolitans» (1946-1949). Methodology. In the article, the author relies on a cultural and historical approach to the study of literature.

The scientific novelty lies in the of I. Aizenshtok's previously unknown autobiography into scientific circulation, the analysis of a large complex of correspondence between the scientist and Ukrainian Soviet literary critics. The reconstruction of the historical and cultural context of the writing of his Ukrainian-language autobiographies made in the article allows us to identify important events in the life of the scientist and to draw conclusions that he deliberately kept silent about some episodes of his scientific career.

First, it is about the processes of «self-criticism» of the 1930s, the «cleansing» of scientific institutions and the destruction of literary schools in Ukraine, and the repressions of the late 1940s. The example of Aizenshtok demonstrates how in 1940s, during the «struggle against bourgeois nationalism and cosmopolitanism», comparative studies were replaced by the implementation of party directives.

Key words: Iieremiia Aizenshtok, Oleksandr Biletskyi, Yurii Mezhenko, Mykola, Vizyr, Fedir Sholom, autobiography, Ukrainian literary studies, Ukrainian literature, self-criticism of 1930s, struggle with bourgeois nationalists and cosmopolitans.

І.Я. Айзеншток. ЦДАМЛМ. Ф. 977. Фонд Ф. Шолома. Оп. 1. Од. зб. 217. Арк. 10. Фото 1960-1970-х рр.

Сьогодні відомо п'ять україномовних автобіографії І.Я. АйзенштокаВдалося також виявити і російськомовні автобіографії вченого 1952 р., 1975 р., про це детальніше тут: Отяковский В. Автобиография И.Я. Айзенштока. Зборник Матице српске за славистику. 2022. V. 101. С. 55-75.. Чотири з них описано С. ЗахаркінимАйзеншток І. Автобіографія. Вибрані листи (1910-1920 рр.) / Упор., підгот. текстів та коментарі С. Захаркіна. Київ: Критика, 2003. 216 с. 1931, 1946, 1949, 1975 рр., п'ята того самого 1975 р. не врахована дослідником, вона зберігається в архіві українського літературознавця Федора Яковича Шолома (1922-1980)Федір Якович Шолом (1922-1980) український літературознавець, з 1955 р. доцент кафедри історії української літератури Київського університету ім. Т. Шевченка, кандидат філологічних наук. Його особовий фонд зберігається в Центральному державному архіві-музеї літератури та мистецтва України (Ф. 977).. Текст 1975 р. є найповнішим зі всіх автобіографічних, написаний він, імовірно, спершу російською мовою і призначений для ювілейних публікацій. На відміну від варіанту 1975 р., автобіографії 1931, 1946 та 1949 рр. створювалися лише українською і відображають важливі сторінки наукового шляху І. Айзенштока в Україні. Йдеться про співпрацю з Біографічним словником ВУАН (Всеукраїнської Академії наук), який робився під керівництвом Михайла Могилянського, а також спробу вченого повернутися в Україну 1946-1947 рр. та захистити докторську дисертацію. Ці автобіографічні тексти також фіксують трагічні події українського наукового життя, а саме процеси «самокритики» 1930-х рр., які завершилися звільненням багатьох літературознавців з ІНО (Інститутів народної освіти) та академічних установ, а також боротьбу з «буржуазними націоналістами та космополітами» (1946-1949), результатом якої була чергова «чистка» наукових установ. Але саме про ці події І. Айзеншток в автобіографіях нічого не розповідає, розставляючи інші акценти, він замовчує факти репресивних кампаній, жертвою яких був, зокрема, і він.

Залучені до реконструкції епістолярні комплекси листування І. Айзенштока з О.І. Білецьким (1943-1961), М.П. Візиром (1963-1978), О.Р. Мазуркевичем (1965), Ю.О. Меженком (1938-1946), М.М. Могилянським (1925-1931), Д.М. Косариком (1946-1949), Г.М. Пєтніковим (1945-1968), Ф.Я. Шоломом (1962-1975) дозволяють описати деякі раніше невідомі сторінки наукового життя вченого та відновити відомості про побут літературознавців поч. 1930-х кін. 1940-х рр. Через те, що епістолярії вперше вводяться в науковий обіг, цитую уривки з листів, які стосуються тематики статті, максимально повно.

Найбільш рання відома сьогодні автобіографія І. Айзенштока датується 10 листопада 1931 р., писалася вона на прохання Михайла Могилянського для «Біографічного словника діячів України» та вже двічі передруковуваласяАйзеншток Ієремія Якович. Автобіографія. Автобіографічні джерела Постійної комісії для складання Біографічного словника діячів України (1918-1933) Всеукраїнської академії наук / Підг. до видан. документів, упоряд., текстологія, наукові розділи, коментар, додатки С.М. Ляшко; НАН України, Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського. Київ: [б.в.], 2018. С. 107-108; Айзеншток Ієремія Якович. Самі про себе: автобіографії українських митців 1920-хрр. / Упор. Р. Мовчан. Київ: Кліо, 2015. С. 21-22.. Про події 1931 р. в Інституті Шевченка, де Айзеншток з 1926 р. року заснування наукової інституції, був незмінним вченим секретарем, вперше згадується в автобіографії 1975 р., причому оповідає цей епізод дослідник емоційно та досить заплутано: «В 1931 г. оставил работу в Институте Тараса Шевченко: сперва, для укрепления партийного руководства, я был освобожден от обязанностей ученого секретаря, затем обиделся и ушел из Института вовсе»

Листування І. Айзенштока з М. Могилянським цього періоду дозволяє реконструювати як деякі сторінки історії створення автобіографії, так і події, на які натякав вчений. Імовірно, М. Могилянський ще до 1931 р. неодноразово звертався до молодшого колеги з проханням про написання тексту, проте той затягував із цим з різних причин. Наприклад 18 грудня 1930 р. у листі до М. Могилянського він зізнається, стилізуючи розповідь про себе від третьої особи та відверто кокетуючи: «Що ж до біографії Айзенштока, то я неодноразово сідав писати її, та на лихо моє я не маю біографії, народився, вчився, вчуся й досі, писав, пишу й писатиму далі до самого кінця, але це все не біографія ... до того ж я ніколи не складав бібліографії власних праць, а це ж так само потрібно для Вас»Айзеншток І. Мих. Могилянському. Лист 18 грудня 1930 р. З Харкова до Києва. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (далі ІР НБУВ) НАН України. Ф. 1. Од. зб. 44103. Арк. 7-7 зв.. Імовірно, М. Могилянський сприйняв таку відповідь як відмову і за кілька місяців, 26 лютого 1931 р., І. Айзеншток ще раз мав відповідати на наполегливі листи колеги: «Вашого “переконливого” листа, вельмишановний Михайло Михайловичу, я прочитав зовсім недавно, повернувшись з Ленінграду. Доки збирався відповідати, надійшла і Ваша листівка.

Особливо переконувати мене зовсім не треба було: авжеж я не відмовлявся дати свою автобіографію та бібліографію, якщо це може комусь принести певне задоволення. Що ж до скептичного ставлення мого до всієї цієї справи, то його не розбив і Ваш переконливий лист. Протягом березня місяця я постараюсь [вислати] якусь [повну] для того, щоб написати для Вас все, що Ви бажаєте. Жалію тільки, що моє прізвище не на Ш., Я. або Ю.: тоді б, мабуть, я мав змогу спокійно вмерти і якій-небудь Плевако або ЯшекПлевако Микола Антонович (1890-1941) літературознавець, бібліограф; Яшек Микола Федорович (18831966) бібліограф; обидва в 1920-ті рр. укладали біо-бібліографічні довідники. паплюжив би мене до схочу. Жаль, право, жаль!»Айзеншток І. Мих. Могилянському. Лист 26 лютого 1931 р. З Харкова до Києва. ІР НБУВ НАН України. Ф. 1. Од. зб. 44104. Арк. 9.

Стимулом для завершення роботи над автобіографією стала підготовка до «самокритики» в Інституті Т. Шевченка в квітні 1931 р., про що І. Айзеншток розказує М. Могилянському: «Біографію свою я таки напишу. Саме зараз у нас, в Інституті, розгорнулася кампанія самокритики. Щойно пройшов виступ А.П. Шамрая; 20.04 маю виступати я. Отже потроху переключаюся на споглядальнийПідкреслення І. Айзенштока. О.П. настрій, пригадую етапи свого розвитку, і, думаю, що тепер буде мені легко, між ділом, накидати й потрібну для Вас біографію»Айзеншток І. Мих. Могилянському. Лист 3 квітня 1931 р. з Харкова до Києва. ІР НБУВ НАН України. Ф. 1. Од. зб. 44105. Арк. 10-11.. Результат цієї самокритики був не таким райдужним, як підготовка до неї: Айзенштока, імовірно, було або звільнено з Інституту Т. Шевченка, або понижено у посаді. Ще на кілька років він затримується в Україні, до травня 1934 р. працюючи в Партвидаві ЦК КР(б)УАйзеншток І. Автобіографія. Вибрані листи (1910-1920 рр.). С. 97., але восени 1934 р. виїздить до Ленінграда. Також треба уточнити, що 1933 р. в житті самого М. Могилянського трапилися кардинальні зміни, адже Комісію по складанню Біографічного словника діячів України було ліквідовано, а самого Могилянського звільнено з Академії, з чим він ще тривалий час не міг змиритисяЛистування І. Айзенштока з М. Могилянским тривало і в 1930-ті рр., ці документи зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського НАН України. Докл.: Ляшко С.М. Могилянський останній лицар Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України (1923-1933). Пам'ятки України. 2013. №9. С. 34-41..

Через чотири роки після переїзду з Харкова до Ленінграда, а саме 1938 р., І. Айзеншток знову стає активним учасником українського наукового життя. В Україні він буває наїздами, але це не заважає йому викладати в Київському університеті, завдяки протекції М. Бажана та І. Стебуна брати активну участь у ювілеї Т. Шевченка 1939 р., а також співпрацювати з Музеєм М. Коцюбинського в Чернігові. В автобіографії він зізнається, що на поч. 1941 р. планував повернутися в Україну, але почалася війна: «В последний мой приезд (ноябрь 1940 г. январь 1941 г.) шла речь о моем возвращении на Украину, в Киев, о работе в Академии наук УССР и Киевском университете. Война перечеркнула все планы»¹⁴.

І.Я. Айзеншток. ЦДАМЛМ. Ф. 977. Фонд Ф. Шолома. Оп. 1. Од. зб. 217. Арк. 12. Фото часів Другої світової війни

Проте ідея про повернення в Україну не залишила вченого і відразу після війни (після перебування на фронті та очікування демобілізації у Відні 1946 р.). У той час в українських наукових установах катастрофічно бракувало наукових кадрів із літературознавства (за словами О. Білецького, в Україні 1946 р., крім нього, було лише два доктори наук А. Шамрай та Д. Тамарченко¹⁵). Тому перспективи працевлаштування І. Айзенштока в українських наукових установах у 1946 р. (до початку кампанії проти «буржуазних націоналістів») виглядали цілком реальними. Однак очікування Інституту літератури ім. Т. Шевченка, де хотів працювати

Айзеншток, були пов'язані насамперед зі швидким захистом докторської роботи. Планувалося, що в Інституті він як україніст та досліджувач українсько-російських літературних взаємин мав забрати навантаження померлого у квітні 1946 р. Олександра Дорошкевича, про що йому відверто писав О. Білецький.

Цікаво, що після смерті О. Дорошкевича «успадкувати» його теми з україністики, відділ ХІХ ст. в Інституті літератури та кафедру української літератури в КГУ мав О. Білецький, проте він волів опікуватися насамперед теоретичними розробками і планував створити в Інституті «відділ теорії літератури»«В ближайшем будущем думаю подать докладную записку об образовании в Институте особого отдела “теории литературы”, заведыванье которым думаю взять на себя, так как лично сейчас более всего интересуюсь именно проблемами теории л[итерату]ры и методики препод[аван]ия литературоведческих дисциплин в высшей школе» (Молоді він провістив. С. 70. Лист 14 липня 1946).. Ця ситуація кінця 1940-х рр. дуже нагадує обставини 1920-х рр. в ХІНО, коли Білецький відповідав за теоретичні розробки та займався історією російської літератури, а Агапій Шамрай викладав українську літературу, від давнини до сучасності.

Імовірно, якщо б Олександр Дорошкевич прожив довше, саме він, а не О. Білецький став би провідним україністом, доктором наук з української літератури, і йому, відповідно, треба було брати участь у всіх репресивних кампаніях кінця 1940-х рр. Очолити роботи з україністики в Інституті літератури та КГУ А. Шамрай не мав можливості, адже він вимушено змінив спеціалізацію на західноєвропейську літературу. Про те, що О. Білецький у кінці 1940-х, досліджуючи дуже інтенсивно українську літературу, насамперед порівнює себе з О. Дорошкевичем, свідчить обмовка в листі до І. Айзенштока (20 січня 1948 р.). Учений скаржиться на погіршення самопочуття: «вероятно, в результате почти полуторагодовых недосыпаний по случаю моего соревнования с загробным Дорошкевичем по части познания укр[аинской] л[итературы]. Познания свои я, действительно, умножил и расширил, но выносливость свою сам для себя преувеличил»Молоді він провістив. С. 72..

В автобіографії 1975 р. про всі ці події поновлення наукової роботи у Ленінграді та Києві після війни Айзеншток згадує лише однією сухою фразою: «...возобновил отношения с Институтом литературы им. Т.Г. Шевченко Академии наук УССР ... Институтом русской литературы Академии наук СССР»Отяковский В. Автобиография И.Я. Айзенштока. С. 68.. Трохи докладніше він говорить про підготовку дисертації: «Перед войною я исподволь подготовлял докторскую диссертацию о Квитке-Основьяненко, однако не закончил ее, а в послевоенные годы был загружен общественной и заказной литературной работой настолько, что времени думать о докторстве не оставалось. Хотя многие друзья и сочувствователи (А.И. Белецкий, П.Н. Берков, Н.К. Гудзий, А.А. Гозенпуд, А.Л. ДымшицДимшиц Олександр Леонідович (1910-1975) радянський російський літературознавець, літературний критик, партійний діяч у літературознавстві; учасник війни; 1945-1949 рр. начальник відділу культури в Управлінні пропагандою Радянської воєнної адміністрації (Берлін)., П.В. ЖурЖур Петро Володимирович (1914-2002) український літературознавець., этот список можно было бы намного удлинить)Цікаво, що І. Айзеншток називає тих літературознавців, які так чи інакше поєднували наукову роботу з адміністративними обов'язками, а деякі з них були партійним працівниками (крім П.Н. Беркова та А.А. Гозенпуда)., наседали на меня, требуя, чтобы я обязательно и возможно быстрее стал доктором; “ведь у вас по крайней мере с полдесятка готовых докторских диссертаций”, писал мне как-то А.И. Белецкий»Отяковский В. Автобиография И.Я. Айзенштока. С. 73.. Що саме писав Білецький Айзенштоку, перевірити важко, наразі оприлюднено лише три листи 14.07.1946, 25.09.1947, 20.01.1948Молоді він провістив... C. 69-73. (архів І. Айзенштока, який зберігається в Інституті літератури ім. Т. Шевченка, на жаль, ще не опрацьовано).

Наразі можна вибудувати таку хронологію листування Айзенштока з українськими літературознавцями 1946-1949 рр. Мабуть, найперший лист 23 березня 1946 р. ще з Відня він надіслав Олександру Білецькому . Вчений малює перспективи та плани роботи на 1946 р. і, очевидно, не відкидає вірогідності переїзду до Києва, якщо йому буде забезпечено стабільну роботу: «По приездеЛисти І. Айзенштока О. Білецькому дозволяють найкраще реконструювати сюжет про його працевлаштування в Інституті літератури ім. Т. Шевченка. В архіві О. Білецького зберігся такий епістолярій І. Айзенштока: 6 листів 1946 р., наступні листи 1947 р. з'являються після майже річної паузи 11.10.1947, 3 листа 1947 р., 8 листів 1948 р., 3 листа 1949 р. Див.: ВРФТІЛ ІІАІІ України. Ф. 162 (Фонд О.І. Білецького).Йдеться про те, що І. Айзеншток був до демобілізації у 1946 р. у Відні. в Ленинград я тотчас же (не тратя времени на всевозможные “отдыхи” и пр.) приступлю к работе и начну загружаться. Конечно, я охотно откликнусь на предложения киевские, если они воспоследствуют. В последнем случае я готов был бы даже приехать в Киев для переговоров, если только была бы устроена материальная сторона поездки и было бы гарантировано мне какое-то пристанище в КиевеІмовірно, І. Айзеншток приїздив у 1947 р. до Києва та був присутнім на засіданнях Інституту літератури, про це свідчать листи О. Білецького (Молоді він провістив... С. 71).. ... Если, однако предлагаемая книга (“Очерки по истории украинской литературы первой пол. ХІХ в. [От `Енеїди' до `Основи']” О.П.) выпадет из планов Института, я готов принять конкретные заказы Института с гарантией, что они будут выполнены аккуратно: работать в армии я научился»Айзеншток І. Листи О. Білецькому. ВРФТ іЛ НАН України. Ф. 162. Од. зб. 1732. Лист від 23.03.1946..

Згадується у листах Айзенштока до Білецького прохання останнього (лист від Білецького О. 14.07.1946)Молоді він провістив. С. 70. написати автобіографію для «репатриации» в Україну, яка була надіслана 20 липня 1946 р.: «Простите, пожалуйста, что отвечаю на Ваше письмо с опозданием! Ответ потребовал некоторых размышлений, да и требуемую Вами автобиографию со списком печатных работ необходимо было составить, а это чрезвычайно кропотливый и неинтересный труд»Айзеншток І. Листи А.Ф. Шолому. Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва (далі ЦДАМЛМ) України. Ф. 977. Оп. 1. Од. зб. 217. Листи А. Шолому (12.12.1962 22.02.1975). 14 арк. Лист І. Айзенштока до О. Білецького від 20 липня 1946 р. наводимо у додатку 2 повністю..

Надалі Айзеншток спілкувався з Дмитром Косариком, у якого просив координати інших колег: Іллі Стебуна, Михайла Бернштейна, Юрія КобелецькогоАйзеншток І. Листи Косарику Дм. 11 квітня 1946 29 грудня 1949. ЦДАМЛМ України. Ф. 513. Оп. 1. Од. зб. 1283. 11 арк.. Отже, через 19 днів після кореспонденції Білецькому, 11 квітня 1946 р. в листі до Д. Косарика І. Айзеншток ділиться своїми планами можливого працевлаштування в Києві та говорить про співпрацю щодо написання статей: «Я демобілізований, розраховуюся зі своєю військовою службою і невдовзі вже перейду на цілком цивільні рейки свого життя. Зараз впорядковую свою бібліотеку, вона зберіглася повністю, привожу до ладу свої папери, збираюся вступати на посаду. Працюватиму очевидно в тому ж самому Інституті театра й музики, де працював і перед самою війною. Можливо, братиму участь також і в Інституті літературиМається на увазі Інститут літератури АН СРСР (Пушкінський Дім), з 1949 р. Інститут російської літератури АН СРСР., принаймні звідти зверталися вже до мене з пропозицією написати до “Історії критики” про Герцена. Сподіваюся, що без роботи не буду ... Написав я і до О.І. Білецького, просив літературно-наукових замовлень тощо, але не знаю, як там воно вийде» Айзеншток І. Листи Косарику Дм. Арк. 2. Лист від 11.04.46..

За півтора місяця, 29 травня 1946 р., у листі до Юрія Меженка, який у 1945-1947 рр. працював директором Бібліотеки Академії наук УРСР, І. Айзеншток оповідає про вірогідне працевлаштування в Пушкінському домі (Інституті російської літератури АН СРСР), але стриманіше оцінює перспективи співпраці з Києвом, а також наголошує на необхідності захистити докторську дисертацію: «Працюватиму очевидно в Інституті літератури Академії Наук СРСР. Головна ж моя робота на ближчі місяці це докторська дисертація, яку я не встиг доробити перед війною й яка зараз потребує деяких перероблень, доповнень, змін тощо. Тема “Нариси з історії української літератури першої половини ХІХ ст.”Ця монографія друком так і не вийшла, імовірно, вона навіть не була завершена.. Захищатиму її мабуть в Ленінграді, хоч пропонують мені це також і Москва і КИЇВ. Окрім цієї основної роботи доводиться й за інше братися: адже я п'ять років не з'являвся в друкові й тепер треба це надолужувати»Айзеншток І. Лист до Меженка Ю. 16.02.1938 17.10.1946. ЦДАМЛМ України. Ф. 365. Оп. 1. Од. зб. 295. Арк. 9 зв. Лист від 29.05.1946..

У жовтні 1946 р. він уже зовсім не райдужно, хоча і з іронією, оцінює перспективи роботи в Інституті літератури в Києві (лист до Д. Косарика): «Про київські наукові й літературні справи довідуюся лише врядигоди, коли хтось з товаришів напише. А як кияне загалом нарід “неписьменний”, в усякому разі дуже неохочий до писання листів і відповіді на листи, то інформація моя шкутильгає на всі чотири ноги. А в тім я не трачу надії потрапити якось до Києва, бодай від поїзду до поїзду: треба, бачите, використати мої орденські проїзні квитки, отож я і збираюся проїхати десь наприкінці року до Києва й назад»Айзеншток І. Листи Косарику Дм. Арк. 4. Лист від 25.10.1946..

І.Я. Айзеншток. ЦДАМЛМ. Ф. 977. Фонд Ф. Шолома. Оп. 1. Од. зб. 217. Арк. 11. Фото часів Другої світової війни

історичний культурний автобіографія літературознавець айзеншток

Ще за два місяці, 22 грудня 1946 р., у листі до Г. Пєтнікова І. Айзеншток самовпевнено заявляє, що ініціатива перебратися до Києва належить виключно О. Білецькому: «А.И. Белецкий собирается меня переманить в Киев, в Академию; я пока упираюсь, но, возможно, он выставит слишком убедительные “аргументы”. Посмотрим!»Айзеншток І. Лист до Г. Петнікова. 26 березня 1945 2 листопада 1968. 13 док. ЦДАМЛМ України. Ф. 440. Оп. 1. Од. зб. 92. Арк. 6. Лист 22.12.1946.

Те, що ситуація в Києві була дуже непевною, зрозуміло з листа до Д. Косарика через місяць, 30 січня 1947 р., у якому Айзеншток ще раз скаржиться на мовчання киян та на свою нереалізованість як україніста: «Я, на жаль, зараз працюю над речами аж надто далекими від того, що довший час цікавило мене. Написав велику, на три аркуші, статтю про образ більшовика в радянському театрі, зараз сідаю за велику статтю про проблему характера в радянській літературі. Далі робота над книгою про Бєлінського. А крім того читаю в Університеті загальний курс російської літератури другої половини ХІХ ст. Звичайно, не хотілось би остаточно рвати з українською тематикою, але щось із Києва нічого не чути, хоча “посулів” багато було. Ну, та хай з тим»Айзеншток І. Листи Косарику Дм. Арк. 5. Лист від 30.1.1947. У листах до Д. Косарика І. Айзеншток досить відверто говорить про кон'юнктурність деяких наукових тем, які він мусив розробляти в Ленінграді, а також скаржиться на нерегулярність спілкування з українськими колегами: «Власне кажучи, слід було б зробити навпаки: головну частину свого часу віддавати писанню, закінчити велику мою монографію, розпочати низку інших робіт, чи то задуманих, чи то навіть розпочатих. Але, як співається, “цыпленок тоже хочет жить”, і мені доводиться розробляти план збірника про “естетику радянського театру”, або складати проспект кількатомової “Історії російської драматургії”, замість писати щось оригінальне й, смію думати, нове, цікаве й корисне для нашої науки. Нічого, друже, тут не вдієш!» (Айзеншток І. Листи Косарику Дм. Арк. 4-4 зв. Лист від 25.10.46)..

Зараз важко реконструювати всі деталі перемовин між Айзенштоком та Інститутом літератури ім. Т. Шевченка, але тема захисту докторської дисертації залишається однією з ключових у листуванні з українськими колегами цього періоду. Матеріал епістолярію свідчить про те, що Айзеншток по суті не вирішив, якому питанню має бути присвячене його докторське дослідження тому постійно змінювалась концепція. Йшлося то про творчість Квітки-Основ'яненка, то про монографію «Російсько-українські літературні взаємини 1798-1863», яку планувалося завершити 1949 р.Отяковский В. Автобиография И.Я. Айзенштока. С. 73.; обговорювалася також книга «Очерки по истории украинской литературы пер. пол. ХІХ в. (От “Енеїди” до “Основи”)»Дет. про це у листі до О. Білецького від 23 березня 1946 р., див. додаток 2.; «аварийный вариант», за словами самого Айзенштока, книга «Шевченко. Проблемы творчества»Дет. там само.. Невизначеним залишалася й установа, де планувався захист, це могли бути і Київ, і Ленінград, і МоскваУ листі І. Айзенштока до О. Білецького 18 червня 1946 р. читаємо: «Благодарю за предложение защищать диссертацию в Киеве. Кроме того, предлагают мне защиту и в Ленинграде (Университет, Институт литературы), и в Москве. Окончательно это выяснится позже, когда работа будет оформлена, но, во всяком случае, я крепко надеюсь на неоднократное выражение Вами согласия участвовать в моем диспуте вместе с Н.К. Пиксановым и, может быть, Н.К. Гудзием» (Айзеншток І. Листи О. Білецькому [1942-1961]. ВРФТ ІЛ НАН України. Ф. 162. Од. зб. 1737)..

Проте треба мати на увазі, що у др. пол. 1940-х рр., коли йшло обговорення захисту дисертації І. Айзенштока, в СРСР одна репресивна кампанія змінювалася іншою, наслідком чого поставали цензурні заборони на розробку певних наукових питань, використання певних методологічних підходів у дослідженніІсторія захисту докторської дисертації І. Айзенштока мала продовження. Цікавий документ наводить В. Отяковський (без дати, після 1964 р.). 1964 р. Інститут літератури ім. Т. Шевченка «вынес постановление о целесообразности присуждения докторской степени И.Я. Айзенштоку по совокупности работ. Однако, по ряду причин сам ученый не нашел возможным пойти навстречу этим пожеланиям, поскольку часть работ, которые предполагалось “защищать”, была написана в 20-30 гг. и многое в них стало пройденным этапом» (Отяковский В. Автобиография И.Я. Айзенштока. С. 73).

Мені не відомо всіх обставин справи, проте в листах Ф. Шолому І. Айзеншток зізнається, що так і не надав документів для такого захисту: «В начале лета (1964 г. О.П.) Ваш Институт литературы, совершенно неожиданно для меня, прислал мне предложение докторизироваться у них по совокупности работ. Я ответил согласием, но до сих пор сделал мало, не написал еще требуемого “доклада”. Уповаю все же сделать это в ближайшее время, хотя решительно не знаю, для чего мне сие?» (Айзеншток І. Листи А.Ф. Шолому. ЦДАМЛМ України. Ф. 977. Оп. 1. Од. зб. 217. Арк. 1 зв. Лист від 10.11.1964).

Можливо, саме намаганням підготуватися до захисту докторської дисертації за сукупністю робіт і пояснюється спроба видати в київському видавництві «Радянська школа» збірник статей, присвячений українській літературі пер. пол. ХІХ ст., про що згадано у листі І. Айзенштока від 22 червня 1965 р. до О.Р. Мазуркевича: «Вместе с тем хочу посоветоваться с Вами по одному, лично до меня касающемуся делу. Мне захотелось осуществить выпуск сборника моих статей, разбросанных, на протяжении многих лет (в 1967 г. исполнится 50 лет моей литературной работы!), в журналах, сборниках, книгах. Не могло ли бы издательство “Радянська школа”, к которому Вы, кажется, имеете отношение, заинтересоваться таким сборником, посвященным вопросам истории украинской литературы первой половины ХІХ в. (От “Енеїди” до “Основи”)? Сюда вошли бы статьи о Котляревском, Гулаке-Артемовском, Квитке, ряде второстепенных писателей эпохи и т. д. Объем книги листов 30-35.

Хотелось бы получить от Вас ответ обще-принципиального свойства. Если бы он (ответ Ваш) оказался положительным, я прислал бы проспект книги, с точным определением ее листажа. Книгу мог бы сдать в середине будущего года, ряд статей потребовал бы пересмотра и редактирования» (Айзеншток І. Лист до Мазуркевича О.Р. 22 червня 65. Ленинград. ЦДАМЛМ України. Ф. 1313. Оп. 1. Од. зб. 12. Лист від 22.06.1965).. Можна припустити, що ця тематична невизначеність докторської роботи була насамперед зумовлена тим, що як проблематика українсько-російських взаємин, так і взагалі компаративістика стали питанням ідеологічним, а захист подібної дисертації справою небажаною.

Це підтверджує лист І. Айзенштока О. Білецькому від 24 листопада 1947 р. Останній рекомендував прибрати з назви монографії підзаголовок: «російсько-українські літературні взаємини». У цьому листі кінця 1947 р. звучать вже досить відверті обмовки про те, що займатися україністикою стало небезпечно, і це, безумовно, мало нагадувати як Білецькому, так і Айзенштоку ситуацію поч. 1930 рр., яка завершилася розгромом українських літературознавчих шкіл. У листі 24 листопада 1947 р. Айзеншток дякує Білецькому за турботу, обговорює нюанси підготовки роботи та з полегшенням констатує, що у майбутньому може займатися не лише україністикою, але й русистикою: «“Очерки” и есть та самая докторская диссертация, которая должна ввести Тартарена в храм славыАлюзія на цикл повістей А. Доде про Тартарена з Тараскона. ... Если “отношения” сейчас одиозны, их можно исключить из заглавия, которое в таком случае будет звучать так: “Очерки по истории украинской литературы первой половины ХІХ в. Г.Ф. Квитка-Основьяненко”. ... Сообщение Ваше о новых “веяниях”Важко сказати, що мається на увазі, але, можливо, ставлення до україністики. шибко смахивает на мистификацию, и я подумываю о том, не ввели Вас в заблуждение лица, передававшие их. Вместе с тем, про себя я порадовался тому, что имею “запасные” специальности: историю русской и славянской литератур»Айзеншток І. Листи О. Білецькому. ВРФТІЛ НАН України. Ф. 162. Од. зб. 1734. Лист від 24.11.1946. А у листі 27 вересня 1948 р. до О. Білецького І. Айзеншток обіцяє переслати дисертацію в січні 1949 р. та просить бути офіційним опонентом разом з Н.К. Піксановим, П.Н. Берковим, І.П. Єреміним. Проте захист так і не відбувся (Там само)..

Попри те, що наразі наявний матеріал може свідчити лише про пошук тем та самоцензурування, співставляючи підготовку до захисту І. Айзенштока з іншими випадками отримання та позбавлення кандидатського ступеня або недопуску до захисту в Ленінграді, можна зробити висновок: проблема, вірогідно, була набагато серйознішою. Не виключено, що на пасивність Айзенштока в цьому питанні вплинули і побоювання щодо теми, і можливе заідеологізоване рецензування, і подальша експертиза, яка мала повноваження позбавляти здобувача наукового ступеня⁷ Кілька промовистих не-захистів дисертацій наведено в книзі: Дружинин П.А. Идеология и филология. Ленинград, 1940 гг.: Документальное исследование. Москва: Новое литературное обозрение, 2012. Т. 1: розділ «ВАК в идеологической системе координат». С. 390-410..

Співпрацю І. Айзенштока з українськими літературознавцями, насамперед з Інститутом літератури ім. Т. Шевченка, 1946-1949 рр., з одного боку, можна назвати доволі успішною адже 1947 р. його було прийнято у штатМені не відомі документи, які б це підтверджували, проте у листі Білецького до Айзенштока від 20 січня 1948 р. йдеться про звільнення зі штату. Причина звільнення: «невозможным числить в штате сотрудников, которые не живут в Киеве и не обещают приехать в него» (Молоді він провістив... С. 72). На основі листування вченого можна припустити, що працевлаштування відбулося в 1947 р.. У вченого були давні, приязні стосунки та всіляка підтримка директора Інституту літератури О.І. Білецького, який навіть ініціював процес обрання дослідника в члени-кореспонденти Академії наук УРСР Із листа Айзенштока до Білецького від 17 листопада 1948 р. дізнаємося, що ці плани не реалізувалися: «О моих “обидах” и “претензиях” Вы, как равно и Николай Каллиникович, создали для себя неверное впечатление. У меня не было в мыслях обижаться на то, что меня не избрали в члены-корреспонденты: я с самого начала категорически отказывался переезжать в Киев и таким образом никаких иллюзий относительно избрания не создавал, ни в себе самом, ни в других . В портфеле Института находится три моих работы: статья о Франко, статья о “новом герое” советской литературы, разделы короткого курса. Относительно последних Вы меня успокоили, ибо еще несколько месяцев тому назад С.И. Маслов писал И.П. Еремину о том, что они признаны не только неудовлетворительными, но и не могущими быть исправленными, т. е. требующими нового написания новым автором. Это-то сообщение, на фоне молчания киевских товарищей, и заставило меня взволноваться» (Айзеншток І. Листи О. Білецькому [1942-1961]. ВРФТІЛ НАН України. Ф. 162. Од. зб. 1737. Лист від 17.11.1948). Мабуть, у листі йдеться про короткий курс з історії української літератури, який готувався Інститутом літератури АН УСРС. Про його видання мені нічого не відомо. Імовірно, цей літературознавчий проєкт є аналогом «Истории Украины. Краткий курс», який було підготовлено у січні 1948 р., проте так і не видано друком для широкого читача: Єкельчик С. Імперія пам'яті. Російсько-українські стосунки в радянській історичній уяві = Stalin's Empire of Memory. Russian-Ukrainian Relations in the Soviet Historical Imagination / Сергій Єкельчик; [авториз. пер. з англ.: М. Климчук, X. Чушак; ред. Я. Цимбал]; Укр. наук. ін-т Гарвард. ун-ту, Ін-т Критики. Київ: Критика, 2008. С. 155-161. Мені також нічого не відомо про таку категорично негативно оцінку С. Масловим роботи І. Айзенштока. Проте тут важко зрозуміти, йдеться про невисоку якість роботи чи про невідповідність матеріалу певним ідеологічним критеріям.

⁰ Статті Айзенштока з української тематики з'являються 1947-1948 рр., причому або в Росії, або у Львові, але не в Києві, де і відбувалася спроба працевлаштування. З бібліографії Айзенштока наведемо роботи вченого, що містять українські сюжети: Один из драматургических опытов Некрасова (“Похождения Столбикова”). Научный бюллетень Ленинградского государственного университета. 1947. №16-17. С. 34-37; Некрасов и украинская поэзия. Научный бюллетень Ленинградского государственного университета. 1947. №16-17. С. 85-92; Російська Академія наук та Іван Франко. Радянський Львів. 1948. №2. С. 72-75. Тут епізод з необрання І. Франка академіком Російської академії наук після смерті О. Веселовського інтерпретується як боротьба прогресивних та реакційних сил в Росії, а також як те, що «російські реакціонери всіх мастей і відтінків намагалися перешкодити ближчому єднанню письменника з російською культурою» (Айзеншток І. Російська академія наук та Іван Франко. Радянський Львів. 1948. №2. С. 75); Т.Г. Шевченко и петрашевец А.В. Ханыков. Ученые записки Ленинградского государственного педагогического института им. А.И. Герцена. 1948. Т. 67. С. 102-107; Дневник Т.Г. Шевченка. Тарас Шевченко. Собр. соч.: В 5 т. Москва: ОГИЗ, 1948-1949. Т. V. С. 24-41. Подаємо список статей Айзенштока за його бібліографією: Отяковский В., Бабак Г. Материалы к библиографии И.Я. Айзенштока (Зборник Матице српске за славистику. 2022. V. 101. С. 77-92).

Не вийшла друком стаття «Про творчу лабораторію Франка», яку планувалося видати в часописі «Радянське літературознавство»: «Сподіваюся, що Ви вже вернулися додому й наважуюся нагадати Вам про Вашу обіцянку дізнатися про долю безщасної моєї статті про “творчу лабораторію Івана Франка”, що я її ще р. 1944, з фронту, надіслав був до Інституту на запрошення О.І. Білецького, потім, влітку р. 1947, правив український переклад, а далі й досі нічого про неї не знаю» (Айзеншток І. Листи Косарику Дм. 11 квітня 1946 29 грудня 1949. 11 арк. ЦДАМЛМ. Ф. 513. Оп. 1. Од. зб. 1283. Арк. 7. 6.03.49)., а також давнє знайомство з близьким до партійних кіл, а з 1947 р. заступником керівника Спілки письменників України Іллею Стебуном. Головні конкуренти в україністиці або померли, наприклад Олександр Дорошкевич, або перейшли у сферу західноєвропейської літератури, як Агапій Шамрай, усі інші літературознавці генерації 1920-х рр. були репресовані. Проте подальша активна робота на українському науковому полі явно не складалася. За три роки в Айзенштока в Україні вийшло лише кілька робіт, він так і не підготував монографії чи дисертації, навіть ті статті, які він подавав до редакційного портфелю Інституту, не було опублікованоНе склалася співпраця з Шевченківським музеєм, який в кінці 1940-х рр. очолював М.М. Новицький, один з небагатьох шевченкознавців, хто вижив після репресій 1930-х рр. «Ви мабуть зв'язані якось із Шевченківським музеєм? Отже не відмовте подзвонити директорові й запитати, коли вони мені гроші перекажуть за рецензію на “Експозиційний план” їхній, що її я вже близько року тому надіслав був. Це ж справді сором, незручно навіть писати про це, не кажу вже скаржитись. Подзвоніть, будьте ласкаві!» просить І. Айзеншток Дм. Косарика 29 грудня 1949 р. (Айзеншток І. Листи Косарику Дм. Арк. 8. Лист від 29.12.1949)..

Очевидно, що нереалізованих проєктів було значно більше, ніж реалізованих. У листі до Білецького 18 червня 1946 р. І. Айзеншток згадує, що І. Стебун пропонував йому написати для видавництва «Радянський письменник» дві популярні брошури про те, як працювали Т. Шевченко та Г. Квітка-Основ'яненко (імовірно, тексти не було написано), також надходила пропозиція від Інституту літератури ім. Т. Шевченка відредагувати монографію М.Д. БернштейнаМожливо, йдеться про монографію М.Д. Бернштейна «Шевченко и русская литература» (1947). Айзеншток І. Листи О. Білецькому [1942-1961]. ВРФТІЛНАН України. Ф. 162. Од. зб. 1737. (лист від 18.06.1946). І. Айзеншток просить включити в план Інституту літератури монографію («Очерки по истории украинской литературы и русскоукраинских литературных отношений пер. пол. XIX в. Г. Квитка-Основьяненко и развитие украинской прозы» (25 п.л+приложение 20 п.л.), срок сдачи 1.06.48), але друком вона не з'являється. Він повідомляє про те, що працює над книжкою українська література у сприйнятті «революційних російських демократів» Добролюбова, Чернишевського, Бєлінського (лист 7.04.1948)Там само., але, імовірно, зацікавленості ніхто не проявляє. Остання тема з'явилася у І. Айзенштока саме 1948 р. невипадково, вона була особливо актуальна в контексті критики теорій О. Веселовського та ювілею В. Бєлінського в червні 1948 р., що викликало нову хвилю вивчення та ідеологічної адаптації творчості російського критика. Твори революційних демократів почали інтерпретувати як альтернативу «низькопоклонства перед Заходом»Про «політичну актуальність» творчої спадщини В. Бєлінського після 1948 р. див. дет. тут: Дружинин П. Идеология и филология. Ленинград, 1940 гг.: Документальное исследование. Москва: Новое литературное обозрение, 2012. Т. 2: розділ «100-летие со дня смерти В.Г. Белинского». С. 18-125..

Листи І. Айзенштока до О. Білецького 1947-1949 рр. також містять цікаві дані про ідеологічні кампанії в Ленінграді (в Пушкінському домі та ЛГУ). У вересні 1946 р., коли ще активно обговорюється постанова поо журнали «Звезда» і «Ленинград», користуючись матеріалами, наданими О.І. Білецьким⁵ Це випливає з листів Білецького до Айзенштока (Молоді він провістив... С. 70)., Айзеншток робить на одному з засідань у Пушкінському домі критичну доповідь із приводу «Нарису історії української літератури» за редакцією С. Маслова та Є. Кирилюка (1945). Доповідь також виголошувала В. Адріанова-ПеретцУ 1946 р. В.П. Адріанова-Перетц очолила відділ давньоруської літератури в Пушкінському Домі., про що І. Айзеншток повідомляє О. Білецькому у листі від 25 вересня 1946 р.: «В Пушкинском доме недавно делал доклад о пресловутом “Нарисе” (совместно с В.П. Адриановой-Перетц, говорившей, в сугубо академических тонах, о старой литературе), к сожалению, у меня почти не было под руками откликов украинской прессы на сие произведение, и пришлось опираться преимущественно на собственные впечатления. Отметил я, помимо всего прочего, также вопиющую бездарность книги (второй ее части), то, что написана она левой ногой не очень грамотного человека. Выступали также Гуковский, Берков, Ямпольский, Рейсер, Мейлах, МануйловГуковский Г.А., Берков П.Н., Ямпольський І.Г., Рейсер С.А., Мейлах Б.С., Мануйлов В.А. російські літературознавці, співробітники Інституту літератури АН СРСР (Пушкінського Дому). и др. Кажется, предстоит подобное же выступление и в университете»⁸ Айзеншток І. Листи О. Білецькому [1942-1961]. ВРФТ ІЛ НАН України. Ф. 162. Од. зб. 1737. Лист від 25.09.1946. Дет. про критику «Нарису історії української літератури» (1945) та участі в цьому О.І. Білецького див.: Молоді він провістив. С. 70..

Але, очевидно, що жодна кампанія ані боротьба з послідовниками О. Веселовського, ані переслідування ленінградських вчених за «буржуазний лібералізм» та «космополітизм», ані багаторічна дружба з М.К. Азадовським, який став однією з жертв цих розправ над літературознавцями, ніщо з цього жодним чином не відобразилося на долі Айзенштока в Ленінграді. Не відобразилося, або вчений це замовчує як у доступних для дослідження листах, так і в автобіографічних текстах.

Листування Айзенштока з Білецьким проявляє ще одну особливість ідеологічних кампаній кінця 1940-х рр.: інформованість українських та ленінградських вчених щодо різного роду процесів в Україні та Росії була досить обмеженою. Наприклад, Айзеншток, який мав давні зв'язки з українськими науковцями, у вересні 1948 р. зізнається Білецькому про те, що: «Вообще о Киеве и киевских делах ни я, ни кто-либо иной у нас не знает ничего . Даже о походе против ИлюшиПід час кампанії проти «космополітів» кін. 1940-х рр. одним із керівників так званої групи «антипатріотів» було названо І. Стебуна. Див.: Мицель Михаил. Евреи Украины в 1943-1953 гг.: очерки документированной истории. Київ: Дух і Літера, 2004. Серія «Бібліотека Інституту юдаїки». 362 с. узнал случайно от приезжавшей в Ленинград Е.Я. Коцюбинской»⁰ Айзеншток І. Листи О. Білецькому [1942-1961]. Лист від 27.09.1948.. Це особливо дивує в контексті того, що однією з провідних тем українського літературознавства в цей період стають обґрунтування важливості вивчення російсько-українських літературних взаємин, впливу російської літератури на українську.

Очевидна і різниця ідеологічних акцентів: у Росії літературознавці розробляють тему самобутності російської культури та навіть її впливу на західну, в Україні, навпаки, йдеться про вписування української літератури в російський контекст. У російському літературознавстві шукають буржуазних лібералів, в українському «буржуазних націоналістів»: «Російські інтелектуали сприйняли цю кампанію як хрестовий похід проти лібералізму та західних впливів у мистецтві, а їхні колеги у Києві та Львові вчилися прославляти радянську сучасність коштом минулого української нації . на практиці кампанія звелася до перенавчання народів СРСР ідентифікувати себе з радянською сучасністю та російським імперським минулим», характеризує тогочасні процеси С. ЄкельчикЄкельчик С. Імперія пам'яті. Російсько-українські стосунки в радянській історичній уяві... С. 128..

Проте ситуація із захистом докторської роботи І. Айзенштока показує, що навіть він, який часто надавав перевагу ідеї російського впливу на українську культуру (вона простежується в багатьох його статтях 1920-х, виринає в публікаціях 1940-х рр., розвивається у роботах про провідну роль російських революційних демократів для історії української літератури), на мою думку, не був спроможний обґрунтувати та сформулювати ідеологічно прийнятної для епохи пізнього сталінізму концепції російського впливу. Цю «нову сталінську компаративістику» треба було розвивати через категорію «родинності» та спорідненості двох літератур, насамперед через розрив з концепціями Олександра Веселовського про мандрівні сюжети, а також через пряму фальсифікацію фактів. І це, справді, відрізнялося від штудій з порівняльного літературознавства 1920-х періоду найпліднішої праці вченого. Наприклад, у відомій книзі «Українські пропілеї» (1928) І. Айзеншток зосереджується на таких проблемах: роль читача в період формування української літератури, дослідження кола читання письменника, типів читачів, реконструкція «читача із пером в руках»Айзеншток І. Українські пропілеї / Ред., вступ. ст. й прим. І. Айзенштока. [Х.]: ДВУ, 1928. Т. 1. С. 34.. У статті 1926 р. «Тургенєв і Шевченко»Айзеншток І. Тургенєв і Шевченко. Червоний шлях. 1926. №2. С. 137-138. він спростовує концепцію М. Мочульського та О. Багрія про вплив шевченкового «Сну» на «Призраки» І. Тургенєва, у такий спосіб визначаючи завдання компаративістики (за О. Білецьким): «Явище кожного порядку дослідник може зібрати і незалежно від можливих здогадів взяв чи не взяв, міг чи не міг скористатися з творів своїх попередників і сучасників той чи інший письменник. Порівняння, яке виявляє не тільки подібність, але й різниці, помагає нам глибше зрозуміти саме явище, що ми вивчаємо»Там само. С. 148..

Ці міркування вчених 1920-х рр. про те, що порівняння не обов'язково говорить про вплив, воно потрібно насамперед для іманентного вивчення тексту, аж занадто далекі від завдань, поняттєвого та категоріального апарату «порівняльного» літературознавства 1940-х рр., орієнтованого на концепцію спорідненості з російською культурою, на відкидання навіть гіпотетичної можливості діалогу із західноєвропейськими літературами. Наприклад, Д. Чижевський невдовзі, 1955 р., рецензуючи «Історію української літератури. Т. 1. Дожовтнева література», за редакцією О. Білецького (1954), акцентував на «однобічном компаративізмі»: «...вони подають силу аналогій (часто сумнівних) до української літератури, але беруть їх переважно, майже виключно, з одної-однісінької літератури, а саме московської»Чижевський Д. Совєтська історія української літератури. Український збірник. Мюнхен: Інститут для вивчення історії та культури, 1955. Кн. 3. С. 61..

Наведемо приклад такої «русофільської» компаративістики О. Білецького. Уважно прочитаємо його статтю «“Чуття єдиної родини” в українській радянській літературі» (опубл. 1949)Білецький О.І. «Чуття єдиної родини» в українській радянській літературі. Радянське літературознавство. 1949. №10. С. 3-16., проголошеної як доповідь на сесії Інституту літератури АН ще 16 грудня 1947 р., під час боротьби з «буржуазними націоналістами». «Чуття єдиної країни» (вислів П. Тичини) розглядається як «нова якість радянської людини, що безмірно поширила і збагатила її психологію, піднесла над іншими, не радянськими людьми»Там само. С. 3., і ця якість має бути виражена в літературознавстві. Білецький стверджує, що якщо російська література (насамперед в особі революційних письменників-демократів) завжди чутливо описувала українську, підтримувала українських письменників, то українська ні. На його думку, «українська література систематично стала виховувати у своїх читачів нове почуття “сім'ї єдиної”»Там само. С. 5., лише в радянський період, серед останніх здобутків у цій царині він називає повість О. Полторацького «Гоголь у Петербурзі» (1940, 1941), де зроблено «спробу українською мовою розповісти про Гоголя, показавши його в російському оточенні, в дружбі з Пушкіним, у взаєминах з Жуковським.»Там само. С. 13. Заключний акорд цього ідеологічного, але й наївного тематичного підходу до інтерпретації творів літератури, який поєднується з відвертою маніпуляцією фактами, звучить так: «Почуття дружби зобов'язує друзів якнайбільше пізнати один одного»Там само.. Справді, важко утриматися від того, щоб не назвати цей текст кон'юнктурним та заідеологізованим, але можна побачити тут і певну логіку літературознавчого аналізу: спробу зробити категорію «дружби» та «родства», «родинності» категорією літературознавстваНа відміну від соціологічного підходу 1920-х, у цій статті 1940-х рр. взагалі не згадується ані про виробничі відносини та їхній вплив на літературу, ані про класову боротьбу, ані про письменників як виразників певної класової свідомості..

Події 1949 р., на жаль, важко реконструювати в цій статті, адже не вистачає матеріалу, зазначимо лише, що у лютому 1949 р. на запит Відділу біобібліографічних словників та хронології історії літератури Інституту української літератури ім. Т.Г. Шевченка Айзеншток підготував ще одну, дуже лаконічну автобіографію з бібліографічним додаткомАйзеншток І. Автобіографія. Вибрані листи (1910-1920 рр.). С. 67; Айзеншток І. Автобіографія. Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАН України. Ф. 75. Оп. 2. Спр. 2. Автобіографія 1949 р. (Дата створення тексту 24.02.1949 реконструюється за штемпелем на конверті).. Але початок 1949 р. це промовиста дата, коли набирала обертів кампанія проти «космополітів», і коли вірогідність повернутися в Україну для Айзенштока стала майже нульовою, насамперед через те, що більшість обвинувачених в цій кампанії були українськими письменниками та літературознавцями єврейського походження. До кінця життя Айзеншток відвідуватиме Україну лише наїздами, на конференції або творчі зустрічі.